Суб"єкти кримінального процесу

Реферат

на тему: «Суб'єкти кримінального процесу»

Рівне — 2007

План

1. Поняття кримінального процесу та його система

2. Кримінально-процесуальні функції

3. Суб'єкти кримінального процесу

Поняття суб'єктів кримінального процесу та їх класифікація

4. Органи, які ведуть кримінальний процес

— суд-орган, який здійснює правосуддя

— прокурор в кримінальному процесі

— слідчий та його процесуальні повноваження

— начальник слідчого підрозділу

— органи дізнання

5. Учасники кримінального процесу

— обвинувачений

— підозрюваний

— захисник

— потерпілий

— цивільний позивач

— цивільний відповідач

— представники обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача

6. Інші суб'єкти кримінального процесу

— свідки, спеціалісти, понятті, експерти

Список використаної літератури

1. Поняття кримінального процесу

Поняття «кримінальний процес» походить від латинських сґіminalis — тобто злочинний, та ргоcessus — проходження, просування вперед. Ці cлова у сполученні набувають іншого, трохи відмінного від буквального змісту: провадження з притягненням до кримінальної відповідальності та покарання за вчинений злочин. У цьому аспекті як синонім вживається «кримінальне судочинство».

Поняття «кримінальний процес» вживається у кількох значеннях.

Перше значення пов’язано з розумінням кримінального процесу як особливого виду державної діяльності.

Друге значення обумовлено тим, що кримінально-процесуальна діяльність, будучи врегульованою правом, має своєю правовою основою кримінально-процесуальне право або галузь права як сукупність правових норм, що регулюють вказану діяльність.

Третє значення терміну — наука кримінального процесу або одна з галузей юридичної науки, яка становить систему понять, уявлень, поглядів та ідей, що розкривають сутність кримінального процесу, закономірності його виникнення та розвитку.

Кримінальний процес є засобом захисту від злочинних посягань на державний і суспільний лад, правопорядок, права та інтереси громадян.

Кримінальний процес — це врегульована законом діяльність органів розслідування, прокуратури та суду з розслідування і вирішення кримінальних справ, спрямована на швидке і повне розкриття злочинів, викриття винного та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був підданий справедливому покаранню і ніхто з невинних не був притягнутий до кримінальної відповідальності та засуджений. У цій діяльності беруть участь громадяни, громадські організації та колективи трудящих, які реалізують свої права і виконують обов’язки.

Виконанню цих завдань служить весь порядок провадження у кримінальній справі, яке визначається Конституцією України, кримінально — процесуальним кодексом України та іншими законами.

Важливо підкреслити, що кримінальний процес — це один з видів державної діяльності. Саме держава через органи здійснює боротьбу зі злочинністю, охороняє від злочинних посягань конституційний лад, соціально-економічні, політичні та особисті права і свободи громадян, права та законні інтереси юридичних осіб. Цю діяльність здійснюють державні органи та посадові особи в силу наданих їм повноважень. Вони наділені необхідною владою і при наявності законних підстав можуть застосовувати заходи державного примусу.

Кримінально-процесуальну діяльність можуть здійснювати лише ті державні органи, які на це уповноважені законом: суд, прокурор, слідчий, орган дізнання та інші. Рішення, прийняті ними в межах своїх повноважень, обов’язкові для виконання всіма установами, організаціями, посадовими особами та громадянами. Вирок суду проголошується іменем держави (ст. 124 Конституції України) Конституція України. і є обов’язковим для виконання нарівні з законом.

Органи розслідування, прокуратури та суду спираються на підтримку громадськості, взаємодіють з нею. Представники громадських організацій та трудових колективів можуть брати участь у кримінальному процесі у визначених законом формах. Представники громадськості, окремі громадяни, які беруть участь у кримінальному процесі, позбавлені владних повноважень, їх діяльність має істотне значення, але в цілому носить допоміжній характер.

Порядок провадження у кримінальній справі називають ще процесуальною формою діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, а також всіх осіб, які беруть участь у справі. Він передбачає: коло державних органів і посадових осіб, їх права та обов’язки з розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ; коло учасників процесу та інших осіб, які беруть участь у справі, їх процесуальне становище; послідовність і умови проведення окремих слідчих та судових дій і їх зміст. Все це у своїй сукупності утворює процесуальну форму, яка має велике значення для правильного вирішення завдань кримінального судочинства.

Кримінально-процесуальному порядку притаманні послідовний демократизм і гуманізм, характерні для правової держави.

Специфічні завдання кримінального процесу відрізняють його від інших видів державної діяльності. Кримінально-процесуальна діяльність виникає та здійснюється лише у зв’язку зі злочином, який відбувся або готується, при виявленні ознак злочину. Лише тоді, коли постає питання про можливість кримінальної відповідальності за діяння, що заборонене кримінальним законом, може мати місце кримінально-процесуальна діяльність, а органи розслідування, прокуратура та суд одержують право реалізовувати свої кримінально-процесуальні повноваження і здійснювати процесуальні дії.

Процесуальна форма гарантує додержання повноти, всебічності, об'єктивності розслідування справ про злочини, винесення законного, обґрунтованого та справедливого вироку.

Додержання процесуальної форми забезпечує виховний вплив судових процесів. Зокрема, лише відкритий, прилюдний розгляд та вирішення кримінальних справ за участю підсудних, а у необхідних випадках і представників громадськості, шляхом безпосереднього розгляду судом всіх необхідних доказів, публічного обговорення учасниками процесу результатів проведеного дослідження та оголошення вироку, а також виконання всіх інших вимог процесуального закону можуть забезпечити успішне здійснення виховних і превентивних функцій суду.

Встановлена законом процесуальна форма гарантує права та законні інтереси всіх осіб, які беруть участь у справі, в тому числі обвинуваченого (підсудного), потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, свідків, експертів та ін. Успішна реалізація передбачених процесуальним законом прав всіх цих осіб та сумлінне виконання ними покладених на них обов’язків є найважливішими гарантіями здійснення завдань кримінального судочинства, а отже, і завдань правосуддя в цілому.

Використання особами, які беруть участь у справі, наданих їм прав у процесі, додержання цих прав особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом, наслідки, передбачені законом у разі порушення цих прав та невиконання зобов’язань, утворюють систему процесуальних гарантій. Так, одним з найважливіших суб'єктів процесуальної діяльності є обвинувачений. З метою досягнення завдань правосуддя він наділений широкими правами, що утворюють у сукупності право обвинуваченого на захист. Для його реалізації закон наділяє обвинуваченого реальними можливостями захищатися від висунутого обвинувачення і в той же час гарантує дійсне втілення в життя цих можливостей у кожній конкретній справі. Гарантіями цього є, зокрема, вимоги закону про обов’язкове повідомлення слідчим або особою, що проводить дізнання, суті обвинувачення, за яким дана особа притягується до кримінальної відповідальності (ст. 140 КПК України), обов’язок слідчого допитати обвинуваченого негайно після пред’явлення йому обвинувачення (ст. 143 КПК України), ознайомлення обвинуваченого з усіма матеріалами справи після закінчення досудового слідства (ст. 218 КПК України), вручення підсудному копії обвинувального висновку не пізніше як за тридобовий строк до дня розгляду справи у судовому засіданні (статті 254, 286 КПК України), обов’язок суду допустити обраного підсудним захисника або призначити захисника, якщо того вимагає підсудний (ст. 45 КПК України) Кримінально-процесуальний кодекс України., тощо. Система процесуальних гарантій забезпечує реальне втілення у життя прав і законних інтересів усіх учасників кримінального процесу та всіх осіб, що беруть участь у справі, і тим самим є загальною гарантією правосуддя з кримінальних справ.

Таким чином, найважливішими елементами, які утворюють поняття кримінального процесу, є:

1) діяльність органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, — органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, яка полягає у розслідуванні, розгляді та вирішенні кримінальних справ;

2) демократичні принципи, які повинні лежати в основі організації та діяльності вказаних органів;

3) завдання, що вирішуються ними;

4) процесуальна форма їх діяльності.

Крім органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, тобто основних суб'єктів процесу, в кримінальному судочинстві беруть участь й інші особи. До них належать обвинувачений та його захисник, потерпілий, цивільний позивач і цивільний відповідач, представники їх інтересів та інші особи. Однак в основі кримінального процесу лежить діяльність органів, на які законом покладена боротьба зі злочинністю, органів, що ведуть кримінальний процес. Ця діяльність є найважливішим обов’язковим елементом кримінального судочинства в цілому. Саме у зв’язку з нею учасники кримінального процесу та інші особи, що беруть участь у справі, реалізують свої права і виконують покладені на них обов’язки. Вирішальне значення діяльності органів розслідування, прокуратури та суду в кримінальному судочинстві служить підставою для включення її як елементу у визначення поняття кримінального процесу.

При здійсненні покладених на них обов’язків і реалізації прав з розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ вказані державні органи вступають між собою і з іншими суб'єктами процесуальної діяльності у певні, передбачені процесуальним законом відносини — процесуальні правовідносини. Зокрема, між органом і особою, що проводить дізнання та слідчим виникають відповідні процесуальні відносини не лише в ході провадження оперативно-розшукових і слідчих дій у справі, по якій провадження досудового слідства є обов’язковим, але і після передачі цієї справи слідчому.

Іншого характеру процесуальні відносини виникають між органом дізнання і прокурором, слідчим та прокурором у ході здійснення нагляду за додержанням законів при розслідуванні кримінальних справ. Певні, процесуальні відносини виникають також між вказаними органами і судом. Кожний з цих суб'єктів кримінально-процесуальних відносин має передбачені законом обов’язки, яким відповідають конкретні права іншого суб'єкта цих правовідносин.

Суб'єкти процесуальних відносин, що розглядаються, здійснюють певні владні повноваження стосовно інших осіб, які беруть участь у справі: обвинуваченого, свідків, експертів, перекладачів та ін. Ці повноваження включають застосування у разі необхідності заходів процесуального примусу щодо вказаних осіб. Так, слідчий, при наявності достатніх доказів причетності певної особи до вчинення злочину, виносить постанову про притягнення її як обвинуваченого у справі і може застосовувати до неї один з передбачених законом запобіжних заходів або винести постанову про усунення її від посади. Головуючий у судовому засіданні керує ходом судового розгляду, спрямовуючи його на встановлення істини у справі, а також вживає заходів до підтримання належного порядку в залі судового засідання.

Всі владні повноваження суб'єктів, що ведуть процес, регулюються кримінально-процесуальним законодавством. Особи ж, щодо яких застосовуються заходи, що випливають з цих повноважень користуються відповідними правами. Так, обвинувачений вправі знати суть пред’явленого йому обвинувачення, давати свідчення з приводу цього обвинувачення та заявляти клопотання про витребування і приєднання до справи необхідних доказів, подавати скарги на дії слідчого та особи, яка проводить дізнання, і заявляти відводи. З цього випливає, що між органами, які ведуть процес, та іншими суб'єктами процесуальної діяльності також виникають процесуальні відносини. Вони пов’язані з багатогранною діяльністю органів по боротьбі зі злочинністю та виникають лише в результаті цієї діяльності. Ось чому саме діяльність вказаних органів і складає основний зміст кримінального процесу.

1. Система кримінального процесу

Процесуальна діяльність органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, розвивається і протікає за певними етапами — стадіями, кожна з яких характеризується притаманними їй особливостями і разом з тим служить досягненню цілей та вирішенню загальних завдань кримінального судочинства. Стадії кримінального процесу тісно пов’язані між собою загальними для кримінального процесу принципами і завданнями, але в той же час кожна з них протікає в формах, характерних тільки для неї. .

Стадіями кримінального процесу є:

1) порушення кримінальної справи;

2) досудове розслідування;

3) віддання до суду;

4) судовий розгляд;

5) апеляційне провадження ;

6) виконання вироків, ухвал і постанов суду;

7) перегляд вироків, ухвал і постанов суду, що набрали законної сили;

8) виключне провадження (відновлення справ, у зв’язку з нововиявленими обставинами і неправильним застосуванням кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, що вплинули на правильність судового рішення).

Кожна стадія передусім вирішує загальні завдання кримінального процесу у властивій цій стадії процесуальній формі, яка визначає специфіку процесуального становища суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності, засобів доказування, правозахисних механізмів, процесуальних рішень і повноважень органів та посадових осіб, що ведуть кримінальний процес.

Порушення кримінальної справи — перша стадія кримінального процесу. Вона полягає в діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду по виявленню ознак злочину та прийняттю рішення про початок провадження у справі.

Досудове розслідування являє собою діяльність органів дізнання і досудового слідства, спрямовану на збирання, закріплення та дослідження доказів для розв’язання питання про наявність або відсутність події злочину, вини певної особи в його вчиненні, про характер і розмір шкоди, заподіяної злочином, та інші обставини, що підлягають доказуванню у справі. Досудове розслідування проводиться до суду, і висновки органів, що проводять це розслідування, мають лише попередній характер. Звідси і назва цієї стадії.

Віддання до суду — діяльність судді одноособово або суду колегіально, спрямована на перевірку повноти і правильності проведеного досудового розслідування та на розв’язання питання про наявність всіх необхідних даних і умов для розгляду та вирішення даної справи по суті в судовому розгляді.

Судовий розгляд — основна і центральна стадія кримінального процесу, в, якій суд колегіально або суддя одноособово у відкритому судовому засіданні, за участю сторін розглядає та вирішує кримінальну справу по суті, тобто про винність або невинність підсудного, застосування до нього покарання або виправдання невинного.

Апеляційне провадження (апеляційний перегляд вироків, ухвал і постанов суду першої інстанції) — діяльність вищестоящого суду, що відбувається у разі апеляції прокурора або оскарження учасниками процесу вироку, ухвали або постанови суду першої інстанції, що полягає в перевірці законності та обґрунтованості цих актів на підставі матеріалів, що є в справі, і додатково представлених.

Виконання вироків, що вступили в законну силу, ухвал і постанов суду — стадія, в якій суд вирішує ряд питань процесуального характеру, що виникають у зв’язку із зверненням вироку до виконання, або таких, що виникли вже в процесі самого виконання вироку, а іноді й після його виконання (наприклад, про дострокове зняття судимості).

Як правило, кожна кримінальна справа проходить ці стадії. Однак кримінально-процесуальний закон передбачає й стадії, в яких перевіряються правосудність вироків, ухвал і постанов суду, що набрали законної сили. Подібного роду перевірка (перегляд) має місце при наявності особливих умов, вказаних у законі.

Однією з таких стадій є перегляд вироку, ухвали і постанови суду в порядку судового нагляду. Це стадія кримінального процесу, що відбувається в особливій процесуальній формі, в якій вищестоящий суд за протестами уповноважених на те посадових осіб органів прокуратури і суду перевіряє правосудність вироків, що вже вступили в законну силу, ухвал і постанов нижчестоящих судових органів.

Іншою такою стадією є перегляд судових рішень, що набрали законної сили в порядку виключного провадження, у зв’язку з нововиявленими обставинами та неправильним застосуванням вимог чинного законодавства. Таке відновлення проводиться у разі виявлення після набрання законної сили вироком, ухвалою, постановою суду обставин, які раніше не були відомі і не могли бути відомі суду та які самі по собі або в сукупності з даними, що є у справі, встановлюють неправосудність винесеного вироку, ухвали, постанови (фальсифікація доказів, неправильність перекладу, висновку експерта, показів свідків та інше).

Розглянуті стадії складають єдину систему кримінального процесу. Система кримінального процесу раціональна і логічна. Кожна попередня стадія створює необхідні передумови для успішного вирішення завдань наступної стадії. На кожній стадії, як правило, підлягає контролю законність дій і рішень, що мали місце на попередніх стадіях.

Таке ж рішення може бути прийняте прокурором при перевірці справи, що надійшла з обвинувальним висновком, або ж судом у стадії віддання до суду. Просування кримінальної справи може закінчитися винесенням судом вироку в стадії судового розгляду, якщо вирок не оскаржений і не опротестований у апеляційному порядку.

2. Кримінально-процесуальні функції

Конституція України визначає правовий зміст кримінально-процесуальних функцій. Загальні завдання кримінального судочинства, сформульовані у ст. 2 КПК України, не виключають, а навпаки, передбачають різні форми і методи їх реалізації відповідно судом, прокурором, слідчим та органом дізнання. Кожний з них має притаманну саме йому спрямованість у вирішенні цих завдань. У свою чергу учасники процесу (підозрюваний, обвинувачений, потерпілий та ін.) мають свою спрямованість у діяльності, яку вони здійснюють і яка обумовлена характером їх інтересів у справі. Із спрямованістю тих чи інших видів процесуальної діяльності і пов’язано поняття кримінально-процесуальних функцій.

У теорії відсутня єдина думка про поняття кримінально-процесуальної функції. Найбільш поширеним є погляд, який вперше висловив М. С. Строгович, що кримінально-процесуальні функції — це окремі види, окремі напрямки кримінально-процесуальної діяльності.

Для багатьох вчених це визначення є базовим, вихідним, вони по суті його розвивають і конкретизують. Так, В. М. Савицький зазначає, що процесуальна функція — це певний напрямок, особливим чином відокремлена сторона, вид кримінально-процесуальної діяльності Строгович М. С. Курс уголовного процесса М, 1968. І. В. Тиричев вказує на те, що цим поняттям охоплюються види, напрямки діяльності суб'єктів кримінального процесу, обумовлені їх роллю, призначенням або метою участі у справі Савицкий В. М. Очерк теории прокурорского надзора в уголовном судопроизводстве М, 1975. О. М. Ларін вважає, що процесуальні функції у кримінальному судочинстві —- це види (компоненти, частини) кримінально-процесуальної діяльності, які розрізняються за особливими, безпосередніми цілями, що досягаються у підсумку провадження у справі Ларин А. М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции М, 1986.

Своєрідною є позиція у цьому питанні В. П. Нажимова. Відзначаючи, що кримінально-процесуальні функції —- це найважливіший напрямок процесуальної діяльності, автор, однак, вважає, що здійснення конкретної процесуальної функції тим чи іншим суб'єктом ґрунтується не стільки на положеннях кримінально-процесуального закону, скільки на законах психології, на свободі вибору (обрання) функції, яку він здійснює, виборі, що обумовлений внутрішнім переконанням і обставинами справи Нажимов В. П. Об уголовно — процессуальных функциях Правоведение, 1971. Такий погляд було піддано обґрунтованій критиці. Якщо виходити з позиції В. П. Нажимова, то відповідні суб'єкти процесу, психологічно перебудувавшись у результаті виявлення нових обставин, мали б можливість неодноразово змінювати у ході провадження у справі характер процесуальних функцій, які вони здійснюють. Цілком очевидно, що при такому розумінні процесуальної функції вона перестала б бути конкретною процесуальною категорією, втратила б свою визначеність і перетворилася у щось розпливчасте, позбавлене практичного значення. Кримінально-процесуальні функції перш за все обумовлені специфічним соціальним та правовим змістом, який визначає і їх психологічне значення. Виділення тих чи інших функцій і можливість їх здійснення конкретними суб'єктами процесу залежить не від волі та бажання останніх, а від законодавця, який, враховуючи низку факторів, у тому числі і закони психології, нормативно закріплює відповідну структуру судочинства, яка відбиває реальне становище речей, права та законні інтереси суб'єктів процесу, цілі, до яких прагне. Іншими словами, кримінально-процесуальна функція — це об'єктивна категорія, яка відбита у чинному законі і визначає процесуальний статус даного суб'єкта. Тому характер процесуальної функції, яку здійснює суб'єкт, не залежить від його конкретної позиції у даній справі Альберт С. А. Кримінально — процесуальні функції: поняття, система, суб'єкти Х, 1995.

Таким чином, для характеристики процесуальних функцій істотно важливим є те, що вони:

— закріплені у законі певними видами, напрямками процесуальної діяльності;

— виділяються з усієї процесуальної діяльності як основні, оскільки кожна з них безпосередньо пов’язана з реалізацією завдань кримінального судочинства;

— здійснюються суб'єктами, які уповноважені на провадження у справі або мають у ній процесуальний інтерес.

Отже, процесуальні функції — це виражені у законі основні напрямки процесуальної діяльності, що здійснюються з метою реалізації завдань кримінального судочинства суб'єктами, уповноваженими на ведення процесу або наділеними правами для активної участі у справі з метою захисту своїх законних інтересів.

З урахуванням такого розуміння суті процесуальних функцій до їх числа в юридичній літературі найчастіше відносять як головні три функції: обвинувачення, захисту і вирішення справи (правосуддя). Основними їх справедливо називають тому, що вони завжди, обов’язково виявляються в центральній стадії процесу, і розрізнення цих функцій визначає змагальну побудову судового розгляду. Природно, що це ставить їх на особливе місце у загальній системі кримінально-процесуальних функцій. Є достатньо підстав, щоб віднести до них такі основні напрямки процесуальної діяльності, як розслідування кримінальної справи, нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів (прокурорський нагляд), підтримання цивільного позову, заперечення проти цивільного позову.

Перш за все, названі кримінально-процесуальні функції здійснюються не ізольовано одна від одної, вони тісно пов’язані між собою, перебувають у певному співвідношенні і у сукупності забезпечують виконання завдань кримінального процесу. Йдеться, отже, про систему процесуальних функцій, яка має певні особливості. В ній є функції, що сполучаються, розвиваються та доповнюють одна одну, і тому один суб'єкт може реалізувати декілька процесуальних функцій; однак існують і функції несумісні, які один та той самий суб'єкт виконати не може. Так, здійснення прокурором функції нагляду за законністю в досудових стадіях процесу не лише не виключає, але, навпаки, передбачає здійснення ним функції обвинувачення у суді. У ході реалізації слідчим функції розслідування справи, коли ним встановлено особу, яка вчинила злочин, він притягує її як обвинуваченого, формулює та пред’являє їй відповідне обвинувачення, а, значить, і реалізує з цього моменту і функцію обвинувачення. У вказаних випадках йдеться про сумісні процесуальні функції. Коли ж мова йде про функції обвинувачення, захисту та правосудця, то вони суворо розрізняються, і тому суб'єкти, що здійснюють обвинувачення (так само як і захист), не можуть здійснювати правосуддя; той, хто обвинувачує, не може бути суддею. Інша особливість цієї системи полягає в тому, що в ній є функції, які можна назвати «парними», оскільки вони необхідно передбачають одна одну і у реальній дійсності одна без другої не існують. До таких функцій належать: обвинувачення — захист, а також підтримання цивільного позову — заперечення проти цивільного позову.

Нарешті, ще одна особливість системи процесуальних функцій: обвинувачення, за загальним правилом, передує появленню функцій захисту та правосуддя і обумовлює їх виникнення. Сформульоване і пред’явлене обвинувачення викликає до життя функцію захисту, спрямовану на його спростування, доказування невинності або меншої винності обвинуваченого. Твердження про винність особи, яке міститься у постанові про притягнення як обвинуваченого, є правовою підставою для здійснення інших функцій — підтримання цивільного позову та заперечення проти позову.

Функція правосуддя здійснюється не інакше як на підставі сформульованого і вже пред’явленого обвинувачення. Здійснення її означає правильне, згідно із законом і обставинами справи, вирішення основного питання — про винність чи невинність підсудного та про застосування до винного справедливого покарання. Однак висновок про винність підсудного у вчиненні злочину не означає, що суд є суб'єктом обвинувачення. Суд — орган судової влади, який здійснює правосуддя. Твердження про винність підсудного є підсумком діяльності суду. Воно одержує свій вираз у вироку—найважливішому акті правосуддя. Згідно із ст. 55 Конституції України суд у визначених законом випадках виконує і функцію контролю за правомірністю постанов органів, які здійснюють досудове розслідування, які обмежують права та свободи громадян, що беруть участь у кримінальному судочинстві (наприклад, після проведення перевірки чи розслідування кримінальної справи по факту смертельного травмування громадянина залізничним транспортом, особа яка прийняла відповідне рішення повідомляє про це зацікавлених осіб — родичів потерпілого, організацію, що проводила службове розслідування, які мають право на оскарження до суду постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, чи подання скарги на постанову про закриття кримінальної справи, відповідно до статей 236¹, 236⁵ КПК України). Бойко В. Ф. Гарантовані Конституцією України права і свободи людини мають надійно захищатись незалежним, компетентним і неупередженим судом (Вісник Верховного Суду України, 1999 № 1.)

Наявність процесуальних функцій у кримінальному процесі, здійснення їх різними органами і особами на справді демократичних засадах забезпечує виконання завдань кримінального судочинства у кожній кримінальній справі, дійсний захист прав та законних інтересів громадян.

3. Суб'єкти кримінального процесу

Поняття суб'єктів кримінального процесу, їх класифікація

Кримінальне судочинство являє собою складну та багатосторонню діяльність органів і осіб, коло яких визначено законом. У ній беруть участь як державні органи та посадові особи, так і громадяни. Вони виконують різні процесуальні функції і наділені законом різними за характером та обсягом правами, різні й їх обов’язки. Однак загальним для них є те, що всі вони в тій чи іншій формі беруть участь у справі, вступають між собою у процесуальні правовідносини і тому є суб'єктами кримінального процесу (суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності). Без вказаних осіб неможлива кримінально-процесуальна діяльність.

Разом з тим не можна не враховувати характер діяльності того або іншого суб'єкта процесу, значення її при провадженні у кримінальній справі. Діяльність одних суб'єктів справляє вирішальний вплив на хід та результат руху справи; діяльність других, хоча і пов’язана з активною участю у процесі, такого значення не має; нарешті, діяльність третіх пов’язана з виконанням конкретних, часом епізодичних процесуальних дій. Вказані відмінності у правовому статусі суб'єктів кримінального процесу дозволяють класифікувати їх на такі три групи:

1) органи, які ведуть кримінальний процес (або основні суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності);

2) учасники кримінального процесу (ст.ст. 43−52 КПК України);

3) інші суб'єкти кримінального процесу (свідки, понятті, експерти, перекладачі ст.ст. 68,77,127,128 КПК України).

Особливе значення мають перші дві групи суб'єктів вказаної класифікації. Основними суб'єктами кримінального процесу є суд, прокурор, слідчий, начальник слідчого підрозділу, органи дізнання, особа, яка проводить дізнання. Саме їх діяльність має першорядне, визначальне значення для всього кримінального процесу, з нею пов’язана безпосередня реалізація завдань кримінального процесу.

Учасники процесу — це громадяни, установи, організації, підприємства, які наділені правами для активної участі у справі з метою захисту своїх прав і законних інтересів або прав та законних інтересів осіб, яких вони представляють. До них належать підозрюваний, обвинувачений, захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, представники потерпілого, позивача, відповідача.

Розмежування понять «основні суб'єкти процесу» та «учасники процесу» має важливе теоретичне і практичне значення. Воно реально відбиває те, що закріплено у чинному законі та практиці, яка розвивається на його основі. Розмежування цих понять дозволяє не лише визначити у теоретичному плані загальне і те характерне, що притаманне кожній з указаних груп суб'єктів процесуальної діяльності, але й конкретно вирішити практично важливі питання, які відносяться до характеристики повноважень основних суб'єктів процесу, з одного боку, а також прав та обов’язків учасників процесу — з другого. Це у свою чергу створює необхідні умови для більш чіткої фіксації у законі правового статусу кожного з суб'єктів, які входять до тієї чи іншої групи, а отже, і для більш ефективної реалізації завдань кримінального судочинства. Михеєнко М.М., Нор В. Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України К, 1992.

4. Органи, які ведуть кримінальний процес

Суд—орган, який здійснює правосуддя

Згідно зі ст. 124 Конституції України і ст. 15 КПК України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Отже, суд є єдиним органом держави, уповноваженим здійснювати правосуддя, в тому числі і у кримінальних справах. Конституція категорично забороняє делегування функції судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами. Лише суд у порядку, встановленому законом, своїм обвинувальним вироком при доведеності вини особи вправі визнати її винною у вчиненні злочину та піддати кримінальному покаранню (ст. 62 Конституції України). Конституція України, Кримінально — процесуальний кодекс України.

Правосуддя у кримінальних справах являє собою втілену в особливу процесуальну форму діяльність суду, яка здійснюється ним на демократичних засадах та полягає у розгляді і вирішенні кримінальних справ і у застосуванні на підставі закону та згідно з правосвідомістю покарання осіб, винних у вчиненні злочину. Процесуальна діяльність інших суб'єктів, у тому числі учасників кримінального процесу, покликана сприяти суду у повному, всебічному, об'єктивному здійсненні функцій правосуддя.

При вирішенні кримінальної справи суд не зв’язаний висновками органів досудового слідства, а також думкою учасників процесу. Всі питання, що підлягають вирішенню у судовому розгляді й у вироку — найважливішому акті правосуддя, — судді вирішують за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, в умовах, що виключають сторонній вплив. Таким чином, у межах своєї компетенції суд має всю повноту судової влади.

Рішення судових органів можуть бути скасовані або змінені лише вищестоящими судами в особливому процесуальному порядку. Вирок суду, що набрав законної сили, є обов’язковим для виконання всіма громадянами і посадовими особами.

Суди в Україні являють собою інстанційну систему, різні ланки якої мають певне функціональне призначення. Так, суд, який вирішує у судовому засіданні питання про винність підсудного та призначення покарання, в разі визнання його винним, є судом першої інстанції. Кримінальні справи розглядаються у суді першої інстанції одноособово суддею, який діє від імені суду, а у випадках, передбачених ч.ч. 2 і 3 ст. 17 КПК України, колегіально: у складі трьох осіб, якщо підсудній заявив клопотання про такий розгляд (у справах про особливо тяжкі злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше 10 років ст. 12 КК України) та судом в складі двох професіональних суддів і трьох народних засідателів, які користуються всіма правами судді (кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі ст. 112 КК України — посягання на життя державного чи громадського діяча; ч.2 ст. 115 КК України — умисне вбивство при обтяжуючих обставинах). Кримінальний кодекс України.Розгляд справ у апеляційному та касаційному порядку здійснюється відповідними судами у складі трьох суддів, а справ у винятковому порядку у складі не менше трьох суддів.

Конституцією України (ст. 127) передбачена можливість участі у розгляді справи і присяжних.

Вищі суди перевіряють апеляцію прокурора, чи скаргу учасників процесу законність і обґрунтованість вироку, ухвал та постанов, які прийняті судом першої інстанції.

Вони (суди вищої інстанції) розглядають також у порядку нагляду вироки, що набрали законної сили, ухвали і постанови судів нижчої інстанції, опротестовані уповноваженими на те прокурорами, а також переглядають судові рішення в порядку виключного провадження.

Для забезпечення всебічного, повного та об'єктивного дослідження і вирішення кримінальної справи необхідно, щоб судді не були ні прямо, ні опосередковано заінтересовані у її вирішенні, були об'єктивними та неупередженими. Тому процесуальним законом встановлено порядок, за яким суддя або народний засідатель не може брати участі в розгляді справи і підлягає відведенню:

1) якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем слідчого, особи, яка провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого;

2) якщо він брав участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, особа, яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;

3) якщо він під час досудового розслідування справи вирішував питання щодо проведення обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни чи скасування запобіжних заходів, продовження строків тримання під вартою або розглядав скарги на затримання чи на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи або закриття справи;

4) якщо він під час досудового розслідування справи розглядав питання про усунення захисника в порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України;

5) якщо він особисто або його родичі заінтересовані у результатах справи;

6) при наявності інших обставин_, які викликають сумнів в об'єктивності судді або народного засідателя.

У складі суду, що розглядає кримінальну справу, не можуть бути особи, які родичами між собою (ст. 54 КПК України).

Суддя, який брав участь у розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції, не може брати участь в розгляді цієї самої справи в апеляційному та касаційному порядку, а також брати участь у новому розгляді справи в суді першої інстанції у разі скасування вироку або ухвали про закриття кримінальної справи, поставлених з його участю. Суддя, який брав участь у розгляді справи у апеляційному порядку не може брати участь у розгляді цієї справи в суді першої інстанції або в касаційному порядку, а так само в новому розгляді справи у касаційній інстанції після скасування ухвали, постановленої з його участю. Суддя, який брав участь у розгляді справи в касаційному порядку, не може брати участь у розгляді тієї ж справи в суді першої інстанції та в апеляційному порядку, а так само в повторному розгляді справи в касаційному порядку, якщо постанову чи ухвалу винесено з його участю, скасовано. Крім того, суддя який брав участь у розгляді справи, не може брати участь в розгляді цієї справи в порядку виключного провадження (ст. 55 КПК України). Пояснюється це тим, що у такого судді вже склалася певна думка щодо справи, тому його точка зору при повторному розгляді справи була б упередженою. При наявності будь-якої з указаних підстав суддя і народний засідатель зобов’язані заявити самовідвід і відсторонитися від участі у справі. З цих же підстав відвід їм вправі заявити прокурор, підсудний, захисник, а також потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач або їх представники. Відвід має бути заявлений до початку судового слідства, пізніше заява про відвід допускається лише у випадках, коли підстава для відводу стала відома після початку судового слідства (ст. 56 КПК України).

Відвід заявлений судді чи народному засідателю, вирішується іншими суддями без судді, якого відводять (такий суддя має право дати пояснення з цього приводу). При рівності голосів суддя вважається відведеним. Відвід, заявлений двом суддям або всьому складові суду, вирішується судом у повному складі простою більшістю голосів. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті (ст. 57 КПК України) і виноситься постанова про відмову або задоволення заявленого відводу головою районного чи міського суду. У разі, коли до районного або міського суду обрано одного суддю чи відвід заявлений голові суду, то це питання вирішується постановою голови міжрайонного (окружного суду); головою чи заступником голови військового суду регіону, коли відвід заявлений судді військового гарнізону, що одноособово розглядає справу. Відвід заявлений двом суддям або всьому складові суду вирішується судом у повному складі простою більшістю голосів.

У випадках, коли відведено головуючого суду і при його самовідводі, слухання справи відкладається для його заміни іншим суддею або кримінальна справа передається до вищестоящого суду для вирішення питання про підсудність. В разі відводу народного засідателя він замінюється іншим народним засідателем.

Об'єктивність і неупередженість суддів при розгляді справи мають виключно важливе значення, вони тісно пов’язані з незалежністю суддів і, як підкреслив Пленум Верховного Суду України у постанові від 12 квітня 1996 року № 4 «Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів», є необхідними передумовами для підвищення авторитету судової влади та судових рішень Пленум Верховного Суду України «Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів» № 4, 1996. Звідси — особливі вимоги до законності складу суду. Вирок, ухвала, постанова підлягають обов’язковому скасуванню, якщо справу було розглянуто у незаконному складі (ст. 370 КПК України). Кримінально — процесуальний кодекс України.

кримінальний процесуальний прокурор слідчий

Прокурор у кримінальному процесі

Відповідно до ст. 121 Конституції України, ст. 25 КПК України і вимог Закону України від 5 листопада 1991 року «Про прокуратуру» визначаються завдання та повноваження прокурора у сфері кримінального процесу. Основним його обов’язком є своєчасне вжиття в усіх стадіях кримінального судочинства передбачених законом заходів до усунення всяких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили. У цьому суть правоохоронної діяльності прокурора у кримінальному процесі. Прокуратура у цілому і кожний прокурор покликані забезпечити утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і захист від посягань на гарантовані Конституцією та іншими законами України, а також міжнародно-правовими актами соціально-економічні, політичні і особисті права та свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією України незалежність держави, її суспільний та державний устрій, політичну і економічну системи, а також захист інших охоронюваних законом соціальних цінностей.

Специфічними є методи вирішення прокурором цих завдань у кримінальному судочинстві, вони втілюються у різні процесуальні форми залежно від тих конкретних завдань, які стоять перед даною стадією процесу.

Найбільш широкими повноваженнями прокурор наділений у досудових стадіях кримінального процесу — порушення кримінальної справи та досудового слідства, в яких він повною мірою реалізує свої функції нагляду за виконанням закону, а саме: він зобов’язаний безпосередньо вживати заходів до усунення порушень закону, якщо вони мали місце при провадженні дізнання і досудового слідства, а також при здійсненні оперативно-розшукової діяльності.

У стадії порушення кримінальної справи прокурор здійснює нагляд за законністю порушення кожної кримінальної справи. Він згідно ст. 94 КК України вправі і сам порушити кримінальну справу. Якщо справу порушено слідчим чи органом дізнання без законних підстав та приводів, прокурор закриває її, а у випадках коли в кримінальній справі не проводились слідчі дії, скасовує постанову слідчого та органу дізнання про порушення справи. В разі безпідставної відмови в порушенні справи прокурор своєю постановою скасовує постанову слідчого або органу дізнання і порушує кримінальну справу згідно вимог ст. 100 КПК України.

У стадії досудового розслідування кримінальної справи прокурор здійснює нагляд за законністю діяльності органів дізнання та слідства.

Так прокурор зобов’язаний вживати заходів до того, щоб жодний злочин не залишився нерозкритим і жодний злочинець не ухилився від відповідальності. Він зобов’язаний суворо наглядати за тим, щоб жоден громадянин не був підданий незаконному і необґрунтованому притягненню до кримінальної відповідальності або незаконному обмеженню у правах. Прокурор, зокрема, здійснює нагляд за тим, щоб ніхто не був затриманий або арештований інакше як на підставі і у порядку, передбаченому законом (ст.ст.106,115,155 і 165−2 КПК України). Він зобов’язаний вживати заходів до виявлення умов, що сприяли вчиненню злочину, та до їх усунення, а також залучення громадськості до боротьби з правопорушеннями.

Прокурор у даній стадії процесу згідно ст. 227 КПК України Конституція України, кримінальний кодекс України, кримінально — процесуальний кодекс України, Закон України «Про прокуратуру». вправі:

давати органам дізнання і попереднього слідства обов’язкові для них вказівки щодо розслідування злочину та здійснення необхідних слідчих і оперативно-розшукових дій (обрання запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, притягнення як обвинуваченого, проведення експертизи тощо);

вимагати від них для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали і інші відомості про вчинені злочини та встановлення осіб, які вчинили злочини. З цією метою не менше як один раз на місяць прокурор перевіряє виконання вимог закону про прийняття, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчиненні або ті, що готуються злочини. Крім того повертає кримінальні справи слідчому чи органу дізнання щодо проведення додаткового розслідування;

доручати органам дізнання виконання постанов про затримання, взяття під варту, проведення обшуку, виїмки, розшуку осіб, які вчинили злочин і виконання інших слідчих дій;

скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови органів дізнання та досудового слідства;

усувати особу, яка проводить дізнання, і слідчого від подальшого ведення дізнання або слідства, якщо вони припустили порушення закону при розслідуванні справи;

порушувати, закривати або зупиняти провадження у кримінальних справах з підстав, вказаних у законі;

розглядати скарги на дії слідчого та особи, яка проводить дізнання;

брати участь у провадженні дізнання та досудового слідства, а в необхідних випадках особисто проводити розслідування по будь-якій справі або проводити окремі слідчі дії (допитувати обвинувачених, неповнолітніх потерпілих та інше);

витребувати будь-яку справу від органу дізнання і доручити проведення досудового слідства слідчому, а також передати справу від одного органу досудового слідства іншому, від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного та об'єктивного розслідування ;

давати санкцію: на проведення обшуку особи чи службового приміщення (крім житла і іншого володіння особи), виїмки документів, які містять державну та банківську таємницю, накладення арешту на вклади, відсторонення обвинуваченого від посади, про застосування заходів безпеки; затверджувати постанови про ексгумацію трупа і про встановлення строку ознайомлення зі справою;

продовжувати строк досудового слідства по справі;

давати згоду або подавати до суду подання: про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту чи продовження строку тримання під вартою та інші повноваження, передбачені кримінально-процесуальним кодексом.

Після закінчення розслідування кримінальної справи прокурор, перевіривши її вирішує питання: про затвердження обвинувального висновку й про направлення справи до суду; повертає справу на додаткове розслідування або закриває справу, при цьому він може змінити список осіб, що викликаються в суд та скасувати чи змінити міру запобіжного заходу (ст. 229 КПК України).

Попередній розгляд кримінальної справи здійснюється з обов’язковою участю прокурора, який дає свій висновок з питань, що пов’язані з клопотаннями, заявленими в цьому засіданні учасниками процесу (статті 239, 240 КПК України).

У всіх судових стадіях прокурор, який бере участь у розгляді справи, повинен суворо додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх лише закону, а також покликаний сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний та об'єктивний розгляд справи та винесення судових рішень, що ґрунтуються на законі (ст. 34 Закону України «Про прокуратуру»).

Основною формою участі прокурора у стадії судового розгляду є підтримання ним державного обвинувачення. У зв’язку з цим він бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного. Виходячи з вимог ст. 121 Конституції України, підтримання державного обвинувачення у суді є виключною прерогативою прокуратури. З урахуванням положень ст. 129 Конституції України про змагальність у судочинстві і забезпечення доведеності вини Верховний Суд України визнав обов’язковою участь прокурора у судовому розгляді по всіх справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком.

Підтримуючи у суді державне обвинувачення, прокурор керується вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на об'єктивній оцінці зібраних по справі доказів. Тому у випадках, коли в результаті судового розгляду прокурор прийде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред’явленого обвинувачення, він не лише вправі, а й зобов’язаний відмовитися від обвинувачення і викласти суду мотиви відмови. Однак така відмова прокурора від обвинувачення не звільняє суд від обов’язку подальшого розгляду справи і вирішення її на загальних підставах (ст. 264 КПК України).

Поряд з підтриманням державного обвинувачення на прокурора покладається обов’язок представляти у випадках, визначених законом, інтереси громадянина або держави в суді (ст. 121 Конституції України).

Однією з форм такого представництва є пред’явлення прокурором або підтримання ним пред’явленого потерпілим цивільного позову, якщо цього вимагає охорона державних чи громадських інтересів або прав громадян (статті 29, 264 КПК України).

У стадії апеляційного розгляду справи прокурор зобов’язаний внести апеляцію на кожний незаконний або необґрунтований вирок та на незаконні і необґрунтовані ухвали та постанови суду першої інстанції.

При розгляді справи у касаційній інстанції прокурор обґрунтовує внесене касаційне подання, а також висловлює своє міркування щодо законності та обґрунтованості вироку чи іншого судового рішення, яке набрало законної сили.

Прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших засобів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи людини (ст. 121 Конституції України, ст. 415 КПК України). Вищевикладеним і визначається процесуальне становище прокурора, при цьому особливість полягає в тому, що в досудових стадіях процесу прокурор має широкі владні повноваження, які дозволяють йому приймати рішення з будь-якого питання, що виникає у справі. Від нього, зокрема, як і від слідчого, залежить подальший рух справи — закриття, зупинення чи направлення для віддання обвинуваченого до суду. Про те суттєво змінюється процесуальне становище прокурора з моменту, коли справа надходить до суду. Оскільки у судових стадіях вся повнота влади належить суду: саме він уповноважений прийняти будь-яке рішення у справі, здійснюючи, таким чином, функцію правосуддя. Цим визначається і особливість тих процесуальних норм, якими наділяється у судових стадіях діяльність прокурора. Як державний обвинувач, одна із сторін у змагальному процесі, прокурор намагається переконати суд першої інстанції у правильності своїх тверджень щодо винності підсудного та з інших питань, які виникають у справі, але рішення по них ухвалює не прокурор, а суд. Прокурор, таким чином, покликаний сприяти суду у прийнятті рішень, що відповідають вимогам закону. Повною мірою зазнане також стосується діяльності прокурора в інших судових стадіях.

Слідчий і його процесуальні повноваження

Органами досудового слідства є слідчі прокуратури (територіальної, спеціальної, транспортної, природоохоронної), слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки (ст. 102 КПК України). За загальним правилом строк розслідування кримінальної справи слідчим повинно бути закінчено протягом двох місяців (крім випадків коли невстановлена особа, що вчинила злочин), про те він може бути продовжений до 3 місяців (районним, міським прокурором), до 6 місяців (обласним та прирівняним до нього прокурорами), а на більш довший строк, у виняткових випадках Генеральним прокурором України та його заступниками.