Гідротехнічне і водогосподарське будівництво як галузь економіки. 
Основні техніко-економічні показники гідроспоруд і об'єктів

Гідротехнічне і водогосподарське будівництво як галузь економіки. Основні техніко-економічні показники гідроспоруд і об'єктів

ПЛАН

1. Водне господарство і гідротехнічне будівництво. Склад і структура водогосподарського будівництва

2. Розвиток гідротехнічного і водогосподарського будівництва на Україні

3. Основні поняття і визначення курсу

4. Виробничі та економічні характеристики об'єктів

5. Основні виробничі і економічні характеристики споруд і об'єктів

6. Роль і особливості ціноутворення в будівництві

1. Водне господарство і гідротехнічне будівництво. Склад і структура водогосподарського будівництва

Водне господарство — це галузь економіки, яка займається вивченням, обліком і регулюванням водних ресурсів, їх охороною від забруднення і виснаження, а також транспортуванням до місця споживання.

Основними напрямками використання водних ресурсів є:

1) водопостачання (комунальне, промислове і для теплових електростанцій);

2) зрошення і обводнення земель;

3) гідроенергетика;

4) водний транспорт, риборозведення;

5) використання водоймищ, водотоків та прибережної території для відпочинку населення і спорту.

Водне господарство — галузь економіки, яка має на меті використання поверхневої і підземної води для потреб населення і всіх галузей народного господарства. В його сферу входить також боротьба з виснаженням водних ресурсів та з їх забрудненням (очищення стічних вод), боротьба з повенями та розмивами берегів водосховищ тощо.

Гідротехнічне будівництво — це будівництво водогосподарських об'єктів, набережних, спеціальних укріплень берегів від розмиву.

Одним з найважливіших завдань в розвитку водного господарства і гідротехнічного будівництва є створення системи економічних відносин, які б забезпечили збільшення виробництва продукції, покращення її якості, підвищення продуктивності праці і зменшення витрат на одиницю продукції.

Водне господарство і гідротехнічне будівництво — це галузі народного господарства, тобто комплекси організацій і підприємств, які випускають конкретний вид готової продукції: будівлі ГЕС, греблі, порти, канали, водоскиди, насосні станції, водогони, селища будівельників. Готова продукція — це завершені і підготовлені до експлуатації споруди та об'єкти.

Будівництво взагалі в залежності від його характеру поділяється на галузеві: промислове, житлове, транспортне, гідротехнічне, водогосподарське та інші. В свою чергу, окремі галузі поділяються на види. Наприклад, в транспортному будівництві розрізняють: залізничне, автодорожне, аеродромне та інші. Гідротехнічне будівництво поділяється на будівництво ГЕС, портів, каналів, тунелів, захисних і берегозакріплюючих споруд, підприємств річкового транспорту. Водогосподарське будівництво поділяється на будівництво зрошувальних та осушувальних гідромеліоративних систем, об'єктів сільськогосподарського і комунального водопостачання, рибного господарства, санітарних і рекреаційних об'єктів.

Сучасне водне господарство тісно пов’язане з усіма галузями народного господарства і охоплює практично всю територію України. При формуванні водогосподарських систем вирішуються технічні, економічні і організаційні проблеми. На базі комплексних гідровузлів, як правило, створюються водогосподарські комплекси (ВГК). Основною задачею ВГК є регулювання стоку річки з метою узгодженого задоволення промисловості, енергетики, сільського господарства (зрошення), водного транспорту і комунального господарства, іншими словами — раціональне задоволення водокористувачів і забезпечення якості води в умовах нерівномірного стоку.

2. Розвиток гідротехнічного і водогосподарського будівництва на Україні

Основний напрямок розвитку гідротехнічного і водогосподарського будівництва на Україні - це будівництво потужних гідроелектростанцій і комплексне використання водних ресурсів.

Особливе значення при цьому надавалось гідроенергетиці, а також річковому транспорту, в південних районах України — зрошенню.

Ще в 1932 році була побудована найпотужніша на ті часи в Європі Дніпрогес з установленою потужністю 560 МВт. Під час Великої Вітчизняної війни вона була зруйнована, а після її відновлення в 1949 році потужність станції була збільшена до 650 МВт. В 1974 р. була збудована друга черга Дніпрогес — ІІ з потужністю 850 МВт, після чого загальна потужність Запорізької ГЕС складає 1500 МВт. В складі цього гідровузла був шлюз, а за рахунок підпору греблею — перекриті пороги Дніпра.

Після Другої світової війни на Дніпрі був побудований каскад гідровузлів комплексного призначення (Каховський — 1955р., Кременчуцький — 1961р., Дніпродзержинський — 1963 р., Київський — 1964 р., Канівський — 1972 р.), що дозволило створити глибоководний шлях для судноплавства від гирла річки Прип’ять до Чорного моря довжиною 923 км.

В 1980 році була побудована потужна Дністровська ГЕС (969 МВт) на р. Дністер.

В 1973 р. побудована Київська гідроакумулююча електростанція (ГАЕС), будуються Ташликська і Дністровська ГАЕС.

Водосховища побудованих гідровузлів забезпечують водопостачання і обводнення найважливіших промислових районів Придністров'я, Криворіжжя і Донбасу. Побудовані канали Сіверський Донець-Донбас, Дніпро-Донбас, Каховський магістральний зрошувальний канал, Північно-Кримський магістральний канал та інші.

Створення крупних водосховищ при гідроелектростанціях дозволило суттєво поліпшити систему водопостачання промислових виробництв, міст і селищ, підвищити гарантії водопостачання.

Значна роль водосховищ і для захисту територій та народно господарських об'єктів від повеней. Так, на Дніпрі практично виключені значні збитки від повеней.

Водосховища комплексних гідровузлів, канали, насосні станції багато в чому сприяли розвитку зрошення.

Зрошення засушливої і недостатньо зволоженої землі є основою стійких врожаїв. Без всебічного розвитку меліорації неможливий поступовий розвиток сільського господарства. Радикальні засоби збільшення урожайності - це комплексна механізація, селекція та інші фактори інтенсифікації сільського господарства, але і вони без меліорації не можуть гарантувати стійкого зростання сільськогосподарського виробництва. На Україні створені потужні гідромеліоративні системи: Каховська, Первомайська, Сірогозьська, Приазовська, Дунай-Дністровська. Меліоративні землі України обслуговують більше 11 тис. насосних станцій і установок із загальної кількістю насосів більше як 50 тис. Найбільш потужною станцію в бувшому Радянському Союзі була Каховська насосна станція (N=168 МВт).

Водогосподарські комплекси — це сукупність гідротехнічних споруд та системи соціально-економічних і технічних заходів по використанню водних ресурсів в інтересах ефективного розвитку всіх галузей економіки.

Учасники ВГК поділяються на водоспоживачів і водокористувачів.

Водоспоживачі забирають воду із водних об'єктів і частина води втрачається безповоротно (промислове і комунальне водопостачання, зрошення, теплова і атомна енергетика).

Водокористувачі не забирають воду із водних об'єктів, а лише використовують її (гідроенергетика, водний транспорт, лісосплав, рибне господарство, водний туризм).

Всі споруди ВГК поділяються на загальні, галузеві і супутні.

Загальними для всіх учасників ВГК є підпірні споруди (гребля, дамба, напірна стінка), водосховища і регуляційні споруди (водозливи, водоскиди).

Галузевими спорудами комплексного гідровузла є: гідроелектростанція, судноплавний шлюз, водозабори для зрошення, водопостачання, рибопропускні споруди і т.п.

Супутні об'єкти здійснюють технологічні зв’язки між гідровузлами і об'єктами народного господарства: ЛЕП, магістральні і зрошувальні канали, трубопроводи водопостачання тощо.

Гідровузол разом із водосховищем, будівлями, будинком управління і допоміжними спорудами (гаражі, склади, дороги) називається водогосподарським об'єктом (ВГО).

Комплексним ВГО називається комплексний гідровузол з галузевими спорудами.

Створення водосховищ та інших водогосподарських об'єктів відноситься до антропогенного впливу на природу, тобто впливу господарської діяльності людини на природу. Цей вплив особливо значний для окремих галузей, таких як енергетика, промисловість, транспорт і сільське господарство.

Водогосподарські об'єкти суттєво впливають на екологію, рослинний і тваринний світ. Цей вплив може бути позитивним і негативним.

3. Основні поняття і визначення курсу

Об'єктом вивчення курсу «Економіка водогосподарського будівництва» є будівництво як особлива галузь економіки.

Будівництво поділяється на галузеві: промислове, транспортне, житлове, гідротехнічне, водогосподарське, сільськогосподарське.

Кожна галузь будівництва об'єднує значну кількість будівельно-монтажних організацій (БМО).

БМО — це виробничо-господарська одиниця, яка виконує будівельно-монтажні роботи і характеризується виробничо-технічною і організаційною єдністю, самостійним управлінням і оперативно-господарською незалежністю.

Організаційно-технологічні особливості водогосподарського будівництва обумовлюють специфіку характеру і форм економічних закономірностей, властивих цьому виду будівництва. Вивчення курсу доцільно почати з визначення деяких понять.

Будівництво — це галузь матеріального виробництва, зведення і реконструкція будівель і споруд.

Капітальне будівництво — це конкретна галузь матеріального виробництва (будівництва ГЕС, автотранспортна), яка забезпечує відтворення виробничих потужностей і основних фондів. В склад цієї галузі входять будівельно-монтажні і проектно-вишукувальні організації, дирекції підприємств та інші.

Капітальні вкладення — це витрати на спорудження нових або реконструкцію діючих основних фондів виробничого і невиробничого призначення.

Інвестиції - це довготривалі вкладення капіталів в будь-яку галузь економіки, в результаті чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект. Інвестиції - це особливий вид товару, який має часто загальнонаціональний характер, бо зачіпає такі сфери життя населення як екологія, архітектура, транспортна і соціально-побутова інфраструктура. Найчастіше інвестиції спрямовують на відтворення основних фондів у формі капіталовкладень.

Будівельно-монтажні роботи — це роботи по спорудженню будівель і споруд, монтажу технологічного обладнання, освоєнню будівельної площадки, озелененню, транспортні роботи.

Будівельна індустрія складається з постійно-діючих виробництв і організацій: главки, будівельно-монтажні об'єднання, комбінати, трести, будівельно-монтажні управління, пересувні механізовані колони та інші підрозділи.

Промисловість будівельних матеріалів (деталі, конструкції, цемент, цегла, пісок, скло, фарба) є головною складовою частиною будівництва.

Будівельна продукція — готові до експлуатації нові виробничі потужності, будівлі і споруди, а також об'єкти невиробничого призначення (житло, школи, клуби, лікарні) після реконструкції, розширення і технічного переозброєння.

Елементи будівництва:

Об'єктом будівництва є кожна відокремлена будівля (виробничий корпус, цех, склад, вокзал, житловий будинок, клуб, тощо) або споруда (міст, тунель, гребля, шлюз, тощо) з усіма улаштуваннями (галереями, естакадами), устаткуванням, меблями, інвентарем, інженерними мережами (каналізації, водо-, газо-, тепло-, електропостачання).

Пусковим комплексом є сукупність об'єктів основного виробничого, допоміжного та обслуговувального призначення, енергетичного, транспортного та складського господарств.

Чергою будівництва є сукупність об'єктів виробничого призначення, введення в дію яких забезпечує випуск продукції і безпечну експлуатацію цих об'єктів.

Будовою є сукупність будівель та споруд різного призначення, будівництво, розширення або реконструкція яких здійснюється, як правило, за єдиною проектно-кошторисною документацією із зведеним кошторисним розрахунком вартості будівництва.

4. Виробничі та економічні характеристики об'єктів

1) Греблі:

— висота Н_гр, м

— напір Н, м

— об'єм V, куб. м

— тип греблі (бетонна, з/б, арочна, гравітаційна, земляна)

2) Будівлі ГЕС:

— установлена потужність N_у, МВт

— середньорічна виробка енергії Е, млн.кВт.год

— собівартість електроенергії С, коп / кВт. год

3) Судноплавні шлюзи:

— габарити камери, м (довжина, ширина, глибина на королі)

— пропускна спроможність, т / рік

— собівартість шлюзування, грн / т

4) Морські порти:

— довжина причалів, м

— вантажооберт, т

— собівартість виробки вантажу, грн / т

5) Зрошувальні системи:

— зрошувальна площа F_зр, га

— витрата води Q_зр, куб. м/с

— склад с/г культур (картопля, буряк)

Основні виробничі і економічні характеристики споруд і об'єктів:

— виробнича потужність,

— кількість виробленої продукції,

— собівартість продукції.

5. Основні економічні показники гідротехнічного і водогосподарського будівництва

Для гідротехнічного і водогосподарського будівництва використовують слідуючі економічні показники:

1) Основні виробничі фонди (ОВФ) діючого підприємства або об'єкта, що представляють повну балансову вартість споруд і обладнання (грн);

2) П_р — продукція, яка виробляється щорічно об'єктом або всім водогосподарським комплексом (електроенергія, що виробляється, кВт · год; кількість перевезеного вантажу т-км; урожайність ц / га і т.п.);

3) К — капітальні вкладання (капіталовкладення), тобто повна вартість будівельно-монтажних робіт при спорудженні будівель, об'єктів або водогосподарських комплексів з усім технологічним обладнанням включно (грн);

4) И — щорічні витрати по експлуатації окремого об'єкту або всього ВГК; складаються із прямих експлуатаційних витрат (зарплати експлуатуючого персоналу, вартості сировини, матеріалів, поточного ремонту і т.п.) і відрахувань на амортизацію (реновацію, тобто повне відновлення споруд і обладнання — основних фондів, капітальний ремонт і модернізацію), грн / рік;

5) С — собівартість річного випуску продукції, грн / рік (фактично С = И);

6) Ц — вартість (ціна) виробленої за рік продукції, що випущена ВГК або окремим об'єктом, в оптовій ціні підприємства, грн / рік, (для енергетики визначається за тарифами на електроенергію, для с / г — по закупівельній ціні).

Вартість річного випуску продукції являє собою валовий доход (прибуток), який іноді позначають Д, грн / рік (тобто Ц = Д);

7) П — річний прибуток або чистий доход водогосподарського комплексу або окремого об'єкту, грн / рік. П = Ц — И;

8) S — собівартість виробництва одиниці продукції, визначається як відношення повних щорічних витрат (включаючи амортизацію) до виробленої продукції: Наприклад, собівартість виробленої за рік електроенергії Е дорівнює S = И / Е;

9) К_п — питомі капіталовкладення: відношення капіталовкладень до установленої потужності:

К_п = К / N (грн / кВт),

або до кількості виробленої продукції:

К_е = (К / Е)100 (коп / кВт · год),

Або

К_М = К / М (грн / т),

М — кількість переробленого в порту вантажу.

10) Найважливішою характеристикою об'єкту, що будується, є економічна ефективність капітальних вкладень. Вона визначається економією щорічних витрат (зменшенням собівартості продукції), або прибутком, який отримано від реалізації продукції. Про основні показники економічної ефективності капіталовкладень детальніше буде сказано нижче.

6. Роль і особливості ціноутворення в будівництві

При проектуванні і будівництві споруд необхідно знати їх вартість (ціну). При чому ця необхідність виникає ще на початковій стадії ідеї будівництва коли визначають припустиму вартість за орієнтовними об'ємами робіт і коли завершується будівництво, а також коли підраховують фактичну вартість.

На проміжних стадіях проектування об'єкту його вартість визначається приблизно з введенням додаткових витрат на невраховані роботи.

Що ж таке ціна (вартість) і як вона визначається для будівельної продукції?

Ціна — важливий економічний важіль, який використовується для регулювання і контролю суспільно необхідних витрат, додержання оптимальних народногосподарських пропорцій розвитку виробничої і соціальної сфер.

Ціна повинна забезпечувати підприємствам і організаціям покриття витрат виробництва (И) і одержання прибутку (П), необхідного для виплати за трудові ресурси, процентів за банківський кредит, створення фондів економічного стимулювання, фінансування вкладень власного будівництва, відрахувань в державний та місцевий бюджети:

Головною функцією ціни є кількісний вираз вартості будівельної продукції.

Схема визначення ціни будівельної продукції передбачає:

— визначення об'єму О_і (кількості) будівельно-монтажних робіт;

— застосування нормативних кошторисних витрат С_і на виконання об'ємів і видів робіт; розрахунок розміру прибутку за установленими нормами. Ціна будівельної продукції визначається за формулою:

(1)

де К_н, К_п та Л — коефіцієнти відповідно накладних витрат, планових нагромаджень і лімітованих витрат.

Ціна — один з головних інструментів госпрозрахункової діяльності підприємств і організацій в умовах ринкової економіки. Теоретично ринкові відносини передбачають запровадження вільних цін. Але, в дійсності, в жодній країні світу в чистому вигляді їх немає і держави прямо або побічно впливають на величину і структуру вільних цін.

Основні положення ціноутворення у будівництві такі самі як і в інших галузях матеріального виробництва.

Як відомо, в промисловості оптові ціни базуються на принципі єдності цін на однакову продукцію. На противагу промисловості у будівництві таких цін немає, а діють лише індивідуальні ціни на окремі споруди або їх комплекси. Такі ціни визначають за кошторисом — в цьому полягає перша особливість ціноутворення в будівництві.

Друга особливість пов’язана з методом нормування нормативного прибутку (планових нагромаджень). Його норми встановлені в однаковому проценті до середньогалузевої собівартості будівельно-монтажних робіт (а не до фондоємкості продукції, як прийнято у промисловості).

Ціна будівельної продукції для підрядних організацій визначається за виразом:

Ц = С_св (1 + Н_п / 100) = С_св (1 + К_п), (2)

де С_св — кошторисна собівартість будівельно-монтажних робіт;

Н_п — норма планових нагромаджень, %; К_п = Н_п / 100.

Кошторисна собівартість С_св складається з прямих та накладних витрат, тобто

С_св = С_пв + С_н = С_п (1 + К_н), (3)

де С_п — кошторисна вартість прямих витрат;

С_пв — накладні витрати з нормою витрат Н_н.

З урахуванням формули (3) ціна будівельної продукції через прямі витрати дорівнює

Ц = С_пв (1 + К_н) (1 + К_п). (4)

Третя особливість стосується порядку формування та затвердження цін на будпродукцію. В кожному проектному інституті визначається кошторисна вартість об'єктів і споруд, яка в складі проектів затверджується відповідними органами замовників.

Таким чином, схема ціноутворення в будівництві має такий вигляд:

Роль ціни на різні види будівельної продукції та витрати виконують кошторисні розрахунки. Що ж таке кошторис?

Кошторис — розрахунок, який визначає загальну суму витрат в грошовому виразі, що необхідні для зведення будівель та споруд.

Іншими словами кошторис — сукупність нормативних розрахунків, якими визначається вартість будівництва, об'єктів і виконаних робіт, а також визначається потреба матеріальних і трудових ресурсів. Крім того, окремо складаються кошторисні розрахунки на виконання проектно-розвідувальних робіт і на окремі, так звані, лімітовані витрати (наприклад, на утримання персоналу технагляду замовника за будівництвом, на тимчасові будівлі і споруди і т.п.).

Кошторисна вартість повинна бути максимально наближена до фактичної вартості будівництва.

Кошторисні ціни у будівництві засновані на:

а) оптових цінах на промислову продукцію (матеріали, конструкції, машини) для будівництва;

б) тарифах на транспортне перевезення будівельної продукції;

в) нормах і націнках постачальницьких і збутових організацій;

г) тарифних ставках на оплату праці;

д) нормах накладних витрат і планових нагромаджень.

Становлення та розвиток ринку інвестиційних ресурсів-капіталовкладень, проектів, будівельних послуг — потребує принципово нових підходів до визначення цін на будівельну продукцію: в процесі ціноутворення центр тяжіння переноситься від калькуляційних методів (при складанні кошторисів з використанням встановлених норм і розцінок) до економічних, що засновані на широкому застосуванні договірних (контрактних) цін на готову будівельну продукцію — виробництва, пускові комплекси, об'єкти.

Договірні ціни визначаються відповідно до кошторисів. При цьому укладаються підрядні договори між замовниками і підрядними організаціями.

В умовах ринкової економіки передбачається одночасно використання двох основних моделей договірної ціни на будівельну продукцію — регульованої і вільної.

Основою для визначення регульованих договірних цін є діюча система кошторисних нормативів з урахуванням конкретних умов договору і використанням індексів цін на споживчі ресурси (матеріали, конструкції, електроенергію тощо). Для об'єктів, що будуються за рахунок державних централізованих капіталовкладень, ця система обов’язкова, а для власних коштів підприємств і організацій — рекомендована. Договірна ціна визначається протоколом і вводиться в дію з моменту укладання угоди керівником виробництва — виготівника.

Вільні договірні ціни можуть застосовуватись в умовах конкуренції підрядних організацій щодо будівництва об'єктів при безумовному дотриманні всіх процедур підготовки та проведення торгів на одержання підряду.