Розробка стратегії виходу підприємства на зовнішні ринки

Освітньо-кваліфікаційний рівень «Спеціаліст»

Спеціальність «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності»

ДИПЛОМНА РОБОТА на тему:

Розробка стратегії виходу підприємства на зовнішні ринки Реферат Дипломна робота: 103 с., 11 рис., 20 табл., 42 джерела, 5 додатків.

Об'єкт дослідження: виробнича та зовнішньоекономічна діяльність ДП «Медтехніка-Сервіс».

Предмет дослідження: стратегія підприємства на зовнішньоекономічних ринках.

Мета роботи: розробка ефективної та обґрунтованої стратегії виходу підприємства на зовнішні ринки.

Методика (метод) дослідження: вертикальний аналіз, горизонтальний аналіз, групування, факторний аналіз.

Одержані висновки та їх новизна: в роботі розроблено стратегію виходу підприємства на зовнішні ринки з урахуванням специфіки роботи підприємства, що надає послуги з обслуговування технологічного обладнання, подано реалізацію стратегії у вигляді бізнес-плану.

Результати досліджень можуть бути застосовані: для аналізу діяльності підприємств сфери послуг, обґрунтування можливості виходу на зовнішні ринки, та розробки стратегій розвитку, пов’язаних з виходом на зовнішні ринки.

Перелік ключових слів: зовнішні ринки, доходи, витрати, механізм, управління, аналіз.

RESUME

The graduation research of the student Zakharov Igor Viktorovich (DNU, Department of Management) is «Develop an strategy to acsess to foreign markets».

In the developed exit strategy on foreign markets, taking into account the specifics of the company that providesservices for process equipment, presented the strategy in a business plan.

The research results can be used: for analysis of service companies, study the possibility of entering the foreign markets, and develop strategies related to access to foreign markets.

Bibliog. 42, Tables 20, Ill. 11.

ЗМІСТ

• ВСТУП
• 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
• 1.1 Поняття і сутність зовнішньоекономічної діяльності підприємства
• 1.2 Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні
• 1.3 Теоретичні підходи до оцінки та вибору стратегій виходу на зовнішні ринки
• Висновки до розділу 1
• 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
• 2.1 Аналіз стану та перспектив розвитку підприємства
• 2.2 Обґрунтування вибору зовнішніх ринків збуту
• 2.3 Аналіз зовнішнього середовища (Російська Федерація)
• Висновки до розділу 2
• 3. РОЗРОБКА ТА РЕАЛІЗАЦІЯ СТРАТЕГІЇ ВИХОДУ ПІДПРИЄМСТВА НА ЗОВНІШНІ РИНКИ
• 3.1 Огляд та вибір стратегій розвитку підприємства
• 3.2 Практичні рекомендації щодо реалізації стратегії виходу підприємства на зовнішні ринки
• Висновки до розділу 3
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
• ДОДАТКИ

ВСТУП

У сучасних умовах України розвитку зовнішньоекономічної діяльності належить велика роль в корінному перетворенні нашої економіки. Це підтверджується фактом, що експорт продукції та послуг дає можливість збільшити кількість робочих місць, розвивати виробництво і його матеріальну базу. Отже, управління зовнішньоекономічною діяльністю необхідно розглядати як істотний фактор підвищення ефективності господарської діяльності як ні рівні окремих підприємницьких структур, так і в масштабах країни.

Зовнішньоекономічна діяльність, тобто міжнародний обмін товарами й послугами, належить до числа найбільш давніх форм міжнародних відносин. До неї також належать рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. Необхідність і ефективність системи міжнародного обміну очевидна: для кожної країни характерний свій набір природних ресурсів, розміри капіталів і праці, які можуть бути використані для виробництва ВНП. Спеціалізація країни на виробництві товарів, для яких у неї є найкращі умови, дає змогу їй розширити їх випуск, використавши частину з них для продажу, а за виручені гроші закупити товари, яких не вистачає.

У плані розвитку зовнішньоекономічної діяльності визначаються номенклатура й обсяги основних товарів, які мають змінити товарну структуру експорту та імпорту, головні напрями розвитку зовнішньоторгового обороту по окремих країнах, обсяг технічного й економічного сприяння країнам, які розвиваються, характер і обсяги кредитних операцій. Під час розробки планів проводяться розрахунки економічної ефективності зовнішньоторговельних операцій, експорту, імпорту та сумарного економічного ефекту відповідно до методики визначення економічної ефективності зовнішньої торгівлі; її ефективність визначається шляхом порівняння витрат на виробництво з витратами на імпорт.

Поряд з відносними показниками розраховуються абсолютні, які відображають ефективність чи збиток, отримані економікою в результаті застосування тієї чи іншої пропозиції щодо розвитку зовнішньої торгівлі. При цьому рекомендується враховувати специфіку торгівлі з окремими країнами чи їх групами, умови торгівлі в кредит та ін.

Метою даної роботи є теоретичне обгрунтування та розробка ефективної стратегії виходу підприємства на зовнішні ринки з урахуванням специфіки діяльності та особливостей зовнішнього ринку.

Для досягнення цієї мети необхідно виконати такі завдання: вивчити теоретичні аспекти організації зовнішньоекономічної діяльності підприємства, розкрити поняття і сутність зовнішньоекономічної діяльності підприємств, проаналізувати питання державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні, проаналізувати теоретичні підходи до оцінки та вибору стратегій виходу на зовнішні ринки, провести аналіз діяльності підприємства та зовнішнього середовища, провести аналіз стану та перспектив розвитку підприємства, провести пошук та вибір зовнішніх ринків збуту, провести аналіз зовнішнього середовища, розробити рекомендації щодо реалізації стратегії виходу підприємства на зовнішні ринки, провести огляд та вибір стратегій розвитку підприємства, розробити практичні рекомендації по впровадженню та оптимізації стратегії виходу підприємства на зовнішні ринки.

Об'єкт дослідження: виробнича та зовнішньоекономічна діяльність ДП «Медтехніка-Сервіс».

Предмет дослідження: стратегія підприємства на зовнішньоекономічних ринках.

Методи дослідження: вертикальний аналіз, горизонтальний аналіз, групування, факторний аналіз.

Практичне значення даної роботи полягає в тому, що теоретично обґрунтовано переваги виходу підприємства на ринок Російської Федерації, що має забезпечити поліпшення фінансового стану підприємства в короткостроковій та довгостроковій перспективі.

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Поняття і сутність зовнішньоекономічної діяльності підприємства

У науковій економічній літературі часто під зовнішньоекономічними зв’язками розуміється система міждержавних зовнішньоекономічних відносин, а зовнішньоекономічна діяльність обмежується рамками функціонування суб'єктів господарювання [1, с. 19].

Ця думку справедлива з тієї точки зору, що зовнішньоекономічні зв’язки, встановлені між державами, є більш тісними і міцними і менш залежні від внутрішніх і зовнішніх факторів, ніж аналогічні зв’язки, закріплені між суб'єктами господарювання.

Разом з тим не можна виключати з досліджень зовнішньоекономічну діяльність держави, яку здійснюють відповідні міністерства, відомства та підзвітні їм підприємства.

Отже, поняття зовнішньоекономічної діяльності притаманне як для суб'єктів господарювання, так і для держави.

Однак, зовнішньоекономічна діяльність суб'єктів господарювання, його результативність багато в чому визначається системою державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності [2, c.14].

Зовнішньоекономічна діяльність — це реалізація зовнішньоекономічних зв’язків, у різних формах.

Зовнішньоекономічні відносини — це сукупність економічних відносин, що забезпечують організацію експортно-імпортних операцій з приводу транснаціональної передачі товарів, послуг, робочої сили і капіталу з метою підвищення ефективності функціонування взаємодіючих суб'єктів.

Зовнішньоекономічна діяльність — це сукупність форм і методів торговельно-економічного і фінансово-виробничої взаємодії суб'єктів на світовому ринку з метою використання переваг міжнародного поділу праці для досягнення більш високої ефективності функціонування бере участь суб'єкта.

Зовнішньоекономічні зв’язки — це сукупність регулярних і стійких економічних відносин між суб'єктами з приводу реалізації експортно-імпортних операцій, пов’язаних з переміщенням товарів, послуг, робочої сили і капіталу через національні кордони для забезпечення взаємопов'язаного виробництва.

Зовнішньоекономічна діяльність може приймати різні форми, найбільш важливі з яких наступні:зовнішня торгівля; виробнича кооперація; інвестиційне співробітництво; інші форми (валютні, кредитні та інші) [3, c.124].

Зовнішня торгівля являє собою сукупність економічних відносин з приводу обміну товарами, послугами, науково-технічною продукцією на комерційній основі. Зовнішня торгівля може проводитися безпосередньо між суб'єктами або з використанням послуг посередників. Суб'єктами зовнішньої торгівлі виступають: експортер — постачальник зовнішньоторговельного об'єкта і імпортер — платник за зовнішньоторговельним договором. Посередниками можуть бути комісіонери, консигнатори, дистриб’ютори, агенти, брокери, дилери та ін.

Комісіонером є суб'єкт, який зобов’язується за дорученням іншої сторони (комітента) здійснювати угоди від свого імені, але за рахунок комітента. Консигнатором є суб'єкт, який отримує на свій склад товари від експортера (консигнанта) для реалізації протягом певного часу і розраховується з останнім у міру реалізації його товару. Дистриб’ютором виступає посередник, що здійснює торгівлю від свого імені і за свій рахунок. Агент сприяє висновку зовнішньоторговельних договорів або укладає їх сам від імені експортера чи імпортера. З брокером полягає просто посередницьку угоду, згідно з яким він здійснює угоди за дорученням клієнта і за його рахунок. Посередницька діяльність брокерів на біржі відрізняється від діяльності дилера, який працює, як і дистриб’ютор, але тільки на біржі здійснює посередницькі операції від свого імені і за свій рахунок [4, c. 34].

Зовнішньоторговельна діяльність як форма реалізації зовнішньоторговельних зв’язків класифікується по ряду напрямків (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Класифікація зовнішньоторговельної діяльності.

Експорт — продаж і вивіз за кордон об'єкта зовнішньоторговельної операції;

Імпорт — це купівля та ввезення з-за кордону об'єкта зовнішньоторговельної операції;

Реекспорт — вивезення за кордон раніше ввезених товарів, не піддалися там переробці;

Реімпорт — ввезення з-за кордону раніше вивезених об'єктів зовнішньоторговельної операції, не піддалися там переробці;

Зустрічна торгівля — сукупність зовнішньоекономічних відносин із забезпечення експорту, що тягне за собою імпорт.

Зустрічні угоди є найбільш частою формою зустрічної торгівлі. Мова йде про угоди, при яких частина виручки від експорту направляється на закупівлю продукції з країни-імпортера [5, с. 113].

В цілому розрізняють чотири групи зустрічних угод (рис. 1.2).

Рис. 1.2 Типи зустрічних угод

Бартер — прямий обмін товарами між партнерами, наприклад постачальником (експортером) і покупцем (імпортером). При бартері на відміну від усіх інших форм зустрічних угод не виробляються грошові платежі і, як правило, не підключаються треті фірми. Вартість (ціна) обмінюваних товарів або послуг, як правило, компенсується на 100%.

Компенсація — згода постачальника (експортера) на оплату своїх постачань частково або повністю товарами або послугами. При компенсації, як правило, експортні поставки та компенсаційні зобов’язання фіксуються в одному контракті. Але експорт і компенсаційна поставка проводяться і оплачуються окремо, незалежно один від одного. Іноді в компенсації бере участь третій партнер або декілька фірм, на яких перекладаються зобов’язання по компенсаційним поставкам. У цьому випадку постачальник (експортер) отримує виручку від продажу компенсаційного товару за вирахуванням суми, необхідної для підтримки ціни. Необхідність пояснюється тим, що компенсаційний товар часто може бути проданий лише зі знижками в ціні, що змушує постачальників (експортерів) враховувати в пропозиції товарів неминуче зниження ціни. З боку покупців (імпортерів) компенсація пов’язана з низкою ризиків. По-перше, якщо постачальник (експортер) використовує цю форму зустрічної угоди, то він себе дискредитує тим, що його товар може бути або є неконкурентоспроможним з точки зору якості або обслуговування. По-друге, покупець (імпортер) при перепродажі цього товару повинен враховувати, можливо, занижений попит, а відповідно і ціну [6, c. 45].

Компенсація, може бути двох видів — повна та часткова.

Повна компенсація означає (подібно бартеру) стовідсотковий з точки зору їх вартості обмін експортними товарами або послугами.

Часткова компенсація передбачає, що постачальник (експортер) отримує частину суми у грошовій формі, а іншу частину — в товарній. Перевагою в даному випадку для постачальника (експортера) є можливість отримання частково або навіть повністю грошового еквівалента за поставлений товар. У свою чергу аналогічний фактор є недоліком покупця (імпортера), який буде змушений знайти необхідні фінансові ресурси для оплати отриманого товару.

Зазвичай коли частка товару, оплачувана в валюті, становить 70%, експортер отримує цю частину вартості в терміни, обумовлені в контракті, інша частина виручки від продажу надходить в його розпорядження тоді, коли компенсаційний товар буде проданий і оплачений.

Зустрічні закупівлі - це закупівлі, при яких постачальник (експортер) зобов’язується придбати сам або через третю особу товари з країни покупця (імпортера) в кількості, що становить певний відсоток від вартості його власних постачань, і у встановлені терміни.

Важливим моментом є можливість передачі постачальником (експортером) своїх фінансових зобов’язань щодо закупівлі товарів третій стороні. Ця угода носить назву «світч».

Оплата продукцією охоплює торговельні угоди, головним чином устаткування і верстатів, при яких покупець (імпортер) оплачує вартість (ціну) поставки повністю або частково продажем товарів, які будуть виготовлені на цьому обладнанні. Ця форма краща для машинобудівної галузі. Крім того, вона може бути використана при вході іноземних інвесторів на місцевий ринок і захоплення ними певного сегмента галузі на цьому ринку [7, c. 86].

Виробнича кооперація за своєю сутністю і механізму функціонування тісно пов’язана з інвестиційним співробітництвом, тому їх часто включають в одну форму зовнішньоекономічної діяльності. Отже, виробнича кооперація — це організація виробничих зв’язків між країнами або підприємствами різних країн з метою спільного виготовлення продукції на основі суспільного поділу праці та спеціалізації виробництва. Вид виробничої кооперації залежить від вибору засобів створення підприємств з іноземними інвестиціями, а також від способу функціонування підприємств в рамках вільних економічних зон і серед фінансово-промислових груп.

Рис. 1.3 Види виробничої кооперації

Підприємства з іноземними інвестиціями, які можуть створюватися як у вигляді спільних підприємств (за участю місцевого капіталу), так і іноземних підприємств (без участі місцевого капіталу)

Вільні економічні зони (ВЕЗ) — це обмежені території, а також міста, морські й авіаційні порти, в яких діють особливі пільгові економічні умови для національних та іноземних підприємців, що сприяють вирішенню зовнішньоторговельних, загальноекономічних, соціальних, науково-технічних та науково-технологічних задач

Фінансово-промислові групи (ФПГ) представляють собою форму інтеграції фінансового, промислового і торгового капіталу за допомогою системи участі в акціонерному капіталі або довгострокових угод про постачання. Залежно від переваги капіталів виділяють фінансово-промислові та промислово-фінансові групи [8, c. 9].

Інвестиційне співробітництво — раціональний розподіл ресурсів, спосіб досягнення державами більш високих результатів в економіці за рахунок використання переваг участі в міжнародному поділі праці, поновлення технологічної структури суспільного виробництва.

Інвестиційне співробітництво у зовнішньоекономічній діяльності реалізується наступним чином через портфельні та прямі інвестиції.

Портфельні інвестиції - капіталовкладення, які не пов’язані з прямим контролем над закордонними підприємствами, а реалізуються шляхом покупки акцій, облігацій та інших цінних паперів довгострокового характеру (зазвичай не більше 25% статутного капіталу) з метою отримання прибутку;

Прямі інвестиції - освіта власних компаній, а також вкладення в іноземні підприємства, які становлять не менше 25% статутного капіталу (важливу роль у залученні прямих інвестицій і створення спільних і зарубіжних підприємств відіграє держава, а саме законодавче забезпечення у вигляді державних гарантій, договорів про уникнення подвійного оподаткування, договорів про міжнародних арбітражних судах, захист від експропріації або націоналізації, забезпечення вільного трансферту капіталу і доходів від інвестицій та ін.)

Інвестиційне співробітництво тісно переплітається з іншими формами зовнішньоекономічної діяльності [9, c. 24].

Так, наприклад, взаємозв'язок виробничої кооперації та інвестиційного співробітництва полягає в тому, що за допомогою прямих інвестицій створюються спільні чи іноземні підприємства. Крім того, державна політика по залученню іноземних інвестицій тісно пов’язана з валютним і кредитним забезпеченням, що також можна віднести до форм зовнішньоекономічної діяльності.

Валютно-кредитні зв’язки як форма зовнішньоекономічної діяльності також тісно переплітаються між собою і в основному грають роль забезпечення фінансування зовнішньоторговельного і виробничо-інвестиційного співробітництва.

Серед напрямків валютно-кредитних зв’язків зовнішньоекономічних відносин необхідно виділити декілька напрямків.

Кредитування експортно-імпортних операцій (банківське кредитування в національній та іноземній валюті, державне кредитування як форма субсидування експорту, взаємне кредитування експортера імпортером і, навпаки, імпортера експортером і т.д.).

Організаційне забезпечення зовнішньоекономічної операції (відкриття та ведення рахунків в іноземній валюті, зарахування іноземної виручки і автоматична обов’язковий продаж частини експортної виручки державі, операції з купівлі-продажу іноземної валюти для оплати імпорту та перекладу експортної виручки в національну валюту, використання різних форм міжнародних розрахунків: банківський переказ, акредитив, інкасо та ін.)

Кредити та їх погашення іншим країнам, міжнародним фінансовим організаціям (МФО) і нерезидентам (валютні операції СВОП, операції з обміну національної валюти на іноземну із зобов’язанням зворотного обміну через певний строк між центральними банками; валютно-кредитну співпрацю з Міжнародним валютним фондом; групою Світового банку; Європейським банком реконструкції та розвитку та іншими міжнародними організаціями; обслуговування і погашення зовнішніх зобов’язань в іноземній валюті).

Дилінгові операції на світових фінансових ринках (арбітраж, хеджування тощо) [10, c. 176].

В принципі, класифікацію валютно-кредитної діяльності можна представити за різними ознаками, як по суті кредитних та валютних відносин у зовнішньоекономічній діяльності, так і за суб'єктами, які забезпечують і здійснюють ці зв’язки.

Виробниче підприємство на зовнішньому ринку — це якісно нове явище для української економіки. Вихід на зовнішній ринок самостійних господарюючих суб'єктів повинен сприяти пристосуванню економіки до системи світо-господарських відносин, до формування економіки відкритого типу.

Зовнішньоекономічна діяльність є формою реалізації зовнішньоекономічних зв’язків, які в свою чергу визначають характер зовнішньоекономічних відносин. Зовнішньоекономічна діяльність може приймати різні форми, найбільш важливі з яких наступні: зовнішня торгівля; виробнича кооперація; інвестиційне співробітництво; інші форми (валютні, кредитні та ін.). Всі форми зовнішньоекономічної діяльності мають свої особливості. Для повноцінного аналізу перспектив зовнішньоекономічної діяльності підприємства, необхідно розглянути основні аспекти державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємств в Україні.

1.2 Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємств в Україні реалізується через загальнодержавні та спеціальні органи державного регулювання.

Рис. 1.4 Органи державного регулювання ЗЕД

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (16.04.1991 р.) визначає засади регулювання зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) після відміни монополії зовнішньої торгівлі та валютної монополії [11, c. 1].

Вводиться принцип свободи зовнішньоекономічної діяльності, що полягає в праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати в зовнішньоекономічні зв’язки, здійснювати її в будь-яких формах, що прямо не заборонені чинними законами, виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

Регулювання ЗЕД має на меті:

забезпечення збалансованості та рівноваги внутрішнього ринку України;

стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних зв’язків суб'єктів ЗЕД;

створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Верховна Рада приймає, змінює та скасовує закони, що стосуються ЗЕД; затверджує головні напрями зовнішньоекономічної політики; розглядає, затверджує та змінює структуру органів державного регулювання ЗЕД; укладає міжнародні договори; встановлює спеціальні режими ЗЕД на території України; затверджує списки товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензування або забороняється.

Кабінет Міністрів:

здійснює координації діяльності міністерств, комітетів, відомств з питань ЗЕД, торгівельних представництв України за кордоном; приймає нормативні акти з питань ЗЕД; проводить переговори та укладає угоди з питань ЗЕД, забезпечує виконання міжнародних договорів; забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану, здійснює плани щодо раціонального використання коштів Державного валютного фонду [12, c. 3].

Національний банк України здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України;представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди; регулює курс гривні до грошових одиниць інших держав; здійснює облік і розрахунки по даних і одержаних державних кредитах і позиках, проводить операції з централізованими валютними резервами, які виділяються з Державного валютного фонду в розпорядженні Національного банку.

Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійснені суб'єктами ЗЕД виходу на зовнішній ринок, координацію їх ЗЕД, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України; здійснює контроль за додержанням всіма суб'єктами ЗЕД чинних законів та умов міжнародних договорів України; здійснює заходи нетарифного регулювання ЗЕД, зокрема реєстрацію учасників ЗЕД., реєстрацію окремих видів контрактів.

Державне управління митного контролю здійснює митний контроль згідно з чинними законами.

Антимонопольний комітет здійснює контроль за додержанням суб'єктами ЗЕД антимонопольного законодавства.

До органів місцевого управління ЗЕД належать місцеві ради народних депутатів та їх виконавчі та розпорядчі органи;

територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання ЗЕД.

Державне замовлення на виробництво, експорт і імпорт товарів розміщується державними органами управління та місцевими Радами народних депутатів, як правило, на конкустній основі. Суб'єкти ЗЕД приймають державні замовлення виключно на добровільних засадах на умовах і в обсязі, які визначаються контрактами, що укладаються між цими суб'єктами та державним замовником.

Закон визначає засади, на яких здійснюється захист вітчизняного виробника: принципи митного регулювання, ліцензування квотування зовнішньоекономічних операцій, умови заборони окремих видів експорту та імпорту, порядок встановлення і використання технічних, фармакологічних, санітарних, ветеринарних та екологічних стандартів та вимог.

Закон визначає також вимоги до зовнішньоекономічних контрактів, правила введення розрахунків, кредитування та страхування зовнішньоекономічних операцій., спеціальних імпортних процедур, загальні засади відповідальності суб'єктів ЗЕД.

Закон України «Про торгово-промислові палати в Україні» прийнятий 02.12.1997 р. Завданням торгово-промислових палат (ТПП) є сприяння розвиткові зовнішньоекономічних зв’язків, експорту українських товарів і послуг, подання практичної допомоги підприємцям у проведенні торговельно-економічних операцій на внутрішньому та зовнішньому ринках, освоєні нових форм співробітництва; представлення інтересів членів палати з питань господарської діяльності як в Україні, так і за її межами; організація взаємодії між суб'єктами підприємницької діяльності, координація їх взаємовідносин з державою в особі її органів; участь в організації в Україні і за кордоном професійного навчання і стажування фахівців-громадян України з питань підприємництва, розвитку конкуренції, а також у розробленні та реалізації державних і міждержавних програм у цій галузі; сприяння в організації структури інформаційного обслуговування підприємництва; надання послуг для здійснення комерційної діяльності іноземним фірмам та організаціям; надання довідково-інформаційних послуг, основних відомостей, що не є комерційною таємницею, про діяльність українських підприємців і підприємців зарубіжних країн згідно з національним законодавством, сприяння поширенню, зокрема через засоби масової інформації, знань про економіку і науково-технічні досягнення, законодавство, звичаї та правила торгівлі в Україні і зарубіжних країнах, можливості зовнішньоекономічного співробітництва українських підприємств; встановлення і розвиток зв’язків з іноземними підприємцями, а також організаціями, що об'єднують або представляють їх, участь у роботі міжнародних неурядових організацій; сприяння розвитку торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності, участь у підприємницькій діяльності, участь у розроблені правил професійної етики у конкуренції для різних форм підприємницької діяльності, галузей економіки, спілок та об'єднань підприємців; виконання інших завдань, передбачених статутом ТПП.

Закон України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» (23.12.1998 р.) визначає бартерну операцію в галузі ЗЕД як один з видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором із змішаною формою оплати, яким частково оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь якому поєднані, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.

Закон визначає правила оцінки товарів за бартерними угодами, умови заборони обміну певних товарів, порядок яких визначається КМУ (високоліквідні товари). Встановлено, що товари, які імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на митну територію України не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення товарів, що фактично експортовані за бартерним договором (визначаються також виключення з цього правила).

Закон встановлює конкретну відповідальність за порушення строків ввезення товарів (0,3% вартості недоодержаних товарів). Загальний розмір пені не може перевищувати розміру заборгованості.

Закон України «Про операції з давальницькою сировиною» визначає давальницьку сировину як сировину, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, вивезені на митну територію України іноземним замовником (чи закуплені іноземними замовниками на іноземну валюту в Україні) або вивезенні за її межі українським замовником для використання в виробленні готової продукції з наступним поверненням всієї продукції або її частини до країни власника (чи реалізацію в країні виконавця замовником або за його дорученням виконавцем), або вивезенням до іншої країни. Готова продукція може реалізуватись в Україні, якщо давальницька сировина, з використанням якої вироблено цю продукцію, ввезена іноземним замовником на митну територію України чи закуплена іноземним замовником за іноземну валюту в Україні. Право власності на імпортовану давальницьку сировину та вироблену з неї готову продукцію належить іноземному замовнику. Сплата ввізного мита, податків та зборів (крім митних зборів) проводиться українським виконавцем шляхом видачі простого векселя державній податковій інспекції з термінам платежу, що дорівнює терміну здійснення операції з давальницькою сировиною, але не більше як на 90 календарних днів з моменту оформлення ввізної вантажної декларації. Вексель погашається у разі вивезення готової продукції, або її реалізації на території України.

Готова продукція, що вироблена з давальницької сировини, закупленої іноземним замовником на митній території Україні, і належить йому, при вивезенні з митної території України не обкладається вивізним (експортним) митом, іншими податками та зборами (крім митних зборів), які сплачуються при експорті товарів з України.

Якщо давальницька сировина вивозиться за межі митної території України підлягає обкладенню вивізним митом, податками та зборами, їх сплата (крім митних зборів) проводиться шляхом видачі простого векселя з відстроченням платежу на період здійснення операцій з давальницькою сировиною, але не більш як на 90 днів з моменту оформлення вивізної вантажної митної декларації. Вексель погашається вразі ввезення готової продукції або повернення валової виручки. Готова продукція, вироблена з давальницької сировини українського замовника, що ввозиться на митну територію Україну, звільняється від обкладання ввізним митом, податками та зборами (крім акцизних та митних зборів), які справляються при імпорті товарів і не підпадає під режим ліцензування і квотування.

Постанова КМУ «Про квотування і ліцензування експорту товарів (робіт, послуг)» та затверджене цим Постановаом «Положення про порядок реалізації квот і видачі ліцензій на експорт товарів в 1993 році» встановлюють, що здійснення ЗЕД суб'єктами підприємницької діяльності не потребує державної реєстрації їх як учасників ЗЕД; рішення про запровадження режиму ліцензування та квотування експорту (імпорту) приймається КМУ з визначенням списку конкретних товарів, що підпадають під режим ліцензування та квотування, і строків дії цього режиму; товари, що експортуються в межах квот, не обкладаються митом; квоти на експорт затверджуються КМУ, реалізуються Міністерством зовнішніх економічних зв’язків; ліцензії видаються на основі отримання ними або підтвердження про сплату ними візитного мита.

Безоплатній видачі підлягають квоти на експорт, що здійснюються в межах державного замовлення чи державного контракту; решта квот підлягають аукціонному продажу.

Постанова КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних організацій і функції банків та інших кредитно-фінансових установ в регулюванні валютних операцій порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Постанова починається з визначення категорій: валютні цінності, іноземна валюта, монетарні метали, валюта України, валютні операції, уповноважений банк, конвертована валюта, резиденти, нерезиденти.

Постанова встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України. Усі надходження на користь резидентів в іноземній валюті підлягають обов’язковому продажу через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку. Уповноважені банки продають валюту на протязі 5 днів з моменту зарахування таких надходжень її на кореспондентські рахунки. Кошти у валюті України, виручені від продажу іноземної валюти, підлягають відрахуванню резидентам на протязі двох днів з моменту зарахування зазначених коштів на баланси цих банків.

Обов’язковому продажу не підлягають куплена на міжбанківському валютному ринку валюта — протягом терміну, встановленим валютним законодавством для розрахунків з нерезидентами; кошти, одержані фізичними особами, за винятком коштів від підприємницької діяльності; кошти, які забезпечують розрахунки з нерезидентами — на час здійснення цих розрахунків.

Валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю. Валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов’язковому декларуванню в Національному банку України. Розрахунків в іноземній валюті між резидентами і нерезидентами здійснюють оплату праці резидентів виключно в валюті України. Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торгівельного обороту у валюті Україні допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Валютний (обмінний) курс встановлюється Національним банком України за погодженням з КМУ. Офіційні валютні резерви встановлюються, утримують і використовуються Національним банком України для підтримування валютного (обмінного) курсу валюту України.

КМУ формує Державний валютний фонд України шляхом купівлі на валюти на міжбанківському валютному ринку за рахунок коштів Держбюджету, Місцеві адміністрації, виконкоми місцевих Рад формують місцеві валютні фонди за рахунок коштів місцевих бюджетів шляхом купівлі валюти на міжбанківському валютному ринку.

Національний банк видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій. Генеральні ліцензії видаються на весь період режиму валютного регулювання уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим органам, на здійснення валютних операцій. Індивідуальні ліцензії видаються на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (23.09.1994 р.) встановлює терміни використання валюти.

Валютну виручку зараховують на валютні рахунки резидентів у терміні, визначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення.

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів, потребують індивідуальної ліцензії Нацбанку України.

Резиденти, які купують іноземну валюту для виконання зобов’язань перед не резидентами, зобов’язані перерахувати такі суми на протязі 5 робочих днів. З моменту зарахування валюти на валютні рахунки резидентів.

За кожний день прострочення пеня складає 0,3% від суми неодержаної виручки.

Постанова КМУ «Про режим валютних розрахунків громадян в уповноважених банках України» встановлює, що рахунки в іноземній валюті відкриваються громадянам без підтвердження джерел одержання валютних коштів; видача коштів з цих рахунків здійснюється без обмежень; доходи, одержані від розміщення коштів на рахунках, не оподатковуються; залучені кошти можуть бути продані лише за згодою інших власників.

Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) України базується на таких принципах: пріоритетність у зовнішньоекономічних відносинах міжнародних угод та норм міжнародного права; взаємовигідність міжнародних економічних відносин; рівність можливостей всіх господарюючих суб'єктів вступати в зовнішньоекономічні зносини відповідно до законодавства.

Всі учасники ЗЕД мають право створювати валютні фонди. Власники їх мають право продавати, у тому числі на валютних аукціонах і біржах, обмінювати, надавати в кредит або в користування валютні кошти, що їм належать, робити за їх рахунок добровільні внески у спільні та громадські фонди, акціонерні та інші товариства.

Всі підприємства та державні установи можуть вільно купувати валютні кошти, в тому числі на валютних аукціонах та біржах, отримувати їх у кредит або в користування та направляти їх у власні валютні фонди.

Виручка від експортно-імпортних операцій зараховується на рахунки господарюючих фізичних і юридичних осіб і вилучатись без їх згоди не може.

Розпорядником державного валютного фонду є Кабінет Міністрів України. Основні напрямки використання коштів з нього затверджуються Верховною Радою.

Україна несе відповідальність за зобов’язаннями по ЗЕД щодо іноземних держав, зарубіжних фірм та міжнародних організацій лише за угоди, укладені Верховною Радою та Кабінетом Міністрів України.

Режим ліцензування або квотування експорту, імпорту та інших форм зовнішньоекономічних операцій може встановлюватись у випадках, коли їх здійснення може призвести до порушення рівноваги на внутрішньому ринку, в разі різкого погіршення платіжного балансу республіки або досягнення встановленого Верховною Радою рівня зовнішньої заборгованості, а також виходячи з державних інтересів республіки у відносинах з іншими країнами.

Закон України «Про митну справу» визначає правові основи організації митної справи, орієнтованої на формування спільного ринкового простору і митних союзів з іншими країнами.

Митна справа включає в себе встановлення порядку та організацію переміщення через митний кордон України товарів і предметів, обкладення митом, оформлення, здійснення контролю та інших заходів щодо реалізіції митної політики в Україні.

Митною територією України вважається територія України. Митний кордон співпадає з державним кордоном України. У вільних митних зонах, створених на території України, закони України, що регулюють митну справу, застосовуються з винятками.

Загальне керівництво митною справою здійснюють Верховна Рада та КМУ. Безпосередньо керівництво митною справою покладається на Держкомітет митного контролю.

Митні органи України виконують такі функції: захист економічних інтересів України; контроль за додержанням законодавства про митну справу; забезпечення виконання зобов’язань, які випливають з міжнародних договорів України стосовно митної справи; використання засобів митно-тарифного по позатарифного регулювання при переміщені через митний кордон України товарів та інших предметів; митне оформлення та оподаткування товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон; здійснюють заходи щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв’язків (ЗЕЗ) державних інтересів на зовнішньому ринку з участю Міністерства ЗЕЗ України; створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та товароі пасажиропотоку через митний кордон України; боротьба з контрабандою та іншими порушеннями митних справ; співробітництва з митними та іншими органами зарубіжних країн, а також з міжнародними організаціями з питань митної справи; ведення митної статистики.

Закон України «Про Єдиний митний тариф» визначає Єдиний митний тариф України як систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території. Затверджується він Верховною Радою за поданням КМУ.

В Україні застосовуються такі види мита: адвалерне (в % до митної вартості товарів), специфічне (в розрахунку на одиницю товарів), комбіноване (поєднує обидва види митного обкладення), ввізне та вивізне, сезонне та особливі види мита: спеціальне, антидемпінгове та компенсаційне. По кожному з особливих видів мита детальні пояснення надані у відповідних Законах України.

Закон визначає, коли мито не сплачується (ст.19) і коли знижується рівень митного обкладання (ст. 20).

Допускається встановлення преференцій щодо ставок Єдиного митного тарифу України у вигляді звільнення від обкладання митом, зниження ставок мита або встановлення квот. Преференційне ввезення застосовується щодо товарів і предметів, які: походять з держав, що утворюють разом з Україною митний союз або зону вільної торгівлі; походять з країн, що розвиваються, і користуються Загальною системою преференцій; обертаються в прикордоній торгівлі.

Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» регулює засади і порядок порушення та проведення антидемпінгових розслідувань і застосування антидемпінгових заходів.

Антидемпінгове розслідування в Україні проводиться Міністерством ЗЕЗ, Державною митною службою України, а також Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі.

Розслідування починається за скаргою, поданою національним товаровиробником або від його імені.

Товар з короткочасним промисловим циклом — товар, який вважається таким, що застарів у зв’язку з появою нових технологічних розробок.

Демпінг — ввезення на митну територію України товару за цінами, нижчими від порівняльної ціни на подібний товар в країні експорту, що заподіює шкоду національному товаровиробнику подібного товару.

Демпінгова маржа — сума, на яку нормальна вартість перевищує експортну ціну.

Національний товаровиробник — сукупність виробників подібного товару або тих з них, сукупне виробництво яких становить основну частину всього обсягу виробництва в Україні цього товару.

Шкода — істотна шкода, заподіяна національному товаровиробнику, або загроза заподіяння шкоди національному товаровиробнику, або істотне перешкоджання створенню чи розширенню національним товаровиробником виробництва подібного товару.

Якщо національні інтереси цього вимагають, застосовують попередні антидемпінгові заходи шляхом запровадження антидемпінгового мита зокрема.

Розмір ставки попереднього антидемпінгового мита визначається у відсотках до митної вартості товару, що є об'єктом антидемпінгового розслідування. Митна вартість цього товару розраховується відповідно до базисних умов СІFкордон України; або різницею між мінімальною ціною та митною вартістю зазначеного товару, розрахованою відповідно до базисних умов поставки СІFкордон України. Мінімальна ціна — ціна зазначеного товару, за якою його продаж не заподіює шкоди національному товаровиробнику.

Антидемпінгові заходи здійснюються протягом строку та в розмірі необхідному для усунення демпінгу.

Закон України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» регулює засади і порядок порушення і проведення антисубсидиційних розслідувань, а також застосування компенсаційних заходів.

Субсидія — фінансова або інша підтримка державними органами виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту, споживання подібного товару, в результаті якої суб'єкт господарсько-правових відносин країни експорту одержує пільги (прибутки). Субсидія легітимна — субсидія, що не дає підстав для застосування компенсаційних заходів. Субсидія нелегітимна (специфічна) — субсидія, що дає підстави для застосування компенсаційних заходів.

Антисубсидійне розслідування розпочинають після подання скарги в письмовій формі національним товаровиробником чи від його імені. Після отримання скарги Міністерство на протязі п’яти днів приймає рішення, про достатність наведених в скарзі доказів та інформації. В разі їх достатності може бути прийняте рішення про запровадження реєстрації контрактів, відповідно до яких здійснюється імпорт в України даного товару.

Компенсаційне мито — особливий вид мита, що справляється в разі ввезення на територію України товару, що є об'єктом компенсаційних заходів.

Специфічною, або нелегітимною є субсидія, яку надає державний орган чи законодавство тільки певним підприємствам. Можуть братись до уваги інші фактори, а саме: використання субсидій обмеженою кількістю певних підприємств; переважне використання субсидій певними підприємствами; надання непропорційно значних сум субсидій певним підприємствам; спосіб здійснення державним органом, що надає субсидію, дискреційного права у рішенні про надання субсидій.

Розмір ставки попереднього компенсаційного мита не повинен перевищувати попередньо розраховану загальну суму нелегітимної субсидії та повинен бути нижчим ніж ця сума за умови, що ставка мита буде достатньою для запобігання шкоді, заподіяної національному товаровиробнику.

Закон України «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» регулює засади і порядок порушення та проведення спеціальних розслідувань фактів зростання імпорту в Україну з інших країн, митних союзів або економічних угрупувань, що заподіює значну шкоду або загрожує її заподіянням національному товаровиробнику, за результатами яких можуть застосовуватись спеціальні заходи.

Якщо в процесі спеціального розслідування встановлюється загрроза заподіяння значної шкоди, приймається рішення про застосування заходів нагляду.

Ввезення на митну територію України товару, стосовно якого прийняте рішення, що він є об'єктом застосування заходів нагляду або регіонального нагляду за імпортом, здійснюється у разі подання відповідному митному органу України дозволу на імпорт, який видається Міністерством. У дозволі на імпорт зазначається ціна та обсяги товару, який буде ввозитися, те, що він є об'єктом застосування заходів нагляду або регіонального нагляду.

Якщо зволікання із застосуванням попередніх спеціальних заходів заподіює чи може заподіяти значну шкоду національному товаровиробнику, можуть бути застосовані попередні спеціальні заходи шляхом запровадження справляння спеціального мита на строк не більше 200 днів.

З метою захисту національних інтересів можуть бути застосовані спеціальні заходи: обмеження строку дії дозволів на імпорт, які були видані Міністерством або запровадження режиму квотування імпорту в Україні, що є об'єктом спеціального розслідування, з визначенням обсягів квот та порядку їх розподілу.

Указом Президента України № 124/96 від 10.02.1996 р. затверджено «Положення при індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності». Під індикативними цінами розуміються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов здійснення розрахунків, визначених згідно з законодавством.

Індикативні ціни можуть запроваджуватись на товари, щодо експорту яких застосовано антидемпінгові заходи або розпочато антидемпінгові розслідування чи процедури в Україні або за її межами; встановлено режим квотування, ліцензуванн6я або спеціальні режими, а також щодо тих товарів, щодо яких застосовуються спеціальні імпортні процедури.

Ці індикативні ціни є обов’язковими до використання суб'єктами ЗЕД всіх форм власності при укладанні та здійснені зовнішньоекономічних угод (контрактів).

Рішення про запровадження індикативних цін приймає та переліки індикативних цін затверджує Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України.

Закон України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» встановлює порядок тарифного та нетарифного регулювання імпорту сільськогосподарської сировини та продуктів її переробки для створення рівних умов конкуренції між продукцією вітчизняного виробництва та продукцією нерезидентів, а також методи цінової підтримки сільськогосподарських товаровиробників України.

Закон передбачає збільшення розмірів ввізного мита, встановлення квоти на ввезення продукції тваринництва. Обсяг квоти стосовно окремого виду (типу, сорту) продукції тваринництва не може перевищувати 10 відсотків від обсягу виробництва аналогічної продукції в Україні року, що передує поточному. Щорічні квоти на ввезення імпортної продукції лотами по одному відсотку від загального обсягу квоти на товарну позицію реалізуються за кошти на аукціонах, які проводяться Міністерством сільського господарства і продовольства України.

Посилюється контроль за ввезенням імпортної продукції, її сертифікацією. Вносяться корективи до Єдиного митного тарифу України: ст. 6 Закону встановлює розмір ввізних (імпортних) мит на сільськогосподарську продукцію.

Закон України «Про гербовий збір» спрямований на забезпечення рівноправних конкурентних умов для національних виробників, а також установлює порядок компенсації витрат органів виконавчої влади, в тому числі пов’язаних із створенням та утриманням систем внутрішнього контролю за угодами з ввезення товару на митну територію України. Закон діє до 1 січня 2000 року.

Справляння гербового збору проводиться з ввізних вантажних митних декларацій, які подаються митним органам у випадках, визначених законодавством. Об'єктом справляння гербового збору є визначена у ввізній вантажній митній декларації митна вартість товарів иа інших предметів, які ввозяться на митну територію України для їх вільного використання чи транзиту.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою адміністративних та економічних методів. Адміністративні методи безпосередньо впливають на господарські відносини. Адміністративні методи найдоцільніше застосовувати за умов економічної нестабільності, зростання дефіциту та інфляції. Економічні методи діють через ринковий механізм. Економічні методи регулювання займають провідне місце в період стабілізації економіки. До них належать митні тарифи, збори, імпортні депозити (в галузі імпорту), пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків тощо (в галузі експорту).

1.3 Теоретичні підходи до оцінки та вибору стратегій виходу на зовнішні ринки

Ринкова стратегія фірми передбачає зіставлення всіх альтернативних варіантів у сфері зовнішньоекономічної діяльності й обґрунтування оптимального рішення [14, c. 55].

В процесі вироблення ринкової стратегії фірми необхідно проаналізувати становище фірми на ринку з тими товарами і послугами, які фірма випускає в даний момент; вивчити діяльність фірми з позицій споживача товарів і послуг фірми; аналізувати діяльність фірми з позицій ринку, визначити, яким буде ринок у найближчому майбутньому, у якому напрямку цей ринок розвиватиметься і чого чекають споживачі від фірми в майбутньому, при цьому необхідно зіставити становище фірми з місткістю майбутнього ринку, проаналізувати коливання кон’юнктури ринку.

Аналіз можливостей фірми включає в себе аналіз очікуваного збільшення обсягу зовнішньоекономічної діяльності; аналіз переміщення фірми на інші ринки; аналіз діяльності в новому середовищі і припинення діяльності в старій сфері.

Аналіз бюджетно-податкової політики включає в себе бюджетно-податкова політика усередині країни та її вплив на фірму; бюджетно-податкова політика за рубежем і її вплив на фірму.