Світові фінансові банківські кризи: важелі та заходи демпфінування, їх вплив в зарубіжній і вітчизняній практиці

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА на тему: «Світові фінансові банківські кризи: важелі та заходи демпфінування, їх вплив в зарубіжній і вітчизняній практиці «

за спеціальністю 8.50 103 «Міжнародна економіка»

Київ — 2009

РЕФЕРАТ магістерської роботи студента Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі

Тема магістерської роботи: «Світові фінансові банківські кризи: важелі та заходи демпфінування, їх вплив в зарубіжній і вітчизняній практиці «

Загальний обсяг роботи складає 92 сторінки.

Містить 3 таблиці, 22 рисунка, 62 джерела посилань, 4 додатки.

Актуальність дослідженої проблеми базується на необхідності об'єктивного оцінювання глибини фінансової кризи 2008 2009 рр. в Україні, динаміки її розвитку і обсягів руйнівної дії.

Об'єктом магістерської роботи є фінансовобанківська криза в Україні.

Робота мала за мету отримання об'єктивних оцінок впливу світової фінансової кризи на діяльність банківської системи України, оцінювання ефективності заходів НБУ по стримуванню розвитку фінансової кризи в банківській системі Україні та розробка пропозицій по удосконалення застосування інструментів подолання наслідків світової фінансової кризи в Україні.

Магістерська робота містить в собі наступні напрямки дослідження:

— Сутності процесів глобалізації та світової фінансової глобалізації;

— Сутності та сучасного стану світової фінансової системи;

— Історії та причин виникнення світових фінансовобанківських криз;

— Розвитку світової фінансової кризи 2008 року в розвинених країнах та в Україні;

— Рівня «глибини» фінансової кризи в банківській системі України;

— Заходів та інструментів подолання наслідків світової фінансової кризи як на макрорівні України і її банківської системи, так і на мікрорівні комерційного банку ВАТ АБ «Укргазбанк».

Практичне значення магістерської роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані фахівцями в цій галузі.

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО — МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СВІТОВИХ ФІНАНСОВИХ БАНКІВСЬКИХ КРИЗ, ЯК НАСЛІДОК ГЛОБАЛІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ

1.1 Понятійне визначення та основні ознаки процесу економічної та фінансової глобалізації сучасного світового господарства

1.2 Світова фінансова система та сутність світових фінансових банківських криз Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ БАНКІВСЬКИХ ФІНАНСОВИХ КРИЗ У РОЗВИНЕНИХ КРАЇНАХ СВІТУ ТА ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ КРАЇНАХ

2.1 Аналіз фінансових банківських криз у розвинених країнах світу та основних інструментів їх подолання

2.2 Дослідження банківської фінансової кризи в Україні в сучасних умовах

2.3 Можливість використання Україною досвіду розвинених країн світу щодо подолання банківських фінансових криз

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3. ЗАХОДИ ЩОДО ДЕМПФІНУВАННЯ ТА ПОДОЛАННЯ НАСЛІДКІВ СВІТОВОЇ БАНКІВСЬКОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ В УКРАЇНІ

3.1 Основні важелі та шляхи демпфінування у вітчизняній практиці

3.2 Програма подолання наслідків світової банківської фінансової кризи в Україні

3.3 Рекомендації щодо підвищення ефективності інструментів подолання наслідків світової фінансової банківської кризи в Україні

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ СПИСОК ДЖЕРЕЛ ПОСИЛАНЬ ДОДАТКИ

ВСТУП Глобальна світова фінансова криза 2007 2008 рр. — це глибока фінансова криза, яка, розпочавшись з банкрутства великих фінансових установ в США, швидко розрослась у глобальну кризу, призвела до банкрутства декількох великих європейських банків, падіння різних біржових індексів та значного падіння вартості акцій і товарів по всьому світу.

Негативні події на світових ринках суттєво вплинули і на економіку та фінансовий сектор України. Хоча Національний банк докладав чимало зусиль, країна отримала підтримку з боку МВФ, було створено стабілізаційний фонд та вжито цілу низку інших заходів, в Україні поки що не вдалося остаточно зупинити розвиток негативних тенденцій.

Проблемам розвитку глобалізаційних процесів, їхнього впливу на різні сфери суспільного життя, особливостям формування фінансової системи в сучасних умовах присвятили свої роботи вітчизняні та іноземні фахівці, науковці й практики, зокрема Т. Левіт, А. Тейлор, М. Обстфелд, Г. Гескюере, Д. Лук’яненко В. Лукашевич, І. Хоминич, А. Макушкін, А. Архипов, В. Захожай та інші.

Для розуміння проблем сучасної «архітектури» світової фінансової системи велике теоретико-методологічне значення мають праці таких західних учених, як Дж. Бхагваті, А. Деміркуг-Кунта, У. Духрова, Е. Детрагаче, М. Кауфмана, П. Кругмана, К. Муза, К. Омає, Дж. Стігліца, Дж. Сакса, Дж. Сороса, Дж. Стюарта, Б. і Р. Ярбургів. Серед вітчизняних вчених-дослідників проблематики глобальної фінансової системи слід назвати роботи Л.О. Бакаєва, О.Г. Білоруса, В.С. Будкіна, І.В. Бураківського, Д.Г. Лук’яненка, О. М. Мозгового, В.Є. Новицького, Ю. М. Пахомова, О.В. Плотнікова, А. М. Поручника, О.І. Рогача, Л. В. Саакадзе, В. С. Савчука, В.І. Сіденка, С.В. Сіденко, А.С. Філіпенка, у роботах яких важлива увага приділяється контексту глобальної фінансової системи та визначаються чинники і напрямки убезпечення національної економіки від ризиків експансії глобального світу.

Актуальність теми магістерської роботи полягає в необхідності об'єктивного оцінювання глибини фінансової кризи 2008 2009 рр. в Україні, динаміки її розвитку і обсягів руйнівної дії .

Об'єктом магістерської роботи є фінансово-банківська криза в Україні.

Предметом магістерської роботи є фінансові характеристики діяльності банківської системи України у період початку та поточного розвитку наслідків світової фінансової кризи в фінансовій системі України.

Метою магістерської роботи є отримання об'єктивних оцінок впливу світової фінансової кризи на діяльність банківської системи України, оцінювання ефективності заходів НБУ по стримуванню розвитку фінансової кризи в банківській системі Україні та розробка пропозицій по удосконалення застосування інструментів подолання наслідків світової фінансової кризи в Україні.

Завданнями магістерської роботи є дослідження:

— Сутності процесів глобалізації та світової фінансової глобалізації;

— Сутності та сучасного стану світової фінансової системи;

— Історії та причин виникнення світових фінансово-банківських криз;

— Розвитку світової фінансової кризи 2008 року в розвинених країнах та в Україні;

— Рівня «глибини» фінансової кризи в банківській системі України;

— Заходів та інструментів подолання наслідків світової фінансової кризи як на макрорівні України і її банківської системи, так і на мікрорівні комерційного банку ВАТ АБ «Укргазбанк».

Методологічну основу магістерської роботи становлять історичний, системно-структурний підхід до аналізу економічних процесів і зв’язків. Дослідження базується на використанні методів наукової абстракції, діалектичному методі пізнання, методах статистичного, логічного, кількісного аналізу та експертних оцінок.

Джерельною та статистичною базою магістерської роботи є дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених, Закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, матеріали Міністерства економіки України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства фінансів України, Національного банку України, Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Європейського банку з реконструкції та розвитку, фінансова звітність діяльності ВАТ АБ «Укргазбанк» за 2008 2009 роки.

Практична цінність результатів магістерської роботи полягає у виявленні об'єктивного рівня «глибини» банківської кризи 2008 2009 рр. в Україні та обґрунтуванні ефективності застосування ряду фінансових важелів стабілізаційного та рекапіталізаційного рефінансування банків Національним банком та урядом України, що підтверджується практикою та може бути використано спеціалістами антикризового менеджменту в даній галузі.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СВІТОВИХ ФІНАНСОВИХ БАНКІВСЬКИХ КРИЗ, ЯК НАСЛІДОК ГЛОБАЛІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ

1.1 Понятійне визначення та основні ознаки процесу економічної та фінансової глобалізації сучасного світового господарства

Провідним напрямком світогосподарського розвитку останніх десятиліть (особливо останнього) є поступовий перехід багатьох країн до економіки відкритого типу. Він передбачає ліквідацію державної монополії зовнішньої торгівлі, використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільного підприємництва, інтеграцію господарського комплексу в світове господарство та світовий ринок.

Розгортання процесів глобалізації є однією з основних ознак сучасного розвитку світового господарства, які справляють суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік.

На мою думку, під глобалізацією світового господарства доцільно розуміти процес посилення взаємозв'язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових і універсальних ліберально-демократичних цінностей тощо.

Основними наслідками глобалізації є поступове перетворення світового простору в єдину зону, де безперешкодно переміщаються капітали, товари, послуги, де вільно поширюються ідеї й пересуваються їхні носії, стимулюючи розвиток сучасних інститутів і шліфуючи механізми їхньої взаємодії. Глобалізація, таким чином, має на увазі утворення міжнародного правового й культурно-інформаційного поля, свого роду інфраструктури міжрегіональних, у т.ч. інформаційних, обмінів.

І хоча глобалізація є новітньою тенденцією у суспільному житті, дехто з фахівців вважає, що наприкінці XX століття розпочалася Друга ера глобалізації - фінансова глобалізація.

Складовими фінансової глобалізації є: глобальні фінансові ринки, глобальні фінансові суб'єкти (ТАНК, транснаціональні банки, центральні банки тощо), глобальні фінансові інструменти як глобальні продукти, які є об'єктом купівлі-продажу на глобальних фінансових ринках (гроші, інвестиції, цінні папери, кредити тощо), технології фінансової глобалізації (глобальні фінансові стратегії, глобальні фінансові мережі, фінансові інновації тощо).

У найширшому розумінні фінансова глобалізація є ідеологією, політикою та практикою об'єднання національних грошових систем шляхом їх заміщення «світовими грошима», функції яких беруть на себе гроші США, об'єднаної Європи та Японії. Вона є багаторівневим явищем, оскільки існує на макрорівні — тобто впливає на підприємства, в тому числі ТАНК, мезорівні — валютні, фондові та інші фінансові ринки всередині федеративних держав, макрорівні — державні фінанси і мегарівні — міжнародному, в тому числі регіональному, міждержавному рівні.

При формуванні фінансової політики України та реформуванні її фінансової системи слід брати до уваги той факт, що фінансова глобалізація — це суперечливий процес. З одного боку, вона сприяє розширенню обмінів товарами, технологіями, руху капіталів, інформації тощо, а з іншого — супроводжується гіпертрофією міжнародного фінансового сектору, що дедалі більше не відповідає потребі розвитку реальної економіки, надає переваги розвиненим державам, збільшує відстань між багатими й бідними країнами. На макрофінансовому рівні діє дві супротивні тенденції — тенденція до лібералізації фінансових ринків країн поряд із збереженням протекціоністських заходів. До того ж, з одного боку, глобалізація дає можливість фінансовим структурам захистити себе від валютних та процентних ризиків шляхом використання інноваційних фінансових інструментів, з іншого — породжує міжнародну фінансову нестабільність, міжнародні фінансові кризи.

Сутність глобалізації прояснюється в наступних причинах формування глобалізаційних процесів:

процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;

науково-технічний прогрес: поява інформаційних технологій, які корінним чином змінюють всю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв’язки (зниження витрат на трансакції);

загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та є важливими з точки зору збереження та розвитку людської цивілізації.

Основні ознаки процесу глобалізації [22]:

взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами;

фінансова глобалізація — зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;

послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;

розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів;

створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем;

тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування.

Глобалізація на рівні окремої країни характеризується ступенем взаємозв'язку її економіки зі світовою економікою в цілому. Незважаючи на зростання глобалізації світової економіки, не всі країни в однаковій мірі інтегровані до неї. Існують декілька головних показників, що визначають ступінь інтегрованості економік різних держав у глобальну економіку, серед яких:

· співвідношення зовнішньоторговельного обороту і ВВП;

· прямі іноземні інвестиції (ПІІ), які спрямовуються в економіку країни і з країни, та портфельні інвестиції;

· потік платежів роялті в країну та з країни, що пов’язані з переданням технології.

Глобалізація на світовому рівні визначається економічними взаємозв'язками між країнами, який зростає та відбивається на зустрічних потоках товарів, послуг, капіталу та ноу-хау, що постійно збільшуються. Основною рисою процесу глобалізації є формування глобально функціонуючого виробничого процесу, серцевиною якого є сформовані інтернаціоналізовані відтворювальні цикли — ядра, які виступають своєрідним локомотивом світового господарства. В межах цих циклів формується світовий дохід, перерозподіл якого є головним стратегічним орієнтиром і основою зовнішньої політики будь-якої держави.

У сучасному світі розвиток будь-якої держави значною мірою залежить від її участі в міжнародних відносинах. Цей підхід є цілком зрозумілим, адже як свідчить світовий досвід, економіка жодної країни не спромоглася повноцінно функціонувати, ізолювавши себе від світової економічної системи. Дослідження показують, що лише взаємопроникнення окремих національних економік через механізми іноземних інвестицій, створення спільних підприємств або транснаціональних корпорацій і становлять основу явища, яке ми називаємо глобалізацією світової економіки. Проте найактивніше відбувається фінансова глобалізація, що проявляється у вільному переливанні фінансового капіталу між національними та регіональними ринками капіталу, що призведе до того, що великі потоки іноземного капіталу опиняться на вітчизняному фінансовому ринку. А це може мати неоднозначний вплив на внутрішній фінансовий ринок. Саме тому сьогодні науковці, банкіри, політики все більше уваги приділяють такому явищу як фінансова глобалізація, шукають нові шляхи організації фінансової системи України та надають рекомендації щодо її вдосконалення.

Питанням фінансової глобалізації, вивченням різних сторін прояву явища глобалізації присвячено праці таких відомих іноземних науковців, як Дж. Маршал, Ж. Гера, В. Ханкель, Дж. Гелбрейт. Глибокі дослідження економічної та фінансової глобалізації здійснюють в Україні науковці О. Білоус, Д. Лук’яненко, В. Міщенка, В. Захожай, Л. А. Яремко, Л. В. Стукало, Є. Савельєв, З. О. Луцишин, В. Гейця, І.Г. Неделько.

Аналізуючи теоретичні надбання та практичні рекомендації наведених економістів стосовно змісту процесу фінансової глобалізації, я спробувала узагальнимо та синтезувати їх погляди. Отже, в сучасних наукових працях термін фінансова глобалізація зазнає різних інтерпретацій [44,c.85]:

фінансова глобалізація є об'єктивним процесом, який відображає сукупність умов розвитку сучасного світового суспільства і, насамперед, науково-технічного і економічного прогресу. Це найбільш складний та розвинений з точки зору інтернаціоналізації процес, що є наслідком поглиблення фінансових зв’язків країн, лібералізації цін та інвестиційних потоків, створення глобальних фінансових груп;

фінансова глобалізація це вільний та ефективний рух капіталів між країнами й регіонами, функціонування глобального ринку, формування системи наднаціонального регулювання міжнародних фінансів, реалізацію глобальних фінансових стратегій ТНК і транснаціональних банків;

фінансова глобалізація є ідеологією, політикою та практикою об'єднання національних грошових систем шляхом їх заміщення «світовими грошима», функції яких беруть на себе гроші США, об'єднаної Європи та Японії;

фінансова глобалізація це посилення взаємозалежності та взаємовпливу країн у сфері фінансових відносин, зростанням ролі міжнародних кредитних відносин, міжнародного руху капіталів, розширенням джерел надходження доходів і розміщення активів у інших країнах. В її основі вільний рух капіталів, валюти, їх переміщення через національні кордони, результатом чого є формування глобальних фінансових ринків і світового фінансового співтовариства;

фінансова глобалізація це розширення кордонів, меж ринків інвестиційних інструментів, усунення бар'єрів доступу та розширення можливостей вільного залучення до глобального інвестиційного процесу на принципах конкурентної боротьби;

фінансова глобалізація це інтеграція національних фінансових систем із міжнародними фінансовими ринками та інституціями.

Отже, синтезуючи наведені визначення робимо висновок, що надати однозначне визначення процесу фінансової глобалізації важко, адже це дуже складний процес. Але в загальному розумінні фінансова глобалізація означає об'єднання національних фінансових ринків з наступним їх перетворенням у єдиний світовий фінансовий простір. Вона забезпечує прискорення темпів інновацій, посилює взаємодію національних економік на базі сучасних інформаційних технологій і принципів регулювання, створює гнучкі ринки праці, товарів, капіталу.

У сучасному світі глобалізація справляє домінуючий вплив на розвиток будь-якої держави. З одного боку, через розповсюдження інновацій у сфері технологій і менеджменту, активний обмін товарами, послугами, інвестиціями вона сприяє підвищенню ефективності функціонування національних економік, а з іншого — посилює нерівномірність, асинхронність та диспропорційність розвитку. Однією з найяскравіших форм прояву процесу глобалізації є вибухоподібне зростання в останні роки світового фінансового ринку, фінансових трансакцій, що здійснюються між суб'єктами світо-господарських зв’язків.

Поглиблення інтернаціоналізації у фінансовій сфері, зміцнення зв’язків між основними фінансовими центрами світу стали основою так званої фінансової революції. Ключові елементи фінансової революції [45, c.322]:

— поглиблення міжнародної фінансової інтеграції,

— формування системи міжнародних фінансових інститутів.

— швидкий розвиток фінансових інновацій.

Згідно з пропозиціями Н. В. Стукало [44, c. 96], для проведення комплексної оцінки рівня фінансової глобалізації країни необхідно брати до уваги такі показники:

— E — обсяг експорту фінансових послуг країни;

— I — обсяг імпорту фінансових послуг країни;

— CD — обсяг валютних депозитів у вітчизняних банківських інститутах країни;

— CC — обсяг кредитів в економіку країни в іноземній валюті;

— ID — обсяг валового зовнішнього боргу;

— DI — обсяг прямих іноземних інвестицій;

— PI — обсяг портфельних іноземних інвестицій;

— OI — обсяг інших інвестиційних активів (відповідно до міжнародної інвестиційної позиції країни);

— BC — обсяг статутного капіталу банків з іноземним капіталом, зокрема зі 100відсотковим іноземним капіталом.

В магістерському проекті досліджені аспекти показників CD та BC запропонованої оцінки рівня фінансової глобалізації країни.

В табл.1.1 наведені інформаційні дані Національного банку України про сьогоднішніх мажоритарних власників-нерезидентів в перших 60 найбільших комерційних банках України станом на 01.06.2009.

Як показує аналіз даних, наведених в табл.1.1:

питома вага активів в перших 60 банках банківської системи України становить 96, 34% від загальної суми активів банківської системи України;

питома вага активів в перших 60 банках банківської системи України, які знаходяться під управлінням власників-нерезидентів, становить 54,48% від загальної суми активів банківської системи України;

з перших 60 комерційних банків банківської системи України — 30 комерційних банків є власністю нерезидентів;

сумарна частка активів в інших 100 комерційних банках України не перевищує 3,7% від загальної суми активів в банківській системі України.

Таблиця 1.1

Мажоритарні власники-нерезиденти в перших 60 найбільших комерційних банках України [55]

Таким чином, через 18 років незалежності станом на 01.06.2009 року, за рахунок привабливого для нерезидентів рівня прибутковості діяльності банків в Україні, більше 54% фінансового потоку в Україні приватизовано та управляється нерезидентами, а також інтегровано в глобальний міжнародний рух фінансових ресурсів, який не може регулюватися тільки урядом держави, на території якої діють банки.

Відповідно, опублікований вперше Національним банком України у 2009 році статистичний матеріал про по-валютну структуру залучених та запозичених коштів комерційних банків України (станом на 01.04.2009 року [55]), показує реальний рівень глобалізації фінансової системи України в обслуговуванні руху міжнародних фінансових ресурсів:

— загальна сума залучених коштів в БС України становить — 753,5 млрд. грн., з них сумарний еквівалент залучених коштів в іноземній валюті становить еквівалент 457,7 млрд. грн. (60,74%);

— загальна сума залучених коштів в перших 18 найбільших банках БС України становить — 520,7 млрд. грн., з них сумарний еквівалент залучених коштів в іноземній валюті становить еквівалент 329,9 млрд. грн. (63,35%);

Фінансова глобалізація має певні небезпеки як для розвинутих країн, так і для країн, що мають невисокий економічний рівень розвитку. Існують реальні небезпеки фінансової глобалізації [53, c.27]:

по-перше, небезпека глобальних фінансових криз;

по-друге, небезпека підриву суверенітету країн з невисоким рівнем розвитку з причин боргової і іншої фінансової залежності;

по-третє, розрив рівня фінансового і, в цілому економічного, розвитку окремих країн;

по-четверте, фінансове підпорядкування країн з невисоким рівнем розвитку з боку розвинутих країн;

по-п'яте, фінансиалізація культурних та інших нематеріальних цінностей.

1.2 Світова фінансова система та сутність світових фінансових банківських криз

На даний момент не існує єдиного визначення світової фінансової системи. Наприклад, Красавіна Л.Н. вважає, що «світові валютні, кредитні, фінансові і страховки ринки є специфічною сферою ринкових відносин, де об'єктом операції служить грошовий капітал» [36, c. 53]. Об'єктивна основа розвитку світових валютних, кредитних, фінансових ринків — це «закономірності кругообігу функціонуючого капіталу». Капітали на одних ділянках, що тимчасово звільняються, перетікають на ті ділянки, де виникає на них попит. Бездіяльність капіталу суперечить його природі і законам ринкової економіки. На рівні всесвітнього господарства цю суперечність вирішують світові валютні, кредитні і фінансові ринки.

Рогач О.І. визначає фінансові ринки як «сферу економічних відносин, які виникають при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти і цінних паперів, деномінованих в іноземній валюті, а також операцій з інвестування капіталу в іноземній валюті» [38, c. 42].

Предметом торгівлі на світовому фінансовому ринку є позиковий капітал, боргові інструменти і похідні контракти. З функціональної точки зору, на думку Мозгового О. М. [ 37, c.123], під міжнародним фінансовим ринком слід розуміти сукупність і взаємне переплетення національних і міжнародних ринків, що забезпечують напрям, акумуляцію і перерозподіл грошових капіталів між суб'єктами ринку за допомогою банківських і інших фінансових установ для мети відтворювання і досягнення нормального співвідношення між попитом і пропозицією на капітал. А по економічній сутності, це — система певних відносин і своєрідний механізм збору і перерозподілу на конкурентній основі кредитних ресурсів між країнами, регіонами, галузями, економічними агентствами.

Фінансові ресурси світу (світові фінанси) — це сукупність фінансових ресурсів усіх країн, міжнародних організацій і міжнародних фінансових центрів світу [36, c.91]. По вузькому визначенню, це тільки ті фінансові ресурси, що використовуються в міжнародних економічних відносинах, тобто відносинах між резидентами і нерезидентами. Границя між широким і вузьким визначеннями усе більше розмивається в міру глобалізації світових фінансів.

Фінансові ресурси світу знаходяться переважно в русі, перерозподіляючись між різними учасниками міжнародних економічних відносин. Частина з них попадає в золотовалютні резерви (ЗВР), частина надається за рубіж на пільгових умовах у виді допомоги, але основна маса купується і продається на світовому фінансовому ринку (світових ринках капіталу). механізм цього переливу можна представити у виді схеми рис 1.1 [36]:

Рис. 1.1 Механізм перерозподілу фінансових ресурсів світу [36, c.78]

Основна маса фінансових ресурсів світу зосереджена в розвитих країнах. Приватні особи, компанії, організації й уряди цих країн володіють основною частиною золотовалютних резервів світу; саме їхні фінансові засоби обертаються на світовому фінансовому ринку і, в основному, є головними джерелами фінансової допомоги у світі.

Світовий фінансовий ринок являє собою сукупність фінансово-кредитних організацій, що як посередники перерозподіляють фінансові активи між кредиторами і позичальниками, продавцями і покупцями фінансових ресурсів.

Світовий фінансовий ринок можна розглядати під різними кутами зору. З функціональної точки зору його можна розбити на такі ринки, як валютний, деривативів, страхових послуг, акцій, кредитний, а ці ринки, у свою чергу, підрозділяються на ще більш вузькі. З погляду термінів обертання фінансових активів світовий валютний ринок можна розділити на дві частини: грошовий ринок (короткостроковий) і ринок капіталу (довгостроковий).

Міжнародні валютні відносини поступово придбали сучасні форми організації на основі інтернаціоналізації господарських зв’язків. Валютна система — це форма організації і регулювання валютних відносин, закріплена національним законодавством чи міждержавними угодами. Розрізняють національну, світову, міжнародну (регіональну) валютні системи [36, c. 12].

Історично спочатку виникли національні валютні системи, закріплені національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою частиною грошової системи країни, хоча вона відносно самостійна і виходить за національні границі. Її особливості визначаються ступенем розвитку і станом економіки і зовнішньоекономічних зв’язків.

Характер функціонування і стабільність світової валютної системи залежать від ступеня відповідності її принципів структурі світового господарства, розміщенню сил і інтересам ведучих країн. При зміні даних умов виникає періодична криза світової валютної системи.

Взаємний зв’язок національної і світовий валютних систем не означає їхньої тотожності, оскільки різні їхні задачі, умови функціонування і регулювання, вплив на економіку окремих країн і світове господарство. Зв’язок і розходження національних і світовий валютних систем виявляються в їхніх елементах (табл.1.2).

Таблиця 1.2

Основні елементи національної і світовий валютних систем [36, c.24]

Формування світового фінансового ринку стало основою колосальної експансії глобального капіталу, і особливо — спекулятивного капіталу. Це створює загрозу світових фінансових криз, що охоплюють більшість країн світу. Події останнього часу, а саме європейська валютна криза 19 921 993 рр., мексиканська фінансова криза 1994 р. й особливо загострення фінансових проблем у Південно-Східній Азії в 1997 р. та р. Росії й Бразилії в 1998 р., з новою силою привернули увагу до міжнародних фінансових проблем.

Фінансові кризи показали, що ситуацію ускладнюють небезпеки подальшого порушення макроекономічного балансу, які висувають інші принципове в регулятивному відношенні питання: що з негативних факторів є первісним. Або це — вибухонебезпечні зовнішні боргові нагромадження, експортна незабезпеченість фінансових зобов’язань по відношенню до валютних інструментів та інститутів, або навпаки, скоріше — це порушення балансу на валютних біржах, які можуть спричинитися до погіршення стану на біржах фондових, в реальному векторі взагалі, об'єктивно унеможливлюючи таким чином своєчасне повернення боргів закордонним кредиторам та підриваючи довіру потенційних прямих інвесторів до країни.

Економічна криза 2007 2009 років, яку переживає світ, восьма за останніх сто років.

Історія банківсько-фінансових криз [53, c. 27]:

1890 Криза банку Baring. Найстаріший англійський банк Baring — кредитор залізниць та інших інфраструктурних проектів — збанкрутував. Банк Франції та Російський центральний банк надали Англії великий кредит, що допоміг країні впоратися з валютною кризою і провести санацію банку.

1907 Криза фондової біржі в Нью-Йорку. Банк Англії підняв дисконтну ставку з 3,5 до 6% для поповнення золотих резервів. Це призвело до відпливу капіталу з США — інвестори охоче вкладали у держпапери Королівства. Акції на Нью-Йоркській фондовій біржі обвалилися.

1914 Міжнародна фінансова криза. Була викликана початком Першої світової війни. Причина — тотальний розпродаж паперів іноземних емітентів урядами США, Великої Британії, Франції та Німеччини для фінансування воєнних дій. Руїна та окупація України и 1920;1922 — Світова економічна криза. Післявоєнна дефляція і рецесія. Явище було пов’язане з банківськими і валютними кризами в Данії, Італії, Фінляндії, Голландії, Норвегії, США та Великій Британії. Голод в Україні в 1929;1933 Велика депресія. 29 жовтня 1929 року (Чорний четвер) обрушилися всі фондові індекси на американських біржах. Кризі передувало скорочення виробництва у країнах, що розвиваються: бум фондового ринку в США у 19 271 928 роках призвів до відпливу капіталу з Європи та Латинської Америки, спровокував кілька валютних криз в Австралії, Аргентині, Бразилії, Уругваї. Голодомор.

1933 Криза долара. Президент США Теодор Рузвельт вирішив припинити дію золотого стандарту в США. На той момент запаси золота у ФРС не покривали обсягу грошової маси в країні. Побоюючись втілення планів Рузвельта, іноземні інвестори почали скуповувати долари, обмінювати їх на золото і вивозити дорогоцінний метал з країни. У підсумку Рузвельт здійснив задумане: скасував прив’язку долара до золота.

1973 Перша енергетична криза. Почалася з подачі країн — членів ОПЕК, які знизили обсяги видобутку нафти. Таким чином добувачі чорного золота намагалися підняти вартість нафти на світовому ринку. 16 жовтня 1973 року ціна барелі нафти підвищилася на 67% - з $ 3 до $ 5. У 1974 році вартість нафти сягнула $ 12.

1987 Чорний понеділок. 19 жовтня 1987 року американський фондовий індекс Dow Jones Industrial обвалився на 22,6%. Слідом за американським провалилися ринки Австралії, Канади, Гонконгу. Катастрофу на світових фондових майданчиках біржовики вважають містикою: події не передували економічні чи політичні потрясіння. Можлива причина кризи — стадний ефект: відплив інвесторів з ринків після істотного зниження капіталізації двох-трьох великих компаній.

19 941 995 Мексиканська криза. Наприкінці 80х мексиканський уряд провадив політику залучення інвестицій у країну. Зокрема, чиновники відкрили фондову біржу, вивели на майданчик більшість мексиканських держкомпаній. У 19 891 994 роках у країну хлинув потік іноземного капіталу. Перший прояв кризи — втеча капіталу з Мексики: іноземці почали побоюватися економічної кризи. У 1995 році з країни «пішли» $ 10 млрд. Почалася криза банківської системи.

1997 Азійська криза. Наймасштабніше падіння азіатського фондового ринку з часів Другої світової війни. Криза стала наслідком відходу іноземних інвесторів з країн Південно-Східної Азії. Причина — девальвація національних валют регіону і високий рівень дефіциту платіжного балансу країн ПСА. За підрахунками економістів, азійська криза знизила світовий ВВП на $ 2 трлн.

1998 Російська криза. Одна з найважчих економічних криз в історії Росії. Причини дефолту — величезний державний борг країни, низькі світові ціни на сировину (Росія — великий постачальник нафти й газу на світовий ринок) і піраміда державних короткострокових облігацій, за якими уряд РФ не зміг розплатитися вчасно. Курс рубля щодо долара в серпні 1998го — січні 1999го знизився втричі - з 6 до 21 руб./долар.

2001 Криза.com. Крах інтернет-компаній (доткомів) спочатку зачепив дрібні інтернет-компанії. Потім хвиля банкрутств прокотилася великими компаніями, що спеціалізувалися на послугах b2b (бізнес для бізнесу). Причина кризи — невиправдано високий рівень інвестицій у підприємства IT-сектору і низькі фінпоказники багатьох із них. Після кризи доткомів у США почалася рецесія.

Оскільки фінансова система — це сукупність урегульованих фінансово-правовими нормами окремих ланок фінансових відносин і фінансових установ, за допомогою яких держава формує, розподіляє і використовує централізовані й децентралізовані грошові фонди [36, c. 16], можна говорити лише у першому наближенні про світову фінансову систему у вузькому розумінні - як про сукупність світових фінансових установ. У широкому ж розумінні, світову фінансову систему слід розглядати як сукупність фінансових систем окремих національних економік в межах якої кожна держава виробляє і реалізує фінансову політику, за допомогою власного фінансового механізму [50, c.158]. Проте національні і міжнаціональні (на зразок «Єврозони») фінансові системи дуже щільно взаємопов'язані і переплетені. Тому не дивно, що внутрішня криза в американській фінансовій системі призвела до кризи загальносвітового масштабу.

Фінансова криза у США почалася з іпотечної кризи ще у 2006 року. Головною її причиною було зростання обсягів неповернених житлових кредитів ненадійними позичальниками. Криза стала помітною і почала набирати міжнародних масштабів навесні 2007 року, коли New Century Financial Corporation, найбільша іпотечна компанія США пішла із Нью-Йоркської фондової біржі у результаті заборони, накладеною на торги її акціями. Компанія перестала видавати кредити, і крім того, виявилися неспроможною виплачувати заборгованість кредиторам. І хоча доля кредитів, виданих ненадійним позичальникам, була незначною у загальній масі іпотечних кредитів, це спричинило паніку на ринку житла. Іпотечні банкрутства добралися і до надійних позичальників. На хвилі банкрутств американських агенцій із іпотечного перекредитування ненадійних позичальників, інші кредитні організації перестали видавати іпотечні позики навіть позичальникам із хорошим кредитним рейтингом, хто не мав підтвердженого офіційного доходу, або початкового внеску. Протягом наступних кількох місяців зазнали збитків або збанкрутували десятки компаній [48, c.75].

Які ж головні причини виникнення іпотечної кризи у США? По-перше, це обвал на ринку житла. В 2001 — 2005 р. у багатьох частинах США спостерігалося швидке зростання цін на нерухомість, викликане низькими процентними ставками по кредитах, «м'яким» підходом кредиторів до оцінки платоспроможності позичальників і високою схильністю домогосподарств до придбання житла у власність. У цей період в 2 рази зросли обсяги будівництва будинків (у порівнянні з 1990 — 1995 р.), під заставу наявного житла американці взяли кредитів на 750 млрд. дол. (в 2005 р.), витративши з них 2/3 на особисте споживання, ремонт і виплату боргів по кредитних картах. У другій половині 2005 р. на ринку почалося падіння цін на житло й збільшення термінів експозиції об'єктів. Для позичальників, що отримали кредити нещодавно й практично на всю вартість житла (тобто при LTV — співвідношенні розміру кредиту й вартості закладеного житла — близькому до 100%), падіння вартості нерухомості - істотний стимул для відмови платити по кредитах, особливо, з огляду на той факт, що нестандартні кредити видавалися позичальникам, що мали проблеми із платоспроможністю в минулому. Збільшення пропозиції житла на ринку й жорсткості умов видачі нових кредитів поряд із зростанням процентних ставок спричинило подальше падіння цін на житло [48, c.76].

По-друге, зниження прибутковості іпотечного бізнесу й підвищення ризиків іпотечних операцій. Наприкінці 2005 р. відбулася несподівана й ледь помітна зміна в стратегіях кредиторів: від конкуренції за ціною (зниження процентної ставки) кредитори перейшли до конкуренції за умовами кредитування (спрощення стандартів кредитування). Протягом 2005 р. кредитори, що працюють на ринку нестандартних кредитів, конкурували між собою шляхом зниження процентних ставок. Ця війна призвела до збільшення якості їхніх кредитних портфелів, тому що низькі ставки по кредитах залучали людей з гарною кредитною історією, які могли б отримати й стандартні кредити. Проблема, однак, полягала в тому, що такі кредити не приносили достатньо прибутку (до кінця 2005 р. різниця між процентною ставкою по кредитах і вартістю залучених коштів знизилися до 3 процентних пунктів у порівнянні з 6 процентними пунктами в 2003 р.) [32, c.6].

Для збільшення прибутку кредитори почали підвищувати процентні ставки, що природно спричинило зменшення кількості нових клієнтів і обсягів виданих кредитів. Ряд економістів вважають, що кредитори були орієнтовані більше на збереження й збільшення показника «обсяг виданих кредитів», по якому інвестори оцінюють потенціали росту компанії й зміна якого впливає на ринкову вартість акцій. Для цього кредитори почали робити винятки зі стандартів кредитування, чому сприяла й відсутність державного контролю за портфелями нестандартних кредитів. У міру розвитку кризи на ринку житла стала збільшуватися кількість дефолтів по таких високо-ризикових кредитах, що означало збитки для компаній-кредиторів.

В умовах конкуренції на ринку нестандартних кредитів, ряд «молодих» кредиторів, що не мають достатнього досвіду оцінки кредитних ризиків нестандартних позичальників, вивели на ринок нові продукти, які дозволяли отримати кредит позичальникові, що не має документації на житло, початкового внеску, з низьким кредитним рейтингом, непідтвердженим доходом. [34, c.7].

Третя причина іпотечної кризи у США — відсутність власних коштів у кредиторів для покриття збитків. На відміну від традиційних банків, у кредиторів, що працюють на ринку нестандартних кредитів, як правило відсутня можливість використовувати кошти депозитів для видачі кредитів. Замість цього кредитори користуються банківською кредитною лінією. З іншого боку, всі кредити кредитор продає інвестору, який у випадку прострочення платежів по кредиту має право повернути його назад початковому кредитору. Зворотний викуп прострочених кредитів здійснюється з коштів кредитної лінії. Увесь час, поки прострочений кредит перебуває на балансі кредитора, стягуються відсотки за користування кредитною лінією, тому кредитор змушений зафіксувати свої збитки, отримавши назад прострочений кредит, а не чекати закінчення процедури звертання стягнення на закладене майно.

В умовах зростаючого ринку привабливість ринку нестандартних кредитів для інвесторів забезпечувалася за рахунок більш високих процентних ставок по кредитах і більш низьким у порівнянні з очікуваним рівнем дефолтів. Як наслідок, кредитори могли порівняно легко отримати банківську кредитну лінію для фінансування своєї діяльності. В умовах стагнуючого ринку привабливість даного сегмента кредитування зникла, відповідно в кредиторів виникли проблеми з одержанням кредитних ліній, а поточний прибуток від операцій виявився недостатнім для покриття збитків від збільшеного рівня дефолтів і прострочень платежів [34, c.7].

Четвертою причиною є загострення проблеми кредитоспроможності домогосподарств. В 2007 р., за оцінками деяких експертів, у США відбулося вповільнення росту споживчих витрат населення. До 2006 р. ріст споживчого попиту підтримувався за рахунок дешевих і все більш доступних споживчих кредитів і постійного зростання цін на всі активи, у тому числі й на житло. Тільки за 2005 р. ринкова вартість активів населення виросла на 3,2 трлн. доларів [34, c.6].

Починаючи з 2006 р. обидва позитивні для споживача фактори практично зникли: вартість грошей піднялася, а ціни на житло стали знижуватися, тоді як борги та фінансові зобов’язання нікуди не ділися. Рівень прямих видатків на обслуговування іпотечних і споживчих кредитів у використовуваному доході родин піднявся до історичного максимуму — 14,5%, а з урахуванням зобов’язань по оплаті оренди, страхування й оподатковування житла й оренди автомобілів ці виплати наблизилися до 20%. По оцінках американського Центру житлової політики частка домогосподарств, що витрачають на оплату житла більше половини своїх доходів, виросла в США з 1997 по 2005 р. на 88% (з 2,4 млн. до 4,5 млн.). [34,c.6]

Іпотечна криза в США спровокувала іпотечні кризи в Європі та країнах Азії, де мали місце схожі схеми кредитування. При чому, кризи зачепили як високорозвинені країни, на зразок Великобританії, Іспанії, Японії, так і країни що розвиваються, на зразок Казахстану. Відповідно, збитки почали зазнавати не лише банки світового масштабу, а й локальні банки. За оцінками експертів інвестиційного банку Goldman Sachs, фінансові установи всього світу зазнали за 2 роки кризи 1,2 трлн. дол. збитків, при цьому тільки американські установи зазнали збитків на суму 460 млрд. дол. [30,c. 116].

Такі значні збитки призвели до обвалу фондових ринків не тільки в США, а і всьому світі (ефект світової фінансової глобалізації). За 2007 рік цінні папери на світовому фондовому ринку подешевшали на 5 трлн. доларів США (рис. 1.2 1.3).

Рис. 1.2. Динаміка індексу Доу-Джонса ринку цінних паперів в США у 2002 2009 роках (основний індекс світової іпотечної кризи 2007 року в США) [54]

Рис. 1.3. Динаміка індексу Nikkei ринку цінних паперів в Японії у 2002 2009 роках (індекс початку світової іпотечної кризи 2007 року в США) [54]

В результаті, інвестори переключили свою увагу з фондового ринку на товарний ринок, що призвело до зростання цін на нафту (рис. 1.5) та золото (рис. 1.4). Це в свою чергу спровокувало зростання загальносвітової інфляції та зменшення темпів росту світової економіки до 2,6% на рік (рис. 1.6 1.9).

Рис. 1.4. Динаміка росту курсу золота в 2002 — 2009 роках ($/1 унцію) [54]

Рис. 1.5. Динаміка росту курсу нафти в 2002 — 2009 роках ($/1 барель) [54]

Рис. 1.6. Динаміка росту світового ВВП в 1997 2008 роках (% до рівня попереднього року) — форма графічного представлення http://www.ereport.ru

Рис. 1.7. Динаміка росту ВВП США в 1999 2008 роках (% до рівня попереднього року) — форма графічного представлення http://www.ereport.ru

Рис. 1.8. Динаміка росту ВВП Єврозони в 1999 2008 роках (% до рівня попереднього року) — форма графічного представлення http://www.ereport.ru

Рис. 1.9. Динаміка росту ВВП Японії в 1999 2008 роках (% до рівня попереднього року) — форма графічного представлення http://www.ereport.ru

Звертає на увагу слабий вплив світової фінансової кризи на найменш фінансового глобалізовані великі країни світу — Росію та Китай, темп росту ВВП яких показує подальші стабільні рівні не менше 6% на рік (рис. 1.10 1.11).

Рис. 1.10. Динаміка росту ВВП Росії в 1999 2008 роках (% до рівня попереднього року) — форма графічного представлення http://www.ereport.ru

Рис. 1.11. Динаміка росту ВВП Китаю в 1999 2008 роках (% до рівня попереднього року) — форма графічного представлення http://www.ereport.ru

Висновки до розділу 1

Глобалізація це загальний термін, що позначає усе більше складний комплекс трансграничних взаємодій між фізичними особами, підприємствами, інститутами й ринками, що проявляється в розширенні потоків товарів, технологій і фінансових коштів, у неухильному росту й посиленні впливу міжнародних інститутів цивільного суспільства, у глобальній діяльності транснаціональних корпорацій, у значному розширенні масштабів трансграничних комунікаційних й інформаційних обмінів, насамперед через Інтернет, у трансграничному перенесенні захворювань й екологічних наслідків і в усі більшій інтернаціоналізації певних типів злочинної діяльності.

Аналізуючи теоретичні надбання та практичні рекомендації наведених економістів стосовно змісту процесу фінансової глобалізації, я спробувала узагальнимо та синтезувати їх погляди. Отже, в сучасних наукових працях термін фінансова глобалізація зазнає різних інтерпретацій:

фінансова глобалізація є об'єктивним процесом, який відображає сукупність умов розвитку сучасного світового суспільства і, насамперед, науково-технічного і економічного прогресу. Це найбільш складний та розвинений з точки зору інтернаціоналізації процес, що є наслідком поглиблення фінансових зв’язків країн, лібералізації цін та інвестиційних потоків, створення глобальних фінансових груп;

фінансова глобалізація це вільний та ефективний рух капіталів між країнами й регіонами, функціонування глобального ринку, формування системи наднаціонального регулювання міжнародних фінансів, реалізацію глобальних фінансових стратегій ТНК і транснаціональних банків;

фінансова глобалізація є ідеологією, політикою та практикою об'єднання національних грошових систем шляхом їх заміщення «світовими грошима», функції яких беруть на себе гроші США, об'єднаної Європи та Японії;

фінансова глобалізація це посилення взаємозалежності та взаємовпливу країн у сфері фінансових відносин, зростанням ролі міжнародних кредитних відносин, міжнародного руху капіталів, розширенням джерел надходження доходів і розміщення активів у інших країнах. В її основі вільний рух капіталів, валюти, їх переміщення через національні кордони, результатом чого є формування глобальних фінансових ринків і світового фінансового співтовариства;

фінансова глобалізація це розширення кордонів, меж ринків інвестиційних інструментів, усунення бар'єрів доступу та розширення можливостей вільного залучення до глобального інвестиційного процесу на принципах конкурентної боротьби;

фінансова глобалізація це інтеграція національних фінансових систем із міжнародними фінансовими ринками та інституціями.

Отже, синтезуючи наведені визначення робимо висновок, що надати однозначне визначення процесу фінансової глобалізації важко, адже це дуже складний процес. Але в загальному розумінні фінансова глобалізація означає об'єднання національних фінансових ринків з наступним їх перетворенням у єдиний світовий фінансовий простір. Вона забезпечує прискорення темпів інновацій, посилює взаємодію національних економік на базі сучасних інформаційних технологій і принципів регулювання, створює гнучкі ринки праці, товарів, капіталу.

Складовими фінансової глобалізації є: глобальні фінансові ринки, глобальні фінансові суб'єкти (ТНК, транснаціональні банки, центральні банки тощо), глобальні фінансові інструменти як глобальні продукти, які є об'єктом купівлі-продажу на глобальних фінансових ринках (гроші, інвестиції, цінні папери, кредити тощо), технології фінансової глобалізації (глобальні фінансові стратегії, глобальні фінансові мережі, фінансові інновації тощо).

Домінуючою тенденцією процесу фінансової глобалізації стала фінансова транснаціоналізація, яка носить одновекторний і вмотивований характер та може бути трактована як диверсифікація інтересів домінуючих країн центру системи на національні сировинні, товарні та фінансові ринки країн периферії з метою перерозподілу світового багатства на свою користь. Тоді як глобалізація, що, за визначенням, повинна мати своїм наслідком взаємопереплетіння та взаємозбагачення національних економік і є багатовекторним процесом, унеможливлюється саме завдяки маніпуляціям країн центру системи світовими фінансовими ресурсами.

Формування світового фінансового ринку стало основою колосальної експансії глобального капіталу, і особливо — спекулятивного капіталу. Це створює загрозу світових фінансових криз, що охоплюють більшість країн світу. Події останнього часу, а саме європейська валютна криза 19 921 993 рр., мексиканська фінансова криза 1994 р. й особливо загострення фінансових проблем у Південно-Східній Азії в 1997 р. та Росії й Бразилії в 1998 р., з новою силою привернули увагу до міжнародних фінансових проблем, але не завадили спалаху нової світової фінансової кризи 20 072 009 років, основаної на спекуляціях з незабезпеченими іпотечними кредитами в США.

Звертає на увагу слабий вплив світової фінансової кризи 2007 2009 рр. на найменш фінансово глобалізовані великі країни світу — Росію та Китай, темп росту ВВП яких показує подальші стабільні рівні не менше 6% на рік.