Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Податкова політика як системоформуючий фактор розвитку

ДипломнаДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Поширеними вадами вітчизняної податкової системи вважаються нестабільність, заплутаність та складність. Але найголовнішим недоліком є те, що існуюча система пригнічує підприємництво. На сьогоднішній день в Україні відповідно до закону України «Про систему оподаткування» налічується 39 податків та зборів. У разі добросовісної сплати усіх цих податків та зборів підприємство зобов’язано… Читати ще >

Податкова політика як системоформуючий фактор розвитку (реферат, курсова, диплом, контрольна)

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА ЯК СИСТЕМОФОРМУЮЧИЙ ФАКТОР РОЗВИТКУ

1.1 Аналіз системи оподаткування в Україні

1.2 Ідеальна система оподаткування: загальні принципи

РОЗДІЛ 2. КЛЮЧОВІ ЗАВДАННЯ ПОДАТКОВОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ Висновки

ВСТУП

Глобалізаційні процеси, які відбуваються у світовій політиці та економіці, призводять до встановлення тісного політичного діалогу між окремими країнами та регіонами світу, а також до поглиблення міжнародних господарських зв’язків. Сьогодні країни інтегруються заради збереження миру та забезпечення економічного процвітання. Найбільшими та найпотужнішими інтеграційними об'єднаннями у світі є Світова Організація Торгівлі (СОТ) та Європейський Союз (ЄС), метою створення якого якраз і є сприяння економічному добробуту, підвищенню життєвого рівня народів Європи, зміцненню миру і свободи та створення стійкого союзу народів Європи.

Одним із напрямків Послання Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002;2011 роки» є орієнтація України на інтеграцію в Європейський Союз та інші євроатлантичні структури [ 155].

Європейський вибір для України це широке концептуальне бачення, яке не обмежується суто географічним поняттям. Це, насамперед, вибір шляху розвитку в напрямку європейської цивілізаційної моделі, реалізація якого покликана сприяти прогресу у всіх сферах життєдіяльності суспільства і держави.

Україна має достатній потенціал, щоб здійснити прорив до нових технологій у промисловому виробництві, до нових відносин у сфері економіки, до нових поглядів на якість і рівень життя, до соціально-культурної інтеграції нашого народу в європейське співтовариство.

В своєму широкому розумінні поняття «зробити європейський вибір» означає - зосередити пріоритетні зусилля на розвитку внутрішнього потенціалу та забезпечити його якомога ефективну реалізацію в напрямку досягнення європейських цінностей.

В ході «розширення» Європи на Схід стратегічною метою України є підвищення національних стандартів життя і демократичних засад до рівня європейських, що сприятиме вступу нашої країни до Європейського Союзу.

Європейський вибір України зумовлений усвідомленням інтеграції як фактора сприяння державній незалежності, безпеці, політичній стабільності, економічному розвитку, інтелектуальному прогресу, відновленню європейської сутності країни. Маючи перед собою мету інтеграції до європейських структур, Україна усвідомлює, що західним державам належить провідна роль у сучасній міжнародній системі, зокрема у всесвітньому економічному комплексі і в міждержавних інституційних механізмах управління глобальними і регіональними процесами.

Вступ України до ЄС принесе, насамперед політичний авторитет держави на міжнародній арені, можливість знаходитися в зоні загальноєвропейської безпеки, запобігаючи при цьому новим лініям поділу на континенті, можливість перебувати в центрі подій, бути невід'ємною часткою прогресивної політики, а значить перебувати в єдиному інформаційному просторі. Вступ України до ЄС пов’язується також з можливістю використання переваг міжнародної кооперації та спеціалізації. Цю ідею можна застосовувати і до теперішнього стану відносин між Україною та ЄС, бо вона є запорукою у подоланні економічної кризи на Україні та розриву між рівнями економіки з країнами ЄС.

На сьогоднішній день Європейський Союз відіграє визначну роль у забезпеченні стабільності та безпеки європейського континенту, а процес розширення та реформування ЄС слід розглядати не тільки як розширення кордонів «спільного ринку», а й як активний чинник створення нової європейської архітектури безпеки, яка має комплексний та взаємопов'язаний характер і різні виміри — вiйськовий, політичний та економічний.

Участь в процесах глобалізації світового господарства вирішує питання розробки стратегії адаптації України до сучасного ритму життя у всепланетарному масштабі, пошуку свого місця в міжнародному економічному просторі. Необхідність інтеграції держави до ЄС неодноразово була підкреслена в працях багатьох вітчизняних дослідників, зокрема І. Бураковського, В. Будкіна, І.Грицяка, Л. Губернського, А. Кредисова, Д. Лук'яненка, В. Мірошниченка, Г. Немирі, С. Осики, А. Осики, А. Поручника, В. Пятницького, А. Румянцева, В. Сіденка, А. Філіпенка, В. Шамрая [11; 12−15; 93; 125−131; 187 191−192; 216]та ін.

Для ефективної та організаційно оформленої інтеграції України в світогосподарські зв’язки, на думку багатьох дослідників, необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні передумови [41; 43; 52; 87; 188].

З економічного погляду інтеграція України до Європейського Союзу мала б однозначний позитивний вплив на функціонування ринкового господарства. Вона б надала переваги, які ми згрупували так:

1) торговельні, тобто можливість реалізації вітчизняних товарів на європейський ринок без перешкод;

2) макроекономічні - протистояти циклічним коливанням кон’юнктури через участь в спільній економічній політиці ЄС, а також уможливила б вирівнювання економічних показників;

3) фінансові - на макрорівні - забезпечення утримання валютного курсу на стабільному рівні через участь в єдиній валютній системі, можливість користуватися бюджетними фондами, щоб вирівняти економічний розвиток, координація спільної фіскальної та монетарної політик через перенесення компетенції на наднаціональний рівень, зниження податкових та митних бар'єрів; на мікрорівні - зниження операційних витрат для підприємств через участь в єдиній валютній системі, можливість безперешкодного створення філіалів головного офісу фірм; збільшення обсягів перебігу інвестиційного капіталу в Україну з країн ЄС. Проте найбільші можливості, як зазначають вітчизняні дослідники, виникають у сфері потенційних приватних інвесторів, що вимагає… створення умов для філій банків ЄС і страхових компаній, інвестиційних фондів [ 12−16; 67, 3−72; 87].

На даний момент вже пройдено певну частину шляху в напрямку створення реальних передумов для вирішення основного геополітичного завдання нашої держави — вступу України до Європейського Союзу. У 1998 р. набула чинності після ратифікації Угода про партнерство та співробітництво (УПС) між Україною та Європейським Союзом. У 1998 та 2000 рр. Указами Президента України затверджено Стратегію і Програму інтеграції України в ЄС [222; 225−227].

Важливе значення для зміцнення відносин між нашою державою та Євросоюзом мало схвалення Європейською Радою у грудні 1999 р. Спільної стратегії ЄС щодо України, в якій висловлюється бачення шляхів партнерства з Україною з боку ЄС. Принциповим кроком у зміцненні та розвитку стратегічного партнерства стали саміти Україна — ЄС за 2001;2003 рр.

Слід зазначити, що така послідовна робота виводить весь комплекс відносин Україна — ЄС у площину практичної реалізації завдань, пов’язаних із вступом нашої країни до Євросоюзу. Вкрай важливо, щоб на ці цілі спрямовувалися всі інституційні перетворення, політика економічних, соціальних та гуманітарних реформ. Йдеться, насамперед, про такий комплекс системних перетворень, який би дав можливість нашій державі до кінця 2007 р. претендувати на набуття асоційованого статусу в ЄС, а до 2011р. — створити реальні (внутрішні) передумови для вступу України в ЄС [155, 18].

Реалізація завдань європейської інтеграції вирішальною мірою залежaтиме від прогресу на головному напрямі - забезпечення сталого зростання та прискореного подолання на цій основі розриву в обсягах ВВП на душу населення між Україною та державами — членами ЄС. За останні роки цей розрив значно зріс і тепер він у кілька разів більший, ніж у Польщі, Чехії та Угорщині, які, як передбачається, найближчим часом набудуть членства в ЄС.

РОЗДІЛ І

ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА ЯК СИСТЕМОФОРМУЮЧИЙ

ФАКТОР РОЗВИТКУ

1.1 Аналіз системи оподаткування в Україні

Із проголошенням незалежності Україна стала на шлях радикальних економічних реформ. Це був період становлення податкової системи, в основу якої було покладено класичну схему оподаткування, характерну для економічно розвинутих країн. Застосування такого шаблону в умовах перехідного періоду в Україні призвело до виникнення низки суттєвих проблем: збільшення кількості збиткових підприємств, зростання безробіття, ускладнення соціально-економічної ситуації в країні [ 6 ].

У 1992;1994 рр. в Україні робилися перші спроби збільшити податкові надходження до бюджету. У зв’язку з цим ставка податку на дохід підприємств була збільшена з 18% до 22%, ставка ПДВ — з 20% до 28%, а прибутковий податок сягнув аж 90%. Але водночас податкові надходження до бюджету зменшувалися, а виробництво занепадало. Якщо порівняти доходи зведеного бюджету України щодо темпів зростання реального валового внутрішнього продукту, то побачимо, що в 1994 р., коли частка податків у ВВП досягла найвищого рівня і становила 43,5% від ВВП, реальний ВВП знизився аж на 23%.

За умов такої податкової політики тиск на легального платника податків зростав, зменшуючи його фінансові ресурси і змушуючи переходити в тінь. Майже всі законодавчі акти у сфері оподаткування настільки складні для розуміння і виконання, що уникнути помилок при їх виконанні практично неможливо. Лише в 1997 р. за такої податкової системи, яка постійно змінювалася, виявлені порушення на 217 тис. підприємствах, що становило 58,6% від перевірених. Отже, в середньому підприємство перевірялося тричі лише податковою адміністрацією. Таким чином, за час існування незалежної України не вдалося сформувати зрозумілу, ефективну та прозору податкову політику.

Податкова система України як сукупність відносин між державою і платниками характеризується такими рисами:

— фіскальною спрямованістю податкової політики держави, її намаганням максимально використати наявний податковий потенціал платників без належного врахування їх платоспроможності

— неоднаковим підходом з боку держави до різних категорій платників, який проявляється в наданні одним з них численних невиправданих пільг у списанні та реструктуризації їх заборгованості перед бюджетом і перекладанні податкового тягаря на інших. Що свідчить про дискримінаційний характер оподаткування в Україні;

— відсутністю еквівалентності у відносинах не лише між державою і окремими платниками, а й між державою і всім загалом платників внаслідок значних масштабів марнотратства і розкрадання державних коштів, що зумовлюють значну розбіжність між загальною сумою податкових платежів і сукупністю суспільних благ, які надаються платникам.

Становлення відносин між органами державної влади і місцевого самоврядування з приводу розподілу податкових доходів між державним і місцевими бюджетами в Україні має такі особливості:

· нерозвиненість системи місцевих податків і зборів, і як наслідок — відсутність у місцевих бюджетів власної дохідної бази, що породжує відносини залежності органів місцевого самоврядування від органів державної влади;

· постійний перегляд переліку і пропорцій розподілу загальнодержавних податків і зборів між державним і місцевими бюджетами, що спричиняє нестабільність відносин між органами державної влади і місцевого самоврядування;

· відсутність ефективної системи фінансового вирівнювання при великих розбіжностях у податкоспроможності регіонів, що зумовлює великі розриви в обсягах суспільних послуг на душу населення між регіонами.

Як свідчить практика, місцеве оподаткування й саме по собі має низку суттєвих недоліків, серед яких:

Ш відсутність ефективного правового поля, що відповідав би сучасним умовам господарювання;

Ш наявність місцевих податків і зборів, витрати на адміністрування яких перевищують надходження від них;

Ш відсутність правових механізмів у органів місцевого самоврядування щодо запровадження на своїй території власних податків і зборів;

Ш незацікавленість місцевої влади у додатковому залученні коштів від справляння місцевих податків і зборів;

Ш другорядність місцевих податків і зборів у порівнянні із загальнодержавними;

Ш відсутність екологічного оподаткування, податку на нерухомість як суто місцевого податку;

Ш нерозвиненість самооподаткування як альтернативної форми надходжень до місцевих бюджетів тощо.

Враховуючи сьогоднішній стан економіки України, можемо констатувати, що реформування податкової політики України буде фактором соціально-економічної стабільності та сприятиме суттєвому покращанню інвестиційного клімату. Тому прийняття пакету податкових законів, консолідація в бюджеті практично всіх видатків держави, що раніше не відображалися в ньому, оформлення частки державного боргу в державні цінні папери і залучення ресурсів фінансового ринку для покриття бюджетного дефіциту, створення ефективної системи державної скарбниці, головним завданням якої має бути доведення бюджетних асигнувань до конкретних отримувачів, а також закладання основ цивілізованих взаємовідносин між державним бюджетом України та місцевими бюджетами дозволили б створити контури майбутньої бюджетно-податкової системи як передумову економічного зростання.

Однією з головних економічних проблем на сьогодні є низька ефективність чинної податкової системи, що проявляється в підтримці високого податкового тиску, який зовсім не сприяє діяльності підприємств усіх форм власності при одночасно низькому наповненні бюджету. Таким чином сьогоднішня податкова система України не відповідне критеріям фіскальної достатності та економічної ефективності, а тим більше стабільності. Тож, реформа податкової системи України назріла і неминуча.

На сучасному етапі формування податкової політики необхідно дати відповіді на такі питання:

І. Якими є суспільні цілі податкової політики?

2. Як податкова політика впливає на інвестиційний клімат як для внутрішніх, так і іноземних інвесторів?

3. Які є найгостріші проблеми, що потребують негайного вирішення?

4. Які способи вирішення цих проблем, перешкоди, короткострокові та довгострокові наслідки дій?

Варто відмітити, що представники уряду та бізнесу часто називають однакові цілі податкової політики, проте ієрархія цих цілей для зазначених груп є різною. Для уряду найголовнішим є забезпечення доходів, достатніх для виконання державних функцій, а для представників бізнесузабезпечення сприятливого середовища для економічного розвитку. Представники міжнародних організацій вважають метою податкової політики сприяння соціальній рівності та справедливості.

Тут доцільно коротко розглянути концепція змін податкового законодавства. Зважаючи на тривалість реформи системи оподаткування України, виходячи з необхідності реформування найболючіших податків системи оподаткування, пошуку механізмів для розвитку реального виробництва товарів та послуг, зважаючи на відсутність прийнятої Верховною Радою Концепції нової податкової системи, доцільним видається проведення податкової реформи на наступних засадах:

1. Реформувати обігове оподаткування України шляхом скасування найбільш проблемного для української економіки податку — податку на додану вартість, та впровадження замість нього іншого податку — податку з роздрібного продажу. При цьому для малих підприємств необхідно зберегти можливість оподаткування єдиним обіговим податком (за вибором).

2. Реформувати оподаткування доходів громадян прибутковим податком з фізичних осіб. Необхідно збільшити неоподатковуваний мінімум та суттєво підвищити рівень доходів, які підлягають оподаткуванню 10% ставкою. Паралельно з цим, обов’язково слід провести реформу заробітної плати: встановити мінімум оплати праці за годину, на рівні не менше 4 грн./год., та стимулювати зростання долі заробітної плати у вартості товарів, робіт та послуг до рівня 50% вартості.

3. Реформувати сукупне соціальне оподаткування (систему зборів до різних соціальних фондів, у тому числі Пенсійного), встановивши, зокрема, що сукупна ставка соціальних зборів не може перевищувати 20% бази оподаткування.

4. Спростити адміністрування податків шляхом подовження податкових періодів мінімум до кварталу, встановлення порядку сплати податків, чіткого законодавчого визначення підстав і термінів проведення перевірок, повноважень контролюючих органів та їх посадових осіб, обмеження нормотворчості таких органів, впровадження принципу тлумачення розбіжностей у податковому законодавстві на користь платника податку.

Така система дасть змогу:

1. Вирішити проблеми, характерні для ПДВ, шляхом запровадження податку з продажу, що дозволить:

· усунути фіктивні кредитові зобов’язання;

· зняти проблеми недоїмок, накопичення податкової заборгованості;

· позбавитись проблеми зростаючих неповернень сум ПДВ;

· одномоментно вивільнити 5% коштів, які обслуговують обіг ПДВ;

· вивільнити з-під оподаткування капіталоємні галузі, особливо фундаментальної науки;

· запровадити касовий метод сплати податку з продажу.

2. Підняти рівень оплати праці і, відповідно, рівень надходжень від прибуткового податку з громадян та страхових внесків на пенсійне та інше соціальне страхування.

3. Пожвавити через підвищення реальних доходів ринок споживання, що стимулюватиме зростання надходжень від податку з продажу.

4. Активізувати реальне виробництво через вивільнення коштів на модернізацію та розширення виробництва.

5. Активізувати фундаментальні наукові дослідження через полегшення оподаткування галузей з високою часткою доданої вартості.

6. Зберегти звільнення експорту від обігового оподаткування (експорт не оподатковується податком з роздрібного продажу).

7. Стимулювати пожвавлення підприємницької ініціативи та створення нових робочих місць через полегшення адміністрування податків, впровадження принципу тлумачення двоякостей у податковому законодавстві на користь платника податку.

Ринок України має високу купівельну ємність, але для цього її потрібно розвинути, чому і повинна сприяти запропонована система реформування податкової системи України.

Податкове законодавство. Податкове законодавство регулює відносини, пов’язані із встановленням та скасуванням податків, а також відносини, які виникають у процесі виконання обов’язків щодо сплати податків, а також здійснення податкового контролю та притягнення до відповідальності за вчинення правопорушень у сфері оподаткування.

Відносини у сфері оподаткування регулюються Конституцією України, Кодексом, спеціальним законодавством України з питань оподаткування і прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами До нормативно-правових актів з питань оподаткування належать:

а) закони України з питань оподаткування;

б) акти з питань оподаткування, прийняті Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади в межах повноважень, визначених Кодексом;

в) акти з питань оподаткування, прийняті Верховною Радою Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених цим Кодексом;

г) акти з питань оподаткування, прийняті органами місцевого самоврядування в межах наданих їм повноважень, визначених Кодексом.

Суб'єкти, об'єкти та база оподаткування, розміри ставок (нормативів), порядок справляння податків і податкові пільги не можуть встановлюватися або змінюватися іншими нормативно-правовими актами, крім Кодексу (за винятком нормативно-правових актів з питань оподаткування, прийнятих в межах повноважень, визначених Кодексом). Нові податки встановлюються виключно цим Кодексом.

Нормативно-правові акти з питань оподаткування не повинні суперечити Кодексу. У разі існування суперечностей між нормами цього Кодексу та нормами інших нормативно-правових актів з питань оподаткування, застосовуються норми Кодексу.

За наявності суперечностей між нормами цього Кодексу та нормативно-правовим актом, який належить до іншої галузі законодавства, для цілей оподаткування застосовуються норми Кодексу.

Нормативно-правові акти з питань оподаткування або окремі їх норми можуть визнаватися нечинними у випадках і в порядку, визначених законодавством України.

Слід зазначити, що питання змістового наповнення Податкового кодексу по-різному тлумачаться представниками урядових та бізнесових кіл, подаються різні оцінки проекту Податкового кодексу. Урядовці наголошують, що існують чіткі процедури та узгоджені етапи прийняття Податкового кодексу і вважають підготовлений проект Податкового кодексу цілком прийнятним. Водночас, представники бізнесу не підтримують нинішній проект Податкового кодексу і вважають, що його ні в якому разі не слід впроваджувати, оскільки він не вирішує ключових проблем чинної системи оподаткування.

На думку представників бізнесу, причинами невдачі нинішнього проекту Податкового кодексу стали:

· брак стратегії реформування податкової системи;

· брак методології підготовки та економічного аналізу проектів законодавчих актів, що змінюють систему оподаткування, відсутність наукового підходу у визначенні ставок податку;

· боротьба груп інтересів за кожне окреме положення Податкового кодексу і неспроможність уряду чи парламенту чітко виробити стратегічний національний інтерес;

· відсутність структурованого діалогу між суспільством і державою.

Представники бізнесу, неурядових організацій та Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва, пропонують здійснити такі кроки для втілення податкової реформи:

· виробити податкову політику;

· публічно обговорити та затвердити етапи ухвалення Податкового кодексу, визначити відповідального за реформу та встановити громадський контроль за виконанням етапів;

· розпочати громадську освіту та публікацію урядового документу, який

· окреслює напрямки податкової політики;

· не ухвалювати зміни до податкового законодавства у разі, якщо не буде визначено варіанти змін, проаналізовано їх наслідки та обгрунтовано економічну доцільність;

· застосовувати науковий підхід в аналізі запропонованих змін в податковій системі;

· узгодити проект Податкового кодексу із західними стандартами;

· запровадити відповідальність посадових осіб за діяльність або бездіяльність, яка завдала шкоду платнику податків;

· включити представників бізнесу у процес розробки Податкового кодексу;

· започаткувати підготовку фахівців із податкової політики та законодавства Європейського союзу.

Варто відзначити також круглий стіл «Податковий кодекс: стан, проблеми та рішення», що відбувся у квітні 2001 року. Засідання організоване комітетами Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності та з питань бюджету, за інформаційної підтримки Міжнародного інституту порівняльного аналізу (МІПА) і газети «Бізнес». У роботі круглого столу взяли участь представники Адміністрації Президента, Кабінету Міністрів України, Державної податкової адміністрації. Міністерства фінансів, УСПП, Верховної Ради України, інших органів влади, організацій та підприємств, експерти тощо.

Організатори круглого столу своєю метою бачать пошук компромісу і вироблення єдиного підходу до системоутворюючих принципів Податкового кодексу України. Про складність проблеми і багатоманітність підходів до її вирішення говорить той факт, що при розгляді закону ще в першому читанні в парламенті було подано п’ять концепцій Податкового кодексу і чотири проекти самого закону. До прийнятого в першому читанні проекту Кодексу, запропонованого Кабінетом міністрів, надійшло більше 5000 доповнень і зауважень.

Необхідність прийняття Податкового кодексу вже 2003 року була очевидною. Але так само очевидно, що його не буде прийнято в силу певних обставин.

Автори Кодексу спробували вирішити головну проблему — створення єдиної комплексної системи податків в Україні, стабілізувати її хоча б в межах одного бюджетного року, ліквідувати протиріччя, існуючі сьогодні в різних законодавчих актах.

Підготовлений проект Податкового кодексу України за своїми загальними ознаками має перевагу у тому, що в одному документі вдалося визначити єдину методологію загальнодержавних та місцевих податків, основні принципи та положення податкової системи, надати однозначне тлумачення податкової термінології, окреслити загальні положення правового регулювання податкових відносин, фінансової відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування.

Одночасно при підготовці урядового проекту Кодексу перед розробниками ставилось завдання щодо вдосконалення податкового законодавства з метою створення умов для подальшого інтегрування України до світової спільноти.

У проекті Податкового кодексу запропоновано скоротити загальну кількість податків, зборів та інших обов’язкових платежів за рахунок наступних заходів:

по-перше, йдеться про скасування неефективних податків та зборів, надходження від яких до бюджету незначні порівняно із видатками на їх адміністрування;

по-друге, виникла реальна потреба та можливість зменшити податковий тягар;

по-третє, йдеться про об'єднання в один податок, що мають спільну податкову базу, єдиний чи схожий порядок обчислення і справляння, зробить податкове законодавство простішим і зрозумілішим для платників.

Проектом Кодексу передбачається розширення кола платників податків на базі скорочення податкових пільг та винятків. Під час розробки проекту Податкового кодексу враховувалось і те, що пільги є різні. Одні з них носять стимулюючий характер і використовуються з метою регулювання в державі соціально-економічних процесів, інші - нестимулюючі надаються окремим господарюючим суб'єктам та фізичним особам незалежно від характеру отримання і використання доходів.

Велика кількість платників податків ухиляється від сплати податків оскільки в України має місце величезне поширення пільгового режиму оподаткування на одних платників податків, і значно зростає адміністративно-фіскальний тиск на інших платників, які не отримали пільг в оподаткуванні. Все це призводить лише до всезростаючого рівня ухилення від оподаткування. Ось чому реформування податкової системи в Україні має виправити основні недоліки існуючої системи.

По-перше, повинно бути проведене скасування невиправданих пільг в сфері оподаткування, а по-друге, податкове законодавство та нормативно-правові акти по його впровадженню повинні бути значно спрощені.

Перший розділ проекту Податкового кодексу присвячений загальним положенням в оподаткуванні. Він замінить існуючий сьогодні Закон України «Про систему оподаткування» .

Для зручності в користуванні Податковим кодексом в його першому розділі передбачено визначення основних загальних термінів, які зустрічаються у різних розділах проекту.

У спеціальній частині проекту Кодексу прописаний механізм обрахування та стягнення окремих видів податків.

На відміну від діючого податкового законодавства в проекті Податкового кодексу встановлені правові норми, які визначають правила дії закону в часі. Введення правової норми про дію закону в часі в розряд основних положень податкового законодавства само за себе свідчить про їх високу значимість. Ці норми являються важливим засобом забезпечення захисту прав і свобод платників податків, та є невід'ємним складовим елементом їх правового статусу.

Положення проекту встановлюють порядок вступу в силу актів податкового законодавства. Встановлення таких норм сприятиме захисту прав та законних інтересів платників податків.

Урядовим проектом Податкового кодексу України пропонується внести в діючу на сьогоднішній день податкову систему України наступні зміни.

Проектом Податкового кодексу визначено 25 видів загальнодержавних та місцевих податків, зборів, обов’язкових платежів замість 38 передбачених сьогодні діючим Законом України «Про систему оподаткування» .

Проектом Кодексу розмежовано податкові відносини та відносини, пов’язані із сплатою внесків до позабюджетних фондів. Перш за все до системи оподаткування не включено збори та обов’язкові платежі, що не мають податкового характеру.

З переліку діючих загальнодержавних податків та зборів вилучено:

податок на промисел;

збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

збір на обов’язкове соціальне страхування;

збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

збір до Державного інноваційного фонду.

Враховуючи, що об'єктом оподаткування податком на майно є земельні ділянки та транспортні засоби, до переліку загальнодержавних податків не включено плату за землю та податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Об'єднано три податки, об'єктом оподаткування у яких є майно, в один — податок на майно (податок на нерухомість, на землю та податок з власників транспортних засобів).

Згідно діючого законодавства, як відомо, сьогодні справляються податки з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а також плата (податок) за землю. Новим об'єктом оподаткування у складі цього податку є нерухомість, тобто будівлі та споруди. Хоча слід зазначити, що оподаткування нерухомості не має бути несподіванкою для платників податків, оскільки Законом України «Про систему оподаткування» вже з 1994 року у складі загальнодержавних податків і зборів було передбачено податок на нерухоме майно (нерухомість).

Суб'єкти оподаткування - це особи, на яких Конституцією України, цим Кодексом та спеціальним законодавством України з питань оподаткування покладено обов’язки:

а) сплачувати податки (платники податків);

б) нараховувати, утримувати та перераховувати податки до бюджетів (податкові агенти).

Платником податків визнається особа, доходи, прибуток, майно та інші об'єкти якої є об'єктом оподаткування відповідно до цього Кодексу.

Податковим агентом визнається особа інша ніж платник податків, на яку відповідно до цього Кодексу покладено обов’язки щодо нарахування податків, утримання їх з платника та перерахування до бюджетів.

Об'єктами оподаткування є доходи, прибуток, майно, операції з продажу товарів, робіт, послуг та інші об'єкти, визначені відповідно до цього Кодексу.

Кожний податок має самостійний об'єкт оподаткування, який визначається відповідно до цього Кодексу.

Для цілей оподаткування не приймаються до уваги підстави виникнення об'єкту оподаткування. Незаконність діянь, в результаті виконання яких виникли об'єкти оподаткування, не звільняє від обов’язку виконання податкових зобов’язань, пов’язаних з такими об'єктами.

Система оподаткування. Система оподаткування України — це сукупність передбачених Податковим кодексом загальнодержавних та місцевих податків до бюджетів усіх рівнів, принципів, форм і методів їх встановлення, зміни, скасування, обчислення, сплати та стягнення, а також забезпечення відповідальності за вчинення правопорушень у сфері оподаткування та здійснення податкового контролю, прав і обов’язків суб'єктів оподаткування та органів, що здійснюють податковий контроль.

Сьогодні вже є зрозумілим те, що створюючи податкову систему, слід виходити з реалій суспільно-економічного стану країни, а не керуватися побажаннями, можливо й найкращими, але нездійсненними.

Кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій повинна мати відповідні кошти, які концентруються у бюджеті. Джерелами цих коштів можуть виступати:

· власні доходи держави, які вона отримує від виробничої та інших форм діяльності у вигляді надходжень платежів за ресурси, які згідно з діючим законодавством належать державі;

· податки, які сплачують юридичні та фізичні особи із своїх доходів. Співвідношення між зазначеними джерелами визначається рівнем розвитку державної і приватної власності. При цьому податки виступають не тільки у ролі наповнювачів державного бюджету, вони ще й є інструментами впливу на різні сторони діяльності їх платників.

Фіскальна і регулююча функції податків взаємопов'язані, їх не можна протиставляти одна одній. Не можна також поділяти податки на суто фіскальні й регулюючі, оскільки без фіскальної функції не може бути регулюючої.

Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг бюджетних видатків. Перевищення видатків бюджету над доходами призводить до інфляції. Джерелами покриття бюджетного дефіциту є державні позики і грошова емісія. Головне те, куди спрямовуються кошти дефіцитного фінансування. Добре, коли вони надходять у виробничу сферу, де через деякий час можуть дати віддачу. Спрямування коштів за рахунок бюджету за рахунок дефіцитного фінансування на соціальні потреби призводить до фінансової кризи.

Податки є необхідною ланкою економічних відносин в суспільстві з моменту виникнення держави. Податкова система — основа фінансово-кредитного механізму державного регулювання та один із найважливіших важелів впливу на економіку. В Україні конституційно закріплено обов’язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, та визначено, що система оподаткування встановлюється виключно шляхом прийняття відповідних законів.

Податкове законодавство в Україні сформоване на основі нормативної бази, успадкованої від командно-адміністративної системи. Основи української національної податкової політики розроблялись під тиском обставин без належного наукового обґрунтування та аналізу макроі мікроекономічних наслідків запровадження різних податків і розміру їх ставок, без урахування світового та історичного досвіду формування й розвитку податкових систем. Більшість рішень щодо формування податкової системи в Україні приймалась відповідно до особистих знань, інтуїції або інтересів керівництва держави та її організаційних структур.

Відсутність науково обгрунтованих підходів до формування національної податкової системи та до аналізу наслідків від її впровадження робили і роблять податкову політику не ефективним антикризовим засобом, а однією із основних причин загострення економічної кризи.

Проблема побудови ефективної податкової системи — одна із найбільш актуальних в процесі становлення в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки в світовий ринок. Її вирішення повинно здійснюватись шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як існуючої в Україні законодавчої бази, так і накопиченого у світі досвіду в сфері оподаткування.

Чинному податковому законодавству України притаманно включення його до бюджетного права, що й виділяє у податковому регулюванні фіскальні функції. Розповсюджена ідея про те, що податки — це лише засіб для наповнення державного бюджету або, інакше, джерело коштів, необхідних для функціонування держави — безпідставна та обмежена. В дійсності податки суттєво впливають на діяльність господарюючих суб'єктів, податкова система виконує функцію структурування економіки, створює та посилює одні зв’язки або знищує інші. Недоцільно акцентувати увагу лише на наповненні бюджету з податкових джерел, ігноруючи при цьому те, яким чином процедура його наповнення впливає на економічні процеси. Мова повинна йти про розробку такої податкової системи, яка б забезпечувала або, хоча б, не стримувала розвиток економіки.

Існуюча податкова система не тільки не заохочує, а в ряді випадків прямо перешкоджає зусиллям підприємств щодо розвитку виробництва і підвищення його рентабельності. Вона не відповідає цілям економічної, у тому числі промислової, політики держави.

Існуюча податкова система України характеризується наступними негативними рисами:

1. Велика чисельність нормативних документів та невідповідність законів та підзаконних актів, які регулюють податкові відносини — станом на початок 2000 року налічується близько 500 нормативних документів, пов’язаних з оподаткуванням.

2. Нестабільність податкового законодавства, а саме численні зміни та поправки до існуючих законів. Тільки відносно податку на додану вартість за роки його існування було прийнято 70 законів про внесення змін та видано більше 200 роз’яснень та уточнень.

3. Відсутність регулюючої функції та зосередження на фіскальній ролі податків.

4. Наявність законів, які належать до інших галузей права, але зачіпають питання регулювання податкових відносин.

5. Відсутність достатніх правових гарантій для учасників податкових відносин. Так, відповідно до Закону України «Про систему оподаткування», платники податків та зборів мають право подавати документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування, одержувати та ознайомлюватися з актами податкових перевірок та оскаржувати рішення податкових органів. Права ж податкових органів налічують 16 пунктів на шести сторінках у Законі «Про державну податкову службу» .

Поширеними вадами вітчизняної податкової системи вважаються нестабільність, заплутаність та складність. Але найголовнішим недоліком є те, що існуюча система пригнічує підприємництво. На сьогоднішній день в Україні відповідно до закону України «Про систему оподаткування» налічується 39 податків та зборів. У разі добросовісної сплати усіх цих податків та зборів підприємство зобов’язано перераховувати до бюджету 40−46% створюваної на ньому доданої вартості. Навіть розвиненим країнам із стабільним соціально-економічним становищем такий рівень не властивий і, як правило, призводить до низьких темпів економічного зростання. Українським підприємствам, на відміну від західних, доводиться пристосовуватися до змін у відносинах власності, опановувати принципи корпоративного управління, адаптуватися до конкуренції. За умов існування несприятливого податкового режиму це маловірогідно, що і підтверджується вітчизняною практикою.

Крім того, велика кількість податків та численних бюджетних і позабюджетних фондів цільового призначення істотно ускладнює сплату податків і зборів, контроль за їх сплатою та форми звітності. Така громіздка система створює значні перешкоди безпосередньо для платників податків. Численні зміни та поправки до податкових законів не дають можливості підприємствам нормально функціонувати, впроваджувати нові технології та випускати конкурентоспроможну продукцію.

За існуючої податкової системи стає невигідно здійснювати амортизацію та модернізацію основних засобів, адже законодавчо встановлені норми амортизації дуже низькі, а враховуючи застосування понижуючого коефіцієнта взагалі унеможливлюють оновлення матеріально-технічної бази виробників. Зовсім не застосовується таке поняття як реінвестування. Це, у свою чергу, призводить до падіння рентабельності та конкурентоспроможності суб'єктів господарювання.

Загальний аналіз політики держави свідчить, що головним принципом і напрямом діяльності відповідних державних структур протягом тривалого часу було створення умов значного податкового навантаження на суб'єктів підприємницької діяльності. Податкова система характеризувалась посиленням адміністративного контролю за сплатою податків та зборів. При цьому не враховувалося, що дохід, який отримує держава внаслідок збільшення податкового тиску та адміністративного контролю, є менший, ніж економічний збиток, що завдається такими діями господарюючим суб'єктам. Створюється замкнене коло, в якому опиняються держава з постійним і значним дефіцитом бюджету та господарство із спадаючим темпом виробництва.

Намагаючись вирішити проблему податкового тиску та надмірного адміністративного контролю, господарюючі суб'єкти переносять відносини між споживачем та виробником, а також свої доходи у тіньовий сектор економіки, частка якого за різними підрахунками стає від 45% до 65% валового внутрішнього продукту. Результатом цього стає недоотримання державою частини податкових надходжень та намагання компенсувати це знову ж за рахунок введення нових податків та зборів — наприклад, гербового збору, збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу валют, з торгівлі ювелірними виробами та при відчуженні легкових автомобілів, відрахувань у Пенсійний фонд користувачами послуг стільникового зв’язку та ін.

Але збільшення податкового навантаження означає або банкрутство платників податків, або значно більшою мірою, їх відхід до тіньової економіки. Отже, напрошується висновок, що нині діюча податкова система — це та сила, яка підриває національну економіку.

Всі ці проблеми вказують на недосконалість та неефективність чинної податкової системи, на те, що вона сприяє поглибленню економічної кризи. Виникає необхідність проведення податкової реформи та створення єдиного систематизованого законодавчого акту прямої дії, який охоплюватиме всі без виключення питання податкового права та відповідатиме адекватним засадам податкової політики держави.

Створення нової законодавчої бази в сфері оподаткування повинно віддзеркалювати традиції існуючої податкової системи та відповідати світовим тенденціям розвитку податкових систем. В Україні необхідно формувати податкову політику, направлену на побудову стабільної та зрозумілої системи оподаткування, зменшення податкового тягаря і забезпечення збалансованості інтересів держави та інтересів суб'єктів господарювання.

Реформа оподаткування в Україні, що має за мету побудову ефективної та справедливої податкової системи шляхом забезпечення її стабільності, ясності та передбачуваності, є в даний час однією з найважливіших умов підвищення підприємницької та інвестиційної активності для забезпечення виходу економіки України з кризи та інтеграції її в світовий простір. Така реформа неможлива без розробки науково обгрунтованої концепції оподаткування, яка б базувалась на врахуванні ситуації в країні, цілей національної економіки, а також на узагальненні міжнародного досвіду в галузі оподаткування.

В умовах загальної неплатоспроможності, коли багато підприємств, особливо дрібних та середніх, переживають нестачу фінансових ресурсів, вони змушені сплачувати ПДВ, не отримавши часто-густо кошти від реалізації своєї продукції. Загалом виходить, що від такої реалізації підприємство не в змозі компенсувати зазначені витрати навіть після коригування сплати податку (надання податкового кредиту тощо).

Вихід із ситуації, що склалася, може бути лише один — створення умов, коли виробничі і торговельні підприємства будуть націлені на розвиток конкурентоздатного бізнесу і зміцнення своїх позицій на ринку, коли банківським установам стане вигідніше надавати кредити таким підприємствам, ніж шукати заробіток виключно на фінансовому ринкові.

З метою вирішення проблеми несплати податків, пов’язаної з бартеризацією розрахунків, фахівці ДПА України вважають за доцільне:

а)запровадити і законодавче закріпити економічно обгрунтовану систему обмеження товарообмінних операцій як у зовнішньоекономічній діяльності, так і при розрахунках між суб'єктами господарювання України;

б)поліпшити організацію роботи товарних бірж щодо запровадження обов’язкової біржової торгівлі високоліквідними експортними товарами (металопрокат, мінеральні добрива, енергетичні ресурси тощо);

в)встановити обов’язковість здійснення розрахунків за взаємозаліками, включаючи операції факторингу, тільки через банківські установи на основі зустрічних вимог у порядку, встановленому Національним банком України.

Аналіз криміногенної ситуації, що склалась у сфері економіки, дає підстави для встановлення напрямків, де найбільше проявляються зловживання і порушення податкового законодавства.

Так банківська система використовується з метою виведення коштів з офіційного обігу в нелегальний сектор економіки, виведення їх обігу з-під контролю держави та ухилення від оподаткування.

Ефективність функціонування і розвитку податкових систем в розвинутих країнах підтверджує їх життєвість і важливість ролі, яку вони відіграють в забезпеченні оптимізації поєднання ефективності та соціальної справедливості в суспільстві. Тому вивчення їх надбань, аналіз методів та засобів оподаткування, апробованих у світовій практиці, є необхідною умовою розробки і впровадження програми реформування податкової системи в Україні.

Дослідження концепцій оподаткування в розвинутих країнах може проводитись у двох взаємодоповнюючих підходах.

Перший підхід - це вивчення відмінностей, особливостей діючих податкових систем у різних країнах.

Історичні умови їх виникнення, а також економічні, політичні і соціальні фактори, що впливають на процес їх становлення і розвитку, є надзвичайно різноманітними. Це робить закономірними властиві їм відмінності інструментів та інституційних форм оподаткування, виявлення яких має історичну цінність і дає можливість враховувати позитивний і негативний досвід розвинутих країн при побудові власної податкової системи.

Другий підхід — це дослідження загальних властивостей податкових систем в розвинутих країнах, виявлення та осмислення спільних закономірностей розвитку і функціонування податкового механізму. Зі значною часткою вірогідності можна припустити, що ці риси багато в чому мають бути постійними, універсальними і властивими для всіх країн. Саме вони можуть і повинні враховуватись при розробці та реалізації програми реформування податкової системи України.

У зв’язку з цим буде цікаво прослідкувати взаємовідносини загального підходу до оподаткування та моделі ринкової економіки, що діє в країні.

Для цього доцільно виділити країни, що належать до:

ліберальної моделі економіки (США, Велика Британія, Канада);

соціально орієнтованої моделі ринкової економіки (Німеччина, Норвегія, Швеція, Австрія тощо).

Сутність кожної з цих моделей визначається тією роллю, яку відіграє держава в розвитку суспільства. При ліберальній економіці втручання держави в економічне життя мінімальне, кількість підприємств, що знаходяться у власності держави, незначна. Державне регулювання носить, в основному, монетарний характер і обмежується макроекономічними процесами, а суб'єкти господарювання наділені значною свободою діяльності. Участь держави у вирішенні соціальних проблем стосується тільки соціальне вразливих верств населення.

Відтак, головним принципом державного регулювання в країнах з ліберальною економікою є мінімізація втручання в соціально-економічні процеси. Очевидно, що при такому підході потреби в фінансуванні соціально-культурної сфери порівняно невеликі і основний тягар їх оплати перекладений на населення. Як наслідок, порівняно нижчими є і обсяги відповідних статей державного бюджету, а значить і загальна сума податків, які є, як відомо, основним джерелом доходів держави.

При соціально орієнтованій моделі державою регулюються не тільки макроекономічні процеси, а й окремі сфери діяльності суб'єктів господарювання. У країнах з такою моделлю економіки значний державний сектор, вищий, ніж за ліберальної економіки, рівень регламентації ринкових відносин. Державне регулювання соціальної сфери охоплює практично всіх членів суспільства і гарантує їм певний рівень задоволення потреб у охороні здоров’я, освіті, культурі, забезпеченні зайнятості тощо. Звичайно, для вирішення всіх цих питань необхідні значні кошти, оскільки всі соціальні програми оплачуються за рахунок Державного бюджету. Тому загальний рівень оподаткування в цих країнах значно вищий.

Для підтвердження вищевикладеного скористаємося поняттям податкового навантаження, що відображає ту частину суспільного продукту, який перерозподіляється через бюджетні механізми.

Податкове навантаження — це узагальнюючий показник, що характеризує роль податків у житті суспільства і визначається як відношення суми податкових зборів до валового внутрішнього продукту: ПТ= П/Vх100%, де ПТподатковий тягар, Псума нарахованих податків за звітний період, Vоб'єм реалізованої продукції.

Досвід розвинутих країн свідчить про залежність загального обсягу оподаткування (податкового тиску) від моделі реформування економіки, що реалізується в країні. Практика підтверджує, що неможливо одночасно досягти високого рівня соціальної захищеності населення і низького рівня оподаткування.

Проте на даний час серед українських вчених-економістів немає єдності і чіткості у визначенні характеристик адекватної для країни післякризової моделі економіки України. Більшість учених говорять про змішану, соціально орієнтовану економіку. Проте практичні дії Уряду (лібералізація господарської діяльності та цін, зняття обмежень в оплаті праці, приватизація державних підприємств) свідчать про те, що Україна схиляється, швидше, в бік ліберальної моделі економіки.

Деякі зарубіжні економісти визначають податковий гніт як міру економічних обмежень, які створюються відрахуванням коштів на сплату податків. У зарубіжних країнах рівень податкового тягаря коливається від 52% у Швеції до 30% у США і Туреччині. В Україні цей показник становить близько 50%.

Необхідно зазначити, що поняття «податковий тиск» в основному розуміють як тяжкість податкових важелів, які складають тільки частину цього тягаря. Переконливим є підхід, коли податковий тиск розглядається як такий, що здійснюється на чотирьох рівнях:

тиск безпосередньо податкових важелів;

тиск всієї сукупності податків, зборів і платежів;

використання механізму пільг платникам, надання пільгових кредитів, дотацій. При цьому податковий прес перерозподіляє тиск з одних платників на інші;

використання податкової техніки, при якій посилюється тиск на платників. Наприклад, авансові платежі, які передбачають сплату податку до отримання результатів, за якими він має сплачуватись.

В окремих публікаціях нерідко висловлюється думка, що зниження податкового тягаря супроводжується швидким зростанням податкових надходжень до бюджету. Однак результати податкових реформ свідчать про інше. Так, незважаючи на широке зниження податкових ставок, у 80-ті роки в США різко зріс дефіцит державного бюджету, а норма заощаджень у 1986 році склала всього 3,9%. Це найнижчий рівень цього показника серед усіх промислових країн того періоду [189, 391−392].

Більш переконливою, на наш погляд, є позиція вчених, що грунтується на практиці розвинутих зарубіжних країн, і які вважають, що зниження рівня оподаткування само по собі не чинить швидкого впливу на темпи економічного зростання навіть у довгостроковій перспективі [51, 691−693].

Загальновизнаною в теорії оподаткування виступає крива Лаффера (Laffer curve), яка показує зв’язок між податковими ставками і обсягом податкових надходжень до бюджету. У відповідності з цією кривою зниження ставок до граничної точки оподаткування веде до прямого скорочення надходжень до бюджету. В той же час і підвищення ставок після граничної точки веде до скорочення податкових доходів. Очевидно, що саме цей аспект слід враховувати в першу чергу, розглядаючи питання про вплив розміру податків на темпи економічного розвитку [51, 589−591].

Звідси, реалізація податкової ідеології потребує більш гнучкої податкової політики, яка дала б змогу оптимально щодо конкретних умов пов’язувати інтереси держави з інтересами господарюючих суб'єктів, рядових платників податків.

У той же час податкова політика є важливою підсистемою економічної політики держави, тому вдосконалення податкової системи має здійснюватися на основі удосконалення економічної політики, а не навпаки.

1.2 Ідеальна система оподаткування: загальні принципи

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою