Відповідальність за порушення авторських та суміжних прав (реферат)

Реферат на тему:

Відповідальність за порушення авторських та суміжних прав Запорукою сучасного процесу гуманізації законодавства і цивілізованого прогресу є вільне та ефективне здійснення людиною своїх прав і свобод [6, с. 16]. Це забезпечується шляхом надання учасникам відносин свободи у здійсненні своїх прав і державної допомоги особам з боку уповноважених державних органів. Власне, демократична правова держава існує для того, щоб допомагати та сприяти людині у здійснені нею прав і законних інтересів, охороні та захисту їх у разі порушення. Тобто необхідність встановлення адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення авторського права і суміжних прав згідно з Конституцією України права і законні інтереси фізичних осіб становлять основний зміст діяльності держави в особі її органів [1, с. 10]. Отже, держава самостійно повинна забезпечувати цей захист на загальному і спеціальному рівнях. Загальний рівень — охорона правопорядку в державі взагалі, спеціальний — діяльність спеціалізованих державних органів з профілактики, виявлення правопорушень та злочинів у сфері інтелектуальної власності, проведення дізнання по них та притягнення винних осіб до відповідальності.

Не менш важливим для іміджу України, як країни, де дотримуються права та свободи громадян, — є прозора економічна діяльність, здатність держави швидко виявляти правопорушення та злочини і приймати ефективні заходи щодо попередження і припинення протиправної діяльності осіб, які їх вчиняють. Якщо у перехідний період поширення набуло порушення авторських і суміжних прав, що пояснюється об'єктивними і суб'єктивними факторами, то зусилля держави у даній сфері повинні бути спрямовані на захист саме цього сектору економіки. Значна частина порушень зумовлена появою на ринку інтелектуальної власності нових товарів — носіїв об'єктів авторського і суміжних прав, швидким моральним старінням і наявністю швидкісних каналів й технологій розповсюдження. З поширенням на пострадянському просторі індустрії шоу-бізнесу зміщуються й акценти у праві інтелектуальної власності. Більшої значимості набуває авторське право і суміжні права.

Як показує практика, значна частина правопорушень і злочинів у сфері інтелектуальної власності реєструється саме у цій галузі. Тому виникає питання, чому, а відтак — що робити: якими правовими та організаційними заходами запобігти порушенням? Тим більше, що внаслідок поширення порушень прав виробників фонограм зростає тиск на економіку України з боку розвинених країн світу.

Адміністративну відповідальність в основному пов’язують із адміністративним правопорушенням. Його легальне визначення міститься у ст. 9 КУпАП: «Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність» (4, с.5- 5, с.44). Слід зазначити, що це визначення є морально застарілим і піддається критиці стосовно об'єкта правової охорони і протиправного діяння.

Не вдаючись у наукову дискусію з цього питання, зазначимо, що ми поділяємо думки А.С. Васильєва, який зазначає, що не може бути соціально не шкідливих правопорушень, а тому і немає правопорушень, які б не були суспільно небезпечні. Тобто діяння, яке завдає шкоду суспільним відносинам, обов’язково є суспільно небезпечним злочином [9, с. 35−37].

Звідси адміністративним правопорушенням авторських і суміжних прав визнається передбачене Кодексом України про адміністративні правопорушення або іншими законами суспільно небезпечне винне діяння, вчинене суб'єктом адміністративного проступку, і яке посягає на громадський порядок у сфері авторського і суміжних прав. Це дозволяє при визначенні контрафакту використовувати формальні визначення, що містяться у чинному законодавстві. Юридичне закріплення цих відносин подано у чинному законодавстві України, зокрема у ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права», інших законах. Так, у ст. 9 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2000 р. зазначено, що: «Положення ст. 6 цього Закону не застосовуються до договорів про передачу прав інтелектуальної власності або про використання об'єкта права інтелектуальної власності в тій частині, в якій вони обмежують у здійсненні господарської діяльності сторону договору, якій передається право, якщо ці обмеження не виходять за межі законних прав суб'єкта права інтелектуальної власності» [2, 3].

Нині деякі з порушень прав інтелектуальної власності і зокрема авторських і суміжних прав набули суспільно небезпечного характеру, що потребує активного втручання у ці процеси, у тому числі встановлення кримінальної відповідальності за такі правопорушення. Так, особливої проблеми набуло виробництво в Україні і розповсюдження неліцензійних СD-ROM. Як у 2001 р., так і в квітні 2002 року спеціальна комісія уряду США знов звинуватила Україну в порушеннях прав інтелектуальної власності. Це означає посилення економічних санкцій проти українських товаровиробників і втрату завойованих позицій на світових ринках. Аналізуючи ці обставини зрозуміло, що або на нашій території діють підпільні виробництва, або через територію України спрямовано потік контрафактних СD-ROM, або хтось спеціально «роздуває» проблему там, де її нема. Наприклад, за даними США з України щороку на західні ринки надходить більше 70 000 000 СD-ROM. Тож можливо ми змінили напрями експортного потенціалу? Схоже що ні. Проте проблема існує і її треба вирішувати. Для цього повинні бути задіяні всі можливості права і державного апарату.

В Україні право інтелектуальної власності відносно нове правове явище, яке хоча й побудоване на тих же засадах, що і в інших країнах, але ще не забезпечене належним чином ні матеріально, ні організаційно, ні кадрово. Не потрібно забувати і реалії перехідного періоду: значна криміналізація економіки, корупція, низька законослухняність населення, низький рівень достатку основної частини населення, зокрема молоді і проблеми її працевлаштування, що призводить до вимушеного придбання контрафактного товару. Здебільшого, як свідчить практика, порушниками авторських і суміжних прав є молоді люди, які обізнані у технічних особливостях копіювання носіїв. Крім того, ослабли публічно правові способи охорони прав інтелектуальної власності. Ми погоджуємося з тим, що «сучасне адміністративне право має розглядатися переважно як засіб забезпечення належного дотримання та дієвого захисту прав і свобод людини і громадянина у сфері функціонування держави» [6, с. 16]. Але воно не повинно бути осторонь тих злочинів, що вчиняються у приватній сфері і впливають на державні та економічні інтереси. Якщо адміністративні методи державного регулювання економіки базуються на державній владі і включають у себе заборони, дозволи і примус [11, с. 22], то їх необхідно використовувати для превенції порушень, у тому числі, й у сфері інтелектуальної власності. На етапі правової реформи йдеться про якісно нову систему регулювання відносин між суб'єктами інтелектуальної власності і державою, суть якої зводиться до того, що юридична або фізична особа має бути рівноправним учасником цих відносин [7, с. 9] і може вимагати від держави у особі її органів здійснення ними своїх повноважень.

Розглядаючи питання про захист виробників фонограм, яке в першу чергу полягає у відповідальності за порушення авторських і суміжних прав, зазначимо її дискусійний характер у науці. Слід підкреслити, що саме визначення поняття відповідальності є досі актуальним. Так, одні вчені виходять з того, що кримінальна відповідальність — це реакція на злочин, отже, без злочину немає і відповідальності [12, с. 13]. В основному з цим можна погодитись, але в той же час не кожен злочин закінчується притягненням винного до кримінальної відповідальності. Це може статися внаслідок його малозначності, латентності тощо.

Інші вчені висловлюють думку, що кримінальна відповідальність виходить від держави і накладається нею за порушення правових норм [13, с. 42]. Деякі із учених притримуються конструкції відповідальності, що заснована на її загальносоціологічному тлумаченні. Вони виходять з того, що юридичній відповідальності необхідно надати більш широке значення. До неї повинна входити не тільки ретроспективна (негативна, пасивна) відповідальність, як наслідок правопорушення, але і відповідальність у позитивному сенсі. Позитивною (перспективною, активною) відповідальністю пропонується вважати певний внутрішній стан порушника [14, с. 75, 12, с. 7]. Іншими словами, злочинець повинен переживати щодо вчиненого ним злочину, усвідомлювати свою провину в ньому.

Ми погоджуємося із твердженням, що «юридическая ответственность — это правовая обязанность правонарушителя претерпевать меры государственного принуждения, порицающие его виновно совершенное противоправное деяние и заключающиеся в лишения личного или имущественного характера» [13, с. 24]. Хоча слід підкреслити, що осудом протиправної поведінки є сам факт притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Важливо домагатися, щоб і сам правопорушник чи злочинець також засудив свою протиправну поведінку. Тоді притягнення до відповідальності, так чи інакше, означатиме не тільки обмеження свободи і покарання, але й усвідомлення порушником недопустимості порушення у подальшому.

Незважаючи на те, що більшість віддає перевагу першому підходу [12, с. 13], ми схильні притримуватися концепції відповідальності як «зобов'язання» [10, с. 24]. Застосування заходів державного примусу (покарання) є зовнішньою стороною відповідальності, об'єктивним вираженням її виду і міри. Внутрішній бік відповідальності - суб'єктивне сприйняття злочинцем покарання і переживання, які він відчуває при накладенні на нього покарання. Якщо порушник його не сприймає, то ефективність покарання незначна. Деякі з порушників прав інтелектуальної власності не так бояться самого покарання (майнового), як розголосу: доведення факту покарання до інших осіб із оточення порушника — колег по роботі, рідних, друзів тощо. Тому навряд чи можна вважати таку концепцію однобічною і неповною. Звичайно, відповідальності без стягнення не може бути. Стягнення є наслідком порушення і мірою адміністративної та кримінальної відповідальності.

Таким чином, об'єкти авторського права і суміжних прав прямо чи опосередковано захищаються цілим рядом інститутів адміністративного права, які у сукупності можуть забезпечити публічно-правову охорону інтелектуальної власності на загальному рівні. Але правові наслідки порушення прав на окремі об'єкти інтелектуальної власності зовсім інші і потребують кримінально-правового регулювання. Тому ми ще раз наголошуємо на доцільності диференційованого регулювання адміністративної відповідальності за порушення у сфері інтелектуальної власності.

Література:

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст.141.

2. Закон України від 23 грудня 1993 р. «Про авторське право і суміжні права» // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 10. — Ст.62.

3. Закон України від 11 січня 2000 р. «Про захист економічної конкуренції» // Орієнтир. — 2000. — № 50.

4. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Кодекси України. — Т. 1. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 1002с.

5. Кодекс Украины об административных правонарушениях: Научно-практический комментарий. — Харьков: Одиссей, 2002. — 1040 с.

6. Агапов А. Б. Административная ответственность: Учебник. — М.: Статут., 2000. — 251 с.

7. Бандурка А. М. Тищенко Н.М. Административный процесс: Учебник. — Х.: Изд-во НУВС, 2001. — 352 с.

8. Бахрах Д. Н. Ренов Э.Н. Производство по делам об административных правонарушениях. — М.: Знание, 1989. — 96 с.

9. Васильев А. С., Мучник А. Г. Законодательная защита социальных интересов как способ управления экономикой // Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління. — Одеса, 1999. — С. 210−218.

10. Венедиктов А. В. Государственная социалистическая собственность. — Л.: Изд. АН СССР, 1948. — 841 с.

11. Еременко В. Содержание и природа исключительных прав (интеллектуальной собственности) // Интел-лектуальная собственность. — 2000. — № 4. — С.29. Шишка Р. Б. Право інтелектуальної власності: погляд на проблему // Право України. — 1999. — № 1. — С. 55−58.

12. Интеллектуальная собственность в Украине: правовые основы и практика. Том 1. // Право интеллектуаль-ной собственности. — К., 1999.

13. Саниахметова Н. А. Юридический справочник предпринимателя. — Х., 2001. — 832 с.

14. Тацій В. Читачам журналу Інтелектуальний капітал // Інтелектуальний капітал. — 2002. — № 1. — С. 5.