Управління витратами виробництва ВАТ «Дрогобицький хлібокомбінат»

ЗМІСТ Вступ РОЗДІЛ 1. Витрати виробництва: економічна суть та їх роль у функціонуванні підприємств РОЗДІЛ 2. Аналіз структури виробничих витрат у собівартості продукції ВАТ «Дрогобицький хлібокомбінат РОЗДІЛ 3. Напрями удосконалення управління витратами виробництва на підприємстві

Висновки Список використаних джерел

ВСТУП Актуальність теми. В умовах перехідної економіки України виникає необхідність дослідження процесів зниження ефективності господарювання та виявлення причин, які гальмують реформування економіки, ефективність реформ і результатів господарювання.

Пошук шляхів зниження витрат виробництва у сучасних умовах слід розглядати як фактор підвищення прибутковості й ефективності роботи підприємств, забезпечення їх стабільності в ринковому середовищі, розширення можливостей внутрівиробничої реструктуризації відповідно до змін кон’юнктури ринків збуту продукції.

З огляду на зарубіжний досвід питанням раціонального управління витратами виробництва на рівні промислових об'єктів постійно приділяється велика увага з боку менеджерів, керівників і власників підприємств, фірм, компаній тощо. При цьому за останні двадцять років у розвинутих країнах світу спостерігаються значні зрушення у сфері управління витратами виробництва. Зокрема, у таких країнах як США, Франція, ФНР, Японія на підприємствах сформувалася досить чітка система менеджменту, яка займається питаннями обліку, оцінки ефективності використання витрат на різних ділянках виробничих процесів, виробленням стратегії і тактики їх зниження. Величина витрат у багатьох випадках визначається як головний критерій у виборі варіантів розвитку підприємств.

У вітчизняній практиці більшість досліджень у сфері витрат виробництва здійсненні в умовах адміністративно-командної системи господарювання, коли основну увагу звертали на обґрунтування методів і форм обліку витрат виробництва, залишаючи недостатньо вивченими методи управління витратами. Значною мірою це пояснюється тим, що в умовах одержавленої економіки витрати виробництва виконували в основному пасивні функції в забезпеченні ефективності виробництва. Основні завдання зниження витрат виробництва доводилися усім підприємствам у директивному порядку, що мало формальний, відірваний від реальної ситуації на підприємствах характер.

Вивченням проблем щодо формування та управління витратами виробництва займалися такі вчені як Р. Я. Вейцман, М. С. Пушкар, М. А. Блатова, Я. В. Соколов, М. Л. Вахрушина, К. Друрі, С.А. Ніколаєва, В. М. Панасюк, Л. Слюсарчук та інші.

Необхідність проведення досліджень витрат виробництва з позиції управління ними обумовила актуальність обраної теми курсової роботи.

Метою курсового дослідження є теоретичне обґрунтування та розробка засад управління витратами виробництва на промислових підприємствах.

Для досягнення поставленої мети слід розв’язати такі завдання:

Розглянути економічну суть витрат виробництва та їх роль у ефективності функціонування підприємств.

Проаналізувати структуру виробничих витрат у собівартості продукції на підприємстві ВАТ «Дрогобицький хлібокомбінат».

Запропонувати напрями вдосконалення управління витратами на підприємствах.

Об'єктом дослідження є виробничі витрати на промисловому підприємстві.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні засади управління витратами виробництва на підприємствах.

Теоретичною та інформаційною базою послужили праці вітчизняних та зарубіжних вчених у галузі управлінського обліку.

У процесі дослідження використовувалися методи порівняння, аналізу та синтезу.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел, містить 4 рисунка, 6 таблиць, загалом обсягом —? сторінки.

РОЗДІЛ 1. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА: ЕКОНОМІЧНА СУТЬ ТА ЇХ РОЛЬ У ФУНКЦІОНУВАННІ ПІДПРИЄМСТВ Кожного виробника цікавить питання, скільки товару виробляти і скільки продавати залежно від ціни і витрат на його виробництво. Для виробництва продукції підприємець повинен зробити певні витрати. Це витрати на оплату живої праці (заробітну плату); на будівлі та обладнання (інвестиції); оплату природних ресурсів (води, корисних копалин, що використовуються як сировина та матеріали) та палива; оплату інших енергоносіїв.

В широкому розумінні виробництво або виробничо-господарська діяльність на підприємстві включає всі процеси, необхідні для створення продукту (розробка, виготовлення) і доведення його до споживача (реклама, інформація, транспорт, торгівля). Тому для цього здійснюються виробничі витрати.

Витрати — це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, яке призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Виробничі витрати — це фактичні витрати виробника (фірми) на придбання й використання всіх необхідних умов виробництва, які забезпечують осягнення кінцевого результату господарської діяльності.

Існує декілька підходів до розгляду витрат виробництва.

По-перше, з точки зору всього суспільного виробництва витрати виробництва поділяються на витрати суспільства і витрати його первинних ланок — підприємств. З позиції суспільного виробництва до витрат належать витрати, що відображені у вартості кінцевої продукції.

Витрати підприємства на виробництво являють собою важливий елемент відтворювального процесу первинної ланки і відтворюють у собі витрати підприємства на всі спожиті ресурси на виробництво продукції.

По-друге, на рівні підприємства одночасно існує два підходи до визначення витрат виробництва: бухгалтерський та економічний. В економічних дослідженнях особливу цінність мають економічні витрати, а в господарській практиці — бухгалтерські витрати. Саме бухгалтерські витрати законодавчо закріплені в законах про податок на прибуток підприємств.

У цій темі витрати виробництва розглядаються як категорія мікроекономіки.

При з’ясуванні сутності витрат слід пам’ятати, що їх існування в економіці зумовлено рідкістю ресурсів і можливістю їх альтернативного використання. Якщо для виробництва деякого конкретного товару використано певні ресурси, то це означає, що їх застосування вже неможливе для виробництва якогось іншого товару. Витрати в економіці пов’язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Отже, витрати, які слід ураховувати при прийнятті економічних рішень, — це завжди альтернативні витрати, тобто альтернативна вартість (цінність) ресурсів при найдоцільнішому, альтернативному варіанті їх застосування. Для кращого розуміння цього положення слід звернутися до теми 2, де розглядається проблема виробничих можливостей. Витрати на оплату ресурсів здійснюються в грошовій формі і часто називаються економічними витратами.

Економічні витрати — це ті виплати, які підприємство повинне зробити, або ті доходи, які підприємство повинно забезпечити постачальнику ресурсів для того, щоб відволікти ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах.

Виходячи з цього визначення категорія витрат виробництва, або економічних витрат, належить до мікроекономічного рівня, хоча й не виключений вплив на неї з боку макроекономічних структур.

Чому нормальний прибуток є складовою економічних витрат? Тому що підприємцю потрібна мінімальна плата для утримання його підприємницької діяльності в межах цього підприємства. Ця мінімальна плата називається нормальним прибутком, який підприємець одержує понад свою умовну заробітну плату, яку він одержував би на іншому підприємстві як найманий працівник. Нормальна винагорода за виконання підприємницьких функцій є неявними витратами поруч із неявним процентом, рентою і зарплатою.

Економісти вважають витратами всі платежі — явні та неявні, — які потрібні для залучення ресурсів до конкретного виду діяльності.

Явні витрати виробництва — витрати на відшкодування використаних факторів виробництва, які підлягають безпосередній грошовій оплаті.

До них належать витрати на оплату робочої сили (заробітна плата), капіталу (основного і оборотного), землі (орендна плата), а також оплата транспортних витрат, комунальних послуг, відсотків за кредит та ін.

Неявні (або змінені, альтернативні) витрати — витрати, які підприємством не виплачуються.

До них належать нормальний прибуток підприємця та гроші, які могло б отримати підприємство у разі вигіднішого використання власних ресурсів. (Згадайте щодо цього сутність альтернативних витрат.)

Виплати фірми, пов’язані з виробництвом продукції або наданням послуг, можуть бути або зовнішніми, або внутрішніми.

Зовнішні витрати являють собою плату постачальникам ресурсів (праці, сировини, енергії і т. д.), які не є власністю даного підприємства. Але підприємство може використовувати ресурси, що належать до його власності.

Використання будь-якого ресурсу пов’язано з певними витратами, незалежно від того, кому він належить, і власні ресурси підприємства хоча й не оплачуються, але чогось коштують. Виходячи з логіки економічної доцільності власні ресурси теж підкоряються загальним закономірностям альтернативності використання ресурсів.

Витрати на власний і самостійно використаний ресурс є внутрішніми витратами.

Крім того, як зазначалося, до економічних витрат належать нормальний прибуток — мінімальна плата, необхідна для утримання підприємницького таланту в межах даного підприємства. Якщо ця мінімальна винагорода не буде забезпечена, то підприємець переорієнтує свій підприємницький хист на інший напрям діяльності, в іншу сферу або навіть відмовиться від підприємництва заради одержання заробітної плати.

Виходячи з викладеного вище дамо кількісне визначення витрат виробництва, або економічних витрат. Економічні витрати — це сума зовнішніх і внутрішніх платежів, включаючи в останні і нормальний прибуток, необхідних для того, щоб залучити і утримати ресурси в межах даного напряму діяльності.

Постійні і змінні витрати. Виробництво потребує не тільки праці, землі і капіталу, але також і часу. Трубопроводи не можна збудувати за одну ніч. Щоб пояснити роль часу у виробництві і для витрат, треба розрізняти три різних часових періоди. Ми визначаємо миттєвий період як проміжок часу, який настільки короткий, що виробництво залишається сталим. Короткостроковий період означає час, протягом якого підприємства можуть пристосувати виробництво шляхом переміни змінних факторів, таких як матеріали і праця, але не можуть змінити сталі фактори, такі як основний капітал.

Довгостроковий період — це проміжок часу, достатній для того, щоб усі фактори виробництва, у тому числі й основний капітал пристосувати до потреб ринку протягом цього періоду.

В економічній теорії короткостроковий період використовують для визначення постійних, змінних і граничних витрат.

Постійні витрати (ПВ) — це витрати, величина яких не залежить від зміни обсягу продукції. Які витрати підприємств є постійними? Такі як орендна плата, амортизація основного капіталу, страхові внески, утримання управлінського персоналу. Постійні витрати виплачують навіть тоді, коли продукцію взагалі не виробляють.

Змінні витрати (ЗВ) — це витрати, величина яких у короткостроковому періоді змінюється залежно від зміни обсягу продукції. Вони складаються з витрат на сировину, заробітну плату, пальне, тобто містять усі витрати, які не належать до постійних.

Валові, середні і постійні витрати. Постійні і змінні витрати у сукупності становлять валові витрати (ВВ).

За означенням завжди: ВВ = ПВ + ЗВ (1.1)

де ВВ — валові витрати;

ПВ — постійні витрати;

ЗВ — змінні витрати.

Поділ витрат на постійні і змінні має важливе значення для аналізу діяльності підприємства, особливо в разі прийняття рішення про скорочення обсягів виробництва або навіть про закриття підприємства через його збиткову діяльність.

Аналіз динаміки змінних витрат необхідний для вирішення питання про обсяги випуску продукції. Змінні витрати, а отже, і валові, зростають зі збільшенням обсягів, але постійні не змінюються, і тому витрати на одиницю продукції зменшуються. Це зменшення має свої межі, після чого витрати збільшуються. Ця межа — граничні витрати.

Граничні витрати (ГВ) є одним із найважливіших понять у політичній економії. Вони визначають додаткові витрати на одну додаткову одиницю продукції.

Граничні витрати виробництва — це додаткові витрати на виробництво однієї додаткової одиниці обсягу продукції:

(1.2)

де ГВ — граничні витрати виробництва;

ВВ — додаткові витрати виробництва;

q — одиниця обсягу продукції.

Дослідження західних учених показують, що криві граничних витрат мають U-подібну форму. Ця U-подібна крива спадає на початковій стадії, досягаючи мінімальної точки, і потім починає підніматися. Криву граничних витрат показано на рис. 1. Для її обчислення використовують дані таблиці 1.

Рис. 1. Граничні витрати Закон спадної віддачі. Витрати на виробництво будь-якого продукту підприємства залежать не тільки від цін необхідних ресурсів, але й від технології — кількості ресурсів, які необхідні для виробництва. Протягом короткострокового періоду підприємство може змінити обсяг виробництва через поєднання кількості ресурсів з фіксованими потужностями. Так, кожна одиниця приросту витрат праці додає щоразу менше одиниць продукції, якщо інші фактори виробництва залишаються сталими.

Згідно із законом спадної віддачі продукт кожної додаткової одиниці фактора виробництва буде зменшуватися, якщо величина витрат цього фактора збільшується, а інші фактори залишаються сталими.

Дія закону спадної віддачі пояснює нам динаміку граничних витрат. Отже, взаємозв'язок між законами продуктивності і кривими витрат такий: у короткостроковому періоді, коли фактори виробництва, такі як капітал, є сталими, віддача змінних факторів спочатку зростає, потім знижується. Відповідно криві граничних витрат спочатку зменшуються, а потім зростають, після того як віддача починає зменшуватися.

Середні витрати — це витрати на одиницю випуску продукції, які дорівнюють валовим витратам, поділеним на вироблену кількість товару, виходячи з того що валові витрати є сумою постійних і середніх змінних.

(1.3)

де СВ — середні витрати;

ВВ — валові витрати;

q — кількість товару.

Середні постійні витрати являють собою постійні витрати, поділені на обсяг випуску продукції. Відповідно розраховуються і середні змінні витрати. Слід зауважити, що валові середні витрати безпосередньо залежать від середніх постійних і середніх змінних.

Середні витрати мають велике значення для підприємця, оскільки вони дають змогу визначити, за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними. Порівнюючи середні валові витрати з ціною продукції, можна визначити ступінь прибутковості виробництва.

Кількісний вимір витрат виробництва продукції на рівні первинної ланки (підприємства, фірми) виражається за допомогою широковживаної у вітчизняній науці і господарській практиці такої економічної категорії, як собівартість, яка обчислюється у грошовій формі.

Одним із найважливіших показників роботи підприємства та галузі економіки в цілому є собівартість виробництва й собівартість продукції. Для правильного застосування цих показників у господарській практиці необхідно знати економічну природу собівартості, особливості її формування, склад виробничих витрат та шляхи зниження. Отже, собівартість відображає реальні витрати підприємства на виробництво продукції, дає можливість визначити ефективність його роботи. На підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної і реалізованої продукції.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат і понаднормативних виробничих витрат.

Собівартість продукції - це грошова форма витрат підприємства на підготовку, виробництво, виготовлення та збут продукції.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

прямі матеріальні витрати, які безпосередньо пов’язані з виготовленням певних видів продукції (робіт, послуг);

прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші витрати робітникам, зайнятих у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат);

інші прямі витрати (всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних майнових паїв, амортизація тощо);

загальновиробничі витрати.

Товаровиробники в умовах конкуренції повинні прагнути до скорочення витрат виробництва або собівартості продукції. Так, для зниження витрат, пов’язаних з використанням основних фондів, необхідно поліпшувати якість машин, устаткування, споруд, зменшувати частку пасивної частини основних фондів (кількість складських приміщень, інших споруд, тари тощо).

Слід особливу увагу звернути на зниження непродуктивних витрат — штрафів, відшкодування збитків тощо, пов’язаних із невиконанням підприємством своїх договірних зобов’язань. До таких витрат належать також прогули працівників на підприємстві.

В умовах ринкової економіки основою діяльності кожного товаровиробника є досягнення максимального прибутку, що є основою для забезпечення розвитку підприємства, поліпшення показників його діяльності, технічного переозброєння та модернізації виробництва, досягнення стійких конкурентних переваг підприємства на ринку. Все це обумовлює важливість управління витратами на підприємстві.

Ефективність функціонування підприємства багато в чому залежить від економічно-грамотного використання усіх видів ресурсів, що обумовлює необхідність поступового переходу до єдиної системи управління витратами (СУВ). Перевагами впровадження такої системи є: забезпечення виробництва конкурентоспроможної продукції за рахунок більш низьких витрат та цін; наявність якісної та достовірної інформації про собівартість окремих видів продукції та їх позиції на ринку в порівнянні з продукцією інших виробників; можливість використання гнучкого ціноутворення; надання об'єктивних даних для упорядкування бюджету підприємства; можливість оцінки діяльності кожного підрозділу підприємства з фінансової точки зору; прийняття ефективних та обґрунтованих управлінських рішень.

Основними показниками і критеріями успішності роботи підприємницьких структур є наявність прибутків, зростання обсягів виробництва, забезпечення конкурентоздатності продукції. Витрати виробництва є внутрішнім фактором досягнення успіху функціонування підприємства в ринковому середовищі. Від величини виробництва залежить рівень ефективності господарювання будь-якої виробничо-господарської структури. Тому, питанням зниження витрат виробництва, в практиці господарювання підприємств, надається велика увага.

Розвиток підприємства часто потребує великих капітальних вкладень в обладнання та інші елементи основного капіталу. При цьому, важлива роль приділяється також й поточної діяльності. Адже, діяльність будь-якого підприємства неможлива без здійснення витрат. А для того, щоб забезпечити високий рівень прибутковості, необхідно використовувати наявні ресурси, мінімізувати витрати.

Система управління витратами повинна впроваджуватися на комплексній основі, забезпечуючи взаємозалежне вирішення поставлених здач. Тільки такий підхід буде сприяти різкому росту економічної ефективності роботи підприємства.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТРУКТУРИ ВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ У СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ВАТ «Дрогобицький хлібокомбінат»

Управління собівартістю продукції передбачає можливе її зниження і досягнення в результаті цього оптимального рівня витрат на виробництво. Тому необхідно складати план по повних витратах, якому повинен передувати аналіз фактичних витрат та аналіз фактичної собівартості за попередній та поточні періоди з метою виявлення способів зниження витрат.

Вирішення проблеми забезпечення належного управління витратами виробництва полягає у тому числі і в калькулюванні собівартості та економічно обґрунтованого групування витрат, створення умов для правильного розподілу витрат виробництва до включення їх у собівартість окремих видів виробів. Собівартість продукції розраховують за калькуляційними елементами — статтями витрат. Статті витрат — це галузевий аспект побудови собівартості, а іноді навіть виробничий. Номенклатура статей витрат не залежить від галузевих особливостей та потреб управління.

Підсумок витрат наведених статей калькуляції формує виробничу собівартість продукції. Але для встановлення ціни реалізації на підприємствах розраховують повну собівартість виробу, яка доповнює виробничу собівартість ще, як правило, двома статтями (адміністративні витрати та витрати, пов’язані зі збутом). Повна собівартість виробу в більшості випадків є нижньою межею ціни виробу (без ПДВ).

Потреба у матеріальних ресурсах визначається виходячи з норм витрат сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції відповідно у натуральному і вартісному виразі на заплановану виробничу програму:

МВН =ПОН * НВН; (2.1)

МВВ= ПОН * НВН * Ц, (2.2)

де МВН та МВВ — матеріальні витрати відповідно у натуральному та вартісному виразі, кг, грн.;

ПОН — планові обсяги виробництва продукції в натуральному виразі, кг,

НВН — норми витрат виробничих запасів на виробництво одиниці продукції у натуральному виразі, кг, т;

Ц — облікова ціна за натуральну одиницю сировини та матеріалів, грн.

Оскільки в собівартості продукції хлібопекарських підприємств матеріальні витрати займають значну частку (до 80%), то процесу формування норм та нормативів з даних витрат повинна приділятися значна увага.

Потреба в трудових ресурсах визначається виходячи із норм праці: норми виробітку, норми часу, норми обслуговування та норми чисельності працівників. У розрахунках необхідно враховувати вимоги Кодексу законів про працю України: нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень; робота не провадиться в святкові дні та в дні релігійних свят; у випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого. Розрахунок планових витрат з оплати праці здійснюється наступним чином :

ВОП = ПОН * РОП; (2.3)

ВОП = ПОН * ЗП* РПО, (2.4)

де ВОП — витрати на оплату праці, грн.;

РОП — розцінка оплати праці на одиницю продукції, грн.;

ЗП — затрати праці на одиницю продукції, господарську операцію, люд./год.;

РПО — розцінка оплати праці за одиницю затрат праці, грн.

Потребу у виробничих необоротних матеріальних і нематеріальних активах, необхідних для здійснення планових обсягів виробництва, визначають виходячи із виробничої потужності та норм амортизації.

Таким чином, результатом процесу планування та нормування є планова та нормативна калькуляції, тобто процес калькулювання відбувається вже на стадії планування.

Планові калькуляції собівартості, з урахуванням норм та нормативів, повинні складатися на кожен окремий об'єкт діяльності (табл.2.1). Вони використовуються для визначення потреби в оборотних активах, планування фінансових результатів діяльності підприємства, визначення економічної ефективності господарських операцій, комерційних угод, інвестиційних проектів, а також для формування цінової політики.

На підприємствах хлібопекарської промисловості аналіз собівартості продукції зводиться, в основному, до контролю за ефективністю використання сировини та інших матеріалів. А було б доцільно на цьому етапі управління собівартістю проаналізувати фактичну собівартість на підприємстві з середньогалузевою, що характеризує середні по галузі витрати на виробництво даного продукту, або провести міжзаводський порівняльний аналіз.

Таблиця 2.1

Планова калькуляція собівартості 1 т хліба білого формового на ВАТ «Дрогобицький хлібокомбінат»

Цей аналіз має сенс особливо на підприємствах хлібопекарської промисловості, оскільки одну і ту ж продукцію виготовляє декілька товаровиробників.

Таблиця 2.2

Порівняльний міжзаводський аналіз планових калькуляцій хліба білого формового (на 1 т продукції), грн.

Даний аналіз показує, що на ВАТ «Дрогобицький хлібокомбінат» виробнича собівартість 1 т формового білого хліба на 123,27 грн. вища, ніж у ВАТ «Львівський хлібокомбінат № 5». Збільшені суми за одними статтями та зменшені за іншими пояснюють цю розбіжність. Різниця виникає під дією багатьох факторів:

— по-перше, різні норми виходу: у ВАТ «Дрогобицький хлібокомбінат» — 135,6 кг хліба з 100 кг борошна, у ВАТ «Львівський хлібокомбінат № 5» — 137 кг хліба з 100 кг борошна тобто, щоб виготовити 1 т хліба білого формового необхідно 737,46 кг борошна і 729,93 кг відповідно;

— по-друге, ВАТ «Дрогобицький хлібокомбінат» входить до Укрхлібпрому, що накладає на нього певні обов’язки стосовно закупівлі основної сировини. В даному випадку вони не є самостійними при виборі постачальників, цим займається окремий відділ корпорації. Цей факт має негативні сторони: якщо в грудні 2005 року ВАТ «Львівський хлібокомбінат № 5» закуповувало борошно за ціною 1025 грн./т, то ВАТ «Дрогобицький хлібокомбінат» — за 1290 грн/т. Така ж ситуація спостерігається з цукром, дріжджами, олією. Таким чином, перші два фактора пояснюють суттєву різницю в сумах за статтями «Борошно» та «Інша сировина і матеріали»;

— по-третє, обладнання, яке використовується на ВАТ «Дрогобицький хлібокомбінат», суттєво не обновлювалося з 1976 року. Це призводить до збільшення витрат на утримання та експлуатацію обладнання.

Таким чином, з наведеного розрахунку видно, що виникає необхідність на рівні галузі уніфікувати норми витрат з метою забезпечення однакового рівня рентабельності хлібів одного номенклатурного ряду, особливо це стосується регульованих сортів хліба.

Розподіл витрат за нормою виходу окремих продуктів доцільно використовувати в тих випадках, коли склад, властивості, а також інші якісні показники продукції схожі. Основні відмінності полягають в первинній обробці сировини (послідовність етапів, технологічні параметри). Цей розподіл можна розглянути на прикладі хлібопекарських підприємств. Наприклад, хлібопекарний цех хлібокомбінату ВАТ «Дрогобицький хлібокомбінат» в ході єдиного виробничого процесу випускає такі види продукції (скорочений асортимент):

— хліб білий формовий (вага 0,65 кг);

— батон Дрогобицький (0,5 кг);

— булка сніданкова (0,1 кг);

— рогалик сирний (0,1 кг).

Кожен з них є основним. За місяць цех виготовляє 61 452 штук хліба, 56 926 штук батонів, 12 250 штук булок, 56 000 штук рогаликів. Загальна сума виробничих витрат такого місячного випуску наведена в табл. 2.3 і складає 118 027,31 грн.

Розподіл витрат в сумі 118 027,31 грн. можна здійснити також і прямо пропорційно виходу продукції.

Таблиця 2.3

Фактичні місячні виробничі витрати хлібопекарського цеху ВАТ «Дрогобицький хлібокомбінат» за статтями калькуляції.

В результат цього розподілу на 1 кг кожного виробу приходиться майже однакова сума виробничих витрат (гр.7). Таке вирівнювання недоцільне: однакове витратне навантаження несуть не рівні за обсягом виробництва вироби.

При даному розрахунку рентабельність виробництва даних виробів буде дорівнювати :

В даному випадку при розподілі виробничих витрат загальний принцип такий: чим більше доля продукції в загальному випуску, тим більше витратне навантаження повинна нести ця продукція.

Розрахунок виробничої собівартості проводиться в такій послідовності:

1) розраховується питома вага кожного виду продукції в загальному випуску (Ді) за формулою:

(2.5)

де ОН — обсяг випуску і-го виду продукції, в натуральних одиницях;

n — кількість видів продукції, які виробляються в комплексному виробництві.

Згідно цієї пропорції будуть розподілятися витрати по кожному виду продукції.

2) визначається умовний показник обсягу випускнику (ум) за формулою:

(2.6)

де ОНі - обсяг випуску і-того виду продукції;

Ді - питома вага певного виду продукції.

В результаті цього алгоритму різні види виробів (булки, хліб, батони і т.д.) приводяться до умовного однорідного продукту.

3) Розраховується собівартість умовної одиниці продукції (Сум):

(2.7)

де Сз — виробнича собівартість всього випуску, грн.;

— підсумкова сума умовного показнику обсягу випуску.

4) Робиться розрахунок виробничої собівартості випуску і-ої продукції:

(2.8)

В результаті цього розрахунку будуть отримані значення виробничої собівартості по окремим видам продукції. Сума цих значень повинна співпадати з величиною виробничої собівартості всього процесу. Розрахунок собівартості окремих видів виробів пропорційно цінам можна здійснити за таким же алгоритмом, як і при розподілі витрат за нормою виходу, але з урахуванням деяких особливостей. Для розрахунку коефіцієнтів вибирається будь-який виріб в якості базового, і для нього приймається коефіцієнт розподілу, який дорівнює одиниці. Всі інші коефіцієнти розраховуються шляхом віднесення ціни і-го продукту до ціни базисного:

(2.9)

де КРВі - коефіцієнт розподілу виробничих витрат для і-го виду продукту; Ці, Цбаз — ціни базового та і-го продукту, грн.

Для розрахунку в якості базисної ціни використовувалась ціна булки сніданкової: Цбаз=3,9грн./кг, а собівартість умовної одиниці (Сум) розраховувалась таким чином: Сум = 118 027,31: 34 997,6 = 3,37 244 грн.

виробнича витрата собівартість хлібокомбінат Таблиця 2.4

Розподіл виробничої собівартості згідно з сукупними споживчими властивостями (ціною).

Цей розрахунок можна значно спростити, якщо не розраховувати коефіцієнт розподілу (КРВі) окремо для кожного продукту.

В цьому випадку розраховується єдиний коефіцієнт витрат КРВ як співвідношення виробничої собівартості всього випуску до сумарної вартості випуску окремих виробів:

(2.10)

де КРВ — коефіцієнт розподілу виробничих витрат продукту;

Сз — виробнича собівартість всього випуску, грн.;

Ці - ціни і-того продукту грн.

Таким чином, від рівня собівартості продукції залежить обсяг прибутку і рівень рентабельності підприємства: чим економніше використовуються трудові, матеріальні і фінансові ресурси при виготовленні виробів (виконанні робіт, наданні послуг), тим вище ефективність виробництва .

Вплив методів розподілу виробничих витрат на фінансовий результат за окремими виробами досить суттєвий. Дані табл. 2.5 надають вичерпний доказ того, що при наявності однакової вхідної інформації - фактичних місячних виробничих витрат, але при різних підходах, отримаємо досить суперечливі висновки в вирішенні питання рентабельності або вигідності виробництва окремих видів продукції.

Розбіжності, які ми отримали в розрахунках з використанням різних методів розподілу виробничих витрат, вказують на їх недосконалість та на необхідність уніфікації.

Таблиця 2.5

Порівняння розподілу виробничих витрат за дослідженими методами та їх вплив на діяльність підприємства ВАТ «Дрогобицький хлібокомбінат», грн.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ УДОСОКНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ ВИРОБНИЦТВА НА ПІДПРИЄМСТВІ

Для ефективної діяльності підприємствам потрібен такий механізм управління витратами виробництва, який міг би адаптуватися до поставлених цілей, наявних матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, змін макро та мікро середовища. Виходячи з цього, економічний механізм управління витратами виробництва — це система цілей, принципів, методів, важелів та інструментів для впливу суб'єкта на об'єкт управління. Поєднання елементів механізму становить, таким чином, його «конструкцію».(рис. 3.1).

Рис. 3.1. Складові елементи економічного механізму управління витратами виробництва.

Вважаємо, що доцільно розмежовувати три головних рівня механізму управління витратами: на макрорівні держави, на мезорівні регіону і мікрорівні окремих суб'єктів господарювання. Елементи механізму управління витратами кожного з рівнів мають свої ознаки, властивості та функції. Наявність тісного взаємозв'язку між ними особливо характерно для хлібопекарської галузі через жорстке державне регулювання безпосередньо цього сектору та сектору виробництва, заготівлі, експорту та імпорту зерна. Одночасно, їх поєднання в кінцевому рахунку зводиться до регулювання економічних і соціальних процесів, які відповідають загальним завданням та пріоритетам держави у секторі забезпечення громадян продуктами харчування. Це означає, що належний механізм управління витратами є вирішальним фактором впливу апарату управління на економічний стан як окремих суб'єктів господарювання так і всієї галузі. На підставі даного підходу виходить розуміння механізму управління витратами виробництва як організаційного відображення відповідних економічних відносин на підприємстві.

Проблема побудови ефективного механізму управління витратами виробництва потребує не лише оптимізації структури собівартості, а вдосконалення відносин між елементами всього витратного ланцюжка у напрямку поєднання для досягнення найвищого ефекту. В ідеалі при цьому досягається організаційно-економічне інтегрування різної форми з постачальниками та структурами просування продукції до споживачів в єдиний технологічний процес, який забезпечує найвищу ефективність для кожної ланки. Це ґрунтується та тому, що кожна складова ланка витратного ланцюга впливає на кінцеву ефективність виробництва. Діапазон можливого об'єднання значно ширший. Воно однаковою мірою охоплює техніку і технологію, економіку та організацію виробництва, соціальні питання, збут, цінову політику тощо.

Оцінити взаємозв'язок між показниками ефективності та чинниками, які їх зумовлюють, з’ясувати можливості удосконалення управління витратами виробництва дозволяє моделювання відповідного механізму. Розглянемо головні засади такого моделювання.

Під терміном «моделювання» прийнято розуміти процес точного описання системи. Моделювання дозволяє проаналізувати окремий процес виробництва, охарактеризувати його структуру та закономірності змін за допомогою опису, математичних прийомів, схем, графіків. Головна мета моделювання — отримання відповідей на деяку сукупність питань. Ці питання умовно можливо поділити на дві групи: щодо функцій системи (функціональні моделі) та орієнтовані на об'єкти системи (моделі даних). Основний опис системи (загальна модель) супроводжується описом її окремих деталей або операції (часткова модель). Структура виробничої системи визначає спосіб поєднання складових елементів для найкращого виконання завдань виробництва. У загальному розумінні виробнича система — це сукупність виробничих процесів, об'єктів і суб'єктів виробництва, що утворює складну інтегровану систему зі своїми функціональними, організаційними ознаками, поєднані однією метою, та яка динамічно функціонує в просторі й часі. Тому формування динамічної моделі функціонування виробництва на підприємстві є основою для вдосконалення механізму управління витратами.

За результатами розгляду особливостей структури витрат підприємств та існуючих методів управління витратами виробництва, таке моделювання, на нашу думку, потребує:

— аналізу структури існуючого витратного ланцюга;

— точної оцінки наявності необхідних ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових);

— досконального вивчення всіх особливостей управлінської організації виробництва на конкретному підприємстві;

— врахування всіх та поєднання факторів, які визначають ефективність виробництва;

— об'єктивної оцінки рівня забезпечення якості, конкретних технологій виробництва, які використовують або планують використати;

— чіткого врахування потенціалу кожного із елементів виробничої системи.

Разом з тим при удосконаленні механізму управління витратами виробництва постає питання встановлення поетапності реалізації необхідних заходів, сукупність яких забезпечить максимальну ефективність. Можливу помилку у прогнозних розрахунках необхідно виявити якомога раніше.

Загальна схема удосконалення механізму управління витратами підприємств промисловості показана на рис. 3.2. Наведена схема передбачає здійснювати оцінку в певному порядку. Обґрунтуємо запропоновану черговість етапів.

На мою думку, на першому етапі необхідно розглянути, насамперед, технологічну реалізованість, адже це, як правило найдорожча частина при впровадженні проекту (купівля нового обладнання, програмного забезпечення, витрати на супровід та обслуговування). Забезпечення хлібопекарського виробництва сировиною належної якості та у необхідних обсягах — це вагоме обмеження для будь-яких нововведень. Доцільність витрат, які будуть понесені підприємством при удосконаленні механізму управління витратами виробництва повинна бути дійсно суттєвою. При цьому необхідно передбачити джерела фінансування заходів.

Належна організація системи виробництва є основою ефективного механізму управління витратами підприємства. Проаналізуємо її склад докладніше.

Будь-яке підприємство харчової промисловості - це сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів, які реалізують певну групу функцій системи з виконання основної функції - виробництва продукції.

Виробнича система підприємства складається з трьох взаємопов'язаних складових підсистем:

— підсистеми планування, організації та контролю виробництва;

— підсистеми забезпечення виробництва;

— підсистеми безпосереднього здійснення виробництва (рис. 3.3).

Рис. 3.2. Динамічно-функціональна модель системи виробництва на хлібопекарському підприємстві.

Окремі складові системи (її підсистеми) самі виступають як системи. Вони, у свою чергу, можуть складатися із дрібніших підсистем (бригада, ланка, робоче місце). Належність підсистеми до того чи іншого рівня системи зумовлює наявна сукупність визначених властивостей. Оцінка цих властивостей та якості їх взаємозв'язку за системою певних критеріїв дозволяє визначити ефективність функціонування системи.

Підсистема виробництва продукції за своїм призначенням на підприємстві є основною, так як здійснює функцію перероблення сировини на вихідні прибуткові результати (товари, роботи, послуги). Всі перетворення здійснюються за прийнятою технологією, під якою звичайно розуміють поєднання кваліфікаційних навичок, необхідної послідовності та складу операцій, обладнання, інфраструктури, інструментів і технічних знань, що потрібні для здійснення бажаних перетворень матеріалів, інформації тощо. При цьому технологія тісно пов’язана із завданням (обсягом, строками виконання тощо). Наведена модель ілюструє положення, що виробничий підрозділ є ключовим з забезпечення загальної ефективності управління витратами. За своєю суттю він є способом та чинником, що створює потребу у вдосконаленні механізму управління витратами.

Рис. 3.3. Блок-схема оцінки удосконалення механізму управління витратами виробництва.

Підсистема забезпечення виконує функції забезпечення безперебійної ритмічної роботи виробничої підсистеми. Вона складається з трьох функціональних підсистем нижчого порядку:

— технічної та технологічної підготовки виробництва;

— технічного обслуговування виробництва;

— ресурсного забезпечення, яке підтримує виробничий процес необхідним рівнем запасів матеріалів, енергії, інформації, людських ресурсів.

Підсистема планування, організації і контролю на основі рішень загальної системи управління підприємством, інформації про стан зовнішнього середовища та інших підсистем підприємства, а також даних про результати діяльності інших підсистем виробничої системи виконує функції планування, організації та контролю відносно виробництва продукції і досягнення виробничих цілей.

Організація виробничих процесів на підприємствах визначається широтою асортименту й обсягами випуску продукції. Таким чином, на першому етапі моделювання визначається технологічні особливості виробництва основних видів продукції. При оцінки відповідності моделі поставленим завданням на цьому етапі основна увага зосереджується на окремих технологічних процесах виробництва. Під час вказаного етапу моделювання використовують існуючі данні щодо технологічних процесів, використовують операційні маршрутні карти, схеми технологічного процесу, складальні схеми та креслення. Одночасно розробляються нормативні показники ефективності використання обладнання, матеріальних та трудових ресурсів, які у наступному будуть базою порівняння для фактичних показників після проведення заходів з вдосконалення управління.

Для побудови ефективного механізму управління витратами необхідно забезпечити збалансованість обсягів виробництва продукції різних видів. Тому на другому етапі моделювання ефективної системи управління витратами розглядають ресурсну реалізованість. Досягнення ефективності управління матеріальними ресурсами — пріоритетна мета ресурсного управління. Особливу здатність ефективно управляти своїми виробничими системами продемонстрували японські фірми, які пояснюють досягнуті успіхи впровадженням підходу до управління виробничим процесом та запасами, який отримав назву «точно в термін». Основний зміст системи «точно в термін» полягає у «втягуванні», а не «укиданні» підприємства у виробничий процес, що означає виробництво необхідної кількості продукції виходячи із вимог споживачів, а не планування освоєння існуючих ресурсів.

Система своєчасного виробництва передбачає наявність невеликих запасів, які обов’язково повинні бути високої якості. Основна ціль системи — скорочення запасів до незначного чи мінімально необхідного рівня. Система «точно в термін» об'єднує п’ять функцій виробничого процесу — накопичення ресурсів, зберігання, транспортування, виробничі операції та контроль якості - в єдиний регульований технологічний процес. Принцип, який покладено в основу системи «точно в термін» полягає в необхідності виробляти продукцію тільки тоді, коли її потребують споживачі, і тільки в тій кількості, якої вони вимагають на даний момент.

На рівні підприємства організаційно-технічний розвиток виробництва здійснюється на основі реалізації інвестиційних та інноваційних проектів по створенню, освоєнню, вдосконаленню виробів (третій етап). Організаційно-технічний рівень виробництва характеризується ступенем відповідності рівня технології й організації процесів вимогам найсучасніших виробничих систем. Така відповідність виробництва найсучаснішим технологічним вимогам є основною запорукою забезпечення необхідної ефективності виробництва через високу конкурентоспроможність продукції. Тому оцінка організаційно-технічного рівня виробництва є вагомою частиною оцінки ефективності всього механізму управління витратами.

Розробка комплексної системи показників оцінки організаційно-технічного рівня виробництва має враховувати особливості цілей та об'єкта дослідження (підприємство, підрозділ, дільниця, потокова лінія, робоче місце тощо). Основне призначення такої системи показників — характеризувати окремі сторони процесу переробки та оцінити питому вагу прогресивних методів і засобів, що застосовуються на підприємстві, підрозділі, робочому місці.

Найбільш ефективною оцінкою фінансової реалізованості (забезпеченості) заходів з вдосконалення управління витратами виробництва є складання відповідного фінансового плану (бюджету). Складання фінансового плану є методом, який дозволяє визначити можливість досягнення бажаного балансу доходів та витрат, пов’язаних з впровадженням заходів, оцінити на цій підставі потребу у позикових (залучених) коштах та визначити можливості щодо їх повернення. За його допомогою здійснюють оцінку фактичних результатів, які досягло підприємство (підрозділ, працівник), у відповідності з встановленими параметрами. Фінансове планування дозволяє робити обґрунтовані прогнози стосовно результатів у широкому діапазоні і передбачити імовірні сценарії подій як оптимістичні, так і песимістичні. Це, в свою чергу, дозволяє мінімізувати ризики. Фінансовий план у такому разі стає фінансовою моделлю всього підприємства та його виробничої підсистеми, зокрема.

Вважаємо, що вирішальними чинниками удосконалення механізму управління витратами виробництва на підприємствах харчової промисловості є: постановка конкретних цілей управління витратами; чітке визначення етапів процесу управління витратами та детальний опис процедур на кожному з них; детально розроблені та викладені в доступній формі методики оцінки ефективності заходів з вдосконалення управління витратами; обґрунтований вибір інструментів управління витратами; належне інформаційне забезпечення підсистем та процесів управління витратами; достатнє фінансування заходів з вдосконалення управління витратами; врахування при прийнятті управлінських рішень відповідності очікуваних вигод та витрат, пов’язаних з впровадженням заходів з вдосконалення управління витратами .

В цілому удосконалення механізму управління витратами виробництва покликано забезпечити високу ефективність прийняття управлінських рішень для досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємств харчової промисловості.

ВИСНОВКИ На основі отриманих результатів у курсовому дослідженні можна зробити такі висновки:

1.Витрати — це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, яке призводить до зменшення власного капіталу.

Виробничі витрати — це фактичні витрати виробника (фірми) на придбання й використання всіх необхідних умов виробництва, які забезпечують осягнення кінцевого результату господарської діяльності.

2.Витрати на оплату ресурсів здійснюються в грошовій формі і часто називаються економічними витратами. Економісти вважають витратами всі платежі — явні та неявні, — які потрібні для залучення ресурсів до конкретного виду діяльності.

3.Виплати фірми, пов’язані з виробництвом продукції або наданням послуг, можуть бути або зовнішніми, або внутрішніми. В економічній теорії короткостроковий період використовують для визначення постійних, змінних і граничних витрат. Поділ витрат на постійні і змінні має важливе значення для аналізу діяльності підприємства, особливо в разі прийняття рішення про скорочення обсягів виробництва або навіть про закриття підприємства через його збиткову діяльність. Довгостроковий період — це проміжок часу, достатній для того, щоб усі фактори виробництва, у тому числі й основний капітал пристосувати до потреб ринку протягом цього періоду. Постійні і змінні витрати у сукупності становлять валові витрати (ВВ).

4.Одним із найважливіших показників роботи підприємства та галузі економіки в цілому є собівартість виробництва й собівартість продукції. Собівартість продукції - це грошова форма витрат підприємства на підготовку, виробництво, виготовлення та збут продукції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Даньків Й. Я. Стандартизація обліку і аудиту / Й. Я. Даньків, М. Р. Лучко, М. Я. Остап’юк. — К.: Знання, 2010. — 310 с.

2. Крайнова Ю. Е. Краткий курс по Международным стандартам аудита: учебное пособие / Ю. Е. Крайнова. М.: Издательство «Окей-книга», 2009. — 119 с.

3. Международные стандарты аудита: учебное пособие / Б. Т. Джарылгасова, А. Е. Суслов — М.: КНОРУС, 2007. — 400 с.

4. Міжнародні стандарти контролю якості, аудиту, огляду, іншого надання впевненості та супутніх послуг: видання 2010 року, частина 1 / Пер. з англ.: О. В. Селезньов, О. Л. Ольховікова, О. О. Зєніна та інші. — К.: В-во «Фенікс», 2010. — 841 с.

5. Міжнародні стандарти контролю якості, аудиту, огляду, іншого надання впевненості та супутніх послуг: видання 2010 року, частина 2 / Пер. з англ.: О. В. Селезньов, О. Л. Ольховікова, О. О. Зєніна та інші. — К.: В-во «Фенікс», 2010. — 410 с.

6. Немченко В. В. Практичний курс внутрішнього аудиту / В. В. Немченко, В. П Хомутенко, А. В. Хомутенко. -К.: Центр учбової літератури, 2011. — 240 с.