Економіко-математичне моделювання процесу товароруху обліку продовольчої продукції (на прикладі приватного підприємства «Бардаков»)

ЗМІСТ

ВСТУП

1. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ГРОМАДСЬКОГО ХАРЧУВАННЯ

1.1 Загальна характеристика підприємства

1.2 Організаційна структура на підприємстві

1.3 Поняття процесу товароруху обліку продукції, як об'єкта управління

1.3.1 Формування і структура витрат громадського харчування

1.3.2 Основні показники, що характеризують фінансовий стан

1.4 Товарна політика підприєства, її елементи

1.5 Стимулювання процесу товароруху обліку продовольчої продукції

1.6 Постановка задачі

2. Економіко-математичне моделювання процесу товароруху обліку продовольчої продукції

2.1 Сутність економіко-математичного моделювання

2.2 Моделювання сукупного попиту та пропозиції

2.2.1 Попит як економічна категорія

2.2.2 Пропозиція як економічна категорія

2.2.3 Аналіз підходів щодо моделювання моделей сукупного попиту та пропозиції

2.2.4 Оцінка попиту-пропозиції добувної промисловості на основі базової моделі сукупного попиту та пропозиції

2.2.5 Модель оптимізації закупівель

2.2.6 Модель взаємодії фірми з ринком

3. ІНФОРМАЦІЙНА МОДЕЛЬ ТОВАРОРУХУ продовольчої продукції

3.1 Сутність інформаційного моделювання

3.2 Інформаційно-логічне моделювання

3.3 Реквізитний аналіз вхідної інформації

3.3.1 Реквізити вхідної інформації

3.3.2 Коди номенклатур ознак

3.3.3 Реквізитний аналіз документообігу

3.3.4 Характеристика інформаційних масивів

3.3.5 Виділення інформаційних об'єктів

3.4 Визначення зв’язків інформаційних об'єктів й побудова її інформаційно — логічної моделі

4. ПОБУДОВА ПРОТОТИПУ СИСТЕМИ АВТОМАТИЗАЦІЇ

4.1 Вибір середовища реалізації системи

4.2 Розробка сценаріїв діалогів «Оператор-ЕОМ»

4.3 Розробка інтерфейсу користувача системи

5. ОХОРОНА ПРАЦІ

5.1 Аналіз умов праці обслуговуючого персоналу

5.2 Виробнича санітарія і гігієна праці

5.2.1 Вимоги до освітленості робочого місця

5.2.2 Оздоровлення повітряного середовища

5.3 Техніка безпеки під час експлуатації ЕОМ

5.4 Електробезпека

5.5 Пожежна безпека

6. ЕКОНОМІЧНА ЧАСТИНА

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК А

ДОДАТОК Б

ДОДАТОК В

ВСТУП

В даному дипломному проекті необхідно дослідити процес товароруху обліку продовольчої продукції на підприємстві.

Тема, яка розглядається в роботі, є актуальною, бо кожне підприємство намагається завоювати різного роду переваги перед покупцями, зазнаючи мінімальних втрат. Одним з показників хорошої діяльності підприємства є отримання максимального прибутку підприємства. Щоб отримати максимальний прибуток, необхідно створити ряд умов для покупців (споживачів) з підприємством.

Іноді при збільшенні об'єму закупівлі вигідно знизити ціни, щоб збільшити об'єми закупівель та збільшити об'єми продажів. В деяких випадках краще знизити ціну, щоб отримати великі об'єми продажів.

В цій роботі пропонується розробити систему цін продажів в залежності від об'єму замовлення.

Необхідно створити таку економіко-математичну модель, яка б максимізувала прибуток та показувала оптимальні об'єми закупівель.

Економіко-математичну модель необхідно створити, застосовуючи методи моделювання.

Моделювання — один з найбільш поширених способів вивчення різних процесів та явищ. В теперішній час відомі і широко використовуються в наукових дослідженнях, а також в економічній та інженерній практицібагаточисельні методи і прийоми моделювання. Найбільш широкими можливостями володіє математичне моделювання.

Економіко-математичну модель необхідно створити, застосовуючи методи моделювання.

Моделювання — один з найбільш поширених способів вивчення різних процесів та явищ. В теперішній час відомі і широко використовуються в наукових дослідженнях, а також в економічній та інженерній практицібагаточисельні методи і прийоми моделювання. Найбільш широкими можливостями володіє математичне моделювання.

Під математичним моделюванням розуміють засіб дослідження різних процесів шляхом вивчення явищ, які мають різний фізичний зміст, але які описуються однакоми математичними співвідносинами. При вивченні любого процесу методом математичного моделювання необхідно побудувати його математичну модель. Математична модель реальної системи є тим абстрактним формально описаним об'єктом, вивчення якого можливо математичними методами, в тому числі і з допомогою математичного моделювання.

Під оптимізацієй розуміють процес вибора найкращого варіанту з усіх можливих. З точки зору інженерних та економічних розрахунків методи оптимізації дозволяють вибрати найкращий варіант конструкції, найкраще розподілення ресурсів і т. і. В процесі розрахунку задачі оптимізації часто необхідно знайти оптимальне рішення деяких параметрів, визначаючих данну задачу.

Застосування математики в економіці приймає форму економіко-математичного моделювання. За допомогою економіко-математичної моделі зображуються той чи інший дійсний економічний процес. Така модель може бути сконструйована тільки на основі глибокого теоретичного дослідження економічної сутності процесу. Тільки в цьому випадку математична модель буде адекватна дійсному економічному процесові, буде об'єктивно відображати його.

громадський харчування моделювання попит пропозиція

1. Аналіз ДІЯЛЬНОСТІ підприємства громадського харчування

1.1 Загальна характеристика підприємства

Приватне підприємство «Бардаков» розташоване за адресою: вул. Дзержинського (автобусна зупинка), біля Агротехнічного коледжу. Почало свою діяльність у 2003 році. Вже майже 9 років працює на ринку продовольчих товарів. Постачання товару відбувається з оптових фірм Нової Каховки, Херсона, Миколаїва та Новокаховського хлібзаводу.

Асортимент товарів налічує близько 45 найменувань. Асортимент товарів — це хлібобулочні вироби, піцца, хот-доги, булочки, бутерброди, гамбургери (декілька різновидів) та ін., також різноманітні страви, салати, кури-гриль, морозиво, напої, у тому числи і фірмові вироби та закупні товари.

Вже декілька років приватне підприємство «Бардаков» є виробником та постачальником продуктів громадського харчування. Основними напрямками діяльності фірми являються хлібо-булочні вироби та вироби швидкого приготування.

ПП «Бардаков» є юридичною особою, має штамп, круглу печатку, самостійний баланс, розрахунковий та валютний рахунки у банку, здйснює бухгалтерський облік, веде статистичну звітність, користується правом повного господарського відання щодо майна, яке є у розпорядженні підприємства.

Підприємство здійснює вільний вибір підприємницької діяльності, самостійно формує програми діяльності, вибирає постачальників та споживачів продукції, робіт і послуг, встановлює ціни відповідно до чинного законодавства. Для здійснення підприємницької діяльності підприємство залучає і використовує матеріально-технічні, фінансові, трудові та інші види ресурсів, використання яких не заборонено чиним законодавством.

Підприємство самостійно вносить зміни до складу приватного майна: проводить реконструкцію, розширення, переобладнання, фінансує капітальні вкладення.

1.2 Організаційна структура підприємства

Організаційна структура управління представляє собою сукупність певним чином пов’язаних між собою управлінських ланок. Вона характеризується кількістю органів управління, порядком їх взаємодії та функціями, які вони виконують.

Головне призначення організаційної структури — забезпечити ефективну діяльність управлінського персоналу. До його складу на підприємстві входять: керівник підприємства, керівники підрозділів, фахівці, обслуговуючий персонал (технічний). В рамках структури управління протікає управлінський процес (рух інформації і прийняття управлінських рішень), між учасниками якого розподілені задачі і функції управління, а отже — права і відповідальність за їх виконання. З цих позицій структуру управління можна розглядати як форму розподілу і кооперації управлінської діяльності, в рамках якої відбувається процес управління, направлений на досягнення наміченої цілі. 23]

Категорія «структура» відображає будову та внутрішню форму системи. Зв’язок елементів у структурі підпорядкований діалектиці взаємовідношення частини і цілого. Наявність структури — невід'ємний атрибут всіх реально існуючих систем, бо саме структура надає їм цілісності. Категорія «структура» означає відносно стійкі зв’язки, які існують між елементами організації. Структура сприяє збереженню стійкого стану системи. Стосовно системи структура є показником її організованості.

Організаційна структура являє собою внутрішньосистемний порядок, форму організаційних відносин і елементів. Вона створюється суб'єктом управління для оптимізації зв’язків і відносин. Організаційна структура ПП «Бардаков» представлена на рис. 1.2.

На підприємстві працюють наступні службовці.

Директор Бардаков М.П.- є головною ланкою в структурі підприємства, який вирішує в управлінські питання, а також питання стратегічного характеру. Він контролює діяльність усіх відділів. Також у його компетенції питання руху фінансових потоків. Право підпису і печатки має тільки він.

Менеджер — займається закупівлею товарів та відповідає за організацію постачань товарів, пошук постачальників, приймання товарів, спостереженням за товарними запасами. У його функції також входить нарахування зарплати, контролює якість роботи робітників, готує необхідні матеріали (бланки замовлень і рекламну продукцію). Він же займається прийомом замовлень від покупців по телефону. Менеджер вирішує питання закупівлі по всьому асортименту. 23]

Головний бухгалтер веде бухгалтерський облік, робить баланс, формування звітів для податкової інспекції, нарахування податків, рішення всіх питань зв’язаних з податковою звітністю, нараховує заробітну плату і вирішує питання з повернення ПДВ.

Юрист — виконує юридичні функції, оформляє документи, захист прав і свобод у випадку їх порушення, створення організаційних умов для їх реалізації.

Продавці - займаються касою, продажем однорідного продукту, його виготовленням та упакуванням.

Охоронці - коли підприємство зачинено, воно охороняєтся.

При такому розподілу праці підприємство є рентабельним та конкурує на ринку.

Рис. 1.2. Організаційна структура підприємства

1.3 Поняття процесу товароруху обліку продукції, як об'єкта управління

Товарорух - це система, яка забезпечує фізичне переміщення товарів і послуг від виробника до споживача, зокрема транспортування, зберігання, здійснення угод, передачу права власності, управління каналами збуту та сервісне обслуговування. 24]

Політика фірми в галузі розміщення та збуту стосується завдань, що взаємозв'язані з тими каналами збуту, по яких товар надходить до кінцевого споживача. Головним завданням цієї політики є оптимальне формування системи розподілу. При цьому, йдеться перш за все про наступні рішення політики розподілу:

· визначення тих каналів збуту або напрямків продажу, по яких товар або послуга надходять до кінцевого споживача;

· рішення про маркетингову логістику, тобто про питання найкращого розподілу товарів (фізичний розподіл);

· визначити способи перевезення, засоби транспортування, місцезнаходження складів постачання та збуту.

Головними напрямками політики розподілу, що витікають з маркетингових цілей є:

· доля обігу, доля ринку;

· ступінь розподілу;

· витрати на розподіл;

· імідж каналу збуту.

Зусилля всіх учасників товароруху об'єднані загальним прагненням забезпечити легко доступність товарів і послуг на ринках збуту через ефективний розподіл та збут, заручитися лояльністю споживача й одержати відповідні прибутки. 25]

Система товароруху складається з внутрішніх (збутові підрозділи фірми; служба сервісу; фірмові магазини) та зовнішніх (фірми, що забезпечують перевезення; посередники та їх склади; збутова мережа (магазини) елементів.

Основні функції внутрішніх елементів системи товароруху:

1. Оброблення замовлень покупця.

2. Технічний контроль виробів, одержаних від постачальників.

3. Формування партій товарів на замовлення покупців.

4. Зберігання продукції.

5. Формування оптимальних транспортних партій.

6. Упакування продукції відповідно до вимог транспортних і. складських служб.

7. Оформлення митних документів і страхування.

8. Відвантаження і контроль за рухом вантажів.

9. Обслуговування в процесі експлуатації.

Основні елементи маркетингової політики розподілення і товарного руху представлено в табл.1.3.

Таблиця 1.3

Основні елементи маркетингової політики розподілення і товарного руху

Ефективність товароруху визначається такими чинниками:

· швидкість виконання замовлення;

· можливість термінової поставки товарів на спеціальне замовлення;

· готовність прийняти поставлений товар при виявленні дефектів і заміна у найкоротші строки якісним;

· забезпечення різних за величиною партій відвантаження на бажання покупців;

· наявність ефективних транспортних засобів, служби сервісу, складської мережі;

· достатній рівень запасів;

· гнучкість цін, за якими надаються послуги товароруху покупцям.

Одним із напрямків підвищення ефективності системи управління товарорухом є формування на підприємстві правильної облікової політики. Одним з основних елементів обліку і контролю товарів на підприємстві роздрібної торгівлі є їхня оцінка. В умовах становлення ринкових відносин правильна оцінка товарних запасів набуває особливого значення, тому що від її обгрунтованості залежать достовірність і реальність сформованої в обліку і звітності про фінансовий стан підприємства і результатах його діяльності.

Успішне рішення завдань ефективного управління процесом товароруху та обгрунтованості облікової політики товарних операцій потребує використання різнобічної економічної інформації. Проведене дослідження свідчить, що для її формування необхідно:

1. Використовувати наукові принципи управління товарними запасами.

2. Визначити оптимальні варіанти оцінки товарних запасів.

3. Досліджувати вплив методології обліку товарних операцій на фінансові результати господарської діяльності підприємства.

4. Визначити напрямки удосконалення обліку товароруху.

5. Визначити вплив факторів, які впливають на ефективність використання товарних запасів.

6. Застосувати методику побудови економіко-метричної моделі управління товарооборотністю для прогнозованого періоду.

1.3.1 Формування і структура витрат громадського харчування

Громадське харчування є підгалуззю роздрібної торгівлі. Тому розглянемо спочатку склад роздрібного товароруху.

Роздрібний товарообіг є економічним показником, який характеризує товарорух, обсяг і кінцевий результат діяльності торгівлі.

До товарообігу відносяться:

— продаж товарів населенню з роздрібної мережі за готівковий розрахунок і в кредит;

— відпуск харчування з підприємств громадського харчування;

— продаж одягу, взуття, головних уборів з майстерень за індивідуальними замовленнями споживачів;

— продаж друкованих видань з роздрібної торговельної мережі;

— відпуск форменого обмундирування та спецодягу як з роздрібної мережі, так і зі складів;

— виручка від ремонту одягу, меблів та інших предметів особистого споживання, виконання підприємцями побутового обслуговування;

— виручка за ремонт і технічне обслуговування автомашин індивідуальних власників включаючи вартість запасних частин;

— продаж худоби, птиці та сільськогосподарських продуктів;

— продаж споживчою кооперацією сільськогосподарських продуктів, закуплених у колгоспів, радгоспів, колгоспників та інших громадян за домовленістю, і товарів, вироблених на підприємствах споживчої кооперації з цих сільгосппродуктів.

Товарообіг громадського харчування відрізняється по своєму складу від роздрібного товарообороту.

Всі кулінарні вироби, які виробляє громадське харчування, а також *** товари носять назву продукції громадського харчування.

До продукції власного виробництва відносять сировину і продукти, що пройшли кулінарну обробку та отримали вид кулінарного виробу.

Основну частину продукції власного виробництва складає об'єднана продукція, що реалізується через лінію роздачі або буфет, а також що відпускається додому. Показником обсягу виробництва цього виду продукції є страви. У залежності від призначення блюда поділяються на закуски, перші, другі і треті (солодкі) блюда. 24]

Окрім обідньої продукції до продукції власного виробництва відноситься так звана інша продукція: кондитерські вироби, випечние вироби, гарячі напої, напівфабрикати, бутерброди, морозиво та молочні продукти, якщо вони реалізуються через кухню або буфет, яйця, варення і ін.

До купованих товарів відносяться продукти, які купуються підприємствами громадського харчування у промисловості або торгівлі без кулінарної обробки. Сюди входять: хліб, хлібобулочні вироби, алкогольні напої, пиво, консерви, що реалізуються в банках; морозиво промислової виробки, сирі яйця, фрукти, ягоди, виноград, цитрусові та баштанні культури.

Його обсяг враховується і планується за роздрібними цінами громадського харчування, тобто з включенням в ціну націнок громадського харчування.

Роздрібний товарообіг громадського харчування включається в роздрібний товарообіг у всіх каналах реалізації.

До складу роздрібного товарообігу підприємств громадського харчування включаються: зворот по продажу власної продукції і покупних товарів безпосередньо населенню через обідні зали, буфети, в вигляді відпустки додому, а також від реалізації цієї же продукції і товарів через магазини кулінарії, палатки, развозну і роздрібну мережу, оборот від реалізації готової продукції, страв і напівфабрикатів власного виробництва різним підприємствам, організаціям і установам для харчування обслуговуваного контингенту.

Таким чином, для потреб населення в різний товарообіг не важливо, відбувається чи продаж за рахунок особистих доходів населення або суспільних фондів споживання.

Крім реалізації продукції населенню для безпосереднього споживання окремі підприємства громадського харчування продають напівфабрикати, кондитерські та випечние вироби іншим підприємствам громадського харчування для доопрацювання або в роздрібну торговельну мережу. Оскільки в даному випадку відпуск продукції одними підприємствами іншим не означає надходження продукту безпосередньо споживачеві і рух його триває, цей вигляд реалізації відноситься до оптового обороту громадського харчування.

Сукупність роздрібного і оптового оборотів являє собою валовий (весь) зворот громадського харчування. Склад обороту громадського харчування зображений на рис. 1.3.1.

Слід мати на увазі, що при визначенні розміру валового обороту по тресту, об'єднанню громадського харчування необхідно виключати з загального обороту оптовий оборот по реалізації продукції харчування своєї організації.

В іншому випадку виникне повторний рахунок оборотів і у підприємства, що відпустило продукти, і у підприємства їх отримав.

Для обороту громадського харчування, що є складовою частиною роздрібного товарообігу СНД, характерні ті ж закономірності розвитку: безперервне зростання обсягу і високі темпи зростання, зміна розміщення по економічним районам і республікам, більш швидкі темпи зростання душового обороту на селі у порівнянні з містом і т. п .

Рис. 1.3.1.1. Склад обороту громадського харчування Валовий дохід торгових організацій і підприємств включає доходи від реалізації товарів, готової продукції, робіт і послуг; доходи за операціями з тарою та інші доходи. 25]

Основну частину валового доходу складають доходи від реалізації товарів.

Дохід від реалізації товарів являє собою різницю між роздрібною ціною, по якій товар продається, і ціною придбання товару (оптовою ціною). Він характеризується сумою та рівнем. Рівень цього доходу в роздрібній торгівлі розраховується як відношення суми доходу до обсягу роздрібного товарообігу, помноженому на 100; у громадському харчуванні при визначенні рівня доходу виходять з валового обороту за продажними цінами.

До доходів від неторгової діяльності належать: доходи виробничих підприємств торгівлі, доходи від реалізації робіт і послуг з побутового обслуговування та комунальному господарству, доходи за операціями з тарою, відшкодування з бюджету тарующім організаціям планових витрат на закупівлю, транспортування, зберігання, переробку та реалізацію картоплі, овочів, що не покриваються роздрібними цінами та інші доходи.

Позареалізаційні доходи включають отримання пені, неустойки та штрафи за порушення договорів постачання, несвоєчасну оплату рахунків, виручку від реалізації надлишків товарно-матеріальних цінностей, виявлених під час інвентаризації.

До непланованих витрат і втрат, відшкодовуючи за рахунок доходів, належать збитки від списання доходів (боргів) за закінченням строків давності, щодо недостач, дебіторської заборгованості, розтрат, штрафи, пені та неустойки сплачені; втрати товарно-матеріальних цінностей понад норми природного убутку; велика частина непланованих втрат падає на списання безнадійних боргів і дебіторської заборгованості, на сплату штрафів, пені та неустойки.

Формування валового доходу відображено на рис. 1.3.1.2.

Рис. 1.3.1.2. Формування валових доходів Витрати на доставку товарів від виробництва до споживача в грошовому вираженні називаються витратами обігу. До них відносять витрати на транспортування, подсортировку, упаковку, зберігання і продаж товарів, а також витрати на управління торговельних організацій. Витрати обігу вимірюються в суму і за рівнем. Рівень витрат обігу є ставлення їх суми до товарообігу, виражене у відсотках. Він є одним з найважливіших якісних показників роботи торговельних підприємств і показує, скільки відсотків займають витрати обігу в роздрібній вартості товарів. 23]

Завдання аналізу витрат обігу — не тільки перевірити ступінь виконання плану і дати об'єктивну оцінку дотримання їх кошторису, а й виявити резерви відносного скорочення витрат, розробити заходи щодо усунення непродуктивних витрат, безгосподарності, марнотратства. У процесі аналізу необхідно вивчити динаміку витрат обігу, виявити і виміряти вплив окремих факторів на їх величину.

Підприємства громадського харчування виконують три тісно пов’язаних між собою функції: виробництво власної продукції; реалізацію випущеної продукції і покупних товарів і організацію споживання їжі. У зв’язку з цим витрати громадського харчування включають поряд з витратами на виробництво власної продукції витрати по реалізації та організації споживання власної продукції та покупних товарів. За даними проведених досліджень, понад 50% усіх витрат підприємств громадського харчування припадає на витрати виробництва; приблизно 30% - на витрати по організації споживання їжі і до 20% на витрати реалізації. У плануванні та обліку витрати громадського харчування таким чином не поділяються, а відображаються разом, хоча зазначене розподіл дозволяє дати їм більш глибоку оцінку. Витратами в громадському харчуванні прийнято називати витрати виробництва та обігу.

Основне завдання — виявлення шляхів і можливостей щодо скорочення витрат і розробка заходів щодо їх використання.

У залежності від функцій, виконуваних громадським харчуванням, витрати поділяються на:

витрати, пов’язані з виготовленням продукції власного виробництва;

витрати, пов’язані з реалізацією продукції і товарів покупних;

витрати по організації споживання їжі.

У залежності від зміни обсягу товарообігу та випуску продукції власного виробництва витрати громадського харчування діляться на дві групи: умовно-постійні та змінні.

До постійних відносяться витрати виробництва та обігу, величина яких мало залежить від обсягу товарообігу або випуску продукції. Це витрати по оренді та утримання будівель, приміщень, споруд, інвентарю, амортизація основних засобів, витрати по поточному ремонту., Рекламі, інші витрати.

Постійні витрати враховуються і плануються за абсолютною величиною.

Змінні витрати являють собою витрати, величина яких змінюється зі зміною обсягу товарообігу та випуску продукції. До них відносяться витрати з перевезень автомобільним та гужовим транспортом, заробітна плата, витрати на паливо, електроенергію (для виробничих потреб), недостачі товарів і матеріальних цінностей в дорозі і при зберіганні в межах норм природних втрат, витрати по тарі. Норми витрат за цими статтями встановлюються у відсотках до товарообігу.

Витрати громадського харчування суттєво відрізняються від витрат обігу роздрібної торгівлі. Рівень витрат громадського харчування приблизно в 3 рази вище, ніж роздрібної торгівлі. Це пояснюється тим, що в їдальнях, кафе, ресторанах, крім витрат звернення до складу витрат входять витрати з виготовлення продукції власного виробництва та витрат, пов’язані з організацією споживання їжі. Крім того, в роздрібній торгівлі нижче витрати по заробітній платі, прання і зносу білизни, відсутні або незначні витрати на паливо, пара, електроенергію для виробничих потреб.

1.3.2 Основні показники, що характеризують фінансовий стан

Особливістю формування цивілізованих ринкових відносин є посилення впливу таких чинників, як жорстка конкурентна боротьба, технологічні зміни, комп’ютеризація обробки економічної інформації, безперервні нововведення в податковому законодавстві, процентні ставки і курси валют, що змінюються на тлі триваючої інформації. У цих умовах перед менеджерами підприємства постає безліч питань:

1. Якою має бути стратегія і тактика сучасного підприємства в умовах переходу до ринку?

2. Як раціонально організувати фінансову діяльність підприємства для його подальшого «процвітання «?

3. Як підвищити ефективність управління фінансовими ресурсами?

4. Яким чином визначити показники господарської діяльності, що забезпечують стійкий фінансовий стан підприємства?

На ці та інші життєво важливі питання може дати відповідь об'єктивний фінансовий аналіз, який дозволяє найбільш раціонально розподілити матеріальні, трудові та фінансові ресурси. Відомо, що будь-які ресурси обмежені і домогтися максимального ефекту можна не лише за рахунок регулювання обсягу, а й шляхом оптимального співвідношення різних ресурсів. З усіх видів ресурсів фінансові мають першорядне значення, оскільки це єдиний вид ресурсів підприємства, що трансформується безпосередньо і з мінімальним часом у будь-який інший вид ресурсів.

Фінансовий стан — комплексне поняття, яке характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів підприємства, це характеристика його фінансової конкурентноздатності (тобто платоспроможності, кредитоспроможності), виконання зобов’язань перед державою та іншими господарюючими суб'єктами.

Рух будь-яких товарно-матеріальних цінностей і трудових ресурсів супроводжується утворенням і витрачанням грошових коштів, а це означає, що фінансовий стан господарського суб'єкта відображає всі сторони діяльності.

Основними завданнями аналізу фінансового стану підприємства є:

— оцінка фінансів і структура фінансових результатів;

— аналіз майнового стану;

— оцінка ефективності залучення позикових коштів;

— аналіз ділової активності та ефективності виробництва.

Мета фінансового аналізу — оцінити фінансовий стан підприємства на підставі виявлених результатів і дати рекомендації щодо його поліпшення.

Оскільки фінансовий стан оцінюється насамперед за статтями бухгалтерського балансу та додатка до нього, то такий аналіз можна назвати зовнішнім. Завдання зовнішнього аналізу визначаються інтересами користувачів аналітичним матеріалом. Таких користувачів можна розділити на дві групи:

1. Безпосередньо зацікавлені в діяльності організації.

2. Опосередковано зацікавлені в ній.

До першої групи належать такі учасники:

існуючі та потенційні власники засобів організації, яких потенційні кредитори, які використовують звітність для оцінки доцільності надання або продовження кредиту, визначення умов кредитування, посилення гарантій повернення кредиту, оцінки довіри до організації як до клієнта;

постачальники і покупці, що визначають надійність ділових зв’язків з даним клієнтом;

держава, перш за все в особі податкових органів, які перевіряють правильність складання звітних документів, розрахунку податків, визначають податкову політику;

службовці компанії, які цікавляться даними звітності з точки зору рівня їх заробітної плати та перспектив роботи в даній організації. 25]

Друга група користувачів — це ті, хто безпосередньо не зацікавлений у діяльності компанії. Проте вивчення звітності їм необхідно для того, щоб захистити інтереси першої групи користувачів. До цієї групи відносяться:

— аудиторські служби, що перевіряють відповідність даних звітності відповідними правилами з метою захисту інтересів інвесторів;

— консультанти з фінансових питань, які використовують звітність з метою вироблення рекомендацій своїм клієнтам щодо поміщення їх капіталів в ту чи іншу компанію;

— законодавчі органи;

— юристи, які потребують звітної інформації для оцінки виконання умов контрактів, дотримання законодавчих норм при розподілі прибутку і виплату дивідендів, а також для визначення умов пенсійного забезпечення;

— торгово-виробничі асоціації, які використовують звітність для статистичних узагальнень по галузях і порівняльного аналізу та оцінки результатів діяльності на галузевому рівні.

Інформаційною базою фінансового аналізу є бухгалтерська звітність.

Бухгалтерська звітність являє собою систему показників, що відображають майнове і фінансове становище організації на звітну дату, а також фінансові результати її діяльності за звітний період.

Склад, зміст, вимоги та інші методичної основи бухгалтерської звітності регламентовано Положенням з бухгалтерського обліку, згідно з цим положенням бухгалтерська звітність складається з утворюючих єдине ціле взаємозалежних бухгалтерського балансу, звіту про прибутки і збитки та пояснень до них.

Бухгалтерська звітність повинна бути достовірною, повною, відкритою для ознайомлення користувачів.

Бухгалтерський баланс є найбільш інформативною формою для аналізу й оцінки фінансового стану підприємства. Значення бухгалтерського балансу таке велике, що аналіз фінансового стану нерідко називають аналізом балансу. Основні напрямки аналізу для реальної оцінки фінансового стану:

1. Аналіз фінансового стану на короткострокову перспективу полягає в розрахунку показників оцінки задоволеності структури балансу (коефіцієнт ліквідності, забезпеченості власними засобами і можливості відновлення платоспроможності).

При характеристиці платоспроможності слід звернути увагу на такі показники, як наявність коштів на розрахункових рахунках у банках, у касі організації, збитки, прострочена дебіторська і кредиторська заборгованість, не погашені в строк кредити і позики, на оцінку положення організації на бланку цінних паперів.

2. Аналіз фінансового стану на довгострокову перспективу досліджує структуру джерел коштів, ступінь залежності організації від зовнішніх інвесторів і кредиторів.

3. Аналіз ділової активності організації, критеріями якої є:

— Широта ринків збуту продукції, включаючи наявність поставок на експорт;

— Репутація організації, що виражається, зокрема, в популярності клієнтів, що користуються послугами організації;

— Ступінь виконання плану, забезпечення завдань і темпів їх зростання;

— Рівень ефективності використання ресурсів організації.

Згідно з діючими нормативними документами, баланс в цей час складається в оцінці нетто. Підсумок балансу дає орієнтовну оцінку суму коштів, що знаходяться в розпорядженні підприємства. Ця оцінка є обліковою і не відображає реальної суми грошових коштів, яку можна виручити за майно, наприклад, у разі ліквідації підприємства. Поточна ціна активів визначається ринковою кон’юнктурою і може відхилятися в будь-яку сторону від облікової, особливо в період інфляції.

Баланс відображає фінансовий стан підприємства на момент його складання. Щоб встановити, який вплив на становище, що склалося надали зовнішні та внутрішні умови діяльності підприємства, необхідний аналіз не тільки статей балансу, але і іншої фінансової звітності: звіту про прибутки та збитки та додаток до бухгалтерського балансу.

Інформація, подана у формі про прибутки та збитки, більш аналітичний, деталізована і конкретна. Для інвесторів і аналітиків ця форма у багатьох відносинах важливіше ніж баланс, тому що в ній міститься не застигла одномоментна, а динамічна інформація про те, яких успіхів досягло підприємство протягом року та за рахунок яких укрупнених факторів, які масштаби його діяльності. Схема формування та використання загального фінансового результату діяльності підприємства представлена на рис. 1.3.2.1.

Рис. 1.3.2.1. Схема формування та використання загального фінансового результату діяльності підприємства

1.4 Товарна політика підприємства, її елементи

Після вибору ринку для своєї діяльності підприємство визначає комплекс маркетингових засобів впливу на споживачів. Найважливішою складовою цього комплексу є товар. Товар є першим і вагомим елементом системи маркетингу, що його фірма розробляє для своїх споживачів. Стосовно товару приймають велику кількість різних рішень, які становлять сутність маркетингової політики підприємства. Товар — це все, що призначене для задовалення певної потреби і пропоноване на ринку для продажу. Товаром можуть бути матеріальні об'єкти, послуги, місця, організації та ідеї. Товар, який на ринку задовольняє потреби на 100%, називається ідеальним. Цілком природно, що ідеального товару не існує, оскільки потреби споживачів постійно змінюються. На розробку і виробництво товару потрібний час. Тому на момент виходу на ринок товар не задовольнятиме потреби на 100%. Він може лише максимально наближатися до ідеального. 24]

Сутність засобів впливу на споживачів з допомогою товару пов’язують, як правило, з поняттям товарної політики. Маркетингова товарна політика — комплекс заходів, у рамках якого один або кілька товарів використовуються як основні інстументи досягнення цілей фірми. До її складових відносять: визначення оптимального асортименту товарів та його постійне оновлення, якість продукції, дизайн, упаковку, товарну марку, міру відповідності критеріям споживачів та ін.

Зміст товарної політики і полягає у визначенні та підтриманні оптимальної номенклатури товарів, що виробляються та реалізуються з урахуванням поточних і майбутніх цілей підприємства.

Розглядаючи товар як комплексне поняття, можна сприймати його на трьох рівнях: товар за задумом, товар у реальному виконанні, товар з підкріпленням.

Першій рівень відображає ту потребу, яку товар задовольняє, ту вигоду, шо її отримає споживач при його використанні. Це рівень, на якому конкурують товари-замінники, що задовольняють певну потребу.

На другому рівні товар сприймається як реально створений виріб, із конкретними властивостями й характеристиками. Кожен товар має п’ять ознак: якість, властивості, дизайн, марочна назва, упаковка.

Позиції товару на ринку можуть бути суттєво підкріплені додатковими послугами і вигодами — це відображає третій рівень товару. Це монтаж, гарантії, доставки, надання кредиту.

Перші три елементи товару із підсиленням є складовими сервісу.

Сервіс — це надання покупцям комплексу послуг для забезпечення ефективного використання купленого товару протягом усього періоду експлуатації. Він є одним із способів, що дають можливість фірмі виділитися серед конкурентів. Виділяють передпродажний сервіс та післяпродажний, котрий розподіляється на гарантійний та післягарантійний сервіс.

Вибираючи стратегію маркетингу для окремих товарів, необхідно їх класифікувати. Традиційно товари поділяють на дві великі групи:

1.Споживчі товари, або товари широкого вжитку, які споживачі купують для особистого споживання.

2.Товари промислового призначення.

Залежно від тривалості використання існують товари тривалого використання та короткочасного виористання.

Залежно від поведінки та звичок покупців поділяють на :

— товари повсякденного попиту, купівля яких відбувається часто без роздумів, без докладання значних зусиль на їх порівняння і купівлю (хліб, цукерки, мило): товари постійног попиту (купуються регулярно), товари імпульсивної купівлі (купуються незапланованогумка, цигарки), товари для нагальних потреб (парасолька, обігрівач);

— товари попереднього виборутовари, які купуються не часто і попередньо порівнюються між собою за окремими критеріями — якість, ціна, дизайн (квартири, електоприлади). Розрізняють схожі і несхожі товари (одяг, меблі);

— товари особливого попитуце товари з унікальними характеристиками або товари певної марки, заради придбання якої споживачі згідні докласти додаткових зусиль (престижні марки автомобілів);

— товари пасивного попиту, про які споживач або не знає, або не задумується про їх купівлю (послуги страхування майна);

— споживчі послуги — включають особисті послуги, послуги з орендування товарів та послуги, спрямовані на власність споживачів.

Наведена класифікація товарів широкого вжитку допомагає маркетологам вибрати правильну стратегію просування цих товарів з урахуванням специфіки процесу прийнаття споживачем рішення щодо їх купівлі.

— Елімінування

— Розробка товару

— Обслуговування товару

— Планування нової продукції (створення нового товару)

— Модифікування (вдосконалення товару) Структура маркетингової товарної політики поділяється на 3 блоки: розробка товару, яка в свою чергу поділяється на планування продукції та модифікування тобто вдосконалення товару; обслуговування товару та елімінування.

Найважливішою частиною маркетингової політики є розробка товарів (послуг). Це створення нових товарів, які дадуть змогу фірмі здійснити прорив на ринок, перемогти конкурентів, отримати високі доходи, або модифікування старих, тобто вдосконалення їх властивостей і характеристик, що дозволить посилити увагу до них споживачів, отже, зберегти і розширити свій ринок, збільшити доходи і прибутки, досягнення переваг перед конкурентами. У ринкових умовах завжди виграє той, хто атакує. Тому розробка товарів завжди в центрі уваги будь-якого підприємця.

Обслуговування — це забезпечення сталості і відповідних характеристик товарів, що впровадженні на ринок і користуються попитом споживачів. Основним в цій частині маркетингової товарної політики є контроль за якістю продукції, своєчасне інформування виробництва про необхідність її поліпшення, збереження характеристик товарів у процесах розподілення та продажу.

Елімінування — це процес зняття застарілого продукту фірми з ринку. Його основне завданняоптимізування асортименту, усунення з ринку товарів, попит на який падає. Це означає узгодити витрати фірми на виробництво і реалізацію товару, який все важче знаходить свого споживача, з доходами від цього продажу, які все ще наявні і можливі в майбутньому.

Елементами маркетингової товарної політики виступають:

1.Елементи споживчого маркетингу. Споживчий маркетинг задовільняє стиль життя, звички, потреби споживачів та впливає на них, наприклад, формується перевага у виробі торгового знаку. Основними характиристиками споживчого маркетингу виступають: створення «зразка» торгового знаку, його позиціювання, стимулювання попиту споживача, дослідження товару, встановлення споживчої ціни.

2.Елементи торговельного маркетингу. Торговельний маркетинг виконує ті самі функції, що і споживчий, але через торговельну мережу. Його основна метадовести товар через торговельну мережу до споживача, і завдяки цьому забезпечити надійну позицію товару на ринку. Основними характеристиками є: сегментація ринку, стимулювання торгових агентів, дослідження ринкової частки фірми та конкуретного середовища товарного ринку, встановлення торговельної ціни, транспортування, складування, зберігання товару, організація продажу товару, торгова реклама.

Отже, маркетингова товарна політика — це система дій підприємства для визначення місця на ринку, задоволення конкретного потенційного споживача товарами, можливості їх вибору. Програма товарної політики містить конкретні заходи, строк їх виконання, визначає кошторис витрат та відповідальних за здійснення програми.

Фактори формування товарної політики поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні - це бажання споживачів, стан конкуренції, зміни у зовнішньому середовищі, ринкова інфраструктура, чинне законодавство.

До внутрішніх чинників належать: позиція товару, ціна, якість, дизайн, імідж фірми, система пільг у кредитуванні продажу, організація післяпродажного обслуговування, маркетингова асортиментна концепція фірми.

Головними складовими товарної політики в системі маркетингу оптового підприємства є: якість продукції, формування асортименту і управління ним, підтримка та розвиток конкурентоспроможності товарів, знаходження оптимальних товарних ніш, розробка і здійчнення стратегії щодо упаковки, розробка торгового знаку, обслуговування товарів (сервіс), надання основних і дадаткових послуг з продажу та експлуатації товарів.

Система товарної політики на оптових підприємствах торгівлі пов’язана з функціями маркетингу та заходами щодо товарної політики в торгівлі, якими є:

1. Дослідницька функція маркетингу. На перших етапах здійснюється збір і обробка економічної, торгової, виробничої, збутової і реуламної інформації. Далі вивчається кон’юнктура ринку, досліджується інформація, маркетингові заходи та конкурентноспроможність товарів різних виробників. Вивчається мотивація купівлі, поведінки покупців на ринку, визначається типологія споживачів і сегментація ринку.

2. Управління асортиментом та конкурентноспроможністю товарв та послуг. Ця функція передбачає такі заходи щодо товарної політики оптового підприємства. Визначення потреб покупців; розробка пропозиції щодо оновлення асортименту, удосконалення продукції; формування та надання замовлення виробникам також формування торговельного асортименту із забезпеченням пріоритету споживачів. Участь у формуванні асортиментної концепції товаровиробників з урахуванням життевого циклу товарів; закупка товарів з урахуванням споживчих властивостей, цін, конкурентноспроможності товарів та послуг; пошук додаткових товарних ресурсів; інтеграція торговельної і виробничої політики; планування асортименту.

3. Уравління збутом та розподілом здійснюється завдяки організації продажу товарів, встановленню комерційних зв’язків, надання додаткових послуг. Також проводяться заходи щодо транспортування складування товарів; складання планів організації та аналізу продажу, оргагнізації торговельної комунікації, прогнозування кон’юнктури ринку та управління торговельним персоналом.

4. Управління рекламою та стимулбванням збуту передбачає здійснення рекламної політики з використанням засобів масової інформації. Проводиться стимулювання робітників збуту матеріально чи проведенням конкурсів професіаналізму; також стимулювання попиту методом знижки цін, подарунків чи купонів, проведенням конкурсів, безкоштовного постачання товарів, організації виставок

5. Управління експортно-імпортними операціями.

Особливості товарної політики торговельного підприємства визначаються тим, що в торгівлі оновлення товарів більш динамічне, особливо модних. Також формування асортименту пов’язане зі спеціалізацією фірми з метою виключення випадковості у підборі товарів (вузькоспеціалізовані, спеціалізовані, універсальні). Планується оптимальне співвідношення постійної частини асортименту з додатковою (наприклад, сувеніри). Торгівля безпосередньо вивчає поведінку та попит покупців і передає інформацію виробникам, а також крім основної функції ще й виробничутранспортування і складування товарів.

Розробка загальної програми маркетингової товарної політики і її складових здійснюється керівництвом. Функціональні підрозділи розробляють окремі програми, які після затвердження керівництвом поєднуються у загальну програму. Загальні цілі програми товарної політики оптового торговельного підприємства встановлює керівництво, а конкретні програми щодо їх досягнення розробляють функціональні підрозділи, після чого вони затверджуються керівництвом і для них виділяються ресурси.

Отже, маркетингова товарна політика спрямована на визначення заходів, у рамках яких один або декілька товарів використовуються як основні інструменти досягнення цілей фірми, і передбачає прийняття управлінських рішень щодо розробки нових товарів, їхньої модифікації або зняття з виробництва. Товарна політика — комплекс заходів щодо формування ефективного, з комерційної точки зору, асортименту.

Теоретичне підгрунтя, що дає змогу приймати обгрунтовані рішення, включає поняття конкурентноспроможності товарів, інноваційної та асортиментної політики, концепцію життевого циклу товару. Кожен з цих аспектів відповідає таким цілям товарної політики: підвишення конкурентноспроможності продукції, створення нових товарів, оптимізація асортименту, продовження життєвого циклу товару. Цим питанням і присвячено наступні підрозділу.

1.5 Стимулювання процесу товароруху обліку продовольчої продукції

Поряд з рекламою, важливе місце в просуванні продукту на ринку займає стимулювання збуту — розробка заходів, різного роду нововведень щодо стимулювання збуту, прискоренню сприйняття продукту (особливо нового) потенційними споживачами. Але тільки цим елементом стимулювання збуту не обмежується. Якщо ви вибрали сегмент, на якому буде оперувати ваше підприємство, виділили цільовий ринок, то доведеться також визначити ті прийоми, набори заходів по роботі з торговими посередниками та споживачами щодо стимулювання їх зацікавленості у збуті саме вашої продукції.

У цілому стимулювання збуту (надання різного роду пільг і знижок) включає наступні методи:

— Надання безкоштовних зразків продуктів.

— Вільна демонстрація і можливість перевірки (експлуатації, використання) продукту.

— Безпосереднє поширення інформаційних листків з пропозиціями пільг і знижок агентами по збуту.

— Розсилка інформаційних матеріалів та пропозицій про знижки та пільги поштою.

— Розповсюдження інформаційних матеріалів та пропозицій про знижки та пільги через газети.

— Розповсюдження інформаційних матеріалів та пропозицій про знижки та пільги через спеціалізовані журнали і додатки до них.

— Оголошення про гарантії повернення грошей.

— Постачання покупки дрібним подарунком.

— Освіта пакету з декількох продуктів зі знижкою.

— Організація конкурсів і лотерей для потенційних споживачів.

— Демонстрація товару в точці реалізації.

Якщо ви зробили відбір рекламних засобів, то перед вами відразу виникає питання, яким чином поєднувати рекламу з іншими елементами просування продукту на ринку? Головне тут — турбота про фірмовий стиль, імідж підприємства чи фірми, про те, в якому вигляді підприємство та його продукти постануть перед покупцями, який образ і емоційне ставлення складеться у споживачів стосовно торгової марки фірми. Це залежить не тільки від якості самої продукції, але і від запам’ятовується оформлювального або ділового стилю, притаманного лише даної компанії. Ось чому бажано, щоб усі елементи реклами і заходів по просуванню продукту на ринку мали загальну концепцію в галузі дизайну та оформлення, щоб дизайн продукту, товарний знак, логотип, стиль рекламного повідомлення та презентацій був по можливості уніфікований і пізнаваний. Тому:

1. Зверніть увагу на зовнішній вигляд вашого підприємства. Він повинен відповідати духу реклами, тому іміджу, який належить сформувати або підтримувати.

2. Не треба захоплюватися окремими формами і методами реклами або заходами по просуванню продукту на ринку. Головне, щоб у них була якась єдина, об'єднуюча ідея.

3. Визначивши основну ідею (концепцію) іміджу, необхідно суворо слідувати їй в рекламі і просуванні продукту на ринку. Можна змінити окремі рекламні рішення, але тільки не на шкоду загальній ідеї. Люди повинні звикнути до іміджу вашої фірми. У табл. 1 показані переваги та недоліки основних методів просування продукту на ринку. 3]

При спілкуванні з дилером або торговим посередником найбільш зрозумілим і доступним продовжує залишатися «мову грошей». Інакше кажучи, важливо економічно зацікавити дилерів у збуті саме вашої продукції, у підвищенні уваги до торговельної марки саме вашої фірми. Для цього належить визначити можливості ділитися з ними частиною вашого прибутку. Іншими способами є поступка в ціні при збільшенні обсягів замовлення, спільна реклама, участь виробника у фінансуванні частини витрат дилера по місцевій рекламі. Що стосується нових виробів, найкращими методами рекламного маркетингу є надання дилерам, окремим групам споживачів можливості безкоштовного використання, демонстрації продукту, його можливостей, надання пільг і знижок з ціни у випадку використання певних джерел реклами, інформаційних повідомлень (купони, листки повідомлення про знижки, гарантований повернення грошей у разі незадоволення клієнтом, довічна гарантія на продукт тощо).

У разі просування на ринку раніше випускалася продукції увагу споживачів можна залучити шляхом надання знижок на нову модель (модифікацію) продукту тим, хто придбав раніше випускалася модель. В умовах РФ важливими можуть бути також умови розрахунків з дилерами. Наприклад, подовження строків і збільшення розмірів товарного кредиту дилера можуть стимулювати зростання обсягів продажів. Однак при наданні продукції на реалізацію ціна в умовах інфляції повинна бути вище, ніж при передоплаті. Багато закордонні виробники покладаються на двоступеневий маркетинг, коли до просування продукту на ринку і до рекламної кампанії залучаються дилери або вся збутова мережа. При такому підході частина зусиль з маркетингу продукції доручається вже торгового посередника. Але знайти потрібного дилера вельми непросто. Одним з видів двоступінчастого маркетингу є система заздалегідь оголошеного повернення частини грошей споживачам на певних умовах.