Аналіз лісогосподарської діяльності ДП «Камінь-Каширський лісгосп»

Зміст

Вступ Розділ 1. Сучасний стан лісових ландшафтів та їх функціональні особливості

1.1 Лісові ландшафти Волинської області

1.2 Функціональне значення лісових ландшафтів

1.3 Шляхи оптимізації використання функціональних можливостей лісових ландшафтів Розділ 2. Фізико — географічні умови території ДП «Камінь — Каширський лісгосп»

2.1 Територіальна структура

2.2 Природно-кліматичні умови

2.3 Геологічні і геоморфологічні особливості району

2.4 Ґрунти та гідрологічні умови

2.5 Рослинність та тваринний світ лісгоспу Розділ 3. Оцінка лісового фонду Камінь-Каширського лісового господарства

3.1 Розподіл площі лісового фонду на групи і категорії захисності

3.2 Розподіл площі лісового фонду

3.3 Основні положення організації лісового фонду

3.4 Класи бонітету насаджень

3.5 Повнота насаджень

3.6 Вікова структура насаджень

3.7 Типи лісу Розділ 4. Заходи щодо утримання, відтворення та охорони лісів

4.1 Рубки лісу та лісовідновлення

4.2 Охорона лісу від пожеж і порушень природоохоронного режиму

4.3 Захист лісів від шкідників і хвороб Розділ 5. Антропогенне навантаження на природні лісові комплекси Камінь-Каширського лісгоспу

5.1 Головне користування лісом

5.2 Побічні лісові користування

5.3 Мисливське господарство

5.4 Природно-заповідний фонд лісгоспу Список використаних джерел Додаток

ВСТУП

Актуальність роботи. Ліси України, незважаючи на порівняно невелику площу, мають надзвичайно велике народногосподарське та екологічне значення і використовуються з високою інтенсивністю.

Відповідно до Лісового кодексу України, прийнятого Верховною Радою. у 2005 році, ліси нашої держави є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують екологічні, водоохоронні, водорегулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, ґрунтозахисні, кліматоутворювальні, естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку і охороні.

Згідно з цим лісогосподарську політику держави спрямовано на створення умов для відтворення і підвищення ефективності лісових насаджень, посилення їхніх корисних властивостей, охорони і захисту лісів, забезпечення раціонального використання лісових ресурсів.

Державні органи та постійні лісокористувачі відповідно до Лісового кодексу України здійснюють планування і ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів з урахуванням їхнього господарського призначення і природокліматичних умов.

Лісовий кодекс України передбачає, що роботи пов’язані з відновленням лісів, проводяться способами, які забезпечують створення в найкоротші терміни високопродуктивних лісів з господарсько цінних деревних і чагарникових порід за спеціальними програмами та проектами, що розробляються державними органами лісового господарства.

Ліс є єдиним і незамінним джерелом деревини — універсального матеріалу, без якого не може обійтися жодна людина і жодна галузь народного господарства. Ліс і те, що з нього одержують супроводжує нас протягом всього життя. У природі немає такого продукту який за різноманітністю застосування можна було б порівняти з деревиною.

В лісовому господарстві України відповідно до ринкових змін в економіці держави здійснюються нормативно-правові, структурні, організаційні якісні зміни, спрямовані на покращення ведення лісового господарства, збільшення продуктивності лісів та доведення її площі до оптимальної.

У зв’язку з цим галузь потребує нових напрямків професійної підготовки фахівців лісового господарства, які б забезпечили глибокі теоретичні знання та практичні навики для їх застосування в повсякденній роботі. Разом з тим державна форма власності на ліси, особливості функціонування державних лісогосподарських підприємств, недостатній розвиток ринкових відносин в Україні на певному етапі не вимагали ґрунтових знань ринкової економіки та ринкових механізмів. Тому фахівців, які мають практичний досвід роботи в ринкових умовах і можуть оцінити лісове господарство з економічної точки зору недостатньо.

Безумовно, за таких обставин кожен лісовий менеджер в решті решт визнає необхідність більш глибокого вивчення лісоекономічних дисциплін. Потрібно чітко прогнозувати не лише ефективність ведення лісового господарства, а й окремих лісогосподарських операцій, що досить важливо в умовах інтенсивного розвитку в державі малого і середнього бізнесу та врахування його можливостей і конкурентоспроможності щодо лісового господарства.

Висока ефективність ведення лісового господарства полягає в забезпеченні його прибутковості в процесі використання всіх ресурсів та корисних властивостей лісу, а ефективне управління цим процесом не можливе без високого рівня професійної підготовки лісового менеджера.

Мета роботи — оцінити сучасний стан лісового фонду лісгоспу та його використання з метою нарощування лісосировинного і природоохоронного потенціалу.

Об'єкт дослідження — лісовий фонд Камінь-Каширського лісгоспу.

Предметом дослідження виступає аналіз лісогосподарської діяльності лісгоспу.

Під час написання роботи нами вирішувались наступні поставленні завдання:

— оцінити сучасний стан лісових ландшафтів Волинської області, розкрити їх функціональне призначення та показати шляхи оптимізації функціональних можливостей їх використання;

— охарактеризувати фізико-географічні умови Камінь-Каширського лісгоспу;

— проаналізувати сучасний стан лісового фонду лісгоспу;

— визначити заходи щодо утримання, відтворення та охорони лісів;

— розглянути рівень антропогенного навантаження на природні комплекси лісгоспу.

Методи дослідження. В роботі використані такі методи дослідження як опрацювання фондових матеріалів, літературних джерел, статистичний, картографічний, порівняльний.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані держлісгоспами Волинської області для оптимального ведення лісового господарства, а також у навчальному процесі у вищих навчальних закладах лісогосподарських спеціальностей.

Структура роботи. Дипломна робота складається з вступу, 5 розділів, які в свою чергу діляться на підрозділи, висновків, списку використаних літературних джерел, додатків. Статистичний матеріал представлений в таблицях, діаграмах.

Перший розділ присвячений загальному огляду лісових ландшафтів Волинської області. У другому розділі описано фізико-географічні особливості території Камінь-Каширського лісгоспу. В третьому розділ охарактеризований сучасний стан лісового фонду. У четвертому розділі викладені результати заходів щодо охорони і збереженню лісів. П’ятий розділ показує рівень антропогенного навантаження на природні комплекси лісгоспу.

Розділ 1. СУЧАСНИЙ СТАН ЛІСОВИХ ЛАНДШАФТІВ ТА ЇХ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ

1.1 Лісові ландшафти Волинської області

Волинь — лісистий край, генератор кисню для подільського Лісостепу, фільтр Полісся, акумулятор його вологи. Площа земель лісового фонду області в 2007 році становила 691тис. га, з них вкритих лісом 639,1 тис. га. Найбільші площі зайняті під лісами першої групи — лісами, які виконують санітарно-гігієнічні та оздоровчі, захисні та водоохоронні функції. Так як, Волинь — край рівнинний, багатий на опади і йому мало знайомі постійні сильні вітри, то полезахисних і протиерозійних лісових насаджень тут дуже мало[41].

Лісистість області становить 31,7%. З усіх лісів та інших лісовкритих площ ліси першої групи становлять 105,5 тис. га. Сюди відносяться заповідні лісові ділянки, ліси з науково-історичним значенням, особливо цінні масиви, лісопаркові частини лісів зеленої зони, лісогосподарська частина лісів зеленої зони, захисні смуги вздовж доріг, інші ліси, що мають значення для охорони навколишнього середовища, заборонені смуги по берегах і водоймах. У лісах цієї групи категорично забороняються усі види рубок, за винятком санітарних та лісовідроджуючих, випасання і прогін худоби, влаштування польових тракторних станів, заїздів автотранспорту. Ліси другої групи становлять 445,1 тис. га. Це спеціальні зони і спеціальні смуги, використовувані ліси, ліси національних парків. Ліси КСП належать в основному до другої групи.

По основній функції використання для виробництва деревини використовується 327,9 тис. га, для захисної, природоохоронної та біологічної мети — 69,4 тис. га., для відпочинку — 2,6 тис. га. Найбільші площі займають ліси, які виконують санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції, найменші полезахисні, протиерозійні. Ліси на Волині розміщуються переважно на Поліссі, де лісистість становить 45%, а в лісостепу — лише 5%. Станом на 2007 рік найвищі показники лісистості території були характерні для Маневицького — 55,2%, Камінь-Каширського — 47%, Шацького — 44% районів. Слід відмітити, що в порівнянні з 1966 роком лісистість в межах області зазнала просторових змін. Так, в 1966 році максимальні значення (50%) лісистості території були властиві Камінь-Каширському, Ратнівському та Любешівському районам. Станом на 2007 рік лісистість змінилась до таких показників (відповідно): 47%, 33,3%, 36%. Найменшою лісистістю відзначаються Луцький (7%), Горохівський (10,2%), Рожищенський (10,3%), Іваничівський (11,6%)[10,11].

Ліси державного значення — ліси, що перебувають у віданні державних органів лісового господарства, а також міські ліси, закріплені ліси та ліси заповідників. Ліси КСП (колективних сільськогосподарських підприємств) — ліси, що розміщені на землях, наданих цим підприємствам у безстрокове користування. І перші, і другі входять до складу єдиного державного лісового фонду.

Область характеризується захисно-експлуатаційним типом ведення лісового господарства, тому тут велика інтенсивність експлуатації. Штучні насадження у віці 40 років становлять — 45%. Внаслідок заміни малоцінних насаджень більш цінними і продуктивнішими покращується структура лісів [55,56].

За останні роки сталися зміни в площі основних категорій земель. Лісові землі збільшилися приблизно на 5,4%, нелісові зменшились на 3,1%. З 1995 по 2007 роки загалом зменшилась площа лісів першої групи на 10,5 тис. га, і в основному за рахунок зменшення площ особливо цінних лісових масивів, тоді як інші категорії лісів збільшили свої межі.

Для оцінки якості деревини, як відомо, вивчають її породний склад. На Волині хвойні ліси займають 60% площі всіх вкритих лісом земель, із них 59% становлять масиви сосни звичайної, які поширені переважно на піщаних заплавах річок Прип’яті, Вижівки, Стоходу, Турії, і 1% ялини європейської. Твердолистяні породи займають 16%, серед них посадки дуба чорного — 14,4%, дуба червоного — 0,6%, граба звичайного 0,5%, ясена звичайного 0,3%. М’яколистяні породи становлять приблизно 24%. На місцях вирубки дубово — соснових та грабово — дубових лісів зростають березняки (9,7%), та осичники (0,4%), по всій території на заболочених пониженнях, в заплавах річок — вільшаники (14,4%). Ця картина виявляє наслідок лісогосподарських заходів по збільшенню площ цінних порід: сосни збільшилось на 3%, дуба — 8,5%, осики зменшилось на 35%. З 1983 по 2007 роки по об'єднанню «Волиньліс» спостерігається збільшення площ хвойних, твердота м’яколистяних порід, проте скорочення площ молодняків, що говорить про недостатнє лісовідновлення. За цей період появились посадки бука.

Держлісгоспи мають крім лісових земель (92%) і інші угіддя, серед яких найбільші площі займають болота, сінокоси, дороги і просіки. Запас хвойних порід становить 46 230,0 тис. м³ (225,0 тис. га), твердолистяних -9370,0 тис. м³ (57,7 тис. га), м’яколистяних — 12 760,0 тис. м³ (87,3 тис. га). Переважають високобонітетні насадження (82,5% лісової площі). Низькобонітетні становлять 1,1% на площі 4,3 тис га — ліси несприятливих умов. У лісах Волинської області молодняки займають 162,6 тис. га, середньовікові - 156,4 тис га, пристиглі - 47,2 тис. га, стиглі і пристигаючи -14,4 тис. га. Подібна картина спостерігається і в лісах держлісгоспів. У твердолистяних і м’яколистяних породах велика частка середньостиглих і пристигаючих порід. В осикових колках переважають стиглі деревостани[36].

Щорічний об'єм заготівлі живиці становить — 600 т, березового соку — 10,2 тис. т, грибів — 440 т, ягід і плодів — 379 т, лікарської сировини — 28 т, м’яса диких тварин — 28 т.

Зміна площ лісових ландшафтів Волинської області перш за все залежить від величини рубок. З 1978 року спостерігається зменшення об'єму рубок до 1992 року, зростання до 1994 і знову скорочення до 1995 року.

В загальному по Волинській області з кінця вісімнадцятого століття спостерігається зменшення лісистості через великі темпи рубок без достатнього лісовідновлення, а вже 1956 року лісистість почала зростати до 1991 року до максимального її значення — 35,2%. Зараз лісистість області становить 31,7%.

1.2 Функціональне значення лісових ландшафтів

Лісові ландшафти відіграють важливу роль у функціонуванні природного середовища у житті людини. Це відбувається завдяки різноманітності виконуваних ними функцій. Розглянемо значення лісових ландшафтів детально. Г. О. Бачинський розрізняє пряме і непряме функціональне значення лісових ландшафтів. Пряме значення поділяється на біосферне та економічне, непряме — на екологічне та суспільно-корисне.

Функції лісових ландшафтів, що безпосередньо зв’язані з еволюцією біосфери та підтриманням їх організованості, відносять до категорії біосферних. Вона в свою чергу поділяється на космічну, біогеохімічну, грунтотворчу, функціональну.

Космічна функція лісових ландшафтів полягає в тому, що вони, трансформуючи променеву енергію Сонця, є сполучною енергетичною ланкою між Космосом і Землею. Променеву енергію Сонця вони перетворюють на енергію біохімічних процесів, енергію життя, енергію відтворення.

Біогеохімічна або «газова» функція лісових ландшафтів має значення для збереження газового балансу в атмосфері на рівні оптимальному для життєдіяльності живих організмів. «Легені планети» забезпечують постачання кисню в атмосферу, забираючи з неї все зростаючу кількість вуглекислого газу. Так, 1 га зелених насаджень протягом 1 години поглинає 2 кг вуглекислого газу. Таку його кількість під час дихання виділяє 200 чоловік, їх роль з цієї точки зору особливо важлива в наш час, час індустріалізації суспільства, коли розміри постачання вуглекислого газу в атмосферу і поглинання з неї кисню постійно і стрімко зростає. Встановлено, що один гектар 20-річних сосняків засвоює щорічно 9,35 тон вуглекислого газу і виділяє 7,25 тон кисню. Найбільш активні в цьому плані середньовікові високопродуктивні деревостани. Найкраще очищує повітря і поглинає вуглекислий газ каштан. Ліси України поглинають щорічно 43 млн. т вуглекислого газу і виділяють приблизно 35 млн. т кисню.

Важлива роль лісових ландшафтів в грунтотворенні, адже саме вони є основним джерелом органічної сировини для ґрунту, матеріалом для утворення гумусу. На долю лісів припадає 55% щорічно утвореної біомаси планети. Найбільша кількість органічної речовини припадає на широколистяні й темнохвойні ліси (16−36 т/га). Фітомаса широколистяних лісів становить 40 — 80 ц/га. В ялинових і соснових лісах підстилка товста, слабо розкладена, а дубових, липових, березових тонша, пухка і сильно мінералізована. Потужність гумусового горизонту під ялиновим лісом сягає 14 см, сосновим -16 см, березовим, дубовим і липовим — 18, 25, 26 см відповідно. Ліси впливають на механічний склад ґрунту і його структуру. Під лісами структура фунту зерниста, краща, ніж під полями[4,5,34].

Функціональне значення лісових ландшафтів полягає в тому, що вони є однією із самих важливих ланок у загальному колообігу речовин у природі і разом з тим є середовищем життя багатьох видів тварин і рослин. При зведенні ділянки лісу суттєво змінюється трав’янисто-ґрунтовий покрив, адже умови слабкого освітлення, прохолоди, слабкої сили вітру і т. п. змінилися на протилежні, умови відкритої місцевості. Лісова фауна також мігрує на інші лісові площі, а тут поселяються інші види, пристосовані до життя на відкритій місцевості.

Основними економічними функціями лісових ландшафтів є харчова і кормова, ресурсно-сировинна, енергетична, фармацевтична. Шляхом механічної обробки з деревини виготовляють 500 предметів і виробів, а за допомогою глибокої хімічної і хіміко-механічної переробки — більше 25 000. 70% населення планети живе в дерев’яних будинках. До продуктів хімічної переробки відносяться: віскозна тканина, штучний шовк, папір, целюлоза, сухі кормові дріжджі, штучна шерсть, картон, спирт, гума, клюза. Сировиною для паперу є ялина, осика, береза, вільха, тополя. З кори дерев можна виробляти органічні добрива, які поліпшують структуру ґрунту.

Як відомо, ліс сировина для лісової і деревообробної промисловості, тому необхідне забезпечити постійне постачання для підприємств цієї галузі якісних лісопродуктів. Це залежить від ефективності господарювання, від організації і управління лісових господарств. Економічне значення лісових ландшафтів і їх господарське використання ми будемо розглядати на прикладі лісів, які належать Волинському державному лісогосподарському об'єднанню «Волиньліс».

Виробниче об'єднання «Волиньліс» поділяється на 15 лісогосподарських підприємств (держлісгоспів). Кожен з держлісгоспів має у своєму підпорядкуванні лісництва, яких є в області 84, і які в свою чергу діляться на майстерські дільниці і обходи. Є 4 мисливські господарства. Межі держлісгоспів не співпадають із межами районів, тому що розподіл лісів на території області дуже нерівномірний. Різниці у природних умовах росту лісів зумовили специфіку кожного лісового господарства, а також спеціалізацію по певних галузях користування лісом.

В господарській практиці виділяють дві основні сфери діяльності об'єднання: лісогосподарську (лісовирощування і лісозаготівля), лісопереробну. Ці функції здійснюються в межах окремих підрозділів об'єднання держлісгоспах. Створені лісонасіннєві бази, де вирощуються сажанці деревних порід, які потім висаджують на нових невкритих лісом землях або на місцях зведених лісів.

Лісозаготівля проводиться з урахуванням масштабів лісовідновлення, але, нажаль, об'єми рубок перевищують темпи лісовирощування, і у віковій структурі лісових ландшафтів Волині переважають молодняки. Станом на 2007 рік лісгоспами було заготовлено 484,5 тис. куб. м деревини, з них 246,5 тис. куб. м на рубках головного користування. Лісопереробна підгалузь представлена деревообробними цехами, майстернями, комбінатами, які випускають різноманітну продукцію: пиломатеріали, тарна дощечка, паркет, сувеніри, штахет, столярні вироби, заготовки для євро піддонів, вагонка, скипидар, екстракт хвойний, фанера і т. ін.

Економічне значення лісових ландшафтів залежить від рентабельності роботи його користувачів. Так, рентабельність використання лісових ресурсів найвища в Городоцькому, Ківерцівському та Ковельському держлісгоспах, а найнижча в Шацькому, Любешівському та Камінь-Каширському. Помітно зростає випуск продукції з 1 куб. м сировини, особливо з відходів.

Економічний ефект від використання лісових ландшафтів об'єднання змінюється з часом по держлісгоспах. Так, у 1997 році найефективніше працював Старовижівський держлісгосп, в якому досягнуто найнижчих затрат на 1 грн. товарної продукції. Ефективною була діяльність Володимир-Волинського, Ківерцівського та Цуманського держлісгоспів, а робота Камінь-Каширського, Луцького та Городоцького була неефективною. В 1998 спостерігалося загальне погіршення ситуації в обєднанні. На перших місцях стояли Ківерцівський, Уманський та Володимир-Волинський держлісгоспи, а Старовиживський відійшов на сьоме місце. В 1999 році найефективніше працювали переробні підрозділи в Цумані, а також на високому рівні тримався Ратнівський, відновив втрачені позиції Старовижівський держлісгоспи. В гіршому стані знаходяться Володимир-Волинський, Маневицький, Камінь-Каширський та Шацький держлісгоспи. В загальному у 1999 році відбулося загальне вирівнювання стану справ в держлісгоспах.

Ліс — велике джерело харчових і кормових продуктів, які щорічно заготовляються у великій кількості.

Лісові ландшафти — жива аптека, комора лікарської сировини, яка ще досить слабо вивчена. Вчені говорять, що із вибірки із ста видів рослин детально досліджена і вивчена лише одна, тобто 1%. Половина усіх нині існуючих ліків і половина тих, які призначені для лікування складних хвороб, виготовлені на рослинній сировині. Із лікарської сировини заготовляють траву звіробою, кору крушини, дуба, насіння льону, чистотіл, пастушу сумку.

Крім цього в лісах Волині ростуть і інші лікарські рослини: багно звичайне, барвінок, брусниця, суниці, конвалія, малина, шипшина. В соснових борах зростає цмин пісковий, в мішаних лісах — копитник європейський, в рідколіссях материнка. До лікарської сировини також відносять березу повислу, дуб звичайний, сосну звичайну, вільху клейку.

На сьогодні ліс залишається важливою енергетичною базою, особливо для населення, яке проживає поблизу його поширення, і яке позбавлене газифікації.

Екологічна функція лісових ландшафтів — це здатність його охороняти, відтворювати природний баланс, регулювати природні процеси. Інтенсивність сприятливого впливу лісових ландшафтів на навколишнє середовище залежить від стану лісових площ (на вирубках цей ефект може бути і негативним). Немалу роль відіграє видовий склад лісів в їх просторове розміщення.

Оздоровлення навколишнього середовища в захист поверхні від негативних природних процесів, вплив на водний баланс території і рекреаційний потенціал важливі екологічні функції лісу. Захисні лісові насадження у Волинській області займають площу 34,95 тис. га, полезахисні лісові смуги — 1,53 тис. га, залужені, деградовані та радіоактивне забруднені землі, на яких варто було б здійснювати лісомеліоративні заходи — 52,70 тис. га.

Рельєф Волинської області переважно рівнинний, лише на півдні знаходиться Волинська височина, горбистий рельєф. Остання складена лесами і іншими гірськими породами важкого механічного складу, які добре піддаються ерозії. Ліси пом’якшують інтенсивність більшості геоморфологічних процесів. За рік при нерівному рельєфі з 1 га змивається до 50 т ґрунту. Коріння дерев закріплюють ґрунт, затримують розвиток площинного змиву, зсувних процесів, бічної ерозії, перешкоджають розвіюванню тонкого матеріалу, чому сприяє також погашення вітру у лісонасадженнях. Тому ліси крутих схилів, де існує загроза ґрунтової ерозії чи зсувів, відносять до захисних природних об'єктів. Лісові насадження на відвалах сприяють ґрунтоутворенню і стабілізують пухкий ґрунт. Такі насадження через деякий час можуть бути використані в господарстві.

Для збереження ґрунтів використовують такі види насаджень: прибалкові, берегові і донні лісонасадження по балках; приярові смуги; закріплення схилів ярів; обліснення донної, руслової і конусної частини ярів. Для їх створення на вилугованих чорноземах і сірих лісових ґрунтах можна використовувати дуб літній, березу бородавчасту, модрину сибірську і руську, сосну звичайну із супутніми породами: липа дрібнолиста, акація жовта, вишня польова, ліщина. На піщаних берегах в наносах — сосну звичайну і кримську. Для цього у всіх випадках найкраще використовувати кореневопагонові дерева і чагарники, які краще інших закріплюють ґрунти.

Дуже важлива роль лісових ландшафтів у збереженні води на місцевості. Стік з лісових площ менший ніж з відкритих ділянок, бо дерева випаровують більше вологи, ніж трав’яниста рослинність. Листяний ліс з 1 га випаровує за сезон 2500 т вологи. Поле і луг за літній період випаровують 300−400 мм, ліс — 400−500 мм. Над лісами опадів на 10−25% більше, ніж над відкритими просторами. На кожні 10% збільшення лісистості території кількість опадів за рік зростає на 8−12, а річний стік — на 11−12 мм. Крім того лісова рослинність перехоплює до 80% опадів. Пухкі лісові ґрунти більш рівномірно вбирають вологу, ніж орні землі. В результаті в лісових ландшафтах відбувається сповільнення поверхневого стоку і одночасно вирівнювання коливань рівня підземних вод. Під впливом лісу поверхневий стік води зменшується в 6−10 разів, порівняно з безлісими ділянками. Ліси згладжують паводки і розтягують максимум стоку в часі. Навесні в річки спочатку стікає вода з полів, потім з лісів, де танення снігу повільніше, а через 1−2 місяці - ґрунтові води. Знищення лісів призводить до накладання в часі всіх цих трьох видів потоків і різкого підвищення рівня води в річках. Ліси затримують вологу туманів, оскільки його крони осаджують інтенсивніше, ніж низькорослі рослини.

Водоохоронна роль лісів найкраще виявляється в змішаних 40−50-річних деревостанах. Листяні мішані ліси відіграють більшу водоохоронну роль, ніж чисті сосняки на піщаних землях. По берегах малих річок від меженного рівня води до бровки берега необхідно висаджувати чагарникові верби, обліпиху, а по берегах — 3−4 ряди тополі, верби чи інших порід з домішкою калини для закріплення берегів.

Від типу і віку лісу залежить мікроклімат території. В лісі перепади температур за добу і рік менший, ніж на полях. Влітку і вдень в лісі холодніше, взимку і вночі - тепліше. Вдень над полем повітря нагрівається і піднімається вгору, а холодніше повітря з лісу дме на поле, охолоджуючи його і згладжуючи різницю температур. При цьому здійснюється газообмін і вологообмін на цих площах. Різниця температури між насадженнями різного віку одного типу часто перевищує цю різницю між одновіковими деревостанами різних типів лісу.

Ліси гасять силу вітрів. Вітер, наближаючись до лісової смуги на відстані, рівній 15 висотам лісової смуги, починає втрачати свою швидкість. За лісовою смугою на відстані 5 її висот швидкість вітру найменша, а на відстані, рівній 25−40 висот знову рівна початковій. При цьому, чим густіший ліс, тим ефект більший. Середні по густоті ліси гасять вітер на 50−70%, рідкі - на 20−50%. Виконуючи цю функцію, ліс затримує сніг, що впливає на збільшення вологості ґрунту і його температурний режим. Деревостан, різні за складом, повнотою, зімкненістю, віком, по-різному впливають на величину снігонакопичення. При інших рівних умовах максимально визначається контрастність у формуванні снігового покриву між листяними і хвойними насадженнями. Перевищення висоти снігового покриву в лісах над полями становить 14 мм (в листяних лісах — 20 мм, у хвойних — 10 мм). Випаровування в лісах менше, ніж на відкритих площах. Цьому сприяє транспірація.

Суспільно-корисне значення лісових ландшафтів поділяються на: наукове, дидактичне, санітарно-гігієнічне, рекреаційне, ландшафтно-естетичне, емоціональне. Найкращі умови для відпочинку існують в достигаючих і стиглих лісах, на дещо зріджених галявинах з віковими могутніми деревостанами. В таких насадженнях багатше естетичне (старі деревостани більш декоративні), санітарно-гігієнічне значення. Вони виробляють фітонцидів і кисню значно більше, ніж молодняки.

1.3 Шляхи оптимізації використання функціональних можливостей лісових ландшафтів

На сьогоднішній день роль лісу у житті та діяльності людини дуже велика. Для збільшення ефективності використання лісів з мінімізацією шкоді їм необхідно інтенсифікувати лісове господарство через підвищення її продуктивності і поліпшення породного складу і якості. Для цього менш цінні (граб, осика) породи варто замінювати більш цінними і продуктивнішими (сосна, дуб, ясен). На даний час у віковій структурі лісів переважають молодняки і середньо-вікові насадження, тоді як достигаючі та стиглі характеризуються незначними запасами. Тому варто дещо обмежити рубку і насаджувати скоростиглі породи [11,12].

Зменшенню рубок і збереженню лісових площ сприяє ефективна раціональна переробка деревини, тобто безвідходне та комплексне використання лісоматеріалів у всіх галузях промисловості, будівництва та в сільському господарстві [17,25].

Суцільна рубка дещо негативно впливає на відновлення. На суцільних лісосіках втрачається лісова обстановка, погіршується мікроклімат та лісорослинні умови, змінюється надґрунтовий покрив, затримується природне відновлення головних деревних порід, а також знижується водоохоронно-захисна здатність, погіршується гідрологічний режим річок, посилюється змив ґрунту. Тому слід застосовувати поступові, групово-вибіркові рубки. Це сприяє безперервності відновлення, повному і своєчасному використанню стиглої деревини, формуванню високопродуктивних, різновікових, складних і біологічно стійких лісостанів, збереженню їх соціофункцінальної ролі в даній місцевості. Такий підхід дозволяє використовувати деревину зелених зон і лісопарків, не порушуючи природного балансу.

Оптимізації розвитку лісових ландшафтів як виконавців певних природних і соціальних функцій сприяють рубки догляду. Для цієї мети слід оцінити лісостан та його захисні функції, а тоді встановлювати нормативні показники рубок. В молодняках при таких рубках можливість реалізації деревини не враховується. Через освітлення і про чистку досягається кілька цілей: формується бажаний склад, порід створюються сприятливі умови їх зростання.

Для покращення якості лісостанів слід звернути увагу на вивчення ефективності змішування лісових культур, їх взаємовпливів на ріст і розвиток. Монокультурні насадження легше піддаються хворобам, слабше виконують захисні функції, мають меншу санаторно-гігієнічну та рекреаційну роль. Мішані лісові насадження проявляють більшу стійкість проти негативних зовнішніх механічних, хімічних, біологічних впливів.

Варто дотримуватися відповідності лісових культур природним умовам території. За лісогосподарським районуванням України територія дослідження належить до лісогосподарської області Полісся Західно і Центрально-Поліського лісогосподарського округу. У вологих борах на вилугуваних піщаних ґрунтах знижень і плакори рівнин доцільно вирощувати сосняки. У сирих та мокрих борах ці ліси зростають без домішок на слабопідзолистих піщаних ґрунтах на північних схилах та рівнинах. Найвища продуктивність суборів у свіжому дубовому суборі, в дубово ялиновому суборі, а також у вологому та сирому. В сухих суборах на піщаних терасах річкових долин, піщаних та супіщаних ґрунтах на підвищених місцях, а також на виходах вапняків та піщаників найчастіше ростуть чисті сосняки. В мокрих суборах на торфових ґрунтах у перезволожених місцях або по краю боліт прижилися сосняки з березою. У південній частині на родючіших супіщаних ґрунтах з близьким підстиланням суглинків у судібровах добре ростуть соснові насадження. В них сосни менше ніж дуба, але тут вони високобонітетні. Перший ярус складає сосна, береза, осика, другий — дуб, третій — граб з кленом гостролистим інколи з липою. Ліси з переважанням дуба і інших твердолистяних порід займають родючі ґрунти супіщаного та суглинистого складу з близьким заляганням морени, або крейди. Дубово — грабові ліси добре ростуть на дерново-підзолистих суглинистих чи сірих опідзолених ґрунтах на лесових островах. Березняки полюбляють вирубки або згарища соснових і дубових лісів, вільшаники — зволоженні ділянки у заплавах та на знижених місцях вододілів з дерново-підзолисто — глейовими ґрунтами.

В соснових борах з домішкою берези для покращення якості насаджень слід вводити у їх склад горобину звичайну, березу бородавчасту і пухнасту, барбарис, вільху чорну, грушу лісову; в дубово-соснових суборах з домішкою берези, осики, вільхи — акацію, аличу, барбарис, бруслину, черемху, крушину, клен, ліщину; в ялиново-соснових судібровах з домішкою граба і чагарників — калину, черемху, березу, липу, бузину, акацію, клен, дуб, ліщину, вільху; в чорновільховий сугрудок калину, черемху, березу, граб, акацію, смородину, крушину; в чорновільховий груд з домішкою осики, берези, чагарників ліщину, бруслину, свидину, крушину, калину, клен, черемху, смородину, бузину, липу, ільм, берест.

Ще одним шляхом збереження лісових ландшафтів у їх природному стані, їх позитивні природні властивості впливу на навколишнє середовище є охорона й поліпшення рекреаційних територій і створення природно-заповідного фонду. На даний час створено багато нових заповідних територій і природоохоронних об'єктів з метою збереження осередків непорушеної природи, та цінних і рідкісних рослинних асоціацій, таких, як, наприклад, сосновий бір ялівцево-лишайниковий, сосновий бір ялівцево-зеленомоховий, сосновий бір левкобрієвий, сосняк саротамнусово-мітлицевий, сосновий бір хамедафново-багновий, дубовий субір різнотравно-конвалієвий, грабова діброва зірочникові, вільшина іржаво-осокова.

Об'єкти природно-заповідного фонду мають не лише високу природну цінність, але й привабливість, пізнавальний потенціал. Тому вони використовуються для рекреаційних цілей.

Однією з основних форм охорони природи є заповідна, яка полягає в охороні і збереженні тих об'єктів природи, які інтенсивно не використовуються у господарстві і мають наукове, естетичне та культурне значення. До таких об'єктів належать заповідники, заказники, пам’ятки природи.

Дуже мала площа лісових ландшафтів відведена для виконання санітарно-гігієнічних функцій. Варто було б стиглі і перестиглі лісові масиви у всіх типах лісових ландшафтів відвести саме для цих функцій. Покращивши якість існуючих лісових масивів, можна було б збільшити можливості їх використання для дидактичних, ландшафтно-естетичних, емоціональних функцій.

Розділ 2. ФІЗИКО — ГЕОГРАФІЧНІ УМОВИ ТЕРИТОРІЇ ДП «КАМІНЬ-КАШИРСЬКИЙ ЛІСГОСП»

2.1 Територіальна структура

ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» Волинського обласного управління лісового господарства Державного комітету лісового господарства України розміщене у північно-західній частині Волинської області на території Камінь-Каширського адміністративного району.

Лісове господарство — це державне підприємство, завданням якого є вивчення, облік і збереження лісів, посилення їхніх корисних природних властивостей, відтворення, поліпшення якості, підвищення продуктивності, забезпечення раціонального використання земель лісового фонду, а також безперервного і невиснажливого користування лісом для забезпечення потреб у деревині та інших лісових продуктах.

Лісове господарство включає в себе сім лісництв: Великообзирське, Видертське, Пнівневське, Карпилівське, Клітицьке і Стобихівське (Додаток№ 1). Найбільшим лісництвом є Карпилівське. Його площа 7541 га. А найменшим — Пнівневське (4630га).

Камінь-Каширське лісове господарство поділяється на 377 кварталів, котрі в свою чергу розділяють на 11 104 відділу (Додаток№ 2).

Середня площа кварталу та відділу відповідно 101 і 3,4 га.

Такий розподіл лісового масиву зумовлений потребами господарства, а також значним освоєнням території лісгоспу.

2.2 Природно-кліматичні умови

Клімат району помірно-континентальний, характеризується порівняно невеликими коливаннями температури, достатньою кількістю опадів, відносно довгим вегетаційним періодом.

Річний прихід сумарної сонячної радіації становить 92,7 ккал/см². Пряма сонячна радіація через високу хмарність становить лише 40%.

Число годин сонячного сяйва залежить від тривалості дня, хмарності. Найменше значення тривалості сонячного сяйва — в грудні, найбільше — у червні і липні.

Основними центрами дії атмосфери, що визначають циркуляцію повітряних мас на території Лісництва є Ісландський мінімум, Азіатський максимум, Сибірський мінімум, Середземноморський мінімум, Азорський максимум. У середньому за рік на територію району приходить 43 циклони і 60 їхніх улоговин. Значну роль у трансформації західних і південно-західних циклонів відіграють Карпати[41].

Річний хід атмосферного тиску зумовлений сильним вихолоджуванням поверхні взимку та нагріванням її в літній період. Найбільше значення середньомісячного тиску спостерігається зимою, а найменше — влітку. Максимум — жовтень, мінімум — липень. Середній показник атмосферного тиску становить 992 гПа.

Середня швидкість вітру 2,4−4,9 м/с. Взимку переважають східні, південно-західні і західні вітри, весною — південно-східні, південно-західні вітри, влітку — південно-західні і західні, а восени — західні та південно-східні (Додаток№ 3).

У зв’язку з рівнинним характером поверхні Камінь-Каширського району тут не спостерігається значних контрастів у розподілі по території температури повітря. Середньорічна температура повітря становить +7,5⁰С. Абсолютний максимум +39⁰С спостерігався на початку липня, а мінімум зафіксували в середині січня — -33⁰С. На території району за рік в середньому випадає 499 мм опадів. Найменше їх випадає взимку, та в березні, максимум припадає на липень. Іноді за добу випадає до 150% місячної норми.

Висота снігового покриву коливається від 5 до 10 см, іноді сягає 20 см. Число днів із сніговим покривом в цілому становить 67−85 днів. Сніг випадає в першій декаді грудня, а сходить в лісі в першій декаді березня. Вологість повітря в середньому становить 80%. Найбільша — в холодний період року, найнижча — в теплий. Вологих днів, з вологістю 80% і більше, характерно в середньому 112, сухих (30% і більше) — 8.

Для даної території властиві тумани. Максимальне число днів з туманом спостерігається в жовтні-грудні. За рік в середньому буває 28−43 дні з туманом.

Грози пов’язані з розвитком купчасто дощових хмар. За рік в середньому 30−32 дні. Найбільша повторюваність випадання граду пов’язана з проходженням холодних фронтів повітря.

Також для даної території характерні ожеледь, паморозь, хуртовини.

Тривалість вегетаційного періоду — 190 днів.

В цілому клімат сприятливий для успішного вирощування основних деревних і чагарникових порід:сосни звичайної, дуба звичайного ялини європейської, вільхи чорної, берези повислої, крушини, ліщини звичайної та інших.

2.3 Геологічні і геоморфологічні особливості району

Територія Камінь-Каширського району розташована в межах Волино-Подільської окраїни Руської (Східно-Європейської) платформи, фундамент якої складений інтенсивно дислокованими кристалічними породами протерозою (гранітами, гранодіоритами, граносієнітами, біотитово-амеріоболітовими сланцями та ін.). На даній території кристалічний фундамент піднятий і характеризується мозаїчною будовою. Виділяється Хотешівський виступ кристалічного фундаменту.

На інтенсивно розмитій поверхні кристалічного фундаменту Волино-Подільської окраїни Східно-Європейської платформи залягає потужна товщина осадових утворень, різних періодів, які перекриті відкладами антропогену змінної потужності[8,41].

На даній території виділяються відклади волинської серії. Вони займають більше половини території Камінь-Каширського району, північніше лінії с. Нуйно — с. Піщане. Волинська серія формована у нижчій частині розрізів з погано відсортованих пісковиків і гравелітів потужністю 38 — 45 м, а у верхній — у вулканогенних порід (чергування базальтів і туфів, туфами, туфобрекчіями та ін.) загальною потужністю до 350 м. В районі сіл Пісчане, Верхи, Великий Обзир розміщена валдайська серія відкладів. Вона у нижчій частині розрізу утворена аркозовими пісковиками з підпорядкованими проверстками гравелітів та конгломератів, у верхній — пісковиками з тонкими проверстками алевролітів і аргілітів. Потужність валдайської серії 200−375 м.

Поширеними також є Кембрійські відклади. Нижній їх відділ складений морськими піщано-глинистими утвореннями балтійської серії (товщина 300 м), які покриваються світло-сірими, майже білими, пісковиками, алевролітами та глинами бережнівської свити (середній — верхній відділи). Загальна потужність бережнівської свити становить 400 м.

Ордовицькі відклади поширені на півночі району. Вони представлені головним чином глауконітовими пісковиками, загальна потужність яких досягає максимально 50 м.

Силур залягає на розшитій поверхні кембрію і ордовика, має потужність до 1000 м і більше. У нижньому шнурі утворилась товщина головним чином карбонатних порід неглибокого моря (пелітоморфні вапняки, мергелі меншою мірою доломіти). У верхньому шнурі переважають глинисто-карбонатні породи, а також глини з поодинокими проверстками вапняків.

Крейдові відклади в Камінь-Каширському районі поширені всюди. Поверхня крейдових відкладів нахилена зі сходу на захід, у цьому ж напрямку з’являються малотилі яруси крейди і зростає їх загальна потужність.

Крейдові відклади майже виключно представлені утвореннями верхньої крейди. На території даного лісового господарства вони представлені відкладами туронського ярусу. Потрібно відзначити, що ці породи виходять на денну поверхню або ж під четвертинний покрив. Вони відіграють велику роль у формуванні сучасного рельєфу.

Відклади турону представлені і основному писальною крейдою і крейдоподібними вапняками з крупними стяжіннями чорного кременю, які розташовані у верхній частині товщі. Під впливом факторів вивітрювання писальна крейда легко руйнується і виступає у відслоненнях у вигляді уламків різного розміру, простір між якими заповнено слабозв’язаною борошноподібною масою. Потужність турону в межах району мало мінлива — 40−60 м.

Відклади палеогену завершують розріз дочетвертинних (до антропогенових) утворень Камінь-Каширського району. Вони трансгресивно залягають на нерівній поверхні верхньої крейди і представлені малопотужними (2−3 м) верствами зелених сльодисто-глауконітових пісків і пісковиків, піскуватих глин, а також мергелів. Після відступу палеогенового моря встановлюється тривалий континентальний режим, котрий триває і тепер.

Четвертинні відклади. Нижньочетвертинні відклади (Q₁) не представлені на території досліджуваного регіону. Середньочетвертинні (Q₂) покривають всю площу лісового господарства. Вони представлені водно-льодовиковими відкладами (піски різнозернисті, суглинки супіски), тореною (валунні супіски, піщано-гравійні суміші)[41].

Водно-льодовикові відклади утворили зандри, ози, ками в межах лісового господарства.

Середньо-верхньочетвертинні (Q₂₊₃) відклади складають другу надзаплавну терасу річок Турії та Стоходу. У будові другої тераси різко переважає піщаний русловий амовій, заплавний амовій відіграє підпорядковану роль і являє собою глинисті піски і супіски. Старичний амовій у будові другої надзаплавної тераси трапляється дуже рідко і складений інтенсивно гумусованими глинистими пісками та супісками загальною потужністю 5−7 м.

Верхньочетвертинні відклади (Q₃) також, як і нижньочетвертинні не мають поширення в Камінь-Каширському районі.

До сучасних (Q₄) належать відклади заплав і русел річок, автохтонні торфи та залізні болотні руди.

Сучасний алювій складений косота горизонтально-вертикальними пісками подекуди з домішками гальки і гравію підстелюючих корінних порід з середньою потужністю 3−5 м (русловій алювій), а також супісками та суглинками, з чіткою горизонтальною верствуватістю, часто заторфованими (заплавний алювій). Потужність заплавного алювію досягає 5−6 м і більше.

Автохтонні торфи трапляються на поверхнях заплав і першій надзаплавній терасі, давніх долинах стану талих льодовикових вод і рідше на вододілах. В деяких місцевостях заболоченість сягає 30−40% всієї території. Потужність торфу мінлива, максимальні її значення 2−3 м.

Залізні болотні руди складаються в основному з нимоніту і поширені в болотах у вигляді лінз або гнізд потужністю 0,1−1,0 м.

Камінь-Каширський район відноситься до Ковельсько-Ратнівської (Волинської) морфоструктури, в якій докембрійський кристалічний фундамент розташований на глибині 600−2000 м., перекритий лише крейдовими, палеогеновими і четвертинними відкладами. Ця морфоструктура має пряму оротектоніку, піднята не дуже високо і служить вододілом між ріками Прип’ять і Західний Буг.

Морфоструктури — це переважно поховані форми рельєфу, які важко виявити і охарактеризувати повно і детально. На противагу цьому торфоскульптури — це поверхневі, добре видимі форми рельєфу, які досить легко виявити і описати. Великий вплив на формування рельєфу цього регіону мали материкові зледеніння і ріки. Материкові зледеніння, центр яких розташований далеко на півночі на, так званому, Балтійському щиті, двічі досягали території Волинської області. Та Камінь-Каширського району лише раз, підчас дніпровського зледеніння, яке зайняло територію Європи приблизно 200 тис. років тому. Відклади дніпровського зледеніння в багатьох місцях утворюють виразні форми рельєфу: кінцево-моренні горби, флювіогляціальні ози, валунно-суглинисті конуси виносів.

Давні зледеніння залишили різноманітні четвертинні відклади, представлені переважно валунними пісками, супісками і суглинками.

Річкові долини широкі, не глибокі, без крутих схилів, тому мало виразні. Долина річки Турії складається з чотирьох відмінних між собою ділянок. Нас цікавить останній, четвертинний відрізок — від с. Тойкут до впадання у Прип’ять. Долина Турії вкладається в долину Прип’яті, розширюється, втрачає виразність схилів і крейдові відклади глибоко розмиті, долина має виключно акумулятивний характер.

Долина річки Стохід, як і долина річки Турії, повністю розміщена в межах Волинського Полісся. Тут річка Стохід вступає в долину Прип’яті, заплава його розширюється, ще більше, в порівнянні з іншими ділянками, заболочується і зовсім втрачає обриси річки.

Характерними для Камінь-Каширського району є карстові і денудаційні форми рельєфу. Карстові форми виявлені переважно западинами різних розмірів і долин. Більше ніж карстових озер зустрічається неглибоких карстових западин, які скоро були замулені, тепер являють собою круглі або овальні заболочені пониження.

Еолові форми досить поширені на території лісового господарства. Вони прив’язані до флювіогляціальних пісків, які переважно простягаються до річок Стоход, Прип’ять.

Також трапляється рельєф органогенного походження, представлений торфовищами, які займають великі площі, зокрема в долині річки Прип’ять та між річками Стохід і Турія. Характерною рисою торфовищ є їх купинний мікрорельєф при загальній рівнинності поверхонь, а також наявність окремих понищень, зайнятих, як правило, неглибокими озерами.

Для Камінь-Каширського району характерні кінцево-моренні ландшафти, котрі представлені горбами кінцевих морен і оз.

Таким чином, попри рівнинний характер території, для неї властиві багато інших структур, котрі тісно переплітаються і формують специфічний, властивий лише цій території, мальовничий краєвид.

2.4 Ґрунти та гідрологічні умови

Земельні ресурси є найважливішим природнім багатством. Ґрунтовий покрив відіграє важливе значення як у формуванні ландшафтів, так і в господарській діяльності людини. На Поліссі переважають азональні та гігроморфні ґрунти, пов’язані з її низинним рельєфом і поширенням піщаних і супіщаних відкладів (легкого механічного складу), які на даній території представлені дерново-підзолистими ґрунтами. Їх материнськими породами є водно-льодовикові піски і супіски, і моренні та давньоамовіальні відклади різного механічного складу і потужності. Більшість території лісового господарства займають дерново-слабогідролисті піщані ґрунти. Вони залягають на слабохвилястих вододільних просторах і борових терасах рік. Профіль грунту не має чіткої диференціації на горизонти. Гумусовий горизонт неглибокий, не перевищує 15−18 см. У орних ґрунтах він поглиблений оранкою і може досягати 25−30 см. Колір його ясно-сірий, за складом пухкий, розсипчастий, безструктурний.

Елювіальний горизонт слабо виражений, трапляється у вигляді ясно-жовтого піску з білястими плямами аморфного кремнезему. Ілювіальний горизонт теж виражений слабо. Він представлений жовтим піском, на якому виділяються червоно-бурі псевдофібри 1−3 сантиметрові звивисті прошарки більш важкого механічного складу, зцементовані вимитими з верхніх шарів колоїдами. В глеюватих відмінах материнська порода оглеєна. Оглеєний пісок має сизувато-білий колір, вохристі плями і смуги, залізисто-марганцеві зернини і бобовини.

Механічний склад ґрунту обумовлює його водно-повітряні властивості. Мала кількість глинистих фракцій (5−10%) не може створити хоч яку-небудь структуру, що зумовлює велику водопровідність та малу вологомісткість. Верхні шари ґрунту містять мало вологи, яка навіть при кількаденних посухах швидко випаровується, що призводить до в’янення рослин. Особливо згубно діє на такі ґрунти осушення прилягаючих заболочених та перезволожених земель, що понижує рівень ґрунтових вод, якими живляться рослини. Більш сприятливий водний режим мають ґрунти, підстелені на незначній глибині верствами суглинків або крейдою. Дерева слабопідзолисті піщані ґрунти є дуже бідними. Вони містять 0,6 -1,3% гумусу, слабо забезпечені рухомими формами поживних речовин (азоту — 1,1−6,5, фосфору — 0,4−5,5, калію 0,3−4,5 мг на 100 г ґрунту). Реакція ґрунтового розчину середньокисла (рН дорівнює 4,7−5,4). Сума ввібраних основ становить 22,1−38,5%. Гідролітична кислотність їх невисока (1,5−3,3 мг/екв на 100 г ґрунту), що пов’язано з дуже малою вмісткістю вбирання[2,8,9].

Для поліпшення фізичних властивостей та підвищення родючості цих ґрунтів потрібно збільшувати вміст глинистих фракцій шляхом внесення торфово-земляних компостів та з допомогою кольматажу. Внесення відповідних доз добрив, особливо органічних, вапнування та застосування зелених добрив дозволяє одержувати високі врожаї жита, картоплі, гречки і інших культур.

Дернові ґрунти поширені в долині річки Турії в Камінь-Каширському районі. Залягають вони на обширних знижених по периферії боліт, борових терасах, зандрових рівнинах. Дерновий процес ґрунтоутворення відбувається в гігроморфних умовах під трав’янистою та чагарниковою рослинністю. Цим ґрунтам властивий профіль чорноземного типу, розчленований на гумусовий та перехідний горизонти і материнську породу. В породі, а іноді і в перехідному горизонті вони оглеєнні. Глибина гумусованого горизонту досягає 15−30 см, перехідного — 10−20 см. Загальною рисою всіх дернових ґрунтів є їх безструктурність, навіть у суглинистих відмінах вони слабоструктурні. Вміст гумусу становить 0,7−3,0%, лише в глейових відмінах може досягати 5,0%. Реакція ґрунтового розчину середньоі слабокисла (рН 4,9−6,4), невисокий процент насичення основами (24−68%), вбирний комплекс слабо насичений основами (2,1−5,5 мг/екв на 100 г грунту). Дернові ґрунти бідні на поживні речовини.

Лише незначна частина дернових ґрунтів в використанні як орні землі, основна площа — як кормові угіддя, зайняті рідколіссям та чагарниками, тобто є малопродуктивними угіддями. Для поліпшення їх потрібно регулювати водний режим, вапнувати вносити високі дози органічних та мінеральних добрив.