Коломия під час І світової війни

Реферат на тему:

" Коломия під час І світової війни"

В добу першої світової війни (1914;1918 рр.) Коломия знаходилася в епіцентрі театру воєнних дій (від 15 вересня 1914 р.).

15 вересня 1914 р. в Коломию вступили російські війська. Москалям все було не так. Зруйновано пам’ятник Т. Шевченка, заборонено видання українських газет та книг, закрито українські книгарні і бібліотеки, припинено діяльність товариства «Просвіта», навчання українською мовою в школах, зазнала утисків греко-католицька церква.

Заборонено видання українських часописів і книг, закриті громадсько-політичні організації, припинено діяльність т-ва «Просвіта», понищено німецькі колонії, вбито десятки українців і чужинців. 02.12.1914 р. за розпорядженням губернатора м. Чернівці та камер-юнкера двору Його імператорської величності С.Д.Евреїнова, начальником Коломийського повіту Чернівецької губернії було призначено князя Лобанова-Ростовського.

1 листопада 1918 р., коли було проголошено ЗУНР, військовий комітет перебрав владу і в Коломиї.

Та це ніяк не відміняло Першу світову війну. 15 грудня 1918 р. місто провело на фронт 3-й Коломийський курінь. Сотні коломиян пішли добровольцями в УГА. 15 травня 1919 р. більш як 100-тисячна польська армія прорвала український фронт, 24 травня в Коломию увірвалися румуни, а 16 липня УГА змушена була перейти річку Збруч.

Ще на передодні І світової війни за короткий час в 1914 році були зорганізовані 50 товариств «Січових Стрільців». Січовий здвиг у Львові, як раніше в Коломиї, Снятині і Станіславові, закінчився масовими військово-спортивними вправами стрілецьких підрозділів. Тоді, як пишуть дослідники, при Українському Січовому Союзі повстала стрілецька секція, яку назвали «Стрілецьким товариством», власне вона стала ключовою силою, яка у Львові здійснила переворот, зайняла стратегічні об'єкти.

На Львівській ратуші замайорів синьо-жовтий прапор, що сповістив галичанам про утворення Української держави. 1 листопа­да Національна Рада звернулася «До населення цілої держави». В зверненні говорилося: «Український народе! Голосимо Тобі вість про Твоє визволення з віковічної неволі. Від нині Ти господар своєї землі, вільний горожанин Української Держави. Дня 19-го жовтня Твоєю волею утворилася на українських землях бувшої Австро-Угорської монархії Українська Держава і її найвища власть Ук­раїнська Національна Рада. З нинішним днем Українська Національна Рада обняла власть в столичнім місті Львові і на цілій території Української Держави.

Український народе! Доля Української Держави в Твоїх руках. Ти станеш, як непобідний мур, при Українській Національній Раді і відіпреш усі ворожі замахи на Українську Державу. Заки будуть ус­тановлені органи державної власти в законнім порядку, українські організації по містах, повітах і селах мають обняти всі державні, краєві і громадські уряди, в імени Української Національної Ради виконувати власть.

Після відомих листопадових подій пішла хвиля встановлення української влади в Галичині. Оскільки український військовий комісаріат намагався, в першу чергу, закріпити військо у Львові, в провінції він надсилав інструкції без визначених дат дій. Дослідники правильно писали, що ці інструкції не подали навіть приблизно ре­ченця виступу. Провінційні військові осередки, як видно з публікованих досі спогадів, не поспішали з працею.

І саме в цей час Коломия подала приклад: як і у Львові, владу в місті взяли українці. У фундаментальній праці «Історія українського війська» читаємо: «Найраніше почали працю старшини-українці ко­ломийського гарнізону. Ініціативі коломийських старшин допоміг фронт, що гарнізон цього міста мав кадри аж трьох українських полків. Там і перебрання влади, завдяки щасливому випадкові, пере­ведено найгладше. Саме 31 жовтня приїхав до Коломиї з Наддніпрянщини один курінь 24 п.п. Його відправляли на італійський фронт. Але вояки відмовились від'їжджати з рідного міста й віддалися на послугу місцевого Військового комітету. Тим чином Коломия в одну мить опинилися в українських руках.» .

Хто були ці коломийські старшини, що взяли владу в Коломиї? Історичну роль відіграв Коломийський український військовий комітет, яким керував поручник Володимир Бемко. Коломийський вояк австрійської армії, він проявив хоробрість на сербському та італійському фронтах і дослужився чину поручника. Бемко став ініціатором утворення таємного Військового комітету в Коломиї. За сигналом Львова він організував в Коломиї переворот. Йому допома­гав поручник Омелян Паліїв. Саме вони змогли перетягнути на свій бік піхотний кавалерійський полк, найменувавши його «24 полком імені гетьмана Дорошенка». 36 полк стрільців назвали «36-им пол­ком імені гетьмана Мазепи» .

Створивши українські збройні сили, коломийські старшини здійснили переворот в Коломиї рівночасно з львівськими подіями. До Коломийського військового комітету були включені й інші ук­раїнські старшини, що взяли як військову, так і цивільну владу в місті. Окружним військовим командантом став сотник Теодор При­мак, його ад’ютантом — хорунжий Іван Данищук, а заступником за­лишився поручник Володимир Бемко.

Весь Коломийський штаб української влади очолив Володимир Паліїв, який фактично визначив усі урядово-військові пости не лише в Коломиї, але й по всьому Покуттю. Командантом 24-го піхотного полку був призначений сотник Франц Тінкль, пізніший командант 2-ї Коломийської бригади під Львовомкомандантом гарматного пол­ку став сотник Роман Шипайлокомандантом запасного куреня 36-го полку стрільців був поручник Омелян Тарновецький.

Командантом міста став поручник Степан Галібей, командантом поліції - чотар Іван Василишин, телефонічної сотні - хорунжий Кабарівський, інтендантом став поручник Михайло Тарух, капела­ном залоги о. Микола Ясевич. Вишколом керував сотник Рімаль.

Тоді ж була визначена повітова команда. Повітовий комісаріат очолив Іван Стрийськийначальником військового суду було призна­чено сотника-авдитора Жука і сотником Зволинського. Начальником окружного суду був радник Чернявськийшкільну інспекторатуру вів Василь Витвицький, а директором української Коломийської гімназії залишився професор Прокіп Мостович.

Підрозділи українських військових сил були в Заболотові, де піхотним вишколом командував поручник Яків Голотав Городенці командантом став сотник Світлик, а в Снятині і Кутах керував сот­нею Небиловець. В Печеніжині окружний військовий командант Тео-дор Примак призначив на посаду голови повітового комісара ЗУНРу Михайла Геника-Березовського.

Все це дає підстави стверджувати, що головний Український військовий штаб в Коломиї в період ЗУНРу зміг організувати збройні сили і уряд не лише в Коломиї, але й у всьому Покутському краю. Він зміг мобілізувати військові курені, які надсилав на допо­могу під Львів для боротьби з наступаючими польськими силами ге­нерала Галлера. Самі сучасники визнавали, що Покуття стало в час ЗУНРу найкращою зорганізованою округою Східної Галичини.19.

Коломийський першолистопадовий зрив залишив цікаві спогади в очевидців цього осіннього сонячного дня. «Той великий, про-пам'ятний день відродження волі, — писала очевидець подій Миро­слава Дубляниця, — день завершення леліяної в серці державниць­кої ідеї, коли Українська Національна Рада перебрала владу, зали­шиться на все життя найкращим днем. Чи спроможня передати на папір ті почування, що виливались сльозами радості? Від тих почу­вань завмирали слова на устах, тільки шепіт заносив подяку Всемо­гутньому Богові.

Незабутні перші хвилини служіння незалежній Україні! Чудо­вий морозний ранок. На щоглях синьо-жовті прапори, могутня пісня несеться над їх шелест — це новобранці напливають з округи. Зроїлись біля «Народного дому» — очі горять, щоки палають. Боро­тись, будувати, обновити життя, показати світові нашу зрілість, си­лу, культуру. Організувати жіночі бойові частини…

Головна площа біля Коломийського ратуша неначе муравище — море голів. Окружний командант полковник Примак — на сивому коні, з булавою в руках, виряджений no-гетьманському. На трибуні наші церковні, військові й цивільні достойники, представники жіноцтва Олена Витвицька й Емілія Левицька…

Ольга Примак-Голота згадувала: «В історії кожного народу, як і в житті кожної людини, є веселі і сумні хвилини. Веселим днем в історії Української Галичини був день 1-го листопада. В той час я ще була дуже молода, але те, що я пережила, глибоко закарбувалося у моїй пам’яті, що ще й сьогодні ті події стоять мені живо перед очи­ма…

На другий день була неділя. Били дзвони. Повна церква людей. Маса народу на вулицях. Всі сміялись, тішились і радості не було кінця. Коли ми вертались додому, ми бачили вже великий синьо-жовтий прапор на ратуші і такий же великий на суді і пошті" .

Іван Кузич вірно підмітив, що «військовий переворот в Коломиї 1-го листопада 1918 року переведений був блискуче, може найкраще в усій Галичині» .

Коломия в період існування стала кузнею підготовки ук­раїнських військових кадрів. У грудні 1918 року окружна військова команда відкрила в Коломиї старшинську школу піхоти, де спочатку навчалося 35 курсантів. На початку 1919 року налічувалося в трьох чотах 100 курсантів віком від 18 до 25 років, з них більшість були підстаршинами австрійської армії і легіону Українських Січових Стрільців.

Стрільці-курсанти, як добровольці, були свідомі свого національного обов’язку. Вони квартирували в касарнях, вправляли-ся у військовому навчанні над Прутом. Вже на першому році відбувся перший їх випуск.

Вишколена коломийська старшина пізніше прославила себе в бо­ях з поляками і більшовиками. Легендою вкрив свою військову діяльність 1-й коломийський гарматний полк УГА. З невеличкої ко­ломийської батареї, яку організував у 1918 році сотник В. Тотоєскул, він переріс у 1-й гарматний полк 1-ї бригади УСС, що скла­дався з 6-ти батарей. Ним керував безстрашний сотник Ярослав Воєвідка. Полк прийняв своє бойове хрещення під Львовом. Після переходу за Збруч прославив себе на Великій Україні. Смертю хо­робрих загинув 30 березня 1920 року в містечку Піщаниці командир Коломийського гарматного полку Ярослав Воєвідка.

Невмирущою славою покрив себе в національно-визвольних зма­ганнях 1918 — 1920 років легендарний Гуцульський курінь. Його історія починається з листопадових подій 1918 року.

Піхотна сотня, яка в основному складалась із вихідців з Гуцульщини, з пам’ятного 1 листопада переросла в курінь, що був сформо­ваний в м. Коломиї.2>Чотар Української Галицької Армії Степан Сулятицький згадував: «Зародком Гуцульського куріня була піхотна сотня, яку сформував чотар УСС Гриць Голинський, пізніший по­ручник, командант цього куреня. Кадра цієї сотні була в Коломиї, де був і сам її командант, а сама сотня, з браку місця, була розташова­на біля Городенки. У склад сотні входили тільки добровольці» .

У Коломиї легендарна сотня урочисто склала присягу на вірність Україні. Ольга Примак-Голота, як очевидець присяги Гу­цульського куреня, згадувала: «Ще один день залишився мені в пам’яті - день присяги Гуцуль­ського куреня. На середині ринку стояло підвищення, де чекала старшина. Нарешті зі співом маршерували гуцули. Вони не були в мондурах, а в своїй святковій ноші. Те вра­ження важко описати. Вони всі були добровольці і прийшли складати присягу Україні. Ко­манда відбирала присягу. Але в моїй пам’яті залишився образ священика, який їхав попереду на коні. Він був в мондурі ка­пелана, а побіч нього на ма­ленькому конику їхав хлопчик, може, 12−13 років, син свяще­ника. Він мав на собі кожушок і військову шапочку, а на ній синьо-жовта стрічка… Такі хви­лини не забуваються, і я щас­лива, що це бачила і пам’ятаю, і можу тепер своїм дітям і вну­кам оповідати про славний пер­ший листопад у Коломиї» .

Після пам’ятного 1-го листопада 1918 р. полк Січових Стрільців переріс у бригаду. Щодо Гуцульського куреня, то він діяв са­мостійно, на правах полку, на фронтах у напрямі Хирів. Він скла­дався з чотирьох бойових сотень, сотні скорострілів і чоти саперів. «Це їм припала честь і вічна слава за бравурний виступ під Вовчуха-ми, де Гуцульський курінь проломив польський фронт і поєднався з оперативною групою Північ, їх полковник Вітовський в денному на­казі називав — старшин, підстарший і вояцтво — лицарями і підніс їх до гідності лицарів» , — згадував Іван Кузич.

Пізніше Гуцульський курінь входив до складу II (Самбірської) бригади Української Галицької Армії, відомий був боями на відтинку Хирів — Перемишль під час офензиви УГА в Галичині 1919 р., в по­ході на Київ і на Вапнярському напрямі в складі Армії Української Народної Республіки 1919 року. За цей період Гуцульський курінь пройшов важкий, але славний похід як в Галичині, де протистояв польській армії Галлера, так і на Великій Україні, переніс важкі ви­пробування в чотирикутнику смерті.

Отже, під час першої світової війни три окупації російськими царськими військами зруйнували місто та його інфранструктуру, ускладнили життя містян, було зруйновано пам’ятник Т.Г.Шевченкові.

Коломийська площа Ринок під час І світової війни.

Список використаної літератури

• рабовецький В. Історія Коломиї. — К., 1996.

• нциклопедія Коломийщини. — К., 1998;2004.