Соціальна відповідальність: «за» та «проти»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ Кафедра державного управління та місцевого самоврядування КОНТРОЛЬНА РОБОТА З ДИСЦИПЛІНИ «ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ»

НА ТЕМУ: «СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ: „ЗА“ ТА „ПРОТИ“»

Виконав слухач магістерської програми зі спеціальності «Державна служба»

ІІ курс ІІ група Блащук Олена Вікторівна Київ 2012

Зміст

Вступ

1. Види соціальної відповідальності

2. Соціальна відповідальність влади

3. «За» та «проти» соціальної відповідальності: основні підходи Висновки Список використаної літератури

Вступ

Чинна Конституція України визначає нашу державу як демократичну, соціальну, правову і закріплює низку положень щодо її соціальної відповідальності. Але ці конституційні приписи в державно-управлінській практиці втілюються поки що недостатньо.

Запроваджувані в останні роки реформи в усіх сферах суспільного життя не призвели поки що до позитивних змін, які б мали сталий, системний характер, не забезпечили глибинних змін у соціальній структурі суспільства та у суспільній свідомості.

Реальне фінансове забезпечення зобов’язань держави у соціальній сфері істотно відстає від рівня країн Центральної та Східної Європи, країн Прибалтики та Росії. Руйнація попередньої системи соціального забезпечення в ході реформування економіки не отримала адекватного заміщення. Сьогодні керівництвом держави визнано, що впроваджувана донині модель ринкових перетворень в Україні вступила в глибокі протиріччя з конституційно визначеними пріоритетами суспільного розвитку.

Світова політична і державно-управлінська наука вивчає проблему соціальної відповідальності вже понад 150 років, відтоді як Л. Штайн увів у науковий обіг поняття «соціальна держава», а слідом за тим А. Боен — поняття «соціальна відповідальність». Вагомий внесок у розробку теоретичних засад формування соціальної відповідальності влади зробили В. Бакуменко, Б. Венер, В. Винниченко, М. Драгоманов, Ф. К. Каухман, Т. Маршалл, Ф. Нойман, В. Нікітін, В. Погорілко, Г. Ріттер, В. Соболєв, Є. Танчев, В. Ткаченко, К. Хессе, Е. Хубер, І. Яковюк, та ін. Дослідження питань соціальної відповідальності в контексті теорії соціальної правової держави, політичної демократії й громадянського суспільства відображено у працях К. Басіна, А. Башняка, Л. Богачової, М. Василика, К. Гаджієва, В. Давидович, В. Ільїна, В. Корнієнко та ін.

Під системою соціальної відповідальності розуміють сукупність законодавчо визначених економічних, соціальних, юридичних гарантій і прав, соціальних інститутів та установ, що забезпечують їх реалізацію та створюють умови для підтримки життєзабезпечення і діяльного існування різних соціальних верств і груп населення, передусім соціально вразливих. Це система державного гарантування прав громадян України на матеріальне забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законодавством України.

Кінцевою метою соціальної відповідальності є надання кожному члену суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової належності можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності. Інша мета — підтримання стабільності в суспільстві, тобто попередження соціальної напруженості, яка виникає у зв’язку з майновою, расовою, культурною, соціальною нерівністю.

Складність розбудови соціально відповідальної держави пов’язана з відсутністю дієвих механізмів державного управління справедливим розподілом соціальних благ, з низьким рівнем соціальної захищеності й непередбачуваними соціальними змінами в Україні.

Об'єктивний діагноз соціального стану українського суспільства свідчить про те, що основні соціальні ризики — бідність, майнова диференціація населення, відчуженість значної кількості громадян від суспільного життя, звуження їх доступу до освіти, медицини і культури — досягли масштабів, які можуть становити реальну загрозу соціальній безпеці держави.

Так, хронічно не виконуються зобов’язання держави щодо фінансування системи охорони здоров’я, освіти, культури та науки. Не вистачає бюджетних коштів і на реалізацію норм соціального захисту, зокрема, щодо надання пільг і допомог: нині в Україні діють понад 40 нормативно-правових актів, що регулюють надання більше 100 видів пільг та допомог, фінансування яких у повному обсязі виходить далеко за можливості бюджету.

Соціальна складова в системі суспільно-політичних і економічних пріоритетів України набуває значення одного з домінуючих національних інтересів. Від ефективності соціальної політики залежить ставлення громадян до впроваджуваних реформ, до державних інституцій, політичних партій і окремих політиків, зрештою — до державності і незалежності України. Від якості та динаміки вирішення цих проблем значною мірою залежатиме також імідж нашої країни в очах європейської і світової демократичної спільноти.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

— визначити поняття «соціальна відповідальність» та її види;

— встановити роль держави (органів влади) в процесі соціальної відповідальності;

— навести основні підходи «за» та «проти» соціальної відповідальності.

Об'єктом дослідження є відповідальність особистості та держави у сфері соціальних відносин та її види.

Предметом дослідження — соціальна відповідальність та аргументи «за» та «проти» соціальної відповідальності.

1. Види соціальної відповідальності

Відповідальність особистості має соціальну природу, зумовлену як громадським характером відношення, так і особливостями особистості, її місцем у системі цих відношень. Соціальна відповідальність виникає тоді, коли поведінка індивіда має суспільне значення і регулюється соціальними нормами. У процесі розвитку суспільства складаються певні відносини між людьми у вигляді взаємних прав і обов’язків перш за все у сфері трудової діяльності.

Ці норми неоднакові і виступають як звичаї, традиції, заборони і т. д. їх порушення розглядалося як посягання на інтереси роду або племені і піддавалося негайного засудження. Вже тоді мала місце відповідальність індивіда.

Вивчаючи зміст категорії «відповідальність», ми повинні виходити з того, що соціальну відповідальність не можна зводити до одного з її різновидів: моральної, політичної, юридичної, професійної та ін. У процесі вивчення цих різновидів відповідальності необхідно мати на увазі те, що співвідношення соціальної відповідальності з її різновидами можливо уявити як діалектичний зв’язок загального та особливого.

Соціальна відповідальність є родовим поняттям стосовно її різновидів. Найбільш суттєві риси та ознаки, які притаманні соціальній відповідальності, властиві і її окремим різновидам.

Юридичну відповідальність необхідно вивчати у взаємозв'язку із соціальною. Це пов’язується з тим, що філософи та соціологи, даючи визначення соціальної відповідальності, відображають ті її риси, що пов’язані з моральною, політичною, релігійною відповідальністю, не повністю при цьому відображають ознаки юридичної відповідальності.

Так, Л. Білецька визначає соціальну відповідальність як обов’язок особи оцінити власні наміри та здійснювати вибір поведінки відповідно до норм, що відображають інтереси суспільного розвитку, а у випадку порушення їх — обов’язок звітувати перед суспільством і нести покарання. Схоже, але більш ємке визначення соціальної відповідальності знаходимо у Р. Хачатурова та Р. Ягутяна. Під соціальною відповідальністю вони розуміють дотримання суб'єктами суспільних відносин вимог соціальних норм, а у випадках безвідповідальної поведінки, що не відповідає вимогам норм чи порушує суспільний порядок, вони зобов’язані нести доповнюючий обов’язок особистого чи майнового характеру.

О. Плахотний вважає, що поняття відповідальності поєднує дві форми, два різних види відповідальності: 1) відповідальність як реакція суспільства на поведінку індивіда (суспільна відповідальність); 2) відповідальність як система відповідей індивіда на вимоги суспільства (особиста відповідальність). Автор підкреслює, що між суспільством та індивідом існує взаємозв'язок. З одного боку, суспільство покладає на індивіда обов’язок вчиняти соціально корисні вчинки, а з іншого — воно зобов’язано сприяти суб'єкту у здійсненні ним своїх прав та обов’язків та несе за це відповідальність.

Соціальна відповідальність відображає певне співвідношення між особистістю та суспільством інтегрально. Як зазначає О. Ростигаєв, соціальна відповідальність є виразом всієї багатоманітності соціальних відносин та узагальнений вираз всіх форм відповідальності. Специфіка конкретних видів відповідальності обумовлена природою тих суспільних відносин, всередині яких вони виникли та існують у власній якісній визначеності.

Проф. О. Поляков характеризує соціальну відповідальність як зовнішню негативну реакцію з боку суспільства на нормопорушуючі дії суб'єкта, що порушують соціальну комунікацію, і являє собою легітимну соціальну відповідь на неприпустиму поведінку через реалізацію принципу покарання. Проф. І. Семякін визначає соціальну відповідальність як обов’язок індивіда виконувати відповідні політичні, юридичні та моральні вимоги, які встановлюються суспільством, державою чи колективом.

З урахуванням викладеного вище ми можемо визначити соціальну відповідальність як діалектичний взаємозв'язок між особою та суспільством, що характеризується взаємними правами та обов’язками з виконання приписів соціальних норм та покладенням різноманітних засобів впливу у разі її порушення.

У науковій літературі відсутня єдність думок про кількість видів соціальної відповідальності. Так, Н. Фокіна вважає, що соціальна відповідальність складається з моральної та правової. На думку Н. Головко, соціальна відповідальність існує у формі політичної, правової та моральної відповідальності. Л. Грядунова до соціальної відповідальності відносить політичну, громадянську, партійну, виробничу, правову, моральну, сімейно-побутову, а О. Плахотний пропонує класифікацію, що об'єднує всі ці види відповідальності, приєднуючи до них економічну, національну та державну.

М. Бахтіним виділяються наступні види соціальної відповідальності: моральна, персональна, політична, соціальна. Р. Хачатуров вважає, що у суспільстві існує стільки різновидів соціальної відповідальності, скільки в ньому діє різновидів соціальних норм.

Досить обґрунтованою вважається класифікація соціальної відповідальності на неправову та правову. Неправова соціальна відповідальність не має юридичного характеру та виступає у формі моральної, політичної, корпоративної, релігійної, етичної та ін.

Моральна відповідальність настає у випадку порушення традицій, звичаїв, норм культури та естетичних норм. Вона відображається у суспільному осуді та соціальному відмежуванні від суб'єкта, що порушує чи ухиляється від виконання норми поведінки. Моральна відповідальність має важливе значення, оскільки забезпечує відповідність суб'єктів прийнятим у суспільстві уявленням про добро та зло, справедливість та несправедливість.

Політична відповідальність настає при порушенні норм, дотримання яких покладається суспільством на публічного політика. Її призначенням є забезпечення упорядкування політичної сфери суспільних відносин шляхом демонстрації недовіри, необрання політика на новий термін до представницького органу, виключення з певної організації.

Корпоративна відповідальність настає у випадку порушення корпоративних правил, які прийняті певною соціальною структурою та не мають правового значення. Відображається у осуді членами корпорації чи виразі недовіри порушнику.

Релігійна відповідальність засновується на нормах, що регламентують порядок відправлення релігійних культів, та на вірі у Бога. Забезпечують організацію релігійної сфери шляхом визначення можливих засобів впливу до суб'єктів, що порушують вимоги релігійних норм.

Всі згадані вище види соціальної відповідальності мають пасивний характер, оскільки негативна реакція з боку суспільства у цих випадках не передбачає примусового впливу на нормопорушника. Вона не заснована на праві вимагати відповідної поведінки, а відображається у бажанні висловити негативне ставлення шляхом відмови у спілкуванні чи дистанціювання.

Правова відповідальність настає у випадку порушення норм державно-організованого права. Вона має активний характер, оскільки передбачає активний психологічний вплив на порушника аж до застосування примусового фізичного впливу.

Таким чином, соціальна та правова відповідальність співвідносяться як загальне та особливе. Для цих видів відповідальності притаманні наступні спільні риси:

1. Як будь-яка соціальна, так і юридична відповідальність є засобом гарантування та охорони суспільних відносин.

2. Вони встановлюються певними суб'єктами та гарантуються певними засобами.

3. Є засобами гарантування прав людини та суспільних інтересів.

4. Є елементами надбудови суспільства, що залежать від рівня розвитку економічних, політичних та суспільних відносин.

5. Мають динамічний характер, тобто розвиваються та трансформуються разом із суспільними відносинами.

6. Існують у певній сфері та регламентуються певним різновидом соціальних норм.

7. Переслідують досягнення певної мети та мають функціональну спрямованість.

8. Передбачають настання певних наслідків для порушника.

9. Забезпечують системність суспільства як соціального утворення.

10. Виробляють повагу до прав та свобод людини і є проявами культури суспільства.

Отже, соціальна відповідальність є комплексною категорією, що передбачає наявність різноманітних форм та видів. Важливим різновидом такої відповідальності є юридична.

2. Соціальна відповідальність влади

Соціальний захист в Україні як суспільне явище пройшов п’ять етапів історичного розвитку: проста (неорганізована) добродійність (Х-ХVІ ст.), суспільне піклування (ХVІ-ХVІІ ст.), державне опікування (ХVІІ ст. — 1917), соціальне забезпечення (1917;1991) та власне соціальний захист (з 1992).

На останньому етапі, який розпочався в 1992 р. і продовжується до цього часу, відбувся принциповий перехід від соціального забезпечення радянського зразка — до соціального захисту, від забезпечення всіх — до адресної допомоги, від універсальності - до індивідуальності, що відповідає вимогам сьогодення. Однак він характеризується й окремими негативними рисами. Чимало зусиль було витрачено не на комплексне трансформування системи соціального захисту населення, а на окремі структурні зміни, перерозподіл функцій, зміну чисельності працівників та ін.

Україна як незалежна держава існує у взаємопов'язаному та взаємозалежному світі. У ньому все яскравіше спостерігається домінанта міжнародного співробітництва, інтеграції господарської діяльності, економічної та соціальної політики. За таких умов роль і значення економічної безпеки держави істотно зростає, а тому особливу увагу в таких умовах слід приділяти саме соціальній відповідальності, оскільки суспільство — це рушійна сила розвитку країни в цілому.

Соціальна відповідальність держави та суспільства у сучасних умовах набуває пріоритетності. Під її впливом усі сфери життя у тому числі основна — економічна — набувають нових якостей — гнучкості, динамічності, стійкості, але одночасно зростає й потенційна залежність суспільних процесів від соціальної безпеки та соціальної сфери.

На початку 1997 року Верховна Рада України схвалила Концепцію (основи державної політики) національної безпеки, в якій окреслюються основні напрямки державної політики України щодо питань соціальної сфери, які потребують першочергового вирішення, а саме: виявлення та усунення причин, що призводять до різкого розшарування суспільства; вжиття своєчасних заходів щодо протидії кризовим демографічним процесам; створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров’я; стимулювання розвитку та забезпечення всебічного захисту освітнього та культурного потенціалу країни; захисту прав споживачів.

Згідно з статтею 3 Конституції України, людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Таким чином, соціальні цінності, а отже і соціальні інтереси повинні бути пріоритетами в державній політиці національних інтересів, які значною мірою синтезують її цілі і результати.

На сучасному етапі розвиток соціальних процесів набуває некерованого характеру, що призводить до зростання соціально-політичної напруженості, породжує зневіру в майбутнє незалежної України та сприяє активізації діяльності політичних сил, що загрожують територіальній цілісності держави. Таким чином, соціальна відповідальність виходить на перший план, визначаючи необхідність всебічного урахування її як найбільш пріоритетної в системі національних інтересів держави.

З огляду на те, що мета соціальної відповідальності полягає у підтриманні нормального функціонування соціальної сфери, виявленні загроз та вжиття адекватних заходів щодо їх відвернення та нейтралізації, захисті соціальних інтересів особи, суспільства, держави, то ця система, на мою думку, повинна відповідати таким основним вимогам: функціонувати в межах, визначених законом; забезпечувати надійний захист в соціальній сфері; прогнозувати та своєчасно відвертати загрози соціальній безпеці; ефективно функціонувати як у звичайних, так і в надзвичайних умовах; мати чітку структуру і функціональне розмежування органів законодавчої, виконавчої та судової влади; відкритість і гласність у необхідних межах щодо діяльності відповідних органів, що входять в зазначену систему.

Соціальна відповідальність інститутів держави реалізується у її повсякденній діяльності в різних галузях державного управління, однак в найбільш концентрованому вигляді вона проявляється при здійсненні ними заходів соціальної політики держави. Остання, як цілеспрямована діяльність із досягнення соціальних цілей, з’являється у держави лише з появою соціальних функцій — у процесі розбудови соціальної держави. Феномен соціальної політики в її найбільш узагальненому розумінні завжди виходить за межі держави та державного управління, адже вона реалізується на всьому суспільному просторі усіма суспільними інститутами.

Механізми реалізації соціальної відповідальності держави включають достатньо широкий спектр інших механізмів і сам є однією із складових інших механізмів, зокрема державного механізму з його трьома елементами згідно з розподілом влади: механізму правового регулювання; механізму охорони та захисту прав і основних свобод людини і громадянина, механізму реалізації Конституції України тощо. Без механізму реалізації соціальної відповідальності втрачаються мета і сенс існування інших механізмів державної соціальної політики.

Гарантуючи та відстоюючи основні соціальні права громадян, виважена, цілісна державна соціальна політика виступає найважливішим суб'єктивним чинником формування соціальної відповідальності, є ефективним інструментом забезпечення соціальної безпеки держави.

Соціальна відповідальність є одним з базових механізмів реалізації сучасних демократичних цінностей в державному управлінні на різних рівнях: базисному, цивілізаційному; загальнодержавному, суспільному; груповому, рольовому, персональному та ситуативному.

На першому рівні соціальна відповідальність стосується проблем вищого політичного порядку — війни та миру, екологічної безпеки, техногенних та природних загроз, шляхів розвитку цивілізації тощо.

На другому рівні соціальна відповідальність посадових осіб пов’язана з визначенням оптимального шляху розвитку країни, запобіганням громадянського протистояння, забезпеченням розвитку нації та соціального порозуміння.

На третьому та четвертому рівнях соціальна відповідальність відображає ступінь громадянської зрілості людини, її здатність обирати національні, професійні та особистісні пріоритети, готовність відстоювати національні інтереси та національну державну політику.

Відставання в соціальній сфері підриває легітимність влади, гальмує розбудову соціальної держави, оскільки соціальна відповідальність та інші соціальні чинники є головним знаряддям поліпшення життя людини, вирішення її життєвих проблем та забезпечення стабільності влади.

Соціальна відповідальність влади проявляється в ефективному державному управлінні країною, що забезпечує її розвиток в економічній, науково-технічній, соціальній, культурній та інших сферах; реалізації проголошених цілей, програм, зобов’язань та соціальних стандартів; регулярному звітуванні посадових осіб та державних інститутів перед громадськістю за виконання делегованих повноважень та обов’язків, відповіді на болючі питання, що хвилюють суспільство, тощо.

Отже, підвищення соціальної відповідальності державної влади перед громадянином в умовах розбудови сучасної соціальної держави обумовлює необхідність правової регламентації конституційної, політичної, адміністративної та інших видів відповідальності посадових осіб органів державної влади і такого реформування державного ладу, який би перетворив державу на інститут, реально підпорядкований і підконтрольний суспільству та який би забезпечував гідний рівень та якість життя її громадян.

3. «За» та «проти» соціальної відповідальності: основні підходи

соціальний відповідальність захист бізнес Моральний обов’язок зобов’язує вести себе соціально відповідально. Кожен індивід є членом суспільства і тому норми моралі також повинні управляти її поведінкою. Подібно індивідуальним членам суспільства, особа повинна діяти соціально відповідальним чином і сприяти укріпленню моральних основ суспільства. Більше того, оскільки закони не можуть обхватити всі випадки життя, громадяни повинні виходити із відповідальної поведінки, щоб підтримати суспільство, основане на упорядкуванні і законності.

Соціальна відповідальність має бути невід'ємним атрибутом сучасних підприємств. Якщо брати окремо Україну, то виходячи із ситуації, яка панує на сьогоднішній день (тобто взяти до уваги економічні, політичні проблеми), можна зробити висновок, що держава не в змозі вирішити і половину реально існуючих соціальних проблем та покращити суспільне життя самостійно. Компанії, які проявляють небайдужість, хай навіть формальну, обов’язково отримають зацікавленість з боку споживачів. Якщо підприємства надають свою допомогу виключно з прагматичної позиції, (а це, частіше за все так і буває), для створення позитивного іміджу, розкрутки тощо, а не виходячи із морально-етичних засад — то це вже не є важливим, оскільки допомога надається, популярність і репутація підприємства росте вгору.

Аргументи на користь соціальної відповідальності

1. Створюються сприятливі для бізнесу довгострокові перспективи. Підприємства, соціальні дії яких поліпшують життя місцевого населення і ліквідують (або усувають) необхідність державного регулювання, можуть мати власний інтерес через вигоди, які забезпечуються участю в житті суспільства. У довгостроковій перспективі вони можуть стимулювати прибуток, оскільки у споживачів, постачальників і місцевого населення формується більш привабливий імідж компанії.

2. Зміна потреб й очікувань. Пов’язані із бізнесом соціальні очікування змінилися з 60-х років. Щоб зменшити розрив між новими очікуваннями й реальним відгуком компаній, їх залучення у рішення соціальних проблем стає й очікуваним, і необхідним.

3. Наявність ресурсів для надання допомоги у вирішенні соціальних проблем. Оскільки бізнес має у своєму розпорядженні значні людські і фінансові ресурси, йому варто було б передавати їхню частину на соціальні потреби.

4. Моральні зобов’язання бути соціально відповідальними. Компанія є членом суспільства, тому норми моралі також повинні управляти її поводженням. Подібно до індивідуальних членів суспільства, компанія повинна діяти соціально відповідальним чином і сприяти зміцненню моральних основ суспільства. Більше того, оскільки закони не можуть передбачити всі випадки життя, компанії повинні виходити із відповідального поводження, щоб підтримувати суспільство, засноване на законності.

Аргументи проти соціальної відповідальності

1. Порушення принципу максимуму прибутку. Направлення частини ресурсів на соціальні потреби знижує вплив принципу максимізації прибутку. Компанія веде себе в найбільшій мірі соціально відповідально, зосереджуючись тільки на економічних інтересах і залишає соціальні проблеми державним організаціям і службам, благодійним інститутам тощо.

2. Витрати на соціальні потреби. Засоби, напрямлені на соціальні потреби, для підприємства є витратами. В результаті ці витрати переносяться на споживачів у вигляді підвищення цін.

3. Недостатній рівень звітності перед суспільством. Оскільки керівників не обирають, вони не є безпосередньо підзвітні широкій громадськості. Ринкова система добре контролює економічні показники компаній і погано — їх соціальну задіяність. До тих пір поки суспільство не розробить порядок прямої відповідальності йому компаній, останні не будуть брати участь в соціальних діях, за які вони не вважають себе відповідальними.

4. Нестача вміння вирішувати соціальні проблеми, тобто невміння задовольнити соціальні потреби, непрофесіоналізм. Персонал будь-якої компанії краще всього підготовлений до діяльності в сферах економіки, ринку і техніки. Він позбавлений досвіду, який дозволяє робити значні вклади в рішення проблем соціального характеру.

5. Застосування соціальної відповідальності тільки з рекламною метою.

Висока соціальна відповідальність сприяє розвитку компаній, і навпаки — нехтування нею звужує можливості їх успіху. Це дало змогу сформулювати «залізний закон відповідальності», згідно з яким у довгостроковій перспективі ті, хто не використовує наявну владу з користю для суспільства, ризикують втратити її. Втім, деякі українські бізнесмени, не знаючи цього закону, доходять аналогічних висновків.

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що соціальна відповідальність вносить чимало змін у менеджмент організації.

По-перше, виникає потреба визначити відповідні пріоритети стосовно кожної базової сфери діяльності: виробництва, маркетингу, інформаційних зв’язків, корпоративної філософії тощо.

По-друге, істотно змінюються основні функції менеджменту щодо планування, організації, комплектування штатів, мотивації, керівництва, комунікацій, контролю.

По-третє, принципових змін зазнає сама філософія бізнесу, яка еволюціонує відповідно до інноваційних ідей та явищ постійно обновлюваного світового співтовариства.

Окреме місце займає погляд релятивістів на проблему соціальної відповідальності. Позиція релятивізму — етика «відносна» і залежить від особистих, соціальних і культурних обставин, у яких перебуває людина й організація. Розрізняють чотири різновиди релятивізму. Наївний релятивізм — людина у ситуації вибору керується якимось стандартом, однак ніхто не в праві виносити моральний вирок щодо дій іншої особи. Дії обумовлені безліччю факторів і той, хто формулює етичне судження не завжди здатний урахувати їх усі.

Рольовий релятивізм — поведінка людини багато в чому обумовлена ситуацією і її соціальною роллю. Наодинці із собою людина може дотримуватися одних принципів, однак у соціальній ситуації, вона може притримуватися інших: керівник повинен співвідносити свої особисті почуття й інтереси компанії. Засуджуючи дії варто розглядати ситуацію й роль, але не особистість людини.

Соціальний релятивізм — дії часто обумовлені нормами групи або груп. Організації, їхні власники, менеджери й службовці, як правило, схильні поводитись так само як прийнято в інших подібних організаціях, пояснюючи своє поводження в термінах «галузева практика», «клубні правила», «професійні норми поводження» або «загальноприйнята практика», знімаючи c себе в такий спосіб індивідуальну відповідальність.

Культурний релятивізм — не існує універсальних моральних стандартів, на підставі яких можна було б судити про моральні й етичні норми іншого суспільства. Прихильники культурного релятивізму як правило розглядають проблеми поводження людини в чужих культурах, конфлікт культур, питання культурної конформності, адаптивності або ригідності.

Висновки

Підсумовуючи викладений вище матеріал можна зробити наступні висновки.

Соціальна відповідальність виникає тоді, коли поведінка індивіда має суспільне значення і регулюється соціальними нормами. У процесі розвитку суспільства складаються певні відносини між людьми у вигляді взаємних прав і обов’язків перш за все у сфері трудової діяльності. Ці норми неоднакові і виступають як звичаї, традиції, заборони і їх порушення розглядалося як посягання на інтереси роду або племені і піддавалося негайного засудження. Вже тоді мала місце відповідальність індивіда.

Більш досконалу форму соціальна відповідальність набуває з появою класового суспільства і держави. Діючі тут соціальні норми більш різноманітні, що й обумовлює існування декількох видів соціальної відповідальності: політичної, юридичної, моральної і т. д. Її сутність полягає вже в обов’язки, індивіда виконувати відповідні політичні, юридичні та моральні вимоги, що пред’являються йому суспільством, державою, колективом. Вступаючи відповідально, людина повинна, з одного боку, правильно вибрати соціальні орієнтири, з іншого — використовувати всі наявні можливості (знання, досвід), також враховувати наслідки своїх дій.

Соціальна відповідальність інститутів держави реалізується у її повсякденній діяльності в різних галузях державного управління, однак в найбільш концентрованому вигляді вона проявляється при здійсненні ними заходів соціальної політики держави. Остання, як цілеспрямована діяльність із досягнення соціальних цілей, з’являється у держави лише з появою соціальних функцій — у процесі розбудови соціальної держави. Феномен соціальної політики в її найбільш узагальненому розумінні завжди виходить за межі держави та державного управління, адже вона реалізується на всьому суспільному просторі усіма суспільними інститутами.

Соціальна відповідальність є одним з базових механізмів реалізації сучасних демократичних цінностей в державному управлінні на різних рівнях: базисному, цивілізаційному; загальнодержавному, суспільному; груповому, рольовому, персональному та ситуативному.

Моральний обов’язок зобов’язує вести себе соціально відповідально. Кожен індивід є членом суспільства і тому норми моралі також повинні управляти її поведінкою.

Аргументами на користь соціальної відповідальності є: сприятливі для бізнесу довгострокові перспективи, зміна потреб і надій широкої публіки, наявність ресурсів для надання допомоги у вирішенні соціальних проблем, моральні зобов’язання бути соціально відповідальними.

Аргументи проти соціальної відповідальності: порушення принципу максимуму прибутку, витрати на соціальні потреби, недостатній рівень звітності широкій публіці, нестача вміння вирішувати соціальні проблеми, тобто невміння задовольнити соціальні потреби, непрофесіоналізм, застосування соціальної відповідальності тільки з рекламною метою.

Таким чином, під системою соціальної відповідальності розуміють сукупність законодавчо визначених економічних, соціальних, юридичних гарантій і прав, соціальних інститутів та установ, що забезпечують їх реалізацію та створюють умови для підтримки життєзабезпечення і діяльного існування різних соціальних верств і груп населення, передусім соціально вразливих.

Кінцевою метою соціальної відповідальності є надання кожному члену суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової належності можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності. Інша мета — підтримання стабільності в суспільстві, тобто попередження соціальної напруженості, яка виникає у зв’язку з майновою, расовою, культурною, соціальною нерівністю.

Список використаної літератури

1. Бакуменко В. Д. Теоретичні та організаційні засади державного управління [Текст]: навч. посібник / В. Д. Бакуменко, П.І.Надолішній. — К.:Міленіум, 2003. — 256 с.

2. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України [Текст]. — 1996. — № 30.

3. Малиновський В. Я. Державне управління [Текст]: навч. посібн./ В. Я. Малиновський. — вид. 2-ге, доп. і перероб. — К.: Атіка, 2003. — 576 с.

4. Мельник А. Ф. Менеджмент державних установ і організацій [Текст]: навч. посібник / А. Ф. Мельник, А.Ю.Расіна, Н. М. Кривокульська / за ред. А. Ф. Мельник. — К.: ВД «Професіонал», 2006. — 464 с.

5. Піддубна Л.П.Соціальне управління [Текст]: / навч. посібник. К.: АМУ, 2005. — 134 с.

6. Соціальна економіка [Текст]: навч. посіб. / Кол. авт. О. О. Бєляєв, М. І. Диба, В. І. Кириленко та ін. — К.: КНЕУ, 2005. — 196 с.

7. Шевчук П.І. Соціальна політика. — Львів: Світ, 2003. — 400 с.