Економiчне обґрунтування напрямiв пiдвищення ефективностi використання основних фондiв підприємства

Тема: Економiчне обгрунтування напрямiв пiдвищення ефективностi використання основних фондiв підприємства

ЗМІСТ РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ОСНОВНИХ ФОНДІВ ПІДПРИЄМСТВА ТА ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

1.1 Загальна характеристика виробничих фондів, оцінка, класифікація та структура економічного ефекту

1.2 Спрацювання, амортизація і відтворення основних фондів підприємства

1.3 Показники використання основних виробничих фондів підприємства РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ ТОВ «Агріфас»

2.1 Загальна характеристика підприємства ТОВ «Агріфас»

2.2 Фінансово — економічна характеристика підприємства ТОВ «Агріфас»

2.3 Забезпеченість підприємства основними фондами та їх рух РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОВФ ПІДПРИЄМСТВА ТОВ «Агріфас»

3.1 Удосконалення організації роботи та технічного складу машино-тракторного парку

3.2 Обґрунтування джерел фінансування оновлення складу машинно-тракторного парку

3.3 Еконономічне обгрунтування доцільності реалізації проекту ВИСНОВКИ І ПРОПОЗІЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми: ринкові методи господарювання вимагають того, що будь-який ресурс який є у наявності субьктів господарювання повинен використовуватись із відповідною віддачею. Проблема ефективного використання навних ресурсів для аграрних виробників має особливе значення з огляду на те, що зниження віддачи від використання певного ресурсу впливає на зниження конрурентоспроможності підприємств на зонішніх та внутрішніх ринках. Така ситуація є ситуацція є характерною для сучасного сільського господарства, де в наслідок зниження ресурсовіддачи, а відповідно і конкурентоспроможності відбувається значне скорочення виробництва багатьох видів продуктів. Ресурсовіддача виробництва характеризується показниками продуктивності праці та показниками матеріаловіддачи. Таким чином з точки зору фундаментальної економічної теоріїне обхідно надати оцінку окупності живої та уречевленої праці. Однак, на нашу думку, продуктивність праці знаходиться в прямій залежності від наявності матеріальних ресурсів виробництва, а тому відповідно результативність виробництва в першу чергу залежить від оснащеності піприємства матеріальними ресурсами.

Відомо, що матеріальні ресурси виробництва в залежності від способу їх участі у виробництві поділяють на основні та оборотні. При цьому специфіка розвитку вітчизняного аграрного сектору диктує необхідність приділення значної уваги саме питанню забезпечиння підприємств необхідними за обсягами та якісним станом основними засобами., при цьому необхідно звертати значну увагу питанню ефективного використання вже наявних засобів.

Умови економічної кризи спонукають керівників до постійного пошуку резервів підвищення ефективності використання усіх матеріально-речових чинників виробництва, у тому числі і основних фондів. Виявити і практично використовувати ці резерви можна за допомогою ретельного економічного аналізу.

Одним з найважливіших чинників підвищення ефективності виробництва сільськогосподарських підприємств є забезпеченість їх основними фондами у необхідній кількості і асортименті і повніше їх використання.

Поліпшення ефективності використання ОВФ підприємства є важливим резервом підвищення ефективності виробництва, що і обумовлює перелік завдань, що ставляться в даній роботі.

Мета дослідження: вивченні динаміки руху основних засобів і проведення їх аналізу, виявлення резервів підвищення ефективності їх використання, а також розробка комплексу заходів направлених на підвищення ефективності використання ОВФ на основі оцінки сучасних наукових підховів та за допомогою розрахунків обґрунтувати доцільність впровадження цих заходів на підставі вивчення економічної літератури.

Завдання дослідження:

— розкриття суті основних засобів як економічній категорії;

— вивчення класифікації і способів оцінки основних засобів;

— проведення аналізу динаміки, складу і структури основних засобів; аналізу стану і руху основних засобів; аналізу ефективності використання основних засобів;

— пропозиція шляхів вдосконалення використання основних фондів підприємства;

— -виявлення резервів збільшення фондовіддачі;

— забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва за умови інтенсифікації відтворення та ліпшого використання діючих ОВФ підприємства;

— обгрунтування збільшення обсягів виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, зниження собівартості механізованих робіт за рахунок скорочення питомої амортизації й витрат на обслуговування виробництва та його управління, обгрунтування підвищення фондовіддачи.

Об'єкт дослідження: основні фонди та їх використання у виробничий діяльності.

Предмет дослідження: господарська діяльність та наявні ресурси та система відносин та економічних процесів, що пов’язані із здійсненням виробничої діяльності, в процесі дослідження яких необхідно визначити можливості підвищення ефективності використання основних фондів пфдприємства.

Методи дослідження. У процесі написання даної роботи булі використані статистичні методи оцінки господарської діяльності підприємства, а також метод опису виробничих процесів. При проведенні дослідження застосовувалися як загальнонаукові методи (аналіз, синтез, спостереження, зіставлення, абстракція), так і спеціальні аналітичні прийоми (метод послідовного викладу чинників). При написанні роботи були використані учбова і спеціальна література, установчи документи і дані річної звітності ТОВ «Агріфас» за період 2006;2010 років, законодавчі акти України, відомості із засобів масової інформації.

Практичне значення одержаних результатів. Обгрунтовано комплекс заходів, що забезпечують зростання економічного ефектув умовах ТОВ «Агріфас».

Основна частина. Робота складається з вступу, трьох розділів, двох спеціальних, висновків та додатків.

В першому розділі проводиться теоретичний огляд понятя основні фонди, їх економічна характеристика, пояснюється роль ОВФ у діяльності підприємства, а також визначаються основні показники ефективності використання ОВФ на підприємстві.

У другому розділі надається загальгна економічна характеристика підприємства обраховуються показники, пов’язані з використанням ОВФ.

У третьому розділі проводимо розрахунок заходів по підвищенню ефективності використання ОВФ на підприємстві, а також проводиться загальна порівняльна характеристика стану підприємства до і після впровадження запропонованих заходів.

РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ОСНОВНИХ ФОНДІВ ПІДПРИЄМСТВА ТА ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

1.1 Загальна характеристика виробничих фондів, оцінка, класифікація та структура економічного ефекту Сільськогосподарське виробництво здійснюється за органічної єдності чотирьох (в умовах зрошення — п’яти) факторів, серед яких важливе місце займають засоби виробництва — знаряддя і предмети праці. Вони беруть безпосередню участь у створенні вартості продукції і, будучи складовим елементом продуктивних сил, визначають ступінь розвитку матеріально-технічної бази аграрних підприємств. Тому від рівня забезпеченості виробництва знаряддями і предметами праці, їх структури та ефективності використання значною мірою залежать кінцеві результати діяльності суб'єктів господарювання в сільському господарстві.

Знаряддя і предмети праці, виражені у вартісній формі, разом з грошовими ресурсами, що обслуговують процес виробництва, становлять поняття виробничих фондів. Їх кругообіг відбувається як рух вартості, результатом якого є виробництво матеріальних благ, що втілюють у собі вартість спожитих засобів виробництва.

Основні виробничі фонди (основний капітал) — це грошовий вираз знарядь праці. Вони беруть участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натурально-речову форму. Тобто це частина засобів виробництва, які беруть участь у процесі виробництва тривалий період, зберігаючи при цьому натуральну форму і властивості, а також переносять свою вартість на вартість готового продукту частинами [ 3 ].

Оборотні фонди представлені предметами праці. Вони беруть участь у процесі виробництва протягом лише одного виробничого циклу, втрачають при цьому натурально-речову форму і повністю передають свою вартість на заново створюваний продукт.

Економічне значення основних фондів полягає в тому, що вони є мірилом розвитку процесу праці в сільському господарстві, формують ступінь комплексної механізації та автоматизації виробництва, забезпечують якісне і своєчасне виконання сільськогосподарських робіт і цим визначально впливають на продуктивність праці. Зростання й удосконалення засобів праці забезпечують безперервне підвищення технічної оснащеності та продуктивності праці виробничого персоналу [ 34 ].

Основні фонди визначають характер матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку.

Аграрні підприємства, крім сільськогосподарської, можуть виробляти й інші види продукції, займатися торгівлею, будівництвом тощо. Тому основні виробничі фонди цих підприємств не є однорідними за їх функціональною роллю. Саме за цією ознакою вказані фонди поділяють на: виробничі та невиробничі фонди сільськогосподарського призначення. До перших відносять будівлі, споруди, передавальне обладнання, робочі і силові машини та обладнання, вимірювальні і регулюючі прилади, обчислювальну техніку та програмні засоби до неї, транспортні засоби, інструмент, виробничий і господарський інвентар, робочу і продуктивну худобу, багаторічні насадження, внутрішньогосподарські дороги, мости та інші основні засоби. Названі основні виробничі фонди (з метою аналізу забезпечення ними й оцінки ефективності використання) можуть об'єднуватися в три групи: фонди рослинництва, тваринництва і загальногосподарського призначення. До другої групи належать промислово-виробничими і будівельними фондами, фондами торгівлі і громадського харчування. Певною мірою ці основні фонди характеризують ступінь агропромислової інтеграції та диверсифікації виробництва [ 21 ].

В складі основних засобів виділяють також групу інших необоротних активів, до яких відносять бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, природні ресурси, інвентарну тару, тимчасові (нетитульні) споруди, предмети прокату.

Оскільки елементи основних фондів відіграють різну роль у процесі виробництва, велике значення має їх поділ на активну та пасивну частини.

До активної частини основних виробничих фондів належить комплекс машин і механізмів, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі (транспортні засоби, устаткування, виробничий інвентар та ін.).

До пасивної частини основних виробничих фондів належить решта видів фондів, що не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але необхідні для виробничого процесу (будинки, споруди та ін.). Вони забезпечують нормальне використання активної частини основних виробничих фондів [ 47].

За інших однакових умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша та ефективніша, чим більшою у їх складі є питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів:

· виробничо-технологічних особливостей підприємства;

· науково-технічного прогресу і зумовленого ним технічного рівня виробництва;

· ступеня розвитку різних форм організації виробництва;

· відтворюваної структури капітальних вкладень у створенні нових основних фондів;

· вартості будівництва виробничих об'єктів і рівня цін на технологічне устаткування;

· територіального розміщення підприємства та ін [ 5 ].

При оцінці структури основних виробничих фондів необхідно враховувати, що їх структурні елементи істотно відрізняються за функціональною роллю в процесі виробництва, а тому не з однаковою активністю впливають на кінцеві результати господарювання. За інших однакових умов вищих результатів досягають ті підприємства, які краще оснащені так званими активними основними виробничими фондами: силовими і робочими машинами, транспортними засобами, продуктивною худобою, багаторічними культурними насадженнями.

Оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період [ 19 ].

Основні фонди підприємства оцінюються: залежно від моменту проведення оцінки — за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно від стану основних фондів — за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість основних фондів — це фактична їхня вартість на момент уведення в дію чи придбання. Наприклад, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його будівництва; первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, крім оптової ціни, включає витрати на його транспортування й установку на місці використання.

(1)

де Сприд — ціна придбання устаткування;

Сдост — транспортні витрати на доставку устаткування;

Смонт — витрати на монтаж фондів;

Сін — інші витрати, пов’язані з уведенням в дію засобів праці.

Зокрема, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його спорудження.

У процесі експлуатації ціни на засоби праці можуть змінюватись, але первісна їх вартість завжди буде сталою.

Цінові зміни та інфляційні процеси враховуються за допомогою відновної вартості.

Відновлена вартість основних фондів — це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Зі зміною умов виробництва й цін на ті самі елементи засобів праці між первісною (початковою) та відновленою вартістю основних фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку й поточного регулювання процесу відтворення основних фондів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення порівнянності вартісної оцінки основних фондів періодично проводиться їхня переоцінка за відновленою вартістю.

(2)

де і — індекс зростання (зменшення) ціни (показник індексації основних фондів).

Показник індексації основних фондів розраховується на основі індексу інфляції року. Якщо індекс інфляції року менший від 110%, то індексація основних фондів в Україні не проводиться. Але індексацію необхідно проводити як при інфляційних процесах, так і при деінфляційних. Це положення є актуальним з кількох причин, серед яких найсуттєвішими є зміни ефективності виробництва, а саме, продуктивності праці, що приводить до зміни ціни виробництва. При інфляційних процесах ціна виробництва збільшується, а при деінфляційних — зменшується [ 41 ].

Повна (первісна й відновлена) вартість основних фондів — це вартість у новому, не зношеному стані [ 40 ]. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.

Залишкова вартість основних фондів характеризує реальну їхню вартість, іще не перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданої послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною первісною (відновленою) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів. Залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття (спричиненого спрацюванням) має назву ліквідаційної вартості. У практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих основних фондів.

Залишкова вартість основних виробничих фондів є різницею між первісною або відновною вартістю і вартістю зносу:

(3)

Якщо первісна і відновна вартості характеризують кількісний бік використання основних фондів, то залишкова — якісний. Економічне значення цієї оцінки полягає в можливості визначити не тільки реальну вартість, яка має бути в подальшому перенесена на вартість продукції, що випускається, а й встановити ступінь зносу основних виробничих фондів виходячи з грошової оцінки [ 53 ].

Оскільки введення в дію та вибуття основних фондів, як правило, відбуваються нерівномірно протягом року, то розраховувати середньорічну вартість фондів доцільніше кількома методами.

(4)

де Сп.р. — вартість основних фондів на початок року;

Сн, Св — вартість фондів, що відповідно надійшли та вибули протягом розрахункового року;

Nпр, Nн пр — кількість місяців, коли фонди протягом року відповідно працювали і не працювали.

Балансова вартість групи основних фондів підприємства на початок розрахункового року (БВ) обчислюється за формулою

(5)

де БВо — балансова вартість групи основних фондів на початок року, що передував звітному;

Вноф —- витрати на придбання нових основних фондів;

Вкр—вартість здійснення капітального ремонту основних фондів;

Врек — витрати на реконструкцію виробничих приміщень і модернізацію устаткування;

Вв — вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, що передував звітному;

АВо — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному.

Для визначення первісної (балансової) вартості виробничих основних фондів на початок наступного за звітним року потрібно враховувати абсолютні величини введення в дію та вибуття протягом звітного року, оскільки останні мають діяти (не діяти) протягом усього наступного року незалежно від дати введення чи вибуття основних фондів у звітному році [50, 29].

Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційних сум застосовують укрупнену класифікацію, виокремлюючи три групи основних фондів перша — будівлі, споруди, їхні структурні компоненти й передавальні пристрої;

друга — автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації, телефони, інше офісне обладнання;

третя — основні фонди, не включені до першої та другої груп [ 7 ].

Фізичний знос настає під впливом навколишнього середовища та експлуатаційних навантажень. У цьому разі деформуються деталі, піддається корозії метал, зношуються тертьові поверхні. Фізичний знос зменшує вартість основних фондів і робить їх непридатними до експлуатації.

Фізичний знос будь-якого засобу праці умовно поділяється на дві частини, одну з яких періодично усувають шляхом проведення ремонтів, а другу в такий спосіб усунути неможливо. Поступово ця частина зносу накопичується і зумовлює такий технічний стан того чи іншого засобу праці, коли подальше його використання у виробництві стає неможливим, тобто настає момент повного фізичного зносу, що потребує заміни такого засобу праці на новий екземпляр аналогічного призначення. З огляду на це розрізняють фізичний знос усувний (тимчасовий) і неусувний.

Ступінь фізичного зносу окремої одиниці основних фондів можна визначити двома розрахунковими методами:

· за строком її експлуатації (порівнянням фактичної та нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості);

· за даними обстеження технічного стану відносної величини економічного зносу, тобто як відношення їх вартості, перенесеної на вартість готової продукції, до загальної балансової вартості на кінець року.

1.2 Спрацювання, амортизація і відтворення основних фондів підприємства Просте й розширене відтворення основних виробничих фондів відбувається в безперервному процесі здійснення різних його взаємозв'язаних форм — ремонту, модернізації та заміни окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих цехів, виробництв і підприємств у цілому, а також спорудження нових аналогічних виробничих об'єктів. Необхідною передумовою нормального перебігу відтворювальних процесів постійний облік ступеня спрацювання (старіння) та амортизації основних фондів.

Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості — економічного спрацьовування. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їхня надійність та довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи інтенсивне), особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори [ 25 ].

Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування) можна поділити умовно на дві частини: ту, що періодично усувають проведенням ремонтів, і ту, що її в такий спосіб усунути неможливо. З часом спрацювання поступово збільшується і врешті-решт стає таким, що унеможливлює дальше використання засобу праці у виробництві, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, коли треба замінити такий засіб праці на новий аналогічного призначення. У зв’язку з цим розрізняють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів.

Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна визначити двома розрахунковими методами:

1) за строком її експлуатації (через зіставлення фактичної та нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості);

2) за даними обстежень технічного стану. Відносну величину економічного спрацювань окремої фізичної одиниці або певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої суми спрацювання, тобто їхньої вартості, вже перенесеної на вартість продукції, до загальної балансової вартості.

Техніко-економічне старіння основних фондів — це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва. Старіння властиве передовсім знаряддям праці та транспортним засобам і зв’язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку[ 27 ].

Ступінь техніко-економічного старіння того чи того засобу праці можна визначити за допомогою коефіцієнта (відносного показника) Ктес, що його розраховують за формулою Ктес = 1 — В1В0 * П0П1 (16)

Де В0, В1— повна вартість (ціна) застосовуваного й нового засобів праці;

П0, П1, — відповідно продуктивність тих самих засобів праці або витрати на їхнє експлуатаційне обслуговування (інший пріоритетний техніко-експлуатаційний показник). Про загальний рівень техніко-економічного старіння може дати певне уявлення також питома вага знарядь праці, що експлуатуються понад 10,15 або 20 років [ 36, 38 ].

Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання й старіння засобів праці та формами їхнього відшкодування існує певний взаємозв'язок.

Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію). Амортизація основних фондів—це процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують під час продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних фондів.

Амортизація об'єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання [ 75,74,68 ].

Стандартом визначено п’ять бухгалтерських методів нарахування амортизації і один — податковий:

ѕ прямолінійний;

ѕ зменшення залишкової вартості;

ѕ прискореного зменшення залишкової вартості;

ѕ кумулятивний;

ѕ виробничий;

ѕ податковий [ 69, 43 ].

Відмінність застосованих методів амортизації полягає в різному рівні нарахованих амортизаційний відрахувань, а також у способі їх розподілення. В залежності від виду основних засобів, умов експлуатації, моральної зношуваності-підприємства по своєму бажанню застосовують найбільш ефективний і доцільний метод амортизації.

1.3 Показники використання основних виробничих фондів підприємства Ефективність використання основних виробничих фондів та їх вплив на кінцеві результати виробництва значно залежать від характеру руху цих фондів як авансованої вартості в умовах конкретного підприємства, а також від їх фізичного стану. Кількісно характер руху основних виробничих фондів визначається за допомогою низки показників.

Аграрним підприємствам важливо своєчасно скористатися досягненнями науково-технічного прогресу у фондоутворюючих галузях першої сфери АПК, результатом якого є створення нової техніки з більш коротким строком експлуатації як важливої умови врахування темпів її морального зношення. Швидкість обороту основних фондів, таким чином, з переходом до нових конструкцій у фондоутворюючих галузях із кожним черговим циклом технічного переозброєння має тенденцію до зростання. Скорочення тривалості вказаних циклів веде до збільшення швидкості обороту основних фондів, а отже, до швидшого перетворення цих авансованих ресурсів у спожиті, тобто втілення їх в заново створений продукт [ 72 ].

Показники використання основних виробничих фондів переважно поділяються на дві великі групи:

ѕ натуральні;

ѕ вартісні.

Іноді додатково виокремлюють ще одну групу показників — умовно-натуральні.

До натуральних показників належить продуктивність на одиницю часу роботи устаткування, машини чи механізму. Така продуктивність називається технологічною і вимірюється в натуральних одиницях (шт./рік; км/рік; т/рік). Вона заноситься в технічний паспорт основного фонду. Натуральні показники використання основних виробничих фондів є найбільш вірогідними, але вони не дають змоги реально оцінити ступінь використання основних фондів різних видів. Так, неможливо порівняти продуктивність доменної печі та металорізального верстата. З метою усунення таких незручностей на деяких підприємствах застосовують умовнонатуральні показники. Їх сутність полягає в тому, що продуктивність устаткування, яке має на підприємстві найбільшу питому вагу, беруть за базову. На її основі спочатку розраховують індекси зведення, а потім, з урахуванням цих індексів — продуктивність іншого устаткування. У результаті отримують продуктивність в умовно-натуральних одиницях.

Натуральні та умовно-натуральні показники використання основних виробничих фондів застосовують для активної їх частини. Проте визначити в натуральних одиницях продуктивність будинків, споруд тощо майже неможливо. З огляду на це для визначення ефективності використання всіх основних фондів застосовують вартісні показники [ 55 ].

1. Показники, що характеризують технічний стан основних виробничих фондів:

1.1. Коефіцієнт оновлення — характеризує інтенсивність введення в дію нових виробничих потужностей.

(6)

де С_ВВЕД — вартість введених основних фондів;

С_{ПЕРВ.К.Р.} — первісна вартість всіх основних фондів на кінець року;

1.2. Коефіцієнт вибуття. Характеризує інтенсивність вибуття основних фондів упродовж розрахункового періоду.

(7)

де С_ВИБ — вартість основних фондів, що вибули;

С_{ПЕРВ.П.Р.} — первісна вартість всіх основних фондів на початок року;

1.3. Коефіцієнт зносу. Показує, яка частка вартості основних фондів підприємства вже перенесена на вартість готової продукції. Інакше кажучи, характеризує ступінь зносу основних фондів.

(8)

де С_ЗН — вартість зносу;

1.4. Коефіцієнт придатності. Характеризує ступінь придатності основних фондів до експлуатації і визначається відношенням до їх первісної вартості на кінець року СІ

(9)

де С_ЗАЛ — недоамортизована вартість основних фондів;

2. Узагальнюючі показники, характеризуючи використання основних виробничих фондів:

В умовах ринкових відносин особливої актуальності набуває питання підвищення економічної ефективності використання основних виробничих фондів. Аграрним підприємствам важливо знати, якою ціною виробляється валовий продукт, скільки авансованих засобів, у тому числі основних фондів, брало участь у його створенні. Відповідь можна дістати, визначивши такі економічні показники:

2.1. Фондовіддача — показує, яка частка валового доходу припадає на 1 гривню вартості основних виробничих фондів.

(10)

де ОФ_СР.Р. — середньорічна вартість основних фондів;

ВП — випуск товарної продукції;

В умовах інфляції, коли швидкими темпами зростають ціни на знаряддя праці, а також вартість капітального будівництва, цей показник доцільно визначати за товарною продукцією, оціненою в поточних цінах реалізації. Розрахована таким способом фондовіддача, хоч і не повністю, але все ж об'єктивніше характеризує економічну ефективність використання основних виробничих фондів, ніж валова продукція, що оцінюється в порівнянних цінах [ 51, 39 ].

По аграрних підприємствах фондовіддача основних виробничих фондів істотно коливається, що пов’язано з різним рівнем господарювання, неоднаковою оснащеністю їх цим ресурсом, різним співвідношенням його складових елементів, ступенем придатності та ін. Шукаючи резерви зростання фондовіддачі, слід пам’ятати, що з економічного погляду вона знижується тоді, коли темпи збільшення продукції нижчі за темпи підвищення фондооснащеності виробництва, тобто Івп < Іфос. При цьому зниження фондовіддачі завжди супроводжується перевищенням темпів підвищення фондоозброєності над темпами зростання річної продуктивності праці [ ].

Фондоозброєність. Характеризує ступінь озброєності фондами одного працівника і показує, яка частка загальної вартості основних фондів підприємства припадає на одного середньооблікового працівника:

(11)

де Р_СР.Р — середньооблікова чисельність працівників.

2.2. Фондомісткість. Характеризує, яка частка вартості основних виробничих фондів припадає на 1 грн. валового доходу підприємства. Цей показник обернений до фондовіддачі і визначається за формулою.

(12)

Він указує, скільки було використано основних виробничих фондів для виробництва однієї гривні продукції. Із завершенням комплексної механізації та автоматизації виробництва, що можливо за стабільного розвитку економіки, будуть створені об'єктивні передумови для зниження фондомісткості виробництва, а значить, і для підвищення фондовіддачі.

2.3. Рентабельність основних виробничих фондів. — показує, який прибуток отримують з кожної гривни основних фондів.

(13)

де П_Б — балансовий прибуток;

3. Приватні показники, характеризуючи використання основних виробничих фондів:

3.1. Коефіцієнт екстенсивного завантаження характеризує ступінь використання обладнання за певний час та визначається по кожній групі однотипного обладнання:

(14)

де F_Ф — фактично відпрацьований час в годинах;

F_ЕФ — ефективний фонд часу роботи обладнання.

Повинен прагнути до одиниці. Чим більша різниця тим більше резервів. Відповідає на питання скільки працює обладнання.

3.2. Коефіцієнт інтенсивного завантаження ілюструє як працюють ОВФ:

(15)

де В_пот — потенційно можливий випуск продукції;

В_факт — фактичний випуск продукції.

3.3. Інтегральний коефіцієнт ілюструє узагальнюючу оцінку використання обладнання по потужності та по часу:

(16)

Найважливіші шляхи підвищення ефективності використання основних активів підприємства:

ѕ поліпшення складу, структури і стану основних фондів підприємства;

ѕ удосконалення планування, управління і організації праці та виробництва;

ѕ зниження фондомісткості, підвищення фондовіддачі та продуктивності праці на підприємстві;

ѕ підвищення та розвиток матеріального та морального стимулювання праці [ 32 ].

Однією з головних умов підвищення ефективності відтворювальних процесів є оптимальність термінів експлуатації основних фондів, і передусім активної їх частини, відповідно до первинного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і подовження терміну експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та використання знарядь праці.

Скорочення термінів експлуатації основних фондів, з одного боку, уможливлює прискорення їх оновлення, зменшення морального старіння, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого, — зумовлює зростання собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, потребує більших за обсягом інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.

Подовження періоду функціонування основних фондів дає змогу зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці й за рахунок цього спрямовувати більше ресурсів на розширене відтворення, але при цьому знижується загальна продуктивність діючих основних фондів.

Саме тому терміни експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші витрати суспільної праці на їх виготовлення і використання у виробничому процесі протягом усього періоду їх функціонування.

Результати соціологічних досліджень свідчать, що найістотніше на економічно доцільний термін експлуатації впливають щорічні амортизаційні відрахування та середньорічні ремонтні витрати. Розширити відтворення основних фондів можна за допомогою таких заходів:

ѕ технічного переозброєння діючого підприємства;

ѕ реконструкції виробництва;

ѕ розширення виробничих потужностей підприємства;

ѕ нового будівництва технологічно завершених виробничих потужностей та підрозділів підприємства [ 67 ].

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ «ТОВ Агріфас»

2.1 Загальна характеристика підприємства Сільськогосподарське підприємство ТОВ «Агріфас» було засноване в 2002 року на базі реформованого КСП.

ТОВ «Агріфас» розташоване в південній частині Білопільського району Сумської області і розташоване в селі Москаленки. Відстань до обласного центру м. Суми, 54 км. Таке розташування господарства дає можливість знаходити вихідні місця збуту і сприяє своєчасній реалізації с.г. продукції.

Основними підприємствами яким відбувається збут виробленої сільськогосподарської продукції є: ТОВ Ворожба — реалізація м`яса, ЗАТ Ворожбянський КХП та ЗАТ Компанія «Райз» — реалізація зерна; ЗАТ «Сумський молокозавод» — реалізація молока; Основними постачальниками є: ЗАТ Компанія «Райз» — насіння та гербіциди, ПП «Атендер» — дизпаливо, ПП Хім.-агро-маркетинг 2000 — гербіциди, ТОВ Агросоюз-суми, ТОВ Спец технохаус — запасні частини для сільськогосподарських машин, та інші підприємства.

Господарство розміщене у лісостеповій зоні і знаходиться у другому агрокліматичному районі Сумської області, який характеризується помірно-теплим кліматом, при значній кількості вологи і не дуже холодною зимою з відлигами. Рельєф землекористування характеризується слабо хвилястим типом рельєфу, утвореним балочною системою. Серед грунтів господарства найбільш поширеними являються чорноземи звичайні та їх змиті різновиди, менш поширеними є гігроморфні ґрунти. Також на території товариства розрізняють опідзолені, лугові, лугово-чорноземні та лугово-болотні ґрунти. В цілому, природнокліматичні умови мають позитивний вплив на виробничо-господарську діяльність підприємства.

До складу господарства входять виробничі (1 тракторна бригада, молочно товарна ферма, ферма по вирощуванню молодняка ВРХ. свиноферма), а також обслуговуючі та допоміжні підрозділи (автопарк, склади, ремонтна майстерня) в межах одного населеного пункту.

Слід зазначити що господарство розташовано в місцевості з рівнинним рельєфом та помірним кліматом із температурою повітря в зимку 0 — -25С, в літку +(15 — 35) С. бонітет грунтів 79.

Господарство діє на підставі статуту, в якому зазначений основний напрямок його діяльності, права його учасників та засновників, розміри їх внесків до статутного фонду, а також визначений порядок здійснення управління даним господарством.

Для більш повного і точного визначення виробничого напрямку господарства розглянемо склад та структуру товарної продукції в таблиці 2.1.1.

Аналізуючи данні вищенаведеної таблиці слід зазначити, що загальний обсяг товарної продукції зменшився у порівнянні із базовим періодом на 105 тис грн. В цілому ж обсяг товарної продукції рослинництва перевищує товарну продукцію тваринництва і відповідно становить 62,6 та 34,6% всієї продукції господарства. Менша частка 2,9%, належить продукції інших галузей та послугам. За досліджуваний період частка продукції рослинництва в структурі реалізації зменшилась за рахунок зменшення обсягу реалізації зернових на 106 тис грн та припинення виробництва та реалізації цукрового буряку. Господарство в цілому має зернову спеціалізацію з добре розвиненим виробництвом сої, а також приросту свиней. Звільнені виробничі потужності були направлені на виробництво соняшнику. Однак за останній рік обсяги виробництва технічних культур суттєво зменшилось.

Таблиця 2.1.1 Обсяг та структура товарної продукції господарства

Так реалізація сошяника зменилась в 3,5 рази, а виробництво ріпаку згалі тимчпасово припинилось. Враховуючи те, що питома вага основного виду продукції в загальній структурі виручки рослинництва і тваринництва займає більше 60%, то можна констатувати, що господарство має середній рівень спеціалізації. Причому спеціалізація даного господарства є ярко вираженою і вже не змінюється у продовж достатньо тривалого періоду.

Основними причинами збільшення обсягів реалізації продукції є зростання закупівельних цін на продукцію при одночасному збільшенні її обсягів реалізації у фізичній вазі.

Необхідно також відмітити, що основні та допоміжні галузі підібрані раціонально, оскільки побічна продукція зернових, використовується як кормова база для тваринництва, зокрема для годівлі свиней використовують нетоварне зерно та зерновідходи, а продукція від тваринництва використовується в якості органічних добрив для галузі рослинництва.

Таким чином, слід зазначити, що спеціалізація, яка фактично склалася в господарстві відповідає запланованій та природнокліматичним умовам зони лісостепу, оскільки є сприятливі умови для виробництва цих видів продукції.

Визначимо рівень спеціалізації у 2008 році за допомогою коефіцієнта спеціалізації [ 23 ].

К_с = 100/р_і(2і-1), де К_с — коефіцієнт спеціалізації;

р_і — питома вага і-го виду продукції, %;

і - порядковий номер і-го виду продукції в ранжированому ряду, побудованому за спадною ознакою.

К_с = 100/(43,97*(2*1−1)+12,91*(2*2−1)+12,26*(2*3−1)+11,15*(2*4−1)+9,92*(2*5−1)+2,79*(2*6−1)) = 100/(43,97+38,73+61,3+78,05+89,28+30,69) = 100/ 342,02 = 0,2924

Отже ми бачимо, що господарство має середній рівень спеціалізації, що в свою чергу є оптимальним, оскільки дозволяє зосередити зусилля на виробництві основної товарної продукції, тобто зерні, а також отримувати стабільний та тривалий дохід від реалізації приросту свиней та технічних культур у продовж тривалого періоду до наступного циклу основного виробництва.

Сільськогосподарське виробництво не можливе без специфічного виробничого ресурсу — землі, а тому на нашу думку необхідно проводити аналіз ресурсного потенціалу саме із цього фактора. Саме від якості та ефективності її використання залежить кількість одержаної продукції. Оскільки земля є основним засобом виробництва в сільському господарстві, то більш детально ознайомимося зі складом та структурою земельних ресурсів. Проведемо оцінку наявності земельних ресурсів та їх структури.

З даних таблиці 2.1.1 можна констатувати зростання площі сільськогосподарських угідь в звітному році від базисного на 81 га. Рілля в свою чергу збільшилась на 81 га тобто на 15%.

З аналізу структури земельного фонду можна зробити висновок, що він використовується інтенсивно, оскільки рілля в загальній площі сільськогосподарських угідь складав у попередні періоди більше 99,8%. Рівень освоєності земель є достатнь високим і становить 99,8%.

Таблиця 2.1.2 Склад земельних ресурсів підприємства

В сучасних умовах найголовнішим із видів ресурсів, що забезпечує значні конкурентні переваги будь якому підприємству, незалежно від напрямку його діяльності чи форми власності є трудові ресурсу. Саме від їх якісного складу, підготовки та професіоналізму залежить те на скільки ефективно будуть використовуватися всі інші види ресурсів підприємства, а тому дослідженню динаміки та ефективності використання трудового потенціалу необхідно приділяти значну увагу.

Розглянемо основні показники, що характеризують стан трудової діяльності в господарстві, які подані в таблиці 2.1.2. З даних таблиці можна констатувати, що середньорічна чисельність працівників у 2010 році зменшилася порівняно з 2006 роком на 33% або на 10 чоловік. Зменшення в більшій мірі відбулося за рахунок галузі рослинництва з причин скорочення обсягів виробництва зернової та трудоємкої продукції технічних культур. Також суттєве скорочення чисельності працівників відбулось і в галузі тваринництва на 27, що в свою чергу також обумовлено зменшенням поголівя ВРХ. Одак одночасно із екстенсивною зміною трудових показників відбувалось зміна показників інтенсивності використання трудових ресурсів.

Кількість відпрацьованих днів одним робітником за рік зросла на 3%. Трудова участь працівників підвищилась за рахунок галузі тваринництва. У рослинництві цей показник зменшився на 1,5% або 3 дні.

Щодо рівня продуктивності праці то виробництво валової продукції на 1 працівника збільшилося на 2,3%. В більшій мірі це відбувається за рахунок галузі рослинництва, де продуктивність праці збільшилась на 17,4%. У галузі тваринництва виробництво валової продукції у 2010 році порівняно з 2006 роком на працівника зменшилась на 27,07%.

Однак така ситуація із рівнем продуктивності праці спостерігається нерівномірно із певнимит коливаннями. Так у продовж 2006 — 2010 років показник продуктивності праці неухільно знижувався, і лише після реорганізації даної галузі в 2010 році вдалось забезпечити зростання даного показника.

Таблиця 2.1.3 Динаміка продуктивності та інтенсивності праці

Збільшення рівня продуктивності праці в рослинництві обумовлено зростанням годинного виробітку працівників даної галузі, що в свою чергу було зумовлено зниженням загальних витрат праці на виробництво даної продукції на 30% при загальному зменшенні обсягу виробництва валової продукції рослинництва на 7,7%.

Таким чином зміна рівня продуктивності праці обумовлена позитивними тенденціями рівня інтенсивності використання трудових ресурсів підприємства, про що свідчить значення коефіціенту використання робочого часу.

Щодо основних засобів то, безумовно, як і для більшості вітчизняних сільськогосподарських підприємств існує проблема їх підтримки у належному стані, капітальному ремонті та оновленню морально та фізично застарілих основних засобів. Суттєва проблема забезпеченості сільскогосподарською технікою не достатньо вирішується за допомогою сучасних програм кредитування та лізінгу.

Враховуючи те, що процес виробництва неможливий без використання основних засобів, які є основою матеріально-технічної бази виробництва з’ясуємо наскільки господарство забезпечене цими засобами (фондами) і як ефективно вони використовуються. оцінку проведемо за допомогою даних поданих у таблиці 2.1.4.

Таблиця 2.1.4 Забезпеченість підприємства основними виробничими фондами та ефективність їх використання

З даних таблиці можна констатувати, що показник фондозабезпеченості зменшився на 3%, однак показник фондоозброєності на 65,6% збільшився, що обумовлено незначним зростанням вартості основних фондів лише на 10,4% при значному скороченні на 33,6% чисельності працівників. Слід зазначити, що ефективність використання основних фондів зменшилась про що свідчить показник фондовіддачі, який зменшився на 21,6% за рахунок скорочення вартості валової продукції та збільшення вартості основних фондів. Відповідно показник фондоємкості збільшився на 27,6% за цих самих причин.

Безумовно, що недостатній рівень забезпеченості основними фондами та їх сучасний стан разом із низкими показниками продуктивності праці є причиною недостатньо ефективної діяльності підприємства, що підтверджується даними наведеними в таблиці 2.1.4. Слід також зазаначсити, що незадовільний стан матеріально-технічноїбази негативно відображається на заходах по підвищенню продуктивності праці, урожайності культур та продуктивності худоби, а також не дозволяє збідснювати зберігання та доопрацювання виробленої продукції, що негативно відражається на її якості та конкурентоспроможності.

Таблиця 2.1.5 Основні показники діяльності господарства

Виходячи із показників розрахованих у таблиці 2.1.5 можна стверджувати про те, що в господарстві відбулось зменшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції на 350 тис грн (-13,4%) — це було пов’язано із зменшенням обсягів виробництва продукції рослинництва. При цьому також зросла і повна собівартість продукції на суму 180 тис грн. Однак темпи росту виручки перевищували темпи росту витрат на 5,5%, що призвело до того, що підприємство у 2010 році отримало на 75,7 тис грн. меншу суму збиттку ніж в попередні періоди, що в свою чергу вплинуло на зниження показника рівня збитковості до значення 0,6%. Таким чином можна зробити висновки про те, що господарство є збитковим, але у останній період спостерігається тенденція до підвищення ефективності його функціонування. Однак підприємство в подальшому якщо не зміниться тенденція його розвитку не взмозі буде розраховуватись по своїм боргам і припинить свою діяльність. Слід зазначити, що збитковість на рівні 0,6% не є катастрофічною, але враховуючи, що підприємство у продовж останніх 5 років отримувало збитки, то необхідно вживати негайних організаційно економічних заходів, щодо покращення ефективності діяльності підприємства.

2.2 Фінансово-економічна характеристика підприємства Господарська діяльність підприємства залежить від його фінансового стану. Стійке фінансове положення має позитивний вплив на виконання виробничих планів і забезпечення потреб виробництва необхідними ресурсами. Тому фінансова діяльність як складова частина господарської діяльності направлена на забезпечення планомірного надходження і витрачання грошових коштів, досягнення раціональних пропорцій власного і позикового капіталу і найефективнішого його використовування.

Отже необхідно вирішити де, коли і як використовувати фінансові ресурси для ефективного розвитку виробництва і отримання максимуму прибутку.

Для того щоб ефективно функціонувати в умовах ринкової економіки і не допустити банкрутства підприємства, потрібно добре знати, як управляти фінансами, якою повинна бути структура капіталу по складу і джерелам утворення, яку частку повинні займати власні засоби, а яку частину складатимуть залучені.

Отже нам необхідно провести аналіз, як ділової активністі, ліквідністі, платоспроможністі, кредитоспроможністі підприємства, рентабельності, на основі розрахунку наступних показників, що подані у вищенаведених таблицях.