Роль інвестицій в підвищенні ефективності діяльності підприємства

ДИПЛОМ Роль інвестицій в підвищенні ефективності діяльності підприємства

Зміст

• Вступ
• 1. Поняття та зміст інвестиційної діяльності підприємства
• 1.1 Економічна сутність інвестиційної діяльності підприємства
• 1.2 Економічний зміст інвестиційної діяльності підприємства
• 2. Аналіз господарської діяльності та стану інвестиційної діяльності на прикладі малого виробничо-комерційного підприємства «Акваріус-Дельта»
• 2.1 Економічна оцінка господарської діяльності підприємства
• 2.2 Аналіз практики планування і здійснення інвестиційної діяльності на малому підприємстві «Акваріус-Дельта»
• 3. Розробка системи інвестиційно-виробничої стратегії здійснення інвестиційних вкладень в основні засоби та аналіз ефективності її впровадження
• 3.1 Розробка системи інвестиційно-виробничої стратегії здійснення інвестиційних вкладень в основні засоби
• 3.2 Аналіз ефективності здійснення інвестиційно-виробничої стратегії здійснення інвестиційних вкладень в основні засоби
• 4. Охорона праці
• 4.1 Аналіз небезпечних і шкідливих факторів у приміщенні фінансово-економічного відділу МП «Акваріус-Дельта»
• 4.2 Розрахунок систем вентиляції та освітлення
• 4.3 Аналіз санітарно-гігієнічних умов
• 4.4 Аналіз організації пожежної безпеки на підприємстві
• Заключення
• Список використаної літератури
• Додатки

Вступ

Актуальність теми дипломної роботи.

Термін «інвестиції» походить від латинського слова «іпvеstіrе», що означає одягати, убирати. Українською мовою слово «інвестувати» означає вкладати капітал у підприємство для одержання прибутків. Таке наукове тлумачення лексичного значення цього іншомовного слова засвідчує, що дане слово стало невід'ємною частиною нашого лексичного фонду, постійно вживається як вченими-економістами, так і діловими людьми. [56]

В українській економічній літературі щодо суті інвестицій ще не було широкої дискусії, хоча відмінності у підходах проявляються досить чітко.

У рамках першого підходу, який був характерним для поглядів минулих літ (до 1991 р.), поняття «інвестиції» підмінювалось поняттям «капітальні вкладення». Воно розглядалось як важливе економічне явище, яке характеризувало будівельний комплекс. При цьому капітальні вкладення (деколи інвестиції) аналізувалися у двох аспектах: як економічна категорія і як процес, пов’язаний із рухом грошових-коштів (ресурсів).

Пізніше були намагання розмежувати поняття «інвестиції» і «капітальні вкладення». Першу спробу до цього зробив М. А. Пессель. Він пише: «Інвестиції - це сукупність одноразових затрат на планомірне розширене відтворення основних фондів і на формування оборотних фондів у мінімальних нескорочених розмірах». [27]

Серед багатьох проблем, що в сукупності відображають суть кризи в економіці та суспільно-економічних відносинах в Україні, ключовою є глибокий спад інвестиційної діяльності. Продовження тенденцій, що склалися в інвестиційному процесі в Україні приховує у собі реальну загрозу здійсненню безперервного процесу суспільного відтворення і може призвести до повної деірадації виробничого апарату української економіки.

Саме активізація інвестиційного процесу є тією головною складовою економічних вимог, які покликані забезпечити реальні зрушення в економічній структурі суспільства, перехід економіки на якісно інший рівень індустріального розвитку та інтенсивний тип відтворення, підвищити рівень вітчизняної продукції і її конкурентоспроможність на світовому ринку. Без здійснення економічних перетворень неможливо підвищити ефективність вітчизняної економіки і на цій основі вирішити найгостріші соціальні проблеми, що накопичилися протягом багатьох десятиріч, а за три роки реформ — набули катастрофічних розмірів.

Подолання спаду в інвестиційному процесі пов’язане з пошуком джерел його фінансування і залученням вільних фінансових ресурсів тих структур, які ними володіють. Враховуючи те, що Україна перебуває на початковому етапі формування ринку, стає очевидним, що темою цієї курсової роботи повинно бути дослідження, яке присвячене питанням участі виробничих підприємств в інвестиційних процесах в Україні, організація і основні напрямки удосконалювання їх участі у фінасуванні капітальних вкладень, тобто в інвестиційній діяльності.

Проблема залучення коштів підприємств до інвестування економіки України вимагає всебічного аналізу та усвідомлення умов, які впливають на інвестиційну діяльність виробничих підприємств. Справа ускладнюється тим, що сучасна інвестиційна система України знаходиться на стадії становлення, яке відбувається на фоні одночасних перетворень як структури економіки, так і всієї системи суспільно-економічних відносин, викликаних переходом від адміністративно-розподільчої до ринкової економіки. Інвестиційна система може розвиватися ефективно й стійко лише при нормальних економічних умовах. Тому підприємства, як ніхто інший, зацікавлені в тому, щоб у сфері виробництва здійснювались повноцінні відтворювальні процеси, що неможливо без відновлення безперервних інвестиційних циклів.

У наявній діяльності підприємств майже не використовуються ринкові методи й інструменти, що дозволяють зробити інвестиції ефективними і швидко реагувати на зміни ринкової кон’юнктури.

інвестиційний стратегія вкладення Об'єкт дослідження — мале виробничо-комерційне підприємство «Акваріус-Дельта» (м. Шостка).

Предмет дослідження — система інвестиційно-виробничої стратегії здійснення інвестиційних вкладень в основні засоби.

Мета й задачі дослідження:

Основна мета дипломної роботи складається в теоретичному обґрунтуванні ролі інвестицій в підвищенні ефективності діяльності підприємства і методологічному забезпеченні шляхів реалізації системи інвестиційно-виробничої стратегії здійснення інвестиційних вкладень в основні засоби в діяльності конкретного підприємства в умовах нестабільної економіки перехідного періоду. Відповідно до поставленої мети в роботі визначені такі задачі:

визначити суть і обґрунтувати значення системи інвестиційно-виробничої стратегії здійснення інвестиційних вкладень в основні засоби;

узагальнити теоретичні й практичні питання застосування методології і ринкового інструментарію інвестиційної діяльності;

розробити методику здійснення інвестиційно-виробничої стратегії здійснення інвестиційних вкладень в основні засоби;

розробити методику оцінки ефективності від реалізації здійснення інвестиційно-виробничої стратегії здійснення інвестиційних вкладень в основні засоби;

розробити методику розробки та реалізації системи інвестиційно-виробничої стратегії здійснення інвестиційних вкладень в основні засоби;

визначити і методологічно обґрунтувати формування системи інвестиційно-виробничої стратегії здійснення інвестиційних вкладень в основні засоби підприємств в умовах ослаблення їхньої фінансово-економічної стійкості;

провести аналіз фінансово-економічного стану на прикладі підприємства за 2004;2006 роки;

провести аналіз практики інвестиційної діяльності на підприємстві;

провести дослідження організаційно-методичних принципів системи інвестиційно-виробничої стратегії здійснення інвестиційних вкладень в основні засоби на підприємстві.

Методи дослідження, які використовувалися в процесі дослідження і обробки матеріалів: абстрактно-логічний, порівняльний, коефіцієнтний, вертикальний (структурний) і горизонтальний (часовий) фінансовий аналіз.

Структура роботи. Основна частина дипломної роботи складається з трьох розділів. У першому розділі розглянуті різноманітні показники, які використовуються для аналізу інвестиційної діяльності підприємства. Приведені формули для обчислення конкретних показників і даних, рекомендації щодо аналізу набутих значень показників.

У другому розділі розглянуті цілі і завдання економічного аналізу господарської діяльності підприємства, інформаційна база економічного аналізу результатів господарської діяльності підприємства, принципи і направлення економічного результатів господарської діяльності підприємства, основи методології економічного господарської діяльності підприємства.

У третьому розділі проведений комплексний аналіз результатів фінансово-господарської діяльності конкретного підприємства (мале виробничо-комерційне підприємство «Акваріус-Дельта» (м. Шостка) за 2005 рік — I квартал 2006 року, визначені відповідні показники, на основі яких зроблені висновки щодо фінансових результатів діяльності підприємства і заходів щодо покращання ефективності його діяльності за рахунок здійснення інвестиційно-виробничої стратегії здійснення інвестиційних вкладень в основні засоби.

Основу фактології роботи складають матеріали періодичних видань, матеріали фінансової звітності малого виробничо-комерційного підприємства «Акваріус-Дельта» (м. Шостка) (форми фінансової звітності № 1 «Баланс» і № 2 «Звіт про фінансові результати» за 2005 рік — I квартал 2006 року).

1. Поняття та зміст інвестиційної діяльності підприємства

1.1 Економічна сутність інвестиційної діяльності підприємства

Забезпечення стабільності функціонування підприємства, підвищення конкурентоспроможності його продукції, зміцнення позиції на ринку значною мірою визначаються ефективністю здійснюваних ним інвестицій. Інвестиції - це види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Процес вкладання капіталу називають інвестуванням, а юридичних і фізичних осіб, що його здійснюють, — інвесторами.

З метою обліку, аналізу, планування і контролю використання інвестиції класифікують за певними ознаками.

Залежно від об'єкта вкладання коштів розрізняють інвестиції реальні й фінансові.

Реальні інвестиції — це вкладення капіталу в різні сфери діяльності й галузі народного господарства з метою відтворення реальних матеріальних і нематеріальних активів підприємства. Такі інвестиції часто називають виробничими інвестиціями, або капітальними вкладеннями.

Фінансові інвестиції — це вкладення капіталу для придбання цінних паперів, що випускаються підприємствами або державними й місцевими органами влади з метою отримання прибутку у вигляді дивідендів або процентів.

За характером участі в інвестуванні розрізняють інвестиції прямі й непрямі.

Прямі інвестиції — це вкладення коштів в певні об'єкти інвестування безпосередньо інвестором без залучення фінансових посередників (інвестиційних компаній і фондів).

Непрямі інвестиції — це вкладення індивідуальними інвесторами коштів в об'єкти інвестування із залученням фінансових посередників. У цьому разі фінансові посередники шляхом випуску і розміщення власних цінних паперів об'єднують кошти індивідуальних інвесторів, які в подальшому використовують для здійснення масштабних інвестицій. Отриманий від цих інвестицій дохід посередники розподіляють між індивідуальними інвесторами пропорційно до вкладених ними коштів.

За термінами інвестування розрізняють коротко — та довгострокові інвестиції.

За формою власності інвестиційних ресурсів розрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні та спільні.

Приватними називають інвестиції, які здійснюють громадяни та підприємства недержавної форми власності.

Державними називають інвестиції, які здійснює держава в особі уряду і державних підприємств.

Іноземними інвестиціями називають усі види цінностей, які вкладають іноземні інвестори в об'єкти інвестування на території України.

Спільні інвестиції здійснюють інвестиційні фонди і компанії. Джерелом спільних інвестицій є кошти індивідуальних інвесторів, які придбали інвестиційні сертифікати, випущені інвестиційними фондами та компаніями.

За регіональною ознакою розрізняють інвестиції внутрішні та зовнішні.

Внутрішні інвестиції — це вкладення інвесторами капіталу всередині країни, зовнішні - за її межами.

Інвестиціями, які забезпечують підприємству зміцнення і розвиток його матеріально-технічної бази, упровадження нових технологій виробництва, зростання потужностей, є капітальні вкладення, або виробничі інвестиції.

Під капітальними вкладеннями розуміється сукупність одноразових витрат, що спрямовуються на просте і розширене відтворення основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури підприємства.

До капіталовкладень входять витрати на будівництво, реконструкцію, розширення, технічне переозброєння і підтримку потужностей діючих підприємств, а також на придбання обладнання, транспортних засобів та інших об'єктів основних засобів виробничого і невиробничого призначення.

З метою планування, обліку і контролю капітальні вкладення класифікують за такими ознаками: відтворювальною, технологічною структурою, призначенням, галузевою належністю, способом виконання робіт, джерелами фінансування, формами власності.

Відтворювальна структура капітальних вкладень відображує співвідношення довготермінових витрат підприємства на нове будівництво, розширення, реконструкцію, технічне переозброєння і підтримку потужностей діючих підприємств.

До нового будівництва належить спорудження на нових майданчиках об'єктів основного, допоміжного і невиробничого призначення новостворюваних підприємств, а також філіалів і окремих виробництв, які здійснюються з метою створення нової виробничої потужності і які після введення в експлуатацію перебуватимуть на самостійному балансі.

Розширення діючих підприємств передбачає будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві, а також будівництво нових і розширення існуючих окремих виробничих цехів та об'єктів основних фондів на території діючих підприємств і прилеглих до них площах. Розширенням є також будівництво філій і виробництв, які після введення в експлуатацію не перебуватимуть на самостійному балансі.

Під реконструкцією діючих підприємств розуміють перебудову існуючих цехів і об'єктів основних фондів, що пов’язано з удосконаленням виробництва і підвищенням його техніко-економічного рівня на основі досягнень науки і техніки.

Технічне переозброєння діючих підприємств - це комплекс заходів з підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів і дільниць на основі впровадження передової техніки та технології, механізації та автоматизації виробництва, модернізації і заміни застарілого й фізично зношеного устаткування на нове, більш продуктивніше. Підтримання потужностей діючого підприємства передбачає виконання робіт, пов’язаних з відновленням основних фондів, що вибувають у процесі виробничої діяльності.

За технологічною структурою капіталовкладення поділяють на витрати, пов’язані з будівельними, монтажними роботами, придбанням усіх видів устаткування, інструменту та інвентарю, іншими капітальними роботами та послугами.

До будівельних належать роботи, пов’язані із спорудженням, перебудовою, розширенням і відновленням існуючих будівель та споруд або їх окремих частин і роботи з монтажу збірних залізобетонних, металевих, дерев’яних та інших будівельних конструкцій, що входять до складу будівель і споруд, а також спеціальні (електромонтажні, сантехнічні, меліоративні тощо) та інші роботи, пов’язані з будівництвом будівель і споруд.

Монтажними називають роботи, пов’язані із збиранням і встановленням технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного та іншого устаткування, що може експлуатуватись лише після його встановлення на фундамент.

До витрат на обладнання, інструмент, інвентар входить вартість технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного та інших видів устаткування (верстатів, пресів, двигунів, генераторів, насосів тощо), транспортних засобів, технологічно пов’язаних з процесом виробництва (борошно — та панелевозів, електрокарів тощо), обладнання для лабораторій, майстерень, дослідницьких установок тощо, виробничого інструменту та інвентарю, у тому числі малоцінного і швидкозношуваного, яке включається до кошторисів на будівництво як перший комплект для підприємств і об'єктів, що будуються.

До інших капітальних робіт і витрат включають проектно-вишу-кувальні роботи, що здійснюються за рахунок капіталовкладень, а також витрати на утримання дирекції підприємств, що будуються, витрати, пов’язані з формуванням штату працівників, інші роботи і витрати, передбачені в кошторисі будівництва.

За призначенням капітальні вкладення розподіляються на такі, що спрямовані для виробничого і невиробничого використання.

До капіталовкладень виробничого призначення включають вкладення капіталу в об'єкти, які після завершення їх будівництва функціонуватимуть у сфері матеріального та нематеріального виробництва: промисловості, сільському господарстві, будівництві, на транспорті, зв’язку тощо.

До капіталовкладень невиробничого призначення належать вкладення капіталу в об'єкти житлового та комунального господарства, установи охорони здоров’я, фізичної культури, соціального забезпечення, освіти тощо.

За галузевою належністю капіталовкладення поділяють на такі, що здійснюються у промисловості, сільському господарстві, транспорті, будівництві та інших галузях народного господарства.

За способом здійснення будівельно-монтажних робіт капіталовкладення поділяють на такі, що виконуються підрядним і господарським способами.

Підрядний спосіб ведення будівельно-монтажних робіт передбачає їх виконання постійно діючими спеціалізованими підрядними будівельно-монтажними організаціями. Підприємства, для яких створюються основні фонди і які здійснюють для цього певні вкладення капіталу, називаються забудовниками.

При господарському способі будівництво здійснює безпосередньо підприємство-забудовник. При цьому роботи на об'єкті будівництва підприємство виконує власними силами і засобами поряд з основною виробничою діяльністю.

При будь-якому способі виконання будівельно-монтажних робіт визначають кошторисну вартість будівництва згідно з встановленими цінами, тарифами і розцінками на будівельно-монтажні роботи, яка й є вартістю на спорудження об'єкта.

За джерелами фінансування капіталовкладення поділяють на: державні; такі, що здійснюються понад ліміту державних капіталовкладень; інші.

Для фінансування державних капіталовкладень можуть використовуватись власні кошти державних підприємств та організацій, що призначені для таких цілей, бюджетні асигнування, кредити банків.

Капіталовкладення, які здійснюються понад ліміту державних вкладень, фінансуються з нецентралізованих джерел фінансування, які дозволено спрямовувати на такі цілі.

Інші капітальні вкладення фінансуються за рахунок власних коштів підприємств, громадських, кооперативних та інших організацій, а також коштів, отриманих у порядку пайової участі.

За формою власності розрізняють державні та приватні капітальні вкладення. Державні капіталовкладення здійснюються за рахунок державних коштів і призначені для виконання державних програм розвитку окремих галузей і підприємств. Приватні капіталовкладення фінансуються за рахунок як власних коштів підприємств, організацій, так і з залученням зовнішніх джерел (позики, кредити). Мета здійснення приватних капіталовкладень полягає у зміцненні підприємствами власної позиції на ринку.

Плануючи інвестиції, підприємство повинно враховувати найважливіші фактори, що можуть вплинути на очікуваний результат прийнятого інвестиційного рішення. Ці фактори розподіляють на загальноекономічні, галузеві й такі, що виникають безпосередньо на рівні підприємства.

До загальноекономічних факторів належать фінансово-кредитна політика уряду, рівень інфляції у країні, державне стимулювання інвестиційної діяльності підприємств, грошовий обіг у країні, рівень активності іноземних інвестицій, економічні зв’язки з іншими державами, чинне податкове законодавство тощо.

Галузеві фактори характеризуються такими показниками, як рівень науково-технічного розвитку галузі, енерго-, науко — та капіталомісткість виробництва, забезпеченість трудовим потенціалом, сировинними та енергоресурсами, зв’язки з іншими галузями народного господарства, тип галузі (розвивається швидко або повільно), територіальне розташування підприємств галузі тощо.

До факторів, що діють на рівні конкретного підприємства, належать його виробничий потенціал та забезпеченість виробничими ресурсами, фінансовий стан, зв’язки зі споживачами продукції, відносини з конкурентами тощо.

За дією зазначеного комплексу факторів і стадії життєвого циклу, в якій перебуває підприємство, його керівництво може вибрати за основу для розробки інвестиційної стратегії організації одну з таких базових стратегій:

виживання (це захисна стратегія, яку використовують у разі кризи економічної діяльності підприємства);

стабілізації (ця стратегія спрямована на усунення нестабільності (коливання) обсягів продажу виробленої продукції (надання послуг, виконання робіт) і отримуваних доходів);

зростання (це найефективніша стратегія, що спрямована на досягнення стабільного збільшення обсягів продажу, прибутку, капіталу). Відповідність сформованої інвестиційної стратегії підприємства

його загальній економічній стратегії визначається вибраним критерієм (показником) ефективності вкладення капіталу. Таким критерієм може бути певна норма прибутку на вкладений капітал, відсоткове збільшення частки ринку, підвищення продуктивності праці тощо.

Процес планування капітальних вкладень на підприємстві складається з двох послідовних етапів. На першому етапі передбачається обчислення необхідного обсягу реальних інвестицій на певний розрахунковий період (рік або кілька років), на другому — визначення конкретних джерел фінансування інвестицій.

Фінансування капіталовкладень підприємство здійснює за рахунок як власних, так і залучених коштів.

До власних джерел фінансування капітальних вкладень підприємства належать внески засновників підприємства; акумульовані амортизаційні відрахування; кошти створених на підприємстві фінансових резервів і фондів; кошти, отримані від реалізації непотрібного майна; доходи, отримані від продажу цінних паперів, придбаних на фінансовому ринку; доходи, отримані від здачі майна в оренду, тощо. До залучених джерел фінансування капіталовкладень підприємства належать кошти, отримані від розміщення на фінансовому ринку власних цінних паперів (акції, облігації), довготермінові кредити банків, інвестиції іноземних партнерів у створення спільних підприємств.

Користування зовнішніми джерелами довготермінового фінансування потребує від підприємства певних витрат. Так, випуск і продаж цінних паперів підприємства потребує витрат на їх випуск і оплату послуг фінансових посередників за їх розміщення на фінансовому ринку, у подальшому — виплату дивідендів акціонерам і процентів власникам облігацій.

Залучення банківських позик пов’язане з необхідністю повернення основних сум боргу з виплатою процентів за користування кредитом.

Для державних підприємств джерелами фінансування капіталовкладень можуть бути також кошти державного і місцевого бюджетів, державних позабюджетних благодійних фондів.

Формування структури джерел фінансування капіталовкладень залежить від дії багатьох факторів, таких як діюча система оподаткування підприємств; темпи зростання обсягів реалізації продукції підприємства, їх стабільність; структура активів підприємства; стан ринку капіталів; кредитна політика національного банку країни та ін.

Вибір оптимальної структури джерел фінансування капіталовкладень має дуже важливе значення, оскільки дає змогу підприємству мінімізувати витрати на залучення капіталу, знизити ризик втрати платоспроможності й запобігти банкрутству.

У сучасних умовах одні вітчизняні економісти під інвестиціями підприємства розуміють вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення і для повноти розкриття цього поняття дають фінансове та економічне визначення інвестиціям підприємства. Зокрема, за фінансовим визначенням, інвестиції підприємства — це всі види активів (коштів), що вкладаються підприємством у господарчу діяльність із метою отримання доходу. За економічним визначенням, інвестиції підприємства — свого роду видатки на створення, розширення, реконструкцію і технічне переоснащення основного капіталу підприємства, а також не пов’язані з цим зміни оборотного капіталу. Інші вчені вважають, що економічна природа інвестицій підприємства дещо інша, ніж капітальних вкладень. На їхню думку, вона значно ширша за довготермінове вкладення капіталу в економіку, оскільки інвестиції можуть впроваджуватись у найрізноманітніших формах.

У зарубіжній економічній теорії широко розповсюджена інтерпретація інвестицій підприємства як набору благ, цінностей, які вкладаються у підприємницьку діяльність з метою отримання доходу (соціального ефекту) у майбутньому. Разом із тим, у рамках даного прикладу існує багато модифікацій поняття «інвестиції», поява яких обумовлена специфікою, традиціями різних економічних шкіл і течій. Так, відповідно до австрійської школи «граничної корисності», інвестиції підприємства трактуються, як обмін задоволення сьогоднішніх потреб підприємства на задоволення їх у майбутньому. «Найбільш загальне визначення, яке можна дати акту вкладення капіталу, — стверджує французький економіст П. Массе, — зводиться до такого: інвестування є актом обміну задоволення сьогоднішньої потреби на очікуване задоволення їх у майбутньому за допомогою інвестиційних благ». Тут явно переважає суто психологічний підхід: передбачається намір, згода не задовольняти сьогоднішню потребу з надією отримати в майбутньому блага і послуги, які переважають за вартістю вкладені. Дж. Кейнс розумів під інвестиціями «поточний приріст цінності капітального майна в результаті виробничої діяльності даного періоду». Це «та частина доходу за даний період, яка не була використана для споживання» .

Досить цікавим є запровадження у світову економічну теорію зовсім нового поняття — «капітальне інвестування», під яким розуміють прийняття рішень про довготермінові, ризиковані вкладення коштів в активи підприємства.

Наведені вище трактування інвестицій підприємства, які однозначно називаються ринковими, мають одну загальну рису: в них інвестиції підприємства неодмінно пов’язуються з отриманням підприємством доходу або соціального ефекту, замикаються на доході; без них безглуздими стають і інвестиції. Отже, у визначеннях інвестицій підприємства з ринкових позицій окреслюється простір інвестиційної діяльності, її головні полюси:

ресурси — вкладення — доход.

Синтетичний характер категорії інвестиції знайшов своє відображення й у визначенні інвестицій в Законі України «Про інвестиційну діяльність», де зафіксовано: «Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності в результаті яких створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект». Далі в Законі наводяться різноманітні форми, яких можуть набувати інвестиції. З цим визначенням, на наш погляд, можна погодитись, оскільки, по-перше, тут врахований динамізм інвестицій, тобто розкритий взаємозв'язок, процес перетворення інвестиційних ресурсів у вкладення, затрати, по-друге, наведена гранично широка класифікація інвестицій і об'єктів інвестиційної діяльності. Близькість позицій законодавчих органів України у визначенні інвестицій з поглядами на інвестиції в країнах з ринковою економікою не випадкова. Такий підхід створює правові передумови до переходу на ринкові відносини в інвестиційній сфері, що потрібно розуміти як перебудову вертикальних, переважно адміністративних, каналів перерозподілу коштів на інвестиційну діяльність у систему переважно горизонтальних каналів переливу капіталів, головним чином, у формі фінансових ринків.

Чому відповідно до так званих «ринкових» визначень інвестицій вони характеризуються як динамічний процес руху вартостей? Це, на погляд автора, обумовлено тим, що категорія інвестицій є суперечливою єдністю двох сторін — ресурсів (нагромаджень, заощаджень) і вкладень цих ресурсів. Наведені дві сторони діалектичне пов’язані між собою: без ресурсів немає вкладень, а нагромадження визначаються, в тому числ], і можливостями їх вкладень. При цьому основним регулятором відповідності ресурсів і вкладень, їх обсягів і динаміки є доходність вкладень. У результаті інвестиції можна подати як метаморфозу: ресурси — вкладення (затрати), де швидкість та інші важливі параметри процесу перетворення першого в друге регулюються ефектом, тобто доходністю вкладень.

1.2 Економічний зміст інвестиційної діяльності підприємства

Інвестиційна пропозиція включає об'єкти інвестування, до яких належать «основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях і сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності».

Врівноваження інвестиційного попиту і пропозиції проходить через механізм ціноутворення. Таким чином, динамічне збалансування в економіці базується на системі рівноважних цін на товари і капітали. Завдяки системі рівноважних цін формуються і підтримуються макроекономічні пропорції в економіці, серед яких важливе місце займає співвідношення: інвестиції - приріст капітального майна.

Механізм ціни рівноваги виникає і діє тільки в умовах вільних конкурентних ринків, які передбачають організацію обміну товарами на основі врівноваженого попиту і пропозиції. Необхідною умовою, властивою ринковим відносинам конкурентного типу, при відносно стабільному попиті є випереджаючий розвиток пропозиції, тобто зростаюча конкуренція товаровиробників, продавців. У сучасних умовах в країнах з ринковою економікою ця конкуренція підтримується і стимулюється державою через широку систему заходів антимонопольного регулювання.

Ціна рівноваги, яка формується в умовах вільної конкуренції, є індикатором вартостей. Вона фіксує зміну у співвідношенні попиту і пропозиції.

Механізм ціни рівноваги такий: на ринку інвестиційних товарів у даний момент представлено певний набір інвестиційних товарів (обладнання, нерухоме майно, контракти, цінні папери, сертифікати прав і т.д.); необхідно визначити, якої саме моделі поведінки (стратегії вибору) буде притримуватися у даній ситуації інвестор. Як показують дослідження економістів, середній інвестор, вкладаючи свої кошти, намагається максимізувати прибуток при мінімізації збитків. Серед альтернативних видів активів перевага, в першу чергу, буде надана найбільш високодохідним, з найвищою нормою прибутку на вкладений капітал. Спрямування великої маси інвестиційних капіталів на вкладення у даний високодохідний вид активів приведе до структурних зрушень на ринку інвестиційних товарів. З одного боку, інвестиційний попит на конкретний об'єкт вкладення перевищить пропозицію. В умовах конкурентного ринку це, в свою чергу, обумовить підвищення ціни даного інвестиційного товару. Висока ринкова вартість інвестиційного товару (котирування) в принципі і є свідченням (індикатором) його привабливості для інвесторів з точки зору найбільшої віддачі інвестицій. З іншого боку, переливання капіталу (інвестицій) у певну «ефективну» точку інвестиційної сфери приведе в кінцевому підсумку до розширення даного інвестиційного товару і відповідного зниження його ціни. Інвестиції ж перекинуться до нових високодохідних видів активів.

Таким чином, викладене дає підстави зробити висновок, що з появою ринків інвестиційних товарів будь-яка конкретна форма підприємництва включає в себе як інвестиційну, так і основну діяльність. Інвестиційна діяльність передбачає вкладення коштів, проведення затрат із метою організації виробництва. Сюди відноситься придбання обладнання, оренда приміщення, постачання сировини тощо. Потім йде стадія окупності затрат, тобто експлуатація обладнання, виробниче споживання сировини, матеріалів і напівфабрикатів, упакування товару та ін. У результаті створюється готова продукція, здійснюється її реалізація, появляється доход. Якщо підприємець правильно врахував кон’юнктуру ринку, то величина доходу буде достатньою для відшкодування витрат, створення нагромаджень, розширення споживання підприємця. Таким чином відбудеться замкнення обороту вкладених у справу коштів або інвестицій. Звідси можна зробити висновок, що затрати (інвестиції) і їх віддача (доходність) є двома сторонами одного економічного процесу, його невід'ємними складовими. Одне не може існувати без іншого. Затрати, які не приносять віддачі - доходу або соціального ефекту, — безглузді. Економічна діяльність без затрат, за винятком окремих спекулятивних операцій, не можлива.

Тепер детальніше зупинимось на процесі кругообігу інвестицій. Він здійснюється у процесі інвестиційної діяльності. Початок інвестиційної діяльності, на наш погляд, збігається з моментом прийняття рішення про спрямування вкладення коштів.

Можна виділити три основні напрями інвестиційної діяльності підприємства: вкладення у виробництво основного й оборотного капіталу (капітальні вкладення), вкладення у фінансові активи, вкладення у відтворення інших елементів капітального майна (майнові права й інтелектуальні цінності).

Інвестування у будь-яку галузь підприємницької діяльності здійснюється шляхом виходу на ринки нерухомості, обладнання та інших елементів фізичного капіталу як різновидів інвестиційних товарів або, при відсутності таких товарів на ринку інвестиційних товарів, шляхом їх виробництва. Це вимагає організації відповідного промислового виробництва (для створення елементів рухомого капіталу) або будівництва, якщо мова йде про нерухомість.

Інвестиційна діяльність, із метою створення інвестиційного товару певного типу, може здійснюватися за рахунок різних джерел: власних, кредитних, залучених фінансових коштів інвесторів, а також бюджетних асигнувань.

Структура джерел залежить, головним чином, від організаційно-правової форми підприємства, яке створюється. Наприклад, при створенні акціонерного товариства (корпорації) одне із основних джерел — це кошти, виручені від продажу акцій; при створенні товариства з обмеженою відповідальністю — пайові внески та ін.

При поновленні асортименту продукції підприємства, яке вже функціонує, на перший план виходять його власні нагромадження у вигляді амортизаційного капіталу і прибутку. Інвестиції, як було зазначено раніше, можуть бути в грошовій, натурально-речовій формах, а також у формі майнових (інтелектуальних) прав. Дедалі більшого визнання серед економістів Заходу набуває думка, що різновидністю інвестицій є також інтелектуальний потенціал працівників підприємства.

З урахуванням викладеного, кругообіг інвестицій у сфері відтворення фізичного капіталу можна подати у вигляді формули (1.1).

/ Г - ІТ1, ІТ2,. ІТп / ОК / АК

І - Т - ІТ1, ІТ2,. ІТр - ОБК.В. Г - Г' (1.1)

МП - ІТ1, ІТ2,. ІТд РС П (ЧД)

де І (Г, Т, МП) — інвестиції у грошовій, товарній формах, а також у формі майнових прав;

IT - інвестиційні товари, вкладення інвестицій;

IT-1, n — набір ІТ на ринках інвестиційних товарів;

1,p - інвестиції (ІТ) у натурально-речовій формі;

1,q - ІТ у формі реалізації майнових та інтелектуальних прав;

OK - основний капітал;

ОБК - оборотний капітал;

PC - робоча сила, інтелектуальний потенціал;

В - виробнича стадія обороту інвестицій;

Т' - товарна стадія обороту інвестицій;

Г' - ціна реалізації продукту підприємницької діяльності;

AK - амортизаційний капітал;

П (ЧД) — прибуток (чистий дохід) від підприємницької діяльності.

Економічний зміст наведеного ланцюжка метаморфоз полягає у тому, що інвестиції у різних формах (грошовій, товарній тощо) вкладаються в об'єкти інвестиційного попиту (інвестиційні товари) з метою створення матеріальних умов підприємницької діяльності.

Інвестиційний капітал залежно від форми його здійснення вкладається (перетворюється) в конкретні набори (класи) інвестиційних товарів, які в сукупності є фізичним капіталом. Так, інвестиції у грошовій формі можуть бути вкладені (через обмін на ринку інвестиційних товарів) у будь-який необхідний елемент фізичного капіталу. У цьому випадку, на наш погляд, можна класифікувати ринки інвестиційних товарів на ринки нерухомості, рухомого капіталу, інтелектуального капіталу (кваліфіковані кадри, науковий потенціал), інновацій (науково-технічна продукція).

Процес вкладення інвестицій у грошовій формі в інвестиційні товари, які можуть бути на чотирьох вище зазначених типах ринків, можна показати так:

І (Г) — (ІТ1, ІТ2,. ІТп) — . Г' (1.2)

Інвестиції у товарній формі, які вкладаються у підприємництво, безпосередньо перетворюються в натурально-речові елементи виробництва. Сюди включається передане у вигляді паїв (вкладів) для організації виробництва рухоме і нерухоме майно. У формулі (1.1) ці відносини виражені як ряд

(Т) — (ІТ1, ІТ2,. ІТр) —. Г.

Економічне обґрунтування доцільності капіталовкладень здійснюється на основі дослідження основних характеристик відповідних інвестиційних проектів.

Сучасна практика оцінювання ефективності реальних інвестицій використовує певні базові принципи й методичні підходи.

При оцінюванні ефективності капіталовкладень слід ураховувати основні базові принципи. Розглянемо їх.

1. Оцінювати ефективність проектів інвестування капіталу потрібно на основі порівняння обсягу інвестованих коштів, з одного боку, і сум та термінів повернення інвестованого капіталу — з іншого.

2. При визначенні необхідного обсягу інвестиційних витрат слід ураховувати як основні, так і супутні витрати капіталу. Це пояснюється тим, що при інвестуванні крім основних затрат, передбачених проектом, підприємство часто несе й супутні витрати, спричинені реалізацією цього проекту. Тому їх так само необхідно враховувати при оцінюванні ефективності здійснення капіталовкладень.

3. Повернення інвестованого капіталу оцінюється на основі показника грошового потоку від інвестицій.

Під грошовими потоками від інвестицій розуміються отримані від їх реалізації чистий прибуток і суми амортизаційних відрахувань:

ГП = П + АВ,

де П — річний прибуток, отриманий у результаті реалізації інвестицій; АВ — річна сума амортизаційних відрахувань.

4. Приведення майбутніх грошових потоків від інвестицій до їхньої теперішньої вартості (дисконтування). Оскільки грошові кошти під впливом фактору часу знецінюються, вартість теперішніх грошей (тобто їх купівельна спроможність) перевищує вартість грошей, що будуть отримані в майбутньому. Такий вплив часу на вартість грошей ураховується шляхом дисконтування майбутніх грошових коштів. Дисконтування передбачає коригування майбутніх потоків грошей на коефіцієнт, який відповідає певній дисконтній ставці, що враховує ризик і непевність, пов’язані з фактором часу. В умовах очікування постійного річного темпу інфляції застосовують постійну річну ставку дисконту і теперішню вартість отриманих у майбутньому грошових потоків обчислюють за формулою

де ТВ — теперішня вартість майбутніх грошових потоків від інвестиційного проекту, гр. од.;

t — період, років;

ГП_t — грошовий потік, очікуваний у i-му році від реалізації проекту;

r — річна ставка інфляції (у вигляді десяткового дробу);

— коефіцієнт коригування майбутніх сум грошових потоків.

5. Диференційований вибір дисконтної ставки. Ставки для дисконтування грошових потоків від реалізації різних проектів вибирають диференційовано з урахуванням таких факторів, як очікуваний темп інфляції, премії за ризик, імовірність низького рівня платоспроможності, тривалість періоду інвестування тощо. Виходячи з наведених принципів розраховують основні характеристики інвестиційних проектів — чисту теперішню вартість, індекс прибутковості, термін окупності, внутрішню ставку дохідності.

Чиста теперішня вартість (ЧТВ) характеризує загальний абсолютний ефект від реалізації інвестицій і обчислюється як різниця між теперішньою вартістю майбутніх грошових потоків, отриманих протягом періоду експлуатації об'єкта інвестування, і сумою початкових інвестицій:

ЧТВ = ТВ — ПІ,

де ТВ — теперішня вартість грошових потоків проекту; ПІ - початкові інвестиції.

Якщо чиста теперішня вартість проекту перевищує нуль, проект має бути схвалений як прибутковий, якщо ж вона має від'ємне значення або дорівнює нулю, то проект слід відхилити, оскільки його реалізація призведе до збитків або не принесе підприємству додаткового доходу на вкладений капітал.

Інша характеристика інвестиційного проекту — індекс прибутковості (Ш) — загалом дуже близький до чистої теперішньої вартості. Індекс прибутковості порівнює теперішню вартість майбутніх грошових потоків з початковими інвестиціями:

ІП = ТВ: ПІ.

Проект, який має індекс прибутковості більший за одиницю, схвалюється як прибутковий, а якщо цей індекс менший за одиницю — відхиляють.

Період окупності (T_ок) інвестицій характеризує кількість років, за які будуть відшкодовані початкові інвестиції. Період окупності визначається як відношення початкових інвестицій до середньорічної величини дисконтованих грошових потоків:

T_ок = ПІ: ГП_диск,

де ГП_диск — середньорічна величина дисконтованих грошових потоків.

Середньорічну величину дисконтованих грошових потоків визначають так:

ГП_диск = ТВ: T_експл

де ТВ — теперішня вартість грошових потоків від проекту;

T_експл — кількість років експлуатації об'єкта інвестування, протягом яких очікується надходження грошових потоків.

Внутрішня ставка доходу (ВСД) характеризує рівень прибутковості здійснених інвестицій, що дорівнює дисконтній ставці, за якої чиста теперішня вартість проекту дорівнює нулю. Це можна записати у вигляді

де ГП — річні грошові потоки;

d - дисконтна ставка (внутрішня ставка доходу);

п - кількість років надходження грошових потоків.

З метою схвалення рішення про прийнятність проекту внутрішню ставку доходу порівнюють з необхідною ставкою дохідності діяльності підприємства, яку визначають виходячи з вартості залучення капіталу і ступеня ризику проекту. Якщо значення внутрішньої ставки доходу перевищує необхідну ставку, то проект вважають прибутковим.

Основна мета управління інвестиційною діяльністю полягає в досягненні найефективнішої реалізації інвестиційної стратегії підприємства. Процес управління інвестиційною діяльністю підприємства охоплює реалізацію таких завдань:

дослідження зовнішнього інвестиційного середовища і прогнозування майбутньої кон’юнктури інвестиційного ринку;

розробку стратегічних напрямів інвестиційної діяльності підприємства;

пошук і оцінювання інвестиційної привабливості окремих проектів, а також відбір найефективніших;

розробку стратегії формування інвестиційних ресурсів підприємства;

оцінювання інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів і відбір найефективніших з них;

формування інвестиційного портфелю і його оцінювання за показниками прибутковості, ліквідності та ризику;

поточне планування і оперативне управління реалізацією окремих інвестиційних проектів;

організацію моніторингу реалізації окремих інвестиційних програм і проектів;

підготовку рішень про своєчасний вихід з неефективних інвестиційних проектів.

2. Аналіз господарської діяльності та стану інвестиційної діяльності на прикладі малого виробничо-комерційного підприємства «Акваріус-Дельта»

2.1 Економічна оцінка господарської діяльності підприємства

Процес інвестиційної діяльності і формування інвестиційно-виробничої стратегії для здійснення інвестиційних вкладень в основні засоби на малому підприємстві розглянемо на прикладі малого виробничо-комерційного підприємства «Акваріус-Дельта» (м. Шостка)

Розглянемо мале виробничо-комерційне підприємство «Акваріус-Дельта» (м. Шостка), форма власності - приватне товариство з обмеженою відповідальністю, яке займається зборкою, продажем, ремонтом та обслуговуванням касових апаратів, які використовуються в торгівельній мережі як м. Шостка, так і в багатьох містах Сумської обл.

Розглянемо загальні характеристики підприємства.

а) Наявність чітко визначених цілей та стратегій: Майже несвідома, інтуїтивна орієнтація на розмиті, неясні наміри.

б) Рівень спеціалізації та можливості виробничої диверсифікації: На момент проведення аналізу «Акваріус-Дельта» було однорідним, спеціалізованим підприємством, що діяло на одному сегменті ринку (стратегічній зоні господарювання).

в) Фаза «життєвого циклу» підприємства: Існує чотири основних стадії зрілості підприємства: ембріональна, зростаюча, зріла та старіюча. Аналіз становища та діяльності фірми показав, що вона знаходиться на початку зростаючої стадії зрілості.

Далі проаналізуємо маркетинг.

Розміри стратегічної зони господарювання, яку обслуговує підприємство, можливості завоювання нових сегментів ринку.

Аналіз мікросередовища показав, що станом на 01.01.2006 року в стратегічну зону господарювання підприємства потенційно входили 180 торгівельних підприємств, фактично власниками касових апаратів були 13, серед них клієнтами «Акваріус-Дельта» були 4, тобто частка «Акваріус-Дельта» у розрізі кількості клієнтів становила 2%. З іншого боку, до 01.01.2006 року в м. Шостка було встановлено 255 касових апаратів, з них 63 — «Акваріус-Дельта» (25%) (детальний аналіз цих показників подано на рис. 2.1).

" Акваріус-Дельта" -25%

Інші підприємства 75%

Рис.2.1 Частка ринку " Акваріус-Дельта" у розрізі кількості касових апаратів станом на 01.01.2006 р.