Водні ресурси України: значення і використання

Дипломна робота ВОДНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ: ЗНАЧЕННЯ І ВИКОРИСТАННЯ

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Загальна характеристика водних ресурсів України
• Розділ 2. Водні ресурси України, їх значення і використання
• 2.1 Основні напрями раціонального використання водних ресурсів України
• 2.2 Водний баланс України
• 2.3 Головні річкові системи України
• Розділ 3. Проблеми водних ресурсів України
• 3.1 Екологічні проблеми водних ресурсів України
• 3.2 Охорона водних ресурсів
• Висновоки
• Використана література
• Додаток

Вступ

Завдяки своїм унікальним фізичним і хімічним властивостям вода широко використовується у всіх галузях виробничої і невиробничої сфер.

Найбільшу цінність мають чисті прісні води, дефіцит яких дедалі більше відчувається в Україні. Водні ресурси України становлять поверхневі і підземні води.

Основним елементом прибутку водного балансу України є атмосферні опади, загальний обсяг яких, за різними оцінками становить, 366 — 377 км³. Через значні втрати на випарування на поверхневий місцевий стік припадає лише 50 км³. Водні ресурси поповнюються за рахунок транзитного стоку Дунаю, Дніпра, Сіверського Дінця і сумарно становлять майже 210 км³. Частина поверхневого стоку (Тиса, Прут, Західний Буг) загальним обсягом 14 км³. виходять за межі України.

З трьох тисяч озер України лише 30 (1%) мають площу більшу як 10 км³. В основному прісні озера розміщені Поліссі (найбільше Світязь — 24.2 км².), закритих солонуватих і солоних озер та лиманів — на узбережжях Азовського і Чорного морів (найбільше Сасик — 210 км²., Тілігульський лиман — 160 — 170 км²., Ялпуг — 149 км².). Ресурси прісних озерних вод становлять 2.3 км²., солонуватих і солоних — 8.6 км³. Значно поповнюються ресурси поверхневих вод за рахунок будівництва водосховищ і ставків.

Найбільшу кількість води мають західні області, де на 1 км². площі припадає від 100 до 600 тис. м³. місцевого стоку. Найменше забезпечені водою південні області. Так у Донецькій, Запорізькій Дніпропетровській, Одеській і Херсонській областях на 1 км². території припадає від 5 до 40 тис. м³. води на рік, а на одного жителя — від 130 до 400 м³. В областях Полісся на км². території нараховується від 75 до 100 тис. м³. на рік, а на одного мешканця від 1500 до 2000 м³. В областях лісостепової зони на 1 км². площі водні ресурси складають 50−70 тис. м³. на рік, збільшуючись до 125 тис. м³. у східній і західній частині зони. На одного жителя тут налічувалось від 500 до 1500 м³. води на рік.

Україна має великі запаси підземних вод, які здебільшого використовуються для водопостачання і зрошення. Сумарна кількість підземних вод у зоні активного водообміну складає 18.6 км³. на рік. В межах України підземні води зосереджені в окремих артезіанських басейнах, серед яких найбільші Дніпровсько-Донецький, Волино-Подільський і Причорноморський.

Найбільші річки України: Дніпро, Південнй Буг, Псел, Дністер, Сіверський Донець Горинь, Десна, Інгулець, Ворскла, Случ, Стир, Західний Буг.

У цілому запаси водних ресурсів із розрахунку на одиницю площі і на одного жителя України займає одне з останніх місць у Європі, та й по території держави розміщені нерівномірно.

Об'єктом дослідження є водні ресурси України, їх значення і використання.

Предмет дослідження є водні ресурси Украіни, їх значення і використання, загальна характеристика, водний баланс, проблеми водних ресурсів, їх охорона.

Метою дослідження є висвітлення процесу характеристики водних ресурсів України, дослідити їх значення, використання, охорону, розкрити їх проблеми.

o Виходячи з мети та враховуючи необхідність забезпечити виходу на новий рівень теоретичного осмислення проблеми, у роботі передбачено розв’язання таких завдань.

· дати загальну характеристику водних ресурсів України;

· охарактеризувати водний баланс і основні річкові системи;

· дослідити екологічні проблеми водних ресурсів та їх охорона;

· обґрунтувати висновки.

водний ресурс україна охорона

Структура роботи Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дипломної становить ___ сторінок.

Розділ 1. Загальна характеристика водних ресурсів України

Водні ресурси — це поверхневі і підземні води, придатні для використання в народному господарстві. Частина користувачів (промисловість, сільське і комунальне господарства) безповоротно забирають воду з рік, озер, водосховищ, водоносних горизонтів. Інші використовують не саму воду, а її енергію, водну поверхню або водоймище загалом (гідроенергетика, водний транспорт, рибництво). Водойми мають велике значення для відпочинку, туризму, спорту. В Україні у пересічний за водністю рік загальні запаси природної води складають 94 км³, з яких доступні для використання 56,2 км³.

Основна частина водних ресурсів, що постійно відновлюються, припадає на річковий стік — 85,1 км³ (без Дунаю).60% річкового стоку формується на території України (місцевий стік), 40% - за її межами (транзитний стік). Головні ріки України: Дніпро (загальна довжина 2201 км, у межах України 981 км; середній річний стік 53,5 км³), Дністер (загальна довжина 1362 км, у межах України 705 км; стік 8,7 км³), Південний Буг (довжина 806 км; стік 3,4 км³), Сіверський Донець (загальна довжина 1053 км, у межах України 672 км; стік 5 км³). Дунай протікає по території України на ділянці 174 км; середній річний стік 123 км³ — переважно транзитний. Всього на території України понад 70 тис. річок, але тільки 117 з них мають довжину понад 100 км. Влітку річки стають маловодними, чимало з них міліють і навіть пересихають.

Для затримання талих снігових вод і регулювання стоку на більшості рік створено водосховища (загальна кількість — 1057; здатні вмістити 55 км³ води). Для постачання води у маловодні райони збудовано канали: Північно-Кримський довжиною 400,4 км, Дніпро-Донбас — 550 км, Сіверський Донець-Донбас — 131,6 км та ін. На півдні України створено великі зрошувальні системи (Каховська, Інгулецька та ін.). У районах надлишкового зволоження або уповільненого стоку діють меліоративні системи (Верхньоприп'ятська, Латорицька та ін.). Озер у країні понад 20 тисяч, 43 з них мають площу, яка перевищує 10 км². Великі озера розташовані в плавнях Дунаю і на узбережжі Чорного моря (Ялпуг, Сасик та ін.). Найбільше озеро Полісся — Світязь. Синевир — найбільше озеро Карпат. Загальна площа боліт становить 12 тис. км². Розташовані вони переважно в Поліссі. Розрахункові запаси прісних підземних вод дорівнюють 27,4 км³, з яких 8,9 км³ не пов’язані з поверхневим стоком.

В цілому водні ресурси України можна охарактеризувати як недостатні. У маловодні роки дефіцит води відчувається навіть у басейнах великих рік. Щонайбільше свіжої води (48% загального споживання) споживає промисловість, 40% води йде на потреби сільського господарства, 12% припадає на комунальне господарство міст та інших населених пунктів. До заходів ощадливого і раціонального використання водних ресурсів належать: впровадження систем зворотного водопостачання та безстічного водокористування (із циклом повного очищення відпрацьованих вод); розробка і впровадження науково обґрунтованих норм зрошення (поливу); заміна водяного охолодження агрегатів повітряним; зменшення в структурі господарства України частки водоємних виробництв.

Розділ 2. Водні ресурси України, їх значення і використання

2.1 Основні напрями раціонального використання водних ресурсів України

В Україні у пересічний за водністю рік загальні запаси природної води складають 94 км³, з яких доступні для використання 56,2 км³. Основна частина водних ресурсів, що постійно відновлюються, припадає на річковий стік — 85,1 км³ (без Дунаю).60% річкового стоку формується на території України (місцевий стік), 40% - за її межами (транзитний стік).

Головні ріки України: Дніпро (загальна довжина 2201 км, у межах України 981 км; середній річний стік 53,5 км³), Дністер (загальна довжина 1362 км, у межах України 705 км; стік 8,7 км³), Південний Буг (довжина 806 км; стік 3,4 км³), Сіверський Донець (загальна довжина 1053 км, у межах України 672 км; стік 5 км³). Дунай протікає по території України на ділянці 174 км; середній річний стік 123 км³ — переважно транзитний.

Всього на території України понад 70 тис. річок, але тільки 117 з них мають довжину понад 100 км. Влітку річки стають маловодними, чимало з них міліють і навіть пересихають. Для затримання талих снігових вод і регулювання стоку на більшості рік створено водосховища (загальна кількість — 1057; здатні вмістити 55 км³ води).

Для постачання води у маловодні райони збудовано канали: Північно-Кримський довжиною 400,4 км, Дніпро-Донбас — 550 км, Сіверський Донець-Донбас — 131,6 км та ін. На півдні України створено великі зрошувальні системи (Каховська, Інгулецька та ін.). У районах надлишкового зволоження або уповільненого стоку діють меліоративні системи (Верхньоприп'ятська, Латорицька та ін.).

Озер у країні понад 20 тисяч, 43 з них мають площу, яка перевищує 10 км². Великі озера розташовані в плавнях Дунаю і на узбережжі Чорного моря (Ялпуг, Сасик та ін.). Найбільше озеро Полісся — Світязь. Синевир — найбільше озеро Карпат. Загальна площа боліт становить 12 тис. км². Розташовані вони переважно в Поліссі. Розрахункові запаси прісних підземних вод дорівнюють 27,4 км³, з яких 8,9 км³ не пов’язані з поверхневим стоком.

В цілому водні ресурси України можна охарактеризувати як недостатні. У маловодні роки дефіцит води відчувається навіть у басейнах великих рік.

Щонайбільше свіжої води (48% загального споживання) споживає промисловість, 40% води йде на потреби сільського господарства, 12% припадає на комунальне господарство міст та інших населених пунктів.

До заходів ощадливого і раціонального використання водних ресурсів належать: впровадження систем зворотного водопостачання та безстічного водокористування (із циклом повного очищення відпрацьованих вод); розробка і впровадження науково обґрунтованих норм зрошення (поливу); заміна водяного охолодження агрегатів повітряним; зменшення в структурі господарства України частки водоємних виробництв; проведення комплексу заходів щодо охорони поверхневих і підземних вод від забруднення тощо.

2.2 Водний баланс України

Проведенні воднобалансові дослідження дозволили зробити наступні узагальнення.

Середні багаторічні значення опадів змінюються від 620−660 мм на півночі і північному заході рівнинної території України до 450−500 мм в степовій зоні. На водозборах Донецького Кряжу і Приазовської височини кількість опадів збільшується порівняно з південно-східними районами на 5−10%. На гірських водозборах Карпат та Криму розподіл атмосферних опадів має вертикальну поясність. Для басейнів річок Тиса, Дністер та Прут градієнти змін річних сум опадів з висотою місцевості відповідно складають 75−140, 80−90 і 50−60 мм на кожні 100 м висоти. Найбільша кількість опадів, яка дорівнює 1500−1800 мм, спостерігається в верхів'ях річок Чорна Тиса, Косовська, Шопурка, Тересва, Теребля та Ріка, витоки яких розташовані на висотах з абсолютними відмітками 1500−2000 м Полонинського і Чорногірського хребтів На гірських водозборах басейну р. Прут багаторічний шар опадів становить 1000−1400 мм, а на окремих правобережних водозборах Дністра — 900−1500 мм. В межах Волино-Подільської височини кількість опадів зменшується до 700−800 мм. На водозборах річок гірського Криму за даними окремих опадомірних пунктів випадає 600−1000 мм опадів.

Відповідно до загальних закономірностей розподілу річних опадів на території України змінюється також і багаторічний шар стоку. В північних і північно-західних рівнинних районах України шар річного стоку становить 140−160 мм. На південь його величина поступово зменшується і в південних районах степової зони не перевищує 5−10 мм На фоні загального широтного зменшення багаторічного шару стоку з півночі на південь на окремих водозборах спостерігається збільшення стоку. Це зумовлено місцевими фізико-географічними умовами і, перш за все, відносними коливаннями висоти місцевості. Збільшення стоку спостерігається в верхів'ях річок Турія, Стир, Тетерев, Південний Бугу і на річках Донецького Кряжу та Приазовської височини. На гірських водозборах Карпат і Криму розподіл річного стоку залежить від вертикальної поясності. Найбільший шар стоку, який дорівнює 800−1200 мм, спостерігається на водозборах, в межах яких випадає максимальна кількість опадів. Багаторічний шар стоку в середній частині басейнів річок Уж і Латориця, в гірській частині р. Дністер і верхів'ях р. Прут становить 300−700 мм. В верхів'ях правобережних притоків р. Дністер його значення складають 800−1000 мм, на лівобережних притоках — шар стоку дорівнює 150−200 мм. На річках Гірського Криму величини стоку на окремих водозборах дорівнюють 100−500 мм.

Сумарне випаровування з поверхні водозборів на території України порівняно з опадами і стоком розподіляється більш рівномірно і коливається в менших межах. Його значення залежить від температури і вологості повітря, а також зволоженості території, яка обумовлюється кількістю опадів. Величина випаровування змінюється не тільки в широтному напрямку, але також зменшується з заходу на схід. На рівнинній території України річна величина випаровування з поверхні суші зменшується від 500−530 мм в північно-західних районах, до 460−480 мм в південно-східних. В південних степових районах України середня багаторічна величина випаровування складає 400−480 мм. Найбільша величина випаровування, яка дорівнює 650−700 мм, характерна для Закарпатської низовини. На цій території в середньому випадає 800−850 мм опадів, а багаторічна температура повітря дорівнює 8,5−10,0°С. Не дивлячись на те, що з підвищенням абсолютних відміток місцевості кількість опадів збільшується до 1500−1800 мм, середні багаторічні температури повітря знижуються до 5,0−7,0°С, що обумовлює зменшення випаровування до 500−550 мм на рік. На водозборах річок Волино-Подільської височини величина випаровування становить 520−530 мм. В межах річкових басейнів гірської частини Криму випаровування складає 500 мм на рік.

Оцінка точності обчислення водних балансів характеризується величинами його нев’язок, представлених в абсолютних значеннях або відносно опадів. Для річок України нев’язки водного балансу в 80% загальної кількості не перевищують 10%. Незначні нев’язки водного балансу при визначенні їх складових незалежно одне від одного, свідчать про те, що розрахунки виконані досить надійно.

Головні елементи водного балансу — багаторічні значення стоку та опадів для рівнинної території України визначались за даними фактичних спостережень, для гірських районів — за локальними залежностями їх величин від висоти місцевості. Сумарне випаровування розраховувалось за методом Константинова О.Р.

Обчислення головних елементів водного балансу і їх ув’язка дозволяють створити графічну модель водного балансу річкових водозборів у вигляді взаємоув'язаних карт. Ці карти дають можливість визначити основні елементи водного балансу для водозборів, на яких не проводяться гідрометеорологічні спостереження, а також для фізико-географічних зон і окремих регіонів.

При розробці зазначених моделей слід мати на увазі, що при масових воднобалансових дослідженнях з можливими помилками визначення місячних величин шару стоку (10−15%), атмосферних опадів (15−20%), сумарного випаровування (20−25%), нев’язки водного балансу можуть досягати 20−30% по відношенню до атмосферних опадів.

Місцеві водні ресурси України, які щорічно формуються на 71 тис. річках (з площі 603,7 тис. км²), складають біля 53 км³. Їх величина обумовлена середніми річними атмосферними опадами шаром 586 мм, з яких майже 88 мм або 15% витрачається на сумарний стік, решта — 480 мм — випаровується. Нев’язка водного балансу дорівнює 18 мм або 3% по відношенню до опадів. Загальні водні ресурси з урахуванням притоку з Білорусії і Росії (без притоку Дунаю об'ємом 120 км³) дорівнюють 87 км³. Середня річна водозабезпеченість місцевими водними ресурсами складає біля 1000 м³ на одного жителя, загальними — 1700 м³ за рік.

Водозабезпеченість місцевими водними ресурсами по окремих областях України відрізняється майже в 60 разів: від 0,14 км³ у Херсонській області до 7,92 км³ у Закарпатській області або відповідно 110 і 6580 м³/рік на одного мешканця. Водозабезпеченість сумарними водними ресурсами по окремим областям України змінюється від 0,91 км³ для ар крим до 54,4 км³ у Херсонській області, що відповідає 380 м³/рік і 44 600 м³/рік на одного жителя.

2.3 Головні річкові системи України

Річковам системма — сукупність притоків головної річки.

Складається з головної ріки (стовбура системи) і приток першого, другого й наступного порядків. Притоками першого порядку називаються ріки, що безпосередньо впадають у головну ріку, другого порядку — притоки приток першого порядку й т.д. Іноді найменування порядку рік ведеться, навпаки, від дрібних рік до головного водотоку.

Назва річкової системи дається за назвою головної ріки, що є звичайно найдовшою й багатоводнішою рікою в системі.

За швидкістю течії і режимом стоку ріки поділяються на гірські (швидкоплинні, з порогами і водоспадами, неширокі) і рівнинні (з повільною, спокійною течією). Річки розрізняються за джерелами живлення. У середньому на території України частка снігового живлення річок становить 60%, підземного — 30%, дощового — 10%. За режимом річкового стоку виділяють чотири типи річок: східноєвропейський, причорноморський, карпатський, кримський.

Головні річкові системи

України є системи Дніпра, Південного Бугу, Дністра, Дунаю, Сіверського Дінця, Тиси.

Найбільші річки України

Дніпро — найдовша річка країни (981 км у межах України). Разом із притоками на його басейн припадає 60% водних ресурсів країни. Річка має широку долину, повновода; на ній створено каскад водосховищ. Впадає Дніпро у Дніпровський лиман Чорного моря.

Південний Буг бере початок на Подільській височині. Його довжина 806 км. Береги у верхній течії заболочені, у середній течії над річкою нависають гранітні скелі, у нижній — долина розширюється; впадає в Бузький лиман.

Дністер бере початок у Карпатах, довжина в межах України 705 км. У верхній течії - це гірська річка, що створила каньйоноподібну долину, у нижній течії - це вже рівнинна річка, що утворює широке гирло, впадаючи в Дністровський лиман.

Дунай — прикордонна річка України. Це найбільша річка Європи, але її довжина на території України — лише 174 км. Русло широке, з низькими заболоченими берегами. На заплаві та в дельті - велика кількість озер.

Сіверський Донець — найбільша річка Східної України, притока Дону. На території України розташована її середня течія. Особливо повноводний Сіверський Донець під час весняної повені (70% стоку).

Тиса — річка Українських Карпат. Її витоки — Чорна і Біла Тиса — зливаються біля Рахова й утворюють власне Тису. Річка гірська, зі швидкою течією, повноводна, порожиста. У межах України має довжину 201 км. Впадає в Дунай.

Озера — природні водойми з уповільненим стоком або безстічні. Озера утворюються в різних за походженням улоговинах (зниженнях рельєфу).

На території України найбільш численними є заплавні озера. Вони утворилися внаслідок блукання і зміщення річищ. Заплавні озера мають різну форму (найчастіше серповидну або витягнуту) і розміри, вони неглибокі, багаті на рибу та водоплавних птахів, є гарними місцями для відпочинку. Це озера Прип’яті, Десни та інших річок Полісся.

Дельтові озера утворилися в дельтах річок унаслідок блукання річищ серед піщаних наносів. Серед них — найбільше в Україні прісне озеро Ялпуг, а також Кугурлуй, Кагул. Вода цих озер використовується для водопостачання, зрошення рибальства.

На Причорноморській низовині внаслідок опускання й затоплення морем гирл річок утворилися лиманні озера. Найбільший прісноводний лиман України — Дністровський; також тут розташовані Куяльницький, Хаджибейський, Тилигульський, Сасикський. Лимани й озера півдня України — це резерв води для господарських потреб, об'єкти рибного промислу, бази для розвитку курортного господарства.

Залишкові озера — це колишні морські затоки, що стали озерами після підняття й осушення узбережжя. Прикладами є озера Саки, Донузлав, Перекопські. Вони мілководні, улітку добре прогріваються, вода в них сильно мінералізована.

У водорозчинних породах (вапняк, крейда, солі) виникають карстові озера. Вони живляться атмосферними й артезіанськими водами, завжди повноводні. Це Шацькі озера (Світязь — найбільше з континентальних озер України), Пісочне, Пулемецьке, Піщанські та ін. Вони багаті на риб, водоплавних птахів. Створено Шацький національний парк.

У кратерах згаслих вулканів утворилися вулканічні озера. В Україні такі озера зустрічаються лише в Закарпатті: Синє, Вороченське та ін.

Є на території України й озера льодовикового походження, вони розташовані в Карпатах, у льодовикових карах. Це озера Маричейка, Бребенскул та ін.

Між хребтами Українських Карпат, у Межигірському районі Закарпатської області, розташоване загатно-завальне озеро Синевир — одне з наймальовничіших в Україні.

Болота — це надмірно зволожена ділянка місцевості зі своєрідною рослинністю і шаром торфу завтовшки понад 30 см.

За умовами живлення болота поділяють на низинні, верхові та перехідні. Низинні болота утворюються в річкових долинах і на берегах озер. Вони багаті на мінеральні речовини, тут ростуть вільхи, рогіз, очерет, зелені мохи, є птахи. Верхові болота розташовані на вододілах і піщаних терасах. Вони бідні на мінеральні речовини, на них ростуть сосна, багно, журавлина, пухівка тощо. Перехідні болота помірно бідні на мінеральні речовини, у рослинному покриві переважають берези, сосни, осоки, сфагнові мохи. Низинні болота найбільше поширені в зоні мішаних лісів, перехідні та верхові болота — на заході Полісся, в Лісостепу та в Українських Карпатах.

Залягання й поширення підземних вод пов’язане з геологічною будовою території. За запасами підземних вод на території України вирізняються кілька великих артезіанських басейнів: Дніпровсько-Донецький, Волино-Подільський, Причорноморський.

Річки України течуть переважно з півночі на південь до Чорного й Азовського морів; Ріки північно-західної України течуть з півдня на північний захід і північ до Вісли і Прип’яті. Басейн Чорного й Азовського морів охоплює понад 90% української території. Тут знаходяться ріки: Дунай з Тисою і Прутом, Дністер, Південний Буг, Дніпро з Прип’яттю і Десною, Дон з Донцем. До стоку Балтійського моря належать праві притоки Вісли: Вепш, Сян і Західний Буг. Головний вододіл між Чорним і Балтійським морями та між басейнами головних рік проходить переважно низовинами, за винятком Карпат, і дає змогу пов’язати ріки різних басейнів системою каналів та сполучити обидва моря — Чорне і Балтійське.

Кількість рік на українській етнічній території оцінюють близько 30 000, у тому числі в Україні - 23 000 з загальною довжиною близько 170 000 км, з них бл.3 000 завдовжки 10 км і більше, 116 понад 100 км. Характер рік, зокрема густота річкової мережі, величина стоку, водоносність, сезонові й багаторічні зміни тощо залежать від клімату, рельєфу, геологічної основи, рослинного покриву, культурного освоєння місцевости та інших факторів.

Щільність річкової мережі, як і в інших районах суходолу, найбільша у гірських областях. В горах України вона становить близько 1,1 км довжини на 1 кмІ площі; на Передкарпатті, Потиській низовині й Передкавказзі - 0,6 км/кмІ, на височинах.

(Розточчя, Поділля, Донецький кряж) близько 0,5 км/кмІ. На південь і схід річкова мережа рідшає. На території між нижньою Десною й верхів'ями Остра, Трубежу і Сулії вона найменша (нижче 0,1 км/кмІ, а між нижнім Дніпром і рікою Молочною інші річки практично відсутні.

Живлення рік складають дощові, снігові, підземні й частково льодовикові води. При цьому на частку дощів припадає близько 75% усій атмосферних опадів. Разом з тим, тільки частина води атмосферних опадів стікає до річок: найбільше в горах — близько 50%, на рівнинах — менше 10%. Інша частина вологи випаровується або інфільтрується. У степовій смузі майже вся дощова вода випаровується, а малі річки пересихають, якщо не дістають підземного живлення. Головним джерелом живлення річок рівнинних областей є води талого снігу, які завдяки незначному випаровуванню у холодний період року і перерваній інфільтрації в замерзлий ґрунт у переважній більшості стікають до річок. Підземне живлення, яке має місце впродовж року, особливо важливе взимку, коли атмосферичні опади випадають у вигляді снігу. Льодовиковими водами живиться лише Кубань та інші ріки, що витікають з льодовиків Кавказу. Основну частину живлення гірських рік становлять дощові, рівнинних — талі снігові води (50−80%); живлення підземними водами становить 10 — 20%.

Загальний стік українських рік — близько 16% усієї атмосферичної води; для України пересічна річна сума опадів — бл.300 кмі, стік — 48 кмЗ.

Середній стік для рік України становить 1 — 4 л/сек. кмІ. При цьому у степу 0,5 — 0,1 л/сек кмІ. Стік річок змінюється сезонно: він найбільший на весні (50−80% річної суми), коли тануть сніги, найменший — під час теплої й сухої погоди пізнього літа і ранньої осені. Трапляються великі відхилення від норми. Так, наприклад, у сточищі Південного Бугу в березні 1921 року стекло 3,6 мм, у березні 192,2 — 81 мм води І (середній стік за березень — 20,8 мм). У 2008 році спостерігалися катастрофічні повені, які охопили територію 5-ти областей Західної України. (див. дод.1)

Повені

Стік річок України найвищий на весні, коли тануть сніги, найнижчий взимку. Під час весняної повені проходить 50 — 80% річного стоку, на малих річках степу — майже весь річний стік. Весняна повінь триває на малих ріках 10 — 15 днів, на великих — 1 — 1,5 місяця. Крім весняної, трапляються повені літні, спричинені рясними атмосферичними опадами — звичайне явище у гірських ріках Карпат і Кавказьких гір.

На Тисі трапляються зимові повені, спричинені відлигою, принесеною середземноморськими циклонами.

Винятково великі бувають повені у сточищі Дніпра вище Києва, спричинені одночасним інтенсивним таненням снігу в сточищі Прип’яті й Десни. Весняні повені на Прип’яті бувають щороку. На Сяні, Бузі й Дністрі весняні повені - спричинені надто швидким таненням снігу у верхньому сточищі, коли середня течія ріки ще скута кригою. У пригирлових ділянках Дніпра, Дунаю, Дністра, Південного Бугу й Кубані спостерігаються значні коливання рівнів води, зумовлені вітровими нагонами і згонами (у Чорне море і з Чорного моря). (див. дод.2)

Зимовий режим рік

З початком морозів на річках починається утворення льоду, яке звичайно закінчується льодоставом.

Ріки у сточищі горішнього Дністра замерзають в останню декаду листопада і від верхів'їв льодостан посувається вниз за течією.

Ріки Передкарпаття замерзають у грудні, Закарпаття — на два тижні пізніше.

Малі й середні ріки на півночі України замерзають як правило у третю декаду листопада, і при цьому на сході краю раніше, ніж на заході.

Кубань і Тиса не мають тривалого льодоставу. Льодостан Сяну і Західного Бугу часто переривається відлигами. У середньому ріки півночі України вкриті льодом близько 3,5 місяці, півдня — 2,5 місяці.

Географічна динаміка замерзання і скресання найбільших річок України:

Замерзання:

Дніпро під Києвом замерзає у середньому 21 грудня, під Запоріжжям — 29 грудня, під Херсоном — 28 грудня.

Дністер замерзає так: під Заліщиками — 30 грудня, під Дубосарами — 20 грудня, під Тирасполем — 28 грудня, для Південного Бугу — під Вінницею — 6 грудня, під Прибожанами — 11 грудня.

Скресання:

Дніпро. Середні дати скресання для Дніпра: під Херсоном 3 березня, під Запоріжжям — 15 березня, під Києвом — 24 березня; для Південного Бугу під Прибожанами — 7 березня, під Вінницею — 21 березня.

Дністер. Середні дати скресання для Дністра: під Тирасполем — 5 березня, під Дубасарами — 9 березня, під Заліщиками — 4 березня.

Загалом фронт льодостану на річках України посувається з півночі на південь. Скресання рік починається з півдня. Гірські ріки починають скресати з нижньої течії.

Мінералізація річкових вод

Мінералізація річкової води — це кількість мінеральних речовин, яка в ній розчинена (мг/дмі, г/дмі). Величина мінералізації залежить переважно від: складу порід поверхневих шарів земної кори; гідрометеорологічних умов, відповідно, переважання тих чи інших джерел живлення річок (атмосферного, підземного); контакту води з газами атмосфери. Мінералізація річкових вод півночі України коливається між 200 і 500 мг/дмі Вона зростає у південному і східному напрямі. Найбільше мінералізовані води річок Приазов, я (понад 2000 мг/дмі) і ріки між Дунаєм і Дністром, а найменше — Карпат (нижче 100 мг/дмі).

Рельєфотворча дія річок

Ріки вимивають річища, змивають верхній шар ґрунту і відкривають корінні породи (як це має місце з порогами на Дніпрі), загалом змінюють рельєф місцевості, розсипи корисних копалин, піщані та ін. пляжі, острови тощо.

Найбільше скельного матеріалу несуть гірські ріки, зокрема під час повеней, коли можуть котити своїм днищем навіть більші каміння, найменше — повільні ріки рівнин.

Довжина, площа і середній річний стік важливіших річок України. (див. дод.3)

Гідрографічні райони України

Гідрографічна система України з межами басейнів головних річок.

Зважаючи на гідрологічні чинники і характер українських річок, на території України можна виділити такі гідрографічні райони:

Полісся, відводнене Дніпром (вище Києва) Прип’яттю, Десною і Бугом. Пересічна річна сума атмосферичних опадів 500−600 мм, річний стік — від 100 до 120 мм (20%). Похил річищ малий (бл.0,5 м/км); течія рік повільна; долини широкі, з низькими берегами, забагнені; щороку повені на весні; час замерзання середньому 3,5 місяці.

Волинсько-Холмська височина, відводнена річками Вепр, Бугом і правобічними притоками Прип’яті (Стохід, Стир з Іквою, Горинь із Случчю). Сума атмосферичних опадів — 500 — 700 мм, річний стік 100 — 150 мм (20%). Похил рік на півдні понад 1 м/км — зменшується на північ; долини широкі, часто забагнені; повені на весні; час замерзання на заході З, на сході - 3,5 місяці.

Поділля, відводнене лівобічними притоками Дністра і правими Бугу. Сума атмосферичних опадів на заході - 700 мм спадає до 450 мм на південному сході, стік на заході - 200 мм (30%), на південному сході - 40 мм (10%). Щільність мережі рік 0,4 — 0,5 км/кмІ. У верхніх течіях похил річок малий (бл.1 м/км), долини широкі, місцями забагнені, річкові долини переходять у вузькі й глибокі яри (найхарактеристичніший — яр Дністра); у межах Українського кристалічного щита річища кам’янисті. Повені весняні, на Дністрі також літні. Час замерзання — протягом 3-х місяців. Придніпровська височина, відводнена правобічними притоками Дніпра (Тетерів, Ірпінь, Рось, Тясмин, верхній Інгулець) і лівобічними притоками Бугу (Соб, Синюха, верхній Інгул). Сума опадів 450 — 550 мм, стік — 100 мм на північному заході (18%) зменшується до 30 мм на південному сході (6%); похил рік бл.2 м/км; річища у межах Українського кристалічного щита кам’янисті й порожисті; долини рік глибокі, у верхніх течіях яристі. Найвищий водостан на весні. Тривалість замерзання — 3 місяці, на півдні на 1 — 2 тижні коротший.

Придніпровська низовина, відводнена лівобічними притоками Дніпра (Удай, Псел, Ворскла, Орель, Самара). Річна сума атмосферичних опадів 450−550 мм, стік 40−120 мм. Похил рік бл.1 м/км, річища вирівняні, долини широкі з пологими берегами. Високий водостан на весні. Час замерзання на півночі 3,5, на півдні - 2 місяці.

Донецький кряж, відводнений Дінцем і його правобічними притоками, Р. Азовського м. (Міюс і Кадміює) та верхів'ями лівобічних приток Дніпра — Вовчої і Самари. Річна сума опадів бл.500 мм, стоку — 6л.50 мм (10%). Спад річища Дінця бл.0,5 м/км, приток — 1 м/км і більше, долини Р. глибокі, у Дінця правий берег вищий, ніж лівий. Високий водостан на весні. Час замерзання бл. З місяців.

П і в д. — зах. смуга Сер. височини, відводнена верхів'ями лівобічних Приток Дніпра (Десни з Сеймом, Псла, Ворскла), Донцем і його лівобічними притоками (Оскіл, Айдар, Деркул) та правобічними притоками Дону (Калитва). Річна сума опадів 400 — 500 мм, стік на півн. бл.120 мм, скорочується до 60 мм і менше на півдні. Спад Р. бл.2 м/км; долини глибокі, праві береги Р. вищі, ніж ліві. Найвищий водостан на весні. Час замерзання бл., 3Ѕ місяців.

Чорноморська низовина, відводнена нижніми течіями Дністра, Бога, Дніпра і менших Р. Чорного й Азовського морів. Річна сума опадів 270−400 мм, стік менше 25 мм (переважно на весні), тобто 6% і менше. Влітку майже вся вода випаровується; тоді малі й сер. P., як Малий і Великий Куяльники і Тилигул, пересихають (вони кінчаються лиманами). Долини Р. широкі з низькими берегами, річкові заплави порослі комишами. Замерзання — бл.2Ѕ місяці.

Кримські гори дістають 400−1 000 мм опадів, переважно пізно восени і взимку; велика частина дощової води губиться у щілинах вапнякових порід (підземне відводнення), стік 20 — 200 мм. Долини річок вузькі й глибоко врізані.

Карпати і Передкарпаття відводнені правобічними притоками Висли (Дунаєць, Вислока, Сян), Дністром і його притоками, лівобічними (Стривігор) і правобічними (Бистриця, Стрий, Свіча, Лімниця, Солотвинська й Надвірнянська Бистриці), Тисою і її правобічними притоками (Тересва, Теребля, Ріка, Боржава, Латориця, Уж, Лаборець) та лівобічними притоками Дунаю (Серет і Прут). Сума атмосферних опадів від 700 мм на передгір'ях до 1 500 мм у найвищих частинах гір; величина стоку 350 — 750 мм (50% і більше), залежно від висоти. Густота річкової мережі 1,1 км/кмІ; спад Р.60−70 м/км у вищій, 5 — 10 м/км — у нижчій течії. Долини в горах відносно вузькі і глибокі (600 — 800 м), на передгір'ях — 150 — 250 м. Великі літні повені, час замерзання — 2Ѕ до 4 місяців, залежно від висоти. Майже кожної зими льодостан підгірських Р. переривається відлигами. Сер. течія Тиси не має тривалого льодостану. Вода Р. має високий твердий стік, але слабу мінералізацію.

Р. відіграли велику роль у минулому України для заселення, транспорту, прохарчування (рибальство). Тепер річковий транспорт і річкове рибне господарство мають менше значення, натомість збільшилася роль Р. для водопостачання, зрошення, осушення, приймання стоків, також як джерело гідроенергії.Р. грають роль як місця відпочинку і туристичні шляхи (див. Водне господарство), їх значення зменшується надмірним скиданням занечищених пром. і міськ. вод. (див. дод.4)

Розділ 3. Проблеми водних ресурсів України

3.1 Екологічні проблеми водних ресурсів України

Джерел забруднення води багато, основними з них є:

стічні води промислових підприємств;

побутових стоках комунального господарства;

стічні води сільського господарства;

води шахт, нафтопромислів, рудників;

відходи виробництв при видобутку різних корисних копалин;

відходи деревини в деревообробній промисловості;

скиди водного і залізничного транспорту тощо.

З усіх джерел забруднення води основне значення мають виробничі стічні води. Найбільшими забрудниками поверхневих і підземних вод є:

хімічна промисловість,

чорна металургія;

кольорова металургія;

коксохімія;

важке, енергетичне і транспортне машинобудування;

комунальне і сільське господарство.

Еколого-економічні проблеми використання водних ресурсів

Вода є одним з найважливіших природних ресурсів. Насамперед це стосується прісної води, яку академік О. Ферсман назвав «найважливішим мінералом на Землі». Запаси прісної води на земній кулі (97% усіх її запасів знаходиться в морях і океанах) обмежені. Вони становлять лише 3%, з них 2% - в полярних льодовиках, і тільки 1% знаходиться в рідкому стані, придатному для використання.

Забезпеченість водою в розрахунку на одну людину за добу в різних країнах світу різна. В ряді держав з розвинутою економікою назріла загроза нестачі води. Дефіцит прісної води на Землі росте в геометричній прогресії.

Запаси прісної води на Землі розподіляються вкрай нерівномірно. В одних регіонах планети води достатньо або навіть є надлишки. В інших регіонах гостро відчувається брак її. Часто навіть за умови забезпечення водою вона має низьку якість.

Найбагатша водними ресурсами на одиницю площі Південна Америка. Друге місце посідає Європа. За нею йдуть Азія, Північна Америка й Африка. Найгірше забезпечена водними ресурсами Австралія. Відомий гідролог Марко Львович поділяє їх на країни з високою, середньою, низькою та дуже низькою водністю.

Територія Австралії в цілому характеризується низькою водністю, але її забезпеченість водою на душу населення вища середньосвітової. Нова Зеландія належить до найбільш забезпечених водою країн світу.

Україна — один з регіонів, не забезпечених за існуючих антропогенних навантажень прісною водою у достатній кількості.

В Україні налічується 63 119 річок, у тому числі великих (площа водозабору більше 50 тис. кв. км) — 9, середніх (від 2 до 50 тис. кв. км) — 81 і малих (менше 2 тис. кв. км) — 63 029. Загальна довжина річок становить 206,4 тис. км, з них 90% припадає на малі річки.

Водні ресурси України формуються за рахунок притоку транзитних річкових вод із зарубіжних країн, місцевого стоку і підземних вод.

Для усунення територіальної і часової нерівномірності розподілу стоку водозабезпечення в Україні здійснюється за допомогою 1,16 тис. водосховищ (загальним об'ємом майже 55 куб. км), понад 28 тис. ставків, 7 великих каналів (загальною довжиною 1021 км; пропускною здатністю 1000 куб. м/сек), 10 великих водоводів, якими вода подається у маловодні райони. Водосховища Дніпровського каскаду з корисним об'ємом 18,7 куб. км, забезпечують більше половини обсягу водоспоживання.

За багаторічними спостереженнями потенційні ресурси річкових вод становлять 209,8 куб. км, з яких лише 25 відсотків формуються в межах України, решта надходить з Російської Федерації, Білорусі, Румунії. Прогнозні ресурси підземних вод становлять 21 куб. км. Затверджені експлуатаційні запаси підземних вод дорівнюють близько 6 куб. км. (див. дод.5).

У тому числі 122,7 і 95,5 куб. км по Кілійському гирлу р. Дунай.

Стримувальним фактором використання водних ресурсів є їх мінливість у часі: в природних умовах на частку весняного стоку припадає 6−7 відсотків на півночі і північному сході і до 80−90 відсотків на півдні. За запасами місцевих водних ресурсів (1 тис. куб. м на 1 особу) Україна вважається однією з найменш забезпечених країн у Європі (Швеція — 2,5 тис. куб. м, Великобританія — 5, Франція — 3,5, Німеччина — 2,5, Європейська частина колишнього СРСР — 5,9 тис. куб. м).

Найбільша кількість водних ресурсів (58 відсотків) зосереджена в річках басейну Дунаю у прикордонних районах України, де потреба у воді не перевищує 5 відсотків її загальних запасів (табл. 4.4). Найменш забезпечені водними ресурсами Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області України, де зосереджені найбільші споживачі води. Доступні для широкого використання водні ресурси формуються, в основному, в басейнах Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця, Південного і Західного Бугу, а також малих річок Приазов’я та Причорномор’я.

Балансові запаси місцевого водного стоку становлять у середньому 52,4 куб. км, а в маловодні роки — 29,7 куб. км. Об'єм підземних вод, що враховуються в ресурсній частині водогосподарського балансу, складає 7 куб. км. Крім того, в галузях економіки використовується близько 1 куб. км морської води.

У більшості регіонів України приток перевищує місцевий стік. Виняток складає Крим, де природного зовнішнього притоку нема, а також Львівська і Закарпатська області, де приток менший, ніж місцевий стік.

Внутрішні регіональні відмінності характеризуються тим, що за міжнародною класифікацією лише Закарпатська область належить до середньозабезпечених місцевим стоком (619 тис. куб. м на одну людину); низька вона в Чернігівській, Житомирській, Волинській та Івано-Франківській областях (2,0−2,6 тис. куб. м); в інших областях — дуже низька і надзвичайно низька (0,11−1,95 тис. куб. м на одну людину).

Вода — один із найважливіших факторів, який визначає розміщення продуктивних сил, а дуже часто і засіб виробництва. Головними джерелами задоволення потреб людства у прісній воді є річкові води, світові запаси яких складають 40 тис. км³. Такі запаси не є великими, враховуючи те, що реально можна використати тільки половину цього об'єму. Нині споживання прісної води становить близько 6,5 тис. км³ за рік. Зростання водоспоживання при незмінних ресурсах річкового стоку створює реальну загрозу виникнення дефіциту прісної води. Деякі спеціалісти вважають, що через кілька десятиліть вода буде не дешевшим товаром, ніж нафта.

Створений в Україні багатогалузевий господарський комплекс потребує значних обсягів води. Найбільші валові потреби у воді населення та галузей економіки відзначені в 1990 р. і дорівнювали 103 км³, а в 2000 р. зменшилися до 59,8 км³, або на 42%. Задовольняються ці потреби водозабором з поверхневих джерел (24%), підземних горизонтів (5%), моря (1%) і за рахунок вод, залучених в оборотні і повторно-послідовні системи (69%). (див. дод.6).

Використання води для господарських цілей — одна з ланок кругообігу води в природі. Але антропогенна ланка кругообігу відрізняється від природної тим, що в процесі випаровування частина використаної людиною води повертається в атмосферу опрісненою. Друга частина (складаючи, наприклад, при водозабезпеченні міст та більшості промислових виробництв 90%) скидається в річки та водойми у вигляді стічних вод, забруднених відходами виробництва.

У 2000 р. з водних джерел України забрано 18,3 км³ води, у тому числі в басейні Дніпра — 10,4 км³ (або 57%), в басейні Сіверського Дінця — 2,0 км³ (11%), в басейні Дністра — 0,8 км³ (4,4%), в басейні Південного Бугу — 0,9 км³ (5%), в басейні Дунаю — 1,4 км³ (7,6%), в басейні Західного Бугу — 0,1 км³ (0,5%).

У галузевій структурі водокористування на промисловість припадає 50%, сільське господарство — 18%, комунальне господарство — 27%.

До особливо водомістких галузей промисловості належать металургійний і паливно-енергетичний комплекси, хімічна, нафтохімічна і целюлозно-паперова галузі промисловості. Так, на виготовлення 1 т паперу витрачається до 1000 м³ води, сталі - 300, синтетичного каучуку — 2800, нікелю — 4000 м³. Ці цифри цікаво порівняти з затратами води на виплавку 1 т чавуну — 180−200 м³.

Сучасна теплова електростанція потужністю 1 млн кВт потребує протягом року 1,5 км³ води, атомна — 3 км³.

Вплив водокористування на водні ресурси. Основний вплив водокористування на водні ресурси зумовлюється безповоротним водозабором і скидом забруднювальних речовин у водні об'єкти. (див. дод.7).

Забрудненість поверхневих вод

Хімічна і нафтохімічна промисловість. В природні водні об'єкти скидаються стічні води, разом з якими в водойми потрапляють в значній кількості нафтопродукти, завислі речовини, азот загальний, азот амонійний, нітрати, хлориди, сульфати, фосфор загальний, ціаніди, родоніти, кадмій, кобальт, марганець, мідь, нікель, ртуть, свинець, хром, цинк, сірководень, спирт, формальдегід, феноли, поверхнево-активні речовини, пестициди, напівфабрикати.

Машинобудування. Стічні води травильних та гальванічних цехів забруднені, в першу чергу нафтопродуктами, сульфатами, хлоридами, завислими речовинами, ціанідами, сполуками азоту, солями заліза, міді, цинку, нікелю, хрому, молібдену, фосфору, кадмію.

Легка промисловість. Основні забруднення водойм виникають від текстильного виробництва та процесів дублення шкіри. В стічних водах знаходяться завислі речовини, сульфати, хлориди, сполуки фосфору та азоту, синтетичні поверхнево-активні речовини, феноли, жири та масла, сірководень, фенальдегід та ін.

Побутові стічні води — це вода із кухонь, туалетних кімнат, душових, бань, пралень, їдалень, лікарень, побутових приміщень виробничих підприємств та ін. В побутових стічних водах органічні речовини в забрудненнях складають 58%, мінеральні речовини — 42%.

З інтенсифікацією сільського виробництва, а надто з такими її напрямами, як хімізація і водна меліорація, велика кількість добрив і пестицидів надходить до річок, озер, потрапляє в підземні води. Винос пестицидів із зрошувальних полів становить до 45% внесеної кількості.

Як і раніше, річки України зазнають негативного впливу різноманітних шкідливих речовин. Основними речовинами-забруднювачами залишаються сухі рештки (5238 тис. т), хлориди (1421 тис. т), сульфати (1326 тис. т), завислі речовини (75 тис. т), нітрати (72 тис. т), натрій (23 тис. т), калій (16 тис. т), амонійний азот (14 тис. т), нітрити (9,2 тис. т), фосфати (7,4 тис. т), магній (7,2 тис. т), нафтопродукти (0,8 тис. т).

Найбільша кількість забруднювальних речовин (25%) потрапляє в річки басейну Дніпра, майже 16% - Сіверського Дінця.

У басейнах річок Дніпро, Дністер, Західний Буг, Південний Буг, Сіверський Донець, Приазов’я, а також у Київському, Канівському, Кременчуцькому та Дніпродзержинському водосховищах виявлено високий вміст важких металів, сульфатів, сполук азоту, фенолів. Значно перевищувався гранично допустимий вміст важких металів у водах Північно-Кримського каналу.

На якісний стан води у Чорному та Азовському морях негативно впливали нафтові вуглеводні, синтетичні поверхнево-активні речовини, поліхлорбіфеніли, хлорорганічні пестициди, феноли. Вміст розчиненого кисню у цих морях був, в основному, в межах норми. Виняток має акваторія порту Маріуполь (Азовське море), де середньорічна концентрація розчиненого кисню в поверхневому шарі води була найбільшою за останні дев’ять років.

Тривалий час залишається невирішеною проблема якості води, яка використовується населенням на господарсько-питні потреби. За спостереженнями Міністерства охорони здоров’я України, у 2000 році кожна восьма із обстежених проб води, взятої із системи господарсько-питного постачання (у 1990 році - кожна сьома), фактично не відповідала санітарно-гігієнічним вимогам на санітарно-хімічні показники та кожна 15-та — на мікробіологічні (у 1990 році - кожна 10-та). Майже у кожній п’ятій-шостій пробах води, взятих із водойм у місцях водокористування населення, фіксувалась невідповідність гігієнічним нормативам.

Порушення норм якості води досягло рівнів, які ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення України використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров’ю нації. На сьогодні у світі понад 1 млрд осіб споживає воду, яка не відповідає санітарним нормам. Через забруднену воду, згідно з розрахунками американських учених, щорічно помирає до 10 млн осіб.

Проте в останні роки намітилась позитивна тенденція до зменшення вмісту нафтопродуктів і синтетичних поверхнево-активних речовин в басейнах рік Сіверський Донець, Південний Буг, у Чорному (акваторія Одеського порту, в районі Сухого лиману, в Севастопольській бухті) та Азовському (Північне звуження Керченської протоки, порт Маріуполь) морях; фенолів — в дельті ріки Південний Буг і в Бузькому лимані; сполук цинку і міді - в басейнах річок Західний Буг та Дністер, Київському та Канівському водосховищах. Покращуються гідробіоценози поверхневих вод країни, особливо на р. Сіверський Донець та багатьох її притоках, на деяких річках Приазов’я та на р. Західний Буг. Але досі це пов’язано з економічною кризою в країні і падінням виробництва, в першу чергу промислового.

Довготерміновими цілями політики раціонального використання і відтворення водних ресурсів та екосистем є зменшення антропогенного навантаження на водні об'єкти; досягнення екологічно безпечного використання водних об'єктів і водних ресурсів для задоволення господарських потреб суспільства; забезпечення екологічно стійкого функціонування водного об'єкта як елемента природного середовища із збереженням властивості водних екосистем відновлювати якість води; створення ефективної структури управління і механізмів економічного регулювання охорони та відтворення водних ресурсів.

3.2 Охорона водних ресурсів

Генеральна стратегія в галузі охорони водних ресурсів в усіх країнах світу передбачає: підпорядкування інтересів окремих водокористувачів загальнонаціональним інтересам; застосування екологічно чистих («зелених») технологій у виробництві для поліпшення якості вод, запобігання їх забрудненню і перегріванню; можливість позитивних змін у навколишньому середовищі з урахуванням альтернативних варіантів водопостачання і водоспоживання.

Забезпечення екологічної рівноваги та повне задоволення потреб населення і суспільного господарства водою можливі при поліпшенні якості води та водного режиму річок, раціональному використанні води підприємствами всіх галузей суспільного господарства та відтворенні водних ресурсів.

Усі промислові й сільськогосподарські підприємства зобов’язані:

проводити заходи щодо економного використання водних ресурсів;

застосовувати сучасні ефективні й досконалі технічні засоби і технології, щоб запобігти великим втратам і забрудненню води;

контролювати якість і кількість скинутих у водні об'єкти промислових стоків тощо.

Чинним в Україні водним законодавством регламентується використання води певної якості. Не дозволяється, зокрема, застосовувати питну воду для охолодження блоків ТЕС, скидати у водойми стічні води із вмістом цінних відходів, які можна вилучити за допомогою спеціальних технологій. На підприємствах ефективним вважається зворотне водокористування, коли їх власні стічні води після локального очищення (на місці) повторно використовуються в технологічному циклі, і забруднені стоки взагалі не потрапляють у водойми.