Інтенсифікація інноваційно-інвестиційних процесів енергозбереження на підприємствах централізованого теплопостачання

Інтенсифікація інноваційно-інвестиційних процесів енергозбереження на підприємствах централізованого теплопостачання

Зміст

Вступ Розділ 1 Теоретичні та методологічні засади інтенсифікації інноваційно-інвестиційних процесів енергозбереження на підприємствах теплопостачання

1.1 Особливості інноваційного-інвестиційного розвитку підприємств теплопостачання

1.2 Енергозбереження як основний з пріоритетних напрямків інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств теплопостачання

1.3 Сучасні методичні підходи до оцінки інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств та економічної ефективності енергозбереження на підприємствах теплопостачання Висновки до першого розділу Розділ 2 Оцінка ефективності інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств теплопостачання

2.1 Дослідження проблематики підприємств теплопостачання

2.2 Оцінка інноваційно-інвестиційного розвитку КП «Харківські теплові мережі»

2.3 Обґрунтування напрямів енергозбереження для підприємств централізованого теплопостачання Висновки до другого розділу Розділ 3 Методичні підходи та практичні рекомендації щодо інтенсифікації інноваційно-інвестиційних процесів енергозбереження на підприємстві централізованого теплопостачання

3.1 Розробка концептуальних основ розвитку системи теплопостачання КП «Харківські теплові мережі»

3.2 Удосконалення методичного підходу до розрахунку економічної ефективності від реконструкції теплових мереж та котелень

3.3 Апробація методичного підходу до розрахунку економії коштів від реалізації заходів по удосконаленню теплових мереж та котелень

3.4 Постановка і рішення оптимізаційної динамічної задачі управління обмеженими ресурсами у процесі реконструкції котельні і теплової мережі

Висновки до третього розділу Висновки Список використаних джерел

Перелік умовних позначень та скорочень

АСДУ — автоматизована система диспетчерського управління;

БНіП — будівельні норми і правила;

ГВП — гаряче водопостачання;

ДБН — державні будівельні норми;

ДСТУ — державні стандарти України;

ЕТГІ - емальовані труби в гідроізоляції;

ІІА — інноваційно-інвестиційна активність;

ІІП — інноваційно-інвестиційний потенціал;

IIР — інноваційно-інвестиційний розвиток;

ІТП — індивідуальний тепловий пункт;

ККД — коефіцієнт корисної дії;

КП «ХТМ» — Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» ;

КП «ХТМ» — КП «Харківські теплові мережі»;

ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» — Публічне акціонерне товариство «Харківська ТЕЦ-5»;

ПЗ — постановка завдання;

ППТ — попередньоізольовані пінополіуретаном теплопроводи;

ППУ — попередньо ізольовані труби у пінополіуретані;

ТЕЦ — теплова електроцентраль;

ФОП — фонд оплати праці;

ЦТП — центральний тепловий пункт;

а — нормативні втрати теплоносія з витоками від об'єму мереж за годину;

Вкуб.води — вартість 1 М³ теплоносія, грн/м3;

Вм — середні витрати на матеріали під час ліквідації одного дефекту;

Впал — середні витрати на споживання палива автотранспортною технікою під час ліквідації 1 дефекту;

Bw — вартість електроенергії;

Дл — тривалість роботи трубопроводу в літній період;

Доп — Тривалість роботи трубопроводу в опалювальний період;

Зал. Варт — Залишкова вартість теплової мережі, що буде демонтована;

t гв — Середня температура гарячої води;

t гр л — Середня температура ґрунту в літній період;

t гр оп — Середня температура ґрунту в опалювальний період;

t зв л — Середня температура теплоносія у зворотньому трубопроводі в літній період;

t зв оп — Середня температура теплоносія у зворотньому трубопроводі в опалювальний період;

t пов л — Середня температура повітря в літній період;

t пов оп — Середня температура повітря в опалювальний період;

t под л — Середня температура теплоносія в подавальному трубопроводі в літній період;

t под оп — Середня температура теплоносія в подавальному трубопроводі в опалювальний період;

t хв л — Середня температура підживлюючої води в літній період;

t хв оп — Середня температура підживлюючої води в опалювальний період;

W.ел — Питомі витрати електроенергії на транспортування теплової енергії.

Вступ

Актуальність теми. Фінансове положення підприємств теплопостачання загострилося в процесі реформ. Основною причиною складності реформування капіталомісткої теплоенергетики є відсутність накопичення власних фінансових засобів на його підприємствах. Це наслідок загальноекономічних процесів у країні: збільшення темпів інфляції, високий рівень неплатежів споживачами, недофінансування з боку бюджетів усіх рівнів, застарілої організаційної структури управління в цій галузі, низької організації виробництва. Загострює проблеми підприємств теплопостачання відсутність мотивації до зниження витрат, зниження ресурсної ефективності; обмеженість фінансових засобів на відновлення основних фондів. Відсутність політики технічного розвитку малої енергетики на регіональному і державному рівні, а також економічних механізмів залучення інвестицій разом з неефективною системою управління, перешкоджають розвитку цієї галузі. Вихід з кризи малої енергетики і її розвиток є одною з головних соціально-економічних задач. Ії рішення вимагає значної уваги з боку держави, учених і практиків.

Над вирішенням проблем управління інноваційним розвитком підприємства працюють такі вітчизняні та закордонні вчені, як: Л.І. Аведян, М.В. Афанасьєв, О. В. Василенко, А. С. Гальчинський, В.М. Геєць, Л.Ю. Гордієнко, О.С. Іванілов, А.К. Кінах, Н. О. Пашутинська, В. П. Семиноженко, Д. Стеченко, О. М. Таряник, Л.І. Федулова, Л.Г. Шемаєва, Й. Шумпетер.

Крім того, вирішенням проблем підвищення інноваційно-інвестиційної активності підприємств займаються такі українські вчені, як: В. О. Александрова, О.І. Амоша, Ю. М. Бажал, Л.С. Валінурова, Є.І. Величко, Ж. А. Говоруха, М. П. Денисенко, С.В. Захарін, Н.А. Кузьміних, О. О. Лапко, А. А. Мазур, Н. В. Осадча, М. Т. Пашута, Л.І.Федулова, І. М. Шовкун та інші.

Проблемам, що виникають при інноваційно-інвестиційному розвитку підприємств та підвищенню його ефективності, присвячені роботи таких вітчизняних та закордонних учених, як: І.М. Буднікевич, Т. О. Гаврило, І.І. Лукінов, А. П. Науменко, Л.І. Нейкова, В. Л. Осецький, П. Г. Перерва, А. А. Пересада, С. Ф. Худасова, Д. М. Червоньов, І.М. Школа, А. К. Шумейко, А.І. Яковлєв та інші.

Наукові надбання провідних учених є досить важливим вкладом в економічну науку, але, як показує практика, окремі проблеми теоретичного та прикладного характеру не дістали належного вирішення і залишаючись методично незабезпеченими, потребують вирішення. Зокрема, не приведені до загального знаменника існуючі підходи до оцінки ефективності інноваційно-інвестиційного розвитку теплоенергетичних підприємств. Рекомендації та пропозиції щодо підвищення ефективності інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств малої енергетики мають фрагментарний характер, а в роботах науковців, здебільшого, відсутній комплексний підхід.

Необхідність підвищення ефективності інноваційно-інвестиційного розвитку теплоенергетичних підприємств обумовила актуальність дисертаційного дослідження, визначила вибір теми дисертації, її мету, структуру, перелік поставлених задач, об'єкт і предмет дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота відповідає основним напрямкам наукових досліджень, які проводились на кафедрі економіки Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури (ХДТУБА), та є складовою частиною науково-дослідної теми «Економічна стратегія підприємства в ринкових умовах» (номер державної реєстрації 0102U004822) — автором були розроблені організаційно-економічні форми управління мотивацією впровадження енергозберігаючих технологій, і науково-дослідної теми «Підвищення ефективності інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств в сучасних умовах» (номер державної реєстрації 1 080 006 390) — автором удосконалено методику оцінки інноваційно-інвестиційного потенціалу підприємства та методику оцінки ефективності інноваційно-інвестиційного розвитку підприємства.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка науково-методичних та практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності інноваційно-інвестиційної діяльності на підприємствах теплопостачання в умовах ринкової економіки України.

Відповідно до цієї мети було поставлено та розв’язано такі завдання:

— досліджено сучасні наукові досягнення щодо інтенсифікації інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств централізованого теплопостачання за рахунок впровадження заходів енергозбереження та проблеми, що існують в цій сфері;

— систематизовано й узагальнено сучасні погляди на основні проблеми, що існують в галузі теплопостачання;

— розроблено методичний підхід до оцінки інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств теплопостачання;

— визначено пріоритетні напрями впровадження енергозбереження для підприємств теплопостачання;

— розроблено концептуальні основи розвитку системи теплопостачання КП «Харківські теплові мережі»;

— удосконалено методичний підхід до розрахунку економічної ефективності від реконструкції тепломереж, малоефективних котелень і ліквідації дрібних котелень;

— апробовано методичний підхід до розрахунку економічної ефективності на основі програмних даних;

— розроблено оптимізаційну модель управління обмеженими ресурсами різної фізичної природи;

— розроблено методику та алгоритм трансформації багатокритеріальної оптимізаційної задачі в однокритеріальну із скалярним критерієм;

— розроблено інформаційну модель програмного продукту для розв’язання поставлених оптимізаційних задач розподілу ресурсів та складання план-графіків виконання робіт.

Об'єкт дослідження — процес інтенсифікації інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств централізованого теплопостачання за рахунок впровадження енергозберігаючих технологій.

Предмет дослідження — методичне забезпечення підвищення ефективності інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств централізованого теплопостачання в умовах ринкової економіки України.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети використано систему загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. Зокрема, методи теоретичного узагальнення, діалектики, логіки, системного і історико-економічного аналізу були використані при дослідженні сучасних наукових досягнень в сфері інноваційно-інвестиційного розвитку підприємства та систематизації сучасних підходів до визначення понять «інвестиції», «інновації», «розвиток». Методи аналізу експертної інформації, дисконтованих грошових потоків, аналізу чутливості, кореляційно-регресійного аналізу застосовувались при розробці методики оцінки інноваційно-інвестиційного потенціалу та інноваційно-інвестиційної активності підприємств теплопостачання. Методи математичного моделювання були використані при постановці та вирішенні оптимізаційної задачі розподілу ресурсів при реалізації проекту по реконструкції теплових мереж в умовах технологічних обмежень; при розробці математичної моделі багатовимірної задачі визначення критичного шляху і вирівнювання ресурсів інвестиційного проекту при точних вихідних даних, які оптимізують використання ресурсів за рахунок можливості розриву некритичних робіт у часі та при фіксованому критичному шляху; при постановці задачі розподілу ресурсів проекту у рамках теорії оптимізаційного геометричного проектування.

В якості інформаційної бази дисертаційного дослідження використано економічну літературу вітчизняних та зарубіжних авторів, матеріали міжнародних та регіональних конференцій; законодавчі, нормативні й інструктивні документи, які регламентують інноваційну діяльність; дані економічної і соціальної статистики, досліджень українських і зарубіжних інститутів; результати досліджень, проведених безпосередньо автором.

Наукова новизна одержаних результатів. Результати дослідження являють собою нове вирішення науково-прикладної проблеми підвищення ефективності інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств теплопостачання. Сутність наукової новизни результатів дослідження полягає у такому:

вперше:

— побудовано багатовимірну математичну модель вирішення задачі розподілу ресурсів, пов’язаних з реконструкцією теплових мереж, в термінах теорії оптимізаційного геометричного проектування, при якій зберігаються умови безперервності та паралельності виконання робіт за часом, а також оптимальної чисельності складу виконавців;

удосконалено:

— підхід до оцінки частини економічного ефекту від реалізації інноваційно-інвестиційного проекту на підприємствах теплопостачання, яка надходить до держбюджетів всіх рівнів або збільшує їх. На відміну від існуючих запропонований підхід базується на розрахунку прибутку від реалізації проекту; відсотку за наданий кредит; скорочення дотацій бюджету при використанні дешевших видів пального; зниження розміру бюджетних дотацій, субсидій населенню, що виникає в результаті зниження тарифу на послуги підприємств теплопостачання;

— підхід до оцінки інноваційно-інвестиційного потенціалу підприємств теплопостачання, де враховано, на відміну від інших, аналітичні та експертні показники, що об'єднуються в загальний показник шляхом бальної оцінки, та визначено специфічні складові інноваційно-інвестиційного потенціалу підприємства теплоенергетики, значущість яких обґрунтовано за допомогою методу переваг, що дозволило сформувати узагальнюючий показник інноваційно-інвестиційного потенціалу;

— методичний підхід до розрахунку економічної ефективності від реконструкції теплових мереж, малоефективних котелень і ліквідації дрібних котелень, що дозволяє визначати економію паливно-енергетичних ресурсів за рахунок зменшення втрат теплової енергії крізь ізоляцію трубопроводів, за рахунок заміни дефектних ділянок, зменшення необхідного об'єму вироблення теплової енергії, зменшення витрат електричної енергії на транспортування теплоносія та гарячої води, зменшення експлуатаційних витрат на обслуговування теплових мереж за рахунок демонтажу трубопроводів гарячого водопостачання, зниження витрат на ліквідацію пошкоджень у теплових мережах;

дістало подальшого розвитку:

— концептуальні основи розвитку системи теплопостачання м. Харкова, які передбачають здійснювати фінансування програми розвитку за рахунок коштів інвестиційної складової тарифу;

— методика трансформації багатокритеріальної оптимізаційної задачі в однокритеріальну із скалярним критерієм. Структуризація цієї задачі дозволяє значно скоротити час на її рішення по визначенню критичного шляху всіх робіт і необхідних ресурсів;

— інформаційна модель програмного продукту для розв’язання поставлених оптимізаційних задач розподілу ресурсів та складання план-графіків виконання робіт, яка характеризує роль і зв’язок блоку введення даних, аналітичного блоку, блоку відображення у вирішенні оптимізаційних задач і формалізації процесу розрахунків сітьової моделі ресурсів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці конкретних методичних і практичних рекомендацій щодо інтенсифікації інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств теплопостачання за рахунок впровадження енергозберігаючих технологій.

Окремі положення дисертаційної роботи застосовуються в навчальному процесі кафедри економіки Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури при викладанні курсів «Економіка підприємства», «Менеджмент», «Економіка галузі», «Економічний аналіз», «Оцінка бізнесу» (довідка № 07/230 від 03.02.2010 р.). Запропоновані автором методичні розробки й алгоритми щодо підвищення ефективності інноваційно-інвестиційного розвитку упроваджені на підприємствах КП «Харківські теплові мережі» (м. Харків, акт № 01−425 від 11.02.2010р.).

Основний внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійно виконаною науковою роботою, в якій представлено особисто отримані теоретичні й практичні результати в галузі економіки та управління підприємствами. Висновки й результати дисертації автор одержав самостійно, сформулював й виклав у наукових публікаціях. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в роботі використані лише ті положення та ідеї, що є результатом особистих досліджень здобувача.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались автором, апробовані й були схвалені на ряді науково-практичних конференцій: ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Економічні проблеми виробництва й споживання екологічно чистої продукції» (м. Суми, 22−25 травня 2001р.); міжнародній науково-практичній конференції «Комп'ютерні технології в економіці та менеджменті» (м. Харків, 16−17 травня 2002р.); міжнародній науково-практичній конференції «Динаміка наукових досліджень» (м. Дніпропетровськ, 28 жовтня — 4 листопада 2002р.); V всеукраїнській науково-практичній конференції «Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України» (м. Дніпропетровськ, 26.10.2004р.); міжнародній науково-практичній конференції «Макроекономічна політика в Україні: проблеми науки та практики» (м. Харків, 20−21 листопада 2007р.); II всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених «Проблеми економіки, управління та розвитку підприємств в сучасних умовах» (м. Харків, 12−13 березня 2008р.); міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми ефективності інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств» (м. Харків, 4−5 березня 2009р.)

Результати дослідження використані у процесі інтенсифікації інноваційно-інвестиційних процесів енергозбереження на КП «Харківські теплові мережі» .

Публікації. Основні положення дисертації викладені у 20-ти наукових працях [15, 34, 46, 65, 66, 67, 68, 91, 92, 93, 94, 95, 96, 101, 102, 103, 151, 158], які опубліковані у спеціалізованих фахових виданнях, загальним обсягом 2,83 друк. арк., з них особисто автору належать 2,6 друк. арк.

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації обумовлена логікою досліджень і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Робота викладена на 231 сторінках машинописного тексту та містить 23 рисунків на 12 сторінках, 26 таблиць на 13 сторінках, 5 додатків на 39 сторінках, список використаних джерел становить 190 найменувань на 18 сторінках.

Розділ 1 Теоретичні та методологічні засади інтенсифікації інноваційно-інвестиційних процесів енергозбереження на підприємствах теплопостачання

1.1 Особливості інноваційного-інвестиційного розвитку підприємств теплопостачання

Розвиток та реформування житлово-комунального господарства є однією із головних проблем майже в усіх країнах світу, тому що житлові питання безпосередньо пов’язані із соціальними, а фінансовий стан підприємства безпосередньо залежить від рівня життя населення. В нашій країні реформа житлово-комунального господарства, до складу якого входять підприємства централізованого теплопостачання, триває уже більше вісімнадцяти років, але подолати кризу в цій сфері так і не вдається. Навпаки, з часом, проблеми загострюються, а також накопичується обсяг невирішених питань. До фінансових і технічних проблем малої енергетики додаються також організаційні. Радикальні економічні та політичні зміни в нашій країні практично не торкнулися цієї сфери житлово-комунального господарства. Схеми управління та підпорядкування цих підприємств залишаються такими, якими були в 90-х роках минулого століття. Діяльність підприємств малої енергетики регламентують більше 125 нормативних положень, актів, законів, постанов, що, в свою чергу, гальмує реалізацію інвестиційно-інноваційних проектів, збільшує період впровадження і відповідно значно знижує їх ефективність [1, 2, 3, 5, 7, 8, 9].

Не досить детальним саме для галузі теплопостачання є і основний документ, що регламентує інноваційно-інвестиційний розвиток, а саме «Енергетична стратегія України на період до 2030 року». Він описує основні напрямки роботи паливно-енергетичного комплексу. Фундаментальними положеннями стратегії є зменшення енергоємності української економіки, енергонезалежності країни з максимальним використанням власних ресурсів, інтеграція української енергосистеми в європейську. Енергетична стратегія на період до 2030 року містить усеосяжний огляд і комплексну стратегію сектора енергетики, ґрунтуючись на різноманітних державних програмах, розроблених здебільшого у 1990;х роках для різних підгалузей. Слід зазначити (попре поставлені цілі), що у стратегії зроблено наголос на заходах щодо постачання — за рахунок заходів щодо споживання енергії та підвищення енергоефективності. Хоча прогнозовані цифри енергозбереження і структурні зміни, що наведені в стратегії, є ймовірними, у документі немає детальних, точних і конкретних дій (щодо фінансування, регуляції та контролю, формування законодавчої бази), які необхідні для досягнення поставлених цілей. Слід зазначити і відсутність конкретних поетапних строків її реалізації.

Також, звертає увагу той факт, що енергетична стратегія держави фактично залишила без уваги малу енергетику. Не має навіть визначення даного поняття. Визначення малої енергетики можна побачити в «Концепції розвитку і використання можливостей малої і нетрадиційної енергетики в енергетичному балансі Росії» (Мінпаливенерго Російської Федерації (РФ) 1994 р.). Але і у енергетичній стратегії РФ інформація відносно малої енергетики обмежена і представлена розділами, що присвячені відновлюваним джерелам енергії (ВДЕ). Подібний підхід демонструє і енергетична стратегія України в розділі, присвяченому виробленню теплової й електричної енергії з ВДЕ з акцентом на вітроенергетику, фотоелектричну, малу гідроенергетику, біоі геотермальну енергетику.

Відсутність чіткого визначення поняття «мала енергетика» обумовлює необхідність уточнити його зміст на основі комплексного системного підходу з урахуванням соціальних, екологічних, економічних особливостей, та з погляду узагальненої позиції державної енергобезпеки.

Взагалі, енергетика — це галузь промисловості, сукупність великих природних і штучних підсистем, що служать для переробки, розподілу і використання енергетичних ресурсів усіх видів. Її метою є виробництво енергії шляхом перетворення первинної енергії палива у вторинну, наприклад в електричну чи теплову енергію. При цьому виробництво енергії найчастіше відбувається в кілька стадій: одержання і концентрація енергетичних ресурсів; передача ресурсів до енергетичних установок; перетворення первинної енергії у вторинну, наприклад хімічної енергії вугілля в електричну і теплову енергію; передача вторинної енергії споживачам. Невід'ємною складовою галузі енергетики є мала енергетика, яка поступово збільшує обсяг виробленої енергії (за останні 30 років використання поновлюваних джерел енергії в країнах ЄС щороку зростало в середньому на 2,1% [169]).

Як уже зазначалось, визначення малої енергетики приведене в «Концепції розвитку і використання можливостей малої і нетрадиційної енергетики в енергетичному балансі Росії». У цьому документі до підприємств малої енергетики віднесені електростанції потужністю до 30 МВТ з агрегатами до 10 МВТ, котельні і казани загальною теплопродуктивністю до 20 Гкал/год, нетрадиційні енергоустановки, що використовують сонячну, вітрову, геотермальну енергію, енергію біомаси, низкопотенційне тепло (відновлювані джерела енергії), а також малі гідростанції і мікро-ГЕС (з одиничною потужністю агрегатів до 100 КВт). Дане визначення характеризує підприємства малої енергетики суто з технічного боку.

Поняття, що враховує особливості підприємств малої енергетики в різних сферах, дає Т. А Ольхович. [116, с. 343]. У її розумінні «мала енергетика» — це локально розподілені, децентралізовані (щодо єдиної енергетичної системи), автономні об'єкти електроенергетики будь-якої форми власності (приватної, приватно-державної чи державної) малої потужності, що основані на порівнянні генерації і споживанні енергії.

Багато фахівців вважають, що мала енергетика не може обмежуватися лише станціями виробництва енергії малої потужності. До цієї галузі слід віднести підприємства, що обслуговують географічну територію, є у приватній, муніципальній, регіональній власності [97, 169, 116]. Крім того, не завжди підприємства малої енергетики можуть бути ізольованими, локалізованими, бо, як уже зазначалось, вони є невід'ємною складовою галузі енергетики. Відповідно, на думку автора, доцільно вищезгадане визначення Т. А Ольхович розширити наступним чином: «мала енергетика» — це галузь енергетики, яка призначена для децентралізованого (щодо єдиної енергетичної системи) виготовлення, генерування та передачі будь-якої енергії, використовуючи обладнання установленої (малої) потужності, з метою збалансування попиту та пропозиції енергії та уникнення енергетичного дефіциту в регіонах (на певних географічних територіях). Відповідно, автором підприємства галузі малої енергетики розглядаються не як альтернатива, а як доцільне доповнення до підприємств великої енергетики, що дозволяє розв’язати проблему енергетичного дефіциту регіонів, досягти оптимізації структури енергетичного балансу країни, оптимізувати використання державних коштів та приватного капіталу в цій сфері шляхом залучення ресурсів зацікавлених сторін.

Розвиток малої енергетики вимагає залучення приватного і державного капіталу та вирішення проблем в області приватно-державних партнерських відносин. З огляду на те, що галузь малої енергетики є капіталомісткою і потребує інвестиційно-інерційних проектів, рішення вищезгаданих проблем вимагає створення клімату максимального сприяння і привабливості цієї сфери для бізнесу.

На даний момент застаріла система управління та існуючі в цій сфері виробничі відносини не дозволяють практично реалізувати пропозиції щодо впровадження в галузі малої енергетики нових форм управління і залучати приватний бізнес. Галузь виявилася несприйнятливою до нововведень, вона не змогла набути інноваційно-інвестиційної привабливості.

Проблеми, що склались в галузі малої енергетики, вимагають значної уваги та інноваційних рішень з боку вчених і практиків в економічній, технічній та організаційній сферах.

В сфері управління інноваційним розвитком підприємства ведуть свою наукову діяльність такі вітчизняні та закордонні вчені, як: А. С. Аблов [78], В. П. Александрова [155], І. Ансофф [17], Л. Л. Антонюк [73], І.Т. Балабанов [20], Д. Белл [21], Д. Бессант [189], Брінь П.В. [22, 23], І. М. Буднікевич [27], П. Гардинер [188], Д.М. Гвишиані [52], П. Друкер [47], О.А. Зінченко [61], Н. В. Краснокутська [87], В. Мединський [69], С. А. Мехович, Ю. Морозов [107], Л. І. Нейкова [168], Р. Нельсон [181], Г. В. Осовська [182], К. Павітт [189], П. Г. Перерва, М.І. Погорєлов, М. Портер [88], Х. Рігс [187], Р. Ротвелл [188], Б. Санто [152], Б. Твисс [161], Д. Тідд [189], А.М. Турило[61], С. Уінтер [181], Р. Фостер [120], К. Фрімен [187], В. Хіпель [190], Д. М. Черваньов [168], І.М. Школа [27], Й. Шумпетер [180], О. О. Юшкевич [182], Ю. В. Яковець.

Під інновацією (англ. іnnovatіon — нововведення, нововведення, новаторство) розуміють «інвестицію в новацію». Новація (лат. novatіon — зміна, відновлення) являє собою якесь новшество, якого не було раніше.

Термін «інновація» як нову економічну категорію ввів австрійський вчений Йозеф Алоіз Шумпетер в 1910 році. У своїй роботі «Теорія економічного розвитку» він уперше розглянув питання нових радикальних змін (тобто питання інновації) у розвитку і дав повний опис інноваційного процесу.

Згідно наукових праць Й. Шумпетера, інновація є головним джерелом прибутку: «прибуток, по суті, є результатом виконання нових комбінацій», «без розвитку немає прибутку, без прибутку немає розвитку» [180, с. 53].

Провівши ретельний аналіз, погляди науковців на визначення терміну «інновації» можна розділити наступним чином (табл. 1.1):

1) ті, що вважають інновацію нововведенням [3, 47, 88, 120, 161, 180, 182, 185, 186, 187];

2) ті, що вважають інновацію процесом [27, 52, 152, 168, 188, 189];

3) ті, що вважають інновацію і процесом, і новим продуктом [190];

3) ті, що вважають інновацію технічним переоснащенням [113];

4) інші визначення [61, 181].

Таблиця 1.1 Аналіз змісту визначень категорії «інновація»

Відповідно, можна виділити основні характеристики інновацій: інновація — це новий продукт або процес удосконалення (трансформації, розвитку) будь-якої системи кількісно і якісно, інновація має бути цілеспрямованою, інновація має результат — вона поліпшує структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери. З табл. 1.1 зрозуміло, що інновація — це продукт, процес та чинник, відповідно дана категорія має всі властивості зазначених параметрів (див. рис. 1.1).

Рис. 1.1. Основні характеристики категорії «інновація»

Пошук інноваційних рішень в цій галузі - досить складний процес, формування ідеї, або адаптування її до економічно-виробничих особливостей підприємств теплопостачання потребує багато часу та зусиль. Для прикладу: на КП «ХТМ» працює майже 6 тис. осіб, а організаційна структура включає більше 50 підрозділів (департаментів, відділів, лабораторій, районних представництв тощо), які мають складні лінійні, функціональні та між функціональні зв’язки. Відповідно, для формування нової ідеї (винаходу) — сучасної, гнучкої організаційної структури — необхідно провести дослідження, сформувати модель нової структури, розробити заходи щодо переорганізації в мінімальний строк з найменшим залученням ресурсів, без зупинки поточної діяльності підприємства.

Процес впровадження ідеї в практичну діяльність підприємств теплопостачання також є тривалим та складним, а результат від впровадження є ефектом не тільки для самого підприємства, але і для оточуючого середовища (для населення, яке обслуговується; для органів місцевої влади; для природного середовища). Відповідно, суб'єктами інтенсифікації інноваційних процесів на підприємствах теплопостачання мають бути не лише самі підприємства, а і інші фізичні та юридичні особи, що отримують ефект від впровадження інновації (табл. 1.2).

Зазначимо, що інновації набувають не тільки комерційного, а і соціального характеру, що є актуальним для інновацій, які впроваджують на підприємствах теплопостачання. Галузь потребує не тільки технічно-технологічних інновацій, а і економічно-організаційних, одночасно з отриманням економічних, екологічних і соціальних ефектів.

Для визначення видів інновацій, що можуть бути застосовані на підприємствах малої енергетики, слід дослідити існуючі наукові підходи до їх класифікації.

Таблиця 1.2 Суб'єкти інтенсифікації інноваційних процесів на підприємствах теплопостачання

Найчастіше в науковій літературі інновації розподіляють за змістом та сферою застосування. Закордонні та вітчизняні вчені пропонують наступну класифікацію інновацій: технологічні, продуктові, економічні, соціальні та юридичні інновації [17, 20, 21, 73, 78, 87, 88, 155, 189]. На думку автора, класифікація інновацій має бути більш детальною. Класифікація, що запропонована А.І. Пригожиним, є найповнішою, деталізованою та логічно побудованою.

1) за особливостями здійснення — одиничні (на один об'єкт) та дифузні (на багато об'єктів), завершені і незавершені, успішні і неуспішні;

2) за місцем у виробничому процесі - ті, що є сировиною, ті що забезпечують виробництво, ті що є кінцевим продуктом;

3) за спадкоємністю — заміщуючи, скасовуючи, поворотні, відкриваючі та ретровведення;

4) за охопленням очікуваної частки ринку — локальні, системні, стратегічні;

5) за інноваційним потенціалом та ступенем новизни — радикальні або базові (принципово нові технології та види продукції), комбінаторні (використання різних поєднань конструктивного з'єднання елементів) та вдосконалюючи;

6) за типом інновації - матеріально-технічні, науково-технічні, соціальні (економічні, організаційно-управлінські, правові, педагогічні);

7) за особливостями здійснення інноваційного процесу — внутрішньоорганізаційні та міжорганізаційні.

Автор пропонує розширити дану класифікацію такими елементами як тип ефекту, отриманого в результаті впровадження інновації та рівень державного регулювання впровадження інновацій. Перелічені елементи є досить актуальними саме для підприємств теплопостачання і віддзеркалюють особливості їх інноваційної діяльності. Відповідно в даній роботі автор буде спиратися на класифікацію інновацій приведену в таблиці 1.3.

Таблиця 1.3 Розширена класифікація інновацій

Процес поширення інновацій називають дифузією. Швидкість дифузії залежить, в основному, від ефективності та унікальності інновації. Інноваційні впровадження та розробки в наш час є необхідною умовою розвитку будь-якого підприємства, збереження конкурентоздатності і його подальшого процвітання. Як уже зазначалось, Й. Шумпетер в минулому сторіччі зазначав, що без розвитку немає прибутку, без прибутку немає розвитку. Відповідно, адаптуючи цю фразу згідно сучасних наукових досягнень, можна зазначити: «без розвитку інновацій немає розвитку підприємства, а розвиток підприємств обумовлює нову хвилю розвитку інновацій». Інакше кажучи, для підприємств розвиток інновацій є відправною точкою здійснення своєї діяльності. Це «замкнуте коло» є основою прогресу в нашому суспільстві, а постійне підвищення ефективності розвитку інновацій веде до постійного підвищення ефективності діяльності підприємства.

Підприємства малої енергетики не є виключенням, а навпаки, з огляду на екологічну політику світових держав, гостро потребують інноваційних впроваджень. Основними особливостями устаткування підприємств малої енергетики є блочно-модульний характер їх виготовлення, відповідно високий рівень його заводської готовності, а також відносно невеликий термін проектування, будівництва, введення в дію та термін окупності. Стрімкий розвиток ринку технологій поновлюваної енергетики в передових країнах світу та його відносна вiдкритiсть дозволяють впроваджувати інноваційні технології на підприємствах України. Екологічна та технічна доцільність впровадження інноваційних технологій вже перевірена в передових країнах світу, а економічна ефективність їх використання доведена часом.

Згідно тлумачного словника української мови: «ефективність — це характеристика якого-небудь об'єкта (пристрою, процесу, заходу, виду діяльності), що відображає його суспільну користь, продуктивність та інші позитивні якості. Виділяють також абсолютну ефективність (економічна ефективність, що оцінюється співвідношенням отриманого ефекту та всієї суми витрат) та алокаційну ефективність (виробництво продукту раціональної або заданої структури через використання ефективної комбінації ресурсів)».

Майже для всіх підприємств ефект, перш за все, це розмір прибутку, отриманого за певний період, а ефективність — це співвідношення прибутку та витрат. Але поняття «ефект» та «ефективність» для підприємств малої енергетики носять складніший специфічний характер. Всі підприємства малої енергетики є монополістами на ринку послуг виробництва, транспортування та збуту теплової енергії. Підприємствам на правах повного господарського ведення належать всі магістральні, розподільчі та внутрішньоквартальні мережі міст, населених пунктів. Природним монополіям гарантоване коло споживачів та стовідсоткова реалізація обсягу виробленої продукції, але ціни на їх продукцію жорстко контролюються з боку місцевих органів самоврядування, держави. Доходи таких підприємств безпосередньо залежать від платоспроможності споживачів та від соціально-економічного становища регіону. Підприємства малої енергетики є комунальною власністю територіальних органів самоврядування, які контролюють процес ціноутворення на послуги теплопостачання, а значить і розмір можливих доходів та прибутку. Керівництво підприємств націлене на збільшення рентабельності надання послуг, розміру інвестиційної складової, а органи місцевого самоврядування — на зменшення тарифів задля покращення соціального-економічного становища населення. Для усунення суперечностей результати роботи підприємств цієї галузі не можуть обмежуватися лише економічним ефектом. Усі впровадження, інноваційно-інвестиційні проекти мають приносити ще і соціальний та екологічний ефект. Сутність інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств малої енергетики полягає в тому, що нововведення має забезпечувати не тільки прибуток, але і позитивно впливати на соціальне та екологічне становище в регіоні.

Інноваційна діяльність підприємства здійснюється за умови наявності певного інноваційного потенціалу. В науковій зарубіжній та вітчизняній літературах існують різні визначення поняття «інноваційний потенціал». Деякі автори трактують це поняття використовуючи ресурсний підхід, інші в залежності від способів використання ресурсів. Ресурсний підхід полягає в тому, що інноваційний потенціал визначають як сукупність ресурсів, основними елементами яких є кадрова, інформаційно-технологічна, організаційна й матеріально-технічна складові.

На думку українських учених Н.В. Краснокутської, С. В. Гарбуза, інноваційний потенціал — це здатність і готовність будь-якої організації здійснювати реалізацію інноваційного процесу [87, с. 484].

Згідно Закону України «Про інноваційну діяльність» інноваційний потенціал — це сукупність науково-технологічних, фінансово-економічних, виробничих, соціальних та культурно-освітніх можливостей країни (галузі, регіону, підприємства тощо), необхідних для забезпечення інноваційного розвитку економіки [3, с. 10].

Дещо інший підхід до визначення терміну «інноваційний потенціал» у професора Іванілова О.С. та Таряник О. М. Вони вважають, що інноваційний потенціал слід розглядати як складну динамічну систему генерування, накопичення, удосконалення і впровадження наукових ідей та науково-технічних результатів в процес виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт. Інноваційний потенціал підприємства — це підсистема цілісної системи, в якій він взаємодіє з іншими потенціалами підприємства (кадровим, науково-технічним, технологічним тощо) [75, с. 6].

Аналізуючи широкий спектр підходів до вивчення поняття «інноваційний потенціал» можна виділити основні з них:

— інноваційний потенціал — це одна з трьох складових інноваційного простору, яка включає в себе «особисті ділові якості керівників, професійну й економічну підготовку, професійні досягнення (авторські посвідчення, винаходи тощо), матеріально-технічне i фінансове забезпечення [20, с. 12];

— інноваційний потенціал містить невикористані, приховані можливостi накопичених pecypciв, що можуть бути задіяні для досягнення цілей економічних суб'єктів [29, с. 65];

— інноваційний потенціал — сукупність piзних видів pecypciв, включаючи матеріальні, фінансові, інтелектуальні, інформаційні та інші ресурси, необxiднi для здійснення інноваційної діяльності [28, с. 44].

Об'єднуючи ресурсний підхід та підхід щодо способу використання ресурсів, українські вчені С.В. Смерічевська та О. В. Сидич дають наступне визначення інноваційному потенціалу: «це сукупність виробничих, наукових, фінансових, маркетингових, кадрових, організаційних ресурсів і можливостей, що забезпечують готовність і здатність підприємства здійснювати інноваційну діяльність при постійному удосконалені системи управління нею з урахуванням факторів нестабільності ринкового середовища».

Узагальнюючи представлені визначення стає зрозумілим, що інноваційний потенціал складається з двох складових: ресурсів та можливостей, що мають бути направлені на здійснення інноваційної діяльності підприємства. В той же час це складові, що необхідні для функціонування динамічної системи генерування нових ідей.

На основі всього вищезазначеного автор пропонує свою дефініцію поняття «інноваційний потенціал»: «інноваційний потенціал підприємства — це сукупність науково-технологічних, фінансово-економічних, матеріально-виробничих, юридично-політичних, соціальних та культурно-освітніх можливостей підприємства, необхідних для функціонування динамічної системи генерування, накопичення, удосконалення і впровадження наукових ідей та науково-технічних результатів в процес виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт» [66, с. 42].

Науково-технічний інноваційний потенціал України в даний час використовується лише частково. Автор повністю погоджується з думкою Д. М. Стеченко, що повне використання інноваційного потенціалу нашої країни можливе лише за умови вирішення наступних проблем: діагностики інноваційного потенціалу та побудування на основі отриманих результатів його структури у відповідності зі спеціалізацією регіонів; виявлення потреб виробничої сфери в нових досягненнях науки і техніки; розробки організаційно-економічного механізму прискорення дифузії нововведень на українських підприємствах [148, с. 253]. Але головною умовою дифузії інновацій в нашій державі є осмислення керівництвом та власниками підприємств, що інновації та їх впровадження є необхідністю. Лише підприємства, які займаються інноваційною діяльністю, можуть стати лідерами в своїх галузях.

Відповідно, перш за все, дiяльнiсть підприємств малої енергетики в цьому напрямку має передбачати розробку та реалізацію інноваційно-iнвестицiйних проектів. Фактично, інноваційна діяльність підприємств малої енергетики обмежується лише програмами ремонтів i поступового оновлення основних фондів енергетичних систем. Така політика утримання технічного стану за принципом «як воно є» спрямована не на підвищення ефективності енергозабезпечення, а на отримання додаткових прибутків (покриття збитків) за незначних витрат на модернiзацiю мереж. Уже зараз наочно видно недоліки такого пiдходу: підприємства теплопостачання постійно ведуть роботу зi зменшення втрат у мережах, але все одно залишаються збитковими або балансуючими на межі збитковості. Обов’язкового впровадження інноваційних потужностей малої енергетики потребують райони з підвищеною концентрацією споживання теплоенергiї, де об'єкти комунальної сфери несуть додаткове навантаження. Це стосується великих міст i прилеглих до них територій. Відповідно постає питання про інтенсифікацію та розширення інноваційної діяльності підприємств малої енергетики.

Інноваційна діяльність — це діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів і послуг.