Розробка маршруту подорожі по заданих пунктах

Контрольна робота

Розробка маршруту подорожі по заданих пунктах

Вихідні дані

проформа подорож маршрут перевезення Країни відвідування:

Великобританія-Україна-Індія-ПАР-Уругвай-Оман-Куба Генеральною країною є перша країна в переліку, вона ж є й останньою країною подорожі.

Послідовність кругового маршруту з урахуванням факторів географічної близькості країн, зручності видів транспорту, а також часу, витраченого на перевезення, буде виглядати в таким чином:

Великобританія-Україна-Індія - Оман-ПАР-Уругвай - Куба - Великобританія

Виліт (відправлення) з кожної країни здійснюється в один і той же час по UTC.

Подорож починається 02.04.2012 року в 17:00 по UTC.

Зважаючи на те, що перебування в кожній країні приймається рівним 7 діб з моменту прибуття залежно від кількості визначних пам’яток, а загальна тривалість подорожі не повинна перевищувати 8 тижнів, складемо наступну таблицю:

1. Заповнення проформи

Заповнюється бланк Проформи, який використовується авіатранспортними агентствами, по маршруту проходження. Дату й час зазначено місцевий та UTC.

2. Коротка характеристика країн по маршруту подорожі

Куба

Офіційна назва — Республіка Куба (Repъblica de Cuba — ісп. мова, Republic of Cuba — англ. мова).

Географічне положення — розташована в Вест-Індії, на острові Куба і Хувентуд, а також прилеглих до них 1600 островів з групи Великих Антильських островів.

Територія — 110 860 кв. км.

Населення — понад 11,2 млн.: 65% - представники білої раси, 12% - афроамериканці, 22% - мулати.

Столиця — понад 2,2 млн. осіб.

Адміністративний поділ - 15 провінцій, у тому числі столиця Гавана. Провінції поділяються на муніципії. Острів Молоді (був. острів Пінос) виділений у муніципію.

Офіційна мова — іспанська.

Релігія — переважна частина віруючих — католики.

Державний гімн — «La Bayamesa». Гімн народився у місті Баямо у розпал війни за незалежність. У 1867 р. Педро Фігередо написав мелодію гімну, а у 1868 році, коли війська повстанців зайняли Баямо, він склав текст цього бойового гімну кубинців.

Членство у міжнародних організаціях — ООН, СОТ, Організація Американських держав, МФЧХіЧП та інші.

Домен інтернету — .cu

Географія. Республіка Куба — держава і найбільший острів — розташована на архіпелазі Великих Антильських островів. Територія Республіки Куба становить 110 860 кв. км. Вона включає, крім однойменного острова, майже 1600 дрібних прибережних острівців і острів Хувентуд (колишній Пінос). Острів Куба витягнутий у широтному напрямку на 1260 км, омивається на півночі і сході Атлантичним океаном, на півдні - Карибським морем, західний край острова розташований у Мексиканській затоці. На відстані 145 км на північ від Куби знаходиться півострів Флорида, відокремлений від Куби Флоридською протокою; на сході Навітряна протока шириною близько 90 км відокремлює від Куби острів Гаїті.

Берегова лінія Куби, ускладнена численними затоками, півостровами і прибережними рифами, має загальну довжину близько 5746 км. На північному узбережжі острова переважають рівнинні й ерозійно-тектонічні береги, на південному сході - скидні прямолінійні, на південному узбережжі і на острові Пінос — дельтового типу і біогенні (коралові і мангрові). Численні глибокі затоки — «сумки» — з прекрасними бухтами Кабаньяс, Маріель, Гавана, Матансас, Нуевітас, Ніпе — на півночі, Сьєнфуегос, Сантьяго-де-Куба, Гуантанамо — на півдні.

Клімат. Клімат тропічний, пасатний з яскраво вираженим дощовим сезоном (травень — жовтень). Середня температура січня 22,5°С, серпня 27,8° С. Мінімальна температура не нижче 5° С, максимальна сягає 40° С. Річна сума опадів на рівнинах 1000−1200 мм, у горах до 2200 мм. Протягом сезону дощів спостерігається 2 максимуми. Червневий відповідає періодові зенітних дощів, жовтневий пов’язаний із проходженням тропічного фронту, на лінії якого виникають руйнівні урагани, що захоплюють головним чином західні райони Куби. Сухий сезон триває з листопада по квітень і найбільш яскраво виражений на рівнинах півдня.

Республіка Куба — соціалістична держава. Діє Конституція Республіки Куба, яка схвалена всенародним референдумом 15 лютого 1976 р. і набрала чинності 24 лютого 1976 р., з поправками від липня 1992 р. і червня 2002 р.

Найвищий орган державної влади — Національна асамблея народної влади, яка з числа своїх депутатів обирає Державну раду, що складається з голови, першого заступника голови, 5 заступників голови, секретаря і 2З членів. Державна рада є постійно діючим органом Національної асамблеї народної влади, який представляє її між сесіями і втілює в життя її рішення. Державна рада підзвітна Національній асамблеї народної влади. Термін повноважень Державної влади закінчується при завершенні виборів нової асамблеї. Голова Державної ради є главою держави і уряду, верховним головнокомандуючим збройними силами, очолює Раду національної оборони.

Голова Державної ради Республіки Куба — Рауль КАСТРО РУС. Обраний 24 лютого 2008 року. Перший заступник голови — Хосе Рамон МАЧАДО ВЕНТУРА.

Законодавчий орган — Національна асамблея народної влади, депутати якої обираються загальним прямим таємним голосуванням. Термін повноважень Національної асамблеї народної влади — 5 років. Обрана 20 січня 2008 р. На першій сесії Національна асамблея народної влади з числа своїх депутатів обирає голову, заступника голови і секретаря. Голова Національної асамблеї народної влади — Рікардо АЛАРКОН де КЕСАДА.

Найвищим виконавчим органом влади є Рада Міністрів Республіки Куба (уряд), члени якої подаються на затвердження Національній асамблеї народної влади головою Державної ради. Рада Міністрів підпорядкована і звітує про свою діяльність перед Національною асамблеєю народної влади. Голова Ради міністрів — Рауль КАСТРО РУС.

Економіка Куби є однією з найбільш націоналізованих у світі. Найвищі темпи колективізації зафіксовані у перші два післяреволюційних роки, коли у власність держави і під її управління перейшла більшість промислових і гірничодобувних підприємств, будівельних організацій, значна частина фінансових установ, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, а також близько третини сільськогосподарського виробництва.

Економічна політика, яка проводилася кубинським керівництвом у перші роки після революції (1959;1963) і була спрямована переважно на розвиток важкої промисловості, закінчилася провалом, і на зміну їй у 1963 р. прийшла нова, орієнтована на відродження традиційного виробництва цукру. Нова економічна стратегія проголошувала розвиток скотарства і виробництво цитрусових.

Наслідком великих капіталовкладень у виробництво м’ясомолочної продукції і розведення цитрусових культур стало значне збільшення обсягу виробленої в цих галузях продукції порівняно з дореволюційним рівнем. У той же час виробництво тютюну, кави, рису, бобів і овочів — традиційних сільськогосподарських культур, що складають основу «нецукрового землеробства», — залишалося практично стабільним або знижувалося.

Найдорожчою корисною копалиною в Кубі є нікель, запаси якого становлять майже 10% розвіданих світових запасів; поклади нікелевої руди розташовані на східному краї острова. Виробництво нікелевого концентрату здійснюється на двох побудованих США гірничо-металургійних комбінатах.

Основні транспортні системи Куби були побудовані до революції: центральна залізниця — на початку століття, центральна автомагістраль — у 1930;х роках, авіаційне сполучення почало своє існування в 1940;х роках. Протягом 1960;1970;х років стан залізничної мережі погіршився, а довжина шосейних і ґрунтових доріг зросла майже вдвічі. Наприкінці 1980;х років на Кубі було 13 116 км доріг із твердим покриттям. Одним із досягнень післяреволюційної Куби стало створення торговельного флоту.

Джерелом понад 60% вироблюваної на Кубі енергії є нафта. Кількість нафти, що добувається в країні, невелика, тому основна її частина поставляється з-за кордону. Хоча проведені в країні пошуки нафтових родовищ дали позитивний результат. У країні є 3 нафтопереробні заводи, усі вони були побудовані до революції, два за допомогою США й один — Великобританії.

Потреби Куби в промисловому і транспортному устаткуванні, а також у нафті практично повністю покриваються за рахунок імпорту; значна частина промислових споживчих товарів, сировини і багато видів основних продуктів харчування також надходять з-за кордону. Понад 80% експортних надходжень Куба одержує від продажу цукру, іншими важливими статтями експорту є нікель і сигари. Пріоритетними стали відносини з Канадою, країнами ЄС, Росією, Китаєм і Японією.

Свята та вихідні

1 січня — День Національного звільнення і річниця перемоги революції.

1 травня — День міжнародної солідарності трудящих, завжди велике свято на Кубі.

26 липня — День початку національного повстання (1953 р.) (25 і 27 липня також святкові дні).

10 жовтня — річниця початку війни за незалежність. Знамениті гаванські карнавали проходять у місті упродовж всього літа.

Грошова одиниця Кубинський песо (CUP) дорівнює 100 сентаво. У туристичній сфері приймають практично тільки долари США, причому в переважній більшості випадків — тільки дрібні купюри.

Фестивалі. Відомі і популярні лютневі карнавали, практично відмінені в 1990 р. у зв’язку з скрутним економічним становищем, у наші дні відроджені в Гавані, Варадеро, Сан-Хуан-де-Лос-Ремедьосі та Сантьяго-де-Кубі (24−26 липня). Раз у 2 роки в Гавані проходить Міжнародний фестиваль гітари (травень). Одна з найцікавіших подій столиці - «Каросас» («карнавал колісниць»), коли 3 літні вечори підряд Гаваною роз'їжджають фантастичні пересувні сценічні майданчики, проводяться ходи «компарсас» (піші ансамблі) і «муньеконес» (величезні ляльки), численні карнавали і музичні виступи. Також щосуботи влітку в столиці проходять «ферії» — мальовничі ярмарки народних промислів. Фестиваль карибської Культури проводиться в червні-липні. Найвідоміший фестиваль країни — Міжнародний фестиваль латиноамериканського кіно (грудень). Раз у два роки (лютий) проводиться Гаванський міжнародний джазовий фестиваль. Наприкінці лютого в столиці проводиться Міжнародний фестиваль кубинських сигар, а також проходять Міжнародний гаванський фестиваль театру (раз у 2 роки, вересень) і Гаванський фестиваль сучасної музики (Фестиваль звуку, жовтень).

Визначні місця. Незважаючи на численні політичні катаклізми, якими так багата історія цієї країни, Куба як і раніше залишається одним з найбільш відвідуваних туристами місць у Карибському морі. Сотні тисяч туристів з усього світу щорічно приїжджають на Кубу, приваблені її теплим кліматом, прекрасним морем, багатою історією островів і популярними кубинськими сигарами і ромом.

Гавана розташована на північному заході острова і веде свою історію з 1515 р. Місто дуже мальовниче — чудові маєтки періоду іспанського панування розташовані поряд з будівлями в стилі «соцреалізму», ультрасучасні хмарочоси — зі старими будинками околиць, а помпезні готелі в прибережній частині міста — з численними церквами. Історичне ядро міста — Стара Гавана — розташоване навколо порту і Гаванської бухти. Вузьку протоку в гавань з двох боків охороняють стародавні фортеці Кастильо-дель-Морро (1589−1630 р.), Кастильо-де-ла-Пунта (Кастильо-де-Сан-Сальвадор-де-ла-Пунта) і маяк (1845 р.), а західний берег — форти Ла-Кабанья (Сан-Карлос-де-ла-Кабанья) і Ла-Реаль-Фуерса (1555−77 р., найстаріше фортифікаційне спорудження в Америці), у якому зараз розташований Музей стародавньої зброї. Від гаванської набережної Малекон (улюблене місце прогулянок городян і арена проведення традиційних лютневих карнавалів), що лежить практично під стінами фортів, починається центральна вулиця Гавани — Пасео-дель-Прадо або просто Прадо. Бульвар вважається однією з найголовніших пам’яток архітектури старої Гавани — вимощений мармуровими плитами й засаджений деревами, забудований колоритними маєтками в староіспанському стилі, у наші дні він є одним з найулюбленіших місць відпочинку. На Прадо розташований будинок Національного Капітолію, побудований за образом і подобою вашингтонського, зараз тут розміщуються Академія наук Куби, Національна бібліотека науки і техніки і Краєзнавчий музей. Неподалік знаходяться колишній президентський палац (зараз — Музей революції), палац губернатора (зараз — Музей міста Гавани) і меморіал «Гранма» на честь легендарної яхти, на якій кубинські революціонери на чолі з Кастро висадилися на острів у 1956 р.

У Гавані безліч музеїв, серед яких особливо виділяються Музей боротьби з неграмотністю, Національний музей, Колоніальний і Антропологічний музеї, будинок-музей Ернеста Хемінгуея в садибі «Віхія», Історичний музей Гуанабокоа і своєрідний «настінний музей» бару «Бодегіта-дель-Медіо», у якому зберігається безліч автографів відомих людей ХХ століття. Обов’язково варто відвідати монастир Санта-Клара (1644 р.), кафедральний собор Непорочного Зачаття (1656 р.), міську Ратушу (1792 р.), найбільший у Гавані парк імені Леніна, Ботанічний сад з унікальним японським садом, а також найбільший в Америці зоопарк. Цікаві також один із величних пам’ятників столиці - 18-метрова скульптура «Гаванський Христос» поруч з фортецею Ла-Кабанья, кабаре «Тропікана», музей африканського мистецтва просто неба — провулок Аммель у районі Кайо-Уесо, театр Гарсіа Лорки, виставковий комплекс «Експокуба» і театр ім. Амадео Рольдана.

У новій частині Гавани — на набережній у Ведадо, уздовж набережної Малекон і вулиці Ла-Рампа, розташовані численні вілли, готелі на будь-який смак і з відмінним сервісом, а також прекрасно обладнані пляжі. На пагорбах над Ведадо знаходяться Гаванський університет (1728 р.), площа Революції з Меморіалом Хосе Марті (1996 р.) і оглядовим майданчиком висотою 138 м., Палац революції, адміністративні будівлі і Національна бібліотека, а на березі затоки — один з найбільших у світі акваріумів. Уздовж затоки в районі Кубанакан простягається ціла низка прекрасних пляжів і яхт-клубів, а також великий парк розваг, а за рікою Альмендарес — район шикарних особняків і розкішних готелів Мірамар.

Поблизу Гавани, на узбережжі, побудовано безліч сучасних туристичних комплексів — піонерське місто з п’яти таборів «Хосе Марті» у Тарара (11 км. пляжів), туристський центр Сороа з експериментальною станцією з розведення орхідей (друга за величиною у світі), пляжний район Санта-Марія (30 км. від Гавани), а також Хібакоа, Арройо-Бермехо, Ель-Саладо, Ескалерас-де-Харуко, Сан-Антоніо-де-лос-Баньос, Санта-Крус-дель-Норте й інші, де не тільки надаються всі умови для спокійного пляжного відпочинку, але й можна детальніше ознайомитися з повсякденним життям кубинців.

Обов’язково варто відвідати найбільший у Латинській Америці район карстових печер Пінар-дель-Ріо — Матансас. Сама провінція Матансас є самостійним туристичним районом, оскільки за кількістю визначних пам’яток на своїй території вона може позмагатися з будь-яким районом Куби (і не тільки). До того ж звідси відкривається прекрасний доступ як до прекрасних пляжів острова Хувентуд, Варадеро й архіпелагу Сабана, так і до диких, практично неторкнутих цивілізацією, берегів південної затоки Батабано. На узбережжі між Батабано і бухтою Броа лежить національний парк півострова Сапата — справжній рай для екотуризму.

У районі Хагуей-Гранде розташований туристичний центр Гуама з найбільшим озером Куби — Лагуна-дель-Тесоро, відомим своєю великою фореллю — об'єктом спортивної риболовлі, а також великою популяцією крокодилів, черепах і риби-манхуарі. Неподалік розташований крокодилячий розплідник.

Столиця провінції - місто Ольгін — цікава своїм собором Сан-Ісідоро, Провінційним історичним музеєм у будинку «Ла-Перікера», пагорбом Лома-де-ла-Крус (Пагорб Хреста), на який ведуть сходи з 458 сходинок, Музеєм природничих наук «Карлос-де-ла-Торре-і-Уерта», а також унікальними археологічними розкопками в Чорро-де-Маїта і Банес (найбагатша колекція предметів індіанських народів Карибського басейну). Окремий інтерес становлять природні парки Бахіа-де-Наранхо з акваріумом і Ла-Менсура.

У місті Сантьяго-де-Куба, столиці однойменної провінції і колишній столиці країни, заснованій ще в 1515 році, знаходиться унікальна фортеця Кастильо Сан-Педро-де-ла-Рока-дель-Морро (XVI-XVIII ст., внесена до списку культурної спадщини ЮНЕСКО), у якій розміщений єдиний у світі Музей історії піратства. Також у місті два театри, сім музеїв (серед яких такі відомі, як розташований у стародавній садибі Етнографічний музей «Ла-Ісабеліка», Музей природничої історії, Будинок-музей Веласкеса, Муніципальний Музей Бакарді й Історичний музей у відомій казармі Монкада), а також мальовничий Міський собор, консерваторія, університет, багато кінотеатрів, Мавзолей Хосе Марті на цвинтарі Сементеріо Санта-Іфіхенія й ін. Але головне, чим Сантьяго-де-Куба славиться на всю країну, так це своїми Карнавалом і Святом вогню. Зазвичай вони проходять улітку, і відрізняються особливою яскравістю і музикальністю. Також гарний острівець Кайо-Гранма, на якому розташована базиліка Каридад-дель-Кобре (Пречистої Милосердної Діви з Кобрі, 1831 р.) — покровительки Куби.

Сантьяго-де-Куба оточене високими горами, що в поєднанні з прекрасним морським узбережжям робить його дуже сприятливим для активних видів туризму. Природний парк Баконао оголошений ЮНЕСКО заповідником біосфери всесвітнього значення, а в національному парку Сьєрра-Маестра зосереджені найвищі гори країни. Популярний курорт Гран-П'єдра розташований за 34 км. від Сантьяго-де-Куба на висоті 1128 м. біля підніжжя однойменної скелі, і славиться мальовничою природою і хорошим кліматом. Неподалік розкинулися плантації оригінальної квітницької ферми та обсерваторія Інституту метеорології Куби, а по навколишніх горах прокладено безліч трекінгових й екологічних стежок.

Також варто відвідати східну провінцію Гуантанамо з її історичним «містом пальм» Баракоа (найстаріше європейське поселення на Кубі) із трьома фортами і прекрасними пляжами Кахобабо і Магуана, а також гірськими ландшафтами масиву Ніпе-Сагуа-Баракоа-Моа з Національним парком «Олександр Гумбольдт». Або проїхати уздовж провінції Сьєнфуегос, відомої фортецею Кастильо-де-Хагуа (1733−1745 р.), мінеральними джерелами Сьєго-Монтеро і пляжами Гуахіміко, Плая-Інглес і Ранчо-Луна, а також численними історичними спорудами столиці - міста Сьєнфуегос. Не пропустіть Камагуей з його унікальним плануванням і бурхливою історією, другим за величиною у світі кораловим бар'єрним рифом біля Санта-Лусія і прекрасними островами, серед яких виділяється острів Кайо-Сабіналь. Відвідайте «столицю кубинської скульптури» і однойменної провінції - Лас-Тунас, де збереглося багато споконвічних народних традицій і обрядів. Також гарні заповідники Ель-Кабо, Купелль та інші.

Національна кухня Куби дуже своєрідна і забезпечить гурманам багато приємних хвилин. Кубинські кулінарні традиції являють собою строкату суміш іспанської, африканської і креольської кухонь і базуються на широкому використанні свинини, м’яса птиці, різноманітних морепродуктів, чорної квасолі і всіляких приправ.

Одна з найкращих національних страв — «креольське ахіако» — ситна пряна страва зі свининою і великою кількістю овочів. Заслуговують на увагу тушкована або смажена з різноманітними спеціями і бананами свинина, страва з подрібненої свинини «тасахо», тушковані курчата з рисом «арроз кін польо», смажені і печені банани «платанос», рубана яловичина з рисом «пікадільо», страва з рису і чорної квасолі «морос і кристіанос», відомі усьому світу кубинські відварені лангусти з лимоном, черепашаче м’ясо «тартуга» і крокодилятина, асорті з бананів та інших інгредієнтів — «фуфу», а також екзотичні черепашачі яйця.

Фрукти подають тут практично до будь-якої страви. З багатьох видів місцевих фруктів готується і величезна кількість самостійних страв, серед яких смачні й оригінальні фруктові салати і коктейлі, смажені ананаси і банани в соусі, різноманітні салати з фруктів у свіжо розрубаному кокосовому горісі, приготовані у свіжому вигляді фруктові соки та інші.

Особливим традиційним напоєм є гордість країни — відомий кубинський ром і «агуардьєнте». Вони присутні практично на кожному столі і широко експортуються в інші країни. Найбільш популярні сорти рому «Гавана Клаб», «Анейхо», «Гуаябіта дель Пінар», а також коктейлі на його основі - «мохіто» (ром з льодом і м’ятою) і «дайкірі». У країні варять і непогане пиво «Кристал», а також безліч різних настоянок і навіть своєрідний самогон з цукрової тростини та інші напої. Кава по-кубинськи — дуже міцна і солодка, її п’ють у величезних кількостях і в будь-який час доби.

Південно-Африканська республіка

Офіційна назва — Південно-Африканська Республіка (Republic of South Africa — англ., Republiek van Suid-Afrika — афрікаанс).

Офіційні мови (загалом 11 мов) — африкаанс, англійська, ісіндебеле, сесото са лебоа, сесото, сіваті, хітсонга, сетсвана, тшівенда, ісікоса, ісізулу.

Релігія — 77% населення сповідують християнство (в основному протестанти), 18% притримуються традиційних вірувань, 2,5% сповідують індуїзм, іслам, анімізм, буддизм.

Грошова одиниця — ранд = 100 центам

Національне свято — 27 квітня — День свободи.

Державний прапор — прийнятий 27 квітня 1994 року під час перших вільних виборів, що поклали край апартеїду. Жоден із запропонованих проектів прапора не був прийнятий відповідною комісією; для проведення виборів 27 квітня і інавгурації Нельсона Мандели 10 травня Державний гераль ПАР Фредерік Дж. Браунелл запропонував тимчасову версію прапора. Цей варіант отримав широке визнання, і таким чином прапор виборів став державним, що було закріплене в конституції республіки.

Членство в міжнародних організаціях — ПАР є членом ООН (вступила в 1945 році, з 1970 по 1994 вірчі грамоти не приймалися у зв’язку з політикою апартеїду), Організації Африканської Єдності (ОАЄ), Співдружності Націй.

Домен інтернету — .za

Південно-Африканська Республіка розташована на півдні Африканського континенту, в тропічних і субтропічних широтах Південної півкулі. Найбільш характерний ландшафт для країни — природні зони саван і рідколісь, напівпустель і пустель, які змінюють одна одну зі сходу на захід. Плато і плоскогір'я круто спускаються до прибережної низовини на сході і до западини на півдні. Навітряні схили порослі субтропічними вічнозеленими і листяними деревами й чагарниками.

Океанське узбережжя країни, довжиною 2 954 км, на заході омивається холодною Бенгуельською течією з боку Атлантичного океану і теплою Мозамбікською течією (Агульхас) на сході. Клімат помірний, а ландшафт змінюється від високогірних луків до напівпустель і субтропічних боліт, які населяє чи не найрізноманітніша у світі флора і фауна. Південна Африка — єдина країна у світі, на території якої присутні всі види рослин, що представляють «капську файнбоську» флору.

Країна складається з двох основних регіонів: величезне за площею континентальне рівнинне плато і вузька смуга океанського узбережжя. Ці два регіони відокремлені гірським пасмом, над яким домінують Драконові Гори.

У країні немає судноплавних річок. Деякі річки у засушливих зонах наповнюються водою лише у сезон дошів. Основними морськими портами є Дурбан, Кейптаун, Порт-Елізабет, Іст-Лондон, Річардс-Бей і Салдана-Бей.

Клімат Південної Африки в основному помірний, проте кліматичні умови і кількість опадів різних регіонів суттєво відрізняються. Наприклад, клімат Західного Кейпу взимку нагадує Середземноморський з його дощами, що супроводжуються поривчастим вітром. В інших прибережних зонах дощі випадають протягом усього року, проте 80% опадів припадає на літні місяці (з жовтня по березень). Вони часто супроводжуються грозою та градом.

Загалом Південна Африка — країна засушлива, середньорічна кількість опадів дорівнює 464 мм (середня у світі - 857 мм). На більшій половині країни (65%) щороку випадає менше 500 мм опадів, що нижче граничного мінімуму для землеробства. У деяких гірським місцевостях випадає до 2 000 мм, однак уздовж західного узбережжя інколи за рік випадає лише 50 мм опадів. Як й інші регіони Африки, що знаходяться південніше Сахари, ПАР часто страждає від жорстокої засухи. На високогірних плато літо буває теплим, навіть жарким, зими — сухі та сонячні, інколи надходять холодні фронти і заморозки. Високо у горах часом випадає сніг. У Західному Кейпі узимку буває досить прохолодно, дмуть сильні вітри, високо піднімається вологість повітря.

ПАР — республіка. Діє конститукція, яка набрала чинності 4 лютого 1997 р.

Глава держави — президент, який обирається депутатами Національної асамблеї на її першому засіданні терміном на 5 років і може бути переобраний ще раз. Президент наділений вищою виконавчою владою, він є головнокомандуючим збройними силами. Президент ПАР — Джейкоб ЗУМА обраний 6 травня 2009 року.

Провідні галузі промисловості: фінанси — 20,3%, обробна промисловість — 18,7%, торгівля — 13,1%, туризм — 10%, гірничодобувна — 6,5%, сільське господарство — 3,2%.

Основною галуззю промисловості традиційно була гірничодобувна, але наприкінці 60-х років на провідне місце вийшла обробна промисловість. Розвивається видобуток золота, алмазів, платини, марганцю, хромової, залізної і мідної руд, кам’яного вугілля, азбесту, уранового концентрату. Високо розвинуте машинобудування, металургія. Швидко розвиваються хімічна і легка промисловість. Налагоджено виробництво рідкого палива з вугілля. Великі кошти держава вкладає у розвиток військової промисловості і в суднобудування. Здійснюється програма розвитку атомної промисловості і створення ядерної зброї.

Майже вся товарна продукція сільського господарства виробляється у фермерських господарствах осіб європейського походження, які використовують найману працю африканців.

Найважливіші культури — кукурудза, пшениця, сорго, ячмінь. Вирощуються: цукрова тростина, чай, бавовна, арахіс, соняшник, тютюн, фрукти, виноград, цитрусові. Основна частина земельних угідь використовується для пасовищного тваринництва.

Експорт: золото, сировина мінерального походження, включаючи вугілля, чорні метали і вироби з них, платина, продовольство, а також алмази, електроенергія, машини та обладнання

Імпорт: машини, устаткування і транспорті засоби, хімічні продукти, мінеральне паливо, чорні метали.

Основні торговельні партнери — Німеччина, США, Великобританія та Японія.

Свята та вихідні

Новий Рік — 1 січня

День прав людини (Human Rights Day) — 21 березня

Страсна п’ятниця (Good Friday) — п’ятниця перед Великоднем

День сім'ї (Family Day) — наступного дня після Великодня

Національне свято — День свободи (Freedom Day) — 27 квітня (річниця проведення перших в історії країни загальних нерасових виборів у 1994 році).

День трудящих (Workers' Day) — 1 травня

День молоді (Youth Day) — 16 червня

Національний день жінок (National Women’s Day) — 19 серпня

День спадщини (Heritage Day) — 24 вересня

День примирення (Day of Reconciliation) — 16 грудня

Різдво (Christmas Day) — 25 грудня

День доброї волі (Day of Goodwill) — 26 грудня

Культура. Тема расового конфлікту відображена в творах багатьох південноафриканських письменників. Широкою популярністю, в тому числі за кордоном, користуються розповіді Надін Гордімер, наприклад Консерватор і Дочка бюргера. Міжнародним бестселером стала книга Алана Пейтона Плач, улюблена країна.

На театральних сценах йдуть п'єси Атола Фугарда, зокрема, Кривавий вузол, Босман і Лена, Сизве Банси помер, ряд інших.

У творі Гаррі Блума Епізод описані хвилювання в одному з африканських тауншипів. Представник кольорового населення ПАР, відомий письменник Пітер Абрахамс, є автором автобіографії Розповіді про свободу і декількох романів. Расова і соціальна загостреність творів принесла популярність двом іншим представникам кольорового населення — Алексу Ла Гуме і Річарду Ріву.

Серед письменників-африканців виділяються Езекіль Мпахлеле і Блок Модісане. Серед авторів, які пишуть на мові африкаанс, найбільш відомі поети Д.Дж. Опперман і Брейтен Брейтенбах, а також прозаїк Етьєн Леру.

Користуються популярністю в ПАР автобіографічна повість Марка Матабане Хлопчик-кафр і роман Райана Малана Серце мого зрадника. Серед інших південноафриканських письменників заслуговують на згадку Андре Брінк, Дж.М. Кетце, Бесси Хед і Синдіве Магона. У 1995 році була видана автобіографія Нельсона Мандели Довгий шлях до свободи.

Візначні пам’ятки: унікальні Драконові гори і Вельд. У Кейптауні - один з кращих у світі ботанічних садів. Його авеню Джордж, заповнена художниками і ремісниками. А вулиці - особняками староголандської архітектури, пишними будівлями вікторіанської епохи, численними пам’ятниками і музеями. Символ міста — Столова гора.

В Йоганнесбурзі знаходиться найбільший в Африці багатоповерховий торговий центр — Сендтон. «Маркет-ськвеа» — один з найбільш грандіозних ринків Африки.

В самому центрі міста-музею Кімберлі знаходиться «Велика Діра» — найбільша в світі рукотворна прямовисна свердловина, яка поклала початок «алмазній лихоманці» на початку століття.

Південноафриканська кухня — це вдалий симбіоз світового кулінарного мистецтва. Маси мігрантів з усього світу: англійці, греки, німці, португальці, іспанці, угорці, малайці, індіанці, китайці, араби, а також українці та багато інших народностей привнесли сюди свої кулінарні традиції.

Популярною вважається капсько-голандська кухня, яка, починаючи з XVII ст., розповсюджувалась на північ від Кейптауна, коли бури масово мігрували з Кейпу. Їхні страви нагадують нашу сільську їжу, щедро приправлену спеціями і травами, які колись завезли з Індії до Південної Африки робітники Ост-Індської компанії.

Азіати привнесли до південноафриканського раціону томатні приправи, смажені боби, боботі (м'ясна запіканка з цибулею та яйцями), рис (плов), гарбузові млинці, приправлені корицею, імбирні пироги, суп з галушками, фрикадельки, тощо.

Тим, кому подобаються індійські страви, приправлені карі, рекомендуємо відвідати Дурбан у Квазулу-Наталь. Та й в інших містах країни туристи можуть поласувати суто індійськими стравами: дуже перчені тандорі-чікн (печені курчата), плов з баранини, нани (хлібні коржі), пиріжки самоса, овочеві та м’ясні рагу з карі.

Звичайно є й ресторани, де можна поласувати і суто африканськими стравами. Особливо славиться ПАР морепродуктами (креветки, мідії, устриці, лангусти, кальмари, не кажучи вже про найрізноманітніші види риб), адже країна омивається довжелезним океанським узбережжям.

У північних провінціях популярні страви з різних круп, каші з жовтої або червоної кукурудзи чи сорго, печені кукурудзяні качани з маслом, хліб з борошна грубого помелу, квасоля, тощо.

Туристам обов «язково сподобаються смажене м’ясне асорті, рулети з куріпок і цесарок, тушковані у соусі з червоного вина — м’ясо само відстає від кісток. А білтонг — в’ялені шматочки яловичини? Особливо ця закуска смакує з аперитивом або з келихом доброго пива. З давніх часів повернулась популярність і до південноафриканського «сільського кулешику», який готують у казані на тринозі.

Перелік південноафриканських страв буде неповним, якщо не згадати Вгааі або барбекю — телятина, свинина, баранина, курятина, або домашні гостро приправлені ковбаски, смажені на решітці, які добре смакують з зеленню, овочами, цибулею, помідорами, різноманітними спеціями і африканська «папом» (різновид перловки), а також з печеною картоплею. До Вгааі належать також шашлики, які в ПАР чомусь називають приємним словом «сусаті».

Національна валюта

Грошова одиниця — ранд. В обігу монети достоїнством в 1, 2, 5, 10, 20, 50 центів, 1, 2, 5 рандів, банкноти — 10, 20, 50, 100 і 200 рандів.

Оман

Офіційна назва — Султанат Оман — Sultanat 'Uman.

Географічне положення — держава розташована у південно-східній частині Аравійського півострова. Межує: з ОАЕ — на півночі, з Саудівською Аравією — на заході, з Єменом — на південному заході. На сході й півдні омивається водами Аравійського моря Індійського океану.

Площа території — 309,5 тис. кв. км.

Населення — 2,867 млн осіб (527 тис. з них не мають громадянства Оману). У столиці Маскат, портовому місті Матрах і їх околицях зосереджена половина населення країни. Переважають потомки єменських і неджийських арабських племен, інша частина населення — белуджі і перси. У складі населення прибережних міст помітну частину становлять потомки африканських невільників із Занзібару. У зв’язку з «нафтовим бумом» в Оман прибули декілька сотень тисяч робітників з країн Південної Азії і Середнього Сходу.

Державний прапор — національний прапор Оману складається з трьох горизонтальних смуг (біла, червона й зелена) та червоної вертикальної смуги в лівій частині прапора. У верхньому лівому кутку прапора вміщена національна емблема Оману — дві перехрещені шаблі, увінчані ритуальним кинджалом. Білий колір символізує мир і процвітання, зелений — Зелені гори (аль-Джибаль-аль-Хадра) і достаток, а червоний — боротьбу з іноземними загарбниками. Червоний колір був кольором державного прапора до 1970 року, в період, коли країна називалася Султанат Маската.

Національний гімн — «Ya Rabbana Ehfid Lana Jalalat Al Sultan».

Членство в міжнародних організаціях — член ООН, Ліги арабських держав, ОПЕК.

Клімат. Субтропічний арідний клімат Оману формується під впливом мусонної циркуляції. Літо дуже спекотне й більш вологе на узбережжі (в Маскаті середня місячна температура травня — липня — вище ніж 34 °C, середня температура найспекотнішого місяця червня — 35,4°С) і спекотне сухе — у внутрішніх районах. Зима помірно тепла (середня температура січня 21,4°С). Середня річна кількість опадів у Маскаті - близько 100 мм. Вони розподіляються нерівномірно протягом року й по території країни. У горах на півночі опади випадають переважно з січня по березень і зумовлені західною циркуляцією атмосфери. На півдні опади пов’язані з мусонами, що дують з травня по вересень.

Оман — монархія на чолі з султаном. Складається з колишнього султанату Маскат та іммату Оман. Діє Основний закон Султанату Оман від 6 листопада 1996 р. (перший закон про державний устрій з моменту приходу до влади в 1970 р. султанату Кабуса бен Саіда).

Глава держави — султан, влада якого передається по чоловічій лінії. Султан Оману — КАБУС бен САЇД вступив на престол 23 червня 1970 р.

Султанату належить вся повнота законодавчої влади. Діє дорадчий орган Ради Оману, який складається з Ради шури і Державної ради.

До Ради шури, створеної в 1991 р., входять представники 59 провінцій, які обираються шляхом прямих виборів від кожної провінції в залежності від кількості населення (2 кандидата від провінцій з населенням 30 тис. і більше жителів і 1 — від провінцій з населенням менше 30 тис.). Строк повноважень членів ради — 3 роки з правом переобрання ще на один строк. Рада шури — Консультативна рада 7-го скликання.

Державна рада, створена 1997 р., призначається султанатом строком на 3 роки у складі 70 члена із числа видних діячів Оману. Голова — Ях’я бен Махфуз аль-МАНЗЕРІ.

Виконавча влада належить султану, який очолює уряд. Голова — султан КАБУС бен САЇД.

Вищі судові органи — ісламські і шаріатські суди. Політичних партій в країні немає.

Економічне становище Оману істотно покращилося в 2000 у зв’язку з сприятливою обстановкою на світовому нафтовому ринку. Сучасна урядова політика спрямована на розширення приватного сектору і вдосконалення торговельного законодавства з метою залучення іноземних інвестицій. Триває лібералізація ринку. У листопаді 2000 Оман став членом Світової організації торгівлі. ВВП у 2000 становив 19,6 млрд. дол., або 7700 дол. у перерахунку на душу населення (за цим показником входить до першої десятки країн). З 1965 по 1996 ВВП стабільно збільшувався в середньому на 6,1% в рік, у 2000 його зростання становило 4,6%. У структурі ВВП 57% становить сфера послуг, 40% - промисловість, 3% - сільське господарство. 80% державних доходів і ВНП і 90% вартості експорту припадає на нафту. Чисельність економічно активного населення бл. 850 тис. осіб. Бюджетні надходження в 1999 оцінювалися в 4,7 млрд. дол., державні витрати становили 5,9 млрд. дол.

У 1997 щодня видобувалося бл. 120 тис. т нафти. За таких темпів видобутку її запасів вистачить приблизно до 2013. У 1982 було пущено в лад перший нафтопереробний завод, пізніше розпочалося освоєння запасів природного газу. У північних районах ведеться видобуток міді, хромітів і вапняку. Розвиваються будівництво, цементна промисловість і металургія, зокрема виробництво міді. У 1999 було вироблено 8630 млн. кВтЧч електроенергії, виключно за рахунок спалення викопного палива. Діють підприємства харчової промисловості, серед них з переробки і зберігання рибної продукції, крім того виробляються корми і добрива.

До «нафтового буму» 1967 Оман був аграрною країною, в якій переважало натуральне сільське господарство. Основний землеробський район — рівнина Ель-Батіна. Головна товарна культура — фініки, що йдуть як на внутрішній ринок, так і на експорт. Вирощують також люцерну, лайм, банани і овочі. Повсюдно розводять верблюдів і кіз, Дофар спеціалізується на великій рогатій худобі. Практикується рибальство. У сільському господарстві і рибальстві зайнята приблизно половина економічно активного населення.

Основні статті експорту — нафта, метал, текстиль, морожена риба, тропічні фрукти і овочі, реекспорт різних товарів. Основні партнери з експорту — Японія, Китай, Таїланд, ОАЕ, Південна Корея, США. Ввозять техніку, транспортні засоби, паливно-мастильні матеріали, товари широкого споживання, рис та інше продовольство, худобу. Основні партнери з імпорту — ОАЕ (в основному реекспорт), Японія, Велика Британія, Італія, Німеччина, США.

Протяжність автомобільних доріг Оману 32,8 тис. км: з них лише третина має тверде покриття, серед них 550 км швидкісних магістралей. Зовнішньоторгівельні перевезення здійснюються в основному морським транспортом. Найбільш великі порти: Матрах, Міна-ель-Фаль і Райсут. Розвинене повітряне сполучення. Міжнародні аеропорти знаходяться в передмісті Маската і в Салале.

Великобританія

Офіційна назва — Сполучене Королівство Великобританії і Північної Ірландії (United Kingdom of Great Britain and Northem Ireland).

Географічне положення — розташована на північному західному узбережжі континентальної Європи на Британських островах. Омивається водами Атлантичного океану на заході і півночі, Північного моря — на сході. На півдні відділена від материка протокою Ла-Манш.

Площа країни — 244,82 тис. кв. км.

Населення — 60,9 млн. осіб. Найчисленніша група населення Великобританії - це англійці, вони населяють Англію, велику частину Уельсу і утворюють компактні поселення в деяких районах на півдні Шотландії. Англійська мова входить до північно-західної групи німецьких мов. Більшість шотландців і жителів Уельсу кельтського походження також говорять англійською мовою. З кельтських народів найбільш багаточисельний — шотландці. Шотландці населяють переважно північно-західні області острова Великобританія і прилеглі до їхнього узбережжя Шетландські, Орканейські і Гебрідські острови. Один з північних діалектів англосакської мови став основою для створення національної шотландської мови. До цієї мови увійшло багато слів з галльської. Національна шотландська мова за лексикою і фонетикою значно відрізняється від літературної англійської. У горах північно-західної частини острова проживає своєрідна етнічна група, що зберігає самобутні традиції і культуру, — гели (хайлендери). Валлійці - населяють Уельс. Північна Ірландія: 500 тис. корінних жителів острова — ірландці - католики, 1 млн. англо-ірландці і шотландо-ірландці.

Столиця — Лондон (London) — 7,557 млн. осіб з передмістям.

Найбільші міста — Бірмінгем (2,4 млн. осіб.), Манчестер (2,1 млн. осіб), Глазго (1,5 млн. осіб), Ліверпуль (1,5 млн. чосіб), Лідс (1,3 млн. осіб), Шеффілд (1,2 млн. осіб), Ньюкасл (1 млн. осіб), Едінбург (700 тис. осіб), Белфаст (550 тис. осіб), Кардіфф (400 тис. осіб).

Адміністративний поділ — складається з чотирьох історичних областей (Англія, Шотландія, Уельс, Північна Ірландія), які поділяються в адміністративному відношенні на 39 графств (Gounty), 6 метрополітенських графств (Metropolitan Country) і особлива адміністративна одиниця — Великий Лондон (Greater London); в Уельсі - 8 графств (Gounty); в Північній Ірландії - 26 округів (District); у Шотландії - 12 областей (Region). Острів Мен і Нормандські острови — самостійні адміністративні одиниці.

Державна мова — англійська.

Релігія — англіканська державна церква (відноситься до протестантського християнства, глава церкви — монарх) в Англії і Уельсі (27 млн. осіб), просвітеріанська в Шотландії, римо-католицька — 9 млн. осіб, мусульмани — 1,6 млн. осіб.

Грошова одиниця — фунт стерлінгів= 100 пенсів.

Національне свято — День народження Королеви (16 червня 2012 р.). Дата свята кожного року оголошується королевою.

Державний гімн — «God Save the Queen» (Боже, бережи Короля / Королеву!) — патріотична пісня, національний гімн Великобританії, що виконується під час важливих державних подій у країні. Також один із двох національних гімнів Нової Зеландії, королівський гімн Канади, Австралії та інших країн Британської Співдружності, гімн Британської королівської родини, Королівський (не національний) гімн Норвегії. Немає єдиної офіційної версії гімну, він жодного разу не підтверджувався офіційно королівською прокламацією або актом британського Парламенту, тобто, формально існує лише традиція. Найчастіше виконуються перші дві строфи, рідше три. Існують варіанти з великою кількістю рядків.

Членство в міжнародних організаціях — член ООН, ОЄСР (1960), ЄС (1973), НАТО (1949), РЄ (1949), ЗЄС (1954).

Домен інтернету — .uk

Велика Британія — острів, на якому розташовані Англія, Шотландія і Уельс, утворює, разом з безліччю дрібних островів, архіпелаг неправильної форми з дуже різноманітним ландшафтом і природою. Останнє є наслідком того, що Британські острови колись були частиною Європи, але були відрізані від материка після затоплення низинних земель, що тепер є дном Північного моря і протоки Ла-Манш. Північна Ірландія, яка політично доповнює Сполучене Королівство, розташована на другому за величиною острові - Ірландії, і є західним розширенням шотландських гір. Ці гірські місцевості розділені між собою вузьким Північним каналом.

Клімат Великобританії класифікують як середньоширотний океанічний клімат з теплим літом, не дуже холодними зимами, але постійними опадами протягом всього року. Більша частина опадів випадає на заході, особливо на західних схилах гір і нагір'їв (у середньому 2000;3000 мм на рік). Найменш волога частина країни — південний схід (у середньому 625 мм опадів щороку). У Великій Британії переважають опади у вигляді дощів, лише на півночі у горах протягом 1 — 2 місяців випадає сніг. Середня температура січня коливається від +7°С на півострові Корнуолл до +3,5°С у Східній Англії, однак бувають і морози до -15°… — 18 °C. Літо у країні прохолодне, середня температура липня становить +16°С, а в районі Лондона — +11°…+13°С.

Крім того, Британія знаменита своїми туманами. Іноді тумани такі густі, що неможливо побачити щось у межах 2 або 3 метрів. Кожний, хто приїжджає до Великої Британії, стверджує, що вона здається єдиним великим красивим парком.

Основні фактори, які впливають на клімат Великобританії це північне розташування країни (від 50° до 60° північної широти), близьке розташування відносно Атлантичного океану і течії Гольфстрім.

Національні свята У Великій Британії офіційні свята у кожного регіону свої. Фактично, в королівстві немає жодного загальнонаціонального свята.

День народження Королеви (16 червня 2012 р.). Дата свята кожного року оголошується королевою.

1 січня — Новий рік.

січень — Апхеліо (Up — Helly-Aa).

14 лютого — День Святого Валентина.

1 березня — День Святого Девіда.

9 березня — День співдружності

17 березня — День Святого Патрика (День заступника Ірландії).

кінець березня — День матері (Mother's Day). За вікторіанських часів дітей посилали працювати далеко від домівки в ранньому віці, а кошти, зароблені ними, пересилали в сімейний бюджет. Один день у рік дітям дозволялося провести вдома разом з батьками. Вони приносили матерям (і бабусям) невеликі подарунки, наприклад, букетики квітів або свіжі яйця. Тепер у цей день діти дарують матерям і бабусям букетики квітів і виконують за них всю домашню роботу.

1 квітня — День дурня (April Fool’s Day).

21 квітня — День народження королеви Єлизавети II (справжній).

23 квітня — День заступника Англії, святого Джорджа, якого шанують за те, що він вбив дракона, який тероризував кілька англійських селищ. По суті, це англійський варіант дня святого Патрика.

Навесні — Великдень

1 травня — May Day. Це зовсім не «свято миру і праці». За часів середньовіччя у цей день дівчата прокидалися до світанку та вмивалися росою, вірячи, що це зробить їх чарівною на рік вперед. Також цього дня проводилися змагання зі стрільби з лука, жителі співали й танцювали.

2-а субота червня — День народження королеви (офіційний).

24 червня — Midsummer’s Day. Традиційно вважається найдовшим днем року. У цей день всі друїди вирушають до стародавнього Stonehenge і спостерігають за тим, як сонце світить на знаменитий Heel stone. Для друїдів це свято є найважливішою подією року, решті ж жителів островів абсолютно не до нього.

31 жовтня — Hallowe’en (Hallows Evening). Вечір перед Днем всіх святих, коли духи і привиди звільняються і нишпорять вулицями у пошуках людей.

30 листопада — день заступника Шотландії.

24-25 грудня — Різдво.

Митний контроль. Дозволене безмитне ввезення: 200 сигарет або 50 сигар, або 250 г. тютюну; 1 л спиртних напоїв (міцністю більше 22%) або 2 л (міцністю менше 22%), 50 мл духів і 250 мл туалетної води, сувенірів і подарунків, придбаних поза країнами ЄС на суму не більше 136 фунтів; 1 кг м’яса і птиці (готових до вживання і напівфабрикатів).

Заборонене ввезення: алкогольних напоїв і тютюнових виробів особам до 17 років, всіх видів живих птахів і пташиних яєць.

Санітарний і ветеринарний контроль. Туристам сертифікат про щеплення не потрібен. Особам, прибулим в країну на термін, що перевищує 6 місяців, може бути запропоновано пройти медичний огляд.

Заборонене ввезення тварин і птахів без заздалегідь оформленої імпортної ліцензії. Всі тварини, що ввозяться до Великобританії повинні пройти карантин протягом 6 місяців в спеціалізованих британських установах. Від карантину звільнені кішки і собаки, що проживають в Австралії, Новій Зеландії, Японії, Новій Каледонії, Сінгапурі, на островах Барбадос, Бермуди, Кіпр, Фолклендські острови, Гаваї, Мальта і деяких інших.

Уругвай

Офіційна назва — Східна Республіка Уругвай (Repъblica Oriental del Uruguay — ісп. мова, Oriental Republic of Uruguay — англ. мова).

Географічне положення — країна розташована у східній частині Південної Америки. Межує: з Аргентиною — на заході, з Бразилією — на півночі і сході. На півдні омивається водами Атлантичного океану.

Площа території — 176,2 тис. кв. км.

Кількість населення — 3,35 млн. осіб. Населення Уругваю складається в основному з сімей європейських іммігрантів і становить 3,35 млн. осіб. Корінні народи практично зникли, тому на сьогодні переважна більшість населення це нащадки іспанців та італійців та невелика кількість представників гуарані і африканських народів.

Столиця — м. Монтевідео (Montevideo) — 1,3 млн. осіб (2010 р.).

Домен інтернету — .yu

Східна Республіка Уругвай відома своїм високим рівнем добробуту та стандартами життя, що наближаються до європейських. Уругвай, з його старовинними колоніальними містами, білосніжними пляжами є одним з найкращих місць у Латинській Америці. Так, за оцінкою ООН, Індекс людського розвитку Уругваю є дуже високим, і за даним показником країна посідає третє місце серед країн Латинської Америки, (після Аргентини і Чилі).

Клімат. Уругвай є єдиною південноамериканською країною, яка повністю розташована в субтропічній кліматичній зоні з помірними і теплими температурами. Тропічні повітряні маси, що походять з бразильської або парагвайської території під впливом антициклону з Атлантики приносять в Уругвай високу вологість. Так, середня річна вологість повітря коливається між 70% і 75% по всій країні. Найбільш вологий місяць — липень, вологість в цьому місяці в середньому становить 80%, самим посушливим є січень, вологість відповідно є меншою 65%. Опади достатньо рівномірно розподіляються протягом року по всій країні: в середньому становлять 1300 мм в рік. Найбільш характерними вітрами в країні є Норте і Пальмеро, проте їх швидкість рідко досягає високих показників (100 км / ч), середня швидкість становить 15 км / ч. Чим ближче до півночі тим більш високими стають температури. Максимальні температури коливаються від 15° C взимку до 32° С літом. В Монтевідео, самий посушливий місяць січень, а холодний — липень, різниця у температурі сягає в середньому 12 є.

Уругвай — республіка. Главою держави є президент республіки. Президент і віце-президент обираються прямим загальним голосуванням терміном на 5 років. Президент Східної Республіки Уругвай — Хосе Альберто МУХІКА КОРДАНО.

Законодавчий орган — Конгрес (Генеральна ассамблея), яка складається з двох палат: палати представників і сенату. Сенат складається з З1 сенатора, включаючи віце-президента, який є головою Конгресу і сенату. Палата представників складається з 99 членів. Виконавча влада здійснюється президентом республіки. Президент призначає Раду Міністрів. Голова уряду — Президент Східної Республіки Уругвай — Хосе Альберто МУХІКА КОРДАНО

Уругвай — це географічно вдало розташований торговельний центр регіону. Головними галузями промисловості на сьогоднішній день є виробництво молока, паперу, добрив, алкоголю, цементу та очищення нафтопродуктів.

Національні свята

1 січня — Новий рік

6 січня — Богоявлення Лютий-березень — Карнавал Найближчий понеділок до 19 квітня — річниця висадки 33 орієнтальців (1825)

1 травня — Міжнародний день трудящих Найближчий понеділок до 18 травня — річниця битви при Лас П'єдрас

19 червня — День народження національного героя Хосе Артиґаса (1764)

18 липня — День конституції

25 серпня — День проголошення незалежності

Найближчий понеділок до 12 жовтня — День раси (День Америки (1492))

25 грудня — Різдво

Туристичні місця Уругваю

Монтевідео — столиця Уругваю, культурний, фінансовий, бізнес центр країни, має дуже великий потенціал з точки зору туризму. Поєднання динаміки місця, цікавої історії, що відображена в архітектурі, разом з чудовим пляжем, незабутніми природними пейзажами, доброзичливістю народу, робить це місто дуже привабливим і цікавим для проведення активного відпочинку.

Пунта дель Есте. Цей курорт відомий своїми білосніжними пляжами Атлантичного океану та ріки ла Плата. Краса природи: прозорі води, лагуни, острови, ліси, поєднуються з різноманітною архітектурою, історичними пам’ятками, що робить це місто унікальним для відвідування і відпочинку. В курорті розташовані 122 готелі, 80 ресторанів, міжнародний аеропорт та порт, що може вмістити 500 яхт. За 8 кілометрів від Пунта дель Есте розташований Острів Тюленів.

Острів Тюленів, острів разом з каменистим островом Горріті, що розташовані на північному сході відомі заходами з спортивної рибалки. Відповідно назва острова походить від тварин, що облюбували це чарівне місце (кількість морських тюленів наближається 180 тис.). Заселивши ці каменисті безлюдні місцевості, ці тварини представляють неабиякий інтерес для туристів, зважаючи на те, що це головна за кількістю популяція морських тюленів на волі в Південній Америці. У 1906 році уругвайський уряд побудував на острові маяк довжиною 59 метрів над рівнем моря, який вважається одним з найбільших маяків у світі. З балкону, подолавши 240 сходів, можна помилуватись чудовим краєвидом острову і пляжем Пунта дель Есте.

Кабо Полоніо вважається унікальним місцем з природними пейзажами, незайманими пляжами і відноситься до улюблених місць прихильників зеленого туризму. Туристів приваблюють мальовничі пейзажі, дюни з піску, маяки та можливість помилуватися морськими тюленями, що живуть на сусідніх островах. Ім'я острову виникло на честь іспанського галіону, що затонув у цій місцевості. Потім тут був збудований маяк довжиною 25,6 метрів, який у 1976 було проголошено пам’ятником історії.

Уругвайський Карнавал, що триває залежно від року приблизно з січня по березень, найпопулярніше свято в Уругваї, що охоплює всю країну. Триває 40 днів — найдовший карнавал у світі.

Індія

Офіційна назва — Республіка Індія (Republic of India — англ. мова).

Географічне положення — Індія розташована на півдні Азії, на півострові Індостан. На північному заході межує з Пакистаном та Афганістаном (частина індійського штату Джамму й Кашмір, що межує з Афганістаном, перебуває під контролем Пакистану); на півночі - з КНР, Непалом і Бутаном; на сході - з М’янмою і Бангладеш. На півдні вузька Полкська протока і Манарська затока відділяють її від Шрі-Ланки. Протокою Грейт-Ченнел між островами Великий Нікобар і Суматра проходить морський кордон між Індією та Індонезією. Площа території — 3,29 млн кв. км. Довжина з півночі на південь — понад 3000 км, з заходу на схід — близько 2000 км.

Кількість населення — 1,21 млрд. осіб. Етнічні групи Індії: близько 300 індо-арійських груп — 72% всього населення, дравідські групи — 25%, монголоїди — 3% населення.

Столиця — Нью-Делі - 15,926 млн. осіб.

Найбільші міста: Калькутта — понад 16 млн. жителів, Мумбаї (Бомбей) — понад 15 млн. жителів, Ченнаї (Мадрас) — 6 млн. жителів, Хайдарабад — 5 млн. жителів, Бангалор — 4,5 млн. жителів, Ахмедабад — 4 млн. жителів.

Адміністративний поділ — 28 штатів: Андхра-Прадеш, Аруначал-Прадеш, Ассам, Біхар, Гоа, Гуджарат, Джамму й Кашмір, Джарканд, Західна Бенгалія, Карнатака, Керала, Мадхья-Прадеш, Маніпур, Махараштра, Мегхалая, Мізорам, Нагаленд, Орісса, Пенджаб, Раджастхан, Сіккім, Тамілнад, Тріпура, Уттаранчал, Уттар-Прадеш, Хар’ян, Хімачал-Прадеш, Чхаттісгарх та 7 союзних територій: Андаманські і Нікобарські о-ви; Дадра і Нагархавелі; Діу і Даман; Лакшадвіп; Пондічері, Чандигарх.

Офіційні мови — хінді та англійська, а також 17 регіональних мов.

Релігія — 82,6% населення сповідують індуїзм, 12,2% - іслам, 2,34% - християнство; серед віруючих є також сикхи (1,94%), буддисти (0,76%), джайни (0,4%) та ін.

Грошова одиниця — індійська рупія=100 пайсам.

Національне свято — 26 січня — День Республіки (1950); 15 серпня — День незалежності (1947).

Державний гімн Індії — національна пісня «Джанаганамана» («Душа народу»).

Членство в міжнародних організаціях — ООН, Рух неприєднання, ЮНІСЕФ, ВООЗ, Міжнародна організація космічного зв’язку «Інтерсупутник», Всесвітня продовольча програма, МОП, SAARC, МБРР, МАР тощо. Домен інтернету — .in

Етнічні групи Індії: близько 300 індо-арійських груп — 72% всього населення, дравідські групи — 25%, монголоїди та інші - 3% населення.

Державними мовами є хінді та англійська. Також у штатах Індії визнані як офіційні і використовуються ще 14 мов: бенгальська, телугу, маратхі, тамільська, урду, гураяті, маялам, каннада, орія, пенджабі, ассамі, кашмірі, синдхі, санскрит.

Релігія. Індуїсти — 82,6%, мусульмани — 12,2%, християни — 2.34%, сикхи — 1,94%, буддисти — 0,76%, джайністи — 0,4%, та інші.

Грамотність. За даними перепису населення Індії у 2001 році частка населення Індії у віці від 15 років і більше, які вміють читати й писати, становить 65,38%. Існує розрив у рівні грамотності чоловіків і жінок (відповідно 75,85% і 54,16%).

Клімат в Індії субекваторіальний, мусонний клімат, на півночі - тропічний. Виділяють три сезони: сухий холодний — з жовтня по березень, сухий жаркий — з квітня по червень та вологий — з липня по вересень з пануванням південно-західного мусону (червень-жовтень) та північно-східного пасату (листопад-лютий). Клімат досить різноманітний. Коли в Гоа (на узбережжі Індійського океану) тільки відкривається пляжний сезон (листопад), у Гімалаях вже лежить сніг. В середньому за вологий сезон випадає понад 80% річної суми опадів. Найбільше зволожені надвітряні схили Західних Гат та Гімалаїв (до 5−6 тис. мм на рік), найбільш дощове місце на Землі - схили масиву Шиллонг (приблизно 12 тис. мм). Найсухіші райони — північно-західна частина Індо-Гангзької рівнини (місцями менше 100 мм, сухий період 9−10 місяців) та центральна частина Індостанського півострова (300−500 мм, сухий період 8−9 місяців). Кількість опадів сильно коливається в різні роки.

Середня температура січня на рівнинах півночі - приблизно 15 °C, на півдні - до 27 °C, в травні скрізь 28−35°С, місцями до 45−47°С. У вологий період температури на більшій частині території Індії сягають 27 °C, 28 °C. В горах на висоті 1500 м в січні -1°С, в липні 23 °C, на висоті 3500 м відповідно -8°С і 18 °C.

Льодовики Індії. Вічними снігами та льодовиками в Індії зайнято близько 40 тис. км2. Основні центри концентрації льодовиків зосереджені на півночі Індії, в Каракорумі та на південних схилах хребта Заскар у Гімалаях. Найбільші льодовики: Сіачен (75 км), Балторо (62 км), Хіспар (53 км), Біафо (68 км). Їх живлення здійснюється переважно за рахунок снігопадів під час мусонів та завірюх на схилах. Середня висота снігової лінії - близько 5300 м на заході та 4500 м на сході.

Індія — федеративна республіка у складі Співдружності, на чолі з Великобританією. Діє Конституція, яка набрала чинності 26 січня 1950 р., з наступними змінами. В минулому протягом 200 років була колонією Великобританії. 15 серпня 1947 р. у країні проголошено незалежність. До 1950 р. була домініоном Великобританії. 26 січня 1950 р. була оголошена суверенною республікою.

Глава держави — президент республіки, який обирається на 5 років колегією виборців, що складається з виборних членів двох палат парламенту і членів законодавчих зборів штатів. Президент може переобиратися будь-яку кількість разів. Він наділений правом розпускати законодавчі збори штатів, звільняти уряди штатів і запроваджувати так зване президентське правління (управління штатами передається в руки губернаторів штатів). У разі відсутності або смерті президента його функції виконує віце-президент, який обирається членами обох палат парламенту строком на 5 років. Віце-президент не може бути членом парламенту або членом законодавчих зборів будь-якого штату. Віце-президент одночасно є головою Ради штатів за посадою. Президент Республіки Індія — Пранаб МУКЕРДЖІ.

Законодавча влада належить президентові і парламенту, який складається з двох палат: Ради штатів і Народної палати.

Економіку Індії відрізняють надлишок і дешевизна робочої сили і висока культура праці.

Свята та вихідні

1 січня — Новий Рік

14 січня — Свято на ознаменування зміни сезону ЛОРІ святкується, в основному, у штаті Пенджаб як свято селян.

21 січня — День народження Гуру Говинда Сінгха.

26 січня — День Республіки.

17 лютого — Свято на честь Сарасваті.

27 лютого — День народження Гуру Равідаса.

8 березня — Міжнародний жіночий день.

25 березня — День жалоби за імамами-мучениками Хусейном і Хасаном.

29 березня — ХОЛІ - мальовниче свято Індії.

Страстна п’ятниця.

Новий Рік у сикхів.

21 квітня — Свято Рамнавани — на честь Рами.

23 квітня — День народження засновника джайнізму — Махавіри.

24 травня — День народження пророка Мухаммеда.

26 травня — День народження Будди.

12 липня — Щорічний фестиваль, хода із зображеннями богів.

15 серпня — Національний День Незалежності.

22 серпня — Свято, присвячене братам. Сестра, навіть нерідна, пов’язує браслет на праву руку брата, щоб він її завжди захищав.

10 вересня — День народження Ганеша, початок 10-денних святкувань.

2 жовтня — День народження Махатми Ганді (1869−1948).

15 жовтня — 10-й день Навратри, проходять урочисті процесії зі статуями Дурги, які потім опускають у воду: річку або море.

3 листопада — Свято на честь перемоги Крішни над демоном Наркасуром, також відомим, як Бхаумасур.

4 листопада — Фестиваль вогнів, останній день року за індуїстським календарем. Новий Рік за індуїстським календарем.

Другий день Нового Року, присвячений братам. Сестри запрошують братів на частування, а брати їм за це щось дають, наприклад, гроші.

19 листопада — День народження Гуру Нанака.

25 грудня — Різдво.

Валюта. Національна грошова одиниця Індії - індійська рупія. 1 рупія = 100 пайсам.

Медицина. Офіційно для в'їзду в Індію щеплення не потрібне, але рекомендується все ж зробити щеплення від менінгіту, черевного тифу, гепатиту А. Не завадить мати при собі таблетки від холери, поліомієліту, правця і малярії, корисно мати з собою аптечку з засобами проти діареї, антибіотики і що-небудь від інфекцій в горлі та алергії. Завжди краще мати при собі хорошу туристичну страховку на випадок можливих прикрощів.

Національні особливості

Намаскар чи Намасте — це одна з найбільш поширених форм привiтання в Iндiї. При виконаннi намаскар долонi складають разом i пiднiмають пiд пiдборiддя пальцями вгору.

Вважається, що двi руки символiзують єднiсть або єднання. Тодi як права рука представляє вищу природу, лiва рука означає мирську або нижчу природу. Також у рiзних сектах та регіонах Iндiї існують інші форми: Адааб — у мусульман, Сат-шрi-акал — у сикхiв, Ваннакам — у тамiлiв, Джалi Ладдхакiш i Ташi Делаг Шiкiмес — серед iнших.

Тiлак — ритуальний знак на чолi. Це знак благословення, вiтання чи прихильностi. Форми нанесення знаку — найрiзноманiтнiшi.

Україна

Офіційна назва — Україна. Слов’янське слово «Україна» вперше згадується у Київському літописному зводі за Іпатіївським списком під 1187 року.

Загальна площа — становить 603 700 кв. км, що складає 5,7% території Європи і 0,44% території світу. Україна є найбільшою країною, яка повністю знаходиться в Європі.

Населення — 45 млн 559 тис. 58 осіб, серед них: українці - 74%, росіяни — 21%, євреї - 1,5%. Столиця — м. Київ — 2,78 млн осіб (серпень 2010 р.).

Інші великі міста — Харьків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Львів, Запоріжжя, Кривий Ріг, Маріуполь, Луганськ.

Адміністративний поділ — до складу України входять 27 адміністративних одиниць: 1 автономія (Крим), 24 області, які поділяються на 490 районів та 2 міста загальнодержавного значення (місто Київ — столиця України, та місто Севастополь).

Державний устрій — Згідно з чинним законодавством, Україна є унітарною президентсько-парламентською республікою. В Україні діють такі основні інститути державної влади: Президент, Законодавча, Виконавча і Судова влада. Суди загальної юрисдикції складаються з місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судів та Верховного суду України.

Офіційна мова — українська. Історично українська мова походить з давньоруської (давньоукраїнської) — розмовної мови Київської Русі.

Релігія — християнство. Основна частина віруючих — християни, серед яких більшість належить до православних церков. Католицизм представлений греко-католицькою та римо-католицькою церквами, існує велике число протестанських громад. Серед нехристияських релігій найпоширеніші іслам та іудаїзм.

Україна — держава в Центрально-Східній Європі

Географічне положення — Україна розташована у центрі Східної Європи. Вона має спільні сухопутні державні кордони з Білоруссю на півночі, з Польщею на заході, зі Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою на південному заході та з Росією на сході. Південь України омивається Чорним та Азовським морями. Морські кордони вона має з Румунією та Росією. Територія України витягнута з заходу на схід на 1316 км і з півночі на південь на 893 км, лежить приблизно між 52°20' та 44°23' північної широти і 22°5' і 41°15' східної довготи.

Крайній північний пункт — с. Грем’яч Чернігівської області.

Крайній південний пункт — мис Сарич (Автономна Республіка Крим).

Крайній західний пункт — м. Чоп Закарпатської області.

Крайній східний пункт — с. Червона Зірка Луганської області.

Географічний центр України знаходиться біля смт Добровеличківка Кіровоградської області.

Згідно з однією із методик вимірювання географічний центр Європи розташований на території України, неподалік міста Рахова Закарпатської області.

Площа виняткової економічної зони України становить понад 82 тис. км. кв.

Найбільшими чорноморськими портами є Одеса, Іллічівськ, Херсон, Севастополь, азовськими — Маріуполь, Бердянськ, Керч. Загальна протяжність кордонів 6992 км (із них сухопутних 5637 км). Довжина морської ділянки кордону: 1355 км (Чорним морем — 1056,5 км; Азовським морем — 249,5 км; Керченською протокою — 49 км).

Клімат — однією з основних характеристик термічного режиму є середня місячна температура повітря, її характеризують повільні зміни влітку і взимку, та різкі коливання восени та весною. Найнижчі середні температури припадають на січень — лютий: -7, -8°С на північному сході республіки і в гірських районах, у степовому Криму підвищується до 0 °C, а на Південному березі Криму до +3, +4°С. У березні вже спостерігається зростання температури повітря. Найвищі середньодобові його температури зафіксовано в липні; +20, +25°С, а середні місячні температури становлять +17, +19°С на півночі й північному заході, та +22, +30°С на півдні України.

Основною закономірністю в розподілі опадів на території України є їх зменшення з півночі й північного заходу в напрямку на південь і південний схід. Найбільші річні суми опадів помічено в Українських Карпатах — 1500 мм (полонина Плай — 1663 мм) і Кримських горах (1000−1200 мм), найменші - на причорноморському узбережжі та на Присивашші (від 450−400 до 300 мм). На більшій частині території кількість опадів у середньому змінюється від 650−600 мм на заході до 450−400 мм на півдні й південному сході. Основна їх маса припадає на теплий період року, за винятком Південного берега Криму. Взимку опади бувають у вигляді снігу, майже на всій території країни; висота снігового покриву — 10−30 см, а в горах досягає 40 см.

Державні свята України:

1−2 січня — Новий рік

7 січня — Різдво Христове

8 березня — Міжнародний жіночий день квітень-травень — Пасха

1 травня — День міжнародної солідарності трудящих

9 травня — День Перемоги у Великій Вітчизняній війні

червень — Трійця (святкується на 50-й день після Пасхи)

28 червня — День Конституції України

24 серпня — День Незалежності України

3. Розрахунок часу перевезення по ділянках маршруту визначення дальності перевезення і швидкості прямування за маршрутом перевезення

Строки відвідування кожної країни й авіакомпанії, що виконують рейси зазначені нижче.

Час перевезення визначається шляхом поділу відстані між пунктами на швидкість обраного ПС на даній відстані. Якщо відстань між пунктами занадто велика, тобто необхідна проміжна посадка, то до часу перевезення додається 1 година на дозаправлення.

Визначення місцевого часу за вильотом, прильотом, а також часу перевезення по кожній ділянці маршруту За дату, день тижня (поточного року) і час початку перевезення умовно приймаємо вихідні дані.

Користуючись діаграмами масштабу годин відносно GMT/UTC (міжнародного поясного часу) міжнародної лінії дати, визначаємо дати (вильоту й прильоту), дні тижня, час

Висновки

У процесі виконання даної курсової роботи був розроблений оптимальний маршрут проходження по зазначеному у вихідних даних переліку країн виходячи з їхньої географічної близькості, зручності видів транспорту й часу, витраченого на перевезення. При складанні маршруту були враховані політичні ситуації у відвідуваних країнах, географічні обмеження й односпрямованість руху. Розроблений маршрут був нанесений на географічну карту світу із вказівкою назв країн, пунктів прильоту й вильоту. При виборі ПС на кожне окреме перевезення враховувалися їхні технічні характеристики. Далі визначався час проходження по кожному перевезенню. При розрахунку часу вильоту / прибуття всі розрахунки проводилися в системі часу UTC з наступним переводом у місцевий час. При цьому враховувалися тимчасові пояси й International Date Line. По кожній із відвідуваних країн була підібрана найбільш цікава інформація, а також відвідувані визначні пам’ятки.

Список літератури

1. Афанасьев В. Г. «Особенности организации и развития международных воздушных перевозок в различных регионах мира». Навч. посібник. 1987.

2. Безуглий В. В., Козинець С. В. «Регіональна економіка та соціальна географія світу». Навч. посібник. 2001.

3. Биржаков М. Б., Никифоров В. И. и др. «Индустрия туризма. Перевозки». Навч. посібник, 2001.

4. Пузик С. «Економічна та соціальна географія світу». Навч. посібник. 2003.

5. Соболев Ю. В., Дикань В. Л., та ін. «Єдина транспортна система». Навч. посібник. 2002.

6. Яценко В. П., Юрківський В.М. та ін. «Економічна та соціальна географія світу». Підручник для 10 кл. с/ш. 2004.