Управління ПАФ «Селекціонер» в умовах започаткування зовнішньоекономічної діяльності

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВЕТЕРИНАРНОЇ ЕДИЦИНИ ТА БІОТЕХНОЛОГІЙ імені С. З. ГЖИЦЬКОГО Факультет економіки та менеджменту ДИПЛОМНА РОБОТА на присвоєння кваліфікації - Менеджер зовнішньоекономічної діяльності

на тему: «Управління ПАФ „Селекціонер“ в умовах започаткування зовнішньоекономічної діяльності»

студентки Іванець Христини Тарасівни Львів 2012

Зміст Вступ Розділ 1. Теоретико-методологічні основи управління підприємством в умовах започаткування зовнішньоекономічної діяльності

1.1 Суть, види та принципи зовнішньоекономічної діяльності підприємства

1.2 Рушійні сили планування зовнішньоекономічної діяльності

1.3 Антисипативне управління підприємствами в умовах зовнішньоекономічної діяльності

1.4 Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємства

1.5 Аналіз законодавчих актів регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Розділ 2. Аналітичні питання і рекомендаційні узагальнення

2.1 Загальна характеристика підприємства

2.1.1 Характеристика організаційної структури управління,

системи менеджменту підприємства

2.1.2 Характеристика основних видів діяльності підприємства

2.2 Розрахунок фінансово-економічних показників підприємства

2.3 Основні показники, що відображають зовнішньоекономічну діяльність підприємства

2.4 Аналіз проблеми започаткування зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві та шляхи її вирішення

Розділ 3. Охорона праці та захист населення

3.1 Стан охорони праці на підприємстві

3.2 Захист населення у надзвичайних ситуаціях Висновки та пропозиції

Список використаної літератури Додатки Вступ Жодна нація не живе в економічному вакуумі, її промисловість, торгівля, технології, рівень життя та інші сфери економіки пов’язані з економіками інших держав. Інтеграційні процеси, притаманні сучасній світовій економіці, об'єктивно зумовлені низкою факторів, які спонукають суб'єктів господарської діяльності розширити географію своїх економічних інтересів, тобто шукати виходу за межі своєї країни. Надання підприємствам права самостійно виходити на світовий ринок, установлювати прямі зв’язки з іноземними партнерами створює умови для зростання ефективності їх функціонування насамперед через появу нових фінансових і технічних можливостей, більш швидкого оновлення матеріально-технічної бази виробництва, збільшення його експортного потенціалу завдяки підвищенню якості продукції, її конкурентоспроможності. Це відкриває перед підприємствами нові можливості розширити ринок збуту своєї продукції, збільшити кількість робочих місць, а це — прямий шлях до підвищення рентабельності та «виживання» в умовах конкуренції. Хоч результати зовнішньоекономічної діяльності господарюючих суб'єктів входять до загального підсумку його фінансово-господарської діяльності, фінансова робота, що забезпечує цю діяльність, становить досить специфічну сторону управління фінансовими ресурсами підприємства. Вона потребує від фахівців, які приймають рішення у цій сфері, передусім знання чинних законодавчих актів, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність, операції з іноземною валютою, а також митну справу, бо мито є неодмінним інгредієнтом міжнародних економічних відносин.

Зовнішньоекономічна діяльність завжди була і залишається важливою складовою суспільного розвитку України, незважаючи на зміни в політичній ситуації, економічній кон’юнктурі та правовому середовищі країни. Роль її посилюється з часу набуття незалежності українською державою, яка намагається зайняти гідне місце в міжнародних економічних інтеграційних процесах. За таких умов входження кожної країни у наступне тисячоліття вимагає проведення відповідних політичних, економічних та соціальних реформ, які стануть у майбутньому запорукою плідного співробітництва у міжнародному масштабі. Новий етап входження у світове господарство вимагає істотних зусиль як від окремих підприємств, так і від держави в цілому, від чого, зрештою, буде залежати не тільки динаміка зовнішньої торгівлі, а насамперед, можливість подальшого економічного та соціального розвитку держави як органічної підсистеми світової економіки.

Вихід підприємств на світовий зовнішній ринок — закономірність розвитку ринкової економіки. Діяльність підприємств на світовому ринку пов’язана з міжнародною виробничою й науково-технічною кооперацією, експортом і імпортом товарів і послуг. Вона також включає вивіз капіталу в формі інвестування в іноземні підприємства і залучення іноземних інвестицій, створення спільних з іноземними юридичними особами підприємств. У законодавчих актах України зовнішньоекономічна діяльність визначається як діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, як на території України, так і за її межами. На шляху інтеграції України в європейські й міжнародні структури допущено чимало прикрих прорахунків. Без сумніву, є об'єктивні причини цього, проте зрозуміло одне — відсутність, особливо в регіонах, висококваліфікованих фахівців із зовнішньоекономічної діяльності перешкоджає просуванню нашої країни до цивілізованого співтовариства.

Надана тема є актуальною, оскільки за економічних умов які склалися підприємство, яке планує успішно і тривалий період часу працювати на ринку, повинно орієнтуватись і на зовнішній ринок. Але для того щоб така діяльність приносила успіх і прибутки, необхідно добре вибрати найбільш прийнятну форму виходу на зовнішній ринок, в залежності від ступеня участі у міжнародній торгівлі (прямий експорт, імпорт, участь у спільному капіталі чи спільне виробництво). При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності треба врахувати і ряд особливостей щодо законодавчого забезпечення, сформованих традицій, сприйняття того чи іншого виду товару в кожній країні. Важливо звернути увагу на труднощі які виникають при пошуку партнерів та клієнтів на свою продукцію, особливості спілкування при укладанні зовнішньоторговельного контракту з іноземними контрагентами, його виконання та проведення міжнародних розрахунків. Для успіху в зовнішньоекономічній діяльності треба багато знати і вміти аналізувати свої дії та дії партнера.

Метою роботи є теоретичний показ механізму проведення підприємством зовнішньоекономічної діяльності та надання практичних пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення фінансового стану, ефективності проведення міжнародних розрахунків які супроводжують здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Основними завданнями цієї роботи є наступне:

— Проаналізувати суть, принципи та види зовнішньоекономічної діяльності, визначити роль і вплив держави щодо здійснення цієї діяльності, якими законодавчими актами регулюється ця діяльність.

— Розглянути види та особливості здійснення зовнішньоекономічних операцій, які з них є найбільш привабливими, а які найбільш ризикованими, на що в кожному окремому випадку слід звернути увагу експортерові (імпортерові) товарів (робіт, послуг); проведення яких міжнародних розрахунків згідно укладеного договору (контракту) є вигідними для кожної сторони і в якій степені.

— Розрахувати основні фінансово-економічні показники діяльності підприємства, а також основні показники, що відображають зовнішньоекономічну діяльність підприємства.

— Визначити шляхи удосконалення зовнішньоекономічної діяльності для підприємства.

Об'єктом роботи є діяльність Приватної агрофірми «Селекціонер».

Предметом виступає започаткування ЗЕД на підприємстві.

Результатом цієї роботи є аналіз теоретичної основи зовнішньоекономічної діяльності, форм і методів здійснення цієї діяльності та розрахунків які її супроводжують, визначення її ефективності, запропонований механізм удосконалення та пропозиції щодо її активізації.

Результати викладено теоретично, графічно, у таблицях та записані у розрахункових формулах.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку та додатків.

У вступі обґрунтовано актуальність теми, наведено мету роботи. Також вказано завдання, об'єкт і предмет роботи та інформаційні джерела .

Перший розділ є суто теоретичним, обґрунтовується теоретична база обраної проблеми. Складовими теоретичної частини є огляд наукової та навчально-методичної літератури за проблемою і оцінювання законодавчої та нормативно-довідкової бази за проблемою, які регулюють зовнішньоекономічну діяльність та регламентують здійснення міжнародних розрахунків. У першому підрозділі ми розглядаємо суть, види та принципи зовнішньоекономічної діяльності підприємства. Рушійні сили планування зовнішньоекономічної діяльності розглядаються у другому підрозділі роботи. У третьому підрозділі йде мова проантисипативне управління підприємствами, яке спрямоване на випередження усіх можливостей і загроз, що виникають у середовищі ведення зовнішньоекономічної діяльності, на засадах раннього ідентифікування, аналізування та передбачення ймовірних траєкторій їхнього розвитку. У четвертому підрозділі йде мова про державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємства. І закінчується розділ аналізом законодавчих актів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, які регулюють зовнішньоекономічну діяльність та регламентують здійснення міжнародних розрахунків У другому розділі теорія переплітається з практикою. Цей розділ містить аналітичні питання і рекомендаційні узагальнення У першому підрозділі наводиться загальна характеристика підприємства; характеристика організаційної структури управління, системи менеджменту підприємства; характеристика основних видів діяльності підприємства. У другому підрозділі ми розраховуємо фінансово-економічні показники підприємства. Щоб здійснити розрахунки ми користуємося балансом та фінансовою звітністю. Після розрахунків наводяться висновки за три роки. А у третьому підрозділі подаються основні показники, що відображають зовнішньоекономічну діяльність підприємства. На основі проведеного аналізу зроблені висновки. та запропоновані пропозиції щодо покращення зовнішньоекономічної діяльності. У четвертому підрозділі здійснено аналіз проблеми та шляхи вирішення започаткування зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві.

Висновок містить загальну інформацію про проблеми, що розглядаються у роботі, наводяться найважливіші теоретичні та практичні результати, отримані у дипломній роботі, які містять оцінку результатів дослідження з точку зору відповідності меті роботи та поставлених у вступі завдань, пропозицій щодо удосконалення зовнішньоекономічної діяльності.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи управління підприємством в умовах започаткування зовнішньоекономічної діяльності.

зовнішньоекономічний антисипативний управління менеджмент Правовим питанням регулювання ЗЕД в Україні присвячено досить багато досліджень. Так, основні інструменти державного регулювання ЗЕД детально проаналізовані О. Вишняковим [1], правові основи здійснення господарських операцій з іноземними контрагентами та підстави відповідальності перед державою за порушення законодавства визначені С. Коломацькою, О. Костюченком, В. Кротюком, Н. Георгіаді, А. Мазаракі, І. Михасюком [2−7]. Інтерес представляють практичні посібники з організації та здійснення ЗЕД, в яких систематизовані предметні аспекти її регулювання і особливості притягнення суб'єктів підприємництва до відповідальності при порушенні ними певних норм законодавства. Натомість питання структури системи державного регулювання ЗЕД не знайшло гідного відображення в науковій літературі, окремі згадування про неї можна знайти у працях Ю. Макогона, В. Авер’янова та деяких інших авторів [9−11].

Аналіз літературних джерел показав, що більшістю авторів проблема правового забезпечення функціонування системи державного регулювання ЗЕД або не розглядається, або її аналіз носить поверховий характер, внаслідок чого питання про підстави діяльності, компетенцію, повноваження органів державного регулювання ЗЕД залишається нез’ясованим.

1.1 Суть, види та принципи зовнішньоекономічної діяльності підприємства Згідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст. 1) власне ЗЕД — це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, та має місце як на території України, так і за її межами.

Значення поняття ЗЕД розкривається у наступних положеннях:

1. ЗЕД — це процес розвитку господарських зв’язків між національними та іноземними суб'єктами господарської діяльності на території України (наприклад, СП), що сприяє збільшенню інвестицій, створенню робочих місць, розвитку виробництва та інфраструктури, імпорту бізнес-культури.

2. ЗЕД — це процес розвитку господарських зв’язків між національними суб'єктами господарської діяльності України та їх іноземними контрагентами, які знаходяться на власній території (наприклад, експорт-імпорт), що дозволяє реалізувати класичні переваги міжнародної спеціалізації процесу праці та факторів виробництва.

3. ЗЕД — це процес розвитку господарських зв’язків між національними суб'єктами господарської діяльності України, що знаходяться за її межами, та їх іноземними партнерами, які знаходяться на власній території, що надає змогу отримувати прибуток від використання іноземних факторів виробництва та безпосередньо використовувати переваги факторонасиченості інших країн у власних інтересах.

4. ЗЕД — це процес розвитку господарських зв’язків між національними суб'єктами господарської діяльності України та їх іноземними партнерами на території третьої країни, що поглиблює участь України у міжнародному поділі праці та факторів виробництва.

Різноманітність форм міжнародних відносин обумовлена великою кількістю видів зовнішньоекономічної діяльності. Чинним законодавством України дозволяється здійснювати більше 100 їх видів:

експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі; виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності українським;

наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

міжнародні фінансові операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбаченими законами України;

спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

підприємницька діяльність на території України, пов’язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та міжбанківському валютному ринку;

роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; робота іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

Посередницькі операції, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та інших), здійснюються без обмежень.

Принципи — це встановлені закоренілі, загальноприйняті правила як господарської, так і зовнішньоекономічної діяльності, якими керуються їх суб'єкти, а також властивості економічних процесів. Отже, під принципами зовнішньоекономічної діяльності слід розуміти вихідні положення теорії міжнародних економічних відносин, норми поведінки суб'єктів ЗЕД, особливості побудови механізму взаєморозрахунків між ними.

В теорії міжнародних економічних відносин та суспільній господарській практиці принципи, як правило, виконують синтезуючу функцію. В ній і проявляється специфіка принципу як форми наукового пізнання, здатності бути засобом організації пізнавального процесу міжнародних економічних відносин.

Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» для суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності встановлено шість основних принципів ЗЕД (ст. 2), а саме:

1. Суверенітету України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, що полягає у:

виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України;

обов’язку України неухильно виконувати всі договори і зобов’язання України в галузі міжнародних економічних відносин.

2. Свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у:

праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України;

обов’язку додержуватися при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України;

виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

3. Юридичної рівності і недискримінації, що полягає у:

рівності перед законом всіх суб'єктів ЗЕД, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні ЗЕД;

забороні будь-яких, крім передбачених Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів ЗЕД, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;

неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів, крім випадків, передбачених цим законом.

4. Верховенства закону, що полягає у:

регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

забороні застосуванні підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів ЗЕД умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.

5. Захисту інтересів суб'єктів ЗЕД, який засвідчує, що Україна як держава:

забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів ЗЕД та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно із законами України;

здійснює рівний захист всіх суб'єктів ЗЕД України за її межами згідно з нормами міжнародного права;

здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписання нею міжнародних договорів та норм міжнародного права.

6. Принципу еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

1.2 Рушійні сили планування зовнішньоекономічної діяльності

Під поняттям «чинник» прийнято розуміти умову, рушійну силу, причину будь-якого процесу, що визначає його характер або одну з основних рис. Відповідно, чинники планування зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) можна ідентифікувати як рушійні сили, які впливають на достовірність, тривалість, об`єктивність такого планування та доцільність відповідної діяльності.

Підсумовуючи проаналізовані думки різних науковців щодо факторів планування ЗЕД, доцільно зауважити, що кожна із запропонованих класифікацій буде визначатись конкретними умовами місця та часу застосування. Разом із тим результати наукових досліджень за темою відрізняються тим, що розглядаються фактори, які впливають на ЗЕД на рівні держави та на рівні підприємства. При цьому практично всі науковці здійснюють розподіл факторів ЗЕД на внутрішні та зовнішні.

Зважаючи на те, що мова йде про планування ЗЕД підприємства доцільно класифікувати чинники, які впливають на цей процес, як чинники внутрішнього та зовнішнього середовища. Це зумовлено тим, що організація як відкрита система взаємодіє із зовнішнім середовищем та має відповідне внутрішнє середовище функціонування, особливості яких доцільно враховувати при плануванні будь-якої діяльності. Вивчення літературних джерел за проблемою дає змогу виокремити перелік чинників внутрішнього середовища організації:

— цілі та завдання організації (від чіткості встановлення стратегічних та тактичних цілей організації із подальшою конкретизацією завдань залежить успішність планування ЗЕД в цілому);

— інформаційні потоки (наявність аналітичної інформації про динаміку обсягів збуту продукції, функціонування відповідних підрозділів задіяних у ЗЕД, оперативність та надійність інформаційних потоків загалом, є основною базою для здійснення планування ЗЕД та визначає його тривалість);

— ресурсне забезпечення (належне ресурсне забезпечення сприятиме підвищенню рівня ефективності ЗЕД);

— тип організаційної структури управління (визначає напрямки та оперативність планування ЗЕД);

— рівень технічного та програмного забезпечення (сучасне технічне забезпечення та спеціалізоване програмне забезпечення значно полегшує планування ЗЕД);

— етапи життєвого циклу підприємства (визначають тактику планування ЗЕД та його особливості для кожного етапу зокрема);

— специфіка продукції (впливає на формування відповідних ринків збуту, особливості її зберігання та виготовлення доцільно враховувати при плануванні ЗЕД);

— масштаби зовнішньоекономічної діяльності (від обсягів ЗЕД та територіальних меж залежить формування та вибір тактики та стратегії такої діяльності, об`єктивність яких зумовлює успішність планування будь-якої діяльності);

— технологія (тип технології виробництва визначає специфіку планування відповідно до типу технології);

— рівень кваліфікації працівників (наявність відповідної кваліфікації та досвіду планування ЗЕД у працівників визначають якість та відповідність їх роботи);

— корпоративна культура (відданість працівників компанії, рівень їхньої культури, рівень дотримання корпоративних норм та традицій, задоволення умовами праці визначають ефективність планування ЗЕД та успішність ЗЕД в подальшому).

1.3 Антисипативне управління підприємствами в умовах зовнішньоекономічної діяльності

Ринковий вектор у розвитку національної економіки, зростання ролі глобалізаційних й інтеграційних процесів у світовому вимірі, загострення конкурентної боротьби на внутрішніх промислових та ресурсних ринках, привабливі перспективні можливості, що відкривають іноземні контрагенти та закордонні ринки, вказують на актуальність та об`єктивну необхідність здійснення зовнішньоекономічної діяльності вітчизняними суб`єктами господарювання. Однією із ключових складових досягнення успіху організацій на зарубіжних ринках є ефективна управлінська діяльність, що здатна відповідати на різноманітні виклики та вимоги середовища функціонування суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, максимально використовуючи і розвиваючи усі можливості та ліквідовуючи загрози зовнішніх і внутрішніх умов функціонування. Варто зауважити, що управління підприємствами в умовах зовнішньоекономічної діяльності є достатньо складним і багатогранним процесом, що вимагає комплексного інформаційного забезпечення щодо усіх впливових факторів внутрішньо-організаційного, національного та іноземного середовища. Поряд з цим, складність функціонування вітчизняних суб`єктів господарювання у міжнародному середовищі також зумовлена граничним рівнем форсованості, невизначеності та непередбачуваності розвитку подій і ставить перед керівниками вимогу прийняття оптимальних управлінських рішень у короткі терміни, часто базуючись на недостатньому інформаційному забезпеченні.

Зважаючи на викладене вище, для суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності особливої ваги набуває здатність розпізнавати будь-які потенційні явища середовища функціонування на ранніх етапах їхнього виникнення з метою подальшої їхньої інтерпретації, що сприятиме удосконаленню інформаційного забезпечення та збільшенню часових ресурсів керівників у процесі прийняття управлінських рішень у зовнішньоекономічній сфері. Антисипативне управління підприємствами покликане вирішувати ці завдання, оскільки спрямоване на випередження усіх можливостей і загроз, що виникають у середовищі ведення зовнішньоекономічної діяльності, на засадах раннього ідентифікування, аналізування та передбачення ймовірних траєкторій їхнього розвитку. Слід зауважити, що антисипативне управління в жодному випадку не претендує на заміну функції управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємств, а лише пропонує новий підхід до управління з позиції випередження потенційних змін середовища функціонування.

З метою уникнення різноманітних суперечностей та невизначеностей щодо розподілу функцій антисипативного управління між працівниками підприємств слід визначити коло посадових осіб, які можуть виконувати ці управлінські функції. З огляду на те, що антисипативне управління перебуває лише на стадії становлення у вітчизняному підприємницькому просторі та не має належного організаційно-методичного забезпечення, середнім і малим підприємствам доцільно закріплювати функції антисипативного управління за існуючими посадовими особами в межах організаційної структури управління. Варто зауважити, що в сучасних умовах функціонування зарубіжні автори рекомендують великим підприємствам вводити посаду антисипативного менеджера або створювати антисипативний комітет в межах організаційної структури управління. З огляду на стан розвитку та функціональне наповнення антисипативного управління суб`єктами останнього в умовах зовнішньоекономічної діяльності підприємств є керівники відділів планово-прогнозного спрямування, відповідні фахівці (плановики, прогнозисти, аналітики, дослідники і т.д.) тощо. Залучення спеціалістів з питань зовнішньоекономічної діяльності до виконання функцій антисипативного управління є доцільним у випадку видової розгалуженості та достатнього чисельного наповнення відділів міжнародної діяльності підприємств.

В умовах здійснення міжнародних операцій підприємствами визначальним об`єктом антисипативного управління стає зовнішньоекономічна діяльність, що обумовлює специфіку виконання управлінських функцій. Так, в межах антисипативного планування цільове дослідження внутрішнього середовища суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності може бути зосереджене на таких факторах, як параметри продукції (якості, надійності, післяпродажного сервісу, відповідності вітчизняним і міжнародним стандартам, митна вартість тощо); працівники відділів зовнішньоекономічної діяльності; ресурсне (матеріальне, фінансове, інформаційне, трудове) забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності; технологічне забезпечення виробництва продукції, що виготовляється на експорт тощо [17−19].

Дослідження зовнішнього середовища функціонування суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності охоплює достатньо широкий спектр його елементів та залежно від цілей може бути спрямоване на такі пріоритетні фактори, як споживачі на зарубіжних ринках, іноземні контрагенти, державні та зарубіжні органи влади у сфері регулювання зовнішньоекономічної діяльності, іноземні конкурентні та ринкові умови, вітчизняне та іноземне нормативно-правове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності, стан національної та зарубіжної економіки, вітчизняна та іноземна інфраструктура, міжнародні події політичного, економічного, соціального, військового характеру, іноземний інвестиційний та інноваційний клімат, рівень науково-технічного прогресу за кордоном тощо [17−19].

Здійснення антисипативного управління на підприємствах в умовах зовнішньоекономічної діяльності зумовлює значні переваги, оскільки:

— в умовах динамічності середовища функціонування суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності збільшує часові ресурси керівників для прийняття управлінських рішень за рахунок виникнення значного часового лагу між першими ознаками прояву потенційного явища та його конкретним реальним впливом;

— знижує рівень невизначеності умов функціонування суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, оскільки покликане визначати і адекватно обробляти слабкі, нечіткі інформаційні сигнали виникнення потенційних явищ та передбачати напрями їхнього розвитку;

— в умовах жорсткої конкурентної боротьби на зовнішніх ринках дозволяє суб`єктам зовнішньоекономічної діяльності ідентифікувати та використовувати нові додаткові можливості для одержання конкурентних переваг через реалізацію технології та використання інструментарію антисипативного управління, оскільки не кожне підприємство здатне виявити ці можливості на ранніх етапах їхнього виникнення та результативно використати перспективні шанси умов функціонування;

— удосконалює інформаційне забезпечення діяльності апарату управління зовнішньоекономічних підрозділів з позиції зниження ризику неповного охоплення даних тощо.

1.4 Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємства Зовнішньоекономічна діяльність — це заснована на взаємовигідних економічних відносинах діяльність у галузі міжнародної торгівлі, руху капіталів, міграції робочої сили, передачі технологій. У всіх країнах, а особливо в країнах із перехідною економікою, де сталася широка лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, її державне регулювання є об'єктивною необхідністю. Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів країни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, на розвиток конкуренції та ліквідацію монополізму.

До головних цілей державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать:

забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку країни;

стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;

створення найбільш сприятливих умов для залучення національної економіки в систему світового поділу праці;

наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Регулювання такої діяльності здійснюється за допомогою законів України, актів тарифного та нетарифного регулювання, економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та ін.), рішень недержавних органів управління економікою, які ухвалюються відповідно до їхніх статутних документів, договорів, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Органи державного управління, що здійснюють свої функції на макрорівні, поділяються на:

загальнодержавні структури, які регулюють діяльність усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності та територіального розміщення. До них належать Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк, Державний митний комітет, Антимонопольний комітет. У компетенцію Верховної Ради України входить ухвалення та зміна законів, затвердження основних напрямів зовнішньоекономічної політики та структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, укладання міжнародних угод, установлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності тощо. Кабінет Міністрів України визначає методи здійснення зовнішньоекономічної політики країни, координує діяльність міністерств та комітетів з регулювання зовнішньоекономічної діяльності, ухвалює нормативні акти з питань такої діяльності, укладає міжнародні угоди та ін. Національний банк регулює курс національної валюти, проводить розрахунки за отриманими державними кредитами та боргами, здійснює використання золотовалютного резерву країни. Міністерство економіки забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики, координує зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів підприємництва та контролює додержання ними умов міжнародних угод, уживає заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Державний митний комітет здійснює митний контроль в країні, а Антимонопольний комітет контролює додержання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства.

До територіальних органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності належать місцеві Ради народних депутатів та їхні виконавчі й розпорядчі органи, а також територіальні підрозділи органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Місцеві Ради народних депутатів та їхні виконавчі органи можуть виконувати свої зовнішньоекономічні функції лише через створені ними зовнішньоекономічні організації, які мають статус юридичної особи, і лише щодо суб'єктів підприємництва, розміщених на їхній території. Державні органи територіального регулювання зовнішньоекономічної діяльності створюються за погодженням з місцевими Радами народних депутатів у межах загального ліміту бюджетних коштів, що виділяються на утримання відповідних органів державного регулювання.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою адміністративних та економічних методів.

Адміністративні методи безпосередньо впливають на господарські відносини. Адміністративні методи найдоцільніше застосовувати за умов економічної нестабільності, зростання дефіциту та інфляції. Ними користуються, як правило, протягом короткого терміну з метою захисту економіки країни або її відродження через мобілізацію та оптимальне використання ресурсів. До них належать ембарго (повна заборона зовнішньоекономічної діяльності), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товару та ін.

Економічні — діють через ринковий механізм. Економічні методи регулювання займають провідне місце в період стабілізації економіки. До них належать митні тарифи, збори, імпортні депозити (в галузі імпорту), пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків тощо (в галузі експорту).

Важливу роль з-поміж економічних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відіграють валютні обмеження, які спрямовано на розширення або отримання розвитку зовнішньоекономічних зв’язків країни. Валютні обмеження охоплюють сферу зовнішньої торгівлі, рух капіталів та кредитів, переказ прибутків, податкових та інших платежів. У галузі зовнішньої торгівлі валютні обмеження вважають опосередкованим фактором стримування імпорту, оскільки використання валюти на закупівлю іноземних товарів дозволяється лише після отримання на це спеціального дозволу. Регулювання залучення та вивозу капіталу в цілому спрямовується на підвищення ефективності іноземного інвестування в економіку країни. Воно має подвійний характер. З одного боку, державне регулювання сприяє створенню сприятливого інвестиційного клімату за допомогою державних гарантій та надання пільг, а з іншого — обмежує вплив іноземного капіталу на економіку країни, яка залучає такі кошти.

У системі зовнішньоекономічних відносин держави головне місце належить торговельній діяльності. Саме зовнішня торгівля була тією початковою формою міжнародної господарської діяльності, яка стимулювала розвиток інших її видів. Міжнародна торгівля — це система економічних відносин країн, метою яких є ввезення або вивезення товарів та послуг. До товарів, що продаються та купуються на зовнішньому ринку, належать: готова продукція, сировина, напівфабрикати, а також призначені для продажу продукти інтелектуальної діяльності — патенти, ліцензії, фірмові знаки тощо. Міжнародна торгівля послугами охоплює міжнародний туризм, транспортні послуги, страхові операції, банківські, біржові та посередницькі послуги, ярмарки та ін. Надзвичайне поширення торговельної діяльності потребує законодавчого встановлення певних умов і правил її функціонування. При цьому метою державного регулювання зовнішньоторговельних операцій є встановлення найбільш сприятливих умов для вітчизняних виробників, заохочення вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмеження ввезення іноземних товарів до своєї країни. Залежно від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньої торговельної політики: вільна торгівля і протекціонізм.

Політика вільної торгівлі не передбачає втручання держави в зовнішню торгівлю. За цих умов експортно-імпортні відносини регулює не держава, а ринок на підставі співвідношення попиту та пропозиції. Саме вільна торгівля стимулює конкуренцію, примушує національні підприємства підвищувати якість своєї продукції та знижувати ціни. Протекціонізм — це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень. Така політика, з одного боку, сприяє розвитку національного виробництва та захисту вітчизняного виробника, а з іншого — може призвести до застійних явищ в економіці, посилення монополізму та зниження конкурентоспроможності національних товарів. Як правило, країни ведуть гнучку зовнішньоторговельну політику, котра поєднує як елементи вільної торгівлі, так і протекціонізм. Політика вільної торгівлі переважає за умов високого рівня розвитку продуктивних сил і ринкових відносин, а протекціонізм — за умов становлення ринкових відносин і недостатнього розвитку експортного потенціалу країни.

Державне регулювання зовнішньої торгівлі може бути одностороннім та багатостороннім. Одностороннє полягає в застосуванні певних методів регулювання міжнародної торговельної діяльності з боку однієї країни без погодження з іншими торговельними партнерами. Багатостороннє регулювання передбачає попереднє узгодження регулюючих механізмів між державами, що мають торговельні угоди. Прикладом такого багатостороннього регулювання торговельних відносин країн світової співдружності є діяльність Всесвітньої торгової організації (ВТО), яка використовує структури Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) та положення про торгівлю між членами угоди. У рамках ГАТТ (ВТО) проводяться переговори з актуальних проблем зовнішньоторговельної політики та міжнародної торгівлі.

Регулювання зовнішньоторговельної діяльності здійснюється за допомогою економічних та адміністративних методів. Економічні методи, у свою чергу, поділяються на тарифні й нетарифні. Центральне місце в державному регулюванні зовнішньої торгівлі належить тарифному регулюванню, яке в Україні спирається на Закон «Про єдиний митний тариф». Митний тариф — це систематизований перелік товарів із зазначенням мита, яким вони обкладаються під час перетину митного кордону країни. Митні тарифи розробляються за товарним класифікатором. Найпоширенішим класифікатором, що діє в міжнародній торгівлі, є так звана Гармонізована система опису та кодування товарів, яку Україна почала застосовувати з 1991 р.

Митні тарифи складаються з конкретних ставок мита. Мито — це податок, який стягується митними органами з товарів, що вивозяться або ввозяться на територію країни. Запровадження мита сприяє захисту національних виробників від іноземної конкуренції, забезпечує надходження коштів до державного бюджету, поліпшує умови доступу національних товарів на зарубіжні ринки. У міжнародній практиці застосовується експортне, імпортне, транзитне, антидемпінгове, компенсаційне та інші види мита. Найбільш широко в процесі державного регулювання зовнішньоторговельних операцій використовується імпортне (ввізне) мито, експортне (вивізне) мито застосовують лише окремі країни переважно до товарів традиційного експорту. В Україні з метою поповнення державного бюджету певний час застосовувалось експортне мито на шкіряну сировину й кольорові метали.

Величина мита визначається за допомогою ставок, які поділяються на адвалорні (процентні), специфічні та комбіновані. Адвалорне та специфічне мито по-різному здійснюють свою регулюючу функцію. За підвищення цін ефективнішим є адвалорне мито, а за зниження — специфічне. В окремих випадках використовуються ставки змішаного типу (комбіновані), коли товар одночасно обкладається адвалорними і специфічними видами мита (наприклад, 40% вартості, але не менш як 3 ЄВРО за штуку).

Важливим митним інструментом є антидемпінгове мито. Воно застосовується тоді, коли в країну ввозяться товари за цінами, які значно нижчі за ціни або навіть собівартість у країні-експортері, через що зазнають шкоди національні виробники аналогічних товарів. Антидемпінговим митом може обкладатися й експортна продукція, якщо її ціна суттєво менша за ціну інших експортерів подібних товарів. Ставка антидемпінгового мита не повинна перевищувати різниці між демпінговою ціною конкурентного товару та середньою ціною товару, що експортується або імпортується в країну.

До нетарифних методів державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності відносять: надання субсидій виробникам експортних товарів, пільгове експортне кредитування, застосування індикативних цін, установлення мінімальної митної вартості на окремі товари та ін. Субсидії спрямовано на підтримку національних виробників і за характером виплат їх поділяють на прямі й непрямі. Прямі субсидії надаються експортеру у формі безпосередніх виплат на відшкодування різниці між його витратами та отриманим доходом, а непрямі — є формою надання пільг в оподаткуванні, позик за більш низькими ставками, пільгових умов страхування тощо. Експортне кредитування передбачає фінансове стимулювання розвитку експорту національних товарів. Воно, як правило, здійснюється у формі надання державних кредитів національним експортерам під пільгові процентні ставки або іноземним імпортерам за умови придбання товарів лише вітчизняного виробництва.

У системі нетарифних інструментів є вагомими індикативні ціни, застосування яких спрямовано на збільшення валютних надходжень від експорту продукції і зменшення валютних витрат на закупівлю імпортних товарів. Індикативними називаються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися на аналогічну продукцію на момент здійснення експортно-імпортних операцій. Такі ціни можуть запроваджуватись на товари, щодо експорту яких встановлено особливі режими, спеціальні імпортні процедури або антидемпінгові заходи. Індикативні ціни розробляє Міністерство економіки на базі результатів аналізу інформації, яку воно одержує від митних, фінансових, статистичних, банківських та інших установ і організацій.

Щодо окремих імпортних товарів (тютюнові вироби та ін.) держава встановлює їхню мінімальну митну вартість. Метою її запровадження є забезпечення повноти сплати податку на додану вартість та недопущення заниження митної вартості товарів, що ввозяться в Україну. Так, якщо контрактна ціна товару менша за мінімальну митну вартість, то податок на додану вартість визначатиметься з мінімальної митної вартості. Перелік товарів та їхня мінімальна митна вартість затверджуються Кабінетом Міністрів України, а пропозиції щодо внесення змін до такого переліку розробляються Міністерством економіки та Державною митною службою країни.

До найпоширеніших адміністративних інструментів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності належать квотування та ліцензування. Квотування — це кількісне обмеження імпорту або експорту певної категорії товарів, а ліцензування — це умови і порядок надання державними органами спеціального дозволу на ввезення або вивезення таких товарів. Перелік товарів, щодо яких встановлюються спеціальні експортно-імпортні режими чи взагалі забороняється експорт та імпорт, затверджується Кабінетом Міністрів України. Надання квот та ліцензій на експорт та імпорт товарів і послуг здійснюється Міністерством економіки. Експортно-імпортні операції з товарами понад встановлені квоти можливі за умови сплати ввізного (експортного) мита.

Іншим напрямом державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є управління іноземними інвестиціями. Необхідність залучення зовнішніх інвестицій зумовлюється тим, що країна, маючи обмежені бюджетні фінансові ресурси, не може власними силами забезпечити ефективні структурні зміни в економіці. Це потребує пильної уваги до пошуку додаткових фінансових джерел, що з них найзначнішим є іноземне інвестування. Світовий досвід свідчить, що країни з перехідними економіками не можуть вийти з економічної кризи без залучення іноземних інвестицій. Використання таких інвестицій сприяє формуванню національних інвестиційних ринків, макроекономічній стабілізації економіки й уможливлює вирішення окремих соціальних проблем перехідного періоду. Тому іноземне інвестування посідає особливе місце в структурі зовнішньоекономічних пріоритетів української економіки.

Світове господарство розвивається. Зараз все сильніше і сильніше відчувається тенденція глобальної інтеграції, необхідність розширення участі країн у міжнародних зв’язках. Для реалізації цього потрібно: подальше удосконалювання тарифної політики; розробка системи мір державної підтримки експорту, а також проведення активних стабілізуючих дій в області кредитно-грошової політики й обмінного курсу. Тобто мова тут йде про комплексне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, причому в це заняття насамперед вкладається цілеспрямований механізм системи заходів підвищення економічного добробуту держави, шляхом підтримки конкурентоздатних національних виробництв на зовнішніх ринках і залучення капіталу для організації нових ефективних підприємств всередині країни. Важливість роздержавлення усіх відносин при переході від планової системи до ринкової, породжує помилкове представлення про, необхідність усунення держави із сфери економічних перетворень.

1.5 Аналіз законодавчих актів регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Аналіз літературних джерел показав, що більшістю авторів проблема правового забезпечення функціонування системи державного регулювання ЗЕД або не розглядається, або її аналіз носить поверховий характер, внаслідок чого питання про підстави діяльності, компетенцію, повноваження органів державного регулювання ЗЕД залишається нез’ясованим.

Ще Законом України «Про економічну самостійність Української РСР» від 13 серпня 1990 р. встановлено, що Україна самостійно здійснює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю, бере безпосередню участь у міжнародному поділі праці та розвиває економічне співробітництво з іншими державами на основі принципів заінтересованості, рівноправності й взаємної вигоди. Підприємства й організації мають право вступати в прямі господарські зв’язки та співпрацювати з підприємствами та організаціями інших держав, створювати з ними спільні підприємства, асоціації, концерни, консорціуми, союзи, інші об'єднання (ст. 12 закону). Принципи зовнішньоекономічної діяльності і її державного регулювання закріплені у базовому законі «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. Безпосереднє здійснення підприємствами зовнішньоекономічної діяльності регулюється державою в особі її органів, недержавних органів управління економікою (товарних, фондових, валютних бірж, торгових палат, асоціацій, спілок та інших організацій координаційного типу), самих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється для забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України, стимулювання прогресивних структурних змін в економіці та створення найсприятливіших умов для залучення економіки нашої держави до системи світового поділу праці та наближення її до ринкових структур розвинених країн світу. Для розвитку відзначених вище законів у наступні роки державні органи законодавчої і виконавчої влади України прийняли значну кількість нормативно-правових актів, спрямованих на врегулювання всіх напрямків зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі торгівлі, науково-технічного співробітництва, сфери послуг, розрахункових, кредитних й інших банківських операцій. Розглянемо загальні функції державного регулювання, які логічно випливають з системи принципів ЗЕД, та їх розподіл між органами державного регулювання (табл. 1).

Конкретизуючи відомості, наведені в таблиці, слід вказати, що в Україні, в основному, закладено основні нормативно-правові засади здійснення зовнішньоекономічної діяльності і створено систему її регулювання. Так, у Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Цивільному та Господарському кодексах України визначено склад суб'єктів ЗЕД та умови їх зовнішньоекономічної правоздатності. Низкою законодавчих та підзаконних актів спеціального змісту врегульовано порядок здійснення окремих видів ЗЕД, особливості відповідальності за порушення даного порядку і процесуальні аспекти її реалізації. Разом з тим необхідно звернути увагу на наявність певних протиріч у законодавчому забезпеченні здійснення ЗЕД та її регулювання.

Принцип суверенітету, який визначає волю і незалежність держави як інституту суспільства у виключному самовизначенні в законодавчій базі, не означає припустимість волюнтаризму у визначенні правил гри відносно господарської діяльності суб'єктів підприємництва України та іноземних суб'єктів у сфері ЗЕД.

Політика створення нормативно-правового поля ЗЕД має враховувати намагання нашої країни інтегруватися у світовий соціально-економічний простір і необхідність підвищення стабільності та сприятливості вітчизняного законодавства для розвитку відповідних зв’язків. Однак досвід показує, що окремі дії уряду прямо суперечать вищевикладеним міркуванням, наприклад, порушення державних гарантій щодо незмінності законодавства в сфері спільного підприємництва, іноземного інвестування, функціонування територій зі спеціальним режимом господарювання; окремі випадки — триразова зміна податкового законодавства у сфері міжнародного туризму у 2005 р., нераціональність податкової політики в сфері міжнародних фінансових операцій (лізингу, факторингу, форфейтингу), через яку ці види ЗЕД майже не здійснюються. Предметом даного дослідження не є оцінка ефективності спеціальних економічних зон, внеску спільних підприємств у економічне зростання і доцільності відповідних змін у законодавстві. Мова не йде про необхідність нехтування національними інтересами, і навіть фіскальними інтересами держави, але подібна нестабільність у нормативній базі регулювання ЗЕД свідчить, швидше, про непродуманість дій держави і їх ситуативну спрямованість.