Відродження і розвиток кооперативних підприємств у сільському господарстві України

План сільськогосподарський обслуговуючий кооператив біопаливо Вступ

1. Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи

2. Роль сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на ринку аграрної продукції

3. Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив як організаційна форма виробництва та реалізації біопалива Висновок Список використаної літератури Вступ На даному етапі розвитку України, вітчизняні дослідники неодноразово підкреслюють, що найефективнішою та найдоцільнішою формою економічних відносин є обслуговувальна кооперація. Вона визначається як самодопомога сільськогосподарських товаровиробників у розвитку і підвищенні ефективності їх власних господарств. В сучасних умовах, коли держава поступово передає недержавному секторові виконання таких функцій у сільському господарстві як: заготівля, збут і переробка сільськогосподарської продукції, забезпечення виробників матеріально-технічними засобами, надання технічних і технологічних послуг, створення і підтримка виробничої інфраструктури тощо — товаровиробники досягають економічної стабільності спільними зусиллями через створення власних, повністю ними контрольованих організацій на кооперативних засадах.

Учені підкреслюють, що суть обслуговувальної кооперації полягає в задоволенні економічних потреб виробників, одержанні засобів виробництва, збуті продукції, наданні великої кількості послуг, необхідних для господарської діяльності. Одержання таких послуг іншим шляхом або фізично неможливо або економічно недоцільно, що обумовлює необхідність об єднання різноманітних ресурсів у межах кооперативів. Крім того, розвиток обслуговувальних кооперативів дає можливість концентрувати та спеціалізувати господарства на виробництво якогось конкретного виду продукції шляхом об'єднання їхніх зусиль у формі вигідного співробітництва з метою одержання максимального ефекту від використання ресурсів кожного з учасників кооперації. З цим пов’язано істотне зростання на сучасному етапі реформування аграрних відносин ролі СГОК.

Окрім зазначених причин, це ще пов’язано і з тим, що селяни, одержавши землю у приватну власність, здебільшого практично не є спроможними її раціонально використовувати.

Вихід з цієї ситуації вбачається принаймні у двох напрямках:

1) посилення протекціоністської та дотаційної ролі держави у забезпеченні селян вигідними кредитами, лізинговою системою тощо та

2) об'єднанні зусиль, матеріальних та фінансових ресурсів самих селян через використання такого типу сільськогосподарського кооперативу як СГОК На сьогодні ми спостерігаємо активізацію кооперативного руху у нашій державі. Так, у цьому році кількість СГОК збільшилася на третину і становить 774 кооперативи. За попередніми повідомленнями профільного Міністерства, на 1 січня 2010 року в країні було зареєстровано 645, а на початок 2009 — 496 обслуговуючих кооперативів.

Найбільша їх кількість налічується у Житомирській області - 96, Вінницькій — 86, Івано-Франківській — 66 та АР Крим — 59. Членами цих об'єднань є понад 20 тисяч осіб. У користуванні членів цих кооперативів знаходиться 19,1 тис. га посівних площ, 20,7 тис. голів корів. У структурі СГОК переважають багатофункціональні (38%), а світовий досвід свідчить, що ця форма найбільш досконала і доцільна, але має складну організаційну структуру та функціональні зв’язки.

Створення нових та розбудова вже існуючих кооперативів стимулюється змінами до діючого законодавства. Так, Мінагрополітики розроблено проект Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про сільськогосподарську кооперацію“ та до деяких інших законодавчих актів України». Прийняття та реалізація запропонованих змін дозволяє особистим селянським господарствам зменшити власні витрати та збільшити свої доходи, отримати доступ до державної підтримки. В цілому це призведе до збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції та підвищення рівня життя сільського населення, а відтак, до розбудови кооперативного руху в цілому. Таким чином, з розвитком обслуговувальної кооперації активізуються процеси вертикальної і горизонтальної інтеграції з оптимізацією використання фінансових, інформаційних і сировинних ресурсів. Тобто, розвиток обслуговувальної кооперації є пріоритетним напрямком державної економічної політики в аграрній сфері. Це, у свою чергу, вимагає спрямування вектора державної бюджетної політики в сільському господарстві на стимулювання розвитку обслуговувальних кооперативів. Потребує вдосконалення і законодавча база стосовно обслуговувальної кооперації, але за умов, що склалися в Україні, найбільш дієвим та ефективним засобом державного впливу на прискоренні її розвитку є мотиваційний механізм, який передбачає широкий спектр заходів стимулювання участі товаровиробників АПК у створенні та функціонуванні обслуговувальних кооперативів. [6]

Необхідно передбачити в державному бюджеті кошти на забезпечення заходів стимулювання. Для цього доведеться або обмежити витрати на підтримку сільськогосподарських товаровиробників і звільнені кошти спрямувати на розвиток обслуговувальної кооперації, або бюджетні пільги надавати переважно або виключно членам СГОК.

1. Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію «визначає, що сільськогосподарський обслуговуючий кооператив являє собою кооператив, створений для надання послуг переважно членам кооперативу та іншим особам з метою провадження їх сільськогосподарської діяльності.

Одна з важливих передумов формування і успішної діяльності обслуговуючих кооперативів полягає у територіальній концентрації сільськогосподарських товаровиробників, а обов’язковою умовою початку розробки проекту організації кооперативу має бути їх ініціатива та зацікавленість. Важливе значення має також підтримка становлення кооперативу з боку органів державного управління та сільськогосподарських громадських об'єднань. Конкретна робота із створення кооперативу може здійснюватися лише за наявності лідера, який може його очолити. [10]

Особливість обслуговуючого кооперативу полягає в тому, що він:

1. належить сільськогосподарським товаровиробникам — своїм членам-клієнтам і управляється ними на демократичних засадах;

2. надає своїм членам ті послуги, які необхідні для їх власних колективних, фермерських чи особистих підсобних господарств;

3. не ставить за мету отримання прибутку для себе, а передбачає збільшення прибутку господарств своїх членів.

Специфічною й найхарактернішою рисою сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу є те, що його члени поєднують в одній особі співвласника кооперативного підприємства та його клієнта. Це має важливе стимулююче значення, сприяє орієнтації інтересів учасників кооперативного підприємства, насамперед на пошук економічної вигоди у групових діях.

На початковому етапі створення обслуговуючого кооперативу потрібно вирішити питання: чи є реальна необхідність у цьому? Чи поліпшить кооператив існуючу ситуацію і що для цього потрібно? Досягається це шляхом вирішення таких питань:

Ш визначається потенційний обсяг операцій з надання послуг;

Ш здійснюється пошук лідера, спроможного реалізувати задум про створення кооперативу;

Ш визначається обсяг необхідних фінансових і матеріальних ресурсів;

Ш оцінюються потенційні можливості майбутніх членів-клієнтів щодо здійснення ними відповідних внесків на створення матеріально-технічної бази кооперативу і участі в його діяльності.

Членами кооперативу повинні бути тільки сільськогосподарські товаровиробники. Невиробники сільськогосподарської продукції не можуть бути членами обслуговуючих кооперативів. Інакше такі кооперативи перетворяться в комерційні структури. До того часу, поки немає лідера, спроможного добре організувати роботу кооперативу, важко розраховувати на успішну його діяльність. Після вивчення всіх особливостей створення і діяльності конкретного кооператив роблять висновок про доцільність його створення.

Якщо приймається позитивне рішення, то створюється організаційний комітет, на який покладаються такі функції:

ь підготовка пропозицій щодо організації кооперативу;

ь визначення потенційних членів кооперативу, розмірів вступних внесків і внесків до пайового фонду кооперативу;

ь розробка проектів установчого договору про створення кооперативу та його статуту;

ь організація перших установчих зборів членів кооперативу.

Організаційний комітет пропонує потенційним членам підписати угоду про створення кооперативу. Така угода являє собою згоду бути членом кооперативу, здійснювати через нього певний обсяг операцій, вкласти в нього певний капітал. Організаційний комітет скликає перші загальні установчі збори членів-клієнтів кооперативу. На них приймаються установчі документи, обирається голова кооперативу, правління, спостережна рада, ревізійна комісія.

В установчих документах кооперативу повинні бути визначені:

1. права, обов’язки, відповідальність членів кооперативу і порядок виходу з нього;

2. процедура скликання зборів членів кооперативу, включаючи повідомлення членів про час і місце проведення зборів, порядок денний, порядок їх ведення, принцип голосування;

3. порядок виборів керівних органів кооперативу;

4. обов’язки голови кооперативу, правління, спостережної ради, ревізійної комісії і виконавчої дирекції;

5. порядок укладання контрактів з членами кооперативу;

6. порядок внесення поправок і змін до статуту кооперативу.

Всі кооперативи повинні пройти процедуру державної реєстрації. Вона проводиться у районній державній адміністрації або виконавчому комітеті районної ради за місцезнаходженням кооперативу в порядку, передбаченому для суб'єктів підприємницької діяльності. До заяви про реєстрацію кооперативу додають установчий договір, статут, протокол зборів, що прийняли рішення про створення кооперативу, список членів правління, програму діяльності кооперативу. Державна реєстрація кооперативу здійснюється не пізніше 30 днів з дня подання необхідних документів районною державною адміністрацією або виконавчим комітетом районної ради. Відмова у державній реєстрації кооперативу може бути оскаржена в судовому порядку. Для функціонування кооперативу потрібний відповідний капітал у поєднанні з певною кількістю робочої сили. Члени кооперативу повинні взяти на себе відповідальність за фінансування свого підприємства. Плани фінансування кооперативу мають узгоджуватися з принципами кооперації, із законодавством про кооперацію та внутрішніми нормами функціонування кооперативу. Пайовий внесок кожного члена кооперативу повинен залежати від обсягу використання ним послуг кооперативу. Здійснювати послуги через кооператив з відповідними основними і при домовленості додатковими внесками — обов’язок членів-клієнтів кооперативу. За результатами діяльності кооперативу формується грошова виручка, як джерело поповнення неподільного, пайового та резервного фондів, формування фонду навчання, виплат найманому персоналу, нарахування на паї і кооперативних виплат. Частина виручки, що залишається для цієї мети, дозволяє знизити потребу в позичках, зосередити контроль над капіталом у межах підприємства. [15]

Загальноприйнято вважати, що кооперативні організації мають статус неприбуткових, оскільки їх завдання зводиться до одержання прибутку не ними безпосередньо, а їх засновниками (членами), тому розподілу згідно з вищезазначеною схемою підлягає виручка від господарської діяльності кооперативу. Водночас кооперативи можуть мати певні доходи від послуг, наданих не членам кооперативу. Щодо розподілу цих коштів, то члени кооперативу можуть прийняти рішення не розподіляти певну їх частину взагалі. Дані кошти витрачаються на розширення і розвиток спільного бізнесу у вигляді інвестицій. Нерозподіленою залишається й частина коштів на інші спільні потреби (освіту, створення резервного фонду тощо). Виплати на пайовий капітал законом обмежені до 20% коштів, що підлягають розподілу. Такі обмежувальні заходи мають важливе значення. Вони сприяють орієнтації інтересів учасників кооперативних підприємств насамперед на пошук економічної вигоди у групових діях. Кооперативні виплати підлягають розподілу між членами кооперативу пропорційно до обсягу робіт, виконаних ними через кооператив. Таким чином стимулюється підвищення зацікавленості членів кооперативу у користуванні послугами свого підприємства.

Члени кооперативу повинні брати активну участь у виробленні та прийнятті управлінських рішень і мати достатню компетенцію, щоб здійснювати ефективний контроль за виконанням даних рішень. Це можуть робити лише люди з відповідною підготовкою, без якої реалізація демократичних засад в організації та управлінні кооперативом неможлива. Тому турбота про освіту кооперативне підприємство повинне вважати одним з принципів свого існування.

В обслуговуючих кооперативах об'єднується тільки частина власності товаровиробників, необхідна для нормальної роботи кожного такого кооперативу, шляхом передання йому грошового або натурального (у вартісній оцінці) внеску на основі вироблених принципів, зафіксованих в установчій угоді про створення кооперативу.

Згідно з (п. 2 ст. 21) Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію «майно кооперативу поділяють на неподільний і пайовий фонди. Обидва фонди створюються за рахунок відповідних членських внесків та відрахувань до них виручки від господарських операцій кооперативу. Членські внески поділяють на вступні, обов’язкові та додаткові (за необхідністю). Відповідно до політики кооперативу, зафіксовані в його статуті, всі внески можуть бути рівними або диференційованими (пропорційно до участі у господарській діяльності кооперативу). Вступні внески сплачуються кожним членом кооперативу у грошовій формі при вступі до нього. Вони, як правило, направляються на відшкодування операційних (поточних) витрат кооперативу, зараховуються до неподільного фонду і не підлягають поверненню. Загальні збори кооперативу можуть вирішити, що вступний внесок у кооператив може бути зроблений за рахунок коштів, отриманих від реалізації продукції конкретного члена кооперативу.

2. Роль сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на ринку аграрної продукції

В результаті розпорошення сільськогосподарських виробників в країні виникли серйозні проблеми економічного характеру, які пов’язані з пошуком ринків і вигідним збутом вирощеної продукції, придбання матеріально-технічних ресурсів, нестачею власних фінансових коштів, а також недостатньою базою зберігання і переробки сільськогосподарської продукції та ефективним її використанням.

Зараз кожному виробнику аграрної продукції, особливо фермерському чи особистому селянському господарству, розв’язувати всі ці проблеми важко і не завжди доцільно. Але світовий та вітчизняний досвід свідчить, що навіть ті виробники, які мають невеликий економічний потенціал, об'єднуючись в кооперативи, створюють впливову економічну силу, яка з успіхом може вирішувати їх спільні проблеми.

Сільськогосподарська обслуговуюча кооперація виникла як засіб протистояння невеликих і розпорошених товаровиробників комерційним посередницьким структурам, які діють в сфері споріднених із сільським господарством.

Основними факторами, які спонукають сільськогосподарських товаровиробників кооперуватись є наступні:

ь економічна вигідність участі у великих за обсягом ділових операціях, можливість формування великих партій сільськогосподарської продукції та підвищення її ринкової сили;

ь можливість отримувати прибуток не лише від виробництва проміжної, а кінцевої сільськогосподарської продукції в інших сферах агробізнесу;

ь використання професійного менеджменту;

ь уникнення конкуренції між дрібними товаровиробниками.

Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи — це один з ефективних засобів для спільного вирішення існуючих в Україні проблем. Уряд України розвиток аграрного сектора пов’язує з розвитком сільськогосподарської обслуговуючої кооперації. Розпорядженням КМУ від 11.02.2009 року № 219-р затверджений План організаційних заходів щодо сприяння розвиткові сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів та забезпечення доступу особистих селянських і фермерських господарств на ринок аграрної продукції. Ці заходи пов’язані з тим, що по якості і по об'ємам послуг діючі в Україні обслуговуючі кооперативи не задовольняють зростаючих потреб дрібнотоварних виробників. Кабміном розроблена цільова програма розвитку обслуговуючих кооперативів, яка сприятиме реалізації євро інтеграційних планів України, підвищенню ефективності виробництва, розвитку конкурентного середовища, удосконаленню регіональних стратегій, створенню 100 тис. додаткових робочих місць в сільській місцевості.

Для фермерських і особистих селянських господарств обслуговуючий кооператив :

Ш виступають формою самодопомоги та економічного самозахисту в ринкових умовах;

Ш дозволяють зменшити виробничі витрати господарств;

Ш сприяють збільшенню доходів, через кращу реалізацію продукції;

Ш дають можливість доступу до техніки, обладнання, приміщень, яких немає або недостатньо у господарстві;

Ш підвищують кредитоспроможність господарств;

Для аграрного сектора економіки сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи:

Ш підвищують ефективність сільськогосподарського виробництва через зменшення виробничих витрат товаровиробників та впровадження нових виробничих, переробних та зберігаючих технологій;

Ш сприяють підвищенню товарності особистих і фермерських господарств, заповнюючи вакуум послуг;

Ш виступають новим суб'єктом ринку, який може скласти успішну конкуренцію іншим формам господарювання;

Ш сприяють ліквідації ринкової влади посередників та усунення їх з ринку;

Ш можуть стати ефективною формою нових економічних відносин в аграрному секторі.

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив, управління яким здійснюється членами на демократичних засадах, і який діє в інтересах членів на неприбутковій основі, може вирішити більшість проблем, які виникли перед дрібними товаровиробниками:

1. Кооператив забезпечує збут продукції своїх членів на вигідних ринках різними шляхами (комплектуючи великі партії для продажу, переробляючи продукцію, або іншими шляхами).

2. Для обслуговування членів кооперативу легше отримати кредит на кращих умовах, ніж одному члену окремо.

3. Кооператив зібравши заявки на засоби виробництва і обладнання купує їх від імені членів на вигідних умовах і без посередників.

4. Оскільки кооператив надає послуги членам за собівартістю, то вони можуть уповноважити виконавчу дирекцію займатися вирішенням проблем пошуків ринку збуту продукції та постачання їм засобів виробництва, а самим безпосередньо займатись сільськогосподарським виробництвом.

Отже, можна зробити висновок, що враховуючи світовий досвід в Україні доцільно посилити роботу по створенню обслуговуючих кооперативів, як організацій, що мають економічні та соціальні цілі. Досвід минулого реформування сільськогосподарського виробництва показує, що цю важливу роботу неможливо вирішувати зверху адміністративними методами, а повинна бути ініціатива знизу.

3. Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив як організаційна форма виробництва та реалізації біопалива Нині сільське господарство вважається однією з потенційних галузей, що може продукувати сировину, необхідну для виробництва необхідних біологічних видів палива. Використання певної частини сільськогосподарської продукції для виробництва біопалива розглядається як альтернатива традиційним сільськогосподарським практикам. Вирощування таких культур, по-перше, скорочує загальні витрати енергії в сільськогосподарському виробництві, по-друге, збільшує обсяг відновлювальних джерел енергії, по-третє, сприяє більш раціональному використанню залишків соломи та стебел основних культур, щорічні накопичення яких становить 15−20 млн. т. Використання біомаси в енергетичних цілях дозволяє зменшити викиди вуглекислого газу, сірки, оксидів азоту в атмосферу та реабілітувати деградовані землі. До того ж вирощування енергетичних культур та виробництва з них біомаси відкриває нові ринкові ніші. Відтак, можна стверджувати, що перетворення органічної сировини в біопаливо дозволяє узгоджувати економічні, екологічні та соціальні інтереси. Водночас, існують певні перешкоди для виробництва біопалива із сировини сільськогосподарського походження. Серед них можна виділити: непоінформованість вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників щодо можливостей використання основної та побічної продукції рослинництва й тваринництва для виробництва біопалива та отримання додаткових фінансових ресурсів; необізнаність з технологічними та технічними особливостями виробництва біопалива; відсутність фінансових ресурсів, необхідних для інвестицій. Тому виникає необхідність у пошуку таких організаційно-правових форм виробництва та реалізації біопалива, які б дозволили об`єднати можливості сільськогосподарської галузі та знівелювати перешкоди, які виникають при конверсії органічної сировини у біопаливо.

Виробництво біопалива може здійснюватись суб`єктами господарювання різних організаційно-правових форм: товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерним товариствам, приватними підприємствами тощо. Кожна із зазначених організаційно-правових форм має свої переваги та недоліки. Виробництво біопалива вимагає встановлення спеціальної технологічної лінії, заготівлю значної кількості рослинної органічної сировини та додаткові фінансові ресурси. Для більшості сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств придбання сучасної технологічної лінії та, водночас, виробництво достатньої кількості сировини для біопалива є проблематичним. Тому, сільськогосподарські виробники найбільш ефективно можуть об`єднати зусилля та ресурси шляхом створення кооперативу.

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив, який створюється для надання послуг у виробництві та реалізації біопалива, може:

· придбати необхідне обладнання для переробки біоенергетичної сировини сільськогосподарського походження (соломи, зерна, насіння) та лісового походження (тирси, деревини);

· переробити біоенергетичну сировину сільськогосподарського та лісового походження на пеллети, брикети, біоетенол, біогаз;

· знайти внутрішні та зовнішні ринки збуту та реалізації пеллет, брикету, біогазу.

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив з надання послуг для виробництва біопалива не створюються для забезпечення і накопичення власних прибутків у процесі обслуговування своїх клієнтів, як це роблять інші комерційні посередницькі структури. Мета кооперативу — це надати своїм клієнтам якісні послуги за собівартістю, що сприятиме зростанню прибутковості їх господарської діяльності.

Слід зазначити, що існують певні обмеження щодо вступу до кооперативу з надання послуг для виробництва біопалива. Одним з обмежень є велика відстань від господарства до кооперативу, що зумовить надмірні транспортні витрати. Зазвичай, кооператив визначає відстань, в межах якої мають бути розташовані його члени. Залежно від виду кооперативу, це може бути одне або кілька сіл, одним або кілька районів. [18]

Участь у кооперативі з виробництва та реалізації біопалива має такі переваги:

1. збереження та економне використання власних сировинних ресурсів;

2. отримання додаткового джерела доходу для власного господарства;

3. можливість торгувати не сировиною, а продуктами її переробки;

4. можливість уникнути зайвих посередників;

5. виробництво біопалива для власних потреб.

Створення сільськогосподарського кооперативу з виробництва та реалізації біопалива, доцільно проводити в чотири етапи.

Слід зауважити, що однією з найскладніших проблем створення с/г обслуговуючого кооперативу надання послуг у виробництві та реалізації біопалива є визначення місця для встановлення технологічної лінії. Вважається доцільним її розміщення в одному із с/г підприємств. При виборі такого господарства слід враховувати відстань до нього від усіх інших господарств-членів кооперативу, а також обсяги сировини, що можуть бути використані для виробництва біопалива в даному господарстві.

Висновок Отже, підсумовуючи вище викладений матеріал можна зробити висновки, що відродження і розвиток кооперативних підприємств у сільському господарстві України є складною соціально-економічною проблемою. Її розв`язання потребує певного часу, напруженої праці, консенсусу в суспільстві та ефективних організаційних рішень.

Зі створенням СГОК в нашій державі можуть вирішуватись такі проблеми, як забезпечення робочими місцями сільських мешканців, які в сучасних умовах, за умов зупинки багатьох промислових підприємств вимушені задовольнятися тільки продукцією, вирощеною на власній присадибній ділянці. Також зростає роль обслуговуючих кооперативів в умовах, коли на підприємствах спостерігається дефіцит тракторів, зернота кормозбиральної техніки, комбінованих ґрунтообробних агрегатів, сівалок точного висіву та інших спеціалізованих сільськогосподарських машин. Для виходу з цього становища необхідні спеціальні зусилля машинно-технологічних станцій.

Такі зусилля дозволили б на повну потужність завантажити наявну техніку, а також провести більш високими темпами оновлення машинно-тракторного парку. Для таких кооперативних формувань спроситься отримання кредитів у банках, вони забезпечать себе необхідною технікою на лізинговій основі.

На такі кооперативні формування можна покласти і виконання інших обслуговуючих функцій, зокрема постачання паливно-мастильних матеріалів, запасних частин, мінеральних добрив, засобів захисту рослин і тварин тощо.

Створення кооперативів у сфері переробки та реалізації сільськогосподарської продукції має велике значення. Такі кооперативи можуть мати значні розміри та надавати послуги величезній кількості сільських товаровиробників.

Ця суперечність є основою розвитку СГОК в будь-якій країні, але механізм її дії і вирішення істотно різняться в різних країнах. У країнах з розвиненою економікою кооперативи пристосовуються до конкретного середовища, яке вже існує, і діють в його рамках. В Україні кооперативи, навпаки, самі створюють конкурентне середовище на постачальницьких і збутових ринках для сільськогосподарських товаровиробників, завдяки чому збільшується роль посередницьких структур, які зараз займають чільне місце у сфері постачання матеріально-технічних ресурсів, переробки, зберігання та реалізації сільськогосподарської продукції. [19, с 777]

Для того, щоб кооперативний рух був здатен виконати свою економічну і соціальну функцію, потрібно аби законодавчі ініціативи та низка указів Президента України про розвиток інфраструктури аграрного ринку та підтримку кооперативного руху були підтримані на місцях.

Проте на шляху становлення і розвитку обслуговуючої кооперації в нинішній країні існують певні перешкоди, серед яких найсуттєвішими є неадекватне розуміння суті СГОК, що бере свій початок з часів колективізації сільського господарства. Ототожнення колективних господарств з кооперативами призвело до того, що навіть сьогодні багато людей не розуміють принципової різниці між цими двома формами господарювання.

Подолання цього стереотипу мислення є дуже складним завданням, Оскільки колективні господарства дійсно у своїй діяльності мали певні ознаки кооперативної організації.

Основними рушіями в покращенні кооперативного руху повинно стати створення механізму обговорення питань, пов’язаних з державним регулюванням кооперативної діяльності з представниками місцевої влади, визначення нормативно-правових актів центральних установ і відомств, які не відповідають кооперативному законодавству та економічно недоцільні.

Таким чином, відродження і розвиток сільськогосподарської кооперації в Україні є складною організаційною, психологічною, юридичною, соціально-економічною проблемою, вирішення якої хоча і вимагає певного часу, напруженої роботи, консенсусу в суспільстві та ефективних рішень, проте є реальним та багатообіцяючим.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про с/г кооперацію» від 17.07.1997 року;

2. Т. П. Проценко. С/г кооперативи як суб'єкти аграрного ринку// Часопис Київського університету права — 2004, № 3 С. 91−97;

3. Михасюк І., Мельник А. Державне регулювання економіки — К. Атіка, 2009 — 520 с .

4. С. М. Красулевський. Роль обслуговуючої кооперації у функціонуванні аграрного ринку в Україні // Монографія — 2008, с. 123−124;

5. Уркевич В. Ю. До деяких питань про правову природу пайового фонду. с/г кооперативу // Підприємство, господарство і право. — 2003. № 8. с. 54−57;

6. Уркевич В. Ю. Майнові фонди с/г кооперативу // Підприємство, господарство і право — 2001, № 1 — с. 69−73;

7. Уркевич В. Ю. До питань про співвідношення права власності с/г кооперативу та майна його членів // Підприємство, господарство і право — 2001, № 1 — с. 54−55;

8. Бабаєв В.Ю. Механізм державного регулювання розвитку обслуговуючої кооперації на селі // Актуальні проблеми держави — Х, «Магістр», 2010 с. 285−291;

9. Магін В. П. Проблеми правового розвитку обслуговуючого кооперативу // Автореферат — К. 2011, с. 20;

10. Семчик В.І. Кооперативне право як галузь права // Правова держава. — К 2010, С. 149;

11. В.Ю. Бабаєв. Стимулювання розвитку обслуговуючих кооперативів як пріоритетний напрямок бюджетної політики в аграрному секторі // Формування і виконання місцевих бюджетів — 2009 С. 66−69

12. В.В. Зіновчук, Л. В. Молдован. Основи сг обслуговуючої кооперації. Навч. посібник // - К. Вища освіта, 2010 — 464 с.

13. А. П. Смоленюк. Обслуговуюча с/г кооперація: Теорія і практика // Інноваційна технологія — Х 2012 с. 64−69;

14. Г. Г. Гелетуха, Б.Ю. Матвеєв. Використання місцевих видів палива для виробництва енергії в Україні // Пром. Теплотехніка — 2008, № 2 С. 85−93;

15. Я. Б. Блюм, А.І. Ємець Новітні технології біоконверсії. Монографія // - К. «Аграрне Медіа Груп» — 2010 С. 326;

16. Н.В. Зіновчук, В. В. Кухарець // Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив як організаційна форма виробництва та реалізації біопалива. — Ж 2010 — с. 45−50;

17. О. Г. Шпикуляка, Ю.П. Воскобійник. Витрати та ефективність виробництва продукції в с/г підприємствах // ННЦ ІАЕ, 2011 С. 350;

18. Я.З. Гаєцька. С/г кооперативи як організаційно-правова форма реалізації громадянами України земельних прав. // Навч-наук. посібник -2009, с. 198;

19. Проблеми ефективного функціонування АПК в умовах нових форм власності та господарювання / за ред. П. Т. Саблука, В. Я. Амбросова, Г.Є. Мазнєва // К. Ін-т аграрної економіки УААН, 2001 — Т. 2 — 851 с.