Регулювання діяльності комерційних банків в ринкових умовах

Зміст Вступ Розділ 1. Теоретичні основи регулювання діяльності комерційних банків в ринкових умовах

1.1 Економічна сутність регулювання діяльності комерційних банків в ринкових умовах

1.2 Грошово-кредитне регулювання банків як основа діяльності банківської системи України

1.3 Регулювання діяльності комерційних банків в ринкових умовах Розділ 2. Аналіз регулювання діяльності комерційних банків в ринкових умовах на прикладі ВАТ «Енергобанк»

2.1 Фінансово-економічна характеристика банку

2.2 Оцінка регулювання діяльності комерційного банку ВАТ «Енергобанк»

2.3 Ефективність діяльності ВАТ «Енергобанк» щодо дотримання обов’язкових вимог НБУ Розділ 3. Шляхи вдосконалення регулювання діяльності комерційних банків в ринкових умовах

3.1. Шляхи удосконалення регулювання діяльності комерційних банків

3.2 Підвищення рівня прибутковості банку діями органів банківського нагляду

3.3. Посилення ролі НБУ у підвищення ліквідності банківської діяльності

Висновки Список використаної літератури

Вступ Актуальність дослідження проблеми регулювання банківської діяльності визначається також і тим, що до середини 90-х років в Україні у банківській практиці фактично не існувало поняття «регулювання банківської діяльності», бо особливості такої діяльності не відповідали умовам економічного середовища, що характеризувалось суперечностями трансформаційного процесу.

Поглиблення реформи банківської системи в Україні розглядається як одне з пріоритетних завдань економічної політики на сучасному етапі. Для ринкової системи важливим елементом є розвиток діяльності банків, розширення сфери банківських послуг та операцій, що потребує відповідного контролю та нагляду з боку державних органів грошово-кредитного регулювання. В Україні такі функції реалізує Національний банк України через інструменти відповідної грошово-кредитної політики. Функціонування банківської системи свідчить про те, що банки не можуть існувати незалежно від процесів, що відбуваються в реальному секторі економіки, оскільки саме тут здійснюється використання грошових капіталів. На відміну від країн з розвиненою економікою, де система регулювання банківської діяльності формувалась протягом тривалого часу, в Україні таке регулювання ще не отримало достатнього рівня розвитку. Отже, для здійснення стимулюючого впливу банківськими інститутами на економічне зростання необхідно приділити увагу питанням регулювання банківської діяльності, забезпечення їх фінансової стійкості та кредитоспроможності.

Визначення і практичне застосування методів та інструментів фінансового механізму державного регулювання банківської діяльності повинні бути адекватні стану фінансової системи та економіки загалом. Забезпечення фінансової стійкості та стабільного функціонування банківської діяльності при одночасному захисті інтересів вкладників і кредиторів є головною метою регулювання банківської діяльності.

Істотне значення державного регулювання в забезпеченні стабільності банківської діяльності зумовило постійну увагу дослідників до його різних аспектів. Перші спроби оцінки ролі банківської діяльності у зарубіжній економічній науці були здійснені стосовно ролі кредиту такими відомими вченими, як А. Смітом, Д. Рікардо, Дж. Ло, А. Вагнером, С. Мілем, І.Фішером, М. Фрідманом та іншими. Важливу роль у дослідженні питань регулювання банківської діяльності та розробки механізму й інструментів їх регулювання відіграли такі вчені, як Дж. Кейнс, Р. Бернд, Г. Джонсон, Е. Долан, Ф. Мишкін, Л. Харріс та інші.

Серед російських вчених варто зазначити З. Бора, Є. Жукова, Л. Красавіну, В. Колєснікова, О. Лаврушина, В. Міловідова, Г. Панову, С. Пятенко, В. Усоскіна та інших. Регулюванню банківської діяльності, грошового обігу та кредиту присвячені роботи багатьох вітчизняних вчених, зокрема О. Василика, В. Вітлінського, А. Гальчинського, А. Даниленка, О. Дзюблюка, О. Заруби, Т. Ковальчука, Н. Костіної, І. Лютого, А. Мороза, П. Нікіфорова, А. Пересади, О. Пилипченка, М. Пуховкіної, М. Савлука, О. Шарова, В. Ющенка та багатьох інших.

Однак, у вітчизняній літературі залишаються недостатньо розробленими окремі аспекти регулювання банківської діяльності. Відсутні роботи, в яких би розглядалась економічна сутність регулювання, його вплив на розвиток банківської системи, а відповідно й макроекономічні процеси загалом. Розгортання трансформаційних процесів в економіці України об'єктивно зумовили зосередження уваги даного дослідження на проблемах стабільного функціонування банківських інститутів за допомогою відповідного механізму регулювання банківської діяльності. Все це і зумовило вибір теми наукового дослідження.

Предметом дослідження є фінансовий механізм державного регулювання діяльності комерційних банків в сучасних умовах.

Об'єктом дослідження є банківська діяльність в Україні в умовах ринкової трансформації економіки в цілому, та зокрема регулювання діяльності ТОВ «Енергобанк».

Метою роботи є теоретичне обґрунтування сутності банківської діяльності та особливостей її регулювання в умовах трансформаційної економіки та на цій основі визначення місця банківського нагляду в системі регулятивних заходів, розробка методів та моделей оцінки ефективності регулювання на етапі ринкових перетворень в Україні.

Відповідно для досягнення поставленої мети були визначенні такі основні завдання дослідження:

— розкрити економічну сутність регулювання діяльності комерційних банків в ринкових умовах;

— виявити особливості впливу грошово-кредитної політики НБУ на банківську систему України в умовах ринкової трансформації національної економіки;

— охарактеризувати фінансово-економічний стан ТОВ «Енергобанк»;

— розкрити механізм регулювання діяльності комерційного банку ТОВ «Енергобанк»;

— розглянути ефективність регулювання діяльності комерційних банків в період кризи.

— дослідити шляхи удосконалення регулювання діяльності комерційного банку в ринкових умовах.

Практична цінність полягає в тому, що розробленні в дипломній роботі пропозиції можуть бути застосованні для покращення регулювання комерційних банків України.

Методи дослідження базується на системному загальнотеоретичному осмисленні досягнень вітчизняних та зарубіжних вчених з проблем грошово-кредитного регулювання і нагляду за банківською діяльністю. Використання методу порівняльного аналізу стосовно регулювання банківської діяльності дозволило визначити принципи та функції реалізації механізму регулювання в умовах ринкової трансформації України. Метод наукової абстракції застосовано для визначення особливостей і проблем формування механізму державного регулювання банківської діяльності. Аналітична оцінка діяльності комерційних банків та функціонування банківської системи загалом здійснена методом системного аналізу. При вирішенні поставлених завдань у роботі використовувались економіко-статистичні та економіко-математичні методи. Для розробки моделі оцінки ефективності регулювання банківської діяльності використані матеріали Національного банку України, що допомогло зробити комплексний аналіз складових механізму регулювання банківської діяльності.

Розділ 1. Теоретичні основи регулювання діяльності комерційних банків в ринкових умовах

1.1 Економічна сутність регулювання діяльності комерційних банків в ринкових умовах В Україні початок банківської діяльності було покладено в середині XVIII століття. Вона розвивалась разом із становленням банківської системи Росії. У ті часи торгівля велась за готівку, а промисловість розвивалась, головним чином, за рахунок держави. В Україні розповсюдження комерційного кредиту істотно запізнювалось порівняно із Західною Європою. Першими позичальниками були уряд і землевласники, а в ролі кредиторів виступали одноосібні підприємці-лихварі. В умовах натурального поміщицького господарства така діяльність давала можливість безконтрольно піднімати відсоток за кредит. Крім того, протягом 1769−1774 рр. Росія випустила в обіг паперові гроші-асигнації на суму 20 млн. Все це й сприяло створенню казенних банків та банківських контор у провінції, які мали намір вдосконалити грошовий обіг в імперії та надавали позики.

У 1754 р. були засновані перші дворянські банки у Петербурзі та Москві. На кошти громадськості та пожертвування приватних осіб створювалися міські банки. В Україні в 1781 р. у Києві, Ніжині, Харкові з’явились перші банківські контори, а у 1839 р. у Києві засновується місцева контора державного комерційного банку. Указом від 31 травня 1860 р. був створений Державний банк Росії, який займався емісією кредитних білетів і здійснював ряд комерційних операцій. В 60−70-х роках ХІХ сторіччя в Україні організовано ряд крупних комерційних банків (Дворянський, Селянський) та налагоджується мережа ощадних установ, що акумулювали заощадження населення [24, 57].

Стрімкий розвиток економіки і нагромадження капіталів у країні наприкінці ХІХ століття забезпечили умови розвитку банківської системи Росії в цілому, і в Україні зокрема.

У радянський період правове положення банків неодноразово змінювалось. Декретом ВЦВК від 14 грудня 1917 р. та декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України від 22 січня 1919 р. усі банки та приватні кредитні установи були націоналізовані, а банківська справа оголошується державною монополією.

В період непу в країні відбувається деяке пожвавлення ринку, економіка починає набувати ринкового характеру, функціонує відносно розгалужена кредитна система, випускаються державні облігації та акції в системі дозволеного приватного сектора, використовується іноземний капітал, однак такий період тривав недовго.

У 1987 р. у СРСР була проведена банківська реформа, яка зумовила реорганізацію банківської системи: новоутворені 6 банків (Держбанк СРСР; спеціалізовані банки — Агропромбанк СРСР; Промбудбанк СРСР, Житлосоцбанк СРСР, Ощадний банк СРСР, Зовнішньоекономічний банк СРСР), які підпорядковувались Раді Міністрів СРСР і одночасно виступали як органи державного управління та юридичні особи, займались господарською діяльністю.

Формування нової банківської системи України почалось із побудови незалежної суверенної держави і прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.); Закону України «Про економічну самостійність України» (3 серпня 1990 р.), в яких було визначено, що Україна на своїй території самостійно організує банківську справу і грошовий обіг і створює банківську систему [32, 118].

При розкриті економічної природи банківської діяльності, відзначимо, що банківська діяльність виникла в результаті тривалої еволюції розвитку суспільства. В сучасних умовах без неї не може функціонувати розвинена економічна система. Об'єктивність діяльності кредитно-фінансових інститутів зумовлена існуванням потреби суспільства у здійсненні специфічних операцій, які може виконувати лише банк, а саме: комплексне виконання трьох базових операцій, які спрямовані на утворення грошових ресурсів, надання кредитів та сприяння платіжному обігу.

Об'єктивна необхідність створення та функціонування ефективної системи регулювання визначається особливою роллю та специфікою діяльності банківських установ як комерційних структур в економічній системі. Державне регулювання як економіки загалом, так і банківської діяльності може бути ефективним та неефективним. Для того, щоб таке регулювання було ефективним, воно має базуватися на принципах: достатності; еластичності; послідовності; прозорості; справедливості, а головною метою регулювання повинні бути:

— забезпечення стабільності та надійності банківської системи;

— захист інтересів вкладників від шахрайства та неефективного управління банками;

— створення конкурентного середовища у банківській сфері;

— отримання та надання суб'єктам економічної діяльності прозорої інформації стосовно діяльності банківських установ;

— підтримування необхідного рівня професіоналізму та запровадження нових технологій в інтересах споживачів банківських послуг [41, 154].

Саме регулювання банківської діяльності, спрямоване на вирішення цих завдань, дасть можливість, з одного боку, банкам виконувати свої головні функції, а з другого — сприяти розвитку національної економіки.

Особлива увага досить часто приділяється еволюції розвитку банківських систем, з якими пов’язано розвиток системи регулювання та нагляду за банківською діяльністю, а також інструментами, методами та підходам, які застосовуються у регулюванні. Аналітична оцінка динаміки розвитку банківської системи України засвідчила, що кількість банків за реєстром НБУ зменшилась з 326 банків станом на 01.01.2007 року до 297 банків станом на 31.12.2009 року, крім того за цей період зменшилась кількість діючих банків, що свідчить про досягнення відносної стабілізації кількості банків та припиненні екстенсивного росту банківської системи. Крім того, позитивним моментом є зміна структури власності банків, внаслідок чого на сьогодні в Україні залишилося лише два державних банки. Аналіз розмірів капіталів комерційних банків України засвідчив, що сьогодні практично не існує великих банків за міжнародними стандартами, тому формується тенденція до збільшення статутних фондів комерційних банків та злиття малих банків (за 2007 рік статутний капітал по банківській системі збільшився на 20%, а в 2008 році - на 17,5%).

В Україні за роки незалежності напрацьовано нормативно-правову базу щодо банківської діяльності та її регулювання, постійно вдосконалюються методи й форми регулювання, нагляду та контролю за банківською діяльністю. Однак, висока ціна за банківські послуги, обмежений спектр цих послуг, відсутність відповідної фінансової інфраструктури на рівні з розвиненими країнами, яка б стимулювала вкладання коштів, повільний розвиток у процесі зростання дієвості банківського регулювання та нагляду стимулюють подальше реформування банківської системи та грошово-кредитної політики. Тому основні напрями у процесі реформування повинні бути спрямовані на відновлення довіри населення до банківської діяльності, розгалуження мережі страхування депозитів як для населення, так і для юридичних осіб, підтримання стабілізації національної грошової одиниці, вдосконалення та підвищення ефективності платіжної системи, вдосконалення регулюючої функції НБУ.

Вивчення зарубіжних, а також вітчизняних підходів до регулювання банківської діяльності стосовно захисту інтересів вкладників дало можливість визначити, що практично в жодній розвиненій країні система гарантування вкладів не пов’язана з центральним банком, хоча вони постійно разом взаємодіють, і це дає можливість точніше оцінити стійкість банківської системи [19, 114].

Ефективність регулювання банківської діяльності, в першу чергу, залежить від структурної побудови системи банківського регулювання — універсальної чи з подвійним механізмом. Доведено, що суттєва відмінність системи з подвійним механізмом регулювання від універсальної полягає у тому, що банківській системі з подвійним механізмом регулювання та нагляду притаманний лише ринковий характер впливу, що забезпечується використанням економічних методів у регулюванні. А розподіл функцій регулювання та нагляду між різними регулюючими органами призводить до отримання більш точної та прозорої інформації щодо діяльності банківських установ, що, в свою чергу, впливає на стабільність банківської системи загалом.

Державне регулювання банківської діяльності являє собою об'єктивний процес, основою якого є вплив держави на економічний розвиток банківської діяльності через застосування певних підходів, методів та інструментів, що є в її розпорядженні та реалізовуються через нормативно-правову базу.

Всі методи та інструменти, які використовує держава для регулювання банківської діяльності, за формами поділяються на економічні (коригуючі) та адміністративні (податкові, нормативні). Але ринкова економіка постійно вимагає формування нових та комбінування існуючих інструментів та методів, які б підвищували ефективність функціонування банківської системи та захист інтересів вкладників. Тому система банківського регулювання з подвійним механізмом при розподілі контрольно-регулятивних функцій між різними регулюючими органами виконує, крім інших, функцію гарантування вкладів фізичних осіб, і тим самим втілюється соціально-економічна спрямованість регулювання.

Банківська система сама спонукає до регулювання та має своє особливе призначення, власні риси та функції у розвитку економіки. Головні цілі функціонування банківської системи пов’язані з регулюванням та стабілізацією на грошово-кредитному ринку й спрямовані на:

— забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою узгодження інтересів комерційних банків та загальносуспільних інтересів;

— забезпечення надійності і стабільності функціонування банківської системи загалом з метою стабілізації грошового обігу та безперебійному обслуговуванні економіки.

1.2 Грошово-кредитне регулювання банків як основа діяльності банківської системи України Грошово-кредитна, або монетарна політика є одним з головних інструментів державного регулювання економіки.

Саме на цій політиці держави акцентують свою увагу монетарісти. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження і подолання спаду виробництва. Позначка грошово-кредитної політики — досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю і відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей, а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження. Головним суб'єктом монетарної політики держави є Національний банк, який здійснює грошову емісію і регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків. У своїй політиці Національний банк застосовує такі методи: операції на відкритому ринку; зміна рівня мінімальної резервної норми; визначення рівня облікової ставки. Операції на відкритому ринку — найбільш важливий метод з точки зору регулювання пропозиції грошей. Суть цього методу полягає в купівлі-продажу Національним банком урядових цінних паперів на відкритому ринку. У процесі купівлі-продажу цих паперів Національний банк вступає у відносини з комерційними банками, нефінансовими фірмами та населенням. Купуючи або продаючи урядові цінні папери, він здатний збільшувати або зменшувати резерви в банківській системі і таким чином впливати на пропозицію грошей. Грошово-кредитна політика Національного банку України грунтується на основних критеріях і макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку на певний період. До таких макроекономічних показників належать: звернення валового внутрішнього продукту, прогнозований рівень інфляції, розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття, платіжний і торговельний баланси. У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ використовується певний інструментарій, який охоплює: — виявлення норм обов’язків резервів; - процентну політику; - рефінансування комерційних банків; - операції з цінними паперами на відкритому ринку; - підтримання курсу національної валюти; - регулювання імпорту та експорту капіталу [22, 68].

Визначення норм обов’язкових резервів полягає в тому, що НБУ встановлює комерційним банкам та іншим кредитним установам нормативи обов’язкового резервування залучених коштів. Розмір обов’язкових резервів встановлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. Резерв зберігається на кореспондентському рахунку комерційного банку в Національному банку, проценти на обов’язкові резерви не нараховуються. Для різних видів залучених коштів можуть установлюватися різні норми обов’язкового резервування. Якщо НБУ проводить деструкціонну політику, то він підвищує норму обов’язкових резервів, такою ж мірою збільшується сума обов’язкових резервів і зменшується ресурсний потенціал кожного комерційного банку. Якщо НБУ проводить експансіонну політику, то він зменшує норму обов’язкового реформування. Визначення норм обов’язкових резервів — досить сильний інструмент грошово-кредитної політики. На грошову масу він впливає не тільки через зміну звернення ресурсів кожного комерційного банку, а й через зміну грошового мультиплікатора. Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардних і обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій. Якщо НБУ проводить стримування або скорочення маси грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення пропозиції. Не використані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави) або осідають на депозитах комерційних банків у НБУ, як наслідок — відбувається зменшення грошей в обігу. Рефінансування комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов’язане з процентною політикою, але має і певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як «кредитора на останній інстанції». Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів. Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переоблік комерційних векселів або під заставу цінних паперів, в тому числі і комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний. Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов’язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів. За умов коли потрібно стабілізувати або зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшується первинні резерви, а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси. Політика підтримки курсу національної валюти охоплює операції НБУ з управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інвестиції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках з метою підтримання курсу національної валюти щодо іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі. Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на грошову масу в зверненні, яке застосовується НБУ, через: — реєстрацію імпорту та експорту капіталу; - встановлення максимальних і мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами в українських банках; - встановлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами, обов’язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми цих боргових зобов’язань в уповноважених банках.

Серед регулювання грошово-кредитної сфери Нацбанком особливе місце належить дисконтній ставці, що є оперативним інструментом державного впливу на ринок позичкових капіталів (і в залежності від його стану може змінюватися протягом року). В умовах ринкових відносин централізоване регулювання рівня дисконтної ставки додає визначену спрямованість руху кредиту по горизонталі (банк-позичальник) і по вертикалі (Нацбанк — комерційний банк). Офіційна дисконтна ставка служить орієнтиром для ринкових процентних ставок; її зміна по наданим Нацбанк кредитам збільшує або скорочує пропозицію кредитних ресурсів, регулює тим самим і попит на них [37, 54].

Виходячи з дисконтної ставки, визначаються ставки, стягнуті комерційними банками по своїх позиках, і розміри відсотків, виплачуваних вкладникам по депозитах і інших рахунках. Підвищення (в антиінфляційних цілях) облікового відсотка, тобто політика «дорогих грошей» обмежує для комерційних банків можливість одержати позику в Нацбанк й одночасно збільшує ціну грошей, наданих у кредит комерційними банками. В результаті кредитні вкладення в економіку скорочуються і, отже, гальмується подальше зростання виробництва. Курс же на зниження дисконтної ставки, політика «дешевих грошей», навпаки, виступає фактором розгортання кредитних операцій і прискорення темпів економічного розвитку.

Якщо Національний банк продає урядові цінні папери, то в результаті у комерційних банках, нефінансових фірмах і населення зосереджуються цінні папери, а в Національного банку — гроші. Це скорочує банківські резерви і здатність комерційних банків до кредитування. Скорочення резервів у комерційних банках призведе і до скорочення грошової пропозиції, внаслідок чого відсоткова ставка на кредити і депозити зросте, а інвестування знизиться. Це так звана політика «дорогих» грошей, яка є одним з елементів реструктівной політики держави. Якщо уряд, здійснюючи політику експансії, хоче знизити відсоткову ставку і пожвавити тим самим інвестиції, то грошово-кредитний механізм діє у зворотному напрямку: Національний банк починає скуповувати урядові цінні папери в комерційних банках, нефінансових фірмах і в населення, збільшуючи таким чином резерви комерційних банків та їх здатність до кредитування. У свою чергу, це збільшує пропозицію грошей та знижує процентну ставку; інвестиції на ринку капіталів зростають і в перспективі мультіплікативно зростає ВВП. Це є так звана політика «дешевих» грошей. Залишається відповісти на питання, чому комерційні банки, нефінансові фірми і населення погоджуються на купівлю-продажу урядових цінних паперів? Справа в тому, що, як вже зазначалося, ціни облігацій і відсоткові ставки знаходяться у зворотній залежності. Національний банк продає цінні папери за низькою ціною, а купує їх за більш високою. Отже, Національний банк здатен продавати урядові цінні папери і завдяки цьому безпосередньо впливати на пропозицію грошей. Змінюючи мінімальну обов’язкову резервну норму, Національний банк також може впливати на кредитні можливості комерційних банків. Збільшення норми резерву призведе до скорочення грошової пропозиції і підвищення відсоткової ставки. Гроші стають «дорогими», що означає реструктивну політику. І навпаки, знижуючи резервну норму, Національний банк здійснює експансіоністську політику, тобто політику «дешевих» грошей. Слід зауважити, що зміна резервної норми — досить потужний метод монетарної політики, а практичне застосування цього методу потребує обережності. Це пояснюється тим, що норма обов’язкового резерву впливає на рівень копійчаного мультиплікатора. Тому навіть незначні коливання цієї норми суттєво впливають на пропозицію грошей. При цих обставин зміни нормативного рівня резервів використовують лише в крайніх випадках. Для простого коригування грошової пропозиції резервну норму, як правило, не змінюють. Облікова ставка — це відсоток, під який Національний банк надає кредити комерційним банкам. Національний банк може надавати безпосередньо позику комерційним банкам, призначаючи низьку (дисконтну) облікову ставку. Тому ця політика називається також дисконтною.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути зосереджують свою діяльність на окремих, як правило невеликих, сегментах ринку фінансових послуг, функціонуючи для певного типу клієнтури або пропонуючи відносно вузький спектр можливих операцій (Рис. 1.1).

Рис. 1.1 Кредитна схема України Ефективна діяльність кредитної системи в будь-якій країні з ринковою економікою передбачає необхідність ієрархічної побудови її інститутів на двох рівнях: перший — центральний банк країни; другий — комерційні банки і спеціалізовані кредитно-фінансові інститути. Така структура уможливлює оптимальну організацію відносин між різними ланками кредитної системи, забезпечуючи" належну координацію та регулювання їхньої діяльності з метою якнайповнішого задоволення потреб різних учасників господарського обороту у кредитно-фінансових послугах.

Завдяки стабілізаційній здатності грошово-кредитна політика відіграє надзвичайно важливу роль на переломних стадіях економічного циклу — під час виходу з депресії, гальмування економічного спаду, запобігання кризи виробництва. Відповідними грошово-кредитними заходами центральний банк має можливість активізувати чи сповільнити кожний із цих процесів залежно від завдань загальноекономічної політики держави.

Саме на основі грошово-кредитного регулювання найбільш змістовно побудована система державного регулювання. Вона дає можливість на основі регулювання НБУ комерційних банків здійснювати перш за все регулювання національної валюти. Шляхом міжбанківських торгів здійснюється продаж іноземної валюти для зниження попиту на іноземні валюти, що є більш стабільними у відношені з національною валютою.

Регулювання банківської діяльності є досить продуктивним під час фінансової кризи. Шляхом регулювання здійснюється надання банківських та міжбанківських кредитів, які дозволяють банкам на певний термін погашати дефіцит коштів для своїх потреб за рахунок позик.

Та як свідчить досвід 2008;2009 рр. доцільним є которкострокове кредитування комерційних банків, що мають невеликі потреби в кредитних ресурсах. Збільшення їх до досить високих показників чи серйозних вливань з боку держави не вирішує питання відновлення. 80% банків у які після кризи 2008 року були влиті державні кошти не змогли відновити своєї діяльності до докризового рівня, що свідчить про неефективність даної системи порятунку комерційних банків державою.

1.3 Регулювання діяльності комерційних банків в ринкових умовах Діюча в країні банківська система виникла на основі прийнятого Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Закону України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до цього Закону сучасна банківська система України представлена двома рівнями банків. На першому рівні виступає Національний банк Украйни (НБУ) з відповідною мережею своїх установ (із своїми філіями); на другому — комерційні банки різних видів і форм власності, спеціалізації та сфер діяльності.

НБУ, будучи головним банком держави, виступає координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці країни. НБУ — центральний банк держави, її емісійний центр — є власністю держави і підзвітний Верховній Раді України, має право законодавчої ініціативи. НБУ проводить єдину грошово-кредитну політику, регулює діяльність банківської системи в цілому, організує і здійснює міжбанківські розрахунки. При введенні власної валюти несе повну відповідальність за забезпечення її стабільності, отримує монопольне право на випуск в обіг грошей, встановлює курс грошової одиниці відносно валют інших країн, організовує та забезпечує діяльність державної скарбниці України [45, 87].

НБУ і його регіональні управління в рамках резервної системи виконує функції, які в основному притаманні центральним банкам більшості країн світу, здійснює емісію грошей і організовує їх обіг; організує розрахунки між іншими кредитними установами, концентрує кредитні ресурси і передає їх за плату іншим банкам, тобто є своєрідним кредитором останньої інстанції для комерційних банків, здійснює управління і планує напрями і масштаби використання кредитних ресурсів і грошового обігу; організовує касове виконання державного бюджету та обслуговування державного боргу країни, організує інкасацію та перевезення грошових знаків і цінностей; здійснює ліцензування банківської діяльності.

Таким чином, діяльність НБУ скерована на забезпечення єдиної державної політики в галузі грошового обігу, кредитування, фінансування і розрахунків у народному господарстві.

Другий рівень банківської системи України — це комерційні банки, які можуть мати різні форми власності, спеціалізації та сфери діяльності; це такі кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для юридичних і фізичних осіб. Перший комерційний банк в Україні зареєстровано восени 1988 року.

Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов’язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів. Основне навантаження щодо фінансово-кредитного обслуговування припадає саме на комерційні банки, у зв’язку з чим їх часто називають «універмагами фінансових послуг».

Банківська система України є одним із найбільш динамічно розвинутих секторів національної економіки, де перехід до ринкових відносин відбувся досить швидко і де реально проходить процес демонополізації, поступово починає діяти конкуренція, гроші та кредит набувають ринкового змісту.

Банківська система України є однією з найбільш динамічних за темпами розвитку та розширення банківської системи в Європі. Сучасні тенденції свідчать про, те що досить велика кількість закордонних банків відкривають в Україні свої філії та представництва. Саме через них вони надають банківські послуги та отримують прибутку. За висновком більшості експертів банківського сектору, прибутки цих філій у двічі, а то і в тричі перевищують прибутки цих банків, що знаходяться за кордоном (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Динаміка прибутковості та збитковості банківської системи України на протязі 2005;2009 рр.

Дані таблиці свідчать про досить активний розвиток банівської системи України. Комерційні банки, що продають різного роду банківський продукт отримують надприбутки від своєї діяльності у порівнянні із банками, що працюють за кордоном. Причиною росту прибутків та зниження збитків в банківському секторі є перш за все державне регулювання, яке стоїть на захисті інтересів комерційних банків.

Так, за допомогою валютного регулювання та встановлення відсоткових ставок по кредитам, можливість встановлення плаваючих ставок по кредитних операціях дає банківській системі можливість не збанкрутіти під час росту інфляції в державі.

На сьогодні розвиток банківської системи країни пов’язаний із серйозними труднощами, що уповільнюють її функціонування і впливають на формування повноцінних ринкових засад. На розвиток банківської системи України впливають різні фактори. По-перше, суперечливі політичні, економічні й соціальні перетворення в країні, відсутність обгрунтованої та загальновизначеної концепції розвитку національної банківської системи і, звичайна, відсутність досвіду побудови національної банківської системи в умовах ринкової економіки [20, 112].

Крім того, серед економічних факторів, які впливають на розвиток банківської системи, можна назвати: низькі темпи приватизації; рівень інфляції, нерозвинутість ринків капіталу і нерухомості в країні, зниження обсягів виробництва, що зумовлює зменшення кількості клієнтів банків, повільний розвиток малих підприємств і важкий податковий тягар.

На процес функціонування банківської системи впливають також організаційні фактори: нечітка кредитна політика, неможливість передбачити ризик, нестача кваліфікованих банківських кадрів, збільшення Національним банком статутного капіталу для комерційних банків, значні витрати (зокрема, на рекламу, інфраструктуру та ін.).

Для нормальної діяльності банківської системи країни велике значення має існування належної законодавчої бази, яка б регулювала правовий статус банків і банківську діяльність у відповідних сферах.

До недоліків нормативного регулювання слід віднести нестабільність чинного банківського законодавства, відсутність регулятивних норм для багатьох видів банківських операцій, чітких бухгалтерських стандартів тощо.

Подолання вищезазначених недоліків сприятиме розширенню та ускладненню банківського бізнесу, стабілізації банківської системи країни. Практична роль банківської системи визначатиметься тим, як вона управляє в державі системою платежів і розрахунків, враховуючи, що значна частина комерційних угод здійснюється через депозити, інвестиції і кредитні операції. В той самий час ефективність здійснення інвестування коштів значною мірою залежить від здатності самої банківської системи направляти ці кошти саме тим позичальникам, які знайдуть способи їх оптимального та ефективного використання.

У сучасних умовах банківська система відіграє важливу роль

у державі і стає інструментом впливу на економічні процеси як у внутрішній, так і зовнішній політиці держави. Від її ефективного функціонування залежать розподіл внутрішнього валового продукту і національного доходу, регулювання грошового обігу, кредитування, фінансування та досягнення інших економічних і соціальних досягнень держави [29, 51].

Сукупність наявних у державі фінансових інструментів можна згрупувати за функціями, що виконують державні органи, та в залежності від того, якими власне державними органами вони застосовуються.

На основі аналізу еволюції державного регулювання вітчизняних банків обґрунтовано, що група інструментів, які використовує держава, є на сьогодні найбільш поширеною та розробленою. Фінансові інструменти державного регулювання розподіляються на дві підгрупи: нормативні та коригуючі. Група нормативних превентивних інструментів центрального банку та нормативні і фіскальні інструменти інших державних органів регулювання носять примусовий характер та спрямовані на те, щоб забезпечити нормальне функціонування банківських установ і, наскільки це можливо, виключити можливість банкрутства банківських установ. Можна впевнено стверджувати, що наявність превентивних інструментів центрального банку є передумовою ефективного використання інших інструментів і зменшує, таким чином, вартість їх використання. Примусові інструменти інших державних органів влади застосовуються для забезпечення нормальних умов, для функціонування економіки загалом, і, відповідно, для запобігання масовому відтоку грошей із банківських установ.

Коригуючі інструменти центрального банку та органу гарантування депозитів застосовують для усунення незначних диспропорцій на ринку банківських послуг. Хоча така група інструментів є поки що небагато чисельною і дієвою як попередня, проте головним позитивним моментом є те, що держава за допомогою таких інструментів може впливати на банківську діяльність, не використовуючи свої владні позиції.

Враховуючи вказані методи та інструменти, які використовують у регулюванні банківської сфери, зазначено, що фінансовий механізм державного регулювання банківської діяльності спрямований на впорядкування та коригування банківської діяльності через нормативні акти, методи нагляду за їх виконанням. Він спрямований на підтримку ефективної і стабільної діяльності банків та захисту інтересів вкладників, а також з’ясовано, що всі інструменти можуть застосовуватися державою одночасно, хоча є інструменти, які діють постійно та тимчасово.

Особливу увагу приділено інструментам грошово-кредитної політики, які застосовують при регулюванні банківської діяльності. Застосовуються одночасно різні групи фінансових інструментів залежно від пріоритетів грошово-кредитної політики.

Пропонується при виборі інструментів грошово-кредитної політики визначати пріоритетними напрямами не лише такі макроекономічні цілі, як стабільність грошової одиниці та розвиток економіки, а й мікрорівневі - стабільність банківської системи та головне — довіру до неї.

Проведений аналіз щодо ефективності системи нагляду за банківською діяльністю засвідчив, що банківський нагляд у країнах, які використовують систему регулювання та нагляду з подвійним механізмом, більш дієвий, а страхування депозитів в умовах України як інструмент регулювання несе в собі не тільки позитивні, але й негативні риси (оскільки гарантування цих вкладів бере на себе лише держава, а не банківські установи, які розпоряджаються кредитними ресурсами). Запропоновано альтернативний варіант: розподілити функції нагляду між державними (Національний банк України проводить реєстрацію та ліцензування банків, інспектування банків, роботу з проблемними банками, співпрацює з питань банківського нагляду з фондом гарантування вкладів фізичних осіб) та недержавними (фонд гарантування вкладів фізичних осіб) може проводити аналіз фінансової звітності, визначення рейтингу діяльності банків, контроль за дотриманням економічних нормативів інститутами нагляду та контролю за діяльністю комерційних банків. Особливої уваги при визначені стратегії економічної політики потребує сприяння розвитку недержавних інститутів нагляду та контролю [31, 110].

Підтримання фінансової стабільності банківської діяльності залежить від постійного нагляду та фінансового аналізу економічних показників, які поділено на дві групи: перші відображають розміри капіталу банківської установи; другі - результативність діяльності. Крім того на фінансову стабільність у банківському секторі впливає правильність підбору інструментів та засобів регулювання, які повинні носити попереджувальний характер.

Основні питання регулювання банківської системи в Україні відображені в інструкції № 10 «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» НБУ. Згідно з цим документом комерційні банки повинні дотримуватися ряду обов’язкових економічних нормативів. Перша їх група стосується питань визначення розміру та категорії капіталу банку.

Оцінка достатності капіталу банку є важливим показником його надійності. Недотримання цих нормативів та низька якість активів внаслідок занадто ризикованої кредитної політики призвели значну кількість українських банків до встановлення щодо них режиму фінансового оздоровлення, а деякі банки взагалі припинили діяльність.

Регулюючі органи насамперед ставлять відповідні вимоги щодо мінімального розміру банківського капіталу і тим самим проводять відповідну кваліфікаційну межу, яка є необхідною для банківської діяльності. Також встановлено вимоги щодо забезпечення мінімально достатнім капіталом залежно від ризиків діяльності банку, тобто при розрахунку капітал коригується на структуру ризиків активних операцій банку.

Важливе значення у процесі регулювання діяльності банків мають показники ліквідності. Ліквідність банку полягає у його спроможності своєчасно виконувати свої зобов’язання перед клієнтами і вкладниками. У банківській практиці існують два основні шляхи управління ліквідністю. Це насамперед формування певної частки активів у ліквідній формі, тобто у формі готівкових грошових або короткострокових державних зобов’язань. Але слід зауважити, що цьому способові притаманні також негативні риси. Наприклад, може зменшитися обсяг доходів банку.

Ще одним способом підтримки достатнього рівня ліквідності є створення відповідної структури пасивів банку, що дає змогу зменшувати залежність від нестійких і тому, як правило, дорожчих джерел.

Використовується також метод оперативного маніпулювання з наданням та отриманням міжбанківських позик залежно від стану ресурсної бази банку. На зниження загальної ліквідності можуть впливати стан та обсяги позабалансових зобов’язань банківської установи, які також доцільно прогнозувати і контролювати.

Загалом, регулювання діяльності комерійних банків зводиться до встановлення певних параметрів створення та діяльності. Так, Національним банком України регулюються валютні та кредитні операції. Встановлюються певні параметри при створення банків та фінансових установ. Що у всою чергу і становить процес регулювання, який дозволяє підтримувати стабільність банківської системи.

Розділ 2. Аналіз регулювання діяльності комерційних банків в ринкових умовах (на прикладі ВАТ «Енергобанк»)

2.1 Фінансово-економічна характеристика банку Акціонерний банк «Енергобанк» зареєстрований 31 жовтня 1991 року

(Реєстраційний № 68).

Сьогодні АБ «Енергобанк» — універсальна кредитно-фінансова установа, яка надає весь спектр банківських послуг підприємствам, фінансовим організаціям і фізичним особам.

Довгостроковий кредитний рейтинг АБ «Енергобанк» на рівні uaА- (прогноз стабільний).

Рейтинг надійності банківських вкладів (депозитів) на рівні - «4 — Висока надійність» (За даними рейтингової агенції «Кредит-Рейтинг»).

Для більш повної характеристики Відкритого акціонерного товариства «Енергобанк» розглянемо його основні економічні показники та їх динаміку протягом 2007;2009 рр. (табл.2.1).

Таблиця 2.1

Загальна характеристика активів ВАТ «Енергобанк» за 2007;2009 рр.

За даними таблиці 2.1 ВАТ «Енергобанк» протягом 2007;2009 рр. досить активно розвивається, про що свідчать дані характеристики активів банку.

Так, грошові кошти та їх еквіваленти зросли протягом 2007;2009 рр. на 74,5%, що свідчить про зростання грошової маси банку та зростання його стабільності.

Торгові цінні папери протягом 2007;2009 рр., що знаходились у власності банку зросли на 99,9%.

Кошти ВАТ «Енергобанк» в інших банках протягом 2007;2009 рр. зменшились на 71,4%.

Кредитна заборгованість клієнтів банку зросла на 78%, що свідчить про збільшення кредитного портфеля банку та прагнення найбільш максимально використати кредитні кошти для надання кредитів та отримання прибутку у вигляді відсотів по кредитах.

Цінні папери в портфелі банку на продаж зросли на 85,4%, що свідчить про збільшення кредитного портфеля за рахунок продажу цінних паперів та вивільнення коштів для надання кредитів і отримання прибутку у вигляді відсотків по кредитах.

Основні засоби та нематеріальні активи зросли на 81,3%, що свідчить про позитивні тенденції в роботі банку.

Інші активи зросли на 83,65%, що свідчить про нагромадження активів ВАТ «Енергобанк» протягом 2007;2009 рр.

Загалом усі активи ВАТ «Енергобанк» протягом 2007;2009 рр. зросли на 72,14%. Дані свідчать про позитивні тенденції з нарощування активів банком та збільшення кредитного портфеля для надання різного роду кредитів, що є основним джерелом отримання прибутку банком.

Для більш повної картини економічного становища ВАТ «Енергобанк» досить актуальним є оцінка не тільки активів банку, а й його зобов’язань (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Оцінка зобов’язань ВАТ «Енергобанк» за 2007;2009 рр.

Дані таблиці 2.2 свідчать про зростання зобов’язань банку, що є негативною тенденцією і може стати причиною банкрутства при одночасному зверненні вимог кредиторів банку про виконання боргових зобов’язань.

Так, кошти наданні іншими банками ВАТ «Енергобанк» протягом 2007;2009 рр. збільшились на 80,7%, що свідчить про те, що банк досить активно отримує міжбанківські кредити від інших банків для власного розвитку та отримання прибутків.

На основі запозичень в клієнтів банку, що виражається в оформленні депозитів в ВАТ «Енергобанк», то даний показник зріс на протязі 2007;2009 рр. — 68,3%. Що свідчить про проведення банком досить активної політики депозитних вкладів в ВАТ «Енергобанк».

Зростання цінних паперів, що емітовані банком на протязі 2007;2009рр. — 45,8% свідчить про заставлення активів банку для вивільнення додаткових коштів, необхідних для кредитних операцій банку.

Інші залученні кошти ВАТ «Енергобанк» протягом 2007;2009 рр. зросли на 13,5%.

Інші зобов’язання протягом 2007;2009 рр. знизились на 320,8%, що свідчить про позитивну тенденцію зниження зобов’язань ВАТ «Енергобанк».

Загалом загальна сума зобов’язань ВАТ «Енергобанк» зросла на 72,8%. Зростання зобов’язань банку є негативною тенденцією і може стати причиною банкрутства у разі одночасного звернення до ВАТ «Енергобанк» за виконанням боргових зобов’язань.

Що ж стосується власного капіталу ВАТ «Енергобанк», то показники свідчать про позитивну тенденцію росту (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Аналіз стану власного капіталу на ВАТ «Енергобанк» за 2007;2009 рр.

Стан власного капіталу ВАТ «Енергобанк» з кожним роком зростає, про що свідчить:

— статутний капітал на протязі 2007;2009 рр. зріс на 63,9%;

— нерозподілений прибуток зріс на 100% у порівнянні 2007;2009 рр.;

— зросли резервні та інші фонди банку на 93,3%;

— усього власного капіталу та частка меншості на 96,6%.

Загалом власний капітал ВАТ «Енергобанк» зріс на 72,14%, що свідчить про накопичення підприємством капіталу для термінового погашення зобов’язань, які були узяті банком для збільшення активів.

Дані показники свідчать про стабільну стратегію банку та накопичення капіталу і розширення депозитних та кредитних програм. Хоча і простежуються певні недоліки в накопиченні досить великої кількості зобов’язань, які в той чи інший момент можуть стати причиною неповернення позичкових коштів і визнання ВАТ «Енергобанк» банкрутом.

Згідно з вимогами нормативних актів НБУ призначенням фінансової звітності банків є створення бази даних, яка дасть змогу реально оцінити показники ліквідності, платоспроможності та дохідності банків і на цій основі визначити їх фінансовий стан — як комплексне поняття, що відображає різні напрями банківської діяльності.