Оцінка стану продуктивності праці у рослинництві на підприємстві СТОВ «Людмила»

Зміст Вступ

І. Теоретичні основи продуктивності праці і напрями її підвищення

1.1 Економічна суть і значення продуктивності праці у сільському господарстві

1.2 Показники продуктивності праці та методика її визначення

ІІ. Оцінка та аналіз рівня продуктивності праці у галузі рослинництва на підприємстві

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.2 Оцінка стану продуктивності праці у рослинництві на підприємстві СТОВ"Людмила"

2.3 Аналіз факторів впливу на рівень продуктивності праці у рослинництві

2.4 Динаміка рівня продуктивності праці на підприємстві

ІІІ. Напрями підвищення рівня продуктивності праці на підприємстві

3.1 Оцінка резервів підвищення продуктивності праці

3.2 Обгрунтування шляхів підвищення рівня продуктивності праці у рослинництві

Висновок Список використаної літератури

Вступ Перехід України від адміністративно-командної економіки до ринкової, яка базується на широкому використанні економічних методів, активізує ряд соціально-економічних проблем. А також створює нові умови і надає нові функції підвищенню продуктивності праці. Зменшення продуктивності суттєво впливає на всі соціальні та економічні фактори життя. До них відносяться можливості економічного розвитку, зміни у платіжному балансі, контроль інфляції, співвідношення цін і витрат, рівень зайнятості, безробіття, структура та масштаби капітальних вкладень. Визнанням у світовій практиці є вплив продуктивності на конкурентоспроможність товарів на міжнародному ринку. Низька продуктивність визначає більш високі витрати та ціни.

Для ринкової економіки показники продуктивності повинні давати змогу оцінювати економічну ефективність національної економіки, галузі, підприємства як результат соціальної та економічної політики. Слід відзначити, що лише фірма або країна, яка організує виробництво або послуги з найнижчими витратами і більш високої якості є найпродуктивнішою та найефективнішою.

В умовах посиленої конкуренції на ринках товару, послуг і праці великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виявляється передусім у збільшенні маси продукції, що виробляється за одиницю часу за незмінної її маси, що виробляється за одиницю часу за незмінної якості, або в підвищенні якості і конкурентоспроможності за незмінної її маси, що виробляється за одиницю часу; зменшенні затрат праці на одиницю продукції. Це веде до зміни співвідношення затрат живої та уречевленої праці. підвищення продуктивності праці означає, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту, зменшується. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку.

На даному етапі продуктивність праці є важливим планово-економічним показником, що характеризує не тільки степінь використання трудових ресурсів на підприємстві, але й рівень ефективності всієї ринкової системи в цілому. А це означає, що фундаментальним направленням розвитку нової ринкової системи повинні стати стабілізація вітчизняного виробництва і ріст на цій основі продуктивності праці.Трансформація економічної системи України потребує якісних змін у професійній підготовці фахівців вищої кваліфікації у сфері економічних знань.

Підвищення продуктивності є вираженням загального економічного закону, економною необхідністю розвитку суспільства і має такі цілі:

— стратегічну — підвищення життєвого рівня населення. За рахунок зростання продуктивності в країнах, що переходили до ринкової економіки, досягалася від 40% до 90% життєвого рівня;

— найближчу — підвищення ефективності діяльності галузей і підприємств, а також реальне зростання особистих доходів працівників.

Управління продуктивністю праці як складова процесу управління охоплює планування, організацію, керівництво, контроль і регулювання, які засновані на співвідношенні кількості продукції, що випускається виробничою системою, та витрат на виготовлення цієї продукції. Цей процес такий же важливий, як і інші контрольні функції.

Управління продуктивністю вимагає ефективних контактів і розуміння ролі різних служб у створенні обсягів виробництва. Воно також потребує розгляду системи з позицій як великих, стратегічних, так і дрібніших, тактичних і навіть поточних завдань, вміння обґрунтувати зміни та оцінити їх наслідки для фірми і, що, можливо, найважливіше, здатності ув’язати підвищення продуктивності з її вимірюванням.

Предметом дослідження при написанні даної курсової роботи стала продуктивність праці на виробничому підприємстві та шляхи її підвищення.

В ході написання даної роботи було поставлено за мету:

1. висвітлити економічну сутність продуктивності праці, її значення у с/г, ознайомитись з показниками і методами вимірювання продуктивності праці, дати коротку характеристику об`єкту дослідження — СТОВ «Людмила»;

2. провести економічну оцінку стану СТОВ «Людмила», а також визначити рівень підвищення продуктивності праці по підприємству, вплив факторів на зростання продуктивності праці, визначити співвідношення темпів зростання продуктивності праці ;

3. зробити узагальнюючі висновки і внести пропозиції по підвищенню продуктивності праці на основі виявлених резервів підвищення продуктивності праці.У зв`язку з цим було побудовано зміст роботи, проведено вивчення організаційної, правової, статистичної і бухгалтерської документації, а також спеціальну літературу з зазначеного питання.

1. Теоретичні основи продуктивностi працi і напрями її підвищення

1.1 Економічна суть і значення продуктивності праці у сільському господарстві

Продуктивність праці - це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції. У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створений продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці.

Водночас продуктивність працi — це показник ефективності не конкретного виробництва, а в масштабах міста, регіону, який характеризує випуск продукції в розрахунку на одиницю використаних ресурсів, інших факторів виробництва. Продуктивність — це здатність економічної системи виробляти корисну продукцію і міра реалізації цієї здатності.

Продуктивність праці збільшується в міру економії як живої, так і минулої (уречевленої) праці на одиницю готового продукту. Причому протягом останніх десятиліть все чіткіше виявляється загальна тенденція випередження зниження затрат живої праці. Це пов’язано з тим, що засоби праці, які втілюють витрати минулої праці, у процесі вдосконалення дають змогу все більше економити витрати живої праці робітників, зайнятих на виготовленні конкретної продукції. Отже, з розвитком науково-технічного прогресу частка минулої праці повинна безперервно зростати при одночасному зниженні витрат живої праці на одиницю продукції.

Однак в умовах трансформації економіки країни скорочена кількість задіяної живої праці приводить до руху скорочену кількість минулої праці, наявність безробіття не стимулює капітальні вкладення на створення нових робочих місць, що необхідно, щоб забезпечити динаміку зростання економіки як стабільний процес. Це можливе лише на підставі створення державою відповідного загальноекономічного середовища, яке приведе до якісних змін в економіці і відповідно в соціальній сфері. Саме в цьому середовищі повинна знайти собі місце продуктивність праці, що в теперішній час необґрунтовано замовчується.

Оскільки економічна сутність продуктивності праці, а точніше, її підвищення виражається у скороченні як робочого часу робітників, зайнятих у галузях, безпосередньо пов’язаних з виробництвом кінцевої продукції, так і робочого часу, втіленого в засобах виробництва, спожитих на завершальному циклі виготовлення кінцевої продукції, то і продуктивність праці визначатиметься зростанням економії всіх задіяних ресурсів.

Продуктивність передбачає ефективне, раціональне використання не лише праці, але й усіх інших ресурсів:капіталу, землі, сировини, матеріалів, енергії, інформації. Ось чому, визначаючи політику та стратегію будь-якого підприємства й аналізуючи продуктивність праці, обов’язково зіставляють продуктивність праці з рівнем використання інших чинників виробництва. Разом з тим, якість та продуктивність більшості цих чинників безпосередньо залежить від якості трудових ресурсів та рівня використання їхнього потенціалу.

Розрізняють індивідуальну, локальну та суспільну продуктивність праці.

Під індивідуальною продуктивністю праці розуміють продуктивність праці окремих працівників на конкретній дільниці виробництва.

Локальна продуктивність праці становить серед-10 продуктивність праці по окремій дільниці, цеху, підприємству або галузі.

Суспільна продуктивність праці-це середній рівень продуктивності праці в національному господарстві в цілому.

З`ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції складається з:

— живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;

— минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія — повністю: машини, споруди, тощо — частково).

Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та витрат, у даному випадку — результатів праці та витрат праці.

Отже, продуктивність праці показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення трудозатрат.

У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або й менших затратах праці.

Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту й доходу, а тому воно є важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання.

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.

За відомим визначенням К. Маркса, зростання продуктивності праці полягає в тому, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат минулої праці (втіленої в засобах виробництва) — збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукту зменшується.

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції, що виробляє один працівник за одиницю робочого часу, або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції.

На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.

Рівень екстенсивного використання праці показує ступінь її продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці.

Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавче встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавче встановленої тривалості робочого часу останній цілком витрачається на продуктивну працю, то це і є верхня межа рівня екстенсивного використання праці.

Продуктивність праці тісно пов`язана з її інтенсивністю.

Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу.

Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв`язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Отже, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії.

Отже, рівень екстенсивного використання праці та інтенсивність праці — це важливі фактори зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.

Джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше споживчих благ меншою кількістю праці.

1.2 Показники продуктивностi працi та методика їх визначення Залежно від прямого чи оберненого співвідношення обсягу продукції, робіт або послуг та кількості праці, затраченої на виробництво цього обсягу, вирізняють два показника рівня продуктивності праці:

— виробіток;

— трудомісткість.

Виробіток (Making) — це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого часу, і розраховується за формулою де В — виробіток;

V — обсяг виробництва продукції (робіт, послуг);

Т — затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг).

На підприємстві виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюється обсяг продукції і затрати праці.

Якщо обсяг продукції вимірюєть натуральними показниками (в штуках, таннах, метрах тощо), то і відповідні показники продуктивності праці називаються натуральними.

Вони найбільш точно відображають динаміку продуктивності праці, достатньо наочні й показові, проте мають суттєвий недолік їх неможливо застосувати до однорідної продукції.

Різновидом натуральних показників виробітку є так звані умовно-натуральні вимірники, використання яких дозволяє розширити можливість застосування цих показників.Так підприємство випускає кілька видів схожої продукції, обсяг випуску можна виразати в умовно-натуральних показниках, що зводить різну продукцію до однієї одиниці виміру.

Для оцінювання рівня виробітку на окремих робочих місцях, дільницях, цехах, що випускають різнорідну продукцію, та за наявності значних обсягів незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти у натуральних та грошових одиницях, використовують трудові показники. У цих показниках для характеристики обсягу виробництва застосовують норми трудових витрат у нормо-годинах. Ці показники застосовуються на підприємствах для визначення чисельності робітників і потребують відповідної наукової обґрунтованості використовуваних норм.

Найбільш універсальними й поширеними є вартісні показники. Вартісними називають показники виробітку, у яких обсяг продукції вимірюється грошовими одиницями. Вони дають змогу порівнювати продуктивність праці на підприємства з різноманітною продукцією, що випускається і послугами, ще надаються. Для забезпечення точності визначення продуктивності праці за вартісними показниками слід урахувати вплив на її рівень передусім цінового чинника. Так, необґрунтоване завищення ціни продукції монополістами призводить до фіктивного зростання продуктивності праці.

Якщо показники виробітку мають більш узагальнюючий, універсальний характер, то показники трудомісткості можна розрахувати за окремими видами продукції та використовувати для розрахунків потрібної кількості робітників, виявлення конкретних резервів підвищення продуктивності праці.

Достовірність розрахунків зростає за визначення повної трудомісткості (технологічної, обслуговування та управління).

Різноманітність підходів до визначення рівня продуктивності праці залежить від специфіки діяльності підприємств або їхніх підрозділів, мети розрахунків і ґрунтується на методичних особливостях.

На підприємстві виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюється обсяг продукції та затрати праці.

Якщо обсяг продукції вимірюється натуральними показниками (у штуках, тоннах, метрах тощо), то і відповідні показники продуктивності праці називаються натуральними. Якщо підприємство випускає кілька видів схожої продукції, обсяг випуску можна виразити в умовно-натуральних показниках, що приводять різну продукцію до одного виміру.

У ринковій економіці значення натуральних показників помітно зменшується, оскільки домінуючу роль в усіх аспектах економічного життя відіграють вартісні показники. Вартісними називаємо показники виробітку, в яких обсяг продукції вимірюється грошовими одиницями. Ці показники найуніверсальніші, вони дають змогу порівнювати продуктивність праці при виробництві принципово різних благ. Якщо за обсяг продукції взяти вартісний показник чистої продукції, то буде враховано і зростання якості продукції та її необхідність на ринку. Єдиним недоліком вартісних показників є те, що необгрунтоване завищення ціни продукції монополістами призводить до фіктивного зростання їх продуктивності праці, але це вже проблема не економіки праці, а антимонопольного регулювання.

Для оцінки рівня виробітку на окремих робочих місцях при виробництві різноманітної незавершеної продукції використовуються також трудові показники, в яких для характеристики обсягу виробництва застосовуються норми трудових витрат у нормо-годинах. Однак ці показники мають дуже вузьку сферу застосування, оскільки вимагають суворої наукової обгрунтованості використовуваних норм.

Трудомісткість (Labour intensiveness) — це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг), і розраховується за формулою Для планування й аналізу праці на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості.

Повна трудомісткість продукції (Т_П) відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу. Вона визначається за формулою

.

Технологічна трудомісткість (Т_Т) визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.

Трудомісткість обслуговування (Т_о) визначається витратами праці допоміжних робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва.

Виробнича трудомісткість (Т_В) складається з технологічної трудомісткості та трудомісткості обслуговування, тобто показує витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці роботи.

Трудомісткість управління (Т_у) визначається витратами праці керівників, професіоналів, фахівців, технічних виконавців продуктивність праця рослинництво

ІІ. Оцінка та аналіз рівня продуктивності праці у галузі рослинництва на підприємстві

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства Сільськогосподарське підприємство СТОВ «Людмила» знаходиться в смт. Цибулів вул. Горького11/1, Монастирищенського району, Черкаської області. Господарство реформовано в 1998 року, займається виробництвом зернових і зернобобових, молочної продукції.

Для Черкаської області, де розташоване сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальність «Людмила» характерні досить сприятливі грунтово — кліматичні умови. І хоч тут іноді випадає недостатня кількість опадів, проте розподіл їх на протязі року відповідає біологічним потребам більшості сільськогосподарських культур, вирощуванням яких займається дане господарство.

Середньорічна температура становить + 8,4°. Найбільш холодними місцями є січень і лютий, абсолютний мінімум температури повітря -29,6°. Абсолютний максимум температури повітря + 40,9°.

Одним із найважливіших показників, що відображають стан сільського господарства є вихід валової продукції. Валова продукція розраховується на 100га сільськогосподарських угідь, на 1 працівника, на 1 люд.-год. Під валовою продукцією розуміють кількість виробленої продукції у господарстві протягом певного періоду. Результативними показниками у даній таблиці є вартість валової і товарної продукції, прибуток.

Таблиця 2.1.1. Основні показники діяльності підприємства СТОВ «Людмила»

Висновок: Результативними показниками у даній таблиці є вартість валової і товарної продукції. Вартість валової продукції в порівняних цінах майже у 11 разів зросло, завдяки тваринництву. А вартість товарної продукції зросло у 12 разів, також завдяки тваринництву. Скоротилася чисельність працюючих у рослинництві на 43.9%, а в тваринництві зросла. Площа скоротилася на 20%. Прибуток: зменшилася величина валового і знизився чистий. І зросла чисельність поголів'я тварин на 43.7%.

Розрахунок поголів'я в умовних головах здійснюється відповідно до наступних коефіцієнтів, що визначені у відповідності до річної потреби в кормових одиницях: корови, бики, воли-1.0;

Молодняк ВРХ -0.6; свині в середньому-0.3; вівці в середньому-0.1; птиця-0.02; дорослі коні-1.0

Завдяки аналізу — не тільки визначати рівень спеціалізації, що склався в господарстві, але і намітити шляхи її подальшого вдосконалення.

Основним, що характеризує спеціалізацію сільськогосподарського підприємства, є склад і структура реалізованої сільськогосподарської продукції (табл.2.1.2)

Таблиця 2.1.2.

Коефіцієнт спеціалізації обчислюється за формулою :

Кс=,

де Рпитома вага виду продукції в сукупній виручці,

аїї порядковий номер у ранжируваному ряді, побудованому за спадною ознакою.

При визначені й аналізі коефіцієнта спеціалізації слід знати, що є багатогалузевим, Кс не перевищує 0.20, зі слабким рівнем спеціалізації -0.21−0.30, із середнім -0.31- 0.40, вищим середнього -0.41−0.50, з високим -0.51−0.60 і з глибоким понад -0.60.

Звідки можна зробити висновок, що коефіцієнт спеціалізації за аналізований період піддався не значним коливанням і підприємство СТОВ «Людмила» має середній рівень спеціалізації.

Склад і структура реалізованої продукції показує, що найбільшу питому вагу у рослинництві 2009році займають зернові і зернобобові 93.5%, з них ячмінь 29.3%, а у тваринництві молоко 1.42%. У 2010році найбільшу питому вагу займають продукція тваринництва ВРХ 55.7%, зернові і зернобобові 11.0%, а щодо 2011року найбільшу питому молоко 64.0%, соняшник 13.4%, зернові і зернобобові 11.1%.

Товарна продукція-це частина валової продукції, яка реалізована за межі підприємства різним споживачам. Грошові надходження від продажу товарної продукції називають доходом від реалізованої продукції або грошовою виручкою підприємства.

Отже, чим більше реалізовано продукції, тим більший дохід від реалізації продукції отримає підприємство, тим більший прибуток матиме воно. Рівень товарності розраховується діленням кількості реалізованої продукції на вироблену.(табл.2.1.3)

Висновок: Найбільший рівень товарності у 2009 році мають такі види продукції: горох, насіння соняшнику 100%, кукурудза 99.8%, ячмінь 98.8, зернові і зернобобові 97.3%, молоко78.4%. У 2010році найбільшу товарність мають приріст свиней 273.9%, пшениця 99.5%, насіння соняшнику 90.02%. Товарність у 2011року порівняно з 2009 року зменшилась пшениця на 34.3%, горох 55.95%, а збільшилось приріст ВРХ на 51.0%, ячмінь 38.6%.

Оскільки земля є основним засобом виробництва в сільському господарстві, то більш детально ознайомимося зі становищем земельних ресурсів СТОВ «Людмила» (табл.2.1.4)

У сільському господарстві земля водночас є і засобом виробництва і предметом праці. Найбільш інтенсивно використовуються рілля і багаторічні насадження.

Таблиця 2.1.3.

Структура земельних угідь розраховується діленням окремих видів угідь на загальну земельну площу і виражається у відсотках.

Якщо розглядати сільськогосподарські угіддя з погляду інтенсивності їх використання, на найінтенсивніше використовується і дають кращу віддачу це рілля, потім покращуються сінокоси, пасовища.

Таблиця 2.1.4 Склад і структура земельних угідь

Висновок:Проаналізувавши дані табл.2.1.4 можемо зробити висновок, що на підприємстві відбувається значне скорочення сільськогосподарських угідь. Загальна земельна площа у 2009року становила 6804.89 га, а у 2010 і у 2011роках скоротилася до 1368га з них рілля 1327га, сінокоси 37га, пасовища 14га.

У складі сільськогосподарських угідь найбільшу цінність мають рілля і багаторічні насадження. З підвищенням їх частки підвищуються якість і ефективність використання земельних ресурсів.

Економічна ефективність використання землі розраховується ділення результативного показника на відповідну площу і множенням на 100.(табл.2.1.5.)

Таблиця 2.1.5.Економічна ефективність використання землі

Висновок:Проаналізувавши дані таблиці ми бачимо зниження ефективності використання землі. Знизився валовий доход у 2009році 48 827.1 тис. грн., а у 2011році 5903 тис. грн., знизився прибуток на 6.8%. Зросло виробництво молока у 2009році 33.8, у 2011році 923.7, приріст живої маси ВРХ у 2009році 2.06, а у 2011році 47.7. Виробленого на 100га ріллі соняшнику зросло на 526.2%.

Враховуючи те, що процес виробництва неможливий без використання основних засобів, з’ясуємо наскільки підприємство забезпечене цими засобами (фондами) і як ефективно вони використовуються за допомогою (табл.2.1.6.)

Таблиця 2.1.6.Забезпеченість і ефективність використання основних фондів підприємства

Фондозабезпеченість визначається за формулою:

Ф_(о)= Ф_(о)/S*100,

Де Ф_(о)— основні засоби;

Sплоща сільськогосподарських угідь.

Фондоозброєність визначається за формулою:

Ф_(оз)= Ф_(о)/T ,

Де Т-середньо річна кількість працюючих.

Фондовіддача визначається за формулою:

Ф_в=BП/ Ф_(о) ,

Де ВП — вартість валової продукції.

Фондомісткість визначається за формулою:

Ф_(м)= Ф_(о)/BП, Норма прибутку визначається за формулою:

Н_(п)=ЧД (П) / Ф_(о)+ О_(ф) *100,

Де ЧД (П) — чистий дохід (прибуток);

О_(ф)— вартість оборотних засобів;

Умовний строк окупності визначається за формулою:

С_о= Ф_(о)/ЧД (П) .

Висновок: З даної таблиці ми бачимо що зросла фондозабезпеченість 775.1%, за рахунок зменшення площі сільськогосподарських угідь, фондоозброєність зросла на 229.5%. Фондомісткість зросла у 2009році -0.09 грн., а у 2011році нао.22 грн., норма прибутку знизилася.

Як бачимо, склад оборотного капіталу аграрних підприємств досить різноманітний.

Процентне співвідношення між окремими елементами оборотного капіталу називають його структурою. По окремих підприємствах вона може істотно різнитися, що зумовлено їх виробничим напрямком і рівнем розвитку економіки. По аграрних підприємствах України структура оборотного капіталу на 2011 р. мала такий вигляд (табл. 2.1.7.).

Оборотний капітал підприємства представлений такими активами, що призначені для виробничого споживання чи реалізації протягом операційного циклу або протягом 12 місяців з дати балансу, а також грошовими та їх еквівалентами.

Таблиця2.1.7. Структура оборотного капіталу підприємства СТОВ «Людмила» на 2011рік

За призначенням у виробничому процесі (за елементами) оборотні кошти можна класифікувати в такі групи:

1) Виробничі запаси — сировина, допоміжні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонту устаткування, швидкозношувані малоцінні предмети, а також інші предмети, використовувані в процесі виробництва.

Виробничий запас формується у транспортних, складських (підготовчих та поточних) і страхових запасах.

2) Засоби у витратах на виробництво включають незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва та витрати майбутніх періодів.

Оборотні фонди — це грошовий вираз предметів праці, що знаходяться на стадії виробничих запасів і незавершеного виробництва, які беруть участь лише в одному циклі виробництва і повністю переносять свою вартість на створений продукт.

Фонди обігу — не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва, а лише обслуговують його, будучи водночас результатом цього виробництва.

Структурою оборотного капіталу називають процентне співвідношення між окремими його елементами.

Висновок:Дані таблиці свідчать, що в 2011році більша частка оборотного капіталу припадає на фонди обігу. В їх складі найбільшу питому вагу займають дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги 96.6%.

Таблиця2.1.8. Забезпеченість та ефективність використання оборотного капіталу

Фондооснащеність виробництва визначається діленням середньорічної вартості оборотного капіталу на площу сільськогосподарських угідь підприємства.

Вартісне співвідношення між оборотними і основними фондами визначається діленням середньорічної вартості оборотних фондів на середньорічну вартість основних виробничих фондів.

Коефіцієнт обороту оборотного капіталу визначають як відношення вартості товарної продукції, збільшеної на вартість тварин, переведених в основне стадо, і зменшеної на грошову виручку від реалізації вибракуваних основного стада тварин до середньорічної вартості оборотного капіталу.

Коефіцієнт завантаженості - обернена величина коефіцієнту обороту.

Тривалість одного обороту оборотного капіталу (днів) визначається діленням тривалості періоду, за який розраховується показник, на коефіцієнт обороту оборотного капіталу.

Фондовіддача визначається як відношення валової продукції в порівнянних цінах до середньорічної вартості оборотного капіталу.

Фондомісткість — обернена величина показника фондовіддачі.

Матеріаловіддача розраховується діленням валової продукції в порівняних цінах (ВП) на матеріальні витрати виробництва (МВ).

Матеріаломісткість — обернена величина матеріаловіддачі .

Висновок:Оборотний капітал на 100га с-г угідь в порівняні 2011р. з 2009р. зросла на 381.4%. Коефіцієнт обороту знизився в 2009р. 0.72, а у 2011р. 0.11, а коефіцієнт завантаження зріс на 628.6%. Тривалість одного обороту скоротилась на 15.3%. Матеріаловіддача знизилась, а матеріаломіткість зросла.

2.2 Оцінка стану продуктивності праці у рослинництві на підприємстві СТОВ «Людмила»

Для оцінки досягнутого рівня продуктивності праці застосовується нормативний метод, який ґрунтується на порівнянні встановлених нормативів затрат праці з фактичними. Він дає змогу також здійснювати оперативний контроль за використанням праці, вчасно визначати недоліки в організації виробництва і накреслювати шляхи їх усунення.

На основі порівняльних даних проаналізуємо продуктивність праці СТОВ «Людмила».

Таблиця 2.2.9.Використання трудових ресурсів та продуктивності праці

Коефіцієнт використання запасу праці визначається діленням фактично відпрацьованого часу на нормативний (275 днів * 7 годин).

Продуктивність праці визначається за формулою:

П=,

Де ВПвартість валової продукції ;

Ткількість витраченого часу (люд. год).

Оплата 1 людино-години визначається діленням витрат па оплату праці на кількість витраченого часу для виробництва продукції.

Коефіцієнт співвідношення індексів розраховується :

КС=.

Якщо КС>1, то створюються умови для зниження собівартості і збільшення прибутку. Якщо КС<1, то створюються умови для підвищення собівартості і зменшення прибутку.

Висновок:Проаналізувавши таблицю ми бачим що річний фонд робочого часу становить у 2011р. 239 064люд.-год, а у 2009р.333 900люд.-год.

В умовах зменшення чисельності працівників сільського господарства в цілому по галузі важливо забезпечити їх найбільш повне і раціональне використання у виробництві. Основними показниками, що характеризують рівень використання трудових ресурсів, є кількість відпрацьованих людино-год. одним працівником. За 2011р. всього 1882люд.-год.

Оплата 1 люд.-год. всього у 2011р. 3.7 грн., а у 2009р. 2.3грн.

Коефіцієнт співвідношення індексу продуктивності праці та індексу його оплати у 2011р. становить 0.14 це свідчить те що створюються умови для підвищення собівартості і зменшення прибутку.

Рівень рентабельності характеризує ефективність виробничих витрат і визначається за формулою:

Рр = П*100/C

Де П — прибуток, який визначається як різниця між вирученою сумою і повною собівартістю продукції;

Сповна собівартість реалізованою продукції.

Висновок:Рівень рентабельності зернових зернобобових показує що у 2009р. 74.5% а в 2011р.86.8% з них пшениця-86.7%, соняшник-86.8%, соя -86.8%, горох -87.1%.

ВРХ у 2009р. 95.0% а в 2011р.86,8%, молоко у 2009р. 94.7% а в 2011р.83.9%.

Таблиця 2.2.10.Результати від реалізації продукції СТОВ «Людмила»

2.3 Аналіз факторів впливу на рівень продуктивності праці у рослинництві

Фактори, що впливають на рівень продуктивності праці на СТОВ «Людмила», за характером дії на цей показник можна об'єднати в три групи.

До першої групи належать фактори, що сприяють збільшенню виробництва продукції, до другої - скороченню затрат живої праці, до третьої - соціальні фактори, що спонукають працівників до ефективної праці.

Збільшення виробництва продукції досягається завдяки підвищенню культури землеробства, впровадженню нових сортів і гібридів сільськогосподарських культур, раціональної хімізації виробництва і меліорації землі. Так від родючості землі залежать кінцеві результати сільськогосподарського виробництва, ефективність використання матеріальних і трудових ресурсів. Звідси одна й та сама кількість праці за різних природних умов буває представлена більшим або меншим обсягом вироблених продуктів, або збільшення (зменшення) кількості продукції, або під одночасним впливом обох цих факторів.

Серед другої групи факторів важливе значення мають такі, як впровадження нових технологій і способів обробітку ґрунту, раціональної організації праці і виробничих процесів, досягнення обґрунтованої спеціалізації виробництва й ефективного співвідношення між основними та допоміжними галузями. Але радикальним фактором, що впливає на скорочення затрат живої праці, є заміна її капіталом. Результатом такої заміни є механізація й автоматизація виробництва, завдяки чому не лише підвищується продуктивність праці, а й зростає прибутковість підприємств.

При заміні живої праці капіталом закономірно постає питання: яку суму інвестицій підприємство може дозволити собі вкласти у виробництво, щоб заощадити таку кількість живої праці, завдяки вивільненню якої досягається вища ефективність виробництва. Відповідь на це запитання може бути вичерпною за умови обґрунтованого визначення необхідної вихідної інформації і правильного використання відомого в економічній теорії принципу: заміна живої праці минулою доцільна лише тоді, коли вартість машини нижча за вартість робочої сили, яку вона заміщує.

Розрахована таким способом сума зрівноважених капітало вкладень означає, що підприємство матиме економію, інвестиції на заміну працівників будуть менші, ніж ця сума. Зрозуміло, що економія буде тим більшою, чим меншим будуть фактичні капіталовкладення порівняно з показником КВз, і навпаки. Підприємство нестиме збитки, якщо фактичні капіталовкладення перевищуватимуть зрівноважені.

Серед третьої групи факторів підвищення продуктивності праці особливу роль відіграють такі, як підвищення кваліфікації працівників і рівня їх матеріальної заінтересованості, матеріальне стимулювання кращої праці. Працівники з вищою кваліфікацією швидше та якісніше виконують свої функції. Тому раціональна організація навчання кадрів є важливою умовою зміцнення економіки підприємств. Це тим більш важливо, що заміна живої праці капіталом, перехід до використання більш продуктивних машин і знарядь вимагає для їх експлуатації кваліфікованіших працівників з іншим рівнем матеріального стимулювання: успіх досягається лише тоді, коли кожний працівник буде чітко розуміти, що, коли, чому і як йому потрібно робити, а також яка матеріальна винагорода його очікує.

Важливим соціальним фактором підвищення продуктивності праці є взаємовідносини між управлінським апаратом і виконавцями, роботодавцями і виконавцями. Менеджери повинні турбуватися про працівників, прислуховуватися до їх порад щодо поліпшення організації виробництва, вдосконалення його технічної бази, об'єктивно оцінювати роботу кожного члена трудового колективу. Етика взаємовідносин між керівниками і підлеглими вимагає взаємоповаги. Менеджери повинні спокійно реагувати на помилки виконавців, виправляти їх, не роблячи зауважень винним у присутності інших працівників.

Таблиця 2.3.11. Аналіз факторів впливу на рівень продуктивності праці у рослинництві

Висновок:Проаналізувавши таблицю ми бачим що на продуктивність праці впливають такі показники як: оплата праці, прямі затрати праці, виручка від реалізації, прибуток від реалізації та інші.

Ми бачимо що найбільше вироблено продукції у 2010 році пшениці, ячмінь, горох, а найменше у 2011 році. Оплата праці за продукцію становить у 2009 році 2.5грн., 2010 році 3.9грн., а у 2011 році 4.2грн.

Прибуток від реалізації показує що у 2009 році він найбільший, витрати на оплату праці виробництва 1ц також у 2009 році найбільші це показує про негативний вплив на виробництво.

2.4 Динаміка рівня продуктивності праці на підприємстві

Рівень продуктивності праці вимірюється кількістю продукції виробленої за одиницю робочого часу або затратами робочого часу на виробництво одиниці продукції. Під час аналізу виявляють резерви підвищення продуктивності праці, збільшення виробництва продукції з найменшими затратами праці та засобів.

Продуктивність праці на СТОВ «Людмила» характеризується системою прямих і непрямих показників у вартісному і натуральному виразах. Для оперативного аналізу і поточного контролю за використанням трудових ресурсів у господарствах використовують такі непрямі показники: обсяг виконаних сільськогосподарських робіт за робочий день чи годину; затрати часу на обслуговування однієї голови худоби посівна площа з розрахунку на одного працівника.

Рівень продуктивності праці аналізують, порівнюючи фактичні показники з передбачуваними, з даними попередніх років, інших господарств та із середніми показниками по району. Це дозволяє виявити зміни в рівні продуктивності праці, вплив їх на виробництво продукції, зниження собівартості, підвищення рівня рентабельності та накреслити заходи щодо дальшого зростання продуктивності праці.

Для оцінки досягнутого рівня продуктивності праці застосовується нормативний метод, який ґрунтується на порівнянні встановлених нормативів затрат праці з фактичними. Він дає змогу також здійснювати оперативний контроль за використанням праці, вчасно визначати недоліки в організації виробництва і накреслювати шляхи їх усунення.

Таблиця 2.4.12 Динаміка продуктивності праці у рослинництві СТОВ «Людмила»

Висновок: Проаналізувавши динаміку продуктивності праці ми бачимо, що кількість продукції виробленої за одиницю робочого часу 1 працівником всього становить у 2011 році 166.4, 2010 році 33.14 а в 2011 році найменше 26.6 грн. а по рослинництві зросло майже у 10 разів.

Продуктивність праці на 1 працівника знизилась у 2009 році 302.0тис. грн., а в 2013 році 50.0 тис. грн.

Оплата на 1 люд.-год. У рослинництві збільшилась у 2009 році 2.3грн. а в 2011році 3.7 грн.

ІІІ. Напрями підвищення рівня продуктивності праці

3.1 Оцінка резервів підвищення продуктивності праці

Під резервами підвищення продуктивності праці розуміють невикористані можливості збільшення обсягу і підвищення якості продукції, за рахунок посилення творчого елементу в праці робітників і економного витрачення матеріально-технічних ресурсів, усунення будь-яких виробничих втрат.

На відміну від факторів ефективності, що мають довгостроковий перспективний характер, резерви мають поточний характер.

На підприємстві «Людмила «резерви підвищення продуктивності праці розрізняють за двома ознаками — за характером використовуваних факторів (екстенсивна і інтенсивна) за напрямом впливу (групами використовуваних ресурсів).

Резерви покращення екстенсивного використання ресурсів визначаються різницею між розташованими ресурсами (за кількістю, обсягом) і фактично задіяними.

Резерви покращення інтенсивного використання ресурсів визначаються різницею між можливим (розрахунковим або практично випробовуваним) ступенем ефективності використання ресурсів (за рівнем витрачання на одиницю кінцевого продукту) або іншим критеріям.

Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності праці ґрунтується на порівнянні інформації, одержано під час вимірювання й оцінки досягнутого рівня продуктивності на підприємстві СТОВ «Людмила «

в цілому і за окремими видами праці зокрема з наявною інформацією про максимально можливий рівень продуктивності праці слід заохочувати висококваліфікованих представників різних спеціальностей, що володіють фундаментальністю і широтою поглядів та вміють бачити перспективу.

Розробляючи план використання резервів підвищення продуктивності праці, необхідно забезпечити узгодження цілей та завдань програми.

Для цього потрібно коротко і чітко сформувати цілі, проаналізувати їх залежно від значення і черговості в часі. План повинен також включати конкретні заходи з реалізації встановлених цілей, передбачити фінансування витрат на ці заходи. Важливим завданням економіста в цьому етапі є розроблення критерії в результативності програми, підрахунок очікуваного економічного ефекту від упровадження передбачуваних заходів.

Для найновішого використання резервів зростання продуктивності праці на підприємстві розробляють програми управління продуктивністю, у яких зазначають види резервів, конкретні терміни і заходи щодо їх реалізації, плануються витрати на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх упровадження, призначаються відповідальні виконавці.

На підставі кількісної оцінки резервів (у відносних або абсолютних одиницях) визначається ефективність заходів щодо їх використання.