Специфіка чоловічих журналів

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА ЖУРНАЛІСТИКИ Курсова робота Специфіка чоловічих журналів Донецьк — 2011

Зміст Анотація Вступ

1. Історія створення та розвитку чоловічого журналу

1.1 Історія створення першого журналу

1.2 Розвиток чоловічих журналів в СРСР та на пострадянському просторі на прикладі журналу «Playboy»

1.3 Журнальні жанри

2. Опис чоловічих журналів Висновки

Анотація Курсова робота «Специфіка українських чоловічих журналів» «. 27 сторінок, 16 джерел.

Мета роботи: дослідження тематики, змістовної спрямованості, типології, жанрів, дизайну — все це нам дозволить виявити, в кінцевому рахунку, специфіку чоловічих журналів.

Об'єкт дослідження: українські чоловічі журнали Предмет дослідження: концепція чоловічих журналів Методи дослідження: порівняльно-описовий метод, структурний аналіз, теоретико-методологічне узагальнення результатів аналізу.

Структура роботи складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Ключові слова: ЖУРНАЛ, СПЕЦИФІКА, ОПИС, ПОРІВНЯННЯ, ЖАНРИ, СТЕРЕОТИП.

Вступ В останні роки все більш активною стороною, що впливає на сприйняття періодичних видань, читацькі переваги, стає специфіка чоловічих видань та їх дизайн. І справа тут не тільки в розвитку прес-технологій. Змінилися умови функціонування засобів масової інформації. Інтенсифікація інформаційних потоків — одна з характерних ознак розвитку пострадянського суспільства — визначила нові вимоги до оформлення, специфіці, типології чоловічих журналів, дизайну і буквально нав’язала йому раніше невластиві функції. Актуальність теми даної курсової роботи пов’язана, перш за все, зі збільшенням обсягу потреб неушкодженої інформації і як наслідок неминучим зростанням швидкості її «споживання». Актуальність тематики нашого дослідження також пов’язана з тим, що специфіка українських чоловічих журналів ще ніким не досліджувалась.

Мета роботи: дослідження тематики, змістовної спрямованості, типології, жанрів, дизайну — все це нам дозволить виявити, в кінцевому рахунку, специфіку чоловічих журналів.

Об'єкт дослідження: українські чоловічі журнали Предмет дослідження: концепція чоловічих журналів Методи дослідження: порівняльно-описовий метод, структурний аналіз, теоретико-методологічне узагальнення результатів аналізу.

В останні 15 років в умовах гострої конкурентної боротьби протікав процес їх комерціалізації, виникали нові - приватні видання, видавничі дома, медійні холдинги, з’явилися російськомовні версії відомих західних брендів. Періодичні видання стали товаром (кожне в рамках свого сектора ринку), і тепер на них поширювались всі закони ринкової економіки. Відповідно відбулися зміни в типологічній матриці видань, ознаках, що утворюють її. Окремі типи журналів пішли в минуле, інші змінилися, виникли нові чоловічі журнали (ділові видання, корпоративні тощо). Необхідно відзначити також кардинальне оновлення поліграфічної бази засобів масової інформації, перенесення акцентів з передплати на роздрібну схему поширення, зміну джерел фінансування.

Всі ці фактори неминуче вплинули на специфіку, типологію чоловічих журналів, на їхній дизайн і спрямованість. На перший план виходить раніше не характерна для них функція своєрідною упаковки нового контенту: сучасний дизайн рекламує, захищає і висловлює доступними засобами зміст чоловічого журналу.

Завдання в зв’язку з висунутою метою вирішувались такі, розглянути ряд моментів:

— Теоретичні основи та історія створення журналів для чоловіків;

— Історичні аспекти та загальна характеристика журналів для чоловіків;

— Проблеми дизайну якісних чоловічих журналів;

— Роль чоловічих журналів у формуванні стереотипів, поведінки, звичок, іміджу сучасного чоловіка;

1. Історія створення та розвитку чоловічого журналу

1.1 Історія створення першого журналу Перший в історії журнал було видано у Франції. «Journal des Savants», як зазначав Вольтер, «є прообразом усіх видань даного виду». Засновником першого в історії друку журнального видання, що з’явився в січні 1665 року став радник паризького парламенту Дені де Салло. Він був першим, хто визнав за необхідне висвітлювати найбільш примітні події, що відбувалися у світі науки Підприємство стало для XVII століття справжнім відкриттям. Наукова громадськість була здивована, що настільки просту й одночасно плідну ідею, яка прискорила прогрес науки, ніхто дотепер не здійснив. Але в той же час, як нерідко трапляється в подібних випадках, не обійшлося без появи тих, хто сперечався з Дені Де Салло за першість винаходу. Одні віддавали першість батькові Жакобу, який протягом 10 років публікував «Паризьку бібліографію» — список усіх книг, що друкувалися у Парижі. Інші, сходячи до IX століттю, знаходили модель журналу в «Бібліотеці Фотуса». Однак ці суперечки, що давно займали вчених, анітрохи не применшують історичної ролі Дені де Салло. Домагання його опонентів не мали підстави. Ось думка одного із французьких дослідників історії журналістики, сформульована ще в XIX столітті: «Простий каталог (мова йде про видання батька Жакоба) не може зрівнятися з журналом… Що ж стосується „Бібліотеки Фотуса“, то хоч вона й має незаперечну цінність, але все-таки далека від журналу. Адже вчений патріарх обмежився публікацією уривків здобутків декількох грецьких авторів, яких він читав, будучи в Ассирії. Уривки супроводжувалися критичними зауваженнями для навчання брата Фотуса, якому й адресувалося видання». Таким чином, «Бібліотека» призначалася лише для одного адресата й не мала масової аудиторії, яка, як відомо, є однією з провідних ознак періодичного видання. Крім того, методика роботи Фотуса не була журналістською: видавець не повідомляв про книги в міру їх появи, не вказував, де вони були видані, ніяк не систематизував пропонований матеріал.

Однак в історії французької журналістики є цікавий факт, що свідчить про серйозну спробу почати видання журналу. В 1663 році, тобто за 2 роки до появи «Journal des Savants», французький видавець Мезре був на шляху створення першого літературного й наукового журналу. Знайдений дослідниками друку документдозвіл короля Франції Людовика XVI на видання журналу Мезре — переконує в цьому. Дозволимо собі процитувати цей документ практично в повному обсязі, оскільки він показує, як близький був Мезре до здійснення своєї ідеї про перше журнальне видання: «Пан Мезре, наш історіограф, повідомляє нас, що однією з головних функцій історії, якою він займається от уже більш 25 років, є примітка нових відкриттів у науці й мистецтві, знання про які не менш важливі для суспільства, ніж політичні й військові новини… Вважаючи важливим поставляти читачам не тільки вірну й корисну, але й приємну й розважальну інформацію, він вирішив друкувати щотижня видання за назвою „Літературний журнал“ … Вважаючи, що наука й мистецтво ілюструють міць держави не гірше, чим зброя, і що французькій нації властиві однаковою мірою мужність і духовність, то ми дозволимо панові Мезре збирати із усіх джерел нові відкриття, знання, що з’являться у фізиці, математиці, астрономії, медицині, анатомії й хірургії, фармацевтиці й хімії, у художній творчості, архітектурі, мореплаванні, сільськім господарстві, виробництві всяких потрібних речей, тобто у всіх науках, як гуманітарних, так і технічних, а також у всіх видах мистецтва… Ми даємо йому також використовувати весь наочний матеріал для ілюстрації того або іншого факту з метою розвитку науки й для доказу вірогідності. Ми йому дозволяємо друкувати й продавати своє видання щотижня, кожні 15 днів, щомісяця або у вигляді збірника…Ми також дозволяємо йому розповідати про книги, що вийшли у Європі, без того, однак, щоб пропонувати читачеві власні судження з питань моралі, релігії, політики, загалом, усього того, що може зачепити інтереси нашої держави…» .

Дені де Салло виконав певною мірою завдання, поставлені Мезре. Однак «Journal des Savants» мав власну програму, що не має аналогів у попередній історії друку. Для підтвердження цієї тези ми приведемо тут повний текст звернення Дені де Салло до своїх читачів: «Ціль цього журналу полягає в тому, щоб розповісти про все те нове, що відбувається в Республіці слів. Він буде складатися з: по-перше, повного каталогу всіх книг, що друкуються в Європі; і ми не обмежимося простим перерахуванням назв, як це робилося до цього дня численними бібліографами, але ми розповімо про їхній зміст і призначення. По-друге, у випадку смерті кого-небудь із відомих своїми ідеями або здобутками людей, ми, віддаючи їм данину поваги, опублікуємо каталог його книг з описом основних етапів його біографії. По-третє, ми розповімо про експерименти у фізиці й хімії, які допоможуть нам пояснити феномени природи, про нові відкриття в мистецтвах і науках… про спостереження неба й відкриття в анатомії. По-четверте, ми опублікуємо рішення цензорів Сорбони й інших університетів…Нарешті, ми намагатимемось повідати про все те, що може зацікавити людей науки, і про що вони зможуть довідатися тільки в нашому журналі…

Крім того, для тих, хто буде незадоволений якістю публікованих матеріалів або буде мати деякі спостереження, які заслуговують опублікування, вони будуть мати можливість відправити свої зауваження мені, щоб я зміг помістити їх у журналі". (Таким чином, вже в XVII столітті де Салло здійснив у журналістській практиці принцип «читацької конференції», або «зворотнього зв’язку»). Що ж, можна сказати, що Дені де Салло в повному обсязі виконав усі свої обіцянки. Як би не була важка для реалізації програма видання, він повністю здійснив усе намічене. Йому вдалося вибрати з безлічі найбільш гідні книги, талановито розвивати запропоновані авторами ідеї, приділяти увагу самим цікавим фактам, блищати тонкою й упевненою критикою, точністю й делікатністю суджень. Сучасники й послідовники не переставали дивуватися тому, як такий непростий проект одержав настільки високий рівень виконання. Однак необхідно відзначити, що для реалізації свого підприємства Дені де Салло залучив чимало гідних людей епохи, своїх колег — учених, таких, наприклад, як Гі Патен, абат Вурзеис, Гомбервиль, Шаплен, ерудиція яких ні в кого не викликала сумнівів. Ми не знаємо, яка була частка участі цих учених у журналі. Салло, таким чином, може вважатися єдиним редактором журналу, і він сам повідомляє про це у своїй першій редакційній статті: «Виходячи з того, що багато хто співробітничають у цьому журналі, важко, навіть практично неможливо, зберегти єдиний стиль. Тому всі матеріали будуть редагуватися паном Де Салло (де Салло говорить про себе в 3-й особі, слідуючи європейській традиції, прийнятій в письмовій мові XVII—XIX вв.), щоб мати єдиний стиль викладу й гармонію. Тому, не змінюючи змісту, ми залишаємо за собою право змінювати форму кожного матеріалу. Це необхідно й для того, щоб журнал мав нейтральну позицію, яка необхідна у виданні, вільному від усіх умовностей і забобонів». Періодичність виходу «Journal des Savants» особливо хвилювала його видавця. От як він описує свої міркування: «Я довго міркував, чи повинен я видавати мій журнал один раз у рік, щомісяця або щотижнево… Нарешті, я зупинився на щотижневій періодичності, оскільки факти застарівають занадто швидко, щоб говорити про них у щорічнім виданні» .

Уже з січня 1666 року в «Journal des Savants» з’являються перші ілюстрації: карти, схеми, гравюри, малюнки. Однією з перших і найбільш цікавих ілюстрацій став малюнок воші, розміром 50 см. Деякі зміни перетерпіла назва журналу, дана йому Дені де Салло. Широка публіка не цікавилася «Journal des Savants», оскільки вважалося, що він призначався лише ерудитам. Так тривало до 1675 року, поки журнал не перейшов у руки абата Де Ля Рока, який вирішив додати до назви наступний підзаголовок: «Короткий збірник про все дивне, що відбувається в природі, і про всі найцікавіші відкриття в науці й мистецтві». Тим самим удалося залучити до видання більш широку аудиторію Вже до кінця XVII століття у Франції - колиски журнальної преси — налічувалося більш 50 журналів (переважно наукового й літературознавчого напрямків).

1.2 Розвиток чоловічих журналів в СРСР та на пострадянському просторі на прикладі журналу «Playboy»

Тема чоловічих журналів є маловивченою як в Україні, так і за її межами. На те є свої причини: по-перше, виникли вони не так давно; по-друге, їх поява є результатом дуже специфічного історичного явища, а саме «сексуальної революції». Остання стала не тільки причиною появи чоловічих журналів як таких, а й оселила на його сторінках секс як одну з головних тем, що й досі вважається непристойним, тому ці видання і залишаються за межами наукових досліджень. Звідси й випливає актуальність дослідження. У Росії тему чоловічих видань вивчала С.І. Дозморова, в Україні ця тема представлена взагалі поодинокими статтями В. Д. Демченка. Слід підкреслити, що всі ці матеріали висвітлюють лише окремі моменти, як правило, автори торкаються типологічних особливостей чоловічих журналів. На Заході традиція еротичної журналістики має глибші корені, тому й матеріалів там більше. Так, німецький учений Е. Фукс описує у своїй книзі «История нравов. Буржуазный век» тілесне, еротичне та сексуальне як мистецтво; ще один німецький учений-філософ Г. Маркузе у своїй книзі «Эрос и цивилизация» вивчає розвиток західної цивілізації і вбачає майбутнє країн у новій сексуальній моралі. Незважаючи ні на що, чоловічі часописи — реалія сучасного медіа-ринку світу, якщо явище існує, то його слід вивчати, а не робити вигляд, ніби його не існує. Так склалось, що чоловічий журнал за своєю суттю, як правило, є еротичним. Цю тенденцію започаткував і в 1953 р. Х. Хефнер своїм на той час епатажним виданням «Playboy». Половину часопису заповнювали фотографії напівоголених та оголених жінок, а решту займали тексти, що були написані найбільш популярними та відомими сучасними письменниками, політиками тощо (Дж. Апдайк, Дж. Керуан, Т. Кенсі, В. Набоков). З часом журнал потрапив і на територію колишнього Радянського Союзу, але Х. Хефнер змінив концепцію видання, бо він розумів, що публіка пострадянського простору суттєво відрізняється від американської. Видавець пішов на ризик і вилучив тексти із журнального простору, максимально збільшивши візуальну частину, тому, за словами Е. Боренстейн: «на Заході читач „Playboy“ може завжди послатися на чималу кількість у цьому журналі цікавих інтерв'ю з відомими людьми чи публікацію оповідань популярних письменників, камуфлюючи цим свій інтерес до візуальної частини журналу», а для «нашого» читача процес читання заміщався процесом споглядання, що й зумовлювало ракурс сприйняття таких видань.

Чоловічі журнали, що закріпились в Україні та Росії, мають зовсім інший характер, аніж американський «Playboy». «Men's Health», «XXL», «Maxim» та ряд інших видань змальовують чоловіка-нарциса, який закоханий сам у себе, займається спортом заради рельєфу м’язів, стежить за модою, дотримується дієти, тобто займається тим, що нібито є актуальним на Заході. Ще одна тенденція характерна для чоловічих журналів пострадянських країн: присутність жінки на сторінках видань не як теми, фотографії чи взагалі суб'єкта обговорення, споглядання, вивчення тощо, а як автора цих самих матеріалів. Цікаво, що в 2001 р. головним редактором російського «XXL» була жінка — Марина Степнова, заступник редактора — теж жінка, Ксенія Мінц. Крім того, із майже 30 авторів одного номера журналу більше десяти — жінки. «Playboy» виникає в 1953 р., коли в СРСР про подібне видання й мови не могло бути. Чоловічі журнали існували, але якщо користуватись класифікацією В.В. Боннер-Смеюхи, то це були професійні та чоловічі журнали за інтересами: «Охотник», «Рыболов», «За рулем» та інші. Чоловічого журналу у загальному сенсі, а тим більше, так званого елітарного чоловічого журналу не було. Розпад СРСР був тим потужним вибухом, що зруйнував створену за 70 років систему засобів масової інформації і пропаганди, бо в тому вигляді, у якому вона існувала тоді, далі існувати не могла. Тому тільки на початку 90-х рр. у Росії з’являються російськомовні видання західних журналів, і першим був «Playboy», а перший його російський редактор Артемій Троїцький став майже національним героєм, активним учасником столичних вечірок та незмінним членом журі всіляких конкурсів краси. Пізніше стали з’являтись і російські чоловічі журнали: травень 1996 р. — «Ом», березень 1998 р. — «XXL», а у конкурсі «Обложка года», що проводився у березні 2001 р., у номінації «Мужской журнал» брало участь уже шість видань: «Ом», «Медведь», «Андрей», «Playboy», «Вот так», «XXL». Жінка як автор чи навіть редактор чоловічого видання для пострадянського простору — це так характерно, бо «радянська жінка» з її патерналістським ставленням до чоловіка впевнена, що вона як ніхто знає, чого хоче чоловік. Вона не тільки не боїться втручатись у чоловічу психологію, а й береться за її тлумачення. Жінка виховує чоловіка не тільки в житті, а й на сторінках чоловічих журналів, де проголошує, що чоловікові одягати, що взувати, як ставитись до жінки тощо.

В Україні оформлення підсистеми чоловічої преси тільки-но розпочалося. Головною тенденцією є захоплення поки що повноцінно нерозвинутих і на сто відсотків не заповненої типологічної ніші продуктом західного виробника, а відсутність досвіду, традицій та брак коштів зумовлюють хиткість та мінливість національного часопису для чоловіків. Повернемось до питання, яке ми ставили перед собою вище: чому чоловіча преса пострадянського простору має зовсім інший характер порівняно з американським журналом «Playboy». Відповідь криється в історії. У 60-ті рр. минулого століття Європа та Америка пережили «сексуальну революцію», а СРСР був закритою країною, у межах якої пропагувались пуританські ідеали цнотливості. Увесь цивілізований світ спокійно сприймає «Playboy», бо історія розвитку цього журналу вже більше ніж 50 років, західні країни «виросли» разом із цим виданням, в Україні ж, наприклад, офіційно «Playboy» з’явився у вересні 2005 р. і це була новина. Справді, український і західний менталітети розрізняються дуже кардинально. Про це свідчить навіть і той факт, що в червні 2009 р. було підписано Закон «Про внесення змін до Кримінального кодексу України», яким було запроваджено адміністративну та кримінальну відповідальність (від штрафу до семи років позбавлення волі) за зберігання порнографії (раніше вона передбачалась тільки за виготовлення і збут). Тоді постало питання, що ж вважати порнографією, але це вже зовсім інша тема. У листопаді 2005 р. у пресі можна було прочитати повідомлення про закриття журналу FHM, бо, на думку генерального директора Independent Media Ukraine Ю. Стефанишини, «FHM» не відповідає менталітету українських чоловіків: він трохи фривольний. Наслідком цієї розбіжності характерів став той факт, що видання припинило розвиток: ми не побачили приросту читацької аудиторії". За її словами, якби видавництво могло адаптувати журнал до умов місцевого ринку, то, швидше за все, зберегло б цей проект, але умови договору із власниками бренда цього не передбачали. Тоді компанія запустила новий проект «Men's Health», бо у випадку із цим журналом у компанії є права на адаптацію. Ю. Стефанишина відзначила, що вони задоволені першими результатами продажів тиражів і рекламних зборів. Директор проекту «EGO Men’s Magazine» Н. Коломийченко також не виключала, що однією з головних причин відходу зі сцени «FHM» стало його іноземне походження. «Менталітет українських чоловіків не прийняв цього, здавалося б, перспективного проекту. Наш читач хоче отримати те, що цікаве саме йому, а не передрук із західних аналогів» , — говорила вона. Видавець журналу «Max» Валерій Поляков впевнений, що закриття «FHM» стало лише ще одним підтвердженням того, що інтересам масової аудиторії, на яку орієнтується більшість існуючих чоловічих журналів, дорогий глянець поки що не відповідає.

Перед нами постає питання, що ж отримує наш чоловік під глянцевою обгорткою чоловічого журналу? Звернемось до журналу «XXL». Так, у червні 2001 р. на сторінках російського журналу «XXL» власник видавництва «Апрель», яке займається випуском журналу, А. Уваров сказав: «Просто дуже хотілось робити гарний чоловічий журнал. Російський, але водночас цілком на західному рівні. Іронічний, не дурний і дуже по-доброму цинічний… Мені хотілось зробити журнал, який би підіймав настрій молодим, здоровим, шанолюбним людям». Цілі журналу не обмежуються створенням настрою в молодих людей. Ще одна цитата: «Усі ми, коли переростаємо дитячі казки про безголових Іванів та безногих Колобків, автоматично потрапляємо в одну велику дорослу казку, що називається МЕДІА. Це вона, ця казка, шелестить глянцевими сторінками модних журналів, підморгує рекламними роликами та заспокійливо бринить діджейськими голосами і непомітно формує нас за своїм образом та бажанням. І ми, з автоматизмом загіпнотизованих, покірно обираємо собі краватки, дівчат та спосіб життя. Не ті, які ми бажаємо, а ті, що нам диктують». Слід вказати на те, що продукція, яка представлена рекламою у журналі «XXL», є дуже дорогою, це такі торговельні марки, як Camel Active, Donna Karan New York, Levi’s. Це свідчить ще й про те, що ми не переросли бажання наряджатися, блищати, пахнути. За кордоном люди взуваються і одягаються, перш за все, зручно, а не модно, стильно, сучасно, а з рекламних плакатів нас продовжують переконувати, що «так ходить увесь Париж». Таким чином, можна сказати, що чоловічі журнали є своєрідним дзеркалом розвитку нашого суспільства, як, мабуть, і жіночі видання, бо по суті кожен продавець бажає задовольнити потреби покупця, так само як порнографія в Інтернеті та на телебаченні - це не показних поганого тону власників тих чи інших каналів інформації, це індикатор того, що глядачі, читачі, слухачі жадають бачити, читати, чути.

На регіональному рівні Україна не може похвалитись жодним з чоловічих видань. Була спроба створення регіональних чоловічих журналів у Києві - журнал «Лель», та Донецьку — «КаБаРе» (останній перетворився на путівник по клубах та барах України). Національним видавцям важко конкурувати із досвідченими закордонними гігантами мас-медіа, тому подібні спроби створення «гендерних журналів» дуже швидко через неприбутковість закінчуються крахом. Крім того, важко створити саме регіональний чоловічий журнал, бо як би не описували закарпатців чи донеччан, чоловіки і на заході і на сході країни однакові, а політичні погляди ніяк не можуть бути точкою опори для створення подібних видань. Таким чином, єдине, що залишається нашим чоловікам, так це вдовольнятися продуктом транснаціональних компаній.

журнал чоловік playboy дизайн

1.3 Журнальні жанри Жанр — це певний тип форми літературного твору, який характеризується спільністю структурно-композиційних і стилістичних ознак. Жанри літературних творів відрізняються один від одного способами і прийомами подачі матеріалу, сукупністю засобів, що використовуються для вираження змісту, структурними особливостями публікації, її побудовою. Для організації матеріалу в творі певного жанру велике значення мають прийоми його викладу і способи зв’язку компонентів змісту. Вони можуть будуватися на розповідях, описах, міркуваннях, на використанні образно-мистецьких та експресивних засобів і повинні розглядатися як необхідна умова формування жанру.

Головним чинником, що зумовлює необхідність жанру, його зародження та формування, слід вважати цільове призначення публікації. І не випадково, що жанр пов’язаний з видом видання. Саме цільове призначення видання, а всередині його — призначення конкретної рубрики вимагають матеріалу, який за змістом і літературній формі забезпечує досягнення висунутої мети. Це означає, що матеріал повинен бути побудований і поданий таким чином, щоб його зміст впливал на читача згідно з авторським та / або редакторським задумом. А якщо так, то не можна не брати до уваги все, що стосується читача, якому адресується матеріал. І при цьому, щоб зміст відповідав його формі.

На вибір жанру можуть вплинути і деякі інші фактори, наприклад, такі як область знання або сфера діяльності, до якої належить зміст. Звідси і різні характери жанрів — інформаційний, аналітичний, публіцистичний, художній, які на практиці можуть застосовуватися в змішаній формі, а також різні жанри публікованих матеріалів — від інформаційної замітки в кілька рядків до складних за змістом наукових статей, художньо-публіцистичних чи художньо-образних творів.

В журналах значно менше представлені інформаційні жанри. Основні жанри літературно-художніх та суспільно-політичних журналів це: стаття, нарис та рецензія. Також нерідко публікуються огляди, бесіди та аналітичні інтерв'ю.

Стаття.

Стаття є головним жанром аналітичної журналістики. Вона дає докладний огляд і аналіз актуальних подій і ситуацій, спирається на різні методи роботи журналіста, роз’яснює процеси і орієнтує читача на подальші самостійні роздуми.

Масштабні висновки подаються внаслідок характеристики фактичних даних і ситуацій, розглянутих у сукупності. Факти у статті грають ілюстративну роль, у статті важливі проблема і явище. У статті в повній мірі використовуються аргументація, мотивація дій, використовуються всі види текстів: розповідь, опис і роздум.

Стаття — це узагальнення та аналіз фактів і явищ. Якщо в кореспонденції події розглядаються від приватного до загального, то в статті все відбувається навпаки — від загального до приватного. Тобто якщо в кореспонденції журналіст висвітлює конкретне явище, то в статті він досліджує цілу соціальну ситуацію або процес, то є кілька груп фактів і явищ, тісно взаємопов'язаним між собою. Стаття бере факти в глобальних масштабах, аналізує їх, піднімаючи до науково обґрунтованих висновків.

Види статей:

1. Передова.

Передова стаття висловлює точку зору редакції по найактуальнішому питанню в даний момент. Передова стаття допомагає правильно орієнтуватися в проблемах суспільного життя, реагує на найважливіші питання.

Основні вимоги: актуальність теми, глибоке розкриття і обґрунтування висунутих завдань, конкретність і лаконічність узагальнень, висновків, аргументів.

Передові статті можуть бути:

загальнополітичними — публікуються у зв’язку з знаменними датами, подіями;

пропагандистськими — розкривають перспективи творення, здійснення тих чи інших ідей;

оперативними — відбивають найбільш актуальні на даний момент політичні та господарські завдання.

2. Теоретико-пропагандистська.

На прикладах конкретних ситуацій подається науково-теоретичне пояснення поточних подій. У таких статтях аналізуються теоретичні аспекти економіки, політики, літератури і мистецтва.

3. Проблемна.

Проблемна стаття розглядає актуальні політичні та ідеологічні проблеми. Для проблемної статті характерно: постановка, обговорення шляхів вирішення проблеми, питань суспільного життя. Цей вид статті вимагає від журналіста глибокого вивчення обраної проблеми, великої компетентності, твердої позиції у відстоюванні власної точки зору, а також доказів.

Іноді такі статті носять дискусійний характер. У них викладається кілька точок зору на якусь проблему.

4. Інформаційна.

Інформаційно-оповідна — матеріал розташовується в послідовності, яка, як правило, відповідає їх тимчасового або просторового розвитку, звершення.

Інформаційно-описова — публікуються або в зв’язці з Інформаційно-оповідної або окремо від неї. У статті даного виду, інформація викладається таким чином, щоб у читача склалося уявлення про предмет опису в цілому, а також про його складові частини, окремі властивості і ознаки.

Нарис.

Нарис — це головний художньо-публіцистичний газетний жанр, що включає в себе всі функції ЗМК (засобів масової комунікації) з переважаючою функцією виховання. Цей жанр займає проміжне місце між журналістикою і літературою. Його з успіхом використовують як журналісти, так і письменники.

На відміну від художнього оповідання в тексті нарису автор, перериваючи розповідь про героя, може безпосередньо звертатися до читача, прямо висловлювати своє ставлення до зображуваного, що дає йому необмежені можливості в осмисленні, об'єднання найрізноманітніших фактів і явищ, далеко віддалених один від одного в просторі і в часі. Саме ці авторські роздуми часто є основними елементами нарису, основним композиційним стрижнем, навколо якого і йде угруповання всього зібраного матеріалу. Журналістський нарис відрізняється від літературного достовірністю і адресністю фактів. У журналістиці нарис — найбільший жанр, тоді як в літературі - самий невеликий.

Рецензія.

Рецензія — це жанр, основу якого складає відгук про твір художньої літератури, мистецтва, науки, журналістики. Суть жанру — виявити ставлення рецензента до твору і побачити в ньому те, що непомітно іншим. Це вимагає від журналіста глибоких знань у певній сфері, мистецтві. Від інших жанрів рецензія відрізняється тим, що розглядає не явища реальної дійсності, а інформаційні явища — книги, фільми, телепередачі. Рецензія повинна переслідувати важливу мету — допомогти аудиторії оцінити широко відомий твір, розібратися в питаннях мистецтва і літератури.

Рецензія зазвичай містить думки і оцінки і тим самим ставиться до аналітичних жанрів.

У сучасній пресі рецензії розглядають яку-небудь одну сторону твору — тему, майстерність автора, роботу режисера або виконавців.

Останнім часом з’являються нові тематичні види рецензій — рецензії на документальні та мультиплікаційні фільми, на телепередачі, рекламні ролики, музичні кліпи, так як ці види творів все частіше потрапляють в центр суспільної уваги. До речі, такого роду рецензії містять багато відомих російських глянцеві журнали.

Як відзначають провідні діячі культури, рецензії, часто одягнені в жорстку іронічну форму, є скоріше особистими опусами, ніж професійними публікаціями. У зв’язку з цим знову варто згадати про мовленнєвий етикет, про культуру спілкування. Авторитет критики досягається, перш за все, об'єктивним ставленням до рецензованої праця, аргументованим аналізом, інтелігентної формою вираження думок. Це вимагає від журналіста постійної уваги до стилістичного та емоційного забарвлення уживаних слів.

Огляд.

Огляд — жанр, який знайомить аудиторію з певними подіями з використанням аналітичного коментаря. Інакше огляд можна назвати «панорамою подій» .

Види огляду:

1. Внутрішні - про події життя всередині країни.

2. Міжнародні - про міжнародне життя; розрізняють за часом: Щоденні, щотижневі, місячні, річні, також бувають: інформаційні, проблемні.

За тематикою:

1. Політичні,

2. Економічні,

3. Спортивні,

4. Сільськогосподарські,

5. Культурні і т. д.

Особливим підвидом огляду є огляд преси та огляд листів.

Аналітичне інтерв'ю.

Аналітичне інтерв'ю відрізняється від інформаційного своєю метою — це не просто отримання інформації про подію, а виявлення причинно-наслідкових зв’язків даної події, винесення оцінок, прогноз. Роль журналіста в такому інтерв'ю — задати своїми питаннями напрямок аналізу, отримати від співрозмовника розгорнуті відповіді.

Бесіда.

Бесіда іноді ототожнюється з інтерв'ю, оскільки має значну схожість з ним. В обох випадках є обмін думками, репліками. Розходження цих жанрів складається в ролі журналіста. В інтерв'ю журналіст тільки задає питання, і основний зміст публікації визначається відповідями на них. У бесіді журналіст є рівноправним партнером по комунікативному акту, а значить, і творцем змісту майбутнього тексту.

Участь журналіста в бесіді дозволяє всебічно розглянути предмет розмови, уточнити відповіді, співвіднести їх з іншими відомими журналісту фактами. Цей жанр вимагає підготовки журналіста до обговорення обраної теми, точних уявлень про предмет розмови. Особливу складність представляє собою бесіда з посадовими особами, незацікавленими в широкому гласному обговоренні результатів їх роботи.

2. Опис чоловічих журналів Опис чоловічого журналу «Men's Health»

Мета видання. Позиціонує себе як «журнал для справжніх чоловіків». Основні теми — фітнес та чоловіче здоров’я. Пропагує здоровий спосіб життя. Відповідно до політики видання, в журналі відсутня реклама тютюнових виробів.

Історія виникнення. Перший примірник «Men's Health» був виданий в США в 1989 році видавничою компанією «Rodale». Видавався тиражем 50 тисяч примірників як щорічне видання. Зараз журнал видається 12 разів на рік у 44 країнах із загальною аудиторією до 20 млн осіб. Загальний тираж складає 1,8 млн. примірників, «Men's Health» є найбільш високо-тиражним чоловічим виданням у світі. З січня 2005 року, журнал видається в Україні.

Засновник. Засновником і видавником українського видання є ТОВ «Издательские Инициативы» .

Головний редактор. Головним редактором є Дмитро Прибитько.

Ключові співробітники. Арт-директор — Ярослав Руденко, заступник головного редактора — Дмитро Куц, дизайнер — Руслан Головачко Мова видання. В Україні журнал виходить російською мовою.

Формат. А4, А5

Тираж. На 06.04.2011 року тираж складає 70 000 примірників Зміст видання. Журнал намагається висвітлювати всі сторони чоловічого життя. На сторінках видання представлені такі теми як: фітнес, здоров’я, чоловіча мода, правильне харчування, з рецептами, стосунки з жінками, подорожі, різноманітна техніка, кар'єра.

Основні рубрики. Мужские ответы, Тело, Знание, Организм, Персональный тренер, Секс, Железо, Стиль, MH Promotion, MH Экстра, Отношения, Рацион, Досуг, Гардероб.

Співвідношення фото і тексту. 40% журналу займають фото та картинки, переважно рекламного характеру Аудиторія.

45% - люди у віці від 25 до 35 років

71,6% - чоловіки

62,4% - не одружені

49,6% - мають вищу освіту

68,2% - працюють

54% - люди з високим рівнем доходу

23,5% - керівники і власники компаній

35% - менеджери середньої ланки і фахівці

21,1% - студенти

(За інформацією, наданою журналом «Men's Health» — http://www.mhealth.ru/about/magazine/audience.php)

Таким чином, більшість читачів журналу — чоловіки у віці від 25 до 35 років з вищою освітою та високим доходом.

Опис чоловічого журналу «Maxim»

Мета видання. «Maxim» — розважальний журнал з елементами еротики. Журнал намагається висвітлити весь спектр зацікавленостей сучасного чоловіка.

Історія виникнення. Журнал було засновано у Великобританії в 1995 році. Сьогодні видається у 42 країнах світу, загальним тиражем близько 4 млн. примірників. Загальна аудиторія часопису складає близько 16 млн. читачів. В Україні видається з 2003 р.

Засновник. Засновником і видавником українського видання є ТОВ «АФС» (Ашет Филипаки Шкулев).

Головний редактор. Головним редактором є Олександр Маленков.

Ключові співробітники. Шеф-редактор — Рибік, редакційний директор — Ілля Безуглий, арт-директор — Костянтин Чувашев, заступник головного редактора — Тата Олейник, заступник головного редактора по спец. Проектам — Олексій Караулов, випусковий редактор — Уляна Пихновська, редактори — Володимир Пахолюк, Катерина Чекушина, Олег Бочаров, Ярослав Свіридов, старший дизайнер — Олексій Коннов.

Мова видання. В Україні журнал виходить російською мовою Формат. А4

Тираж. На травень 2011 року тираж складає 88 000 тис. примірників Зміст видання. Журнал має широку тематичну палітру:

15% змісту займають поради

15% - фотосесії

14% - чоловічій стиль (мода, тенденції, грумінг)

13% - секс і відносини (теорія, практика, психологія)

9% - люди (інтерв'ю та біографії)

6% - техніка (гаджеті, аудіо, відео)

6% - події (країна та мир, історії та факти)

5% - культура (історія, релігія, наука)

5% - автомобілі (новинки, тюнінг, технології)

4% - розваги (гумор, конкурси, тести)

3% - спорт та фітнес

3% - географія (місця, подорожі, звичаї)

2% - здоров’я (медицина, харчування) Основні рубрики. Письма читателей, Кто эта девушка? МАХІМир, К ответу, Легко, Список прилагается, Стиль, Турбо, В курсе Співвідношення фото і тексту. 57% журналу займають фото та картинки, переважно рекламного характеру.

Аудиторія. (За інформацією, наданою журналом «Maxim» -http://www.maximonline.ru/files/Mediakit_MAXIM_2011_Rus.pdf)

77% - люди у віці 20−44 років

74% - працюють

65% - чоловіки

35% - жінки

30% - менеджери середньої ланки і фахівці

16% - керівники і власники компаній Таким чином, більшість читачів журналу «Maxim» — чоловіки у віці 20−44 років з високим рівнем доходу (за даними TNS Росія, NRS-Росія, березень — липень 2010 р.)

Як бачимо, мети журналів різні і, відповідно, різна і тематика. Так в «Мen's Нealth». переважають статті на тему здоров’я, тоді як тематика «Мaxim» більш різноманітна і здебільшого, носить розважальний характер.

В «Maxim» немає такої суворої рубрикації. Існує ряд постійних рубрик, решта ж — статті зумовлені загальною темою номера. Наприклад, кілька номерів були присвячені світовим релігіям: християнству, ісламу, буддизму — або чемпіонату світу з футболу. Незважаючи на змістові відмінності, аудиторії журналів відрізняються несуттєво, і, переважно, за віком.

Висновки Обидва журнали створюють конкретний стереотип «правильного чоловіка» надаючи конкретні рекомендації та поради щодо одягу, здоров’я, поведінки тощо. Як ми бачимо, чоловіків цікавлять більше події зовнішнього світу, ніж самоаналіз, що укладається в рамки гендерних стереотипів: Жінка показується такий «домашньої кішечкою», схильної до роздумів і марень, незважаючи на існуючі амбіції, а чоловік позиціонується як неприборканий шукач, спраглий пригод, навіть якщо ці пригоди закінчуються на журнальних сторінках.

Навколо цільової аудиторії кожного журналу формується стереотип типового читача цього видання. Так, цільовою аудиторією «Men's Health» є цілеспрямовані, амбіційні чоловіки, що знають чого хочуть від життя, вони стежать за модою та ведуть здоровий спосіб життя.

Цільову аудиторію «Maxim» не так легко визначити. Журнал позиціонує себе як чоловічий, але листи читачів, що публікуються у кожному номері, говорять про те, що читають його і жінки теж. Але оскільки авторський колектив не ставить собі завданням враховувати особливості жіночої психіки (у журналі присутні і ненормативної лексики, і цинізм, і навіть іноді картини жорстокості і насильства), то його читачки мають у своєму характері досить чоловічих рис. Вік же безпосередньо чоловічої аудиторії погано піддається визначенню, оскільки поряд зі статтями про політику і секс чималу увагу приділено спорту і різним хитрощам, що можуть бути цікаві як хлопчикам від 7 років, так і дорослим. Наприклад, в кожному номері є рубрика, присвячена розкриттю секрету будь-якого фокусу.

Ще одна яскрава особливість, що відрізняє «Maxim» від «Men's Health» — це велика кількість малюнків. В Men’s Health майже всі статті проілюстровані фотографіями, а в «Maxim» дуже часто матеріали супроводжуються забавними картинками. Це підкреслює несерйозне, іронічне ставлення авторів до написаного тексту. В «Men's Health» зустрічаються постановочні фотографії, покликані створити легке, веселий настрій, але в основній масі фотографії лише відображають тему статті.

Обидва журнали активно використовують механізми несвідомого, але використовують їх по-різному. На сторінках «Men's Health» ми бачимо винятково красивих, стильних, успішних і задоволених життям хлопців. Журнал малює ідеальний образ чоловіка. Створюється ілюзія, що, тільки лише купивши журнал, читач може добитися того ж що і чоловіки, про яких йде мова в журналі.

" Mахім" обирає іншу стратегію: він експлуатує жіночу сексуальність. У журналі велика кількість фотографій напівоголених моделей, у той час як чоловічі образи ідеалізуються рідко. Так у читача складається враження, що, навіть будучи звичайним чоловіком, не встаючи з дивана, він може володіти цими жінками.

Список використаної літератури

1. Боренстейн Э. Ах, «Андрюша», нам ли быть в печали… Национализм современных журналов / Э. Боренстейн // О мужественности: сб. статей / [сост. С. Ушакин]. — М.: Новое литературное бозрение, 2002. — С. 360−377.

2. Вакуров В. Н., Кохтев Н. Н. Стилистика газетных жанров. — М., 1978.

3. Демченко В. Д. Часопис «Плейбой» як спосіб життя / В. Д. Демченко // Вісник ДНУ. — 2005. -№ 4. — С. 3−10

4. Дозморова С. И. Типологические особенности журналов для мужчин / М. Е. Аникина, В. В. Баранов, О. А. Воронова и др.; [под ред. М. В. Шкондина, Л.Л. Реснянкийной] // Типология периодической печати: учеб. пособ. для студентов вузов. — М.: Аспект Пресс, 2007. — С. 171−177.

5. Маркузе Г. Эрос и цивилизация: филос. исслед. учения Фрейда: пер. с англ. /

Г. Маркузе; [пер. и предисл. А.А. Юдина]. — К., 1995. — 352 с

6. Колесников Н. П. Стилистика и литературное редактирование: Учебное пособие. — М.: Ростов-на-Дону, 2003.

7. Моисеев В. А. Журналистика и журналисты. К.: Дакор, 2002. — 400 с

8. Редактирование отдельных видов литературы / Под редакцией профессора Н. М. Сикорского. — М., 1987.

9. Тертычный А. А. Жанры периодической печати. — М., 2000.

Джерела

10. Men’s Health: журнал. — 2010. — липень. — 122 с.

11. Men’s Health: журнал. — 2009. — листопад. — 122 с.

12. Maxim — 2011: журнал. — травень. — 138 с.

13. Men’s Health: журнал. — 2009. — березень. — 129 с.

14. Men’s Health: журнал. — 2009. — лютий. — 119 с.

15. Maxim: журнал. — 2008. — листопад. — 224 с.

16. Maxim: журнал. — 2009. — липень. — 126 с.