Рейганоміка

смотреть на реферати схожі на «Рейганоміка «.

Запровадження 3.

1. Рональд Рейган — 40-ой президент США (1981;1989) 4.

2. «Рейгономика» чи «консервативна революція»? 5.

Укладання 11.

Література 12.

Американське держава, використовуючи що у розпорядженні важелі, здійснює перерозподіл матеріальних, фінансових та інших ресурсів країни, вживає заходів у зміцненні міжнародних економічних позицій навіть з розширення експансії американських монополій. Загострення суперечностей у економіці країни сприяло посиленню економічної ролі держави, що призвело до розвитку системи державномонополістичного регулювання економіки. Протягом кількох десятиліть формувалися теоретичні концепції, й практичні методи державного регулювання економіки США, розрісся і від величезні розміри державний механізм економічної политики.

У своїй еволюції система державно-монополістичного регулювання США перетворилася на органічний елемент відтворювального процесу. Воно складається з багатьох ланок, включає в себе раніше всього регулюючий механізм федерального уряду, і навіть механізм штатів і місцевих органів влади, з'єднує у собі державний інструментарій економічного регулювання (федеральний бюджет, податкова система, механізм кредитно-грошової політики Федеральній резервній системи) і апарат адміністративно-правового регулювання (регламентування) діяльності різних галузей экономики.

Сформована в б0-е роки офіційна доктрина «нової економіки» струменіла з можливості з допомогою держави позбавити американську економіку від криз й забезпечити їй процвітання. Але вже роки було виявлено різким наростанням кризових процесів в США — посиленням її внутрішнього нестабільності, стрибкоподібним розвитком інфляції, — перед яких що склалася система державно-монополістичного регулювання виявилася несостоятельной.

Ніколи раніше економіка навіть економічна політику держави не зіштовхувалися з настільки гострими дестабілізуючими процесами, выразившимися у поєднанні циклічних і структурних криз, в стагфляції (одночасному падінні темпів економічного розвитку і крутому посиленні інфляції), в загостренні міжнародних економічних пріоритетів і валютно-фінансових проблем, які проявилися це й в концентрованої формі на протязі одного десятилетия.

Саме у цих умовах перетворюється на початку 80-х народилася програма «економічного відродження Америки», що стала спробою правлячих кіл справитися з гострими проблемами економіки котрі прагнуть перебороти криза державно-монополістичного регулювання. Всупереч твердженням про «радикальному обмеження» економічної роль держави йшлося, по суті, про перебудові державної регулюючої політики України з метою більш ефективне використання державних важелів посилення капіталістичної конкуренції як «двигуна» економіки, для стимулювання процесів структурної перебудови економіки нашої країни. Йдеться про економічної політики адміністрації Рейгана, названа «рейганомика».

1. Рональд Рейган — 40-ой президент США (1981;1989).

Кілька днів, присвячені інавгурації президента США, зокрема й сам день 20 січня, — особливі дні для Америки, а насамперед для вашингтонцев. Американська столиця перетворюється на «збірний пункт» політичної й ділової еліти американського суспільства. Опинитися запрошеним на торжества щодо вступу президентом — висока честь, і політичний історія США знає чимало курйозних випадків, пов’язані з тим, комусь забули направити запрошення чи виділили занадто далекий від центральної трибуни место.

20 січня 1981 р. помітно відрізнялося від інших інавгураційних днів, збережених у пам’яті вашингтонцев і ста з лишком тисяч гостей, що заполонили столицю у зв’язку з торжества. Як писала у дні американська преса, «починаючи з відкривав святкові дні феєрверка і закінчуючи останнім танцем, це були самим грандіозним й найбільш дорогим за історію країни заходом на вшанування вступу президента посаду». Протягом усієї попередньої цьому святу тижня по вашингтонському телевізійному каналу демонстрували 30-, або навіть 40-річної давності фільми з участю Президента. Національний аеропорт ім. Даллеса ледь справлялася тільки з сотнями персональних і що належать приватним корпораціям реактивних лайнерів, доставлявших до столиці колір керівництва найбільших промислових об'єд-нань і банків країни. Вулиці забили розкішними, орендованими за 500 дол. щодня лімузинами з номерами сусідніх із Округом Колумбія штатів — автомобільного парку столичних орендних компаній не вистачало усім хотіли засвідчити свою на повагу до яка приходить до влади адміністрації, і якщо вдасться, і змогли домогтися престижного призначення до уряді. Театральні і ресторанні гардероби, здавалося, вирішили обслуговувати лише власниць норкових манто. Якщо готелях столиці і вільні місця, лише самі дешевые.

Однак ніщо були зрівнятися з торжеством каліфорнійців, з небаченим досі навіть у столиці розмахом отмечавших прихід до своєї влади «їх президента». Коштом, виділені товстосумами Каліфорнії, знімалися концертних зал, ресторани, клуби і навіть художні галереї, оплачувалися симфонічні, духові, джазові і танцювальні оркестри, хори, організовувалися нескінченні бали, обіди, вечері і коктейлі. У самому лише Вашингтоні було організовано дев’ять балів, включаючи основний інавгураційний бал, квиток на який обходився «запрошеним» від 500 до 10 тис. дол. З 11 млн. дол., у яких обійшлися ці торжества (удвічі дорожче, ніж аналогічні торжества 1977 р.), 8 млн. дол. виділили на організаційні витрати безпосередньо президентському інаугураційному комітету. Було чимало вкладів і «натурою». Компанія «Алмаден Вайнярдс» надала в розпорядження організаторів урочистостей 14 400 пляшок шампанського. Суспільство американських квіткарів поставило троянд на13 тис. дол., а компанія «Джелли Беллі» надіслала до столиці 3,5 т желейного драже — улюбленого ласощі нового президента. «Якби фільми з Вашим участю залучали ще величезне громадян України, Вам було б ніякого резону у політику», — прозвучав у адресованій Рейгану репризі однієї з відомих американських комиков.

Серед особливо почесні гості було багато людей з 865 «республіканських орлів" — членів елітарного республіканського клубу, кожен із яких вніс у скарбницю національного комітету партії особистий внесок у розмірі 10 тис. дол. Репортер газети «Вашингтон-пост» Д. Рэдклиф так озвалася про цю чотириденної «вакханалії імущих» (визначення належало інший американської журналістці — Елізабет Бюмийер): «Республіканська аристократія оволоділа наприкінці цього тижня Вашингтоном, продемонструвавши, що знову прийнято носити діаманти, красуватися в зроблених на замовлення туалетах і, взагалі, купатися у розкоші… На дам були довгі норкові і соболині манто, накинуті поверх туалетів від Сен-Лорана, Оскара де ла Рента, Халстона і Біллі Бласса». «Перша леді» Америки Ненсі Рейган блискуче виступала в 25-тысячедолларовом сукню її улюбленого червоного кольору, на що було накинуто норкове манто, яка прийшла старе із чорного норки (його заповзятливий модельєр вирішив пустити на хутряну підкладку до плащу президентської дружини). «Те була голлівудська прем'єра в особливому варіанті для Східного узбережжя, розмах її могли приборкати ні високий рівень інфляції, ні високий безробіття», — писав у ті дні лідер американського руху споживачів Р. Нэйдер3. Критика невтримного розгулу розкоші обмежувалося представниками ліберальних кіл країни. Навіть сенатор Б. Голдуотер назвав екстравагантність яка прийшла до влади республіканської адміністрації «показухою», назвавши недоречної публічну демонстрацію багатства «тоді, коли більшість народу не може собі цю позволить».

Так починав своє правління 40-ой президент США.

Рональд У. Рейгана було — після Дуайта Ейзенхауера — другим президентом американської повоєнної історії, який правив два терміну. Він пішов із посади, маючи високий суспільного авторитету, і сприяв тому, що його віце-президент 1988 року був обраний його наступником. Якщо слідувати коментарів деяких журналістів, політологів і істориків, то ніхто інший після Франкліна Д. Рузвельта не здійснив великих змін у політики, що вона. Йшлося про «консервативної революції», і навіть про «революції Рейгана». Президент на початку своєї першого терміну перебування на посаді сам поставив тон ударом литавр, заявивши, що лібералізм зазнав повне банкрутство І що держава більше є рішенням для проблем, а сама стала проблемою. Тому це часу — зупинити зростання держави й повернути його назад.

Коли Рональд Рейган в 1976 року марно, а 1980 року успішно боровся за посаду Президента, здавалося, що й політика Сполучених Штатів переставили стрілки на консервативний поворот. Починаючи з кінця 60-х років спостерігачі виборів відзначали, що ліберальні твердині руйнувалися, а консерватизм з урахуванням социально-структурных змін, навпаки, дедалі більше зміцнювався. Структурних змін були вже американської економіці, саме: занепад гірництва і «старої промисловості, виробляючої товари масового споживання, та підвищення нових галузей промисловості, нафтової та хімічної промисловості, електронної промисловості, а насамперед — розширення третинної і четвертичной сфери, різноманітних підприємств побутових послуг і промисловості культури та образования.

Результати виборів 1980 і 1984 року засвідчили, що Рейган зміг поринути у традиційний оплот избирателей-демократов і, порівняно з попереднім республіканським кандидатом президентом, знайти велику підтримку в католико-этнических виборців, у організованих в профспілки робочих, жінок, серед молоді і Юге.

Ударом в литаври Рейган сповістив початок президентства, та її початкові успіхи у економічної та політики у конгресі були як «консервативної революції». Але тут слід розрізняти два терміну перебування на посаді, і навіть 2 президентства. Конгрес функціонував як ліберальний гальмівний кондуктор, отже консервативна політика Рейгана же не бути було здійснено у нерозбавленому виде.

2. «Рейгономика» чи «консервативна революция»?

Ядро проголошеної революції Рейгана становила «рейганоміка», орієнтована попри пропозицію економічної програми, яка розумілася як на економічні проблеми 1970;х років. Відповідно до неї мали б бути значно знижено податки, запропоновані можливості амортизації і викреслені чи спрощені, що перешкоджають інвестиціям державні розпорядження, щоб викликати зростання економіки. Втрати доходів повинні бути краткосрочно запобігти економією на соціальні програми, а довгострокові — покриватися збільшенням доходів з розширюваного народного господарства — і всі при урівноваженому бюджеті. Було ясно, що тут виникнуть цільові конфлікти, тим паче, що водночас мали значно зрости оборонні расходы.

Рейган справді домігся ухвалення засад своєї економічної програми з твердженням бюджету у першому півріччі 1981 року. Вирішили скоротити податки на 25%, 5% у першому та по 10% удвічі наступні роки. З 1985 року податки були индексированы з темпом інфляційного підвищення цін, отже за знецінюванням грошей не слід було більше автоматично підвищення реальних податків. Податкова квота справді знизилася більшість платників податків. Проте, над останню перед загрозливо зростаючого дефіциту бюджету, іще за Рейгані було зроблено 13 підвищень податків, які скасували майже чверть скорочень податків. До цього додалося підвищення внесків по соціального страхування. Загалом, податкових надходжень як відсоток сукупного суспільного продукту знизилися під час президентства Рейгана з 20 до 18,6%, що відповідало частці відразу після Другої світової войны.

Те, що «консервативна революція» все-таки відбулося, найнаочніше засвідчує той факт, що міра федерального бюджету за Рейгані постійно зростав, саме, з 699,1 мільярда доларів на 1980 року до 859,3 мільярда доларів на 1987 року (відповідно вартості долари на 1982 року). Якщо навіть брати до уваги військових витрат, то бюджет в цей період зросла з 535,1 до 609,5 мільярда доларів. У цьому дефіцит державного бюджету часом повністю йшов з-під контролю та сягнув у 1986 року рекордної висоти в 221 мільярд доларів. У цьому вся дефіциті державного бюджету внаслідок зниження податків і одночасно підвищення витрат був винен сам президент, який, як консерватор, твердо дотримувався принципу врівноваженого державного бюджету та взагалі хотів його бачити закріпленим в конституции.

Скорочень соціальних програм було давно недостатньо, щоб утримувати зростаючу дірку у бюджеті. Характерно, що найбільше скорочені були такі програми, що стосувалися найбідніших і найбільш гірша за інші організованих груп населення, які до того ж таки приймали найменше участь у виборах президента чи Конгрес. Продовольчі картки було заборонено, і допомоги для матерів-одиначок значно скорочені. Одночасно соціальних програм, корисні для середнього шару, залишилися майже незмінними, як і і пенсійне страхування пов’язана з ним страхування у разі хвороби. При Рейгані в американському суспільстві відбулася поляризація між бідними і багатими, перерозподіл на користь багатих, тоді як одночасно збільшилася кількість тих, хто жив нижче кордону бедности.

Через протесту Конгресу зазнала невдачі найбільша програма децентралізації історія західної демократії, «новий федералізм» Рейгана, що мала метою як велика скорочення федеральних відрахувань, так і «зворотний» переклад социально-государственных завдань і водночас податкових ресурсів деякі штати. Скорочення федеральних субсидій штатам було, проте, значним, у сфері житлового будівництва й міського розвитку майже драматичним. Темпи зростання кількості федеральних засобів у штатах номінально сповільнилися вже за часів адміністрації Картера, реально ж у результаті високого темпу інфляції навіть знизилися. Роки президентства Картера тому можна розглядати як перехідний час до «новому федералізму» Рейгана. І це належить до сфери політики дерегуляції: тут скасування зроблених в федерально-государственном масштабі обмежень конкуренції в легкій автомобільному повідомленні почалася іще за Картері і було продовжено при Рейгані скасуванням положень про захист оточуючої середовища проживання і про охорону труда.

Адміністрація Рейгана успішно боролася з інфляцією і безробіттям. Індекс інфляції знизився з 12,5% в 1980 року до 4,5% 1988 року. Квота безробітних у цей самий період опустилася із сьомої до 5,4%. Створили 18 мільйонів нових робочих місць, хоча багато хто місця припадали на групу з найнижчим доходом. У цьому треба говорити у тому, що економічне підйом дотримувався за важким спадом 1981—82 років (з квотою безробітних в 10%) І що стрімко, майже драматично зростав зовнішньоторговельний дефицит.

Цілком на кшталт консервативної політики було б величезне підвищення військових витрат, спрямовані проти Радянського Союзу, вступ якого до Афганістану було відповідно інструменталізовано. Але ж і тут, ще при Картері, почалася беспримерная програма озброєння, якою потрібно було зустріти радянську загрозу, поставити цього разу місце «імперію зла» (так Рейган публічно назвав Радянський Союз перед). Президент надав також повну свободу дій секретним службам, особливо ЦРУ під керівництвом Вільяма Кейсі, в стимулюванні опору у сфері радянського впливовості проекту та підтримка антикомуністичних партизанських наснаги в реалізації «світі». У цьому політиці спочатку, здавалося, був місця для роззброєння і функцію контролю озброєнь. Тільки по тому, як військовий вагу підвищився стосовно Радянському Союзі — що завдяки що почалось з 1983 року розміщення ракет середньої дальності у Європі, Рейган зміг під час свого другого терміну перебування посаді президента мати з Радянським Союзом переговори з позиції сили. Пішли 4 конференції на вищому рівні, підписання договору про РСМД, успіхи у обмеження стратегічних над озброєннями й в обопільних зовнішніх інспекціях. Проте вже 1982 року у Конгресі утворилася широку коаліцію, що спочатку урізала наполовину необхідний президентом темпи зростання у військовому бюджеті, і з 1984 року цілком виключила його. Через високих темпів озброєння різко змінилося думку, і тривога за величезні дефіциту бюджету, які сприяли взрывообразному зростанню державних боргів, дедалі більше визначала всі сфери політики, зокрема та кадрову політику оборони. За іншими дослідженнями залишається право з’ясувати, була програма озброєння адміністрації Рейгана справді спрямована спочатку проти Радянського Союзу чи, як передбачає Э.-О. Чемпил, мала свідомо служити важелем у ліквідації американського соціального государства.

Зовнішня політика Рейгана була ухильно антикомуністичної, як вона проявилася як стосовно Радянському Союзі, а й у її початкових идеологически-закоснелых рисах ще й стосовно Америці і особливо до сандинистам в Нікарагуа. Те, що з Рейгані здійснювалася політика розрядки, належить до парадоксів його президентства. Боротьба влади із колишнім Радянським Союзом було виграно, тому що що у 1985 році звернувся до правлінню років Михайло Горбачов закінчив свою експансіоністську світову політику й, завдяки реформам, наблизив кінець Радянського Союзу, і Варшавського договору. Рейган прикріпив, щоправда, цю перемогу в свій прапор, проте її було впроваджено більшою мірою подарована Горбачовим, ніж завойована. Інші досягнення зовнішню політику відбувалися, в основному, у вигляді символічних акцій, як, наприклад, вторгнення на маленький острів Ґренада 1983 року, які мали покласти край впливу Куби на Карибському морі та повітряна бомбардування Лівії в 1986 року як захід покарання котру звинуватили у польському тероризмі країни. У цьому американська зовнішня політика переважно залишилася гнучкою та прагматичною, як засвідчило швидкий висновок американських військ з Бейрута після замаху із застосуванням бомби, у якому вбито 200 американських солдатів. Саме сфері зовнішньої політики України конкурували різні політичних інститутів, такі як Рада Національної Безпеки, міністерства іноземних справ, міністерство оборони, ЦРУ і працівники Білого дому. Саме ця ситуація зробила можливої аферу Иран—контрас, яку став відомий в 1986 року завдяки іноземним повідомленням у пресі. Усупереч протестам міністра закордонних справ Джорджа Шульца й колишнього міністра оборони Каспара Вайнбергера США таємно поставляли зброя терористів-камікадзе і боєприпаси Ірану, що з 1980 року вів війну проти Іраку. Метою було, в такий спосіб, звільнити американських громадян, які утримувалися Іраном як заручників, що, проте, вдалося в одному випадку. Прибули від операції з зброєю, очевидно по ініціативи підполковника Олівера Норта, який був працівником Ради Національної Безпеки в Білому домі, використовувалися ЦРУ на підтримку нікарагуанських контрас, провідних партизанську війну проти сандинистского уряду. Конгрес розслідував ці нелегальні і суперечать конституції дії 1986 і 1987 роках, але з зміг довести особистої участі у тому президента. З огляду на травматичний досвід уотергейтской історії, Конгрес побоювався процесу з зміщення з посади досі популярного президента, який відновив віру Америки у собі. Демократичний депутат Шрьодер говорив у цій зв’язку про «тефлоновом президентство» Рейгана, від якого зсковзують всі лихі известия.

Характерним для політичного прагматизму Рейгана було те, що він демонстративно тримався осторонь социально-моральных питань, як, наприклад, допуск ранкової молитви як у державних школах або заборона абортів. Всупереч наполяганню своїх христианско-консервативных прибічників він обмежувався риторичними висловлюваннями, але з виявляв конкретної ініціативи. Емоції, таящиеся у тих конфліктних питаннях, міг би легко призвести до поляризації і під загрозу економічне й соціальне політику Конгресі. У конкретної політиці ці социально-моральные питання, які характеризували певні консервативні позиції, не мали для Рейгана Приоритета.

Президентство Рейгана відзначалося парадоксами: як консерватор президент створив велику ув американській історії гору боргів. Попри принциповий поворот «рейганоміки» проти затаврованого як «соціалістичне» кейнсіанства, з допомогою озброєння було створено масивна інвестиційну програму, яка за своїм економічному впливу полягала в «військовому кейнсианству». Якщо початку президентства Рейган бачив у Радянському Союзі ще «імперію зла», то 1987—88 роках порозуміння з країною стояло передньому плані. Хоча Рейган сприяв переконання громадськості у цьому, що федеральне уряд не може вирішувати актуальні проблеми, він, проте, оживив інститут Президента та показав, що політична система реагує на президента.

Самі протиріччя, та цільові конфлікти, закладені у рейгановском консерватизмі, сприяли його крахові. Те, що консервативна претензія, як його риторично блискуче представив Рейган, не здійснилася, виявляється в багатьох аспектах: соціальну державу «нового курсу» поколишньому існувало, концепція Рейгана «новий федералізм», сутнісно, провалилася. Социально-моральные питання, які стоять нагорі повістки дня «нових правих», були прийнято Рейганом. У питаннях цивільних прав, емансипації жінок Сінгапуру й контролю над народжуваністю американська громадськість залишилася либеральной.

Кількість федеральних чиновників із 1980 по 1987 року зросла на 3%. Якщо передвиборну боротьбу 1980 року Рейган обіцяв ліквідувати міністерства енергетики, і освіти, це обіцянку як був виконано, а й було створено ще одне міністерства з справам ветеранів. Замість запланованих 11 міністерств наприкінці президентського терміну Рейгана існувало 14 міністерств, федеральне уряд не скоротилося, а збільшилося. Але ж і у партійному системи та у думці у 80-ті роки немає консервативного перелому: демократична партія панувала в палаті представників, і переважно штатов.

Що при Рейгані І що створювало видимість «консервативної революції», то це теми, які у центрі політичної дискусії. Ці зміни, як влучно пише Курт Л. Шелл, були рівні зміні зразків. Що виставлялося для дискусії, то це була експансія соціальної держави, критично з’ясовувалися його об'єм і його функції. Що політичний дух часу змінився іще за Картері, видно у тій, як безтурботно колись ліберальні демократи приєдналися до політики економію газу й дерегуляции.

Заключение

.

Отже, підіб'ємо підсумки. Економічна політика адміністрації Рейгана, названа «рейганоміка», включала у собі: курс — на зниження ставок федеральних податків і надання корпораціям великих податкових та інших пільг, вкладених у стимулювання капіталовкладень, насамперед у наукомістких галузях промисловості, обмеження зростання урядових витрат на соціальні потреби за одночасного нарощуванні військових витрат, ослаблення державної регламентації (дерегулювання) підприємницької діяльності (скорочення правил, вимог до виробничу краще й ринкової діяльності, в т. год. вимог щодо охороні довкілля, тощо. буд.), проведення курсу кредитно-грошової політики, спрямованих подолання інфляції і здійснення установок економічної програми правительства.

Проте декларовані «рейганомикой» мети радикального підвищення темпів економічного зростання, наведення ладу у державних фінансах, порятунку федерального бюджету від хронічних дефіцитів (після 1960 р. федеральний бюджет жодного разу зводився дефіциту) були реализованы.

Однією з основних причин нагромадження бюджетних дефіцитів і державної заборгованості з’явився проводився адміністрацією Рейгана курс — на ескалацію військових витрат, котрі виросли зі 134 млрд дол. в 1980 фин. р. до 282 млрд дол. 1987;го фин. р. Закономірним наслідком багаторічного відволікання значній своїй частині ресурсів країни у військової сфери є скорочення можливостей для цивільних капіталовкладень і повільність економічного зростання. За період 80-х темпи економічного зростання США нижче, як по попередні повоєнні десятиліття, дефіцити федерального бюджету 80-ті роки до астрономічних масштабів, що з зростанням державного боргу перед (в 1986 фин. р. федеральний борг перейшов за позначку 2 трлн дол.) і до зовнішньої заборгованості породило найгостріші проблеми для економіки та фінансової системи країни, для економічної політики правительства.

1. Американські президенти: 41 історичний портрет від Джорджа Вашингтона до Біллом Клінтоном. — РостовнаДону: Фенікс, 1997. — 640 з. 2. Иванян Э. А. Рональд Рейган: Хроніка життя і часу. — М.: Думка, 1991.

— 411 з. 3. Рейган Р. Життя по американски. — М.: Новини, 1992. — 752с.: мул. 4. Сучасні Сполучені Штати Америки: Енциклопедичний довідник. -.

М.: Политиздат, 1988. — 542 з.: карт.