Аналіз продуктивності праці на підприємстві (на прикладі ВАТ «Техмашсервіс»)

План

Вступ Розділ 1. Аналіз (дослідження) операційної функції підприємства

1.1 Характеристика підприємства «Техмашсервіс» і організаційної структури його управління

1.2 Аналіз операційної функції підприємства

1.3 Аналіз рівня та динаміки продуктивності праці на підприємстві

Розділ 2. Теоретичні основи організації економічного аналізу продуктивності праці на підприємстві

2.1 Сутність понять «продуктивність» та «продуктивність праці»

2.2 Показники і методи вимірювання продуктивності праці

2.3 Фактори продуктивності праці

2.4 Аналіз зарубіжного досвіду вимірювання продуктивності праці

Розділ 3. Розробка заходів з підвищення продуктивності

3.1 Вибір та обґрунтування заходів з підвищення ефективності виробництва

3.2 Оцінка ефективності запропонованих заходів щодо підвищення продуктивності праці

Висновки Перелік використаної літератури Додатки

Вступ

Будь-яке суспільство для забезпечення нормального (достатньо комфортного) рівня своєї життєдіяльності здійснює безліч видів конкретної праці. З цією метою люди створюють певні організації (трудові колективи), які спільно виконують ту чи ту місію (реалізують програму або мету) і діють на засаді певних правил і процедур. Проте мета й характер діяльності таких численних організацій різні. За цією ознакою їх можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації з підприємницьким характером діяльності називають підприємствами.

Підприємство - це організаційно виокремлена та економічно самостійна основа (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).

Найбільш важливим елементом продуктивних сил і головним розвитком економіки є люди, тобто їхня майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Існує безпосередня залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємств та організацій даної країни. Інтегральним показником якості робочої сили є продуктивність праці. Під продуктивністю праці слід розуміти витрати праці на виробництво одиниці продукції.

Вимірювання продуктивності праці здійснюється шляхом порівняння результатів праці у вигляді обсягів виробленої продукції (робіт, послуг) із витратами праці (середньооблікова чисельність робітників).

Резерви росту продуктивності та ефективності праці на підприємствах можуть розрізнятися за двома ознаками — за характером факторів, які використовуються: екстенсивні та інтенсивні; за напрямками сприяння: за групами ресурсів, які використовують.

Основними узагальнюючими показниками які характеризують рівень продуктивності праці на підприємстві це є показники прибутку або витрат. Саме аналіз цих показників може дати повну картину продуктивності праці і ефективності діяльності підприємства.

Актуальність даного питання полягає в тому, що ефективність отримання прибутку і рентабельність реалізації продукції визначає генеральний напрямок перспективного росту всіх підрозділів фірм і організацій, основний профіль планової, організаційної і управлінської діяльності підприємства, а також головної цілі та завдання поточного планування, організації і управління підприємством. Саме тому тема даної курсової роботи є актуальною й вимагає вивчення.

Об'єктом дослідження в даній роботі є відкрите акціонерне товариство «Техмашсервіс», що здійснює послуги з перевезення вантажів підприємств та організацій на території Донецької області, у місті Єнакієве.

Предметом дослідження є сама методика аналізу діяльності підприємства та практика застосування її в управлінській діяльності. Період, що аналізується, два роки роботи підприємства: 2008 та 2009 роки.

Основна мета даної роботи полягає в тому, щоб дослідити питання аналізу продуктивності праці на підприємстві. Дослідження цих питань проводиться на конкретному підприємстві, наводяться приклади і розглядаються методи які є універсальними для більшості вітчизняних підприємств.

Для досягнення цієї мети поставлено наступні задачі:

— провести оцінку і аналіз техніко-економічних показників діяльності підприємства;

— провести аналіз фінансового стану підприємства;

— оцінити та проаналізувати оточуюче середовище, визначити його сильні і слабкі сторони;

— розглянути існуючі методики аналізу та оцінити використання трудових ресурсів;

— проаналізувати та оцінити ефективність використання трудових ресурсів ВАТ «Техмашсервіс»;

— вибір та обґрунтування заходів щодо ефективного використання трудових ресурсів.

У ході виконання роботи були використані методи досліджень: економіко-статистичний, економіко-математичний, порівняльний аналіз, системний аналіз, якісний аналіз, опит та спостереження, факторний аналіз.

Сьогодні використання трудових ресурсів формується під впливом багатьох факторів і процесів, з якими воно пов’язано прямими і опосередкованими зв’язками. Це вимагає нового підходу до вивчення проблем у використанні трудових ресурсів, аналізу їх функціонування під впливом виробничих та соціально-економічних факторів в умовах реформування економіки, тому теоретичне та практичне значення отриманих результатів мають велике значення.

Розділ 1. Аналіз (дослідження) операційної функції підприємства

1.1 Характеристика підприємства «Техмашсервіс» і організаційної структури його управління

Об'єктом дослідження даної роботи є відкрите акціонерне товариство «Техмашсервіс» створено 10 лютого 1998 року шляхом перетворення державного підприємства «Техмашсервіс» (заснованого у 1943р.) у відкрите акціонерне товариство згідно з діючим законодавством України. Форма власності - колективна. Найбільшим акціонером є ППТФ «ЮСІ» (70% акцій). Підприємство розташовується на території за адресою: Україна, Донецька область, м. Єнакієве, провулок Гірняків, буд. 42. Представник правління — Віткалов Володимир Іванович, 1955 року народження, освіта вища, загальний стаж роботи — 26 років, (в т.ч. 21 рік на керівницькій посаді), стаж роботи на даному підприємстві - 4 роки, очолює дане підприємство з 1996р.

Ключовий персонал підприємства — керівники основних підрозділів мають вищу освіту, відповідну до профілю даної роботи, великий стаж роботи по спеціальності та відмінну професіональну підготовку. Чисельність трудового колективу — 602 чоловіки.

Всі співробітники працюють на постійній основі.

Підприємство складається із структурних підрозділів, що очолюються їх керівниками та підлеглих представнику правління.

Організаційна структура даного підприємства повністю відповідає вимогам, що виконуються та може забезпечити нормальну роботу підприємства в умовах ринкової конкуренції. На теперішній момент у структурі підприємства представлені наступні основні напрямки (рис. 1.1)

Рисунок 1.1. Організаційна структура підприємства Основним видом діяльності ВАТ «Техмашсервіс» є послуги з перевезення вантажів підприємств та організацій.

Керівництво підприємства визначає його стратегічні цілі таким чином: збільшення обсягів наданих транспортних послуг, забезпечення беззбитковості хозяйницької діяльності.

Основні засоби досягнення поставлених цілей: збільшення обсягу ринку збиту шляхом зниження цін при збільшенні обсягів продаж.

На підприємстві є достатня кількість різноманітного рухомого складу (у тому числі спеціалізованого — для перевезення хлібобулочних виробів, рідких нафтопродуктів, сипучих будівельних та сільськогосподарських вантажів). На належній до АТП території розташовуються стояночні площадки та криті бокси для збереження, ремонту та обслуговування автотранспорту. Ремонтні майстерні дозволяють здійснювати поточний ремонт агрегатів та вузлів рухомого складу. Все це дає можливість забезпечувати та підтримувати у належному вигляді технічний стан парку автомобілів, а також ремонту та діагностиці вантажних та легкових автомобілів.

Виробничі міцності підприємства завантажені на 20%. Філій у Єнакієві та інших регіонах України ВАТ «Техмашсервіс» не має.

Перевагами підприємства є:

— географічне положення — один з центральних районів Донецької області, поблизу від основних замовників та пунктів доставки продукції;

— великий парк різноманітного автотранспорт, у тому числі спеціалізованого;

— наявність необхідної виробничої бази для технічного обслуговування та ремонту рухомого складу;

— добре знання ринку продукції, що перевозиться, а основних маршрутів перевози.

1.2 Аналіз операційної функції підприємства

Підприємство має налагоджену систему роботи з постійним замовником (ППТФ «ЮСІ»), який володіє 70% акцій ВАТ «Техмашсервіс».

Географічними кордонами ринку продукції ВАТ «Техмашсервіс» є м. Єнакієве та розташовані у передміській зоні райони. Загальна кількість регіонального ринку вантажоперевезень (за оцінками керівництва підприємства) складає у грошовому виразі 4−5 млн. грн. На цьому ринку доля підприємства складає:

— послуги по здійсненню міжнародних та міжміських перевезень — 3,2−3,8%;

— послуги по здійсненню перевезень вантажів по міським та передміським маршрутам — 4,3−4,6%.

Рухомий склад підприємства:

— Scania + п/пр KЦGEL — 8од. КамАЗ-5410 — 5од.

— ЗІЛ-4331 — 2одFord Transit — 8од.

— Газель — 20од.

Основними споживачами послуг підприємства також є фірми, що займаються оптовою та роздрібною торгівлею паливно-мастильних матеріалів, лакофарбової продукції, промисловими товарами та продукцією сільського господарства, а також хлібозаводи.

Вивчення та аналіз попиту на послуги проводяться на основі інформації, що одержується з відкритих джерел інформації (радіо, телебачення, газети, журнали, спеціальна література). Використовується також інформація, одержана в ході опросів клієнтів підприємства. Маркетингові дослідження з використанням спеціальних методів збору та обробки первинної інформації поки не проводяться.

На підприємстві використовуються персональні комп’ютери, що використовуються для збору, обробки та накопичення інформації, створення баз даних та їх аналізу. Вони об'єднані в локальні мережі, що суттєво підвищує ефективність їх використання для прийняття управлінських рішень. Зібрана інформація зберігається як в електронному, так і в класичному вигляді.

Таким чином, можна підкреслити, що на підприємстві існує інформаційна система маркетингу та при плануванні діяльності підприємства використовується значний обсяг маркетингової інформації.

Разом із тим, маються невикористані резерви підвищення ефективності маркетингової діяльності на підприємстві.

Ринок автотранспортних послуг Єнакієва і області містить велику кількість підприємств, що здійснюють перевезення вантажів і пасажирів. Проте ВАТ «Техмашсервіс» здійснює лише вантажні відрядні і погодинні перевезення.

Частка ринку ВАТ складає 15−20%. Основними конкурентами підприємства «Техмашсервіс» є:

1. На ринку міжнародних перевезень:

Конкурентна частка ринку по товарній групі:

· «Атолл"-35%

· «Авторемонт"-45%

· АТП-16 355−5%

Фазу життєвого циклу даної продукції можна визначити як фазу росту. Попит на такі послуги значно виріс з моменту проголошення незалежності України, у зв’язку з тим, що вантажоперевезення за межі України із розряду міжміських переросли у розряд міжнародних.

2. На ринку міських та передміських перевезень конкурентами є практично всі автотранспортні підприємства та приватні перевізники, що займаються вантажними автоперевезеннями. Фазу життєвого циклу даного продукту можна визначити як фазу зрілості.

Не зважаючи на те, що перевезення вантажів відноситься до сфери послуг, підприємство має на балансі значні по вартості основні фонди та потребує для безперервної роботи велику кількість паливно-мастильних матеріалів та запчастин. Тому у своїй діяльності підприємство у великій кількості залежить від рівня середньоринкових цін на паливо та запчастини, котрі у свою чергу впливають на рентабельність виробництва.

ППТФ «ЮСІ» є постійним та основним замовником ВАТ «Техмашсервіс» та займається широким спектром товарів й виробництва продукції. Специфіка перевезень у даного замовника полягає у вигляді готової продукції та сировини, яка великими партіями транспортується у всі регіони України. Даний клієнт забезпечує майже 90% обігу вантажу підприємства.

Для роботи з цим замовником необхідно мати великий парк великовантажних довершених автомашин тягачів.

Перевезення продукції замовника здійснюється в багато міст України.

Роботу з постачальниками здійснює відділ матеріально-технічного забезпечення. Підприємство має налагоджені зв’язки з постачальниками палива (бензин, дизельне паливо, газ), запасних частин (в тому числі із закордонними виробниками до закордонних автомобілів, причепів та напівпричепів, а також для вітчизняних автомобілів КамАЗ, МАЗ та ін.), автомобільних шин. Таким чином на підприємстві створено запас матеріальних цінностей, що забезпечує ритмічну та безперебійну роботу підприємства. Рівень забезпеченості «Техмашсервіс» оборотними засобами є оптимальним. Розповсюдження транспортних послуг здійснюється напряму, тобто без посередників.

Підприємством проводиться активна рекламна політика в рамках наявних фінансових можливостей. У якості засобів рекламної інформації використовується розміщення об’яв у газетах, на радіо та на телебаченні. Інформація про підприємство та його послугах розміщена в електронному банку комерційних пропозицій (WMS) РЦСБ, а також у телефонній довідковій службі 009 та довіднику «Золоті сторінки». Реклама підприємства нанесена на нові тенти автомобілів. Виготовлені рекламні листівки, що мають інформацію про підприємство, його транспортних можливостях та тарифах на перевезення різноманітних вантажів. Емблема підприємства нанесена на автомобілі підприємства, фірмові бланки та іншу поліграфічну продукцію.

Групування показників фінансово-господарської діяльності підприємства ВАТ «Техмашсервіс» з метою попередньої оцінки його фінансового стану наведено в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 Техніко-економічні показники ВАТ «Техмашсервіс"*[9; c.2]

Згідно з даними таблиці 1.1 роботу підприємства слід вважати відмінно, оскільки там по обсягу продукції перевиконано на 46,2% (66 644:45597•100).

Рисунок 1.2. Обсяг виробництва*[9; c.3]

Розглядаючи середньооблікову чисельність працівників, ми бачимо, що у звітному періоді відбулося збільшення працівників на підприємстві. Так фактична чисельність усіх працівників проти минулого періоду зросла на 33 особи, а порівняно з минулим роком збільшилась на 53 особи.

Рисунок 1.3. Середньооблікова чисельність працівників*[9; c.3]

Аналізуючи фонд оплати праці видно, що він зріс проти планового на 5,9 тис. грн. Або на 0,1% проти минулого на 955,9 тис. грн.

Аналізуючи собівартість продукції фактичну собівартість (продукції) порівнюють з плановою і фактичною за попередній період, визначають рівень виконання та відхилення від плану. Дані таблиці 1.1 свідчать, що в порівнянні з планом, фактична собівартість реалізації продукції зросла на 17 299 тис. грн., або на 59,6%, а в порівнянні з минулим роком на 17 432 тис. грн.

Рисунок 1.4. Фонд оплати праці*[9; c.4]

Рисунок 1.5. Собівартість реалізованої продукції*[9; c.5]

Розглядаючи прибуток видно, що він по факту зріс на 1212 тис. грн., або на 55,09%, а в порівнянні з минулим роком збільшився на 3299 тис. грн.

Рисунок 1.6. Прибуток*[9; c.5]

В звітному році фактична середньорічна вартість основних виробничих фондів перевищила план на 15 416 тис. грн., або на 120,4%, а в а в порівнянні з минулим роком перевищила на 15 450 тис. грн.

Рисунок 1.7. Середньорічна вартість основних фондів*[9; c.6]

Проаналізувавши основні техніко-економічні показники ВАТ «Техмашсервіс», можна сказати, що підприємство є прибуткове, внаслідок збільшення обсягу виробництва, збільшення собівартості та інших факторів, що впливають на прибуток підприємства.

1.3 Аналіз рівня та динаміки продуктивності праці на підприємстві

трудовий продуктивність праця робочий

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється за належної взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує суспільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого, — такі чи такі результати виробництва (діяльності). Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня його використання.

Рисунок 1.8. Продуктивність*[9; c.7]

Як показує таблиця 1.1 у 2009 р. відбулось зростання продуктивності праці з 41,6 тис. грн. до 60,8 тис. грн. або на 46,1%, а в порівнянні з минулим роком збільшилась на 67,4% (рис. 1.7). Це пов’язано з тим, що збільшення кількості працівників призводить до зростання обсягу продукції та, як наслідок, і продуктивність праці. Така динаміка у 2009 р. оцінюється позитивно.

Але на продуктивність праці прямопропорційно впливають багато факторів, які треба детально розглянути.

Аналіз та оцінка забезпеченості й структури кадрів на підприємстві

Результати господарської діяльності залежать передусім від ефективності використання живої праці - найбільш ефективного і власне вирішального фактора виробництва. Забезпеченість підприємства необхідними трудовими ресурсами, їх раціональне використання, високий рівень продуктивності парці сприяють збільшенню обсягів виробництва продукції, ефективному використанню обладнання, машин, механізмів, зниженню собівартості та зростанню прибутку.

До трудових ресурсів відносяться та частина населення, яка має необхідні фізичні дані, знання і навички праці.*[7; c.63]

Аналіз забезпеченості підприємства робочою силою здійснюється способом порівняння фактичної чисельності працівників за категоріями із плановими показниками і з показниками, досягнутими у минулому періоді. Основними показниками використання трудових ресурсів є дані про чисельність персоналу різних категорій і професій, його кваліфікацію та освітній рівень про витрати робочого часу в людино-годинах, кількість виробленої продукції або виконаних робіт, а також відомості про рух особового складу підприємства.

За характером участі у виробничому процесі працівники підприємства розподіляються на працівників основної діяльності, які зайняті безпосередньо виготовленням продукції, і невиробничий персонал, що зайнятий в обслуговуючих та інших господарствах.

До працівників основної діяльності відносять такі категорії працівників: робітники, учні, інженерно-технічний персонал і персонал охорони.

Для аналізу трудових ресурсів використовується інформація звітних форм 2-ПВ «Звіт з праці», 1-П «Звіт підприємства з продукції», 6-ПВ «Чисельність окремих категорій працівників підприємства і підготовка кадрів», а також дані планово-нормативної, облікової та оперативної інформації зі звітів підрозділів підприємства, інші оперативні дані.*[7; c.65] Із таблиці 1.2 видно, що у звітному періоді збільшилась чисельність персоналу в порівнянні з минулим періодом на 54 особи в тому числі збільшилось працівників основної діяльності на 53 осіб, робітників збільшилось на 51 особу, службовців збільшилось на 2 особи. Обсяг продукції відповідно також збільшився в порівнянні з минулим періодом на 87,2%, що в сумі склало 31 047 тис. грн.

Таблиця 1.2. Оцінка забезпечення підприємства «Техмашсервіс» трудовими ресурсами*[9; c.8]

Поряд з аналізом наявності та руху чисельності працівників важливо структуру персоналу основної діяльності і визначити рівень її оптимальності. Для цього порівнюють фактичну питому вагу кожної категорії персоналу в його загальній кількості з необхідною, протягом кількох періодів і визначають відхилення (табл. 1.3).

Дані необхідні для аналізу забезпечення даного підприємства трудовими ресурсами, наведено в таблиці 1.2.

Таблиця 1.3. Структура трудових ресурсів підприємства «Техмашсервіс"*[9; c.10]

Дані таблиці 1.3 свідчать, що питома вага робітників збільшилася на 0,4% проти минулого періоду або на 51 особу, однак питома вага службовців знизилася на 0,4 проти минулого періоду.

Підвищення питомої ваги робітників проти минулого періоду спричиняє відповідне підвищення праці у розрахунку на одного працівника основної діяльності в цілому, а також на одного робітника. Величина впливу цього фактора на продуктивність праці одного робітника розраховується множенням різниці між фактичною питомою вагою робітників і питомою вагою робітників за минулий період у загальній чисельності на середню продуктивність праці за минулий період (92,5 — 92,1) • 45 597: 100 = 182,4 грн.

Збільшення питомої ваги робітників у загальній чисельності спричинило підвищення продуктивності праці у звітному періоді на 96,7 тис. грн. (182,4 • 530).

Подальше поглиблення аналізу структури чисельності персоналу проводимо виходячи з того, що для високопродуктивності праці підприємство має бути збережене основними і допоміжними робітниками, кваліфікація яких відповідала б потребам виробництва. Ми вивчаємо співвідношення між основними і допоміжними робітниками, тенденцію зміни цих співвідношень і якщо вони не на користь основних робітників, то керівництву підприємства необхідно з’ясувати причину утримування позапланової чисельності допоміжних робітників і розглянути можливість їх скорочення за рахунок автоматизації виробничих процесів, поліпшення організації допоміжних робіт (табл. 1.4).

Таблиця 1.4. Чисельність основних і допоміжних робітників*[9; c.12]

З таблиці 1.4 бачимо, що питома вага робітників зросла проти планової на 0,6% (82,3 — 81,7), а проти минулого періоду на 2,1% (82,3 — 80,2). Підвищення питомої ваги основних робітників у загальній кількості робітників позитивно характеризує роботу підприємства, оскільки супроводжується зростання продуктивності праці. Вплив зміни питомої ваги основних робітників у загальній їх чисельності на виробіток одного робітника визначається діленням різниці між фактичною і плановою питомою вагою основних робітників на планову питому вагу основних робітників: (82,3 — 81,7): 81,7 • 100 = 0,73%.

Завдяки підвищенню питомої ваги основних робітників у загальній їх чисельності продуктивність праці одного основного робітника збільшилась на 0,73%.

Відповідним етап аналізу забезпеченості підприємства робочою силою є вивчення її руху.

Склад працівників постійно змінюється у зв’язку із скороченням штату, звільненням з власного бажання, виходом працівників на пенсію, пересуванням їх на посадах у межах структурних підрозділів та прийманням нових робітників замість вибулих або у зв’язку з розширенням виробництва. Надто велика плинність робочої сили спричиняє додаткові витрати на підготовку те перепідготовку нових робітників, знижує на певний час продуктивність праці не тільки нових робітників, а й тих, що звільняються і потребують певного часу для пошуків нової роботи.

Отже, оборот робочої сили поділяють на необхідний, що відбувається з об'єктивних причин, які не залежать від адміністрації підприємства, та надмірний, який вимагає звільнення працівників за порушення трудової дисципліни, прогули, через недостатню високу кваліфікацію, у зв’язку з рішенням судових органів і інше.

На практиці має місце і зворотне явище — недостатній оборот робочої сили, коли з будь-яких причин уповільнюється необхідне оновлення кадрів підприємства.

Про це свідчить зростання кількості працівників пенсійного віку.

Дані для аналізу руху робочої сили підприємства наведено в таблиці 1.5.

Таблиця 1.5. Рух робочої сили на підприємстві*[9; c.14]

Для вивчення руху робочої сили на підприємстві розраховуються коефіцієнти обороту з приймання та зі звільнення, а також коефіцієнти плинності, стабільності загального обороту.

Коефіцієнти обороту з приймання (КП_п) — це відношення заново прийнятих працівників до середньоспискової чисельності працівників основної діяльності:

Коефіцієнт обороту зі звільнення (КП_п) — це відношення кількості звільнених працівників до середньоспискової чисельності ПОД.*[1; c.310]

Коефіцієнт загального обороту (КП_об) — обчислюється як відношення кількості заново прийнятих на роботу і тих, що вибули, до середньоспискової чисельності:

Коефіцієнт плинності кадрів (КП_пл) — розраховують як відношення кількості звільнених за власним бажанням і за порушення трудової дисципліни до середньоспискової чисельності*[1; c.312]:

Розрахунок показує, що на підставі коефіцієнт загального обороту знизився у звітному періоді на 25,1% (23,9: 31,9 • 100 — 100), коефіцієнт обороту з приймання знизився на 39,5% (13,5: 22,3 • 100 — 100), коефіцієнт плинності кадрів знизився на 2,5%.

Зниження коефіцієнта загального обороту та плинності кадрів пов’язаний із зниженням звільнених за власним бажанням на 18,18% проти минулого періоду.

Особливу увагу слід звертати на плинність кадрів, тому що плинність знижує продуктивність праці на підприємстві для цього, щоб розробити заходи спрямовані на закріплення робочих кадрів, необхідно знати конкретні причини звільнення з власного бажання.

Аналіз рівня та динаміка продуктивності праці на підприємстві

Трудомісткість продукції - показник, що характеризує затрати робочого часу на виробництві одиниці або всього обсягу виготовленої продукції.

Трудомісткість буває питома і технологічна. Питома трудомісткість — це загальні витрати людино — годин на продукцію.

Технологічна трудомісткість — це витрати нормованого часу основних робітників — відрядників на виробництво продукції.

Між показниками трудомісткості та продуктивності праці існує обернено пропорційний зв’язок — за зниження трудомісткості продуктивності праці зростає, і навпаки.

Скорочення затрат робочого часу на виробництво одиниці продукції безпосередньо впливає на величину середнього динного виробітку робітників.

Рівень і динаміка годинної продуктивності праці зазнають постійного впливу інтенсивних факторів.*[3; c.44]

Інтенсивні фактори забезпечують зниження трудомісткості виготовлення продукції і відповідний рівень виконання норм виробітку. До них відносять: кваліфікаційний, професійний рівень робітників; технічну і енергетичну озброєність праці; механізацію та автоматизацію технологічних процесів за впровадження прогресивної техніки, технології, матеріалів; організацію нормування праці; застосування у виробництві комплектуючих виробів; поліпшення якості структури, асортименту продукції, удосконалення організації виробництва та управління.

У процесі аналізу трудомісткості вивчається її динаміка, причини зміни її величини і вплив на продуктивність праці.

Динаміку та вплив зміни величини трудомісткості на продуктивність праці робітників можна простежити, використовуючи показник питомої трудомісткості в розрахунку на 1000 грн. продукції таблиця 1.6.

Таблиця 1.6. Аналіз трудомісткості продукції*[9; c.16]

Наведені в таблиці 1.6 дані показують, що питома трудомісткість знизилась проти минулого періоду на 40,3% (100 — 59,7) за плану 12,7% (100 — 87,3). За рахунок цього фактора було в основному забезпечене зростання годинної продуктивності праці, яка залежить від рівня трудових затрат і виконання норм.

За рахунок зниження трудомісткість планувалося підвищити годинну продуктивність праці на .

Фактично вона зросла (у тому числі за рахунок зниження трудомісткості) на

Оскільки між трудомісткістю і продуктивністю праці існує зворотний зв’язок, можна визначити темп зростання середньогодинного виробітку:

і навпаки, знаючи темп зростання продуктивності праці, можна визначити відсоток зниження трудомісткості:

Трудомісткість знизилась на 31,6%.

Факторний аналіз продуктивності праці

Продуктивність праці найважливіший якісний показник використання трудових ресурсів підприємства і головний фактор зростання обсягів виробництва продукції.

Вимірюється продуктивність праці двома способами: кількість продукції, випущеної до одиниці часу, або кількістю часу, затраченого на виготовлення одиниці продукції.

Під час аналізу обчислюють годинну, денну і місячну продуктивність праці одного працюючого або одного робітника. Перші два показники визначаються як відношення обсягу товарної продукції до загальної кількості відпрацьованих усіма робітниками людино — годин і людино — днів, а інші - як відношення того самого обсягу до середньоспискової чисельності робітників або всіх працівників.

Продуктивність праці характеризується вартісними, трудовими та натуральними показниками. Найуніверсальніша система її вимірників є грошовий вимірник, який може бути використаний на будь-якому підприємстві чи галузі виробництва. Аналізуючи продуктивність праці в динаміці, товарну продукцію необхідно перерахувати в порівняних цінах, що певною мірою забезпечить можливість об'єктивного аналізу затрат праці на виготовлення продукції.*[3; c.45−46]

Одним із основних факторів, що впливає на продуктивність праці, є використання робочого часу. Зменшення втрат робочого часу і нераціональних його витрат веде до зростання продуктивності праці, ліпшого використання трудових ресурсів без додаткових заходів і витрат.

Основним джерелом даних для аналізу використання фонду робочого часу є форма 3-ПВ «Звіт про використання робочого часу».

Використання робочого часу аналізується за допомогою таких показників:

— середньої кількості днів, відпрацьованих одним робітником за звітний період;

— середня тривалість робочого дня.

Середня кількість днів, відпрацьованих одним робітником за звітний період, характеризує тривалість робочого періоду в днях. На цей показник впливають такі фактори: втрати робочого часу і в тому числі прогули; невиходи з дозволу або з ініціативи адміністрації; масові невиходи на роботу; кількість днів чергової відпустки; кількість вихідних і святкових днів, кількість днів тимчасової непрацездатності, відпустки у зв’язку з навчанням.

Тривалість робочого дня робітника залежить від таких факторів: величини нормативно встановленого робочого тижня; часу простого тижня; часу надурочної роботи; часу простою протягом робочої зміни; неповного робочого часу; часу інших скорочень робочого дня; передбачених зако6нодавством.*[2; c.207−208]

Повному використанню трудових ресурсів можна оцінити за кількістю відпрацьованих за звітний період днів і годин одним працюючим і одним робітником, а також за інтенсивністю використання робочого часу. Під час аналізу необхідно визначити відхилення фактичних показників від планових або від аналогічних показників минулих періодів і встановити конкретні причини можливих відхилень. Такий аналіз потрібно проводити, щодо кожної категорії працівників, кожного підрозділу і щодо підприємства в цілому за звітний період і в динаміці.

Таблиця 1.7. Використання робочого часу на підприємстві «Техмашсервіс"*[9; c.18]

Як свідчать дані таблиці 1.7 загальний фактичний фонд робочого часу на підприємстві збільшився на 1,726 тис. год.

Аналіз продуктивності праці розпочинається з вивчення її рівня, динаміки, та загальної оцінки виконання плану.

Для аналізу продуктивності праці використовують дані форм статистичної звітності, звіти підрозділів підприємства про виконання завдань з продуктивності праці (додаток В, табл. В 1.1). Наведені дані свідчать про те, що на підприємстві підвищилась продуктивність праці. Середня продуктивність праці одного робітника підвищилась проти плану на 38,05 грн., що в відсотках складає 43,45. Дані таблиці 2.8 свідчать про те, що підприємство перевиконало план за всіма показниками продуктивності. Аналіз показує, що продуктивність праці зросла за всіма показниками проти планових, але не однаковою мірою.

Різниця в рівнях виконання плану щодо середньої продуктивності праці одного працюючого і одного робітника 15,7% (59,1 — 43,4) пояснюється зниженням питомої ваги робітників у загальній чисельності працівників основної діяльності на -3,9%(92,5 — 96,3).

Різницю в рівні виконання плану одним робітником щодо середнього динної і середньоденної продуктивності праці в 12,9% (46,2 — 59,1).

Найбільш узагальненим показником продуктивності праці є середня продуктивність праці одного працюючого. Величина його залежить від продуктивності праці робітників, їхньої питомої ваги в загальній чисельності відпрацьованих ними днів та тривалості робочого дня. Отже, серед продуктивності праці одного працюючого дорівнює добутку таких факторів:

РВп = ПВр Д Т ГВр. (1.1)

Розрахунок впливу даних факторів на зміну рівня середньої продуктивності праці одного працюючого проводиться методом абсолютних різниць:

1. Зміна питомо ваги робітників:

— 3,8 · 45 597: 100 = - 1732,69 грн.

2. Зміна середнього виробітку одного робітника

123,02 · 92,5: 100 = +113,79 грн.

Аналогічно аналізується зміна середнього виробітку одного робітника, яка залежить від кількості відпрацьованих днів у звітному періоді, середньої тривалості робочого дня і середнього динного виробітку:

— зміна кількості відпрацьованих одним робітником днів:

(-1) · 8 · 41,6 = - 332,8 грн.

— зміна тривалості робочого дня:

(-0,1) · 218 · 41,60 = - 906,88 грн.

— зміна середнього динного виробітку одного робітника:

19,2 · 218·7,8 = + 32 647,68 грн.

За даними аналізу середній виробіток одного працюючого вищий від планового на 38,05 грн. · (125,74 — 87,69). Він збільшиться за рахунок зростання середнього динного виробітку одного робітника.

На наступному етапі аналізу продуктивності праці необхідно проаналізувати показник, від якого залежить рівень середньоденного і середньорічного виробітку робітників, — середнього динну продуктивність праці одного робітника.

Аналіз продуктивності праці завершується розрахунком впливу окремих факторів на обсяг товарної продуктивності у звітному періоді. Розрахунок проводиться методом абсолютних різниць:

1. Зміна кількості робітників:

10 · 219 · 8 · 41,60 = 728,8 тис. грн.

2. Зміна кількості відпрацьованих одним робітником днів:

— 1 · 530 · 8 · 41,60 = - 176,4 тис. грн.

3. Зміна тривалості робочого дня:

— 0,1 · 530 · 218 · 41,60 = 480,646 тис. грн.

4. Зміна середньогодинного виробітку одного робітника:

19,2 · 218 · 7,9 · 530 = 17 525 тис. грн.

Розрахунок свідчить, що на випуск товарної продукції негативно вплинув другий фактор.

Таким чином, за планування й організації виробництва необхідно обов’язково враховувати можливості із цілоденними, внутрішньозмінними, невиробничими втратами робочого часу.

На основі аналізів можна сказати, що проблема підвищення продуктивності праці - є досить актуальною проблемою ВАТ «Техмашсервіс». Тому завдяки проведеним аналізам можна запропонувати можливі резерви підвищення ефективності діяльності підприємства, а саме:

1) Особливу увагу слід звертати на плинність кадрів, тому що плинність знижує продуктивність праці на підприємстві для цього, щоб розробити заходи спрямовані на закріплення робочих кадрів, необхідно знати конкретні причини звільнення з власного бажання.

2) За планування й організації виробництва необхідно обов’язково враховувати можливості із цілоденними, внутрішньозмінними, невиробничими втратами робочого часу.

Що стосується подальшого підвищення ефективності використання трудового потенціалу підприємства, то тут слід зосередити увагу на таких аспектах:

* внутрішньозмінні втрати робочого часу;

* втрати робочого часу внаслідок плинності кадрів;

* рівень використання засобів механізації, автоматизації праці та комп’ютерної техніки;

* аналіз системи стимулювання працюючих;

* визначення професійно-кваліфікаційної структури працюючих.

Розділ 2. Теоретичні основи організації економічного аналізу продуктивності праці на підприємстві

2.1 Сутність понять «продуктивність» та «продуктивність праці»

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття «продуктивність» і «продуктивність праці».

Продуктивність — це ефективність використання ресурсів — праці капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації - під час виробництва різних товарів і надання послуг.*[4; c. 380] Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їхньої оцінки необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов’язаних з безробіттям тощо.

Більш висока продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, при цьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої продукції на ринку, в суспільстві.

Зауважимо, що на зарубіжних підприємствах оцінюється тільки та продукція, яка куплена, а не просто вироблена.

Продуктивність можна розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визичити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності.*[1; c.286−287]

Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

Праця — це доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних і особистих потреб людей.*[4; c.382] Зміст і характер праці залежать від ступеня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Розрізняють конкретну й абстрактну працю. Конкретна праця — це доцільно спрямована діяльність людини, результатом якої є створення певної споживної вартості.

Абстрактна праця — це витрати людської енергії, частка затрат суспільної праці безвідносно до тієї конкретної форми, в якій вона здійснюється.*[6; c.272−273]

Подвійність поняття «праця» зумовлює і подвійність її змісту. Змістом конкретної праці є кількісний і якісний склад трудових функцій (відмінність у професіях, рівні кваліфікації працівників тощо), їх співвідношення і взаємозв'язок у конкретному процесі праці.

Отже, конкретна праця виражає й техніко-технологічний аспект. Техніко-технологічний зміст праці індивідуальний на кожному робочому місці і перебуває під впливом перетворень у техніці, технології, змін предметів праці тощо.

Абстрактна праця характеризується соціально-економічним змістом, тобто ступенем і способом затрат робочої сили, а також суспільно-економічними відносинами, в яких здійснюється процес праці (тривалість робочого дня, оплата праці, вимоги до підготовки працівника тощо).

Розглядають ще поняття «змістовність» праці, що характеризує рівень складності, різноманітності виконуваних трудових функцій, самостійності працівника в трудовому процесі.

Система виробничих відносин визначає характер праці. Розрізняють загальні й часткові ознаки праці.

Загальні ознаки праці визначаються передусім формою власності і відображають відношення працівників до засобів виробництва, до продукту своєї праці. Вони виявляються також у суспільній природі праці, у ступені примушування до праці. З урахуванням цих ознак праця може бути відчуженою і не відчуженою від процесу виробництва і його результатів, безпосередньо і опосередковано суспільною, вільною і вимушеною.

Часткові ознаки характеризують специфічні особливості функціонування робочої сили. За цими ознаками розрізняють види праці залежно від:

* способу здійснення — розумова й фізична;

* кінцевого результату праці - продуктивна й непродуктивна;

* рівня складності праці - складна й проста;

* рівня творчості - творча й нетворча.*[1; c.294−296]

Зміст і характер праці тісно взаємозв'язані. Вони взаємообумовлюють один одного і змінюються під впливом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин у суспільстві.

З’ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої редукції, складається з:

* живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;

* минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової проекції (сировина, матеріали, енергія — повністю, машини, споруди, тощо — частково).

Продуктивність праці — це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції.

Тобто вона показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.*[1; c.298]

Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку, який показує кількість продукції, що вироблена за одиницю часу. Оберненим до виробітку є показник трудомісткості.

У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створюваний продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої) праці.

Продуктивність праці тісно пов’язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв’язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня.*[4; c.383]

Таким чином, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії.

2.2 Показники і методи вимірювання продуктивності праці

Важливою передумовою визначення результативності праці є правильне обчислення рівня і динаміки продуктивності праці в усіх сферах економіки.

Вимірювання продуктивності праці має ґрунтуватися на розумінні її економічного змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці у часі і просторі (додаток Б, рис. Б 1.1)

Методи обліку продуктивності праці мають відповідати таким вимогам:

* одиниця виміру не може викривляти показники продуктивності праці;

* повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати робочого часу;

* забезпечувати єдність методів вимірювання продуктивності праці;

* показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні.*[4; c.385]

Розрізняють продуктивність у масштабі суспільства, регіону, галузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бригади й окремого працівника.

Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або оберненого відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника або робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво.

(2.1)

де В — виробіток;

Т — затрати робочого часу;

Q — обсяг виробленої продукції.*[2; c.190−193]

На підприємствах виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюється обсяг продукції і затрати праці. Це такі способи:

1.Натуральний — ділення обсягу виробленої продукції у фізичних одиницях на кількість затраченого часу в нормо-годинах.

2.Вартісний — ділення обсягу виробленої продукції у гривнях на затрати часу, що виражені в середньосписковій чисельності робітників або відпрацьованих ними кількості людино-днів;-годин.

3.Трудовий - ділення обсягу виробленої продукції, представленої в затратах робочого часу в нормо-годинах на кількість працівників.

Трудомісткість — це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто величина обернена до виробітку):

(2.2)

де Тр — трудомісткість на одиницю продукції.*[2; c.194]

Чим більший виробіток продукції за одиницю часу, або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості. Співвідношення між ними виражається так:

% зниження трудомісткості =% підвищення виробітку / (100+% підвищення виробітку) — 100;

% підвищення виробітку =% зниження трудомісткості / (100 -% зниження трудомісткості) — 100.

Виробіток є найпоширенішим і універсальним показником. У масштабі економіки рівень продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального виробництва визначається відношенням величини знову створеної вартості - національного доходу — за певний період до середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого у сфері матеріального виробництва протягом цього періоду. У сфері послуг продуктивність праці (виробіток) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їх надання за певний період до середньооблікової чисельності персоналу сфери послуг за цей самий період.

Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:

* виробіток на одну відпрацьовану людино-годину — годинний;

* виробіток на один відпрацьований людино-день — денний;

* виробіток на одного середньооблікового працівника — річний (квартальний, місячний).

Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час.

Денний залежить також від тривалості робочого дня і використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та збитки часу.

Річний виробіток ураховує не тільки внутрішньозмінні, а й цілодобові простої.*[1; c.303−304]

Залежність між цими показниками може бути виражена так:

1) індекс денного виробітку = Індекс годинного виробітку — Індекс використання робочого часу протягом зміни;

2) індекс річного виробітку = Індекс денного виробітку — Індекс кількості явочних днів протягом року.

Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробничої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо).