Мінеральні ресурси світу: особливості розміщення, проблеми забезпеченості та використання

Мінеральні ресурси світу:особливості розміщення, проблеми забезпеченості та використання

Вступ ресурс мінеральний економічний розміщення Мінеральні ресурси — це сукупність запасів корисних копалин мінерального походження, які вже використовуються або можуть бути використані в майбутньому в господарській діяльності людини. У наш час використовується понад 200 видів мінеральної сировини. У залежності від призначення мінеральні ресурси поділяють на три групи: Паливні (енергетичні) — використовуються для отримання тепла і світла. Металеві (рудні) — з яких виплавляють метали (руди чорних і кольорових металів). Неметалічні (нерудні) — використовуються як сировина для хімічної промисловості (калійна сіль, фосфорити, сірка), будівництва і як технічна сировина (азбест, графіт, алмази). Родовища корисних копалин розміщені на Землі дуже нерівномірно. Це ояснюється особливостями тектонічної будови земної кори. Для кращого розуміння закономірностей розміщення корисних копалин на карті показані тектонічні області материків (платформи та сейсмічні пояси).

Паливні та деякі нерудні корисні копалини осадового походження утворилися внаслідок багато вікового накопичення осадових порід. Родовища цих корисних копалин найчастіше зустрічаються в осадових чохлах найдавніших платформ і в передгірних прогинах областей найдавнішої і древньої складчастості. У рельєфі цим тектонічним структурам відповідають рівнини (див. Фізичну карту світу). Гірничо-хімічні неметалічні корисні копалини також переважно мають осадове походження. Металеві корисні копалини, приурочені до щитів найдавніших докембрійських платформ і складчастих областей земної кори. Саме тому багатющі рудні копалини приурочені до старих низьким горах, нагорьям і плоскогір'їв. Руди чорних металів (залізні, марганцеві) в земній корі залягають пластами, утворюючи великі за площею басейни. Руди кольорових металів залягають у надрах Землі своєрідними поясами. Так, мідні та поліметалічні руди поширені в складчастих областях Кордильєр — Анд, олов’яні руди — в Тихоокеанському поясі. Наявність мінеральних ресурсів є гарною передумовою розвитку господарства будь-якої країни.

Мета і завдання. З метою систематизації раніше набутих знань та кращого розуміння стану використання мінерально-сировинних ресурсів у наш час необхідно узагальнити та систематизувати набутий досвід вивчення мінерально-сировинних ресурсів. Проаналізувати взаємозв'язок між соціально-економічними процесами та інтенсивністю досліджень корисних копалин світу. Актуальність обраної теми полягає в тому, що природні ресурси (фр. ressources — засоби, запаси, можливості, джерела), зокрема, мінеральні в економіці озглядаються як складові елементи виробничого потенціалу, якими володіє окрема країна чи світове співтовариство і які використовуються для економічного, соціального, науково-технічного розвитку. Забезпечення економічних систем сучасної індустріальної цивілізації мінеральною сировиною та паливом — первинними субстанціями матеріального виробництва — є однією з глобальних проблем, вирішення якої вимагає комплексного підходу і скоординованих дій усього світового співтовариства. Велике значення для вирішення цієї проблеми мають також зовнішньоекономічні зв’язки у сфері добування й використання палива і сировини. Об'єктом даного дослідження є світові природні ресурси як основа економічного, соціального та екологічного існування людства. Предмет дослідження:регіони світу, такі як: Європа та Африка

1.Значення і місце мінеральних ресурсів світу у формуванні економічного потенціалу регіонів Мінеральні ресурси — природні речовини мінерального походження, що використовуються в господарстві як сировина або джерело енергії. Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи. На їх базі розвиваються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електро — енергетика, машинобудування, хімічна промисловість та ін.

Мінеральні ресурси поділяють на невичерпні (енергія Сонця, внутрішніх глибин Землі, гравітація, вітер, припливи і відпливи) і вичерпні, які діляться в свою чергу на невідновні (корисні копалини, зникаючі види живих організмів) і відновні (водні, ґрунтові, біологічні). За господарським використанням усі ресурси поділяють на:

· Ресурси для виробничої і невиробничої сфери;

· Локальні, загальнонаціональні і глобальні;

· Докладно вивчені, виявлені, прогнозні.

· Запаси корисних копалин діляться на 2-і категорії:

А) Балансові - ті, що відповідають промисловим кондиціям.

Б) Забалансові - які недоцільно використовувати.

Мінеральні ресурси поділяються на: енергохімічні (вугілля, нафта, природний газ, уран, торій, горючі сланці, торф тощо); рудні (руди чорних, кольорових, рідкісних, розсіяних, благородних металів); нерудні металургійні (флюси, вогнетриви); гірничо-хімічні (апатити, нефеліни, кам’яна, калійна солі, сірка, сірчаний колчедан, барій, фосфорити); технічні (алмаз, корунд, азбест, тальк, каолін, графіт, слюда); будівельні (глина, гіпс, природний камінь); гідротермальні (прісні та мінеральні природні підземні та поверхневі води) (Додаток А). Мінеральних ресурсів налічується понад 200 видів. Мінеральні ресурси є головним джерелом матеріального виробництва суспільства; найбільш активно людство почало використовувати їх у другій половині ХХ століття. Щорічно із земних надр видобувається понад 120 млрд. тонн різноманітної сировини і палива. Сучасне розміщення корисних копалин світу — це результат геологічного розвитку нашої планети. Росія, Китай, Австралія, Канада, США мають практично всі види мінерально-сировинних ресурсів і належать до категорії країн максимальної ресурсозабезпеченності. У літосфері сформувалися геологічно окремі території, з приуроченими до них групами корисних копалин. При цьому паливні ресурси органічного походження тяжіють до прогинів стародавніх платформ або прогинів складчастих структур. Рудні корисні копалини трапляються в межах розломів платформ і рухливих складчастих областей. Вирізняють великі рудні пояси. Альпійсько-Гімалайський, Тихоокеанський, Урало-Монгольський тощо.

Рудні корисні копалини мають велике значення у сучасному світі, оскільки метали залишаються неперевершеним конструкційним матеріалом. Наявність рудних корисних копалин є доброю передумовою економічного розвитку будь-якої країни. Запаси мінерально-сировинних ресурсів, особливо тих, що знаходяться в надрах землі, як уже зазначалося, не безмежні і практично не відновлювані. Прогнози на перспективу про можливі запаси мінеральної сировини оцінюються фахівцями досить неоднозначно. Наприклад, для розвинутих країн і країн, що розвиваються, починаючи з 2000 року, запасів вугілля, залізної, марганцевої та хромової руд, фосфатної сировини та калійних солей при споживанні на сучасному рівні має вистачити ще на 100−300 років. Запасів поліметалічних руд, що містять нікель, кобальт, вольфрам, молібден, мідь, свинець, цинк, олово, а також азбесту, самородної сірки залишається тільки на 30−60 років. Якщо врахувати прогнозові запаси, то час повного вичерпання мінеральних ресурсів відсувається на більш тривалий термін. Родовища корисних копалин, як і природні ресурси взагалі, розміщені досить нерівномірно. Так, США, Канада, Австралія. Китай, Росія володіють найбільшими запасами металевих корисних копалин. У країнах Близького та Середнього Сходу зосереджено понад ½ запасів нафти світу. В надрах країн, що розвиваються, знаходиться 90% кобальту, близько 90% олова, 75% бокситів. 60% міді. Багато країн має запаси світового значення одного або кількох видів корисних копалин. Україна входить в число провідних мінерально-сировинних держав світу. Поєднання різновікових (від архею до кайнозою) структурних елементів, що сформувалися внаслідок вияву всіх властивих становленню земної кори процесів, обумовило широкий діапазон корисних копалин, що складають мінерально-сировинну базу країни. Україна, яка займає всього 0,4% земної суші і де проживає 0,8% населення планети, має в своїх надрах 5% мінерально-сировинного потенціалу світу. В Україні за даними Геоінформу[10] розвідано 20 тис. родовищ та проявів 111 видів корисних копалин .З них 7807 родовищ, 94 видів корисниз копалин мають промислове значення і враховуються Державним балансом запасів. Найбільше економічне значення мають кам’яне вугілля, нафта і газ, залізні і марганцеві руди, самородна сірка, кам’яна і калійна солі, нерудні будівельні матеріали, мінеральні води. Їх родовища знаходяться у різних геологічних регіонах України. За розвіданими запасами деяких корисних копалин України випереджає Росію, США, Великобританію, Францію, Німеччину, Канаду та інші. Зокрема, за запасами і видобутком залізних, марганцевих, титано-цирконієвих руд, багатьох видів неметалічної сировини Україна в кінці ХХ ст. займала провідне місце серед країн СНД, Європи і світу. Гірнича промисловість України має потужний гірничодобувний потенціал і займає одне з провідних місць серед європейських країн з видобутку заліза і марганцевих руд, кам’яного і бурого вугілля, руд кольорових і рідкісних металів, самородної сірки, кам’яної та калійної солей, виробництву феромарганцю і глинозему. Видобувають також нафту і газ, індустріальні мінерали — доломіт, каолін, графіт, кварц та інш. Економіка України забезпечена вже розвіданими геологічними запасами на 20−30 років наперед. Проте в ХХ ст. при перебуванні України в складі СРСР внаслідок низької технологічної культури та специфічної політики центру стосовно республік часто мало місце екстенсивне і нераціональне використання надр. Цьому сприяло і те, що мінерально-сировинни комплекс (МСК) України розвивався як частина єдиної економічної системи СРСР в умовах міжреспубліканського розподілу праці. Некомплексне, нераціональне використання надр призвело до передчасного відпрацювання багатьох родовищ корисних копалин: газу, нафти, сірки, ртуті, флюсової сировини, дорогоцінного каменю, води тощо. На початку ХХІ ст. МСК України об'єднує понад 2000 гірничодобувних і переробних підприємств, має розвинену наукову і технологічну структуру. До промислового освоєння на кінець ХХ ст. залучено 3349 родовищ, тобто 40−75% розвіданих запасів різних видів корисних копалин. Тут зосереджено близько 1/3 всіх виробничих фондів держави і близько 20% трудових ресурсів промисловості, щорічно виробляється до 25% валового національного продукту (ВНП), який у 2000 р. склав 173 млрд грн. Розвідані запаси майже 8 тис. родовищ вітчизняні спеціалісти оцінюють у 7,5 трлн. дол. США, а західні експерти — у понад 11 трлн. дол. США. Загальна вартість річної продукції гірничо-видобувного комплексу України у 1990 р., коли було досягнуто найвищого рівня видобутку, становила майже 20 млрд дол. США. В Україні у великих обсягах ведеться видобуток кам’яного вугілля (2% від світового видобутку), залізних (4%) і марганцевих (10%) руд, урану, титану, цирконію, ґерманію, графіту (4%), каоліну (18%), брому, вохри, нерудної металургійної сировини (кварцити, флюсові вапняки і доломити), хімічної сировини (самородна сірка, кам’яні і калійні сульфатні солі), облицювального каменю (ґраніти, габро, лабрадорити і ін.), скляного піску. В значній кількості видобувають з надр вуглеводневу сировину, буре вугілля, торф, цементну сировину, карбонатну сировину для хімічної і харчової промисловості, тугоплавкі і вогнетривкі глини, сировину для будівельних матеріалів, йод, бром, різноманітні мінеральні води, дорогоцінні і виробні камені, п'єзокварц і ін. У відносно невеликих обсягах видобувають також нікелеві руди, золото, скандій, гафній, янтар, цеоліти. Іде переоцінка запасів ртуті, що видобувалася раніше в значних обсягах. В різному ступені розвідані і підготовлені до експлуатації родовища хрому, свинцю, цинку, міді, молібдену, золота, берилію, літію, танталу, ніобію, скандію, ітрію, рідкісних земель, алмазів, металів платинової групи, плавкового шпату, фосфоритів, апатиту, горючих сланців, бішофіту і ін. Запаси корисних копалин та виробничі потужності України дають можливість забезпечити себе та експортувати: залізо, марганець, титан, цирконій, графіт, каолін, самородну сірку, бентонітові та вогнетривкі глини, калійну та кухонну сіль, флюсову сировину. Власний видобуток паливно-енергетичної сировини (нафти, газу, окремих сортів коксівного вугілля) на початку ХХІ ст. не задовольняє внутрішні потреби країни. В Україні імпортуються: нафта, газ, глинозем, кольорові, рідкісні, рідкісноземельні метали, плавиковий шпат та ін. В країні постійно збільшується видобуток нафти і газу, будівельних матеріалів, дорогоцінного каміння та інших корисних копалин. У 2000 р. в Україні перероблено 9,1 млн т. нафти. В Російській Федерації (РФ)відкрито понад 20 тис. родовищ корисних копалин. У надрах РФ виявлені і розвідані численні родовища нафти, природного газу, кам’яного вугілля, руд чорних, кольорових, рідкісних і благородних металів, рідкісноземельних елементів, гірничохімічної нерудної технічної сировини, дорогоцінних і виробних каменів та мінеральних будівельних матеріалів. Однак реальна кількісна оцінка запасів корисних копалин Росії утруднена, так як різні джерела наводять різні дані, які в окремих випадках різняться в рази. В табл. 1 (додаток Е) подані запаси основних корисних копалин Росії за версією ГНПП «Аэрология».

За вартісною оцінкою корисних копалин суттєво переважають паливні корисні копалини (табл. 2).

Таблиця 2. — Вартісна частка ключових корисних копалин у мінеральних ресурсах Росії (на 2009).

США забезпечує себе нафтою, газом, рудами урану, заліза, титану, ванадію, міді, свинцю, цинку, молібдену, вольфраму, берилію, літію, золота, срібла, фосфоритами, калійними солями, борними рудами, флюоритом, сіркою, баритом. У той же час країна майже не має власних запасів марганцевих і хромових руд, бокситів, руд нікелю, кобальту, ртуті, сурми, олова, танталу і ніобію, азбесту (див. табл. 3, додаток В).

2.Сучасна компонентна структура мінеральних ресурсів світу, регіональні відомості в розміщенні та рівня забезпеченості ресурсами Мінеральні ресурси є основою матеріального виробництва. Мінеральні ресурси поділяються на паливні, рудні, нерудні металургійні (флюси, вогнетриви), гірничо-хімічні, технічні, будівельні, гідротермальні (прісні і мінеральні природні води). Мінеральних ресурсів нараховується понад 250 видів. В середньому за рік добувають 8−10 млрд. тон корисних копалин.

Енергохімічні (паливні) ресурси: вугілля, нафта, природний газ, торф, горючі сланці, уранова руда необхідні для електроенергетики. Розвідані запаси вугілля становлять приблизно 1240 млрд. тонн. Більша їх частина припадає на Азію (54%), Північну Америку (28%) та Європу (9%). На Землі налічують близько 3,6 тис. вугільних родовищ і басейнів. Основні з них зосереджено в 9 регіонах: Китаї (Північно-Східний), США (Аппалачськиц, Західний), Росії (Тунгуський, Ленський, Кансько-Ачинський, Кузбас), Казахстані (Карагандинський, Екібастузький), Індії (Східний), Австралії (Східний), ПАР (Центральний), Канаді (Західний басейн), Європі (родовища Великої Британії, Польщі, ФРН, України).Розвідані запаси нафти в усьому світі становлять приблизно 136 млрд тонн, природного газу — приблизно 141 трлн кубічних метрів. Нафтогазоносні басейни зосереджено переважно в північній півкулі. Так, у надрах Близького й Середнього Сходу міститься більш як 65% світових запасів нафти і приблизно ЗО % світових запасів газу. Основні розвідані басейни розташовано у країнах Перської затоки (Саудівська Аравія, Ірак, Кувейт, Іран, ОАЕ, Катар), Росії (Західносибірський і Волго-Уральський); США (басейни Техасу, Аляски, Мексиканської затоки, Каліфорнії); Канаді (Західний басейн), Африці (Лівія, Алжир, Нігерія, Габон), Латинській Америці (Мексика, Венесуела, Еквадор), країнах Північного моря (Норвегія, Велика Британія); країнах Середньої Азії (Туркменистан, Узбекистан). Найбільші запаси уранової руди, яка є сировиною для атомних електростанцій, мають Австралія, ПАР, Нігерія, Бразилія, Канада, США, Намібія. Ці країни майже повністю забезпечують світові потреби в урані. Світові потенціальні ресурси урану становлять приблизно 10 млн тонн. (додаток Д)

Рудні корисні копалини (руди чорних і кольорових металів) створюють величезні за протяжністю рудні «металічні пояси» земної кори — Альпійсько-Гімалайський, Тихоокеансько-Канадський, Американський, Австралійський. За масштабами виробництва та різноманітністю сфер використання виділяють важкі (мідь, свинець, цинк, нікель, олово), легкі (алюміній, титан, магній), легуючі (вольфрам, ванадій, хром, молібден), рідкісні (ртуть, кобальт, кадмій), благородні (золото, срібло, платина), рідкісноземельні (германій, галій, індій) метали. Значні поклади поліметалічних руд є в США, Канаді, Австралії. У надрах країн, що розвиваються, зосереджено близько 90% кобальту, олова, 75% бокситів, 60% міді. Величезне значення для економіки держави має наявність в її надрах руд благородних металів—золота, срібла, платини. Значні золотоносні розсипи мають ПАР, Канада, Росія, США, Китай, Австралія, Філіппіни, Колумбія, Румунія. Найбільші поклади срібла містяться в надрах США, Канади, Мексики, Перу, Австралії, Росії. Платина входить до групи платиноїдів разом з паладієм, іридієм та іншими металами. Найбільші запаси руд цих металів зосереджено в ПАР, Канаді, Колумбії, США. Основу сучасної рудної бази титану в світі представляють розсипні родовища, які складають 52% загальних запасів, 65−70% видобування, 67−73% виробництва TiO2 в концентратах. Більша частина запасів титанового потенціалу локалізована в прибережно-морських, а менша — в континентальних (алювіальних і алювіально-делювіальних) розсипищах. З сучасних прибережно-морських розсипів рутил та ільменіт видобувають у Західній Австралії, Індії, Шрі-Ланці, Канаді, частково у Бразилії і США. США на 50% задовольняє потреби промисловості в ільменіті за рахунок підводної розробки розсипів Північної Америки (від Каліфорнії до Аляски на заході та від Флориди до Род-Айленда на сході), приурочених до пляжних і шельфових утворень. Розсипні морські родовища Австралії мають великий вміст циркону, рутилу та ільменіту. Наразі ці родовища активно відпрацьовуються. На території Шрі-Ланки (район Пулмоддай) видобування ільменіту відновлюється на одних і тих самих місцях кожні три роки.

Нерудна гірнича-хімічна сировина — апатити, нефеліни, кам’яна і калійна солі, сірка, барій, фосфорити. Основою для виготовлення мінеральних добрив є калійні солі (сильвін і карналіт), фосфати (апатити, фосфорити) і азот, одержуваний з повітря. Значні родовища калійних солей є в США і Канаді, у Німеччині, Росії, Білорусі. Апатити є на півостровах Лабрадор (Канада) і Кольському (Росія). Величезні запаси фосфоритів осадового походження сконцентровані у Західній Африці (Марокко), на Аравійському півострові, у США (Флоріда). Широко використовуються галіт (кухонна сіль) і сірка. Запаси солі практично невичерпні. Вона добувається більш ніж у ста країнах світу, але найбільше її використовують у розвинених країнах для виробництва соди і хлору. Розвідані родовища самородної сірки широко розробляються в США, Мексиці, Польщі, Україні й Іраку. Найбільші обсяги видобутку припадають на будівельні матеріали (будівельний камінь, вапняк, гіпс, глина, пісок та ін.). Вони поширені всюди. Запаси дорогоцінних і напівдорогоцінних каменів мають Індія, Росія, Шрі-Ланка, Канада та ін. Особливий інтерес серед технічних ресурсів (алмаз, азбест, тальк, каолін, графіт) викликають алмази. Значні алмазоносні провінції розташовані на півдні Африки (ПАР, Конго, Ботсвана, Намібія) і в Якутії.

Я доліджувала два регіони:Європа та Африка. (додаток Е) На території Європи є великі родоввища нафти і газу, кам’яного і бурого вугілля, руд заліза, марганцю, хрому, бокситів, міді, цинку, олова, ртуті, піриту, бариту, калійних солей, магнезиту та ін. Серед інших континентів Європа займає 1-е місце за запасами ртутних руд, 2-е — за запасами марганцевих, цинкових руд, піриту, 3−4-е — за запасами вугілля, калійних солей, хромових, свинцевих і апатитових руд, бариту, флюориту.

Перші промислові нафтові родовища Європи відкриті в Україні (1810 р., Дрогобич) і Франції (1813р., Пешельбронн). Планомірні пошуки нафти і газу розпочаті в 40−50-і рр. ХХ ст. В цей час відкриті найбільші континентальні нафтові і газові родовища: Схонебек (1943) в Нідерландах, Лак (1949) і Парантіс (1954) у Франції.Всього у Західній Європі відомо 21 нафтогазоносний басейн загальною площею близько 2,8 млн кмІ. Переважна частина запасів нафти і газу сконцентрована в найбільшому в Європі Центральноєвропейському, Передкарпатсько-Балканському, Аквітанському, Адріатично-Іонічному нафтогазоносних басейнів, та Балтійській нафтогазоносній області. Серед країн Західної Європи запасами нафти і газу володіють Австрія, Албанія, Болгарія, Великобританія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія,Іспанія, Італія, Нідерланди, Норвегія, Польща, Румунія, Франція, Чехія, Югославія. Найзначніші запаси у Великобританії і Норвегії (газу — також Нідерланди). Найбільші родовища Центральної Європи: нафтові - Морені-Гура-Окніцей (Румунія), Альдьє (Угорщина); газові - Зальцведель-Пеккензен (Німеччина), Пшемишль-Яксманіце (Польща). Основні розвідані запаси вуглеводнів (понад 60%) сконцентровані на глибині 1−3 км, в інтервалі 3−5 км міститься 17% запасів.

Загальні запаси всіх типів вугілля Єропи оцінюються близько 1,22 трлн. т (1998), з них близько 34% - антрацити і кам’яного вугілля, останнє - буре вугілля. За даними Найбільші запаси мають Великобританія, Україна, Югославія, Польща, Чехія, Угорщина, Болгарія, Румунія, Франція. Найбільші кам’яно-вугільні басейни: Нижньорейнсько-Вестфальський (Рурський), Саарський, Ахенський, Донецький (Україна), Південно-Уельський, Йоркширський, Південоі Північно-Шотландський (Велика Британія), Лотарінгський, Нор-Па-де-Кале (Франція), Верхньосілезький, Люблінський (Польща), Остравсько-Карвінський (Чехія), Добруджанський (Болгарія), Шпіцберґен (Норвегія), Астурійський (Іспанія).

Родовища руд благородних металів (золота, срібла, платини і платиноїдів) в Європі порівняно рідкісні. Власне золоторудними є родовища Салсінь у Франції, родовище «золотого чотирикутника» Румунії (Брад, Златна, Секеримб), Мужиївське, Береговське, Сауляк (Україна). До золото-срібних належать родовище Кремніца, Пуканєц (Чехія, Словакія). Власне срібне родовищеКонгсберґ (Норвегія). Золото і срібло в постійно присутні в мідних, поліметалічних, міднонікелевих, піритних рудах більшості сульфідних родовище. Метали платинової групи відомі в родовищі Кюльмякоські (Фінляндія).

У Африці встановлені родовища майже всіх відомих видів мінеральної сировини. Серед інших континентів Африка на 2002р. займає

1-е місце за запасами марганцю, хромових руд, бокситів, золота, платиноїдів, кобальту, алмазів, фосфоритів,

2-е — за запасами руд міді, азбесту, урану,

3-є — за запасами нафти, газу, руд ртуті, стибію, флюориту,

4-е — за запасами залізних руд.

Значні також запаси руд титану, ванадію, нікелю, бісмуту, літію, берилію, танталу, ніобію, олова, вольфраму, коштовних каменів та ін. Перші поклади нафти і газу в Африці відкриті в межах вузької смуги узбережжя Суецької затоки і в міжгірних западинах системи Атлаських гір в кінці ХІХ — 1-й половині ХХ ст. На південному березі Суецької затоки виявлено понад 10 нафтових родовищ (в тому числі Гемса, Хургада, Рас-Гаріб та ін.). В 1956 р. виявлені гігантські родовища нафти (Хассі-Месауд) і газу (Хассі-Рмель) в Алжирській Сахарі, а потім і в інших районах Африки — Габоні (Пуент-Клерет, Озурі, Анімба та ін.), Анголі (Бенфіка, Луанда та ін.), Нігерії (Окан), Лівійській Сахарі (Зельтен). За запасами нафти і газу Африка поступається Азії (Ближньому та Сер. Сходу), а також Північній Америці. У Африці разом з Росією зосереджена більшу частину ресурсів і запасів алмазів світу. На 2002 р. Загальні запаси природних алмазів Африки — близько 860 млн. карат (частка у світі 72,5%), ювелірних алмазів — близько 330 млн. карат (частка у світі 74,8%), ресурси — 3723 млн.карат. Країни Африки грають важливу роль в світовій гірничодобувній промисловості. Спостерігається тенденція на її зростання з традиційно експортною спеціалізацією. Алюмінієві руди в Африці представлені бокситами (підтверждені запаси 10 215, загальні - 28 450 млн. т, 38% підтверджених запасів світу, 2002). Великі запаси алюмінію в нефелінових сієнітах. Підтверджені запаси залізних руд складають близько 22 млрд.т., а загальні - 52,5 млрд. т (1998). Найбільші родовища залізистих кварцитів раннього докембрію — Сайшен, Гаморугара, Табазімбі та ін. (ПАР), Маеватанана (Мадагаскар), Чемутете, Матоте, Бадана-Мітча (Ангола) та ін. Великими є також осадові родовища девону — Гара-Джебілет, Мешері-Абделазіз (Алжир), різні за віком фанерозойські родовища — Бахарія (Єгипет), Ніамей (Нігер) та ін.

3.Вплив мінеральних ресурсів світу на формування галузей спеціалізації господарства регіонів Будь-який регіон може успішно функціонувати лише за умови глибоких знань про наявність ресурсів, їх економічної оцінки, а також факторів, які впливають на формування та використання його ресурсної бази. Під факторами, які впливають на формування та використання ресурсної бази регіону, розуміють сукупність аргументів (причин), які зумовлюють особливості розвитку певних економічних процесів у конкретному регіоні. Фактори визначають кількісні та якісні характеристики видів господарської діяльності. Вони впливають на обсяги і напрями економічної діяльності, на визначення соціальних пріоритетів, вони є практичним інструментом вирішення економічних завдань [3,758]Під факторами також розуміються «ресурси виробничої діяльності і економіки в цілому (земля, праця, капітал, підприємництво); рушійні сили економічних, виробничих процесів, що впливають на результат виробничої, економічної діяльності» [7,236]. На формування та використання ресурсного потенціалу регіону впливають загальні економічні закони: сталого розвитку продуктивних сил; територіального поділу праці; погодження інтересів; наукової організації управління; регіоналізації та глобалізації. Найбільшу роль відіграє закон сталого розвитку продуктивних сил, оскільки він визначає стратегічний напрям досягнення соціально-економічного розвитку регіону на основі існуючого ресурсного потенціалу. Регіональні фактори розвитку ресурсного потенціалу і активізації економічного зростання за своєю природою мають загальносуспільне значення, оскільки є факторами розвитку всіх галузей у регіоні. Можна виокремити чотири групи факторів, що характеризують вплив сировинного потенціалу на стратегічний розвиток промисловості будівельних матеріалів :

I. Економічні фактори — відображають ефективність використання мінеральної сировини і відходів промисловості. Сюди належать затрати, пов’язані з розвідкою, добуванням, переробленням та транспортуванням сировини, утилізацією відходів. До кількісних показників, що характеризують цю групу факторів, можна віднести:

? трудомісткість — затрати робочого часу на одиницю продукції;

? собівартість продукції;

? рентабельність виробництва тощо.

II. Географічні фактори — визначають розміщення мінеральної сировини та відходів виробництва відносно стратегічно важливих елементів для промисловості будівельних матеріалів: підприємств з переробляння мінеральної сировини, транспортних сполучень, водо-, енерго-, паливопостачання, районів концентрації масового капітального будівництва.

III. Геологічні фактори — пов’язані з геологічною будовою родовищ, характеризують хімічні, фізико-механічні властивості сировини, є передумовою формування відповідної номенклатури можливого виробництва будівельних матеріалів.

Геологипрактики, які займаються пошуками та підготовкою родовищ корисних копалин до експлуатації, розрізняють корисні копалини загальнодержавного та місцевого значення. Окрім того, у світі прийнято виділяти для кожної країни стратегічно важливі види мінеральної сировини. Перелік і обсяги запасів останніх визначаються рівнем економічного розвитку країни, структурою матеріального виробництва, геополітичною обстановкою, станом зовнішньоекономічних зв’язків та іншими чинниками. Для прикладу, у США нараховують 94 найменування стратегічних видів мінеральної сировини, у Франції - 13 найменувань, в Росії - 29 і т.д. Економікогеографічна типізація МСР України, у якому збережено підходи, запропоновані [6,98], однак здійснено спробу зближення географічних і геологічних позицій у класифікаціях, покликаних сприяти чіткому визначенню ролі й місця мінерально-сировинних ресурсів (МСР) в територіальній та галузевій структурах господарства, визначенню загальнодержавних пріоритетів у розвитку мінерально-сировинного комплексу країни та ін. За характером впливу мінеральних ресурсів на участь відповідних галузей (регіонів) у територіальному поділі праці виділено три групи ресурсів: міждержавного (I), загальнодержавного (II) та місцевого (III) значення. До першої групи віднесено ресурси з високими якісними показниками та значним рівнем територіальної зосередженості запасів і, відповідно, вагомим реалізованим та потенційним експортним потенціалом. Родовища мінеральної сировини, віднесені до цієї групи, можуть і не виділятись потужними запасами, остання ознака цілком здатна компенсуватись їхньої рідкісністю та унікальністю.

До другої групи належать ресурси, які ефективно використовуються чи можуть бути використані у межах держави чи окремих регіонів. До третьої групи віднесені мінеральні ресурси, які не впливають на розвиток міжрайонного поділу праці через: 1) значну розповсюдженість; 2) невеликі запаси, низькі якісні показники чи несприятливі умови розробки родовищ. Загально прийнятий зараз перелік корисних копалин місцевого значення [5,58] може бути розширений, зокрема, за рахунок віднесення до цієї категорії невеликих родовищ бурого вугілля, пиляних вапняків, низькоякісних (зернистих) фосфоритів, щебеневої сировини тощо. Належність родовищ мінеральної сировини до певної групи значною мірою визначається раціональною зоною споживання її самої чи продукції її переробки і певною мірою зумовлена рівнем розвитку продуктивних сил [6,349].

4.Регіональні проблеми антропогенного впливу господарської діяльності на якісні та кількісні характеристики довкілля Сучасна епоха — це епоха бурхливого розвитку науки і техніки, гігантського збільшення її активної творчої діяльності, демографічного вибуху — неконтрольованого зростання населення Землі, кількість якого перевищила критичну межу. Тому надзвичайно загострились багато проблем, а серед них одна з головних — проблема взаємозв'язку суспільства і природи, людини і навколишнього середовища.

Зростаючий антропогенний вплив на навколишнє середовище, його забруднення різними відходами виробництва, поряд з надмірним використанням природних ресурсів, стали предметом широкого обговорення і всестороннього вивчення. Це проблема пильної уваги таких міжнародних організацій, як ООН, ЮНЕСКО, Всесвітньої організації з охорони навколишнього середовища (ЮНЕП), Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) і ін.

Найбільший антропогенний вплив на навколишнє середовище в сучасну епоху чинить промисловість, енергетика, сільське господарство та транспорт.

Промисловість або індустрія — одна з основних галузей матеріального виробництва, без якого не можливе існування сучасної цивілізації. В промисловості більшості країн світу зайнята основна кількість працездатного населення. Промислові підприємства постачають сировину і виробляють основні види продукції. Від їх розвитку значною мірою залежать рівень економіки країни, задоволення потреб населення, обороноздатність.

Найбільш небезпечні для природного середовища гірничо-металургійні підприємства. Великої шкоди ці підприємства завдають повітряному басейну, спричинюючи появу кислотних дощів, земельним ресурсам, утворюючи кар'єри, а також зумовлюють значне теплове забруднення середовища. Ці об'єкти промисловості викидають в атмосферу сполуки миш’яку, фосфору, сурми, свинцю, пари ртуті, смолисті речовини.

Підприємства кольорової металургії забруднюють повітря пилом, сірчаним ангідридом, оксидом вуглецю, оксидами азоту. Найбільш небезпечні забруднення високотоксичним поліметалевим пилом. Підприємства кольорової металургії - основні джерела забруднення атмосферного повітря свинцем. Вихідні гази цинкового виробництва містять 25−50% свинцю. Вихід цинку з цинкового виробництва становить 62,5−77,5 кг на тону, а в технологічному пилу його 40−45%. Підвищений вміст цих високотоксичних інгредієнтів фіксується на декілька десятків кілометрів від території підприємства.

Заводи з виробництва ртуті інтенсивно забруднюють повітря її парами, які конденсуються в атмосфері і згодом вбираються ґрунтом, травою, листям, віконним склом.

Дуже важливою екологічною проблемою, пов’язаною з розвитком промисловості, є проблема звалищ. Звалища навколо великих міст щорічно поглинають в середньому 1500 га землі, яка стає небезпечним джерелом отруєння довкілля. Із звалищ у повітря та ґрунтові води потрапляє багато токсичних речовин — важких металів, лаків, фарб, гуми, пластмас. Вони є розсадником хвороботворних бактерій. Основою розвитку людської цивілізації є енергетика. Від її стану залежать темпи науково-технічного прогресу та виробництва і життєвий рівень населення. Але, як свідчать статистичні дані, приблизно 80% всіх видів забруднення повітря — наслідок енергетичних процесів (добування, переробка й використання енергоресурсів). У всьому світі щорічно спалюється приблизно 2 млрд. т вугілля, добувається і перероблюється близько 2,2 млрд. т нафти, 2 млрд. т рудних і нерудних матеріалів, що приводить до викиду в атмосферу 220 млн. т диоксиду сірки, 450 млн. т оксиду вуглецю, 75 млн. т оксиду азоту, 150 млн. т різних аерозолів.

Xарактер забруднення повітря продуктами мінерального палива визначається такими факторами: видом палива, умовами спалювання, умовами викиду, рельєфом, віддаленістю від населених пунктів і ін.

Рівень забруднення повітря в значній мірі залежить від теплотворної можливості палива, його хімічного складу. Сполучаючись з парами води в атмосфері, триоксид сірки утворює сірчану кислоту, суспензії якої дуже небезпечні. На окислення діоксида сірки, перетворення його в триоксид, каталітично діють суспензії металів в повітрі: заліза, цинку, марганцю. Тому особливо небезпечні викиди сполук сірки в районах металургійних заводів. Забруднення атмосфери сполуками сірки — причина кислотних дощів.

У викидах ТЕЦ небезпечні також оксиди важких металів, фтористі сполуки, бензоперен, що відносяться до канцерогенних речовин.

Важливим заходом зменшення шкідливих викидів в атмосферу є економія палива в теплових агрегатах. Досягнута вона може бути в результаті багатьох факторів: оптимізація процесів згорання палива, модернізація спалювальних апаратів, застосування нових схем автоматичного регулювання, нових технологічних режимів.

Паливно-енергетичний цикл АЕС передбачає добування уранової руди й вилучення з неї урану, переробку цієї сировини на ядерне паливо (збагачення руди), використання палива в ядерних реакторах, хімічну регенерацію відпрацьованого палива, обробку й захоронення радіоактивних відходів. Усі складові цього циклу супроводжуються надзвичайно небезпечним забрудненням природного середовища. Забруднення починається на стадії добування сировини, тобто на уранових рудниках. Після вилучення урану з руд залишаються величезні відвали слабо радіоактивних пустих порід — до 90% добутої з надр породи. Ці відвали забруднюють атмосферу радіоактивним газом радоном, дуже небезпечним, який спричиняє рак легенів.

АЕС — це підприємство, яке поряд з електроенергією виробляє велику кількість надзвичайно небезпечних речовин. Відпрацьовані твели кілька років зберігаються на території АЕС у спеціальних басейнах з водою поки їх радіоактивність трохи знизиться, після цього їх у спеціальних контейнерах перевозять на фабрику для регенерації ядерного палива. Тут їх обробляють, вилучивши з них уран, що не «вигорів», і виготовляють нові твели.

Радіація має таку особливість: все, що стикається з радіоактивним матеріалом, само стає радіоактивним. Стають небезпечними для життя машини, контейнери, обладнання. Все це необхідно десь поховати на багато років. Але надійних методів зберігання радіоактивних відходів не існує. Радіацію не можна якось зупинити, вимкнути чи знищити — ці матеріали треба десь надійно і безпечно для біосфери зберігати сотні років, поки не розпадуться радіоактивні ізотопи. У процесі зберігання контейнери не повинні стикатися з підземними водами, приміщення потрібно вентилювати (сотні років!), бо за рахунок виділення тепла з відходів, контейнери можуть розігріватись до 200° С і це привести до їх руйнування.

Будь-яке промислове виробництво у своїй структурі включає три послідовні стадії:

— Виявлення та освоєння природних ресурсів.

— Розгортання виробництва з переробки цих ресурсів та отримання корисної продукції.

— Накопичення відходів та їх утилізація.

Прискорений розвиток промисловості, сільського господарства, транспорту, житлово-комунального господарства став причиною погіршення стану навколишнього природного середовища. Постійно зростають обсяги промислових і побутових відходів, знищується рослинний і тваринний світ, виснажуються природні ресурси. Нині вже не стільки відчувається кількісний дефіцит природних ресурсів, а набуває дедалі більшого прояву якісне виснаження ресурсів і погіршення стану природного середовища. Проте слід враховувати, що кожна з галузей промисловості чи сільського господарства мають власні особливості впливу на природні комплекси.

Тому варто детальніше зупинитися на екологічних аспектах розвитку окремих галузей промисловості.

Гірничодобувна промисловість. Вона характерна значними обсягами механічного руйнування рельєфу — як при поверхневих так і при підземних розробках. Останні викликають просідання земної поверхні, змінюють режим підземних вод тощо. Для прикладу у Росії на Курській магнітній аномалії розробляють кар'єр глибиною 500 м, довжиною 500 км і шириною до 10 км). Для гірничорудної промисловості притаманний специфічний тип впливу на навколишнє середовище — відвали гірських порід. Крім того, що вони займають великі території під складування порід, з ними пов’язані опосередковані наслідки — втрати від недобору сільськогосподарської продукції в результаті відведення площ під відвали, запилювання середовища, забруднення поверхневих і підземних вод, необхідність дорогої рекультивації.

Енергетика. Енергозабезпечення є головною проблемою будь якого промислового виробництва. Сучасна промисловість майже повністю залежить від використання викопного палива і споживає близько 10 млрд. т умовного палива на рік. У світовому енергетичному балансі переважають нафта і вугілля. Детальніші дані про це ілюструють дані таблиці (табл.2)

Сучасна енергетика стикнулася останнім часом з рядом проблем. В першу чергу закінчується період використання дешевої енергії. При нинішніх темпах споживання енергії розвіданих запасів нафти залишилося не більше, ніж на 100 років, кам’яного і бурого вугілля — на 400. Вражаючою є нерівномірність споживання енергії у світі. П’ята частина населення планети споживає 2/3 усієї енергії. Близько 35% всього палива спрямовується на виробництво електроенергії.

Таблиця 2. Структура світового енергетичного балансу*

* Злобін Ю. А. Основи екології. — К: Лібра, 1998. — 248 с.

Ефективність використання палива на ТЕС не перевищує 30—40%, а решта теплової енергії розсіюється в навколишньому середовищі з димовими газами, підігрітою водою. Тому зниження питомої витрати палива на виробництво електроенергії і одиниці продукції взагалі є в умовах дефіциту енергоносіїв завданням чи не найпершої ваги.

Серед промислових об'єктів найбільшої шкоди завдають підприємства теплоенергетики — близько 30% усіх шкідливих викидів в атмосферу від стаціонарних джерел. У галузі екології в тепловій енергетиці домінують дві найважливіші проблеми: забруднення атмосферного повітря і забруднення земель через утворення специфічних відходів — накопичення значної кількості відходів (золи, шлаків, пилу).

Викиди в атмосферу електростанцією потужністю

1000 МВт за рік (в тоннах)

При спалюванні органічного палива виробляється велика кількість шкідливих відходів, особливо сірковмісних сполук. На ТЕС формується велика кількість твердих шлаків, золи, стічних вод, газоподібних викидів. При будівництві гідроелектростанцій великі площі родючих ґрунтів затоплюються водосховищами. Все це призвело до того, що багато країн пішли шляхом розвитку атомної енергетики, проте при їх будівництві та експлуатації слід дотримуватися жорстких екологічних вимог з метою запобігання виникнення екологічним катастрофам по типу Чорнобильської.

Головним напрямком розв’язання екологічних проблем енергетики є зміна самої технології спалювання палива, забезпечення глибшої переробки окремих видів палива і запровадження енергозберігаючих технологій. Так на Україні глибина переробки нафти становить 53%, тоді як у високо розвинутих країнах — більше 90%. Відповідно 47% всього обсягу переробленої нафти йде на спалювання у ТЕС. Значні також втрати енергії при транспортуванні - вони за оцінками спеціалістів перевищують 10% всього її обсягу.

Металургія. При виплавлянні 1 т. чавуну до атмосфери потрапляє 4,5 кг пилу, 2,7 кг сірки, до 0,6 кг мангану, а також сполуки фосфору, миш’яку, ртуті, свинцю. Розвиток металургійного комплексу пов’язаний з розробкою родовищ чорних і кольорових металів, видобутком коксівного вугілля, вогнетривів, флюсових вапняків тощо. Ця галузь потребує великої кількості води. Результатами металургійного виробництва стають велика кількість шлаків, золи, викидів у атмосферу. Щодо кольорової металургії часто не забезпечується комплексність використання сировини, а малий вміст металу у рудах призводить до необхідності великомасштабних гірничорудних розробок. Часто густо ця галузь реагує на рівень ресурсозабезпеченості країн металургійними ресурсами. Тому при однаковому рівні економічного розвитку окремі країни досягають різних рівнів використання цих ресурсів. Як зазначають автори (Ліпец Ю.Г. та ін., 1999. — С. 365), на прикладі кольорової металургії можна прослідкувати реальну реакцію економіки на ресурсозабезпеченість. У США зі 100 металів, які містяться у руді використовуються принаймні 6−7, тоді як у розвинутих країнах Європи 25 (Німеччина — 33), а в Японії 30−32. Ще більше це проявляється при використанні вторинної сировини — для США вони становлять 10−12%, а Західній Європі - до 35%.

Хімічна промисловість. Особливістю хімічної промисловості є дещо менші обсяги загальних викидів у навколишнє середовище, але велика їх кількісна диференціація. Це при тому, що в навколишнє середовище викидаються дуже небезпечні речовини, які не існують у природі і не залучаються в кругообіг речовин. Для знешкодження їх виникає потреба в утилізації відходів, будівництві дорогих очисних споруд, удосконалення технології хімічного синтезу. Найбільше забруднень хімічного походження виникає при виробництві барвників, пластмас, гуми. Окремі виробництва є надзвичайно водомісткими — для виробництва 1 т синтетичних волокон необхідно використати 5000 м³ води. Часто на хімічних підприємствах виникають аварійні ситуації, що призводить до аварійних скидів шкідливих речовин, результатом чого стає не лише забруднення навколишнього середовища і загибель рослин і тварин, а й загибель людей. Так аварія на хімічному комбінаті у м. Бхопалі в Індії у середині 80-х років минулого століття забрала життя більше 5 тисяч осіб.

5.Регіональні проблеми ресурсозбереження та відтворення природніх ресурсів Розрізняють три основні проблеми раціонального природокористування:

· Соціально-еколого-економічні принципи природокористування.

· Міжгалузевий характер вирішення проблем природокористування.

· Економічне стимулювання природоохоронної діяльності підприємств.

Протягом багатьох століть людство в своїй діяльності виходило з того уявлення, що природні багатства невичерпні і що можна безмежно розширювати свої «зовнішні межі» в ході перетворення природи. І перші зіткнення з зовнішніми межами — тобто з обмеженістю природних ресурсних можливостей — викликали не економне відношення до природних благ, а, навпаки, намагання «ефективного» їх використання тобто хижацького їх використання. Наслідки такого відношення до природних ресурсів нині зрозумілі всім, хто хоче це розуміти. Отже, щоб уникнути серйозних нинішніх і віддалених негативних наслідків хижацького відношення до природи, необхідний облік таких наслідків, а він можливий тільки на основі знань ресурсних можливостей, лімітів експлуатації природних ресурсів і свідомого управління природокористуванням з урахуванням цих обмежень.

На початку 70-х років були досліджені деякі аспекти аналізу взаємодії виробництва і навколишнього середовища і досліджено вплив забруднення навколишнього середовища і природоохоронної діяльності на національне господарство. В результаті проведених теоретичних і прикладних досліджень сформувалася нова галузь наукових досліджень — економіка навколишнього сердовища. Ці дослідження стали основою для прийняття законів про охорону навколишнього природного середовища з метою створення механізму економіко-екологічного регулювання. Найбільш гострим питанням є поєднання економічних пріоритетів виробництва з екологічною переорієнтацією соціально-економічного розвитку, тому що бідність — це головне джерело деградації навколишнього середовища і гальмо на шляху прогресивного розвитку.

Історична зміна взаємовідношення економічних та екологічних цілей суспільного розвитку:

1. Технологія з економічними, але без екологічних обмежень.

2. Технологія і економіка з екологічними обмеженнями.

3. Охорона середовища з технологічними і економічними обмеженнями.

Отже, сучасне виробництво треба розглядати як складну соціально-еколого-економічну систему. До недавніх пір питання про економічну ефективність тієї чи іншої нової технології розв’язували, встановлюючи, наскільки зведені затрати на додатково вироблювану продукцію (Зн) менші від затрат на таку саму продукцію, вироблену за допомогою інших технологій (Зі). Чим більша була різниця (Зі - Зн) > 0, тим ефективнішою вважалася запропонована технологія. При екологічному ж підході до економічної ефективності головною умовою розрахунку є включення в нього показника шкоди, спричиненої забрудненням навколишнього середовища, це:

W = a Ві + a Yі .

Тому нерівність набирає такого вигляду :

(Зі + W — Зн) > 0 .

У цьому випадку навіть відносно дорогий безвідхідний технологічний процес може стати економічно вигіднішим, ніж процес, при якому забруднюється навколишнє середовище. Шкода від забруднення може бути різною, крім того, несприятливі екологічні умови можуть бути причиною плинності кадрів, а це викличе зниження професіонального рівня працівників виробництва і як наслідок — зниження ефективності виробництва, втрату престижності деяких професій, необхідність матеріального стимулювання працівників шкідливих виробництв. Погіршення якості навколишнього середовища може спричинити міграцію населення з даної місцевості (і мігруватиме, певно, та частина населення, яка мала високий професіональний рівень і хороший заробіток, і яка має гарантію працевлаштування на новому місці - тобто «якість населення» буде погіршуватися як мінімум з двох причин: міграції кращих і захворювання тих, що залишилися). Отже, щоб приймати альтернативні обґрунтовані з соціально-еколого-економічного погляду рішення, треба вміти правильно оцінювати шкоду від існуючих і прогнозованих антропогенних впливів. При цьому треба пам’ятати, що суспільство однаково зацікавлене як у неспричиненні шкоди природі, так і уникненні зайвих затрат на її збереження. Треба дотримуватися розумної рівноваги між виробництвом і природою, скорочуючи до мінімуму сумарні екологічні затрати та добиваючись найвищого економічного результату природо захисних заходів від забруднення:

1) природоохоронні затрати на заходи, які запобігають екологічним порушенням (очищення стоків та газо-димових викидів, кондиціювання, збирання, вивезення й захоронення відходів, зменшення акустичного впливу);

2) затрати на ліквідацію впливу екологічних змін на людей і майно, а також на ліквідацію наслідків цих змін (медичне обслуговування, додаткові послуги комунального господарства в зоні екологічного забруднення, компенсація зниження рівня випуску продукції через хвороби працівників, компенсація втрат продукції земельних, лісових та водних угідь, компенсація втрат продукції через вплив забруднення на основні фонди, затрати на евакуацію людей з уражених зон, дезактивація в разі радіоактивного ураження і т п.)

Економічним оптимумом якості природного середовища вважається рівень екологічних порушень, який відповідає мінімуму сумарних екологічних затрат, а він досягається тільки в тому разі, коли обраний вид природоохоронних заходів забезпечує максимум перевищення відвернутих економічних збитків над потрібними для цього природоохоронними затратами. Відвернутий екологічний збиток В дорівнює різниці між розрахунковими величинами збитку до здійснення природоохоронних заходів і залишкового збитку після здійснення цих заходів

В = W-Wзал. .

Ресурсозбереження — це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсо-зберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; стабілізація земельного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпрацьованих кар'єрів тощо; ефективне регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об'єктів.