Періодичне видання як вид документа

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ НАУКИ МОЛОДІ І СПОРТУ ЦКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ КОЛЕДЖ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ Спеціальність: 5.2 010 501 «Діловодство»

Курсова робота з дисципліни

«Документознавство»

За темою:

«Періодичне видання як вид документа»

Студентки групи Дл-22к Тарасюк Віри Вікторівни Науковий керівник:

Кобиліна Юлія Миколаївна Київ 2012

ЗМІСТ ВСТУП Розділ І. Теоретичні засади розвитку періодичних видань

1.1 Сутність та розвиток періодичних видань

1.2 Специфіка періодичних видань Розділ ІІ. Сучасний стан розвитку періодичних видань в Україні

2.1 Видова та типологічна класифікація періодичних видань

2.2 Вимоги до періодичних видань в Україні

Розділ ІІІ. Перспективи розвитку періодичних видань

3.1 Вплив новітніх технологій на розвиток періодичних видань та шляхи удосконалення періодичних видань ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ

Вступ Бурхливий розвиток засобів масової комунікації, зумовлений демократичними змінами в нашій країні, лібералізацією суспільних процесів, відсутністю політичної цензури, висуває нагальну потребу більш глибокого теоретичного осмислення місця, ролі, фахового рівня, тематичної спрямованості та багатьох інших чинників періодики. В сучасний період розвитку українського суспільства успішне вирішення політичних, економічних і соціальних задач все більше залежить від дії такого суб'єктивного чинника як соціальна активність людини.

Періодичні видання мають відповідне читацьке спрямування, допомагають у вивченні конкретного питання, інформують про результати проведених наукових досліджень чи про певні події у світі, пояснюють у доступній формі основи наукових знань, є невід'ємною складовою дозвілля. Слід згадати, що кожне періодичне видання має своє цільове призначення — головну ознаку, що визначає відмінні особливості конкретного видання. Від цільового призначення залежить обсяг, характер викладу матеріалу, структура та оформлення того чи іншого видання.

Широкі можливості друкованих періодичних видань викликають необхідність вивчати механізми їх функціонування і розвитку, ефективність впливу на аудиторію. Встановлено, що при поширеності і доступності інформація стає необхідною умовою і засобом здійснення практично будь-якої соціальної діяльності: суспільно-політичної, пізнавальної, трудової та ін. Проте це відбувається лише тоді, коли зміст і форма періодичних видань змінюється відповідно до інформаційних інтересів і потреб людей.

Досліджувана тема є досить актуальною і не менш цікавою, адже періодичні видання вміщують багато інформації, яка може використовуватися в найрізноманітніших сферах нашого життя. Дану тему досліджували історики Я. Ісаєвич, В. Німчук, О. Бойко, документознавці Кушнаренко, Памохов.

Мета курсової роботи — дослідження періодичних видань, їх особливостей та видів.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

— дослідити періодичні видання як вид документа, сутність та розвиток періодичних видань;

— визначити видову та типологічну класифікацію періодичних видань;

— визначити особливості видів періодичних видань;

— розглянути вимоги до періодичних видань на теренах України та шляхи їх удосконалення.

Об'єктом дослідження є періодичні видання як основний носій розповсюдження інформації.

Предмет дослідження — класифікація періодичних видань.

Головні методи дослідження — історико-типологічний метод, метод теоретичного аналізу і систематизації, соціокультурний аналіз.

Практичне значення: результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів для конференцій, спецкурсів тощо.

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Розділ І. Теоретичні засади розвитку періодичних видань

1.1 Сутність та розвиток періодичних видань З моменту друкування матеріалів із природничих наук, видання стали прототипом наукового часопису для багатьох країн Європи. Відомо, що перші періодичні видання побачили світ у 1609році. Також відомо, що з 80-х років ХVI ст. у Лейдені працювала славетна сім'я Ельзевірів, чиї друкарні проіснували більше ста років — з них починається історія періодичних видань. Однойменна фірма зі сторічними традиціями існує донині. «Ельзевіри» яскраво вирізнялися малим форматом та оформленням — небесний глобус, так звана «Ельзевірівська сфера». Також неможливо оминути перший журнал «Journal des Sеvants», котрий був виданий 1665 року у Франції та проіснував майже 350 років.

Тема історії українських періодичних видань достеменно не досліджена сучасними науковцями. Особливості розвитку вітчизняної періодики ХVIІ - поч. ХХ ст. обумовлені низкою історичних причин, насамперед, перебування українських земель у складі різних держав — Росії, Австро-Угорщини та Румунії.

На рахунок початку української періодики, думки науковців розійшлись. Так, наприклад, В. Ігнатієнко вважає, що все почалось у 1816 році, коли вийшов «Украинский вестник». На думку М. Ясинського, першим періодичним виданням є саме «Харьковский еженедельник», 12 номерів котрого було видано Лангером 1812 року. Дослідник І. Кревецький дотримується іншої думки, вважаючи, що «періодичні видання на Україні появляються у ХVІІ на Західній Україні, у Львові». Першим періодичним виданням у Львові, а також в Україні, стверджує Кревецький, є «Gazette de Leopol» з 1776 року[1]. Перша газета українською мовою «Зоря Галицька» вийшла в Галичині 15 травня 1848 р. і видавалася до квітня 1857 р. як орган Головної Української Ради. В 1849 р. у Львові засновано урядовий часопис «Галицько-Руський вісник», котрий виходив тричі на тиждень і друкував головним чином офіційні матеріали.

На Буковині перша газета румунською і німецькою мовами вийшла у 1848 р., а в Закарпатті першою була «Церковна газета» («Церковний вісник»), що видавалася у 1856—1858 pp. у Будапешті. На Наддніпрянській Україні розвиток періодики зумовлювався політикою російського царизму. Перші газети та журнали на підросійській Україні почали видаватися на початку XIX ст. Особливої уваги заслуговує «Украинский вестник» — один із перших краєзнавчих журналів, який вміщував багато матеріалів з історії, географії, етнографії України. В його роботі брали участь Г. Квітка-Основ'яненко, П. Гулак-Артемовський, декабрист О. Раєвський, В. Каразін та ін. В Одесі з 1828 р. почала виходити щоденна газета «Одесский вестник», яка видавалася протягом 65 років. У Києві першою газетою були «Киевские объявления» (1835—1839). А в 1837 р. тут засновано газету «Воскресное чтение», яка проіснувала майже до кінця століття. У 1840 p. М. Максимович розпочав видання альманаху «Киевлянин», котрий вийшов всього тричі[26].

Наприкінці XIX ст. кількість періодичних видань помітно зросла. У багатьох містах почали виходити масові щоденні газети. У Західній Україні першою щоденною газетою (з 1888 р.) стала львівська газета «Діло» (1880—1916). У 1882 р. у Києві був заснований журнал «Киевская старина», який перетворився на головний друкований орган Київської Громади. Протягом 25 років на його сторінках друкувалися численні історичні джерела, наукові праці з українознавства, книжкові огляди тощо[26]. Наприкінці XIX ст. українські часописи виникли й поза межами України. Най відоміший із них — «Громада» (1878—1882), заснуваний у Женеві М. Драгомановим. Завдяки участі в ньому І. Франка, М. Павлика, С. Подолинського та інших відомих діячів це видання набуло великої популярності.

Всього в Україні до 1917 р. видавалося 1200 назв газет. На жаль, не всі з них збереглися. Найповніша колекція тогочасної періодики представлена в Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського (320 назв). Із встановленням радянської влади періодика стала розглядатися більшовиками як головна ідеологічна зброя у боротьбі за «радянізацію» України, а встановлення жорсткого партійного контролю над нею призвело до збіднення її змісту. Для всіх видань запроваджувалася цензура.

Проблеми дослідження української періодики обговорювалися на першій (1993), другій (1994) та третій (1995) наукових конференціях, які проводив Науково-дослідний центр періодики ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України. Дискусії засвідчили, що вивчення історії українських періодичних видань, аналіз періодики епохи тоталітаризму, часів перебудови та сучасного стану, перспектив її розвитку є вкрай необхідним і актуальним завданням. Окрім цього, науковці наголошували на необхідності дослідження періодичних видань української еміграції та іншомовних часописів, які виходили на етнічних українських землях. Черговим кроком у висвітленні історії та проблематики дослідження української періодики стала наукова праця М. М. Романюка «Здобутки і прорахунки дослідників української преси: погляд у XXI ст.» (Львів, 2001). Вчений намагався дати відповідь на запитання: що зроблено в межах таких проблем і чи вдалося нам визначити найважливіші методологічні засади наукових досліджень преси («нові підходи, критерії, принципи систематизації, аналізу й наукового роз’яснення журналістських явищ минулого»)[26].

Одначе досі мова про українську періодику велася головним чином на основі дослідження збережених першоджерел, архівних матеріалів чи сучасних підручників з історії вітчизняної періодики. Так, науково-просвітницьку пперіодику України XIX — першої третини XX століття дослідив О. Коновець, газетні інформаційні моделі - О. Мелещенко становлення та розвиток системи періодичної преси Катеринославської губернії 1838−1917 років — О. Школьна. В. Власенко у своїй кандидатській дисертації «Українська преса як фактор впливу на міжнародну діяльність держави…» показав вплив друкованих засобів масової інформації різного політичного спрямування на міжнародну діяльність держави на прикладі становлення та розвитку відносин між Україною та НАТО у 90-х роках. Зокрема наголошено на важливості налагодження співпраці між пресою та владними структурами, причетними до прийняття зовнішньо-політичних рішень з метою відстоювання державних інтересів України на міжнародній арені. Н. Сидоренко проаналізувала етапи та специфіку формування української періодики першої половини XX століття (1914;1950) у таборах військовополонених, інтернованих частин Армії УНР та Української Галицької Армії, переміщених осіб і біженців на території Європи (Німеччина, Австрія, Угорщина, Чехія, Польща, Італія, Великобританія), Азії (Далекий Схід, Росія) та Північної Африки (Єгипет).

У період з 1982 до 2000 року українські науковці підготували й захистили понад сорок дисертаційних досліджень, що безпосередньо стосувалися вітчизняних періодичних видань (друкованих засобів масової інформації). Українській періодиці присвячені дослідження І. Мельника, Н. Остапенко, І. Лубковича, С. Костя, І. Крупського, Б. Чернякова, В. Гошовської, А. Денисенка, Г. Конторчук, Є. Макаренко, В. Ваколюка та інших у 80-ті роки XX століття: В. Іванова, М. Тимошика, Є. Сибиренко-Ставрояні, Т. Карпової, М. Недопитанського, О. Сербенської, О. Мелещенка тощо — у 90-ті роки XX століття: В. Бадрака, Н. Сидоренко та інших дисертантів — у 2000 році. Тільки впродовж 90-х років учені-пресознавці опублікували майже півтори тисячі наукових статей, дванадцять монографій, понад десять навчальних посібників, двадцять чотири збірники праць, шістнадцять матеріалів наукових конференцій. Проте нині цього замало. Необхідно розробити єдину наукову концепцію досліджень, періодизацію процесу розвитку українських періодичних видань, методології та методики.

Окремим періодом дослідження української періодики в кандидатських і докторських дисертаціях може бути останнє десятиріччя минулого століття.

У 90-ті роки XX століття було відкрито доступ до колишніх спецфондів, до неопрацьованих масивів періодики й знято «табу» на заборонені теми. Стало зрозуміло, що значна частка української преси в Україні та за її межами — ще не вивчена. Тут є кілька чинників — радянські (ідеологічні догми та застосування марксистсько-ленінської методології), закордонні - акцентування уваги на національно-патріотичних виданнях (хоч це — позитивний факт) та применшення історичної ролі у розвитку національної культури преси інших напрямів, зокрема соціалістично-радикального (видання І. Франка, М. Павлика, М. Драгоманова та ін.). Опрацювання української періодики ускладнює і те, що вона зберігається в багатьох архівах, музеях, бібліотеках та приватних колекціях різних країн.

Крім того, серед науковців не було вироблено спільних підходів і методологічних принципів дослідження періодики. Так, закордонні дослідники здебільшого дотримувались об'єктивно-хронологічної систематизації матеріалу, а радянські - механічно переносили на всеукраїнський грунт ленінську періодизацію визвольного руху в Росії, нехтуючи національними особливостями української періодики. Розрізняють два наукових підходи до вивчення періодики: загальноаналітичний (вивчення історії виникнення і функціонування певного видання чи групи видань) і конкретно-аналітичний (дослідження певної проблеми за матеріалами періодичної преси). Як правило, обидва підходи орієнтовані на змістово-описовий аналіз періодичних видань на основі фронтального чи комплексного методу їх вивчення. Крім того, останнім часом застосовують ще й контент-аналіз, щоб виявити підраховані ознаки, риси, характеристики, джерела (частоту використання певних термінів, газетних рубрик тощо). Такі дії відображають й істотні аспекти змісту. Якісний зміст стає придатним для точних обчислювальних операцій, а результати аналізу — об'єктивнішими.

Отож, дослідивши історію періодики, зокрема української, ми визначили, що осередком її розвитку є Західна Україна ХІХ століття, під егідою інших країн, в складі яких перебівала на той час Україна. Також стало відомо, що за період свого існування періодичні видання пройшли декілька етапів розвитку. На даному етапі розвитку української періодики необхідно ще визначити найважливіші методологічні засади наукових досліджень. Виокремити нові підходи, критерії, принципи систематизації, аналізу й наукового роз’яснення явищ минулого. Конче потрібним і актуальним є подальше вивчення історії українських періодичних видань, аналіз періодики епохи тоталітаризму, часів перебудови та сучасного стану. Водночас матимемо можливість говорити і про перспективи розвитку вітчизняної періодики. Усе це необхідно для розробки загальноприйнятої наукової концепції дослідження українських періодичних видань; підготовки фундаментальної праці з історії української періодики, повної бібліографії українських періодичних видань, енциклопедичного словника тощо.

1.2 Специфіка періодичних видань

«Періодика» — грецьке слово, що означає «той, що знову приходить, наступає або повертається». Періодичне видання виходить через певні проміжки часу постійним для кожного року числом номерів (випусків), нумерованими чи датованими випусками, що не повторюються за змістом, однотипно оформленими, мають однакову назву.

За ознакою регулярності виходу в світ періодичні видання можуть бути щоденними, щотижневими, щомісячними, щоквартальними, щорічними і т. ін.

За місцем випуску й сферою поширення розрізняють:

місцеві (у межах однієї області, міста, одного або кількох районів, підприємства, установи, господарства або навчального закладу);

регіональні (Автономної Республіки Крим), загальнодержавні (національні), зарубіжні періодичні видання.

Виділяють шість основних видів періодичних видань: газета, журнал, бюлетень, періодичний збірник, календар, експрес-інформація.

Пласт вітчизняної газетно-журнальної періодики дуже різноманітний, але в ньому є низка ознак, за якими можна визначити спільне і відмінне, тобто вибудувати певну систему. Типологізація сучасної періодики здійснюється на основі двох видів ознак: головних і другорядних. Головні ознаки: а) ознака тематичної масштабності та рівня охоплення аудиторії (загальнонаціональна, регіональна періодика); б) ознака власності (бюджетна, комерційна періодика); в) жанрова ознака (інформаційно-масова, аналітична періодика). Другорядні ознаки: професійно-галузева (відомчі видання, «ділова» періодика); ідеологічна (партійна преса); розважальність («глянцеві» видання, таблоїди).

Отже, розглянемо окремі типи сучасної періодики за шкалою вищезазначених ознак:

1.Загальнонаціональна періодика. Це видання, що охоплюють загальнонаціональну проблематику, висвітлюють загальнонаціональні процеси, порушують питання на рівні держави, відстоюють інтереси всіх громадян. Перелік таких видань досить великий: від парламентської газети «Голос України» до популярного столичного видання «Сегодня». Однак треба визнати, що, на жаль, сьогоднішня загальнонаціональна періодика не відповідає достатньою мірою загальнонаціональному масштабу. Зокрема, нею замовчується багато важливих проблем, обговорення яких необхідне для самоосмислення суспільства. Тут домінує столична проблематика, висвітлення колізій у середовищі політикуму. Тому звужується масштабність впливу. Деякі популярні столичні видання, що претендують на статус загальнонаціональних, маловідомі в «глибинці». Стратегічним завданням для цього виду періодики є формування у свідомості читацької аудиторії відчуття суспільної єдності та державної цілісності: щоб донеччанин і львів'янин сприймали один одного як кревні співвітчизники. На процес формування такого світосприйняття негативно впливає політтехнологічний розподіл України на Схід і Захід.

Регіональна періодика висвітлює місцеві проблеми. Від адекватності їх висвітлення залежить успіх цього типу преси. Регіональні газети мають бути приземленими, тобто не цуратися суто побутових тем: ціни на місцевому базарі, рейтинг побутово-розважальних закладів тощо. Західний досвід рекомендує ще й використовувати місцеву періодику як засіб комунікації для місцевої громади (інформація про події, що відбулися за останній період у житті самих читачів, або ж про ті, учасниками яких вони були). Читачів приваблює також перспектива стати одним із героїв газети.

2.Бюджетна періодика, за різними даними, нині становить близько 20%, решта 80% - у приватній сфері. Останнім часом точаться дискусії щодо доцільності роздержавлення бюджетних періодичних видань. Проте цілковита відмова від цього виду періодики є передчасною. Практика засвідчує: бюджетні видання «Голос України» та «Урядовий кур'єр» мають попит як інформаційні канали зв’язку між владою і громадськістю. Фінансована державою преса частково сприяє утвердженню відкритості влади. Головний докір, що висувається на адресу цього виду мас-медіа, — маніпулятивність і статичність. Тут бракує менеджерського розмаху. У бюджетних періодичних виданнях менше можливостей для творчого маневру через жорстку підзвітність і недостатнє фінансування.

Комерційна періодика. Тут інформація виступає товаром. У цьому полягає головна відмінність комерційних періодичних видань. Їхній успіх ґрунтується на доступності викладу інформації, максимальному наближенні до читацької аудиторії. Комерційна періодика націлена на прибуток, тому вона уникає крайніх, радикальних оцінок, щоб не конфліктувати з владою і не відштовхувати широкий загал аудиторію. Комерційні видання прагнуть бути максимально корисні читачеві, давати йому інформацію, корисну в побуті, соціальному, виробничому житті. Підтвердженням цього є феномен газети «Порадниця». Непримітне видання завдяки продукуванню інформації винятково побутового характеру та продуманій схемі маркетингу має велику аудиторію і, відповідно, комерційний успіх. Водночас такі газети втрачають більш освіченого читача, і рейтинг їхнього впливу стає незначним.

3.Інформаційно-масова періодика надає перевагу інформаційним жанрам. Тут усе спрямоване на те, щоб читач легко спожив інформацію: стислий виклад головних подій, пізнавально-розважальна тематика, зручний формат (здебільшого А4), аби можна було читати в тісняві громадського транспорту. У стилістиці переважають спрощені форми: необтяжлива для сприйняття конструкція речень, тезисний характер міркувань, «стьобна» манера письма (про серйозне жартома).

Аналітична періодика — нечисленна, неприбуткова, але впливова, адже орієнтується на елітні прошарки суспільства. Вітчизняним взірцем аналітичної періодики можна вважати тижневик «Дзеркало тижня». Незаангажованість, поінформованість, професійне використання соціологічної бази (здебільшого дослідження «Центру Разумкова»), наявність інформаційних джерел у вищих ешелонах влади — усе це формує імідж «Дзеркала тижня» як впливового видання, такого собі «санітара» при владі.

Деякі періодичні видання намагаються поєднувати інформаційність з аналітичністю. Однак поки що успішних варіантів немає. Так, шановане приватне видання «День», прагнучи бути інформаційно-аналітичним, поступається накладом як масовим, так й аналітичним виданням. Отже, з комерційної точки зору таке «схрещення» не зовсім виправдане. Газетна бізнес-практика засвідчує - ліпше орієнтуватися на певний прошарок аудиторії і будувати відповідну менеджерську стратегію.

4. «Ділова» періодика вважається найприбутковішим газетно-журнальним типом. Її аудиторія — соціально активна, заможна й оцінює інформацію як товар. Тому «ділові» проекти економічно вигідні й успішні. Фахівці називають «Бізнес» флагманом «ділової» періодики, орієнтованим на великий і середній бізнес. Тижневик «Галицькі контракти» відстоює інтереси малого бізнесу. Розмежування обох однотипних видань проходить не лише по лінії аудиторії. Дані видання мають різні дні виходу у світ, різні формат, стилістику тощо. У цілому «ділові» видання орієнтуються на роль інформаційного «супермаркета» і лобіста інтересів бізнесу.

5. Партійна періодика — форма інформаційного супроводу (обслуговування) організаційно-пропагандистської діяльності партії. Без цього партія не матиме ефективного впливу. Будь-яка діяльна партія рано чи пізно постає перед проблемою організації своєї інформаційної мережі. Однак часто партійне видання нагадує «бойовий листок»: гасла, звинувачення опонентів тощо.

6. Оцінки розважального сегмента в періодиці неоднозначні. Представники еліти трактують його здебільшого негативно, як вияв несмаку й маскульту. Однак розважальний тип періодики розвивається чи не найуспішніше. На думку науковців, його привабливість для аудиторії мотивована насамперед ознакою ілюзії. Розважальність, окрім позитивного емоційного заряду, створює ефект «світла в кінці туннелю». Тобто серед аудиторії виникають певні ілюзорні відчуття, що підвищують необхідний для індивіда життєвий тонус.

Отже, типологічна характеристика сучасної періодики дає можливість:

— сприймати періодику як цілісну систему;

— уникати хаотичності в інформаційному менеджменті;

— ефективніше виконувати свою медійну функцію (як у соціальному, так і бізнесовому розумінні).

Розділ ІІ. Сучасний стан розвитку періодичних видань в Україні

2.1 Видова та типологічна класифікація періодичних видань Необхідність та потреба в забезпечені соціуму інформацією призвела до виникнення та розвитку періодичних видань. Виділяють шість основних видів періодичних видань: газета, журнал, бюлетень, періодичний збірник, календар, експрес-інформація.

Газета — основний вид періодичного видання, що виходить через короткі проміжки часу, що містить офіційні матеріали, оперативну інформацію і статті з актуальних суспільно-політичних, наукових, виробничих та інших питань, а також літературні твори й рекламу. Походження терміну «газета» пов’язують з назвою італійської монети gazzetta, за яку звичайно продавали рукописні повідомлення новин, що з’явилися в XVI в. у Венеції. У різних мовах поняття «газета» передають й інші терміни: newspaper (англ.), Zeitung (нім.), journal (фр.) і т.ін.

Газети розрізняють:

за періодичністю виходу (щоденні, щотижневі);

за масштабами (центральні або загальнонаціональні, регіональні, місцеві (обласні, районні, міські), корпоративні (компаній, університетів);

за профілем (масової орієнтації, спеціалізовані (професійні)).

У кожної газети є своя цільова аудиторія певного масштабу (залежно від тиражу), професійного й соціально-демографічного профілю. Газета виходить через певні проміжки часу (щодня, кілька разів на тиждень, раз в тиждень тощо).

Видова класифікація газет:

— Громадсько-політична газета — газета, яка систематично висвітлює питання внутрішньої та зовнішньої політики держави та міжнародного життя;

— спеціалізована газета — газета, яка систематично висвітлює окремі проблеми громадського життя, науки, техніки, культури та інших галузей діяльності і призначена певним категоріям читачів. За тематичною спрямованістю, цільовим і читацьким призначенням спеціалізовані газети розрізняють: з питань економіки і бізнесу, медичні, спортивні, з питань культури, літератури, мистецтва, релігійні, рекламні, для дозвілля, для дітей та юнацтва;

— спеціальний газетний випуск — газетне видання, підготовлене з якоїсь нагоди виїзною або громадською редакцією основної газети з метою оперативного доведення необхідної інформації читачеві, що має назву основного видання і виходить протягом обмеженого часу із зазначенням поточного і валового номерів, року і дати.

Типологічна класифікація газет:

— за функціональною ознакою виділяють три види газет: загальнополітична, спеціалізована й спеціальний випуск.

— за читацькою адресою спеціалізовані газети подрозділяють на: професійну газету, що адресована фахівцям різної кваліфікації, профспілкову, партійну і ін. газети.

— за тематичною спрямованістю, цільовому й читацькому призначенню спеціалізовані розрізняють такі газети: з питань культури, літератури й мистецтва, релігійні, рекламні, для дозвілля, для дітей і юнацтва

— за видавцем (засновником) виділяються газети державних, партійних, профспілкових, кооперативних, комерційних організацій, творчих спілок, товариств і т.ін.

— за часом випуску газети розподіляться на ранкові й вечірні; за періодичностю — на щоденні («Слобідський край», «Вечірній Київ»), щотижневі («Культура i життя») і щомісячні («Книги України», «Книжковий кур'єр»).

— за місцем видання й домінуючою сферою поширення газети поділяються на загальнонаціональні, місцеві, багатотиражні.

— за матеріальною конструкцією газета — це не тільки окремий її номер, одиничний випуск, але й комплект.

Велике місце в газеті займають ілюстрації (документальні й художні, фотосюжети, малюнки, схеми тощо.). Графічна індивідуальність газети залежить від особливостей оформлення текстів і заголовків, способу верстки, від рівня поліграфії та майстерності виконавців.

Газета може мати додаток чи додатки у вигляді окремих газетних випусків чи газетно-журнальних видань, які мають самостійну назву, а також платівок, дискет або інших матеріальних носіїв аудіовізуальної інформації.

Кожен номер газети має сукупність визначених постійних елементів:

заголовок газети;

сторінки номера;

текстові матеріали, їх заголовки;

ілюстрації тощо.

На вигляд газети суттєво впливає її формат, обсяг, кількість сторінок. Формат газети визначається розмірами паперу, на якому вона друкується. Для газет з великим накладом використовується аркушевий папір. Загальноприйнятими для газет є такі формати: А2, А3, А4.

Найбільш вживані реквізити газети:

Зображення нагород (якщо є);

Назва організації вищого рівня (якщо є);

Назва виду документа (газета);

Довідкові дані про організацію видавця;

Реєстраційний індекс;

Місце складання або видання;

Заголовок газети;

Дата/або номер видання;

Текст, що поділяється на рубрики.

Журнал (фр. journal — щоденник, газета) — періодичне журнальне видання, що містить статті або реферати з різних суспільно-політичних, наукових, виробничих і інших питань, а також літературно-художні твори, що мають постійну рубрикацію, офіційно затверджене як даний різновид видання. Перші журнальні видання з’явилися в Західній Європі на початку ХVIІ ст. ідея створення першого літературного журналу належала французу Теофрасту Ренодо, який опублікував у своєму «Bureau d’Adresse» реферати з літературних і наукових тем. Хронологічно першим журналом був «Journal des Sеvants» (1672 р.), випущений родиною паризького парламенту Дені де Салло. За майже 400 років свого існування періодичний журнальний друк значно виріс. Від ізольованих поодиноких органів він виріс до тисяч видань, що стали невід'ємною часточкою сучасної культури.

Традиційно журнальне видання виходить у вигляді блоку скріплених палітуркою аркушів друкованого матеріалу визначеного формату в обкладинці та з палітуркою. Видова класифікація журналів базується на двох принципах: читацькій адресі; функціональному призначенні видань.

— за читацькою адресою виділяють журнали, призначені для читачів-фахівців і для читачів-неспеціалістів — масового читача й окремих його груп.

— за функціональним призначенням розрізняють сім різновидів журналів: суспільно-політичний, науковий, науково-популярний, виробничо-практичний, популярний, літературно-художній і реферативний. Під суспільно-політичним розуміють журнал, що містить статті й матеріали актуальної суспільно-політичної тематики для широкого кола читачів. До наукового відносять журнал, призначений науковцям, що містить статті й матеріали про теоретичні дослідження, а також прикладного характеру. Науково-популярний — це журнал, що містить статті й матеріали про основи наук, про теоретичні чи експериментальні дослідження в галузі науки, культури й практичної діяльності. Виробничо-практичний — це журнал, що містить статті й матеріали за технологією, технікою, економікою, організацією виробництва або практичної діяльності, методичні розробки та ін. Популярний — журнал, що містить статті й матеріали з питань культури, спорту, побуту та ін., він призначений широкому колу читачів. Літературно-художній — це журнал, що містить твори художньої літератури, а також публіцистичні й критичні статті й матеріали. Реферативний журнал — періодичне реферативне видання, офіційно затверджене як журнал.

— за матеріальною конструкцією (структурою) журнал — тип видання, для якого є типовим великий формат, невеликі берега (поля), набір шрифтом одного кегля, малюнки, рухомі колонтитули, двошпальтові смуги (полоси). Титульний аркуш не є обов’язковим елементом журналу. У деяких випадках він взагалі відсутній. Усі журнали скріплюються обкладинкою, на якій обов’язково зазначаються вихідні дані видання.

Визначені постійні елементи журналу:

Заголовок журналу;

Заголовки рубрик;

Нумерація сторінок;

Текстові матеріали, їх заголовки;

Ілюстрації, рекламні матеріали;

Зміст;

Бібліографічні відомості;

Реферат;

Обкладинка;

Палітурка тощо.

Основні реквізити журналу:

Зображення нагород (якщо є);

Назва організації вищого рівня (якщо є);

Назва виду документа (журнал);

Довідкові дані про організацію;

Реєстраційний індекс;

Місце складання або видання;

Заголовки;

Дата та номер;

Текст публікацій.

Список українських газет та журналів міститься у Додатку1.

Бюлетень (фр. bulletin — офіційний документ) — періодичне або продовжуване видання, що випускається оперативно, має ознаки журнального або газетного видання, містить матеріали організації, яка його видає. Періодичні бюлетені, як правило, мають постійну рубрикацію. В окремих випадках бюлетені можуть випускатися протягом короткого часу, обмеженого періодом проведення певного заходу.

Видова класифікація бюлетенів:

Нормативний бюлетень — бюлетень матеріалів нормативного, директивного чи інструктивного характеру, що видається, як правило, державним органом.

Довідковий бюлетень — бюлетень довідкових матеріалів, розташованих у порядку, зручному для їхнього швидкого пошуку.

Бюлетень-хроніка — бюлетень повідомлень щодо діяльності установи, яка його видає.

Бюлетень-таблиця — бюлетень фактичних даних цифрового чи іншого характеру, відображених у вигляді таблиці.

Рекламний бюлетень — бюлетень викладених у привабливій формі відомостей щодо виробів, послуг та заходів з метою створення попиту.

Бюлетень статистичний — бюлетень-таблиця, змістом якої є оперативні статистичні дані, що характеризують певну сферу життя та діяльності суспільства.

За оформленням бюлетені майже не відрізняються від журналів, проте мають вузьке тематичне направлення, тобто присвячуються будь-якому, але чітко визначеному, колу питань (наприклад, бюлетень довідкових матеріалів щодо набору до різних вищих навчальних закладів України).

Збірник — періодичне видання, що містить ряд творів, пов’язаних між собою темою, структурою.

Періодичні збірники мають певну схожість із журналами: виходять регулярно, під єдиним заголовком, послідовно, мають цифрове та хронологічне позначення, але не мають офіційного затвердження як журнал. Збірники, що тривають, відрізняються, в основному, тим, що видаються у міру накопичення матеріалу, що призначається для публікації, тобто не мають певної періодичності (наприклад, «Наукові і технічні бібліотеки», «Науково-технічна інформація» та ін.). Специфіка такого збірника полягає в такому: можлива відсутність у збірнику постійних розділів, що повторюються; наявність випусків з приватними заголовками, що відображають їх тематичну спрямованість. Матеріали збірника різнорідні, незалежні один від одного. Це, як правило, збірники наукових праць установ «Праці», «Вчені записки», «Доповіді», «Альманахи», реферативний журнал «Інформатика» та ін.

Збірники (періодичні й такі, що продовжуються) видаються постійно діючим колективом, рідше — видавництвом. Традиційно періодичний збірник — це тип періодичного видання, що містить ряд творів декількох авторів, інформаційні, наукові, художні та інші матеріали.

Основні елементи збірника:

титульний аркуш;

вихідні відомості;

вихідні дані;

зміст;

колонтитул;

анотація та реферат.

Календар (лат. calendarium — боргова книжка) — періодичне довідкове видання, що містить послідовний перелік днів, тижнів, місяців даного року, а також інші відомості різного характеру.

Календарі можуть бути щорічниками, щомісячниками, тижневиками, щотижневиками.

За матеріальною конструкцією виділяються чотири види календарів:

— Табель-календар — аркушеве видання календаря-щорічника з переліком днів року, розташованих за місяцями у вигляді таблиці;

— Відривний (перекидний) календар — настінний (настільний) календар-щорічник, у якому для кожного дня, тижня чи місяця відведено окремі аркуші, що відривають чи перекидають;

— Календар книжкового типу — календар-щорічник, який випускається у вигляді книжкового видання, з матеріалами, підібраними відповідно до певної тематики і призначений певним категоріям читачів.

— Календар знаменних дат — календар-щорічник (щоквартальник, щомісячник, щотижневик) із вибірковим переліком днів року, пов’язаних із певними пам’ятними подіями та відомостями щодо цих подій. Структурною одиницею календарів знаменних дат є довідкова стаття, що подає відомость про ту або іншу пам’ятну дату.

Календарі можуть випускатися у вигляді листівок, плакатів чи книжного блоку. Вони можуть бути у вигляді кишенькового прямокутника, будиночка трикутної форми з підставкою знизу, настінного з пружинками чи без них. Перший друкований календар з’явився у 1448 р. Це був «Астрономічний календар», виготовлений Йоганом Гуттенбергом і являв собою аркуш розміром 6772 см і був настінним. У нашій країні перша спроба регламентувати, у які дні що необхідно було робити, була зроблена в 1076 р. в «Ізборнику Святослава». Проте видавати календарі стали лише в XVI-XVII ст., а саме перший аркушевий календар з’явився у 1581 р., видрукований він був Острозькою друкарнею Івана Федорова.

Експрес-інформація — періодичне реферативне видання, що містить розширені й зведені реферати, що складаються з найбільш актуальних зарубіжних опублікованих матеріалів або вітчизняних неопублікованих документів, що вимагають оперативного сповіщення. Експрес-інформація містить короткі відомості, призначені для оперативного інформування користувачів.

Специфіка експрес-інформації полягає в такому:

1) тут відображаються відомості про важкодоступні зарубіжні першоджерела й неопубліковані вітчизняні документи;

2) реферати, що входять до складу бібліографічного запису, детальні й докладні;

3) вони можуть ілюструватися, чим відрізняються від реферативних журналів.

Експрес-інформація належить до книжкового видання і відображає однорідну інформацію.

Таким чином ми ознайомилися з видовою та типологічною класифікацією періодичних видань та визначили їх основні види, а саме:

Газета — основний вид періодичного видання, що виходить через короткі проміжки часу, що містить офіційні матеріали, оперативну інформацію і статті з актуальних суспільно-політичних, наукових, виробничих та інших питань, а також літературні твори й рекламу.

Журнал — періодичне журнальне видання, що містить статті або реферати з різних суспільно-політичних, наукових, виробничих і інших питань, а також літературно-художні твори, що мають постійну рубрикацію, офіційно затверджене як даний різновид видання.

Бюлетень — періодичне або продовжуване видання, що випускається оперативно, має ознаки журнального або газетного видання, містить матеріали організації, яка його видає.

Збірник — періодичне видання, що містить ряд творів, пов’язаних між собою темою, структурою.

Календар — періодичне довідкове видання, що містить послідовний перелік днів, тижнів, місяців даного року, а також інші відомості різного характеру.

Експрес-інформація — періодичне реферативне видання, що містить розширені й зведені реферати, що складаються з найбільш актуальних зарубіжних опублікованих матеріалів або вітчизняних неопублікованих документів, що вимагають оперативного сповіщення.

Також було визначено основні реквізити періодичних видань, їхнє цільове призначення та етапи розвитку.

2.2 Вимоги до періодичних видань в Україні

В сучасних умовах розвитку періодики з боку законодавства висуваються нижчевикладені вимоги до періодичного видання.

Вимоги до поліграфічного виконання періодичного видання:

Формат періодичного видання визначається розміром газетної сторінки, встановлюється видавцем та узгоджується з поліграфічним підприємством залежно від її обсягу та формату паперу. Формат періодичного видання повинен відповідати ГОСТ 9254 та вимогам цього стандарту. Періодичне видання може мати вкладку форматом, що являє собою частку від його формату. Згідно з ГОСТ 9254 допустиме відхилення від формату не повинно бути більше 2 мм. Допускається відхилення від формату не більше + 2 мм, — 5 мм для періодичних виданнь, що друкуються на аркушних машинах.

Текст повинен розміщуватися у вигляді шпальт, кількість яких на сторінці залежить від формату періодичного видання. Довжина рядка шпальти повинна бути не менше 2 ¼ кв (40,5 мм), довжина рядка обкладу — не менше 1 ¾ кв (31,5 мм). Проміжок між шпальтами повинен бути не менше 12 п. Проміжок між вертикальною відокремлювальною лінійкою та текстом повинен бути не менше 6 п. Відстань, від ілюстрації до текстівки повинна бути не менше 10 п. Для складання тексту одного номера періодичного видання слід застосовувати шрифт не менше двох гарнітур. При цьому обсяг тексту, складеного шрифтами рублених гарнітур, повинен становити не більше 50% всього обсягу тексту періодичного видання, а обсяг тексту з похилим або курсивним накресленням вічка шрифту — не більше 1000 знаків на одній сторінці. Для відокремлення тексту окремих тематичних сторінок, добірок від інших матеріалів номера періодичного видання, вони повинні бути складені шрифтом контрастних гарнітур. Текст з довжиною рядка більше 3 ¾ кв (67,5 мм) кегля менше 10; необхідно складати шрифтом з засічками, Текст теле-, радіопрограм, реклами повинен бути складений шрифто

кегля не менше 6 п. Текстівки в газеті повинні бути складені шрифтом кегля не менше 8 п. Текст, призначений для друкування чорною фарбою на кольоровому та сірому фоні, повинен бути складений з урахуванням вимог таблиці 2(міститься у додатку).

Нормативні посилання вимог до періодики:

— ДСТУ 3017−95. Видання. Основні види. Терміни та визначення;

— ДСТУ 3772−98. Оригінали для поліграфічного відтворення. Загальні

технічні вимоги;

— ГОСТ 6445–74. Бумага газетная. Технические условия;

— ГОСТ 9094–89. Бумага для печати офсетная. Техпнческие условия

— ГОСТ 9254–77. Газеты. Размеры;

— ГОСТ 45.18−86. Издания периодические. Упаковка й маркировка.

Технічні вимоги до періодичних видань:

Для випуску періодичних виданнь застосовується комплект оригіналів сторінок періодичних виданнь на прозорому (фототехнічна плівка або плівка для принтера) або непрозорому матеріалі, а також на магнітному носієві інформації. Комплект оригіналів сторінок періодичних виданнь на магнітному носієві повинен бути записаний на устаткованні, сумісному з устаткованням поліграфічного підприємства, з використанням ідентичного програмного забезпечення. Текстові та ілюстраційні оригінали, що застосовуються для випуску періодичних виданнь, повинні відповідати вимогам ДСТУ 3772 6. Оригінали усіх сторінок одного періодичного видання повинні бути одного формату та виготовлені на матеріалі одного виду з однаковою оптичною густиною.

Прямокутність і прямолінійність сторінок періодичного видання на оригіналі обов’язкова. Допускається перекіс верхнього краю оригіналу сторінки періодичного видання та перекіс рядків тексту не більше 2 мм. Висота сторінки без полів на всіх оригіналах одного періодичного видання повинна бути однаковою. Допустиме відхилення ± 1,5 мм або ± 4,5п. Лініатура растра ілюстраційних оригіналів повинна становити для офсетних друкарських форм не менше ЗО см'1; для форм високого друку — не менше 24 см-1. Оптична густина прозорого бригіналу повинна бути достатньою для отримання якісної копії. Інтервал оптичних густин повинен бути не менше 2,2 Б. Зображення тексту на оригіналі повинно мати однакову оптичну густину. Допустиме відхилення оптичної густини зображення на великих темних ділянках в межах одного оригіналу та комплекту оригіналів періодичного видання ±0,1 Б.

Оригінали сторінок багатоколірного періодичного видання повинні бути у вигляді комплекту кольороподілених оригіналів сторінок (фотоформ). До комплекту оригіналів повинні додаватися відбитки, отримані на принтері. На оригіналах повинні бути мітки суміщення (в чотирьох кутах) і мітки фальцювання. Відхилення від суміщення повинно бути не більше 0,05 мм.

Комплект оригіналів періодичного видання повинен містити вихідні відомості, оформлені відповідно до статті 32 Закону України про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні № 2782-ХІІ від 16.11.92.

На кожній сторінці оригіналу періодичного видання (крім першої) повинні бути колонтитул і колонцифра.

Текст, призначений для друкування на кольоровому та сірому фоні оптичною густиною більше 0,40 Б, повинен бути складений виворітним шрифтом кегля не менше 9 п на шпонах (зі збільшеним інтерліньяжем). Текст обсягом до 3000 зн. може бути складений шрифтом прямого напівжирного п креслення вічка кегля 8 п, а обсягом до 1000 зн. може бути складений шріфтом похилого накреслення вічка. Для друкування тексту кольоровими фарбами на кольоровому фоні необхідно застосовувати шрифтом кегля не менше 10 п. Для друкування періодичних видань, залежно від способу друку, може використовуватися офсетний папір за ГОСТ 9094 чи газетний папір за ГОСТ Допускається використання іншого паперу з показниками якості, не нижчими показників якості наведеного паперу.

Зображення на періодичному виданні повинно бути чітким, однакової контрасності як в одному примірнику періодичного видання, так і в усьому тиражі. Кольорові зображення повинні відповідати оригіналові, бути насиченіими та зберігати всі кольори. Інтервал оптичних густин між великою деталлю зображення, віддрук (ваною чорною фарбою, та папером повинен бути не менше 0,7 Б. Фарби на зображенні повинні бути суміщеними. Для двофарбової друку з розташуванням різнокольорових зображень на відстані 0 н- 0,3 м; відхилення від суміщення фарб не повинно бути більше 0,4 мм, а на відстань більше 3 мм — більше 1,5 мм. Для багатофарбового друку відхилення вісуміщення фарб не повинно бути більше 0,4 мм для жовтоїфарби та 0,3 м.' для інших фарб.

Лицьовий і зворотний бік періодичного видання повинні бути суміщені. Відхилення від суміщення повинно бути не більше 2,0 мм. Фальцювання та відрізування періодичного видання повинно бути чітким. Відхилення від лінії відрізування та лінії фальцювання повинно становити не більше 2,0 мм. Мінімальний розмір полів сторінок періодичного видання, що друкуються на аркушних машинах, повинен бути не менше 5 мм, а тих, що друкуються на рулонних машинах, — не менше 10 мм.

Загальні вимоги до інформації у періодичних виданнях:

1. Статті у періодичних виданнях повинні бути актуальними, оригінальними та публікуватися авторами вперше.

2. Зміст статті періодичних видань викладається за планом: постановка проблеми в загальному вигляді та її зв’язок з важливими науковими чи практичними завданнями; аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання цієї проблеми і на які спирається автор; виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття; формулювання цілей статті (постановка завдання); виклад основного матеріалу дослідження з певним обґрунтуванням отриманих наукових результатів; висновки з даного дослідження й перспективи подальших розвідок у цьому напрямку. Усі перелічені елементи повинні бути стилістично представлені в тексті, але графічно виділяти їх не треба.

3. Стаття періодичних виданнь повинна супроводжуватися рецензією провідного фахівця (доктора, професора) або витягом з протоколу засідання кафедри (наукового відділу) з рекомендацією до друку.

4. Стаття у періодичних виданнях записується на дискету або диск, перевірені на відсутність вірусів. Файл повинен мати назву за прізвищем автора, наприклад, Sidorov. Копія файлу записується у форматі RTF. Інших записаних файлів на дискеті не повинно бути.

5. В одному номері журналу публікується, як правило, тільки одна стаття автора, у тому числі із співавторами.

6. Стаття повинна бути підписана автором (авторами), який несе відповідальність за науково-теоретичний рівень матеріалу, що публікується.

7. Статті, що не відповідають установленим вимогам до оформлення й подання, не розглядаються й не публікуються.

8. Для оперативного зв’язку редактора з авторами рекомендується супроводжувати статтю відомостями про автора, де повинні бути повністю вказані прізвище, ім'я, по батькові, посада, учений ступінь, учене звання автора, поштова адреса, службовий і (або) домашній телефони.

Наукові фахові журнали та інші періодичні наукові фахові видання можуть бути включені до переліків наукових фахових видань, що затверджує

ВАК України, за таких умов:

Наявність у складі редакційної колегії не менше п’яти докторів наук з відповідної галузі науки, серед яких обов’язково повинні бути штатні працівники наукової установи, організації чи вищого навчального закладу, що видає журнал (періодичне видання).

Журнал (періодичне видання) підписується до друку виключно за рекомендацією вченої ради наукової установи, організації чи вищого навчального закладу, що його видає, про що зазначається у вихідних даних.

Тираж не менше 100 примірників.

Повне дотримання вимог до редакційного оформлення журналу (періодичного видання) згідно з державними стандартами України.

Наявність журналу (періодичного видання) у фондах бібліотек України, перелік яких затверджено наказом голови ВАК України від 4 квітня 2000 року № 175 та зареєстровано в Міністерстві юстиції 14.06.2000 за № 352/4573.

Недоліки, за якими бракують примірник періодичного видання Примірник періодичного видання слід вважати бракованим у разі виявлення в ньому хоча б одного з таких дефектів:

— грубі дефекти відтворення шрифту та (чи) ілюстрацій, за яких неможливе читання тексту та (чи) сприймання зображення (незадруковані ділянки, чорниші, розмазана фарба, багато забитих фарбою ділянок чи ілюстрацій, здвоєний друк, несуміщення фарб, плями фарби та мастила, смуги);

— неправильно розміщені текст та ілюстрації, наявність їх дзеркального зображення;

— наявність макулатурних чи чистих аркушів, аркушів з забрудненими полями.

Періодичні видання для відправлення замовнику повинні бути укладені в стоси. Вимоги до пакування (розміри та параметри стосів, види паковань та матеріалів, що використовуються для пакування) повинні відповідати вимогам ГОСТ 45.18.

Отдже, на даному етапі аналізу періодичних видань та їх особливостей, ми визначили основні вимоги до української періодики, які закріплені нормативними актами. Також стало відомо, які вимоги висуваються до змісту окремих періодичних видань та недолікики, за якими бракують примірник періодичного видання.

Розділ ІІІ. Перспективи розвитку періодичних видань

3.1 Вплив новітніх інформаційних технологій на розвиток періодичних видань та шляхи удосконалення періодичних видань

періодичне видання документ В кінці ХХ століття в життя редакторів, бібліотекарів і бібліографів увійшло новее поняття — «електронне видання» — категорія елетронних ресурсів, що вирізняється редакційно-видавничою обробкою та наявністю вихідних даних. Термін «електронне видання» вміщує такі поняття, як цифрова форма фіксації інформації, компютерні засоби й програмне забезпечення для відтворення керувння, а також електронне середовище для її розповсюдження (компютерні мережі та засоби телекомунікаційного звязку).

Електронне видання — це електронна версія паперової періодики, котра знаходиться у форматі, що зручно читається на компютері. Електронне видання є лише носієм інформації, тому традиційно складається з двох понять — носій та вміст. Носієм є електронний пристрій, який може бути пристосованим чи спеціалізованим. Вміст іноді називають «контентом» — це будь-яка форма зберігання інформації, наприклад, тека, відео, аудіо та інші електронні форми. Найчастіше як вміст електронного видання застосовується тека з ілюстраціями, як і в традиційному виданні. Електронні видання породили велику кількість суперечок. На сьогоднішній день теоретики все ще обговорюють питання існування такого феномену, як електронне видання, а практики вже працюють з ним. Складнощі виникать в першу чергу через відсутнісь чіткого сформулюваного визначення електронного видання.

Розвиток електронного видання знаходиться на початковому етапі. Протее серед фахівців вже ведеться суперечка про місце електронного видання в житті суспільства і заміну ним тражиційнї кодексової періодики. Існує три основні точки зору стосовно даної проблеми.

Перша однозначно стверджує, що електронне видання поступово витіснить традиційне кодексове. Аргументом при розгляді подібного висловлювання є думка, що при підготовці друкарського видання, автори і виавництва параллельно працюватимуть і над електронним вріантом, отже, простіше готувати одразу електронний варіант типу сучасного видання, яке вважається життєздатнішим. Подібне твердження не враховує особливості електронного видання, а саме: характер домступу, види носіїв, специфіки матеріалу носія, характеру взаємодії з користувачем та типу вмісту (інформації).