Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Банківський капітал: сутність, значення, класифікація, функції та структура

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Сутність капіталу банку виявляється в органічному поєднанні матеріально-речового змісту (техніко-економічних відносин) та суспільно-економічної форми (відносин економічної й юридичної власності), що стає можливим лише у процесі діяльності банку. Багато дослідників уважають, що капітал являє собою форму багатства, яка ототожнюється з сукупністю засобів виробництва. За висловом А. Сміта, капітал… Читати ще >

Банківський капітал: сутність, значення, класифікація, функції та структура (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національний університет водного господарства та природокористування Кафедра обліку і аудиту Реферат на тему:

Банківський капітал: сутність, значення, класифікація, функції та структура Виконала:

студентка ФЕіП Мельник М.М.

Рівне- 2011

Зміст

Вступ

1.Економічна сутність та значення банківського капіталу

2.Класифікація та функції банківського капіталу

3.Структура банківського капіталу Висновки Список використаної літератури

Вступ

Концентрація та централізація банківського капіталу відбувалася із початку виникнення банків та особливо посилилася з появою акціонерних банків, які самі по собі є формою централізації капіталу. Такі банки з самого початку їх організації можуть створюватися з капіталом великих розмірів. Крім того, капітали акціонерних банків у подальшому можуть бути збільшені через додатковий випуск акцій. Ці можливості конкурентоспроможності широко використовуються великими банками у боротьбі за витіснення слабших конкурентів.

Сутність капіталу банку виявляється в органічному поєднанні матеріально-речового змісту (техніко-економічних відносин) та суспільно-економічної форми (відносин економічної й юридичної власності), що стає можливим лише у процесі діяльності банку. Багато дослідників уважають, що капітал являє собою форму багатства, яка ототожнюється з сукупністю засобів виробництва. За висловом А. Сміта, капітал — це запас, який використовується для господарських потреб і приносить дохід. Як заведено у світовій практиці, і зокрема в Україні, частину залучених коштів банки повинні резервувати на кореспондентському або іншому рахунку в центральному банку. Тобто обсяг банківських ресурсів зменшується мінімально на суму зарезервованих коштів. Відвернення банківських ресурсів може здійснюватися і за ініціативою самого банку, наприклад, коли кошти вкладаються у будівлі, приміщення та інші основні засоби.

Метою даної роботи є розкриття такого питання як банківський капітал, його основні функції, види та структуру.

Дана робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

1. Економічна сутність та значення банківського капіталу

В економічній літературі існує багато розбіжностей та невизначеностей у трактуванні суті банківського капіталу. Це помітно ускладнює подальший розвиток не лише теоретичних засад, а й практики формування та використання банківського капіталу. Від правильного розуміння суті банківського капіталу значною мірою залежать взаємовідносини між банками та їх клієнтами, а також регулювання банківської діяльності та нагляду. Відсутність єдиного погляду на визначення суті банківського капіталу зумовлена, головним чином, неоднозначністю визначення поняття «капітал», одним із різновидів якого є капітал банківський. Докладніший розгляд цього питання допоможе з’ясувати підходи до визначення поняття «банківський капітал», ґрунтовніше зрозуміти його суть і понятійний апарат, використовуваний для характеристики банківського капіталу.

Багато дослідників уважають, що капітал являє собою форму багатства, яка ототожнюється з сукупністю засобів виробництва. За висловом А. Сміта, капітал — це запас, який використовується для господарських потреб і приносить дохід. Дж.С. Мілль розглядав капітал як попередньо накопичений запас продуктів минулої праці А. Маршалл — як сукупність речей, без яких виробництво не могло б здійснюватися з рівною ефективністю, але які не є безплатними дарами природи.

Для визначення сутності капіталу використовуються різні терміни, зокрема «запас», «сукупність речей», «фактор виробництва», «ресурси», «сума грошей» тощо. Однак, незважаючи на термінологічні відмінності, поняття «капітал» трактується дослідниками як економічна категорія, тобто така, що реалізується у сфері економічної діяльності та економічних відносин.

Складність і багатогранність категорії «капітал» суттєво вплинули на трактування сутності банківського капіталу. У вітчизняній і зарубіжній економічній літературі та практиці термін «банківський капітал» уживається досить часто, і залежно від контексту в це поняття вкладається різний зміст. Так, деякі економісти під банківським капіталом розуміють «сукупність грошових капіталів (власних і залучених коштів), якими оперують банки. Будучи вкладеними в банківську справу, вони приносять власнику банківський прибуток». На думку інших, банківський капітал — це відокремлена грошова форма промислового капіталу, підпорядкована у своєму русі кругообороту промислового капіталу. Спільним у цих визначеннях є те, що банківський капітал пов’язується з грошовим капіталом, різновидом якого він є.

Іншого погляду у визначенні поняття «банківський капітал» дотримується В. В. Кисельов: «Ресурсна база комерційного банку — це той сукупний капітал, який створюється в результаті проведення банком політики збільшення власного капіталу та залучених коштів і використовується для здійснення активних операцій з метою реалізації суспільних і власних інтересів». Як бачимо, за цим визначенням банківський капітал містить не лише власний капітал і використовується банком для реалізації інтересів; сукупний капітал називається ресурсною базою комерційного банку.

Деякі економісти ототожнюють поняття «банківський капітал» з поняттям «банківські ресурси». Так, «Банківський капітал — сукупність грошових капіталів, залучених банком, які використовуються ним у вигляді банківських ресурсів для кредитно-розрахункових та інших операцій». І далі: «Банківські ресурси — сукупність коштів, які перебувають у розпорядженні банків і використовуються ними для кредитних, інвестиційних та інших активних операцій».

Практично ототожнюється з власним капіталом таке визначення капіталу банку: «Це сукупність внесених власниками — учасниками капіталу — власних коштів, які зростають у результаті ефективної банківської діяльності у процесі капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових вливань з боку учасників». Аналогічне за суттю визначення капіталу банків належить Ф. Мишкіну: «Капітал банків — чисті активи банку, які дорівнюють різниці між сумою активів і пасивів». У цьому визначенні чітко простежується бухгалтерський підхід до визначення поняття капіталу банку, причому не всього, а лише частини — власного капіталу. Фактично мова йде про порядок обчислення та оцінювання власного капіталу.

Ураховуючи виключну важливість ресурсів банку для всього процесу його функціонування, насамперед слід визначитися з трактуванням цього поняття та його співвідношенням з поняттям «банківський капітал».

Наведені та інші визначення понять «банківський капітал» і «банківські ресурси» пов’язують використання грошових коштів передусім з виконанням лише кредитних або активних операцій. Разом із тим очевидно, що не вся сукупність банківських ресурсів може бути використана для здійснення активних операцій. Частина банківських ресурсів може використовуватися й активно використовується банками з метою надання клієнтам послуг. Ідеться про гарантійні, посередницькі, консультаційні, інформаційні, трастові послуги тощо. Банківські ресурси використовуються банками і для придбання майна та майнових прав, необхідних для початку та подальшого розвитку банківської діяльності.

Отже, можемо сформулювати визначення поняття «банківський капітал». Банківський капітал — це грошові кошти та виражена у грошовій формі частка матеріальних, нематеріальних і фінансових активів, що перебувають у розпорядженні банків і використовуються ними для здійснення операцій з розміщення коштів і надання послуг з метою одержання прибутку. У цьому визначенні банківський капітал виступає як частина банківських ресурсів, що залучені банками в оборот і використовуються ними з метою одержання прибутку. При цьому принципова різниця між банківськими ресурсами і банківським капіталом полягає в тому, що у будь-який момент банківські ресурси більші банківського капіталу або дорівнюють йому. Рівність означає, що наявні ресурси перебувають в обороті банку з метою одержання прибутку.

Як заведено у світовій практиці, і зокрема в Україні, частину залучених коштів банки повинні резервувати на кореспондентському або іншому рахунку в центральному банку. Тобто обсяг банківських ресурсів зменшується мінімально на суму зарезервованих коштів. Відвернення банківських ресурсів може здійснюватися і за ініціативою самого банку, наприклад, коли кошти вкладаються у будівлі, приміщення та інші основні засоби.

2. Класифікація та функції банківського капіталу

Надзвичайно складна сутність і багатоликість прояву банківського капіталу ускладнюють розуміння механізму його функціонування. Глибшому усвідомленню самого поняття «банківський капітал» та механізму його функціонування сприяє поділ банківського капіталу на окремі складові з подальшим групуванням їх за однорідними ознаками, тобто його класифікація. Класифікувати банківський капітал можна за різними ознаками залежно від цілі та завдань, які при цьому ставляться. Необхідно мати на увазі, що, мобілізуючи вільні грошові кошти одних суб'єктів ринку і передаючи їх в різні способи іншим суб'єктам, банки завжди переслідують головну мету своєї діяльності — одержання прибутку. (рис. 1)

За місцем мобілізації виокремлюють банківський капітал, який мобілізується безпосередньо банком, та який придбано ним в інших банках. Більша частка банківського капіталу мобілізується самим банком, зокрема емісією власних цінних паперів, залученням коштів на вклади. Цю частку банківського капіталу банки використовують переважно для одержання прибутку. Для оперативного задоволення додаткових потреб у грошових коштах, підтримування своєї платоспроможності, виконання нормативних вимог центрального банку банки вдаються до запозичення грошових коштів, мобілізованих іншими суб'єктами грошового ринку. Таке запозичення, зокрема, відбувається шляхом одержання кредитів як від інших комерційних банків, так і від центрального банку.

Рис. 1. Класифікація видів банківського капіталу

За можливістю прогнозування величини банківського капіталу доцільно розрізняти капітал, що піддається прогнозуванню прямому та опосередкованому. До першого належать грошові кошти, щодо яких банк може безпосередньо спрогнозувати динаміку або оборотність і визначену частку яких (стабільні залишки) використати для здійснення активних операцій та/або надання послуг. Прямому прогнозуванню піддаються статутний капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, строкові депозити тощо, опосередкованому — кошти, що формуються періодично та/або епізодично в результаті здійснення окремих банківських операцій та/або надання послуг і динаміку яких складно заздалегідь спрогнозувати. До таких коштів належать, наприклад, залишки на поточних рахунках окремих категорій їх власників, кошти в розрахунках, деякі інші види банківських ресурсів.

За терміном знаходження у розпорядженні банку капітал поділяється на власний, строковий та капітал до запитання. Власний банківський капітал постійно знаходиться у розпорядженні банку протягом усього періоду його функціонування. Строковий банківський капітал включає в себе строкові депозити, отримані міжбанківські кредити, кошти, мобілізовані шляхом емісії банком власних боргових зобов’язань, тощо. Банківський капітал до запитання включає, зокрема, кошти на поточних, бюджетних і карткових рахунках, кошти в розрахунках.

Виходячи з резидентності розрізняють національний банківський капітал, який сформований і за правом власності належить юридичним і фізичним особам — резидентам країни, та іноземний, який сформований і належить на правах власності юридичним і фізичним особам-нерезидентам. Ця класифікація банківського капіталу використовується насамперед у процесі формування статутного капіталу банку. Більшу частку банківського капіталу України становить національний банківський капітал, однак сучасний стан економічного розвитку країни передбачає доцільність залучення іноземного капіталу.

За формою власності банківський капітал поділяється на: приватний, заснований на власності фізичної особи; колективний, заснований на власності колективу, різних видів господарських товариств і підприємств; державний, який на правах власності належить державі. Ця класифікаційна ознака переважно використовується в процесі формування такої складової власного банківського капіталу, як статутний капітал.

Залежно від організаційно-правової форми залучення банківського капіталу розрізняють акціонерний та пайовий капітал. Акціонерний банківський капітал формується банками, створеними у вигляді акціонерних товариств відкритого та закритого типів. Такі банки мають широкі можливості залучення коштів для формування капіталу із зовнішніх джерел. Пайовий банківський капітал формується банками, створеними у формі кооперативних банків і товариств з обмеженою відповідальністю.

За формою залучення банківського капіталу виокремлюють такі його види: капітал у грошовій формі; капітал у матеріально-речовій формі; капітал у формі фінансових активів; капітал у формі нематеріальних активів. У вітчизняній банківській практиці формування банківського капіталу передбачено переважно у грошовій формі, причому формування та збільшення статутного капіталу може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків. Зазначимо також, що банківський капітал у грошовій формі формується в національній та іноземній валюті.

Джерела формування банківського капіталу відображаються у правій частині балансового звіту, тобто його пасиві. За своїм економічним змістом статті пасиву балансу банку не однорідні, розміщуються згори донизу в міру збільшення строків зобов’язань. Пасиви балансу банку складаються з власного капіталу та зобов’язань банку перед вкладниками і кредиторами. Власний капітал банків складається зі статутного капіталу, створюваних у процесі подальшої банківської діяльності резервного капіталу, фондів і резервів згідно з чинним законодавством країни. До власного капіталу прирівнюється нерозподілений прибуток, що знаходиться в обороті банку до його цільового використання. Отже, власний капітал належить засновникам, учасникам та акціонерам банку, а зобов’язання — це чужі кошти, тимчасово надані їх власниками в розпорядження банку. Зобов’язання банку не однорідні, умовно їх можна об'єднати у такі види: заборгованість перед Національним банком України та бюджетними установами; заборгованість перед іншими банками; заборгованість перед клієнтами, тобто юридичними і фізичними особами; цінні папери власного боргу; інші зобов’язання.

Найпоширенішою є класифікація банківського капіталу за джерелом утворення. Розрізняють власний, залучений та позичений банківський капітал. Про власний капітал вже йшлося. Залучений капітал банку — це грошові кошти юридичних і фізичних осіб, залучені банком на вклади. Операції, пов’язані з таким залученням коштів, називаються депозитними, а саме залучення — депозитним. Запозичення коштів на міжбанківському ринку, у центральному банку або шляхом продажу власних боргових зобов’язань на грошовому ринку називається недепозитним, а отриманий у такий спосіб банківський капітал — позиченим або позичковим. Спільним для залученого та позичкового банківського капіталу є те, що це — чужі для банку кошти, його зобов’язання перед вкладниками і кредиторами. Разом з тим, залучений та позичений капітал різняться між собою. По-перше, у формуванні позиченого капіталу ініціатива належить банку, його роль активна, тоді як у формуванні залученого капіталу роль банку пасивна, ініціатива належить вкладникам. Однак це не означає, що банки погодилися з цим, вони розробляють і впроваджують в практику різноманітні способи та прийоми заохочення клієнтів вносити кошти на вклади. По-друге, коли йдеться про позичення коштів, банк самостійно визначає, скільки йому потрібно коштів і на який строк, а у разі залучення вкладів їх сума та строки переважно визначаються вкладниками з огляду на власні потреби та інтереси. По-третє, позичений банківський капітал має неперсональний характер, тобто не асоціюється безпосередньо з конкретним клієнтом банку. По-четверте, недепозитним запозиченням користуються переважно великі, фінансово стійкі банки, що мають вільний доступ до грошового ринку, користуються відповідною довірою кредиторів. Потреба в додатковому капіталі у них пов’язана здебільшого з розширенням активних операцій та регулюванням платоспроможності. І нарешті, депозитне залучення коштів потребує від банку значних витрат на маркетинг та інфраструктуру. Це не дає змогу банку за необхідності оперативно залучити потрібну йому суму коштів.

Комерційні банки становлять основу банківської системи країни. Від них великою мірою залежить подальший поступ економіки країни. Вони повинні бути ефективним інструментом реалізації політики економічного зростання. Найсуттєвішою рисою сучасного банківського сектору України є його незначна питома вага в народному господарстві, ізольованість від реального сектору економіки.

Банківський капітал виконує три основні функції: захисну, оперативну тарегулюючу. Крім того, капітал дає можливість банку залучати на ринкудодаткові фінансові ресурси, забезпечувати ліквідність та знижуватиризики. Захисна функція капіталу банку полягає в збереженні платоспроможностібанку та забезпеченні інтересів акціонерів і вкладників у разіліквідації банку. Хоча більша частина збитків банку покривається зарахунок поточних доходів банку, а не за рахунок капіталу, капітал такивідіграє роль захисної «подушки». Він дає можливість банку зберегтиплатоспроможність та продовжити свою діяльність навіть тоді, коли банкзазнав значних втрат, які не можуть покрити поточні доходи. Оперативна функція капіталу має велике значення на початковому етапіфункціонування банку, коли за рахунок власного капіталу здійснюєтьсяпридбання приміщень, обладнання тощо. В подальшій діяльності банкуоперативна функція капіталу не має такого визначального значення, якзахисна чи регулююча.

Регулююча функція капіталу є уособленням державної політики в сферібанківської діяльності, яка в першу чергу направлена на захист інтересіввкладників та забезпечення стабільності банківської системи в цілому. Капітал банку є достатнім, якщо він забезпечує надійність, фінансовустійкість банку та дає можливість поглинути ризики і зберегтиплатоспроможність у складній ситуації. Банк, що вкладає кошти в більшризикові активи, повинен мати більший розмір власного капіталу, щоб уразі потреби поглинути відповідні ризики. Оскільки різні банки приймаютьна себе різні за рівнем ризики, достатній для успішної діяльності розмірвласного капіталу має визначатись з огляду на ризиковість активних тапозабалансових операцій банку. Саме адекватний якості активів капіталможе забезпечити банку вчасне виконання зобов’язань перед вкладниками, кредиторами та акціонерами.

3.Структура банківського капіталу

Банківський капітал складається з основного (капітал першого рівня) і додаткового (капітал другого рівня). На підставі показників основного і додаткового капіталу визначають регуляторний капітал банку.

Основний капітал є найстабільнішою частиною власного капіталу банку і включає такі складники:

а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;

б) розкриті резерви, створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, оприлюднені банком у фінансовій звітності), зокрема такі:

o дивіденди, спрямовані на збільшення статутного капіталу;

o емісійні різниці - сума перевищення доходів, отриманих від первинної емісії власних акцій та інших корпоративних прав, над їхнім номіналом;

o резервні фонди, що створюються згідно із законами України;

o загальні резерви, що створюється під невизначений ризик під час проведення банківських операцій;

o прибуток попередніх років;

o прибуток попередніх років, що очікує затвердження.

Ці складники включають до основного капіталу лише за умови, що вони відповідають таким критеріям: відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скорегованого на всі потенційні податкові зобов’язання; призначення резервів і фондів та рух коштів за ними окремо розкрито в оприлюднених звітах банку; фонди перебувають у розпорядженні банку для необмеженого і негайного їх використання для покриття збитків; будь-яке покриття збитків за рахунок резервів і фондів проводять лише через бухгалтерські рахунки прибутків і збитків.

Загальний розмір основного капіталу визначають з урахуванням величини можливих збитків за невиконаними зобов’язаннями контрагентів і зменшують на суму:

· недосформованих резервів під можливі збитки за: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими (понад 30 днів) та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями банку; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках, які визнано банкрутами, які перебувають в процесі ліквідації за рішенням уповноважених органів або зареєстровано в офшорних зонах;

· нематеріальних активів за мінусом суми зношеності;

· капітальних вкладень у нематеріальні активи;

· збитків попередніх років і поточного року.

Додатковий капітал є менш постійною частиною капіталу, вартість якої може змінюватися. В Україні склад додаткового капіталу регулює Національний банк України, який має право визначати та затверджувати перелік складників для включення до додаткового капіталу, а також умови та порядок такого включення. За умови затвердження НБУ додатковий капітал банку може включати:

· резерви під стандартну заборгованість інших банків;

· резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

· результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;

· результат переоцінки основних засобів;

· прибуток поточного року;

· субординований борг, прирівняний до капіталу (субординований капітал).

Субординований капітал включає кошти, залучені від юридичних осіб (резидентів і нерезидентів) і в національній, і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу. Субординований борг — це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які не можуть бути вилучені з банку раніше, ніж через п’ять років, а у разі банкрутства чи ліквідації банку повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, включають до капіталу банку після отримання дозволу НБУ за умови їх відповідності таким критеріям:

· є незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;

· не можуть погашатися з ініціативи власника;

· можуть вільно використовуватися для покриття збитків без пред’явлення банку вимоги про припинення торгівельних операцій;

· передбачають можливість відстрочення виплат за відсотками, якщо недостатній рівень прибутковості банку не дозволяє здійснити такі виплати вчасно.

На капітал другого рівня накладають певні обмеження, зокрема його величина не може бути більше, ніж 100% основного капіталу, а субординований капітал не може перевищувати 50% основного капіталу.

Регуляторний капітал визначається як сума основного і додаткового капіталу (за мінусом балансової вартості певної частки активів) та використовується для розрахунку достатності банківського капіталу в цілому.

Висновки

Розглянувши дану тему «Банківський капітал: сутність, значення, класифікація, функції та структура» можна зробити наступні висновки:

Для визначення сутності капіталу використовуються різні терміни, зокрема «запас», «сукупність речей», «фактор виробництва», «ресурси», «сума грошей» тощо. Однак, незважаючи на термінологічні відмінності, поняття «капітал» трактується дослідниками як економічна категорія, тобто така, що реалізується у сфері економічної діяльності та економічних відносин. Складність і багатогранність категорії «капітал» суттєво вплинули на трактування сутності банківського капіталу. У вітчизняній і зарубіжній економічній літературі та практиці термін «банківський капітал» уживається досить часто, і залежно від контексту в це поняття вкладається різний зміст. Так, деякі економісти під банківським капіталом розуміють «сукупність грошових капіталів (власних і залучених коштів), якими оперують банки. Будучи вкладеними в банківську справу, вони приносять власнику банківський прибуток» Банківський капітал — це грошові кошти та виражена у грошовій формі частка матеріальних, нематеріальних і фінансових активів, що перебувають у розпорядженні банків і використовуються ними для здійснення операцій з розміщення коштів і надання послуг з метою одержання прибутку Класифікувати банківський капітал можна за різними ознаками залежно від цілі та завдань, які при цьому ставляться. Класифікують за місцем мобілізації, за можливістю прогнозування величини банківського капіталу, за терміном знаходження у розпорядженні банку, Виходячи з резидентності, за формою власності, залежно від організаційно-правової форми залучення банківського капіталу, за формою залучення банківського капіталу, за економічним змістом та за джерелом утворення. Необхідно мати на увазі, що, мобілізуючи вільні грошові кошти одних суб'єктів ринку і передаючи їх в різні способи іншим суб'єктам, банки завжди переслідують головну мету своєї діяльності — одержання прибутку. Банківський капітал виконує три основні функції: захисну, оперативну та регулюючу. Банківський капітал складається з основного (капітал першого рівня) і додаткового (капітал другого рівня). На підставі показників основного і додаткового капіталу визначають регуляторний капітал банку. Основний капітал є найстабільнішою частиною власного капіталу банку і включає фактично сплачений зареєстрований статутний капітал та розкриті резерви, створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, оприлюднені банком у фінансовій звітності). Додатковий капітал є менш постійною частиною капіталу, вартість якої може змінюватися. Регуляторний капітал визначається як сума основного і додаткового капіталу.

Список використаної літератури

банківський капітал

1. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000р. № 2121 — ІІІ зі змінами

2. Алексеєнко М.Д. — Капітал банку: питання теорії і практики: Монографія. — К.: КНЕУ, 2002. — 276 с.

3. Волкова І.А. — Бухгалтерський облік у банках: навчальний посібник/ І.А. Волкова. — К.: центр учбової літератури, 2009р. — 520с.

4. Герасимович А. М., Парасій-Вергуненко І.М. та ін. — Аналіз банківської діяльності: Підручник — К.:КНЕУ, 2004

5. Герасимович А. М., Кіндрацька Л.М., Кривов’яз Т.В., та ін. — К.:КНЕУ, 2004 — 531с.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою