Економічна ефективність комплексної механізації виробничих процесів в тваринництві

Міністерство аграрної політики України Донецький національний аграрний університет

Економічний факультет

Кафедра економіки підприємства

і управління трудовими ресурсами

Курсова робота

на тему: « Економічна ефективність комплексної механізації виробничих процесів в тваринництві «

Донецьк

Вступ Комплексна програма реформування сільського господарства, його всебічної інтенсифікації та трансформації у сучасне машинне виробництво висуває крупномасштабні завдання науки, потребує значного підвищення її результативності, поглиблення фундаментальних досліджень, концентрації зусиль аграріїв на опрацюванні пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу, удосконаленні засобів і предметів праці, енергетичної бази, технології та організації виробництва, трансформації методів і прийомів управління виробничо-комерційною діяльністю, перманентного органічного поєднання досягнень науки з виробництвом.

Тваринництво — галузь сільськогосподарського виробництва, що забезпечує людину цінними продуктами харчування (м'ясо, молоко, яйця, жири, мед тощо), легку промисловість сировиною (м'ясо-молочна переробна промисловість, вовна, шкіра пух, пір'я, хутро, кістки, роги, копита тощо), деякими видами кормів тваринництво (м'ясо-кісткове борошно, риба тощо), зеслеробство — найдешевними і цінними органічними добривами, медицину і ветеринарну медицину — гормонами та іншими біологічно активними речовинами, деякими ліками, з цією метою використовують органи ендокринної системи тварин; мікробіологічну промисловість — сировиною. Ряд видів сільськогосподарських тварин є надійною робочою силою, якби живими машинами. Тварини слугують об'єктом наукових досліджень, літератури, мистецтва. За цими показниками особливо виділяються молочне та м’ясне скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво та конярство. Доля цих галузей у виробництві тваринницької продукції складає більше 90% від загальної продукції тваринництва. Розвитком тваринництва значною мірою визначається повноцінність харчування людини, оскільки, всі продукти тваринництва характеризуяються високою енергетичною та поживною цінністю.

Тваринництво завжди здійснювало значний вплив на суспільство. Воно обумовило перехід від матріархату до патріархату. Тваринництво забезпечило умови виробляти більше продукції, ніж це потрібно для сім'ї, таким чином воно сприяло розвитку торгівлі й накопиченню багатств. Тваринництво сприяло розвитку землеробства, оскільки, деякі види тварин використовували дляоранки грунту.

Ефективність тваринництва визначається його природовідповідністю, рівнем продуктивності, племінною цінністю тварин, випереджуючим розвитком рівня повноцінного кормозабезпечення, рівнем розвитку ветеринарії тощо.

Існують два шляхи ведення тваринництва:

— екстенсивний — передбачає збільшення виробництва тваринницької продукції за рахунок росту поголів'я тварин;

— інтенсивний — передбачає збільшення виробництва продукції за рахунок впровадження прогресивних технологій, удосконалення організації виробництва, без збільшення поголів'я тварин.

Пріоритетною проблемою розвитку сільського господарства, що потребує всебічних наукових напрацювань, залишається тваринництво. Саме в ньому виробляється понад 50% валової продукції сільського господарства, а разом із кормовиробництвом витрачається майже 75% сільськогосподарської праці, 65% основних виробничих фондів, понад 50% - сукупних витрат. Висока питома вага тваринництва в аграрному секторі свідчить, що воно є однією із найважливіших галузей, яка забезпечує вирішення продовольчої проблеми і повноцінного насичення товарами продовольчого ринку. Водночас у динаміці системи показників виробничо-комерційної діяльності тваринництва склались негативні тенденції: так, у 1990;2002 рр. спостерігався спад виробництва, знизилась його економічна ефективність (погіршилися фондовіддача і рентабельність виробництва, собівартість продукції тощо). У тваринництві України фондовіддача зменшилась. Відповідно собівартість зросла. Виробництво і споживання на душу населення України протягом останніх років скоротилося. Основною причиною такого стану стало гальмування наукового пошуку в економіці, зоотехнії, ветеринарії, механізації, електрифікації, будівництві та інших областях досліджуваної сфери. З огляду на це, постала необхідність перманентного розширення і поглиблення наукових досліджень із виявлення шляхів підвищення його економічної ефективності. Останнє у значній мірі залежить від вирішення проблем удосконалення виробничо-технічного потенціалу в молочному скотарстві, зокрема, поглиблення наукового обґрунтування вузлових аспектів технічного переозброєння та реконструкції діючого виробничо-технічного потенціалу.

Проблемі підвищення економічної ефективності технічного переозброєння та реконструкції тваринницьких ферм присвячена значна кількість наукових праць.

Ефективність тваринництва залежить від обґрунтування вузлових аспектів використання капітальних вкладень, комплексної механізації та автоматизації галузі і висуває як невідкладні теоретико-практичні завдання опрацювання сукупності організаційно-економічних, техніко-технологічних, соціально-економічних проблем реконструкції. Зараз, за мінімальних абсолютних значень капітальних вкладень у тваринництво, неможливо їх використовувати без всебічного обґрунтування шляхів досягнення оптимізованого економічного ефекту, тому проведення досліджень у цьому напрямі набуває в даний час особливої актуальності.

1. Основні напрями науково-технічного прогресу в тваринництві

1.1. Науково-технічний прогрес і поліпшення комплексної механізації виробничих процесів в тваринництві

Науково-технічний прогрес (НТП) — це безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки, тобто постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва та кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

НТП властиві такі класичні форми:

1) еволюційна — постійне поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів або технології їхнього виготовлення, модернізація чи створення нових моделей машин, обладнання, приладів і матеріалів у межах того самого покоління техніки;

2) революційна — зміна поколінь техніки й кінцевої продукції, виникнення принципово нових науково-технічних ідей, науково-технічні революції, у процесі яких здійснюється масовий перехід до нових поколінь техніки в провідних галузях виробництва.

Поняття організаційного прогресу виступає як узагальнена характеристика процесу використання організаційних чинників розвитку та підвищення ефективності виробництва. Його суть полягає в удосконаленні існуючих й застосуванні нових методів і форм організації виробництва та праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.

Різниця між науково-технічним прогресом та організаційним прогресом:

— НТП є безпосереднім і головним чинником зростання продуктивності (ефективності) виробництва, а організаційний прогрес лише забезпечує реалізацію нових потенційних можливостей інтенсифікації виробничого процесу.

— Створення і впровадження нової техніки й технології, застосування нових конструкційних матеріалів та освоєння нових виробів приводять до зниження трудомісткості їхнього виготовлення, а вдосконалення організації виробництва і праці дає змогу зменшити втрати робочого часу і простої устаткування.

— Практична реалізація напрямків НТП, як правило, потребує великих витрат суспільної праці, матеріальних і фінансових ресурсів; здійснення ж заходів організаційного характеру здебільшого або зовсім не потребує нових витрат, або ці витрати є незначними.

Загальний науковий розвиток сільського господарства сприяє постійному вдосконаленню технології виробництва продукції тваринництва, безпосередньо впливає на вибір способів утримання та типу годівлі тварин, зумовлює обсяг та якість кінцевої продукції. Розвиток галузі та збільшення рівня її концентрації (поголів'я тварин) потребують у свою чергу розвитку засобів механізації (див. схема 1.2).

Отже, в замкнутому колі розвитку рівень механізації тваринництва займає досить вагоме місце і має вплив на розвиток усієї галузі. Тому постійне вдосконалення технічних засобів є одним із визначних чинників надійного та постійного розвитку галузі тваринництва. Зважаючи на той факт, що на обслуговування тварин при годівлі припадає 20−35% усіх трудозатрат, стимулювання удосконалення існуючих та розробка нових вказаного призначення засобів дозволить підвищити як загальні показники комплексної механізації, так і рівень розвитку галузі в цілому.

Схема 1.2 Взаємозв'язок факторів, що впливають на розвиток галузі тваринництва Основою НТП є створення нових знарядь праці, системи машин, що визначають прогрес в інших галузях народного господарства. Принципово нова техніка складає основу ресурсозберігаючих безвідходних та інших прогресивних технологій.

Для підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва та переробної промисловості в АПК необхідно вирішити ряд важливих народногосподарських проблем:

1. Створення технологій, при яких витрати сільськогосподарської сировини будуть мінімальними (включаючи безвідходні технології).

2. Підвищення ефективності технологій, в зв’язку з чим повинна вирости віддача на капітальні вкладення у сільськогосподарське виробництво.

3. Створення технологій, що відповідають природним, кліматичним, національним та іншим регіональним особливостям.

4. Визначення в системах технологій найбільш важливих параметрів для контролю їх ефективності відповідно до конкретних умов їх застосування.

Технологічний процес складає основу будь-якого виробничого процесу, є важливою його частиною, пов’язаною з переробкою сировини і перетворенням її в готову продукцію.

Сучасні технології виробництва продукції тваринництва включають багатовекторні і комплексні питання утримування, розведення, годівлі, відтворення стада тварин; будівництво, облаштування, реконструкцію та експлуатацію тваринницьких приміщень та об'єктів; механізацію, електрофікацію, автоматизацію різноманітних процесів виробництва; комп’ютеризацію племінного та виробничого обліку, організацію та економіку виробництва в галузі тваринництва.

Технологія характеризується динамічністю, вона постійно змінюється під впливом факторів науково-технічного прогресу. Бажано, щоб технологія була природовідповідною щодо певних природно-кліматични умов і зональних особливостей виробництва.

Удосконалення технології супроводжується реконструкцією приміщень та будівництвом нових, модернізацією систем машин і механізмів та їх використання за новим призначенням. Наприклад, прогресивні технології виробництва молока включають наступні складові:

— вирощування високопродуктивного ремотного молодняка;

— прив'язне утримування з доїнням корів у доїльних залах;

— фізіологічно відповідне машинне доїння;

— потоково-цехову технологію утримування корів;

— безприв'язне утримування корів у боксах, комбібоксах на глибокій підстилці в приміщеннях для відпочинку, доїльних та вигульних майданчиках;

— засоби механізації виробничих процесів заготівлі, транспортування,

— приготування, роздавання кормів, водопостачання, доїння корів, первинної обробки молока, видалення гною тощо;

— підтримання в тваринницьких приміщеннях оптимальних параметрів мікроклімату (температури, освітлення, вологості, складу та швидкості руху повітря, бактеріальної забрудненості);

— автоматизацію прив’язування та відв'язування корів;

— організацію праці (наприклад двозміна);

— ветеринарно-санітарне забезпечення;

— удосконалення порід тварин ;

— поліпшення відтворення стада;

— підвищення резистентності тварин тощо.

Основні технології сучасного тваринництва. Вони можуть бути: екстенсивними, що характеризуються низьким рівнем продуктивості праці, але дуже надійні і мало енерго-та ресурсовитратні; інтенсивними, що, використовують досягнення науки і спрямовані на одержання максимальних обсягів продукції за мінімальні обсяги часу.

Інтенсивні технології в тваринництві - це, перш за все, інтенсифікація біологічних процесів. Чим більш інтенсивно вони протікають в організмі тварини, тим ефективніше здійснюється перетворення продуктів рослинництва у багаті енергією продукти тваринництва та цінну для людини сировину. Інтенсивні технології у тваринництві, перш за все, базуються на спрямованому впливі на розмноження і ріст тварин.

Технології бувають:

1) Індустріальні технології, для яких характерні:

— високий рівень механізації,

— безперервність виробництва незалежно від сезонів року,

— потоковість і ритмічність виробництва.

2)Поточно-цехові технології, коли тварини, відповідно їх фізіологічного стану, переводяться з одного виробничого цеху до іншого;

3)Енергозберігаючі, що забезпечують мінімальне використання енергії.

4)Ресурсозберігаючі, що забезпечують мінімальне використання ресурсів на розбудову приміщень, обладнання, транспортних витрат тощо.

Всі вони базуються на комплексі біологічних (морфологія, фізіологія, генетика, годівля, розведення сільськогосподарських тварин тощо), технічних (механізація, електрофікація тощо), інтеграційних (систематологія, екологія, еволюційне вчення, біотехнологія тощо), соціально-економічних наук (економіка, організація і управління, безпека життєдіяльності тощо).

У тваринництві виділяють прогресивні технології, наприклад, у галузі молочного скотарства — це поточно-цехова, у свинарстві - трифазова, у птахівництві - конвеєрна тощо.

Потоково-цехова технологія виробництва молока. Вона передбачає розподіл і утримування молочного стада однорідними технологічними групами згідно фізіологічного стану тварин, що забезпечує можливість тваринникам спеціалізуватися виконанні операцій, властивих для тварин певного цеху виробництва. Це забезпечує диференційований, більш висококваліфікований догляд, утримування і годівлю корів залежно від фізіологічного стану та продуктивності.

Вказана технологія передбачає оптимальні розміри ферми щодо кількості корів: 400, 600, 800. За умови цієї технології формуються наступні цехи:

— запуску та сухостійних корів, де тварин утримують 50−60 днів;

— отелення та вирощування, де корів утримують до 20 днів і телят до 15−20 денного віку;

— роздоювання та осіменіння корів, де тварин утримують до 100 днів;

— виробництва молока, де тварин утримують до 150 днів — до запуску.

Засоби механізації на фермі мають повністю забезпечувати приготування кормів у кормоцехах для диференційованої годівлі груп корів різного фізіологічного стану; транспортування та роздавання кормів; механічне доїння корів; первинну обробку молока; напування тварин; видалення і транспортування гною; оптимальний мікроклімат у приміщеннях.

Ця технологія включає прогресивні зооветеринарні заходи: спрямоване вирощування ремонтних телиць, виділяючи такі періоди:

— молозивний до 10 днів,

— молочний до 6 місяців,

— період інтенсивного росту і розвитку від 6 до 15 місяців,

— період парування чи осіменіння від 15 до 18 місяців виховання нетелів, їх правильну підготовку до отелення; проведення диспансеризації всіх корів-рожениць у пологовому відділенні; проведення осіменіння в оптимальні терміни після отелення; спеціальна підготовка кадрів для роботи в кожному цеху, оскільки в них передбачається внутрішньогрупова спеціалізація й пристосування технології до фізіологічного стану та рівня продуктивності тварин.

Сучасний стан галузі тваринництва в Україні свідчить, що питання механізації вказаних процесів потребують дійсно комплексного вирішення.

Висока вартість корму та використання неефективних технологій, відсутність сучасної бази засобів механізації вітчизняного виробництва, у тому числі й для обслуговування худоби, призводить до великих затрат на виробництво продукції тваринництва. Це підвищує собівартість, а тому й знижує попит на кінцеву продукцію, що в свою чергу веде до повного занепаду галузі. Сучасний ринок засобів механізації обслуговування худоби пропонує досить широкий асортимент облаштувань. Проте на ньому майже не представлений вітчизняний виробник, що значно гальмує розвиток галузі й змушує вести пошуки позитивних рішень.

1.2 Показники економічної ефективності комплексної механізації виробничого процесу Рівень механізації тваринництва досить точно відображує загальний рівень механізації сільського господарства. Сьогодні тваринництво знаходиться в досить скрутному становищі. Це трапилось у зв’язку з розформуванням великих тваринницьких комплексів та появою великої кількості малих ферм та фермерських господарств, які займаються тваринництвом. Система машин, розроблена для тваринництва, виявилася застарілою та такою, яку неможливо використати для обслуговування невеликого поголів'я тварин. У зв’язку з цим виникла необхідність розробки нових засобів механізації, при створенні яких потрібно врахувати нові умови роботи та вимоги до засобів механізації тваринництва.

В загальному виді рівень механізації може бути представлений наступною формулою:

Р ВП = ПМ / П ЗАГ? 100, (1.2.1)

де РВП — рівень механізації технологічного процесу, %;

ПМ — поголів'я тварин, які обслуговуються машинами і механізмами, гол.;

ПЗАГ — поголів'я тварин на фермі, гол.

Дана методологія загальнопризнана і використовується при визначенні рівня механізації окремих технологічних процесів (доїння корів, роздача кормів, видалення гною і т. ін.), але вона не дає уявлення про рівень механізації в цілому, особливо на фермах.

Відомо, що кожний технологічний процес на фермі характеризується певними затратами праці на одиницю роботи або на одиницю обслуговуємого поголів'я, тобто має свою конкретну працеємність.

Для порівняння і правильної оцінки ефективності механізації окремих технологічних процесів необхідно привести їх до єдиного виміру.

Таким виміром можуть бути затрати праці при умові виконання технологічного процесу ручним способом. Іншими словами, трудомісткість технологічного процесу характеризується затратами праці в людино-годинах або інших одиницях, що припадають на одну голову тварин за визначений термін (добу, рік).

Трудомісткість технологічного процесу може бути виражена рівнянням:

Т ПР = ЗР / ПЗ, (1.2.2)

тваринництво механізація сільський господарство де ТПРтрудомісткість процесу, людино-годин/гол.;

ЗР — затрати праці на виконання технологічного процесу ручним способом, гол.-годин;

ПЗ — обслуговуємо поголів'я тварин.

При визначенні працемісткості технологічного процесу враховуються тільки затрати праці, які мають місце в даному процесі.

Затрати праці по кожному із технологічних процесів вимірюються за допомогою хронометрованих спостережень або нормативів часу виконання даного процесу ручним способом.

Загальний час, потрібний для виконання основних технологічних процесів буде дорівнювати сумі часу на виконання кожного із процесів. В загальному виді затрати праці на виконання основних технологічних процесів можна представити наступним виразом :

Т ЗАГ = t Р + t П + t Д + t Н, (1.2.3)

де ТЗАГ — затрати на виконання основних технологічних процесів;

t Р, t П, t Д, t Н — затрати праці, відповідно на роздачу кормів, поїння, доїння, збирання і вивезення гною з корівника.

В загальному виді трудомісткість виробничих процесів може бути представлена наступним виразом:

q= Т ЗАГ / П, (1.2.4)

де q — сумарні затрати праці на виконання основних технологічних процесів, люд· год/добу;

П — поголів'я корів, гол.

Факторами, що визначають технічний рівень підприємства, є: склад знарядь праці за видами виконуваних операцій, потужністю і строком служби; рівень прогресивності технологічних процесів, їх механізації; ступінь диференціації операцій технологічного процесу; енергоі фондоозброєність праці.

Технічний рівень виробництва на підприємстві характеризують такі показники: трудомісткість одиниці продукції, продуктивність праці, рівень механізації та автоматизації виробництва, собівартість продукції, рентабельність виробництва. У свою чергу показниками рівня механізації та автоматизації виробництва є: охоплення робітників механізованою працею; частка механізованої праці в загальних затратах живої праці; ступінь механізації виробничих процесів.

Особливу увагу заслуговує показник, що характеризує частку механізованої праці в загальних затратах живої праці. Досягнутий рівень механізації сільськогосподарського виробництва ще низький: 71% загальної чисельності працівників у рослинництві і тваринництві господарств суспільного сектору зайняті ручною працею. Якщо ж врахувати і особисті підсобні господарства населення, котрі дають більше половини валової продукції сільського господарства і де майже всі процеси не механізовані, то цей рівень буде ще нижчий.

Основною причиною такого становища є відсутність комплексів машин у галузях, їхня низька якість, що призводить до порушень технології, великих втрат під час збирання врожаю і, як наслідок, — до недобору продукції.

Планування підвищення рівня механізації в галузях господарства, як і його технічного розвитку взагалі, здійснюють під час складання перспективних планів. У річному плані господарства деталізують і уточнюють ці показники.

План технічного розвитку підприємства розробляють за такими етапами:

1. Оцінка технічного, технологічного й організаційного рівня підприємства.

2. Визначення тенденцій і прогнозів розвитку зазначених рівнів.

3. Визначення можливих рівнів розвитку, тобто меж технічного розвитку підприємства в плановому періоді.

4. Розробка конкретних заходів та техніко-економічна оцінка їх. Формування попереднього (вихідного) варіанта проекту плану технічного розвитку та підвищення ефективності виробництва.

5. Уточнення, погодження і затвердження проекту плану.

Економічну ефективність механізації робіт оцінюють за допомогою таких показників: механо-, енерго-, електроозброєність праці, коефіцієнт механізації праці, коефіцієнт інтенсивного та екстенсивного навантаження машин.

Коефіцієнт механізації робіт характеризує ступінь механізації робіт. Його визначають, поділивши обсяг робіт, виконаних за допомогою машин і механізмів, на загальний обсяг робіт за формулою:

Кмр = Wм х 100: Wз, (1.2.5)

де Кмр — коефіцієнт (рівень) механізації робіт;

Wм — обсяг робіт, що виконуються механізованим способом, у натуральних вимірниках;

Wз — загальний обсяг цих робіт.

Показник Кмр визначають за видами робіт.

Коефіцієнт (рівень) механізації праці - співвідношення чисельності робітників, зайнятих на механізованих роботах та загальної чисельності робітників. Рівень механізації праці можна виміряти трудомісткістю процесу — співвідношенням трудомісткості механізованих операцій до загальної трудомісткості виробничого процесу за формулою:

Кмп = Тм х 100: Тз, (1.2.6)

де Кмп — рівень механізації праці;

Тм — трудомісткість механізованих операцій, люд-днів;

Тз — загальна трудомісткість процесу, людино-днів.

Показник Кмп визначають по підприємству в цілому.

Отже, рівень механізації виробництва оцінюється декількома показниками.

Коефіцієнт механізації виробництва — величина, що вимірюється відношенням обсягу продукції, виробленої за допомогою машин, до загального обсягу продукції.

Коефіцієнт механізації робіт — величина, що вимірюється відношенням праці, виконаного механізованим шляхом, до загальної суми витрат праці на виробництво даного обсягу продукції.

Коефіцієнт механізації труда — величина, що вимірюється відношенням кількості робітників, зайнятих на механізованих роботах, до загальної чисельності робітників на даній дільниці, підприємств.

2. Економічна характеристика об'єкту дослідження

2.1 Земельні ресурси підприємства і ефективність їх використання

Організаційно-економічну характеристику підприємства починається з розгляду стану земельних ресурсів та аналізу ефективності їх використання.

Процентне співвідношення окремих видів сільськогосподарських угідь до їх загальної площі визначає структуру сільськогосподарських угідь.

Таблиця 1

Структура сільськогосподарських угідь

Вихідні дані: таблиця 1; таблиця 10.

З даних таблиці можна зробити висновок, що найбільшу питому вагу серед сільськогосподарських угідь займає рілля (базовий — 80%, заданий — 81,5%), друге місце займають пасовища (базовий — 12,4% та заданий — 14%), трете — сінокоси (6,1% та 6% відповідно). В порівнянні з базовим роком пасовища зменшились на 1,6%, а рілля навпаки збільшилась на 1,5%. Ці зміни свідчать про те, що підприємство частину угідь, що використовуються під пасовища перетворило на ріллю.

Необхідно постійно поліпшувати земельні ресурси, бережливо використовувати їх, не допускаючи невиправданого вилучення сільськогосподарських угідь для інших потреб підприємства.

Проаналізуємо склад і структуру сільськогосподарських угідь, що використовуються під посіви

Таблиця 2

Склад і структура посівної площі

Вихідні дані: таблиця 1, таблиця 2.

Проаналізувавши таблицю слід зробити висновок, що найбільшу питому вагу в структурі посівних площ займають зернові і зернобобові культури (базовий 50%, заданий 59%). З них озима пшениця — 25% і 29,5%, ярі без кукурудзи -15% і 17,7%, кукурудза на зерно — 10% і 11,8% в базовому і заданому році відповідно. Друге місце займають кормові культури (в базовому 37,8%, в заданому 28,8%). З них кукурудза на з/к і силосі - 19,3% і 15,8%, багаторічні трави — 7,6% і 5,8%, інші кормові культури — 4,2% і 1,7% в базовому і заданому році відповідно. Трете місце — соняшник 10% в базовому і заданому році. Останнє місце займають овочі 2,2%. Посівні площі під соняшник, овочі, кормові культури всього в заданому році в порівнянні з базовим зменшились. А посівні під зернові культури (всі) навпаки збільшились.

На підприємстві треба розробляти заходи, спрямовані на підвищення потенційних можливостей підприємства щодо збільшення виробництва сільськогосподарської продукції з кожного гектара угідь. Ці можливості значно залежать від рівня інтенсивності використання земельних ресурсів

Інтенсивність використання землі визначається за показниками наведеними в таблиці 3.

Таблиця 3

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів

Вихідні дані: таблиці 1; таблиця 2

З даних таблиці можна зробити висновок, що ступінь господарського використання землі з роками не змінився, склав 0,87, тобто лише 13% землі залишається не використаними. Це свідчить про те, що підприємство не розширювало своїх посівних площ. Ступінь розораності збільшився на 1,25%, тобто лише 20% в базовому році і 19% в заданому році залишились не розорані. Ступінь меліорації збільшився на 30%. Питома вага кукурудзи на зерно в загальній посівній площі в заданому році збільшилась на 18%. Питома вага соняшнику і овочів з роками не змінилась.

Показники рівня інтенсивності використання земельних ресурсів знаходяться на достатньому рівні, тому обсяг виробництва продукції на підприємстві буде зростати.

Про економічну ефективність використання землі судять на основі системи натуральних і вартісних показників Ефективність використання землі визначається за натуральними показниками наведеними в таблиці 4.

Таблиця 4

Ефективність використання землі (натуральні показники)

Вихідні дані: таблиця 1; 2; 3.

З даних таблиці видно, що по врожайності сільськогосподарських культур 1 місце займають овочі, 2 місце — озима пшениця, 3 місце — зернові, 4 місце — кукурудза, 5 місце — ячмінь, 6 місце — соняшник. Виробництво зерна збільшилось на 297,5ц. Виробництво продукції скотарства з роками збільшилось: молока — на 180ц., приросту живої маси ВРХ — на 39ц. Виробництво продукції вівчарства зменшилось: шерсті - на 1ц., а приріст живої ваги овець навпаки збільшився на 1,9ц. Виробництво продукції свинарства збільшилось на 15ц. Виробництво продукції птахівництва: м’яса птиці зменшилось на 1,3ц., яєць збільшилось на 6,4ц.

Можна зробити висновок, що підприємство земельні площі використовує досить ефективно, в заданому році стало більше використовувати під виробництво продукції тваринництва, а менше під продукцію рослинництва, про що свідчить зменшення одних показників, та підвищення інших.

Ефективність використання землі визначається також і за вартісними показниками наведеними в таблиці 5.

Таблиця 5

Ефективність використання землі (вартісні показники)

Вихідні дані: таблиця 1; 8; 9.

З даних таблиці можне зробити висновок, що вартісні показники в заданому році порівняно з базовим зросли. Для господарства це має позитивний характер.

Такий результат треба підтримувати, а по змозі збільшувати. Для цього, на підприємстві потрібно: впроваджувати й ефективно використовувати передові технології та техніку; збільшувати використання органічних добрив; розвивати систему охорони землі від вітрової та водної ерозії та інших процесів; матеріально зацікавлювати робітників у підвищенні врожайності тощо.

Основні фонди (основний капітал) аграрних підприємств

Основні в фонди (основний капітал) — це грошовий вираз знарядь праці, які беруть участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натурально-речову форму, а свою вартість на створений продукт переносять частинами.

На ефективність сільськогосподарського виробництва впливає структура основних виробничих фондів, під якою розуміють процентне співвідношення окремих елементів цих фондів в їх загальній вартості.

Таблиця 6

Структура основних виробничих фондів основного виду діяльності

Вихідні дані: таблиця 13

Найбільшу питому вагу в структурі основних виробничих фондів основного виду діяльності займають пасивні засоби, з них будівлі - 41,8% та 41,6%, споруди і передавальні пристрої 21% і 20,1% в базовому і заданому році відповідно. Активні засоби в структурі основних виробничих фондів основного виду діяльності займають 37,2%(базовий рік) і 38,3%(заданий рік). В активних засобах найбільшу питому вагу займають силосові машини і устаткування — 19,6% і 19,9% (базовий і заданий роки), потім: виробнича і робоча худоба — 7,6% і 7,7%, транспортні засоби — 4,6% і 5,9%, виробничий і господарський інвентар — 2,3% і 2,5, інші основні засоби — 1,3% і 1,5%., багаторічні насадження — 0,8% в базовому і заданому році.

Підприємству для того, щоб досягти кращих результатів господарювання треба оснащуватись так званими активними основними виробничими фондами.

Для характеристики руху основних фондів використовують показники наведені в таблиці 7

Таблиця 7

Показники розміру, руху і стану основних фондів

Вихідні дані: таблиця 11

Проаналізувавши таблицю можна зробити висновок, що підприємство інтенсивно вводить в виробництво нові основні засоби. Про це свідчить те, що сума основних засобів на кінець року зросла, в порівнянні з сумою на початок, на 20%, про це видно у коефіцієнті зростання основних фондів, який склав 1,2. Коефіцієнт оновлення склав 0,2. Це означає те, що підприємство на протязі року збільшило балансову вартість основних засобів на 20%, а на основі коефіцієнта вибуття, який склав 0,1, воно її зменшило на 10%. Коефіцієнт сукупного відтворення, який склав 0,3, бачимо, що підприємство 10% нововеденних основних засобів використовує на просте відтворення, а 20% - на їх розширене відтворення. Коефіцієнт зношення на початок року склав 36,0, а на кінець — 34,8. Це каже про те, що на підприємстві зношеність основних фондів зменшилась на 1,2, тобто на підприємстві краще почали відноситись до основних фондів. Коефіцієнт придатності на початок року склав 0,64, а на кінець року — 0,72, тобто збільшився на 0,08, що позитивно вплинуло на стан основних виробничих фондів. Підвищення коефіцієнта придатності та зменшення коефіцієнта зношення має позитивний характер для господарства в цілому. Покращили умови для більш раціонального використання основних засобів. Всі перераховані показники, в порівнянні з базовими даними, не змінились. Це говорить про те, що основні фонди знаходяться в однаковому стані та однаково відтворюються.

В умовах ринку особливо актуальні питання підвищення забезпеченості та економічної ефективності використання основних виробничих фондів.

Важливими показниками рівня оснащеності господарств основними фондами є фондозабезпеченість та фондоозброєність праці.

Таблиця 8

Показники забезпеченості і ефективності використання основних виробничих фондів

Вихідні дані: таблиці 1; 9; 10; 11; 13.

З даних таблиці можна зробити висновок, що фондозабезпеченість складає 1,98грн/га, тобто на 1га припадає 1,98грн основних засобів. Даний показник, в порівнянні з базовими даними, не змінився. Не змінився і показник фондоозброєності, який показує забезпеченість основними засобами на 1 людину. Показник кількості умовних тракторів на 1000га ріллі, який показує забезпеченість підприємства робочими одиницями у розрахунку на 1000га ріллі, збільшився в заданому році в порівнянні з базовим на 31,7%. Аналізуючи показники ефективності використання основних виробничих фондів ми бачимо, що вони, в порівнянні з базовими даними, змінились. Фондовіддача по валовій продукції зросла на 30,2%, а фондомісткість по валовій продукції зменшилась на 24,2%. Це зрозуміло, тому що показник фондомісткості є зворотнім показником фондовіддачі. Показник рентабельності основних засобів склав 44,95%, що на 43,8% більше від базових даних.

Підприємство забезпечене основними фондами на задовільному рівні. Воно впроваджує комплексну механізацію та автоматизацію виробництва, а як наслідок зменшується фондомісткість, та підвищується фондовіддача.

Оборотний капітал аграрних підприємств У процесі сільськогосподарського виробництва незмінну роль відіграє оборотний капітал. Оборонний капітал є одним з найважливіших факторів, що впливає на формування собівартості продукції. Оборотні кошти — це засоби виробництва, які беруть участь тільки в одному виробничому циклі, в ході якого повністю переносять свою вартість на вартість готової продукції.

Під структурою оборотних коштів розуміють співвідношення окремих елементів в загальному обсязі оборотних коштів, виражені у відсотках до підсумку.

Таблиця 9

Склад і структура оборотних коштів

Вихідні дані: таблиця 12

Провівши розрахунки можна зробити висновок, що найбільшу частину оборотних коштів складають виробничі запаси 42,3% та тварини на вирощуванні і відгодівлі - 26,0%, а найменшу — грошові кошти на розрахунковому рахунку — 0,1%. В порівнянні з базовими даними найбільше зменшилися дебіторська заборгованість за товари, роботи (10,3%), а навпаки збільшились виробничі запаси — на 5,7%. Підводячи підсумки, можна сказати, що на підприємстві в порівнянні з базовими даними оборотні фонди збільшилися на 5,8%, натомість зменшилися фонди звернення на той же відсоток.

Для оцінки ефективності використання оборотного капіталу, визначення потреби в ньому і управління процесом прискорення обороту застосовують низку економічних показників.

Оборотність оборотних коштів визначається за показниками наведеними в таблиці 10.

Таблиця 10

Показники оборотності оборотних коштів

Вихідні дані: таблиці 8; 9; 12.

Проаналізувавши таблицю, слід сказати, що коефіцієнт оборотності оборотних коштів склав 1,1, тобто з 1 грн, потраченої на виробництво продукції відновлюється 1,1 грн. оборотних коштів. В порівнянні з базовими даними даний коефіцієнт збільшився на 0,2. Зворотнім показником коефіцієнта оборотності являється коефіцієнт закріплення засобів в обороті, який становить — 0,9. Він відображає, що на 1 грн. реалізованої продукції доводиться лише 0,9грн оборотних коштів. В порівнянні з базовими даними коефіцієнт зменшився на 0,2. Тривалість одного обороту оборотних коштів складає 332 днів, що на 23 дня менше від базових даних. Коефіцієнт оборотності виробничих запасів складає 2,7, що на 8 більше від базових даних, а коефіцієнт оборотності готової продукції становить 60,1.

Підводячи підсумки можна сказати, що для виробництва того самого обсягу продукції підприємству потрібно додатково залучати оборотний капітал, так як сам він повністю не відновлюється, а також тривалість їхнього обертання дуже велика (більше року).

Про ефективність використання оборотних коштів можна зробити висновок з даних таблиці.

Таблиця 11

Показники ефективності використання оборотних коштів

Вихідні дані: таблиці 8; 9; 12.

Аналізуючи показники ефективності використання оборотних коштів можна зробити висновок: при виробництві продукції з 1 грн. оборотного капіталу виходить 1,14 грн. товарної продукції, та 0,26 грн. прибутку. В порівнянні з базовими даними перший показник збільшився на 31,0%, а другий, збільшився на 44,4%. Показник фондовіддачі склав 1,29, що на 30,3% більше від базових даних. Збільшення цього показника свідчить про більш ефективне використання оборотних кошті в підприємстві. Показник матеріаловіддачі склав 1, 1, що на 1,85% більше від базових даних. Цей показник відображає, що при споживанні 1 грн. оборотних коштів виробляється 1,11 грн. валової продукції. Оберненим показником матеріаловіддачі являється матеріаломісткість, яка становить 0,91, що на 1,09% меньше від базових даних. Збільшення матеріаловіддачі та зменшення матеріаломісткості позитивно відображається на розмірі кінцевого результату.

Трудові ресурси і продуктивність праці на підприємствах

Людина володіє здатністю до праці, яка є природною необхідністю людського життя. Будь-яке матеріальне виробництво здійснюється при обов’язковому застосуванні праці.

Праця — це доцільна діяльність людини, спрямована на створення матеріальних благ, а її результат характеризується продуктивністю. Отже, продуктивність праці - це здатність працівників виробляти певну кількість продукції за одиницю часу. Оберненим до виробітку є показник трудомісткості.

Для визначення продуктивності праці в сільському господарстві використовують систему економічних показників наведених в таблиці 12.

Таблиця 12

Ефективність використання трудових ресурсів

Вихідні дані: таблиці 9; 10.

З розрахунків видно, що одним працівником за рік відпрацьовано 1079,7люд-год, що на 10% менше від базових даних. В порівнянні з плановими нормативами коефіцієнт використання трудових ресурсів склав лише 0,5. Одним працівником було вироблено валової продукції 54,68 тис.грн., що на 30,8% більше від базових даних. Підводячи підсумки можна сказати, що вартість валової продукції з роками збільшується, коефіцієнт використання трудових ресурсів зменшується, а як наслідок продуктивність праці збільшується. Для того, щоб підвищити продуктивність праці необхідно впроваджувати комплексну механізацію виробництва, нові сорти і гібриди сільськогосподарських культур, кращих порід і ліній тварин, скласти правильний раціон годівлі тварин, матеріально заохочувати робітників.

Спеціалізація і диверсифікація аграрних підприємств

Для визначення територіальної спеціалізації і спеціалізації аграрних підприємств використовують показник структури товарної продукції, який визначається діленням грошової виручки від реалізації певного виду продукції за всіма каналами продажу на загальну суму грошових надходжень господарства і множенням отриманого результату на 100.

Таблиця 13

Склад і структура товарної продукції

Вихідні дані: таблиця 8.

З даних таблиці можна зробити висновок, в структурі товарної продукції найбільшу питому вагу займає рослинництво — 55,04%, що на 4,8% менше ніж в базовому році, тваринництво — 44,96%, що на 4,8% більше ніж в базовому році. Тобто на скільки зменшився відсоток рослинництва на стільки збільшився відсоток тваринництва. Найбільшу питому вагу в складі товарної продукції займають зернові всього (35,79%), найменшу — м’ясо птиці(0,54%). Підводячи підсумки, слід сказати, що підприємство має спеціалізацію — вирощування зернових та виробництво молока. Таким чином можемо зробити висновок, що підприємство має слабкий рівень спеціалізації, тому що Кс=0,22.

Рентабельність виробництва окремих видів продукції

Рентабельність — це відносний показник ефективності роботи підприємства, який в загальному вигляді визначається як процентне співвідношення прибутку і витрат.

Таблиця 14

Рівень рентабельності товарної продукції (по заданому варіанту)

Вихідні дані: таблиці 2−6; 8; 9.

Проаналізувавши дані таблиці, слід сказати, що рівень рентабельності по рослинництву склав 77,4%, воно є найбільш рентабельним, а саме — озима пшениця. По тваринництву рівень рентабельності склав -31,6%. Всього по господарству рівень рентабельності складає 29,9%. Господарству треба розробляти план по підвищенню рентабельності товарної продукції. Для цього треба збільшити виробництво продукції і зменшити затрати. Це відбувається шляхом механізації виробничих процесів, покращення спеціалізації підприємств, раціонального використання основних і оборотних фондів, впровадження нових технологій, покращення організації та оплати праці, підвищення якості продукції.

Аналіз рівня рентабельності продажів і операційного прибутку можна зробити з даних таблиці 15.

Таблиця 15

Рівень рентабельності товарної продукції (по заданому варіанту)