Вплив екзогенних і ендогенних канцерогенних речовин у виникненні пухлин

Реферат на тему:

" Вплив екзогенних і ендогенних канцерогенних речовин у виникненні пухлин" .

ПЛАН.

Вступ

1. Вплив канцерогенних речовин на ріст ракових клітин,.

їх види і шкідливість.

2. Найбільш шкідливіші види канцерогенних речовин.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Щороку в Україні рак вражає 165 тисяч чоловік. З 1980;го по 1999;й онкологічна захворюваність серед наших жінок зросла на 35%, серед чоловіків — на 47%. Вчені прогнозують: до 2020 р. дані показники можуть збільшитися ще на 25%.

При цьому загальновизнано, що виникнення до 90% пухлин спровоковано впливом канцерогенних чинників навколишнього середовища.

1. Вплив канцерогенних речовин на ріст ракових клітин,.

їх види і шкідливість Ракові клітини виникають у організмі кожної людини. Проте є фактори, які сприяють їх розмноженню, розвитку та переродженню у злоякісні утворення. Це канцерогени — різноманітні хімічні речовини, віруси та опромінювання.

Канцерогенні речовини стимулюють розмноження найменш зрілих клітин — попередниць пухлин і сприяють їх змінам. Саме вони викликають рак сечового міхура, характерний для працівників лако-фарбової промисловості, та найбільш розповсюджений рак у людини — рак легень, що спричинюється палінням. У тютюновому димі в мікроскопічній кількості міститься хімічна речовина (3,4-бепзопірен), яка при потраплянні на шкіру мишей у високих концентраціях неодмінно викликає у них рак цього місця. На даний час визнано, що ризик розвитку цього захворювання поширюється і на людей, які не палять, але перебувають в одному приміщенні з курцями (так зване «пасивне куріння»). Джерелом більшості канцерогенів у навколишньому середовищі є викиди промислового виробництва. Хоча багато з них міститься і у продуктах харчування.

Іншу групу канцерогенів становлять віруси, які є дуже різноманітними. До них належать великі віруси, споріднені з вірусом герпесу, дрібні віруси, схожі до тих, які викликають бородавки (віруси папіломи). Вважається, що останній вірус відіграє провідну роль у розвитку раку шийки матки.

Усі віруси вносять у клітину додаткову інформацію, яка перетворює її на ракову. Проте їх роль у розвитку пухлин залишається спірною.

Ракові пухлини можуть виникати і під впливом опромінення. При загальному опроміненні організму найчастіше зустрічаються лейкози — різні форми пухлин кровоносної системи. Рідше з’являються пухлини кісток, як наслідок нагромадження у них радіоактивного стронцію, та рак щитоподібної залози — результат скупчення в цій залозі радіоактивного йоду. Подібний ефект дає ультрафіолетове випромінювання, якщо вплив достатньо тривалий. Добре відомо, що перебування на інтенсивному сонячному світлі протягом багатьох років може привести до захворювання на злоякісну меланому.

Ще одна важлива причина раку — генетична. Так, у мишей шляхом добору отримані види із 100%-ним виникненням у них певних видів пухлин. Людям, чиї родичі страждали від раку, потрібно бути особливо обережними при виборі професії, харчування, способу життя та регулярно обстежуватись у спеціалістів.

Для того, щоб вплив канцерогенів став відчутним, його інтенсивність та тривалість повинні в сотні разів перевищувати допустимі норми. Ризик захворіти на рак від зовнішніх причин для переважної більшості людей залишається меншим, ніж ризик загинути в автомобільній катастрофі.

Все ж більшість пухлин відносяться до спонтанних. Вони виникають без очевидного зв’язку з якимись діючими зовнішніми чи внутрішніми факторами, і попередити їх, на жаль, майже неможливо. Механізми переродження нормальної клітини на злоякісну ще не з’ясовані.

Лише за останні 40 років кількість хімічних сполук, що використовуються у виробництві, збільшилася удвічі порівняно з усіма попередніми тисячоріччями. З усіх відомих на сьогодні речовин людина в процесі своєї життєдіяльності контактує з 63 тисячами. З них лише 2,5 тис. оцінені з точки зору їхньої канцерогенної безпеки. При цьому дуже шкідливими для людини є 837 (тобто третина) із відомих їй речовин.

Повітря, вода, грунт — основні елементи середовища існування людини. Все, що надходить в атмосферне повітря, потрапляє в грунти, відкриті водойми, грунтові води тощо. Багато з того, що потрапляє в воду, може виявлятися в грунтах та опинятися у атмосферному повітрі. Ми дихаємо, п'ємо воду і споживаємо їжу рослинного і тваринного походження. Але ж рослини є «споживачами» і «акумуляторами» хімічного складу води і грунтів, а тварини — засвоюють цей хімічний склад уже з рослинних кормів. Такими шляхами до організму людини може потрапляти «славетний» ДДТ — пестицид, який належить до «брудної дюжини», — 12 стійких органічних забруднювачів. Не менш відомі канцерогени бензaпірен, бензол та багато інших. Отже, практично всі канцерогенно небезпечні агенти можуть потрапляти до нашої їжі внаслідок їх включення у кругообіг речовин та харчові ланцюги екосистем.

Щоправда, є група канцерогенів та їх попередників, яка заслуговує на особливу увагу саме з огляду забруднення харчових продуктів. Цей клас канцерогенів називають нітрозосполуками. Інтенсивне дослідження нітрозосполук почалося після встановлення канцерогенності N-нітрозодиметиламіну для мишей у 1956 р. Протягом наступних 10 років було досліджено дію на тварин 80 нітрозамінів і 23 нітрозамідів, з яких відповідно 80 та 100% виявилися канцерогенними. За 30 років досліджень з понад 300 вивчених нітрозосполук 87% виявилися канцерогенними для тварин. Вони викликають пухлини у 40 видів тварин — мишей, щурів, хом’ячків, морських свинок, качок, різних риб, тритонів і жаб, мавп, собак, їжаків та ін. Нітрозамінам, за невеликим винятком, властива виражена гепатотоксичність (мішенню пошкоджуючої дії є печінка), тому що для реалізації свого канцерогенного потенціалу ці сполуки потребують особливої переробки клітинами печінки — метаболічної активації. Цікаво, що така переробка має на меті розкласти небезпечного чужинця на молекули і викинути геть. А в результаті утворюються короткоживучі, проте надзвичайно реакційноздатні радикали, які пошкоджують генетичний апарат клітини, спричинюючи її перетворення на злоякісну. Нітрозаміди частіше уражають органи, що характеризуються швидкою зміною клітинних популяцій, — травну, кровотворну і лімфоїдну системи. Вони належать до канцерогенів прямої дії, оскільки можуть взаємодіяти із структурами клітини безпосередньо у вихідному стані або після спонтанного розпаду в організмі до кінцевих реактивних метаболітів. Нітрозаміни викликають переважно пухлини печінки, нирок та сечового міхура, стравоходу, шлунка, легенів та ін. Нітрозаміди спричиняють рак печінки, нирок та сечового міхура, шкіри, молочних залоз, нервової системи, злоякісні лімфоми тимусного походження, лейкемії.

В екологічній онкології використовуються короткотермінові та довготермінові тести для виявлення канцерогенної активності різних агентів. Короткотермінові тести виявляють здатність агента викликати мутації у мікроорганізмів, дрозофіли, в культурах клітин, пошкоджувати ДНК, викликати хромосомні порушення та ін. Позитивні результати таких тестів дозволяють з високою вірогідністю очікувати, що агент є канцерогеном. Наступним етапом є хронічні досліди на тваринах — довготривалі (близько 3 років) спостереження за розвитком пухлин у тварин, яким різними шляхами і в різних дозах вводили (наносили на шкіру, опромінювали і т. д.) досліджуваний агент. Канцерогенність нітрозосполук для експериментальних тварин є абсолютно доведеною. Причому деякі з цих сполук, наприклад нітрозометилсечовина та нітрозобутиламін, викликають у тварин рак навіть після одноразового введення їх в організм.

Середня тривалість життя експериментальних гризунів 2,5−3 роки. Середня тривалість життя людини — 70 років. Якщо канцерогенний агент здатен викликати пухлини у тварини через 1,5−3 місяці після одноразового надходження в організм, то у людини відповідно рак виникне приблизно через 20 років після впливу цих сполук. На людях такі досліди, зрозуміло, не ставляться. Проте велику цінність і переконливість мають епідеміологічні дослідження, які виявили достовірне підвищення смертності від раку шлунка людей, що живуть у районах з високим рівнем попередників нітрозосполук — нітратів і нітритів у питній воді. Виявлено підвищення частоти раку ротової порожнини у народів, де прийнято жування бетелю — продукту, який з відомих канцерогенних агентів містить лише нітрозосполуки.

Нітрозосполуки здатні проникати через плаценту і впливати на зародок. Уведення вагітним самкам щурів нітрозометилсечовини на 18-й день вагітності призводило до виникнення пухлин переважно нирок та нервової системи у нащадків протягом 3(!) поколінь, які жодного разу не контактували з канцерогеном.

Отже, ми з’ясували, що таке нітрозосполуки. Наступне питання — звідки? Будемо лаконічними: нітрозосполуки утворюються при виробництві гуми, азофарбників, рибного борошна та в деяких інших виробництвахпри кулінарній обробці їжі, наприклад коптінні, жарінні, солінніпри згорянні транспортного паливапри палінні тютюну (до речі, людина, яка не палить, у задимленому приміщенні за 1 годину вдихує стільки ж нітрозодиметиламіну, як і курець при випалюванні 9−10 цигарок без фільтра або 17−35 цигарок з фільтром). Отже, джерелами забруднення довкілля нітрозосполуками можуть бути промислові та побутові стічні водипромислові атмосферні викидивикиди двигунів внутрішнього згоряннямінеральні (зокрема, азотні) добрива — несбалансоване застосування міндобрив призводить до забрудненості рослинної продукції їх попередниками — нітратами.

Нітрозосполуки мають одну небезпечну особливість, яка вирізняє їх серед багатьох інших канцерогенів, — вони можуть утворюватися в організмі з простих і поширених сполук-попередників нітритів/нітратів та амінів/амідів різної структури. У шлунку людини кисле середовище, сприятливе для реакції нітрозування, результатом якої є утворення канцерогенних нітрозосполук. Цей процес називають ендогенним синтезом. Нітрати в природі та в організмі легко переходять у нітрити, яким, власне, і притаманний нітрозуючий потенціалвисокий нітрозуючий потенціал мають також оксиди азоту — один з основних забруднювачів атмосферного повітря. Нітрити і нітрати потрапляють до організму у вигляді харчових домішок — 10−20% нітритів надходять в організм людини з м’ясними продуктами, інші - головним чином з овочевою продукцією. Джерелами амінів/амідів є білкові продукти (хліб, м’ясо та багато ін.). За деякими оцінками, саме ендогенний синтез може бути відповідальним за основну кількість новоутворень, викликаних нітрозосполуками.

Як це не дивно, але попередник канцерогенних нітрозосполук — нітрит натрію — є одним із технологічно обов’язкових компонентів при виготовленні ковбасної продукції. Зверніть увагу — «домашня» ковбаса не буває такого багряно-святкового кольору, яким вирізняються промислові ковбасні вироби. Ці вироби обов’язково містять нітрит натрію, який додають як консервант (він затримує розвиток мікроорганізмів) і як фарбник, що надає апетитного забарвлення. Відповідальний виробник зобов’язаний дотримуватися безпечних рівнів усіх компонентів продукції. Деякі виробники одночасно з нітритом натрію додають у ковбаси аскорбінову кислоту, яка може ефективно знижувати реакції ендогенного синтезу нітрозосполук і вказують цю інформацію в описі продукції. На жаль, ми беззахисні перед харчовими продуктами сумнівного походження — перевищення гранично допустимої концентрації може становити 70 і більше разів.

Таким чином, якщо подивитися на загальну екологічну ситуацію щодо забруднення довкілля нітрозосполуками та їх попередниками, ситуація невтішна: якщо ви не працюєте на небезпечному хімічному виробництві (виробництво гуми, азофарбників та деякі ін.), все одно вам не уникнути контакту з нітрозосполуками — десь поблизу є індустріальне джерело атмосферних викидів, що містять нітрозосполуки або їх попередники — оксиди азотуякщо ви не палите, то палять люди з вашого оточення — тютюновий дим містить достатньо різних нітрозосполук, крім знаменитого нікотину та смолякщо ніхто з вашого оточення не палить, то ви споживаєте копчену рибу, ковбасу, м’ясо, чорнослив — продукти, технологія виробництва яких передбачає утворення нітрозосполукякщо ви не полюбляєте копченості, то вам не обминути просто ковбаси промислового виробництва, у які обов’язково додають попередник нітрозосполук — нітрит натріюякщо ви палкий прихильник вегетаріанської дієти, то ваше джерело ендогенного синтезу нітрозосполук — нітрити/нітрати, які забруднюють рослинну продукцію при порушенні технології застосування азотних та органічних добривякщо ви віддаєте перевагу джерельній воді на своїй приватній ділянці, то нітратне забруднення з навколишніх сільськогосподарських угідь може знайти вас через питну воду.

В Україні діють гігієнічні нормативи щодо вмісту нітрозосполук та їх попередників у різних середовищах та продуктах. Ці нормативи розробляються на основі грунтовних досліджень з вивчення впливу на організм різних рівнів певних чинників. Дотримання нормативів контролюється спеціальними санітарно-епідеміологічними службами різного рівня. Санітарно-епідеміологічні служби є в кожному районі, місті, області. У Міністерстві охорони здоров’я функціонує санітарно-епідеміологічне управління. Координати цих служб вам надасть довідкова служба вашого населеного пункту. Крім того, виробники продукції, яка може містити нітрозосполуки або їх попередники, мають свої служби контролю і повинні досліджувати кожну партію продукції на дотримання ГДК. Ви можете звернутися безпосередньо до виробника з питаннями стосовно системи перевірки якості його продукції.

І головне. Не слід залишатися байдужими до загального стану навколишнього середовища. Ми живемо у світі, де все взаємопов'язано: забруднення будь-якого з елементів «великого» довкілля — води, повітря, грунтів — неминуче веде до забруднення рослинної та тваринної продукції, яку ми споживаємо, і нашого власного організму, який залишається одним з елементів загального кругообігу речовин у природі. Забруднення навколишнього середовища небезпечними для здоров’я людини факторами давно стало глобальною проблемою. На сьогодні відомо понад 200 різновидів онкологічних захворювань, розсіяних по всій планеті. Тому дослідження онкоепідеміологів пов’язані не лише з медициною, а й з географією. Епідеміологія раку досліджує ще й спосіб життя людини і його вплив на онкозахворюваність. До поняття «спосіб життя» включають складний комплекс економічних, політичних і соціально-культурних характеристик різних груп населення, у тому числі рівень життя, професію, структуру харчування, шкідливі звички та ін. Отже, характер харчування — один із факторів, який може суттєво впливати на ризик захворювання на рак. Причому, як у бік зростання цього ризику, так і в бік його зниження шляхом включення до раціону продуктів з високим вмістом речовин, які здатні запобігати шкідливій дії канцерогенів та їх попередників. Їжа може бути як «воротами», через які канцерогени проникають в організм, так і джерелом захисних, антиканцерогенних факторів.

Ми говорили переважно про ті зовнішні фактори, які впливають на онкозахворюваність. Але існують і внутрішні причини, що впливають на цей показник. Внутрішні причини (спадкова схильність, генетичні фактори, стан імунної системи організму та ін.) мають важливе значення у перетворенні нормальної клітини на злоякісну. Але реалізація цих механізмів може не здійснитися, якщо не діють зовнішні стимули. Потрібна іскра, запал, затравка — ініціація канцерогенезу. Цю роль відіграють канцерогенні фактори навколишнього середовища. Тому не залишайтеся байдужими як до збереження «великого» довкілля, так і до охорони «маленького» довкілля — власного і близьких, яке ви створюєте своїми руками і своїм способом життя.

2. Найбільш шкідливіші види канцерогенних речовин Найбільшу канцерогенну небезпеку представляють три класи хімічних онкостимуляторів: поліциклічні ароматні вуглеводи і їхній індикаторний показник бензапірен, нітрозаміни і важкі метали. Примітно, що в усіх цих шкідливих речовин одні «батьки». Переважно ними є виробництва, що займаються термічною переробкою сировини. Зокрема, підприємства чорної та кольорової металургії, коксохімічні та нафтохімічні, що виробляють гуму тощо. І, що найжахливіше, перелічені вище заводи-фабрики продукують не лише жахливу кількість найпоширеніших канцерогенів, а й кілька десятків (а то й сотень!) їх менш «популярних» братів.

Солідну лепту в «збагачення» наших грунтів канцерогенами вносять і підприємства теплоенергетики. Якщо ТЕС працює на газоподібному чи рідкому паливі, то забруднює бенз/а/піреном територію в радіусі п’яти кілометрів від станції. Якщо ж паливо тверде, межі забруднених земель розширюються ще на 6 км.

Справжньою «скарбницею» канцерогенів можна назвати вихлопні гази. При цьому обсяги забруднень, які мають автотранспортне походження, різко прогресують. Так, 1965 р. у тому ж Києві було 10 авто на 1000 жителів, сьогодні - 150. Не можна забувати і про те, що автотранспорту належить 12−13% «акцій» у справі руйнації озонового шару Землі. Наслідки загальновідомі: планета отримує надмір ультрафіолету, що, у свою чергу, теж збільшує ракову захворюваність.

Щоправда, нині в Україні йде процес зменшення валових викидів шкідливих речовин. Однак кількість онкозахворювань зростає. Це пов’язано з кількома причинами.

По-перше, потрібно враховувати латентний період захворюваності, що виникла в минулі роки в результаті тодішнього забруднення.

По-друге, ми свого часу настільки щедро «удобрили» наші землі стійкими сполуками — ДДТ, гексахлораном тощо, що вони досі (через двадцять років після їхньої заборони!) виявляються в грудному молоці матерів.

По-третє, хоча зараз і відбувається скорочення викидів, кількість канцерогенів, які надходять у навколишнє середовище, аж ніяк не зменшується. Сприяє прогресуванню онкозахворюваності і низький рівень життя більшості українців, перманентне перебування в стані стресу, депресії.

Ми звикли до забруднення і безпристрасно констатуємо: ось там і там має місце дворазове — триразове перевищення гранично припустимих концентрацій шкідливих речовин. При цьому нічого не робимо для зміни ситуації. За кордоном щойно затверджується якийсь норматив, одразу розробляється програма, спрямована на його виконання. А ми лише ведемо моніторинг забруднення, до речі, далеко не досконалий і недостатній. Спостерігаємо обмежену кількість речовин, із пріоритетних канцерогенів вимірюємо один бенз/а/пірен та й то лише у певних містах кілька разів на рік.

За даними Міжнародної організації праці, як мінімум 4% усіх злоякісних новотворів є результатом професійної діяльності. У нашій країні сьогодні не менше 12−16 тис. людей мають «професійний» рак. При цьому їх ніхто відповідним чином не реєструє. Серед найактуальніших завдань є прискорення інвентаризації джерел надходження канцерогенів у довкілля, створення Національного реєстру викидів, інтенсифікація роботи з еколого-гігієнічного нормування канцерогенних чинників.

Висновки

Чи існують способи уникнення або зменшення впливу канцерогенних сполук на організм на побутовому рівні? Що робити для того, щоб захистити себе і своїх близьких від ризиків, пов’язаних з дією нітрозосполук та їх попередників?

Уважно ознайомившись із попередньою інформацією, ви самі можете виробити для себе рекомендації, як уникнути впливу канцерогена на побутовому рівні. Додамо лише одне, не надто очевидне, — віддавайте перевагу сертифікованим продуктам, тим, що приходять до вас легальним шляхом і ви можете поцікавитися у виробника результатами їх перевірки на вміст нітрозосполук та їх попередників.

Ще одним шляхом запобігання та зниження шкідливої дії канцерогенного забруднення є пошук та застосування антиканцерогенних агентів. Установлено, що вітамін С (аскорбінова кислота) є найефективнішим антиканцерогеном. Як антиоксидант (сполука, що має відновні властивості, знижує активність окислювальних реакцій) вітамін С може стабілізувати у клітині потенційні проканцерогени, зв’язувати високореактивні вільні радикали, він здатний пригнічувати процес ендогенного синтезу нітрозосполук із попередників до 75%. Вітамін, А та його природний попередник бета-каротин є ефективними антиканцерогенами. Високий вміст цих сполук у їжі та сироватці крові у 2−3 рази знижує ризик цілої низки онкологічних захворювань. Проте, враховуючи певну токсичність препаратів вітаміну, А та деякі проблеми із засвоєнням штучно синтезованого препарату, для онкопрофілактики доцільно і безпечно застосовувати бета-каротин (провітамін А), особливо з природних джерел. Є дані про те, що такі ж властивості, але меншою мірою, притаманні галовій кислоті, вітаміну Е, танінам та деяким іншим сполукам.

Скільки води спливе, поки механізм «деканцерогенізації» почне працювати злагоджено й у повну силу, сьогодні, напевно, не скаже ніхто. Тому нам поки не залишається нічого іншого, як частіше налягати на гриби. За словами академіка НАН України Костянтина Ситника, котрий також брав участь у конференції, людина, невід'ємною частиною раціону якої є білі гриби, шампіньйони, лисички ніколи не занедужає на рак.

Список використаної літератури

1. 1.Канцерогенні речовини і здоров’я. — К., 2000.

2. 2.Мистецтво бути здоровим. — К., 2002.

3. 3.Обережно! Прогрес йде. — К., 2001.