Географія ринку праці в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА ГЕОЛОГО-ГЕОГРАФІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ І РЕГІОНОЗНАВСТВА КУРСОВА РОБОТА з дисципліни «Економічна і соціальна географія України»

ГЕОГРАФІЯ РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

Студент Помніков В’ячеслав Сергійович м. Харків — 2013

Зміст Вступ Розділ 1. Теоретичні засади дослідження ринку праці

1.1 Поняттєво-термінологічний апарат дослідження

1.2 Методика дослідження

1.3 Аналіз попередніх досліджень ринку праці

Розділ 2. Економіко-географічна характеристика ринку праці України

2.1 Стан зайнятості населення в Україні

2.2 Стан безробіття населення в Україні

2.3 Територіальна організація ринку праці України Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку ринку праці в Україні

Висновки Список використаних джерел Додатки

Вступ Ринкова система являє собою сукупність взаємозв'язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару «робоча сила», а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави. Тому на сьогодні питання ринку праці в Україні є досить актуальною темою, що потребує конкретного дослідження та вивчення.

Теоретичні, методичні та прикладні аспекти актуальних проблем ринку праці дістали значного розвитку в роботах українських вчених О.В. Безпалої, Л. К. Безчасного, Д.П. Богині, В. Я Брич, В. С. Буланова, В. С. Васильченка, А.І. Волгіна, Л.І. Воротіної, А.Г. Горілого, М.І. Долішнього, С.І. Дорогунцова, Ю. Ю Заволоки, Т. А. Заяць, О. А. Карпенко, Є.П. Качана, І.І. Лукінова, Е.М. Лібанової, Ю.В. Ніколенка, А.А. Нікіфорофа, В.В. Онікієнко, Г. В. Осовської, Ю.І. Палкіна, І.Л. Петрова, М.І. Пітюлича, О. М. Уманського, О. А. Устенка, Д. М. Черваньова, А. А. Чухна.

Метою даного дослідження є розкриття особливостей географії розміщення та особливостей розвитку ринку праці України.

Для виконання мети дослідження були поставлені наступні завдання:

— визначити теоретичні основи дослідження ринку праці;

— проаналізувати економіко-географічну характеристику ринку праці України;

— визначити особливості територіальній організації ринку праці в Україні;

— обґрунтувати проблеми та визначити перспективи розвитку ринку праці в Україні.

Об'єктом дослідження виступає ринок праці України, предметом — особливості територіальної організації та розвитку ринку праці України.

Основними методами дослідження є:

— метод порівняння — для співставлення особливостей певних параметрів ринку праці в регіонах України,

— аналітичний метод — для детального розгляду сучасної ситуації на ринку праці,

— математико-статистичний метод — для аналізу статистичної інформації,

— графічний метод — для побудови діаграм та графіків, які характеризують показники ринку праці,

— картографічний метод — для зображення регіональних особливостей основних параметрів, які характеризують ринок праці та

— метод ранжування — для проведення групування областей України за показниками ринку праці.

При написанні роботи використовувалися дані Державного управління статистики України, Головних управлінь статистики регіонів України, статистичні дані центру зайнятості населення України. Також вивчено та проаналізовано літературу і періодичні видання з Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, Центральної наукової бібліотеки ХНУ імені В.Н. Каразіна, Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка тощо.

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження ринку праці

1.1 Поняттєво-термінологічний апарат дослідження В економіці основними факторами виробництва являють знаряддя праці і праця людей. Остання забезпечується трудовими ресурсами, основою яких є народонаселення, що являється як виробником готової продукції, так і її основним споживачем. Саме воно визначає розвиток галузей, орієнтованих на споживача. Проте, основним значенням природного розподілу трудових ресурсів являється забезпечення розвитку і розміщення трудомістких галузей виробництва.

Сам термін «трудові ресурси» вперше ввів С. Струмілінін у 20-ті роки минулого столітті в Радянському Союзі. Більшість учених трактують це поняття як частину населення країни, що володіє необхідним фізичним розвитком, здоров’ям, освітою, культурою, здібностями, кваліфікацією, професійними знаннями для роботи у сфері суспільний корисній діяльності [17, 18, 19]. На сьогоднішній день до трудових ресурсів відноситься працездатне населення у віці 16−59 років чоловіки та 16−54 роки жінки, за виключенням інвалідів 1-ї та 2-ї груп, пенсіонерів, що отримують пенсії за віком на льотних умовах, а також населення старше та молодше працездатного віку, яке зайняте в суспільному виробництві. Проте, кількісних характеристик працездатного населення не достатньо, важливими є також їх якісні особливості. Саме це і враховано в понятті «трудовий потенціал», що більшістю вчених визначається як частина працездатного населення, з його рівнем освіти та професійної кваліфікації, фізичним розвитком та станом здоров’я, морально-духовними якостями тощо.

На сьогоднішній день для характеристики зазначеного вище, все частіше використовується поняття «економічно активне населення», яке ще називають робочою силою. До складу останнього входить населення обох статей віком від 15 до 70 років включно, яке впродовж певного періоду часу забезпечує пропозицію робочої сили на ринку праці, тобто тільки ті особи, які займались економічною діяльністю, або шукали роботу і були готові приступити до неї, тобто класифікуються як «зайняті» та «безробітні» (у визначенні МОП) [13, 48].

Зайнятість населення визначається за матеріалами вибіркового обстеження населення (домогосподарств) з питань економічної активності протягом одного тижня. Зайнятими вважаються особи віком 15−70 років, які впродовж обстежуваного тижня працювали хоча б 1 годину:

— за наймом за винагороду в грошовому чи натуральному вигляді, індивідуально (самостійно), у окремих громадян або на власному (сімейному) підприємстві;

— працювали безкоштовно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-кому з членів домогосподарства, або в особистому селянському господарстві з метою реалізації продукції, виробленої внаслідок цієї діяльності;

— особи, які були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали робоче місце, власне підприємство (бізнес), але не працювали впродовж обстежуваного періоду з незалежних від них особисто обставин [13, 48].

Таким чином, до категорії зайнятих відносяться не лише люди, які працюють і отримують заробітну плату, а й такі, що працюють безкоштовно на власному підприємстві заради отримання прибутку.

Проте, знаючи саму лише кількість зайнятих в регіоні не можна об'єктивно охарактеризувати ситуацію на ринку праці країни чи регіону. Для цього використовують поняття рівень зайнятості. Останній обраховується як відношення чисельності зайнятого населення до всього обстежуваного населення або населення відповідної вікової групи.

Оберненою стороною зайнятості являється безробіття. Безробітними за методологією МОП вважаються особи у віці 15−70 років, що можуть бути зареєстрованими чи не зареєстрованими в державній службі зайнятості, проте вони одночасно відповідають трьом наступним вимогам:

а) не мали роботи (прибуткового заняття);

б) активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню, тобто робили конкретні кроки протягом названого періоду з метою знайти оплачувану роботу за наймом чи на власному підприємстві;

в) були готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві з метою отримання оплати або доходу [13, 20].

Дещо відрізняється визначення зареєстрованих безробітних згідно з чинним законодавством України. Так, зареєстровані безробітні згідно з чинним законодавством — це громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів, зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними вважаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Для порівняння стану безробіття у різних країнах чи регіонах замало знати лише кількість безробітного населення. Для цього використовується також рівень безробіття. Під рівнем безробіття (за методологією МОП) слід розуміти відношення (у відсотках) кількості безробітних до економічно активного населення по відповідній групі. Проте, за сучасною економічної літературою рівень безробіття може обраховуватися також як відношення кількості безробітних до кількості працездатного населення та як відношення кількості безробітних до кількості зайнятих.

Окремо виділяється категорія незайнятого населення. Під незайнятими слід розуміти осіб обох статей у віці від 15 до 70 років, які протягом обстежуваного тижня були безробітними або економічно неактивними.

Окрім економічно активного розрізняють також економічно неактивне населення. Економічно неактивне населення (поза робочою силою) особи, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні. До складу цієї категорії населення входять особи, які не відносяться до зайнятих і належать до наступних соціальних груп

учні та студенти;

пенсіонери за віком, по інвалідності та на пільгових умовах;

особи, які зайняті в домашньому господарстві; вихованням дітей та доглядом за хворими;

зневірені, тобто особи, які не мали роботи, готові приступити до неї, але впродовж останнього місяця припинили пошук роботи тому, що тривалий час не можуть її знайти і вичерпали всі можливості для працевлаштування;

особи, які вважають, що немає підходящої роботи та не знають, де і як її знайти;

інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, а також ті, які шукають роботу, але не готові приступити до неї впродовж найближчих 2-х тижнів.

Все раніше сказане формує категорію ринок праці. У загальному розумінні ринок праці визначається як система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили.

З економічної точки зору існує кілька підходів до визначення ринку праці. За одним із них ринок праці - це специфічна форма розподілу та використання трудових ресурсів, характерна для ринкової економіки.

Відомі вітчизняні вчені-економісти Г. В. Осовська та О. В. Крушельницька наводять наступне визначення ринку праці: «Ринок праці - це система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили» [48 с. 97].

В.Д. Базилевич та Л. О. Баластрик визначають ринок праці як систему економічних механізмів, норм та інститутів, які забезпечують відтворення робочої сили та її використання.

Ф. Хаффнер, професор Людвіг-Максиміліанського університету (м. Мюнхен) під ринком праці розуміє сукупність суспільних відносин, які регулюють рух робочої сили, використовуючи певні економічні, соціальні та організаційні засоби [65, с. 51]. У своїй статті вчений зазначає, що «ринок праці як щось єдине — є абстракція. В дійсності існує значна кількість дуже диференційованих ринків праці. Окремі ринки праці диференційовані за фахом, за регіонами, рівнем кваліфікації, секторами та сферами економіки…» [65, с. 51].

Визначення ринку праці з точки зору суспільної географії досить вдало дає у своїй дисертації О. В. Безпала. «Ринок праці - це суспільно-територіальна система, що сформувалася внаслідок взаємодії між галузями матеріального і нематеріального виробництва як сферою прикладання праці і суспільно-корисною діяльністю населення на певній території зі сформованими системами господарювання, розселення та рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.» [2, с. 16]. У своєму дослідженні за територіальною ознакою вчена виділяє національні ринки праці, ринки праці суспільно-географічних районів, регіональні та локальні ринки праці.

1.2 Методика дослідження Перш ніж починати будь-яке наукове дослідження, потрібно чітко розрізняти поняття «методологія», «методика» та «методи».

Під методологією слід розуміти філософське вчення про методи пізнання, наука про побудову людської пізнавальної діяльності. Методика — це вчення про особливості застосування окремого методу чи системи методів для розв’язання типового пізнавального завдання.

О.Г. Топчієв визначає науковий метод як сукупність дослідницьких дій, що застосовують для здобуття нових знань. В той же час, вчений окремо виділяє метод досліджень. Під останнім він розуміє сукупність мислених логічних і практичних дій (операцій, процедур, алгоритмів), які мають на меті розв’язання певного наукового пізнавального завдання 63, 64.

В залежності від рівнів дослідження більшість учених виділяють філософські, загальнонаукові та конкретно-наукові.

Правильно побудована методологія та методика дослідження ринку праці впливає на точність та об'єктивність аналітичних розрахунків, а отже і визначає достовірність висновків, зроблених на основі проведених досліджень.

Для детальної характеристики ринку праці України ми застосували систему показників. Це означає, що окрім показників ринку праці нами були враховані також демографічні показники, показники соціально-економічного розвитку, показники міграції тощо.

Основою для вивчення взаємозв'язків кількісних і якісних характеристик ринку праці може бути статистичний аналіз його стану і розвитку. Такий аналіз повинен включати в себе 3 етапи: І - розробку системи показників, що характеризують стан і розвиток ринку праці; ІІ - аналіз їх динаміки; ІІІ - фактичний аналіз показників 3.

Для вивчення ринку праці України нами були використані як загальнонаукові, так і конкретно-наукові методи дослідження. До перших з них належать метод аналізу та синтезу для дослідження сучасного стану ринку праці, метод порівняння для визначення відмінностей у показниках ринку праці за віковими групами, регіонами України тощо, математико-статистичний метод для аналізу статистичної інформації, яка необхідна у проведенні досліджень, історичний метод для аналізу динаміки певних показників ринку праці, графічний метод для побудови діаграм і графіків, які ілюструють зміни та структуру основних показників ринку праці, їх розподіл за віковими групами, тощо.

Методи аналізу і синтезу (від грецького analysis — розкладення, розчленування, synthesis — поєднання) полягають у поєднанні двох протилежно направлених способів пізнання. Аналіз — це процедура уявного (а іноді і реального) розчленування об'єкта дослідження на складові частини, властивості тощо та вивчення їх. Синтез — це процедура поєднання отриманих в результаті аналізу частин об'єкта в єдине ціле. Використання методу аналізу та синтезу в даному дослідженні полягало у розчленуванні об'єкта пізнання (ринку праці) на частини (зайнятість, безробіття, кон’юнктура тощо), абстрактному вивченні останніх та виведенні загальних особливостей розвитку ринку праці в цілому [30, 64].

Методи порівняння передбачають пізнання об'єкту дослідження шляхом з’ясування його відмінностей від інших подібних об'єктів. Вони базуються на принципах формальної логіки, а саме принципі подібності (коли необхідно показати, що досліджувані об'єкти мають спільні ознаки) та принципі розрізнення (коли необхідно показати за якими ознаками та їх характеристиками досліджувані об'єкти відрізняються). У своєму дослідженні ми керувалися обома принципами. Порівняння поділяється на повне, при якому відбувається ототожнення та розрізнення досліджуваних об'єктів та неповне, для якого характерне лише ототожнення об'єктів дослідження. При написанні курсової роботи ми використовували повне порівняння. Під час проведення суспільно-географічних досліджень, досить часто використовують порівняння просторові, часові та просторово-часові (ергодичні). В процесі написання курсової роботи автором використовувалися просторові та часові види порівняння. Даними методами ми досліджували відмінності у показниках ринку праці за віковими та професійними групами, регіонами України тощо.

Математико-статистичні методи передбачають застосування під час проведення наукових досліджень принципів і положень математики та математичної логіки, необхідних для кращого представлення наявної статистичної інформації. Вчені розрізняють три основні рівні застосування даної групи методів в суспільній географії. На першому з них застосовуються кількісні показники географічних об'єктів і явищ. На другому рівні математичні засоби використовуються для обробки статичних даних з метою встановлення залежностей між ними, тенденцій їх розвитку тощо. На третьому рівні розробляються вже математико-географічні моделі. У своєму дослідженні ми застосовували дані методи на всіх трьох рівнях. За допомогою них проводилася обробка статистичної інформації математичними прийомами 64.

Історичний метод у суспільно-географічних дослідженнях використовується в основному для вивчення змін стану соціально-географічних об'єктів, явищ, процесів тощо протягом певного часового періоду. За допомогою даного методу можна також виявити фактори, що визначили формування досліджуваного об'єкта чи явища, стадії його розвитку тощо. У даному дослідженні ми використовували історичний метод для визначення динаміки основних параметрів ринку праці (зайнятості, безробіття тощо), а також визначення факторів його формування та періодів його розвитку.

Графічний метод використовується в суспільно-географічних дослідженнях для кращої інтерпретації інформації здобутої під час використання інших методів. Під час написання дипломної роботи ми використовували даний метод для побудови серії графіків, діаграм, гістограм, що ілюструють динаміку та сучасний стан основних параметрів ринку праці.

Моделювання — це процес заміни реального об'єкта дослідження його спрощеним аналогом (моделлю), який у достатній мірі зберігає основні властивості об'єкта і дає можливість дослідити їх для одержання нової інформації про останній. Використання даного методу полягає в побудові спрощеного виразу реального об'єкта, який не може повністю вичерпати сутність оригіналу. Цінність моделі в тому, що застосовуючи несуттєві часто випадкові деталі, за допомогою неї можна виявити істотні параметри, фактори регіонального розвитку. До того ж модель — це матеріальна чи уявна конструкція, котра в процесі пізнання відбиває і заміщує об'єкт дослідження та що при її безпосередньому вивченні отримуються знання про даний об'єкт. У своєму дослідженні ми використовували такий метод моделювання, як ранжування 41, 42.

Метод рангів застосовувався нами для групування регіонів України за показниками ринку праці. Використання його полягає в присвоєнні кожному регіону порядкового номеру (рангу) за різними показниками ринку праці. Після цього визначається сума рангів для кожного регіону окремо і за останньою складається рейтинг регіонів за рівнем розвитку ринку праці. Потім будується графік Парето, за яким визначається до якої групи за рівнем розвитку ринку праці належить той чи інший регіон.

До конкретно-наукових (географічних) методів, що використовувалися нами у проведенні дослідження належать картографічний метод, що необхідний для картографування регіональних особливостей ринку праці тощо.

Картографічний метод полягає в створенні картографічних моделей — карт. Проте, даний метод передбачає не тільки створення карт, а й уміння їх правильно «читати» та одержувати за їх допомогою нову інформацію про об'єкт дослідження. При нанесенні тематичної інформації на картосхеми використовується ціла система способів цього. Так, наприклад, під час проведення даного дослідження ми застосовували способи кількісного та якісного фону, картодіаграм тощо 64.

В якості джерел інформації з даної проблематики можуть бути дані офіційної статистики з економіки, ринку праці, соціальної сфери. Це означає, що інформаційною базою для вивчення ринку праці має бути широкий масив економіко-статистичних матеріалів, який є в розпорядженні органів державного комітету статистики, державної служби зайнятості, а також дані перепису населення, поточного обліку, статистичної звітності підприємств, спеціальних соціальних обстежень, результати опитувань незайнятого населення, роботодавців, представників профспілок тощо.

1.3 Аналіз попередніх досліджень ринку праці

Досить важливою складовою нашого дослідження є визначення поняття «ринок праці» та його еволюційний розвиток. Уперше економічна точка зору про зайвість виокремилася ще в античні часи. Тому саме з неї слід починати вивчення ролі людських ресурсів у виробництві.

Думки про зайнятість виникали у Стародавньому Єгипті, у країнах Стародавнього Сходу (Месопотамії, Індії, Китаї), розглядалися вони і у поглядах мислителів Стародавньої Греції (Ксенофонта, Платона, Аристотеля), римських мислителів (Катона) 39.

У Середньовіччі погляди про працю та її суб'єктів еволюціонували і, як наслідок, набули нових ознак. Одним із тих, хто яскраво виразив національно-релігійні погляди того часу був Ф. Аквінський.

З наближенням до Новітніх часів економічні погляди про зайнятість почали набувати ознак окремої науки. Це добре прослідковується в теоріях меркантилістів, які надавали перевагу торгівлі, обміну, грошам, що відповідно позначалося на оцінці праці в господарському процесі 3.

Після появи класичної школи в політичній економіці, яка завдячує своєю появою У. Бетті, П. Буагільберу, Б. Франкліну, ставлення до проблем праці і зайнятості суттєво змінюється.

Питання праці і зайнятості досліджували фізіократи Ф. Кене, А. Сміт, Д. Рікардо, Р. Мальтус, економісти соціального спрямування (ХVIII-I пол. ХІХ ст.) К. Маркс, Ф. Енгельс, економісти ХХ ст. (Дж. Кейнс).

Для того щоб повністю зрозуміти розвиток поглядів на трудовий потенціал, зайнятість і ринок праці в Україні, пізнати індивідуальні особливості у розвитку цих явищ потрібно перш за все врахувати національний світогляд та культурні особливості нашого народу.

Питання населення та його трудового потенціалу досить докладно описані і в українських джерелах: «Руська Правда», «Слово про Закон і Благодать» митрополита київського Іларіона, «Поученіє дітям» князя Володимира Мономаха, у працях письменника-полеміста кінця ХVI — поч. ХVІІ ст. І. Вишенського, І. Гізеля (1600−1683), К. Зінов'єва, Г. Сковороди.

В Україні по-різному трактуються такі поняття як праця, населення, його зайнятість. Так, одним із видатних представників цього напрямку є С. Подольський (1850−1891), що розробив власну концепцію енергетичної економіки, де людській праці відведено провідне місце.

І. Франко дотримуючись соціалістичної трудової теорії, характеризував відтворення населення, зайнятість, трудові відносини, умови праці як в Галичині, так і в інших провінціях і країнах 39.

М. Туган-Барановський (1865−1919), М. Левитський, Б. Мартос, С. Бородаєвський також внесли значний вклад у розвиток теорії зайнятості та ринку праці в Україні 3.

Таким чином, українські дослідники внесли значний вклад не лише в українську, а й у світову науку, збагативши її цінними теоріями щодо населення, трудового потенціалу, зайнятості, мотивації праці. Це дає змогу прослідкувати розвиток національної науки, її поглиблення, збагачення і розширення з даних питань.

Щодо поняття «ринок праці», то воно почало стрімко розвиватися лише після того, як Україна стала незалежною.

1 липня 1991 року Закон України «Про зайнятість населення» поклав початок формуванню ринку праці на території України. Тоді ще не було наукового обґрунтування ані поточних, ані стратегічних проблем зайнятості населення та ринку праці 3. Також не було і спеціальної наукової установи, яка б цілеспрямовано займалася вивченням даних питань.

У жовтні 1991 року на підставі Постанови Верховної Ради України, рішенням Кабінету Міністрів України було створено Головний підрозділ Науково-дослідний центр з проблем зайнятості населення та ринку праці НАН і Мінпраці України (НЦ ЗРП), на базі якого утворився науковий потенціал з даних проблем 3. Проте наукові дослідження проводились із певним запізненням до розвитку від формування і розвитку ринку праці.

Розробки зарубіжних учених, які належали до сталої ринкової економіки, не могли бути застосованими в Україні у досить значному обсязі. Пояснюється це певними особливостями формування у перехідний період національного ринку праці: народне господарство України було лише частиною народного господарства СРСР, з його надмонополізацією, найвищим ступенем кооперативності й спеціалізації та спотвореною для самостійної держави структурою 39.

У перехідний період не було моделі управління ринком праці України, концепції професійної орієнтації населення, концепції професійної підготовки та перепідготовки незайнятого населення, методології і самої методики розробки Державної і регіональних програм зайнятості та балансів трудових ресурсів 3.

За роки незалежності у нашій державі зявилася величезна кількість наукових праць, присвячених різним аспектам ринку праці.

Наукові публікації згруповують у хронологічній послідовності у два періоди 1991;1994 та 1994;1998 роки. Цей поділ є результатом глибокого наукового пошуку, який іде від емпіричних знань, спрямованих на пізнання суті ринку праці, до наукових узагальнень і виведення принципів і механізмів його функціонування 3.

Досягнення науки, пізнання національної спадщини, доступ до досягнень зарубіжних учених з даної тематики підготували фундамент для докорінного перегляду підходів (як теоретичних, так і методологічних) у дослідженні проблем трудових ресурсів.

Починаючи з 1994 року публікуються фундаментальні наукові розробки присвячені питанням ринку праці, що відображаються в багатьох наукових монографіях.

В останні роки в нашій країні здійснювалися важливі заходи щодо забезпечення розвитку ринку праці, було визначено механізми його функціонування для забезпечення проведення гнучкої політики у сфері соціально-трудових відносин. Для реалізації цієї мети було прийнято пакет законодавчих і нормативно-розпорядчих актів, що є правовою основою регулювання трудових відносин на ринку праці, було створену мережу державних центрів зайнятості 3. Проведені заходи позитивно вплинули на розвиток різних форм трудової діяльності, зробили можливою саморегуляцію людини на ринку праці.

На сьогодні вивченням проблем ринку праці, механізмами їх функціонування, управління і регулювання трудових ресурсів, їх рухом (міграціями) і раціональним використанням, удосконаленням їх якості, підвищенням конкурентоспроможності трудового потенціалу в умовах переходу України до ринкових відносин займаються визначні вчені сучасності, які вказані у вступі та перелічені в списку використаних джерел.

Поряд із величезною кількістю праць присвячених різним аспектам ринку праці в науковій літературі виявилося недостатнім розкриття проблем регіональних ринків праці. Питанням формування регіональних ринків праці у вітчизняній економічній та суспільно-географічній літературі приділяється досить мало уваги.

Слід зазначити, що за останні роки деякі географічні аспекти даної тематики частково виражені у працях вітчизняних молодих учених. Серед них особливо виділяються роботи О. Романенка, О. Левади, М. Вороніна.

Таким чином, на сьогоднішній день перед Україною постає надзвичайно важливе, але досить складне завдання щодо створення найефективнішого функціонування ринку праці. Його успішна реалізація залежатиме від здійснення регіонального принципу управління сферою зайнятості та ринком праці. Вивчення суспільно-географічних, демографічних, соціально-економічних особливостей конкретних областей і регіонів України дасть змогу вибрати стратегію і тактику проведення ефективної регіональної політики зайнятості. Виникає гостра необхідність постановки й успішного розв’язання конкретних завдань становлення ринків праці і регулювання зайнятості населення.

У розв’язуванні цих проблем важлива роль належить суспільній географії - науці, основна мета якої полягає у комплексному, системному вивченні конкретної території. Маючи своїм об'єктом дослідження просторову організацію суспільства, вона вивчає закономірності просторової організації господарства, населення, інфраструктури, природних ресурсів. Вивчення соціально-економічних процесів у територіальному вимірі передбачає вивчення їх з позицій локалізації, взаєморозміщення, взаємодії та просторових відносин, причинно-наслідкових зв’язків.

Розділ 2. Економіко-географічна характеристика ринку праці України

2.1 Стан зайнятості населення в Україні

Зайнятість населення є досить важливою складовою ринку праці будь-якої країни. З економічної точки зору вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку та внесок живої праці в досягнення виробництва. Соціальна суть зайнятості полягає в тому, що вона відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

За період 2005;2008 рр. в Україні спостерігалося поступове збільшення кількості зайнятого населення у віці від 15 до 70 років (рис. 2.1). На наш погляд, це можна пояснити тим, що саме в цей період до даної вікової категорії почали досягати народжені в другій половині 80-тих років минулого століття, коли природний приріст населення був ще додатний.

Рис. 2.1. Зайняте населення в Україні у віці 15−70 років за 2000;2011 рр.

Кількість зайнятого населення віком 15−70 років в Україні у 2009 р., порівняно з 2008 р., зменшилась на 780,8 тис. осіб, або на 3,7% та становила 20,2 млн. осіб (рис. 2.1), з яких особи працездатного віку складали 18,4 млн., або 91,0%. Рівень зайнятості населення віком 15−70 років відповідно знизився за означений період в цілому по Україні з 59,3% до 57,7%, а у населення працездатного віку з 67,3% до 64,7%. До 2011 р. спостерігається поступове зростання зайнятого населення в Україні. На наш погляд, існує дві причини пояснення даної тенденції. Перша з них демографічна. Так, кількість зайнятих в Україні зменшується за рахунок досягнення працездатного віку особами, народженими в 90-ті роки минулого століття, коли народжуваність різко скоротилася. Друга причина — економічна. Вона полягає в тому, що саме у 2008 році почалася світова економічна криза, що і призвела до зниження як кількості зайнятого населення, так і рівня зайнятості в країні. Ще однією причиною такого зменшення кількості зайнятих виступають міграції населення України за кордон.

Досить цікавим є рівень зайнятості в Україні за віковими групами у відсотках до загальної кількості населення відповідної вікової групи (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Рівень зайнятості в Україні за віковими групами у відсотках до загальної кількості населення відповідної вікової групи за 2011 р.

Як видно з рисунка, найвищий рівень зайнятості характерний для осіб у віці 40−49 років; досить високий він також для осіб у віці 30−39 та 25−29 років. Натомість, дещо нижчий рівень зайнятості характерний для вікових груп 15−24 роки та 60−70 років (додаток Б). На нашу думку, наведену вище тенденцію можна пояснити тим, що саме у віці 30−49 років люди мають необхідний рівень освіти та кваліфікації, досвід роботи, досить широкі можливості до переорієнтації, добрий стан здоров’я тощо. Саме це і сприяє тому, що серед людей даної вікової групи найвищий рівень зайнятості. Натомість молоді люди у віці 25−29 років навпаки ще не мають достатнього досвіду роботи після закінчення навчання у ВНЗ різних рівнів акредитації, а тому рівень їх зайнятості дещо нижчий. Що стосується вікових груп 15−24 та 60−70 років, то тут причина відносно низького рівня зайнятості полягає у навчанні як у загальноосвітніх, так і у вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації та відсутністю досвіду роботи у першому випадку та досягненням пенсійного віку у другому 72, 73.

Рівень зайнятості в Україні за віковими групами відрізняється також за ґендерною ознакою (рис. 2.3). Так, майже серед усіх вікових груп (окрім 40−49 років, тут спостерігається майже рівні показники) рівень зайнятості чоловіків у відсотках до загальної кількості населення відповідної вікової групи вищий, ніж рівень зайнятості жінок. На наш погляд, це можна пояснити тим, що в Україні переважає жіноче населення за рахунок чого і збільшується відсоток зайнятості чоловіків, а також тим, що чоловікам потрібно годувати сім'ю. Якщо ж розглядати диспропорцію у рівні зайнятості чоловіків та жінок по різних вікових групах, то можна виявити цікаві особливості. Так у віці 15−24 та 25−29 років відсоток зайнятості жінок значно нижчий, ніж чоловіків, що пояснюється тимчасовим випадання жінок із категорії зайнятих за рахунок виходу в декретні відпустки. У віковій когорті 30−39 років переважання частки чоловіків зумовлене тим, що вони швидше роблять кар'єру. У віковій групі 40−49 років рівної зайнятості жінок і чоловіків пояснюється, на наш погляд, досить високою смертністю чоловічого населення саме зазначеної вікової групи. Значне переважання рівня зайнятості чоловічого населення у віці 50−59 років пояснюється тим, що в цей період жінки йдуть на пенсію 72, 73.

Рис. 2.3. Рівень зайнятості в Україні за статтю та віковими групами у відсотках до загальної кількості населення відповідної вікової групи за 2011 р.

Розглянемо також рівень зайнятості в Україні за місцем проживання та віковими групами у відсотках до загальної кількості населення відповідної вікової групи (рис. 2.4). Тут можна спостерігати таку тенденцію, що для вікових груп 25−29 років, 30−39 років та 40−49 років рівень зайнятості населення за віковими групами в залежності від місця проживання майже не відрізняється. Натомість у вікових групах 15−24 роки, 50−59 та 60−70 років існують суттєві відмінності (рівень зайнятості у сільській місцевості вищий, ніж у містах). У першому випадку це можна пояснити тим, що молоді люди з сільської місцевості не завжди прагнуть здобути вищу освіту, натомість вони вступають до вищих навчальних закладів І - ІІ рівнів акредитації і через два-три роки навчання вже мають робітничу професію, які, до речі, на сьогоднішній день користуються попитом на ринку праці. Хоча, останнім часом відбувається підвищений інтерес молоді з сільської місцевості до вищих навчальних закладів ІІІ - ІV рівнів акредитації 52.

Рис. 2.4. Рівень зайнятості в Україні за місцем проживання та віковими групами у відсотках до загальної кількості населення відповідної вікової групи за 2011 р. (побудовано автором за даними [72, 73])

Зниження рівнів зайнятості населення спостерігалось у всіх регіонах країни. Найбільше зменшення зазначеного показника зафіксовано у Сумській (на 3,9%), Донецькій (на 3,4%), Закарпатській (на 3,0%) областях. На наш погляд, це пов’язане зі світовою економічною кризою. Найвищий рівень зайнятості у 2011 р. був у м. Києві (63,1%) та м. Севастополі (61,1%), а найнижчий — у Івано-Франківській (51,9%) та Тернопільській (52,9%) областях (рис. 2.5). В цілому ж якщо розглянути рівень зайнятості населення в територіальному аспекті, то можна сказати, що в Україні він досить нерівномірний (рис. 2.5). Це пояснюється різною господарською спеціалізацією регіонів України.

Серед зайнятого населення віком 15−70 років, кожен п’ятий працівник був зайнятий у сільському господарстві або промисловості, шостий — в торгівлі.

Рис. 2.5. Рівень зайнятості населення за регіонами України у 2011 році

Зменшення кількості зайнятих у 2011 р. порівняно з 2010 р. найбільше відбулося у виробничих видах діяльності: у промисловості (на 29,4%), будівництві (на 16,4%), сільському господарстві (на 16,3%). Водночас збільшення обсягів зайнятості було зафіксоване у діяльності транспорту та зв’язку, охороні здоров’я, операціях з нерухомим майном, діяльності домашніх господарств та інших видах економічної діяльності.

У структурі зайнятих зменшилась питома вага найманих працівників, водночас збільшилась частка працюючих у секторі самостійної зайнятості.

2.2 Стан безробіття населення в Україні

Ще однією важливою складовою ринку праці є безробіття населення. Останнє одночасно є зворотнім боком зайнятості та значною соціально-економічною проблемою, тому, дослідження його особливостей і аналіз існуючих тенденцій є актуальними, а особливо для ринку праці.

З 2003 по 2008 роки в Україні в цілому спостерігалася тенденція до зменшення чисельності безробітних (рис. 2.6). На наш погляд, це пов’язано з покращенням економічного розвитку України у порівнянні з економічною кризою 90-х років. З 2008 року навпаки розпочинається інтенсивне зростання безробіття як у віці 15−70, у працездатному віці, так і безробіття населення працездатного віку зареєстрованого в державній службі зайнятості. На наш погляд, це пов’язано зі світовою економічною кризою, яка почалася у 2008 році. З рис. 2.6 також видно, що в державній службі зайнятості зареєстрована досить незначна кількість безробітних працездатного віку. Причинами цьому можуть бути зростання неофіційної зайнятості, самостійний пошук роботи через те, що службою зайнятості пропонуються низькооплачувані вакансії тощо 72, 73.

Рис. 2.6. Динаміка чисельності безробітного населення (за методологією МОП) у 2000;2011 рр.(побудовано автором за даними [72, 73])

Проаналізувавши динаміку безробітного населення (за методологією МОП) за станом пошуку роботи у 2000;2011 рр. (рис. 2.7) можна зробити висновок, що до 2008 року зменшувалась кількість безробітних, які раніше мали роботу. У 2009 ж році їх кількість навпаки зросла, але поступово почала також падати. На наш погляд, це пов’язано з тим, що під час світової економічної кризи значна кількість людей втратили робочі місця. Така ж тенденція характерна і для динаміки безробітного населення, яке шукало роботу, намагалося організувати власну справу. Причинами цьому могли бути бажання населення відкрити власну справу через втрату роботи, бажання зайнятися бізнесом через неможливість знайти роботу за спеціальністю під час світової економічної кризи, соціальна незахищеність молоді з вищою освітою (деякі молоді люди відкривають власну справу для отримання досвіду роботи за вакансією певного рівня, щоб у подальшому мати змогу працювати у престижній організації та отримувати високу заробітну плату), можливість отримати одноразову грошову допомогу для відкриття власної справи тощо 23, 72, 73.

Рис. 2.7. Динаміка чисельності безробітного населення (за методологією МОП) за тривалістю пошуку роботи у 2000;2011 рр.

Проаналізувавши кількість зареєстрованих безробітних за статтю у 2011 році (рис. 2.8) можна зробити висновки, що за цим показником жіноче населення переважає над чоловічим. Це пояснюється тим, що жінки більш активні на ринку праці, ніж чоловіки. Ще жінки мобільніші, тобто швидше пристосовуються до нових умов життя, швидше перекваліфіковуються, ніж чоловіки, а тому частіше можуть змінювати місце роботи. Таку тенденцію можна пояснити також тим, що чоловікам необхідно годувати сім'ю, а тому вони не так часто змінюють місце роботи та меншою моральною стійкістю останніх, тобто чоловікові морально складніше, ніж жінці після звільнення знову вдатися до пошуку роботи.

Рис. 2.8. Кількість зареєстрованих безробітних за статтю та місцем проживання у 2011 році (на кінець звітного періоду, тис. осіб) Що ж стосується кількості зареєстрованих безробітних за місцем проживання у 2011 році, то тут міське населення переважає над сільським. Це пов’язане з тим, що в Україні у міських поселеннях проживає населення більше, ніж у сільській місцевості, а тому і безробітних там більше. В цілому протягом 2011 року спостерігається зменшення кількості зареєстрованих безробітних за статтю та віком. Найбільш інтенсивно кількість безробітних зменшується у першій половині року, далі з липня по жовтень вона залишається більш менш стабільною і починаючи з жовтня знову зростає. На наш погляд, це можна пояснити зростанням зайнятості в сезонних роботах (зборі врожаю, курортно-рекреаційній сфері тощо) у теплу пору року.

Аналізуючи картосхему «Безробітне населення та рівень економічної активності (за методологією МОП) за регіонами України у 2011 році» (рис. 2.9) можна зробити висновок, що між кількістю безробітного населення у віці 15−70 років та рівнем економічної активності чітких закономірностей не виявлено.

Рис. 2.9. Безробітне населення та рівень економічної активності (за методологією МОП) за регіонами України у 2011 р.

Щодо кількості безробітних у віці 15−70 років (додаток В), то найбільша вона у східних областях (Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Луганській). Це пояснюється тим, що саме на ці області припадає найбільша кількість населення України, до того ж тут через високий рівень урбанізації більша частина населення проживає в містах. У західних та південних регіонах нашої країни кількість безробітних у віці від 15 до 70 років за методологією МОП порівняно невелика. Вища вона у Львівській, Одеській та Вінницькій областях, а також Автономній Республіці Крим. На наш погляд це можна пояснити значною кількістю населення регіонів у перших двох випадках, скороченням у зв’язку з економічною кризою посівних площ цукрового буряку, що являється культурою спеціалізації у Вінницькій області (як наслідок, зменшується кількість зайнятих у сільському господарстві, а кількість безробітних зростає) та сезонним характером курортного господарства в Криму. У центральних та північних областях спостерігається середня кількість безробітних у порівнянні з іншими регіонами України. Це, на наш погляд, пов’язано з близькістю столиці. У Києві ж та Київській області досить висока кількість безробітних пояснюється значною чисельністю тут населення 23, 72.

2.3 Особливості територіальної організації ринку праці України Рівень розвитку різних регіонів України досить суттєво відрізняється. Це в свою чергу здійснює значний вплив на ситуацію, що склалася на регіональних ринках праці.

Проаналізувавши показники, що характеризують ринок праці держави, згрупуємо райони з подібною ситуацією методом рангів (рис. 2.10).

Рис. 2.10. Групування регіонів України за показниками ринку праці методом рангів (побудовано автором за даними [52, 72, 73])

Для проведення групування регіонів України нами були використані наступні показники ринку праці: рівень працевлаштування, %; кількість фізичних осіб на 10 000 населення, одиниць; кількість юридичних осіб на 10 000 населення, одиниць; рівень прийому робочої сили, % до середньооблікової кількості штатних працівників; рівень вибуття робочої сили, % до середньооблікової кількості штатних працівників; підготовка кадрів, навчено новим професіям, у % до загальної кількості працівників; підвищення кваліфікації кадрів, навчено у % до загальної кількості працівників; рівень вимушеної неповної зайнятості, працювали в режимі неповного робочого дня (тижня), у % до середньооблікової кількості штатних працівників; густота населення, осіб/км²; питома вага населення в працездатному віці, %; рівень економічної активності населення, %; рівень зайнятості населення, %; рівень безробіття населення, %; навантаження на одне вільне робоче місце, осіб; середня номінальна заробітна плата, грн. (Додаток Д, Е) 52, 72, 73.

За результатами групування регіонів України методом рангів автором було виділено п’ять груп районів за показниками ринку праці (рис. 2.11).

Рис. 2.11. Групування регіонів України за показниками ринку праці методом рангів (побудовано автором за даними [52, 72, 73])

До першої групи потрапили Волинська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Черкаська та Чернігівська області. В цілому для неї характерні досить низькі показники кількості фізичних осіб на 10 000 населення, кількості юридичних осіб на 10 000 населення, підготовки кадрів, частки навчених новим професіям до загальної кількості працівників, рівня безробіття населення. Для групи характерні нижчі за середні густота населення, питома вага населення в працездатному віці, навантаження на одне вільне робоче місце, середня номінальна заробітна плата. В той же час близькими до середніх є показники рівня працевлаштування, рівня прийому робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, рівня вибуття робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, підвищення кваліфікації кадрів, навчено до загальної кількості працівників, рівня вимушеної неповної зайнятості, рівня економічної активності населення, рівень зайнятості населення. Виняток за більшістю показників становить Сумська область, проте за сумарним рейтингом вона входить саме до цієї групи. Такі показники свідчать про невисокий рівень розвитку ринку праці в даній групі. На наш погляд, органам місцевої влади необхідно звернути посилену увагу на регулювання ринку праці даних регіонів, адже в подальшому ситуація може погіршуватися 52, 72, 73.

До другої групи увійшли Вінницька, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Львівська, Полтавська, Херсонська, Хмельницька, Чернівецька області. В цілому для даної групи характерні усереднені показники ринку праці, зазначені вище. Винятками за більшістю показників є Закарпатська, Кіровоградська, Херсонська області. Для Херсонської області показники ринку праці мають переважно вищі за середні значення, для Кіровоградської - нижчі за середні, а для Закарпатської чіткої тенденції автором не виявлено. Хоча дана група в цілому характеризується усередненими показниками ринку праці, проте в окремих областях деякі з них мають суттєві відмінності. Так, наприклад, у Вінницькій та Житомирській областях досить високі показники рівня безробіття, натомість для Львівської області останній відносно низький; для Вінницької, Житомирської, Херсонської та Хмельницької характерна відносно невисока заробітна плата, проте, у тій же Вінницькій області спостерігаються досить високі показники підготовки кадрів тощо. На нашу думку, дана група являється перехідним типом між першою та третьою, а тому Вінницька, Житомирська та Кіровоградська області скоро можуть опинитися в першій групі, в той же час Львівська та Херсонська області у найближчому майбутньому можуть опинитися в третій групі. Ми вважаємо, що тут місцевій владі найбільшу увагу потрібно приділяти покращенню тих показників, які мають значення гірші за середні. Так, для Вінницької області це перш за все кількість юридичних осіб на 10 000 населення, питома вага населення в працездатному віці, рівень безробіття населення, навантаження на одне вільне робоче місце, середня номінальна заробітна плата; для Житомирської - підвищення кваліфікації кадрів до загальної кількості працівників, густота населення, питома вага населення в працездатному віці, рівень безробіття населення, середня номінальна заробітна плата; для Закарпатської - кількість фізичних осіб на 10 000 населення, кількість юридичних осіб на 10 000 населення, рівень прийому робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, підвищення кваліфікації кадрів до загальної кількості працівників; для Івано-Франківської - рівень прийому робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, рівень економічної активності населення, рівень зайнятості населення, навантаження на одне вільне робоче місце; для Кіровоградської - кількість фізичних осіб на 10 000 населення, густота населення, питома вага населення в працездатному віці, рівень економічної активності населення, рівень зайнятості населення, навантаження на одне вільне робоче місце; для Львівської - рівень прийому робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, підготовка кадрів до загальної кількості працівників, рівень вимушеної неповної зайнятості до середньооблікової кількості штатних працівників; для Полтавської - рівень вибуття робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, рівень вимушеної неповної зайнятості до середньооблікової кількості штатних працівників, рівень зайнятості населення; для Хмельницької - питома вага населення в працездатному віці, навантаження на одне вільне робоче місце, середня номінальна заробітна плата; для Херсонської - рівень вибуття робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, густота населення та середня номінальна заробітна плата; для Чернівецької - рівень працевлаштування, підготовка кадрів % до загальної кількості працівників, рівень економічної активності населення, рівень зайнятості населення 52, 72, 73.

До третьої групи належать Донецька, Запорізька, Київська, Луганська, Миколаївська та Одеська області. Вона характеризується близькими до середніх, вищими за середні та в деяких випадках навіть високими показниками ринку праці. Близькими до середніх являються рівень працевлаштування, кількість фізичних осіб на 10 000 населення, рівень прийому робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, рівень вибуття робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, підвищення кваліфікації кадрів, навчено до загальної кількості працівників, рівень вимушеної неповної зайнятості до середньооблікової кількості штатних працівників, рівень економічної активності населення. Вищими за середні є кількість юридичних осіб на 10 000 населення, частка навчених новим професіям до загальної кількості працівників, густота населення, питома вага населення в працездатному віці, рівень зайнятості населення, навантаження на одне вільне робоче місце. Для даної групи досить високою являються середня номінальна заробітна плата, у той час рівень безробіття населення тут відносно низький. Таким чином, ми бачимо, що ситуація на ринку праці тут досить сприятлива. Місцевій владі ми б рекомендували звернути увагу на покращення показників ринку праці, що мають значення близькі до середніх. На наш погляд, це дасть можливість певною мірою вирішити проблеми, характерні для ринку праці даної групи 52, 72, 73.

До четвертої групи потрапили Автономна республіка Крим, Дніпропетровська та Харківська області. Ринок праці тут характеризується близькими до середніх та високими значеннями його показників. Близькі до середніх значення мають кількість фізичних осіб на 10 000 населення, рівень прийому робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників, рівень вибуття робочої сили до середньооблікової кількості штатних працівників та рівень вимушеної неповної зайнятості до середньооблікової кількості штатних працівників. Всі інші показники окрім рівня безробіття та навантаження на одне вільне робоче місце мають високі значення. На наш погляд, місцевим органам влади необхідно дотримуватися такої ж політики в регулюванні ринку праці, проте слід звернути посилену увагу на вирішення регіональних проблем 52, 72, 73.