Застосування подієвого маркетингу для розвитку туризму

http://www..ru/

Вступ Здобуття Україною незалежності та інтеграція до світового економічного простору створили нові можливості при формуванні вітчизняної туристичної дестинації і викликали необхідність використовувати прогресивні підходи до обґрунтування методів підвищення ефективності розвитку українського туризму, що потребує оцінки сучасної системи туристичних дестинацій світового рівня.

Значного визнання і популярності у світі за останні десятиліття набуває розвиток такого перспективного напряму туризму, як івентивний, під яким розуміється націлений на отримання мультиплікативного соціально-економічного ефекту вид туризму, що здійснюється відповідно до розробленої програми з організації та періодичного проведення на певній території широкомасштабних просвітницьких, спортивних, культурно-розважальних заходів, ефективність яких залежить від поінформованості суспільства, статусу та престижу події.

Розвиток івентивного туризму є одним із найефективніших і найдієвіших механізмів створення і поширення позитивного іміджу регіону як івентивної туристичної дестинації, тобто території, на якій пропонується певний набір послуг, що відповідають попиту туриста на перевезення, проживання, харчування, відпочинок, розваги тощо Сучасні тенденції управління як туристичною діяльністю, так і регіональним розвитком засвідчують усе більше застосування маркетингового інструментарію в обґрунтуванні розвитку туризму в тому чи іншому регіоні. В епоху глобалізації посилюється міжнародний аспект позиціонування об'єктів туристичного інтересу будь-якого таксономічного рівня — від окремих пам’яток до великих регіонів світу. Різні туристичні об'єкти по-різному реагують на ті чи інші виклики глобалізації та, відповідно, потребують різних підходів до обґрунтування їх розвитку. Особливо актуальний цей підхід для України, територія якої характеризується значною складністю й різноманітністю в багатьох аспектах — природному, ментальному, історичному, економічному тощо, враховуючи значні невикористані туристичні можливості майже в кожному регіоні України за умов прискореного розвитку світового туристичного процесу Однією з головних тенденцій сучасного туризму є направленість на задоволення різнобічних потреб туристів. Подієвий туризм має древні коріння, але його наукове дослідження розпочалось порівняно недавно. Основна мета поїздки такого виду туризму приурочена до певної події. Унікальні тури, що поєднують в собі традиційний відпочинок та участь в найбільш видовищних заходах планети, поступово завойовують все більшу популярність, адже туристи отримують не тільки незабутні враження, а й здійснюють свої мрії, розширюють світогляд. Головна особливість подієвого туризму — орієнтація на широке коло споживачів.

Актуальність теми визначена тим, що подієвий туризм є важливим пріоритетом розвитку національного туристичного ринку країни, оскільки є стабілізуючим чинником на ринку робочої сили, працедавцем для власних підприємств, що надають туристичні послуги, збільшує розміри капіталовкладень в національні підприємства сфери туризму, призводить до вирівнювання рівнів життя в регіонах країни, чим сприяє зняттю соціальної напруги й ліквідовує сепаратистські тенденції (що особливо актуально щодо великих або багатонаціональних держав).

Значний внесок у теоретичні та практичні дослідження основ туризму зробили такі вітчизняні та зарубіжні науковці, як І.Т. Балабанов В. В., Богалдин-Малих, А. М. Виноградська, С. П. Гаврилюк, А. П. Дурович, В.К. Євдокименко, О.С.Запєсоцькогий, Д.К. Ісаєв, В. О. Квартальнов, О.О. Любіцева, Т.І Ткаченко, І.М. Школа та ін.

Питання маркетингу дестинацій як відносно нового підрозділу маркетингу й туристики на теренах СНД висвітлено в праці таких науковців, як І.В. Зорін, О.І. Зорін, О. Ф. Горохов, Л. Г. Кирьянова, Ю.Ю. Леонтьєва, С. М. Сапелко, Т.О. Себекіна, Т.І. Ткаченко, О.І. Тарасенок та ін Метою даної курсової роботи є дослідження подієвого маркетингу туристичних дестинацій.

Для досягнення мети потрібно виконати наступні завдання:

— визначити поняття туристичної дестинації;

— розглянути управління об'єктами туристичної дестинації;

— дослідити подієвий туризм як історико-культурне явище;

— розглянути маркетинг туристичних дестинацій

— розглянути просування території задопомогою взаємодії подієвого маркетингу та подієвого туризму;

— дослідити формування іміджу регіону як івентивної туристичної дестинації.

Об'єктом курсової роботи є туристичні дестинації України.

Предметом дослідження є подієвий маркетинг.

Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел.

Розділ 1. Теоретико-методичні підходи до визначення сутності туристичних дестинацій

1.1 Поняття туристичної дестинації

Поняття «дестинація» в перекладі з англійської мови (англ. destination) означає «місце призначення» або «мета подорожі» [7, с. 151], що, у свою чергу, походить від латинського destino — «призначення, місцезнаходження» [8, с. 68]. Сучасний Оксфордський туристичний словник тлумачить це поняття як «країни, регіони, міста та інші території, які приваблюють туристів, є головними місцями локалізації туристичної діяльності, потоків туристів та їх витрат; місця максимальної концентрації визначних туристичних пам’яток, засобів розміщення, харчування, розваг, інших послуг та економічного, соціального і фізичного впливу туризму» [9, с. 165].

Вперше туристична дестинація як визначальна компонента системи туризму була розглянута Н. Лейпером у 1979 р. та ідентифікувалася як «певна географічна територія, що є привабливою для мандрівників» [6, с. 52].

У 70-х роках XX ст., керуючись загальною теорією систем, датський вчений Н. Лейпер розробив модель системи туризму, компонентами якої визначив туристів, географічні елементи і туристичну індустрію. Туристи, як суб'єкти зазначеної системи, усвідомлюючи потребу у здійсненні подорожі, формують попит на туристичні послуги та необхідність функціонування всієї туристичної системи. Створення туристичної інфраструктури має максимально задовольняти наявні потреби туристів шляхом пропозиції послуг переміщення, розміщення, харчування, розваг та ін. Географічні елементи представлені:

— регіоном, в якому формується попит на туристичний продукт, який є місцем початку й закінчення подорожі, де відбуваються основні маркетингові процеси стимулювання попиту;

— транзитним регіоном, який відвідується туристом, коли місце проживання вже залишено, але до обраної дестинації турист ще не прибув;

— регіоном, відвідування якого є основною метою подорожі туриста, тобто туристичною дестинацією.

Отже, зазначені геопросторові елементи перебувають у тісній взаємодії, лише за умов їх єдності туристична діяльність стає можливою. Проте дестинація являє собою найістотнішу компоненту системи туризму, бо саме в ній стає можливим досягнення мети подорожі, лише на її території розташовані ресурси, що приваблюють туристів, мотивуючи їх подорожі. Тому дестинація активізує всю систему туризму, формуючи та задовольняючи туристський попит одночасно. Таким чином, наприкінці XX ст. у зарубіжній літературі з’явилося поняття туристичної дестинації як регіону, на території якого стає можливим досягнення мети подорожі.

Поняття туристичної дестинації (ТД) привертає все більшу увагу вітчизняних і зарубіжних фахівців у галузі туризму — науковців і практиків. У літературі натрапляємо на велику кількість дефініцій ТД. У різних джерелах ТД у загальних рисах трактується як:

— місце призначення туриста;

— місце, призначене для прийому туристів;

— напрям туристичного маршруту;

— фізичний простір для туристичної діяльності;

— один із різновидів соціального простору, що формується на основі фізичного простору туристичної діяльності;

— культурна константа туристики (інваріант матеріальної культури);

— окремий концепт туристики;

— усілякий об'єкт, що увіходить до каталогів будь-якого туроператора;

— різновид територіальної рекреаційної системи;

— мета подорожі або походу;

— територія, що приваблює туриста;

— продукт, який задовольняє потреби туриста;

— система засобів і служб, діяльність яких спрямована на задоволення потреб туристів;

— місце, де мандрівники можуть отримати різноманітні враження, досвід та емоції;

— об'єкт туристичної пропозиції;

— специфічний об'єкт управління в туризмі [1; 2; 3; 4].

Крім того, деякі дослідники зауважують, що з часом поняття ТД зазнає певних еволюційних змін, збагачується новими рисами. Як справедливо узагальнює Т.І. Ткаченко [8], з геопросторового погляду ТД постає як територіальна таксономічна одиниця, з економічної та маркетингової - як комерційна одиниця, з управлінської - як об'єкт управління. Утім треба зауважити, що початково ТД постає саме як географічна одиниця, як територія (площева ознака), маршрут (лінійна) або приурочений до певної місцевості об'єкт (точкова), що є місцем туристичного інтересу («туристичним напрямом»), решта характеристик слід вважати «надбудовними», що поступово розкривають суть ТД у ході еволюційного розвитку. Проте слід визнати, що дестинацією будь-який географічний об'єкт стає лише в тому разі, коли його соціально-економічне життя значно забезпечується за рахунок розвитку туризму. Саме в цьому полягає її принципова відміна від території зі значним туристичним потенціалом, багатими туристичними ресурсами та розвинутою інфраструктурою. Однак стосовно маркетингової діяльності щодо розвитку дестинації в напрямі просування її на туристичний ринок та підтримання туристичного попиту на неї, на нашу думку, слід покладатися на теоретико-методологічні засади саме маркетингу територій (не маркетингу послуг), незважаючи на відносну новизну та слабку розвиненість даного наукового напряму на теренах України.

У наступні роки це поняття деталізувалося, внаслідок чого виокремилися його складові елементи. Було створено модель «чотири А», яка згодом шляхом конкретизації та доповнення, трансформувалася у модель «шість А», яка розкриває склад і призначення компонент дестинації. У моделі, запропонованій вченими з Датської академії туризму О. Йоргенсеном, К. Купером і Д. Флетчером, дестинація розглядається як взаємозв'язок таких елементів: атракції (attractions), доступність (accessibility), зручнсіть (amenities), посередники та допоміжні служби (ancillary services), організація діяльності туристів (activities), наявність підготовленого туристичного продукту (available packages) [6, с. 102]. Вивчення цих елементів дестинації дозволило їх систематизувати та подати в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 Система компонент дестинації

Перші чотири компоненти слід віднести до першого та другого рівнів інфраструктури туризму. Вважається, що перший рівень інфраструктури туризму охоплює виробничі об'єкти (комплекс споруд, приміщень, транспортних та інших комунікацій й економічних систем), що безпосередньо не пов’язані з туристичною діяльністю, але необхідні для надання туристичних послуг (наприклад, засоби зв’язку, енергетика, комунальне господарство, фінанси, страхування тощо). Другий рівень являє собою сукупність структур, які потенційно здатні ефективно функціонувати без туристського попиту, але їх діяльність суттєво розшириться за умови розташування у місцях туристського інтересу (наприклад, підприємства з прокату автомобілів, розміщення, харчування, поштові, спортивні, розважальні та лікувальні заклади) [10, с. 92].

Отже, такі компоненти туристичної дестинації, як «атракції», «доступність», «зручності», «посередники та допоміжні служби» не є специфічними для туристичної діяльності, хоча й роблять її можливою, відсутність туристичної діяльності в місцях їх розташування не поставить під загрозу ефективність їх функціонування.

Такі компоненти, як «організація діяльності туристів» і «наявність підготовленого туристичного продукту» відносяться до третього рівня туристичної інфраструктури, який являє собою комплекс підприємств, діяльність яких головним чином орієнтована на створення та задоволення туристського попиту — це туристичні оператори та агенти, виробники окремих туристичних послуг (наприклад, екскурсійні бюро та аматори). Саме ці компоненти є специфічними для туристичної діяльності. Вони перетворюють будь-яку географічну територію з розвиненою економічною системою в туристичну дестинацію.

Як бачимо, модель «шість А» базується на системі елементів туристичної дестинації, що перебувають у тісному зв’язку з туристичною діяльністю. Лише за наявності зазначених компонент стає можливою пропозиція якісного комплексного туристичного продукту та максимальне задоволення потреб туристів.

1.2 Управління об'єктами туристичної дестинації

Оскільки туристична дестинація являє собою систему підприємств, що формують і задовольняють попит на туристичні послуги, то дестинація, з одного боку, є суб'єктом ринкових відносин, бо пропонує та реалізує туристичний продукт, а з іншого — об'єктом управління туризмом. Вітчизняними й зарубіжними науковцями туристична дестинація розглядається як об'єкт управління [3−5], причому «інтегрованого управління», бо саме воно здатне пов’язати всі компоненти в єдину систему, здатну забезпечити виробництво й реалізацію якісного комплексного туристичного продукту. Інтегроване управління туристичною дестинацією охоплює систему об'єктів, що обслуговують туристів, що відображено на рисунку 1.1.

Рис. 1.1.Управління об'єктами туристичної дестинації

На основі аналізу та узагальнення різних наукових поглядів на сутність туристичної дестинації Т.І. Ткаченко дала їй визначення як фізико-географічної території (мається на увазі місто, регіон, район, місцевість, місце, об'єкт), «що має туристично-рекреаційні ресурси (унікальні або специфічні), які є привабливими для подорожан, доступними завдяки наявності необхідної інфраструктури (зручності, послуги), доведені до споживача у формі сформованого та підготовленого до продажу туристичного продукту сучасними засобами маркетингових комунікацій (наявність логотипу, торгової марки тощо) в системі важелів інтегрованого управління суб'єктами господарювання» [4, с. 173].

Інтегроване управління туристичною дестинацією спрямовується на вирішення таких завдань:

— збереження та примноження наявного туристичного потенціалу;

— забезпечення необхідних умов для організації обслуговування туристів;

— організація та підтримка економічних зв’язків між підприємствами, задіяних у процесі туристичної діяльності;

— - забезпечення якості туристичних послуг, що виробляються.

У контексті сталого розвитку туризму дослідження дестинацій є вирішальним, бо саме в них найбільше відчуваються негативні екологічні наслідки туристичної діяльності. Проте розвиток географічної території як туристичної дестинації дозволяє:

— стимулювати появу та ефективну діяльність туристичних і допоміжних підприємств;

— створювати нові робочі місця;

— сприяти збільшенню податкових надходжень до бюджету.

Туристична дестинація являє собою специфічний комплексний об'єкт управління, ефективне функціонування якого в контексті сталого розвитку туризму дає змогу не тільки отримувати позитивний економічний і соціальний ефект, а й зберігати та приумножувати наявні туристичні ресурси.

Розділ 2. Розгляд аспектів подієвого маркетингу туристичних дестинацій

2.1 Подієвий туризм як історико-культурне явище

Сучасним туристам вже замало традиційних подорожей, де поєднується, як правило, відпочинок та оздоровлення з невеликою кількістю екскурсій. Подієвий туризм значно розширив коло туристичних послуг. Практикуючи його, туристи мають змогу стати свідками самих визначних подій в світі спорту, культури та мистецтва, розширити світогляд, здійснити заповітні мрії. У наш час, як і багато років тому, людина відчуває потребу до нових вражень, прагне до прекрасного, цікавого та загадкового або, навіть, небезпечного (є, наприклад, туристи, що їдуть дивитись на виверження вулканів). Такі поїздки залишаються в пам’яті як одні з найяскравіших моментів в житті, адже дозволяють побачити те, що більше ніколи не відбудеться: церемонії коронації та інавгурації глав держав, спортивні змагання, покази мод, концерти світових зірок, фестивалі, карнавали, шоу та багато іншого.

Визначення подієвого туризму можна представити так: подорож з метою участі або споглядання певної події (карнавалу, фестивалю, свята, церемонії, спортивного змагання або природного явища тощо), що передбачає наявність відповідних туристичних ресурсів та спеціальної підготовки.

З суспільної точки зору, розвиток подієвого туризму є дуже важливим, оскільки реалізуються такі важливі для соціуму функції, як: економічна, пізнавальна, рекреаційна та розважальна (основні функції туризму). Три останні носять більш суб'єктивний характер, оскільки міра їх ефективності для кожного туриста як відвідувача певних заходів буде різною.

Безперечною є економічна ефективність від розвитку подієвого туризму, що дозволяє оптимально вирівнювати коливання туристичної сезонності. Для багатьох туристичних регіонів, курортів, міст та містечок проведення відповідних заходів є додатковим джерелом грошових надходжень, а якщо захід відвідують ще й іноземні туристи, то і валютних. Тому у розвитку подієвого туризму, як правило, зацікавлені місцеві громади.

Розвиток подієвого туризму умовно можна розділити на три основні етапи. Перший етап (найдавніші часи — II половина ХІХ століття) — це початковий етап розвитку подієвого туризму. Попередницями майбутнього подієвого туризму можна вважати будь-які подорожі, що здійснювались в давні часи з метою відвідання свята чи змагання (наприклад, свята Діоніса, присвяченого збору винограду, чи Олімпійських ігор у Давній Греції). Події були, як правило, місцевого масштабу та національного.

Одним із важливих заходів, що виконував, як економічну, так і рекреаційну функцію, були ярмарки, в яких брали участь майже всі верстви населення. Видовища були обов’язковою частиною кожної ярмарки, наприклад, у Франції ще з ХУІ століття тут показували театралізовані вистави. Ярмарки завжди відвідували короновані особи, які вражали народ вишуканістю та розкішшю свого вбрання. «У Венеції ярмарок Вознесіння був пишним театралізованим і ритуальним дійством. Саме в цей час відбувався обряд заручин венеціанського дожа з морем. Подивитись на це видовище до Венеції стікалось більше 100 тис. чоловік.» [4, 80].

Згодом певні знакові події почали привертати увагу жителів інших, як правило, сусідніх держав. Наприклад, Венеціанський карнавал, відправною історичною точкою якого є 1094 рік, міжнародної популярності набув у ХУІІ столітті, коли отримав своє «особливе обличчя» з традиційними перевдяганнями у різні костюми та маски. Карнавал перетворився у яскраве шоу, в якому брали участь аристократи та простолюдини, а також численні гості з інших міст та країн.

Обряд заручин дожа Венеції з морем та Венеціанський карнавал були основними подіями міста, які отримали міжнародний статус.

Аналогічні події, але не такі популярні, відбувались і в інших країнах. Так, традиційно привертали увагу населення міст, країн та гостей церемонії коронації та вінчання монархів, які, до речі, не втратили своєї популярності й сьогодні. Наприклад, церемонія весілля принца Великобританії Вільяма і Кетрін Міддлтон, що проходила 29 квітня 2011 року, залучила до країни тисячі туристів.

У Німеччині в жовтні 1810 року з нагоди одруження кронпринца Людвіга та принцеси Терези Саксонської-Гільдбургхаузької вперше було проведено пивний фестиваль Октоберфест. Відтоді місцеві пивовари розставляють свої намети щорічно, а захід користується великою популярністю у туристів.

Другий етап (II половина ХІХ — II половина ХХ століття) — етап становлення організованого подієвого туризму. Поклав початок організованим подорожам, присвяченим певній події, англієць Томас Кук. У 1851 році у лондонському Гайд-парку був збудований великий павільйон для торгівельно-промислової виставки. Дізнавшись про це, Т. Кук вирішив організувати поїздки на виставку для різних категорій населення. Цей грандіозний план був широко розрекламований в щойно створеному Т. Куком журналі «Екскурсант». Як результат: виставку відвідали більше 165 тисяч осіб. В другій половині ХІХ століття проведення торгівельно-промислових виставок стало регулярним. Після Лондона аналогічна виставка відбулася в Дубліні, а у 1855 році в Парижі на Єлисейських полях. Організацією поїздок до Парижа також займався Т. Кук. Це був його перший зарубіжний маршрут, тому, щоб все пройшло успішно, він уклав контракти з власниками готелів і транспортних засобів, які гарантували б туристам спокій та комфорт. Спеціально для цієї подорожі Т. Кук «видав путівник, який на цей раз не тільки знайомив з визначними пам' ятками міста, але й давав масу практичних порад про те, як правильно вести себе в незнайомому місті» [4, 115]. Завдяки такій організаційній діяльності успіх виставки був настільки великий, що після закінчення сезону особистий секретар Наполеона ІІІ передав Т. Куку вдячність імператора.

На туристичне шоу перетворилось також відкриття Суецького каналу, яке відбулося 4 жовтня 1869 року. Першими до каналу увійшли кораблі з коронованими особами, послами, політиками. Кожне судно зустрічалось салютом. Після 48 святково прикрашених офіційних кораблів, які слідували у встановленому порядку, настала черга судна з туристами, які відправились побачити не тільки щойно відкритий канал, але й багатих і знаменитих учасників церемонії. Цей туристичний маршрут організував все той же Томас Кук.

Історія карнавалу у Ріо-де-Жанейро веде початок від ХУП століття, коли у Бразилію був завезений португальський карнавал. У ХІХ столітті він переймає риси італійського та французького карнавалів, але у II половині ХІХ століття сформувалось власне обличчя Бразильського карнавалу: з’явились типові для нього блоки учасників, з року в рік стають красивішими пісні та багатшими за оформленням та елементами танці. У 1928 році у Ріо-де-Жанейро з’являється перша школа самби. З Ріо традиція парадів шкіл самби розповсюджується по іншим містам Бразилії. У II половині ХХ століття карнавал у Ріо-де-Жанейро стає всесвітньо популярним, його родзинка — паради шкіл самби, красиві й відверті костюми учасників і неповторність латиноамериканської атмосфери свята.

Хоча кількість туристів, що відвідували вищевказані події, досить значна, але в цілому вона не є показником масовості, оскільки в інших країнах такі тури не практикувались зовсім. Крім того, ці подорожі не були регулярними. Часто туристи індивідуально організовували свої поїздки за власною програмою тощо.

Третій етап (з другої половини ХХ століття до наших днів) — етап масового розповсюдження та функціонування подієвого туризму. У другій половині ХХ століття набувають нових рис, отримують всесвітню популярність і стають візитівками своїх міст Венеціанський, Бразильський та інші карнавали. Регулярно проводяться та притягують мільйони туристів і вболівальників Олімпійські ігри, чемпіонати світу та континентів з різних видів спорту. Започатковуються та стають традиційними кінофестивалі (наприклад, Берлінський, Каннський тощо), гастрономічні фестивалі (Октоберфест (Мюнхен, Німеччина), Паризький салон шоколаду (Франція), Фестиваль морепродуктів (Гров, Іспанія)) та інші.

На цьому етапі кожне місто, кожна країна, прагнучи максимально самовиразитись, створює те неймовірне, неповторне враження чарівного свята, яке, відчувши одного разу, вже неможливо забути. В таких турах суміщаються відпочинок і екскурсії у відомих туристичних центрах з відвідинами найвидатніших подій сфери культури, мистецтва та спорту. Розвиток подієвого туризму підтримується владою та підприємцями, оскільки крім прибутків дає й потужну рекламу місту, а то й цілій країні. На нинішньому етапі розвитку цей вид туризму стає організованим та масовим явищем у світі, без якого вже неможливо уявити сучасне життя.

За даними туроператорів («Вояж», «Антарес Тур», «Феєрія Мандрів»), клієнти найчастіше вибирають широко відомі події, до яких відносяться: Олімпійські ігри, чемпіонати світу та континентів, Каннський кінофестиваль, церемонія вручення премії «Оскар», День Святого Патрика, циркові свята в Парижі, мюнхенський «Октоберфест», покази мод у Мілані, Токіо та Нью-Йорку, аукціони «Сотбі» та «Крісті», Венеціанський та Бразильський карнавали.

Оскільки з кожним роком частка туристів сегменту подієвого туризму збільшується, цей вид потребує вивчення й удосконалення організації, у чому велику роль відіграє розробка його класифікації та її критеріїв.

На сьогодні існує небагато визначень поняття «подієвий туризм», а також класифікаційних підходів до його систематизації. Однак, можемо виділити кілька основних тематичних напрямків: національні фестивалі та свята, театралізовані шоу, кіноі театральні фестивалі, гастрономічні свята, виставки квітів, покази мод, аукціони, спортивні події, музичні концерти та фестивалі.

На нашу думку, подієвий туризм слід класифікувати за наступними критеріями:

За використанням відповідних туристичних ресурсів:

— природо-орієнтований подієвий туризм — орієнтація на природні ресурси, унікальні природні явища (північне сяйво, виверження вулканів тощо);

— суспільно-орієнтований подієвий туризм — орієнтація на суспільні ресурси (релігійні, громадські, мистецькі, історичні, спортивні та політичні).

За тематикою основного заходу:

— спортивні - Олімпійські ігри, чемпіонати світу та континентів;

— релігійні - Сходження Благодатного Вогню на православну Пасху (Єрусалим, Ізраїль);

— мистецькі - Каннський кінофестиваль (Канни, Франція), фестиваль античного театру (Арлі, Франція);

— гастрономічні - міжнародний пивний фестиваль «Октоберфест» (Мюнхен, Німеччина);

— політичні - Всесвітній економічний форум (Давос, Швейцарія);

— торгово-економічні - аукціони — Сотбі (Лондон, Великобританія), ярмарки — Національний Сорочинський ярмарок (Великі Сорочинці, Україна), автосалони — Токійський автосалон (Токіо, Японія), авіасалони — Авіасалон Ле Бурже (Париж, Франція);

— церемонії - інавгурації, коронації, вінчання монархів та знаменитостей, вручення премій — премія «Оскар» (Лос-Анджелес, США) та Нобелівська премія (Стокгольм, Швеція) тощо;

— історико-культурні - День Святого Патрика (Дублін, Ірландія);

— флористичні - фестиваль бонсай (Нара, Японія); день апельсинів (Амстердам, Нідерланди) та фестиваль фіалок (Тулуза, Франція);

— модні покази — покази мод у Мілані, Токіо та Нью-Йорку;

— культурно-розважальні - Венеціанський та Бразильський карнавали);

— громадсько-патріотичні - дні міст, сіл, пам’ятних дат тощо).

За масштабом події:

— міжнародного рівня — Бразильський карнавал, Олімпійські ігри;

— національного рівня — фестиваль у Шешорах на Україні;

— регіонального — свято різника на Закарпатті, спортивні змагання регіонального рівня;

— місцевого рівня — дні міст, сіл тощо.

За регулярністю проведення:

— регулярні події та заходи — Канський кінофестиваль, Олімпійські ігри;

— унікальні події - відкриття Суецького каналу, весілля британського принца Вільяма.

Наведена нами класифікація не претендує на вичерпність і може бути вдосконалена й іншими критеріями.

Основні світові центри подієвого туризму сконцентровані в Європі. Лідерами з організації та проведення різних заходів, що дають можливість реалізації подієвого туризму, є Франція, Італія, Німеччина та Великобританія. Деякі заходи, що проводяться в цих країнах, мають багатовікову історію, це зокрема: День Святого Патрика (Ірландія) Венеціанський карнавал (Італія), День Божоле Нуво (Франція), Октоберфест (Німеччина).

Серед найвідоміших та найпопулярніших фестивалів, що нині проводяться в Україні можемо назвати: Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні та популярної музики «Червона рута»; Міжнародний фестиваль «Таврійські ігри»; Всеукраїнський молодіжний фестиваль «Перлини сезону» тощо. Втім, на жаль, українські фестивалі, ярмарки, спортивні та інші заходи, що піднімають туристичний імідж країни, регіону або конкретної місцевості, поки що не можуть вийти на гідний міжнародний рівень. На нашу думку, досить перспективним є проведення в Україні етнофестивалів або інших заходів, що представляють національну культуру. Наприклад, Сорочинський ярмарок має всі передумови для того, щоб збирати багато глядачів і учасників, у тому числі й з-за кордону.

Умовами успішного проведення подібних заходів є, по-перше, затвердження відповідної державної політики, а, по-друге — залучення спонсорів, що підтверджує досвід проведення подієвих заходів за кордоном. В Україні достатньо відомих торгових марок, власники яких із задоволенням вкладали б гроші в популяризацію себе та підтримку національних культурно-мистецьких та спортивних заходів.

Діяльність щодо організації та проведення заходів такого характеру має зацікавити в першу чергу керівництво невеликих міст, що розташовані недалеко від столиці, або обласних центрів (де наявні аеропорти та вокзали, налагоджені комунікації, є можливість прийняти велику кількість гостей тощо), оскільки розвиток подієвого туризму сприяв би створенню додаткових робочих місць та залученню коштів до місцевих бюджетів.

2.2 Маркетинг туристичних дестинацій

Маркетинг дестинацій — частковий прояв ширшої сфери знань та практики управління територією — територіального маркетингу. Територіальний маркетинг — це маркетинг в інтересах території, її внутрішніх і зовнішніх суб'єктів, в увазі та діях яких зацікавлена територія. Він здійснюється для створення, підтримання або зміни думок, намірів та поведінки резидентів і нерезидентів у особі приватних осіб, компаній стосовно даної території. До появи концепції територіального маркетингу та маркетингу дестинацій як її частини «продаж» територій був головною формою просування регіонів. Однак маркетинг дестинацій — більш комплексна діяльність, на відміну від «продажу» територій, який у загальному вигляді є використанням різних напрямів маркетингової комунікаційної політики. Маркетинг туристичної дестинації - це частина загальної концепції розвитку території, що працює на комплексний стійкий соціально-економічний розвиток [3, 5].

Глобалізаційні процеси зумовлюють інтегрування у світову економіку не лише держав, а також їх окремих територій. Регіони конкурують між собою в боротьбі за інвестиції та кваліфіковану робочу силу, за реалізацію зростаючих потреб населення та вищу якість життя. Територія з простого місця здійснення економічних акцій перетворюється на продавця товарів та послуг і стає рівноправним учасником ринку. Місцевість продається як товар, що має свою вартість та корисність.

У випадку орієнтації на іноземних споживачів та їх групи можна говорити про міжнародний маркетинг територій. Особливого значення він набуває на теренах із наявними можливостями реалізації туристичних функцій, тобто власне туристичних дестинацій — сформованих або потенційних. Конкуренція між такими територіями передбачає залучення якнайбільшої кількості туристів, інвестицій, пошук дотацій та фінансування, а також інших форм підтримки з бюджету, пошук допоміжних коштів і засобів у фондах міжнародних організацій. Щоб турист зпоміж усіх поданих на туристичному ринку обрав саме цю, а не іншу дестинацію (країну, об'єкт, маршрут), має бути запропоновано привабливий і конкурентний туристичний продукт. Міцна конкурентна позиція серед інших дестинацій полегшує доступ до різного роду зовнішніх переваг, дає змогу залучити більше інвесторів, а також інтенсифікувати діяльність місцевої влади, спрямовану на поліпшення умов функціонування туристичних підприємств регіону. В цілому у випадку орієнтації на закордонних туристів ідеться про міжнародний маркетинг туристичних дестинацій.

Вищевикладене дає підстави визначити міжнародний маркетинг туристичних дестинацій (ММТД) як науковий напрям та практичний вид діяльності, спрямований на задоволення туристичних потреб громадян іноземних держав у просторових межах конкретної дестинації. ММТД є суміжною дисципліною на межі міжнародного маркетингу, маркетингу територій та маркетингу туризму. Принципову схему ММТД зображено на рис. 2.1

Рис. 2.1. Міжнародний маркетинг туристичних дестинацій як складова трьох економічних систем

Міжнародний маркетинг туристичних дестинацій передбачає певну діяльність, комплекс заходів, спрямованих на максимальне задоволення ринкового попиту на туристичні послуги й товари на підставі вивчення потреб потенційних міжнародних мандрівників для отримання максимального прибутку. Такий комплекс заходів можна визначити як міжнародну маркетингову діяльність (ММД) туристичної дестинації.

ММД як система в цілому передбачає наявність трьох основних елементів (своєрідних «дійових осіб») — суб'єкта (виробника, продавця), об'єкта (споживача, покупця) та продукту (товару, послуги). Якщо проаналізувати «характер поведінки» дестинації в даній системі діяльності, можна виявити, що вона одночасно може бути в ролі кожного з даних елементів — і продавця, і покупця, і продукту. В цьому, на наш погляд, унікальна особливість ТД як елементу системи міжнародної маркетингової діяльності. Принципову схему місця та функцій ТД у даній системі зображено на рис. 2.2.

Рис. 2.2. Місце та функції ТД у системі ММД

ММД туристичної дестинації як суб'єкта передбачає роботу за такими традиційними напрямами:

— проведення міжнародних маркетингових досліджень, у тому числі вивчення міжнародного маркетингового середовища, оцінка привабливості зарубіжних туристичних ринків, їх вибір та сегментація, оцінка конкурентоспроможності дестинації, аналіз тощо;

— формування комплексу маркетингу та вихід на певні зарубіжні ринки;

— підтримання на певному рівні стану конкурентоспроможності й обсягу продажів туристичного продукту дестинації.

У цілому на різних етапах інтернаціоналізації маркетингової діяльності ТД, як і будь-який суб'єкт, має дещо різні маркетингові цілі та завдання. Однак актуально в цьому зв’язку питання інституціонального забезпечення такої діяльності, оскільки дестинація як територія сама по собі не може виступати суб'єктом економічного життя. В даному розрізі важливості набуває виділення таксономічних рівнів геопросторової локалізації дестинацій, на кожному з яких ММД мають здійснювати різні види та рівні інституцій, іноді - навіть їх сполучення [3; 7].

Незважаючи на підвищену увагу сучасних науковців до туристичних дестинацій як феномена, поки що слабо, на наш погляд, розроблено систематизацію дестинацій. Найповніше дане питання висвітлено в дослідженні Т.І. Ткаченко [7], де подано окремі різновиди, категорії, групи й таксони дестинацій за десятьма ознаками. Однак і в цій праці виділено за масштабом чотири таксономічні рівні дестинацій — туристський регіон, країна, адміністративно-територіальна одиниця країни та туристичний об'єкт — подано лише в загальному вигляді й досить умовно. Тому спробуємо ґрунтовніше окреслити ієрархічні рівні туристичних дестинацій щодо можливості самостійної міжнародної маркетингової діяльності в особі певних інституцій.

Як найнижчий рівень може поставати окремий об'єкт — найдрібніша форма просторової локалізації, що іноді може пересуватися (назвемо їх нанодестинаціями): наприклад, окреме найцікавіше дерево в парку, унікальний камінь, картина або зал у музеї та ін. Незважаючи на їх «дрібність», саме вони часто є головним мотивом долання тисяч кілометрів для багатьох туристів. ММД щодо них у цьому випадку мають проводити дирекції тих установ, за якими закріплено дані об'єкти, чи є туристична діяльність головним напрямом їх роботи, чи ні.

Мікродестинаціями можна назвати також суворо територіально локалізовані об'єкти, місця яких чітко окреслено на карті, але які зазвичай не підлягають переміщенню: водоспади, озера, меморіальні пам’ятки тощо. Вони можуть як входити, так і ні до спеціалізованих установ зі збереження й популяризації спадщини (музеївзаповідників, національних природних парків та ін.). В останньому випадку ММД щодо таких об'єктів покладається на ті інституції, які є власниками території або землекористувачами. Те ж може стосуватися й лікувально-оздоровчих об'єктів (пляжів, джерел мінеральних вод та ін.) До мікродестинацій можна зарахувати й такі установи, що проводять свою ММД, якщо вони не займають великих площ (скажімо, аквапарки, приватні пляжі тощо).

До мезодестинацій можна зарахувати будь-які території, охоплені певними адміністративними межами, — від населених пунктів або їх районів (у містах) до найбільших одиниць адміністративно-територіального поділу держави (в Україні - областей) та їх регіональних угруповань (Українські Карпати, Українське Полісся та ін.) Це дестинації яскраво вираженого адміністративно-територіального характеру (можливо, крім останнього прикладу), де основним суб'єктом ММД виступають місцеві адміністрації в особі її підрозділів, відповідальних за розвиток туризму. Але складність тут полягає в тому, що просувають такі території на зовнішні туристичні ринки не лише зазначені органи влади, але й численні місцеві й регіональні установи, державні та громадські організації, приватні туристичні підприємства. Місцева влада — основний «регулятор» такої діяльності. Таке приватно-державне партнерство — найефективніша модель управління маркетингом регіональної дестинації. З одного боку, цей орган володіє офіційними повноваженнями та адміністративними ресурсами, з іншого — його робота спирається на приватний бізнес.

У ролі мезодестинацій можуть бути і внутрішньодержавні територіальні об'єкти площової та лінійної форм локалізації, наприклад великі національні парки, що іноді належать до декількох областей, а також «наскрізні» туристичні маршрути в межах країни. В першому випадку ММД проводять адміністрації таких установ, ініціюючи укладання та виконання міжрегіональних угод щодо розвитку туризму в межах своєї території, у другому — національні туроператори, що є розробниками та «користувачами» зазначених маршрутів (наприклад, тур «Намисто Славутича»).

Макродестинацією може поставати країна в цілому. Стратегія туристичного маркетингу держави як дестинації спрямована на створення, просування й реалізацію національного туристичного продукту на світовому туристичному ринку. У діяльності держави концепція маркетингу в туризмі будується на аналізі ринкових можливостей, виборі цільових ринків, розробці комплексу маркетингу, а також реалізації допоміжних систем маркетингу. Реалізація цих компонентів дозволяє правильно і з меншими втратами розробити туристичну політику держави, тобто державну маркетингову стратегію туризму. Основною ланкою реалізації концепції туристичного маркетингу держави є державний орган, відповідальний за стан і розвиток туристичної галузі в цілому (національна туристична адміністрація (НТА) — за класифікацією Всесвітньої туристичної організації, для України — Державне агентство України з туризму та курортів). Саме від його зусиль, від ступеня впливу на інші органи державного управління, суб'єктів господарювання, його ініціатив у галузі законодавства, податкової, фінансової, економічної та соціальної політики залежить успіх або неуспіх державної політики туризму.

Наступний рівень туристичної дестинації - міждержавний. Це дестинація, яка являє собою компактний регіон декількох держав, поєднаних не лише сусідством та близькістю розташування, але й певними спільними культурними та природними рисами, що дозволяють розглядати його як окрему одиницю, що в цілому становить певний інтерес для відвідування туристами. Умовно назвемо такі утворення мегадестинаціями, хоч треба визнати, що серед них можлива також певна ієрархія (наприклад, дестинація Скандинавія належить до дестинації Європа і т. ін.). Різновидом мегадестинацій можуть бути і лінійні форми їх дрібномасштабної локалізації, зокрема туристичні маршрути, що проходять відразу декількома країнами, а також, можливо, морські узбережжя (скажімо, французька та італійська Рів'єра тощо). Щодо інституалізації ММД у даному разі, то її успіх залежить від ступеня інтегрованості даних держав у туристичній сфері, наявності й дієвості міждержавних (але не наддержавних) утворень (спілок, асоціацій та ін.) і відповідних угод. Яскравим прикладом у даному разі постає Європейська асоціація туроператорів.

Слід зазначити, що можуть мати місце певні проміжні рівні дестинацій, зокрема транскордонні дестинації - території та маршрути відносно невеликого масштабу, регіонального рівня, поєднані спільними природними та культурними рисами, які перетинаються державними кордонами (в Україні, наприклад, єврорегіони). Стосовно таких дестинацій ММД проводять міждержавні інституції, що створені для реалізації відповідних проектів, на базі законодавства про транскордонне співробітництво та загальних положень міжнародного права.

Характеризуючи дестинацію як продукт, зазначимо: в даному випадку суб'єктом ММД щодо неї виступають місцеві рецептивні туроператори та (меншою мірою) турагентства. Саме від їх політики продукту в системі «маркетинг-міх», а також загалом комплексу маркетингу багато в чому залежить економічний успіх дестинації. Такі підприємства посилюють вплив та маркетингову результативність зазначених вище суб 'єктів-дестинацій усіх рівнів.

Як об'єкт ММД дестинація виступає в ролі споживача певних послуг і товарів, необхідних для розбудови туристичної галузі. Це можуть бути послуги, наприклад будівельних та продовольчих компаній, у тому числі й зарубіжних, що зацікавлені в розвитку й підтриманні даної ТД. У даному випадку дестинація виступає і об'єктом вивчення туристичного ринку зарубіжними ініціативними туроператорами і турагенствами, які самі проводять певну ММД щодо даної дестинації та пропонують послуги з відправки туристів до неї. У цілому тут має місце певний «зустрічний рух», коли продавці й покупці взаємно вивчають і обирають один одного. З цього погляду, дестинації як споживачеві слід обирати пропозиції, по-перше, що найбільш економічно вигідніші не лише на найближчу, але й на віддалену перспективу, по-друге, прийняття й реалізація яких не зможе пошкодити в майбутньому як туристичні можливості території, так і, в цілому, її нормальний соціально-економічний розвиток (також ретельно оцінювати можливі негативні екологічні наслідки, загрозу втрати національної ідентичності місцевого населення, ймовірність перенаселення туристами з наслідком соціального та економічного дискомфорту мешканців та ін.).

Щодо туристичної моделі маркетинг-міксу, то в літературі домінує підхід механічного прикладання моделей 4Р чи 7Р до маркетингової діяльності туристичних фірм та туристичної галузі загалом, однак без урахування виразної та унікальної специфіки туризму як єдиної галузі сфери послуг (і виду бізнесу), підставою формування якої є туристичні ресурси, споживання яких — основа туристичного бізнесу.

Власне діяльністю туристичного бізнесу і є «продаж» туристичних ресурсів (ТР). Якщо свої ТР «продаються» своїм покупцям (резидентам), то це внутрішній туризм; якщо свої ТР «продаються» покупцям-нерезидентам, то це іноземний (в'їзний) туризм; якщо ТР інших країн «продаються» своїм громадянам-резидентам, то це закордонний (виїзний) туризм. Ось чому в центрі моделі маркетинг-міксу в туризмі має бути не споживач (турист), і не персонал (як у деяких авторів), а туристичний ресурс (див. рис. 2.3), оскільки саме він визначає спеціалізацію туризму і відповідний асортимент турів, їхню ціну, специфіку промоційно-рекламної діяльності, збутові канали і транспортнологістичне забезпечення. Справді, залежно від наявних туристичних ресурсів (на рис. 2.3 вони для зручності та стислості розділені на три основні групи, насправді їх може бути набагато більше), тобто туристичної спеціалізації дестинації, визначають вид турпродукту Р1 (це може бути відпочинковий туризм (за сезонами), пізнавальний туризм, розважальний туризм тощо), що пропонують на продаж).

Відповідно, залежно від того, де розміщений ресурс (удома чи в іншій країні) і кому його пропонуватимемо (резидентам чи не резидентам), визначають спеціалізацію турпродукту — для внутрішнього споживання (внутрішній туризм), для зовнішнього споживання (іноземний туризм) або для закордонного споживання (закордонний туризм).

Рис. 2.3. Модель маркетинг-міксу в туризмі

Від туристичних ресурсів залежить і ціна турпродукту Р2 (стрілка від Рі до Р2 вказує послідовність маркетингових «кроків» у туризмі). Перш за все, на ціну тур продукту (особливо в міжнародному туризмі) впливає відстань туристичного ресурсу (туристичного споживання). Недарма у вартості далеких подорожей 70−80% припадає на транспорт (авіаційний). Отже, чим ближчий туристичний ресурс до місця постійного проживання туриста, тим менша ціна туру.

Інший чинник, що впливає на ціну турпродукту, — це інфраструктурна облаштованість туристичного ресурсу та її рівень: якщо туристичний ресурс не має сучасної інфраструктури, то й ціна путівки буде нижчою, проте побутові умови гірші, і навпаки.

Специфіка ресурсної бази туризму визначає особливості складника Р3 маркетингміксу у туризмі, тобто промоційно-рекламної діяльності. Зокрема, відмінною рисою туристичної реклами є можливість художньо зобразити ті туристичні ресурси, які пропонують на продаж, наприклад, океан, пляж, пальми, визначні міста та місця, середньовічні замки та фортеці, унікальні природні об'єкти тощо. Причому правила реклами дають змогу зобразити все це в рекламних виданнях та засобах трохи яскравіше, ніж насправді.

Турист, обравши тур певної спеціалізації, заплативши за нього певну ціну, отримавши повну інформацію, потрапляє через складник Р4 до свого омріяного місця відпочинку, де і споживає туристичний ресурс (тому стрілка від Р4 скерована до центру моделі, а не від нього, як у випадках Р1-Р3). Тобто складник Р4 моделі маркетингу-міксу в туризмі означає місце відпочинку туриста, тобто місцезнаходження і споживання туристичного ресурсу (дестинацію), а стрілка від Р1 до Р4 підказує, що тут задіяна певна система збуту турпродукту з прямими чи опосередкованими каналами збуту, транспортно-логістичним забезпеченням тощо.

Отже, запропонована модель маркетинг-міксу в туризмі враховує специфічні особливості сталого туризму і його обов’язкову прив’язку та увагу до туристичних ресурсів і водночас має за основу класичну модель маркетинг-міксу.

Сучасний маркетинг туристичних дестинацій — досить популярний предмет уваги як серед науковців, що вивчають туризм, так і практиків маркетингу й туризму. Але слід підкреслити, що така популярність викликана зростаючою гостротою конкурентної боротьби між дестинаціями, що в епоху глобалізації набуває широкого міжнародного розмаху. Ці обставини значно ускладнюють просування України на міжнародні туристичні ринки та повноцінне залучення до світового туристичного процесу. Тому основні положення міжнародного маркетингу туристичних дестинацій, які ми в загальних рисах окреслили в даній статті, зокрема застосування системного підходу до визначення місця та функцій туристичної дестинації в міжнародній маркетинговій діяльності, можуть бути корисні для суб'єктів вітчизняного туристичного бізнесу, що працюють або прагнуть працювати на міжнародному ринку туризму.

2.3 Просування території задопомогою взаємодії подієвого маркетингу та подієвого туризму

На сьогодні Всесвітня туристична організація визначає туристичну дестинацію як центральний елемент у процесі формування і доставки туристичних продуктів. Зрозуміло, що розвиток туризму передбачає створення великої кількості туристичних дестинації і, відповідно, зростання конкуренції між туристичними центрами. Тому виникає питання створення особливої дестинацій на туристичному ринку, яка б вигідно відрізнялась від інших і приваблювала значну кількість відвідувачів до себе. Для цього часто використовують маркетингові інструменти.

Як зазначає Л. Г. Кирянова, маркетинг туристичної дестинації - це частина загальної концепції розвитку території, що працює на її комплексний, стійкий соціально-економічний розвиток. Маркетинг дестинацій є складовою частиною територіального маркетингу чи маркетингу місць, запропонованого Ф. Котлером як діяльність, направлену на створення, підтримку та зміну позиції цільової аудиторії по відношенню до конкретного місця. Якщо територіальний маркетинг направлений на просування потенціалу території, створення позитивного іміджу її для інвесторів, то маркетинг дестинацій зорієнтований на просування туристичного потенціалу території, розвиток інфраструктури. Проведення маркетингу дестинацій повинне здійснюватись спільно центральною владою, органом місцевого самоврядування та комерційними підприємствами. Координатором має виступати місцеве самоврядування.

Розвиток маркетингу дестинацій привів до створення моделі «чотири А», автори якої вчені з Датської академії туризму О. Йоргенсен, К. Купер і Д. Флетчер розглядають дестинацію як взаємозв'язок таких елементів:

— пам'ятки — природні, культурно-історичні, архітектурні та інші туристичні ресурси, що приваблюють туристів, спонукають до здійснення подорожі;

— доступність — місцевий транспорт і транспортні комунікації;

— зручності - інфраструктура туризму (засоби розміщення, заклади ресторанного господарства, розваг, торгівлі тощо);

— посередники та допоміжні служби (апсіііагу зегуісез).

Згодом шляхом конкретизації та доповнення модель трансформувалася у модель «шість А». До запропонованих добавлено:

— діяльність — організація діяльності туристів,

— сформований тур — наявність підготовленого туристичного продукту.

Слід зазначити, що застосування маркетингу дестинацій надає територіям значних переваг. Так, за даними Всесвітньої туристської організації [9], для додаткового залучення туриста, який приносить у державу 1000 євро, витрачають 3−10 євро на некомерційну рекламу туристичного продукту. Згідно з цим європейські держави зі свого бюджету витрачають 31,7 млн. євро на рекламу своїх туристичних територій. На сьогодні в Європі чітко сформувались туристичні дестинації, які сперечаються за лідерство у світовому вимірі. Приклади Парижа, Рима, Лондона, Праги, Канн, Вашингтона, Баден-Бадена надихають інші території до активного використання маркетингу дестинацій.

Так, маркетинг дестинацій дозволяє формувати імідж і бренд країни. Недавнє дослідження, проведене Всесвітньою організацією з туризму Організації Об'єднаних Націй, зазначає, що найбільш відвідуваною країною минулого року стала Франція (83,018 млн. туристів), на другому місці - Сполучені Штати Америки (66,969 млн. туристів), на третьому — Китай (57,725 млн. туристів). Також в цей список увійшли такі країни як: Іспанія (52,677 млн. туристів), Італія (46,36 млн. туристів), Німеччина (30,408 млн. туристів), Великобританія (29,282 млн. туристів), Туреччина (35,698 млн. туристів), Малайзія (25,033 млн. туристів) і Австрія (24,151 млн. туристів). Україна прийняла у 2012 році 23,013 млн. туристів. [5]

За даними Всесвітньої туристичної організації, за кількістю міжнародних туристичних відвідувань перше місце посідає Європейський регіон, на який припадає більше половини (51%) їх загальної кількості. У числовому вимірі за 2012 рік це склало 534,2 млн. осіб. На другому місці знаходиться Азіатсько-Тихоокеанський регіон (22%), на третьому — Американський туристичний регіон (16%). Міжнародні доходи від туризму досягли рекордного рівня в 2012 році і склали 1,075 млрд. дол. в порівнянні з 927 млрд. дол. (699 млрд. євро) в 2010 році. Європейський регіон утримує 42,6% ринку туристичних послуг у грошовому вимірі.

Цікавим є приклад Польщі, де питанням розвитку туристичних дестинації приділяється місцевими органами влади значна увага. При цьому залучаються значні інвестиції від міжнародних фінансових організацій та фондів. Польщу відвідало у 2012 році 14,84 млн. туристів.

Так, у місті Люблін розроблено цілий комплекс маркетингових заходів. Створено бренд бук міста, який включає у себе не тільки логотип, а і назву. Тепер місто позиціонує себе як"місто інспірацій". Створено осередок туристичної і культурної інформації, який інформує про всі заходи, що відбуваються у місті, планує і організовує фестивалі, конкурси, спортивні змагання. У самому місті розроблено ряд туристичних маршрутів, які задовольняють вимоги різних категорій екскурсантів. Спільно із мерією працюють заклади громадського харчування та розміщення. Робота, яка проводиться у місті з 2002 року, дає свої результати. За даними мерії, щороку приріст туристів становить до 10%. Будуються нові готелі, відкривають хостели, так як у період масових заходів є проблема із розміщенням туристів. Важливу роль просуванню Любліна як туристичного центру відводиться сучасним засобам комунікацій — інтернету.

маркетинг подієвий туризм івентивний

Розділ 3. Застосування подієвого маркетингу для розвитку туризму

3.1 Формування іміджу регіону як івентивної туристичної дестинаци

Саме імідж регіону як івентивної туристичної дестинації, сформований в уявленні туристів, підвищує його цінність у сприйнятті споживачів і є визначальним фактором, що визначає вибір ними дестинації. Усім добре відомі події, які «зробили ім'я» тому чи іншому регіону (місту, країні). Це, зокрема, карнавали у Венеції та Ріо-де-Жанейро, фестивалі в Парижі, Каннах та інші події (івенту) культури і ділового життя суспільства. За умов розумного та ефективного підходу до організації і співпраці вирішуються соціально-культурні завдання формування іміджу регіонів країни як об'єктів івентивного туризму не лише у країні, а й за її кордоном і, як наслідок, підвищується туристичний потік, а також фінансові потоки учасників івентивного туризму в економіку регіону. Таким чином, формування іміджу регіону як івентивної туристичної дестинації є важливим і дієвим фактором його управління, на основі якого забезпечується регіональний розвиток.

Імідж регіону відображає його сучасний стан і рівень соціально-економічного розвитку, а також особливості історії, культури, менталітету, науки та освіти тощо. Зазначимо, що кожній івентивній туристичній дестинації характерні свої специфічні особливості, але, вважаємо, можна виділити такі їхні загальні характеристики:

— атрактивність (природно-рекреаційна цінність), культурна та естетична цінність, яка приваблює туристів;

— доступність, що передбачає високий рівень розвитку й підтримку ефективних транспорт них зв’язків івентивної туристичної дестинації з туристичними ринками;

— високий рівень розвитку туристичної інфраструктури, зручність розміщення об'єктів туристичної інфраструктури і високий у них рівень обслуговування;

— невіддільність дестинації від івентивного туристичного продукту у просторі й часі, адже де його виробляють (формують), там і споживають;

— максимальна орієнтація на всі цільові ринки.

Таким чином, регіони України можуть стати івентивними туристичними дестинаціями за умов: поперше, наявності унікальних івентивних турпродуктів, що залучатимуть у регіон туристів з усього світу; по-друге, наявності високорозвиненого інфраструктурного забезпечення івентивного туризму та високого в них рівня сервісу; по-третє, наявності інформаційних, у тому числі глобальних, і комунікаційних систем; по-четверте, високого рівня розвитку туристичного потенціалу, його унікальності та атрактивності для туристів усього світу.

Проблема формування івентивного туристичного іміджу регіону повинна базуватись на системі цінностей усіх учасників івентивного туризму (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Система цінностей формування іміджу регіону як об'єкта івентивного туризму

Оскільки виробництво і споживання туристичних послуг відбувається на одному й тому самому місці, то виникає мультиплікативний ефект, який характеризується економічним розвитком дестинації у зв’язку зі споживанням турпродукту, що водночас пов’язане з наданням транспортних послуг, житла, харчування, системи гостинності в цілому, створенням умов для лікування, розваг, освіти, отримання нових вражень тощо.

Таким чином, розвиток івентивного туризму стимулюватиме додатковий попит на товари і послуги регіону та принесе користь всім економічним агентам:

— регіон та й держава в цілому наповнять дохідні частину відповідно місцевого і державного бюджетів за рахунок податкових надходжень, зокрема податку на прибуток підприємств,

— податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб тощо, а також інші неподаткові надходження (митні збори, ліцензійні платежі);

— організатори, туристичні агентства і туроператори регіону отримають прибутки, стабільність функціонування, довготривалі відносини, що забезпечить нарощення їхньої ринкової вартості;

— працівники туристичних агентств і туроператори регіону — стабільну заробітну плату;

— населення регіону отримає нові робочі місця та заробіток у різних видах економічної діяльності, пов’язаної з обслуговуванням і задоволенням потреб туристів;

— підприємства готельного і ресторанного господарства, заклади відпочинку і дозвілля, транс-порт і зв’язок регіону як елементи туристичної інфраструктури збільшать потоки доходів;

— споживачі (туристи) задовольнять особистісні потреби у спогляданні та причетності до івенту, що визначатиметься асортиментом івентивних туристичних послуг за якістю і ціною.

Більше того, відбудеться приплив іноземної валюти в регіон як у результаті оплати за туристичне обслуговуванні, так і на основі валютообмінних операцій для задоволення щоденних потреб іноземних туристів, що вирішили долучитись до івенту.

Щодо формування (виробництва), то івентивний турпродукт є сукупністю визначеної кількості та якості товарів і послуг, приурочених до певної події (івенту) та підготовлених у конкретний момент для реалізації споживачам — туристам (цільовій аудиторії). Для споживачів туристичний продукт не має предметного вираження, а є потенціальною можливістю, споживчим продуктом, що складається з набору послуг.

Івент у цьому разі виступає каталізатором інтеграції, популяризації цінностей, створених людиною протягом усієї її історії, та відіграє важливу роль у формуванні національної самосвідомості, консолідації співтовариства. Саме від рівня самого івенту, його значимості та унікальності залежить його привабливість для потенційних туристів. Водночас кожен регіон у рамках івентивного туризму розкриває свої ідейні, культурно-історичні, побутові цінності, і на цій основі івент слугує засобом збереження національних надбань, виховання нових поколінь та є важливим інструментом досягнення взаєморозуміння і співпраці, збагачення культур різних народів.

Для того щоб створити конкурентоспроможний івентивний туристичний продукт, який відповідатиме світовим стандартам, необхідне конструктивне рішення організаційно-фінансових питань і на основі наявного туристичного потенціалу сформувати туристично-екскурсійні маршрути, що відповідатимуть інтересам різних категорій туристів. Завдання полягає в диференційованому підході регіонів України до формування івентивного туристичного продукту. При цьому варто врахувати, що сприйняття сучасного туриста більше орієнтоване на активну участь, а не пасивне сприйняття. До того ж, слід урахувати повну свободу вибору маршруту і можливість мобільної зміни програми івентивного туризму.

Івентивний туризм, спрямований на залучення масового контингенту туристів, приурочений до якоїсь культурної події чи спортивного життя регіону, вимагає:

— формування цільової комплексної програми його розвитку;

— розробку івенту та своєчасне інформування про нього;

— розроблення і проведення широкомасштабних заходів культурного, наукового та спортивного життя регіону, нових святкових програм, конференцій, конгресів, круглих столів і семінарів, що залучать учасників та гостей з України і з-за кордону.

Очевидно, що для реалізації таких цілей потрібне об'єднання зусиль регіональних органів владипідприємств туризму, інфраструктури туризму.

Формування впливового іміджу регіону як івентивної туристичної дестинації є складовою маркетингу. Івент-маркетинг — практика просування інтересів компанії з допомогою якої-небудь значимої події: реальної чи видуманої, широко відомої чи створеної навмисно для конкретної компанії.

Процес формування іміджу регіону як івентивної туристичної дестинації, на нашу думку, є системою послідовних заходів (рис. 2).

Можна виділити такі етапи формування іміджу регіону як івентивної туристичної дестинації:

— розроблення концепції іміджу регіону як івентивної туристичної дестинації;

— розроблення політики формування іміджу регіону як івентивної туристичної дестинації, яка передбачає відповідну систему заходів і базується: на визначенні особливостей і переваг кожного регіону як об'єкта для івентивного туризму, які водночас є факторами формування іміджу регіону як івентивної туристичної дестинації; визначенні пріоритетних способів і каналів залучення потенційних туристів до івентивного туризму в регіоні; обґрунтуванні принципів формування іміджу регіону як івентивної туристичної дестинації; складання бюджету витрат на формування іміджу регіону як івентивної туристичної дестинації;

— реалізація політики формування іміджу регіону як івентивної туристичної дестинації з урахуванням інтересів різних суб'єктів та узгодження їхніх дій;

— оцінювання ефективності реалізації політики формування іміджу регіону як івентивної туристичної дестинації, що дозволяє оцінити

— ефект від її реалізації: позитивний, негативний чи відсутній ефект;

— формування в туристів уявлення про регіон як івентивної туристичної дестинації, а також виявлення очікувань у суспільства щодо регіонального івентивного турпродукту. Зіставлення і наближення образу регіону як івентивної туристичної дестинації, необхідного туристам, із реальними його характеристиками та на цій основі визначення потенційного числа туристів;

— формування іміджу регіону як івентивної туристичної дестинації.

Рис. 3.2. Алгоритм формування іміджу регіону як івентивної туристичної дестинації

Для формування конкурентоздатного івентивного туристичного ринку потрібна ефективна політика формування іміджу регіону як івентивної туристичної дестинації, що сприятиме просуванню вітчизняного івентивного турпродукту. Така політика регіонів України повинна бути зосереджена на ключових напрямах туристичного ринку і мати агресивний характер, що дозволить зробити в'їзний і внутрішній туризм прибутковим напрямом розвитку економіки регіону.

З метою збільшення міжнародних туристських відвідувань івентивного туризму в регіонах України основними завданнями, що стоять перед регіонами при формуванні їхнього іміджу як івентивної туристичної дестинації, є:

— підвищення загальної відповідальності і ролі координації з боку регіональних органів вла ди, що роблять ставку на розвиток івентивного туризму;

— забезпечення заходів безпеки і своєчасного забезпечення туристів потрібною інформацією;

— підвищення ролі та ефективності регіональної політики розвитку івентивного туризму;

— посилення ролі державно-приватних партнерств у сфері івентивного туризму;

— необхідність державних вкладень у розвиток івентивного туризму, перш за все у просування івентивного туристичного продукту, і розвиток туристичної інфраструктури.

Ці завдання і визначають першочергові заходи, які слід здійснити регіону з метою активізації розвитку івентивного туризму та збільшення кількості відвідувань регіону.

Світова практика підтверджує виняткову роль івентивного туризму, заснованого на використанні елементів історичного народного життя. Тому тенденції до відродження інтересу до самобутньої народної культури повинні братися за основу при розробленні нових івентивних туристичних продуктів і є факторами формування іміджу регіону як івентивної туристичної дестинації.

Важливим моментом у політиці формування іміджу регіону як івентивної туристичної дестинації є визначення способів і каналів поширення інформації про регіональний івентивний туризм. Основними способами і каналами залучення потенційних туристів до івентивного туризму в регіоні є:

— рекламно-інформаційні кампанії в засобах масової інформації в Україні та за кордоном;

— каталоги, буклети та інша рекламно-інформаційна продукція, у тому числі й організація випуску рекламної некомерційної продукції іноземними мовами;

— телеі радіопрограми для України та зарубіжних країн із висвітленням подій і досягнень регіону;

— регіональні, національні і міжнародні профільні та інші виставки турпродуктів;

— офіційний сайт управлінь (відділів) культури і туризму облдержадміністрацій, а також створена окрема сторінка сайта «Івентивний туризм»;

— комунікативні технології в Інтернеті, а також блоги і форуми;

— мережа туристично-інформаційних центрів для іноземних та українських туристів;

— посередники (туристичні агентства);

— організація ознайомлювальних і рекламних турів;

— презентації івентивних туристичних продуктів на основі організації і проведення спеціальних заходів.

На сучасних етапах розвитку регіонів України ефективне формування позитивного їхнього іміджу як івентивних туристичних дестинацій і його успішне просування можливе лише тоді, коли використовується увесь спектр вищенаведених комунікативних технологій. Більше того, при формуванні рекламноінформаційних кампаній, а також інших способах і каналах залучення туристів, варто пам’ятати, що одним із головних законів реклами є значний обсяг, регулярність і тривалість дії. Рекламна кампанія починає приносити економічний ефект із певного мінімального порога.

Очевидно, що формування іміджу регіону як івентивної туристичної дестинації потребує значних фінансових вкладень. Таким чином, наступним етапом формування іміджу регіону як івентивної туристичної дестинації є розроблення відповідного бюджету витрат. Як свідчать дані ЮНВТО (Всесвітньої туристичної організації), для додаткового залучення одного іноземного туриста, який забезпечує надходження в економіку країни в середньому 1 000 євро, держави витрачають від 3 до 10 євро на некомерційну рекламу туристичного продукту.

Що ж стосується бюджету витрат на просування івентивного туристичного продукту, то, як свідчить міжнародна практика, підвищення конкурентоспроможності туристичного продукту будь-якої країни на світовому ринку може бути досягнуте за умови виділення державних бюджетних коштів, достатніх для некомерційного просування туристичного продукту на внутрішньому і світовому ринках. При цьому слід зазначити, що для сфери туризму характерний кумулятивний ефект (інвестиції мають здійснюватися протягом кількох років, тільки за таких умов починають окуповуватись). Приватний бізнес не може проводити некомерційну іміджеву рекламну кампанію своєї країни (міста), оскільки просуває і продає тільки свій власний продукт. Тому завдання створення іміджу регіону як івентивної туристичної дестинації, сприятливої для відвідин, є виключно державним завданням, що підтверджується світовою практикою. Тому майже в усіх країнах світу рекламна діяльність проводиться значною мірою за рахунок держави [4, с. 183]. Так, світові лідери туристичної галузі щороку передбачають у державному бюджеті значні кошти на фінансування туристичної галузі (наприклад, Великобританія та Іспанія тільки на просування свого національного туристичного продукту з метою збільшення в'їзного туристичного потоку щороку витрачали понад 50 і близько 100 млн євро відповідно). Більшість Європейських країн, що мають туристичні ресурси і прагнуть розвивати туризм, також вкладають у середньому близько 31,7 млн євро щорічно у просування своїх країн на світовому ринку туристичних послуг.

Підсумовуючи, зазначимо, що імідж регіону як івентивної туристичної дестинації виконуватиме такі функції в забезпеченні його розвитку:

— функцію ідентифікації регіону на основі створеного в ньому івентивного туристичного продукту, з яким він буде ототожнюватись і асоціюватись;

— функцію ідеалізації, за якої туристична дестинація сприйматиметься як представлений ідеал згідно з найефективнішим сценарієм розвитку подій;

— функцію зіставлення на основі порівняння з аналогічними іміджами інших регіонів;

— інформаційну функцію, адже безпосередньо імідж дає уявлення туристам про рівень розвитку івентивного туризму в регіоні;

— оціночну функцію, адже на основі сформованого іміджу регіону як івентивної туристичної дестинації можна робити висновки про рівень розвитку та ефективність івентивного туризму в регіоні.

Висновки

Оскільки туристична дестинація являє собою систему підприємств, що формують і задовольняють попит на туристичні послуги, то дестинація, з одного боку, є суб'єктом ринкових відносин, бо пропонує та реалізує туристичний продукт, а з іншого — об'єктом управління туризмом. Вітчизняними й зарубіжними науковцями туристична дестинація розглядається як об'єкт управління, причому «інтегрованого управління», бо саме воно здатне пов’язати всі компоненти в єдину систему, здатну забезпечити виробництво й реалізацію якісного комплексного туристичного продукту.

На основі аналізу та узагальнення різних наукових поглядів на сутність туристичної дестинації Т.І. Ткаченко дала їй визначення як фізико-географічної території (мається на увазі місто, регіон, район, місцевість, місце, об'єкт), «що має туристично-рекреаційні ресурси (унікальні або специфічні), які є привабливими для подорожан, доступними завдяки наявності необхідної інфраструктури (зручності, послуги), доведені до споживача у формі сформованого та підготовленого до продажу туристичного продукту сучасними засобами маркетингових комунікацій (наявність логотипу, торгової марки тощо) в системі важелів інтегрованого управління суб'єктами господарювання».

Туристична дестинація являє собою специфічний комплексний об'єкт управління, ефективне функціонування якого в контексті сталого розвитку туризму дає змогу не тільки отримувати позитивний економічний і соціальний ефект, а й зберігати та приумножувати наявні туристичні ресурси. На основі узагальнення наукових поглядів на сутність туристичної дестинації було обрано найбільш раціональний підхід до її визначення, що дозволив розкрити й систематизувати всі компоненти дестинації.

Визначення подієвого туризму можна представити так: подорож з метою участі або споглядання певної події (карнавалу, фестивалю, свята, церемонії, спортивного змагання або природного явища тощо), що передбачає наявність відповідних туристичних ресурсів та спеціальної підготовки.

З суспільної точки зору, розвиток подієвого туризму є дуже важливим, оскільки реалізуються такі важливі для соціуму функції, як: економічна, пізнавальна, рекреаційна та розважальна (основні функції туризму).

Отже, подієвий туризм на сучасному етапі розвитку суспільства є важливим та необхідним явищем, що реалізує майже всі основні функції туризму: економічну, пізнавальну, рекреаційну, виховну та розважальну. Стрімкий розвиток подієвого туризму та необхідність оптимізації його функціонування зумовлюють потребу: грунтовних наукових досліджень історії розвитку, географії поширення та сегментації туристичного ринку цього виду туризму; прийняття ряду державних програм щодо розвитку подієвого туризму; залучення до його організації спонсорів та меценатів; здійснення ефективної реклами.

Сучасний маркетинг туристичних дестинацій — досить популярний предмет уваги як серед науковців, що вивчають туризм, так і практиків маркетингу й туризму. Але слід підкреслити, що така популярність викликана зростаючою гостротою конкурентної боротьби між дестинаціями, що в епоху глобалізації набуває широкого міжнародного розмаху. Ці обставини значно ускладнюють просування України на міжнародні туристичні ринки та повноцінне залучення до світового туристичного процесу. Тому основні положення міжнародного маркетингу туристичних дестинацій, які ми в загальних рисах окреслили в даній статті, зокрема застосування системного підходу до визначення місця та функцій туристичної дестинації в міжнародній маркетинговій діяльності, можуть бути корисні для суб'єктів вітчизняного туристичного бізнесу, що працюють або прагнуть працювати на міжнародному ринку туризму.

Як зазначає Л. Г. Кирянова, маркетинг туристичної дестинації - це частина загальної концепції розвитку території, що працює на її комплексний, стійкий соціально-економічний розвиток. Маркетинг дестинацій є складовою частиною територіального маркетингу чи маркетингу місць, запропонованого Ф. Котлером як діяльність, направлену на створення, підтримку та зміну позиції цільової аудиторії по відношенню до конкретного місця.

Імідж як продукт регіональної іміджевої стратегії формування іміджу регіону як івентивної туристичної дестинації забезпечить: залучення інвестицій у регіон і створення нових робочих місць; розвиток в'їзного туризму; розширення ринків збуту регіонального івентивного туристичного продукту та вихід на міжнародний ринок; наповнення коштів місцевих і державного бюджетів; гармонізацію відносин між різними народами і державами; активну участь регіональних органів влади, територіальних громад та суб'єктів господарювання у збереженні й оздоровленні навколишнього природного середовища; збереження і нарощення культурного потенціалу; підвищення якості життя місцевого населення.

Список використаних джерел

Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання. — К.: Знання України, 2008. — 352 с.

Аналіз комплексу маркетингу на міжнародному ринку туристичних послуг: Монографія / Азарян О. М., Жукова Н. Л., Іщенко О.А. та ін. — Донецьк: ДонДУЕТ, 2010. — 135 с.

БайбаракЄ.В. Значення маркетингу в туризмі / Є. В. Байбарак // Перспективи розвитку туристичної індустрії в Україні: регіональні аспекти: збірник тез за матеріалами Всеукр. наук.-практ. інтернет-конф. — Умань: ВПЦ «Візаві», 2013. — С. 163−165.

Безносюк В. Д. Туризм і його місце в соціально-економічному розвитку України // Регіональна економіка (укр.).- 2011. № 1. C.232−236.

Бейдик О.О. Рекреаційні ресурси України: навчальний посібник / О. О. Бейдик. — К.: Альтерпрес, 2010. — 404 с.

Богалдин-Малых В. В. Маркетинг и управление в сфере туризма и социально-культурного сервиса: Учеб. пособие. — М.: Изд-во Московского психолого-социального института, 2007. — 156

БунчакО. Організація маркетингу в сфері туристичних послуг / О. Бунчак // Організація діяльності підприємств туристичної індустрії в умовах інтеграційних процесів: збірник тез доповідей Міжн. наук.-практ. конф. — Тернопіль: ТНЕУ, 2013. С. 57−59.

Виноградська А. М. Розвиток українського туристичного бізнесу // Економіка. Фінанси. Право (укр.).- 2010. № 5. C.13−18.

Головчан А.І. Теоретико-методологічні підходи до визначення сутності туристичних дестинацій та управління ними

Дядечко Л.П. Економіка туристичного бізнесу: навч. посіб. / Л. П. Дядечко. — Донецьк: ДонДУЕТ, 2006. — 224 с.

Жученко В. Г. Розвиток туристсько-рекреаційної діяльності на Україні: передумова та перспективи // Регіональні перспективи (укр.).- 2011. № 1. C.83−84.

Квартальнов В. А. Туризм: Учебник. — М.: Финансы и статистика, 2009. — 316 с.

Кіптенко В. К. Менеджмент туризму: Підручник. — К.: Знання, 2010. — 502с.

Кудла Н. Є. Маркетинг туристичних послуг: [навч. посіб.] / Н. Є. Кудла. — К.: Знання, 2011. — 351 с.

Любіцева О. О. Ринок туристичних послуг. — К.: Альтерпрес, 2009. — 320 с.

Любіцева О. О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). — 3-є вид., перероб. та доп. — К.: Альтерпрес, 2008. — 436с.

МаєвськаМ. Маркетинг як передумова успіху туристичного підприємства / М. Маєвська // Організація діяльності підприємств туристичної індустрії в умовах інтеграційних процесів: збірник тез доповідей Міжн. наук.-практ. конф. — Тернопіль: ТНЕУ, 2013. — С. 173−175.

Мельниченко С.В., Ведмідь Н.І. Менеджмент підприємства туристичної індустрії.— К.: КНТЕУ, 2006. — 217 с.

Менеджмент туристичної індустрії /Школа І.М., Ореховська Т. М., Козьменко І.Д.та ін. — Чернівці: Книги-ХХІ, 2005. — 596 с.

Офіційний сайт Асоціації Лідерів Турбізнесу України

Офіційний сайт Всесвітньої туристичної організації

Офіційний сайт Державної служби туризму і курортів Розвиток туристичного бізнесу регіону / Школа І.М., Ореховська Т. М., Корольчук О. П., Кифяк В. Ф., Бутирська І.В.та ін. — Чернівці: Книги — ХХІ, 2009. — 292 с.

Смаль І.В. Туристичні ресурси світу: навчальний посібник / І.В. Смаль; Ніжинський держ. ун-т ім. М. Гоголя. — Ніжин: [б. и.], 2010. — 336 с.

Смирнов І. Г. Маркетинг у туризмі: робоча навчальна програма для студентів напряму підготовки 6.140 103 «Туризм» / І. Г. Смирнов. — К.: КНУКіМ, 2012. — 42 с.

Смирнов І.Г. Навчально-методичний комплекс з курсу «Маркетинг туризму» для студентів спеціальності 6.50 401 «Менеджмент міжнародного туризму"/ І.Г. Смирнов. — К.: ЛГТ КНУ імені Тараса Шевченка, 2012. — 38 с.

Стратегія регіонального розвитку туризму: монографія / І.В. Левицька, Н. В. Корж, А.Г. Кізюн, Н. В. Онищук. — 2013. — 192 с.

Тищенко П.В. Теоретичні аспекти та розвиток подієвого туризму регіону /П.В. Тищенко.

Ткаченко Т.І. Сталий розвиток туризму: теорія, методологія, реалії бізнесу: монографія / Т.І. Ткаченко. — К.: КНТЕУ, 2006. — 537 с.

Ткаченко Т.І. Територіально сфокусований розвиток суб'єктів туристичного бізнесу / Т.І. Ткаченко // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 81. — С. 56−64.

Управлінський механізм розвитку туристської дестинації

Устименко Л.М. Історія туризму: навчальний посібник / Ю.Л. Афанасьєв, Л. М. Устименко. -К.: Альтерпрес, 2008. — 354 с.

Школа І.М., Ореховська Т. М., Козьменко І.Д. Менеджмент туристичної індустрії. — Чернівці: Книги-ХХІ, 2005. — 596 с.