Облік витрат, виходу продукції (робіт, послуг) і визначення собівартості

РЕФЕРАТ Курсова робота: 42 с., 10 таблиць, 2 малюнка, 20 джерел.

Об'єкт дослідження — ЧП «Газель»

Мета роботи — дослідження методів обліку витрат, виходу продукції (робіт, послуг) і визначення собівартості.

Методи дослідження: описовий, порівняльний.

Використані джерела інформації: фінансова звітність, дані річних звітів підприємства за 2002;2004р.р., первинні і облікові дані бухгалтерського обліку, фінансового і податкового обліку, законодавчі і нормативні акти.

НАКЛАДНІ ВИТРАТИ, ПРЯМІ ВИТРАТИ, СОБІВАРТІСТЬ, КАЛЬКУЛЯЦІЯ, МАРЖИНАЛЬНИЙ ДОХІД, ТОЧКА БЕЗЗБИТКОВОСТІ, ДИРЕКТ-КОСТИНГ, СТАНДАРТ — КОСТИНГ, ПРИБУТОК.

ЗМІСТ

• ВСТУП 3
• РОЗДІЛ 1. Коротка характеристика підприємства 5
• РОЗДІЛ 2. управлінський облік витрат на виробництво та обчислення собівартості продукції 9
• 2.1. Основні задачі і принципи організації обліку витрат на виробництво 9
• 2.2. Класифікація та групування витрат 11
• 2.3. Постановка обліку витрат і виходу продукції 14
• 2.5. Правомірність віднесення витрат на собівартість 24
• Розділ 3. Удосконалення обліку витрат на виробництво та калькуляції собівартості продукції 28
• ВИСНОВКИ 35
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 37

ВСТУП

В умовах становлення і розвитку ринкової економіки в Україні зростає роль бухгалтерського обліку і економічного аналізу господарської діяльності підприємства всіх форм власності як складової частини системи економічної інформації і управління.

Темою даної курсової роботи є «Управлінський облік витрат на виробництво та обчислення собівартості продукції (робіт і послуг) будівельного підприємства» .

Метою курсової роботи є дослідження методів обліку витрат, виходу продукції (робіт, послуг) і визначення собівартості.

Об'єктом спостереження вибрано приватне підприємство «Газель» (ЧП «Газель»).

Джерелами інформації послужили дані річних звітів підприємства за 2002;2004 р., первинні і облікові дані бухгалтерського обліку, фінансового і податкового обліку, законодавчі і нормативні акти.

Законодавчо закріплено, що управлінський (внутрішньогосподарчий) облік — це система обробки, що забезпечує керівну ланку компанії інформацією, необхідною для ухвалення рішень і ефективного управління.

Основними чинниками, що зумовили необхідність виділення управлінського обліку з’явилися: концентрація капіталу, зовнішня і внутрішня конкуренція, інфляція, значне зростання масштабів виробничих витрат. В цих умовах традиційні методи бухгалтерського обліку перестали відповідати потребам управління. Виникнення управлінського звичайно пов’язують із зростанням корпорацій, виробничим нормуванням і зміною правових і економічних відносин.

Існує думка, що управлінський облік виник унаслідок недоліків традиційної бухгалтерії, оскільки дані бухгалтерського обліку у вигляді бухгалтерської звітності не можуть бути придатний для управління підприємством, оскільки вони хронічно застарівають і позбавлені оперативності.

Традиційний бухгалтерський облік не дає інформацію для прогнозу господарської діяльності і ухвалення своєчасних управлінських рішень. Для подолання цих недоліків в країнах з розвинутою ринковою економікою став застосовуватися внутрішній управлінський облік.

Управлінський облік охоплює всі види облікової інформації, необхідної для управління в межах самого підприємства. Його мета — забезпечити відповідною інформацією менеджерів, відповідальних за досягнення конкретних виробничих показників. Управлінський облік забезпечує збір і обробку інформації в цілях планування, управління і контролю в рамках даної організації.

Сьогодні управлінський облік — це не тільки облік витрат підприємства, а, перш за все, добре організований аналітичний облік і не тільки витрат, а і таких об'єктів як основні засоби, нематеріальні активи, запаси, грошові кошти, засоби в розрахунках, капітал, зобов’язання і т.п. Придбаваючи нове (більш вагоме) значення в сучасній економічній практиці суб'єктів господарювання, управлінський облік не просто реєструє, узагальнює і контролює факти господарського життя, він забезпечує управлінський персонал інформацією про різні аспекти діяльності підприємств, які відображаються в бухгалтерському обліку і роблять безпосередній вплив на якість управлінських рішень, ефективність системи управління.

РОЗДІЛ 1. Коротка характеристика підприємства

Об'єктом дослідження в курсовій роботі являється ЧП «Газель», який розпочав свою діяльність в 1994 році. Воно створювалося як приватне багатопрофільне підприємство, в якому передбачалося проводити заготівку, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції, виробництво товарів народного споживання, надання різних послуг населенню, торгово-закупівельна діяльність і інше. В таблиці 1.1. представлена загальна характеристика підприємства.

Таблиця 1.1. Загальна характеристика ЧП «Газель»

На даний момент ЧП «Газель» проводить декоративно-бетонні покриття. Їх технологія передбачає нанесення на поверхню свіжоукладеного порошку з упрочнювачами поверхні і подальшому вдавлюванням в не спеціальних штампів з текстурним малюнком натурального каменя.

Основу технології складають оптимально підібрані цементно-піщані суміші, полімерні добавки і фарбники, що дозволяють випускати вироби завтовшки 2,5 мм, офарблювати продукцію по масі в самі різні кольори і відтінки що дає необмежені можливості для дизайнерських вирішень.

Технологічний процес створює стійкий температурний режим без додаткових витрат на електроенергію (в технології не використовують ні печі випалення, ні пропарювальні камери), що істотно знижує собівартість готової продукції.

Кольоровий бетон — новий виріб, який поки не має вітчизняних аналогів і знаходиться на початковій стадії життєвого циклу.

Для виробництва даної продукції використовується лінія «Міні-завод», що складається з розчину/змішувача, візки гідравлічної (ручний з підйомними вилами) і пакувальника. Найважливішим і відповідальним є процес сушки, він позначається на якості продукції.

Метою даного підприємства є отримання прибутку від виробничої і торгово-посередницької діяльності. Підприємство здійснює свою діяльність на основі самофінансування і господарського розрахунку.

Таблиця 1.2. Облік готової продукції на ПП «Газель»

Таблиця 1.3

Річний об'єм продукції, що виготовляється і реалізовується на ПП «Газель»

Для організації діяльності підприємства велике значення має його організаційна структура. Під організаційною структурою підприємства розуміють його організаційну побудову, що відображає сукупність взаємозв'язків різних підрозділів підлеглих досягненню певної мети — збільшенню виробництва продукції, наданню якісних послуг. На малюнку 1.1. представлена організаційна структура ЧП «Газель» .

Керівництво підприємствам здійснює директор, який займається висновком договорів на поставку сировини і матеріалів, висновок контрактів з покупцями, контроль виробництва, рішення юридичних питань.

Рис. 1.1. Організаційна структура управління.

Структура управління підприємства є впорядкованою сукупністю взаємозв'язаних елементів системи яка визначає найраціональніший розподіл праці і службових зв’язків між структурними підрозділами і працівниками апарату управління по підготовці, ухваленню і реалізації управлінських рішень.

В даний час для таких невеликих підприємств дана структура управління є найекономічнішою, що дозволяє достатньо оперативно доводити необхідну інформацію до кожного працівника. В 2000 році керівництвом підприємства було ухвалено рішення застосовувати замість загальної системи оподаткування єдиний податок, що дозволяє малому підприємству спростити бухгалтерський і управлінський облік.

РОЗДІЛ 2. управлінський облік витрат на виробництво та обчислення собівартості продукції

2.1. Основні задачі і принципи організації обліку витрат на виробництво

Виробництво продукції (робіт і послуг) пов’язаний з певними витратами. В процесі виробництва продукції затрачується праця, використовуються засоби праці і предмети праці. Всі витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції, виражені в грошовій формі, утворюють собівартість продукції.

Витрати, собівартість є найважливішими економічними показниками. Їх рівень багато в чому визначає величину прибутку і рентабельність підприємства, ефективність його господарської діяльності. Зниження і оптимізація витрат є одним з основних напрямів вдосконалення економічної діяльності кожного підприємства, що визначають його конкурентоспроможність, надійність і фінансову стійкість.

Собівартість продукції - ємка, багатоманітна і динамічна економічна категорія. Вона є найважливішим якісним показником, показуючи, в що обходиться підприємству виробництво і збут продукції. Чим нижче собівартість, тим вище прибуток і, відповідно, рентабельність виробництва.

Мета обліку витрат на виробництво полягає в своєчасному, повному і достовірному визначенні фактичних витрат, пов’язаних з виробництвом і збутом продукції, а так само в контролі за використовуванням ресурсів і грошових коштів.

Калькуляція собівартості продукції - це числення фактичної собівартості окремих видів продукції і всієї продукції в цілому. Безперервний поточний облік витрат в місцях їх виникнення, повсякденне виявлення можливих відхилень від встановлених норм. Визначення причин і винуватців відхилень повинні задовольняти вимогам оперативного управління виробництвом.

В основі організації обліку витрат лежать наступні принципи:

— документування витрат і повне їх віддзеркалення на рахівницях обліку виробництва;

— незмінність прийнятої методології обліку витрат на виробництво і калькуляцію собівартості продукції в перебігу року;

— своєчасне, повне і правильне віднесення витрат і доходів до звітних періодів;

— угрупування витрат по об'єктах обліку і місцях їх виникнення;

— узгодженість об'єктів обліку витрат з об'єктами калькуляції собівартості продукції, показників обліку фактичних витрат

— з нормативними, плановими показниками і т.д.;

— доцільність витрат, що відносяться до виготовлення певної продукції;

— здійснення оперативного контролю за витратами виробництва і формуванням собівартості продукції;

— регламентація складу собівартості продукції;

— розвиток методології і організації обліку витрат на виробництво з метою їх зближення з міжнародними стандартами і світовою

практикою.

В Україні склад собівартості продукції регламентується державою. Основні принципи формування собівартості продукції визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 318 т 31.12.99 р., Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» і конкретизовані галузевими Типовими положеннями по плануванню, обліку і калькуляції собівартості продукції.

Для збереження і збільшення загальної прибутковості підприємства керівництво повинне знати розміри специфічних витрат і прибутків на будь-який момент по окремих видах продукції, по будь-якому цеху або по інших структурних підрозділах підприємства. Облік витрат дає цю інформацію, допомагає контролювати витрати, встановлюючи критерії ефективності виробництва. Перевірка витрат на кожну декаду або місяць дає керівництву інформацію про ефективність діяльності підприємства. Вона показує на якій ділянці потрібно вжити заходів для того, щоб привести витрати у відповідність.

Задачами обліку витрат є:

— скорочення витрат шляхом порівняння фактичних витрат з витратами, які указані в кошторисі;

— збалансованість виробництва по підрозділах для підтримки рівномірного потоку матеріалів;

— забезпечення повних, точних даних про діяльність підприємства;

— розподіл невигідних витрат і т.п.

Якість облікових даних про витрати оцінюється адміністрацією підприємства з позиції їх придатності для ухвалення управлінських рішень.

2.2. Класифікація та групування витрат

Для правильного обліку виробничих витрат велике значення має їх класифікація. При класифікації витрат підприємства необхідно мати на увазі, що угрупування витрат, вживані в управлінському обліку, набагато ширше, ніж угрупування витрат фінансового обліку.

На практиці витрати підприємства класифікуються по наступних ознаках:

— за складом і видам витрат;

— за місцем виникнення витрат;

— за способами перенесення вартості на продукцію;

— за ступенем впливу об'єму виробництва на рівень витрат;

— за носіями;

— за календарними періодами.

За складом витрати підрозділяються на одноелементні і комплексні.

Одноелементними називаються витрати, що складаються з одного елемента, матеріали, заробітна платня, амортизація і ін. Ці витрати незалежно від їх місця виникнення і цільового призначення не діляться на різні компоненти.

Облік по видах витрат класифікує і оцінює ресурси, використані в процесі виробництва і реалізації продукції. По даній ознаці витрати класифікують за статтями калькуляції і економічних елементах.

Склад витрат, що включаються в собівартість продукції, регламентується відповідними нормативними актами, перш за все Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати». Цим же документом встановлений єдиний для всіх підприємств перелік економічно однорідних елементів витрат:

— прямі матеріальні витрати;

— прямі витрати на оплату праці;

— відрахування на соціальні потреби;

— амортизація основних фундацій;

— інші прямі витрати.

Групування витрат по економічних елементах є об'єктом фінансового обліку і показує, що саме витрачено на виробництво продукції, який співвідношення окремих елементів в загальній сумі витрат.

Для числення собівартості окремих видів продукції виробничі підприємства використовують угрупування витрат по статтях калькуляції. Номенклатуру статі кожне підприємство може встановлювати для себе самостійно з урахуванням своїх специфічних потреб. Їх зразковий перелік встановлений галузевими інструкціями по обліку і калькуляції собівартості продукції. В самому загальному вигляді номенклатура статі калькуляції виглядає таким чином:

1. Сировина і матеріали.

2. Купувальні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій.

3. Паливо і енергія на технологічні потреби.

4. Поворотні відходи (віднімаються).

5. Основна заробітна платня.

6. Додаткова заробітна платня.

7. Відрахування на соціальне страхування.

8. Витрати, пов’язані з підготовкою і освоєнням виробництва продукції.

9. Відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення, інші спеціальні витрати.

10. Загально-виробничі витрати.

11. Адміністративні витрати.

12. втрати унаслідок технічно неминучого браку.

13. Попутна продукція (віднімається).

14. Інші виробничі витрати.

15. Комерційні витрати.

Підсумок першої чотирнадцяти статі утворює виробничу собівартість, а підсумок всієї п’ятнадцяти статі - повну собівартість продукції.

Завершальним етапом є групування і облік за носіями витрат, тобто продукції, роботам, послугам з метою визначення їх собівартості.

Найпростіший спосіб розрахунку собівартості продукції - розподіл сумарних витрат на об'єм випуску. Проте застосовувати цей спосіб можна тільки за умови, що підприємство проводить один вид продукції не утворюючи при цьому запасів напівфабрикатів або готової продукції. Складніший спосіб — калькуляція собівартості по статтях витрат. Прямі витрати безпосередньо включають в собівартість продукції а непрямі розподіляють за допомогою спеціальних баз і коефіцієнтів розподілу.

За способами перенесення вартості на продукцію витрати діляться на прямі і непрямі (непрямі).

Прямі витрати пов’язані з виробництвом певного виду продукції і можуть бути, на підставі даних первинних документів, прямо і безпосередньо віднесені на її собівартість. Це витрати сировини і основних матеріалів, заробітна платня робітників і ін.

Непрямі витрати пов’язані з випуском декількох видів продукції, наприклад, витрати по управлінню і обслуговуванню виробництва. Вони включаються в собівартість конкретних виробів за допомогою спеціальних розрахунків розподілу. Вибір бази розподілу обумовлюється особливостями організації і технології виробництва і встановлюється галузевими інструкціями по плануванню, обліку і калькуляції собівартості продукції.

В цих умовах важливе значення має угрупування витрат по відношенню до об'єму виробництва. По даній ознаці витрати підрозділяються на постійні і змінні.

Постійні витрати не залежать від об'єму виробництва, тобто не змінюються при зміні об'єму виробництва. Проте постійні витрати, розраховані на одиницю продукції, змінюються при зміні об'єму виробництва. До них можна віднести орендну платню, амортизацію і ін.

Змінні витрати залежать від об'єму і змінюються прямо пропорційно зміні об'єму виробництва. Змінні витрати, розраховані на одиницю продукції, є постійною величиною. До них відносяться витрати сировини і матеріалів витрати на оплату праці виробничих робітників і ін.

2.3. Постановка обліку витрат і виходу продукції

На підприємствах для обліку витрат на виробництво продукції застосовують рахунок 23 «Виробництво». Він призначений для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг).

По дебету рахунку 23 «Виробництво» відображаються прямі матеріальні, трудові і інші прямі витрати, а так само виробничі невигідні витрати і втрати від браку продукції (робіт, послуг), по кредиту — суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції (в дебет рахунків 26, 27), виконаних робіт і послуг (в дебет рахунку 90). По кредиту субрахунків обліку витрат допоміжних (підсобних) виробництв, по виконанню некапітальних робіт в кореспонденції з дебетом рахунків 11 «Інші необоротні матеріальні активи» 22 «Малоцінні і швидкозношувані предмети» і субрахунків обліку витрат основного виробництва списується собівартість виготовлених на допоміжних (підсобних) виробництвах виробів, споруд, робіт, послуг (інструменту, енергії, пари, транспортних і ремонтних послуг і ін).

Аналітичний облік по рахунку 23 «Виробництво» ведеться по видах виробництв, по статтях витрат і видах або групах продукції, що виробляється.

Облік витрат на промислових виробництвах ведуть по такій номенклатурі:

— витрати на оплату праці;

— відрахування на соціальні заходи;

— витрати на сировину і матеріали (без зворотних відходів);

— витрати на роботи і послуги;

— витрати на утримання основних коштів;

— витрати на управління і організацію виробництва;

— інші витрати.

В статті «витрати на оплату праці» по дебету субрахунку 233. І кредиту рахунку 66 відображають:

— основну зарплату, нараховану працівникам, які обслуговують технологічний процес цього промислового виробництва;

— додаткову зарплату (оплату чергових і додаткових відпусток, компенсацій за невикористану відпустку, пільгового годинника підлітків, оплату за виконання державних і суспільних доручень, винагороду за вислугу років і т.п.).

В статті «відрахування на соціальні заходи» враховують внески у встановлених розмірах від основної і додаткової заробітної платні органам соціального страхування і до Пенсійного фонду. Дебетують субрахунок 233, кредитують рахунок 65.

В статті «сировина і матеріали» враховують витрати на сировину і матеріали, які служать основою виготовлення продукції або необхідним її компонентом.

В статті «роботи і послуги» враховують вартість робіт і послуг, виповнених допоміжними виробництвами, іншими підприємствами і організаціями, для виробничих потреб промислових виробництв. Тут же відображають витрати на вироблення енергії для виробничих потреб промислових виробництв: енергії власних електростанцій, компресорного устаткування для виробництва холоду, котельних, не сполучених з центральною котельною; енергії, отриманої від інших підприємств. Дебетують субрахунок 233 і кредитують рахунки 23, 63, 68 і ін.

В статті «витрати на утримання основних коштів» відображають суми відповідних нарахувань по основних засобах промислових виробництв. Дебетують субрахунок 233, кредитують рахунок 13. В цій же статті відображають вартість палива витраченого на роботу машин, механізмів і інших основних фундацій промислових виробництв; вартість будматеріалів, використаних на ремонт будівель і споруд господарським способом, вартість запчастин; використаних для заміни спрацьованих частин машини і інших об'єктів при проведенні ремонту основних засобів промислових виробництв за межами підприємства. Дебетують субрахунок 233, кредитують рахунок 20. В затратах відображають також суми амортизаційних відрахувань по основних засобам, нематеріальних активам і іншим необоротним активам, які використовуються в промислових виробництвах.

На статтю «інші витрати» відносять платежі страховок по основних засобам промислових виробництв, дебетуючи субрахунок 233 і кредитуючи рахунок 65. На цій же статті відображають витрати на відрядження дебет рахунку 233, кредит рахунку 372 а також втрати від браку, списані по забракованій продукції, вартість сировини і матеріалів, зіпсованих під час наладки устаткування або зверху встановленої норми.

В статті «витрати на організацію виробництва і управління» враховують цехові витрати, а також загально-виробничі витрати у встановленому порядку. Заздалегідь ці витрати накопичують по статтям — витрат на рахунку 91 а потім розподіляють і відносять на цю статтю комплексно: дебет субрахунку 233 і кредит рахунку 91.

На кредиті субрахунку 233 відображають вихід продукції промислових виробництв в кореспонденції з дебетом рахунків:

26 «готова продукція» — на вартість готової продукції, призначеної для реалізації;

201 «сировина і матеріали» — на вартість продукції, оприбутковуваної як сировина і матеріали тільки для власного виробництва;

205 «будівельні матеріали» — на вартість продукції, оприбутковуваної як будівельні матеріали. В кінці року по встановленій методиці визначають фактичну собівартість проведеній продукції і планову собівартість коректують до фактичного рівня.

При використовуванні підприємством журнально-ордерної форми обліку для узагальнення витрат використовується журнал-ордер № 10, що складається з трьох розділів. В першому розділі наводяться дані про витрати на виробництво, в другому показується розрахунок витрат на виробництво по економічних елементах, третій розділ відображає транспортно-заготовчі витрати.

2.4. Основні методи обліку витрат на виробництво і калькуляції собівартості продукції

Під методом обліку витрат на виробництво і калькуляції собівартості продукції розуміється сукупність прийомів по збору, угрупуванню в бухгалтерському обліку інформації про виробничі витрати і числення фактичної собівартості продукції, для контролю за витратами підприємств.

Існує наступна класифікація основних методів обліку витрат:

— по відношенню до технологічного процесу — нормативний, стандартний, показаний, попередільний методи обліку;

— по об'єктах калькуляції - облік по деталях, вузлах, виробах, процесах, переділах, виробництвах, замовленнях;

— за способом збору інформації, що забезпечує контроль за витратами, — метод попереднього контролю і нормативний метод.

Числення собівартості одиниці окремих видів продукції називається калькуляцією. На практиці застосовують фактичну, нормативну і планову (прогнозну) калькуляції.

При використовуванні обліку за фактичною собівартістю величина фактичних витрат звітного періоду визначається по формулі:

(2.1)

Зф = 18 340 * 0,34 = 6235,6

де Зф — фактичні витрати;

— фактична кількість використаних ресурсів;

— фактична ціна використаних ресурсів.

Облік за нормативною собівартістю в порівнянні з обліком за фактичною собівартістю дозволяє оцінити не тільки якими були витрати, але і якими вони повинні були бути.

Під нормативними розуміють поточні (діючі) норми витрат з поправками на зміну технології і т.п. При використовуванні нормативів тільки по кількості застосовується наступна формула:

(2.2)

З = 0,34 * (-660) = - 224,4

де — відхилення фактичних витрат від нормативу, викликане зміною кількості використаних ресурсів.

При використовуванні нормативів тільки за ціною використаних ресурсів застосовується наступна формула:

(2.3)

де — відхилення фактичних витрат від нормативу, викликане зміною цін.

Облік за нормативною собівартістю в цілому, в порівнянні з обліком за

фактичною собівартістю, більш ефективно вирішує задачу управління витратами. Основні достоїнства цього методу полягають в наступному:

— можливість контролю над витратами центрів відповідальності шляхом розробки бюджетів;

— можливість контролю витрат шляхом зіставлення фактичних значень з нормативними;

— можливість оперативного вживання заходів в ході виробничого процесу, а не тільки в кінці звітного періоду і ін.

До недоліків цього методу можна віднести збільшення трудомісткості обліково-обчислювальних робіт і необхідність організації обліку як в межах норм витрат, так і по відхиленню від них.

В практичній діяльності як планові норми витрат можна використовувати ідеальні стандарти і прогнозні.

Ідеальні стандарти показують, якою повинні бути витрати підприємства в оптимальних умовах (тобто за відсутності втрат, браку, збитків і т.п.). Це мета, на яку повинна орієнтуватися вся політика управління витратами.

Прогнозні стандарти встановлюються з урахуванням реальних умов функціонування підприємств: якості вживаних ресурсів, відсотка відходів, браку і т.д.

Стандарти встановлюються на всі види витрат. Формула розрахунку витрат аналогічна формулі, що використовується в обліку за нормативною собівартістю:

(2.4)

де — індекс планового значення відповідних величин.

Облік за плановою (прогнозної) собівартістю зберігає всі позитивні риси обліку нормативної собівартості, але в порівнянні з ним володіє додатковими перевагами:

— забезпечує більш глибоку обґрунтованість планових величин;

— забезпечує збільшення точності прогнозів;

— підвищує ефективність контролю.

По відношенню до виробничого процесу управлінський облік витрат можна організувати в розрізі наступних методів: попередільний (попроцесний) і позаказный.

Попередільний (попроцесний) метод управлінського обліку витрат застосовується у виробництвах, де готовий продукт виходить в результаті послідовної обробки висхідного матеріалу на окремих технологічно переривчастих стадіях, фазах або переділах.

Єство попередільного методу полягає в тому, що облік витрат ведеться по переділах (процесам), а усередині них — по статтях калькуляції і видах продукції. При цьому методі прямі витрати враховуються по кожному переділу, а непрямі - по цеху виробництву, підприємству в цілому з подальшим розподілом між собівартістю продукції переділів згідно прийнятим базам розподілу.

Позамовний метод управлінського обліку можна застосовувати в індивідуальних і дрібносерійних виробництвах, а також дослідно-експериментальних виробництвах і на ремонтних роботах.

Єство позамовного методу полягає в тому, що облік витрат і калькуляція собівартості продукції здійснюється по замовленнях на виготовлення одного виробу або невеликої партії однакових виробів. Основи позамовного методу можна побачити на прикладі ЧП «Газель» .

Прямі витрати враховуються в розрізі цехів і замовлень на підставі первинних документів. Первинна документація по обліку таких витрат оформляється на кожне замовлення окремо. Непрямі витрати включаються в собівартість замовлень шляхом розподілу пропорційно прийнятої на підприємстві базі розподілу.

Таблиця 2.1. Основи позамовного методу обліку ПП «Газель»

При методі управлінського обліку витрат за повною собівартістю в собівартість продукції включаються всі витрати підприємства незалежно від їх розподілу на постійні і змінні, прямі і непрямі. Витрати, які неможливо безпосередньо віднести на продукцію, розподіляють спочатку по центрах відповідальності, де вони виникли, а потім переносять на собівартість продукції пропорційно вибраній базі.

Проте метод обліку за повною собівартістю не враховує однієї важливої обставини: собівартість одиниці виробу змінюється при зміні об'єму випуску продукції. Якщо підприємство розширює виробництво і продаж, то собівартість одиниці продукції знижується, якщо ж підприємство скорочує об'єм випуску — собівартість росте.

В сучасних умовах господарювання перевага необхідна віддати методу управлінського обліку витрат за скороченою (цеховий) собівартістю, відповідно до якого на продукцію списують не всі витрати підприємства, а тільки їх частина — змінні витрати (цехову собівартість).

Метод директ-костинг базується на тому, що всі витрати поділяються на прямі і непрямі. Прямі витрати безпосередньо відносяться на той чи інші види виробу. Непрямі витрати є накладними по відношенню до виробу.

Сформулюємо основні ознаки директ-костингу:

собівартість калькулюється тільки на основі прямих змінних виробничих витрат; решта витрат — постійних виробничих і невиробничих покривається за рахунок загального доходу фірми;

управлінський і фінансовий облік інтегровані;

в процесі калькулювання визначається маржинальний дохід.

Виробнича собівартість виготовленої і реалізованої продукції формується лише зі змінних виробничих витрат, що знаходяться у прямій залежності від технологічного процесу та організації виробництва. За способом віднесення на собівартість продукції вони в основному є прямими, тому легко піддаються нормуванню на одиницю продукції, що випускається.

За змінними витратами оцінюються також залишки готової продукції на складах на початок і кінець звітного періоду, а також незавершене виробництво. Постійні витрати не пов’язані безпосередньо з виробничим процесом і тому не включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг).

На підприємстві, при використанні системи директ-костинг, розраховується маржинальний дохід як по виробах, так і по підприємству в цілому. Він дозволяє краще обліковувати вироби з високою рентабельністю, щоб переходити в основному на їх випуск.

Застосування стандарт-косту. Зміст системи стандарт-кост полягає в тому, що обліковується лише те, що повинно відбутись, а не те, що відбулося; враховується не реальне, а належне, і обґрунтовано відображаються відхилення, які виникли. В основі лежить чітке, тверде запровадженім норм витрат матеріалів, енергії, робочого часу, праці, заробітної плати та інших витрат, Таблиця 2.2. Звіт про прибутки та збитки складений за допомогою системи директ-костинг на ПП «Газель» пов’язаних з виготовленням будь-якої продукції або напівфабрикатів.

До того ж встановлені норми не можна недовиконати. Перевищення норми над фактом означає, що вона була встановлена помилково.

В основі системи стандарт-кост лежить попереднє (до початку виробничого процесу) нормування витрат за статтями витрат:

основні матеріали оплата праці основних виробничих робітників

виробничі накладні витрати

комерційні витрати (витрати на збут, реалізацію продукції).

Таблиця 2.3. Стандартні витрати на виробництво одного виробу на ПП «Газель»

Як видно з таблиці, незалежно від типу стандарту кількість матеріальних витрат відповідає фактичним витратам. Водночас, є значні відхилення між фактичними витратами і стандартними на фактичний випуск.

Таблиця 2.4. Розрахунок відхилень

2.5. Правомірність віднесення витрат на собівартість

Калькуляція собівартості продукції (робіт, послуг), будучи частиною внутрішньогосподарчого (управлінського) обліку підприємства, дає можливість приймати його власникам і керівникам цілий ряд рішень при здійсненні господарської діяльності, і перш за все з питань, пов’язаних з ціноутворенням.

Основними документами, регулюючими порядок формування виробничої собівартості і собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) для всіх підприємств, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності. У тому числі що перейшли на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності, є П© БУ 16 «витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. № 318, із змінами і доповненнями, і розроблені на його основі галузеві методичні рекомендації по формуванню собівартості продукції (робіт, послуг). Так, пункт 11 П© БУ 16 передбачає формування двох видів собівартості:

1) виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), що включає:

— прямі матеріальні витрати;

— прямі витрати на оплату праці;

— інші прямі витрати;

— змінні загальновиробничі витрати і постійні розподілені загальновиробничі витрати;

2) собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг), що складається з:

— виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду;

— нерозподілених постійних загально-виробничих витрат;

— наднормативних виробничих витрат.

Виробнича собівартість продукції (робіт, послуг) включає тільки витрати, безпосередньо зв’язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією і організацією виробництва, а в частині витрат на управління (невигідних витрат) — тільки загально-виробничі змінні і постійні розподілені.

Нерозподілені загально-виробничі витрати не відносяться до виробничої собівартості, а збільшують собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). Згідно П© БУ 16 на ЧП «Газель» ведеться накопичувальна відомість витрат і Відомість розподілу витрат. В таблиці 2.5. представлена накопичувальна відомість витрат ЧП «Газель» за 2004 рік.

Допоміжна відомість № 1 розподіли витрат підприємства між видами діяльності (виробничої і торгової) для формування собівартості продукції (декоративно-бетонні покриття), що виготовляється, за 2002;2004 роки представлена в таблиці 2.5. (дані узяті з Накопичувальної відомості витрат підприємства). В таблиці 2.6. показаний річний об'єм продукції, що виготовляється і реалізованої.

За даними таблиці видно, що в 2001 році підприємство почало освоювати новий вид діяльності «декоративні вироби з бетону». Новий продукт на ринку користується попитом і ми бачимо, що матеріальні витрати в порівнянні з подальшими роками найвищі.

Зміни відбулися в 2002 році оскільки керівництвом підприємства було ухвалено рішення удосконалити технологію і значно поліпшити якість пропонованого продукту за рахунок придбання сучасного устаткування і використовування новітніх добавок в бетон.

На час реконструкції і модернізації виробництво нових виробів було припинено на 4 місяці, про що говорить низьке зниження матеріальних витрат на виробництво і інших операційних витрат.

Таблиця 2.5. Накопичувальна відомість витрат підприємства за 2004 р. ПП «Газель»

Прагнучи зберегти робочий колектив, скорочення на фірмі не проводилися і оплата праці видавалася в повному об'ємі. Ці чинники значно понизили рентабельність продукції в 2002 році, але збільшили потенціал і конкурентоспроможність.

Таблиця 2.6. Річний об'єм продукції, що виготовляється і реалізовується на ПП «Газель»

В 2003 році покупка комп’ютера значно полегшила і стандартизувала управлінський і бухгалтерський облік. Чітка відмінність витрат по ознаках і суцільна документація витрат дозволяє точно визначити повну собівартість продукту за той або інший період, визначити запаси і потребу у фінансових і трудових ресурсах на майбутній період. Одна з основних задач управлінського обліку — це забезпечення ритмічності роботи виробництва.

Розділ 3. Удосконалення обліку витрат на виробництво та калькуляції собівартості продукції

Якість облікових даних про витрати оцінюється адміністрацією підприємства з позиції їх придатності для ухвалення управлінських рішень.

Удосконалення технології, упроваджене в 2002 році дозволяє скоротити витрати, шляхом використовування «Релаксола» для збільшення міцності і зменшення використовування цементу і води в суміші. Ми пропонуємо використовувати фінську добавку МР5 для тієї ж мети.

Для збільшення продажів на підприємстві необхідно організувати відділ маркетингу, який займатиметься ефективною рекламою і прямим зв’язком із споживачами. Забезпеченням ритмічності надходження запасів сировини і матеріалів на склад повинен займатися технолог-економіст, що понизить кількість технологічних простоїв.

Ці заходи дозволять збільшити об'єм продажів і понизити собівартість продукції, що дозволить підприємству вкладати засоби, що звільнилися, в розвиток власного виробництва. В 2003 році покупка комп’ютера значно полегшила і стандартизувала управлінський і бухгалтерський облік на даному підприємстві. Чітка відмінність витрат по ознаках і суцільна документація витрат дозволила точно визначити повну собівартість продукту за той або інший період, визначити запаси і потребу у фінансових і трудових ресурсах на майбутній період. Одна з основних задач управлінського обліку — це забезпечення ритмічності роботи виробництва.

В даний час при аналізі фактичної собівартості продукції, що випускається, виявленні резервів і економічного ефекту від її зниження використовується розрахунок по економічних чинниках. Економічні чинники якнайповніші охоплюють всі елементи процесу виробництва — засоби, предмети праці і сама праця. Вони відображають основні напрями роботи колективів підприємств по зниженню собівартості: підвищення продуктивності праці, упровадження передової техніки і технології, краще використовування устаткування, здешевлення заготівки і краще використовування предметів праці, скорочення адміністративно-управлінських і інших невигідних витрат, скорочення браку і ліквідація непродуктивних витрат і втрат.

Економія, що обумовлює фактичне зниження собівартості, розраховується по наступному складу (типовому переліку) чинників:

1. Підвищення технічного рівня виробництва. Це упровадження нової, прогресивної технології, механізація і автоматизація виробничих процесів; поліпшення використовування і застосування нових видів сировини і матеріалів; зміна конструкції і технічних характеристик виробів; інші чинники, що підвищують технічний рівень виробництва.

Зниження собівартості може відбутися при створенні автоматизованих систем управління, використовуванні ЕОМ, удосконаленні і модернізації існуючої техніки і технології. Зменшуються витрати і в результаті комплексного використовування сировини застосування економічних замінників, повного використовування відходів у виробництві. Великий резерв таїть в собі і вдосконалення продукції, зниження її матеріаломісткості і трудомісткості, зниження ваги машин і устаткування зменшення габаритних розмірів і ін.

2. Вдосконалення організації виробництва і праці. Зниження собівартості може відбутися в результаті зміни в організації виробництва, формах і методах праці при розвитку спеціалізації виробництва; вдосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; поліпшення використовування основних фундацій; поліпшення матеріально-технічного постачання; скорочення транспортних витрат; інших чинників що підвищують рівень організації виробництва.

Зниження поточних витрат відбувається в результаті вдосконалення обслуговування основного виробництва (наприклад, розвитку потокового виробництва, підвищення коефіцієнта змінності, впорядкування підсобно-технологічних робіт поліпшення інструментального господарства, вдосконалення організації контролю за якістю робіт і продукції). Значне зменшення витрат живої праці може відбутися при збільшенні норм і зон обслуговування, скороченні втрат робочого часу зменшенні числа робітників, не виконуючих норм вироблення. Додаткова економія виникає при вдосконаленні структури управління підприємства в цілому. Вона виражається в скороченні витрат на управління і в економії заробітної платні і нарахувань на неї у зв’язку з тим, що вивільняється управлінського персоналу.

При поліпшенні використовування основних фундацій зниження собівартості відбувається в результаті підвищення надійності і довговічності устаткування; вдосконалення системи планово-запобіжного ремонту; централізації і упровадження індустріальних методів ремонту, зміст і експлуатації основних фундацій.

Вдосконалення матеріально-технічного постачання і використовування матеріальних ресурсів знаходить віддзеркалення в зменшенні норм витрати сировини і матеріалів, зниженні їх собівартості за рахунок зменшення заготовчо-складських витрат. Транспортні витрати скорочуються в результаті зменшення витрат на доставку сировини і матеріалів від постачальника до складів підприємства, від заводських складів до місць споживання; зменшення витрат на транспортування готової продукції.

3. Зміна об'єму і структури продукції, які можуть привести до відносного зменшення умовно-постійних витрат (окрім амортизації), відносного зменшення амортизаційних відрахувань, зміні номенклатури і асортименту продукції підвищенню її якості. Умовно-постійні витрати не залежать безпосередньо від кількості продукції, що випускається. Із збільшенням об'єму виробництва їх кількість на одиницю продукції зменшується, що приводить до зниження її собівартості. Відносна економія на умовно-постійних витратах визначається по формулі:

ЕП = (Т * ПС) / 100

де ЕП — економія умовно-постійних витрат

ПС — сума умовно-постійних витрат в базисному році

Т — темп приросту товарної продукції в порівнянні з базисним роком.

Зміна номенклатури і асортименту вироблюваної продукції є однією з важливих чинників, що впливають на рівень витрат на виробництво.

При різній рентабельності окремих виробів (по відношенню до собівартості) зсуви у складі продукції пов’язані з вдосконаленням її структури і підвищенням ефективності виробництва, можуть приводити і до зменшення і до збільшення витрат на виробництво. Вплив змін структури продукції на собівартість аналізується по змінних витратах по статтях калькуляції типової номенклатури. Розрахунок впливу структури вироблюваної продукції на собівартість необхідно пов’язати з показниками підвищення продуктивності праці.

4. Поліпшення використовування природних ресурсів. Тут враховується: зміна складу і якості сировини; зміна продуктивності родовищ, об'ємів підготовчих робіт при здобичі, способів здобичі природної сировини; зміна інших природних умов. Ці чинники відображають вплив природних (природних) умов на величину змінних витрат. Аналіз їх впливу на зниження собівартості продукції проводиться на основі галузевих методик добувних галузей промисловості.

5. Галузеві і інші чинники. До них відносяться: введення і освоєння нових цехів, виробничих одиниць і виробництв, підготовка і освоєння виробництва в діючих об'єднаннях і на підприємствах; інші чинники. Необхідно проаналізувати резерви зниження собівартості в результаті ліквідації застарілих і введення нових цехів і виробництв на більш високій технічній основі, з кращими економічними показниками. Значні резерви закладені в зниженні витрат на підготовку і освоєння нових видів продукції і нових технологічних процесів, в зменшенні витрат пускового періоду по знов що вводяться в дію цехах і об'єктах. Розрахунок суми зміни витрат здійснюється по формулі:

ЕП = (С1/Д1 — С0 / Д0) * Д1

де ЕП — зміна витрат на підготовку і освоєння виробництва

С0, С1 — суми витрат базисного і звітного року

Д0, Д1 — об'єм товарної продукції базисного і звітного року.

Вплив на собівартість товарної продукції змін в розміщенні виробництва аналізується тоді, коли один і той же вид продукції проводиться на декількох підприємствах, що мають неоднакові витрати в результаті застосування різних технологічних процесів.

Значні резерви зниження собівартості укладені в скороченні втрат від браку і інших непродуктивних витрат. Вивчення причин браку, виявлення його винуватця дають можливість здійснити заходи по ліквідації втрат від браку, скороченню і найраціональнішому використовуванню відходів виробництва.

Основною умовою зниження витрат сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції є поліпшення конструкцій виробів і вдосконалення технології виробництва, використовування прогресивних видів матеріалів, упровадження технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних цінностей.

Беззбитковість цей нормальний стан фірми на сучасному конкурентному ринку, що знаходиться в стані довгострокової рівноваги.

Точка беззбитковості, тобто така виручка від реалізації, при якій підприємство не має збитків, але ще не має і прибутків. При цьому витрати підприємства дорівнюють його доходам.

Насправді, якщо фірма має бухгалтерський прибуток, тобто сальдо доходів від продажів і грошових витрат на виробництво проданої продукції позитивно, то вона може не досягати точки беззбитковості в значенні економічного прибутку. Наприклад, прибуток фірми може бути менше ніж середньорічний відсоток на власний капітал фірми. Отже, існують більш вигідні способи використовування капіталу, які дозволяють отримати більш високий прибуток. Фірма не досягаючи точки беззбитковості діє неефективно з погляду ринкової кон’юнктури, що склалася. Проте, цей факт сам по собі не служить однозначною причиною для припинення існування фірми.

Точку беззбитковості визначають таким чином:

де ТБ — точка беззбитковості, тобто такий обсяг продажу, починаючи з якого ціна продажу товару перевищує витрати на його виробництво і реалізацію;

Впост — величина постійних (фіксованих) витрат, грн.;

Взмін — величина змінних витрат на одиницю продукції, грн.;

Ц — гуртова ціна продажу, грн.

Для визначення планової величини обсягу виробництва та продажу, що відповідає беззбитковому стану підприємства, необхідно знати три величини:

1. гуртову ціну продажу товару;

2. обсяг постійних витрат, тобто таких витрат, величина яких у короткому періоді часу не пов’язана з обсягом виробництва і реалізації та їх змінами;

3. обсяг змінних витрат, тобто таких витрат, які змінюють свою величину у зв’язку зі зміною обсягу виробництва та реалізації продукції.

Поріг рентабельності - дохід від реалізації, досягнувши якого підприємство вже не матиме збитків, але ще не отримуватиме прибутків.

Запас фінансової міцності - характеризує можливе зменшення доходу від реалізації, за яким підприємство все ще лишатиметься прибутковим.

Таблиця 3.1. Розрахунок порогу рентабельності та запасу фінансової міцності ПП «Газель»

Помітимо, що на цьому графіку лінія виручки і лінія змінних витрат виходять з однієї крапки і різниця між ними і є не що інше, як маржинальний дохід. Використовуючи даний графік ми можемо легко визначити величину прибутку або збитку для того або іншого об'єму випуску.

Щоб максимізувати прибуток, недостатньо мінімізувати витрати. Існує безліч різних рівнів виробництва, при яких підприємство може проводити продукт з якнайменшими витратами. Але є один єдиний рівень об'єму виробництва, при якому максимізовується прибуток. В даному випадку необхідно, щоб граничні продукти всіх чинників виробництва у вартісному виразі були рівні їх цінам, або щоб кожний ресурс використовувався до тих пір, поки його граничний продукт в грошовому виразі не стане рівний його ціні.

Оптимум підприємства досягається у тому випадку, коли відношення граничного продукту праці до ціни праці рівно відношенню граничного продукту капіталу до ціни капіталу, або, інакше, коли остання грошова одиниця, витрачена на працю, дасть той же приріст випуску, що і остання грошова одиниця, витрачена на капітал.