Світовий розподіл праці та міжнародні економічні відносини

Державна митна служба України Академія митної служби України Факультет економіки і менеджменту Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

Курсова робота Світовий розподіл праці та міжнародні економічні відносини Виконав:

курсант гр. ЕО11−1

Цьома К.Ю.

Науковий керівник:

К.е.н., доц. Єдинак В.Ю.

м. Дніпропетровськ

Зміст господарство міжнародний поділ праця Вступ Розділ 1. Теоретичні аспекти світового поділу праці

1.1 Сутність світового господарства та його структура

1.2 Міжнародний поділ праці та інтернаціоналізація виробництва Розділ 2. Місце України в світовому поділі праці та міжнародних економічних відносинах

2.1 Основні показники участі України у світовому господарстві

2.1.1 Інтеграція України у світову економіку

2.2 Вплив фінансової кризи на місце України в системі міжнародних економічних відносин Висновки Список використаних літературних джерел Додатки

Вступ Починаючи вивчати світову економіку, необхідно з’ясувати, що означає цей термін і чому всі країни мають економічні зв’язки одна з одною, яких форм набувають ці зв’язки, і як вони впливають на національну економіку, яким чином можна класифікувати країни світу за групами. Саме цим питанням і присвячена дана робота.

Світове господарство — це сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов’язані між собою системою міжнародних економічних відносин. Воно являє собою глобальний економічний організм, в якому існує взаємозв'язок і взаємозалежність між усіма країнами і народами світу. Міжнародний поділ праці (МПП) — спеціалізація країн на виробництві певних продуктів і послуг з метою їх збуту в інших країнах. Проблеми ефективної участі України у міжнародному поділі праці і підвищення ролі зовнішньоекономічних зв’язків у реалізації національних економічних інтересів мають теоретичне і практичне значення.

Протягом 2007;2010 рр. зовнішній торговельний оборот України зменшився в середньому на 30−40%. Погіршилася структура як експорту, так і імпорту. Експорт продукції окремих галузей став неефективним. Сировинна спрямованість українського експорту зумовлює його вразливість до коливань цін на світовому ринку. Всі ці та інші обставини зумовлюють необхідність розроблення напрямів інтеграції України у світове господарство. Саме тому вивчення сутності та структури світового господарства є дуже актуальним у наш час і допоможе Україні знайти своє місце в ньому.

Мета курсової роботи: вивчити і науково обґрунтувати сутність світового поділу праці та міжнародних економічних відносин, обґрунтувати сучасний стан, здобутки, протиріччя, особливості інтеграції України у світову господарську систему та показати практичне значення інтеграційних процесів для економіки країни, визначити рівень впливу світової фінансово-економічної кризи на економіку України та шляхи її подолання.

Завдання та задачі курсової роботи:

· вивчити і науково обґрунтувати сутність світового господарства та його структуру,

· розглянути сутність, функції та форми міжнародного поділу праці;

· проаналізувати і дослідити основні показники участі України у світовому господарстві;

· встановити вплив фінансової кризи на місце України в системі міжнародних економічних відносин.

Об'єкт дослідження: міжнародний поділ праці та інтернаціоналізація економіки.

Предмет дослідження: місце України в світовому розподілі праці та в міжнародних економічних відносинах.

Методи дослідження: системний підхід, порівняння, вимірювання, історичний метод.

Розділ 1. Теоретичні аспекти світового поділу праці

1.1 Сутність світового господарства та його структура Сьогодні жодна країна не може забезпечити нормальний економічний розвиток своєї економіки, не співпрацюючи з іншими країнами. Тіснота зв’язків, ступінь залежності однієї країни від іншої дозволяють зробити висновок про існування особливого економічного утворення — світового господарства. Світове господарство — це сукупність національних економік, взаємозв'язаних між собою, які взаємодіють на основі міжнародного поділу праці.

Етапи розвитку світового господарства У розвитку світового господарства можна виділити кілька етапів:

1. Етап світової торгівлі. Він починається в період географічних відкриттів XV-XVI століть, коли спостерігається зародження світового господарства, формування господарських зв’язків між країнами. Для нього характерне:

· абсолютне переважання зовнішньої торгівлі в міжнародних економічних зв’язках;

· нерівноправність відносин і нееквівалентність обміну;

· відсутність стійких зв’язків і правової основи регулювання міжнародних економічних відносин;

· часте використання насильства в міжнародних відносинах.

В результаті розвитку торгівлі починає складатися міжнародний поділ праці. Виникає спеціалізація, в основі якої лежать, перш за все, нерівномірність розміщення природних ресурсів та специфіка кліматичних умов.

2. Етап іноземних інвестицій починається з другої половини XIX століття. Відмінними рисами другого етапу виступають:

· активний розвиток такої форми міжнародних зв’язків, як закордонні інвестиції. Закордонні інвестиції - це розміщення інвестицій в інших країнах з метою отримання прибутку більшою, ніж усередині країни. Вони свідчать про більш високий ступінь тісноти зв’язків між країнами, що передбачає довіру держав одна до одної;

· вдосконалення форм зовнішньої торгівлі. Новими об'єктами купівлі-продажу стають інтелектуальна власність (патенти, ліцензії), ноу-хау (know how — знаю як), інформація і т.п.;

· виникнення нових форм зовнішньоекономічних зв’язків — міжнародна міграція робочої сили, науково-технічне співробітництво та ін.

Посилююча тіснота зв’язків і взаємозв'язок національних господарств підготовлюють передумови для переходу до третього етапу.

3. Етап економічної інтеграції. Він починається з середини XX століття. Економічна інтеграція — це процес взаємного переплетіння виробничих процесів різних країн, що вимагає проведення узгодженої політики. Серед її ознак можна виділити:

· активний розвиток виробничої діяльності за кордоном на основі вертикальної і горизонтальної інтеграції. При вертикальній інтеграції інвестуюча компанія організовує за кордоном виготовлення продукції, що відрізняється від її основної виробничої номенклатури і є сходинкою єдиного технологічного процесу. При горизонтальній інтеграції готові вироби однієї номенклатури виробляються в тих країнах, де найбільш низькі витрати виробництва;

· створення міжнародних економічних організацій, які координують діяльність суб'єктів різних країн по досягненню загальних цілей.

4. Етап глобалізації. Глобалізація — це формування транснаціонального, планетарного рівня міжнародної економіки з властивими йому закономірностями. Початок цього етапу припадає на другу половину 80-х років ХХ ст. Якщо економічна інтеграція реалізувалася насамперед на рівні окремих регіонів, то глобалізація стає планетарним явищем.

Основними ознаками глобалізації виступають:

· масштабна взаємозалежність національних економік. З одного боку, жодна країна не може ефективно розвиватися поза світової спільноти. А з іншого, світова спільнота знаходиться все в більшій залежності від економік окремо взятих країн;

· зближення національних рівнів цін на найважливіші товари;

· формування світових ринків інвестиційних ресурсів;

· створення світової інфраструктури фінансових ринків. Це породжує можливість швидкого перетікання фінансових ресурсів з однієї країни в іншу. В цьому і шанси, і загрози (одне з підтверджень — фінансові кризи 1997;1999 рр.);

· визнання абсолютною більшістю країн одних і тих же людських цінностей в якості пріоритетних (права людини, права нації на самовизначення і т. п).

В якості безпосередніх передумов глобалізації можна назвати:

· інформаційну революцію, що забезпечила технічну базу для створення глобальних інформаційних мереж;

· інтернаціоналізацію капіталу і посилення конкурентної боротьби на світових ринках;

· дефіцит природних ресурсів і загострення боротьби за контороль над ними;

· посилення техногенного навантаження на природу і розповсюдження зброї масового ураження, що збільшує ризик появи катастроф глобального характеру [1, с.

Процес глобалізації тісно пов’язаний із підвищенням ролі ТНК. Транснаціональні корпорації (ТНК) — суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють її за межами однієї країни. ТНК спрямовані на глобальне перетворення національних економік в єдиний сектор міжнародного характеру. Глобалізація, як одна з характерних рис суспільного процесу розвитку міжнародної економіки, має свої негативні та позитивні аспекти. Перш за все глобалізація несе наукове пізнання, науково-технічний прогрес, сприяє поширенню знань та технологій, міжнародної інтеграції, зумовлює активний розвиток фінансової сфери економіки, стає причиною об'єднання країн світу в єдиний комплекс з характерними економічними, соціальними, політичними та екологічними стратегіями функціонування, дає можливість більш ефективному використанню обмежених ресурсів та формування спеціалізації окремих країн [2, с. 30]. Глобалізаційні позитивні наслідки проявляються у вільній торгівлі, вільному русі капіталу, простоті переміщення галузей промисловості між різними країнами на користь зменшення витрат на працю та природні ресурси [3, с. 50].

З іншого боку, глобалізація неоднорідно проникає в економіки різних країн. Країни, що розвиваються, на відміну від розвинутих країн, вважають, що такі зміни є небажаними та згубними для них, бо знищується традиційний уклад іх життя та традиційі цінності, тобто вони бачать реальну загрозу національній незалежності. Так, наприклад, доктор економічних наук, професор, член кореспондент НАН України О.Г. Білорус взагалі вважає, що світ глобалізували деякі країни на чолі з США для того, щоб здійснити «революційне захоплення» всієї світової економіки. З цього він робить висновки, що, по-перше, рівень глобальної конкурентності в різних країнах буде різним, що становитиме причину для конфліктів. По-друге, світ без кордонів — це утопія, спроба усунення націй-держав з політичної сцени [4, с. 6]

Сучасне світове господарство — це і глобальна конкуренція. Після Другої світової війни левова частка світового виробництва припадала на США. Проте в другій половині 50-х років західноєвропейські країни, відновивши своє господарство, стали на рівних змагатися з США. З кінця 60-х років до лідерів приєдналася і Японія. В кінці 20 ст. дуже серйозно заявив про себе Китай.

В сучасних умовах світового господарства створюються економічні союзи на усіх континентах, зокрема, такі, як: Союз незалежних держав (СНД); Організація Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС); Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН) та ін. На початку ХХІ ст. існує єдиний міжнародний економічний простір ЄС, до якого найдоцільніше інтегруватися й Україні. Європейський Союз — найбільший торговельний блок світу, який відіграє значну роль у вивозі капіталу і міжнародному кредиті. НТР наддала новий імпульс зрушенням у структурі світового експорту: зростає частка продукції обробної промисловості і знижується — добувних галузей [5, с. 89].

Світове господарство має певну структуру. Вона формувалась протягом багатьох століть. У сучасних умовах ця структура достатньо складна. Як найважливіші структурні елементи світового господарства слід виділити національні економіки країн світової співдружності. Вони відрізняються одна від одної цілою низкою особливостей, але визначальною ознакою їх групування є рівень економічного розвитку. За цією ознакою виділяють три великі групи країн:

· високорозвинені країни;

· країни, що розвиваються;

· країни з перехідною економікою.

До першої групи належать країни, які мають високий рівень розвитку економіки, а відтак, і значні досягнення в соціальному розвитку. Їх характеризує потужний динамізм у розвитку продуктивних сил, інтенсивний тип відтворення, висока якість і стандарти життя населення, значний обсяг (більше 12тис. дол. США) виробництва ВВП на душу населення. До цієї групи належить відносно невелика (близько 30) кількість країн.

Другу групу країн представляють країни, що розвиваються. Їх часто ще називають слаборозвиненими, і це достатньо точне визначення рівня розвитку їх економіки. Але ця велика за кількістю група країн (їх більше 120) досить неоднорідна. Так, сюди входять країни, які характеризуються зовні сучасною структурою економіки, значним виробництвом ВВП у розрахунку на душу населення. До них належать країни Перської затоки та деякі країни Латинської Америки. Проте в цих країнах зберігається багатоукладність економіки, часто їх характеризує великий рівень безробіття і наявність гострих соціальних суперечностей. До цієї групи входять і ті країни, які є малорозвиненими. Їх ознакою є високий рівень бідності та безробіття. Ці країни, як правило, не мають достатньої кількості ресурсів для забезпечення свого існування, часто їм притаманні: високий рівень захворюваності і смертності, незначний термін тривалості життя, зубожіння і голод. Сьогодні таких країн налічується до 50, і розташовані вони здебільшого (32 країни) у Тропічній Африці, а також в Океанії, Латинській Америці та Азії.

Суб'єктом світового господарства є і країни з перехідною економікою. Це країни, які здійснюють складний перехід від планової, адміністративно-командної економіки до ринкової. До них належать усі колишні республіки СРСР, а також країни, які раніше входили до соціалістичного табору (Угорщина, Чехія, Болгарія й інші країни Центральної і Східної Європи), а також азіатські країни, як-то Китай, В'єтнам та Монголія. Це досить потужна група країн, частка яких у світовому ВВП наближається до 20%, але вони ще мають не дуже розвинуту економіку, яку характеризують застарілі технології, низький рівень продуктивності праці, малосучасні способи організації виробництва тощо.

Загальну структуру світового господарства характеризує надзвичайно велика нерівномірність економічного розвитку. Достатньо сказати, що такі три країни, як США, Японія та Німеччина, у яких проживає всього близько 10% населення планети, акумулюють половину світового доходу. Така нерівномірність розвитку країн веде до виникнення гострих глобальних суперечностей.

Структурна побудова світового господарства визначається також від загальної функціональної спрямованості національної економіки конкретних країн. З цього погляду виділяють такі групи країн:

· індустріальні;

· аграрно-індустріальні;

· аграрні.

Належність країн до конкретної групи обумовлює і специфіку тих міжнародних відносин, які складаються між конкретною країною й іншими учасниками світового господарства.

Отже, сучасне світове господарство є складною системою, глобальним економічним організмом, який пройшов декілька етапів розвитку. Зараз між країнами світу існує поглиблення міжнародних економічних відносин. З 80-х років ХХ ст. почався процес глобалізації, в якому беруть участь усі країни, в тому числі розвинуті, ті, що розвиваються, країни з перехідною економікою, зокрема Росія, Україна, Казахстан. Глобалізація має як позитивні, так і негативні наслідки.

1.2 Міжнародний поділ праці та інтернаціоналізація виробництва Виникнення світового господарства стало наслідком інтернаціоналізації господарського життя, під яким розуміється процес встановлення і поглиблення стійких зв’язків між підприємствами різних країн і країнами в цілому. Таким чином, інтернаціоналізація виробництва (від лат. inter — між та nationis — нація) — об'єктивний історичний процес виникнення та поглиблення взаємозв'язків та взаємозалежності між національними господарствами різних країн, що обумовлений розвитком міжнародної спеціалізації та поділу праці. Інтернаціоналізація проявляється у всіх сферах: виробництві, розподілі, обміні та споживанні.

З одного боку, інтернаціоналізація раціоналізує та оптимізує умови виробництва, дозволяє за рахунок спеціалізації і кооперації скоротити витрати на отримання одиниці продукції, поліпшити задоволення потреб споживачів в різноманітних товарах, підвищити продуктивність праці та збільшити загальні обсяги виробництва. Разом з тим, з іншого боку, посилюється залежність національної економіки від світового господарства. Адже умови збуту продукції тепер визначаються не тільки внутрішніми обставинами, а й станом попиту на неї в інших країнах.

Інтернаціоналізація виробництва почалася за доби великої машинної індустрії. Вона означає вихід продуктивних сил за національні кордони, їх взаємодію й формування міжнародних продуктивних сил, які використовуються людством або окремими країнами (їх групами) спільно, незалежно від їх соціально-економічного та політичного устрою. Інтернаціоналізація охоплює практично всі країни світу, галузі та види діяльності.

Саме завдяки інтернаціоналізації здійснюються головні умови збалансованого економічного розвитку. Вузькість внутрішніх ринків, нестача сировини, палива, засобів виробництва компенсуються широкою участю країн у світогосподарських процесах. Інтернаціоналізація об'єднує структурні елементи міжнародної економіки в єдине ціле. З поглибленням процесу інтернаціоналізації виробництва посилюється єдність міжнародної економіки, зростає її органічна цілісність. Інтернаціоналізація виробництва сприяє підвищенню ефективності виробництва в окремих країнах, прискореному розвитку науки і техніки, підвищенню життєвого рівня населення.

Сучасними тенденціями та характерними рисами інтернаціоналізації виробництва є:

— зростання кількості галузей, виробництв та видів економічної діяльності, які розраховані на інтернаціональне використання і споживання їх продукції;

— поглиблення міжнародного характеру не тільки загального та часткового, але й одиничного поділу праці;

— домінуючий розвиток міжнародного кооперування виробництва у формі заздалегідь узгодженого постачання товарів та послуг;

— інтернаціоналізація руху людського капіталу;

— розвиток розгалуженої світової інфраструктури.

Інтернаціоналізація виробництва є економічною формою розвитку міжнародного поділу праці та міжнародного усуспільнення виробництва. Передумови міжнародного поділу праці (МПП) формуються в процесі суспільного поділу праці за родом діяльності і його просторової диференціації.

Сучасні продуктивні сили потребують такого поділу праці, який робить економічно неефективним або навіть просто неможливим забезпечення виробничих та інших потреб кожної окремої країни лише за рахунок її власних сил. Участь у міжнародному поділі праці стає передумовою нормального розвитку виробництва.

Міжнародний поділ праці - це вищий ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами. Він спирається на стійку, економічно вигідну спеціалізацію виробництва окремих країн на тих чи інших видах продукції і веде до взаємного обміну результатами виробництва між ними в певних кількісних та якісних співвідношеннях.

Характерні ознаки МПП:

1. Специфіка сфери діяльності. МПП виражає структуру міжнародної економіки, відносини між двома або більше національними економіками. Суб'єктами МПП виступають підприємства різної національної приналежності.

2. Своєрідність шляхів впливу на структуру національної економіки. Якісні зміни внутрішнього поділу праці в країні (ВПП), що відбуваються під впливом НТП, прямо змінюють структуру народногосподарського комплексу. Участь країни у МПП впливає на перебудову народногосподарської структури опосередковано, шляхом пристосування національної економіки до потреб інших країн, учасниць МПП. Участь у МПП дає можливість країні сконцентрувати свої зусилля на виробництві тих товарів, для яких у неї існують якнайкращі абсолютні та відносні умови, переваги, розширити виробництво цих товарів до масштабів, достатніх для задоволення як власних потреб, так і потреб країн-партнерів шляхом експорту. Водночас участь у МПП дозволяє країні відмовитися від виробництва товарів, де ці переваги мінімальні, забезпечити їх споживання шляхом імпорту.

3. Відмінності обсягів повноважень суб'єктів МПП. Насамперед йдеться про значне зростання економічної ролі держави як суб'єкта МПП. Держава не тільки здійснює самостійні економічні акції на міжнародних ринках, але й опосередковує зовнішньоекономічні зв’язки національних товаровиробників шляхом зовнішньоекономічної політики. Більш того, держава може впливати не тільки на поведінку національних товаровиробників, а й усіх учасників МПП. Водночас вплив держави на міжнародні процеси обмежений міждержавними угодами та нормами міжнародного права.

4. Масштабність. Номенклатура товарів, що обмінюються у межах МПП, є більш вузькою, ніж у межах ВПП, у тому числі і за причинами специфіки національної формули споживання. Підтвердженням цьому є той факт, що обсяг міжнародного товарообігу на рубежі XXXI ст. значно менший сумарного ВВП всіх країн світу.

На формування міжнародного поділу праці й ступінь залучення до нього окремих країн (груп країн) впливають наступні фактори:

— природно-географічні - відмінності у кліматичних умовах, території, чисельності населення, економіко-географічному положенні, наявності природних ресурсів, моря чи виходу до моря, великих річок чи озер тощо;

— соціально-економічні - стан людського капіталу, науково-технічний прогрес; технологічна структура економіки; продуктивність факторів виробництва; ступінь соціальної диференціації; особливості історичного розвитку, виробничих і зовнішньоекономічних традицій; соціально-економічні форми національного виробництва і зовнішньоекономічних зв’язків; ступінь монополізації виробництва та ринків; розвиток нецінових форм конкуренції тощо;

— духовні - національні традиції, релігійна ситуація, тип культури, ідеологія тощо.

Певний, а іноді й вирішальній вплив на міжнародний поділ праці справляють також політичні фактори, серед яких виділяють правовий режим економічної діяльності, ступінь демократизації суспільства, рівень державного суверенітету, міжнародні позиції в ООН та на світовій арені в цілому, співвідношення політичних сил у країні, характер і ступінь впливу державних інститутів на економічні процеси, геополітичні інтереси та зміни політичної карти світу, єдність цілей соціально-економічного розвитку тощо.

У залежності від рівня реалізації МПП виділяють такі форми МПП:

· внутрішньогалузева;

· міжгалузева;

· міжродова;

· народногосподарська.

Внутрішньогалузева форма МПП виражає концентрацію зусиль підприємств різних країн, які належать до однієї галузі національної економіки, на виробництво певних предметів, в тому числі деталей, агрегатів, вузлів та взаємний обмін цими предметами.

Існують різновиди внутрішньогалузевого МПП:

· МПП, що оснований на частковій предметній спеціалізації, коли та чи інша країна концентрує свої зусилля на виробництві лише одного виду продукції з усієї номенклатури;

· МПП, що базується на багатовидовій предметній спеціалізації, коли країна-учасник виробляє декілька видів даного предмету;

· МПП, оснований на універсальній предметній спеціалізації, коли країна-учасник спеціалізується на виробництві усієї номенклатури продукції даної галузі.

Внутрішньогалузева форма МПП характеризується поділом праці поміж різними галузями одного роду виробництва (до останніх належать промисловість, сільське господарство, транспорт, зв’язок, будівництво, торгівля). За кількістю учасників має місце двоабо багатосторонній внутрішньогалузевий МПП.

Міжродова форма МПП характеризується поділом праці поміж різними родами виробництва. Навіть якщо спеціалізація та обмін мають місце між певною галуззю промисловості, наприклад, автомобілебудуванням, та одним підрозділом сільського господарств наприклад, рослинництвом, йдеться про міжродовий МПП, бо галузі належать до різних родів виробництва.

Народногосподарська форма МПП характеризується розподілом економічної діяльності між країнами у масштабі їх національних економік, концентрацією зусиль окремих країн на виробництві певної товарної частини ВВП, що призначена для продажу на міжнародних ринках.

Міжнародна технологічна спеціалізація є складовою міжнародного поділу праці, яка означає спеціалізацію підприємств різних країн на виконанні певних видів робіт (наприклад, виготовлення окремих видів лиття, штампування та ін.). Важливим напрямом поділу праці стає спеціалізація не за кінцевою продукцією, а за деталями, вузлами і комплектуючими виробами. В сучасному машинобудуванні тільки 15−20% усіх деталей машин є оригінальними, а решта 75−85% - це взаємозамінні деталі або навіть деталі з однаковими технічними характеристиками для багатьох типів машин і обладнання [6, с. 72].

У сучасних умовах надзвичайно важливою стає також інший складник міжнародного поділу праці - міжнародна кооперація. На відміну від спеціалізації, міжнародна кооперація виробництва і праці своєю техніко-економічною метою має випуск узгодженої продукції, і, зазвичай, на основі міжурядових угод за участю компаній, фірм та ін. Міжнародна виробнича кооперація передбачає спільне розроблення важливих науково-технічних програм, обмін науково-технічною інформацією, продаж і купівлю ліцензій, ноу-хау, обмін вченими та ін. Міжнародне кооперування простежується не тільки в межах однієї галузі, але й широко використовується між підприємствами. Вони входять в різні галузі, які відрізняються за видами діяльності і використовуваними методами.

Саме міжнародна спеціалізація і кооперація виробництва, всесвітній поділ праці в кінцевому підсумку породжують і розвивають інші форми міжнародних економічних відносин: вивіз товарів і капіталів, міграцію робочої сили, а також інтеграційні процеси в різних регіонах [7, с. 253].

Однією з головних матеріальних основ розвитку міжнародної економіки є усуспільнення виробництва, як чинник і наслідок міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації виробництва. Усуспільнення виробництва — це поєднання багатьох уособлених національних виробничих процесів у єдиний міжнародний виробничий процес.

Таким чином, в сучасний період розвитку світової економіки міжнародний поділ праці стає визначальним чинником формування і розвитку світового господарства загалом. Глобальні економічні, політичні та соціальні процеси останніх десятиліть істотно вплинули на МПП. Головним напрямом його розвитку стало розширення міжнародної спеціалізації й кооперування виробництва. Вони є формами МПП і виражають його сутність.

Отже, МПП став результатом багатовікового розвитку продуктивних сил, поглиблення національного суспільного поділу праці та залучення в систему світових господарських зв’язків нових національних виробництв, що спричинилося до інтернаціоналізації виробництва загалом.

Розділ 2. Місце України в світовому поділі праці та міжнародних економічних відносинах

2.1 Основні показники участі України у світовому господарстві

Проведеним науковим дослідженням встановлено, що за кількісними характеристиками виробничого науково-технічного та інтелектуального потенціалу наша країна може бути гідним партнером у світогосподарських взаємовідносинах. За сприятливих умов цей потенціал дозволяє послідовно вирішувати завдання оптимізації її зовнішньоекономічних зв’язків. Розв’язанню цього завдання сприяють такі об'єктивні чинники, як багаті природні ресурси, вигідне географічне положення нашої країни, наявність необхідної інфраструктури, що обслуговує зовнішньоекономічні зв’язки тощо.

Україна, націлена на більш ефективне включення у систему міжнародного поділу праці і світового товарообміну, в умовах глобалізації потребує здійснення прогресивної структурної перебудови економіки і відповідного реформування її, орієнтованого на експорт сектора. Експорт слід вважати головною статтею прибутку України на міжнародній арені. Те, що виробляється в державі, а потім успішно продається на міжнародних ринках, є основою розвитку її економіки. Баланс між обсягом експорту та імпорту відображає тенденції в економічному розвитку країни (додаток А).

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку Україна має тісні зовнішньоекономічні зв’язки з більш ніж 100 країнами світу. Провідну роль у розвитку зовнішніх економічних зв’язків України відіграють країни близького зарубіжжя. Найважливішими торговельними партнерами України залишаються країни СНД та ЄС. На третє місце в розвитку зовнішньоторговельних відносин за останні 5 років вийшли країни Азії, серед яких лідируючу позицію займають країни, що входять до групи так званих «азійських тигрів» [9, с. 126].

Структура зовнішньої торгівлі України зумовлена спеціалізацією її економіки. В структурі експорту переважають чорні метали та вироби з них (38% всього експорту України), продовольчі товари (більше ніж 9%), руди і мінеральне паливо (8%), продукція хімічної промисловості (більше ніж 10%) та машинобудування (майже 13%). В імпорті переважають: мінеральне паливо (майже 46% усього імпорту), реактори ядерні, котли і устаткування для електроенергетики (більше ніж 11%), продукція інших галузей машинобудування (майже 9%), продукція хімічної промисловості (більше ніж 8%) та ін.

Внаслідок впровадження режиму вільної торгівлі з країнами і Балтії зовнішньоторговельний баланс з цими країнами істотно покращується. Нині питома вага зовнішньоторговельного обороту з цими країнами перевищує 63% від загального товарообігу, в тому числі по експорту цей показник сягає 60%, а по імпорту — більше ніж 65%. Основним торговельним партнером України залишається Російська Федерація, на яку припадає майже половина загальних обсягів торгівлі України. Росія задовольняє майже 100% потреби України в годинниках, швейних машинах; поставляє значну частину легкових і вантажних автомобілів, радіоприймальних пристрої, програвачів, відеомагнітофонів, персональних комп’ютерів, одягу, взуття, тканин, целюлози, синтетичного каучуку, продукції кольорової металургії, риби і рибопродуктів, задовольняє майже 4/5 потреби в лісоматеріалах, майже 90% потреби в нафті і нафтопродуктах, понад 70% потреби в природному газі; частково поставляє електроенергію і деякі сорти чорного прокату.

В експорті з України до Росії переважають чорні метали, які задовольняють майже половину потреби в них з боку Росії, а також труби, марганцева руда, трактори, сільськогосподарська техніка, прокатне устаткування (в тому числі доменне і сталеплавильне), металорізальні і деревообробні верстати, екскаватори, автомобільні крани, аміак, цемент, автобуси, скло, телевізори, касетні магнітофони, холодильники, вироби із золота, платини та срібла, цукор, олія, м’ясо і м’ясопродукти, молочні продукти та ін.

В останні роки зростає експорт України до інших республік колишнього Радянського Союзу, в тому числі за останні два-три роки експорт до Білорусі зріс майже на третину, до Молдови — в 1,6 раза, до Грузії — більше ніж у 10 разів, в Узбекистан — в 1,6 раза і т.д.

У цілому Україна має позитивне зовнішньоторговельне сальдо з Грузією, Вірменією, Грузією, Молдовою, Таджикистаном, Казахстаном, Туреччиною, Румунією. Разом з тим Україна має від'ємне торговельне сальдо з Росією, Туркменією, Китаєм, Німеччиною.

Крім країн СНД і Балтії, Україна розширює зовнішньоекони міцні зв’язки з багатьма розвинутими країнами світу. В останні роки найбільші експортні поставки Україна здійснювала до Китаю (майже 1,5 млрд. дол., або 10% загального обсягу експорту; Туреччини (майже 700 млн. дол., або близько 5%), Німеччини (майже 600 млн. дол., або 4%), Італії (близько 3%), Польщі (майже 3%), Угорщини і США (більше ніж по 2%), Словаччини (майже 2%).

Найбільші імпортні поставки в Україну надходять з Німеччини (більше ніж 1,3 млрд. дол., або майже 8% загального імпорту), США (майже 700 млн. дол., або 4%), Польщі (більше ніж 3%), Італії (більше ніж 2%), Франції (майже 2%), Великобританії (1,5%), Чехії, Словаччини, Угорщини, Куби та ін.

Сучасна зовнішньоекономічна політика України має бути спрямована на формування нового торговельного режиму з подальшою інтеграцією до світового економічного простору шляхом поступового і зваженого збільшення ступеня відкритості національної економіки. Перш за все передбачається:

* підтримка національних товаровиробників шляхом використання можливостей міжнародно-правового механізму захисту їх інтересів на світовому ринку;

* прискорення економічних реформ шляхом гармонізації економічного законодавства відповідно до світової системи торгівлі (ГАТТ/СОТ);

* зняття технічних бар'єрів у торгівлі з провідними країнами — членами COT (США, ЄС), розширення торгівлі з якими забезпечує надходження валюти, стимулює розвиток і технічне оновлення промисловості, сприяє поглибленню виробничої кооперації, забезпечує істотне збільшення іноземних інвестицій.

Одним з головних завдань щодо розвитку зовнішніх економічних зв’язків України є забезпечення просування товарів українського виробництва на нові зарубіжні ринки. Одночасно робитиметься все можливе для збереження традиційних ринків України з державами, які утворилися на теренах колишнього Радянського союзу. Саме ці країни в найближчій перспективі повинні бути найбільш привабливими для українського експорту.

Аналіз структури і обсягів зовнішньої торгівлі України за останні роки свідчить про те, що саме з країнами СНД і Балтії найбільше зріс товарообіг при випереджаючому збільшенні обсягів експорту.

Загалом, в структурі експорту України переважають сировинні товари та продукція з низьким ступенем обробки (додаток Б). Частка сировинних товарів (зокрема, продукції агропромислового комплексу та видобувної промисловості), складає 24% вітчизняного експорту, при цьому частка товарів обробної промисловості знаходиться на рівні 76%. На машини та механічне обладнання припадає 12,6%, а на високі технології - всього лише 0,4%. В той же час не можна не зауважити, що у структурі світового експорту вироби чорної металургії займають всього 3,7%, а телекомунікаційне обладнання — 9,9%. При цьому частка України у світовому експорті сировинних товарів складає 1%, а товарів обробної промисловості - 0,4%. Отже, дані, наведені у «Додатку Б» свідчать, що процес інтеграції України у світове господарство на сучасному етапі супроводжується формуванням несприятливої структури експорту, який має переважно сировинний характер, і відповідно являє собою мало перспективну модель міжнародної спеціалізації.

Місце країни у світовій глобальній мережі визначається не тільки її позиціюванням на щаблях міжнародного поділу праці у сфері виробництва, але й можливостями надання нею транспортних, комунікативних, страхових, туристичних і фінансових послуг. Останні роки висвічують можливості збільшення Україною надання міжнародних послуг (додаток В). За даними Держкомстату України, основними партнерами нашої держави залишалися Білорусь, Росія, Німеччина, Англія, Швейцарія, Туреччина, США.

Отже, Україна має високий економічний потенціал для конкурентоспроможного розвитку національного господарства. Однак значний розрив між потенціальними можливостями і неможливістю тривалий час ефективно їх реалізувати в міжнародній торгівлі свідчить про посилення протистояння західних країн в конкурентній боротьбі і подальшого утримання української економіки на рівні сировинного придатку. Сучасна зовнішньоекономічна політика України має бути спрямована на формування нового торговельного режиму з подальшою інтеграцією до світового економічного простору шляхом поступового і зваженого збільшення ступеня відкритості і конкурентоспроможності національної економіки.

Україні, націленій на включення у систему міжнародного поділу праці і світового товарообміну в умовах глобалізації, необхідно здійснювати структурну перебудову економіки і відповідного її реформування.

2.1.1 Інтеграція України у світову економіку Проблема інтеграції України у світове господарство є актуальною, тому що розвиток відносин обов’язково призводить до інтеграційних процесів, а сприйняття України як надійного зовнішнього партнера об'єктивно потребує її входження у світове співробітництво на принципах рівноправності та взаємної вигоди.

Поступовий розвиток цивілізації неминуче призводить до інтеграційних процесів між державами. Проявом цих процесів стала глобалізація. Україна на даний час перебуває на початковому етапі інтеграціоналізації національної економіки, тобто існує за межами міжнародних потоків капіталовкладень, бере незначну участь в економічній діяльності інших країн, недостатнім є розвиток міжнародних валютних відносин.

З моменту здобуття незалежності Україна налагодила торговельні зв’язки більш ніж із 180 країнами світу. Проте пріоритетом є поглиблення торговельно-економічних відносин зі своїми найближчими сусідами, в першу чергу, з Російською Федерацією, Республікою Білорусь і Республікою Польща [11, c. 59]. Особливі відносини між цими країнами зумовлені багатьма чинниками. Це — географічне сусідство держав, загальна інфраструктура, існування виробничої, технологічної, взаємозалежності окремих галузей. Багато спільного залишилося в законодавчій базі, існуванні банківських систем, багаторічні культурні і суто людські стосунки. Таким чином, сусідні країни є для України дуже важливими політичними й економічними партнерами. Україна уклала міждержавні угоди про вільну торгівлю з усіма країнами СНД і Республікою Македонія. Наша держава активно включається у світові суспільно-економічні процеси: приєдналася до Світової організації торгівлі (СОТ), стратегічною метою визнано отримання асоційованого членства в Європейському союзі. Сучасна СОТ — провідна міжнародна організація, членами якої є 149 країн світу, на долю яких припадає близько 96% обсягу світової торгівлі [12, c. 45]. Членство в цій організації стало практично обов’язковою умовою для будь-яких країн, які прагнуть інтегруватися у світове господарство.

Дуже важливим є привабливість України для приватного капіталу. Необхідно шукати представників міжнародного бізнесу, що захочуть інвестувати свої засоби в розвиток нашої економіки, оскільки вони привезуть сюди своє устаткування, технології, робочі місця, відкриють нові експортні можливості.

Одним із головних напрямків на сучасному етапі є невідкладний комплексний розвиток транспортної мережі, перш за все міжнародних транспортних коридорів. Україна володіє розвиненою інфраструктурою залізничного та водного транспорту. Вигідне географічне положення зумовлює проходження європейських транспортних коридорів, коридорів Організації співробітництва залізниць і транспортного коридору Європа-Кавказ-Азія. У загальній структурі експорту послуг транспортні послуги становлять 66%, в структурі імпорту — 19% [13, c. 129]. Надзвичайно вигідне становище України як транзитної держави надає їй можливість забезпечувати суттєві надходження від експорту транспортних послуг, але така можливість не реалізується повною мірою. У цілому ж міжнародні транспортні коридори для України — це підвищення рівня економічної незалежності та національної безпеки; збільшення валютних надходжень до бюджету за надані транспортні послуги при транзитних перевезеннях вантажів і пасажирів; можливість допомоги міжнародних фінансових організацій почати реконструювати національну транспортну мережу країни; різке збільшення зовнішньоторговельних зв’язків України за рахунок сучасного транспортно-технологічного комплексу.

Також відомо, що енергетичне самозабезпечення є однією з головних умов незалежності. Досягти його Україна може, якщо візьме курс на модернізацію наявних і спорудження нових сучасних екологічно чистих вугільних та газотурбінних електростанцій, скориставшись вітчизняними науковими та виробничими здобутками й досягненнями високорозвинутених країн.

Досить перспективним вважається розвиток міжнародної спеціалізації, у якій беруть активну участь дедалі більше країн. Україна має як природні, історичні, так і техніко-економічні, соціально-економічні, організаційно-економічні основи для участі в міжнародному поділі праці. Слід зауважити, що в геологічному і гідрогеологічному аспектах територія України недостатньо вивчена, зокрема її глибинну будову досліджено лише на 10 відсотках території. Основними сферами міжнародної спеціалізації для нас може бути сільське господарство, гірничо-металургійна промисловість. Володіючи безцінним природним ресурсом — чорноземами, Україна могла б сама бути активним гравцем світового ринку, адже лише незначна частина виробленої в Україні аграрної продукції споживається в межах держави, а решту можна експортувати. До речі, за останнє десятиріччя в Україні створена одна з найкращих у світі систем експорту зерна. Про це свідчить третє місце у світі з експорту зерна, яке виборола Україна у сезоні 2009/10 (після США та Аргентини).

Однією з основних причин, що заважає входженню України як рівноправного партнера у світове господарство є низька конкурентна спроможність вітчизняного продукту. Адже навіть товари, на які є попит на зовнішніх ринках, не відповідають міжнародним стандартам. Взагалі з промислових товарів, які виробляються в Україні, можемо назвати конкурентоспроможними не більше 5%. Адже для досягнення ефективних результатів інтеграції національної економіки у світове господарство українські товаровиробники повинні орієнтуватися перш за все на: технологічний фактор, світові стандарти і норми, місткість та насиченість ринку. Якість продукції, її асортимент і номенклатура, відповідність моді, а також рівень затрат — усе це враховується незалежно від розмірів країни, її специфічних можливостей [15, с. 69].

В Україні реалізація процедури перетину кордону є однією з найобтяжливіших у Європі, що призводить до втрати транзитної привабливості країни та конкурентоспроможності українських виробників. Тому сьогодні Україна намагається спростити митні та інші контрольні процедури на кордоні, але поки ці наміри мало сприяють прискоренню просування товарів на ринки нашого та інших держав. Державна митна служба України повинна максимально використати той досвід, який напрацювали колеги в Білорусі, Казахстані, Європі. Повинна наблизитися і гармонізувати митне законодавство із законодавством Європейського Союзу. Якщо буде створено спільний ринок без митних бар'єрів — тарифних, нетарифних, адміністративних і т. д., значить, буде прискорено товарообіг і, звичайно, грошовий оборот.

У процесі ринково спрямованих реформ у нашій державі сформувалася модель економічного розвитку, що характеризується високим рівнем відкритості економіки щодо зовнішньої торгівлі: обсяг експорту відносно ВВП країни останніми роками коливається в діапазоні 54−62%. У цьому сенсі економіка України на сьогодні більш ніж у два рази відкритіша до зовнішнього світу, ніж середньостатистична, значно відкритіша, ніж економіки розвинених європейських країн-членів ЄС. Разом з тим наявний низький рівень залежності економіки України від світових потоків капіталу [16, с. 207].

Інтеграційна діяльність в Україні має здійснюватися за найефективнішими напрямками, основними з яких є участь у міжнародних економічних організаціях, здійснення багатосторонньої взаємодії з іншими державами, вирішення проблеми ефективної участі у міжнародному розподілі праці, реконструювання національної транспортної мережі країни та удосконалення митного законодавства.

2.2 Вплив фінансової кризи на місце України в системі міжнародних економічних відносин Протягом 2008;2012 рр. більш як половина провідних країн світу перебувають у стані фінансово-економічної кризи. Й Україна — у тому числі, про що свідчать її основні макроекономічні показники (ВВП, рівень безробіття, рівень інфляції, торгівельне сальдо, стан гривні, політична нестабільність і соціальна нерівність населення). Негативні наслідки світової фінансової кризи на економіку України можна розглядати в наступних аспектах:

— зниження темпів розвитку ринку фінансових послуг в Україні;

— зниження сукупного попиту населення внаслідок негативних очікувань, що, в свою чергу, призводе до зниження темпів зростання ВВП;

— послаблення ділової активності суспільства;

— скорочення обсягу виробництва кредитнозалежними підприємствами [17, с. 216].

Проте особливу увагу варто звернути саме на зменшення виробництва, оскільки цей фактор є ключовим при розв’язанні проблем, отриманих унаслідок кризи.

За даними експертів, найвразливішими до світової фінансової кризи виявилися підприємства, які працюють на експорт (металургія, транспортне й аграрне машинобудування), а також на споживчий сектор (виробництво автомобілів). Вже в серпні 2008 року вони зменшили виробництво прокату більш як на 20% (внаслідок зниження попиту та падіння цін). Темпи падіння в будівництві сягнули 15%. Також зазнала значного падіння купівельна спроможність населення [18, с. 9].

Згідно з результатами здійсненого аналізу, за період 2005;2010 рр. експорт української продукції зріс в 1,5 разів (з 34 228,4 млн дол. США до 51 405,2 млн дол. США). Проте обсяг імпорту зріс в 1,7 раза (з 36 136,3 млн дол. США до 60 742,2 млн дол. США). І в 2010 році перевищення імпорту над експортом становило 8,4%. Це пояснюють тим, що держава не обмежує ввіз товарів з-за кордону в Україну і не стимулює вивіз вітчизняних товарів.

Рис. 2.1. Динаміка експорту та імпорту товарів в Україні

Нині, в умовах глобалізації і становлення постіндустріального суспільства, дедалі вагомішу роль у зовнішньоекономічній діяльності підприємств держави починає відігравати торгівля послугами. Так, з 2005 по 2010 рр. зростали експорт й імпорт послуг в Україні, хоча сальдо торговельного балансу було позитивним, тобто експорт перевищував імпорт (у 2010 р. на 36,6%). Перевищення експорту послуг над імпортом в Україні свідчить про поступову інтеграцію України на світовий ринок і досить високий рівень конкурентоспроможності українських послуг.

Рис. 2.2. Динаміка експорту та імпорту послуг в Україні

З 2005 до 2008 рр. як імпорт, так і експорт товарів та послуг зростали, а до 2009 року їхні обсяги різко скоротились (експорт товарів — на 40,7%, імпорт товарів — на 46,9% та експорт послуг — на 18,3%, імпорт послуг — на 20,0%) (рис. 2.1, рис. 2.2).

За 2008;2009 рр. внаслідок поширення світової економічної кризи обсяг експортних товарів України зменшився на 27 271,6 млн дол. США (рис. 2.1.). Варто зазначити, що змінилася і регіональна структура експорту. На рис. 2.3. представлено розподіл експорту товарів за регіонами світу в 2008;2009 рр. Кризові явища призвели до того, що експорт української продукції у країни СНД скоротився на 41,8%, у країни Європи — на 48,0%, у країни Азії - на 23,6%, у країни Африки — на 32,7%, в Америку — на 72,9%, в Австралію і Океанію — на 66,3%. Така негативна динаміка свідчить про низьку конкурентоспроможність українських товарів на світових ринках.

Рис. 2.3. Географічна структура експорту товарів за 2008;2009 рр.

Щодо імпорту товарів в Україну, то він скоротився на 40 102,2 млн дол. США за 2008;2009 рр. (рис. 2.1). Змінилася і структура імпорту: частка імпорту з країн СНД скоротилася на 41%, з країн Європи — на 46,73%, з Азії - на 57,81%, з Африки — на 85,26%, з Америки — на 47,55%, з Австралії і Океанії - на 65,39% (рис. 2.4). На мій розсуд, така ситуація спричинена зниженням купівельної спроможності населення України.

Рис. 2.4. Географічна структура імпорту товарів за 2008;2009 рр.

Протягом останніх двох років скоротився обсяг експорту послуг з України на 2143 млн дол. США (рис. 2.2). У географічній структурі експорту послуг відбулися такі зміни: у країни СНД його частка зменшилась на 9,87%, у країни Європи — на 29,7%, в Азію — на 15,8%, в Африку — на 68,29%, в Америку — на 10,4%, в Австралію і Океанію зросла на 17,8% (рис. 2.5).

Рис. 2.5. Географічна структура експорту послуг за 2008;2009 рр.

Аналогічна ситуація спостерігалась і щодо імпорту послуг у 2008;2009 рр. За досліджуваний період імпорт послуг в Україну скоротився на 1294,5 млн дол. США (рис. 2.2), його частка з країн СНД зменшилась на 25,6%, з країн Європи — на 24,3%, з Азії - на 10,2%, з Африки — на 50,3%, з Америки — на 21,0%, з Австралії і Океанії зросла на 46,9% (рис. 2.6).

Рис. 2.6. Географічна структура імпорту послуг за 2008;2009 рр.

Імпорт послуг з інших країн світу свідчить про зацікавленість українців в отриманні більш якісних іноземних послуг та вищим рівнем їх розвитку там.

Починаючи з 2010 року експорт та імпорт товарів та послуг починає зростати. Це свідчить про поступовий вихід України з кризи та антикризові дії української влади. Так обсяг експортних товарів в 2010 році в порівнянні з 2009 збільшився на 11 709,5 млн дол. США, а імпорт — на 15 309,1 млн дол. США. Щодо експорту послуг, то він зріс на 2161,1, а ось імпорт зріс не дуже — лише на 274,2 млн дол. США. Сподіваємось, що з кожним роком Україна буде підвищувати обсяги експорту та імпорту товарів та послуг, і що ці показникі врешті-решт будуть перевищувати докризові.

Проаналізувавши дослідження українських науковців та вчених-економістів, я вважаю, що основними шляхами виходу України з економічної та фінансової кризи є дотримання таких вимог:

1. Уряд і Національний банк України зобов’язані забезпечити стабільність курсу гривні щодо долара.

2. Посилити митний контроль за надходженням у країну неофіційного імпорту, який, крім несплати мита та інших податків, призводить до подальшого вивезення іноземної валюти з країни.

Ужити заходи нетарифного характеру, спрямовані на скорочення ввезення побутових товарів із країн Сходу та інших регіонів світу. Задля цього потрібно істотно підвищити контроль за якістю товарів, котрі надходять в Україну.

3. З метою запобігання кризі в банківському секторі та зростанню простроченої заборгованості в економіці потрібно застосувати заходи з відновлення довіри клієнтів до банківських установ. Підрив цієї довіри означатиме неминучу кризу.

4. Перейти від політики реформ, спрямованих на роздержавлення та приватизацію окремих підприємств і галузей економіки, до побудови моделі державного капіталізму, яка передбачає збільшення частки державної власності в промислових компаніях та корпораціях, посилення контролю за діяльністю кредитно-банківських установ, укріплення національної валюти, широке запровадження системного планування і прогнозування.

Україні важливо не лише мінімізувати негативні впливи світової фінансової кризи, а й знайти відповідне місце на світовому ринку після подолання наслідків кризи. На мою думку, запропоновані заходи дозволять вирішити це завдання.

Отже, можна зазначити, що в 2008;2009 рр. вплив економічної кризи на загальний розвиток економіки, зокрема на зовнішньоекономічну діяльність підприємств України, був негативним, адже є очевидним, що українські підприємства експортують більше товарів ніж послуг. Це означає їхню орієнтованість на сферу матеріального виробництва і те, що Україна посідає місце сировинно-індустріальної країни. В останні роки можна побачити, що Україна поступово виходе з кризи. Це підтверджують обсяги зростання експорту та імпорту товарів та послуг. Для зміцнення і розвитку зовнішньоекономічних відносин України, уряду необхідно більше уваги приділити створенню привабливих умов для імпорту енергоощадних технологій, сировини та підтримці українського виробництва за новітніми технологіями тощо. І як наслідок, відбудеться скорочення імпорту і покращення сальдо торговельного балансу по товарах.