Роль інтелектуальної ренти в економіці знань

Роль інтелектуальної ренти в економіці знань

Проведений авторами аналіз показує, що майже більшість визначень дефініції «інтелектуальна рента» мають такі складові, як інтелектуальний капітал, додатковий капітал, власність, інтелектуальні ресурси.

Але основою формування інтелектуальної ренти є інтелектуальна власність. На думку авторів, саме сьогодні формується сучасна теорія ренти, яка притаманна новій економічній моделі - економіці знань. Так, у своїй роботі вчені Карпенко О. А. та Левченко Л. В. виділяють в системі економічних відносин рентні та нерентні сектори [13].

Під рентними секторами вони розуміють не тільки класичні галузі (агропромисловий комплекс, добувну та переробну промисловість, будівництво), а також галузі, пов’язані з військовопромисловим комплексом, сектор фінансів, малий та середній бізнес, ІТ-сферу. Нерентні сектори в своїй основі мають неприродну ренту, для якої характерні такі форми: технологічна, організаційно-господарська, управлінська, фінансовокредитна, грошова, торгівельна, інформаційна, інтелектуальна, інноваційна, з авторських творів в сфері літератури та мистецтва, військово-технічна, інституційна [14]. Усі перераховані різновиди рент мають інтелектуальну природу та засновані на використанні інтелектуального капіталу, а саме його структурної частини, як фактора виробництва.

Механізм формування інтелектуальної ренти міститься у додаванні до середньої вартості продажу інтелектуальної власності, патентів, ліцензій та гудвілу інноваційних організацій, які мають широку мережу та надприбуток.

Сьогодні питання про господарський механізм розподілу та використання інтелектуальної ренти є одним з найактуальніших, тому що створення дієвого інструменту обліку формування, розподілу та використання інтелектуальної ренти має істотний вплив на розвиток усього інноваційного середовища.

Економічною умовою виникнення інтелектуальної ренти є різниця в корисності об'єктів інтелектуальної власності, які використовуються в новаціях порівняно з традиційними товарами. Основною причиною утворення інтелектуальної ренти є монополія користувача на більш цінні об'єкти інтелектуальної власності в різних галузях матеріального виробництва. Передумовами створення інтелектуальної ренти є оформлення та захист прав власності на об'єкти інтелектуальної власності. Таким чином, величину інтелектуальної ренти можна визначити як різницю між вартістю новації, вироблених за допомогою об'єктів інтелектуальної власності, та вартістю типового продукту певного виду.

Дослідження свідчать, що більшість вчених виділяють три форми інтелектуальної ренти: монопольна інтелектуальна рента, диференційна інтелектуальна рента та абсолютна інтелектуальна рента.

Незважаючи на те, що в літературних джерелах існує досить велика кількість визначення дефініцій «інтелектуальна рента», на сьогоднішній день ще немає єдиного підходу до механізму її оцінки та розрахунку. Для розробки такого механізму ключовим є питання визначення особливостей інтелектуальної ренти, які виокремлюють її з інших видів ренти.

Основними особливостями інтелектуальної ренти виявленими на підставі проведеного аналізу літературних джерел і узагальнення передового досвіду є такі:

• — інтелектуальна рента виникає лише в таких галузях як інноваційна, інформаційна та соціальна. Особливе місце при цьому посідає інноваційна інфраструктура, тому що, вона, по-перше, ініціює розробку та використання інтелектуальних продуктів та створення новації, по-друге, містить у собі науку, інноватику та венчурний бізнес;
• — економічними агентами присвоєння інтелектуальної ренти є власники інтелектуальних ресурсів та інтелектуального капіталу;
• — джерелами формування інтелектуальної ренти є надприбуток, монопольний прибуток, надлишковий прибуток, відносна економія витрат використання якісних інтелектуальних ресурсів;
• — специфікація прав власності на об'єкти інтелектуальної власності, в тому числі загальнопланетарні [9].

Інтелектуальна рента має надзвичайно велике значення для формування моделі економіки знань, оскільки рентні відносини є економічно вигідними та дозволяють власнику самостійно визначати об'єкти, на які сфокусовані творчі зусилля, інтенсивність творчого процесу, форми обміну інтелектуального продукту та отримання доходу на свій інтелектуальний капітал. Але для того, щоб цей механізм запрацював він повинен пройти низку етапів: виникнення ідеї; прийняття ідеї для перевірки через наукові та прикладні дослідження; пошук сфери використання інтелектуального продукту; експертиза конструкторського задуму; нова технологія: дослідний зразок; новий вид товару; позитивне відношення споживача до нового інтелектуального продукту. людський технічний інтелектуальний рента Відносно моделі економіки знань це означає, що економічне зростання країни значно залежить від частки продукції та технологічного устаткування, що містять нові знання та найсучасніші управлінські рішення.

Сьогодні найбільш характерними для економіки знань є такі нові форми конкуренції, як кластерні конструкції, поєднані з освітою, венчурним фінансуванням, кадрами зі спеціалізованою підготовкою, інноваційним виробництвом та мережами для просування новації на ринки збуту.

Поєднання фундаментальної науки, що впроваджує нові знання у виробництво з новими моделями економічного зростання країни, які за допомогою інноваційних систем реалізують ці знання в конкретні технології, продукти та послуги, прискорюють процес інтелектуального виробництва та дозволяють чітко визначити періоди та обсяги одержання інтелектуальної ренти. Саме тут, на перший план виходить найважливіший аспект рентних проблем, як в теоретичному, так і в практичному сенсі, а саме — механізм розподілу інтелектуальної ренти між різними суб'єктами господарювання (працівниками, компанією та державою), кожний з яких має право на економічну реалізацію своєї участі у вигляді доходу. В цьому механізмі важливим питанням є питання пропорційності розподілу рентного доходу між працівниками компанії (спеціалістами інтелектуальної праці) та самою компанієюноватором. Хоча в особі власника інтелектуального капіталу компанії в цілому виступає підприємство, але чистий загальний дохід компанії теоретично повинен розподілятися між працівниками та самою компанією пропорційно розподілу її загального інтелектуального капіталу на дві частини — людський та структурний (табл. 2).

На практиці компанія здійснює монополію на свій людський капітал як виробничий об'єкт, тобто компанія є орендатором людського капіталу та оплачує його послуги за допомогою заробітної плати. Це надає можливість компанії здійснювати перерозподіл частини рентного доходу працівників на свою користь, тому, в сучасному механізмі господарювання працівники найчастіше не можуть присвоювати собі всю частину особистої ренти і, тому ця частина ренти перетворюється в додатковий прибуток компанії, який носить назву квазіінтелектуальної ренти.

Таблиця 2

Національні або внутрішньо організаційні підходи до розподілу винагороди За використання результатів інтелектуальної власності.

Таким чином, на думку авторів, подальший розвиток теорії інтелектуальної ренти повинен слугувати базою для методологічних та практичних досліджень у цьому напрямку. Для цього необхідно провести комплексну роботу зі зміни діючого механізму господарювання, стосовно економіки, заснованої на знаннях, а саме:

• — удосконалення правової бази в частині розробки, впровадження та використання об'єктів інтелектуальної власності;
• — введення інституту відповідальності за неправомірні дії по відношенню до її власників;
• — створення нових стимулюючих механізмів для збільшення об'єктів інтелектуальної власності;
• — розширення кількості суб'єктів інноваційної інфраструктури (технопарків, технополісів, інноваційних центрів, бізнесінкубаторів, венчурних фірм);
• — розробка нових механізмів державноприватного партнерства в інноваційній сфері. Усі запропоновані заходи повинні сприяти подальшому створенню єдиної національної інноваційної системи, яка б реально сприяла розвитку економіки знань.

Висновки

Теорія та методологія економіки знань сьогодні знаходиться в центрі наукових досліджень вчених-економістів. Вивчення цієї галузі науки має велике значення у зв’язку з переходом світового господарства та національної економіки на нову стадію свого розвитку, а саме — економіку, яка базується на знаннях.

Важливим поняттям в розробці теоретичних та методологічних основ економіки знань є інтелектуальна рента. Саме вона відіграє вирішальну роль в процесі присвоєння її власниками свого інтелектуального капіталу та.

інтелектуальних ресурсів, що викликає зацікавленість суб'єктів в безперервному створенні нових продуктів.

На стадії розробки в цій теорії знаходиться механізм формування інтелектуальної ренти як для окремих галузей національної економіки, так і для країн в цілому з урахуванням моделі їхньої економічного зростання, рівня розвитку національної інноваційної системи та політики керівництва держави.

Література

• 1. Назарычев Т. М. Сущность и особенности интеллектуальной ренты как фактора развития современной экономики [Электронный ресурс] / Т. М. Назарычева / / Вопросы современной экономики. — 2013. — № 2. — Режим доступа: economicjournal.net/2013/06/U72.
• 2. Васильева М. В. Инновационная политика развития нанотехнологий [Электронный ресурс] / М. В. Васильева // Вопросы современной экономики. — 2013. — № 1. — Режим доступа: http://economicjournal.net/2013/03/innovacionnaya-polituca-razvitiyananotexnologij.

H. Иващенко Н. П. Инновационный процесс и формы коммерциализации новшеств [Электронный ресурс] / П. Иващенко, С. А. Денисова. — Режим доступа: www.msu.ru/projects/amv/doc/6h₁_6₁_nom3₂.pdf.

• 3. Яковец Ю. В. Рента, антирента, квазирента в глобально цивилизационном измерений / Ю. В. Яковец. — М.: Академкнига, 2003. — 240 с.
• 4. Микроэкономика знаний / В. Л. Макаров, Г. Б. Клейнер. — М.: ЗАО Издательство «Экономика», 2007. — 204 с.
• 5. Риддерстрале Й. Караоке-капитализм. Менеджмент для человечества: пер. с англ. / Й. Риддерстрале, К. Нордстрем. — СПб.: Стокгольмская школа экономики в СПб, 2004. — 328 с.
• 6. Митин А. Н. Инновационный потенціал интеллектуальной ренты [Электронный ресурс] / А. Н. Митин. — Режим доступа: bmpravo.ru/ show_statphp? stat=750.
• 7. Салихова Р. С. Содержание и фирмы реализации интеллектуальной ренты в современной экономике [Электронный ресурс] / Р. С. Селихова. — Режим доступа: http:/ /hghltd.yandex.net/yandbtm?gtree.
• 8. Акерман Е. Н. Интеллектуальная рента как источник и результат инновационного развития / Е. Н. Акерман, Ю. С. Бурец // Вестник Томского государственного университета. — 2013. — № 374. — С. 134−136.
• 9. Карпенко О. А. Инновационная рента в системе рентных отношений / О. А. Карпенко, Л. В. Левченко // Вестник Омского университета. — Серия «Экономика». — 2010. — № 4. — С. 25−30.
• 10. Суша Г. З. Определение стоимости интеллектуальной ренты и материальное поощрение персонала [Электронный ресурс] / Г. З. Суша, А. Д. Луцевич. — Режим доступа: www.pac.by/dfiles/1 581_901190_Lucevich5.pdf.
• 11. Буевич А. П. К вопросу о формировании и распределении интеллектуальной ренты в инновационной экономике / А. П. Буевич // Экономика и социум. — 2014. — № 4 (13). — Режим доступа: iupr. /. ./Buevich%20 Anzhelika₄_statya_k%20voprosu %20% 20form.
• 12. Карпенко О. А. Инновационная рента в системе рентных отношений / О. А. Карпенко, Л. В. Левченко // Вестник Омского университета. — Серия «Экономика». — 2010. — № 4. — С. 25−30.
• 13. Houghton J. A Primer on the Knowledge Economy / John Houghton, Peter Sheehan. — Melbourne: Victoria University; Centre for Strategic Economic Studies, 2000.