Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Агро-кліматичні райони промислового виноградарства

КурсоваДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

За недостатнього зволоження з метою забезпечення необхідних умов для росту й плодоношення винограду використовують штучне зрошення. Нині зрошується 13 198,6 га або 15,6% виноградних насаджень України. Більше ніж половина таких виноградників зосереджена в АР Крим — 51,9%, з яких 14,6% належить Національному виробничо-аграрному об'єднанню «Масандра» (12,4% — краплинне зрошення), 8,5% зосереджено… Читати ще >

Агро-кліматичні райони промислового виноградарства (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Курсова робота

Агро-кліматичні райони зони виноградарства

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Зональна концентрація промислового виноградарства на Україні
    • 1.1 Розміщення виноградників за загальним районуванням
    • 1.2 Площі виноградників України
    • 1.3 Господарська організація виробництва
  • Розділ 2. Агроекологічні умови вирощування виноградних насаджень
    • 2.1 Кліматичні характеристики зон виноградарства
    • 2.2 Ґрунтовий склад виноградників
  • Розділ 3. Сортовий склад та стан виноградних насаджень по районах України
    • 3.1 Площі та характеристика сортів винограду
    • 3.2 Віковий склад виноградників та оцінка їх стану
    • 3.3 Специфіка розвитку виноградарства в Закарпатській області
  • Висновки
  • Список використаної літератури

Вступ

Виноградарство та виноробство в Україні завжди були важливою галуззю агропромислового комплексу. Займаючи незначну питому вагу в площі сільськогосподарських угідь (від 0,9% в Миколаївській і Херсонській областях, до 4,4% - в АР Крим), ця галузь суттєво впливає на рівень соціально-економічного розвитку регіонів.

За площами виноградників Україна посідала в колишньому СРСР третє місце, а за виробництвом вина — друге місце. Споживання вина виноградного на душу населення в Україні на рік складало у 1980 р. — 16,9 л./чол., у 1997 р. — 1 л/чол. За останні 20 років площі виноградників в Україні знизилися в 1,6 рази, випуск виноградного вина — у 5,6 рази, споживання вина на душу населення — у 16 разів. В Україні найбільші площі виноградних насаджень були у 1971 р. (188 тис. гектарів) За цим показником Україна посідала четверте місце серед колишніх радянських республік.

На сучасному етапі розвитку економіки, продукція виноградарства та виноробства має виняткове значення для підвищення якості життя населення України. До того ж, галузі виноградарства і виноробства були і є важливими бюджетоутворюючими складовими агропромислового комплексу України.

Актуальність теми даної курсової роботи визначається тим, що виноградарсько-виноробне виробництво традиційно відносять до галузей економіки України, що мають перспективи виходу на світовий ринок. Саме спроможність виноробства представляти Україну на світовому ринку є важливим чинником підвищеної уваги з боку держави, економічної та агропромислової науки до проблем його функціонування та розвитку.

В умовах глобалізації ринку вина та вступу України до СОТ конкуренція загострюється, що потребує перебудови виноградарської галузі таким чином, щоб її продукція відповідала високим вимогам ринку. Саме тому, в світлі цього питання, загострюється проблема ефективного використання вже існуючих насаджень, наукового опрацювання нових способів підвищення врожайності, оптимізації ґрунтів виноградників та можливостей покращення сортів винограду.

Метою даної курсової роботи є надати розгорнуту характеристику зон промислового виноградарства України, висвітлити питання щодо сортового складу по районах галузі.

Відповідно до зазначеної мети поставлено та вирішено наступні завдання:

ѕ надати характеристику зональної концентрації промислового виноградарства на Україні;

ѕ проаналізувати агроекологічні умови вирощування виноградних насаджень;

ѕ визначити сортовий склад та дати оцінку стану виноградників України;

ѕ виявити особливості вирощування винограду на Закарпатті.

Об'єктом дослідження курсової роботи є система зон промислового виноградарства України.

Предметом дослідження курсової роботи є зональні агро-кліматичні умови вирощування винограду на України.

Розвиток виноградарського комплексу не може розглядатись без врахування наукових розробок українських вчених, які присвятили свої роботи цій проблемі: Бондаренко А. О., Коваль Н. М., Литвинов П. И., Гумган А. Б., Авидзба А. М., Магійович М.І [17, 18]., Сілецька Н.В., Шальнєва В.В. та інші.

Методи дослідження. У дослідженні структури виноградарського комплексу застосовано методи аналізу, спостереження, статистичний, порівняння, групування та узагальнення, монографічний, а також логічний підхід. Використано дані офіційної статистики України, відповідні нормативно правові акти України, експертні оцінки відомих фахівців у сфері дослідження.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. У першому розділі «Зональна концентрація промислового виноградарства на Україні» ми надаємо характеристику площ та організації господарства відповідно до зон промислового виноградарства України. У другому розділі «Агроекологічні умови вирощування виноградних насаджень» ми розглядаємо кліматичні характеристики та ґрунт зон виноградарства України. У третьому розділі «Сортовий склад та стан виноградних насаджень по районах України» ми аналізуємо сортовий склад та даємо оцінку стану виноградних насаджень України.

Розділ 1. Зональна концентрація промислового виноградарства на Україні

1.1 Розміщення виноградників за загальним районуванням

Територія України характеризується значною різноманітністю природних і ґрунтово-кліматичних зон. З урахуванням цих особливостей в Україні виділено регіони, макрозони й мікрозони вирощування винограду, визначено їхню спеціалізацію по виноградарству й виноробству та сортимент винограду, що її забезпечує [9, с. 29].

На цей час установлені зони промислового виноградарства на Україні, що охоплюють південні регіони, зокрема, АР Крим, Одеську, Миколаївську, Херсонську й частково Запорізьку області та Закарпаття. Згідно існуючого природного районування на території України виділено 15 виноградарських зон (макрозон), які є основою для сорторайонування, і 58 природно-виноградарських районів (мікрозони). Зокрема, в Автономній Республіці Крим нараховується 6 макрозон і 12 мікрозон, в Одеській області - 3 і 16, Херсонській — 2 і 10, Миколаївській — 2 і 7, Закарпатській — 1 і 12 та в Запорізькій — 1 і 6, відповідно [Додаток А].

Макроі мікрорайонування сприяє раціональному використанню виноградною рослиною природних умов, широкому діапазону виробництва галузі, високій економічній ефективності виноградно-виноробної продукції, високій економічній ефективності виноградно-виноробного комплексу.

Але, роблячи аналіз наявних виноградарських зон України, слід відмітити їхню недосконалість. Наприклад, території м. Севастополь і м. Бахчисарай, які входять до четвертої зони, характеризуються значними відмінностями, як за ґрунтово-кліматичними умовами, так і за виробничим напрямком використання виноградно-виноробної продукції. У той же час рекомендації за сортиментом даються на всю зону (у відповідності з Каталогом сортів рослин, придатних для поширення в Україні, 2008 р).

Тому розглядаючи питання подальшого розвитку виноградної галузі в Україні, необхідно здійснювати більш диференційований підхід при районуванні й обґрунтуванні зон промислової культури винограду. На підставі ампелоекологічної оцінки земель необхідно уточнити сорторайонування й спеціалізацію районів розміщення виноградарства й виноробства, виділити мікрозони для виробництва вин вищих категорій якості [26, с. 254].

1.2 Площі виноградників України

Як уже зазначалося, найбільшого поширення виноградарська галузь України набула в 6 регіонах: Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Запорізькій, Миколаївській, Одеській та Херсонській області. У межах цих регіонів до даної спеціалізації залучено 60 районів. Загальна площа виноградників у сільськогосподарських підприємствах України станом на 1.09.08 р. становить 84,61 тис. га (табл. 1.1). Серед основних виноградарських регіонів найбільшу площу виноградних насаджень має Одеська область — 38,95 тис. га, що становить 46% від загальної по Україні. Майже 37% займають виноградники Автономної Республіки Крим — 31,0 тис. га. Решта (17,4%) зосереджені в Миколаївській (7,1%), Закарпатській (2,7%) та Запорізькій (0,4%) областях.

Частка виноградників у загальній площі сільськогосподарських угідь України становить 0,2%, у сільськогосподарських угіддях шести виноградарських регіонів — 0,8%. Серед регіонів найбільшу питому вагу в сільськогосподарських угіддях мають виноградники Автономної Республіки Крим (1,7%) і Одеської області (1,5%), а найменшу — Запорізької області (менше 0,1%). Серед багаторічних насаджень найбільшу питому вагу мають виноградники Одеської області (42,8%) і АР Крим (38,5%). У загальній площі сільськогосподарських угідь України, яка станом на 1.01.2008 р. становила 41 650,0 тис. га, частка виноградних насаджень становить 0,2%, а в багаторічних насадженнях — 9,4.

Таблиця 1.1

Питома вага виноградників у структурі сільськогосподарських угідь.

Регіон

Площа сільськогосподарських угідь, тис. га

Площа багаторічних насаджень, тис. га

Площа виноградників, тис. га

Питома вага виноградників у площі с.-г. угідь, %

Питома вага виноградників у площі багаторічних насаджень, %

АР Крим

1858,4

80,6

31,00

1,6

38,5

область

Закарпатська

453,2

27,2

2,32

0,5

8,5

Запорізька

2248,3

39,0

0,29

0,0

0,7

Миколаївська

2010,1

35,9

5,97

0,3

16,6

Одеська

2593,9

91,1

38,95

1,5

42,8

Херсонська

1970,9

26,6

6,07

0,3

22,8

Всього

11 134,8

300,4

84,61

0,8

28,2

Україна

41 650,0

899,0

84,61

0,2

9,4

Частка плодоносних виноградників станом на 1.09.08 р. становить 65 111,8 га (76,9%), а молодих, відповідно — 19 497,3 га (23,1%) [Додаток Б]. Основна частина площ плодоносних насаджень зосереджена в Одеській області - 43,3% і АР Крим — 41,0%. Решта (15,7%) цих площ розподіляються між Миколаївською, Херсонською, Закарпатською та Запорізькою областями наступним чином: 7,0; 5,7; 2,7 і 0,3%. Питома вага плодоносних виноградників у загальній площі насаджень складає: в АР Крим — 83,9%, Одеській області - 75,6%, Закарпатській — 76,9, Миколаївській — 74,6, Херсонській — 59,0 і Запорізькій — 55,0.

Загальна площа виноградних насаджень у порівнянні з 1979 роком зменшилася на 139,7 тис. га або на 62% (табл. 1.2). Зокрема в Запорізькій області площі зменшилися на 91%, Закарпатській — 79, Херсонській — 76, АР Крим — 66, Миколаївській — 63 і Одеській — 50. У цілому по Україні питома вага площ плодоносних насаджень збільшилася на 5%, а молодих, відповідно, на таку ж частку зменшилася. Лише в Одеській і Запорізькій областях встановлено зменшення питомої ваги плодоносних насаджень на 8 і 11%, відповідно. Досить суттєво за останні 30 років зменшилася питома вага молодих насаджень в АР Крим — на 19%.

Таблиця 1.2

Динаміка площ виноградних насаджень (за даними Виноградного кадастру Української ССР, 1980 р. і станом на 1.09.08 р.).

Регіон

Всього, га

з них плодоносних

1979 р.

2008 р.

+/- до попереднього

1979 р.

2008 р.

+/- до попереднього року

га

% до заг площі

га

% до заг площі

АР Крим

— 59 791

— 32 866

область

Закарпатська

— 8478

— 5814

Запорізька

— 3187

— 2142

Миколаївська

— 10 169

— 7119

Одеська

— 39 192

— 34 162

Херсонська

— 18 892

— 10 738

Разом по Україні

— 139 708

— 92 841

За недостатнього зволоження з метою забезпечення необхідних умов для росту й плодоношення винограду використовують штучне зрошення. Нині зрошується 13 198,6 га або 15,6% виноградних насаджень України. Більше ніж половина таких виноградників зосереджена в АР Крим — 51,9%, з яких 14,6% належить Національному виробничо-аграрному об'єднанню «Масандра» (12,4% - краплинне зрошення), 8,5% зосереджено в зоні міста Севастополь, 5,1 — Кіровському районі, 4,7 — Красногвардійському, 4,5 — у зоні міста Феодосія та 14,5% - в інших районах. У Білогірському, Ленінському, Роздольненському та Чорноморському районах виноградники не зрошуються. Крім АР Крим, 26,9% зрошуваних виноградників України зосереджені в Херсонській області, 17,9 — Одеській, 3,3 — Миколаївській та 0,1 — Запорізькій. У Закарпатській області зрошення на сьогодні не проводиться.

Найбільшу питому вагу зрошуваних виноградників серед регіонів має Херсонська область — 58,5%, з них у місті Нова Каховка — 26,1%, Білозерському районі - 13,7, Бериславському — 8,2, Голопристанському — 6,3. В АР Крим частка зрошуваних виноградників становить 22,1%, Миколаївській — 7,2, Одеській — 5,0 і Запорізькій — 3,7% [9, с. 42].

Станом на 1.01.1979 р. частка прищеплених насаджень винограду становила 48,8%, що негативно впливало на їх ефективність. Нині ця площа зросла до 85%, з них в Одеській області - 46,5%, АР Крим — 42,2, Миколаївській області - 6,2, Херсонській — 3,8 і Закарпатській — 1,1. Лише в Запорізькій області всі виноградні насадження є кореневласними. Високий відсоток кореневласних насаджень винограду в Закарпатській області - 64%, що майже на 7% більше відносно 1979 року [5, с. 252].

1.3 Господарська організація виробництва

Станом на 1.09.08 р. в Україні налічується 454 господарств, які займаються вирощуванням винограду [Додаток В]. Майже половина їх зосереджена в Одеській області - 205, що становить 45%. У даному регіоні найбільша кількість господарств галузі сконцентрована в Тарутинському (43 шт.) і в Болградському (35 шт.) районах. В АР Крим загальна кількість господарств в 1,7 рази менша від Одеської області - 119 шт., у Херсонській області - 62, Закарпатській — 47, Миколаївській — 13 і Запорізькій — 8.

Згідно Земельного кодексу України (стаття 78, пункт 3) земля може перебувати в приватній, комунальній та державній власності. Виробництвом винограду в Україні займаються різні категорії господарств, основними є великі господарства, зокрема, недержавні сільськогосподарські підприємства: акціонерні товариства, дрібні особисті селянські господарства, виноградарські товариства й фермерські господарства. У державній власності залишились здебільшого виноградарські та садівничі держгоспи-заводи, переважно в АР Крим та Закарпатській області. [12, с. 91].

Станом на 1.09.08 р. 411 господарств, що займаються вирощуванням винограду або 90,5% від їхньої загальної кількості, належать до приватної форми власності. Зокрема, найбільш розповсюдженими є фермерські господарства, а також товариства з обмеженою відповідальністю та приватні підприємства. До державної форми власності належить 42 підприємства (9,2%) і одне господарство в Херсонській області відноситься до комунальної форми власності.

Господарства приватної форми власності займають нині 69 156,6 га, що становить 81,8% загальної площі виноградних насаджень, у той час як державні господарства займають 15 452,5 га (17,1%), а комунальної форми власності - 945,8 га (1,1%). Оцінюючи кількість господарств за формами власності, яка припадає на зазначені площі, можна зробити висновок, що середня площа державних підприємств значно більша, ніж приватних. Так, у середньому на одне господарство державної форми власності припадає 359 га, а на приватне — 168.

У розрізі регіонів розподіл площ за формами власності має таку ж тенденцію — значна перевага приватних над державними. Зокрема, в Одеській області серед 205 господарств лише 3 є власністю держави. В Овідіопольському районі знаходиться два — Державне підприємство «Навчально-дослідне господарство ім. Трофімова Одеського державного аграрного університету» та Державне підприємство «Дослідне господарство «Таїровське» і в Болградському одне — Державне підприємство «Дослідне господарство ім. О.В. Суворова».

У Херсонській області серед 62 господарств одне господарство має комунальну форму власності, а решта 61 — приватну. Частка державних підприємств у Запорізькій області є найбільшою — 38%, але її складають лише 3 господарства з 8 наявних в області. В АР Крим з 119 господарств 28 знаходиться в державній власності (24%). Виноградні насадження цих господарств займають площу 12 385,7 га (40%), а середня площа виноградників одного господарства 442 га. Значна частка державних підприємств в АР Крим (9 шт.) належить Національному виробничо-аграрному об'єднанню «Масандра»: ДП «Гурзуф», «Морське», «Судак», «Веселівське», «Лівадія», «Таврида», «Алушта», «Малоріченське» і ДВП «Привітне». Виноградники цих підприємств складають 33% від загальної площі господарств державної форми власності в АР Крим. У Закарпатській області до державної форми власності відноситься 6 господарств (13%), зокрема, в Ужгородському районі - 3, Берегівському — 2 і Виноградівському — 1. Площа цих насаджень становить 520,3 га (22%) [9, с. 49].

Станом на 1.09.08 р. значну частку виноградарських господарств становлять дрібні з площею виноградних насаджень 5- 50 га — 177 господарств, що становить 38,3% від їхньої загальної кількості [Додаток Г]. З них 77 знаходиться в Одеській області, 43 — АР Крим, 27 — Херсонській і 23 — Закарпатській області.

Дещо меншу частку складають господарства із площею >200 га — 113 шт. або 25,3%, проте, вони мають найбільшу питому вагу в загальній площі - 76,5%. Господарства площею 100−200 га становлять 15,7% (71 шт.) і займають 13,2% загальної площі насаджень, з площею 50−100 га — 11,8% (54 шт.) і займають 5,1% виноградників.

В АР Крим, Одеській, Херсонській, Запорізькій і Закарпатській областях також переважають господарства з площею виноградників 5−50 га. Лише в Миколаївській області 9 з 13 господарств мають площу більше 200 га.

У середньому в Україні на одне господарство припадає 173 га виноградних насаджень, у тому числі в регіонах: АР Крим — 258, Миколаївська область — 459, Одеська — 162, Херсонська — 98, Закарпатська — 49 і Запорізька — 37 га. Крім того, слід зазначити, що 5951,9 га виноградників знаходиться на присадибних ділянках.

Великі виноградарські підприємства в технологічному плані мають безперечну перевагу перед дрібними, в яких надто обмежені можливості для ефективного використання техніки й прогресивних технологій, а також відсутні кваліфіковані кадри і, як результат, послаблення рівня конкурентоспроможності продукції. Поряд із поглибленням спеціалізації і диференціації розвиваються протилежні їм процеси — кооперування, агропромислова інтеграція і диверсифікація на різних рівнях виробництва. Понад 90% винограду направляється на промислову переробку на вино, виноматеріали і соки. Тому у виноградарстві раніше, ніж в інших галузях сільського господарства, почали розвиватися різні форми агропромислової інтеграції, зокрема: агропромислові підприємства, внутрішньогосподарські агропромислові підрозділи, міжгосподарські підприємства та міжгалузеві формування. У таких підприємствах раціонально використовуються виробничі ресурси і досягається висока ефективність галузі, оскільки без участі посередників випускається кінцевий продукт споживання. У ряді багатогалузевих господарств формуються і функціонують внутрішньогосподарські агропромислові підрозділи, які за кількісними параметрами і ефективністю галузі не поступаються агропромисловим підприємствам [9, с. 50].

Розділ 2. Агроекологічні умови вирощування виноградних насаджень

2.1 Кліматичні характеристики зон виноградарства

Клімат є одним із найважливіших факторів серед комплексу природних умов для вирощування винограду. В Україні клімат помірно-континентальний, за винятком південного берегу Криму, де він характеризується як субтропічний. Із заходу на схід рівень континентальності збільшується, що обумовлює сприятливі для вирощування винограду зони в Південному Степу і на Південному березі Криму [14, с. 112].

Температура — основний фактор необхідний для існування рослин, регулює темпи росту й розвитку, впливає на проходження фенологічних фаз, на хід фотосинтезу й транспірацію. За біологічний нуль у виноградарстві прийнято температуру +10°С. Тобто, температура 10 °C і вище є активною і її враховують під час встановлення строків достигання винограду та настання окремих фаз вегетації. Теплозабезпеченість або сума активних температур вища +10°С (УТ>10°С) за період від розпускання бруньок до закінчення вегетації лімітує вирощування винограду. ЇЇ нестача обумовлює невизрівання врожаю, а нерідко і однорічної деревини. Останнє знижує зимостійкість рослини, послаблює її, зменшує врожайність у наступні роки, а іноді викликає загибель окремих пагонів та цілих кущів [9, с. 81]. .

У межах України УТ>10°С коливається від 2400 до 3900 °C. Зростає вона від 2400−2600°С на північному заході і півночі до 3200−3500° на півдні Степу і Закарпатті. На південному березі Криму по лінії Симеїз-Місхор-Лівадія — 4000−4200°С, Алушта-Судак — 3400−3700°С. У Карпатах знижується до 1400−1800°С. За природнокліматичними зонами сума активних температур розподіляється наступним чином: Полісся — 2400−2600°, Лісостеп — 2400−2900°, Північний Степ — 2800−3300°, Південний Сухий Степ — 3100−3500°, Південний берег Криму 3700−3900° [12, с. 77].

В залежності від строків дозрівання всі сорти поділяють на декілька груп, які відрізняються тривалістю періоду і потребою в активних температурах для визрівання (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Сума активних температур необхідних для визрівання винограду

Групи сортів по строкам дозрівання

За даними

К-сть днів від розпускання до дозрівання

Ф.Ф.Давітая

М.А. Лазаревського

І.А. Китаєва

Ін.-т Таїрова

Дуже раннього

2200−2600

2200−2400

2000;2450

105−115

Раннього

2600−3000

2400−2600

2450−2850

115−125

Середньораннього

;

2600−2700

;

;

125−130

Середнього

3000−3400

2700−2800

2850−3100

130−135

Середньопізнього

;

2800−2900

;

3000−3050

135−140

Пізнього

3300−3800

2900−3000

> 3100

3100−3300

140−145

Дуже пізнього

> 3800

> 3000

;

;

145−150

За Лазаревським для визрівання різних за швидкістю стиглості сортів винограду УТ>10°С повинна складати 2400−3100°С; згідно Давітая, для забезпеченості різного направлення виноградної промисловості цей показник складає 2500−4100°С і більше. За даними Української сільськогосподарської енциклопедії (1970 р.), цей показник для дуже ранніх сортів складає 2000;2450°С, ранніх — 2450−2850°С, середніх — 2850−3100°С, пізніх і дуже пізніх — вище 3100 °C [12, с. 79]. .

В зоні з найменшою теплозабезпеченістю (до 3000°С) нині зосереджено 3% (2534,4 га) всіх насаджень винограду, зокрема, 2% в Одеській області (Великомихайлівський і Роздільнянський райони), 0,9 — Миколаївській (Веселинівський, Вознесенський та Казанківський райони) і 0,1 — в АР Крим (Білогірський район) [Додаток Є]. Виходячи з теплозабезпеченості даної зони тут можна вирощувати дуже ранні, ранні та середні сорти. Але разом з тим, ще у 80-х роках (Виноградний кадастр, 1980) було зазначено, що дана зона не є перспективною для розвитку виноградарства, оскільки вірогідність отримання кондиційного винограду тут складає 75−100% для ранніх і 50% для сортів середнього терміну дозрівання.

В зоні з сумою активних температур 3000−3300°С, яка характеризується сприятливими умовами для вирощування та отримання кондиційного винограду ранніх та середніх сортів дозрівання, знаходиться 31 108,4 га виноградних насаджень або 36,8%. З них 86,9% зосереджено в Одеській області, 7,2 — в АР Крим, 4,1 — Миколаївській області, а решта 1,8% знаходяться в Закарпатській, Херсонській та Запорізькій областях.

Для вирощування сортів пізнього строку дозрівання та отримання кондиційного винограду ранніх та середніх сортів більш сприятливою є зона з сумою активних температур 3300−3500°С. Нині тут зосереджена найбільша частка виноградних насаджень — 38,1% (32 222,2 га). Основна їхня частина знаходиться в АР Крим (32,7%) та в Одеській області (31,7%). Крім того, в Херсонській області - 16,8%, Миколаївській — 12,2, Закарпатській — 5,7, Запорізькій — 0,8%.

В зоні з найбільшою теплозабезпеченістю (> 3500°С), яка є придатною для вирощування пізніх та дуже пізніх сортів винограду, зосереджено 18 744,3 га насаджень, що становить 22,2%. Майже всі вони знаходяться в АР Крим — 96,8% (18 149,6 га), зокрема, сюди відносяться всі насадження Красногвардійського, Ленінського, Нижньогірського, Сакського районів, зони міст Севастополь, Феодосія і Судак, частково Сімферопольського, Чорноморського, Кіровського та Джанкойського районів. Також незначна частина виноградників з теплозабезпеченістю > 3500 °C знаходяться в Херсонській та Закарпатській областях — 2,1%.

В порівнянні з 1980 роком, коли в зоні з сумою активних температур >3500°С було зосереджено лише 1,1% площі виноградних насаджень (2480 га), нині їхня частка зросла на 21,1%, а площа збільшилася на 16 264,3 га. Разом з тим, у зоні порівняно з низькою теплозабезпеченістю, виноград на сьогодні майже не вирощується.

Крім суми активних температур на розміщення та вирощування винограду впливає також мінімальна температура зимового періоду. Морозонебезпека території є головним критерієм для визначення зон укривної і неукривної культури. Основним показником при цьому вважається абсолютний мінімум температур зимового періоду. Аналіз їхнього розповсюдження показує, що за винятком південнобережної зони Криму на всій території України абсолютні мінімуми температур вище критичних для виноградної рослини. Разом з тим, укривна культура отримала розповсюдження в АР Крим, Одеській, Миколаївській та Закарпатській областях. Тому абсолютний мінімум, який спостерігається рідко, не може характеризувати той чи інший район з точки зору морозонебезпеки території. Більш надійною характеристикою є середній із абсолютних річних мінімумів температури повітря. У межах України він змінюється від -28°С в крайніх північно-східних районах до -18°С в південно-західній частині країни. У степових районах АР Криму він досягає -21°С, а на південному березі в залежності від місцевих умов його коливання досягають від -9°С до -17°С. [18, с. 144].

Для оцінки морозонебезпеки території критичною є температура -23 -25°С для відносно морозостійких, -21−22°С для середньо і -18−19°С для слабо морозостійких сортів винограду. При вказаних значеннях критичних температур загибель основних бруньок складає 80% і більше, пошкоджуються лози і багаторічна деревина. У зв’язку з цим плодоносність заміщуючих бруньок — показник, який необхідно враховувати при підборі сортів для неукривної культури винограду. Висока плодоносність заміщуючих бруньок при рівності всіх інших факторів, дозволяє повністю, або частково відновити урожай при загибелі основних бруньок [9, с. 84].

В неукривній зоні (середнє із абсолютних мінімумів температур повітря до -18°С) нині розміщено 48 969,8 га або 57,9% виноградних насаджень. З них в Одеській області - 48,7%, АР Крим -34,4%. У Миколаївській і Закарпатській областях всі насадження вирощуються в неукривній зоні - 5967,2 та 2321,5 га відповідно.

В перехідній або умовноукривній зоні знаходиться 33,5% площі виноградних насаджень, які розташовані між ізолініями -18 і -20°С. З них в Одеській області - 15 097 га (53,3%), АР Крим — 10 979,5 (35,4%), Херсонській — 2200,7 (7,8%) і в Запорізькій — 34,0 га (0,1%).

Нині основним захистом винограду від низьких температур є покривання насаджень на зиму. В укривній зоні, яка розміщена північніше ізотерми -20°С зосереджено лише 8,7% виноградників України. На Херсонську область припадає більша половина цих насаджень — 52,8%. Решта зосереджена АР Ким — 43,6% та Запорізькій області - 3,6%.

В АР Крим частка укривної і неукривної культури винограду становить 10,3 і 89,7% відповідно. Не дивлячись на те, що в цьому регіоні 3192,7 га виноградних насаджень зосереджено в укривній зоні, на практиці вони не покриваються через високу затратність цього заходу. Тому приблизно один раз у 5 років господарства в цій зоні можуть переживати значні втрати виноградних насаджень через заморозки чи перевищення критичного рівня мінімальної температури зимового періоду [4, с. 43].

Небезпека заморозку є однією з важливих меторологічних характеристик клімату для винограду. Вегетація винограду розпочинається при температурі повітря 10−12°С в залежності від виду та сорту. У період цвітіння несприятливою є температура нижче 14 °C, в період достигання — нижче 14−18°С. Пошкодження набухлих бруньок настає за температури 3−4°С, молодих паростків та листя, після розпускання бруньок, за 1 °C, а суцвіття — 0 °C. Восени листя та ягоди пошкоджуються за температури -3−5°С. Тому постійний моніторинг та прогнозування заморозків є одним із факторів створення та розміщення виноградних насаджень.

При розміщенні сортів винограду необхідно брати до уваги, що коренева система у винограду за стійкістю до морозів значно поступається надземним органам (пагонам, вічкам, рукавам). Тому в районах з суворими безсніжними зимами, окрім температури повітря, враховуються середні з абсолютних річних мінімумів температур ґрунту, а також їхня повторюваність.

2.2 Ґрунтовий склад виноградників

виноградарство район україна закарпатський

Ґрунт на відміну від клімату, який визначає виробничу спеціалізацію виноградарства і виноробства, сприяє формуванню основних якостей урожаю. Від характеру і складу ґрунтів, їхнього механічного складу, хімічних, фізичних, водних властивостей, водно-повітряного, поживного, сольового режиму, залежить величина і якість врожаю, стійкість до несприятливих умов середовища. Завдяки своїм біологічним особливостям коренева система винограду здатна горизонтально віддалятися від стовбура рослини на відстань до 4−6 м та проникати на глибину 8−10 м, тому в процесі росту і розвитку виноград піддається впливу не тільки ґрунтових горизонтів але і підстилаючих порід.

Пластичність культури винограду дозволяє вирощувати його на різних типах ґрунтів. Промислові насадження винограду культивують на чорноземах (легких, середньота важкосуглинкових), каштанових, буроземних ґрунтах, пісках та ін. [7, с. 90].

Найкращими вважаються ґрунти легкого гранулометричного складу із деяким вмістом щебню, з доброю водопроникністю і аерацією та достатньою родючістю. Разом з тим, відомо, що різні види і сорти винограду по різному реагують на ґрунтові умови. Так, сорти виду Рипарія краще ростуть на легких та середніх ґрунтах з вмістом активного вапна 6−11%, а сорти та гібриди виду Берландієрі - на важких і глинистих ґрунтах з вмістом активного вапна 20−25%. Для столових сортів кращими є ґрунти багаті на поживні речовини та з глибоким гумусовим горизонтом.

Відповідно до агровиробничого групування ґрунтів виноградники України розміщені більш, ніж на 110 таких групах (табл. 2.4). Найбільшу частину займають виноградники на чорноземах звичайних середньоі малогумусних важкосуглинкових і легкоглинистих та їхніх слабоі середньозмитих, інколи слабосолонцюватих відмінах — 26 477,2 га або 31%. З них 98% знаходиться в Одеській області, а інших 2% у Миколаївській і Запорізькій [9, с. 91].

Ще 23% виноградних насаджень України розміщені на чорноземах південних малогумусних середньоі важко суглинистих, легкоглинистих і нерідко слабосолонцюватих, які поширені в Одеській області - 13 076,0 га (66%), АР Крим — 3234,3 га (16%), Миколаївській — 1802,8 га (9,0%), Херсонській — 1539,2 га (8%) і менше 1% - в Запорізькій області.

На коричневих ґрунтах, які розповсюджені в Автономній Республіці Крим, зосереджено 13 967,9 га виноградників, що становить 16% від їхньої загальної площі. Також у цьому регіоні знаходиться 11 863,8 га виноградних насаджень або 14% на чорноземах і дернових ґрунтах на елювії щільних порід.

В Миколаївській, Херсонській, Запорізькій областях та АР Крим зосереджено 8% виноградників на темно-каштанових ґрунтах, у тому числі залишково-солонцюватих, солончакуватих, міцелярнокарбонатних. У Херсонській області, зокрема, в Голопристанському, Цюрупинському районах та місті Нова Каховка, ґрунтовий покрив представлений переважно легкими піщаними і супіщаними ґрунтами. Тут 3% виноградних насаджень України знаходиться на чорноземах на пісках [10, с. 121].

В Закарпатській області ґрунтовий покрив площ зайнятих виноградниками представлений буроземно-підзолистими глеюватими середньосуглинковими, бурими гірсько-лісовими глибокими та середньоглибокими легкота середньосуглинковими, дерновими глибокими та дерновими осушеними, дерново-буроземними опідзоленими легкота середньосуглинковими ґрунтами.

На лучно-чорноземних і лучно-каштанових ґрунтах зосереджено 392,0 га виноградників, що становить 0,46% і майже 95% цієї площі знаходиться в АР Крим

Розділ 3. Сортовий склад та стан виноградних насаджень по районах України

3.1 Площі та характеристика сортів винограду

Сортимент винограду є головним чинником, що органічно пов’язаний з умовами територій і потребує надзвичайної уваги при інтеграції у світовий ринок. Кожен сорт характеризується певними властивостями і вимогами до клімату, ґрунту, заходів агротехніки і якщо за своїми біологічними особливостями він не відповідає умовам місцевості, в якій вирощується, виноградник може бути не рентабельним.

Станом на 1.09.08 р. технічні сорти винограду займають майже 73 тис. га, що становить 84,4% всіх насаджень (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Питома вага площ виноградників за сортами

Регіон

Площа всього, га

в тому числі за сортами:

технічні

столові

всього, га

% до заг. площі техн. сорт.

% до площі регіону

% до заг. площі вин. нас. України

всього, га

% до заг. площі стол. сорт.

% до площі регіону

% до заг. площі вин. нас. України

АР Крим

31 001,3

24 602,3

34,5

79,4

29,1

6399,0

48,5

20,6

7,6

область

Закарпатська

2321,5

2187,2

3,1

94,2

2,6

134,3

1,0

5,8

0,2

Запорізька

297,3

277,8

0,4

93,4

0,3

19,4

0,1

6,5

0,02

Миколаївська

5967,2

5624,1

7,9

94,3

6,6

343,1

2,6

5,7

0,4

Одеська

35 130,3

47,0

86,2

39,7

3818,7

40,7

13,8

6,4

Херсонська

6072,9

5144,9

7,2

84,7

6,1

7,0

15,3

1,1

Всього по Україні

84 609,2

72 966,6

100,0

;

84,4

11 642,5

100,0

;

15,6

З них найбільша частка зосереджена в Одеській області та АР Крим. У регіонах найбільшу частку технічних сортів мають виноградники Миколаївської, Закарпатської і Запорізької областей, а найменшу — АР Крим. Частка столового винограду становить лише 15,6% від їхньої загальної площі насаджень винограду. З них в АР Крим зосереджено 48,5% і в Одеській області - 40,7 [11, с. 39].

За останні майже тридцять років значно змінився розподіл площ виноградних насаджень за сортами. Так площа технічних сортів зменшилася на 125,6 тис. га, а столових — 10,8 тис. га (рис. 3.1). Питома вага технічних сортів у загальній площі насаджень зменшилася на 4 відсотки, а столових, відповідно, збільшилася. Серед регіонів збільшення частки площ технічних сортів відбулося лише в Закарпатській і Миколаївській областях.

а)

б)

Рис. 3.1 Динаміка площ сортів винограду

а) — технічні сорти; б) столові сорти; - 1979 р.; - 2008 р..

Сортовий склад виноградників України значно урізноманітнився. Нині він представлений 176 сортами (станом на 1.09.08 р.), з яких 101 технічних і 75 столових [Додаток Ж]. За показниками Виноградного кадастру 1980 року загальна кількість сортів становила 134, з них 89 технічних і 45 столових. Таким чином, крім того, що сортовий склад винограду зріс у 1,5 рази, в ньому значно збільшилася частка столових сортів — з 33,6 до 42,6% від загальної кількості найменувань. Але велика чисельність сортів ще не є запорукою успішного розвитку галузі.

Продуктивність та довговічність виноградної рослини, якість врожаю залежать від науково обґрунтованого розміщення виноградника. Згідно Державного реєстру сортів рослин придатних для поширення в Україні на 2008 р, із 176 сортів винограду, які нині вирощують, лише 86 районованих, з них 61 технічних і 25 столових [Додаток Ж]. Загальна площа районованих сортів становить 65,7 тис. га або 77,7% від площі виноградників. З них 87,8% займають технічні сорти, а 12,2% - столові. У загальній площі технічних сортів частка районованих становить 79,4% (57,7 тис га), столових — 68,7% (8,0 тис. га).

Серед технічних сортів, які вирощуються в Україні, найбільшу площу займають: Ркацителі - 11,5 тис. га (15,9%), Аліготе — 9,6 тис. га (13,2%), Каберне Совіньйон — 8,5 тис. га (11,6%), Шардоне — майже 3 тис. га (4,1%), Мерло — 2,8 тис. га (3,9%), Совіньйон зелений — 2,7 тис. га (3,7%), Рислінг — 2,7 тис. га (3,7%), Одеський чорний — 2,4 тис. га (3,3%), Сапераві - 1,5 тис. га (2,1%) і Сухолиманський білий — 1,5 тис. га. (2,0%). Кількість технічних сортів, які займають площу більше 1 тис. га — 13 найменувань, від 500 до 1000 га — 9, від 100 до 500 — 11. Всі інші 68 сортів займають площу меншу, ніж 100 га. Крім того, 6,7 тис. га (9,3%) займають гібридні сорти та 3,8 тис. га (5,2%) — не визначені та сортосуміші. Одеський сувенір — 4,4. Площа виноградників районованих технічних сортів (30 найменувань) становить 26,8 тис. га, а столових (19 найменувань) — 2,9.

Сорти винограду відрізняються між собою за багатьма показниками, які визначають зону вирощування, зокрема, тривалість періоду дозрівання, потребу в активних температурах, зимостійкість, морозостійкість та ін. Сортовий склад винограду повинен бути сформований таким чином, щоб забезпечити конвеєрне постачання свіжого винограду населенню та технічні сорти, які будуть мати попит у виноробстві [16, с. 84].

Станом на 1.09.08 було встановлено, що за строками дозрівання серед технічних сортів найбільшу площу займають пізньостиглі сорти — 27 687,5 га (38,1%), які включають 28 найменувань (табл. 3.2). В основному вони зосереджені в АР Крим — 44,7% та Одеській області - 35,1%, що зумовлено теплозабезпеченістю регіонів. Майже у два рази меншу площу займає група середньостиглих сортів — 14 730,8 га (20,2%), яка включає 21 найменування, з них 59,6% зосереджено в Одеській області, 25,3 — АР Крим, 8,0 — Херсонській, 6,1 — Миколаївській і 2,0 — Закарпатській областях. Група ранньостиглих сортів займає площу 14 275,9 га (19,6%), середньопізніх — 2661,7 (3,7%), ранньосередніх — 2456,9 (3,4%), дуже ранніх — 177,2 (0,2%) і середньоранніх — 140,2 га (0,2%).

Таблиця 3.2

Площі виноградних насаджень за строками дозрівання [1]

Група стиглості

Україна, га

в тому числі по регіонам, га

АР Крим

Закарпатська обл.

Запорізька обл.

Миколаївська обл.

Одеська обл.

Херсонська обл.

технічні сорти

Дуже пізній

37,4

24,3

0,0

0,0

0,0

1,1

12,0

Дуже ранній

177,2

0,0

0,0

0,0

166,0

1,2

10,0

Пізньостиглий

27 687,5

12 388,1

1661,3

5,0

1905,4

9712,7

2015,0

Ранньостиглий

14 275,9

3553,7

73,5

7,5

1730,5

8169,7

741,0

Ранньосередній

2456,9

921,8

255,3

2,4

235,1

827,8

214,5

Середньопізній

2661,7

1215,1

19,2

0,0

659,0

241,5

526,9

Середньоранній

140,2

2,2

8,0

0,0

22,9

107,1

Середньостиглий

14 730,8

3726,2

133,0

4,5

905,2

8779,1

1182,8

Не визначена

(сортосуміші, гібриди, колекційні)

10 542,6

2770,9

38,9

0,0

0,0

7290,1

442,7

столові сорти

Дуже пізній

1565,2

1484,1

0,0

0,0

0,0

69,3

11,8

Дуже ранній

3179,6

1388,1

88,9

215,0

78,2

1245,8

163,6

Пізньостиглий

3199,5

1585,8

2,9

0,0

183,6

1222,2

Ранньостиглий

878,8

255,7

19,5

62,8

76,8

444,7

19,3

Ранньосередній

24,2

0,0

0,0

0,0

4,5

16,2

3,5

Середньопізній

1588,1

1073,2

4,0

0,0

0,0

416,5

94,4

Середньоранній

36,2

0,0

0,0

0,0

0,0

18,0

18,2

Середньостиглий

198,6

81,5

0,8

0,0

0,0

66,8

49,5

Не визначена

(сортосуміші, гібриди, колекційні)

1228,7

530,6

16,2

0,0

0,0

319,2

362,7

Що ж до здатності виноградних насаджень благополучно зимувати, то 53 найменувань сортів характеризуються високою зимостійкістю і займають 37,6 тис. га. З них технічних — 36 сортів (32,4 тис. га), столових — 17. Група сортів із зимостійкістю вище середньої нараховує 91 найменування (33,1 тис. га), решта характеризується середньою та низькою зимостійкістю.

Сортова структура виноградних насаджень у господарствах України потребує впорядкування, оптимізації розміщення і спеціалізації, як у конкретних підприємствах, так і в природно-виноградарських районах.

У даний час фактично втрачений контроль над наявністю і станом насаджень з боку асоціацій, виробничих об'єднань, фахівців сільського господарства, фахівців в області виноробства. У державних господарствах і фермерських підприємствах часто без узгодження з переробними підприємствами і виробниками виноробної продукції проводять розкорчовування насаджень, у тому числі високоцінних сортів винограду, що використовуються для виготовлення високоякісних вин і інших продуктів його переробки.

3.2 Віковий склад виноградників та оцінка їх стану

Тривалість життя кожної рослини, в тому числі і винограду, залежить від біологічних властивостей сорту, сили його росту, екологічних умов і агротехніки. Наприклад, відомо, що сильнорослі сорти є більш довговічнішими. Також розміщення виноградної рослини в оптимальних ґрунтово-кліматичних умовах та застосування комплексу агротехнічних заходів по догляду за ґрунтом і кущем, які забезпечують вирощування сильних та здорових рослин, сприяють збільшенню тривалості їхнього життя і, відповідно, продуктивного періоду [21, с. 134].

Відомо, що максимального плодоношення виноградна рослина досягає на 10−20-й роки життя. Станом на 1.09.08 р. середній вік виноградних насаджень України становить 19 років. Найбільшу площу займають виноградники, які мають вік від 26 до 40 років — 29 258,6 га, що становить 34,6%. У розрізі регіонів значну частку насаджень віком 26−40 років мають АР Крим і Закарпатська область — 47,0 і 32,6%, відповідно. В АР Крим такі насадження є у всіх районах за виключенням Білогірського. У цілому по республіці вік наявних виноградників не перевищує 40 років. На Закарпатті питома вага виноградників віком від 26 до 40 років складає 32,6%, на Миколаївщині - 23,5, Херсонщині - 12,8. У Запорізькій області виноградні насадження мають вік до 25 років.

Період плодоношення виноградників закінчується в 40−50 років, коли припиняється ріст рослини. Причому чим більш інтенсивніше проходять процеси життєдіяльності рослини і чим вища її продуктивність, тим швидше наступає процес старіння. За результатами інвентаризації 0,8% виноградних насаджень належать до виноградників, вік яких сягає за 40 років і всі вони зосереджені в Одеській області. Відповідно, це насадження, які потребують першочергової реставрації чи перезакладання. Але слід зауважити, що 37,2% насаджень віком більше 26 років знаходиться на присадибних ділянках населення — 4662,0 га.

Питома вага молодих виноградників обумовлює розвиток галузі в майбутньому. Частка молодих насаджень віком до 5 років нині складає 26,7% або 22 646,7 га, з них 52,3% в Одеській області, 27 — АР Крим, 11 — Херсонській, 6,9 — Миколаївській, 2,5 — Закарпатській і 0,3 — Запорізькій областях. У розрізі регіонів найбільшу частку молодих виноградників має Херсонська область — 41%, в Одеській області вона дещо менша — 30,4%, у Миколаївській — 26,3, Закарпатській — 24,5, Запорізькій — 21. Найменшу питому вагу молодих насаджень винограду має АР Крим — 19,7%. Тут основну площу насаджень займають виноградники віком 11−25 (23,9%) і 26−40 (47,0%) років.

Виноградники у найбільш продуктивному віці 5−10 та 11−25 років займають площу відповідно 14 432,0 і 17 493,8 га, що становить 17,1 і 20,7%.

У порівнянні з структурою виноградників за віковим складом станом на 1.01.1979 р., площа насаджень усіх вікових груп зменшилася, крім виноградників віком 26−40 років. Їхня питома вага нині зросла більше, ніж у 14 раз (з 2,4 до 34,6%), а площа в 5 раз (з 5415,0 до 29 258,6 га), в той час як частка молодих насаджень (1−4 роки) зменшилась у 1,5 рази — з 41,0 до 26,8% (табл. 3.2).

Серед регіонів найбільшу питому вагу неперспективних виноградників має Одеська область — 29,4% (11 437,0 га). Зокрема, в Арцизькому районі їх частка становить 42,0%, Болградському — 40,6, Великомихайлівському — 40,7. У Закарпатській області неперспективні насадження займають площу 543,0 га, що становить 23,6% виноградників області, в АР Крим їх частка сягає 20,7%, Миколаївській області - 17,3 і Херсонській — 9,1.

Потенційні виноградники, які мають задовільний стан, займають 40,7% їхньої загальної площі. З них 47,1% - знаходяться в Одеській області, 42,4 — АР Крим, 3,7 — Херсонській області, 3,3 — Миколаївській, 2,9 — Закарпатській і 0,5 — Запорізькій.

За оцінкою насаджень найкращими є виноградники Херсонської і Миколаївської області, де частка найбільш потенційних складає 69,9 і 63,5%, відповідно. У Запорізькій області вони займають 44,1% площі, Закарпатській — 32,9, Одеській — 29,0 і в АР Крим — 32,2. У цілому по Україні площа найбільш потенційних виноградників складає 30 200,0 га, що становить 35,7%.

Більша частина плодоносних виноградників у сільськогосподарських підприємствах поставлені на шпалеру — 72 452,0 га (85%). Не встановлена шпалера на виноградниках, які розташовані на присадибних ділянках (в переважній більшості кореневласні насадження) і на молодих віком від 1 до 4 років. Найнижчий відсоток виноградників на шпалері в Одеській області - 79,1%, найвищий в Запорізькій — 100%.

3.3 Специфіка розвитку виноградарства в Закарпатській області

На початку ХХ століття площа виноградних насаджень на Закарпатті складає близько 3000 га. З часом, в 20−30-ті роки, ця площа збільшилася до 4500 га. Поряд з цим поліпшувався догляд за насадженнями і не випадково виноградарі отримували щедрі врожаї соковитих ягід. Так, в 1930 році одержано врожайність ягід 58,4 ц/га, а в 1936 році - 67,8 ц/га, при валовому виробництві 20−30 тисяч тон. В основному в той час виноград використовували для виготовлення вин — 75−80%, лише 5% - для приготування шампанських вин і 20−25% - для споживання в свіжому вигляді [8, с. 15].

Насадження виноградників першої половини ХХ століття зростали на крутих схилах передгір'я, часто на кам’янистих розсипах невисоких гір вулканічного пасма і оброблялися вручну. Собівартість продукції при цьому була висока. Проте врожай при цих умовах рано достигав, накопичував багато цукру і з нього отримували високоякісні вина. Виноградники були загущеними: на 1 гектарі зростало від 7 до 12 тисяч кущів. В основному використовувалася кущове формування рослин.

Вже в 1953 році площі виноградників зросли до 5400 га, а в 1965 році вже становили 14 500 га. В сортовому складі переважали європейські сорти, які становили 74%, з них столові Шасла, Жемчуг Саба, Мускат гамбурзький, Дамаська троянда, Карабурну, Королева виноградників, Іршаї Олівер, Матяж Янош, технічні - Фурмінт, Гарш Левелю, Леанка, Мускат Оттонель, Мюллер Тургау, Рислінг, Трамінер рожевий, Семільйон, Совіньйон, Серемський зелений, Каберне Совіньйон, Матраса [5, с. 302].

Закладка нових виноградників в ці роки здебільшого проводилася на пологих схилах. Найбільш поширена віддаль між рядами 2,25−1,50 м, що дозволило проводити механізований обробіток міжряддя. Виноградарство переходить на шлях інтенсифікації. В подальшому зростає ширина міжряддя до 3,5−4,0 м.

Кожний квадратний метр таких унікальних схилів, як Чорна і Юлівецька гори, Шаланківський масив на Виноградівщині, Мужіївські, Берегівські і Косинські пагорби на Берегівщині, схили гір навколо міста Мукачево (Червона, Сороча, Велика), Бобовищанська та Середнянська мікрозони були засаджені виноградною лозою, кожний кущ старанно доглянутий і виплеканий душею і працьовитими руками виноградарів краю.

На території Закарпаття виділено 12 виноградних мікрозон з визначенням найбільш перспективних сортів для кожного мікрорайону. Кліматичні умови області сприятливі для вирощування сортів з різними строками дозрівання, починаючи від ранніх (Перлина Саба, Леанка, Іршої Олівер), які потребують для дозрівання 110−125 днів з сумою активних температур 2000;2500°, до пізніх, які потребують для дозрівання 160−170 днів з сумою активних температур 3000−3200° (Фурмінт, Бака тор та ін.). Проте асортимент виноградних насаджень Закарпаття склався стихійно, внаслідок чого ґрунтово-кліматичний потенціал використовується не в повній мірі, і тим самим знижується ефективність виноградарства в цілому [17, с. 517].

За останні 10−15 років в області площі виноградних насаджень скоротилися більш ніж на 5000 га і на даний час становлять лише 4809 га, з них 4361 га в плодоносному віці. Та й у сортовому складі виноградних насаджень сталися значні зміни у гіршу сторону. За даними перепису, проведеного спеціалістами та науковцями в 1998 році, більше 70% площ займають низькоякісні ізабельні сорти винограду. До того ж, лише на четвертій частині площ вік виноградних кущів не перевищує 10 років, а 35% мають вік понад 20 років. До того ж, через відсутність коштів не проводяться в належній мірі агрозаходи по догляду за виноградними насадженнями. А саме: відсутній обробіток ґрунту, як в рядках, так і в міжряддях, не вносяться органічні та мінеральні добрива, не проводиться захист рослин від шкідників і хвороб [17, с. 518].

Згідно з результатами інвентаризації, на даний час щільність кущів на одному гектарі становить менше 1800 при нормативній 2500 — 3 000 кущів. Отже їх випад на одному гектарі коливається від 700 до 1500 кущів. Особливу тривогу викликає вікова структура цих насаджень: 25% площ мають до 20 років, 30−35% - до 30 років і 25 — 30% - уже понад 30 років. Найвища продуктивність виноградних насаджень спостерігається у віці 5−25 років, причому з початку плодоношення і приблизно до 20−25 років урожайність має тенденцію до підвищення. Зрозуміло, що від таких старих і зріджених плантацій очікувати високої віддачі не можна.

Важливим фактором, що значно впливає на врожайність винограду, є правильна система удобрення, при якій забезпечується оптимальне живлення рослин. Дефіцит органічних добрив можна зменшити, використовуючи посіви сидеральних культур, які висівають безпосередньо (де дозволяють умови) в міжряддя виноградників або при підготовці грунту до нових посадок [17, с. 519].

Внаслідок цього більша частина виноградників стала малопродуктивною. Врожайність в 1998 році в середньому по області становила 2,5 ц/га, а валовий збір винограду складав лише 1100 т. Це сумна статистика. Нині ця традиційна для краю галузь сільськогосподарського виробництва в занепаді. Виноградарство і виноробство нашого краю гинуть.

Виноградарство завжди було, є і буде високоефективною галуззю аграрного виробництва і при правильній економічній політиці є конкурентоздатним з іншими галузями.

На сьогоднішній день за відсутності коштів (щоб закласти і виростити до плодоношення один гектар виноградників, потрібно понад 30−35 тисяч гривень) виноградні господарства самостійно не в змозі організувати вирощування винограду на існуючих насадженнях. Згідно наших розрахунків для матеріально-технічного забезпечення інтенсивної технології, яка передбачає внесення органічних та мінеральних добрив, використання засобів захисту рослини та обробітку ґрунту і догляду за виноградними кущами, потрібно на 1 га на ізабельних сортах — 1000;

1200 гривень, а на європейських сортах — не більше 2000 гривень. При цьому одержуючи врожай ягід на рівні 50 ц/га і більше, рентабельність галузі становитиме не менше 120%. Реальність цього показує виробничий досвід, зокрема на Закарпатті агрофірми «Леанка», АПТП «Бобовищанське», СТОВ «Завидівське».

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою