Поняття, типи і структура економічних систем

Вступ Тема даної курсової роботи «Поняття, типи і структура економічних систем». Для того, аби розкрити в повній мірі обраний напрямок, необхідно зрозуміти в чому полягає сутність економічної системи. Аби дати відповідь на дане запитання, необхідно визначити проценс зародження та розвитку економічних систем, а також її принциплвві зміни станом на сьогоднішній день.

Актуальність теми подлягає в тмому, що в рамках сучасної діяльності держави, економіка посідає досить визначальне місце. Суспільство вважає, що формування стійкої економічної системи в країні стовідсотково зробить його заможним. Але серед науковців панує думка, що це лише основа, а безпосередньою рушійною силою є дієва політика держави в сфері економіки. Загалом, цілісніть економічної стсиетми залежить від наявності у неї спільної мети, яка повинна стати невідємним елементом економічного мислення більшості членів суспільства. Для України такою метою є досягнення економічного добробуту в рамках її політичної незалежності, а також зміни пріоритетів інтересів.

Метою написання роботи є тлумачення поняття «економічна система» з урахуванням сумісних категорій, таких як: «система», «підсистема», «зміст економічної системи», «економічні відносини», «суспільне виробництво», «спрямованість економічної ситеми» тощо.

В науковій літературі питанням економічних систем цікавилися: О.О. Бєляєв, О. Гаврилишин, І.Грабинський, Б. М. Кульчицький, Г. А. Огаян, Б. П. Плишевський, Л. В. Проданова, К. О. Яньшина та інші.

З поміж авторів навчальної літератури про економічні системи писали: А.І. Архипова, О.О. Бєляєв, Є. М. Воробйов, С. Д. Дзюбик, Є.А. Кузнєцова, С. В. Мочерний, А. Н. Несторенко, В. М. Тарасович, О.І. Тищенко та інші.

1. Поняття та структура економічних систем На сьогоднішній день для оцінки благоустрою та стабільності держави необхідно визначати фінансове положення її суспільства в цілому та кожної особи окремо, в межах даного соціуму, з метою вирішення питання про можливість співпраці цієї держави з іншими економічно-розвиненими країнами. Основою побудови економічного успіху держави є існування чітко визначеної економічної системи та її нормальне результативне функціонування.

С.В. Мочерний вважає, що економічна система — це комплекс взаємодіючих підсистем, елементів та сукупність економічних зв’язків між ними, внаслідок чого виникають закони розвитку та функціонування даної системи, що надають їй цілісності та організованості, посилюють ефективність в інтересах досягнення спільної мети, втіленої в економічному законі.

З точки зору політичної економії, то економічна система — це взаємодія відносин економічної власності і продуктивних сил та елементів цих підсистем у процесі виробництва й привласнення матеріальних та нематеріальних благ у всіх сферах суспільного відтворення, внаслідок чого виникають закони суспільного способу виробництва.

Для повного розуміння вище зазначеного необхідно з’ясувати, що:

· система — це комплекс взаємодіючих підсистем, елементів та сукупність зв’язків між ними;

· підсистема — це проміжна ланка між елементами та системою, внаслідок чого підсистема є складнішою, ніж елемент, але складнішою за систему;

· економічні відносини — це сукупність відносин між людьми у процесі відтворення [1];

· сфера відтворення — це система, що характеризується безпосереднім виробництва, обміну, розподілу та споживання.

Отже, змістом економічної системи є:

1. комплекс усіх мегасистем, підсистем та елементів;

2. сукупність процесів, відносин та зв’язків між ними;

3. сталі зв’язки, з яких виникають закономірності, закони і тенденції розвитку системи;

4. комплекс внутрішніх взаємодій і впливу економічної системи на соціальні, правові, політичні, моральні та інші відносини.

І. Грабинський розглядає економічну систему як елемент архітектури суспільного ладу, що включає в себе наступні компоненти:

1) цінності — це переконання, що впливають на стосунки між індивідами або группами та на відносини всередині суспільства..

Зважаючи на критерій значущості, автор виділяє такі види цінностей:

а) індивідуалістсько-конкуренційні цінності. Суть цього виду цінностей полягає в тому, що людина розглядається як унікум, для якої мірилом власних досягнень у будь-якій справі є порівняння з успіхами інших. З цього випливає, що суспільство, побудоване на служінні інтересам особистостості, «приречене» жити заможно.

б) групово-кооперативні цінності, що полягають в розгляді особи лише як частини всесвіту і суспільного ладу. Кожен покликаний відігравати власну роль у ньому, добровільно підпорядковувати себе вищим цілям, виконувати свої обов’язки і реалізовувати своє призначення шляхом кооперативної взаємодії з іншими.

в) еґалітарно-колективістські цінності. Назва цього виду цінностей походить від французького egalite — рівність. У цьому виді цінностей людина розглядається як член громади, невіддільний від суспільства; як частина (складовий елемент) колективної сутності.

В основі еґалітарно-колективістських цінностей є колективістські ідеї та ідеали, що походять від певних етичних мотивів, релігійних вірувань, але найчіткіше окреслені в теорії марксизму. Конкретні вияви цих ідеалів спостерігалися у різні історичні періоди, починаючи від ранніх (Платон), середньовіччя (Томас Мор, Т. Кампанелла), до сучасних держав.

2) Політичне правління — це сукупність політичних інституцій та процедур;

3) безпосередньо економічна система — це спосіб організації виробництва і розподілу створеного у суспільстві багатства..

В сучасній економічній науковій та навчальній літературі поширеною є позиція, згідно якої основними елементами економічної системи суспільства виступають:

1) Продуктивні сили — це система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи, відповідно до потреб людей, створює матеріальні та духовні блага і визначає зростання продуктивності суспільної праці[1].

С.В. Мочерний зазначає, що матеріальну основу будь-якої економічної системи складають саме продуктивні сили, що являють собою сукупність:

1. засобів виробництва (засоби і предмети праці);

2. людей (які мають виробничий досвід, приводять у рух засоби виробництва).

Розглядаючи місце людини в системі виробництва, треба розуміти, що:

— людина оживляє речові фактори виробництва, приводить їх в рух;

— людина є творцем більшості відтворюваних засобів виробництва, таких як машини, сировина, інструменти, споруди, будівлі тощо.

— людина організовує виробництво матеріальних благ і послуг відповідно до своїх потреб, тобто забезпечує цілеспрямоване функціонування всієї системи продуктивних сил суспільства.

3. Сил природи, що люди перетворюють для задоволення своїх потреб (вітер, сонце, енергія води тощо).

Звичайно, у процесі історичного розвитку продуктивні сили постійно збагачуються та модернізуються [6, с. 102]. Саме тому сучасні продуктивні сили — це складна система, що містить матеріальні, духовні, об'єктивні, суб'єктивні, суспільні та природні елементи. [1].

2) Техніко-економічні відносини;

3) організаційно-економічні відносини.

Техніко-економічні відносини знаходять своє вираження у спеціалізації, кооперуванні, комбінуванні виробництва, його концентрації, обміні діяльністю між людьми, в економічних нормативах тощо. З ними тісно пов’язані організаційно-економічні відносини, які виникають у процесі організації виробництва, розподілу, обміну і споживання, в управлінні цими процесами. Безпосередньо вони виникають між керівниками різних ланок суспільного виробництва і найманими працівниками, в процесі маркетингової діяльності, планування, програмування тощо.

Техніко-економічні і організаційно-економічні відносини відіграють важливу роль у виробництві, розподілі, обміні і споживанні, ступінь їх розвитку є суттєвою характеристикою рівня усуспільнення виробництва, продуктивних сил суспільства. Техніко-економічні та організаційно-економічні форми — структура виробництва, поділ і кооперація праці, форми управління — є об'єктом вивчення політичної економії. Вони тісно і безпосередньо пов’язані з відносинами виробництва, розподілу, обміну і споживання, що основані на тих чи інших типах і формах власності, але в той же час суттєво відрізняються від них тим, що не виражають відносин привласнення. їх розвиток, подібно до розвитку продуктивних сил, сприяє ефективності суспільного виробництва.

4) Соціально-економічні відносини — це така суспільна форма виробництва, суть і основу якої становлять відносини власності на засоби виробництва, природні ресурси, людський фактор, життєві блага. До соціально-економічних відносин належить також соціально-економічний аспект трудових відносин (характер праці) та відносини розподілу.

5) Виробничі відносини, або відносини економічної власності.

В даному контексті формами організації економічних систем є підприємства та домогосподарства. В межах сучасних підприємств функціонує більшість елементів продуктивних сил та відбувається поділ праці.

Праця — це свідома, доцільна діяльність людей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин між людиною і природою, і водночас змінюють та вдосконалюють себе.

Суспільний поділ праці - це спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній виробничій діяльності. В той же час закон суспільного поділу праці - це закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між рівнем розвитку продуктивних сил, економічною могутністю країни, об'єктивно неминучим процесом поглиблення поділу праці у межах окремих країн і в інтернаціональному масштабі та зростанням на цій основі продуктивності праці [1, с.81−82].

Що ж з приводу домогосподарств, то у вузькому сенсі - це господарства сімей. Фактично воно являє собою координацією діяльності індивідів.

5) господарський механізм.

Б.П. Плишевський схиляється до тієї думки, що на побудову економічної системи впливає сукупність:

1) реальних факторів (ресурсів економіки і ефективності застосування); До цієї групи відносяться праця, капітал та природні ресурси, а також параметри їхньої ефективності - продуктивність праці, віддача основного капіталу та ін. Саме ця група факторів визначає динаміку економіки та процес її розвитку.

2) економічних механізмів та інструментів управління;

3) соціально-політичних факторів.

2. Типи економічних систем Для класифікації економічних систем існує низка критеріїв, які характеризують і економіку, і її цілісну систему з точок зору різних науковців в межах окремо визначеного часу, а точніше кажучи, епохи, політичної системи, тобто пріоритетності державної політики в той чи інший період. У даному розділі ми наведемо типологію економічних систем за такими критеріями:

— власність на засоби виробництва;

— розвиток суспільства;

— співвідношення міського та сільського населення;

— співвідношення джерел внутрішньо валового продукту;

— частка власного капіталу суспільства у структурі джерел фінансування;

— ступінь мілітарності економічної системи тощо.

Широку і доволі специфічну класифікацію надає Б.М. Кульчицікий. На думку автора усі економічні системи за співвідношенням міського і сільського населення поділяються на:

* аграрні;

* квазііндустріальні;

* індустріальні;

* квазіінформаційні;

* інформаційні;

* постінформаційні.

За співвідношенням джерел ВВП, економічні системи існують:

* сировинного спрямування;

* аграрного спрямування;

* промислового спрямування;

* «обслуговуючого» спрямування (джерелами власного ВВП є туризм та обслуговування капіталів);

* інформаційного спрямування.

Також, на нашу думку, доволі важливою є типологізація економічних систем за часткою військових витрат у ВВП (ступенем мілітарності). Для такої класифікації характерним є кількісна частка фінансування держави, вкладена в армію та озброєння. Отже:

* нейтральні (пацифістські) (Швеція);

* мілітаризовані у межах розумної достатності;

* мілітарні (агресивно зорієнтовані) (Ірак, Куба).

Але для написання курсової роботи варто також звертнутися і до більш класичної класифікації, яку надають С. В. Мочерний та О.І. Тищенко. Науковці звели хаотичну класифікацію економічних систем до дуалістичного комплексу підходів, а саме:

І) Цивілізаційний підхід, де виділяється:

а) аграрна (до періоду розгортання промислової революції);

б) індустріальна (система машин, механізація виробничих процесів та комплексна механізація із переважанням машинної праці);

в) постіндустріальна (автоматизація виробництва, внаслідок якої людина перестає бути основним фактором виробництва, а починає контролювати весь процес виробництва, та призводить до великого зменшення працездатного населення у промисловій та аграрній сферах). З поміж позитивного варто зазначити про всебічний розвиток науки та сфери послуг.

ІІ) Формаційний підхід, що пояснює перехід від менш розвиненої суспільно-економічної формації до більш розвиненої.

На думку авторів визначальною характеристикою економіки за даного підходу є її поділ за критерієм власності на засоби виробництва:

1. первіснообщинна, коли існувала цілісність праці та власності;

2. рабовласницька, коли основними галузями господарства були землеробство та тваринництво із домінуванням ручної праці рабів та вільних землеробів, а також деяких засобів праці з міді, бронзи та заліза. Ця економічна система характеризується також появою нових форм власності - приватної, колективної, державної та незначного ринкового регулювання, що пояснюється відсутністю єдиного внутрішнього ринку в кінцевому періоді вищого етапу розвитку.

3. Феодальна, що характеризувалася пріоритетом сільського господарства та законом додаткового прибутку в формі відрубної та грошової ренти на основі позаекономічного примусу до праці та його привласнення феодалами для паразитичного споживання. Крім того саме у феодальному суспільстві виникають нові галузі - сталеварна, трубопрокатна, нафтова, електротехнічна, паперова, автомобільна, алюмінієва, хімічна, металообробна, виробництво сільськогосподарських, швейних парових машин тощо. Функції держави за такої економічної системи полягають у:

— відсутності регулювання економіки;

— відсутності планів розвитку народного господарства;

— забезпечені вільної конкуренції;

— захисті власності;

— розвитку освіти;

— здійсненні оборони країни та ін.

4. Капіталістична, рисами якої є:

— монополізація невеликою частиною суспільства більшості засобів виробництва та їх використання як знаряддя експлуатації;

— розвиток товарного виробництва;

— відсторонення найманих робітників від управління виробництвом та власністю;

— привласнення капіталістами більшості продукту, створеного робітниками;

— паразитичне використання та споживання додаткової вартості;

— масове безробіття;

— значне масове розшарування громадян;

— економічні кризи тощо.

5. Соціалістична, що відзначається повною зайнятістю, безоплатною системою освіти, високим рівнем охорони здоров’я тощо;

6. змішана, що розвивається внаслідок поєднання окремих типів сучасної економіки.

У зв’язку наявності та ступеня розвитку товарно-грошових відносин розрізняють:

— натуральне виробництво;

— товарне виробництво;

— ринкову економіку;

— вільну ринкову економіку;

— соціально-орієнтовану ринкову економіку;

— регульовану економіку.

2.1 Ринкова економічна система В умовах ринкової економіки переважає приватна власність на виробничі ресурси та результати виробництва. Господарська діяльність керується автоматично через систему ринків та цін. Слідкуючи за коливаннями цін (їх підвищенням чи зниженням), виробники перерозподіляють ресурси та регулюють випуск споживання (скорочують чи розширюють споживання тих або інших товарів). Автоматичне регулювання виробництва та споживання свідчить про те, що державі не слід втручатися в економічні процеси, оскільки ринок «все зробить сам» .

Ринкова економіка на сьогоднішній день не існує у чистому вигляді. Близька до описаному нами вище ідеалу, вона була притаманна найбільш розвиненим країнам (особливо Англії) наприкінці XVIII ст. Разом з тим значна частина її принципів використовується і в сучасних економічних системах.

Проще кажучи римнкова економміка — це вид організації економіки, за якого продукт, що виробляється, стає товаром, тобто виробляється з метою продажу на ринку [10, с.35−50]. Основними рисами даного виду економічних систем є:

· приватна власність, що являє собою можливість на свій розсуд залучати й застосовувати ресурси. Право приватної власності підтримується спадковим правом, що проявляється у переході власності від однієї особи до іншої за законом чи заповітом [9, с. 220];

· обмежена роль держави, яка проявляється у тому, що держава не має широких повноважень у процесі реалізації права приватної власності особи, але встановлює загальні юридичні обмеження для здійснення вибору суб'єктами господарювання та використання об'єктів приватної власності;

· свобода вибору та підприємництва полягає в тому, що ринкова економіка покладає на підприємства відповідальність за ухвалення рішень, ефективність яких перевіряється ринком.

Свобода підприємництва означає, що власники матеріальних ресурсів і грошей можуть вільно організовувати виробництво товарів і послуг. Вибір конкретної галузі діяльності та вихід з неї здійснюються підприємцями самостійно.

Свобода вибору передбачає, що власники ресурсів і грошей використовують або реалізують їх на свій розсуд і що особа вільна вибрати будь-який вид діяльності. Цей принцип також означає, що споживачі на свій розсуд у межах грошових доходів визначають, які товари й послуги купувати.

· Особиста зацікавленість, що будується на розставленні пріоритетів із позиції вигідності того чи іншого діяння;

· ціновий механізм полягає у встановленні цін згідно з обраним напрямком конкуренції з урахуванням виправданості збитків та отримання додаткових фінансових ресурсів із процесу збуту предметів виробництва;

· конкуренція, основними рисами якої є:

1) наявність на ринку значної кількості незалежних продавців і покупців конкретного продукту або ресурсу;

2) свободу для покупців і продавців виступати на певних ринках чи залишати їх;

3) широке порошення економічної влади всередині двох складових економіки — фірм та домогосподарств. Конкуренція наявна на ринку доти, доки суб'єкти не можуть маніпулювати ринком для власної вигоди.

· Гнучкість системи, яка відбивається у праві будувати свої фінансові системи та корпорації лише з умовою не підривати економічну цілісність та сталість держави та її економічної системи.

2.2 Планова економічна система Планова економіка, або її інша назва — командна, — це економічна система, в якій держава керує економікою. В системі з командною економікою центральний уряд ухвалює всі рішення стосовно виробництва, споживання товарів, послуг, маштабні галузі економіки та промисловості знаходяться під контролем держави, всі рішення стосовно розподілу ресурсів та виробництва також ухвалюються державою, органи планування вирішують, а також скеровують підприємства нижчих рівнів на виробництво визначеного виду продукції. Центр визначає обсяги розподілу за районами вироблених товарів, а також встановлює ціни на них. За умов командної економіки існують досить жорсткі обмеження рівнів заробітної платні, пенсій, тривалості відпусток працюючим тощо. До більш помірних різновидів планування в командних економіках належить індикативне планування. Цей план не має обов’язкового до виконання характеру, хоча в ньому можуть бути і обов’язкові завдання. В цілому він має направляючий та рекомендаційний характер. Основне завдання такого планування не тільки в тому, щоб дати кількісну оцінку показників, що характеризують динаміку, структуру та ефективність економіки, а насамперед в тому, щоб забезпечити збалансованість всіх показників розвитку економіки. В широкому сенсі індикативне планування — це сукупність процедур узгодження (координації) економічних процесів за рівноправності всіх учасників. Індикативне планування є рівноправною взаємодією суб'єктів господарювання, з їх безпосереднім залученням у процес управління економікою за пріоритету державних інтересів. Характерними рисами планової економіки є:

· надмірне одержавлення економіки;

· надмірна централізація виробництва (понад 90% підприємств — державна власність);

· диктатура виробника;

· бюрократизація апарату управління;

· спрямування значної частини дефіцитних ресурсів на потреби військово-промислового комплексу.

Найвагомішим недоліком планової економіки є її зорієнтованість на диктатуру правлячої верхівки. Командна економіка схильна до встановлення диктатури та кар'єрному росту людей аморальних та безпринципних. Фрідріх фон Гаєк вважав, що диктатор або диктатори, котрі стоять у керма адміністративно-командної системи мають володіти вийнятковими здібностями в сфері політичної інтриги та внутрішньопартійної боротьби.

2.3 Перехідна економічна система.

Перехідна економіка — це особливий стан національного господарства, за якого одна економічна система замінюється іншою. Тривалість переходу може бути різною — від декількох років до декількох століть.

Необхідність зміни економічної системи пояснюється накопиченими у країні негативними тенденціями, зокрема:

— тривалим централізованим плануванням, що призводить до послаблення господарської ініціативи підприємств;

— надмірним монополізмом, що виявляється не в змозі гнучко реагувати на досягнення науково-технічного прогресу та перебудовувати виробництво на виготовлення перспективних товарів;

— чорним ринком, що досягає непомірних розмірів;

— галузі, які виробляють споживчі товари, починають відігравати досить незначну роль в порівнянні з військово-промисловим комплексом;

— майже повною відсутністю приватного бізнесу, що призводить до зникнення підприємництва, котре є однією із рухаючих сил суспільного прогресу;

— зниженням конкурентоспроможністі вітчизняної продукції на світовому ринку.

Для перехідної економіки характерні такі специфічні риси:

1) наявність у ній перехідних економічних форм, в чому виявляється одночасне співіснування елементів господарювання змінювальної і змінюючої систем, тобто поєднання старого і нового;

2) перехідна економіка є історичною, оскільки вона має обмежений характер у часі, тобто визначається в системі координат «від» і «до»: від демонтажу командної системи і до початку функціонування змішаної;

3) перехідна економіка нестабільна і нестійка. Внутрішньо нестійкий характер її зумовлюється постійним пошуком, апробацією нових економічних форм, які були б динамічнішими та ефективнішими. У ній немає певного стрижня — рівноваги, яка б постійно автоматично генерувала відновлення. Одночасно будь-які економічні відносини досить чітко виявляють свою суперечливість та швидко вичерпують свій діючий потенціал.

4) альтернативний характер розвитку перехідної економіки. Це означає, що її підсумки і результати можуть бути різними. На це впливає і співвідношення соціально-політичних сил, що виступають за підтримку тих чи інших форм, методів ринкових перетворень економіки. Боротьба між ними не гарантує наперед визначеного результату. Виокремлюючи риси перехідної економіки, не слід забувати й про те, як взагалі функціонує економіка, тим паче перехідна. Одна з аксіом економічної теорії визначає, що економічні закони діють у формі тенденції. Це знаходить свій вияв в інерційності економічного розвитку, що ігнорувати в перехідній економіці неприпустимо. Інерційність економічного розвитку об'єктивно призводить до збереження в перехідній економіці старих, відмираючих економічних форм протягом відповідного періоду. Тому виникає об'єктивна необхідність поступової перебудови існуючої системи господарювання, тобто економічного механізму старої системи. Уся сутність інерційності полягає в забезпеченні спадкоємності перехідної економіки із висхідним станом і забезпеченні плавної його трансформації, еволюції в цілісну нову, досконалішу систему. Завдання процесу переходу до ринкових принципів господарювання полягають у:

1) відміненні централізованого планування, коли лібералізація означала усунення тотального втручання держави в економічне життя;

2) тому, що в рамках приватизації державна власність повинна бути передана до рук приватного сектору для появи індивідуальних, акціонерних підприємств, спільних фірм та інших форм приватного бізнесу;

3) встановленні рівноваги між галузями за рахунок перерозподілу всіх видів ресурсів — матеріальних, трудових та грошових, причиною якої стала структурна перебудова економіки, що зачепила зміни в співвідношенні між галузями, особливо між тими, які виробляють товари споживання та засоби виробництва;

4) у вирішенні проблеми скорочення темпів інфляції в рамках фінансової стабілізації;

5) створенні ринкової інфраструктури — раніш не існуючих фондів і товарних бірж, комерційних банків, страхові компаній, служб зайнятості та інших;

6) полегшенні труднощів, з якими зіткається населення при переході до нових відносин.

2.4 Змішана економічна система Змішана економіка — це економіка, у якій ряд рішень з розподілу ресурсів приймається приватними компаніями та господарствами, — а деякі приймаються урядом країни, яка з’явилася у відповідь на недоліки ринкової системи. Не дивлячись на те, що ринкова економіка досить демократична, володіє гнучкістю, здатна швидко реагувати на зміни ринкового середовища та пристосовуватися до них, вона все ж таки породжує серйозні проблеми — монополізм, безробіття, великий розрив між рівнем забезпеченості та бідності й багато інших. Ці небажані тенденції у змішаній економіці ліквідуються шляхом державного регулювання.

Термін «змішана економіка» вміщує поняття сучасної економіки багатьох розвинутих демократичних країн, в рамках відсутності абсолютної ринкової економіки: більша частина господарства знаходиться у приватних руках. Проте важливі її сфери: залізниця, паливно-енергетичний комплекс, освіта, охорона природи, соціальний захист — належать державі та уряд впливає на економічні та соціальні процеси. При цьому піклування деяких держав про розвиток соціальної сфери настільки сильне, що їхню економіку називають соціально-ринковою. Отже, змішана економічна — це система, що базується на гнучкому механізмі державного втручання у соціально-економічні процеси, при чому як ринок так і держава не переважають один над одним. Таким чином характерною рисою змішаної економіки є гармонійне поєднання позитивних якостей ринкової і централізованої систем.

В умовах змішаної економіки уряди мають право переводити у державну власність неблагополучні фірми, діяльність яких вважається життєво необхідною для національних інтересів.

Змішаною називається економіка, у якій держава відіграє важливу роль у спрямуванні інвестиційної діяльності приватних підприємств за допомогою так званої промислової політики, у регулюванні бізнесу відповідно до національних інтересів.

Основні риси:

· функціонування економіки на засадах плюралізму форм власності — приватної, колективної, державної та розмаїття форм господарювання — оренди, акціонування, кооперації, партнерства;

· розвиток державного підприємництва і формування державного сектору економіки;

· макроекономічне прогнозування, планування і програмування розвитку економіки загалом та її окремих галузей;

· розподіл і перерозподіл державою ресурсів і доходів на основі формування державного бюджету та державних фінансів, здійснення податкової політики і соціального регулювання;

· модифікація ринкового ціноутворення внаслідок запровадження внутрішньофірмових (трансфертних) цін і державного регулювання цін на ресурси і продукти;

· державне регулювання науково-технічного та інноваційного розвитку;

· регулювання державою та профспілками умов, оплати та ринку праці;

· соціалізація економічної системи капіталізму на засадах соціального страхування і соціального захисту населення, соціального партнерства;

· підтримання конкурентних умов господарювання і запобігання монополізму.

Так як це змішаний тип економічної системи, то, звичайно, зазнали змін й основні положення вільного ринку, а особливо конкуренція. Конкуренція в умовах модернізованої економічної системи поповнюється явищем про домову цінової політки, що може негативно вплинути на баланс «покупець-продавець». Це може привести до обмеження умов вибору товарів для покупця. Новим виробникам вже не так легко пробитися на ринок товарів.

Розрізняють основні типи недосконалої конкуренції:

а) монополістична конкуренція — коли на ринку різні виробники пропонують схожі товари, але хочуть придати їм специфічного забарвлення;

б) олігополістична конкуренція — характеризується наявністю декількох виробників, що контролюють ринок товарів деякої галузі.

Розвиток приватної власності в умовах змішаної економічної системи гармонійно доповнюється поширенням колективної форми власності та модифікується внаслідок підприємницьких дій самої держави. Результатом цього є різноманітність форм власності й господарювання, притаманна сучасним розвиненим економічним системам.

Американський економіст П. Самуельсон виокремлював такі основні види державної економічної діяльності: безпосередній державний контроль над економікою з використанням переважно економічних важелів; державне виробництво, коли держава виступає підприємцем, розвиваючи державний сектор економіки; забезпечення суспільного споживання, коли держава виступає споживачем і покупцем певних видів продукції через систему державних замовлень, контрактів, закупівель; державне соціальне забезпечення, що розвивається на основі соціальних трансфертних платежів з державного бюджету.

Розвиток приватної власності в умовах змішаної економічної системи гармонійно доповнюється поширенням колективної форми власності та модифікується внаслідок підприємницьких дій самої держави. Результатом цього є різноманітність форм власності й господарювання, притаманна сучасним розвиненим економікам. Однак між способами виникнення приватного і державного секторів сучасної економіки існує глибока відмінність: приватний сектор справедливо асоціюється з первинними основами ринкового господарства, тоді як для державної власності еволюційний шлях розвитку не характерний.

2.5 Традиційна економічна система Традиційна економіка або натуральна організація суспільного виробництва — це нерозвинена економіка, в якій економічні суб'єкти зосереджені переважно на виробництві товарів для власного споживання, а економічні відносини та рішення регулюються традицією. Це один з типів господарювання, що традиційно виділяється в західній економічній науці.

Характерними рисами виступають:

· економічна замкненість;

· універсальний характер робочої сили;

· низький рівень спеціалізації і продуктивності праці;

· консерватизм;

· визначальна роль природних ресурсів, переважання ручної праці;

· безпосередній зв’язок виробництва і споживання.

Традиційна економічна система має такі основні ознаки:

1. виробництво, розподіл і обмін базуються на звичаях, традиціях, культових обрядах. Релігійні та кастові цінності первинні щодо інших форм економічної діяльності. Саме спадковість і кастовість домінатно визначають економічну роль індивідів.

2. Вироблення продукту для потреб самого виробника в умовах відсутності поділу суспільної праці.

Кожна господарська одиниця спирається на власні виробничі ресурси та виконує всі роботи, починаючи з добування сировини й закінчуючи підготуванням продуктів до споживання, спираючись у своїй діяльності винятково на наявні в її розпорядженні виробничі ресурси. Тобто в таких умовах виробляються тільки ті продукти, в яких люди відчувають дійсну потребу.

Відповідно в традиційній системі переважає універсальна праця. Поділ праці в тій чи іншій мірі присутній лише в середині даного виробничого осередку (насамперед, за статтю та віком). Традиційна економічна система є, перш за все, замкнутою виробничою системою.

3. Економічний суверенітет виробника в традиційній системі не обмежений зовнішніми умовами (ринковим або іншим механізмом). Саме обмеженість виробничих ресурсів (найчастіше природного походження) може виступати чинником, який детермінує дії виробника, не дає змоги вирішити бажані задачі.

Отже, традиційній системі властива суперечність між обмеженістю ресурсів і безмежністю потреб.

4. Природною формою багатства виступає натуральний продукт — матеріальні блага, що безпосередньо задовольняють потреби людей (засоби виробництва чи життєві блага), тобто продукти праці не набирають форми товару, вони виробляються для власного споживання.

5. Є механічною цілісністю, тобто між виробничими осередками немає економічних взаємозв'язків. Економічний суверенітет виробників має абсолютний характер.

6. Початковий етап — засновування господарства на общинній власності. Потім розвивалася приватна власність, яка також використовувалася самим власником або іншими особами.

Тому поєднання засобів виробництва в традиційній економічній системі може бути безпосереднім або опосередкованим., що набирає форми позаекономічного (особистого) чи економічного (наймана праця) примусу до праці.

7. Характерне використання найпростіших видів техніки (мотига, соха, лопата, плуг, граблі, серп і т. ін.) і кустарного інструменту. Продуктивність праці за цих умов була невисокою, додатковий продукт — незначним. Звісно, в цих умовах переважало просте відтворення.

В цілому традиційна система відповідала тому рівню розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, які зумовлюють задоволення незначних за обсягом і примітивних за структурою потреб людей.

Основним джерелом прибутку країн із традиційною економікою є іноземний капітал, який зацікавлений в джерелах сировини та дешевій робочій силі. За рахунок капіталовкладень розвинених країн держава підтримує найбідніші верстви населення, а також розвиває інфраструктуру (транспорт, зв’язок, охорону здоров’я, освіту ін.).

Висновки економіка монополізм ринковий плановий Планова економіка (командно-адміністративна) господарювала в колишньому СРСР, деяких країнах Східної Європи та Азії. Характерними рисами цієї системи являється державна власність на всі ресурси, державний монополізм та централізоване планування господарських рішень. Всі підприємства виконують директиви (накази) планових органів у відношенні об'єму виробництва, видів та джерел ресурсів, якості товарів, цін і споживачів. Таким же чином контролюється й кількість робочої сили, яка розподіляється на підприємства за наказом держави. Іншими словами, держава повністю планує всі стадії економічного циклу — виробництво, розподіл, обмін та споживання. Ясно, що через величезні масштаби планування неможливо передбачити всі запити населення, тим паче, що вони постійно змінюються. Тому держава робить акцент на задоволенні основних потреб та планує для цього відповідні товари.

Самостійність суб'єктів економіки (передусім, виробників та найманих робітників) в таких умовах зведена до нуля, пригнічується їх творча ініціатива, не використовуються стимули до ефективної праці. Як підсумок, різко знижується матеріальна та моральна зацікавленість в результатах праці, і, як наслідок, зменшується ефективність всієї економічної системи.

Іншими словами, змішана економіка поєднує риси ринкової та планової економічних систем: в ній свобода учасників ринку комбінується з впливом держави на національне господарство. Так, зберігається приватна власність на засоби виробництва, як і раніше значна частина ринків товарів регулюється автоматично за допомогою механізму цін. Однак роль держави досить висока у деяких галузях чи сферах економіки: воно «допомагає» економічному розвитку суспільства, розробляючи для цього різноманітні види економічної політики — соціальної, податкової, антимонопольної та ряду інших, які прискорюють економічний ріст та підвищують добробут населення. Підкреслимо, що ці явища притаманні майже всім розвиненим країнам, і будь-яку з них можна віднести до змішаного типу (навіть якщо в економічній літературі мова йде про ринкову економіку).

Традиційна система — це історично перший та найпростіший тип економічної системи. Традиційну систему необхідно розглядати у відповідності з визначеними критеріями, що характеризують тип усякої економічної системи. В першу чергу потрібно визначити суттєві риси та особливості традиційної системи, які полягали в тому, що притаманні цій системі виробництва знаряддя праці були примітивними, недостатньо розвиненими та досконалими, праця людей носила колективний характер, власність виступала у формі общинної власності, виробництво було за своїм характером і формою натуральним, панував зрівнювальний розподіл продуктів, не існувало соціального поділу суспільства. Відносини в цій системі ґрунтуються на звичаях, обрядах, які передаються з покоління в покоління Традиційна економіка існує в слаборозвинених країнах (деякі країни Африки, Азії, Латинської Америки). Вона базується на сформованих століттями традиціях і звичаях, релігійних та культурних цінностях народу. У виробництві домінує ручна праця, а технологічний та технічний розвиток практично неможливий, так як він підриває устій суспільства. Достатньо широко розповсюджений натуральний спосіб ведення господарства, заснований на колективному виробництві та присвоєнні продуктів праці, без їх продажу на ринку. Також велике значення має мале виробництво на базі приватної власності, в якому використовується приватна праця власника. Як правило, це селянські та ремісницькі господарства.

Наприклад, перехід Західної Європи від традиційної системи до ринкової зайняв кінецьXVIII — першу половину XIX століття. У сучасній економічній літературі прийнято розуміти процес, за якого планова система замінюється на ринкову (підкреслимо, що в реальності - змішаною). Як стало зрозуміло з короткого опису командно-адміністративної системи, вона володіє серйозними недоліками. З часом їх накопичення приводить до кризи, після якої виникають нові відносини та формується нова система.

Наприклад, внаслідок кризи в економіці України з’явилися приватні підприємства, які почали працювати на принципах вільного підприємництва. Вони ознаменували перехід від державного планування до ринкових відносин. Криза планової економіки — досить болісне явище для населення, оскільки загострюються проблеми безробіття, розшарування суспільства на багатих і бідних, різко змінюються не тільки економічні, але й моральні принципи поведінки, з’являється невпевненість у завтрашньому дні. Завдання пом’якшити ці проблеми бере на себе держава.

Список використаної літератури.

1. С. В. Мочерний, Я. С. Мочерна, «Політична економія»: навч. посібник, К.; вид. «Знання» 2007;

2. С. В. Мочерний, О.І. Тищенко, «Економічна теорія для менеджерів»: навч. посібник, Херсон, «Олді-плюс», 2006 — с. 625;

3. А.І. Архипова, А. Н. Нестеренко, «Економікка» підручник. М.; «Проспент», 1999;

4. І.Грабинський «Сучасні екномісні системи» навчальник посібник, львів, «Інтереко», 1997 — с. 176;

5. Е. М. Воробйов «Екномічна теорія», К. — Харків, ТОВ «Корвін», 2003 — с.702;

6. Л. В. Проданова «Фактор розвитку екномічних систем», Донецький національний університет економіки та торгівлі ім. М. Туган-Барановського;

7. Б. П. Плишевський «Факторы развития экономики на этапе послекризисного восстановления» // экономический факультет МГУ, ТЕИС, 2004 — с.167−176;

8. Б. М. Кульчицький «Типологізація екномічних систем на основі уточнюючих обєктивних ктритеріїв» // ЛНУ ім. І. Франка // науковий вісник// збірник науково-технічних праць, 2003;

9. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко Науково-практичний коментар до цивільного кодексу України, Х., «Одіссей», 2003 — с.855;

10. О. Гаврилишин «Основні елементи теорії ринкової системи» к., «Наукова думка», 1992;

11. С. Д. Дзюбик «Основи економічної теорії» підручник «Знання», 2006 (www. gaudeamus.omskcity.com/PDF_library_economic₁₁/html);

12. К. О. Яньшина «Індикативне плануваененя», Донецький національний технічний університет;

13. «Command Economy» Enciclopedia Britannia: 2007, (http:// www.britannica.com);

14. Г. А. Огаян «Політична екномія» К.; МАУП, 20 034.

15. О.О. Бєляєв, М.І. Диба «Сучасні екномічні системи», навчальнометодичний посібник для самомтсійного вивчення дисципліни, К.; КНЕУ, ББК, 2003 (http://ubooks.ua);

16. О.О. Бєляєв «Політична екномія», посібник, К.; КНЕУ 2001;

17. Є. А. Кузнєцова «Економіка», навчальний посібник, Х.; «Одіссей» 2008 (http://pidruchniki.ws).