Шляхи вдосконалення методики оцінки кредитоспроможності позичальника

Дипломна робота

Шляхи вдосконалення методики оцінки кредитоспроможності позичальника

ЗМІСТ

Вступ4

Розділ 1 Теоретичні аспекти оцінки кредитоспроможності

1.1 Поняття та критерії кредитоспроможності позичальника

1.2 Зарубіжний досвід оцінки кредитоспроможності

1.3 Досвід оцінки кредитоспроможності в банках України Розділ 2 Аналіз методики оцінки кредитоспроможності позичальників-юридичних осіб АКБ «Укрсоцбанк»

2.1 Економічна характеристика АКБ «Укрсоцбанк»

2.2 Характеристика методики оцінки кредитоспроможності АКБ «Укрсоцбанк»

Розділ 3 Шляхи вдосконалення методики оцінки кредитоспроможності позичальника

3.1 Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальників в банках України

3.2 Дискримінантний аналіз в оцінці кредитоспроможності позичальника

3.3 Вдосоналення методики оцінки кредитоспроможності юридичних осіб АКБ «Укрсоцбанк»

Висновки Список використаної літератури ДОДАТКИ

Вступ

В ринковій економіці товарно-грошові відносини обумовлюють існування зобов’язань, пов’язаних з наданням на умовах повернення грошей або майна, визначеного родовими ознаками. Це дає можливість поповнити обігові кошти учасників товарно грошових відносин. Такі зобов’язання називають кредитними. Зобов’язання з кредитування виникають не тільки тоді коли є факт надання грошей або майна на умовах повернення, а й тоді, коли сторона основного зобов’язання (купвля-продаж, підряд і т. інш.) надала іншій стороні відстрочку виконання зобов’язань (сплатити грошові кошти, передати майно, виконати роботи, надати послуги). Є дві основні форми кредиту — грошовий та комерційний. Грошовий кредит — це відносини з передачі грошей або речей, що їх замінюють, у власність боржника з зобов’язанням останнього повернути еквівалентну кількість грошей або речей. В той час комерційний кредит — це відстрочка виконання зобов’язань за основним договором.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про банки та банківську діяльність» операції з привернення та розміщення грошових вкладів та кредитів можуть виконувати тільки банки. 16]

На даний час актуалізувалася проблема розробки критеріїв для оцінки фінансового стану позичальника. З метою захисту інтересів кредиторів та вкладників банка кредитування позичальників здійснюється згідно чинного законодавства України з виконанням встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог з формування обов’язкових страхових та резервних фондів. Одним з основних економічних нормативів, встановленим для комерційних банків є максимальний розмір ризику на одного позичальника. Він встановлюється у вигляді певного відсотка власного капиталу кредитної установи, в розмірі якого може бути наданий кредит одному позичальнику. Цей показник визначається як співвідношення сукупної заборгованості за кредитами одного позичальника та 50% суми позабалансових зобов’язань, які видані по відношенню до цього позичальника, до суми власних коштів банка. Максимальний розмір ризику є дуже важливим економічним показником, тому що його невиконання у випадку неповернення кредиту крупним позичальником (суми кредиту в великому розмірі) може призвести до банкрутства банка. Тому для банка вкрай важливо перед видачею кредиту розрахувати, чи буде позичальник в змозі своєчасно та в повному обсязі погасити кредит. Одним з методів, які дозволяють зменшити кредитний ризик є оцінка кредитоспроможності позичальника.

Задачі докорінного поліпшення функціонування кредитного механізму висувають на перший план необхідність обґрунтування та використання економічних методів управління кредитом та банками, зорієнтованих на виконання економічних меж кредиту. Це дозволить запобігти невиправданим з точки зору грошового обігу та народного господарства кредитним вкладенням, їх структурним здвигам, забезпечити своєчасне та повне повернення кредитів, що має важливе значення для підвищення ефективності використання матеріальних та грошових ресурсів.

Питання про межі кредиту досить розроблене. Їх не слід трактувати буквально як кількісно точно визначену величину. В теоретичному плані головне міститься в визначенні факторів, що формують потребу та можливість кредитування в умовах, що змінюються.

Одночасно з поняттям «межи кредиту» існує поняття «межи використання кредиту» як межа кредитування, що встановлюється у вигляді конкретних показників стосовно до суб'єктів кредитних відносин або видам кредитів. Межи кредитування можуть встановлюватися на рівні макроекономіки у вигляді конкретних пропорцій (наприклад, між обсягом кредитів та сукупного суспільного продукту), досягнення яких забезпечується через систему мір економічного впливу. В тому числі, шляхом організації кредитування з урахуванням кредитоспроможності підприємств та об'єднань, виконання ліквідності банків, обмеження разової видачі кредиту одному позичальнику. Орієнтація кредитного механізму на кредитоспроможність позичальників означає, по суті, організацію кредитування з урахуванням його економічних меж.

Більше всіх інформації про кредитоспроможність підприємств та організацій потребують банки: їх прибутковість та ліквідність багато в чому залежать від фінансового стану клієнтів. Зниження ризику при здійсненні кредитних операцій можливо досягти на основі комплексного вивчення кредитоспроможності клієнтів банка, що одночасно дозволить організувати кредитування з урахуванням меж використання кредиту.

Мета даного дипломного проекту — розкрити поняття кредитоспроможності та платоспроможності, а також показати сутність аналізу даної економічної категорії.

Об'єктом дослідження в дипломній роботі була Миколаївська обласна філія акціонерного комерційного банку «Укрсоцбанк».

Мета дипломної роботи полягає у виявленні шляхів удосконалення методики оцінки кредитоспроможності позичальника в банку.

Завданнями роботи є розглянути сутність, принципи, переваги та недоліки в оцінці кредитоспроможності позичальника, дослідити механізм та здійснення оцінки кредитоспроможності позичальників в банку та провести порівняльну характеристику з іншими вітчизняними та зарубіжними методиками, розробити комплексного підходу до вирішення проблем, пов’язаних з достовірною оцінкою кредитоспроиожності позичальника та шляхами вдосконалення.

Розділ 1

Теоретичні аспекти оцінки кредитоспроможності

1.1 Поняття та критерії кредитоспроможності позичальника

Визначення терміна «кредитоспроможність» надзвичайно важливе для розробки критеріїв науково обґрунтованих методів оцінки кредитоспроможності позичальників. Досі економісти не дійшли єдиної думки з питання визначення кредитоспроможності. Так автори однієї з методик кредитоспроможністю позичальника називають «його здатність своєчасно сповна розрахуватися за своїми зобов’язаннями (основним боргом та відсотками)» На думку інших авторів, це твердження не розкриває суттєвих відмінностей між поняттями «платоспроможність» і «кредитоспроможність». З ними можна погодитися, тому що це не однозначні терміни. Термін «платоспроможність» передусім охоплює здатність і можливість юридичної чи фізичної особи своєчасно погасити всі види заборгованості, тоді як «кредитоспроможність» стосується лише погашення позичкової заборгованості. Банківська енциклопедія дає таке визначення: «Кредитоспроможність — це сукупність матеріальних та фінансових можливостей позичальника, що визначають його спроможність повернути кредит в строк та повному обсязі». Автори ще однієї методики вважають, що «кредитоспроможність є оцінкою банком позичальника з погляду можливості й доцільності надання йому кредиту і визначає ймовірність повернення позик і виплати процентів по них у майбутньому». Згідно з Положенням НБУ «Про кредитування» (яке діяло), «кредитоспроможність — це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями». Відповідно до Положення НБУ «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», «кредитоспроможність — наявність передумов для одержання кредиту і здатність повернути його. Ці визначення найточніше відображають сутність проаналізованого вище поняття. Проте вони не є вичерпними.

Порівнявши різні визначення цієї категорії, один з авторів пропонує таке формулювання: «кредитоспроможність — це оцінка наявності економічних і юридичних передумов для одержання кредиту і спроможності підприємства у повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін повернути його.

Дослідженню питань щодо оцінки кредитоспроможності позичальникові комерційних банків присвячено багато вітчизняних наукових праць. Тільки за останні роки ця проблема набула широкого висвітлення у монографіях і підручниках українських авторів О.В.Дзюблюка[28], А.М.Мороза[12], В.Т. Сусіденка та інших. Однак проблему ще не можна вважати достатньо вивченою, оскільки й досі в теорії та практиці немає єдиного підходу до вивчення системи показників, котрі комплексно характеризували б кредитоспроможність позичальників.

Рівень кредитоспроможності клієнта свідчить про ступінь індивідуального (приватного) ризику банку, пов’язаного з видачею конкретного займу конкретному позичальнику. Світова та вітчизняна банківська практика дозволила виділити критерії кредитоспроможності клієнта: характер клієнта, спроможність позичати кошти, спроможність заробляти кошти в ході поточної діяльності для погашення боргу (фінансові можливості), капітал, забезпечення кредиту, умови в яких здійснюється кредитна умова, контроль (законодавча основа діяльності позичальника, відповідність характеру кредиту стандартам банку та органів нагляду).

Під характером клієнта розуміється його репутація як юридичної особи та репутація менеджерів, ступінь відповідальності клієнта за погашення боргу, чіткість його уявлення про мету кредиту, відповідність її кредитній політиці банка. Репутація клієнта як юридичної особи складається з тривалості його функціонування в даній сфері, відповідності економічних показників середньо галузевим, з його кредитної історії, репутації в діловому світі його партнерів (постачальників, покупців, кредиторів). Репутація менеджерів оцінюється на підставі їх професіоналізму (освіта, досвід роботи), моральних якостей, особового фінансового и сімейного положення, результатів взаємовідносин структур, якими вони керують з банком. Навіть при чіткому розумінні клієнтом цілі запитуємого кредиту, видача його є ризикованою, якщо вона суперечить затвердженій кредитній політиці (наприклад, порушує затверджені ліміти окремих сегментів кредитного портфелю).

Спроможність позичати кошти означає наявність у клієнта права на подачу заявки на кредит, підпису кредитного договору або ведення переговорів, тобто наявність певних повноважень у представника підприємства або фірми, досягнення повноліття або інші ознаки діє спроможності позичальника — фізичної особи. Підписання договору не уповноваженою або недієспроможною особою означає велику ймовірність втрат для банка.

Одним з основних критеріїв кредитоспроможності клієнта є його спроможність заробляти кошти для погашення боргу в ході поточної діяльності. Відома і інша позиція, викладена в економічній літературі, коли кредитоспроможність пов’язується зі ступенем вкладення капіталу в нерухомість. Останнє і є формою захисту від ризику знецінення коштів в умовах інфляції, але не може бути основною ознакою кредитоспроможності позичальника. Справа в тому, що для вивільнення коштів з нерухомості потрібен час. Вкладання коштів в нерухомість пов’язане з ризиком знецінення активів. Тому доречніше орієнтуватися на ліквідність балансу, ефективність (прибутковість) діяльності позичальника, його грошові потоки.

Капітал клієнту є не менш важливим критерієм кредитоспроможності клієнта. При цьому важливі наступні два аспекти його оцінки:

його достатність;

ступінь вкладання власного капіталу в кредитну операцію, що свідчить про розподілення ризику між банком та позичальником.

Під забезпеченням кредиту розуміється вартість активів позичальника та конкретне вторинне джерело погашення боргу (застава, гарантія, поручительство, страхування), передбачене в кредитному договорі. Якщо відношення вартості активів та боргових зобов’язань має значення для погашення боргу банку у випадку визначення позичальника банкрутом, то якість конкретного вторинного джерела гарантує виконання ним своїх зобов’язань в строк при фінансових труднощах. Якість застави, надійність гаранта, поручителя, страхувальника особливо важливі при недостатньому грошовому потоці у клієнта банка.

До умов, в яких здійснюється кредитна угода, відносяться поточна або прогнозна економічна ситуація в країні, регіоні або галузі, політичні фактори. Ці умови визначають ступінь зовнішнього ризику і враховуються при вирішенні питання про стандарти банка для оцінки грошового потоку, ліквідності балансу, достатності капіталу, рівня менеджменту позичальника.

Останній критерій контроль за законодавчими основами діяльності позичальника і відповідності його стандартам націлює банкіра на отримання відповідей на наступні питання: чи наявна законодавча та нормативна основа для функціонування позичальника та здійснення проекту, що кредитується, як вплине на результати діяльності позичальника очікуванна зміна законодавства (наприклад, податкового), наскільки данні про позичальника та кредит, які містяться в кредитній заяві відповідають стандартам банку, що зафіксовані в документі про кредитну політику, а також стандартам органів банківського нагляду, що контролюють якість кредитів.

Викладені критерії оцінки кредитоспроможності клієнта банка визначають зміст засобів її оцінки. До числа цих способів відносяться :

оцінка ділового ризику;

оцінка менеджменту;

оцінка фінансової стійкості клієнта на підставі системи;

оцінка фінансових коефіцієнтів;

оцінка грошового потоку;

збір інформації про клієнта

спостереження за роботою клієнта шляхом виходу на місце.

Не дивлячись на єдність критеріїв та засобів оцінки, існує специфіка в аналізі кредитоспроможності юридичних та фізичних осіб, крупних, середніх та малих клієнтів. Ця специфіка міститься в комбінації засобів, що застосовуються для оцінки, а також в їх змісті. [14]

1.2 Зарубіжний досвід оцінки кредитоспроможності

Банки розвинутих капіталістичних країн застосовують складну систему великої кількості показників для оцінки кредитоспроможності клієнтів. Ця система диференційована в залежності від характеру позичальника (фірма, приватна особа, вид діяльності), а також може основуватися як на сальдових, так і на обігових показниках звітності клієнтів.

Так, ряд американських економістів описує систему оцінки кредитоспроможності, побудовану на сальдових показниках звітності. Американські комерційні банки використовують чотири групи основних показників:

1. ліквідність фірми;

До першої групи відносять коефіцієнт ліквідності (К_л) та покриття (К_покр.). Коефіцієнт ліквідності К_л — співвідношення найбільш ліквідних коштів та довгострокових боргових зобов’язань. Ліквідні кошти складаються з грошових коштів та дебіторської заборгованості короткострокового характеру. Боргові зобов’язання складаються з заборгованості за кредитом короткострокового характеру, за векселями, несплаченими вимогами та іншими короткостроковими зобов’язаннями. К_л прогнозує спроможність позичальника оперативно в строк погасити борг банку в найближчій перспективі на підставі оцінки структури обігового капіталу. Чим вищій К_л, тим вище кредитоспроможність.

Коефіцієнт покриття К_покр — співвідношення обігового капіталу та короткострокових боргових зобов’язань. К_покр показує межу кредитування, достатність всіх видів коштів клієнта, щоб погасити борг. Якщо К_покр менше 1, то межи кредитування порушені, позичальнику більше неможливо надавати кредит: він є некредитоспроможним.

2. оборотності капіталу;

Показники оборотності капіталу, які відносяться до другої групи відображають якість обігових активів і можуть використовуватися для оцінки росту К_покр. Наприклад, при збільшенні значення цього коефіцієнта за рахунок росту запасів та одночасному уповільненні їх обігу неможна робити висновок про підвищення кредитоспроможності позичальника.

3. залучення коштів;

Коефіцієнти залучення (К_залуч) складають третю групу оціночних показників. Вони розраховуються як відношення всіх боргових зобов’язань до загальної суми активів або до основного капіталу; показують залежність фірми від залучених коштів. Чим вищій коефіцієнт залучення, тим гірша кредитоспроможність позичальника.

4. показники прибутковості.

До них відносяться: доля прибутковості в прибутках, норма прибутку на акцію. Якщо росте залежність фірми від залучених коштів, то зниження кредитоспроможності, що оцінюється на основі К _залуч, може компенсуватися ростом прибутковості.

Для отримання таких даних банку, знадобиться інформація, що характеризує фінансове становище фірми. Це обумовлює необхідність вивчення фінансових звітів, можливості появлення непередбачуваних обставин та положення зі страхуванням.

В світовій практиці найбільш відоме джерело даних про кредитоспроможність — фірма «Дан енд Бредстріт», яка збирає інформацію приблизно про 3 млн. фірм США та Канади та надає її за підпискою. Короткі відомості та оцінки кредитоспроможності кожної фірми публікуються в загальнонаціональних та регіональних довідниках. Більш детальна інформація про окремі фірми повідомляється у вигляді фінансових звітів, найпоширеніший з них — «Інформація про ділове підприємство». Перший з 6 розділів звіту містить відомості загального характеру — найменування та адреса фірми: код галузі та підприємства; характер виробництва; форма власності; сумарна оцінка кредитоспроможності (рейтинг); швидкість сплати фірмою рахунків; обсяг продажу, власний капітал, число зайнятих; загальний стан та тенденції розвитку фірми. Сумарна оцінка кредитоспроможності складається з двох частин — двох букв (або цифри та букви) и цифри. Перші два знака представляють собою оцінку фінансової стійкості фірми, а останній — оцінку її кредитоспроможності. Другий розділ звіту містить відомості, отримані від постачальників фірми, відносно акуратності в сплаті рахунків та про максимальний кредит, отриманий протягом року. Третій розділ включає останній баланс та інформацію про продаж та прибутковість фірми (якщо така мається). Четвертий розділ показує звичайний розмір залишку на депозитному рахунку та платежі за кредитами. В п’ятому розділі містяться дані про керівників та власників фірми. В останньому розділі докладно охарактеризовані рід діяльності фірми, її клієнтура та виробничі потужності.

Окрім зазначених звітів, «Дан енд Бредстріт» публікує ще декілька видів документів. Один з найкорисніших «Звіт про ключові фінансові статті» — містить значно більш докладну інформацію про фірму. Крім «Дан енд Бредстріт», є ще декілька кредитних бюро, які називаються спеціальними комерційними агентствами. На відміну від широкого охвату «Дан енд Бредстріт» вони обмежуються зазвичай однією галуззю або видом діяльності.

Іноді банки звіряють свою інформацію з даними інших банків, які мали відносини з тим хто подає кредитну заявку. Вони можуть також перевірити дані у різноманітних постачальників та покупців даної фірми. Постачальники можуть надати інформацію про сплату нею рахунків, наданих пільгах, максимальну та мінімальну суму комерційного кредиту, безпідставні претензії та стягненнях з боку фірми, яка цікавить банк. Контакти з покупцями фірми дозволяють отримати інформацію про якість її продукції, надійності обслуговування та кількість рекламацій на її товари. Така звірка інформації з контрагентами фірми та іншими банками дозволяє також виявити репутацію та можливості фірми, яка звернулася по кредит, та її керівників.

Ще одним джерелом відомостей є Служба взаємного обміну кредитною інформацією при національній асоціації управління кредитом — організація, яка надає відомості про кредити, отримані фірмою у постачальників по всій країні. Члени організації отримують відповідь на питання: як акуратно платить фірма? Однак в інформації містяться тільки факти, але відсутній аналіз, пояснення або будь-які рекомендації. Іншими джерелами інформації про фірми, особливо великі, служать комерційні журнали, газети, довідники, державна звітність та інш. Деякі банки звертаються навіть до конкурентів даної фірми. Таку інформацію слід використовувати дуже обережно, але вона може бути досить корисною.

Першим джерелом інформації для оцінки кредитоспроможності господарських організацій повинен бути їх баланс з пояснювальною запискою до нього. Аналіз балансу дозволяє визначити, які кошти є у підприємства і який за розміром кредит ці кошти забезпечують. Однак для обґрунтованого та всебічного висновку про кредитоспроможність клієнтів банка балансових відомостей недостатньо. Це виходить зі змісту показників. Аналіз балансу дає лише загальне судження про кредитоспроможність, в той час, як для підсумків про ступінь кредитоспроможність необхідно розрахувати і якісні показники, що оцінюють перспективи розвитку підприємств, їх життєдіяльність. Тому в якості джерела відомостей, необхідних для розрахунку показників кредитоспроможності, слід використовувати: дані оперативного обліку, бізнес-план, відомості, що накопичуються в банках, відомості статистичних органів, дані анкети клієнтів, інформацію постачальників, результати обробки даних обстеження за спеціальними програмами, відомості спеціалізованих бюро з оцінки кредитоспроможності господарських організацій.

Оцінка кредитоспроможності клієнтів французькими комерційними банками включає 3 блока :

— оцінка підприємства та аналіз його балансу, а також іншої звітності;

— оцінка кредитоспроможності клієнтів на підставі методик, прийнятих окремими комерційними банками;

— використання для оцінки кредитоспроможності даних картотеки Банка Франції.

При оцінці підприємства банк цікавиться наступними питаннями:

— характер діяльності підприємства та тривалість його функціонування;

— фактори виробництва.

До факторів виробництва входять:

— трудові ресурси керівників, менеджерів та персоналу (освіта, компетентність та вік керівника, наявність в нього приємників, частота руху менеджерів по робочим місцям, структура персоналу, показники простоя, співвідношення оплати праці та доданої вартості;

— виробничі ресурси (співвідношення амортизації та амортизуємих засобів, рівень інвестицій);

— фінансові ресурси;

— економічне середовище (на якій стадії життєвого циклу знаходиться продукція, яка випускається, чи є підприємство монопольним виробником, умови конкуренції, стадія розвитку ринка основної продукції підприємства, комерційна політика фірми, ступінь засвоєння прийомів та засобів маркетингу).

В активі балансу при аналізі виділяються три складові частини:

— іммобілізовані активи;

— обігові кошти (запаси, дебітори, інші); - грошові готівкові кошти (каса, гроші на рахунку в банку, цінні папери). Пасив балансу поділяється на постійні ресурси, кредиторська заборгованість та грошові готівкові кошти (облік векселів та інш.). На підставі рахунку результатів діяльності визначаються наступні показники (див. табл. 1.1):

Таблиця 1.1

Показники діяльності компанії, необхідні для оцінки її кредитоспроможності

Баланс та інші форми звітності використовуються, по-перше, для оцінки співвідношення сальдових показників і, по-друге, для розрахунку коефіцієнтів кредитоспроможності на підставі обігових показників. Предметом аналізу є такі пропорції, як співвідношення довгострокової заборгованості та власних коштів, співвідношення стабільних власних ресурсів і суми активів, динаміка витрат та збитків у порівнянні з темпами росту виробництва і т.інш. Дані звітності фірми співставлюються з даними звідного балансу, який складається на підставі балансу однорідних підприємств. Одним з основних напрямків аналізу даних балансу є визначення банківського ризику.

Показники стану грошових готівкових коштів оцінюються з урахуванням рівня розвитку підприємства, його рентабельності та якості потреби в обігових коштах. Останнє вивчається на підставі показників швидкості обігу залишків сировини та готової продукції на складе, а також строків розрахунків з постачальниками.

В якості одного з варіантів приватної методики оцінки кредитоспроможності клієнта комерційним банком можна привести методику Credit Lione. Ця методика являє собою систему оцінки, побудовану на 5 коефіцієнтах:

ВЕД К1 = ————-; (1.1)

ДС Фінансові витрати К2 = ——————————————— ;(1.2)

ДС Капіталовкладення за рік К3 = —————————————————— ;(1.3)

ДС

Довгострокові зобов’язання К4 = ————————————————————; (1.4)

ДС Чисте сальдо готівкових коштів (1.5)

К5 =——————————————————— ;

Обіг Кожен з показників оцінюється в межах чотирьох балів, визначається загальний підсумок в балах. Сума балів визначає рівень кредитоспроможності клієнта.

Враховуються також і дані картотеки банка Франції. Ця картотека має чотири розділи. В першому підприємства поділяються на 10 груп в залежності від розміру активу балансу кожній групі надаються літери від, А до К. Другий розділ є розділом кредитної котировки, що виражає довіру, яка може бути припущена у відношенні до підприємств. Ця котировка базується на вивченні фінансової ситуації та рентабельності, а також на оцінці керівників, держателів капіталів та підприємств, з якими клієнт має тісні комерційні зв’язки. Кредитна котировка ділить підприємства на 7 груп, яким надаються шифри від 0 до 6.

Третій розділ класифікує підприємства за їх платоспроможністю. Банк Франції фіксує всі випадки неплатежів та в залежності від цього розділяє клієнтів комерційних банків на три групи, яким надаються шифри 7, 8 або 9. Шифр 7 означає пунктуальність в платежах, відсутність реальних труднощів в грошових коштах протягом року. Шифр 8 дається при тимчасових труднощах, пов’язаних з наявністю грошових коштів, які не ставлять під серйозну загрозу платоспроможність підприємства. Шифр 9 означає, що платоспроможність підприємства сильно скомпрометована.

Четвертий розділ картотеки ділить всіх клієнтів на дві групи: підприємства, векселя та цінні папери яких можуть бути переобліковані або ні в Банку Франції.

В основі визначення класу кредитоспроможності Позичальника лежить критеріальний рівень показників та їх рейтинг.(табл. 1.2)

Коефіцієнти та показники на рівні середніх величин є підставою віднесення Позичальника до II класу, вище середніх — до I і нижче середніх до III. В якості приклада можна привести наступну модель шкали для державних і акціонерних підприємств.

Таблиця 1.2

Рейтингова шкала для визначення надійності позичальника

Рейтинг, та значимість, показника в системі визначається економістом індивідуально для кожного Позичальника в залежності від політики даного комерційного банка, особливостей клієнта, ліквідності його балансу, положення на кредитному ринку. Наприклад, висока доля короткострокових ресурсів, наявність простроченої заборгованості за кредитами та неплатежів постачальникам підвищують роль коефіцієнта ліквідності, який оцінює спроможність підприємства до оперативного вивільнення грошових коштів. Втягування ресурсів банка в кредитування постійних запасів, заниженість розміру власних коштів підвищують рейтинг показника забезпеченості власними коштами. Порушення економічних меж кредиту, закредитованність клієнтів висувають на перше місце при оцінці кредитоспроможності рівень коефіцієнта покриття.

Загальна оцінка кредитоспроможності дається в балах. Бали представляють собою суму добутків рейтингу кожного показника на клас кредитоспроможності. I клас надається при 100−150 балах, II клас — при 151−250 балах и III клас — при 251−300 балах.

Приклад визначення суми балів приводиться в наступній таблиці:

Таблиця 1.3

Бальна система оцінки надійності позичальника

При коефіцієнтах та показниках, всі значення яких дорівнюють I класу, кількість балів дорівнює 100, II класу — 200 и III класу — 300 (варіанти 1,2,3). Тому пропонується, що при проміжній величині балів близької до 100 (тобто 100−150 балів) надається I клас, до 200 (тобто 151−250 балів) — II клас і до 300 (тобто 251−300) — III клас.

В 4-ому варіанті фактичне значення Кл и Кпокр дозволяє надати III клас, а Псс — II класс. В підсумку Позичальник має 270 балів, що дорівнює III класу.

Зміна рейтингу показників при збереженні класності кожного з них може привести до зміни загального класу кредитоспроможності. Наприклад, в 4-м и 6-м варіантах Кл. и Кпокр та Псс мають однаковий клас, але рейтинг наданий різний, в результаті при 4-м варіанті Позичальник має III клас, а при 6-м — II.

При оцінці кредитоспроможності клієнта комерційного банка рекомендується використовувати не тільки основні, але й додаткові показники. До їх числа можуть бути включені показники, що характеризують обіговість запасів або коштів в розрахунках, долю ліквідних активів в загальній сумі обігових коштів або співвідношення ліквідних активів I класу та заборгованості, рівень неплатежів за попередній період, ефективність виробничого потенціалу, доходність та прибутковість партнерів (наприклад, кредитоспроможність заказника), середню тривалість будівництва, рівномірність розподілення доходу.

Однаковий рівень показників та сума балів досягаються впливом різних факторів. Так, збільшення загального розміру ліквідних коштів за рахунок нормуємих активів далеко не завжди створює прочну гарантію повернення кредиту. Ріст залишків готової продукції, яка не має широкого споживача або пов’язана з транспортними труднощами, не гарантує своєчасного повернення кредиту. Ріст Кл и Кп може пояснюватися скороченням боргових зобов’язань. Висновок про кредитоспроможність клієнта буде залежати від причини цього скорочення. Якщо, наприклад, заборгованість за короткостроковими кредитами зменшилася з-за зриву поставок сировини, то неможна ріст коефіцієнта оцінювати як укріплення фінансового стану клієнта. Аналіз факторів, які змінили рівень відповідних коефіцієнтів та показників, повинен бути обов’язковим елементом оцінки кредитоспроможності клієнта комерційного банка. В якості основних напрямів цього аналізу можна виділити:

— аналіз впливу ліквідних коштів в загалі та їх елементів на коефіцієнти ліквідності та покриття;

— оцінку зміни коефіцієнта покриття під впливом активів, що нормуються;

— вивчення зміни структури боргових зобов’язань та її впливу на коефіцієнти ліквідності та покриття;

— аналіз факторів, які визначають ріст або зниження показника забезпеченості власними коштами;

— оцінку показника забезпеченості власними коштами з позиції достатності власних коштів клієнта.

Аналіз факторів зміни рівня коефіцієнтів та показників кредитоспроможності дозволяє більш точно визначити клас кредитоспроможності, а також випрацювати умови за даним класом.

Не рекомендується підвищувати клас кредитоспроможності клієнта банка або обговорювати умови кредитування за даним класом при:

— покращенні коефіцієнта ліквідності тільки за рахунок росту дебіторської заборгованості або залишків готової продукції;

— підвищення коефіцієнта покриття за рахунок росту залишків готової продукції, яка не забезпечена договорами на збут, або залишків сировини які важко реалізуються або незавершеного виробництва;

— погіршенні структури ліквідних коштів;

— фактична наявність власних обігових коштів в розмірі менш постійної мінімальної потреби в них;

— рості показника забезпеченості власними коштами малих виробничих структур за рахунок фондів, пов’язаних з ризиковою діяльністю підприємства;

— поліпшенні показника забезпеченості виробничої діяльності договорами за рахунок укладання договорів з некредитоспроможними покупцями та постачальниками;

скорочення боргових зобов’язань банку у зв’язку з не поставками сировини, яка кредитується.

Таким чином бачимо, що найбільш серйозний підхід до класифікації позичальника в французькій методиці. У випадку з американськими банками все систематизовано й всю інформацію про позичальника можна знайти в каталогах, які видаються щомісячно. В українському кредитуванні ще не все систематизовано, є багато недоліків. Але якщо українські банки приймуть до уваги досвід західних банків, то вони будуть менше ризикувати при видачі кредитів.

1.3 Досвід оцінки кредитоспроможності в банках України

Українське законодавство дає чітке визначення поняття двох основних суб'єктів кредитних правовідносин. Кредитор — це суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності в тимчасове використання грошові кошти на умовах повернення, платності, строковості. Банківський кредит надається шляхом здійснення кредитної операції. Кредитна операція — це договір по наданню кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням в балансах кредитора та позичальника. Чинним законодавством також визначений ряд інших понять, які використовуються в сфері кредитних відносин. Кредитоспроможність — це спроможність позичальника в повному обсязі та у визначений кредитним договором строк розраховується за своїми борговими зобов’язаннями. Кредитний ризик — спроможність несплати позичальником основного боргу та процентів, які необхідно сплатити за використання кредиту в строки, визначенні в кредитному договорі. Кредитна лінія — згода банка-кредитора надати кредит в майбутньому, в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів.

Слід зазначити, що існує ряд правових проблем, пов’язаних з банківським кредитуванням — проблема достатності та адекватності правових норм. Можна стверджувати, що правове регулювання банківського кредитування повинно йти за шляхом прийняття спеціальних законів, наприклад, про банківський споживчий кредит, про міжбанківське кредитування, про кредитування будівництва та інших підприємницьких потреб. Подібні закони прийняті й діють в більшості країн світу, де банківське кредитування розглядається як професійна діяльність, яка є базою підприємництва. Таке законодавство, при умові його чіткої та економічно обґрунтованої розробки, повинне розмежувати договір кредиту, призначеного для обслуговування кредитних правовідносин між громадянами та юридичними особами, та кредитний договір, призначений для вдосконалення професійної діяльності на фінансовому ринку. Позитивним блоком в даному законодавстві могли б стати такі норми, які встановлювали б правові гарантії як для банків, так і для клієнтів, а також для інших осіб, зацікавлених в ефективному банківському кредитуванні.

Розробка таких правових конструкцій потребує значних зусиль юристів та банкірів. Тому цю роботу повинні разом здійснити Національний банк України та Асоціація комерційних банків.

Законодавство визначає також основні принципи проведення кредитної політики, сутність яких зводиться до того, що при проведенні кредитної політики комерційні банки повинні виходити з необхідності забезпечення об'єднання інтересів банка, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господарської діяльності з урахуванням загальнодержавних інтересів. Комерційні банки самостійно визначають порядок привернення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород, а також відповідають за своїми зобов’язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами. 24]

До складання кредитної угоди спеціаліст банка повинен щільно проаналізувати кредитоспроможність потенціального позичальника, тобто його спроможність своєчасно повернути кредит, вивчити фактори, які можуть спровокувати його неповернення.

Збереження основної суми боргу є одним з головних принципів, якого завжди повинні додержуватися банки при здійсненні кредитної операції. Тому оцінка якості потенціального позичальника є одним з важливіших етапів процесу кредитування. При цьому особливе значення має встановлення обґрунтованості кредиту. Ніякі додаткові міри захисту не можуть попередити кризисну ситуацію, якщо кредит в своїй основі не є обґрунтованим. Одним з основних елементів оцінки кредитоспроможності є з’ясування персональних якостей потенціального позичальника. Тут увага банка повинна зосереджувати ся на таких моментах, як репутація, порядність та чесність, професійні здібності, матеріальна забезпеченість, відношення до своїх зобов’язань перед іншими кредиторами та в минулому[12]. В зв’язку з цим спеціаліст банка з`ясовує питання зв’язків клієнта з іншими банками:

з якими банками співробітничає клієнт;

чи отримував він кредити від інших банків;

чи є несплачені кредити та який їх характер.

Для отримання кредиту позичальник повинен звернутися в банк. Форма звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заяви (див. Додаток А). В документах вказується необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення кредиту та форми забезпечення. Також надається анкета позичальника (див. Додаток Б). Банк перевіряє наявність майна у підприємства, призначеного для забезпечення заставного зобов’язання на підставі цього складає акт його перевірки (див. Додаток В) Дуже важливим є договір застави (див. Додаток Д). Найбільш важливою бухгалтерською звітністю клієнта, на підставі якої робляться різні розрахунки є баланс підприємства та форма 2. (див. Додаток Е) Після підбору майбутнього позичальника, попередньої бесіди з ним керівника кредитного відділу комерційного банку документи передаються в службу економічної безпеки банка для перевірки дійсності наданих відомостей. В залежності від реальності угоди, яка фінансується, іміджу позичальника, положень бізнес-плану (див. Додаток Ж) та інших документів (див. Додаток К), перевірка може бути загальною або вибірковою, з виїздом на місце або без такого.

Слід вказати, що необхідні відомості відносно походження фірми позичальника за обліком банкрутств, лжебанкрутств, підприємств, які мають опротестовані векселі, непогашені кредити або знаходяться серед небажаних партнерів по іншим ознакам, зібрати документи достатньо складно. Міжнародна практика свідчить, що найбільш повною та ефективною базою даних володіють інформаційні служби, які поповняють свої банки даних на обов’язковій основі у вигляді відповідних звітів всіх учасників економічних відносин.

В Україні максимально наблизилася до такого стандарту роботи з інформацією Міжбанківська служба безпеки"СКІФ". Її засновниками, основними постачальниками и користувачами накопиченої тут інформації є ряд великих українських банків — Промінвест, Укрексімбанк, Ощадбанк. Створена за розпорядженням Кабінету міністрів України від 30.07.93 г. ця служба має у власності мережу філіалів практично у всіх регіонах України. Користувачам — комерційним банкам, фінансовим установам, страховим компаніям, державним та комерційним підприємствам — надаються довідки про кредитну біографію того чи іншого підприємства, про наявність претензій до нього з боку контролюючих органів, про участь в арбітражних процесах, про заборгованість, що є за кредитами та поставками. 24]

Методика оцінки доцільності надання банківського кредиту, розроблена також і українськими банками для визначення платоспроможності підприємств, яким надаються кредити, оцінки припустимих розмірів кредитів та строків їх погашення. Дана методика призначена для оцінки фінансового стану юридичних осіб (далі - позичальник) з метою визначення їх кредитоспроможності, а також ризиків видачі кредитів. Методика передбачає об'єднання суб'єктивних факторів, що формуються на підставі заповнення анкет, а також об'єктивних даних, які отримують на підставі фінансової звітності. Це забезпечує єдиний підхід, визначеність та оперативність при вирішенні питань оцінки доцільності видачі кредитів. Застосування методики сприяє обґрунтованому вибору більш надійних позичальників для видачі кредитів і, таким чином, сприяє зменшенню загальних обсягів простроченої та пролонгованої заборгованості. Оцінка кредитних ризиків сприяє забезпеченню ліквідності банка.

Економіст вимагає від Позичальника надання повного пакету документів на кредит згідно переліку, викладенного в Макеті Кредитної справи та Положенні банка «Про кредитування суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб».

В процесі ознайомлення з наданним пакетом документів, економіст проводить особову бесіду з Позичальником (його уповноваженим представником), або направляє йому письмовий запит, метою якого є отримання даних про підприємство.

В першу чергу дані про позичальника:

основна інформація про підприємство (засновники, структура, продукція, послуги, ринок збуту, наявність філіалів, дочірніх підприємств);

інформація про кредити в інших банках (погашених, непогашених);

інформація про кількість та місцезнаходження розрахункових та валютних рахунків;

власність та менеджмент (форма та структура власності, досвід та кваліфікація керівників);

обсяги виробництва та реалізації товарів, послуг;

основні споживачі товарів, послуг, канали збуту, конкуренти;

основні постачальники товарів, послуг;

фінансові показники (виторг, витрати, активи, пасиви, структура дебіторської та кредиторської заборгованності, показники платоспроможності та фінансової стійкості фірми — Позичальника);

Інформація про кредит містить наступні дані:

розрахунок розміру кредиту;

прогноз потреби в фінансових ресурсах;

графік та джерела погашення кредиту (як прямі, так і резервні);

альтернативні варіанти забезпечення за кредитом .

Важливішою інформаційною базою аналізу є бухгалтерський баланс. При роботі з активом балансу необхідно звернути увагу на наступне: у випадку оформлення застави основних засобів (будівлі, обладнання та інш.), виробничих запасів, готової продукції, товарів, інших запасів та витрат, право власності заставодавця на зазначенні цінності повинно підтверджуватися включенням їх вартості в склад відповідних балансових статей.

Залишок коштів на розрахунковому рахунку повинен відповідати даним банківської виписки на звітну дату.

При аналізі дебіторської заборгованості необхідно звернути увагу на строки її погашення, оскільки погашення боргів дебіторами може стати для позичальника одним з джерел повернення кредиту.

При розгляді пасивної частини балансу саме прискіплива увага повинна бути приділена вивченню розділів, де відображуються кредити та інші залучені кошти: необхідно вимагати кредитні угоди за тими судами, заборгованість за якими відображена в балансі і не погашена на дату запита про кредит, та переконатися, що вона не є простроченою. Наявність простроченої заборгованості по кредитах інших банків є негативним фактором і свідчить про наявні недоліки та зриви в діяльності позичальника, які, можливо, планується тимчасово компенсувати за допомогою кредиту. Якщо заборгованість не є простроченою, необхідно за можливістю забезпечити, щоб строк погашення кредиту наступав раніше погашень інших кредитів. Крім того необхідно проконтролювати, щоб застава, яка пропонується в якості забезпечення за кредитом який питається не була заставлена іншому банку.

При оцінці стану кредиторської заборгованості необхідно пересвідчитися, що позичальник спроможний своєчасно розрахуватися з тими, чиїми коштами в тому чи іншому вигляді користується: в вигляді товарів або послуг, авансів і т.інш В даному розділі відображаються також кошти, отримані позичальником від партнерів за договорами зайомів; ці договори повинні бути розглянуті аналогічно кредитним договорам позичальника з банками.

В тому випадку, якщо дата надходження запита на кредит не співпадає з датою складання фінансової звітності, фактична заборгованість позичальника за банківськими кредитами, як правило, відрізняється від відображеної в останньому балансі. Для точного визначення заборгованості потребується довідка про всі непогашені на момент запиту банківські кредити з додаванням копії кредитних договорів.

Важливим позитивним фактором є наявний досвід кредитування даного позичальника банком, на підставі якого можливо судити про перспективи погашення запитуємого в чинний момент кредиту. В тому випадку, якщо запитуємий кредит є черговим в ряді попередніх, своєчасно погашених кредитів, то при прийомі заявки від даного позичальника він може не представляти в банк свої юридичні документи, але з обов’язковим повідомленням банка про всі внесенні в них зміни.

Важливішу роль грає Методика оцінки фінансового стану Позичальника.

Згідно Положенню НБУ «Про порядок формування та використання резерву для відрахувань можливих витрат по кредитам комерційних банків» затвердженого Постановою Правління НБУ від 27.03.98 г. № 122 і з метою визначення можливого своєчасного повернення Позичальником кредиту пропонується система значень показників фінансової діяльності Позичальників та методологія оцінки та аналізу надійності позичальника.

З метою об'єктивної оцінки фінансового стану позичальника та прогнозування можливості повернення кредиту, крім показників фінансового стану позичальника, необхідно враховувати дані, які оцінюють повернення раніш отриманих Позичальником кредитів, наявність бізнес-плану, наявність висновків аудиторських перевірок, суму кредиту, строк функціонування підприємства та його форму власності.

Методика має цілі:

мінімізувати кредитні ризики банку при наданні кредитів позичальникам;

забезпечити ліквідність банку при здійсненні ним кредитних операцій;

поліпшити ефективність кредитних вкладень, підвищити їх доходність.

Для оцінки Позичальника-юридичної особи тестування необхідно проводити з використанням шкали балів згідно вказаної вище методики.

При подачі документів на розгляд Кредитному комітету необхідно вказувати клас (А, Б, В, Г, Д) до якого належить Позичальник, а також кількість балів.

Подальше дослідження оцінки кредитоспроможності проведемо на базі методики оцінки кредитоспроможності позичальників — юридичних осіб АКБ «Укрсоцбанк».

Розділ 2

Аналіз методики оцінки кредитоспроможності позичальників-юридичних осіб АКБ «Укрсоцбанк»

2.1 Економічна характеристика АКБ «Укрсоцбанк»

АКБ «Укрсоцбанк», заснований в вересні 1990 року на базі колишнього державного «Жилсоцбанка» СРСР, сьогодні є одним з крупніших системних банків в Украіні. За роки свого існування банк витримав декілька криз банківської та економічної систем України, вистояв та закріпив свої позиції, завоював стійкий авторитет надійної та стабільної фінансової установи, яка стрімко розвивається і оперативно реагує на зміни ринку.

Місія банку — виконувати роль системного фінансового інтегратора, об'єднувати інтереси виробників, торговців та покупців, надаючи кожному клієнту необхідний спектр продуктів та послуг. В системі банка зайнято близько 9 тисяч кваліфікованих спеціалістів. Філіальна мережа банка обслуговує майже 120 тис. корпоративних та більше 600 тис. приватних клієнтів. Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» згідно організаційно-правовій формі є відкритим акціонерним товариством (ВАТ).

В 2003 році у відповідності зі стратегічним планом розвитку прийнята внутрішня структура банка, яка складається з трьох бізнес-орієнтованих напрямів:

Корпоративний бізнес — обслуговування юридичних осіб.

Індивідуальний бізнес — обслуговування фізичних осіб.

Фінансово-інституційний бізнес — надання послуг комерційним банкам і компаніям, які емітують власні фінансові інструменти, в основному корпоративні облігації.

Ділення на бізнес-напрями, а також підрозділи їх підтримки, проведено по всій системі АКБ «Укрсоцбанк». Система банка складається з головного офісу в Києві, 27 регіональних (обласних) та прирівняних до них філіалів, а також філіалів та без балансових відділень, підлеглих регіональним філіалам. Всього в системі банка нараховується більше 500 операційних крапок, розташованих в усіх регіонах України. Фактично прийнята дворівнева система управління: головний офіс — регіональний (обласний) філіал — підлеглі філіали та без балансові відділення.

Органи управління АКБ «Укрсоцбанк» — загальне зібрання акціонерів, наглядова рада та правління. Наглядова рада та правління керують діяльністю банка в межах повноважень, наданих їм загальним зібранням акціонерів. Вищим органом банка є загальне зібрання акціонерів, яке ззивається не ріже одного разу на рік.

Наглядова рада банку — колегіальний орган управління, який представляє інтереси акціонерів в період між проведенням загального зібрання акціонерів. Голова наглядової ради здійснює керівництво діяльністю ради, забезпечує контроль за виконанням наглядовою радою та правлінням рішень загального зібрання акціонерів, представляє інтереси банка в усіх організаціях як на території України, так і за її межами.

Виконавчим органом банку є правління, яке керую поточною діяльністю, формуванням фондів, необхідних для уставної діяльності, та несе відповідальність за ефективність роботи банка. Голова правління без довіреності представляє банк в усіх підприємствах, заключає договори та угоди в межах своїх повноважень.