Прибуток від звичайної діяльності

ВСТУП Важливим фактором розвитку будь-якого підприємства є грошові надходження, що перевищують платежі підприємства. Від наявності або відсутності коштів буде в кінцевому підсумку залежати можливість функціонування підприємства, його конкурентоспроможність та фінансовий стан.

Основним джерелом грошових надходжень на підприємство є виручка від звичайної діяльності, яка залежить від галузі функціонування підприємства, обсягів його діяльності, впровадження науково-технічних розробок, а отже підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, покращення якості продукції. Прибуток являє собою кінцевий фінансовий результат господарської діяльності підприємства.

Керівнику будь-якого підприємства на практиці приходиться приймати безліч різноманітних управлінських рішень. Кожне прийняте рішення, що стосуються ціни, витрат підприємства, обсягу і структури реалізації продукції, в остаточному підсумку позначається на фінансових результатах підприємства, тому розробка методології управління прибутком на підприємстві на сьогодення є однім з найбільш гострих теоретичних і практичних завдань для фахівців в галузі економіки і фінансів.

Найважливішим завданням кожного господарюючого суб'єкта є одержання максимального прибутку при найменших витратах шляхом дотримання суворого режиму економії при витрачанні коштів і найбільш ефективного їх використання.

Таким чином, актуальність теми дослідження полягає в необхідності глибокого вивчення одного з ключових елементів діяльності будь-якого підприємства-формування та використання його прибутку від звичайної діяльності.

Метою даної курсової роботи є розгляд теоретичних питань щодо фінансового менеджменту управління прибутком підприємства.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємозалежних завдань:

— розкрити економічну суть такого поняття як прибуток підприємства від звичайної діяльності;

— вивчити механізм утворення та використання прибутку від звичайної діяльності;

— вивчити і виявити методи управління прибутком;

— виробити практичні рекомендації щодо максимізації прибутку підприємств.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні і прикладні проблеми організації управління прибутком на підприємстві.

Об'єктом дослідження є прибуток ТОВ «АВК».

Інформативною основою для дослідження є праці таких авторів: Нестеренко О. П., В. М. Федосова, С. І. Юрія, Зятковського І.В., Мец В. О. та інших.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРИБУТКУ ВІД ЗВИЧАЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Сутність прибутку підприємства Увагу економістів здавна привертала проблема з’ясування суті прибутку. У до марксовий період найближче до розуміння змісту прибутку підійшли класики буржуазної політичної економії Вільям Петті, Адам Сміт, С. Сісмонді, Т.-Р. Мальту.

Прибутком, на думку В. Петті, є та частина продукту, яка залишається після відрахування заробітної плати, тобто прибуток зводився до ренти. Незважаючи на ототожнення прибутку з рентою, один з видів прибутку — відсоток на позичковий капітал. Він визначив відсоток таким доходом, що є похідним від земельної ренти. У праці «Різне про гроші» (1862) відсоток прирівнювався до орендної плати [1,с.25].

Поряд з цим, виходячи з трудової теорії вартості А. Смітт визначив прибуток як продукт неоплаченої праці працівника. В іншому випадку розглядав прибуток як дохід промислового капіталіста, що залишився після сплати ренти земельному власнику і відсотка власнику грошового капіталу. Прибуток вважався породженням усього авансового капіталу, а його отримання визнавалося кінцевою метою капіталістичного виробництва.

Тоді як теорія прибутку у С. Сісмонді глибоко розроблена, але залишається різнобарвною: від визначення прибутку як доходу капіталіста, що представляє собою вирахування з продукту праці робітника, до зведення прибутку як результату продуктивності самого капіталу або ототожнення прибутку з винагородою за бережливість капіталіста.

Дослідивши наукову спадщину своїх попередників, К. Маркс характеризує прибуток як перетворену форму додаткової вартості, яка виступає не як результат експлуатації робочої сили, а як породження всього авансового капіталу. Вчений показував причини і механізми утворення загальної норми прибутку. Закон тенденції норми прибутку до зниження, сформульований К. Марксом, засвідчує, що зростання продуктивної сили праці, сприяючи підвищенню органічної будови капіталу, веде до падіння норми прибутку [1,с.57−58].

На сучасному етапі розвитку економіки прибуток — найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і в підсумку свідчить про обсяг та якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва за будь-якої форми власності. Він є джерелом не лише забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а й формування бюджетних ресурсів держави. Підприємства недержавної форми власності, отримавши фінансову самостійність й незалежність, мають право вирішувати, на які цілі і в яких розмірах спрямовувати прибуток, що залишився після сплати податків до бюджету й інших обов’язкових платежів і відрахувань.

Прибуток — система економічних відносин між підприємцями (роботодавцями-власниками засобів виробництва) і найманими працівниками щодо виробництва, розподілу та привласнення створеної додаткової вартості, яка відособлюється у вигляді надлишку над витратами вкладеного капіталу.

Отже, об'єктивна матеріальна основа існування прибутку пов’язана з необхідністю первинного розподілу вартості додаткового продукту. Прибуток — це суспільна форма прояву додаткової вартості. Це якісне вираження прибутку як об'єктивної економічної категорії.

Водночас прибуток — це результат господарської діяльності окремого підприємства або галузі економіки і визначається як грошове вираження різниці між виторгом, отриманим від продажу продукції (послуг) і сумою витрат на її виробництво. Це кількісне визначення прибутку. [26]

Прибуток — мета підприємницької діяльності й водночас — джерело витрат для розвитку виробництва. Це одна з основних фінансових категорій ринкової економіки. [2,с.343].

У прибутку концентруються фінансові інтереси усіх суб'єктів підприємницької діяльності, він характеризує ефективність виробництва, свідчить про примноження фінансових ресурсів .

На рівні підприємства прибутком вважається частина чистого до ходу, що обраховується як різниця між чистим доходом, отриманим від продажу продукції (активів), обчисленої за відпускними цінами виробника без податку на додану вартість і акцизного збору, та витратами на її виробництво і реалізацію (залишковою вартістю активів). [3,с.186−187]

Сутність прибутку як економічної категорії розкривається через функції, які він виконує у господарський діяльності. Основні з них такі: [26]

— облікова функція — полягає в тому, що він необхідний елемент ціни товару. Отже, як і ціна, прибуток є засобом обліку суспільно необхідних витрат праці, що потрібні для забезпечення розширеного відтворення. Тобто, прибуток є економічним показником оцінки господарської діяльності підприємницьких структур. Економічне значення прибутку полягає у тому, що він відображає кінцевий виробничо — фінансовий результат.

— розподільча функція — полягає в тому, що через прибуток здійснюється регулювання розподілу ресурсів і доходів між суб'єктами господарської діяльності та галузями економіки.

— стимулювальна функція — полягає в тому, що прибуток використовується як в інтересах суб'єктів підприємництва, так і в інтересах їхніх працівників.

Прибуток одночасно є і кінцевим фінансовим результатом господарської діяльності підприємства, і основним елементом його фінансових ресурсів, які необхідні для забезпечення розширення виробництва, науково-технічного і соціального заохочення працівників, виплати дивідендів, формування резервів тощо. Саме прибуток спонукає підприємницькі структури впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, які призводять до зниження витрат виробництва, підвищення його ефективності. [26]

Види прибутку та як вони визначаються:

— Валовий прибуток — визначається як різниця між чистим доходом від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції, визначеною за прямими і цеховими витратами;

— Прибуток від реалізації окремих видів продукції - визначається як різниця між чистою виручкою від реалізації продукції і балансовою їх собівартістю визначеною за прямими і цеховими витратами;

— Прибуток від операційної діяльності - визначається як різниця між сумою чистої виручки від реалізації продукції та інших операційних доходів і повною собівартістю продукції, від реалізації якої одержано чисту виручку;

— Прибуток від фінансових операцій (інвестицій) — визначається як різниця між доходами і витратами від здійснених фінансових операцій (інвестицій);

— Прибуток від звичайної діяльності включає прибуток від операційної діяльності та прибуток від фінансових операцій (інвестицій);

— Надзвичайний прибуток — це різниця між надзвичайними доходами і надзвичайними витратами .

— Балансовий прибуток включає прибуток від звичайної діяльності та прибуток від надзвичайних операцій.

— Чистий прибуток — це та частина прибутку, яка залишається у розпорядженні суб'єкта господарювання після нарахування податку на прибуток з метою оподаткування та інших платежів до бюджету за рахунок прибутку.

Таким чином, прибуток — це частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного вдосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування.

Він слугує джерелом сплати податків. З урахуванням значення прибутку вся діяльність підприємства спрямована на його зростання.

1.2 Прибуток від звичайної діяльності

Прибуток — це частина заново створеної вартості, виробленої та реалізованої, готової до розподілу. Підприємство отримує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість пройде відповідну стадію обігу та набере грошову, або ресурсну форму, або форму вигод. [3.с.195]

Прибуток від звичайної діяльності характеризує фінансовий результат від всіх традиційних для даного підприємства видів діяльності й господарських операцій. У процесі звичайної діяльності підприємство може здійснювати операційну діяльність та іншу .

Операційна діяльність підприємства включає: [8]

— основну операційну діяльність — це діяльність, пов’язана з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), які є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частину його доходів.

— інша операційну діяльність — це діяльність, пов’язана з реалізацією інших оборотних активів, іноземної валюти, з операційною орендою і т.п., тобто діяльність, що не належить до основної, інвестиційної та фінансової.

Інша діяльність, у свою чергу, поділяється на :

— інвестиційна діяльність — це діяльність, пов’язана з придбанням і реалізацією тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів;

— фінансова діяльність — це діяльність, яка приводить до зміни розміру і складу власного і позичкового капіталу підприємства.

На рис. 1.1 наведено механізм розрахунку чистого прибутку від звичайної діяльності.

аналітичний баланс прибуток максимізація Рис. 1.1 Формування чистого прибутку від звичайної діяльності

Прибуток (збиток) від звичайної діяльності складається з: [8]

1. основної операційної діяльності - реалізація продукції, товарів, робіт, послуг;

2. інша операційна діяльність :

— реалізація оборотних активів;

— реалізація іноземної валюти;

— доходи від операційної оренди;

— доходи (втрати) від операційних курсових різниць;

— одержані (сплаченні) пеня, штрафи, неустойки;

— дохід від списання кредиторської заборгованості;

— відшкодування раніше списаних активів;

— одержанні гранти, субсидії ;

— інші доходи (втрати) від іншої операційної діяльності.

3. фінансових операцій:

— доходи (втрати) від інвестицій в асоційовані дочірні компанії;

— доходи (втрати) від спільної діяльності;

— дивіденди одержані;

— відсотки одержані за цінними паперами;

— інші доходи від фінансових операцій.

4. іншої звичайної діяльності:

— реалізація фінансових інвестицій;

— реалізація основних засобів;

— реалізація нематеріальних активів;

— уцінка необоротних активів;

— ліквідація необоротних активів.

— інші доходи (втрати) від звичайної діяльності.

Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебрична сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків): (1.1) [20]

ПРзд = ФРзд + Дк + Іфд +Ід — ФВ — Вук — ІВ (1.1)

де ПРзд — прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування;

ФРзд — фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування;

Дк — дохід від участі в капіталі;

Іфд — інші фінансові доходи;

Ід — інші доходи;

ФВ — фінансові витрати;

Вук — витрати від участі в капіталі;

ІВ — інші витрати.

Прибуток від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податків з прибутку. Збиток від звичайної діяльності дорівнює збитку від звичайної діяльності до оподаткування та сумі податків на прибуток: (1.2) [20]

ЧПРзд=ПРзд-Подпр (1.2)

де ЧПРзд — прибуток від звичайної діяльності визначається (або збиток);

ПРзд— прибуток від звичайної діяльності до оподаткування (або збиток);

Подпр — податки, що вираховуються з прибутку.

Отже, прибуток від звичайної діяльності характеризує фінансовий результат від всіх традиційних для даного підприємства видів діяльності й господарських операцій.

1.3 Показники рентабельності

Для оцінки ефективності господарської діяльності також використовують показники рентабельності - прибутковості чи дохідності капіталу, ресурсів чи продукції. Рентабельність — це співвідношення прибутку з понесеними витратами (один із основних показників ефективності діяльності суб'єктів господарювання, який характеризує інтенсивність їх роботи). Рентабельність відображає ступінь прибутковості його діяльності і вимірюється співвідношенням прибутку до величини продукції, відповідних ресурсів, чи власного капіталу. [23]

Показники рентабельності використовують для порівняльної оцінки ефективності роботи окремих підприємств і галузей, що випускають різні обсяги і види продукції. Ці показники характеризують отриманий прибуток по відношенню до витраченим виробничих ресурсів. Показники рентабельності є відносними показниками фінансових результатів діяльності підприємства.

Розрізняють наступні групи показників рентабельності: [5]

— рентабельність продукції;

— рентабельність активів;

— рентабельність капіталу;

До показників рентабельності продукції відносять:

1. Рентабельність окремого виду продукції - розраховується як відношення прибутку від його реалізації до собівартості. (1.3) [5]

(1.3)

де R ірентабельність і-го виду продукції, %;

Ц іціна і-го виду продукції;

Сі - собівартість і-го виду продукції.

Зміна рентабельності окремих видів продукції відбувається під впливом різних факторів відображена на рис. 1.2. [5]

Рис. 1.2 Фактори, які впливають на рентабельність продукції.

2. Рентабельність продаж — визначає, скільки прибутку припадає на одиницю реалізованої продукції обчислюється за формулою: (1.4.)

Р продаж (1.4.)

де Р продаж — рентабельність продаж, (%);

П од — прибуток від операційної діяльності ;

ЧД — чистий дохід від реалізації .

3. Загальна рентабельність виробництва — розраховується як відношення валового прибутку (або чистого прибутку) до вартості основних засобів і матеріальних оборотних коштів. (1.5)

х100% (1.5)

де — рентабельність виробництва;

П — прибуток;

— середньорічна вартість основних фондів;

— середньорічні залишки матеріальних оборотних коштів.

Рентабельність активів — це комплексний показник, що дозволяє оцінювати результати основної діяльності підприємства. Він виражає віддачу, що приходиться на гривню активів підприємства:

1. Рентабельність активів за прибутком від звичайної діяльності характеризує, скільки прибутку від звичайної діяльності припадає на одиницю коштів, інвестованих в активи і обчислюється за формулою: (1.6)

(1.6)

де Р, а — рентабельність активів (%);

П зд — прибуток від звичайної діяльності (гр. од.) ;

А — активи (гр. од.).

2. Рентабельність активів за чистим прибутком характеризує, скільки чистого прибутку припадає на одиницю коштів, інвестованих в активи і обчислюється за формулою: (1.7)

(1.7)

де Р, а — рентабельність активів (%);

ЧП — чистий прибуток (гр. од.);

А-середня величина активів підприємства (гр. од.).

Рентабельність власного капіталу відображає скільки припадає чистого прибутку на одиницю власного капіталу і обчислюється за формулою: (1.8)

(1.8)

де Р вк — рентабельність власного капіталу (%);

ЧПчистий прибуток;

ВК — власний капітал.

Рентабельність основного капіталу розраховують таким чином: (1.9)

(1.9)

де Рок — рентабельність основного капіталу;

ЧП — чистий прибуток;

— вартість немобільних активів (основних засобів, нематеріальних і фінансових активів).

Рентабельність обігового капіталу (мобільних активів) визначають таким чином: (1.10) [3.с.187−188]

(1.10)

де ркп — рентабельність капіталу підприємства;

— вартість немобільних активів (основних засобів, нематеріальних і фінансових активів);

— вартість мобільних активів (обігового капіталу).

Отже, щоб оцінити ефективність господарської діяльності використовують показники рентабельності. Ці показники використовують для порівняльної оцінки ефективності роботи окремих підприємств і галузей, що випускають різні обсяги і види продукції. Вони характеризують отриманий прибуток по відношенню до витраченим виробничих ресурсів. Найбільш часто використовуються такі показники, як рентабельність продукції і рентабельність виробництва.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ ВІД ЗВИЧАЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Формування прибутку від звичайної діяльності

Звичайна діяльність є основним джерелом одержання прибутку на підприємствах різних форм господарювання і власності. Базовими показниками формування прибутку від звичайної діяльності є доходи і витрати підприємства.

Доходи від звичайної діяльності класифікуються за такими групами: [7]

— виручка від реалізації продукції (продажу товарів, виконання робіт, надання послуг);

— інші операційні;

— фінансові;- інші.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі виконання таких умов: [7]

— покупцеві передані ризики і вигоди, пов’язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив);

— підприємство в подальшому не управляє і не контролює реалізовану продукцію (товари, інші активи);

— сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;

— існує впевненість у тому, що внаслідок операції економічні вигоди підприємства збільшаться, а пов’язані із цим витрати можуть бути достовірно визначені.

Внаслідок використання активів підприємства іншими сторонами виникає дохід у вигляді: [7]

— Проценти — це плата за використання коштів, їх еквівалентів або сум, які заборговані підприємству;

— Роялті — це платежі за використання нематеріальних активів підприємства (патентів, торговельних марок, авторського права, програмних продуктів);

— Дивіденди — це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у власному капіталі підприємства.

Витрати, що виникли в результаті звичайної діяльності підприємства, складаються з витрат, пов’язаних з оперативною діяльністю, та фінансових.

У свою чергу, витрати, пов’язані з операційною діяльністю, є сумою собівартості реалізованої продукції (виконаних робіт, наданих послуг), адміністративних витрат, витрат на збут та ін. Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (виконаних робіт, наданих послуг), реалізованої протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих і наднормативних виробничих витрат.

У виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) включаються прямі витрати всіх видів і загальновиробничі витрати на оплату праці.

До складу прямих матеріальних витрат входять вартість сировини і основних матеріалів, що утворює основу виробленої продукції, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які безпосередньо стосуються конкретного об'єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці входять заробітна плата та інші виплати працівникам, які займаються виробництвом продукції, виконують роботи або надають послуги, що безпосередньо стосуються конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат входять всі інші виробничі витрати, які безпосередньо стосуються конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо.

До складу загальновиробничих витрат входять: [7]

— витрати на управління виробництвом (оплата праці керівників цехів, дільниць і відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями); витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць;

— амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

— витрати на утримання, експлуатацію і ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших позаоборотних активів загальновиробничого призначення;

— витрати на опалювання, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

— витрати на обслуговування виробничого процесу;

— витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону довкілля;

— інші витрати (втрати від браку; оплата простоїв тощо).

Загальновиробничі витрати поділяються на змінні і постійні. До змінних загальновиробничих належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), які змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності.

До постійних загальновиробничих належать витрати на обслуговування і управління виробництвом, які залишаються незмінними (або майже незмінними) у разі зміни обсягу діяльності. Постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожний об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат та ін.) при нормальній потужності виробництва. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати входять до складу собівартості реалізованої продукції (виконаних робіт, наданих послуг) у період їх виникнення. Загальний обсяг розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичний обсяг. Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат встановлює підприємство.

Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, що не включаються в собівартість реалізованої продукції (виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг), поділяються на адміністративні, витрати на збут та інші операційні витрати.

До адміністративних належать загальногосподарські витрати з обслуговування і управління підприємством; витрати на збут складаються з витрат, пов’язаних з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг).

Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, поділяються на такі економічні елементи: [7]

— матеріальні;

— на оплату праці;

— відрахування на соціальні заходи;

— амортизація;

— інші операційні витрати.

До фінансових належать витрати на сплату процентів (за користування отриманими кредитами, за випущеними облігаціями, за фінансовою орендою) та інші витрати підприємства, пов’язані із залученням позикового капіталу. 7]

Таким чином, звичайна діяльність є основним джерелом одержання прибутку на підприємствах різних форм господарювання і власності. Базовими показниками формування прибутку від звичайної діяльності є доходи і витрати підприємства.

2.2 Механізм розподілу прибутку Розподіл прибутку — це відрахування до бюджету і використання його за статтями на підприємстві. Законодавчо розподіл прибутку регулюється лише в тій його частині, яка надходить до бюджету різного рівня у вигляді податків та інших обов’язкових платежів. Відповідно до законодавства, прибуток за вирахуванням усіх податків, отриманий від різних форм господарської діяльності, називається чистим прибутком. Чистий прибуток у розпорядженні підприємства, використовується ним самостійно і спрямовується на подальший його розвиток. [9]

З огляду на економічну природу прибутку його розподіл є складовою частиною загальної системи розподілу валового внутрішнього продукту і чистого продукту. Через розподіл прибутку реалізується одна із його найважливіших функцій — стимулювання діяльності підприємницьких структур. Прибуток має забезпечити підприємство власними коштами для розширеного відтворення основного капіталу, фінансування інноваційних та інвестиційних проектів, стимулювати підвищення ефективності виробництва та формування централізованого грошового фонду. Від досконалості форм і методів розподілу прибутку залежить зацікавленість підприємств та окремих працівників у постійному зростанні і удосконаленні виробництва та підвищенні його ефективності. Саме прибуток є основним джерелом матеріального заохочення працівників підприємств, власників акцій, підприємців і менеджерів. Тому головним у системі розподілення прибутку має бути урахування економічних інтересів підприємств, працівників та суспільства. Розподіл чистого прибутку підприємства в загальному вигляді зображений на рис. 2.1.

Рис. 2.1 Розподіл прибутку підприємства Чистий прибуток спрямовується на: [9]

— фінансування виробничого розвитку підприємства;

— задоволення споживацьких і соціальних потреб;

— фінансування соціально-культурної сфери;

— відрахування до фонду оплати праці понад заробітну плату тощо.

Частина чистого прибутку може бути направлена на благодійні потреби, надання допомоги театральним колективам, організацію художніх виставок тощо. Проте не вся величина чистого прибутку використовується підприємством на власний розсуд. За рахунок чистого прибутку сплачуються деякі види зборів і податків, наприклад, податок на майно підприємства, збір за право торгівлі тощо. З чистого прибутку сплачуються штрафи за недотримання вимог з охорони довкілля від забруднення, порушення санітарних норм і правил, а також застосовуються штрафні санкції в разі приховування прибутку від оподаткування або внесків до позабюджетних фондів та інших платежів. [9]

Існує простіший варіант розподілу чистого прибутку, коли не утворюються планові фонди накопичення та споживання. (рис. 2.2)

Рис. 2.2 Механізм використання чистого прибутку підприємства Нерозподілений прибуток приєднується до статутного капіталу підприємства. Розподіл і використання прибутку мають особливості, зумовлені організаційно-правовою формою підприємства.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап — це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку.

Другий етап — це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

2.3 Методичні аспекти управління прибутком Розміри прибутку — найважливіший показник, що визначає фінансовий стан підприємства: від нього залежить рівень рентабельності продажів і активів, оборотність активів, рух коштів, інвестиційна привабливість підприємства. Розмір прибутку залежить від обсягу отриманої виручки. [10]

Величина виручки від продажів функціонально залежить від двох груп факторів: [10]

— перша група — натуральний обсяг продажів і ціна на одиницю кожного виду продукції;

— друга група — загальна сума витрат на продану продукцію і прибуток від продажів.

Відповідно виручку можна розглядати або як добуток натурального об'єму продажів на ціни по всій номенклатурі продукції, або як суму витрат і прибутку від продажів. [10]

Якщо перед підприємством постає завдання досягнення визначеної суми виручки від продажів незалежно від одержуваного при цьому фінансового результату, використовується перша група факторів. Зрозуміло, фінансовий результат не повинний мати негативного знака. У випадку, коли необхідно забезпечити визначений прибуток від продажів, практичне значення має друга група факторів.

Однак у дійсності, як правило, одночасно зважуються задачі одержання і необхідної виручки, і необхідного прибутку від продажів, тому в розрахунках беруть участь обидві групи факторів, тим більше що вони взаємозалежні.

Для вирішення будь-яких питань, пов’язаних з управлінням виручкою і прибутком, важливо правильно визначити характер витрат на реалізовану продукцію. Мова йде про поділ усіх витрат на постійні і змінні, а також на прямі і непрямі.

Змінні витрати — це ті види витрат, величина яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва і продажів у натуральних вимірниках. До них, як правило, відносяться витрати на сировину і матеріали, на оплату праці робітників-відрядників, на паливо, газ і електроенергію для виробничих цілей, тару й упакування тощо.

Постійні витрати — це види витрат, сума яких не залежить від натурального обсягу виробництва і продажів, — наприклад, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, орендна плата, витрати по утриманню приміщень тощо. [10]

Наприклад, істотний ріст обсягу виробництва і продажів може викликати необхідність у збільшенні виробничих площ, вартості устаткування. Тоді амортизація основних фондів, орендна плата поводяться як змінні витрати, але з одним застереженням: вони збільшуються з ростом натурального обсягу виробництва і продажів, однак не пропорційно цьому росту. У періоди, коли така ситуація має місце, доцільно враховувати названі витрати в складі змінних і визначати їхній приріст у розрахунку на кожен пункт приросту натурального обсягу виробництва і продажів. [10]

Інший приклад. У складі фонду оплати праці робітників-відрядників можуть бути суми, пов’язані з оплатою простоїв. Ці суми не пов’язані на пряму зі змінами натуральних обсягів, отже, вони носять характер постійних витрат.

Таким чином, абсолютно придатного для всіх підприємств і всіх періодів їхньої діяльності переліку змінних і постійних витрат не існує. Тому точний поділ витрат на змінні і постійні можливий. Крім того, він необхідний, — інакше не можна оцінювати вплив тих чи інших змін у попиті на продукцію на показник виручки і прибутку від продажів.

Розподіл витрат на прямі і непрямі здійснюється по ознаці можливості віднесення того чи іншого виду витрат до визначеного виду продукції, не користуючись при цьому умовними прийомами розподілу витрат. Витрати, здійснювані для виробництва і продажів тільки одного виду продукції, є прямими, всі інші - непрямими. Як правило, прямі витрати в основному є змінними, однак деякі види змінних витрат можуть виявитися непрямими (наприклад, витрати палива й електроенергії на технологічні потреби в приміщенні, де виробляється кілька видів продукції, і ін.). [11]

Тільки прямі змінні витрати відносяться безпосередньо до даного виду продукції, всі інші витрати розподіляються по видах продукції умовно. У цілому по підприємству виручка від продажів (за винятком прямих перемінних витрат) являє собою маржинальний прибуток.

Іншими словами, маржинальний прибуток — це сума постійних непрямих витрат і прибутку від продажів, що повинні міститися в складі виручки від продажів. У ціни на окремі види продукції відповідні частини маржинального прибутку включаються в залежності від стану попиту на кожен вид продукції. [11]

Якщо підприємство виробляє і продає кілька видів продукції, попит на кожний з яких міняється по-різному, підприємство в межах наявних можливостей повинне змінити обсяг продажів окремих номенклатурних груп виробів для того, щоб виручка і прибуток від продажів у цілому по підприємству були не нижче необхідних розмірів.

Отже, розміри прибутку — найважливіший показник, що визначає фінансовий стан підприємств, який залежить від обсягу отриманої виручки. Таким чином, механізм управління прибутком треба формувати, ураховуючи: об'єм реалізації продукції, суми і рівня чистого доходу, суми і рівня змінних витрат, суми постійних витрат, суми податкових платежів.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ МАКСИМІЗАЦІЇ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА Систематичне одержання прибутку є необхідною метою підприємницької діяльності будь-якого підприємства. Тому, домінуючою проблемою для підприємства є максимізація прибутку, що означає розробку стратегії на систематичне збільшення прибутку та мінімізацію витрат.

Для підприємства максимізація прибутку складається з вибору такого об'єму реалізації продукції, при якому граничні витрати підприємства в виробництві і при реалізації, дорівнювали ринковій вартості. Іншими словами, на ринку вільної конкуренції дохід дорівнює ринковій вартості.

Існують наступні резерви зростання прибутку: [12]

— зростання об'єму виробництва та реалізації випускної продукції;

— зменшення собівартості випускної продукції;

— підвищення якості випускної продукції.

Для максимізації прибутку рекомендується здійснювати наступні заходи: [12]

1. Суворе дотримання укладених договорів на виконування робіт. Для підприємства важливо знайти замовників на виконування престижних і найбільш потрібних для ринку робіт.

2. Проведення масштабної та ефективної політики у галузі підготування персоналу, що є особливою формою вкладення капіталу.

3. Підвищення ефективної діяльності підприємства зі збуту продукції. Необхідно більше уваги приділяти підвищенню швидкості руху обігових коштів, скороченню усіх видів запасів, досягати максимально швидкого просування готових виробів від виробника до споживачів.

4. Покращувати якість виконуваних робіт, що приведе до конкурентоспроможності та зацікавленості вибору підприємства замовниками робіт.

5. Також, не останнє місце займає збільшення обсягу виробництва виконуваних робіт шляхом більш повного використання виробничих потужностей підприємств.

6. Скорочення витрат на виробництво. шляхом збільшення рівня продуктивності праці, економічного використання сировини, матеріалів, палива, електроенергії, обладнання.

7. Скорочення невиробничих витрат та виробничого браку.

8. Застосування сучасних механізованих та автоматизованих засобів для виконання робіт.

9. Розглянути та усунути причини появи перевитрачання фінансових ресурсів на комерційні витрати.

10. Удосконалювати рекламну діяльність, збільшувати ефективність окремих рекламних заходів.

11. Здійснювати ефективну цінову політику, диференційну по відношенню до окремих категорій покупців.

12. Здійснювати заходи, спрямовані на покращення «клімату» в колективі, що в майбутньому відобразиться на збільшенні продуктивності праці.

13. Здійснювати постійний контроль за умовами зберігання та транспортування сировини і готової продукції .

Виконання цих пропозицій значно збільшить прибуток на підприємстві. Максимальне отримання прибутку частіше за все зв’язується зі зниженням виробничих витрат. Але, в умовах, коли самими витратами підприємство може керувати, ціна на кожен вихідний матеріал (ресурс) практично некерована, в умовах не уповільнюючої інфляції, підприємство вкрай обмежене у можливості знижувати виробничі витрати, домагаючись таким шляхом збільшення прибутку.

Отже, максимізація прибутку — це головна мета, заради якого існує організація, тому кожне підприємство повинне розробляти стратегії на систематичне збільшення прибутку та мінімізацію витрат.

РОЗДІЛ 4. АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА

4.1 Характеристика підприємства ПАТ «АВК»

Основні відомості про акціонерне товариство:

Повне найменування: Приватне акціонерне товариство «АВК».

Організаційно-правова форма: Приватне акціонерне товариство.

Місцезнаходження: 83 062, м. Донецьк, вул. 1-а Олександрівка, 9.

Компанія «АВК» — один з найбільших українських виробників кондитерської продукції. Абревіатура «АВК», створена на основі перших букв прізвищ і імен засновників компанії , — «А» враменко «В» олодимир і «В» алерій «К» равець.

«АВК» почала свою діяльність в 1991 році як постачальник какао-продуктів на кондитерські фабрики України. Але вже через 3 роки були вироблені перші солодощі - порожнисті шоколадні фігурки.

У 1996 році компанія «АВК» придбала Донецьку, а незабаром Луганську і Мукачівську кондитерські фабрики, що дозволило виробляти широкий асортимент кондитерської продукції. Площа Донецької фабрики — 23 946 кв.м., кількість співробітників, яка там працює близько 1836 чоловік. Потужність фабрики — 85 778 тонн продукції в рік. Основна спеціалізація — желейно-жувальні цукерки, здобне печиво, продукти технології екструзії і комбіновані.

На ринку України «АВК» — лідер категорії шоколадних цукерок. Візитними картками компанії в категорії шоколадних цукерок є такі торгівельні марки:

— «Паріжель»,

— «Королівський Шедевр»,

— «Доміор»,

— «Королівський Шарм»,

— «Креамо»,

— «Трюфель оригінальний»,

— «Шоколадна ніч»,

— «Гуллівер» і ін.

Компанія «АВК» перша в Україні почала виробництво желейно-жувальних цукерок. І на сьогоднішній день бренд «Жувіленд» є безумовним лідером даної категорії. Продукти під брендом «АВК» отримали визнання споживачів в Україні і Росії. Система управління виробничими процесами компанії сертифікована на відповідність вимогам міжнародних стандартів ISO 9001:2000 і 22 000:2005. Відповідність даним стандартам — це контроль і управління якістю і ризиками на всіх етапах виробництва: від виробництва сировини до реалізації готового продукту. Портфель продуктів компанії включає солодощі для різних ситуацій — як дарунок, до родинного столу або для індивідуального вжитку. Продукція компанії «АВК» відрізняється високою якістю і чудовими смаковими характеристиками, має оригінальний дизайн, нестандартну упаковку, власний стиль, що виділяється на тлі продуктів-конкурентів, що дозволяє «АВК» експортувати свою продукцію більш ніж 20 країн світу.

Продукти під брендом «АВК» отримали визнання споживачів в Україні і Росії. Крім того, продукція компанії експортується в Казахстан і інші країни СНД і Європи.

Якість продукції «АВК» підтверджена міжнародними сертифікатами.

За версією видання «Инвест Газета» компанія «АВК» зайняла 77 місце рейтингу «ТОП-100 Найбільших компаній України» за об'ємом чистого прибутку в 2012 р. (167 млн. грн.)

4.2 Характеристика джерел ПАТ «АВК»

Для проведення аналізу підприємства ПАТ «АВК» використовуються такі основні джерела :

— Форма 1- «Баланс» — звіт про фінансовий стан (наведений у Додатку А).

— Форма 2 — «Звіт про фінансові результати» (наведений у Додатку Б)

4.3 Аналіз складу та джерел утворення майна підприємства ПАТ «АВК»

Бухгалтерський облік на підприємстві здійснюється згідно з вимогами Закону України «Про Бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативних документів.

Бухгалтерський облiк нематерiальних активiв здiйснюється вiдповiдно до вимог П (С)БО 8 «Нематерiальнi активи», затвердженого наказом Мiнiстерства фiнансiв України № 242 вiд 18.10.1999 р. Станом на 31.12.2012 р. на балансi товариства значаться нематерiальнi активи на первiсну вартiсть 15 325 тис .грн., знос — 2474 тис. грн. та залишкову вартiсть — 12 851 тис. грн. Нарахування зносу (амортизації) нематеріальних активів товариством здійснюється прямолінійним методом. За станом на 31.12.2012р. на балансi товариства значиться залишок капiтальних iнвестицiй на суму 12 122 тис. грн., а саме: капiтальне будiвництво та iншi капiтальнi витрати.

Основнi засоби на пiдприємствi класифiкуються по групам у вiдповiдностi до П (С)БО № 7 «Основнi засоби». Придбанi основнi засоби зараховуються на баланс пiдприємства за первiсною вартiстю. Одиницею облiку основних засобiв є об'єкт основних засобiв. Станом на 31.12.2012 р. залишкова вартість основних засобів становить 819 100 тис. грн., знос 755 704 тис. грн. Згiдно до наказу про облiкову полiтику пiдприємства, нарахування зносу пiдприємством здiйснювалося вiдповiдно до П (С)БО № 7 прямолiнiйним методом (зi строками корисного використання, визначеними наказом). Станом на 31.12.2012 р. на балансі підприємства значиться виробничих запасів на суму 207 026 тис. грн., незавершене виробництво — 4853 тис. грн., готової продукції - 153 589 тис. грн., товарів — 269 тис. грн. Дебіторська заборгованість у підсумку балансу відображена за чистою реалізаційною вартістю і становить 609 344 тис. грн. Станом на 31.12.2012 р. на балансі значиться інша поточна дебіторська заборгованість на суму 270 428 тис. грн. За бюджетом дебіторська заборгованість на 31.12.2012 р. складає 130 135 тис. грн.

Облiк касових операцiй, операцiй по розрахунковому рахунку ведеться вiдповiдно до Положення про ведення касових операцiй у нацiональнiй валютi в Українi, затвердженим постановою Правлiння Нацiонального банку України № 637 вiд 15.12.2004 р. За станом на 31.12.2012 р. на балансi товариства значиться залишок коштiв в нацiональнiй валютi 25 194 тис.грн. та в iноземнiй валютi 19 388 тис.грн.

Вiдповiдно до установчих документiв розмiр заявленого, зареєстрованого та сплаченого статутного капiталу ПАТ «АВК» станом на 31.12.2012р. складає 37 810 948,00 грн. що подiлений на 37 810 948 простих iменних акцiй номiнальною вартiстю 1,00 гривня кожна. Заборгованiсть засновникiв по внескам до Статутного капiталу вiдсутня. За станом на 31.12.2012 р. на балансi ПАТ «АВК» значиться додатковий вкладений капiтал у розмiрi 30 315 тис.грн. Змiн у розмiрi додаткового вкладеного капiталу у звiтному перiодi не було. За станом на 31.12.2012 р. на балансi ПАТ «АВК» значиться iнший додатковий капiтал у розмiрi 345 369 тис. грн., резервний капiтал у розмiрi 9453 тис. грн., нерозподiлений прибуток у сумi 359 591 тис. грн. За станом на 31.12.2012 р. на балансi ПАТ «АВК» значиться залишок забезпечення наступних витрат i платежiв у розмiрi 3747 тис. грн.

Аналiтичний та синтетичний облiк зобов’язань ведеться вiдповiдно вимогам П (С)БО 11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Мiнiстерства фiнансiв України вiд 31 сiчня 2000 р. N 20. За станом на 31.12.2012 р. на балансi ПАТ «АВК» значиться заборгованiсть за довгостроковими кредитами банкiв у розмiрi 865 712 тис.грн. Також за станом на 31.12.2012р. на балансi товариства значаться iншi фiнансовi зобов’язання у розмiрi 601 тис.грн. Станом на 31.12.2012р. поточнi зобов’язання товариства складають 695 588 тис. грн. у тому числі: — поточнi зобов’язання з одержаних авансiв вiд покупцiв станом на 31.12.2012р. складають 23 667 тис. грн.: — кредиторська заборгованiсть з бюджетом — 392 тис. грн.; - зi страхування складає 820 тис. грн., з оплати працi — 1951 тис. грн. Iншi поточнi зобов’язання у розмiрi 537 тис. грн.

4.3.1 Складання порівняльного аналітичного балансу ПАТ «АВК»

Традиційно структура і джерела утворення майна підприємства досліджуються за допомогою порівняльного аналітичного балансу. Щоб отримати порівняльний аналітичний баланс, треба вихідний баланс доповнити показниками структури, абсолютної та структурної динаміки вкладень (активи) і джерел коштів (пасиви) підприємства за звітний період.

При складанні та аналізі порівняльного балансу використовують прийоми аналізу горизонтального (визначають абсолютні та відносні зміни різних статей балансу) та вертикального (визначають питому вагу окремих статей та їх змін).

Показники порівняльного балансу можна об'єднати у групи:

— структури балансу;

— динаміки балансу;

— структурної динаміки балансу.

На основі структури змін в активі та пасиві можна зробити висновки про те, які джерела в основному забезпечували надходження нових коштів і в які активи вони були інвестовані. Забезпечення наступних витрат і платежів та доходи майбутніх періодів показують заборгованість підприємства власне собі, тобто йдеться про власні кошти підприємства. Тому в агрегованому порівняльному балансі суми цих розділів слід додати до власного капіталу.

4.3.2 Розрахунково-аналітичний показник стану майна підприємства ПАТ «АВК»

За критерієм одного з істотних кінцевих результатів діяльності підприємства «Виручка від реалізації продукції» доцільно проаналізувати майновий стан підприємства за такими двома напрямками:

1. Аналіз співвідношення між темпами збільшення чистої виручки від реалізації продукції (?V) та валюти балансу (?В). Якщо? V› ?В, то активи (майно) підприємства використовуються ефективніше, ніж у попередньому періоді, якщо? V? ?В — менш ефективно. Розраховуються темпи росту за формулами:

?V = ЧВзв /ЧВп Де ЧВзв, ЧВп, — відповідно чиста виручка звітного та попереднього року ;

?V = 3 090 077/3000897 = 1,03

?В = ВБзв /ВБп ВБзв, ВБп, — відповідно середньорічна валюта балансу звітного та попереднього року .

?В = 1 985 213/2348187 = 0,85

В нашому випадку? V > ?B. З цієї нерівності виходить, що активи (майно) підприємства використовуються більш ефективно, ніж у попередньому періоді.

2. Аналіз частки інтенсивних та екстенсивних чинників у збільшенні виручки від реалізації продукції, тобто кількісне визначення того, наскільки це збільшення зумовлене збільшенням розміру майна і наскільки — його кращим використанням наведено в таблиці 4.2

Таблиця 4.2 Вихідні дані для визначення частки інтенсивних та екстенсивних чинників у збільшенні виручки від реалізації продукції

З розрахунків бачимо, що русорсовіддача за попередній період збільшилась на 0,13.

Внесок чинника:

Екстенсивного — обчислюється за формулою:

?а = (ВБзв — ВБп,) * РВзв Де РВзв, — ресурсовіддача у звітному періоді.

?а = (1 985 213−2 348 187)*0,58 = - 210 524,92

?а = - 210 524,92тис. грн

Інтенсивного — розраховується за формулою:

?б = (РВзв — РВп,) * ВБзв Де РВзв та РВп — відповідно ресурсовіддача звітного та попереднього періодів;

ВБзв — середньорічна валюта балансу звітного періоду (тис.грн.).

?б = (0,58−0,71)*1 985 213 = - 258 077,69

?б = -258 077,69 тис. грн.

Як показують розрахунки, внесок екстенсивного чинника більший за внесок інтенсивного чинника на 47 552,77 тис. грн.

4.4 Аналіз фінансової стійкості підприємства ПАТ «АВК»

Фінансова стійкість є однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства. Вона свідчить про ступінь незалежності підприємства щодо володіння майном, що знаходиться в його розпорядженні, та його використання.

Інформаційною базою для проведення розрахунків є «Баланс підприємства». Обчислення показників здійснюється на початок та кінець звітного року.

До запасів підприємства відносяться:

— виробничі запаси;

— незавершене виробництво;

— готова продукція;

— товари.

Їх вартість на початку звітного періоду становить З = 322 754 тис. грн., а на кінець — З = 365 737 тис. грн. порівнюється із послідовно поширюваним переліком таких джерел фінансування:

— власними обіговими коштами;

— власними обіговими коштами і довгостроковими кредитами та позиками;

— власними обіговими коштами, довго — та короткостроковими кредитами і позиками.

Сума власних обігових коштів (ВОК) визначається як різниця між власним капіталом (ВК) та вартістю необоротних активів (НА), на покриття якої, насамперед, спрямовується власний капітал:

ВОК = ВК — НА Де ВК — власний капітал ;

НА — вартість необоротних активів;

На початок звітного періоду :

ВОК = 618 969 — 935 830 = -316 861 тис. грн .;

На кінець звітного періоду :

ВОК = 786 286 — 922 333 = -136 047 тис. грн.

З розрахунків бачимо, що сума власних обігових коштів підприємства має негативне значення, то головна умова фінансової стійкості порушена, тому забезпечення наступних витрат платежів та доходів майбутніх періодів матиме труднощі .

Розрізняють чотири типи фінансової стійкості:

1. Абсолютна стійкість має місце, коли виконується нерівність З? ВОК В нашому випадку нерівність має такий вигляд:

На початок звітного періоду :

322 754? -316 861;

На кінець звітного періоду:

365 737? -136 047.

Це означає, що для забезпечення формування запасів підприємства не достатньо його власних обігових коштів і не гарантується його повна платоспроможність підприємства.

2. Нормальна стійкість характеризується виконанням співвідношення:

З? ВОК + Кд Де Кд — довгострокові кредити та позики ;

В нашому випадку нерівність має такий вигляд:

На початок звітного періоду:

322 754? -316 861 + 963 829

322 754? 646 968;

На кінець звітного періоду:

365 737? -136 047 + 870 060

365 737? 734 013.

Оскільки нерівність в нашому випадку не порушена, бачимо, що платоспроможність підприємства гарантується при залученні довгострокових кредитів та позик. На підставі проведених розрахунків, ми бачимо, що підприємство знаходиться в нормальному фінансовому стані. Оскільки його обігові кошти не фінансуються за рахунок власного капіталу, проте платоспроможність підприємства гарантується при залученні довгострокових кредитів та позик. Такий аналіз фінансової стійкості наведений у таблиці 4.3.

Таблиця 4.3 Аналіз фінансової стійкості підприємства за критерієм стабільності джерел покриття запасів

З таблиці бачимо, що фінансова стійкість підприємства нормальна.

Характеристика фінансової стійкості за критерієм ліквідності

Ліквідність характеризує спроможність майна підприємства швидко перетворитись у грошові кошти для негайного погашення його заборгованості.

За ступенем ліквідності розрізняють активи:

А 1. Найбільш ліквідні. До них належать грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції. Їхня загальна сума на початок звітного періоду складає 26 090 тис. грн., на кінець звітного періоду — 44 582 тис. грн.

А 2. Швидкореалізовувані. До таких активів належать дебіторська заборгованість та інші оборотні активи. Їхня загальна сума на початок звітного періоду складає 663 916 тис. грн., на кінець звітного періоду — 745 107 тис. грн.