Механізм функціонування ринкової економіки

Вступ

Тема дипломної роботи «Механізм функціонування ринкової економіки».

В роботі пропонується розглянути наступні питання:

— Загальні положення ринкової економіки;

— Переваги і недоліки ринкової економіки;

— Основи теорії попиту та пропозиції;

— Особливості функціонування підприємства (фірми) в умовах ринку;

— Фактори виробництва;

— Виробнича функція;

— Економічні суб'єкти ринкової економіки;

— Кругообіг ресурсів, товарів і доходу в ринковій економіці;

— Класичний та кейнсіанський підходи до економічної моделі;

— Приклади практичного використання теоретичних положень ринкової економіки.

Економіка України впродовж останніх п’ятдесяти років випробувала і випробовує постійні зміни — спочатку як елемент загальносоюзної адміністративної командної системи господарювання, а з 1991 р. — в умовах самостійного формування і функціонування народногосподарського механізму. Розглянутий період характеризувався складними економічними процесами, які відзначаються не завжди ефективними результатами порівняно з іншими країнами світу — як капіталістичними, так і соціалістичної орієнтації. Внаслідок неефективного менеджменту та недостатнього усвідомлення стратегічної мети розвитку економіка країни продовжує знаходитися в умовах системної кризи, яка підсилюється зростаючою енергетичною кризою. Характерним є хронічне відставання від середньосвітового розвитку.

За останні роки вийшла друком значна кількість монографічної та навчальної літератури, присвяченої теоретичним та практичним проблемам функціонування економіки України на сучасному етапі. Український читач мав можливість ознайомитися з працями таких авторів, як В. Гєєць, М. Павловський, В. Ющенко, В. Лисицький, Ю. Пахомов, А. Гальчинський, Є. Гайдар та ін. Однак через значну динаміку подій в економічному житті, постійне накопичення вітчизняного та закордонного досвіду відчувається певний дефіцит узагальнюючої літератури із вказаної тематики, особливо враховуючи зростаючий попит на таку літературу з боку магістрантів, аспірантів і практиків.

Мета роботи — ознайомитися більш досконально з принципами та теорією ринкової економіки на практичних прикладах.

1. Переваги і недоліки ринкової економіки

Щоб зрозуміти, як функціонує ринкова система, слід відповісти на п’ять фундаментальних питань:

1. Скільки слід виробляти? Яку частину із вироблених ресурсів потрібно використовувати у виробничому процесі?

2. Що слід виробляти, щоб найповніше задовольняти матеріальні потреби суспільства?

3. Як цю продукцію слід виготовляти? Як повинно бути організоване виробництво і яку технологію слід використовувати?

4. Хто повинен одержувати цю продукцію? Як вона повинна розподілятися між окремими споживачами?

5. Чи здатна система пристосуватися до змін? Чи може система забезпечити необхідне користування із змінами в споживчому попиті, в поставках ресурсів і технології виробництва?

Ці п’ять питань не мали б сенсу, якби не було протиріччя між «безмежними потребами» і «обмеженістю ресурсів».

Оскільки підприємство керується мотивами одержання прибутку і недопущення збитків, то можна зробити висновок, що вироблятися будуть лише ті товари, виробництво яких може забезпечувати прибуток, а ті товари, виробництво яких принесе збитки, вироблятися не буде.

А це визначається двома параметрами:

1) загальним доходом, який фірма одержує від продажу свого продукту;

2) загальними витратами на його виробництво.

З точки зору підприємств, вони зовсім не вільні виробляти те, що вони хочуть. Споживчі рішення про попит, що зумовлюють прибутковість одних товарів і збитковість інших, обмежують вільний вибір фірм при вирішенні питання про те, що виробляти. Підприємства повинні узгоджувати свій вибір продукту для виробництва з вибором споживача, інакше вони можуть зазнати збитків або навіть збанкрутіти.

Це справедливо також і по відношенню до постачальників ресурсів. Адже попит на тонкий лист і автомобілебудівників існує тільки тому, що є попит на автомобілі.

В більш загальному плані очевидно, що в намаганні максимізувати дохід від продажу своїх людських і матеріальних ресурсів постачальники ресурсів вимушені діяти згідно з вимогами ринкової системи і робити свій вибір керуючись споживчим попитом.

Організація виробництва відповідає на три питання:

1) як повинні розподілятися ресурси між окремими галузями?

2) які саме фірми повинні здійснювати виробництво у кожній галузі?

3) які комбінації ресурсів, яку технологію повинна приймати кожна фірма?

Ринкова система спрямовує ресурси тільки в ті галузі, на продукти яких споживачі пред’являють достатньо високий попит, щоб їх виробництво було прибутковим. В конкурентній ринковій економіці виробництво здійснюють лише ті фірми, які намагаються і здатні використовувати економічно найбільш ефективні технології виробництва.

Щодо розподілу загального обсягу продукції, то будь-який продукт розподіляється між споживачами на основі їх здатності і бажання заплатити за нього діючу ринкову ціну. А від чого залежить ця здатність і бажання? Від доходу. Необхідно підкреслити, що ринковій системі як механізму розподілу суспільного продукту не властиві будь-які етичні принципи. Ті домогосподарства, яким вдалося накопичити більшу кількість матеріальних ресурсів по спадщині, в результаті тяжкої праці і бережливості, шляхом використання ділової кмітливості або шляхом обману, одержують великі доходи і, таким чином, розпоряджаються більшими частками суспільного продукту. Інші, що постачають на ринок некваліфіковані і порівняно малопродуктивні трудові ресурси в обмін на низьку заробітну плату, одержують незначні грошові доходи і відповідно невеликі частки національного продукту.

Переваги ринкової економіки:

1) ефективний розподіл ресурсів — ринок спрямовує ресурси на виробництво необхідних суспільству товарів;

2) можливість його успішного функціонування при наявності досить обмеженої інформації - достатньо мати дані про ціну та витрати на виробництво. Наприклад, фермеру, що займається виробництвом молока, не потрібно знати, скільки інших фермерів вирощують корів молочної породи, скільки споживають молока діти, скільки грошей витрачають на молоко, а не на цукор. Йому достатньо інформації про ціни на молоко і на корма, про витрати на різні породи тварин, електроенергію, робочу силу. Маючи таку інформацію, фермер зможе виробляти приблизно ту кількість молока, яка необхідна для споживачів;

3) гнучкість, здатність швидко пристосовуватись до змін, що відбуваються. Так, коли в 1973 р. різко підвищились ціни на енергоносії, ринок відповів на це розробкою альтернативних джерел енергії, впровадженням ресурсозберігаючих технологій, введенням режиму жорсткої економії енергоресурсів;

4) оптимальне використання НТП. Намагаючись отримати максимально високий прибуток, товаровиробники йдуть на ризик, впроваджують найновіші технології, що дозволяє їм мати тимчасові переваги перед конкурентами;

5) свобода вибору дій споживачів і підприємців. Вони незалежні в прийнятті своїх рішень, в укладанні різних угод, наймі робочої сили і т. ін.

Негативні сторони ринкової економіки:

— не сприяє збереженню невідтворюваних ресурсів;

— не має економічного механізму захисту оточуючого середовища; тільки законодавчі акти можуть примусити підприємців вкладати засоби в створення різного роду економічно чистих виробництв;

— не може регулювати використання ресурсів, що належать усьому людству, наприклад, рибних багатств океану;

— в умовах ринку ігноруються потенційно негативні наслідки рішень, що приймаються. Особливо це стосується охорони довкілля і раціонального використання корисних копалин;

— не створює стимули для виробництва товарів та послуг колективного використання (дороги, дамби, транспорт загального використання, освіта, охорона здоров’я і т. ін.);

— не забезпечує фундаментальних досліджень;

— ринок орієнтований не на виробництво соціально-необхідних товарів, а на задоволення запитів тих, хто має гроші.

Рішення перелічених вище задач бере на себе держава.

2. Основи теорії попиту та пропозиції

В ринковій економіці ніхто — ні одна особа і ні одна організація — не несе відповідальності за рішення економічних проблем. Разом з цим, мільйони підприємств і споживачів зайняті добровільним торговим обміном, при цьому їх цілі невидимо координує система цін та ринків.

Мільйони людей з власної волі, без директив з центру і без генерального плану виробляють тисячі різноманітних товарів.

Ринкова система підпорядковується своїй внутрішній логіці. Вона працює безперебійно. Без центрального планування і попередніх розрахунків ринок розв’язує задачу, яку і сьогодні не в змозі вирішити навіть самий потужний суперкомп’ютер — задача з мільйоном змінних та рівнянь. Ринок ніхто не проектував, але він, однак, відмінно функціонує.

Найбільш яскравим прикладом ефективності ринкової економіки може бути Західна Німеччина після Другої світової війни. В 1947 р. виробництво і споживання там впали до найнижчого рівня. Цей спад неможливо було віднести на рахунок збитків від бомбувань або репарацій. Було зрозуміло, що за цим стоїть параліч ринкового механізму. Контроль над цінами і надмірне втручання уряду підірвали ринок. Гроші втратили будь-яку цінність. Заводи та фабрики закривалися внаслідок відсутності матеріалів: потяги не ходили внаслідок недостачі вугілля; видобуток вугілля зупинився, тому що шахтарі були голодні; шахтарям не було чого їсти, тому що селяни не хотіли продавати продукти за гроші, оскільки за них нічого не можна було купити. Ринок не працював. Люди не могли купувати те, що вони виробляли, за цінами вільного ринку.

В 1948 р. уряд звільнив ціни і ввів нову валюту, швидко поставивши на ноги ринковий механізм. У найкоротший термін виробництво та споживання набрало висоту. Багатьом це видавалося якимось економічним чудом, але насправді відродження було результатом безперебійно працюючого ринкового механізму.

Історія не один раз показувала, що, коли руйнується ринковий механізм, відбуваються економічні і політичні кризи.

Ринок — це механізм, завдяки якому покупці і продавці товару взаємодіють для визначення його ціни і кількості. Ціни становлять собою умови, за яких люди і фірми добровільно обмінюються різноманітними товарами. Якщо я погоджуюсь купити у дилера ноутбук за 10 000 грн., то це означає, що для мене це обладнання коштує дорожче 10 000 грн., а для дилера 10 000 грн. дорожче цього ноутбука. Крім цього, ціни служать сигналами, які посилають виробникам і споживачам. Якщо споживачі хочуть більше товару, скажімо, бензину для заправки своїх автомобілів, то попит на бензин підвищується. Виявивши, що запаси бензину знижуються, нафтові фірми піднімають на нього ціну для раціоналізації свого обмеженого запасу. А більш висока ціна буде стимулом для збільшення нафтопереробки. Врівноважуючи всі сили, що діють на економіку, ринок встановлює рівновагу попиту та пропозиції.

Основними мікроекономічними показниками є ціна і кількість виробленої продукції. Ціна встановлюється під впливом попиту та пропозиції. Ці категорії мають важливе значення як на макро-, так і на мікрорівні.

Попит характеризує кількість товарів і послуг, які бажають і можуть придбати покупці для задоволення своїх потреб при певній ціні. Чим нижча ціна на продукт, тим вищий буде на нього попит, і навпаки. Це — закон попиту. На попит діють різні фактори:

а) смак (одні віддають перевагу рослинному маслу, інші - маргарину, треті - тваринному маслу);

б) дохід споживачів (чим вищий дохід, тим більше витрачають на товари та послуги). Встановлено також, що розрізняють товари, на які попит зростає і на які падає у міру зростання доходу;

в) ціна на товарозамінники (якщо, наприклад, ціна на рослинне масло підвищиться, то зросте попит на маргарин);

г) кількість покупців (чим їх більше, тим вище попит);

д) очікування (якщо люди вважають, що ціни зростуть, то вони підвищують свій попит, щоб у майбутньому не втратити на підвищених витратах).

Відповідно, якщо змінюються ці фактори, то змінюється положення і кривої попиту — вона зміщується вправо, якщо споживачі хочуть купити більше товару, або зміщується вліво, коли його хочуть придбати менше.

Пропозиція — це кількість продукції, яку товаровиробники хочуть і можуть продати за певною ціною і у певний період. Чим більша ціна, тим більша пропозиція. Це — закон пропозиції. На пропозицію впливають не лише ціна, але і ряд інших факторів:

а) технологія виробництва (якщо вводиться більш досконала техніка або технологія, то знижуються витрати і випускається більше продукції);

б) ціна на фактори виробництва (при зниженні цін на добрива, насіння і т. ін. зменшуються витрати, що призводять до збільшення виготовленої продукції);

в) кількість товаровиробників (чим більше їх, тим більша пропозиція товарів);

г) податки та дотації (підвищення податків знижує пропозицію, а дотації призводять до розширення виробництва).

Вплив цих факторів видозмінює криву пропозиції - вона зміщується вправо при зростанні пропозиції та вліво при зменшенні пропозиції.

На рисунку 1 зображений графік, що ілюструє встановлення ціни ринкової рівноваги. Остання має місце в точці перетину ліній попиту та пропозиції. Будь-яку іншу ціну, крім ціни рівноваги (Ц_р), конкуренція робить нестійкою. Надлишковий попит, або дефіцит, відповідний цінам нижче ціни рівноваги, підказує конкуруючим один з одним продавцям, що їм необхідно запропонувати більш високу ціну, якщо вони не хочуть залишитися без продукту.

Рис. 1 — Встановлення ринкової рівноваги Ціна, що зростає, спонукає фірми до перерозподілу ресурсів на користь виробництва даного товару, витісняє деяких споживачів з ринку. Ці акти ринкового пристосування ілюструються на рисунку 1 стрілками, направленими вгору вздовж ліній попиту та пропозиції.

Надлишкова пропозиція, або надлишок продукції, що виникає при цінах вищих ціни рівноваги спонукає конкуруючих один з одним продавців знижувати ціни, щоб позбавитись від зайвих запасів.

Ціни, що знижуються, підказують фірмам, що необхідно скорочувати ресурси, які витрачаються на виробництво даної продукції, залучають на ринок додаткових покупців.

Зміна факторів, що визначають попит або пропозицію, призводить до переміщення кривих попиту та пропозиції. Зміни в споживчих смаках, доходах, цінах взаємопов'язаних товарів, очікування споживачів, а також кількість споживачів на ринку — все це буде викликати переміщення кривої попиту. Зміна в будь-якому з факторів, що впливають на витрати продавця, наприклад, в технології виробництва або в цінах ресурсів, у величині податків або дотацій, призводить до певних зсувів лінії пропозиції.

Згідно з законом попиту споживачі при зниженні ціни купують більшу кількість продукції. Однак ступінь реакції споживачів на зміну ціни може значно варіювати від продукту до продукту. Як правило, реакція споживачів щодо однієї і тієї ж продукції суттєво варіює при зміні цін в різних межах.

Ступінь чутливості споживачів до змін ціни продукції вимірюється з використанням концепції цінової еластичності (рисунок 2). Для попиту на деякі продукти характерна відносна чутливість споживачів до змін цін: невелика зміна в ціні призводить до значних змін в кількості продукції, що купується. Попит на такі продукти прийнято називати еластичним. Щодо інших продуктів, то споживачі відносно не чутливі до змін ціни на них, в результаті істотна зміна ціни призводить лише до невеликої зміни в кількості покупок. У таких випадках попит вважається нееластичним.

Рис. 2 — Цінова еластичність попиту Для визначення того, наскільки попит є еластичним, розраховують коефіцієнт еластичності попиту (Е_п):

Е_п = (1)

де ?К = - процентна зміна кількості продукції, на яку є попит: ?Ц = - процентна зміна ціни.

Ціновий коефіцієнт еластичності попиту завжди має від'ємне значення. Наприклад, якщо ціна знижується, то кількість продукції, що користується попитом, зростає. Це означає, що чисельник у формулі (1) додатній, а знаменник — від'ємний. Навпаки, у випадку зростання ціни чисельник — від'ємний, а знаменник — додатня величина, що знову дає від'ємне значення коефіцієнта еластичності. В практиці прийнято рахувати коефіцієнт еластичності величиною додатньою.

Попит вважається еластичним, якщо дана відсоткова зміна ціни призводить до більшої відсоткової зміни кількості продукції, що користується попитом. Коли попит еластичний, коефіцієнт еластичності більше одиниці. Якщо дана відсоткова зміна ціни супроводжується відносно меншою кількістю продукції, що користується попитом, попит є нееластичним. При нееластичному попиті коефіцієнт еластичності завжди менше одиниці. Між еластичним і нееластичним попитом виникає гранична ситуація, коли відсоткова зміна ціни і подальша відсоткова зміна кількості продукції, що користується попитом, виявляється рівними за величиною. Цей специфічний випадок називається одиничною еластичністю, оскільки Е_п = 1,0.

Слід підкреслити, що, кажучи про «нееластичний» попит, не мають на увазі абсолютну нечутливість споживачів до змін цін. Термін «зовсім нееластичний попит» означає крайній випадок. Коли зміна ціни не призводить ні до якої зміни кількості продукції, що користується попитом. Прикладом може служити попит хворих гострою формою діабету на інсулін або ж попит наркоманів на героїн. І навпаки, коли економісти кажуть про «еластичний» попит, вони не мають на увазі, що споживачі абсолютно чутливі до зміни ціни. У крайньому випадку, при якому найменше зниження ціни спонукає покупців збільшити покупки від нуля до межі своїх можливостей, можна говорити, що попит є зовсім еластичним.

Найпростіший спосіб перевірити еластичний чи нееластичний є попит — це визначити, що діється із загальною виручкою, або грошовими надходженнями, — які є сукупними витратами з точки зору споживачів у разі зміни ціни продукції.

Якщо попит еластичний, зменшення ціни призводить до збільшення загальної виручки, тому що навіть при меншій ціні, що сплачується за одиницю продукції, приріст продажів виявляється більшим, що є достатнім для компенсації втрат від зниження ціни (рисунок 3).

Рис. 3 — Еластичність та загальна виручка: аb — зона виручки, де попит еластичний; be — зона виручки, де попит нееластичний Якщо попит еластичний, то підвищення ціни призводить до зменшення загальної виручки, тому що приріст загальної виручки, викликаний підвищенням ціни одиниці продукції, менший, ніж втрата виручки, пов’язана з паралельним скороченням продаж. Отже, якщо попит еластичний, зміна ціни викликає зміну загальної виручки у протилежному випадку.

Якщо попит нееластичний, зменшення ціни призводить до зменшення загальної виручки. Невелике розширення продаж, яке відбувається у цілому, виявляється недостатнім для компенсації зниження виручки, яка отримується з кожної одиниці, так що в кінцевому підсумку загальна виручка зменшується. Якщо попит нееластичний, зростання ціни призводить до збільшення загальної виручки. Таким чином, якщо попит нееластичний, зміна ціни викликає зміну загальної виручки у тому ж напрямку.

Виділяють дві основні властивості еластичності. По-перше, еластичність, як правило, варіює залежно від цінового інтервалу, що обирається з таблиці даних або на кривій попиту. Еластичність виявляється більш значимою у верхньому лівому кутку графіка порівняно з правим нижнім. По суті, — це наслідок арифметичних властивостей одиниць виміру еластичності.

Дійсно, у лівому верхньому кутку відсоткова зміна кількості продукції, зазвичай, досить велика, оскільки мала висхідна кількість, від якої ведеться розрахунок. Аналогічним чином зміна ціни в цій частині графіка, зазвичай, невелика, оскільки велика висхідна ціна, порівняно з якою підраховується відсоток зміни. Відносно велика відсоткова зміна кількості продукції, поділена на відносно невелику зміну в ціні, дає в результаті еластичний попит. Стосовно правої нижньої частини кривої попиту справедливо обернене твердження. Тут відсоткова зміна кількості продукції, як правило, невелика, оскільки велика висхідна кількість, від якої ведеться відлік відсоткової зміни. Аналогічно відсоткова зміна ціни тут, як правило, більша, оскільки мала висхідна ціна, відносно якої підраховується зміна ціни. Невелика відсоткова зміна кількості, поділена на відносно невелику відсоткову зміну якості, дасть у результаті нееластичний попит.

Друга властивість цінової еластичності попиту полягає у тому, що зовнішній вигляд графіка, а саме — нахил кривої попиту, не може служити надійною основою для визначення еластичності останнього. Нахил кривої попиту — її пологість і крутизна — залежить від абсолютних змін ціни і кількості продукції, тоді як теорія еластичності має справу з відносними та відсотковими змінами ціни і кількості продукції, що розташована на прямолінійній кривій попиту.

Виділяють такі фактори цінової еластичності попиту:

1. Замінність. Чим більше гарних замінників даного продукту пропонується споживачу, тим еластичніше буває попит на нього. Якщо один з конкуруючих продавців пшениці або кукурудзи підвищить ціну, покупці переорієнтуються на легкодоступні замінники, що пропонуються його численними суперниками. Іншим вкрай нееластичним випадком є, скажімо, попит діабетиків на інсулін, без сумніву, вкрай нееластичний.

2. Питома вага в доході споживача. Чим важливіше місце займає продукт в бюджеті споживача при інших однакових умовах, тим вища еластичність попиту на нього.

3. Предмети розкоші та предмети першої необхідності Попит на предмети першої необхідності, зазвичай, є нееластичним; попит на предмети розкоші, зазвичай, еластичний. Хліб і електроенергія загальновизнані як предмети першої необхідності. Підвищення цін не призводить до істотного скорочення споживання хліба чи електроенергії для освітлення і інших побутових цілей.

В таблиці 1 представлена цінова еластичність попиту на деякі товари та послуги.

Попит на сіль, зазвичай, є вкрай нееластичним з кількох причин. Це предмет першої необхідності; несолона їжа змушує бажати кращого. Гарних замінників солі мало. І, на кінець, сіль займає дуже незначне місце в сімейному бюджеті.

Таблиця 1 — Цінова еластичність попиту на деякі товари та послуги

4. Фактор часу. Попит на продукцію (товари, послуги) тим еластичніший, чим довший період часу для прийняття рішення. Якщо ціна на продукт зростає, потрібен час, щоб спробувати інші продукти, поки ми не впевнимося в їх придатності. Спеціальні дослідження показали, що «довготермінова» еластичність попиту, наприклад, на залізничні квитки майже в 3 рази перевищує його «короткотермінову» еластичність. Точніше, короткотермінова реакція пасажирів (що визначається безпосередньо в момент зміни ціни квитків) нееластична і дорівнює 0,68. Навпаки довготермінова реакція (що визначається за чотирирічний період) еластична і дорівнює 1,84. Більш висока довготермінова еластичність пояснюється тим, що при наявності достатньої кількості часу потенційні пасажири залізничного транспорту отримують можливість прийняти необхідні рішення або стосовно зміни виду транспорту, або зміни місця роботи чи житла або про купівлю велосипеда, мотоцикла, автомобіля. Так що в короткотерміновому аспекті транспорт може отримати додатковий дохід, підвищивши ціни за проїзд, але він може програти в довготерміновій перспективі.

Загальний висновок: підвищення ціни, вигідне в короткотерміновому аспекті, може бути пов’язане з фінансовими труднощами фірми в довготерміновій перспективі.

Розглянемо приклади практичного застосування еластичності попиту.

Переговори про рівень зарплати.

Об'єднаний союз робітників автомобілебудування колись дійшов висновку, що керівництву автомобілебудівної промисловості слід підвищити зарплату робітникам і одночасно знизити ціни на автомобілі. Аргументуючи цей факт тим, що еластичність попиту на автомобілі дорівнює 4, профсоюз постановив, що зниження цін збільшить сумарну виручку від продаж і збереже або навіть підвищить прибутки виробників. Однак представник компанії «Форд мотор» запевняв, що згідно з дослідженням еластичність попиту на автомобілі варіює в межах від 0,5 до 1,5. Він доводив, що зниження цін згідно з цим призвело б до скорочення прибутків і, навіть, до збитків виробників. В наведеному прикладі еластичність попиту на автомобілі була центральним питанням у відношенні між робітниками і керівництвом в їх переговорах про рівень зарплати.

Небувалий врожай.

Дослідження показують, що попит на значну частину сільськогосподарської продукції вкрай нееластичний, приблизно 0,2 або 0,25. В силу цього підвищення виробництва сільськогосподарську продукцію завдяки сприятливим погодним умовам або зростанню ефективності виробництва одночасно знижує як ціни на сільськогосподарської продукції, так і сумарну (річну) виручку фермерів. Для фермерів як соціальної групи нееластичний попит на їх продукцію означає, що збір дуже великого врожаю може бути небажаним. Для політиків це означає, що підвищення доходів фермерів залежить від обмеження фермерського виробництва.

Автоматизація.

Характер впливу автоматизації, або швидкого технологічного прогресу, на рівень зайнятості частково залежить від еластичності попиту на виготовлений продукт. Припустимо, що фірма встановлює нове працезберігаюче обладнання і це призводить до скорочення, скажімо, 500 робітників. Припустимо також, що частина економії на витратах, отриманої за рахунок технологічного прогресу, передається споживачам шляхом зниження цін. Вплив зниження цін на обсяг продаж фірми, як і на кількість необхідної їй робочої сили, буде залежати від еластичності попиту на продукт. Еластичний попит міг би забезпечити таке розширення продаж, що деякі (усі або навіть більше ніж 500 робітників, які мають бути скорочені) були знову найняті фірмою. Нееластичність попиту означає, що лише небагато (або взагалі ніхто) зі звільнених робітників не можуть бути знову прийняті на роботу, оскільки приріст обсягу продаж і виробництва фірми буде невеликий.

Акцизний збір.

Вибираючи, які з товарів і послуг обкласти акцизом, уряд повинен брати до уваги еластичність попиту на них. Припустимо, що на будь-який продукт встановлюється податок в 1 грн., а обсяг продаж становить 10 000 од. Дохід від оподаткування, очевидно, дорівнює 10 000 грн. Тепер, якщо податок буде підвищений, скажімо, до 1,5 грн. і відповідно більш висока ціна призведе до скорочення продаж до 5000 од. внаслідок еластичності попиту, дохід від оподаткування впаде до 7500 грн. Підвищення податку на продукт, попит на який є еластичним, призводить до зниження доходу від оподаткування. Це змушує законодавців, встановлюючи акцизний збір, відшуковувати такі продукти, попит на які нееластичний, наприклад, алкогольні напої і цигарки.

Наркотики та вулична злочинність.

Той факт, що попит наркоманів на героїн вкрай нееластичний, створює певні проблеми для боротьби за дотримання законності. Звичний метод, який застосовується для скорочення споживання наркотиків, полягає в обмеженні його поставки в країну. Однак, що трапиться, коли така політика виявляється вдалою? При вкрай нееластичному попиті вулична ціна наркотиків різко підвищується, тоді як кількість спожитого героїну зменшується лише незначно. З точки зору продавців наркотиків це означає зростання доходів і прибутків, з точки зору наркоманів — збільшення сумарних витрат. Оскільки суттєва частина грошей, що витрачаються наркоманами, отримується зі злочинної діяльності - магазинних крадіжок, пограбувань, проституції, картярської гри, — кількість такого роду злочинів збільшується у міру зростання суми витрат наркоманів на наркотики. Тобто намагання правоохоронних органів поставити під контроль розповсюдження наркотиків може призвести до зростання кількості правопорушень, котрі здійснюються наркоманами.

Розрізняють також і еластичність пропозиції (Е_пр):

Е_пр = (2)

де К_пр — відсоткова зміна кількості продукції, що пропонується;

?Ц — відсоткова зміна ціни продукції.

Найважливішим фактором, який впливає на еластичність пропозиції, є проміжок часу, наявний у розпорядженні виробників, для того, щоб відреагувати на дану зміну ціни продукту.

Чим триваліший час, який є у розпорядженні виробника для того, щоб пристосуватися до даних змін ціни, тим більше змінюється обсяг виробництва і тим більше відповідно еластичність пропозиції. Це пояснюється тим, що реакція виробників на зростання ціни продукту А залежить від їх здатності перерозподіляти ресурси на користь виробництва продукту А за рахунок скорочення виробництва інших товарів. А перерозподіл ресурсів потребує часу: чим триваліший час, тим сильніша «рухливість» ресурсів. Таким чином, більше зміниться обсяг виробництва і вища буде еластичність пропозиції.

Аналізуючи вплив фактора часу на еластичність пропозиції, спеціалісти виділяють такі ринкові періоди: найкоротший, короткостроковий, довгостроковий.

Найкоротший ринковий період настільки малий, що виробники не встигають відреагувати на зміну попиту та ціни (рисунок 4, а). Крива пропозиції буде вкрай нееластичною (П_найкор).

Короткостроковий період. У межах короткострокового періоду виробничі потужності окремих виробників усієї галузі залишаються незмінними. Однак підприємства мають достатньо часу, щоб використати свої потужності більша або менша інтенсивно. Зростання виробництва, як реакція на можливе збільшення попиту, означає більш високу еластичність пропозиції, що показує пряма пропозиції короткого періоду П_кор на рисунку 4, б.

Довгостроковий період — достатньо тривалий, щоб підприємства (фірми) встигли вжити заходів щодо пристосування своїх ресурсів до вимог ситуації, що змінилася. Окремі підприємства можуть розширити (або скоротити) свої виробничі потужності, нові підприємства можуть увійти до складу галузі, а старі - залишити її. Крива пропозиції, яка зображена лінією П_довг, дає нову ціну довгострокової рівноваги Ц₁, дещо більш вищу, ніж початкова ціна на рисунку 4, а (що характерна для найкоротшого періоду). Тому виходимо з припущення, що досліджувана галузь є галуззю зі зростаючими витратами виробництва, тобто маючи на увазі, що розширення галузі призводить до зростання цін на ресурси, що споживаються в ній. Очікування того, що розширення галузі призведе до «зростаючих витрат» — справа досить звичайна і розумна.

У випадку з галуззю з постійними витратами виробництва крива довгострокової пропозиції була б вкрай еластичною, як показує лінія П_довг на рисунку 4, в. Нова ціна була б рівна початковій ціні на рисунку 4, а.

Розглянемо перехресну еластичність попиту і його еластичність за доходом. Формула перехресної еластичності попиту ідентична формулі простої цінової еластичності, з тією різницею, що потрібно взяти відношення відсоткової зміни обсягу споживання продукту X до відсоткової зміни ціни продукту Y:

Е_ху = (3)

а) найкоротший період

б) короткостроковий період в) довгостроковий період Рис. 4 — Еластичність пропозиції в різних ринкових періодах Якщо коефіцієнт відсоткової еластичності має додатній знак, тобто, коли кількість продукції, що запитується X, варіює в прямій залежності від зміни ціни продукту Y, то продукти X і Y є взаємозамінними товарами. Наприклад, зростання (падіння) ціни масла (Y) змушує споживачів купувати більше (менше) маргарину (X). Чим більше додатній коефіцієнт, тим більший ступінь залежності даних товарів.

Якщо коефіцієнт перехресної еластичності має від'ємне значення, то продукти X і Y йдуть «в комплекті» і є взаємодоповнюючими товарами. Так, зростання (падіння) ціни фотоапаратів призводить до скорочення (збільшення) кількості купленої фотоплівки. Чим більша величина від'ємного коефіцієнта, тим більша взаємодоповненість двох даних товарів.

Нульовий або майже нульовий коефіцієнт свідчить про те, що два продукти не пов’язані між собою або є незалежними товарами. Наприклад, навряд чи варто очікувати, що зміна ціни масла здійснить якийсь помітний вплив на кількість купленої фотоплівки.

Концепція еластичності попиту за доходом (Е_дох) дозволяє виміряти відсоткову зміну кількості запитуваної продукції, яка викликана тією чи іншою відсотковою зміною доходу споживача:

Е_дох = (4)

Для більшості товарів коефіцієнт еластичності за доходом має додатній знак. Від'ємне значення Е_дох вказує на те, що мова йде про товар нижчої категорії (маргарин, картопля, капуста, автобусні квитки).

3. Особливості функціонування підприємства в умовах ринку

В ринковій економіці рішення про те, що виробляти, скільки та за якою ціною приймає сам виробник згідно з вимогами ринкового попиту та пропозиції. В неринковій економіці таке рішення приймає бюрократичний орган державного управління. При цьому послідовність процедури включає в себе техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) утворення підприємства, проектування з визначенням бюджетної (кошторисної) вартості і термінів будівництва з наступним рішенням про надання підприємству необхідних централізовано розподілених засобів (виробничих благ). Таким чином, в неринковій економіці виробник має в своєму розпорядженні необхідні йому виробничі блага в готовому вигляді з самого початку. В ринковій же економіці підприємцю необхідно ці виробничі блага (грошові ресурси) одержати за відповідну платню. Інакше кажучи, в ринковій економіці грошові засоби стають товаром і привласнюють при цьому ціну, що має назву процент на капітал. Розмір процента, або ціна грошей, що стали капіталом, визначається законом відповідності попиту та пропозиції: багато грошей — вони «дешеві» (тобто процент невисокий), мало грошей — вони дорогі (процент високий).

Якби підприємець мав у своєму розпорядженні з самого початку потрібні йому виробничі блага, то і в умовах ринкового господарства виробництво здійснювалося б без усякого процента. В неринковому господарстві процента, як самостійного явища вартості не існує

При цьому під ставкою процента розуміють вартість грошей з урахуванням доходу майбутнього періоду часу. Скажімо, якщо у вас є 1 грн. і ви поклали її в банк, то ви одержуєте процент. Якщо ставку процента визначити через «е» то цінність 1 грн. через один рік становитиме (1 + е), через два роки — (1 + е)², через п років — (1 + e)ⁿ. Якщо ви хочете мати у банку 1 грн. через один рік, то повинні покласти у банк сьогодні (1 + є)^-1 грн. Якщо ви хочете мати 1 грн. через два роки, то повинні сьогодні покласти в банк (1 + е)^-2 і т.д. Тобто 1 грн. сьогодні коштує більше, ніж 1 грн. завтра.

Яку ставку процента повинна використовувати фірма? Компанія, подібно приватній особі, має свої міркування: тримати свої гроші в банку і одержувати процент або брати гроші в борг і сплачувати цей процент. Якщо компанія відчуває нестачу грошей, вона повинна використовувати більш високу ставку процента, і навпаки. Більшість компаній також підвищують ставку процента, і навпаки. Компанії також підвищують ставку процента, щоб застрахуватися від ризику, пов’язаного з використанням грошей для ненадійних інвестицій, через податки та з інших причин.

Величина процента дорівнює підприємницькому прибутку «останнього» підприємця, тобто останнього з тих, хто може одержати кредит при заданих ціні і пропозиції. Це той підприємець, який очікує в разі успіху одержати прибуток, який повинен бути достатнім лише на виплату процента.

«Процент — це дивний насос, що відкачує блага із підприємницького прибутку та формулює з них потік грошових засобів. Процент є наслідком своєрідного устрою приватногосподарської організації. Він являє собою мовби «стружки», яка виникає від тертя планів підприємця по шкарубкій поверхні діючих відношень власності. Процент на капітал — це елемент ціни купівельної сили, що дозволяє встановлювати свою владу (панування) над виробничими благами.

Як стверджує німецький економіст И. Шумпетер [127], не завжди підприємницький прибуток народжує процент. Це відбувається лише там, де засоби виробництва, необхідні для реалізації планів підприємця, знаходяться у власності інших господарських суб'єктів, які не беруть участі у планах першого. Таким чином, в основі ефективного функціонування підприємницької фірми (підприємства) в умовах ринкової економіки лежить конкуренція, яка виключає монопольні структури.

Капітал ніколи не буває вільним. Звідси витікає, що ринок можливий тільки в тому разі, коли гроші є дефіцитним товаром.

Перехід до ринкової економіки викликає кардинальні зміни орієнтирів в діяльності підприємств. У підприємства повинні бути тільки економічні цілі - підвищення ефективності виробництва, максимізація прибутку в довгостроковій перспективі, завоювання нових ринків. Суттєво підвищується відповідальність за стан справ і повноваження підрозділів підприємства.

Відмова від централізованого плану різко підвищує роль внутрішньовиробничого планування, розробки стратегії та тактики поведінки підприємства на ринку. Все це потребує зусиль всіх економічних служб, підрозділів по збуту та маркетингу, прогнозування і розробки стратегії розвитку, підвищення рівня внутрішньої організації виробництва і, разом з тим, нової якості кадрів керівників, швидкої реорганізації системи економічної освіти для наближення її до практичних потреб.

Майбутнє багатство (благополуччя) колективу підприємства прямо пов’язане з майбутнім рухом готівки до проекту, прийнятого до виконання. Людина заощаджує тільки тому, що існує для цього мотив. Стимулом є те, що майбутнє споживання стає більш привабливим (більш цінним), ніж сьогоднішнє споживання. Недоліком всіх наших економічних реформ та експериментів була їх нездатність забезпечити такий стимул. Нагорода для сьогоднішнього зберігання і таким чином перенесення споживання на майбутнє забезпечується ринком капіталу і, головним чином, ставкою (нормою) процента.

Схема функціонування підприємницької фірми в умовах ринкової економіки зображена на рисунку 5. Підприємницька фірма являє собою об'єкт, який вступає в економічні зв’язки з метою здійснення функцій фінансування, інвестування, виробництва та реалізації продукції. Фірма повинна придбати фонди основного капіталу у інвесторів чи кредиторів (власників капіталу), здійснити інвестиції, одержати від них прибуток і з нього періодично сплачувати відповідний процент. Одержані фірмою грошові засоби можуть бути двох типів: позичені або акціонерні. Акціонери купують акції сподіваючись одержати прибуток на вкладені кошти. Цей прибуток на акціонерний капітал називається дивіденди.

Рис. 5 — Схема функціонування підприємницької фірми Кредитори (банки) надають фірмі гроші у вигляді позики, без придбання права власності на майно фірми. Фірма зобов’язана повернути кредиторам прибуток на наданий ними капітал у вигляді процента. Сама фірма не є власником капіталу. Вона тільки використовує капітал, наданий акціонерами та кредиторами (банками). Тому менеджери фірм є тільки уповноваженими їх власників — акціонерів та кредиторів (банків). Рішення стосовно інвестицій по різних проектах повинні прийматися не тільки з точки зору фірми, але також з точки зору одержання максимального прибутку інвесторами. Великі організації намагаються наймати професійних менеджерів, які володіють тільки незначною часткою акцій фірми. При цьому функції управління відокремлені від вкладників капіталу (власників фірми).

4. Фактори виробництва. Виробнича функція

Основні фактори виробництва — земля, інші природні ресурси; праця і капітал.

Під землею розуміють не тільки безпосередньо саму землю, але й сировину, що видобувається із надр або «знімається» з землі, наприклад, бавовна.

Праця трактується як послуги всіх працюючих, включаючи робітників, підприємців, управляючих і керівників фірм. Найважливішим елементом цього ринку є біржа праці, де формується попит на робочу силу і її пропозиція.

Капітал являє собою засоби виробництва, будівлі, споруди, верстати, обладнання, а також грошові засоби, необхідні для придбання засобів виробництва. Часто до капіталу відноситься і підприємницький талант людини, що приймає економічно обґрунтовані рішення, беручи на себе ризик, впроваджуючи нову техніку, технологію, нові товари.

Як показує світовий досвід тільки близько 5−10% працездатного населення спроможне займатися підприємництвом. При виділенні підприємницьких здібностей в самостійний ресурс ринкової економіки розрізняють чотири взаємопов'язані функції підприємця:

1) підприємець бере на себе ініціативу об'єднання ресурсів землі, капіталу і праці в єдиний процес виробництва товарів та послуг. Виконуючи роль свічки запалювання і каталізатора, підприємець є одночасно рушійною силою виробництва і посередником, що забезпечує здійснення процесу, який обіцяє виявитися прибутковою справою;

2) підприємець бере на себе важке завдання прийняття нестандартних рішень в процесі ведення бізнесу;

3) підприємець — це новатор, особа, що намагається впроваджувати на комерційній основі нові продукти, нові технології і навіть нові форми бізнесу;

4) підприємець — людина, що йде на ризик. В капіталістичній системі підприємцю прибуток не гарантований. Підприємець ризикує не тільки своїм часом, працею і діловою репутацією, але також вкладеними грошима — власними і своїх компаньйонів та акціонерів.

Для оцінки впливу факторів виробництва на обсяги випуску продукції (послуг) часто використовують виробничу функцію. Виробнича функція — це технологічний взаємозв'язок між будь-якими виробничими затратами (або затратами факторів виробництва) і обсягами продукції, яку можна виготовити за їх допомогою. Найпростішою виробничою функцією є двофакторна функція Кобба-Дугласа:

У = cK^aL^?,

де У — результат виробничої діяльності - як правило обсяг кінцевого продукту;

с, ?, ? - коефіцієнти;

К — затрати капіталу;

L — затрати праці.

Для урахування впливу технічного прогресу використовуються різні модифікації виробничої функції, зокрема з особливим множником технічного прогресу:

У = cK^aL^?e^?,

де е — основа натурального логарифма; ? - коефіцієнт; t — час.

Аналіз виконаємо на прикладі виробничої функції, яку отримали для умов Лотарінгського залізорудного басейну за 17 років:

а) для умов зростання і незмінних обсягів виробництва:

Q_t =

де Q_t — обсяг виробництва в t-му році, млн. т;

L — кількість відпрацьованих людино-днів;

К — капітал, використаний в t-му році, млн. франків.

Економічне значення виробничої функції.

Візьмемо функцію

Q_t = (5)

Продиференціюємо рівняння (5) і отримаємо:

(6)

Проаналізуємо дане рівняння (6). Якщо кількість відпрацьованих людино-днів, а також розмір використаного капіталу залишати незмінним, то при? t = 1 отримаємо, що: = 0,047, тобто виробництво буде зростати на 4,7% за рік за рахунок інших факторів.

Якщо прийняти незмінним обсяг виробництва продукції, тобто при =0, отримаємо (?t = 1), що: 0,047

?t = -0,67 -0,48 (7)

Як видно, збільшення виробництва внаслідок впливу інших факторів (4,7% за рік) буде компенсовано або зменшенням кількості відпрацьованих людино-змін, або за рахунок зменшення витрат капіталу.

Приймемо в рівнянні (7) незмінними витрати капіталу. Тоді річне зменшення кількості відпрацьованих людино-змін буде -100 = = 7% за рік.

При незмінних затратах праці затрати капіталу зменшаться на -100 = = 9,8% за рік.

Рівняння (5) ми можемо перетворити і отримати залежність продуктивності праці (П_п) від затрат факторів виробництва:

П_п = =0,404 (8)

Продиференціюємо рівняння (8), отримаємо:

(9)

Проаналізуємо рівняння (9). Припустимо, що ми плануємо забезпечити щорічне зростання продуктивності праці 5% за рік. В цьому випадку ?t = 1:

= (10)

Прийнявши в рівнянні (10) незмінними затрати капіталу, отримаємо, що затрати при цьому зменшуються на 100- 0,9%.

Із рівняння (6) отримаємо, що обсяг виробництва в цьому випадку збільшується на: =0,67 (-0,009 + 0 + 0,047= -0,006+0,047=0,042 (або 4,1%).

Прийнявши в рівнянні (10) незмінними затрати праці, можна визначити, як при цьому змінюються затрати капіталу.

Ефективність використання капіталу може бути досліджена аналогічним шляхом ділення щорічного обсягу виробництва продукції на щорічно інвестований капітал:

Ф_В= (11)

або після диференціювання:

?К= = 0,67−0_;52₊ 0,047?t.

Розглянемо також приклад дослідження виробничої функції з використанням теорії споживчої поведінки.

Як було показано вище, виробнича функція довгострокового періоду відображає взаємозв'язок усіх відомих ресурсів і максимальну кількість продукції, котру може виробити фірма при використанні визначеного сполучення ресурсів. Якщо припустити, що фірма використовує лише два ресурси — працю і капітал, — то виробничу функцію можна представити в такому вигляді (таблиця 2).

Таблиця 2 — Двофакторна виробнича функція

Дана виробнича функція показує, що фірма, використовуючи наприклад, 3 одиниці праці і 4 одиниці капіталу, виготовляє 35 одиниць продукції, а використовуючи 6 одиниць капіталу і 4 одиниці праці - 47 одиниць продукції і т. ін. То при якому сполученні капіталу і праці, фірма буде отримувати, максимальний прибуток? Якого співвідношення ресурсів повинна добиватися фірма, щоб затрати були мінімальні?

Розглянемо рішення цієї задачі в такій послідовності. Спочатку побудуємо лінії рівного випуску продукції. Якщо уважно роздивитися таблицю, де подається виробнича функція, то можна помітити, що фірма при різних співвідношеннях ресурсів (в нашому випадку — праці і капіталу) виробляє однакову кількість продукції. Так, 24 одиниці продукції фірма може виробляти, якщо вона наймає либонь 1 одиницю праці і 6 одиниць капіталу, либонь 2 одиниці праці і З одиниці капіталу, чи 3 одиниці праці і 2 одиниці капіталу, чи 6 одиниць праці і 1 одиницю капіталу. Аналогічно можна прослідкувати співвідношення ресурсів при випуску 35 одиниць продукції.

Побудуємо графік рівного випуску продукції: по горизонталі відкладемо кількість одиниць праці, а по вертикалі - капіталу і перенесемо всі точки, які відповідають випуску продукції рівному 24 одиницям (рисунок 6).

Рис. 6 — Графіки ліній рівного випуску продукції

Користуючись таблицею побудуємо лінії «а» і «в», які відповідають обсягу виробництв продукції 24 і 35 одиниць. Як видно з графіка, чим далі розміщена крива вгору і вправо від початку координат, тим вона відповідає більш високому обсягу продукції із збільшенням кількості введених ресурсів.

Для того, щоб виявити оптимальні витрати, потрібні дані про ціну ресурсів. Нехай одиниця праці коштує 200 грн., а одиниця капіталу — 300 грн. Тоді, якщо, наприклад, фірма вирішить витратити на ресурси, що вводяться, 1200 грн., то вона може придбати 2 одиниці капіталу і 3 одиниці праці: (2*300) +(3*200) = 1200 грн., або 6 одиниць праці і ні одної одиниці капіталу: (0 * 300) + (6 * 200) = 1200 грн., або 4 одиниці капіталу і ні одної одиниці праці: (4 * 300) + (0 * 200) = 1200 грн. З'єднавши ці точки, маємо пряму АВ. При незмінній ціні ресурсів, якщо фірма вирішила витратити на їх придбання іншу суму, скажімо, 600 грн., адекватна лінія рівних витрат має бути нижче (лінія CD, паралельна лінії АВ). А лінія MN відповідає затратам в 1800 грн.

Рис. 7 — Побудова ліній рівних витрат Для знаходження точки оптимальних затрат побудуємо два спільні графіки (рисунок 8). Якщо фірма збирається виробляти, скажімо, 24 одиниці продукції, то при даних цінах на ресурси, які вводяться, точка оптимальних (мінімальних) витрат буде там, де крива рівного випуску продукції (крива «а») торкається лінії рівних затрат (пряма АВ), в точці «е» (3 одиниці праці і 2 одиниці капіталу).

При незмінній ціні ресурсів, якщо фірма вирішила витратити на їхню купівлю іншу суму, припустимо, 600 грн., то адекватна лінія рівних витрат буде розташована нижче (це лінія CD, паралельна лінії АВ). Лінія MN відповідає витратам у 1800 грн. (див. рисунок 7).

Рис. 8 — Визначення точки оптимальних затрат фірми Якщо фірма хоче виробити 35 одиниць товару, то їй треба буде збільшити загальні затрати. Проводячи паралельно прямій АВ таку ж лінію рівних затрат, дотичну до лінії «b», отримаємо точку е₂, яка свідчить про комбінацію ресурсів з мінімальними затратами для даного обсягу виробництва (4 одиниці праці і 3 одиниці капіталу). При зміні ціни на ресурси кут нахилу лінії рівних за фат буде змінюватись (лінія «с»), а оптимальне поєднання ресурсів стане іншим. Припустимо, що ціна одиниці капіталу знизилася до 200 грн., а праці - зросла до 300 грн. Тоді фірмі вигідно використовувати більше одиниць капіталу і менше праці при затратах в 1200 грн. В цьому випадку співвідношення ресурсів з мінімальними затратами буде в точці е₃ (2 одиниці праці і 3 одиниці капіталу) для виробництва 24 одиниць продукції.