Правове регулювання перевезення небезпечних вантажів

Вступ

небезпечний вантаж транспорт

Актуальність теми дослідження. Становлення Української держави в умовах ринкових реформ сьогодні залежить від розв`язання багатьох правових проблем, у тому числі у сфері транспортних послуг. Транспорт є однією з найважливіших галузей національної економіки, від функціонування якої залежать усі сфери суспільного виробництва, розподілу та обміну. Для того щоб господарська система держави існувала та розвивалася, потрібна ціла низка елементів, які охоплюються поняттям транспортної системи, стабільної і розвиненої. З розбудовою держави, створюються свої національні транспортні правові норми, які закріплюються законодавчо.

Україна як і будь-яка держава зацікавлена в ефективному регулюванні транспортних перевезень, зокрема, перевезення небезпечних вантажів, не тільки внутрішніх, а й міжнародних. Безперечно, що транспортування небезпечних вантажів пов’язано з особливою загрозою життю і здоров’ю людини та суспільства загалом, навколишньому середовищу, тому потребує особливої уваги зі сторони держави, і вдосконалення правового регулювання.

Транспорт — одна з найважливіших галузей національної економіки, ефективне функціонування якої є необхідною умовою стабілізації, структурних перетворень економіки, розвитку зовнішньоекономічної діяльності, що особливо важливо для швидшої інтеграції України до Європейського Союзу.

Транспортний комплекс України являє собою систему транспортних комунікацій, що об'єднує всі сучасні види транспорту, але потребують істотного вдосконалення та модернізації для підвищення якості транспортних послуг, особливо у міжнародному сполученні. Економічна криза в Україні зумовила значне загострення ситуації на транспорті. Залишаються нерозв’язаними проблеми, що характеризуються невирішеністю питання щодо джерел фінансування; недосконалістю нормативно-правового забезпечення діяльності транспортного комплексу, повільним вирішенням питань уніфікації транспортного законодавства відповідно до міжнародного.

В умовах реформування економіки та законодавства України необхідна виважена державна транспортна політика, яка враховувала б особливості галузі та роль у процесах економічних і соціальних перетворень.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є загальний аналіз системи нормативно-правових актів України, що регулюють перевезення небезпечних вантажів різними видами транспорту.

Поставлена у роботі мета зумовила такі завдання:

· визначити поняття та особливості перевезення небезпечних вантажів;

· визначення змісту договору перевезення небезпечних вантажів;

· визначення особливостей організації перевезень небезпечних вантажів.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають при організації та здійсненні перевезень небезпечних вантажів.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти та їх практичне застосування в сфері транспортування небезпечних вантажів.

1. Загальні правові основи перевезення небезпечних вантажів

1.1 Поняття та особливості небезпечних вантажів

Роль і значення транспорту визначені статтею 1 Закону України «Про транспорт» 10.11.1994 року, в якій зазначається, що транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва, яка покликана задовольнити потреби населення й суспільного виробництва в перевезеннях[3, ст.1].

С.І. Ожегов визначав, що слово «перевезти» означає: 1. Перемістити, везучи через який-небудь простір. 2. Везучи, доставити з одного місця до іншого[21, c.490]. В. Даль вважав, що «перевозити» означає доставляти з одного місця до іншого, на конях чи іншою худобою, або на возах, санях, вручну чи на суднах, поромах, плотах тощо [22, c.39−40].

Вантаж — це матеріальні цінності, які перевозяться залізничним транспортом у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі[4, ст.1];

Якщо вантаж упакований у відповідну тару, замаркірований за правилами перевезення, перебуває у відповідному кондиційному стані, відповідає вимогам безпечного й схоронного перевезення, то вважається, що він перебуває в транспортабельному стані.

Згідно з Законом України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 06.04.2000 року: небезпечний вантаж — речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин[5].

Перевезення небезпечних вантажів — це сукупність організаційних і технологічних операцій з переміщення небезпечних вантажів залізничним, автомобільним, повітряним, водним та іншими видами транспорту, які здійснюються на договірних засадах та інших законних підставах.

Небезпечні речовини — речовини, віднесені до певного класу. На сьогодні всі небезпечні вантажі класифіковані, кожному з них присвоєно порядковий номер ООН.

Номер ООН (UN) — чотиризначний цифровий ідентифікаційний номер, наданий небезпечному вантажу КЕ ООН з перевезення небезпечних вантажів і погодженої на глобальному рівні системи класифікації і маркування хімічних речовин Економічної і Соціальної Ради ООН.

КЕ ООН — Комітет експертів з перевезення небезпечних вантажів Економічної і Соціальної Ради ООН.

Класифікація небезпечних вантажів визначається в залежності від виду та ступені небезпечності вантажу.

Клас 1 — вибухові речовини та вироби, які по своїх властивостях можуть вибухати, викликати пожежу з вибуховою дією, а також пристрої, що містять вибухові речовини, і засоби підривання, призначені для справляння піротехнічного враження Клас 2 — гази, зріджені охолоджуванням і розчинені під тиском, такі, що відповідають хоч би одній з наступних умов:

1. абсолютний тиск пари при температурі 50 град. C рівно або вище 3 кгс/кв. см (300 кПа);

2. критична температура нижче 50 град. C.

3. стислі, критична температура яких нижча -10 град. C;

4. зріджені, критична температура яких рівна або вище -10 град. C, але нижче 70 град. C;

5. зріджені, критична температура яких рівна або вище 70 град. C;

6. розчинені під тиском;

7. зріджені переохолодженням;

8. аерозолі і стислі гази, що потрапляють під дію спеціальних розпоряджень;

Клас 3 — легкозаймисті рідини, суміші рідин, а також рідини, що містять тверді речовини в розчині або суспензії, які виділяють легкозаймисті пари, що мають температуру спалаху в закритому тиглі 61 град. C і нижче.

Клас 4.1 — легкозаймисті тверді речовини, здатні легко запалати від короткочасної дії зовнішніх джерел займання і активно горіти.

Клас 4.2 — речовини, схильні до самозаймання, які в звичайних умовах транспортування можуть мимоволі нагріватися і запалати.

Клас 4.3 — речовини, що виділяють легкозаймисті гази при стиканні з водою.

Клас 5.1 — речовини, що окислюють, які самі по собі не горючі, але сприяють легкій займистості інших речовин і виділяють кисень при горінні, тим самим збільшуючи інтенсивність вогню.

Клас 5.2 — органічні пероксиди, які в більшості випадків горючі, можуть діяти як окислюючі речовини і небезпечно взаємодіяти з іншими речовинами. Багато хто з них легко спалахує і чутливі до удару і тертя.

Клас 6.1 — токсичні речовини, здатні викликати отруєння при вдиханні (пари, пилу), попаданні всередину або контакті з шкірою.

Клас 6.2 — інфекційні речовини, речовини і матеріали, хвороботворні мікроорганізми, що містять, небезпечні для людей і тварин.

Клас 7 — радіоактивні матеріали.

Клас 8 — корозійні речовини, які викликають пошкодження шкіри, поразку слизистих оболонок очей і дихальних доріг, корозію металів і пошкодження транспортних засобів, споруд або вантажів, а також можуть викликати пожежу при взаємодії з органічними матеріалами або деякими хімічними речовинами;

Клас 9 — інші небезпечні речовини та вироби, з відносно низькою небезпекою при транспортуванні, не віднесені ні до одного з попередніх класів, але вимагаючи застосування до них певних правил перевезення і зберігання[5].

Отже, законодавство визначає транспорт як важливу галузь суспільного виробництва, а перевезення небезпечних вантажів, специфічним видом перевезень, враховуючи потенційну небезпеку вантажів, що перевозяться. Тому до перевезень небезпечних вантажів пред’являються особливі, підвищені вимоги. Згідно Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» транспортні засоби, якими перевозяться небезпечні вантажі, повинні відповідати вимогам державних стандартів, безпеки, охорони праці й екології, а також у встановлених законодавством випадках мати відповідне маркування і свідоцтво про допущення до перевезення небезпечних вантажів.

1.2 Законодавчі засади перевезення небезпечних вантажів

Нормативно-правові акти транспортного права складають відповідну систему, побудовану за ієрархічним принципом. При цьому, кожен з таких актів є джерелом транспортного права, має свої особливості, що зумовлені цільовою спрямованістю і змістом включених в нього норм, їх юридичною силою [22, c.32].

Транспортне законодавство є найбільш кодифікованим.

У складі транспортного законодавства України розрізняються наступні джерела:

Зважаючи на розгалужене законодавство в сфері транспортування вантажів можно поділити його на:

1. загальне;

2. спеціальне;

До загальних можно віднести:

1. Конституція України від 28.06.1996 року;

2. Цивільний кодекс України від16.01.2003 року;

3. Господарський кодекс України від 16.01.2003 року;

4. законодавчі акти України (Закон України «Про транспорт» від 10.11.1994 року, Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року та інщі) ;

5. постанови та розпорядження КМУ (Постанова КМУ «Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні» від25.02.2009 року;

6. та інші нормативноправові акти.

Кожне перевезення містить у собі потенційну можливість аварії і тому, однією з глобальних проблем при перевезенні небезпечних вантажів є забруднення довкілля, яке призводить не тільки до зміни клімату, але і до збільшення кількості небезпечних захворювань.

Визначальне положення по відношенню до всіх інших законів і взагалі нормативних актів займає Конституція України — Основний закон нашої держави. Конституція є джерелом транспортного права, виступаючи в якості юридичної бази його розвитку.

Конституція України встановлює, що людина, її життя і здоров’я визнаються найвищою соціальною цінністю і кожен має право на безпечне довкілля. З правом громадян співвідноситься обов’язок держави забезпечувати екологічну безпеку і підтримувати екологічну рівновагу на території України, зберігати генофонд українського народу [35, стст. 3, 50].

В той же час Конституція містить норми, що стосуються нормативного регулювання усіх форм власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, визначають правові засади і гарантії підприємницької діяльності тощо, що мають безпосереднє відношення і до транспорту та транспортної діяльності[23, c. 25].

Безперечно, важливим джерелом транспортного права України є Цивільний кодекс України (від16.01.2003 року) і Господарський кодекс України (від 16.01.2003 року). Цивільний кодекс сконцентровує в окремій главі 64 норми, що регулюють загальні положення про перевезення: про договори перевезення вантажу, пасажира та багажу, перевезення транспортом загального користування, завантаження та вивантаження багажу, відповідальність перевізника, претензії і позови, що випливають із договору перевезення тощо.

В системі законів України (чинного законодавства), що регулюють транспортні відносини, базовим є Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р., який визначає економічні, правові, організаційні та соціальні основи діяльності транспорту. Відносини, пов’язані з діяльністю транспорту, регулюються цим законом, кодексами (статутами) окремих видів транспорту, іншими актами законодавства України.

Нормативні акти, які визначають умови перевезень, порядок використання засобів транспорту, шляхів сполучення, організації безпеки руху, охорони громадського порядку, пожежної безпеки, санітарні та екологічні вимоги, що діють на транспорті, є обов’язковими для власників транспорту і громадян, які користуються послугами транспорту та шляхами сполучення[3, ст. 2].

Що стосується наприклад, Постанова КМУ «Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні» від 25.02.2009 року, де зазначенний перелік документів, необхідних особі, що здійснюює вантажні перевезення. Особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, забороняється вимагати у водія юридичної особи або фізичної особи — підприємця документи, не передбачені Переліком [36, ст. 1].

Транспортне законодавство України є найбільш кодифікованим масивом в національному законодавстві [24, c. 58]. Норми транспортного права кодифіковані за приналежністю до відповідної галузі цієї комплексної галузі (на різних видах транспорту прийняті транспортні кодекси, статути).

Якщо торкатись спеціального законодавства, то можна виділити:

1. Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 06.04.2000 року;

2. Постанова Кабінету Міністрів України «Про деякі питання перевезення радіоактивних матеріалів» від 03.10.2007 року;

3. Наказ Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Інструкції про порядок охорони зброї, бойових припасів та вибухових матеріалів, які належать підприємствам, установам і організаціям, під час їх перевезення» від 13.06.2006 року;

4. Наказ Міністерства транспорту України «Про затвердження Порядку оформлення вильоту повітряного судна для перевезення товарів військового та подвійного призначення» від 17.07.2001року

5. міжурядові угоди України з іншими державами та міжнародно-правові акти, ратифіковані і визнані Україною.

Розглядаючи питання перевезення небезпечних вантажів, особливу увагу потрібно звертати на Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 06.04.2000р. Цей Закон визначає правові, організаційні, соціальні та економічні засади діяльності, пов’язаної з перевезенням небезпечних вантажів залізничним, морським, річковим, автомобільним та авіаційним транспортом.

Основними завданнями законодавства з питань перевезення небезпечних вантажів є:

· визначення основних принципів та напрямів державної політики у сфері перевезення небезпечних вантажів;

· визначення правових засад державного управління та державного регулювання безпеки у сфері перевезення небезпечних вантажів;

· установлення прав, обов’язків і відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів.

Основними напрямами державної політики у сфері перевезення небезпечних вантажів є:

виконання вимог екологічної, радіаційної і пожежної безпеки, фізичного захисту, захисту здоров’я людей, охорони праці, санітарно-епідемічного благополуччя населення та безпеки руху;

визначення особливостей регулювання підприємницької діяльності з перевезення небезпечних вантажів, установлення критеріїв, норм, правил, вимог до робіт та послуг щодо перевезення небезпечних вантажів, контроль за додержанням умов перевезення, а також створення системи страхування відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна під час перевезення небезпечних вантажів;

забезпечення соціального захисту працівників, зайнятих перевезенням небезпечних вантажів, та осіб, які постраждали від аварій під час перевезення небезпечних вантажів[5, ст. 5,6].

Щодо Постанова Кабінету Міністрів України «Про деякі питання перевезення радіоактивних матеріалів» від 03.10.2007 року, де затверджений порядок видачі дозволу на здійснення перевезення радіоактивних матеріалів територією України та міжнародного сполучення. Перевезення радіоактивних матеріалів залізничним, морським, річковим, автомобільним і авіаційним транспортом здійснюється з урахуванням кліматичних та сезонних факторів, які впливають на безпеку під час перевезення.

Міжнародні перевезення радіоактивних матеріалів здійснюються відповідно до законодавства України, правил безпечного перевезення радіоактивних матеріалів Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України[38].

В «Інструкції про порядок охорони зброї, бойових припасів та вибухових матеріалів, які належать підприємствам, установам і організаціям, під час їх перевезення» від 13.06.2006 року, чітко зазначено: охорона вантажу під час його перевезення — діяльність, спрямована на недопущення злочинних посягань на нього з боку третіх осіб з метою незаконного заволодіння ним, а також несанкціонованого доступу працівників підрозділів ДСО або відомчої воєнізованої охорони до вантажу шляхом порушення цілісності місця його перебування протягом усього періоду переміщення вантажу — від його прийняття в місці виготовлення чи зберігання до передачі в місці призначення.

Під час виконання завдання з охорони вантажу вживаються заходи щодо:

охорони транспортних засобів з вантажем протягом усього часу руху між місцями його виготовлення чи зберігання та призначення на території України маршрутом і в термін, що визначені організацією;

дотримання визначених маршрутів руху та місць безпечних зупинок для відпочинку водіїв і технічного огляду ними транспортних засобів;

ретельного документального оформлення всіх випадків порушень режиму та маршруту руху, у тому числі затримання транспортних засобів зі зброєю, боєприпасами або вибуховими матеріалами та інші[39, ст.2].

Важливе місце у системі джерел транспортного права України належить міжнародно-правовим актам, ратифікованим й визнаним Україною та міжурядовим угодам України з іншими державами.

Наприклад, Європейська Угода про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ).

Верховна Рада України постановляє: «Приєднатися від імені України до Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ) 1957 року». Слід зазначити, що цей Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» в деяких випадках суперечить і відступає від вимог міжнародного законодавства. Так, ст. 1 ДОПНВ передбачає певний перелік транспортних засобів, які призначені для перевезення небезпечних вантажів, що відсутнє у Законі України «Про перевезення небезпечних вантажів». Так саме, ст. 2 ДОПНВ встановлює вимоги про стан і конструкцію транспортних засобів, їх устаткування, терміни експлуатації, в той час як внутрішнім законодавством України це питання не регулюється[6].

Все це приводить до висновку про необхідність внесення змін до чинного законодавства з метою переходу на новий вищий рівень в питаннях створення технологій, що стосується забезпечення перевезень небезпечних вантажів і ліквідації аварійних ситуацій з ними.

Оскільки перевезення небезпечних вантажів є специфічним видом перевезень, з урахуванням потенційної небезпеки вантажу, його транспортування, висуваються особливі підвищені вимоги до транспорту і персоналу у зв’язку з чим прийнятий ряд нормативних документів, а саме: Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку і правил проведення обов’язкового страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів» від 1 червня 2002 року; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення спеціального навчання працівників суб'єктів перевезення небезпечних вантажів» від 31 жовтня 2007 року; Наказ Міністерства транспорту і зв’язку України «Про здійснення контролю за наявністю договорів про страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів» від 15 жовтня 2002 року. Отже, на підставі вищевикладеного можна констатувати, що в Україні створена комплексна правова база для здійснення безпечного перевезення небезпечних вантажів, але ця система має ряд істотних недоліків. З огляду на це дуже доречним було б розроби єдиний нормативний акт щодо перевезення небезпечних вантажів всіма видами транспорту з метою усунення розбіжностей у внутрішньому та європейському законодавстві щодо класифікації та ідентифікації, умов перевезення для забезпечення безпеки та схоронності вантажів.

1.3 Поняття та особливості договору перевезення вантажів та договору перевезення небезпечних вантажів

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюється договором, якщо інше не встановлено ЦК України [2, ст. 908]. У главі 64 ЦК України міститься перелік низки договорів, що опосередковують відносини з перевезення вантажів, пасажирів, багажу й пошти. Де зазначено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

У Господарському кодексі України (статті 306−315) визначено загальні норми щодо договорів про перевезення пасажирів і вантажів. Детальніше умови перевезення пасажирів, вантажів і багажу та відповідальність сторін за цими перевезеннями регулюють статути (кодекси) окремих видів транспорту та правила, прийняті у встановленому порядку. Зокрема, на залізничному транспорті діє Закон України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 р., Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату[2, ст. 909 ].

Особливості цього виду договору полягають не лише в його предметі, а й в наявності інших специфічних ознак. Насамперед, це особливий суб'єктний склад — однієї із сторін договору, яка виконує обов’язки перевізника, виступає особа (юридична, в окремих випадках — фізична) зі спеціальною правосуб'єктністю, що випливає із Закону України «Про транспорт». від 10 листопада 1994 року. Відповідно до ст. 6 цього Закону перевезення вантажів, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюються залізницями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їх статутами. Господарська діяльність суб'єкта з надання послуг виробничого характеру має ту особливість, що надання перелічених послуг становить зміст такої діяльності, є невіддільним від цієї діяльності. Таким чином, перевізником зазвичай є орган транспорту (залізниця, пароплавство, порт (пристань), автомобільне, авіаційне, дорожнє підприємство та організація), якому надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами та кодексами, тобто суб'єкт господарської діяльності, який має спеціальну правосуб'єктність[28].

Транспортні договори поділяються на основні і допоміжні. Основні транспортні договори опосередковують головну сферу взаємовідносин між транспортними організаціями і замовниками; до них, власне, і належить класичний договір перевезення вантажів. Допоміжні договори сприяють організації процесу перевезення; до них, зокрема, належать договори на організацію перевезень.

Предметом цих договорів є перевезення вантажів. Найбільш загальне визначення ва вантажуміститься в п. 1 Наказ Міністерства транспорту України «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» від 14.10.97 p., за яким вантажем вважаються всі предметиз моменту Їх прийняття до здачі одержувачу вантажу. На залізничному транспорті вантажем вважаються матеріальні цінності, які перевозяться залізничним транспортом у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі[19, п. 6].

У Повітряному кодексі України під вантажем розуміється будь-яке майно, що перевозиться на борту повітряного судна, крім пошти, бортових припасів і багажу, що перевозяться згідно з багажною квитанцією.

Зокрема, згідно з Конвенцією про полегшення міжнародного морського судноплавства 1965 р., вантаж — це будь-які товари і будь-якого роду предмети, що перевозяться на судні, за винятком пошти, судових припасів, судових запасних частин і спорядження, особистих речей команди і багажу, що слідує з пасажирами.

Укладається договір у письмовій формі і підтверджується складанням і видачею відправнику вантажу транспортної накладної, коносамента або іншого документа на вантаж, передбаченого відповідним транспортним статутом або кодексом. Цей договір є реальним, оскільки зобов’язання перевізника виникають лише до того вантажу, який був зданий вантажовідправником і прийнятий перевізником для його доставки у пункт призначення, та двостороннім договірним зобов’язанням, в якрму права і обов’язки має і перевізник, і відправник вантажу[41].

Сторонами договору перевезення вантажів є відправник і перевізник вантажу. Крім того, у відносинах перевезення вантажу бере участь і його одержувач, не виступаючи, що прадв стороною договору перевезення. Відносини одержувача з відправником визначаються:

Товарно-транспортна накладна — єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення, вантажу та обліку виконаної роботи [12, п. 1].

Накладна залізнична — основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до Статуту залізниць України від 6 квітня 1998 р. і наданий залізниці відправником разом із вантажем. Накладна є обов’язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони — одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення [19, п. 6].

Коносамент — документ, що засвідчує одержання вантажу для транспортування морським шляхом. Видається перевізником відправникові вантажу. Це доказ укладення договору морського перевезення, а також є товаророзпорядчим документом. У зовнішній торгівлі широко практикується продаж товарів шляхом передачі коносамента покупцеві. Може бути іменним (на ім'я певного одержувача вантажу), ордерним (в розпорядженні від-правника або одержувача) або на пред’явника. Може складатись на підставі письмового документа, підписаного відправником (вантажний ордер). За достовірність відомостей, зазначених у вантажному ордері, відповідає відправник[37].

Враховуючи, що договорами перевезення встановлюються взаємні зобов’язання між транспортними підприємствами і їх клієнтурою по перевезеннях вантажів, пасажирів, багажу (вантажобагажу) тощо, регулюються відносини між вказаними сторонами і, відповідно, забезпечуються внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв’язки України й потреби населення в перевезеннях різними видами транспорту, значення цих транспортних договорів особливо зростає в сучасних умовах переходу України до розвинених ринкових відносин, інтеграції України до світової економічної системи [24, c. 164].

Перевізник — особа, яка укладає або від імені якої укладено договір перевезення (транспортні організації та підприємства — залізниці, судноплавні акціонерні компанії, автотранспортні підприємства, підприємства повітряного транспорту тощо), до складу якого мають входити: відповідні управлінські структури (органи управління транспортного підприємства); персонал (водії, екіпаж) транспортного засобу; Вантажовідправник (відправник вантажу, вантажовласник) — фізична чи юридична особа, яка передає вантаж у відання інших осіб чи компаній (агенту-експедитору чи експедитору, перевізнику чи оператору перевезення) для його доставки одержувачу. луговуючий персонал (технічний, медичний та інший).

Вантажоодержувач (одержувач вантажу, вантажовласник) — зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку[42].

Від імені залізниць і пароплавств договір перевозки укладають керівники станцій, портів і пристаней, від інших підприємств транспорту — органи цих юридичних осіб призначені або обрані у відповідності до їх статутів чи положень.

За своїм змістом договір перевозки є двостороннім: кожен з його учасників наділений правами і обов’язками, кожна сторона має право вимагати за свою дію відповідної дії від іншої сторони. Договір перевозки оплатний — оскільки кожна із його сторін має за мету задоволення майнового інтересу. Розмір плати за перевезення вантажів залежить від ваги, відстані і способу перевозки, у зв’язку з чим законодавство вимагає від відправника правильного подання цих відомостей в транспортних документах. Правові наслідки несплати перевізних платежів у встановлені договором чи правилами терміни полягають у сплаті штрафу на залізничному транспорті.

Договір перевозки вважається укладеним з моменту прийняття вантажу перевізником. З цього моменту перевізник несе відповідальність за втрату, пошкодження, псування, прострочку доставки вантажу, а відправник за несвоєчасну оплату перевезення і неправильне найменування зданого до перевозки вантажу.

Підприємства повітряного, морського, автомобільного та річкового транспорту, враховуючи встановлені обсяги перевезення для кожного з відправників, укладають з ними особливі організаційні договори (спеціальні, річні, довгострокові або навігаційні), спрямовані на організацію майбутніх перевезень вантажів. У цьому договорі визначаються обсяги, строки й інші умови надання транспортних засобів, вантажу для перевезення, порядок розрахунків тощо.

Зобов’язання з перевезення конкретного вантажу виникає з договору перевезення, що укладається у момент прийняття перевізником від відправника вантажу разом з відповідним транспортним документом.

Відносно міжнародних перевезень вантажів, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення[17].

Договори, що стосуються перевезення небезпечних вантажів мають досить специфічний характер, враховуючи потенційну небезпеку вантажів, що перевозяться. Тому до перевезень небезпечних вантажів пред’являються особливі підвищені вимоги, як до самого транспорту, так і до персоналу.

Перевезення небезпечних вантажів — діяльність, пов’вязана з переміщєнням небезпечних вантажів від місця їх виготовлення чи зберігання до місця призначення з підготовкою вантажу, тари, транспортних засобів та екіпажу, приймання вантажу, здійснення вантажних операцій та короткостроковим зберіганням вантажів на всіх етапах переміщення [6, ст. 1].

Транспортні засоби, якими перевозяться небезпечні вантажі, повинні відповідати вимогам державних стандартів, безпеки, охорони праці та екології, а також у встановлених законодавством випадках мати відповідне маркування і свідоцтво про допущення до перевезення небезпечних вантажів. У разі дорожнього перевезення небезпечних вантажів відповідні свідоцтва, згідно з законодавством, видаються Державтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України. Перевезення небезпечних вантажів допускається за наявності відповідно оформлених перевізних документів, перелік і порядок подання яких визначається нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту. Наприклад, обов’язкове страхування вiдповiдальностi суб'єктiв перевезення небезпечних вантажiв на випадок настання негативних наслiдкiв пiд час перевезення небезпечних вантажiв проводиться з метою забезпечення вiдшкодування шкоди, заподiяної життю i здоров’ю фiзичних осiб, навколишньому природному середовищу, майну фiзичних та юридичних осiб пiд час перевезення небезпечних вантажiв. Страхувальники — це суб'єкти перевезення небезпечних вантажів[12].

Договір про перевезення небезпечних вантажів містить в собі обов’зково:

· найменування замовника, перевізнека і одержувача вантажу;

· маршрут перевезення;

· предмет договору (вантаж, який треба перевезти з пункту, А в пункт В, найменування, кількість, вартість та інші умови перевезення, маркування, зазначення классу небезпечного вантажу);

· код небезпеки належне найменування небезпечного вантажу;

· відповідальність сторін.

Для безпечної роботи з небезпечними вантажами діє єдина міжнародна система забезпечення безпеки, яка ґрунтується на Рекомендаціях ООН, міжнародних правилах перевезення небезпечних вантажів та національному законодавстві. Класифікація та ідентифікація — основні параметри, відповідно до яких визначаються умови перевезення вантажів, нанесення на транспортні засоби знаків небезпеки та інших надписів, встановлення технічних вимог до тари та транспортних засобів, оформлення перевізних документів, а також заходи у разі виникнення аварійної ситуації.

Міжнародні перевезення небезпечних вантажів територією України здійснюються відповідно до вимог Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (надалі - ДОПНВ). На сьогодні діє ДОПНВ з додатками, що набули чинності з 1 січня 2009 року.

Що ж стоується залізничного транспорту Міжнародні перевезення небезпечних вантажів залізничним транспортом здійснюються відповідно до «Правил перевозок опасных грузов к Соглашению о международном железнодорожном грузовом сообщении (Приложение 2 к СМГС)» від 28.05.95року, «Правил перевозок опасных грузов по железным дорогам» від 05.04.1996 року, Регламенту про міжнародне залізничне перевезення небезпечних вантажів (далі - RID) (дільницями залізниць з шириною колії 1435 мм) та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Вантажовідправники, вантажоодержувачі, залізні дороги несуть відповідальність за недотримання Правил перевезення небезпечних вантажів відповідно до чинного законодавства своїх країн і міжнародними угодами. Вагони та контейнери, призначені для перевезення небезпечних вантажів, крім знаків і написів, передбачених Правилами технічної експлуатації залізниць України, повинні мати знаки небезпеки, що відповідають характеру небезпеки вантажу згідно алфавітним покажчиком, і номер ООН вантажу, що перевозиться. Перед кожною навантаженням небезпечного вантажу у спеціалізований або орендований вагон чи контейнер-цистерну відправник зобов’язаний пред’явити працівникам станції і вагонного депо свідоцтво встановленої форми про технічний стан вагона або контейнера-цистерни, включаючи його арматуру і обладнання, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу.

Спеціалізовані вагони, що належать вантажовідправнику (вантажоодержувачу), або спеціально виділені вагони парку залізниць, орендовані вантажовідправником (вантажоодержувачем), повинні бути приписані до станцій постійного навантаження (вивантаження). У них дозволяється перевозити тільки ті небезпечні вантажі, для яких ці вагони призначені. Такі вагони обладнуються пристосуваннями для кріплення вантажів, а також оснащені всіма засобами згідно з інструкціями з експлуатації таких вагонів. При перевезенні небезпечних вантажів залежно від властивостей і характеру небезпеки повинні дотримуватися також і встановлені для них спеціальні умови. Після вивантаження небезпечних вантажів з контейнерів і вагонів загального парку залізниць вантажоодержувачі зобов’язані оглянути контейнери або кузова вагонів, зібрати і видалити з них залишки перевезених вантажів і сміття з дотриманням запобіжних заходів і безпеки, а при необхідності промити, знешкодити (дегазувати) їх і зняти знаки небезпеки з вагонів і контейнерів. Після вивантаження та очищення від залишків, які перевозяться в них вантажів вантажоодержувач опечатує вагони і контейнери своїми пломбами і надсилає їх разом з обладнанням на станції їх приписки за повними перевізними документами. Після закінчення терміну оренди орендар (вантажовідправник або вантажоодержувач) повинен своїми силами і засобами знешкодити (дегазувати) вагони, зняти знаки небезпеки і зафарбувати трафарети.

У разі здійснення мультимодальних перевезень небезпечних вантажів за участю морського або повітряного транспорту паковання, контейнери (зокрема переносні цистерни і контейнери-цистерни), а також вагони, завантажені пакованнями з однаковим небезпечним вантажем і які не в повній мірі відповідають вимогам цих Правил щодо пакування, сумісного пакування, маркування або розміщення знаків-табло і табличок оранжевого кольору, проте відповідають вимогам «Международного кодекса морской перевозки опасных грузов» (далі - МКМПОГ). Згідно цього документа, особливі властивості і транспортні характеристики вантажу, безпечні умови його перевезення, виконання вантажних і складських операцій з вантажем повинні бути відомі учасникам транспортного процесу.

Морське перевезення вантажів без надання інформації про вантаж є неприпустимим.

Вантажовідправник або його представник повинні завчасно подати капітану судна або його представнику, а також порту і (або) юридичним особам, що виконують вантажні або складські операції з вантажем, інформацію про вантаж для того, щоб дати можливість забезпечити застережні заходи, що можуть бути потрібними для належного розміщення і безпечного перевезення вантажу, виконання вантажних і складських операцій. Інформація про вантаж повинна:

а) містити відомості про вантаж, у тому числі транспортне найменування вантажу, особливі властивості, транспортні характеристики вантажу, а також відомості про вантажні одиниці і (або) транспортні засоби з вантажем, що подаються до морського перевезення;

б) підтверджувати виконання вимог до підготовки вантажу або продукції до перевезення, в тому числі його або її класифікації, упакування, маркування;

в) встановлювати обов’язкові заходи і рекомендації для безпечного виконання морського перевезення і перевантаження вантажу, в тому числі з укладання, розміщення, кріплення, спільного перевезення і зберігання з іншими вантажами;

г) вміщувати потрібну додаткову інформацію і (або) перелік свідоцтв щодо вантажу.

Якщо міжнародним договором України встановлюються інші правила перевезення небезпечних вантажів, ніж передбачені Законом України «Про перевезення небезпечних вантажів», то застосовуються правила міжнародного договору.

Україна бере участь у міжнародному співробітництві у сфері перевезення небезпечних вантажів відповідно до норм міжнародного права.

Транзит небезпечних вантажів через територію України здійснюється виключно у прямому сполученні одним видом транспорту без перевантаження на інший.

Отже, договори, що стосуються перевезення небезпечних вантажів мають досить специфічний характер, враховуючи потенційну небезпеку вантажів, що перевозяться. Тому до перевезень небезпечних вантажів пред’являються особливі підвищені вимоги, як до самого транспорту, так і до персоналу. Перевезення небезпечних вантажів здійснюються різними видами транспорту, для кожного з яких застосовуються свої норми і правила організації перевезень, оформлення документації, маркіровки, вимоги до рухомого складу і відповідальність персоналу у разі аварійної ситуації, і тому доставка небезпечних вантажів по території України вказаними видами транспорту регулюється різною базою, нормативно — правовими актами, національними правилами по окремих видах транспорту, міжнародними законами і угодами, але безперечно головним залишається Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 06.04.2000 р. в деяких випадках все ж суперечить і відступає від вимог міжнародного законодавства. Так, ст. 1 ДОПНВ передбачає певний перелік транспортних засобів, які призначені для перевезення небезпечних вантажів, що відсутнє у Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів». Так саме, ст. 2 ДОПНВ (від від 2 березня 2000 року) встановлює вимоги про стан і конструкцію транспортних засобів, їх устаткування, терміни експлуатації, в той час як внутрішнім законодавством України це питання не регулюється. Міжнародне законодавство передбачає певний порядок вирішення спорів, які виникають у сфері перевезення небезпечних вантажів, аджезаконодавством України такий порядок вирішення спорів неконкретизований. Так, наприклад, у ст. 24 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» передбачено, що спори, які виникають у цій сфері, розв’язуються відповідно до чинного законодавства. Все це приводить до висновку про необхідність внесення змін до чинного законодавства з метою переходу на новий вищий рівень в питанняхстворення технологій, що стосуються забезпечення перевезень небезпечнихвантажів і ліквідації аварійних ситуацій з ними. Ще є в законодавстві про перевезення небезпечних вантажів деякі прогалини, але не можна не зазначити, що воно є досить обширним.

1.4 Права та обов’язки суб'єктів перевезення небезпечних вантажів

З огляду на те, що небезпечний вантаж представляє собою речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин. В зв’язку з цим в Україні прийнятий окремий закон, направлений на врегулювання відносин під час перевезення небезпечних вантажів. Крім цього, Україна приєдналася до численних міжнародних та міждержавних угод з перевезення небезпечних вантажів.

Суб'єкт перевезення небезпечних вантажів — підприємство, установа, організація або фізична особа, які відправляють, перевозять або одержують небезпечні вантажі (відправники, перевізники та одержувачі).

Відправник небезпечного вантажу — зазначена в перевізних документах юридична (резидент і нерезидент) або фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства), яка підготовлює та подає цей вантаж для перевезення.

Згідно із законом України «Про перевезення небезпечних вантажів», вiдправник небезпечних вантажiв має право на:

одержання у встановленому порядку достовiрної iнформацiї про продукцiю або вiдходи, якi належать до небезпечних вантажiв i подаються ними до перевезення;

передачу небезпечного вантажу перевiзнику для перевезення його вiдповiдно до встановленого порядку;

перевезення небезпечного вантажу, поданого для перевезення, у визначений договором (нормативним актом) строк;

вiдшкодування збиткiв, що виникли внаслiдок втрати чи пошкодження небезпечного вантажу або безпiдставної вiдмови перевiзника вiд прийняття небезпечного вантажу до перевезення.

Вiдправник небезпечних вантажiв зобов’язаний:

здiйснювати заходи щодо фiзичного захисту, охорони i безпеки небезпечних вантажiв до передачi їх перевiзнику;

надавати перевiзнику необхiднi документи з достовiрною iнформацiєю про небезпечний вантаж, а в разi дорожнього перевезення — аварiйну картку;

забезпечувати пiдготовку вантажу до вiдправлення, подавати перевiзнику небезпечний вантаж у вiдповiднiй упаковцi (тарi), контейнерi, цистернi та засобi пакування;

забезпечувати у певних випадках фiзичний захист, охорону i супроводження небезпечного вантажу пiд час перевезення;

забезпечувати проведення спецiального навчання, пiдвищення квалiфiкацiї осiб, якi займаються вiдправленням небезпечних вантажiв, та їх медичного огляду;

надавати в установленому порядку необхiдну iнформацiю про вiдправлення небезпечних вантажiв iншим суб'єктам перевезення та органам, зазначеним у статтях 10, 15 i 16 цього Закону;

здiйснити в установленому порядку страхування вiдповiдальностi на випадок настання негативних наслiдкiв перевезення небезпечних вантажiв;

вiдшкодовувати витрати та збитки, заподiянi внаслiдок порушення ним законодавства з питань перевезення небезпечних вантажiв[6, ст. 7].

Належне виконання договору перевізником обумовлене дотриманням ним низки обов’язків, що випливають безпосередньо зі статуту (кодексу) і необхідних умов для нормального початку та завершення перевізного процесу. Це, зокрема, реалізується на різних стадіях виконання договору: при його укладенні; у процесі перевезення вантажу; збереження і видачі в пункті призначення.

Перевізник — спеціалізована транспортна організація або юридична особа, яка зобов’язується за договором перевезення і відповідно до транспортних статутів, кодексів і правил своєчасно доставити довірений вантаж в пункт призначення, видати його вантажоодержувачу або іншій уповноваженій на одержання вантажу особі і відповідальна до цього моменту за втрату, недостачу і псування вантажу, що транспортується.

На перевізника покладається обов’язок: * своєчасно подати відправникові вантажу транспортні засоби, справні в технічному і комерційному стані, тобто придатні для перевезення конкретного вантажу (наприклад, контейнери й вагони, які очищені від залишків вантажу і сміття, а в необхідних випадках — промиті та продезінфіковані); * своєчасно здійснити завантаження вантажу й опломбувати транспортний засіб (якщо за договором це покладено на перевізника); * забезпечити цілісність і схоронність прийнятого до перевезення вантажу. Цей обов’язок виникає з моменту одержання перевізником вантажу до перевезення і до видачі його одержувачеві у пункті призначення. Забезпечення цілісності та схоронності вантажу включає також дотримання особливих правил перевезення щодо певних видів вантажів (наприклад, вантаж, який швидко псується при перевезенні, потребує дотримання відповідних температур); * доставити вантаж до пункту призначення у строк, встановлений погодженням сторін, якщо транспортними статутами, кодексами та правилами, що видаються згідно з ними, не передбачено інше, а в разі відсутності таких строків —у розумний строк. Наприклад, на морському транспорті строки доставки вантажів можуть бути встановлені законом або договором, а в разі їх відсутності вантаж доставляється відповідно до строків, звичайно прийнятих у морській практиці (ст. 160 Кодексу торговельного мореплавства України); * своєчасно повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу. Так, залізниця повідомляє одержувача в день прибуття вантажу, проте не пізніше 12 годин наступного дня (ст. 58 Статуту залізниць); * видати вантаж одержувачеві, зазначеному в транспортному документі. При видачі вантажу в пункті призначення перевізник повинен дотримуватись правил, чинних на певному виді транспорту. Так, відповідно до ст. 66 Статуту автомобільного транспорту, перевізник при здаванні вантажу одержувачеві зобов’язаний перевірити масу, кількість місць і стан вантажу в разі: видачі вантажу зі складу вантажної автостанції; прибуття вантажу в несправному кузові рухомого складу та ін;

Згідно з Конвенція «Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» від 01.08.2006року перевізник відповідає за дії і недогляд своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов’язки, як за власні дії і недогляди.

Перевізник небезпечних вантажів має право на:

своєчасне одержання небезпечного вантажу разом з відповідними документами з повною інформацією про вантаж;

проведення всебічної передбаченої законодавством перевірки небезпечного вантажу, що приймається до перевезення, та документів на нього;

відмову у прийнятті до перевезення небезпечного вантажу у разі невідповідності вантажу або документів на нього встановленим вимогам;

відшкодування збитків, заподіяних йому внаслідок подання відправником недостовірної інформації про вантаж або несвоєчасного прийняття його одержувачем.

Перевізник небезпечних вантажів зобов’язаний:

приймати небезпечні вантажі до перевезення, якщо вантаж і документи на нього відповідають встановленим вимогам;

забезпечувати перевезення небезпечних вантажів у встановленому порядку визначеними транспортними засобами;

у разі дорожнього перевезення розробити та погодити з Державтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України маршрути і режими перевезення небезпечних вантажів;

забезпечити своєчасний огляд транспортних засобів у підрозділах Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України та отримання відповідного свідоцтва про допуск до перевезення небезпечного вантажу; під час перевезення не відхилятися від узгодженого маршруту, додержуватися безпечних умов руху та постійно контролювати стан транспортного засобу і вантажу;

перевозити у встановлений строк небезпечний вантаж та передавати його одержувачу;

забезпечувати належне зберігання небезпечного вантажу;

у відповідних випадках здійснювати заходи фізичного захисту і охороняти небезпечний вантаж;

забезпечувати проведення спеціального навчання, підвищення кваліфікації осіб, які здійснюють перевезення небезпечних вантажів, та їх медичного огляду;

в разі дорожнього перевезення забезпечувати одержання водіями свідоцтв про допуск до перевезення небезпечних вантажів встановленого зразка після навчання та складання відповідних іспитів в Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України;

надавати в установленому порядку необхідну інформацію про перевезення небезпечних вантажів іншим суб'єктам перевезення та органам, зазначеним у статтях 10, 15 і 16 цього Закону, в разі дорожнього перевезення — Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України;

здійснювати в установленому порядку обов’язкове страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення таких вантажів;