Організація та перспективи стану галузей рослинництва у ДПДГ «Саливонківське»

Кабінет Міністрів України Національний університет біоресурсів і

природокористування України

Інститут бізнесу Кафедра Організації Агробізнесу КУРСОВИЙ ПРОЕКТ З дисципліни: «Організація та планування сільськогосподарського виробництва»

На тему: «ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СТАНУ ГАЛУЗЕЙ РОСЛИННИЦТВА У ДПДГ «Саливонківське»

Київської області, Васильківського району Проект виконала:

студентка 4 курсу, 8 групи Напряму підготовки «Фінанси і кредит»

Узун-Куртогло Евгенія Василівна Керівник курсового проекту:

Радько Віталій Іванович Київ-2013

ЗМІСТ Зміст Вступ Розділ 1. Організація і сучасний стан розвитку галузі рослинництва

1.1 Природні та економічні умови підприємства

1.2 Спеціалізація підприємства

1.3 Організація рослинництва

1.4 Економічна ефективність виробництва продукції рослинництва Розділ 2. Планування розвитку рослинництва

2.1 Обґрунтування виробничої програми з рослинництва

2.1.1 Планування використання земельних угідь

2.1.2 Планування врожайності сільськогосподарських культур

2.1.3 Планування розміру посівних площ, виробництва продукції та її розподіл

2.2 Планування засобів виробництва

2.3 Планування трудових ресурсів

2.4 Планування собівартості та реалізації продукції рослинництва Розділ 3. Перспективи розвитку галузі рослинництва Висновки і пропозиції

Список літератури Додатки

Вступ Головною метою даної роботи є визначення економічної ефективності рослинництва в обраному підприємстві, а також вивчення шляхів та методів її підвищення на плановий рік і перспективу.

В даній темі курсової роботи розкриваються проблеми та пропонуються шляхи їх розв’язання на прикладі ДПДГ «Саливонківське », що знаходиться в смт Гребінки, Васильківського району, Київської області.

Під час дослідження даної теми ми використовували: статистичний метод дослідження — застосовується у процесі дослідження масових даних і дозволяє встановити вплив тих чи інших факторів на кінцеві результати виробництва. Цей метод розглядає також об'єктивні статистичні показники в їх взаємодії і динаміці; балансовий метод використовують при зіставленнях, коли загальна величина показника повинна дорівнювати сумі окремих його частин.

На кожному етапі розвитку суспільства виробництво сільськогосподарської продукції було і залишається первинною основою життя і в цьому розумінні основою будь-якого матеріального виробництва. Воно задовольняє постійно зростаючі потреби населення в продуктах харчування, а промисловість у сировині для виробництва продовольчих і промислових товарів широкого вжитку.

Продукція сільського господарства та промислові товари, виготовлені з неї, складають близько 75% роздрібного товарообороту державної та кооперативної торгівлі. Тобто, у сільському господарстві України виробляється майже три четверті товарів народного споживання і біля третин національного доходу, тому від темпів розвитку аграрного сектору значно залежать темпи розвитку економіки держави.

Останніми роками сільське господарство нашої держави зазнало великих змін. Різко зменшилось виробництво всіх видів продукції, галузь перебуває у кризовому стані. Вихід із цієї складної ситуації можливий при поєднанні зусиль держави, керівників і спеціалістів, працівників підприємств усіх форм власності і господарювання.

Застосування принципово нових методів створення та рівноправного розвитку нових форм господарювання, утвердження господаря землі і майна, підвищення зацікавленості працівників у високопродуктивній праці сприятимуть насиченню споживчого ринку товарами і послугами, виробленою продукцією і сировиною до повного забезпечення ними потреб населення.

У формуванні ринку засобів виробництва і продовольчих товарів, удосконаленні систем ціноутворення та податкової, фінансово — кредитних відносин в АПК, створенні сприятливих умов для виробника за допомогою кредитних, податкових пільг, державного інвестування активну участь має взяти держава.

Рослинництво є комплексною основною галуззю сільського господарства. Її продукція становить більше половини валового виробництва продукції сільськогосподарського виробництва. Вона є визначальною для розвитку інших галузей, особливо тваринництва, оскільки кормова база останнього створюється переважно в цій галузі.

Саме тому важливо дослідити сучасний стан даної галузі, виявити слабкі сторони її діяльності. Завдяки плановим розрахункам, які мають передбачати введення комплексу заходів щодо покращення виробництва, запровадження інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та вдосконалення організації виробничих та управлінських процесів підвищують економічну ефективність виробництва продукції рослинництва, збільшують валові збори основних культур. Це дозволяє розв’язати проблеми як суспільства в цілому, через забезпечення населення продуктами харчування та дозволяє керівникам підприємства підвищувати заробітну плату робітників, так і приносить значні прибутки самому господарству.

Розділ 1. Організація і сучасний стан розвитку галузі рослинництва

1.1 Природні та економічні умови підприємства Підприємство ДПДГ «Саливонківське» виробничу діяльність якого я буду аналізувати у данномі курсовому проекті розміщене у смт. Гребінки, Васильківського району Київської області.

Структура управління: головною ланкою в управлінні господарством є директор. Йому підпорядковані головні спеціалісти, керуючі відділками, відділ кадрів, заступник директора по господарству, секретар. Їм в свою чергу підпорядкованіспеціалісти середньої ланки, які віддають розпорядження бригадирам та ланкам, якими вони керують. На підприємстві працівники фінансового відділу, головний економіст і головний бухгалтер, характеризуються високим досвідом.

Землекористування господарства знаходиться в південній частині Васильківського району і має 4 окремо розташованих відділки: Центральний, Чернишанський, Ксаверівський та Лосятинський, які в свою чергу знаходяться в межах відповідно: Гребінківської селищної та Саливонківської, Ксаверівської, Лосятинської сільських рад. Організаційна структура підприємства складається з таких відділів: Центральний з чисельністю працівників 46 чоловік, Черниші - 16 чоловік, Ксаверівка — 27 чоловік, Лосятин — 52 чоловіки.

На відділках знаходяться склади, зерносховища, криті токи, склади ПММ, механічні майстерні, гаражі, їдальні, бані, адміністративні корпуси та інше.

При характеристиці природних умов в яких веде свою діяльність дане підприємство, слід зауважити, що Київська область розташована в північній частині України. Розглянувши забезпеченість водними ресурсами Київську область, то з упевненістю можна сказати, що вона має досить великі запаси. Адже в самій області протікає р. Дніпро з його притоками — Рось, Десна, Ірпінь, Прип’ять та ін. Крім річок тут є 13 водосховищ, понад 2000 ставків, майже 750 невеликих озер. Межує область з Полтавською, Чернігівською, Черкаською, Вінницькою, Житомирською областями. Область поділена на 25 районів, нараховує 25 міст, у тому числі 11 міст обласного значення (включаючи м. Прип’ять) і 14 — районного значення, 29 селищ міського типу, 1132 сільських населених пункти. Усього населених пунктів — 1186. Поверхня області переважно рівнинна. Північна частина розташована в межах Поліської низовини. На сході територія області захоплює частину Придніпровської низовини. Найбільш підвищені і розчленовані - південна та південно-західна частини, які належать до Придніпровської височини.

Клімат — помірно континентальний. Середня температура січня — -5,6°С, липня — +19,3°С. Річна кількість опадів становить 570 — 610 мм. Найбільше природне багатство Київщини — її благодатні землі, значна частина яких — чорноземи. Площа сільськогосподарських угідь становить 1,7 млн. га (4,2% угідь України), ріллі - 1,4 млн. га. Рілля займає 63% земельного фонду, пасовища — 18%, сіножаті - 17%, багаторічні насадження — 2%.

Кліматичні умови області сприяють вирощуванню переважної більшості сільськогосподарських культур Європи, зокрема зернових (пшениця, ячмінь, кукурудза, гречка, просо), цукрових буряків, льону, картоплі, овочів, плодів, ягід, кормових культур, утримання великої рогатої худоби молочного і м’ясного видів, свиней, птиці, розвитку вівчарства.

У 2011 році господарствами Київщини зібрано — 2855 тис. тонн зерна при урожайності 46,6 ц/га, що на 12,7 центнерів більше ніж минулого року в початково-оприбуткованій вазі, є найбільшим за всю історію збору врожаїв на Київщині, починаючи з 1913 року.

· валовий збір кукурудзи — 1810 тис. тонн, урожайність — 80,4 ц/га;

· валовий збір цукрових буряків — 1490,6 тис. тонн, урожайність — 371 ц/га;

· валовий збір соняшнику — 167 тис. тонн;

· валовий збір сої - 246 тис. тонн;

· валовий збір картоплі - 1,826млн. тонн, урожайність — 187ц/га.

Важливою виробничою ланкою агропромислового комплексу є переробні заводи, тому в області значна увага приділяється розвитку харчової та переробної промисловості.

Основний напрям розвитку агропромислового комплексу області - технічне переоснащення комплексу, створення потужної харчової та переробної промисловості з упровадженням нових технологій, збільшення випуску овочевої продукції та фруктів.

Київщина вкрита густою мережею автомобільних і залізничних шляхів, загальна довжина яких становить відповідно 8200 та 800 км. По території області проходять автомагістралі міжнародного значення: Львів — Харків, Львів — Москва, Санкт-Петербург — Одеса та інші.

Підприємство ДПДГ «Саливонківське» займається: вирощуванням зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва. Сортова торгівля зерном та кормами для тварин. На базі даного підприємства знаходиться значна кількість земельної площі - 2548 га, що і дозволяє йому досягати поставлених цілей, а саме: освоєння нових технологій, розроблених науково-дослідними установами; вирощування нових, районованих високоврожайних сортів зернових та технічних культур; зниження собівартості продукції. Підвищення конкурентоспроможності по реалізації продукції; отримання прибутку для розвитку господарства, забезпечення більшого матеріального добробуту працівників господарства.

Таблиця 1.1.

Склад і структура сільськогосподарських угідь господарства ДПДГ «Саливонківське»

З даних таблиці видно, що загальна площа сільськогосподарських угідь ДПДГ «Саливонківське» за період з 2009 по 2011 рік не змінилась, залишаючись в обсязі 2707 га. Так само не зазнали змін площі ріллі - 2548 га, сіножатей — 135 га, пасовищ — 7га, багаторічних насаджень — 17 га. Найбільшу частку у структурі сільськогосподарських угідь займає рілля — 94,13% і цей показник не змінюється на протязі трьох років. Наступними за площею є сінокоси — 4,99%. І найменшу частку займають пасовища — 0,26% і багаторічні насадження — 0,63%. Це свідчить про високу розораність земель підприємства.

Усі землі поділяються на угіддя, тому що окремі ділянки неоднорідні за природними якостями і господарським використанням, до того ж не всі землі залучаються у сільськогосподарське використання.

У кожному сільськогосподарському підприємстві виділяють сільськогосподарські угіддя — ділянки землі, які мають конкретне сільськогосподарське призначення і систематично використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції. До них належать рілля, багаторічні плодово-ягідні насадження, природні сіножаті й пасовища. Інші угіддя є несільськогосподарськими (ліси, чагарники, болота, землі, зайняті водою, дорогами, будівлями та ін.).

Тому завдання підприємств — забезпечити переведення менш продуктивних угідь у більш продуктивні, наприклад, заліснення ярів, балок, залуження деградованих земель, переведення природних пасовищ у сіножаті тощо.

Для підприємства важливо бути забезпеченим основними виробничими фондами та правильно їх використовувати. Тому що основні фонди підприємства — це засоби праці, що беруть участь в процесі виробництва протягом тривалого періоду, зберігають свою натуральну форму і частинами переносять свою вартість на готовий продукт.

Засоби виробництва продукують продукцію, а виробничі фонди — формують її вартість.

В процесі виробництва окремих елементів основні виробничі фонди відіграють неоднакову роль, тому їх поділяють на активні і пасивні.

До активної частини відносять такі основні виробничі фонди, які безпосередньо беруть участь у виробництві готової продукції.

До пасивної частини основних виробничих фондів відносяться такі, які не беруть участі у виготовленні продукції, але забезпечують нормальне функціонування активної частини фондів.

Основні виробничі фонди підприємства — це велика кількість засобів праці, які відрізняються цільовим призначенням і строком використання.

Для характеристики оснащеності підприємства основними виробничими фондами та ефективності використання застосовують систему показників (таблиця 1.3):

· капіталозабезпеченість підприємства — вартість основних фондів з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь;

· капіталоозброєність праці - середньорічна вартість основних виробничих фондів з розрахунку на 1 га середньорічного працівника;

· капіталовіддача — вартість валової продукції на 1грн. вартості валової продукції;

· капіталомісткість — обернений показник до фондовіддачі, показує скільки необхідно основних виробничих фондів щоб виготовити продукції на суму 1 грн.

· норма прибутку — відношення прибутку до середньорічної вартості основних фондів і оборотних фондів, виражене у відсотках.

Таблиця 1.3.

Динаміка забезпеченісті підприємства основним капіталом і його використання ДПДГ «Саливонківське»

Оцінюючи основні виробничі фонди показником капіталозабезпеченість аналізованого господарства потрібно відзначити, що вони зменшились на 39,43% змінившись із 7,63 тисяч гривен на гектар до 4,62 тисяч гривен на гектар. Щодо капіталоозброєності можна сказати, що і цей показник знизився з 169,39 тисяч гривен на гектар до 113,8, або зменшилось на 32,82%. Показник капіталовіддача на відміну зростає з 0,17 гривен до 0,26, або зростає на 47,35%. Усі вищеназвані показники у тенденції до зростання говорять про позитивний результат і навпаки. Щодо фондомісткості, показник зменшився на 32,14%, з 5,77 гривен до 3,91 гривні, так як цей показник визначає розмір основних виробничих фондів ДПДГ «Саливонківське», необхідних господарству за даних умов для виробництва валової продукції вартістю 1 грн., то його зменшення — позитивна тенденція. Аналізуючи вищеназвані показники можна зробити висновок про те що вони знаходяться на досить високому рівні.

Так як за основними видами продукції виручка підприємства збільшується, це говорить про ефективність виробництва.

Зниження виручки з виробництва пшениці і ячменю може пояснюватися скороченям виробництва даних видів продукції.

Однак, для більш об'єктивної оцінки ситуації, що склалася слід звертати увагу на структуру товарної продукції в натуральному виразі тому що оцінка у вартісному вираженні може бути не об'єктивною оскільки зменшення або збільшення грошової виручки можливо за рахунок зростання темпів інфляції.

Кінцевий результат від використання всіх виробничих ресурсів показує економічна ефективність.

Отже, аналіз економічних умов господарювання в ДГ «Саливонківське» закінчимо. Визначивши економічну ефективність виробництва, де будемо використовувати такі показники: вартість валової продукції, прибуток, рівень рентабельності, норма прибутку. Відобразимо дані показники у таблиці 1.4. та проаналізуємо економічну ефективність сільськогосподарського виробництва.

Таблиця 1.4.

Результати господарської діяльності підприємства ДПДГ «Саливонківське»

рослинництво земельний сільськогосподарський посівний Аналізуючи економічну ефективність діяльності ДГ «Саливонківське» за 2009;2011 рр., з таблиці бачимо, що існує наступна тенденція. Вартість валової продукції на 1 гектар сільськогосподарських угідь найбільшого рівня сягнула у 2009 році, склавши 1,32 тис. грн., що на 10,75% більше за 2011 рік, на одного середньорічного працівника на протязі трьох років результат майже не змінювався, лише на 1%, на 1 грн. основних виробничих фондів найкращий результат був у 2011 році, що на 47,35% більше за 2009. Щодо прибутку на 1 гектар сільськогосподарських угідь можна сказати, що кращий результат підприємство досягло у 2011 році з результатом 1,04 тис. грн. на 1 сільськогосподарських угідь, що на 1368,75% більше за результат 2009 року, на одного середньорічного працівника так само найбільший прибуток було отримано у 2011 році, що на 1528,98% більше за 2009 рік, так само на 1 грн. основних виробничих фондів більше прибутку отримано у 2011 році в розмірі 0,23 тис. на 1 грн. основних виробничих фондів. Рівень рентабельності на протязі аналізованих років збільшувався з 3,67% у 2009 році до 35,24% у 2011 році, що становить різницю у 859,22%.

1.2 Спеціалізація підприємства Важливе значення для характеристики підприємства відіграє його спеціалізація. Однією з форм суспільного поділу праці є спеціалізація виробництва — це переважний розвиток однієї або декількох галузей у виробництві товарної продукції в окремих підприємствах, областях, районах.

Спеціалізація — це об'єктивний і закономірний процес, який розвивається на основі впроваджень, досягнень НТП.

Спеціалізація аграрних підприємств визначається структурою грошових надходжень від реалізації товарної продукції.

Під час визначення спеціалізації доцільно вираховувати рівень спеціалізації.

Для визначення рівня спеціалізації здійснимо розрахунок коефіцієнта спеціалізації:

де Kc — коефіцієнт спеціалізації, УТ — частка товарної продукції окремих галузей; i — порядковий номер частки товарної продукції в ранжированому ряду; - сума.

На прикладі таблиці 1.5. розглянемо та визначимо спеціалізацію ДПДГ «Саливонківське» Васильківського району, Київської області.

Таблиця 1.5.

Структура грошових надходжень від реалізації продукції ДПДГ «Саливонківське»

Виходячи з даних таблиці можна визначити що спеціалізація підприємства на протязі трьох років змінювалась. Отже у 2009 році основна частка у виробництві припала на озиму пшеницю — 38,18%, також велика частка належала ярому ячменю — 21,97%, сої - 12,63%, це означає що по виробництву саме цієї продукції спеціалізувалось підприємство у 2009 році. Щодо 2010 року можна сказати, що так як і у минулому найбільшу частку зайняла озима пшениця, навіть зі збільшенням — 43,47%, наступні: ярий ячмінь — 20,17%, гречка — 13,59%, це свідчить про те, що у 2010 році підприємство спеціалізувалося саме на цих культурах. І у 2011 році питому вагу займали: соя — 30,73%, гречка — 25,11%, озима пшениця — 20,15%. Отже ці культури переважали в спеціалізації підприємства. За підсумком трьох років найбільшу частку займали: озима пшениця, у порівнянні 2011 до 2009 року її доля зменшилась на 25,52%, ярий ячмінь — знизився на 37,93% у тому ж порівнянні, соя — зросла на 243,5% і гречка — зросла на 399,49% у порівнянні 2011 до 2009 року.

1.3 Організація рослинництва Як відомо, рівень розвитку рослинництва господарства визначається насамперед обсягом виробництва продукції, що в свою чергу залежить від розмірів посівних площ та їх врожайності. Урожайність є одним із основних і якісних показників стану виробництва сільськогосподарських культур, а тому її підвищення є одним із найважливіших питань піднесення виробництва в сільському господарстві. Урожайність — це якісний показник, на рівень якого впливають багато факторів. Залежність урожайності від впливу якого-небудь фактора можна встановити за даними масових спостережень. Найважливішою умовою підвищення урожайності є використання мінеральних і органічних добрив. Практика показує, що між урожайністю і внесенням органічних добрив існує тісна залежність.

Вища питома вага високоврожайних культур у структурі посівних площ дає змогу навіть при меншій площі посіву одержувати значно більший валовий збір, а, отже, сприятиме збільшенню кількості реалізованої продукції, що в свою чергу веде до збільшення прибутку господарства.

Розглянемо величину посівних площ, валових зборів, урожайності і реалізації продукції рослинництва в ДГ «Саливонківське»

Таблиця 1.6.

Динаміка виробництва продукції рослинництва ДПДГ «Саливонківське»

Отже, ДГ «Саливонківське» дотримується інтенсивного розвитку виробництва і наведені вище дані свідчать про покращення розвитку виробництва рослинництва в господарстві.

1.4 Економічна ефективність виробництва продукції рослинництва Сільське господарство є однієї з найважливіших галузей народного господарства. Воно виробляє продукти харчування для населення, сировину для переробної промисловості, забезпечує й інші нестатки суспільства. Тому, актуальною проблемою в даний час є проблема подальшого підвищення рівня ефективності цієї галузі.

Ефективність — це складна економічна категорія, у якій виявляється найважливіша сторона діяльності підприємства — його результативність. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень. У зв’язку з цим необхідно розрізняти такі поняття, як ефект і економічна ефективність. Ефект — це результат тих чи інших заходів, здійснюваних у сільськогосподарському виробництві. Він характеризується збільшенням урожайності сільськогосподарських культур, приростом продуктивності худоби і птиці.

Економічна ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. Ефективність виробництва — узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображується у високій результативності використання живої і уречевленої праці в засобах ви­робництва. Для визначення економічної ефективності виробництва в цілому по сільськогосподарських підприємствах використовується система показників, які доцільно обчислювати в такій послідовності:

вартість валової продукції (грн.) на 1 га сільськогосподарських угідь, на середньорічного працівника, на 100 грн. виробничих витрат, розмір валового і чистого доходу та прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь, на 1 середньорічного працівника, на 1 люд-год, на 100 грн. витрат виробництва, на 1000 грн. виробничих фондів; рівень рентабельності і норма прибутку сільськогосподарського виробництва.

Показники економічної ефективності сільськогосподарського виробництва визначають і порівнюють за окремі роки або в середньому за 3 — 5 років. Вони характеризують ефективність використання землі як основного засобу виробництва, рівень продуктивності праці, тобто ефективність використання трудових ресурсів, фондовіддачу і фондомісткість продукції, окупність виробничих витрат, рівень рентабельності виробництва.

Узагальнюючим показником економічної ефективності сільськогосподарського виробництва є показник рентабельності. Рентабельність означає прибутковість підприємства. Вона розраховується шляхом зіставлення валового доходу або прибутку з витратами чи використовуваними ресурсами.

На основі аналізу середніх рівнів рентабельності можна визначити, які види продукції і які господарські підрозділи забезпечують велику прибутковість. Це стає особливо важливим у сучасних, ринкових умовах, де фінансова стійкість підприємства залежить від спеціалізації і концентрації виробництва.

В даний час в Україні в умовах кризи спостерігається тенденція до значного зниження рівня рентабельності сільськогосподарського виробництва, що означає збитковість багатьох господарств.

Прибуток характеризує кінцеві економічні показники не тільки в сфері виробництва сільськогосподарської продукції, але й у сфері обігу, реалізації. Вона є як би фокусом, у якому знаходять висвітлення усі доданки, що складаються ефективність виробництва. Зі зростанням прибутку нерозривно зв’язаний ріст рентабельності виробництва. У свою чергу коли мова йде про те, що те чи інше господарство рентабельне, це означає, що в цьому господарстві не тільки відшкодовують витрати, зв’язані з виробництвом і реалізацією продукції, але і дістають визначений прибуток, що дозволяє господарювати на розширеній основі.

Норма прибутку визначається як процентне відношення прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних фондів. Цей показник розраховується по господарству в цілому і показує величину прибутку, що припадає на 1 грн. основних і оборотних фондів. Практично в різних господарствах часто досягають однакового рівня рентабельності при виробництві однойменної продукції, але мають різні показники норми прибутку. Це свідчить про те, що основні і оборотні фонди господарств використовуються з ефективністю.

Таблиця 1.7.

Економічна ефективність виробництва зернових і зернобобових ДПДГ «Саливонківське»

По реалізації зернових і зернобобових видно що реалізація протягом кожного року зменшується відповідно 2009 — 2010 р. у 1,7 раза, а 2009 — 2011 р. у 2.6 раза. Це зменшення може бути спричинене зменшенням посівних площ, або ж низькою врожайністю. Повна собівартість зернових і зернобобових у відношенні 2009 р. до 2011р. зменшилась на 12,4%. В иручка збільшилась на 32,7%. Урожайність по відношенню до 2009 р. зменшилась на 39,9%. Ціна реалізації 1 ц зросла у 3,2 рази. Рівень рентабельності з кожним роком збільшувався, а отже виробництво у даному підприємстві є рентабельним і економічно вигідним, і ефективним.

РОЗДІЛ ІІ. ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ РОСЛИННИЦТВА

2.1 Обґрунтування виробничої програми з рослинництва

2.1.1 Планування і використання земельних угідь Виробнича програма з рослинництва включає в себе планову структуру посівних площ, урожайність, план виробництва продукції певного асортименту, кількості та якості, а також комплекс агротехнічних заходів щодо виконання плану виробництва продукції (сорти, насінництво, добрива, пестициди, меліорація). Планування рослинництва господарства починають з розробки балансу земельних угідь і визначення напрямів цільового використання їх у плановому періоді. При цьому послуговуються чинним законодавством України щодо власності на землю, її оренди, землеволодіння та землекористування. У балансі зазначають усі види і розміри земельних угідь, що перебувають на перше число планового року у власності або в користуванні підприємства. Зазначають також площу розпайованих між суб'єктами приватизації земель, площу земель, переданих або взятих в оренду. Зазначають також грошову оцінкуземельних угідь.

Плануючи трансформацію земельних угідь (переведення їх з одного виду в інший), виходять з конкретних внутрішніх і зовнішніх умов господарства. В одних випадках передбачають можливе збільшення площ інтенсивніше використовуваних земель (ріллі, садів, ягідників, виноградників, хмільників і тутових насаджень) за рахунок менш продуктивних пасовищ і сіножатей чи освоєння площ, що не використовуються в сільськогосподарському виробництві (болота, піски, чагарники та ін.), усунення дрібноконтурності ділянок орних земель та кормових угідь. При складанні таблиці «Наявність земельних угідь та їх використання» показують наявність угідь попереднього року, планові зміни у використанні земельних угідь та їх склад планового року. Загальну площу окремих угідь на початок планового року записують на підставі даних державного обліку земель на 1 листопада попереднього року.

Таблиця 2.1.

Баланс земельних угідь та їх використання в ДПДГ «Саливонківське»

Отже, у плановому році площа всіх сільськогосподарських угідь не змінилась.

Таблиця 2.2.

Обчислення витрат на здійснення заходів по поліпшенню земель.

З таблиці 2.2., ми бачимо що витрати на здійснення заходів по поліпшенню земель дорівнюють нулю. Адже ДПДГ «Саливонківське» має 2548 га, що не здається в оренду, і використовується повність під посадку певних культур.

Таблиця 2.3.

Визначення беззбиткового обсягу виробництва і реалізації продукції рослинництва (за 3 роки)

Формули для розрахунку табл.2.3.:

1)Валове виробництво продукції = Зібрана площа х урожайність;

2)Урожайність = Зібрана площа / вироблено продукції;

3)Собівартість 1 ц. = (Виробнича с/в виробленої продукції х 1000)/вироблено продукції;

4)Повно с/в 1 ц. у фізичній масі = Повна с/в / реалізація продукції у фізичній масі;

5)Чистий дохід = Чистий дохід від реалізації продукції / реалізація продукції у фізичній масі;

6)Ціна реалізації 1 ц. продукції = Повна с/в 1 ц. у фізичній масі + чистий дохід 1 ц. продукції + с/в 1 ц. продукції;

Аналізуючи беззбитковий обсяг виробництва продукції можна визначити що найменший осяг належить озимій пшениці, що свідчить про те що вона є найменш ризикованою серед вибраних культур.

2.1.2 Планування урожайності сільськогосподарських культур Урожайність — це фактично зібрана кількість продукції з одиниці земельної площі. Плануванні врожайності сільськогосподарських культур передує детальний аналіз досягнутого її рівня на підприємстві. При цьому важливо виявити кількісний та якісний вплив на врожайність основних факторів, що її визначають (добрива, попередники, сорти, технології тощо). При плануванні врожайності сільськогосподарських культур використовують такі основні методи:

1. метод екстраполяції - знаходження наступних рядів динамічного ряду врожайності на основі фактичних її рівнів;

2. метод кореляційно — регресійного аналізу — побудова і дослідження виробничих функцій залежності врожайності сільськогосподарських культур від окремих факторів, які її формують;

3. нормативний метод у поєднанні у експертно — оцінним;

4. метод програмування врожайності.

В практиці найчастіше застосовують нормативний метод у поєднанні у експертно — оцінним. Сутність цього методу полягає у визначенні можливого приросту врожаю в результаті зміни динамічних факторів з наступним збільшенням фактичної середньозваженої врожайності на величину цього приросту.

Розрахуємо приріст врожайності озимої пшениці, ячменю та сої від додаткового внесення добрив на 2012 р. на основі таблиці 2.4.

Таблиця 2.4.

Розрахунок прибавки урожайності культур від збільшення внесення добрив Розрахунок табл. 2.4:

1)Кількість добрив в перерахунку на діючу речовину = кількість добрив, всього х вміст діючої речовини в добривах;

2)Буде використано діючої речовини з мін. добрив = в перерахунку на діючу речовину х коефіцієнт використання;

3)З 1 т органічних добрив рослини використовують: 1 кг N, 1,5 кг K2O, 1 кг P2O5, ці дані перемножуємо на 3 (внесено органічних добрив під попередник, т/га);

4)Буде використано діючої речовини, всього = буде використано з мін. добрив — з органічних добрив;

5)Прибавка урожайності = буде використано діючої речовини, всього / винос поживних речовин;

Отже, на основі даних таблиці, прибавка урожайності озимої пшениці становитиме 3,77 ц/га, ячменю 2,57 ц/га і сої 2,62 ц/га, оскільки при впливі комплексу різноманітних факторів визначатиме той, що знаходиться в найменшій кількості.

Таблиця 2.5.

Валовий збір і планова врожайність сільськогосподарських культур на підприємстві

Розрахунки для табл.2.5:

1)Урожайність = вироблено продукції / площу;

2)Валовий збір = (урожайність х на площу) + за 3 роки;

3)Середньозважена урожайність = валовий збір / площу;

4)Планова урожайність = Середньозважена урожайність + прибавка урожайності;

Отже, відповідно даним таблиці можна зробити висновок, що завдяки додатковому внесенню мінеральних та органічних добрив можна досягнути значного підвищення врожайності культур. Так, урожайність озимої пшениці планується довести до 33,36 ц/га. Урожайність гречки планується збільшити до 30,25 ц/га, а ячменю до 23,27 ц/га.

Одним із факторів, що впливають на урожайність сільськогосподарських культур є внесення мінеральних та органічних добрив (аміачна селітра, каїніт, суперфосфат гранульований, гній).

Для визначення потреби в добривах виходять з планових посівних площ і норм внесення добрив на 1га. Ці норми мають забезпечувати потребу рослин у поживних речовинах, високу окупність використання добрив, розширене відтворення родючості ґрунту та виробництво високоякісної продукції. Визначаючи норми внесення добри, треба врахувати всі взаємозв'язки між ґрунтом, рослинами і добривами, а також кліматичні умови (див. табл.2.6.).

При плануванні врожайності, необхідно опрацювати в господарстві заходи, спрямовані на забезпечення високих і сталих врожаїв усіх сільськогосподарських культур. При цьому, слід поліпшувати усі фактори, оскільки останні, в процесі виробництва впливають на урожайність комплексно.

Важливе значення для підвищення урожайності має застосування науково-обґрунтованих сівозмін, забезпечення такого чергування культур, при якому вони розміщувалися б після добрих попередників.

Таблиця 2.6.

Розрахунок норм добрив під запланований урожай

Тобто, для одержання урожайності озимої пшениці 33,36 ц/га необхідно внести на 1га відповідно 48, -299, 39 ц азотних добрив, фосфорних і калійних. Вартість 1 т азотних добрив становить 3500 грн, каїніту — 4500 грн за т. Отже витрати на добрива становитимуть — 193 451,9 грн.

2.1.3 Планування розміру посівних площ, виробництво продукції та її розподіл Обчисленню розмірів посівних площ передує виявлення найбільш конкурентоспроможних сільськогосподарських культур, під які слід виділяти в підприємстві більші посівні площі, через визначення їх економічної оцінки. Мета даної роботи полягає в тому, щоб на основі фактичних середніх даних виходу продукції з 1 га за останні роки, застосувавши дану систему показників, визначити найбільш ефективні культури і по можливості розширити їх посівну площу.

Перед визначенням розміру і структури посівних площу підприємству необхідно провести економічну оцінку сільськогосподарських культур. Мета даної роботи полягає в тому, щоб на основі фактичних середніх даних виходу продукції з 1 га за останні 3 роки, застосувавши систему показників, визначити найбільш ефективні культури і по можливості розширити їх посівні площі. Товарні культури оцінюють за показниками розміру прибутку та рівня рентабельності виробництва продукції. Прибуток визначають як різницю грошової виручки за реалізовану продукцію (без ПДВ) і витрат на її виробництво. Рівень ефективності кормових культур характеризують такі показники: вихід кормових одиниць, перетравного протеїну, кормопротеїнових одиниць з 1 га посіву; затрати праці на виробництво та собівартість 1 ц кормових одиниць, перетравного протеїну, кормопротеїнових одиниць.

Розміри посівних площ обчислюють двома способами :

1) діленням загальної потреби в продукції рослинництва по кожній культурі на її планову врожайність;

2) за розміром полів під культурою в системі сівозмін. Загальна потреба в продукції рослинництва визначається обсягом реалізації та внутрішньогосподарських потреб в ній.

Основними напрямками реалізації продукції рослинництва можуть бути: реалізація продукції за договорами з заготівельними, переробними, торгівельними та іншими організаціями; реалізація продукції через власні магазини, систему громадського харчування, на міських ринках тощо. Внутрішньогосподарські потреби в продукції рослинництва передбачають: створення насіннєвих і фуражних фондів; видача і продаж продукції працівникам підприємства; використання для переробки на підсобних промислових виробництвах підприємства; виділення у фонд допомоги тощо.

Потребу в насіннєвому матеріалі для вирощування сільськогосподарських культур, враховуючи і площу під кормовими культурами, яка забезпечується насінням за рахунок зернової групи, визначають на основі норм висіву на 1 га шляхом варіантного підходу методом наближених розрахунків. Оскільки площі посіву по відповідних культурах ще не визначені, розрахунки можна здійснювати двома методами. Попередньо визначають обсяг насіннєвого матеріалу за розміром посівних площ по культурах минулого року, а при кінцевих розрахунках здійснюють уточнення. Іншим методом визначають потребу в продукції рослинництва по всіх фондах (за винятком насіннєвого). Діленням загального її обсягу на заплановану урожайність визначають попередній розмір посівних площ і на підставі них — потребу в насіннєвому матеріалі. Визначений таким чином обсяг насіннєвого матеріалу додають до загального обсягу продукції по всіх інших фондах і діленням на заплановану урожайність розраховують посівні площі по культурах і підприємству.

Посівні площі сільськогосподарських культур планують з урахуванням виконання зобов’язань щодо продажу продукції рослинництва, створення насінних фондів, забезпечення тваринництва концентрованими, грубими, соковитими і зеленими кормами, задоволення потреб працівників господарства у продовольстві тощо. Повністю врахувавши ці потреби і планову врожайність, визначають посівні площі для кожної культури, які потім уточнюють при розміщенні культур у сівозмінах, проведенні балансових розрахунків продукції, кормів. Найбільш точно структуру посівних площ сільськогосподарських культур можна визначити з використанням економіко-математичних методів Таблиця 2.7.

Економічна оцінка сільськогосподарських культур

1)Сер. урожайність побічної продукції = сер. урожайність основної продукції х (1, 1.2, 1, 1.2);

2)Вихід з 1 га к. од. = (серед. урожайність основної продукції х 1.2)+(серед. урожайність побічної х 0.2);

3)Вихід перетравного протеїну = (урожайність основної х 117)/100 000+(урожайність побічної х 8)/100 000;

4)Д = (К +12П)/2 :Д — вихід кормо протеїнових одиниць; К — вихід кормових одиниць; П — вихід перетравного протеїну;

З даних таблиці 2.7. видно, що по даних культурах найбільш економічно вигідною є соя, прибуток на 1 га якої складає 6380 тис. грн., також вона має найвищу собівартість 1 ц кормових та кормопротеїнових одиниць та найбільший вихід кормопротеїнових одиниць з 1, найбільші затрати праці.

Відповідно до потреби в продукції рослинництва визначимо розмір і структуру посівних площ в таблицях 2.8. 1−3.

Таблиці 2.8.1

Розміщення культур у першій польовій сівозміні

Таблиці 2.8.2

Розміщення культур у другій польовій сівозміні

Таблиці 2.8.3

Розміщення культур у кормовій сівозміні

На основі даних таблиць 2.8.1−3 розрахуємо загальну посівну площу.

Таблиця 2.9.

Площі посіву культур

Отже, загальна посівна площа становить 2548 га. Найбільш питому вагу займають зернові культури, а саме озима пшениця, розмір посівної площі якої становить 569 га.

Обчислимо вартість валової продукції на плановий рік.

Таблиця 2.10.

Виробнича програма по рослинництву

Виходячи з даних таблиці вартість валової продукції в 2012 р. за планом має становити 7 859 988 тис. грн., це більше за 2011 р. Підвищення вартості валової продукції в плановому році, порівняно з фактичним пов’язано із збільшенням виробництва таких культур як ячмінь і соя.

Планування обсягів виробництва продукції рослинництва здійснюється на основі запланованої урожайності і посівних площ.

Після обчислення планових обсягів виробництва продукції рослинництва, визначають потребу в насінні. Кількість насіння на 1га визначають на підставі необхідної кількості для одержання відповідної густоти рослин і високого врожаю. Вона залежить від сорту, посівних якостей насіння, способів і строків посіву, попередників, ґрунтово-кліматичних умов.

Таблиця 2.11.

Розрахунок потреби і вартості насіння

З данних таблиці видно, що найбільша необхідність виникає у насінні озимої пшениці, адже планується виділити на неї найбільшу площу посіву. Ціна за 1 ц насіння становить 250 грн.

2.2 Планування засобів виробництва В умовах науково-технічного прогресу, швидких темпів розвитку виробничих сил і переходу на індустріальні методи одержання сільськогосподарської продукції, зростає кількість і змінюється якість засобів виробництва. Правильне їх формування, виробництво і використання, дозволяє зменшити вихід продукції на одиницю вартості цих засобів, підвищити ефективність галузі. Виробництво продукції різних видів здійснюється робітниками, які впливають на предмети праці засобами праці. Засоби праці і предмети праці в своїй сукупності складають засоби виробництва, які є матеріальною основою матеріально-технічної бази і окремих підприємств. Основні питання планування потреби у засобах виробництва та їх використання, які доводиться розробляти під час складання річних планів у сільськогосподарських підприємствах такі: визначення річного плану механізованих робіт і розподіл їх за марками тракторів, комбайнів та інших сільськогосподарських машин; розрахунок потреби у засобах механізації; планування використання автомобільного транспорту; ремонтів і технічних обслуговувань тракторів і сільськогосподарських машин; розрахунок потреби у нафтопродуктах тощо.