Організація міжнародних розрахунків

ЕКОНОМІКО-ГУМАНІТАРНИЙ ФАКУЛЬТЕТ ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

«ЗАПОРІЗЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНІЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ у м. МЕЛІТОПОЛІ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Кафедра фінансів, менеджменту та банківської справи КУРСОВА РОБОТА Організація міжнародних розрахунків Дисципліна: Зовнішньоекономічна діяльність підприємства Виконавець: Макарова М.В.

Керівник: к. е. н., доцент Шапуров О.О.

Мелітополь

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ФІНАНСОВІ АСПЕКТИ ЗДІЙСНЕННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВІТЧИЗНЯНИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ

1.1 Особливості здійснення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності

1.2 Форми та основи організації міжнародних розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності підприємств

1.3 Методи оцінки ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємства РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Організаційно — економічна характеристика підприємства

2.2 Аналіз фінансового стану РОЗДІЛ 3. ВИЗНАЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ВСТУП Актуальність теми. Складність і нестабільність взаємодій, як у зовнішнім, так і у внутрішнім середовищі, мінливість кон’юнктури світового ринку змушують підприємства шукати нові сфери і способи одержання прибутку, а також перспективні напрямки розвитку підприємницької діяльності. Тому вихід на зовнішні ринки є об'єктивною необхідністю для виживання більшості підприємств.

Економічні реформи в Україні поставили перед керівниками підприємств різних форм власності велику кількість складних організаційно — економічних проблем.

Метою курсової роботи є оцінити діяльність підприємства та його підрозділів, виявити можливі резерви, сформулювати проблему, яку слід вирішити.

Задачами для досягнення цієї цілі є наступні:

характеристика виробничо-господарської діяльності підприємства ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат» ;

аналіз зовнішньоекономічної діяльності ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат» ;

аналіз експортних та імпортних операцій ;

розробка заходів щодо удосконалення міжнародних розрахунків;

— обґрунтування основних напрямків підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності на основі удосконалення міжнародних розрахунків. міжнародний розрахунок зовнішньоекономічний експортний Об`єктом дослідження є напрямки зовнішньоекономічної діяльності вітчизняного підприємства — товариства з обмеженою відповідальністю «Глобинський м’ясокомбінат».

Предмет дослідження — організація міжнародних розрахунків.

Методи, які застосовано під час роботи — розробка факторної моделі, метод «ланцюгових підстановок».

РОЗДІЛ 1. ФІНАНСОВІ АСПЕКТИ ЗДІЙСНЕННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВІТЧИЗНЯНИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ

1.1 Особливості здійснення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності

При проведенні зовнішньоекономічної діяльності, зокрема при експорті імпорті товарів (робіт, послуг), суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності в якості розрахунків використовують валютні цінності.

Декретом України № 15−59 установлено режим здійснення операцій з валютними цінностями, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів, функцїї банків, та інших кредитно-фінансових установ держави в регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Згідно з Декретом № 15−93, до валютних цінностей відносяться: валюта України, платіжні документи та інші цінні папери, іноземна валюта, банківські метали.

Валютні операцїї — це операцїї, пов’язані: з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті Україні; з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з переведенням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; з ввезенням, переказом і пересиланням на територію України та вивезенням, переказом і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Відповідно до п. 4 ст.5 Декрету № 15−93 операції з вивезення, переведення і пересилання валютних цінностей за межі України потребують наявності індивідуальної ліцензії. Однак у випадку, коли переказ іноземної валюти за межі України здійснюється резидентами як платіж в іноземній валюті на виконання зобов’язань перед нерезидентом в оплату продукції (робіт, послуг), прав інтелектуальної власності та інших майнових прав (за винятком оплати валютних цінностей), індивідуальна ліцензія на здійснення такої операції не потрібна.

З 16.02.1988 року при здійсненні міжнародних розрахунків слід керуватися Класифікатором іноземних валют, підтвердженим Постановою Правління Національного банку України № 34 від 04.02.1998 року.

Порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті за господарськими операціями резидентів регулюється Законом № 185. Згідно із цим Законом, виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни сплати заборгованості, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з моменту митного оформдення експортованої родукції, а в разі експорту робіт, прав інтелектуальної власності — з моменту підписання акта іншого документа, який засвідчує виконання робіт, експорт прав інтелектуальної власності.

У разі здійснення резидентами імпортних операцій за зовнішньоекономічними договорами, що передбачають відстрочки постачання, імпорт повинен надійти в Україну у терміни, зазначені в договорі, але не пізніше 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставленого векселя на користь постачальника імпортованої продукції (робіт, послуг). При здійсненні розрахунків за імпортними операціями у формі документарного акредитива товари (роботи, послуги), що є предметом зовнішньоекономічного договору, який передбачає таку форму розрахунків, повинні надійти в Україну протягом 90 календарних днів з моменту здійснення платежу уповноваженим банком на користь нерезидента.

Порушення резидентами термінів, установлених Законом № 185, призводить до стягнення пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3% від суми неотриманої виручки, вираженої в іноземній валюті, перерахованій у грошову одиницю України за курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Оскільки виручка за експортними операціями резидентів підлягає зарахуванню на їх рахунки в банках у законодавчо встановлені терміни, то відлік таких термінів банк починає з наступного календарного дня після оформлення вантажної митної декларації або підписання акта про виконання робіт, надання послуг.

Експортна операція знімається уповноваженим банком з контролю після зарахування виручки по такій операції на поточний рахунок резидента.

Відлік законодавчо встановлених термінів розрахунків за імпортними операціями резидентів банк рочинає з наступного календарного дня після здійснення авансового платежу, виставлення векселя на користь постачальника імпортованих товарів, а в разі застосування акредитивної форми розрахунків — з моменту здійснення банком платежу на користь нерезидента. З контролю імпортна операція резидента знімається банком після пред’явлення ним акта або іншого документа, який свідчить про поставку нерезидентом продукції, яка раніше була оплачена резидентом.

Якщо на рахунок резидента повертаються кошти, які раніше були переказані нерезиденту за імпортним договором, у зв’язку з неможливістю виконання нерезидентом договірних зобов’язань повністю або частково, резидент самостійно передає банку, який за дорученням резидента здійснював такий переказ, копії документів, що однозначно підтверджують повернення коштів.

Розрахунки можуть здійснюватися в готівковій іноземній валюті. Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у межах чинного законодавства України, та для погашення заборгованості за кредит в іноземній валюті. Уповноважений банк може приймати як платіж за товари від повноважного представника юридичної особи-нерезидента в касу банку готівкову вільно конвертовану валюту в сумі до 10 000 дол. США або в еквіваленті цієї суми в іншій вільно конвертованій валюті за офіційним обмінним курсом, установленим НБУ на день зарахування коштів.

Правила використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу дозволяється у разі відсутності у фізичних осіб-нерезидентів або резидентів коштів у грошовій одиниці України і неможливості здійснення обмінних операцій через пунк обміну іноземної валюти в певних випадках на території митниць, вокзалів, аеропортів, портів, готелів і в деяких інших випадках.

Іноземна валюта, що ввозиться в Україну у касах суден, потягів, автобусів, командирами літаків та яку одержано за продані квитки, товари і перевезення багажу, підлягає обов’язковому декларуванню на митниці та зарахуванню на розподільчий рахунок в іноземній валюті юридичної особи-резидента в сума, задекларованих у митній декларації. На оригіналі митної декларації ставиться відмітка уповноваженого банку про прийняття готівкової іноземної валюти, а копія митної дикларації залишається в уповноваженому банку. У цих випадках при визначенні ціни товару та вартості наданних послуг використовується офіційний обмінний курс НБУ, установлений на час перетинання митного кордону України транспортним засобом.

Порушення правил використання готівкової іноземної валюти на території України тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.

1.2 Форми та основи організації міжнародних розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності підприємств Банки можуть здійснювати розрахунки в формі акредитива, інкасо, банківського переказу та в інших формах, передбачених міжнародною практикою.

Акредитивна форма розрахунків. Документарний акредитив — грошове зобов’язання банку, яке надається на основі доручення його клієнта імпортера на користь експортера. Банк, який видає зобов’язання, повинен здійснити платіж експортеру (акцептувати його тратти) іншим банком. Це зобов’язання є умовним у зв’язку з тим що його реалізація пов’язана з виконанням експортером певних вимог (передусім маємо на увазі надання в банк передбачених акредитивом документів, які підтверджують всі його умови). Уніфіковані правила визначають документарний акредитив як угоду, в силу якої банк, що діє за дорученням і на основі інструкцій свого клієнта, повинен здійснити платіж третій особі або повинен сплатити, акцептувати чи негоціювати тратти проти обумовлених документів, якщо дотримано всі умови акредитива. Розрахунки в формі документарних акредитивів характерні для угод, що передбачають платіж проти надання експортером документів (готівки) або доручення покупцям короткострокового комерційного кредиту. За умов надання покупцю кредиту на досить тривалий строк акредитив може використовуватися в поєднанні з іншими формами розрахунків і покривати ту частину вартості товару, яку оплачують проти надання банку комерційних документів, тобто готівкою. При розрахунках згідно з комерційним кредитом можливим виявляється відкриття акредитивів на акцепт термінових тратт (перевідних векселів) бенефіціара (експортера), які було виставлено на банк, що виконує акредитив, або на імпортера. У такому випадку виконавчий банк здійснює акцепт (або акцепт і оплату) тратт. На основі акцепту банк виконує свої зобов’язання згідно з акредитивом. Далі партнери переходять до правовідносин, які регулюються нормами вексельного права.

Вимогу платежу за акредитивом, яку називають рамбурсом, можуть направляти не тільки банку-емітенту, а й третьому банку, якщо емітент уповноважив його на здійснення платежів за відповідним акредитивом. У будь-якому випадку банк, на який виставляють рамбурс за акредитивом є рамбурсувальним банком.

Практика проведення фінансових розрахунків розрізняє такі види акредитивів: відкличні та безвідкличні; підтверджені та непідтверджені; трансферабельні (переказні) і непереказні; револьверні (поновлювані); покриті та непокриті. Існує акредитив, який передбачає оплату невідвантаженого товару, — акредитив «із червоною смугою». Банки розглядають такі акредитиви як вид незабезпеченого кредиту і надають їх дуже рідко. Резервний акредитив, або акредитив stand-by (який іноді ще називають чистим акредитивом), є спеціальним видом акредитива і за своїм змістом нагадує банківську гарантію.

Переваги акредитиву: надійність, гарантія оплати; вивільнення оборотних коштів (за умов використання банківської гарантії) для імпортера і швидкість отримання виручки для експортера; частіше безваріантна форма розрахунку по експортно-імпортних операціях; використання акредитиву при податковому маневруванні.

Недоліки акредитиву: великі комісійні банків (до 3%); тривале вивільнення оборотних коштів при необхідності їх депонування (покриття акредитиву); можливість невиконання акредитива через формальну неточність у документах або різночитаннях з боку банків; складність розрахунків, можливість шахрайства на якомусь етапі.

Інкасо — це банківська розрахункова операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта отримує на підставі розрахункових документів гроші за відвантажені товарно-матеріальні цінності чи надані послуги і зараховує їх на банківський рахунок клієнта. Згідно з Уніфікованими правилами, інкасо означає операції, які здійснюються банками на основі отриманих інструкцій з документами з метою: отримання акцепту і платежу, надання документів проти акцепту і платежу, надання документів на інших умовах.

Документи за якими здійснюються операції по інкасо, розподіляються на дві групи: фінансові документи (переказні векселі, прості векселі, чеки, платіжні розписки, інші документи, що використовуються для отримання платежів готівкою); комерційні документи (рахунки документи на відвантаження, специфікації, сертифікати).

У зв’язку з цим визначають два види інкасо: чисте інкасо, тобто інкасо тільки фінансових документів; документарне інкасо, тобто інкасо фінансових документів іноді супроводжуваних комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів.

Банківський переказ — спосіб перерахування грошей. Здійснюється на основі платіжного доручення шляхом перерахування грошей з банківського рахунку платника на рахунок одержувача (бінефіціара).

Відповідно зростає забезпечення платежу для експортера: мінімально можливе — при банківському переказі за товар, який фактично надійшов, максимально можливе — при акредитиві, який за своєю сутністю є грошовою гарантією оплати відвантаженого товару банком. Як і попередні форми міжнародних розрахунків, банківські перекази здійснюються в безготівковій формі. Однак товаророзпорядницькі документи направляють від експортера імпортеру безпосередньо, обминувши банки. Комерційний банк тільки виконує платіжні доручення іноземних банків чи сплачує згідно з умовами кореспондентських угод виставлені на нього банківські чеки за грошовими зобов’язаннями іноземних імпортерів, а також виставляє платіжні доручення і банківські чеки на іноземні банки за грошовими зобов’язаннями українських імпортерів. Банк одержувача банківського переказу керується конкретними вказівками, викладеними в платіжному дорученні, в якому може міститись умова про сплату бенефіціару відповідних сум проти надання ним вказаних комерційних та фінансових документів чи проти надання розписки (документарний або умовний переказ).

У міжнародній банківській практиці застосовується й інший вид банківського переказу — для оплати авансу згідно з контрактом. У деяких випадках розділ «Умови платежів» містить положення про переказ зазначеного відсотка вартості контракту авансом, тобто до початку відвантаження товару експортером. Переказ авансу зазвичай здійснюється в розмірі 15−30% вартості контракту, а оплата залишкової частини відбувається за товар, який фактично надійшов.

Вексель — цінний папір, що посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця оплатити по настанню строку певну суму грошей власнику векселя (векселетримачу).

Простий вексель — вексель, який виписується позивачем (векселедавцем) і містить нічим не обумовлене зобов’язання сплатити після вказаного терміну певну суму грошей кредитору (векселетримачу).

Переказний вексель — вексель, який містить письмовий наказ векселетримача (трасанта) платникові (трасатові) сплатити третій особі (ремітенту) певну суму грошей у зазначений термін.

Кожна зі сторін, що бере участь у вексельній угоді, має свій інтерес. Векселедавець простого, векселедавець і платник переказного векселів зацікавлені у відстрочці сплати за отриманий продукт, тобто у кредитуванні. Отримання ними банківського кредиту у певному розмірі може виявитися важким з цілого ряду причин. У такій ситуації природним буде прийняття рішення про отримання комерційного кредиту від власника товару, виробника продукції (робіт, послуг). Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарські відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів — зобов’язання боржника сплатити кредитору вказану суму у зазначений строк.

Будь-який вексель (переказний або простий) може бути переказаний шляхом індосаменту, тобто передавального напису.

Передавальний індосамент може бути іменним і на пред’явника. За своєю юридичною природою передавальний індосамент рівнозначний видачі нового векселя. Індосамент на пред’явника має силу бланкового. За передавальним індосаментом індосату передається право вимоги платежу за векселем.

Передоручений індосамент відбувається при передачі тримачем векселя для здійснення з ним дій за дорученням. Передоручений індосамент може бути тільки іменним.

Забезпечувальний індосамент відбувається у випадку передачі векселя в заставу заставоутримувачу. Він може бути тільки іменним.

Вексель повинен бути сплачений: у встановлений термін, у валюті векселя, належному векселетримачу.

Найчастіше виконуваною операцією з векселями, отриманими за відвантажену продукцію, виконані роботи, є операція дисконту (обліку) векселів банком. Банківські операції з обліку векселів визначені як «вексельні кредити». При цьому вексетримач передає банку вексель на підставі договору обліку і за іменним індосаментом. Повернення вексельного кредиту банку на умовах терміновості не передбачене. Банківська установа самостійно пред’являє обліковані векселі векселедавцю до оплати у встановлений термін.

Чек — це безперечна пропозиція чекодавця платнику (банку) сплатити зазначену суму конкретній особі чи пред’явнику чека. Як засіб платежу у міжнародному обороті чек використовують у розрахунках за поставлений товар, при кінцевому розрахунку за товар і надані послуги, а також при врегулюванні рекламацій і штрафних санкцій, погашенні боргу та у розрахунках за неторговельні операції. Чек можна використовувати для отримання готівки, для безготівкового платежу і в інших формах, пов’язаних з обігом чеків як засобу платежу.

Чек може передаватися однією особою іншій шляхом внесення до нього передавального напису (індосаменту). Індосамент здійснюється на зворотньому боці чека і підписується особою (індосантом), яка зробила цей напис. У цьому випадку передавальний напис повинен бути простим і ничим не обумовленим. Він засвідчує передачу прав чека іншій особі, а твкож передбачає відповідальність індосанта перед усіма наступними власниками чека.

Умови передачі чека від однієї особи до іншої визначають вид чека та характер його використання в обігу як засобу платежу. У світовій банківській практиці розрізняють такі види чеків:

Іменний, або чек на користь певної особи. Такий документ не може бути переданий за допомогою звичайного індосаменту. Передача здійснюється цесією.

Ордерний чек — чек, виписаний на користь певної особи чи за ії наказом. Передається такий чек за допомогою індосаменту із застереженням «наказу» чи без нього.

Чек пред’явницький — чек, що виписується на ім'я пред’явника на отримання готівки в банку. Може бути переданий іншій особі як з індосаментом, так і без нього. Чекодавець надсилає чек своєму партнеру за кордоном, який при отриманні виставляє його своєму банку для кредитування розрахунку. Таким чином, за допомогою чека на пред’явника чекодавець здійснює платіж прямо своєму партнеру.

Банківський чек — чек, що виписується банком на свій банк-кореспондент. У тексті чека відсутнє найменування підприємства-чекодавця, чекодавцем виступає банк боржника. Отже, оплата за такими чеками здійснюється з рахунків банку чекодавця на рахунки банку-кореспондента за кордоном.

Фірмовий чек — чек, виписаний фірмою на одержувача. Такі документи виписуються в національній чи іноземній валюті переважно на пред’явника і виставляються фірмою на свій банк. Оплата за ними здійснюється за рахунок коштів чекодавця.

У чеку не припускаються ніякі виправлення чи приписи. Відсутність у ньому будь-якого з перелічених реквізитів позбавляє цей документ чинності. Підприємство, що приймає чеки, мусить переконатися в тому, що: сума чека не перевищує граничної суми, позначеної на його зворотньому боці; номер рахунка чекодавця, проставлений у чеку, відповідає позначеному у чековій картці; підпис чекодавця, проставлений на момент заповнення чеку, ідентичний підпису в картці.

1.3 Методи оцінки ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємства Визначення ефективності зовнішньоекономічних операцій проводиться для обгрунтування не лише окремих пропозицій щодо закупівлі та продажу певних товарів. Ці дані можуть бути використані при розробці планів експорту й імпорту в масштабах країни, при оцінці структури та напрямків зовнішньоторговельного обігу. Подібні розрахунки виконуються як у національній, так і в іноземній валюті.

При визначенні ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємств застосовується системний підхід, який надає можливість здійснити комплексний аналіз будь-якого виду зовнішньоекономічної операції. Для здійснення економічного аналізу обирається критерій ефективності. Критерій — це головна ознака, що відрізняє його від інших класифікаційних одиниць. На основі такої ознаки здійснюється кількісна оцінка ефективності виробництва. Згідно з цим визначенням обраний критерій має відповідати принципам побудови показників ефективності, а також всебічно відтворювати її економічну сутність.

На основі похідних даних розраховуються проміжні та узагальнений показники, будується факторна модель, розробляються формули впливу факторів на узагальнений показник, вирахувуються можливі відхилення при здійсненні фінансово-господарської діяльності, обчислюються резерви та обґрунтовуються проблеми, які потребують негайного вирішення на управлінському рівні. Економічне обґрунтування діяльності підприємств, у тому числі і тих його напрямків, які пов’язані із зовнішньоекономічною сферою господарювання, здійснюється на підставі аналізу показників ефективності.

Розробка факторної моделі здійснюється послідовно від узагальненого показника через проміжні до похідних, які відтворюють особливості технології та організації виробництва, конструкції виробів, умов матеріально-технічного постачання тощо. Розробка факторної моделі починається із встановлення узагальненого показника. Після встановлення узагальненого показника дослідник-аналітик розглядає складові 1-го рівня розчленування. До складових узагальненого показника відносять проміжні показники, що увійшли до формули його розрахунку. Мета проведення аналізу визначає склад проведення проміжних показників. Потім за кожним складовим показником 1-го рівня розчленування розглядають формулу розрахунку залежно від мети аналізу і встановлюють проміжні показники 2-го рівня розчленування. Після таких дій вони оцінюються з точки зору своєї належності до показників, що відтворюють техніко-технологічний рівень і можливості їх подальшого розчленування. Повторивши процедуру розчленування узагальненого показника за складовими показників 2-го рівня, дослідник-аналітик досягає 3-го рівня, а далі, згідно із формулами розрахунку, — похідних показників.

Після розробки факторної моделі слід проаналізувати похідні показники, на базі яких і здійснюється моделювання. Систематизація цих показників відтворюється у таблиці 2.1 (другого розділу).

Основою започаткування факторної моделі можна вважати розробку формул розрахунку впливу факторів на узагальнений показник. Інструментарієм такого процесу є метод «метод ланцюгових підстановок», сутність якого полягає в тому, що вплив різних факторів на узагальнений показник визначається шляхом послідовної заміни базових значень проміжних показників на ті, що аналізуються. За таких умов у першу чергу заміна здійснюється за кількісними показниками, а потім — за якісними. Якщо ж у формулі декілька кількісних і якісних показників, то послідовність підстановок визначається економічною логікою процесу.

Річний обсяг експортних операцій можна уявити як добуток ціни одиниці продукції, кількості одиниць, які постачають згідно з контрактом, кількості контрактів, які було укладено протягом року (постачання одного виду продукції m=1), ціна ії одиниці залишається постійною протягом року, постачання, передбачені окремими контрактами, рівноцінні. Таким чином, узагальнений показник має бути записаний у вигляді трифакторної моделі:

m = 1

R = a в с при (1.1)

а = const

де R — річний обсяг експортних операцій, тис. грн.;

a — ціна одиниці продукції, грн./од.;

в — кількість одиниць продукції, яка постачається згідно з контрактом, тис. од.;

с — кількість контрактів, які виконуються протягом року.

Модель містить два кількісних показники: в і с. Для визначення послідовності дослідження впливу їх змін потрібно виконати деякі перетворення. Річний обсяг експортних операцій можливо відтворити двофакторною моделлю:

R = d с, (1.2)

де d — вартість продукції, яку постачають за одним контрактом, тобто

d = a в. Звідси зрозуміло, що кількісний показник с відносно узагальненого показника R належить до числа складових першого рівня, тоді як показник в належить до групи складових другого рівня. Тому на першому етапі повинна відбутися заміна показника с, а потім — в.

Відповідно до прикладу розглядаються всі проміжні та похідні показники, що формують узагальнений, і визначаються формули розрахунку їх впливу.

Після розробки факторної моделі і формул впливу факторів на узагальнений показник отримані результати заносять до таблиці 2.4 (другого розділу).

Після здійсненого аналізу треба пересвідчитись у його вірогідності. З цією метою перевіряють відносні значення відхилень узагальненого показника від нормативного значення в залежності від впливу різних факторів. Якщо сума відхилень (i+1) рівня дає відносне значення i рівня, то аналіз виконаний правильно.

Наступним етапом економічного аналізу є розрахунок резервів. Під резервами розуміють можливі поліпшення, що характерізують ефективність діяльності підприємства.

До організаційних резервів (Р орг) виробництва відносять втрати, які зумовили відхилення від нормального ходу діяльності, що відтворюються в планових показниках. Щоб віднайти резерв, потрібно вивчити фактори цих відхилень, розподілити їх на керовані та некеровані з точки зору менеджменту, визначити втрати, до яких привели некеровані фактори впливу. Визначення величини організаційного резерву можна спростити завдяки проведенню оцінки діяльності в галузі, що аналізується. Вона здійснюється за відхиленнями, які залежать від рівня управління. Залежне відхилення (Вз) визначається за формулою:

Вз = Вп — Внз, (1.11)

де Вп — відхилення показника за умов попередньої оцінки діяльності;

Внз — незалежне від певного рівня управління відхилення показника.

До потенційних резервів (Рпотенц) відносять можливе поліпшення показників до рівня, який відтворює найкращий рівень діяльності підприємства. Розрахунок його проводять за формулами впливу факторів на узагальнений показник. Максимально залучити цей резерв неможливо. Але слід підкреслити, що він є базою для розрахунку потужності робіт в аналізованій діяльності, яку оцінюють згідно з узагальненим показником.

До перспективних резервів (Рперсп) відносять можливе поліпшення показників до рівня, який відповідає всебічному впровадженню науково-технічного прогресу у виробництво. Розрахунок цього резерву проводять згідно з формулами впливу проміжних та похідних показників на узагальнений показник, а величина його залежить від спрямування та темпів упровадження наукових розробок у виробничий процес.

На основі остаточної оцінки діяльності підприємства в певній галузі, впливу факторів на аналізований показник, вияву резервів формулюються проблеми, що потребують невідкладного вирішення для підвищення ефективності діяльності підприємства. Сформулювавши проблеми, необхідно опрацювати рекомендації, що сприятимуть поліпшенню ситуації.

Можна зробити висновок, що запропонована методика визначення ефективності зовнішньоекономічної діяльності, здійснюваної вітчизняними підприємствами свідчить про те, що вона може досить обгрунтовано використовуватися на практиці, бо є простою та прийнятною для оцінки ефективності будь-якої операції, що здійснює підприємство як у сфері зовнішньоекономічної, так і у сфері будь-якої іншої діяльності (маркетингової, фінансової, господарської тощо).

РОЗДІЛ 2 ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Організаційно — економічна характеристика підприємства Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобинський м’ясокомбінат» створено керуючись Господарським кодексом України, Законом України «Про господарські товариства» та іншим законодавством України, на підставі Установчого договору про створення та діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобинський м’ясокомбінат». Місце знаходження і юридична адреса підприємства — Україна, Полтавська обл., м. Глобине, вул. К. Маркса, 228.

ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат» є юридичною особою за законодавством України і здійснює на правах самостійно господарюючого суб'єкта виробничу, комерційну та іншу не заборонену законодавством діяльність. Права юридичної особи підприємство набуває з моменту державної реєстрації. ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат» для досягнення мети своєї діяльності має право від свого імені укладати будь-які не заборонені чинним законодавством угоди, набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов’язки, а також виступати від свого імені в суді.

ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат» має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках, круглу печатку, штампи.

Предметом діяльносіті ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат» є: виробництво м’яса, м’ясних продуктів, оптова торгівля м’ясом та м’ясопродуктами.

Вищим органом управління ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат» є збори його засновників. Безпосередне управління товариством здійснює директор товариства. Контроль за діяльністю виконавчого директора здійснює ревізійна комісія. Метою діяльності ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат» є отримання прибутку. Установчим документом є статут.

Нормативними документами які регулюють діяльність товариства є: Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, ЗУ «Про підприємництво», ЗУ «Про господарські товариства», технологічні умови виробництва, стандарти.

Для того, щоб отримати уявлення про діяльність даного суб'єкта господарювання розглянемо основні фінансово-економічні показники ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат» та їх динаміку за період з 2008 до 2010 рр., які подані в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Основні фінансово-економічні показники діяльності ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат» за період з 2011 по 2013 рр., тис. грн.

Дані таблиці 2.1 свідчать, що протягом 2011;2013 рр. відбулося поступове збільшення виручки від реалізації продукції за рахунок збільшення обсягів виробництва та реалізації м’ясних виробів на 95,7%. Собівартість реалізованої продукції також зростала кожного року і загалом її ріст протягом аналізованого періоду склав 77,9%. Тенденція зростання збереглася і у обсязі валового прибутку, який протягом всього аналізованого періоду збільшився на 122 829 тис. грн. або на 187,2%.

Що ж до чистого прибутку підприємства, то можна сказати про те, що його динаміка дещо відрізнялась від попередніх показників та зазнала коливань. Якщо у 2012 році обсяг чистого прибутку стрімко зріс на 45 145 тис. грн, то вже в 2013 році відбулось таке ж різке його зниження на 36 670 тис. грн. Проте, в цілому позитивним фактом є те, що ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат» за період з 2011 до 2013 рр. не зазнав збитків та стабільно одержував прибуток, обсяг якого протягом аналізованого періоду зріс на 8475 тис. грн.

Відповідно до тенденцій чистого прибутку так само змінювалася і рентабельність діяльності підприємства. У 2011 та 2013 роках її показники складали приблизно 2%, але в 2012 році діяльність ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат» була більш успішною, так як характеризувалася коефіцієнтом рентабельності 9,5%. Загалом протягом 2011;2013 років відбулося досить незначне зростання даного фінансово-економічного показника на 6,5%.

Середньорічна вартість основних засобів послідовно збільшувалася внаслідок закупівлі виробничого обладнання та проведення будівельних робіт на експедиційному складі та забійному цеху, що в загальному підсумку у 2013 році порівняно з 2011 роком спричинило зростання даного показника на 84 943 тис. грн. Проте, фондовіддача зменшилася протягом аналізованого періоду на 77,6%, що свідчить про зниження ефективності використання основних засобів.

Показник власних оборотних коштів має найгірше значення серед всих досліджуваних так як є від'ємним, а отже показує про неможливість підприємства покрити поточні потреби в оборотних коштах за рахунок власного капіталу. Окрім того, даний показник збільшився протягом аналізованого періоду на 40,5%.

В цілому фінансово-господарські показники діяльності підприємства за аналізований період мають позитивні значення та тенденцію до зростання. Виключенням є показник чистого прибутку, який у 2013 році порівняно з 2012 зменшився на 36 670 тис. грн. та коефіцієнт рентабельності діяльності підприємства, який у 2013 році зменшився на 7,4, що свідчить про погіршення функціонування ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат». Окрім того, негативне значення має показник власних оборотних коштів, що стверджує про наявність загрозливих тенденцій для подальшої діяльності підприємства.

Надалі, для того, щоб зробити більш точні висновки про успішність функціонування ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат» проаналізуємо його фінансовий стан.

2.2 Аналіз фінансового стану

Для того, щоб проаналізувати фінансовий стан ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат» розрахуємо всі групи фінансових показників.

Таблиця 2.1.

Аналіз майнового стану підприємства ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат» за період з 2011 до 2013 рр.

Отже, протягом аналізованого періоду збільшився коефіцієнт зносу основного капіталу на 1,5%, що є ознакою погіршення стану його матеріально-технічної бази. Проте, коефіцієнт оновлення основних засобів також зріс на 32,15%, тобто підприємство збільшувало частку нового основного капіталу. При чому значення коефіцієнта вибуття основних засобів значно нижче за показник оновлення основних засобів, що також є позитивним моментом.

Таблиця 2.2

Аналіз ліквідності підприємства ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат» за період з 2011 до 2013 рр.

Розрахунок коефіцієнту покриття показує, що підприємство мало достатні ресурси для погашення його поточних зобов’язань лише у 2013 році. Коефіцієнт абсолютної ліквідності протягом протягом 2011;2013 рр. був недостатнім, тобто лише 2% та 3% відповідно боргів підприємства могла бути сплачена негайно. Тільки в 2013 році цей показник зріз до 17%. Протягом 2011;2013 рр. підприємство не мало власних джерел покриття поточних активів, а в 2013 році чистий оборотний капітал зріс на 79 866 тис. грн. порівняно з 2011 і склав 73 474 тис. грн.

Таблиця 2.3

Аналіз фінансової стійкості підприємства ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат» за період з 2011 до 2013 рр.

Коефіцієнт автономії показує, що протягом 2011;2013 рр. ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат» авансував у діяльність недостатньо власних коштів. Залежність підприємства від залучених засобів надзвичайно висока і зменшилась протягом періоду на 55,27%. ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат» був забезпечений власними оборотними засобами і використовувало власний капітал для фінансування поточної діяльності лише у 2013 році.

Таблиця 2.4

Аналіз ділової активності підприємства ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат» за період з 2011 до 2013 рр.

Протягом аналізованого періоду коефіцієнт оборотності активів зменшився на 9,31%, що свідчить про незначне скорочення ефективності використання підприємством всіх наявних ресурсів незалежно від джерел їх залучення. Збільшились швидкість сплати кредиторської та дебіторської заборгованості на 0,32 та 0,27 відповідно. Це також підтверджується зменшенням строку їх погашення. Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів зменшився за 2011;2013 рр. На 23,03%, тобто зменшилась швидкість реалізації товарно-матеріальних запасів підприємства. Фондовіддача підприємства зменшилась за період на 10,31%, а оборотність власного капіталу — на 79,92%.

Таблиця 2.5

Аналіз ділової активності підприємства ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат» за період з 2011 до 2013 рр.

Рентабельність активів та власного капіталу зменшилась за період на 3,42% та 52,12% відповідно. Рентабельність діяльності в цілому не зазнала змін, проте порівняно з 2012 роком вона впала на 0,10, що свідчить про зниження прибутковості ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат».

Таблиця 2.6

Розрахунок показників фінансової стійкості ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат» за період з 2011 до 2013 рр., тис. грн.

Таким чином, протягом 2011;2013 рр. на підприємстві спостерігався нестійкий стан за рахунок нестачі власних оборотних коштів. Проте, у 2013 рр. збільшилась кількість довгострокових позикових коштів внаслідок чого підприємство досягнуло нормальної фінансової стійкості.

РОЗДІЛ 3. ВИЗНАЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА Таблиця 3.1

Похідні показники для аналізу ефективності зовнішньоекономічної діяльності ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат» з 2011 до 2013 рр.

Для оцінки ефективності зовнішньоекономічної діяльності, здійснюваної підприємством, потрібно обрати критерій. В якості останнього доцільно використати співвідношення результатів від проведення різних зовнішньоекономічних операцій та витрат, пов’язаних з їх здійсненням, тобто:

Пекс-імп (3.1)

Eзед =

В екс;

де Eзед — критерій ефективності зовнішньоекономічної діяльності;

Пекс-імп — прибуток від здійснення експортно-імпортних операцій;

В екс-імп — витрати на здійснення експортно-імпортних операцій.

Базою порівняння показників зовнішньоекономічної діяльності буде з 2011 до 2013 рр.

Для побудови моделі необхідно вирахувати проміжні показники.

Таблиця 3.2

Похідні показники для аналізу ефективності зовнішньоекономічної діяльності ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат» з 2011 до 2013 рр.

Перед тим, як почати факторний аналіз зовнішньоекономічної діяльності, необхідно розрахувати коефіцієнт кредитного впливу і показники ефективності угоди з наданням комерційного кредиту.

Таблиця 3.3

Розрахунок коефіцієнта кредитного впливу і показників ефективності угоди з наданням комерційного кредиту.

Тепер необхідно перейти безпосоредньо до оцінки впливу факторів на критерій ефективності, тобто до узагальненого показника.

Таблиця 3.5

Вплив факторів на узагальнений критерій ефективності зовнішньоекономічної діяльності

Факторний аналіз динаміки ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємства показав, що в періоді, який аналізується, ефективність від проведення зовнішньоекономічних операцій зросла на 69,53% через підвищення прибутку на 51,5% і зниження експортно-імпортних витрат на 10,65%. Прибуток від експортування привніс вагоміший внесок у зміну узагальненого показника, ніж прибуток від імпорту: 42,73% проти 14,88%, незважаючи на кількісну перевагу останнього. Слід зауважити, що протягом періоду, який аналізується, підприємство сповідає експортоорієнтовану стратегію. Тотожно змінюються і витрати: зовнішньоторговельна вартість експорту скорочується більшими темпами ніж вартість імпорту, що вносить відповідне корегування в узагальнений показник, тобто 8,14% проти 3,74%. Незважаючи на скорочення надходжень виручки від експорту на 3,85% та виручки від від імпорту 4,55%, витрати на експорт-імпорт скорочувались більшими темпами, що дозволило перекрити негативний вплив зменшення виручки від реалізації, тобто до експорту 71,21% проти — 28,48%, по імпорту 29,13% проти — 14,24%. Оскільки коефіціент кредитного впливу за умовами надання комерційного кредиту не змінився, то виручка від експорту внесла такі ж зміни в показник ефективності, як і виручка готівкою. Але на базі обчислень таблиці 2.4 підприємство повинно підтримувати укладення контрактів з наданням комерційного кредиту, оскільки вони підвищують ефективність експортних угод. Зниження виробничої собівартості на 11,1% відіграло позитивну роль у підвищенні прибутку від експорту і, як підсумок, збільшило узагальнений показник на 79,35%.

Позавиробничі витрати — невід'ємна частка маркетингових витрат, спрямованих на сприяння товароруху. Оскільки вони не змінились у періоді, який аналізується, то на узагальнений показник це ніяк не вплинуло. Зниження кількості імпорту на 9,1% і підвищення цін на нього на 5% негативно вплинуло на критерій ефективності. Скорочення контрактної вартості імпорту на 14,29%, накладних витрат — на 2,44%, незмінність акцизів і підвищення митних тарифів на 7,7% у кінцевому підсумку сприяло позитивним зрушенням в ефективності імпортних угод. Багатономенклатурність накладних витрат у зовнішньоторговельній вартості товару майже не відіграла суттєвої ролі у впливі на критерій ефективності експортно-імпортних операцій: зростання транспортних витрат на 15,8% та інших відшкодувань на 100% конпенсується зниженням складських витрат на 60%, експедиторських витрат на — 33,3%, витрат на страхування на — 33,3% що в кінцевому підсумку збільшило узагальнений показник на 0,09%.

Перед тим, як сформулювати проблеми, що потребують негайного вирішення, треба розрахувати резерви, які має підприємство в галузі зовнішньоекономічної діяльності, згідно з формулами їх розрахунку:

Рорг = ВРекск + Nімп + Сін + Ст + См (3.2)

Рорг = 28,48% + 29,91% + 0,09% + 0,28% + 0,01% = 58,77%

На управлінському рівні можливо ліквідувати втрати за вказаними вище показниками експортно-імпортної діяльності підприємства.

Згідно з показниками зовнішнішньоекономічної діяльності підприємства розраховується його максимально можливий рівень ефективності, який складає 25,21%; тоді потенційний резерв підприємства в галузі зовнішьньоекономічної діяльності складе: 25,17%.