Кров. 
Кровоутворення людини

РЕФЕРАТ

на тему:

КРОВ. КРОВОУТВОРЕННЯ ЛЮДИНИ

Кров — рідка сполучна тканина, що циркулює в судинній системі і складається з рідкої частини — плазми (55- 60%) та кров’яних клітин, або формених елементів (40- 45%)• Разом з лімфою і тканинною рідиною кров утворює внутрішнє середовище організму. Перебуваючи в постійному русі, кров постачає всі органи і тканини розчиненими в ній речовинами. Вода і розчинені в ній речовини переходять з крові в тканинну рідину, що омиває кожну клітину. Це забезпечує постійний обмін речовин між органами. Лімфа утворюється з тканинної рідини в лімфатичних капілярах. Безперервне змішування крові, тканинної рідини й лімфи сприяє підтриманню сталості їхнього складу. Крім транспортної кров виконує також захисну функцію, яка здійснюється лейкоцитами, здатними до фагоцитозу, і речовинами, що забезпечують гуморальний захист організму від шкідливих мікроорганізмів, які потрапили в організм. У крові є антитіла, з якими пов’язаний імунітет. До захисної функції слід також віднести здатність крові до згортання, внаслідок чого припиняється кровотеча в разі поранення.

Плазма крові є її рідкою частиною, що складається з розчинених у воді білків, вуглеводів, солей, біологічно активних речовин (гормонів, ферментів тощо), а також продуктів клітинної дисиміляції, що мають бути видалені з організму. Плазма крові, рухаючись через кровоносні капіляри, безперервно отримує і віддає різні речовини, однак її склад залишається відносно сталим. Плазма містить близько 92% води, 7−8 — білків, 0,12 — глюкози, 0,7−0,8 — жирів, 0,9% солей.

Білки плазми крові характеризуються різними специфічними функціями і властивостями, їх поділяють на три основні групи: альбуміни — 4,5%- глобуліни — 1,7−3,5 і фібриноген (один з глобулінів) — 0,4%. Фібриноген відіграє важливу роль у процесах згортання кровігаммаглобулінова фракція містить антитіла, що забезпечують імунітет, стійкість проти різних інфекційних захворюваньінші види білків беруть участь у підтриманні колоїдноосмотичного тиску, який регулює вміст води в крові.

Утворення крові в зародках відбувається одночасно з утворенням кровоносних судин і з одного загального з ними зачатку: судини закладаються у виді суцільних шнурів мезодермічних клітинок, з них зовнішні дають стінку судини, а внутрішні роз'єднуються утворену між ними рідиною і перетворюються в червоні кров’яні тільця, що і розмножуються розподілом.

Білі кров’яні тільця утворяться пізніше, довгий час амебоподібні клітки помічаються лише поза судинами у виді блукаючих мезодермичних клітинок. Пізніше червоні кров’яні тільця у всіх хребетних утворяться в крові шляхом розподілу з особливих клітинок із круглим ядром і тонким шаром плазми, що містить гемоглобін. Місцем утворення червоних кров’яних тілець буває потім у ссавців печінка і селезінка, відіграє роль у дорослому стані кістковий мозок, але крім того червоні тільця розмножуються розподілом у самій крові. Білі кров’яні тільця утворяться в різних органах, що входять до складу лімфатичної системи.

В ембріональному періоді розвитку печінка виконує роль органа кровотворення. Нині відомо, що в печінці синтезуються майже всі білки плазми крові - альбуміни, глобуліни, фібриногени, протромбіни та інші ферменти. У цій залозі відбувається обмін холестерину і вітамінів. Усе це свідчить про те, що печінка — провідна біохімічна «фабрика» організму, вона потребує дбайливого ставлення. До того ж її клітини дуже чутливі до алкоголю.

Глюкоза є основним джерелом енергії для клітин. Зменшення кількості глюкози в плазмі крові спричинює різке підвищення збудливості клітин головного мозку, що призводить до появи судом. У разі подальшого зниження концентрації глюкози порушуються кровообіг, дихання і настає смерть.

До мінеральних речовин плазми відносять солі натрію, кальцію, калію та ін. Співвідношення і концентрація іонів цих елементів відіграють важливу роль у життєдіяльності організму. В клінічній практиці використовують розчини, які за осмотичною активністю (для людини 0,85−0,9% NaCl), а іноді й за своїм кількісним і якісним складом відповідають плазмі. Такі розчини називають ізотонічними. Сталість хімічного складу плазми крові підтримується за допомогою нейрогуморальної регуляції органів, які вводять у кров чи виводять з неї відповідні компоненти.

Еритроцити, червоні кров’яні тільця, містяться в плазмі в завислому стані і визначають колір крові. В нормі вони являють собою без’ядерні двовгнуті клітини округлої форми, діаметром 7−8 мкм і завтовшки 1−2 мкм. До складу еритроцитів входить специфічний пігмент крові гемоглобін — білок, сполучений з гемом, що містить атом заліза. У дорослого чоловіка віл крові міститься (4…5) • 1012, у жінки — (3,9…4,7) • Ю12 еритроцитів. В 100 мл крові людини міститься близько 15 г гемоглобіну. Еритроцити утворюються в червоному кістковому мозку, що заповнює порожнини деяких кісток. Живуть вони 3−4 місяці. Щосекунди в селезінці й печінці руйнується близько 2,5 млн еритроцитів і така сама кількість їх утворюється в кістковому мозку.

У разі порушення функції червоного кісткового мозку під час деяких інфекційних захворювань розвивається анемія — зменшення кількості еритроцитів у крові, що призводить до кисневого голодування тканин. Основна функція еритроцитів полягає в транспортуванні кисню від органів дихання до тканин і видаленні з тканин оксиду вуглецю (П). Це пов’язано зі своєрідною здатністю гемоглобіну утворювати нестійкий хімічний комплекс з киснематоми кисню приєднуються до атома заліза, що є в молекулі гемоглобіну. В легенях кисень зв’язується з гемоглобіном (НЬ), утворюючи нестійку сполуку — оксигемоглобін (НЬО2): НЬ + 02 <^ НЬО2. Це оборотна реакція. В умовах низького парціального тиску кисню в капілярах тканин відбувається розщеплення оксигемоглобіну з вивільненням кисню і гемоглобіну. Гемоглобін приєднує близько 10% СО2. Решта вуглекислого газу транспортується плазмою крові у вигляді карбонатних сполук, в утворенні та руйнуванні яких беруть участь ферменти еритроцитів. Незначна частина С02 транспортується у вигляді розчину в плазмі крові.

Лейкоцити, білі кров’яні тільця, на відміну від еритроцитів, позбавлені гемоглобіну, мають ядро і здатні до активного амебоїдного руху. Лейкоцитів значно менше, ніж еритроцитів — (4…9) • 109 віл. Кількість їх навіть у однієї й тієї самої людини дуже коливається. Найменше лейкоцитів у крові вранці, натщесерце, а збільшення вмісту їх спостерігається після їди, тяжкої м’язової праці, при запальних процесах. У крові міститься кілька видів лейкоцитів, що різняться між собою за розмірами, формою ядра, наявністю зернистості в цитоплазмі. Відсоткове співвідношення між окремими видами лейкоцитів називають лейкоцитарною формулою. Під час багатьох захворювань характер лейкоцитарної формули змінюється. Тому підрахунок різних форм лейкоцитів має діагностичне значення. Лейкоцитам властивий амебоїдний рух, завдяки чому вони здатні проникати крізь стінку капілярів до місць інфекції в тканинах і фагоцитувати мікроорганізми. Стимулом, що спрямовує рух лейкоцитів до місця інфекції, є речовини, які утворюються інфікованими тканинами у відповідь на запалення.

Тривалість життя лейкоцитів 3−5 діб. Основна функція їх полягає в захисті організму від збудників захворювань. Вони захоплюють і руйнують бактерії, що проникли в організм. Такий процес називають фагоцитозом. Фагоцитовані бактерії перетравлюються ферментами, що виробляються лейкоцитами. Лейкоцити фагоцитують бактерії доти, доки не загинуть під дією речовин, що утворились при руйнуванні бактерій. Мікроби, що проникли в організм, руйнують клітини органів або впливаючи безпосередньо на них, або утворюючи отруйні речовини. В ушкоджених ділянках відбувається розширення кровоносних судин і підвищення їхньої проникності. Лейкоцити проникають крізь стінки капілярів, фагоцитують чужорідні тіла і зруйновані клітини. Скупчення мертвих клітин мікроорганізмів, живих і загиблих лейкоцитів утворюють густу жовтувату масу, яку називають гноєм.

Кількість лейкоцитів у крові підвищується під час більшості інфекційних захворювань і є показником ступеня їх тяжкості. Тому підрахунок кількості лейкоцитів використовують для оцінки стану хворого та встановлення діагнозу.

Важливу роль у згортанні крові відіграють тромбоцити. Тромбоцити, або кров’яні пластинки, являють собою без’ядерні, безбарвні, округлої форми клітини розміром 2−4 мкм. Тривалість життя їх близько 4 діб. Тромбоцити утворюються в червоному кістковому мозку. В середньому віл крові міститься (180…320) • 109 тромбоцитів. Основним депо тромбоцитів є селезінка, звідки вони в разі потреби надходять у кров. Тромбоцити легко руйнуються при пошкодженні кровоносних судин або при контакті крові з повітрям.

Згортання крові захищає організм від крововтрати в разі випадкового пошкодження судин. Воно пов’язане з перетворенням розчинного білка плазми фібриногену на нерозчинний білок фібрин. Тонкі нитки фібрину утворюють сітку, в якій «застряють» клітини крові. Утворюється щільний кров’яний згусток (тромб), який закупорює пошкодження в судині.

Переливання крові роблять у разі великих втрат крові, деяких захворювань та багатьох інших медичних потреб. У минулому спроби переливання крові часто призводили до смерті або тяжких розладів стану здоров’я, оскільки кров різних людей може бути несумісною: еритроцити донора (людини, що дає кров) склеюються плазмою крові реиипієнтпа. (людини, якій переливають кров). Це пов’язано з тим, що в крові людини є речовини білкової природи — аглютиногени, А і В (в еритроцитах) і аглютиніни, а і З (в плазмі). В крові людини ніколи не зустрічаються одночасно аглютиноген, А і аглютинін а, аглютиноген В і аглютинін (З, тому склеювання власних еритроцитів не відбувається. Аглютинація (склеювання еритроцитів) спостерігається в тому разі, коли зустрічаються однойменні аглютиногени і аглютиніни.

В еритроцитах більшості людей (85%) є ще одна білкова речовина, яка вперше була виявлена у мавп (макакирезус) і тому названа резусфактором. Якщо кров, що містить цю речовину, перелити людині, яка її не має, то в її крові утворюються специфічні антитіла. Повторне введення такій людині крові, що містить резусбілок, може спричинити аглютинацію еритроцитів і тяжкі ускладнення в організмі. Тому слід переливати кров однакової резусналежності.

Кровообігом називають рух крові по замкнених порожнинах серця і кровоносних судинах. Він забезпечує рознесення крові по всьому тілу, яка тільки в русі може виконувати свої функції. Рух крові в судинах відбувається завдяки діяльності серця. У людини є два кола кровообігу (мал. 110).

Велике і мале кола кровообігу. З лівого шлуночка насичена киснем кров прямує в найбільшу артерію нашого тіла — аорту. Тут починається велике коло кровообігу. Від аорти, біля самого виходу її з серця, відгалужуються вінцеві артерії, які, утворюючи коронарне (або серцеве) коло кровообігу, постачають кров’ю серцевий м’яз. Аорта утворює поблизу серця дугу (ліву) і прямує у грудну, а потім у черевну порожнину.

Від дуги аорти відходять три великі артерії: плечоголовний стовбур, який поділяється на праву загальну сонну артерію і праву підключичну артерію, ліва загальна сонна артерія і ліва підключична артерія. Ці судини постачають кров до голови, шиї та верхніх кінцівок.

У грудній і черевній порожнинах від аорти відгалужуються дрібніші артерії до м’язів і шкіри тулуба, до внутрішніх органів. На рівні 4го поперекового хребця аорта розгалужується на дві великі артерії {праву й ліву загальні клубові), що прямують до нижніх кінцівок. У кожному органі артерії поділяються на дедалі менші судини (до артеріол), які переходять у густу капілярну сітку. Проходячи по капілярах великого кола кровообігу, кров омиває всі тканини, віддає їм кисень і при цьому перетворюється з артеріальної на венозну. Тут же кров віддає поживні речовини і насичується вуглекислим газом та продуктами розпаду.

З капілярів кров збирається в невеликі вени, спочатку дрібні, потім більші і, нарешті, у дві великі. Вени голови, шиї та верхніх кінцівок утворюють верхню порожнисту вену, а вени всіх інших частин тіла впадають у нижню порожнисту вену. Обидві порожнисті вени впадають у праве передсердя. Сюди ж відкриваються своїми отворами і вінцеві вени, що несуть кров від стінки серця.

Мале коло кровообігу починається в правому шлуночку, куди венозна кров надходить з правого передсердя. З правого шлуночка венозна кров потрапляє через легеневий стовбур (який ділиться на дві легеневі артерії - праву й ліву) в легені. Легеневі артерії розгалужуються в легенях на дедалі дрібніші артерії і переходять у капіляри. Капіляри густо обплітають альвеолярні пухирці, куди надходить атмосферне повітря. У капілярах легенів венозна кров перетворюється на артеріальну. Від капілярів починаються дрібні вени, які зливаються і утворюють чотири легеневі вени, що впадають у ліве передсердя, а звідти в лівий шлуночок.

Серце — це порожнистий м’язовий орган, що має форму конуса. Воно розміщене в грудній клітці, між легенями. Розширена частина серця — основа — спрямована догори, назад і праворуч, а вузька верхівка — донизу, вперед і ліворуч. Двома третинами серце міститься в лівій половині грудної клітки, а однією — в правій її половині.

Стінка серця складається з трьох оболонок. Зовнішня оболонка, що вкриває поверхню серця, представлена серозними клітинами і називається епікардом. Середня оболонка, яку називають міокардом, утворена особливою посмугованою м’язовою тканиною. Саме завдяки особливостям цієї тканини скорочення м’язів усього серця відбуваються майже одночасно. Товщина м’язової стінки передсердь менша, ніж шлуночків. Внутрішня оболонка — ендокард — представлена ендотеліальними клітинами. Вона вистилає камери серця всередині і утворює серцеві клапани. Серце розміщене в навколосерцевій сумці, або осерді (перикарді), що виділяє рідину, яка зменшує тертя серця під час скорочення.