Ефективність виробництва продукції в фермерських господарствах

Курсова робота

На тему:

«Ефективність виробництва продукції в фермерських господарствах»

Зміст

Вступ

1. Природноекономічна характеристика фермерського господарства «Україна»

2. Ефективність виробництва продукції в фермерських господарствах промислового типу

2.1 Розміри, спеціалізація та забезпеченість факторами виробництва і їх ефективне використання в фермерських господарствах

2.2. Характеристика сільськогосподарської діяльності фермерського господарства «Україна»

3. Шляхи підвищення ефективності роботи фермерських господарств Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

Ринкові перетворення в економіці України обумовили формування багатоукладної системи господарювання в аграрному секторі, де поряд з державними, приватними, орендними підприємствами, господарськими товариствами, виробничими кооперативами отримали розвиток фермерські господарства. Вони повинні розглядатися не як альтернатива великим виробництвам, а як об'єктивно необхідне їх доповнення, що дозволить більш повно розкрити і використати потенціал сільського господарства. З цих позицій функціонування фермерських господарств створює передумови для підвищення ефективності аграрної економіки, розширюючи межі пошуку раціональних форм і методів використання природних і економічних ресурсів аграрного виробництва. Необхідність існування та подальшого ефективного розвитку фермерських господарств пов’язана з тим, що ними забезпечується поповнення обсягу та асортименту сільськогосподарської продукції; раціональне використання матеріальних та трудових ресурсів; економія капіталовкладень у сільське господарство; ріст ефективності та продуктивності використання землі; скорочення втрат сільськогосподарської продукції; поповнення місцевого бюджету тощо. Фермерське господарство визначене як своєрідна складно структурована форма територіальної організації агропромислового виробництва, своєрідний тип сільського поселення, в якому органічно та компактно поєднуються земельна площа й садиба з виробничими, господарськими та житловими будівлями, технікою й інвентарем. Його призначення в перші 10−15 років формування, — забезпечення родини продовольством, освоєння місцевих продовольчих ринків, формування середнього класу на селі. У вузькому розумінні фермерське господарство — це виробнича одиниця (підприємство) сільськогосподарського типу, метою діяльності якого є одержання прибутку та виконання соціальних функцій.

Метою дослідження є обґрунтування практичних засад ефективного розвитку фермерських господарств та їх оптимального розміру на основі вдосконалення матеріально-технічного забезпечення, спеціалізації, фінансово-кредитного та організаційно-економічного механізмів господарювання.

У процесі реалізації поставленої мети визначені такі основні завдання дослідження:

— визначити місце фермерських господарств в АПК та виявити основні тенденції їх розвитку;

— визначити ефективність функціонування фермерських господарств на основі одного господарства;

Об'єктом дослідження є процес функціонування і розвитку фермерських господарств в сучасних умовах.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні аспекти функціонування і розвитку фермерства в контексті загального процесу відродження аграрного сектора економіки на основі постійного соціально-економічного відтворення.

У процесі дослідження використаємо розрахунково-конструктивний метод дослідження.

Природно-економічна характеристика фермерського господарства «Україна»

Територія фермерського господарства «Україна» за даними 2007 р. становить 3675 га, в тому числі сільськогосподарських угідь 3458 га., розташовано в східній частині Покровського району, Дніпропетровської області. Протяжність господарства з півночі на південь 9 км, з заходу на схід 8 км. Так як господарство знаходиться в східній частині степу тому природні умови характеризуються великою кількістю тепла і недостатністю вологи.

Кількість опадів за рік — 573 мм, із яких на травень-червень припадає 49%. Однак, низька відносна вологість повітря в літній період (45−55% призводить до того, що велика частина літніх осадів, які носять проливний характер, втрачається на випаровування.

Число днів із сніжним покривом — 68, а висота сніжного покрову не перевищує 10 см. Промерзання ґрунту буває на глибину 35−40 см. Середня річна температура повітря — +12.3?С, абсолютний річний максимум температури — +42?С, мінімум — 30? С.

Район розташування відноситься до числа розвинутих сільськогосподарських районів. Сільське господарство спрямоване на вирощування культур: ячменю, пшениці, кукурудзи, соняшника, овочів, цукрових буряків та виробництво продуктів тваринницької галузі. Ліси складають 2% від всіх лісів на території Покровського району і відіграють важливу земельнозахисну, водоохоронну, культурно-естетичну роль.

Клімат в районі розташування господарства помірно-континентальний.

Розміри, спеціалізація та забезпеченість факторами виробництва і їх ефективне використання в фермерських господарствах

Для фермера, як і будь-якої підприємницької структури, створення відповідної ресурсної бази, узгодженості і збалансованості її окремих елементів є особливо важливим. Адже саме з цього і, зокрема, з обмежених можливостей розширення земельних наділів, придбання технічних засобів фермер виходить при формуванні своєї виробничої програми.

Розміри господарства, з одного боку, є як один з найважливіших чинників ефективності господарювання, а з іншого — є результатом його діяльності. У США вважають, що для підтримки нормального рівня (за американськими мірками), займаючись тільки сільськими господарством, фермерська сім'я повинна обробляти 240 га землі. Але найефективнішими є ферми з площею землекористування близько 1000 га.

У той же час дрібні ферми більш конкурентноздатні з погляду реагування на зміну кон’юнктури ринку, фінансової і цінової політики держави. Проте дрібні ферми не сприяють ефективному використанню технічних заходів і не гарантують фермеру і членам його сім'ї необхідних доходів, що доволі часто вимагає, при подоланні фінансових труднощів, шукати роботу на стороні.

Матеріально-технічна база фермерського господарства формується за рахунок довгострокових капітальних вкладень, оборотних коштів, матеріально-технічних ресурсів і представляє собою сукупність ресурсів, предметів і засобів праці, які використовуються у виробництві та забезпечують нормальну діяльність господарства.

Фермерські господарства, що мають великі площі забезпечують оптимальні обсяги виробництва продукції та високоефективне ведення галузей шляхом раціонального використання трудових ресурсів, основних виробничих фондів, у тому числі технічних засобів, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції та зростання доходності від господарської діяльності. За розрахунками технологічні умови при вирощуванні озимої пшениці вимагають повнішого використання системи технічних засобів і відповідного зниження собівартості продукції. Збільшення їхніх розмірів дає змогу раціональніше використовувати техніку та інші основні виробничі фонди фермерського господарства, транспорт, трудові ресурси, а відповідно й ефективніше вести виробництво в цілому. Якщо невелике підприємство забезпечити системою сільськогосподарських машин, то рівень їх використання буде невисоким. У зв’язку з цим для фермерських господарств надзвичайно важливе значення має визначення оптимальних площ землі в обробітку. Тому принцип найбільш повного, ефективного використання необхідних технічних засобів (системи машин) на виробництві продукції рослинництва покладено в основу методики визначення раціональних розмірів землекористування для сільськогосподарських товаровиробників, а саме фермерських господарств.

Передусім необхідно визначити коефіцієнт використання кожного технічного засобу, який визначають як частку фактичного від норми річного завантаження в годинах при різних варіантах структури посівних площ за формулою:

коефіцієнт використання технічного засобу на n-ій площі (%, коеф); З — завантаження технічного засобу на n-ій площі (год);

Нрз — норма річного завантаження технічного засобу на n-ій площі, (год).

Для розрахунку цього показника візьмемо, наприклад, таку технологічну операцію, як оранка трактором Т-150−05К-05 (вартістю 247 450 грн.) і плугом ПЛН-5−35 (24 058 грн.). Річна норма завантаження — відповідно 1600 і 480 год. При нормі виробітку один га за годину на 100 га посівів озимої пшениці агрегат буде використано 100 год (100 га /1 га). Отже, коефіцієнт використання трактора становитиме 0,0625 або 6,25% (100год. / 1600 год.), а плуга — 20,83% (100 год/480 год); на 200 га коефіцієнт становитиме 0,125 або 12,5%. Лущильник ЛДГ — 15 А використовується відповідно на 8,42 і 16,84%, комбайн ДОН-1500Б — на 15,15 і 30,3% тощо. Така є тенденція й по інших сільськогосподарських культурах (табл. 1).

Таблиця 1

Розрахунок вартості технічних засобів на 100 га вирощування сільськогосподарських культур

Отже вирощування на 100-гектарній площі по усіх сільськогосподарських культурах технічні засоби використовуються від 5 до 50%. Тому при визначенні оптимальних площ обробітку культур необхідно досягти найбільшого приближення до 100%-го використання агрегатів. При цьому одних технічних засобів потрібно мати одну одиницю, інших — дві, три.

Отже, розрахунки по кожному технічному засобу (агрегату) не дають загальної картини використання всього комплексу (системи) машин. Тому опрацьовано новий підхід, що передбачає визначення комплексного коефіцієнта використання системи машин за запропонованою формулою.

Де Кквсм — коефіцієнт комплексного використання системи машин при

n-ій площі посів (коеф.,%);

Квтз — коефіцієнт використання технічного агрегату;

Втз — вартість технічного засобу.

У нашому випадку при вирощуванні озимої пшениці на 100 га коефіцієнт комплексного використання системи машин становитиме 9,3%

Такі розрахунки здійснено по усіх сільськогосподарських культурах. По основних з них вони наведені по кожному агротехнічному заходу й кожному технічному засобу (табл. 1)

Таким чином, на основі технологічних карт визначають коефіцієнти використання окремих технічних засобів і комплексного використання системи машин по вирощуванню всіх сільськогосподарських культур. Після цього залежно від питомої ваги культур у структурі посівів відповідно розраховують зведений по культурах коефіцієнт використання технічного засобу та коефіцієнт комплексного використання системи машин.

Залежно від спеціалізації виробництва в рослинництві (зерно-буряковий, зерново-кормовий, зерново-буряково-кормовий, зерново-соняшниково-кормовий та ін.) та від питомої ваги вирощуваних культур у структурі посівних площ визначають комплекс машин, необхідних для вирощування даних культур при різних варіантах посівних площ (від 100 до 2000;2500 га з інтервалом у 100 га) (табл. 2).

Таблиця 2

Комплексний коефіцієнт використання системи технічних засобів у різних сівозмінах залежно від розміру посівних площ, %

Отже, раціональними можуть бути сільськогосподарські підприємства, площа землі в обробітку в яких становить 1,6−2,5 тис. га. Таких в Україні багато, адже 53% ріллі сільськогосподарських підприємств займають саме такого розміру господарства.

Господарства менших розмірів можуть створювати міжгосподарські машинно-технологічні кооперативи на безприбутковій основі і таким чином збільшувати площу обробітку для більш повного використання системи машин. Не менш важливе значення у підвищенні ефективності сільського господарства має формування оптимального розміру тваринницьких ферм і комплексів. На підвищення ефективності виробництва впливає рівень концентрації поголів'я, з підвищенням якого створюються умови для зменшення затрат праці й коштів на одиницю продукції як прямих, так і накладних (загальногосподарських, загальновиробничих) витрат.

Концентрація виробництва сільськогосподарської продукції передбачає зосередження засобів, збільшення обсягів виробництва й робочої сили в одному конкретному підприємстві, що зумовлює збільшення його розмірів та обсягів виробництва окремих видів продукції. Її визначають кількістю поголів'я й обсягом виробленої продукції на фермі чи комплексі.

Раціональні розміри тваринницьких ферм можуть бути обґрунтовані на основі: аналізу й оцінки фактично досягнутих на виробництві даних щодо ефективності виробництва конкретного виду продукції залежно від розміру діючих ферм на основі їх групування за кількістю поголів'я за ряд років і визначення тих, де собівартість продукції найнижча;

Розрахункового методу шляхом порівняння ряду варіантів за розмірами ферм щодо затрат праці, амортизаційних відрахувань, транспортних витрат, загальновиробничих витрат в розрахунку на одну голову і одиницю продукції та вибором на цій основі найбільш доцільного варіанта.

Обов’язковою умовою розробки й порівняння варіантів має бути їхня зіставність за рівнем оплати праці, вартості кормів, продуктивності тварин. Під час розробки варіантів необхідно враховувати, що при будівництві більших за кількістю поголів'я комплексів зменшується питома площа необхідної для забудови землі та витрати на її викуп у землевласника, а також питомі капітальні вкладення на одну голову, одиницю продукції, що в підсумку змінює величину витрат.

Проведене групування сільськогосподарських підприємств з виробництва молока, яловичини і свинини дає можливість визначити мінімальну та раціональну кількість поголів'я. (табл. 3)

Таблиця 3

Середньорічне поголів'я тварин, за якого виробництво є прибутковим, або найменш збитковим

Визначення раціональних розмірів тваринницьких ферм і комплексів за фактичними результатами господарської діяльності мають певні недоліки, оскільки при цьому не враховується рівень господарювання: дотримання технологічних вимог, рівень годівлі, людський фактор і фактор керівника. Тому дослідження фактичних результатів слід доповнити розрахунками нормативних виробничих витрат. При цьому за результатами всі підприємства розрахунково ставляться в однакові умови за рівнем годівлі, за рівнем керівництва, продуктивності тварин, витрат кормів, оплати праці.

Комплексна механізація виробничих процесів на тваринницьких фермах і комплексах є вирішальним чинником підвищення продуктивності праці тваринників і зниження собівартості продукції. Однак її можна застосовувати тільки на фермах і комплексах з раціональною кількістю поголів'я тварин. При збільшенні розмірів ферм за поголів'ям тварин собівартість виробництва продукції знижується, а продуктивність праці підвищується. При цьому необхідно забезпечувати повне завантаження приміщень, використання технічних засобів, адже ці два чинники за умов різкого їх здоржчання впливають на собівартість продукції.

Проте розміри ферм і комплексів не можна збільшувати безмежно. Слід враховувати, що транспортні витрати з розрахунку на одну голову тварин та одиницю продукції при надто великих розмірах ферм і комплексів значно зростають, а санітарно-зоотехнічні умови погіршуються.

За вказаними методичними підходами опрацьовано технологічні карти виробництва молока, яловичини і свинини підприємств з різним поголів'ям. На їх базі обчислена собівартість продукції, затрати праці, рівень і норму прибутку, що дало змогу визначити найефективніші розміри (табл.4).

Таблиця 4

Розрахунок ефективності виробництва продукції тваринництва залежно від рівня концентрації поголів'я

Проведені дослідження свідчать, що раціональні розміри тваринницьких ферм у сільськогосподарських фермерських підприємствах із виробництва молока мають бути від 400 до 800 корів, із відгодівлі великої рогатої худоби — від 2 до 3 тис. гол.; відгодівлі свиней — від 8 до 10 тис. голів, а комплексів — відповідно від 1000 -1200 корів, від 3 до 6 тис. гол. Великої рогатої худоби і від 12 до 24 тис. гол. свиней.

Забезпечення кормами такої кількості поголів'я можливе в підприємствах відповідної площі ріллі (табл. 5).

Таблиця 5

Площа ріллі в сільськогосподарських підприємствах, необхідної для забезпечення кормами ферм і комплексів.

Таким чином, формування сільськогосподарських підприємств за розмірами посівних площ і поголів'ям відповідних тварин сприятиме зростанню ефективності виробництва продукції, підвищенню її конкурентоспроможності, забезпеченню продовольчої безпеки країни.

Ефективність господарювання являє собою комплексне відображення кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу. Ознакою ефективності може слугувати необхідність досягнення мети виробничого-господарської діяльності підприємства з найменшими затратами громадської праці або часу.

Фермери покликані доповнювати та підтримувати зусилля України щодо створення ринкової економіки, так як допомагають формувати ефективний попит на нові конкурентоспроможні джерела постачання засобів виробництва і каналу збуту, зберігання, переробки та розподілу.

Характеристика сільськогосподарської діяльності фермерського господарства «Україна»

Для характеристики сільськогосподарських угідь фермерського господарства «Україна» розглянемо таблицю 6.

Таблиця 6

Склад і структура земельних угідь, землезабезпеченість

Аналізуючи дану таблицю можна сказати, що у 2007 році порівняно з 2005 роком зменшилася загальна земельна площа фермерського господарства «Україна» на 25,5%, площа сільськогосподарських угідь на 24% в тому числі площа ріллі зменшилась на 28,4%, площа сінокосів на 57%, а площа пасовищ залишилась незмінною, площа багаторічних насаджень збільшилась на 4,2%.

Таблиця 7

Ефективність використання землі

Аналізуючи дану таблицю можна сказати, що земля в фермерському господарстві «Україна» використовується ефективно, бо у базисному році, порівняно зі звітним, на 24,9% збільшилося виробництво валової продукції, а звідси і збільшення товарної продукції на 11,3%, а отже фермерське господарство отримує прибуток.

Основою збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і підвищення матеріального добробуту населення є раціональне використання трудових ресурсів галузі. Вони є головною складовою частиною продуктивних сил сільського господарства, а їх праця — вирішальним фактором сільськогосподарського виробництва.

Для характеристики рівня використання трудових ресурсів використовують такі показники:

— річний запас праці - це загальний фонд праці за умови, якщо кожен працівник відпрацює нормативну кількість днів (275 днів на рік);

— трудозабезпеченість господарства визначається середньорічною кількістю працівників, що припадає на 100 га с.-г. угідь;

— коефіцієнт робочого часу — це відношення фактично відпрацьованого часу робітниками за рік до річного запасу праці.

Таблиця 8

Рівень використання трудових ресурсів

Аналізуючи дану таблицю, можна зробити висновок, що у звітному році, порівняно з базисним, зменшились всі показники рівня використання трудових ресурсів, зокрема на 42,6% зменшилась середньорічна чисельність працівників, на 25% зменшилась трудозабезпеченість, тобто трудові ресурси почали ефективно використовуватися.

У господарстві, поряд з робочою силою, потрібні виробничі фонди.

Виробничі фонди поділяються на основні та оборотні засоби.

Ступінь забезпеченості основними засобами характеризується показниками фондоозброєності праці і фондозабезпеченості господарства.

Під фондоозброєністю праці розуміють розмір основних виробничих засобів сільськогосподарського призначення в розрахунку на одного середньорічного працівника.

Фондозабезпеченість господарства визначають як відношення вартості основних засобів до площі с.-г. угідь.

Узагальнюючим показником ефективності використання основних засобів є фондовіддача — виробництво валової продукції у розрахунку на 1000грн основних виробничих засобів.

Оберненим показником фондовіддачі є фондоємність — вартість основних виробничих засобів в розрахунку на 1000 грн. валової продукції.

Щоб охарактеризувати вище згадані показники розглянемо таблицю 9.

Таблиця 9

Наявність та ефективність використання основних та оборотних фондів.

Розглянувши таблицю наявності та ефективності використання виробничих фондів можна зробити висновок, що середньорічна вартість основних засобів знизилась у звітному році, порівняно з базовим, на 27,3%, а вартість оборотних фондів збільшилась на 6,6%. Період одного обороту оборотних засобів збільшився на 29,2%, а тому зменшилась і норма прибутку і підприємство почало бути збитковим.

Для визначення спеціалізації фермерського господарства «Україна» розглянемо таблицю 10, що характеризує структуру товарної продукції.

Таблиця 10

Структура товарної продукції

Аналізуючи дану таблицю можна сказати, що фермерське господарство не має чітко вираженої спеціалізації, але більшу частку в структурі товарної продукції займає продукція рослинництва, а саме зернові культури.

Для узагальнюючої характеристики виробничо-фінансової діяльності фермерського господарства розглянемо таблицю 11.

Таблиця 11

Основні показники виробничо-фінансової діяльності підприємства

Аналізуючи дану таблицю, можна сказати, що у підприємстві в звітному році зменшився надій молока на 1 корову і приплід телят на 100 корів, але збільшилися показники інтенсифікації економічної інтенсивності виробничої діяльності.

Таким чином, дане підприємство є прибутковим, через ефективне використання трудових ресурсів, та ряду інших факторів виробництва, що забезпечують ефективне функціонування підприємства. Для підвищення рівня рентабельності у фермерському господарстві необхідно запровадити нові технології виробництва, замінити застарілу техніку на нову і раціональніше використовувати виробничі ресурси. Також підприємству необхідно акцентувати більше свою увагу на галузі тваринництва, бо є необхідні передумови для розвитку м’ясо-молочного напряму виробництва. Але рослинництво є більш рентабельним.

Шляхи підвищення ефективності роботи фермерських господарств

Для підвищення ефективності функціонування фермерських господарств та вдосконалення їх роботи можуть бути рекомендовані наступні пропозиції:

— кооперування фермерських господарств в галузі фінансів;

— створення оптимального за розмірами масиву 1,6−2,5 тис. га, на якому можна ефективніше використовувати сільськогосподарську техніку.

— створення власної інфраструктури (складів, гаража, ремонтної майстерні й інших об'єктів, які можуть будуватися фермерами і орендуватися в інших підприємств і організацій);

— в галузі постачальницької діяльності - спільне придбання садивного матеріалу, паливно-мастильних матеріалів, запасних частин, кормів, тощо;

— об'єднання зусиль в реалізації продукції і маркетинговій політиці.

З метою оптимізації розмірів фермерських господарств слід створити такі умови виробництва, за яких дані підприємства були б конкурентноздатними на світовому ринку. Досвід країн Західної Європи переконує, що ефективність виробництва значно вища там, де розміри землекористування перевищують 500 га. За цих умов досягається повна трудова активність фермера, а ефективність використання фондів є найвищою.

Раціональні розміри землекористування обумовлені двома головними чинниками:

1) ефективним завантаженням (використанням) техніки;

2) додержання науково обґрунтованих сівозмін.

Значне поліпшення технічного забезпечення приватного підприємництва в сільському господарстві може бути вирішено:

1. Ліквідація монополізму в першій сфері АПК;

2. Формування і розвиток лізингових поставок з боку держави;

3. Забезпечення фермерів цільовими кредитами під придбання технічних засобів. Крім того, для фермерства важливим є отримання техніки в оренду, прокат і лізинг.

З питань придбання техніки повинні враховуватися два моменти:

— набір основних і спеціалізованих машин повинен бути заснований на економічній вигідності, тобто купувати машини або одержувати їх на інших умовах;

— необхідно враховувати, що терміни використовування машин у фермерських господарствах при відповідному зберіганні і технічному обслуговуванні можуть бути значно продовжені. Відповідно до збільшення термінів використання машин зменшуються витрати та їх знос.

Фермерські господарства, як і інші сільськогосподарські виробники, не можуть успішно розвиватися без створення ефективної кредитної системи. Прийняття Земельного Кодексу в жовтні 2001 р. потребує створення державно-комерційного Земельного банку, який буде надавати іпотечні кредити під заставу землі і майна. Необхідно ширше створювати селянські спілки для самокредитування. Держава через надання безпроцентних кредитів і прямих дотацій може стимулювати розвиток тваринництва фермерських господарств.

Висновки та пропозиції

1. Економічна ефективність фермерських господарств зумовлена такими чинниками їх функціонування: поєднання стимулів власника і виробника до високопродуктивної праці; господарське ставлення до землі; застосування інноваційних технологій; поєднання функцій власності, праці та управління в одній особі; пристосованість до функціонування в ринкових умовах. Закономірностями сучасного етапу розвитку фермерських господарств є: тенденція до інтернаціоналізації господарювання, як їх частка в загальному обсягу виробництва продукції аграрного сектора, участь в господарських зв’язках з іншими інтеграційними структурами; нерівномірність розвитку та загострення конкуренції за ринки збуту продукції, сфери прикладання капіталу, джерела сировини і робочої сили.

2. Серед комплексу принципів розвитку фермерських господарств основними визначені: добровільність створення господарства; самостійне формування програми діяльності і вільний вибір її видів; самостійний вибір форм землекористування; право вільного найму працівників; забезпечення та надійний захист права власності фермера на землю, засоби виробництва, вироблену продукцію; повна економічна і юридична відповідальність за результати господарської діяльності; вільне розпорядження доходом на свій розсуд; самостійність у визначенні цін на вироблену продукцію, виконані роботи, надані послуги; самостійність у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

3. В якості головного критерію ефективності функціонування фермерських господарств виступає доходність. Особлива увага приділена методиці обліку та оцінки витрат і доходів фермерських господарств. Обґрунтований алгоритм програми виробничої діяльності фермерського господарства. В основі методики дослідження розвитку фермерства доцільно застосовувати комплексне поєднання статистико-економічних, економіко-математичних та соціологічних методів, а також моделювання, економічних порівнянь, експертних оцінок.

4. Матеріально-технічне та ресурсне забезпечення фермерських господарств є недостатнім. Забезпеченість різними видами техніки у 2005 р. була на рівні 14,6% - 66%. Підвищення рівня механізації і ефективності використання технічних засобів можливо досягти на основі прокату і оренди машин, лізингових операцій, на кооперативних засадах. Основу трудових ресурсів складають члени фермерських родин (58%). Фермерські господарства забезпечили роботою 3% трудових ресурсів села.

5. У загальному обсязі валової продукції фермерських господарств питома вага галузі рослинництва складає 78%. Фермери вирощують переважно найбільш доходні культури: зернові та соняшник — 12,6% і 18,9% рівня сільгосп підприємств. Вони є основними виробниками багатьох видів овочів (29,7%) та баштанних культур (38,6%). Середня урожайність зернових та зернобобових складає 17,4 ц/га,. продовольчих баштанних — 32,9 ц/га, цукрових буряків (фабричних) — 364,2 ц/га, соняшнику — 8,4 ц/га, овочів — 208,3 ц/га, картоплі - 153,8 ц/га. Тваринництво у фермерських господарствах розвинуте недостатньо. Виробництво продукції тваринництва залишається незначним — 22% загальнообласного обсягу.

6. Ефективність виробництва у фермерських господарствах вимірюється загальною сумою виручки від реалізації. Найбільша питома вага в структурі виручки від реалізації продукції припадає на доходи від продажу зернових і зернобобових культур — 39,6%, соняшнику — 26,1%, картоплі і овочів — 24,7%. Питома вага доходу від продажу тваринницької продукції є незначною. Рівень ефективності роботи фермера визначається як результат співставлення доходу з витратами чи використаними ресурсами. У структурі виробничих витрат фермера найбільшу питому вагу займають матеріальні витрати — 62,9%. Дохідність фермерського господарства визначається рівнем рентабельності, що показує величину прибутку на 1 грн. виробничих витрат. 7. При обґрунтуванні раціонального напряму спеціалізації враховано: природно — кліматичні умови, високу продуктивність галузі, відповідний набір власної техніки (по вирощуванню зернових для господарств розміром 50−400 га — 18 — 25 одиниць, овочів на крапельному зрошенні для господарств розміром 10−50 га — 11 — 15 одиниць техніки), основних фондів (нормативна потреба в залежності від розміру ферми та напрямку спеціалізації, Уникнення зайвих витрат при об'єднанні в кооперативи.

8. Подальший розвиток фермерства потребує вирішення його проблем через державну підтримку, вдосконалення фінансово-кредитного механізму та податкової політики, регулювання аграрного ринку. Система державної підтримки повинна включати: гарантовані державою закупівельні ціни на основні види сільськогосподарської продукції, дотації, спрямовані на пріоритетний розвиток галузевої структури фермерських господарств.

9. Активізацію розвитку та підвищення ефективності фермерських господарств здійснювати через формування кооперативних об'єднань фермерів. Важливим є створення кооперативів по зберіганню продукції, її переробці, маркетингових кооперативів.

10. Однією з головних умов підвищення ефективності розвитку фермерських господарств є формування ефективної галузевої структури і встановлення оптимального розміру виробництва.

Використана література

1) Бабич М. М. Нормативно-правове забезпечення функціонування фермерських господарств //Економіка АПК — 2007 № 12 С. 68−74

2) Волоська В. В. Ефективність виробничої діяльності фермерських господарств //Агроінком -2007;№ 11−12 С.37−42

3) Каправий В. Практичний маркетинг фермеру //Баланс-Агро-2008 № 11 С. 3

4) Похилено І. Поняття фермерського господарства, як організаційно-правової форми суб'єктів малого підприємництва //Підприємництво, господарство і право -2007 — № 11 С.56−58.

5) Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» //Відомості Верховної Ради — 1993р. № 32//.

6)Постанова КМУ «Про розвиток селянських (фермерських) господарств». //Аграрне законодавство України. Випуск — 1 К. Юрінком 1996р. с.176//.

7) Аграрне право України. //К.Юрінком. 1996р. с.286−299.//.

8). Скрипник С. В. Місце фермерських господарств у сільськогосподарському виробництві // Матеріали ЙЙЙ міжнар. наук.-практ. конф. «Динаміка наукових досліджень '2004». Т. 50. Економіка АПКДніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. — С. 62 — 86.

9) Джерело: Статистичний збірник «Сільське господарство України» за 2001 рік. — К.: Держкомстат України, 2002. — С. 235.

10) Колокольчикова І.В. Методологія оцінки ефективності селянських (фермерських) господарств // Регіональні перспективи. — 2002. — № 6 (25). — С. 89−91.