Джерела радіації. 
Поняття про дози опромінення. 
Рівні забруднення. 
Режими радіаційного захисту

Джерела радіації. Поняття про дози опромінення. Рівні забруднення. Побутові дозиметричні прилади та робота з ними. Основні норми поведінки та дії населення при радіаційних аваріях і радіаційному забрудненні місцевості. Режими радіаційного захисту

Зміст

Вступ

1. Поняття радіоактивності

2. Характеристика радіаційного забруднення та його наслідків. Основні терміни і одиниці виміру

3. Біологічна дія радіаційного випромінювання

4. Аварії з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище

5. Заходи по захисту населення в випадку аварії на АЕС

6. Призначення та загальний устрій приладів вимірювання іонізуючого випромінювання Навчальна література Додатки

Вступ

ЦІЛІ: Ознайомитись з властивостями радіоактивних речовин, біологічною дією радіації, приладами для її вимірювання і способами захисту в умовах радіаційного забруднення.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру за характеристиками явищ, що визначають особливості дії факторів ураження на людей, навколишнє природне середовище та суб'єкти господарської діяльності, поділяються на аварії (катастрофи), які супроводжуються викидами (виливами) небезпечних речовин, пожежами, вибухами, затопленнями, аваріями на інженерних мережах і системах життєзабезпечення, руйнуванням будівель і споруд, аваріями транспортних засобів та інші.

Аварії (катастрофи), що пов’язані з викидом небезпечних речовин, додатково поділяються на радіаційні, хімічні, біологічні і, крім цього, поділяються ще за видами розповсюдження речовин в навколишньому природному середовищі.

Основні терміни і визначення, які характеризують радіаційні надзвичайні ситуації:

Радіаційна аварія — аварія на радіаційному небезпечному об'єкті, що приводить до виходу або викиду РР і (або) іонізуючих випромінювань за передбачені проектом для нормальної експлуатації даного об'єкту межі в об'ємах, які перевищують встановлені границі безпеки його експлуатації.

Радіоактивне забруднення — забруднення поверхні землі, атмосфери, води чи продовольства, харчової сировини, кормів і різних предметів РР в об'ємах, що перевищують рівень, встановлений нормами радіаційної безпеки і правилами робіт з РР.

Радіаційний небезпечний об'єкт — об'єкт, на якому зберігають, переробляють, використовують або транспортують РР, при аварії на якому або його руйнуванні може виникнути опромінювання іонізуючим випромінюванням або радіоактивне забруднення людей, сільськогосподарських тварин і рослин, суб'єктів господарської діяльності, а також довкілля.

Зона радіоактивного забруднення — територія або акваторія, в межах якої є радіоактивне забруднення.

Режим радіаційного захисту — порядок дії населення і використання засобів і способів захисту в зоні радіоактивного забруднення з метою можливого зменшення дії іонізуючого опромінювання на людей.

Радіаційний контроль — контроль за дотриманням норм радіаційної безпеки і основних санітарних правил роботи з РР і іншими джерелами іонізуючого випромінювання, а також отримання інформації про рівні опромінення людей і про обстановку на об'єкті та в довкіллі.

До радіаційних небезпечних об'єктів відносяться:

атомні електростанції (Запорізька-6, Південно-Українська-3, Рівненська-4, Хмельницька-2 і Чорнобильська-на даний час не діюча); (Де найбільше атомних реакторів: США-103; Франція-59; Японія-55; Росія-31; Англія-23; Південна Корея-20; Канада-18; Німеччина-17; Індія-15);

підприємства по виготовленню і переробці відпрацьованого ядерного палива;

підприємства по похованню радіоактивних відходів;

науково-дослідні та проектні організації, які працюють з ядерними реакторами;

медичні установи, які використовують р. ізотопи;

ядерні реактори на об'єктах транспорту та інші.

Найбільш небезпечними із всіх аварій на радіаційно небезпечних об'єктах, є аварії з викидом радіонуклідів в атмосферу і гідросферу, що приводять до радіоактивного забруднення навколишнього природного середовища.

В області є ___об'єктів, які використовують ___ джерел іонізуючого випромінювання.

Ступінь забруднення характеризується поверхневою (об'ємною) щільністю зараження радіонуклідами і вимірюється активністю того чи іншого радіонукліда.

1. Поняття радіоактивності

Іонізуючі випромінювання існували на Землі ще задовго до появи на ній людини. Проте вплив іонізуючих випромінювань на організм людини був виявлений лише наприкінці XIX ст. з відкриттям французького вченого А. Беккереля, а потім дослідженнями П'єра і Марії Кюрі явища радіоактивності.

Поняття «іонізуюче випромінювання» об'єднує різноманітні види, різні за своєю природою, випромінювання. Подібність їх полягає в тому, що усі вони відрізняються високою енергією, мають властивість іонізувати і руйнувати біологічні об'єкти.

* Іонізуюче випромінювання — це будь-яке випромінювання, взаємодія якого із середовищем призводить до утворення електричних зарядів різних знаків. Розрізняють корпускулярне і фотонне іонізуюче випромінювання.

*Корпускулярне — потік елементарних частинок із масою спокою відмінною від нуля, що утворюються при радіоактивному розпаді, ядерних перетвореннях, або генеруються на прискорювачах. Це, а і Ь частки, нейтрони, протони та ін.

* Фотонне — потік електромагнітних коливань, що поширюється у вакуумі з постійною швидкістю 300 000 км/с. Це у — випромінювання і рентгенівське випромінювання.

Вони різняться умовами утворення і властивостями: довжиною хвилі й енергією. До фотонного випромінювання належить й ультрафіолетове випромінювання — найбільш короткохвильова частина спектра сонячного світла (довжина хвилі 400* 10″ ⁹ м).

Випромінювання характеризуються за своєю іонізуючою і проникаючою спроможностями. Іонізуюча спроможність випромінювання визначається питомою іонізацією, тобто числом пар іонів, що утворюються частинкою в одиниці об'єму, маси середовища або на одиниці довжини шляху. Різноманітні види випромінювань мають різноманітну іонізуючу спроможність. Проникаюча спроможність випромінювань визначається розміром пробігу, тобто шляхом, пройденим часткою в речовині до її повного зникнення. Джерела іонізуючих випромінювань поділяються на природні та штучні (антропогенні).

Основну частину опромінення населення земної кулі одержує від природних джерел випромінювань. Більшість з них такі, що уникнути опромінення від них неможливо. Протягом всієї історії існування Землі різні види випромінювання попадають на поверхню Землі з Космосу і надходять від радіоактивних речовин, що знаходяться у земній корі.

Радіаційний фон, що утворюється космічними променями, дає менше половини зовнішнього опромінення, яке одержує населення від природних джерел радіації. Космічні промені переважно приходять до нас з глибин Всесвіту, але деяка певна їх частина народжується на Сонці під час сонячних спалахів. Космічні промені можуть досягати поверхні Землі або, взаємодіяти з її атмосферою, породжуючи повторне випромінювання і призводячи до утворення різноманітних радіонуклідів. Опромінення від природних джерел радіації зазнають усі жителі Землі, проте одні з них одержують більші дози, інші - менші.

Це залежить, зокрема, від того, де. вони живуть. Рівень радіації в деяких місцях залягання радіоактивних порід земної кулі значно вищий від середнього, а в інших місцях — відповідно нижчий. Доза опромінення залежить також і від способу життя людей.

Людина зазнає опромінення двома способами — зовнішнім та внутрішнім. Якщо радіоактивні речовини знаходяться поза організмом і опромінюють його ззовні, то в цьому випадку говорять про зовнішнє опромінення. А якщо вони знаходяться у повітрі, яким дихає людина, або у їжі чи воді і потрапляють всередину організму через органи дихання та кишково-шлунковий тракт, то таке опромінення називають внутрішнім.

Перед тим, як потрапити до організму людини, радіоактивні речовини проходять складний маршрут у навколишньому середовищі, і це необхідно враховувати при оцінці доз опромінення, отриманих від того чи іншого джерела.

Внутрішнє опромінення в середньому становить 2/3 ефективної еквівалентної дози опромінення, яку людина одержує від природних джерел радіації. Воно надходить від радіоактивних речовин, що потрапили в організм з їжею, водою чи повітрям. Невеличка частина цієї дози припадає на радіоактивні ізотопи (типу вуглець-14, тритій), що утворюються під впливом космічної радіації. Все інше надходить від джерел земного походження. В середньому людина одержує близько 180 мкЗв/рік за рахунок калію-40, який засвоюється організмом разом із нерадіоактивним ізотопом калію що є необхідним для життєдіяльності людини. Проте значно більшу дозу внутрішнього опромінення людина одержує від нуклідів радіоактивного, ряду урану-238 і в меншій кількості від радіонуклідів ряду торію-232.

Штучними джерелами іонізуючих випромінювань є ядерні вибухи, ядерні установки для виробництва енергії, ядерні реактори, прискорювачі заряджених частинок, рентгенівські апарати, прилади апаратури засобів зв’язку високої напруги тощо.

За декілька останніх десятиліть людство створило сотні штучних радіонуклідів і навчилося використовувати енергію, атома як у військових цілях — для виробництва зброї масового ураження, так і в мирних — для виробництва енергії, у медицині, пошуку корисних копалин, діагностичному устаткуванні й ін. Усе це призводить до збільшення дози опромінення як окремих людей, так і населення Землі загалом. Індивідуальні дози, які одержують різні люди від штучних джерел іонізуючих випромінювань, сильно відрізняються. У більшості випадків ці дози незначні, але іноді опромінення за рахунок техногенних джерел у багато тисяч разів інтенсивніші ніж за рахунок природних. Проте слід зазначити, що породжені техногенними джерелами випромінювання звичайно легше контролювати, ніж опромінення, пов’язані з радіоактивними опадами від ядерних вибухів і аварій на АЕС, так само як і опромінення, зумовлені космічними і наземними природними джерелами.

Опромінення населення України за останні роки за рахунок штучних джерел радіації, в основному пов’язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, а також експлуатацією і «дрібними» аваріями на інших АЕС, НС в Краматорську, Кіровограді. Про це достатньо багато і докладно написано в літературі.

Серед техногенних джерел іонізуючого опромінення на сьогодні людина найбільш опромінюється під час медичних процедур і лікування, пов’язаного із застосуванням радіоактивності, джерел радіації.

Радіація використовується в медицині як у діагностичних цілях, так і для лікування. Одним із найпоширеніших медичних приладів є рентгенівський апарат. Також все більше поширюються і нові складні діагностичні методи, що спираються на використання радіоізотопів. Одним із засобів боротьби з раком, як відомо, є променева терапія.

Додаток № 1. Радіація позитив і негатив.

Прогрес не зупинити — ви зможете сьогодні обійтися без електроенергії?

Складна і багатопланова природа радіації складає трудність в оволодінні знаннями про основні радіобіологічні закономірності її діями в пізнанні меж реальної небезпеки. Неможливість визначення радіації без використання спеціальних приладів, відсутність досвіду контакту з нею складають психологічну основу для емоціональної напруги і реактивних станів.

«Радіоактивне зараження особливо сильно може впливати на психіку тому, що воно безпосередньо не сприймається органами відчуття людини. Навіть уявна небезпека, особливо радіоактивного зараження, діє на психіку як реальна, інколи навіть сильніше! Вона може породити колективне відчуття небезпеки і може викликати небажані реакції» — так трактують психологи радіаційний фактор.

Російський адмірал С. М. Макаров писав: «Людина так створена, що вона піде на смерть, коли небезпека йому знайома, але його лякає навіть шум трюмної води, коли він до цього не звик».

Відомий німецький лікар Парацельс (1493−1541) казав: «Все є отрутою і все є ліками. Лише певна доза робить речовину отрутою чи ліками».

Летальна доза (ЛД50), яка викликає смерть у 50% випадків (дані подані у грамах на кілограм маси тіла) спирт етиловий — 10; кухонна сіль — 4; морфій — 0,9; нікотин — 0,001.

Чорнобильська катастрофа — це великомасштабна радіаційна аварія, тому всі проблеми її ліквідації, в основному були пов’язані з радіацією. Це обумовило (в силу ряду причин) абсолютизацію радіаційного фактору і явну недооцінку і ігнорування того, що Чорнобиль наніс значній частині населення не тільки на територіях, примикаючи до зони аварії, але і за її межами, сильну психічну травм.

Мирне використання радіоактивності відкриває нові можливості для покращення життя людини на Землі.

2. Характеристика радіаційного забруднення та його наслідків.

Основні терміни і одиниці виміру

Радіоактивність — це властивість речовин самовільно перетворюватись в інші, самовільний розпад атомних ядер вилучаючи при цьому різні елементарні частинки.

Розрізняють природну (уран, радон, космічні промені) і штучну радіоактивність (ізотопи).

Радіоактивні елементи містяться всюди: вони є в земній поверхні, повітрі, воді, біосфері. І про це треба знати, щоб людина могла правильно поводитися з ними, змогла забезпечити безпеку свого життя і діяльності. Зберегти своє здоров’я, працездатність та навколишнє середовище.

Радон — невидимий, без смаку і запаху газ, який у 7,5 разів важчий за повітря. В приміщенні, яке не провітрюється радону у 8 раз більше, ніж ззовні. Багато радону в артезіанській воді, в ванних кімнатах, підвалах.

Радіонуклід — нестабільний нуклід, здатний до мимовільного розпаду.

Якщо помістити радій в свинцеву коробку з вузькою щілиною, то з допомогою приладів можна опре ділити, що через неї виходить пучок випромінювань які діляться в магнітному полі.

Випромінювання — по фізичній природі це потік елементарних часток, які складають атоми ядра, а також їх хвильове електромагнітне випромінювання. В залежності від характеру взаємодії з речовинами, іонізуючі випромінювання діляться на дві великі групи:

1. Випромінювання, що складається з заряджених альфа і бета частинок, пучків електронів, протонів, важких іонів (мають заряд).

2. Випромінювання, що не мають електричних зарядів — нейтрони, рентгенівське, гамма-випромінювання.

Рентгенівське, гамма-випромінювання мають велику проникаючу властивість. Наприклад 0,5 см свинцю послаблює проникаючу дію променевої радіації тільки в 2 рази.

Проникаюча властивість заряджених частинок значно менша.

Пробіг альфа-частинок — які відхиляються на Північ є потоком позитивно заряджених частинок (ядер атомів гелію) в повітрі від 3 до 11 см, в шкірі до 0,02−0,06 мм (мікрони), але вони мають велику іонізуючу здатність. Випромінювані альфа-частинки рухаються практично прямолінійно зі швидкістю приблизно 20 000 км.сек. Для альфачастинок навіть лист паперу є нездоланною перешкодою. Надійним захистом від альфа-частинок є одяг людини. Постільки альфа-випромінювання має найбільшу іонізуючу, але найменшу проникаючу здібність, зовнішнє опромінення практично не шкідливе, але попадання їх всередину організму дуже небезпечно.

Бета частинки, які відхиляються на Південь, і є потоком негативно заряджених швидких електронів в тканини організмів проникають на глибину до 2,5 см. Пробіг в повітрі до 15−40 м. в металі до 1 см. Іонізуюча здатність їх менша чим альфа-частинок в 20 раз. Швидкість поширення наближається до швидкості світла (300 тис. км. сек.). На практиці бета-частинки майже повністю затримуються віконним чи автомобільним склом і металевим екраном в декілька міліметрів. Одяг поглинає до 50% бета-частинок. Небезпека є при попаданні на шкіру (особливо на очі) чи в середину організму. Так, після Чорнобильської катастрофи спостерігались бета-опіки ніг за 50−100 км від АЕС (в Народичах Житомирської обл.). Тому місцевому населенню не рекомендувалось ходити по землі пішки. Зараз відомо біля 900 бета-радіоактивних ізотопів.

Нейтронне випромінювання — потік нейтронів, які не мають електричного заряду, легко проникають в ядра атому і захоплюються ними. Маса нейтрона приблизно в 4 рази менша від маси альфа-частинки, швидкість поширення досягає 20 тис. км. сек. Залежно від енергії розрізняють повільні нейтрони (з енергією менше 1 КеВ (кілоелектро-Вольт)), нейтрони проміжних енергій (від 1 до 500 КеВ) і швидкі нейтрони (від 500 КеВ до 20 МеВ). Проникаюча здатність нейтронів залежить від їхньої енергії, але суттєво вища, ніж в альфа або бета-частинок. Так, довжина пробігу нейтронів проміжних енергій становить близько 15 м у повітрі і 3 см у біологічній тканині, аналогічні показники для швидких нейтронів-відповідно 120 м і 10 см. Має високу проникаючу здатність і має сильні вражаючі дії при зовнішньому опроміненні. Кращими захисними матеріалами від них є: поліетилен, парафін, вода і ін.

Гамма-випромінювання — коротко хвильове електромагнітне випромінювання має пробіг в повітрі до 800(1500) м. Воно як правило супроводжує бета-розпад, рідше альфа розпад. Іонізуюча здатність його менша, чім бета-частинок і тим більше в альфа-частинок. Зате гамма-випромінювання має найбільшу проникаючу здібність. По характеристикам близьке до рентгенівського але має значно більшу швидкість і енергію, поширюється зі швидкістю світла. Для послаблення його енергії в 2-а рази (шар половинного послаблення) потрібна товщина: свинцю — 0,5 см, сталі - 2,8 см, бетону — 10 см, дерева — 30.

Рентгенівське випромінювання були відкриті першими із всіх іонізуючих випромінювань. У них таж фізична природа (електромагнітне поле) і ті ж властивості, що й у гамма-випромінювань. Їх відрізняють перше всього по способу отримання, вони мають в неядерне походження. Випромінювання отримують в спеціальних вакуумних рентгенівських трубках при гальмуванні (вдарянні в спеціальну мішень) швидко летючих електронів. Рентгенівські промені широко використовуються в медицині, сільському господарстві.

Іонізуючі випромінювання мають ряд загальних характеристик, дві з яких — здатність проникати через матеріали різної товщини і іонізувати повітря і живі клітини організму — заслуговують особливої уваги.

Радіоактивні речовини володіють радіоактивністю тільки в визначений термін, поки в них існують ядерні перетворення. Після закінчення цього часу вони втрачають свої властивості і перетворюються в стабільні нерадіоактивні ізотопи. Для оцінки тривалості життя радіонукліду існує поняття — період напіврозпаду.

Радіоактивний розпад не може бути зупинений чи прискорений яким не будь способом.

Період напіврозпаду ізотопу — час, за який розпадається в середньому половина всіх радіонуклідів даного типу в будь — якому радіоактивному джерелі.

Період піврозпаду йоду-131 — 8 діб, стронцію — 90−29 років, цезію — 137 — 30 років, плутонію-239 — 24 тис. років, урану — 238 (руда) — 4,5 млрд. років, урану-235 — 703 млн. років, а торію-232-більше 14 млрд. років.

Вважається, що речовина стає не радіоактивною після 10 періодів напіврозпаду. Усі іонізуючі випромінювання мають здатність викликати іонізацію речовин, а разом з тим тканин живих організмів. Суть процесу іонізації полягає в тому, що під дією радіоактивних випромінювань електрично-нейтральні в нормальних умовах атоми молекул речовин розпадаються на пари негативно і позитивно заряджених частинок — іонів.

Серед різноманітних видів іонізуючих випромінювань, як уже зазначалося вище, надзвичайно важливими при вивченні питання небезпеки для здоров’я і життя людини є випромінювання, що виникають в результаті розпаду ядер радіоактивних елементів, тобто радіоактивне випромінювання.

Щоб уникнути плутанини в термінах, варто пам’ятати; що радіоактивні випромінювання, незважаючи на їхнє величезне значення, є одним з видів іонізуючих випромінювань. Радіонукліди утворюють випромінювання в момент перетворення одних атомних ядер в інші. Вони характеризуються періодом напіврозпаду (від секунд до млн. років), активністю (числом радіоактивних перетворень за одиницю часу), що характеризує їх іонізуючу спроможність. Активність у міжнародній системі (СВ) вимірюється в бекерелях (Бк), а позасистемною одиницею є кюрі (Кі). Один Кі = 37×10⁹Бк. Міра дії іонізуючого випромінювання в будь-якому середовищі залежить від енергії випромінювання й оцінюється дозою іонізуючого випромінювання. Останнє визначається для повітря, речовини і біологічної тканини. Відповідно розрізняють * експозиційну, * поглинену та * еквівалентну дози іонізуючого випромінювання. Іонізуюча дія випромінювання, їх вражаюча дія на організм визначається дозою опромінення.

Додаток №2 Одиниці вимірювання радіоактивності

Активність

1 Кі (кюрі)=3,7×10¹⁰ розпадів в секунду (або Кі)

1 Бк (бекерель)= 0,027 нКі

1,08 Кі/км²= 40 кБк/м²

5 кі/км²=185 кБк/м²

Експозиційна доза

1мзв=0,1Р=0,0001Р=0,1 мР

1Р=100 мР; 1млР=1000 мкрР

Поглинута доза

1 Гр (грей) = 100 рад

1рад=0,01 Гр

1мікрорад=10^-8 Гр

1мілірад=10^-5 Гр

1рад=10^-2 Гр

1 кілорад = 10 Гр

1 мегарад = 10⁴ Гр

1 мікрогрей = 10^-6 Гр

1 мілігрей = 10^-3 Гр

1кілогрей=10³Гр=1000

1 мегагрей = 10⁶ Гр

Індивідуальна еквівалентна доза

1 Зв (зіверт) = 100 бер; 1 зв = 1000 мл. зв; 1 мл. зв = 100 мкр. зв; 1 мл. зв = 0,1 р = 100 мл р

1 Мк зв = 0,1 млр = 0,0001 р

1 мікробер = 10^-8 зв

1 мілібер = 10^-5 зв

1 бер = 10^-2 зв

1 кілобер = 10 зв

1 мегабер = 10⁴ зв

1 мікрозіверт = 10^-6 зв

1 мілізіверт = 10^-3 зв

1 кілозіверт = 10³ зв

1 мегазіверт = 10⁶ зв

1 р = 1 рад = 1 бер; 1 бер = 0,01 зв

5 мзв = 0,5 бер; 50 мзв = 5 бер;

20 мл. р = 200 мк зв; 1 мл. р = 10 мк. зв

20 мзв = 2б = 2 р.

Основними дозиметричними величинами, за допомогою яких оцінюється дія радіації на людину, є поглинута і еквівалентна доза її опромінення.

Експозиційна доза визначається тільки для повітря при гамма і рентгенівському випромінюванні характеризує іонізуючу спроможність випромінювання в повітрі, вимірюється в кулонах на 1 кг (Кл/кг); позасистемна одиниця — рентген (Р); 1 Кл/кг — 3,88×10³Р. За експозиційною дозою можна визначити потенційні можливості іонізуючого випромінювання.(1 рентген = 1 рад = 1 бер).

Поглинута доза характеризує енергію іонізуючого випромінювання, що поглинається одиницею маси опроміненої речовини поглинається тілом, тканинами організму. Вона вимірюється в. греях Гр (1 Гр-1 Дж/кг).

Застосовується і позасистемна одиниця рад (1 рад — 0,01 Гр = 0,01 Дж/кг).

Доза, яку одержує людина, залежить від виду випромінювання, енергії, щільності потоку і тривалості впливу. Проте поглинута доза іонізуючого випромінювання не враховує того, що вплив на біологічний об'єкт однієї і тієї ж дози різних видів випромінювань неоднаковий. Щоб врахувати цей ефекту введено поняття еквівалентної дози. Різні види випромінювань створюють різний біологічний вражаючий ефект при одній і тій же дозі.

Еквівалентна доза - є мірою біологічного впливу випромінювання на конкретну людину, тобто індивідуальним критерієм небезпеки, зумовленим іонізуючим випромінюванням і дорівнює добутку поглинутої дози на коефіцієнт якості. За одиницю вимірювання еквівалентної дози прийнятий зіверт (Зв). Позасистемною одиницею служить бер (біологічний еквівалент рада). 1 бер = 0,01 Зв. Коефіцієнт якості для гамма і бета випромінювання — 1, для альфа випромінювання — 20. Для нейтронів різних енергій від 3 до 10.

Ефективна еквівалентна доза — еквівалентна доза, помножена на коефіцієнт, що враховує різну чутливість різних тканин до опромінення.

Живий організм має здібність ліквідувати наслідки опромінення, тому введено поняття ефективної дози. Ефективна доза — це різниця між сумарною дозою радіації, накопиченої організмом, та дозою ним відновленою протягом визначеного проміжку часу після опромінення.

Період напіввідновлення (Т_0,5), визначає швидкість відновлення променевого ураження та чисельно дорівнює часу, протягом якого нейтралізується половина отриманої дози радіації. Так, (Т_0,5) для дорослої людини приблизно дорівнює 28−30 діб.

Колективна ефективна еквівалентна доза — ефективна еквівалентна доза, отримана групою людей від якого-небудь джерела радіації.

Чим більша доза іонізуючого випромінювання при дії на організм людини, тим більше клітин гине, тим гірші наслідки для людини.

3. Біологічна дія радіаційного випромінювання

Під впливом іонізаційного випромінювання атоми і молекули живих клітин іонізуються, в результаті чого відбуваються складні фізико-хімічні процеси, які впливають на характер подальшої життєдіяльності людини.

Іонізація речовин супроводжується з змінами їх фізично-хімічних властивості, а для біологічної тканини порушенням її життєдіяльності. При малих дозах ураження тканина відновлює свою функціональну діяльність, але можливо виникнення різного виду хвороб, спровокованих випромінюванням: щитовидної залози, хвороби крові, внутрішніх органів та інших. Великі дози випромінювання можуть викликати променеву хворобу різного рівня розвитку або смерть.

Згідно з одними поглядами, іонізація атомів і молекул, що виникає під дією випромінювання, веде до розірвання зв’язків у білкових молекулах, що призводить до загибелі клітин і поразки всього організму. Згідно з іншими уявленнями, у формуванні біологічних наслідків іонізуючих випромінювань відіграють роль продукти радіолізу води, яка, як відомо, становить до 70% маси організму людини. При іонізації води утворюються вільні радикали Н⁺ та ОН", а в присутності кисню — пероксидні сполуки, що є сильними окислювачами. Останні вступають у хімічну взаємодію з молекулами білків та ферментів, руйнуючи їх, в результаті чого утворюються сполуки, не властиві живому організму. Це призводить до порушення обмінних процесів, пригноблення ферментних і окремих функціональних систем, тобто порушення життєдіяльності всього організму.

Вплив радіоактивного випромінювання на організм людини можна уявити в дуже спрощеному виді таким чином. Припустимо, що в організмі людини відбувається нормальний процес травлення. Їжа що надходить, розкладається на більш прості сполуки, які потім надходять через мембрану усередину кожної клітини і будуть використані як будівельний матеріал для відтворення собі подібних для відшкодування енергетичних витрат на транспортування речовин і їхню переробку. Під час потрапляння випромінювання на мембрану відразу ж порушуються молекулярні зв’язки, атоми перетворюються в іони. Крізь зруйновану мембрану в клітину починають надходити сторонні (токсичні) речовини, робота її порушується.

Якщо доза випромінювання невелика, відбувається рекомбінація електронів. тобто повернення їх на свої місця.

Якщо ж доза опромінення висока або дуже багато разів повторюється, то електрони не встигають рекомбінувати; молекулярні зв’язки не відновлюються; виходить з ладу велика кількість клітин; робота органів розладнується; нормальна життєдіяльність організму стає неможливою.

Специфічність дії іонізуючого випромінювання полягає в тому, що інтенсивність хімічних реакцій, ініційованих вільними радикалами, підвищується, й у них втягуються багато сотень і тисячі молекул, не порушених опроміненням. Таким чином, ефект дії іонізуючого випромінювання зумовлений не кількістю поглинутої об'єктом, що опромінюється, енергії, а формою, в якій ця енергія передається. Ніякий інший вид енергії (теплова, електрична та ін.), що поглинається біологічним об'єктом у тій самій кількості, не призводить до таких змін, які спричиняє іонізуюче випромінювання. Смертельна доза для живого дорівнює 5 Гр (500 рад) відповідає поглинутій енергії 5 дж/кг. Якщо цю енергію підвести в вигляді тепла, то вона нагріла б тіло десь на 0,001 гр. С. Це енергія, яка є в стакані гарячого чаю.

Також необхідно відзначити деякі особливості дії іонізуючого випромінювання на організм людини:*

1. Органи чуття не реагують на випромінювання;

2. Висока ефективність поглинутої енергії, висока її руйнівна сила. Навіть мала кількість поглинутої енергії випромінювання може викликати глибокі біологічні зміни в організмі.

3. Наявність прихованого чи інкубаційного періоду дії іонізуючого випромінювання. Цей період називають періодом уявного благополуччя. Термін його скорочується при випромінюванні в великих дозах.

4. Малі дози випромінювання можуть підсумовуватися і накопичуватися в організмі (кумулятивний ефект). Дія кумуляції небезпечна на плід вагітної жінки (може бути викид плоду. Розумова відсталість, смерть плоду);

5. Випромінювання діє не тільки на даний живий організм, але і на його, спадкоємців (генетичний ефект); Дія іонізуючого випромінювання може відчуватися в майбутніх поколіннях. Сьогодні у колі вчених існує думка, що реальні наслідки від Чорнобильської катастрофи будуть проявлятися через 15 років;

6. Різні органи мають різну чутливість до випромінювання. При щоденному впливі дози 0,002−0,005 Зв (0,2−0,5 рад) вже наступають зміни в крові. Одноразове опромінення сім'яників дозою 0,15 Зв (15 рад) приводить до тимчасової стерильності а при дозі 3,5−6,0 Зв постійна безплідність, 0,5−2 Зв викликає помутніння кришталиків ока, а 5 Зв катаракту;

7. Не кожен організм в цілому однаково реагує на опромінювання (Телятников).

8. Опромінювання залежить від частоти. Одноразове випромінювання в великій дозі викликає більші наслідки чим періодичне. Іонізуюче випромінювання особливо небезпечне при попаданні в організм людини. Вода та продукти харчування можуть бути джерелом внутрішнього опромінювання.

Специфіка дії іонізуючого випромінювання на біологічні об'єкти, заключається в тому, що ефект впливу зумовлений не стільки кількістю поглинутої енергії в об'єкті який опромінюється, скільки формою Найсильнішого впливу зазнають клітини червоного кісткового мозку, щитовидна залоза, легені, внутрішні органи, тобто органи, клітини яких мають високий рівень поділу. При одній і тій самій дозі випромінювання у дітей вражається більше клітин, ніж у дорослих, тому що у дітей всі клітини перебувають у стадії поділу.

Небезпека різних радіоактивних елементів для людини визначається спроможністю організму їх поглинати і накопичувати.

Радіоактивні ізотопи надходять всередину організму з пилом, повітрям, їжею або водою і поводять себе по-різному: деякі ізотопи розподіляються рівномірно в організмі людини (тритій, вуглець, залізо, полоній), деякі накопичуються в кістках (радій, фосфор, стронцій), інші залишаються в м’язах (калій, рубідій, цезій), накопичуються в щитовидній залозі (йод), у печінці, нирках, селезінці (рутеній, полоній, ніобій) тощо.

Гостра форма виникає в результаті опромінення великими дозами за короткий проміжок часу. При дозах порядку тисяч рад ураження організму може бути миттєвим. Хронічна форма розвивається в результаті тривалого опромінення дозами, що перевищують ліміти дози (ЛД). Більш віддаленими наслідками променевого ураження можуть бути променеві катаракти, злоякісні пухлини та інше.

Для вирішення питань радіаційної безпеки населення передусім викликають інтерес ефекти, що спостерігаються при малих дозах опромінення — порядку декілька сантизивертів на годину, що реально трапляються при практичному використанні атомної енергії. У нормах радіаційної безпеки НРБУ-97, введених 1998 р., як одиниці часу використовується рік або поняття річної дози опромінення. Це викликано, як зазначалося раніше, ефектом накопичення «малих» доз і їхнього сумарного впливу на організм людини.

Існують різноманітні норми радіоактивного зараження: разові, сумарні, гранично припустимі та інше. Всі вони описані в спеціальних довідниках.

Ліміт дози загального опромінення людини вважається доза, яка у світлі /сучасних знань не повинна викликати значних ушкоджень організму протягом життя.

Форми променевої хвороби: гостра і хронічна.

Тяжкість променевої хвороби залежність від величини дози опромінювання.

Форма клінічного прояву радіаційної травми за ступенем тяжкості

Променева хвороба тварин легкої ступені у тварин характеризується короткочасним пригніченням загального стану, відмова від їжі, зменшенням лейкоцитів.

Середня ступінь — пригнічений стан, лихоманка, тимчасові поноси. У вівці до кінця неділі починає випадати шерсть. Лейкоцити знижуються на 50%. На слизистій з’являються крововиливи. При відсутності ускладнень виздоровлення за 2−3 місяці. Без лікування загибель 10−15%.

Тяжка ступінь — сильне пригнічення, підвищена температура, випадання шерсті, поноси з кров’ю, крововиливи. Без лікування гине 60%.

Гранично допустима доза для — людей, які постійно працюють з радіоактивними речовинами, становить 2 бер (2 мЗв) на рік. При цій дозі не спостерігається соматичних уражень, проте достовірно поки невідомо, яким чином реалізуються канцерогенний і генетичний ефекти дії. Цю дозу слід розглядати як верхню межу, до якої не варто наближатися.

Радіаційна безпека

Питання захисту людини від негативного впливу іонізуючого випромінювання постали майже одночасно з відкриттям рентгенівського випромінювання і радіоактивного розпаду. Це зумовлено такими факторами: по-перше, надзвичайно швидким розвитком застосування відкритих випромінювань в науці та на практиці, і, по-друге, виявленням негативного впливу випромінювання на організм.

Заходи радіаційної безпеки використовуються на підприємствах і, як правило, потребують проведення цілого комплексу різноманітних захисних заходів, що залежать від конкретних умов роботи з джерелами іонізуючих випромінювань і, передусім, від типу джерела випромінювання

* Закритими називаються будь-які джерела іонізуючого випромінювання, устрій яких виключає проникнення радіоактивних речовин у навколишнє середовище при передбачених умовах їхньої експлуатації і зносу.

Це — гамма-установки різноманітного призначення; нейтронні, бета-і гамма-випромінювачі; рентгенівські апарати і прискорювачі заряджених часток. При роботі з закритими джерелами іонізуючого випромінювання персонал може зазнавати тільки зовнішнього опромінення.

Захисні заходи, що дозволяють забезпечити умови радіаційної безпеки при застосуванні закритих джерел, основані на знанні законів поширення іонізуючих випромінювань і характеру їхньої взаємодії з речовиною. Головні з них такі:

> доза зовнішнього опромінення пропорційна інтенсивності випромінювання і часу впливу;

інтенсивність випромінювання від точкового джерела пропорційна кількості квантів або часток, що виникають у ньому за одиницю часу, і обернено пропорційна квадрату відстані;

інтенсивність випромінювання може бути зменшена за допомогою екранів.

З цих закономірностей випливають основні принципи забезпечення радіаційної безпеки;

зменшення потужності джерел до мінімальних розмірів («захист кількістю»);

скорочення часу роботи з джерелом («захист часом»);

збільшення відстані від джерел до людей («захист відстанню»);

4) екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають іонізуюче випромінювання «захист екраном». Найкращими для захисту від рентгенівського і гамма-випромінювання є свинець і уран. Проте, з огляду на високу вартість свинцю й урану, можуть застосовуватися екрани з більш легких матеріалів — просвинцеваного скла, заліза, бетону, залізобетону і навіть води. У цьому випадку, природно, еквівалентна товща екрану значно збільшується.

Для захисту від бета-потоків доцільно застосовувати екрани, які виготовлені з матеріалів з малим атомним числом. У цьому випадку вихід гальмівного випромінювання невеликий. Звичайно як екрани для захисту від бета-випромінювань використовують органічне скло, пластмасу, алюміній.(шар половинного ослаблення).

Відкритими називаються такі джерела іонізуючого випромінювання, при використанні яких можливе потрапляння радіоактивних речовин у навколишнє середовище.

При цьому може відбуватися не тільки зовнішнє, але і додаткове внутрішнє опромінення персоналу. Це може відбутися при надходженні радіоактивних ізотопів у навколишнє робоче середовище у вигляді газів, аерозолів, а також твердих і рідких радіоактивних відходів: Джерелами аерозолів можуть бути не тільки виконувані виробничі операції, але і забруднені радіоактивними речовинами робочі поверхні, спецодяг і взуття.

Основні принципи захисту:

— використання принципів захисту, що застосовуються при роботі з джерелами випромінювання у закритому виді;

— герметизація виробничого устаткування з метою ізоляції процесів, що можуть стати джерелами надходження радіоактивних речовин у зовнішнє середовище;

— заходи планувального характеру;

— застосування санітарно-технічних засобів і устаткування, використання спеціальних захисних матеріалів;

— використання засобів індивідуального захисту і санітарної обробки персоналу;

— дотримання правил особистої гігієни;

— очищення від радіоактивних забруднень поверхонь будівельних

конструкцій, апаратури і засобів індивідуального захисту;

— використання радіопротекторів (біологічний захист).

Радіоактивне забруднення спецодягу, засобів індивідуального захисту та шкіри персоналу не повинно перевищувати припустимих рівнів, передбачених Нормами радіаційної безпеки НРБУ-97.

У випадку забруднення радіоактивними речовинами особистий одяг і взуття повинні пройти дезактивацію під контролем служби радіаційної безпеки, а у випадку неможливості дезактивації їх слід захоронити як радіоактивні відходи.

Рентгенорадіологічні процедури належать до найбільш ефективних методів діагностики захворювань людини. Це визначає подальше зростання застосування рентгеноі радіологічних процедур або використання їх у ширших масштабах. Проте інтереси безпеки пацієнтів зобов’язують прагнути до максимально можливого зниження рівнів опромінення, оскільки вплив іонізуючого випромінювання в будь-якій дозі поєднаний з додатковим, відмінним від нуля ризиком виникнення віддалених, стохастичних ефектів. У даний час з метою зниження індивідуальних і колективних доз опромінення населення за рахунок діагностики широко застосовуються організаційні і технічні заходи:

* як виняток необґрунтовані (тобто недоведені) дослідження;

* зміна структури досліджень на користь тих, що дають менше дозоване навантаження;

впровадження нової апаратури, оснащеної сучасною електронною технікою посиленого візуального зображення;

застосування екранів для захисту ділянок тіла, що підлягають дослідженню, тощо.

Ці заходи, проте, не вичерпують проблеми забезпечення максимальної безпеки пацієнтів і оптимального використання цих діагностичних методів. Система забезпечення радіаційної безпеки пацієнтів може бути повною й ефективною, якщо вона буде доповнена гігієнічними регламентами припустимих доз опромінення.

4. Аварії з викидом радіоактивних речовин у навколишнє

середовище

випромінювання радіоактивність захист забруднення

Найнебезпечнішими за наслідками є аварії на АЕС з викидом в атмосферу радіоактивних речовин, внаслідок яких має місце довгострокове радіоактивне забруднення місцевості на величезних площах.

На підприємствах атомної енергетики відбулися такі значні аварії:

* 1957 рік — аварія в Уїндскейлі (Північна Англія) на заводі по виробництву плутонію (зона радіоактивного забруднення становила 500 кв. км);

1957 рік — вибух сховища радіоактивних відходів біля Челябінська, СРСР (радіаційне забруднення переважно стронцієм-90 території, на якій мешкало 0,5 млн. осіб);

1961 рік — аварія на АЕС в Айдахо-Фолсі, США (в реакторі стався вибух);

* 1979 рік — аварія на АЕС «Тримайл-Айленд» у Гарисберзі, США (сталося зараження великих територій короткоживучими радіонуклідами, що призвело до необхідності евакуювати населення з прилеглої зони).

Однак найбільшою за масштабами забруднення навколишнього середовища є аварія, яка сталася 1986 р. на Чорнобильській АЕС. Внаслідок грубих порушень правил експлуатації та помилкових дій персоналу 1986 рік став для людства роком вступу в епоху ядерної біди. Історія людства ще не знала такої аварії, яка була б настільки згубною за своїми наслідками для довкілля, здоров’я та життя людей. Радіаційне забруднення величезних територій та водоймищ, міст та сіл, вплив радіонуклідів на мільйони людей, які довгий час проживають на забруднених територіях, дозволяє назвати масштаби Чорнобильської катастрофи глобальними, а ситуацію надзвичайною.

За оцінками спеціалістів, відбулись викиди 50 мегакюрі небезпечних ізотопів і 50 мегакюрі хімічно інертних радіоактивних газів. Сумарне радіоактивне забруднення еквівалентне випадінню радіоактивних речовин від вибуху декількох десятків таких атомних бомб, які були скинуті над Хіросімою. Внаслідок цього викиду були забруднені води, ґрунти, рослини, дороги на десятки й сотні кілометрів. Під радіоактивне ураження потрапили території України, Білорусі, Росії, де зараз проживає 5 млн. осіб.

Нині радіоактивний стан об'єкта ЧАЕС такий: доза опромінення становить 15−300 мР/год, а на окремих ділянках 1−5 Р/год. Проектний термін служби саркофага, який захищає четвертий реактор, — ЗО років. Зараз планується будівництво «Саркофага-2», який повинен вмістити «Саркофаг-1» і зробити його безпечним. 15 грудня 2000 року відбулося закриття Чорнобильської АЕС.

Сьогодні ніхто практично не застрахований від впливу наслідків цієї аварії чи будь-якої іншої аварії на об'єктах атомної промисловості. Навіть віддаленість на сотні і тисячі кілометрів від АЕС не може бути гарантією безпеки.

Одним з наслідків аварії на Чорнобильській станції є довгострокове опромінення малими дозами іонізуючого випромінювання за рахунок надходження в організм радіоактивних речовин, які містяться в продуктах харчування та воді. При впливі малих доз іонізуючого випромінювання відбувається поступовий розвиток патологічних процесів.

Проблема оцінки довгострокового впливу на організм малих доз радіоактивного випромінювання належить до найбільш актуальних.

Найближчими наслідками цієї аварії стало опромінення осіб, які брали участь у гасінні пожежі та аварійних роботах на атомній електростанції. Гострою променевою хворобою захворіло 238 осіб, 29 з них померло в перші місяці після аварії, ще 15 — згодом. Пізніше діагноз «гостра променева хвороба» був підтверджений у 134 хворих, з них важкого та дуже важкого ступеня — у 43.

Близько 2 тисяч осіб отримали місцеві променеві ураження, з 800 тисяч, що брали участь у роботах з ліквідації аварії. Це пожежники, військові, працівники атомної енергетики, наукові співробітники, будівельники, медичні працівники та багато інших.

Найбільші дози опромінення зареєстровані серед пожежників та персоналу АЕС, які працювали під час аварії в першу добу.

На той час рівні радіації були:

над реактором (на висоті 200 м.) — 340 р/г.;

покрівля 4-го блоку — до 2000 р/г.;

поряд з реактором — до 1000 р/г.;

куски на відстані до 100 м — до 600−700 р/г;

на відстані 100 — 150 м. від реактора — 200 р/г.;

енергоблок № 3 300 — 400 мр/г.;

енергоблоки № 1,№ 2 — 0,2 — 30 мр/г.;

м. Прип’ять — 20 — 1800 мр/г.;

в населених пунктах 10 км. зони від 10 до 350 мр/г.

Усього, за сучасними даними, внаслідок Чорнобильської катастрофи в Україні постраждало 2 594 071 особа.

340 654 людей залучали до ліквідації катастрофи на ЧАЕС. З них до 2004 року померло 34 499.

Інвалідами стали 75 400 людей.

До 2004 року померли 469 618 осіб, з них 6 769 дітей.

Сумарні економічні збитки для України до 2015 року становитимуть 179 млрд. Дол. США.

В 1987 р. учасників ліквідації 2-ї категорії було 252 939 чол.

На 1.01.2005 р. їх стало 197 817 чол. зменшилось на 55 122 чол.

Евакуація

З 15.00 до 18.00 27 квітня евакуйовано з Прип’яті і з/ст. Янів евакуйовано 49 360 ч., (автомобільним — 33 460, залізничним — 2 200, індивідуальним — 5 100). Виїхали самостійно 8 600. було задіяно 1 100 автобусів, 3 евакопоїзда, 1 700 легкових автомобілів.

З 2 по 3 травня з 10-км зони було евакуйоване 10 779 ч.

З 4 по 7 травня з 30-км зони евакуйоване 30 136ч. Загалом 30-км зони евакуйоване 90 275ч. До кінця 1986 р. з 118 н.п. України відселено 116 тис. ч.(всього 130 тис. ч). Але евакуація продовжувалась і після 1986 р.

Було вивезено 65, 7 тис. голів худоби на 1486 автомобілях.

В результаті аварії на ЧАЕС підвищеного радіоактивного забруднення зазнала територія трьох північних районів області: Камінь-Каширського, Любешівського і Маневицького районів, до складу яких входять 167 н.п.

Згідно даних Укргідромету, радіаційний фон з 26 квітня по 3 травня 1986р. в смт. Любешів і Маневичи досягав від 700до3000 МкР/год.

Щільність забруднення населених пунктів радіо цезієм коливається від 0,2 до 2 Кі/км ². Найбільш радіоактивно забрудненими (більше 1 Кі/км²) за даними досліджень, є села Велика і Мала Осниця, Заріччя, Серхів, Галузія, Череваха Маневицького р-ну, Березна Воля Любешівського р-ну, Боровне, Воєгоща, Ворокомле, Видерта, Гута Боровенська, Житнівка. Залазько, Олександрія, Осівці, Полиці, Ставище, Личини, Качин Камінь-Каширського району.

Загальна площа території області зі щільністю забруднення цезієм-137 від 1 до 5 Кі/км² складає близько 60 тис. га.

Площа с/господарських угідь зі щільністю забруднення цезієм-137 від 1 до 5 Кі/км² становить 10 582 га, від 5 до 10 Кі/км² — 65 га.

Забруднено лісові масиви від 1 до 5 Кі/км ² в Маневицькому, Камінь-Каширському, Любешівському, Ківерцівському (800 га), Ратнівському (200 га) р-нах.

* Шляхи підвищення життєдіяльності в умовах радіаційної небезпеки. Актуальним для жителів багатьох районів України є питання про виживання в умовах підвищеної радіації. Оскільки зараз основну загрозу становлять радіонукліди, що потрапляють в організм людини з продуктами харчування, слід знати запобіжні й профілактичні заходи, щоб сприяти виведенню з організму цих шкідливих речовин.

Сучасна концепція радіозахисного харчування базується на трьох принципах:

обмеження надходження радіонуклідів з їжею;

гальмування всмоктування, накопичення і прискорення їх виведення;

підвищення захисних сил організму.

Третій напрям передбачає пошук та створення радіозахисних речовин і продуктів, які мають антиоксидантну та імуностимулюючу активність й здатні підвищувати стійкість організму до несприятливої дії радіоактивного випромінювання.

Радіопротектори — речовини переважно синтетичного походження, введення яких перед опроміненням в організм зменшує уразливий вплив іонізуючих випромінювань (аварійні роботи, військові умови) — гамафос, цистамін, серотонін.

Радіоблокіратори — речовини які перешкоджають засвоєнні організмом РР — йодистий калій (від йоду131), пентацин (від стронцію), ферроцин (від цезію). Йод міститься в смородині, чорноплідній горобині, помідорах, чорниці, морепродуктах, горосі.

Радіокорпоранти — проносні і сечогінні речовини прискорюють виведенні з організму радіонуклідів (чай, кава, какао).Введення в раціон ентеросорбентів (поглиначів). «Ентеросгель».

Вживати речовини багаті пектинами — це органічні з'єднання здатні зв’язувати радіонукліди стронцію, цезію і ін. і попереджати їх всмоктуванню та виводити з організму важкі метали (гарбуза 1-ше місце, картопля, яблука, шипшина, буряк, суниці, абрикоси, вишні, сливи, кавун, диня, морква… Насіння соняшника належить до групи радіозахисних продуктів. Багаті на біорегулятори морські продукти, дуже корисний мед і свіжі фруктові соки.

5. Заходи по захисту населення в випадку аварії на АЕС

Характер і масштаби радіоактивного забруднення місцевості при аваріях на АЕС залежать від типу реактора, ступеню його руйнування, метеорологічних умов, рельєфу місцевості і, головним чином, від характеру вибуху (тепловий чи ядерний).

При аварії на АЕС з тепловим вибухом і руйнуванням реактора відбувається викид радіонукліді в у атмосферу, гідросферу і літосферу, що обумовлює радіоактивне забруднення довкілля і опромінювання працюючого персоналу і населення.

Шляхи впливу радіаційних факторів на населення

При аварії ядерного реактора з викидом в атмосферу РАДІОАКТИВНИХ РЕЧОВИН можливі слідуючи основні шляхи впливу радіаційних факторів на населення:

— зовнішнє гамма-випромінювання при проходженні радіоактивної хмари;

— внутрішнє опромінення за рахунок вдихання радіоактивних аерозолів (інгаляційна небезпека);

— контактне опромінення при радіоактивному забрудненні шкіряних покровів і одягу;

— загальне зовнішнє гамма — опромінення людей від радіоактивних речовин, які осіли на поверхню ґрунту і місцеві об'єкти (будинки, споруди і т.п.);

— внутрішнє опромінення в наслідок використання населенням води і місцевих харчових продуктів, забруднених радіоактивними речовинами.

Основним завданням по захисту населення в випадку аварії повинно бути — зведення до мінімуму кількості опромінених осіб і рівнів опромінення.

Виконання заходів сприяє зменшенню шкоди здоров’я населення, а також зниженню народно — господарських втрат.

В зв’язку з тим, що при аварії джерело випромінювання стає неконтрольованим, треба попередити чи обмежити опромінення людей заходами надзвичайного характеру. При цьому необхідно прагнути до того. Щоб користь від проведених заходів перевищила шкоду і втрати, зв’язані з їх проведенням.

Ступінь радіаційної небезпеки для населення о приділяється:

— кількісним і радіонуклідним складом викинутих у зовнішнє середовище РР;

— відстанню від джерела радіоактивного викиду до населених пунктів;

— характером їх забудови і щільністю населення;

— метеорологічними умовами під час аварії, порою року;

— характером с. господарського використання території, водозабезпечення і харчування населення.

При прогнозі радіаційних наслідків і плануванні заходів по захисту населення треба виділити три фази протікання аварії:

1. Рання фаза (РФ) — від початку аварії до моменту закінчення викидів РР в атмосферу і закінчення формування радіоактивного сліду на місцевості. Тривалість цієї фази в залежності від характеру і масштабів аварії може бути від декількох годин до декількох діб.