Аналіз кредитоспроможності позичальника

ЗМІСТ Вступ

1. Теоретичні аспекти оцінювання кредитоспроможності позичальників банку

2. Оцінювання фінансово-економічного стану позичальника за допомогою рейтингування клієнтів банку

3. Шляхи вдосконалення методики оцінки кредитоспроможності позичальника Висновки Література ВСТУП Надання кредитів і проведення кредитної політики є найпоширенішою операцією банківських установ, оскільки саме ці операції приносять банківським установам основну частину доходу. Однак аналіз ситуації, що склалась у банківській сфері, свідчить, що більшість банків зазнає фінансового краху внаслідок надзвичайно ризикованої кредитної політики.

У зв’язку з цим досить актуальним є вирішення проблеми вдосконалення кредитування. Банки мають організовувати кредитні операції таким чином, щоб отримувати максимально можливий прибуток, але при цьому намагатися зменшити ризики, безпосередньо пов’язані з механізмом надання та погашення банківських кредитів.

Актуальною на сьогодні є розробка теоретичних пропозицій з удосконалення банківського кредитування, широке практичне використання яких дасть банківській системі України змогу підвищити ефективність діяльності всіх кредитних інститутів у процесі кредитування позичальників.

Основну увагу необхідно зосередити на виявленні тих тенденцій, що нині переважають у кредитних взаємовідносинах банків з клієнтами, на пошуку шляхів удосконалення сучасних форм кредитування, оскільки останніми роками у розвитку кредитної діяльності банківських установ України відбуваються кількісні та якісні зміни, котрі відображають позитивні і негативні сторони кредитного процесу.

Кредитування є однією з найризиковіших банківських операцій. Тому необхідною умовою застосування комерційними банками ефективних методів видачі позик клієнтам є мінімізація кредитного ризику за всіма напрямами вкладання коштів.

Результати аналізу діяльності клієнта дають змогу банку прийняти оптимальне рішення щодо можливості й доцільності видачі кредиту, його розмірів, строку і рівня оплати.

Потребує вирішення проблема формування коректного визначення поняття кредитоспроможності та побудова єдиної, обґрунтованої методології оцінки кредитоспроможності позичальників.

Метою даної роботи є висвітлення визначення поняття кредитоспроможності та теоретичних та практичних аспектів аналізу кредитоспроможності позичальника, як основної характеристики фінансово-економічної діяльності підприємства для кредиторів, зокрема банків.

У відповідності до мети поставлені наступні завдання:

— визначити сутність та зміст оцінки кредитоспроможності позичальника;

— проаналізувати оцінку кредитоспроможності позичальника, висвітлити значення і необхідність;

— провести аналіз методів, які використовуються при оцінці кредитоспроможності;

— дослідити аналіз показників, що характеризують фінансовий стан позичальника;

— описати комплексний аналіз фінансового стану підприємства;

— визначити аналіз шляхів удосконалення оцінки кредитоспроможності.

Об'єктом дослідження є процес аналізу кредитоспроможності клієнтів банку.

Предметом дослідження є методичне забезпечення оцінки кредитоспроможності позичальників.

Дослідженнями питань оцінки кредитоспроможності позичальників займались такі вітчизняні науковці, як Вознюк М. О., Грудзевич Я. М., Крупський В. М., Ричаківська В. А., Смовженко Т. С., Шемшученко Г. Ю. та ін. Серед російських досліджень з даної проблеми варто відзначити роботи Коцовської Р. Р., Табачука Г. С., Хім'яка В. С.

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОЦІНЮВАННЯ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКІВ БАНКУ Основою сучасної економіки є банківська система. Міцні і стійкі банки означають стабільну економіку і навпаки, банкрутства банків, неповернені кредити, несплачені відсотки — усе це послабляє банківську систему, що звичайно негативно впливає на стан підприємств держави і говорить про хворобу економіки.

Організація фінансово-кредитного обслуговування підприємств, організацій і населення, функціонування кредитної системи відіграють винятково важливу роль у розвитку господарських структур, відповідно, і в економіці країни в цілому. Від ефективності й безперебійності функціонування кредитно-фінансового механізму залежать не тільки своєчасне одержання засобів окремими господарськими одиницями, але і темпи економічного розвитку країни в цілому. Кредитування для підприємства-цеінвестиція, яку потрібновкласти у виробництвочиіншу сферу з метою отримання прибутку.

Для сучасної практики організації кредитного процесу в банківських установах нашої країни характерна ціла низка проблем, котрі вкрай ускладнюють можливості повноцінної реалізації банками функції фінансового посередництва із забезпечення суб'єктів господарювання належним обсягом грошових ресурсів із метою неперервного провадження виробничого циклу, а відтак і нормального перебігу відтворювального процесу в масштабах усієї економіки. Основною з-поміж зазначених проблем, звісно, є значні обсяги не сплаченої у строк заборгованості за наданими позичками у складі кредитних портфелів комерційних банків.

Перехід до ринкової економіки, суттєве розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності, поява нових форм власності - усе це збільшує ризик повернення позички і вимагає оцінки кредитоспроможності при висновку кредитних договорів, рішенні питань про можливість і умови кредитування. При оцінки кредитоспроможності враховуються репутація позичальника, розмір і склад його майна, стану економічної і ринкової кон’юнктури, стійкість фінансового стану та інші.

Збільшення протягом останніх років обсягів виробництва та активізація кредитування комерційними банками виробничих підприємств країни спонукають банкірів до пошуку ефективніших методів оцінки фінансового стану підприємств, маючи на меті мінімізацію потенційних втрат комерційного банку при проведенні активних операцій з такими суб'єктами господарювання. Розв’язання даної проблеми потребує визначення поняття кредитоспроможності підприємства як бази оцінки про доцільність видачі кредиту та безризиковість, а також розробка та вдосконалення методів і створення універсальної й оптимальної методики визначення кредитоспроможності позичальника.

Вперше поняття «кредитоспроможність клієнта» з’явилося економічної літературі XVIII в. У межах своїх працях його використовували А. Сміт і Д. Кейнс, М. Бунге і У. Косінський. Звісно, і часу кредиторів цікавила здатність позичальників до здійснення кредитних угод, але спроби такої оцінки носили несистематичний, розрізнений характер.

З того часу питання кредитоспроможності досить актуальні, широко висвітлені і висвітлюються в працях економістів. Поняття «кредитоспроможність» на ранніх періодах трактувалося по-різному, що можна спостерігати в табл. 1.1.

Таким чином, аналіз сучасних трактувань поняття «кредито-спроможність» привів до висновку, що погляди вчених на визначення цього поняття здебільшого збігаються. Так, науковці сходяться у думці, вважаючи, що сутнісною ознакою кредитоспроможності є розрахунок зі своїми борговими зобов’язаннями. Ми погоджуємось, оскільки під цим розуміється і повернення кредиту, і відсотків за ним, і інших зобов’язань позичальника. Проте, існує розбіжність у трактуваннях, оскільки одні автори вважають, що кредитоспроможність — це спроможність, інші - здатність та готовність, решта — можливість; система умов; наявність переумов і т. д.

Таблиця 1.1. Дослідження визначень поняття «кредитоспроможність» різними авторами

Узагальнивши підходи вчених до трактування поняття «кредитоспроможність» та врахувавши усі неточності, представимо власне визначення: кредитоспроможність — це спроможність позичальника у встановлений кредитною угодою термін повернути в повному обсязі кредит переважно за рахунок грошових коштів, які генеруються позичальником у ході звичайної діяльності.

В Україні НБУ розробляє для комерційних банків рекомендації щодо вивчення фінансового стану і кредитоспроможності позичальників.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються вітчизняними комерційними банками самостійно на підставі ґрунтовної і виваженої оцінки фінансової діяльності клієнта, проведеної за підсумками порівняльного аналізу балансів, звітів про фінансові результати та їх використання тощо. Позичальник має мати фінансові передумови для отримання позики і бути спроможним своєчасно повернути наданий йому кредит відповідно до умов кредитного договору. В кожному окремому випадку банк повинен визначити ступінь ризику, який він готовий взяти на себе.

НБУ рекомендує кожному комерційному банку розробити свою власну систему показників фінансової діяльності позичальників. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальників оформляється окремим положенням і затверджується правлінням комерційного банку.

Комерційний банк повинен щоквартально проводити оцінку фінансового стану позичальника. Сам факт визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта має стимулювати підприємство-позичальника підвищувати ефективність своєї фінансово-господарської діяльності.

Для здійснення оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника слід враховувати чітко визначені об'єктивні показники його діяльності, такі як: обсяг реалізації, прибуток та збитки; рентабельність; коефіцієнти ліквідності; грошові потоки (надходження коштів на рахунки позичальника) для забезпечення повернення позики та сплати відсотків за нею; склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості тощо. Комерційний банк повинен враховувати чинники, які багато в чому носять суб'єктивний характер: ефективність управління підприємством позичальника; ринкову позицію позичальника та його залежність від циклічних та структурних змін в економіці й галузі; наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника історію погашення кредитної заборгованості позичальника в минулому тощо.

НБУ рекомендує комерційним банкам використовувати для економічної оцінки діяльності позичальника таку систему фінансових коефіцієнтів, яка відображена в Табл. 1.2.

Таблиця 1.2. Система фінансових показників

Аналіз і оцінка системи економічних показників діяльності підприємства є важливим і невід'ємним етапом аналізу кредитоспроможності потенційного позичальника.

Наведені економічні показники діяльності потенційного позичальника та їх рекомендовані значення є мінімально необхідними для аналізу кредитоспроможності. Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними.

Крім способу оцінки кредитоспроможності позичальників на основі системи фінансових коефіцієнтів в банківській практиці можуть використовуватись й такі способи:

— на основі аналізу грошових потоків;

— на основі аналізу ділового ризику.

Оцінки кредитоспроможності позичальників на основі аналізу грошових потоків передбачає визначення чистого сальдо різних надходжень і видатків клієнта за певний період, тобто зіставлення припливу (прибуток, амортизація, створення резервів витрат, вивільнення коштів, зростання кредиторської, збільшення інших пасивів, збільшення акціонерного капіталу) і відпливу (скорочення кредиторської заборгованості, зменшення інших пасивів, відплив акціонерного капіталу, фінансові витрати, погашення позик) коштів. Для аналізу грошових потоків на підприємстві-позичальникові беруться фінансові дані як мінімум за три роки. Кредитоспроможним вважається підприємство, яке має стійке перевищення припливу над відпливом коштів.

Оцінки кредитоспроможності позичальників на основі аналізу ділового ризику передбачає виділення найвагоміших чинників ділового ризику (надійність постачальників, сезонність поставок, тривалість зберігання товарів, рівень цін на товари, ризик введення державою обмежень на вивіз і ввіз імпортних товарів тощо), їх формалізацію, оцінку в балах і визначення на цій основі класу кредитоспроможності того чи іншого конкретного позичальника. Аналіз ступеня ділового ризику у клієнта дозволяє банкові спрогнозувати достатність джерел погашення позики.

Під час оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника НБУ рекомендує комерційним банкам враховувати: соціальну стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів, роботи; сімейний стан; наявність реальної застави; він і здоров’я клієнта; загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати; користування банківськими позиками у минулому та своєчасність погашення їх і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами; зв’язки клієнта з діловим світом тощо.

НБУ рекомендує комерційним банкам будувати та аналізувати динамічні ряди за кожним показником кредитоспроможності клієнта. Аналіз рядів динаміки дозволяє комерційному банкові простежити еволюцію фінансово-господарської діяльності позичальника та зробити припущення щодо його майбутнього стану.

Згідно з рекомендацією НБУ позичальники можуть бути поділені банком за рейтингом надійності на п’ять класів, які відображені в табл. 1.3

Таблиця 1.3. П’ять класів позичальників, поділених за рейтингом

Тобто, реальні висновки та пропозиції за результатами оцінки кредитоспроможності позичальників дозволяють уникнути в процесі банківської діяльності невиправданих ризиків при здійсненні кредитних операцій.

2. АНАЛІЗ МЕТОДИКИ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКІВ-ЮРИДИЧНИХ ОСІБ АКБ «УКРСОЦБАНК»

Головна мета оцінки кредитоспроможності позичальника — оцінка кредитного ризику та виявлення джерел погашення позичальником відсотків і заборгованості за кредитом.

Оцінки кредитоспроможності позичальника (рис. 2.2) та доцільності видачі кредиту (рис. 2.1) можуть проводитись за допомогою різних методів за вибором банку.

кредитоспроможність позичальник банк фінансовий Рис. 2.1. Оцінка доцільності видачі кредиту Вибір методу залежить від низки чинників: форми власності, особливостей побудови балансу та інших форм звітності клієнта, галузевих особливостей, виду діяльності тощо.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:

— забезпеченість власними коштами не менш як 50% усіх видатків;

— відмінна репутація керівництва (кваліфікація і здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної та платіжної дисципліни);

— конкурентоспроможність продукції/послуг, що випускається (надаються), на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію/послуги, наявність державних замовлень, обсяги експорту тощо;

— економічна кон’юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел фінансування капіталовкладень тощо) та ін.

Рис. 2.1. Методи оцінки кредитоспроможності позичальника Оцінка кредитоспроможності позичальника проводиться у двох напрямах (Рис. 2.2).

Рис. 2.2. Напрями оцінки кредитоспроможності позичальника Перелік показників оцінки кредитоспроможності позичальника та критерії їх оцінки визначаються кожним банком самостійно і мають бути документально закріплені в окремому положенні, яке входить до стандартів кредитної політики банку.

Подальше дослідження оцінки кредитоспроможності проведемо на базі методики оцінки кредитоспроможності позичальників — юридичних осіб АКБ «Укрсоцбанк».

АКБ «Укрсоцбанк», заснований в вересні 1990 року на базі колишнього державного «Жилсоцбанка» СРСР, сьогодні є одним з крупніших системних банків в Украіні. За роки свого існування банк витримав декілька криз банківської та економічної систем України, вистояв та закріпив свої позиції, завоював стійкий авторитет надійної та стабільної фінансової установи, яка стрімко розвивається і оперативно реагує на зміни ринку.

Місія банку — виконувати роль системного фінансового інтегратора, об'єднувати інтереси виробників, торговців та покупців, надаючи кожному клієнту необхідний спектр продуктів та послуг. В системі банка зайнято близько 9 тисяч кваліфікованих спеціалістів. Філіальна мережа банка обслуговує майже 120 тис. корпоративних та більше 600 тис. приватних клієнтів. Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» згідно організаційно-правовій формі є відкритим акціонерним товариством (ВАТ).

Система банка складається з головного офісу в Києві, 27 регіональних (обласних) та прирівняних до них філіалів, а також філіалів та без балансових відділень, підлеглих регіональним філіалам. Всього в системі банка нараховується більше 500 операційних крапок, розташованих в усіх регіонах України. Фактично прийнята дворівнева система управління: головний офіс — регіональний (обласний) філіал — підлеглі філіали та без балансові відділення.

Органи управління АКБ «Укрсоцбанк» — загальне зібрання акціонерів, наглядова рада та правління. Наглядова рада та правління керують діяльністю банка в межах повноважень, наданих їм загальним зібранням акціонерів. Вищим органом банка є загальне зібрання акціонерів, яке ззивається не ріже одного разу на рік.

АКБ «Укрсоцбанк" — принциповий член міжнародних платіжних систем EuropayInternational, VisaInternational та MasterCardInternational. В банку діє власний процесинговий центр, який обслуговує всі карткові програми.

Клієнтами Банка є лідери різних сфер економіки в усіх регіонах України: НАК «Нафтогаз України», «Укрзалізниця», «Укрморпорт», «Укртелеком», «Інтерпайп», «Мотор Січ», «Житло-Інвест», Госкомрезерв України, «Познякижилбуд», «Консоль», ПП «Баядера», завод им. Малишева, завод «Титан», «ЛАЗ», «Союз Віктан», «Залк», «Міжнародні Авіалінії України», Полтавський ГЗК, «Дніпроенерго», группакомпаний «ДЦ», «Верес», «Галактон», ЗАО «Чумак», ФК «Дарниця», «Сандора», компанія «Автокапітал» и корпорация «Укравто», ДП «Меркс-Меблі» та ще 120 тис. інших підприємств.

«Укрсоцбанк» є членом Асоціації українських банків, Української міжбанківскої валютної біржи, Української фондової біржи, Першої фондової торгової систеи (ПФТС). Голова Правління банка Борис Тимонькин вибраний головою Ради ПФТС.

Банк є членом Суспільства всемірних міжбанківських фінансових комунікацій (SWIFT) та входить в трійку лідерів зі здійснення грошових переводів за системою Western Union.

Методика оцінки кредитоспроможності позичальника розроблена у відповідності з вимогами «Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банка» (Затверджене Постановою Правління НБУ № 279 від 06.07.2000 г., зареєстроване Міністерством юстиції Украіни 03.08.2000 № 747/4695). Вона визначає порядок здійснення аналізу фінансового стану позичальника (поручителя, гаранта, іншої особи) — юридичної особи та надання його результатів для прийняття кредитних рішень, здійснення кредитного моніторинга, проведення класифікації кредитних операцій за рівнем ризику у відповідності з положенням про порядок резервування.

Згідно даній методиці її метою є аналіз фінансового стану позичальника (поручителя, гаранта, іншої особи) для визначення спроиожності своєчасного виконання своїх зобов’язань перед банком.

Методика містить такі основні розділи:

1. Загальні положення.

2. Джерела інформації для здійснення аналізу фінансового стану. (Вимоги, які пред’являються до документів, які надаються відповідають рекомендаціям НБУ та теоретичним аспектам оцінки кредитоспроможності. Дані джерела дають можливість всебічно розглянути та проаналізувати діяльність позичальника та основні показники кредитоспроможності.

3. Етапи аналізу фінансового стану. Включає в себе рекомендації з формування інформаційної бази, проведенню підготовчого етапу, проведенню аналіза (з зазначенням всіх необхідних коефіцієнтів та методик їх розрахунку), а також рекомендації з підготовки на підставі проведеного аналізу висновків про фінансовий стан та наданні їх в кредитній оцінці.

З попередніх розділів видно, що в світовій банківській практиці використовуються різні коефіцієнти для оцінки кредитоспроможності позичальника. Їх вибір визначається особливостями клієнтури банка, можливими причинами фінансових труднощей, кредитною політикою банка. Всі коефіцієнти які використовуються можна розбити на 5 груп:

1. — коефіцієнти ліквідності;

2. — коефіцієнти ефективності або обіговості;

3. — коефіцієнти фінансового левережу;

4. — коефіцієнти прибутковості;

5. — коефіцієнти обслуговування боргу.

Показники кредитоспроможності, які входять в кожну з названих груп, можуть відрізнятися великим різноманіттям. В якості приклада можна навести наступну систему (табл. 2.1.).

— Показники платоспроможності позичальника;

— Показники фінансової стійкості;

— Показники «солідності» позичальника;

Таблиця 2.1. Показники фінансового стану позичальника — юридичної особи

В українських посібниках розрахунок та оцінка показників фінансової дільності позичальника відносять до першого етапу (аналіз фінансового стану) механізма оцінки кредитоспроможності. На практиці ж, наприклад в методиці проведення оцінки фінансового стану позичальника банка «Укрсоцбанк», при оцінці фінансового стану позичальника — юридичної особи, розраховуються такі показники його діяльності:

1. Показники платоспроможності позичальника;

2. Показники фінансової стійкості;

3. Показники «солідності» позичальника.

Діловий ризик — це ризик, пов’язаний з тим, що кругообіг фондів позичальника може не завершитися в строк та з бажаним ефектом. Факторами ділового ризику є різні причини, які приводять до затримки кругообігу фондів на окремих стадіях. Фактори ділового ризику можна згрупувати за стадіями кругообігу.

I стадія — створення запасів:

кількість постачальників та їх надійність;

потужність та якість складських приміщень;

відповідність способу транспортування та характеру вантажу;

доступність цін на сировину та його транспортування для позичальника;

кількість посередників між покупцями та виробниками сировини та інших матеріальних цінностей;

віддаленість постачальника;

економічні фактори;

мода на сировину, яка закуповується та інші матеріальні цінності;

фактори валютного ризику;

небезпека застосування обмежень на вивіз та ввіз імпортної сировини.

II стадія — стадія виробництва:

наявність та кваліфікація робочої сили;

вік та потужність обладнання;

завантаженість обладнання;

стан виробничих приміщень.

III стадія — стадія збуту:

кількість покупців та їх платоспроможність;

диверсифікованість дебіторів;

приналежність позичальника до базової галузі за характером кредитуємої готової продукції;

ступінь конкуренції в галузі;

вплив на ціну кредитуємої готової продукції суспільних традицій та переваг, політичної ситуації;

наявність проблем перевиробництва на ринку даної продукції;

демографічні фактори;

фактори валютного ризику;

можливість застосування обмежень на вивіз з країни та ввіз в іншу країну експортної продукції.

Крім того, фактори ризику на стадії збута можуть комбінуватися з факторів першої та другої стадії. Тому діловий ризик на стадії збуту вважається більш високим, ніж на стадії створення запасів або виробництва. Критерії ділового ризику можна представити у вигляді таблиці.

Таблиця 2.2 Критерії оцінки ділового ризику

В умовах економічної нестабільності аналіз ділового ризику в момент видачі позики суттєво доповнює оцінку кредитоспроможності клієнта на основі фінансових коефіцієнтів, які розраховуються на підставі середніх фактичних даних минулих звітних періодів. Аналогічна модель оцінки ділового ризику застосовується і на підставі інших критеріїв. Бали проставляються за кожним критерієм та сумуються. Чим більше сума балів, тим менше ризик та більше вірогідність завершення угоди з прогнозуємим ефектом, що дозволить позичальнику в строк погасити свої боргові зобов’язання.

У кредитному процесі дуже важливо правильно та об'єктивно оцінити кредитоспроможність позичальника. Достовірність оцінки істотно впливає як на результати конкретних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку загалом. Точність оцінки важлива і для позичальника, адже від неї залежить рішення про надання кредиту та про можливий його обсяг.

Вітчизняні банки розробляють методики оцінки фінансового стану позичальника з урахуванням вимог НБУ, викладених у положенні «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків». Критичний аналіз зазначених методик свідчить про суттєві їх недоліки, зокрема:

- ігнорування галузевих особливостей об'єкта аналізу (передбачене деякими методиками врахування цих особливостей зводиться до коригування сукупної кількості балів на суб'єктивно визначений середньо галузевий рівень ризику);

- довільність фіксування нормативних значень окремих показників;

- суб'єктивне формування вибірки показників, які підлягають аналізу (не береться до уваги явище мультіколінеарності тощо);

- ігнорування (або суб'єктивне врахування) чинника різної вагомості впливу окремих показників на загальні результати аналізу;

- окремі параметри фінансового стану характеризуються різною кількістю показників, що викривляє результати аналізу.

Через ці та інші недоліки наслідком застосування згаданих методик на практиці є високий рівень помилковості фінансових рішень. Підтвердженням цього є значна кількість проблемних кредитів у кредитному портфелі вітчизняних комерційних банків.

Розглянемо за допомогою табл. 2.3 порівняльну характеристику методик оцінки кредитоспроможності.

Таблиця 2.3 Порівняльна характеристика методик оцінки кредитоспроможності

Виходячи з даних таблиці можна зробити висновок, що методика «Укрсоцбанку» цілком відповідає рекомендаціям НБУ, до того ж порівняно з методикою «Аваль» в ній присутні елементи дискримінантного аналізу.

В цій методиці, ми вважаємо присутньо багато суб'єктивних чинників. Так, наприклад такий показник як наявність рахунків в інших банках у відповідності з його методикою значно знижує кредитоспроможність позичальника. Викликає сумніви доцільність включення в методику оцінки кредитоспроможності, а саме в об'єктивні фактори діяльності клієнта таких показників (до речі, вони значно підвищують кредитоспроможність позичальника), як частка АППБ «Аваль» в статутному фонді або чи є співробітником АППБ «Аваль» керівник клієнта (директор, фінансовий директор, заст. директора з правом підпису платіжних документів та інш. Це означає, що банк завчасно віддає перевагу тим клієнтам на яких сам бан має вплив, при цьому не зважаючи на його фінансовий стан.

Як бачимо, нині в банках України застосовується доволі широкий спектр методик визначення кредитоспроможності позичальника. Причому кожен банк розробляє власну систему оцінки, виходячи з особливостей кредитної політики, технологічних можливостей, спеціалізації банку, конкретних умов договору, пріоритетів у роботі, місця на ринку, конкурентноспроможності, стану взаємовідносин із клієнтами, рівня економічної та політичної стабільності держави тощо.

3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИКИ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА

Особливістю оцінки кредитоспроможності малих підприємств є те, що використання банком фінансових коєфіцієнтів та метода анализу грошового потоку ускладнено з-за стану обліка та звітності у цих клієнтів банка. У підприємств малого бизнеса, як правило, немає ліцензованого бухгалтера. Крім того, витрати на аудиторську перевірку для цих клієнтів банка недоступні. Тому відсутнє удиторське підтвердження звіту позичальників. В зв’яку з цими причинами оцінка кредитоспроможності клієнта грунтується не на його фінансовій звітності, а на особовому знанні робітником банка бизнесу данного клієнта. Останнє передбачає постійні контакти з клієнтом: особове інтерв'ю з клієнтом, регулярнее відвідування його підприємства. В ході особового інтерв'ю клієнт повинен доказати, що витрати, які кредитуються будуть списані на собівартість реалізованої продукції. В зв’язку з частим відвідуванням підприємства банк кредитує, як правило, навколишні підприємства.

Чим менший обсяг господарської діяльності, тим важливіше роль критеріїв для оцінки кредитів фізичним особам. Світовий досвід базується саме на цьому, тому часто пред посилкою для надання кредиту є поручительство фізичної особи — керівника підприємства.

Все вище викладене дозволяє стверджувати, що кредитоспроможність підприємства — комплексне поняття, яке представляє інтерес не тільки для банка-кредитора, але й для самого підприємства, оскільки засноване на загальних принципах фінансової стійкості, ліквідності, платоспроможності та рентабельності.

Як би успішно не працювало підприємство, періодично воно потребує залучення коштів: при розширеному виробництві така потреба виникає частіше всього з приводу придбання основних фондів, в такому випадку кредитування коштів відбувається в капітальні вкладення. На жаль на даний час не кожне підприємство спроможне працювати за таким принципом. В інших випадках кредитування проводиться на поповнення обігових коштів підприємства, бракування в яких — постійне явище на наших підприємствах. Враховуючи цю обставину дуже важливо постійно підтримувати показники кредитоспроможності на високому рівні, оскільки на ринку кредитних капіталів, спостерігається тенденція залучення банками потенційних позичальників до співробітництва за різними інформаційними джерелами.

До речі, про інформаційні джерела: як зазначалося раніше, міжнародна практика свідчить, що найбільш повною та ефективною базою даних володіють інформаційні служби, які поповняють свої банки даних на обов’язковій основі у вигляді відповідних звітів всіх учасників економічних відносин.

Якісне, професійне та послідовне виконання всіх необхідних процедур основних етапів банківського кредитування є необхідною важливішою умовою ефективної реалізації кредитної політики банка та забезпечення необхідного рівня прибутковості, платоспроможності та ліквідності банківскоїдільності. Ми пропонуємо методологію дискримінантного аналізу, який дає змогу подолати більшість з наведених недоліків діючих методик оцінки фінансового стану позичальників.

В Україні немає теоретико-методологічних напрацювань, присвячених оцінці кредитоспроможності з використанням дискримінантного аналізу. Водночас фінансистам всього світу відомі модель альтмана (1968, США), система аналізу Вайбеля (1973, Швейцарія), моделі Беермана (1976) та Краузе (1993, Німеччина), система показників Бівера (1966, США), система фінансового аналізу Керлінга-Поддіга (1994, Франція), методологія дискримінантного аналізу Німецького Бундесбанку.

У теорії та практиці здебільшого розрізняють однофакторний і багатофакторний дискримінантний аналіз. Основу однофакторного (одновимірного) дискримінантного аналізу становить сепаратне дослідження окремих показників (які є складовими певної їх системи) та класифікація підприємств за принципом дихотомії. Загальний висновок про рівень фінансового стану підприємства робиться на основі аналізу відповідності кожного з показників, включених у спеціально підібрану систему, їх граничним значенням. Найвідомішими моделями одно факторного дискримінантного аналізу є системи показників Бівера та Вайбеля.

Головна суперечність одно факторного аналізу полягає в тому, що значення одних показників може свідчити про позитивний розвиток підприємства, а інших - про незадовільний. Це унеможливлює об'єктивну оцінку фінансового стану. Одним зі шляхів вирішення зазначеної проблеми є застосування багатофакторного дискримінантного аналізу.

Метою багатофакторного дискримінантного аналізу є виведення та інтерпретація значення однієї залежної (пояснювальної) змінної за допомогою значень багатьох незалежних (пояснювальних) змінних. У процесі аналізу підбирають ряд показників, для кожного з яких визначається вага у так званій «дискримінант ній функції». Величина окремих ваг характеризує різний вплив різних показників (змінних) на значення пояснювальної змінної, яка в інтегральному вигляді відображає фінансовий стан позичальника.

Модель прогнозування фінансової неспроможності, розроблена американським економістом Е. Альтманом (вона має ще одну назву - «розрахунок Z-показника»), є класичною у своїй сфері, оскільки включена до більшості підручників, присвячених фінансовому прогнозуванню та оцінці кредитоспроможності підприємств.

Невикористання дискримінантних моделей оцінювання фінансового стану підприємств у вітчизняній практиці можемо пояснити:

недостатнім теоретико-методологічним забезпеченням дискримінантного аналізу (повна відсутність вітчизняних науково-практичних розробок, присвячених данній проблематиці);

неспроможністю розробити власні, галузеві дискримінантні функції через відсутність необхідної база даних та достатньо кваліфікованих фахівців;

нестачею коштів для закупівлі західних методик та адаптаціїїх до вітчизняних умов господарювання (безпосередньо використати західні напрацювання неможливо, оскільки відповідні алгоритми розробляються на основі специфічних базових масивів, які відрізняються від українських);

суб'єктивними обмеженнями (низці показників бракує об'єктивності, що зумовлене практикою «подвійної бухгалтерії»).

Тому враховуючи все вищезазначене ми пропонуємо наступну модель.

Першим етапом побудови дискримінантної моделі оцінки кредитоспроможності підприємства є селекція незалежних змінних — підбір певної комбінації показників для багатофакторної лінійної дискримінантної функції. Проблема полягає в тому, щоб вибрати із широкої палітри наявних показників ті, які допоможуть дійти найкваліфікованіших висновків щодо потенційної фінансової спроможності підприємства. Для цього скористаємося такими критеріями відбору фінансових індикаторів:

? показники мають характеризуватися мінімальним рівнем мультиколінеарності (кореляційного зв’язку між окремими показниками);

? кожен показник повинен репрезентувати певну групу індикаторів, що характеризують той чи інший параметр фінансового стану підприємства;

? значення показників мають суттєво коливатися в разі відповідних змін фінансового стану підприємства (максимізація відношення між групової варіації залежної змінної до внутрігрупової варіації);

? показники повинні відображати реальний фінансовий стан підприємства (критерій об'єктивності).

Результатом проведеного дослідження груп показників фінансового тану підприємств на предмет дотримання зазначенних критеріїв є дискримінантна функція із шістьма змінними.

Z = а₁ х Х₁ + а₂ х Х₂ + а₃ х Х₃ + а₄ х Х₄ + а₅ х Х₅ + а₆ х Х₆ + а_0,(3.1)

де а₁, а₂,…, а₆ — параметри дискримінантної функції, вагомість показників;

а₀ — вільний член дискримінантної функції.

Розшифровку незалежних змінних пропонованої дискримінантної функції подано в таблиці 3.3.

Таблиця 3.3. Розшифровка незалежних змінних пропонованої дискримінантної функції

Використовуючи цю модель для оцінки кредитоспроможності підприємства, можна з високим рівнем імовірності спрогнозувати майбутній фінансовий стан підприємства, а отже, оцінити його майбутню спроможність виконати кредитні зобов’язання. Точність оцінювання за використання пропонованого методологічного підходу становить 87−95 відсотків (залежно від виду діяльності та об'єктивності інформації). Наголосимо, що даний алгоритм побудований за галузевим принципом і справджується лише для відповідної групи підприємств. Для наведеної вище дискримінантної моделі рекомендується такий алгоритм інтерпретації значень інтегрального показника:

Z_і? -0,5 — фінансовий стан підприємства незадовільний (підприємству загрожує фінансова криза або вона вже настала);

- 0,5? Z_і? 0,5 - однозначних висновків щодо якості фінансового стану підприємства зробити неможливо, потрібен додатковий експертний аналіз;

Z > 0,5 - фінансовий стан підприємства задовільний.

Коли значення показника Z_і знаходиться в межах, які не дають змоги однозначно оцінити фінансовий стан підприємства, рекомендується додатково застосовувати експертні методи аналізу. В їх рамках аналізується динаміка основних абсолютних показників фінансового стану підприємства за два-три роки: валюта балансу; робочий капітал; обсяг виручки від реалізації; величина чистого прибутку (збитку); чистий грошовий потік від операційної діяльності. За результатами додаткового аналізу базовий показник Z_і коригується на коефіцієнт (?Z) зміни основних абсолютних показників. Для визначення вагомості впливу окремих абсолютних показників на коефіцієнт коригування можна застосувати загальну методологію дискримінантного аналізу. Скоригований за результатами додаткового експертного аналізу інтегральний показник слід інтерпретувати так, як рекомендовано вище.

Описаний методичний інструмент має ряд переваг над традиційними методиками, які представлені на рис. 2.1.

У перспективі зазначений підхід може застосовуватися не лише комерційними банками для оцінки кредитоспроможності позичальників, а й НБУ - в рамках реалізації політики активізації фондового ринку, рефінансування банків під заставу векселів та облігацій підприємств тощо. Для підтвердження останньої тези, треба зазначити, що саме методика дискримінантного аналізу покладена в основу моніторингу підприємств німецьким Бундесбанком. Про доцільність такого моніторингу (в тому числі у рамках політики рефінансування) свідчить, зокрема, й те, що нині в Російській Федерації моніторингом, який проводить Центральний Банк Росії, охоплено понад 10 тис. підприємств[11].

Рис. 2.1. Ряд переваг методичних інструментів над традиційними методиками

У перспективі зазначений підхід може застосовуватися не лише комерційними банками для оцінки кредитоспроможності позичальників, а й НБУ - в рамках реалізації політики активізації фондового ринку, рефінансування банків під заставу векселів та облігацій підприємств тощо. Для підтвердження останньої тези, треба зазначити, що саме методика дискримінантного аналізу покладена в основу моніторингу підприємств німецьким Бундесбанком. Про доцільність такого моніторингу (в тому числі у рамках політики рефінансування) свідчить, зокрема, й те, що нині в Російській Федерації моніторингом, який проводить Центральний Банк Росії, охоплено понад 10 тис. підприємств[11].

Однак система відбору суб'єктів кредитування, якій надають перевагу банки, часто далека від досконалої. Головні її недоліки представлені у табл. 3.4.

Таблиця 3.4

Його досвід, знання, інтуїція, економічний стан, особисті пристрасті, принциповість впливають на результат.

Тому слід розробити основні критерії науково обґрунтованих методик оцінки кредитоспроможності позичальників. Оцінка кредитоспроможності клієнтів у банку має ґрунтуватися на певних умовах, котрими передбачається:

? забезпечення її достовірності шляхом використання всіх необхідних інформаційних даних;

? визначення широкого кола показників, які всебічно характеризують діяльність позичальника;

? диференційований підхід до оцінки кредитоспроможності щодо кожної групи позичальників (юридичних і фізичних осіб, галузі діяльності тощо) при наданні їм різних видів кредитів (короткочи довготермінових тощо).

? забезпечення поточної та прогнозованої оцінки кредитоспроможності клієнтів;

? використання сучасних наукових методів, моделей, зарубіжного досвіду та вітчизняної практики проведення такої оцінки, залучення у разі необхідності висококваліфікованих експертів, упровадження сучасних інноваційних технологій оцінювання тощо.

Інформаційна база покликана забезпечити процес оцінки кредитоспроможності клієнтів усією передбаченою методикою первинною інформацією, яку використовує банк. Її формування потребує систематизації інформації. Доцільно всі джерела інформації, котрі використовуються під час проведення оцінки кредитоспроможності, кваліфікувати за чотирма основними напрямами, які відбражені на рис. 2.2.

Рис. 2.2. Джерела інформації, котрі використовуються під час проведення оцінки кредитоспроможності

Оцінка кредитоспроможності на основі фінансових коефіцієнтів потребує індивідуального підходу до кожного клієнта. Необхідно систематично вести аналітичну роботу з оцінки фінансового стану позичальника. Ця методика будується на даних про залишки; відображає стан справ тільки за минулий період; розкриває в основному рух оборотних активів. Такі недоліки певною мірою усуваються при оцінці кредитоспроможності на основі аналізу грошових потоків і ділового ризику.

Аналіз грошових потоків починає набувати поширення у зв’язку появою інформації підприємства у вигляді звіту про рух гршових коштів, складеного з метою зіставлення їх припливу чи відпливу. Стійке перевищення припливу над відпливом коштів протягом певного періоду дає підставу оцінювати клієнта як кредитоспроможного. Згідно із західними стандартами кредитування аналіз грошового потоку допомагає визначити й межу надання нових кредитів. Граничною межею при цьому є розмір перевищення надходжень коштів порівнянно з їх відпливом.

Аналіз кредитоспроможності на основі показників ділового ризику в Україні рідко застосовується, оскільки потребує оцінки кредитоспроможності з урахуванням показників виробничої діяльності. Діловий ризик пов’язаний знесвоєчасним завершенням кругообороту фондів і неефективним використанням ресурсів (фінансових, технічних, трудових). Тому банківським працівникам необхідно детально оцінити три стадії кругообороту фондів: постачання, виробництво та реалізацію.

Кредитоспроможність позичальника оцінюють шляхом зіставлення фактичного значення коефіцієнтів і показників, котрі характеризують епутацію позичальника, його фінансовий стан, грошові потоки та діловий ризик, з їхніми критеріальними рівнями. В результаті такого зіставлення визначають клас підприємства, відповідно до якого банк організовує з ним кредитні відносини.

Однією з умов на яких повинна будуватися оцінка кредитоспроможності позичальника є визначення широкого кола показників, які всебічно характеризують діяльність позичальника. Як бачимо, в методиціАКБ «Укрсоцбанк» присутній елемент дискримінантного аналізу, але відсутні деякі показники, тому неможна стверджувати, що діяльність позичальника охарактеризована всебічно. На мою думку доцільно було б додати наступні показники:

Коефіцієнти ефективності (оборотності), які доповняють першу групу коефіцієнтів — показників ліквідності та дозволяють зробити більш обґрунтоване заключення. Наприклад, якщо показники ліквідності зростають за рахунок збільшення дебіторської заборгованості та вартості запасів при одночасному їх уповільненні, неможна підвищувати клас кредитоспроможності позичальника. До них включають:

оборотність запасів:

оборотність дебіторської заборгованості в днях:

оборотність основного капіталу (фіксованих активів):

ВИСНОВКИ Підводячи висновки курсової роботи ще раз доцільно підкреслити актуальність теми. Більш за всіх в інформації про кредитоспроможність підприємств та організацій потребують банки: їх прибутковість та ліквідність багато в чому залежать від фінансового стану позичальника. Зниження ризику при здійсненні кредитних операцій можливо досягнути на підставі комплексного вивчення кредитоспроможності клієнтів банка, що одночасно дозволить організувати кредитування з урахуванням меж використання кредита. Важливість та актуальність проблеми оцінки кредитоспроможності підприємства обумовили вибір теми.

У зв’язку з цим в курсовій роботі розглянуті теоретичні аспекти кредитоспроможності клієнтів банку, увага яким приділяється в трьох розділах роботи.

У першому розділі ми проаналізувати оцінку кредитоспроможності позичальника, її необхідність та висвітлили значення кредитоспроможності.

Кредитоспроможність — наявність у боржника (контрагента банку) передумов для проведення кредитної операції і його спроможність повернути борг у повному обсязі та в обумовлені договором строки. Відобразили систему фінансових коефіцієнтів, котрі НБУ рекомендує комерційним банкам використовувати для економічної оцінки діяльності позичальника. Виділили п’ять класів позичальників, котрих поділили за рейтингом.

У другому розділі ми провели аналіз методів, які використовуються при оцінці кредитоспроможності, дослідили аналіз показників, що характеризують фінансовий стан позичальника. Виділили оцінки доцільності видачі кредиту. До методів оцінки кредитоспроможності позичальника відносять: мотод порівнянь, метод групувань, метод рейтингових оцінок, мотод експертних оцінок та метод коефіцієнтів. Проаналізували методику оцінки кредитоспроможності позичальників-юридичних осіб АКБ «УКРСОЦБАНК».

У третьому розділі ми запропонували шляхи вдосконалення методики оцінки кредитоспроможності позичальника.

Для вдосконалення кредитного аналізу можливо запропонувати:

Виконувати фінансовий аналіз з урахуванням досвіду іноземних банків.

Оцінювати ділові ризики, спроможні уповільнити повернення боргу, тобто ризики, які залежать від виду бізнесу позичальника.

Кредитні ризики залежать від організації кредитування, в зв’язку з цим можна запропонувати наступні рекомендації:

1. Приділити посилену увагу ліквідності застави, влючати показники забезпеченості кредиту до методики оцінки кредитоспроможності.

2. Приймати до уваги кадровий потенціал позичальника — юридичної особи.

3. Для хеджування ризику неплатежу по позиці застосовувати метод диверсифікації кредитного портфеля.

Отже, запропоновані заходи нададуть можливість комерційному банку поліпшити стан кредитоспроможності клієнтів та мінімізувати дію кредитних ризиків, що в свою чергу підвищить ефективність здійснення кредитної діяльності та загальної прибутковості банку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посіб. / О. В. Васюренко. — К.: Т-во «Знання», 2000. — с. 21.

2. Агапова Т. Н. Кластеризация заемщиков с многомерными характеристиками / Т. Н. Агапова // Финансы и кредит. — 2004. — № 4 (142). — с. 12.

3. Экономический анализ: Учебн. для вузов / Под ред. Л. Т. Гиляровской. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. — с.350.

4. Кучер С. Л. Сучасні методи оцінки кредитоспроможності позичальника // Формування ринкових відносин в Україні. — 2003. — с. 25.

5. Стратегия и тактика анти кризисного управления фирмой / Под об. ред. проф., д.э.н. А. П. Градова и проф., д.э.н. Б. И. Кузина. — Санкт-Петербург: Специальнаялитература, 1996. — с. 287.

6. Галасюк В., Галасюк В. В. SGMCA — спрощений метод оцінки кредитоспроможності компаній на основі міжнародних стандартів бухгалтерського обліку // Вісник Національного банку України (укр.). — 2006. — с. 10.

7. Банковское дело. /Под ред. Лаврушина О. И. - М.: Финансы и статистика - 1998. - с. 37.

8. Мікуліна М. О. Кредитний ризик та його прогнозування в сільському господарстві // Вісник Сумського національного аграрного університету. — 2003 р. — № 1 — с. 35−41.

9. Карапетян Т. Оцінка кредитоспроможності позичальника // Економіка України — 2007 — № 7 — с. 82−85.

10. Банківські операції. Підручник. /За ред. А. М. Мороза — К.: 2000. — с. 45.

11. Каримов Р. М., Степанов Ю. В. Вопросы результативности экономического анализа и мониторинга предприятий в системе банка России// Деньги и кредит - 2001; № 2.

12. Банковское дело: Учебн. / Под ред. проф. В. И. Колесникова. — 4-е изд.,

перероб. и доп. — М.: Фынансы и статистика, 1999. — с. 450.

13. Примостка Л. О. Фінансовий менеджмент банку: Навч. посібн. / Л. О. Примостка. — К.: КНЕУ, 1999. — с. 91.

14. Поездник А. И. Анализ и внутрибанковский контроль кредитоспособности заемщика: автореф. дис… канд. эконом. наук / А. И. Поездник. — М., 1999. — с. 8.

15. Техника фінансового анализа / Под ред. Л. П. Белых. — М.: Аудит, ЮНИТИ, 1996. — с. 533.

16.Банківська статистика: Конспект лекцій.Навчальне видання. -К.:МАУП, 1999 - с. 124.

17. Чайковський Я. Удосконалення методики комплексної оцінки кредитоспроможності позичальників// Вісник НБУ - 2003 - с. 11.

18.Цирюльник Д. Оцінка фінансового стану позичальника — суб'єкта малого бізнесу. // Вісник НБУ - 2000р. — № 10 - с. 36−38.

19.Табачук Г. П. Методологія визначення кредитоспроможності суб'єктів господарювання// Проблеми і перспективи розвитку банківської системи україни. Т.4: Збірник наукових праць: Наукове видання. - Суми: Ініціатива, 2000 - с. 292.

20.Сусіденко В.Т. Стратегія управління кредитною діяльністю комерційних банків. -К.: КЮТЕУ, 1998 - с. 384.

21. Офіційний сайт Національної бібліотеки України ім.В. І. Вернадського. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua.