Операції перестрахування

Реферат на тему:

Операції перестрахування ПЛАН.

1. Перестрахування: зміст договорів та їх види.

2. Пропрорційне й непропорційне перестрахування.

3. Становлення перестрахування в Україні.

1. Перестрахування: зміст договорів та їх види

Перестрахування виражає систему відносин, згідно якої страховик, приймаючи на страхування ризики, з врахуванням своїх фінансових можливостей частину від­повідальності передає на погоджених умовах іншим страховим організаціям. Цим переслідується мета ство­рення по можливості збалансованого портфеля страхуван­ня, забезпечення фінансової стійкості й рентабельності страхових операцій.

В основі перестрахування — договір, у відповідності з яким одна сторона — страховик — передає повністю чи частково страховий ризик (групу страховик ризиків пев­ного виду) іншій стороні - перестраховику. Він, в свою чергу, приймає на себе зобов’язання відшкодувати стра­ховику відповідну частину виплаченого страхового від­шкодування.

Таким чином, в договорі перестрахуванні діють дві сторони: страхове товариство, що передає ризик (перестраховочний ризик) і страхове товариство, яке приймає ризик на свою відповідальність як перестраховик.

Сама операція, пов’язана з передачею ризику, на­зивається цедируванням ризику, або перестраховочною цесією. В цьому зв’язку страховика, що передає ризик, називають цедентом, а перестраховика, якій його прий­має, — цесіонарієм.

Можлива і передача ризику, що прийнятий даним перестраховиком від цедента, повністю або частково ін­шому страховому товариству. Наступна передача перест­раховочного ризику називається ретроцесією, а страхова компанія, яка передає ризик в перестрахуванні третьому учаснику, ретроцедентом. В свою чергу, страхове то­вариство, що приймає ретроцедируваний ризик, — ретроцесіонарієм.

Договір перестрахування має декілька специфічних ознак, що випливають з особливостей угоди перестраху­вання. Однією з них є принцип відшкодування, згідно якому перестраховик зобов’язаний виплатити цеденту відшкодування пропорційно долі участі, але лише в тому випадку, якщо цедент виплатив належне відшкодування застрахованому.

Принцип доброї волі виражається в тому, що страху­вальник зобов’язаний повідомляти страховика до укла­дення договору страхування і на протязі всього строку його дії про всі суттєві обставини ризику, які стосу­ються об'єктів страхування, а також ступеня загрози цим об'єктам з боку стихійного лиха.

Аналогічні обставини витікають з операцій перестраху­вання. Цедент зобов’язаний надати перестраховику повну й достовірну інформацію про цедируваний ризик. Ця обставина має особливе значення для підтримання довгос­трокового співробітництва перестраховика з цедентом.

Елементами договору перестрахування є ризик, стра­ховий платіж, страхове відшкодування, тощо.

Об'єктом перестрахувальних операцій є майнова си­туація в даному страховому товаристві, що виступає в ролі цедента. Перестраховик не має ніяких прав чи обо­в'язків, що витікають з укладених цедентом договорів страхування. Разом з тим, застрахований не має нічого спільного з операціями перестрахування, які підписані цедентом відносно передачі ризиків. Страховик не зобов’язаний повідомляти страхувальника про свій намір передати взяті ризики повністю або частково в перестра­хування.

Основною функцією перестрахування є вторинний розподіл ризику, завдяки чому відбувається кількісне і якісне вирівнювання портфеля. Механізм передачі стра­хового ризику можна показати на схемі. Схема 1. Напрями й суб'єкти передачі страхового ризику.

Крім перерозподілу ризику, перестрахування ви­конує деякі допоміжні функції, зокрема, воно дозволяє приймати на страхування унікальні й крупні ризики.

В процесі тривалого розвитку перестраховочних опе­рацій (перше перестраховочне товариство було утворено в німецькому місті Кельні в 1846 p.) сформувались певні види перестраховочних договорів. По формі взаємно взятих зобов’язань цедента й перестраховика договори перестрахування підрозділяються на:

— факультативного перестрахування;

— облігаторного перестрахування;

— факультативно-облігаторного перестрахування.

Сам процес перестрахування по перерахованих дого­ворах називається факультативним, облігаторним й факультативно-облігаторним.

Договір факультативного перестрахування виражає собою індивідуальну угоду, що в принципі стосується одного ризику. Цей договір надає сторонам повну не­залежність: цеденту — у вирішенні питання, скільки необхідно залишати на власному ризику (власне утри­мання), перестраховику — у вирішенні питань прийнят­тя ризику в тому чи іншому обсязі. З Бракуванням самостійності прийняття рішень при укладанні кожного договору перестрахування перестраховочні платежі стя­гуються індивідуально, незалежно від обсягу страхових платежів, які одержує цедент. Як правило, величина платежів за надані гарантії в порядку факультативного перестрахування встановлюється, виходячи із ситуації на перестраховочному ринку.

Відмітна ознака факультативного перестрахування в тому, що, як цеденту, так і перестраховику надана можливість індивідуальної оцінки ризику, і в залежності від цього прийняття певного рішення: цеденту — про передачу ризику, перестраховику — про прийняття ризику. Негативна сторона факультативного перестраху­вання в тому, що цедент повинен передати частину ризику до початку відповідальності за нього. Перестра­ховик здебільшого має незначний проміжок часу для всебічного аналізу ризику, який він бере в" перестраху­вання.

Договір облігаторного перестрахування зобов’язує цедента в передачі певних часток у всіх ризиках, що прийняті на страхування. Передача цих часток ризиків перестраховику відбувається лише їв тому випадку, якщо їх страхова сума перевищує певну попередньо встановлену участь страховика. З іншого боку, договір облігатор­ного перестрахування зобов’язує перестраховика прий­няти запропоновані йому в перестрахування частки цих ризиків.

Перестраховочні платежі по договору облігаторного перестрахування завжди визначаються у відсотку від суми страхових платежів, які одержані страховиком при укладанні первинного договору страхування.

Договір облігаторного перестрахування, як правило, підписується на невизначений строк з правом взаємного його розторгнення шляхом попереднього повідомлення партнера про прийняте рішення. Цей договір найбільш вигідний для цедента, тому що всі раніше визначені ризики автоматично одержують покриття у перестраховика. Тому договір облігаторного перестрахування відрізняється від факультативного, в якому предметом договору є кожен відокремлений ризик з врахуванням умов, що визначаються в індивідуальному порядку. Облігаторне перестрахування охоплює весь або значну частину страхового портфеля страховика.

На практиці також зустрічається змішана (перехідна) форма договору перестрахування — факультативно-облігаторна. Ця форма договорів перестрахування на­зивається договором «відкритого покриття» і дає цеденту право незалежно приймати рішення: у відношенні яких ризиків і в якому розмірі слід їх передати перестрахо­вику. В свою чергу, останній зобов’язаний прийняти цедирувані частки ризиків на попередньо погоджених умовах, Перестраховочні платежі по договорах «відкритого покриття визначаються на індивідуальній основі за зго­дою сторін або пропорційно страховим платежам, які одержані при укладанні первинного договору страху­вання.

Перестраховику договір «відкритого покриття» може бути невигідним чи небезпечним тому, що цедент схиль­ний передавати в перестрахування лише найбільш небез­печні ризики. Саме з цієї причини договори «відкритого покриття» підписуються перестраховиками, як правило, лише з такими цедентами, що користуються їх повною довірою, виходячи з багаторічної практики їх взаємного співробітництва.

2. Пропрорційне й непропорційне перестрахування

Згідно договору пропорційного перестрахування передбачається, що частка перестраховика в кожному переданому йому для покриття ризику визначається паї попередньо обумовленому співвідношенню власної участі цедента. Участь перестраховика в платежах і відшкодуванні збитку здійснюється в такому ж спів­відношенні, як і його участь в покритті ризику.

Існують такі форми пропорційного перестрахування:

квотний договір, ексцедентний, квотно-ексцедентний або змішаний.

За умовами договору квотного перестрахування цедент бере зобов’язання передати перестраховику частку у всіх ризиках даного виду, а той зобов’язується прий­няти ці частки. Звичайно частка участі в перестрахуванні виражається у відсотку від страхової суми, але можливе і. обумовлення її конкретною величиною (квотою). Крім того, в договорах цього типу для різних класів ризику за. бажанням перестраховика встановлюються верхні межі (ліміти) відповідальності перестраховика.

Договори квотного перестрахування прості у вико­нанні, особливо для цедента. Цедент передає перестраховику частку одержаних за даний проміжок часу страхових платежів, залишаючи собі комісійну винагоро­ду (провізію) за передачу ризику, що було попередньо обумовлено при укладанні договору перестрахування.

Відповідним чином відбувається й регулювання збитків. У відповідності з одержаною часткою участі в ризиках перестраховик передає цеденту пропорційну частину відшкодування, виплаченого за нього застрахо­ваним. Здебільшого перестраховик бере участь у витратах цедента по розрахунках із страхувальником.

Зазначимо, однак, що квотне перестрахування, змен­шуючи ризик цедента по всіх договорах, які передані в перестрахування, все ж не дозволяє знизити ризик інших договорів страхового портфеля.

Пояснимо це на спрощеному прикладі. Нехай порт­фель страховика складається з трьох однорідних груп страхових ризиків, що мають відповідно оцінку 400, 625, 800 тисяч грошових одиниць. Будемо вважати далі, що страховик визначив, спираючись на актуарні розрахун­ки. максимальний рівень власної участі (власного утримання) в покритті ризиків 500 тисяч грошових оди­ниць. Квота 20% від суми страхового портфеля передана в перестрахування. Тому по приведених групах ризику перестраховик одержав 80, 125, 160 тисяч грошових оди­ниць. Власна ж участь цедента в покритті ризику складе: по першій групі - 320 (400 тисяч — 80 тисяч) — по другій групі - 500 (625 тисяч — 125 тисяч) — по третій групі - 640 тисяч грошових одиниць (800 тисяч — 160 тисяч).

Аналіз одержаних даних дозволяє зробити висновок, Що в першій групі ризик виявився надмірно перестрахо­ваним, тому що первісна страхова сума в цій групі - 400 тисяч грошових одиниць була нижче встановленого для даного портфеля ліміта власної участі цедента (500 тисяч грошових одиниць). Разом з тим, страхова сума по третій групі ризику навіть після укладання договору квотного перестрахування перевищує ліміт власної участі цедента. Лише у другій групі ризику квотне перестрахування при нормі 20% зумовило зниження страхової суми до 500 тисяч грошових одиниць, тобто до прийнятого нор­мативу.

Договір ексцедентного перестрахування має певні відмінності від договору квотного перестрахування. Ук­ладаючи його, партнери визначають розмір максималь­ної власної участі страховика в покритті деяких груп ризику. Для цього аналізують статистичні дані й прово­дять актуарні розрахунки. Максимум власної участі стра­ховика називається ексцедентом.

Перевищення страхових сум за встановлений рівень (ліміт) власної участі страховика в покритті ризику пе­редається в перестрахування одному або декільком пере­страховикам. Таке перевищення страхових сум ризику, переданих в перестрахування, називається надбанням ексцедента.

Договір ексцедентного перестрахування визначає максимальний рівень в кожній групі ризиків, які пере-страховик зобов’язаний прийняти в покриття. Максимум участі перестраховика в покритті ризику називається кратністю власної участі цедента.

При укладанні договору ексцедентного перестра­хування виключаються будь-які ризики, страхова сума яких менша або дорівнює встановленому для даного портфеля числу часток власної участі страховика. І на­впаки, ризики, страхова сума яких перевищує власну участь страховика, вважаються перестрахованими. Відсоток перестраховки буде тим більший, чим вища страхова сума для даного ризику. Наприклад, якщо влас­на участь страховика була визначена в сумі 500 тисяч грошових одиниць, то в ризиках, що складають страхову суму 1 мільйон грошових одиниць, частка участі перестраховика і цедента рівні 500 тисяч грошовій одиниць. Відсоток перестрахування ~ це відношення частки участі перестраховика до страхової суми даного ризшу. В дано­му прикладі відсоток ризику складає 50%'. Якшо ризик застрахований на 2 мільйони грошових одиниць, частка цедента — 500 тисяч грошових одиниць, частка перест­раховика — 1500 тисяч грошових одиниць, то відсоток перестрахування складе 75%. Відсоток перестрахування є основою для взаєморозрахунків між цедентом й перест­раховиком як по перестраховочних платежах, так і по виплаті страхового відшкодування.

Квотно-ексцедентний договір на практиці застосо­вується рідко. Змістом його є поєднання двох розгля­нутих раніше перестраховочних договорів. Портфель даного виду страхування перестраховується квотно, а перевищення сум страхування ризиків понад встановле­ну квоту (норму) в свою чергу підлягає перестрахуванню на принципах ексцедентного договору.

Непропорційне перестрахування використовується в різних видах страхування, але найчастіше по договорах страхування цивільної відповідальності власників транс­портних засобів за збитки, спричинені третім особам в результаті дорожньо-транспортної події (про це страху­вання йшлося в попередньому розділі). Непропорційне страхування також застосовується у всіх видах страхуван­ня, де немає верхньої межі відповідальності страховика.

Розрахунки між сторонами договору охоплюють під­сумкові фінансові результати цедента (або .лише відшко­дування збитку по виключно крупних збитках)," не лише окремі договори страхування й збитки, що має місце при укладанні договорів пропорційного перестрахування.

Одним з варіантів непропорційного перестрахування є перестрахування перевищення збитків, коли страховик намагається не вирівнювати окремі ризики даного виду, а переслідує мету забезпечити фінансову рівновагу стра­хових операцій в цілому, яка може бути порушена спричиненням збитку в особливої крупних розмірах по деяких ризиках страхового портфеля.

Виходячи з зазначених умов договору, перестраховик приймає зобов’язання покрити ту частину збитку, яка вище встановленої суми власної участі цедента, але нижче зафіксованої в договорі суми, що дорівнює верхній межі відповідальності перестраховика. Прийняті таким чином зобов’язання стосуються всіх збитків, які були зумовлені одним стихійним лихом, що складає страховий ризик. Якщо в результаті настання страхового випадку буде нанесено збиток багатьом страхувальни­кам, то він буде розглядатись виключно як груповий збиток. Зобов’язання страховика встановлюються у від­ношенні до групового збитку.

Власна участь цедента в покритті збитку називається пріоритетом, або франшизою, а верхня максимальна межа відповідальності перестраховика за наслідки одного стихійного лиха, яке спричинило збиток, — лімітом перестраховочного покриття.

Розглянемо приклад застосування непропорційного перестрахування. Нехай участь цедента в пріоритеті скла­дає 0,5 мільйона грошових одиниць. Верхня межа відповідальності перестраховика (ліміт перестраховочно­го покриття) — 1 мільйон грошових одиниць. Тоді будь-який грошовий збиток, що не перевищує 0,5 мільйона грошових одиниць, відшкодовується цедентом в повній сумі. Якщо грошовий збиток буде вище, ніж 0,5 мільйона грошових одиниць, але не більшим 1,5 мільйона гро­шових одиниць, то цедент покриває його в сумі 0,5 мільйона грошових одиниць. Перевищення збитку понад цю суму буде складати частку перестраховика.

Візьмемо іншу ситуацію, в якій грошовий збиток буде більшим середньої суми власної участі цедента і вище верхньої максимальної межі відповідальності перестра­ховика, наприклад, 1,8 мільйона грошових одиниць. В цьому разі немає ліміту участі перестраховика в покритті перевищення збитку. Перестраховик виплачує страхове відшкодування обсягом в 1 мільйон грошових одиниць, цедент — частку власної участі в покритті збитку 0,5 мільйона грошових одиниць і додатково суму, що переви­щує ліміт перестраховика 300 тисяч грошових одиниць (1,8 — 1 — 0,5). Таким чином, в підсумку частка участі цедента складе 0,8 мільйона грошових одиниць (0,5 + 0,3), а частка участі перестраховика — 1 мільйон грошових одиниць.

У зарубіжній практиці перестрахування договір перестрахування перевищення збитків широко застосову­ється в таких видах страхування: цивільної відповідаль­ності, від нещасних випадків, від вогню, транспортному (карго й каско), авіаційному, тобто там, де досить ймовірний збиток значних розмірів.

Договір перестрахування перевищення збитків може бути пов’язаний з договорами пропорційного (ексцедентного й квотного) перестрахування. Це означає, що цедент, залишаючи в своєму портфелі ризики після укладання договорів ексцедентного чи квотного перестрахування, може додатково (у даного або іншого перестраховика) заключати договори перестрахування перевищення збит­ку. Обслуговування договорів перестрахування цього типу технічно нескладне і вигідне для цедента.

3. Становлення перестрахування в Україні

Перестрахування ризиків направлене не лише на захист страхового портфеля від впливу на нього серії крупних страхових випадків або навіть одного ката­строфічного з них, але й сприяє тому, щоб сплата сум страхового відшкодування по таких випадках не лягала непосильним тягарем на одне страхове товариство, а здійснювалась колективно всіма учасниками в перестра­хуванні відповідного об'єкту.

Якщо будь-яка страхова компанія була 6 поставлена перед необхідністю повністю тримати лише на своїй відповідальності всі взяті на страхування ризики, серед яких можуть бути крупні об'єкти страхування, вона не змогла б у цьому випадку утворювати за рахунок надходжень премій страхові фонди, що відповідали б ступеню ризику, і постійно перебувала б у небезпеці невиконання своїх фінансових зобов’язань перед страхувальниками, що суперечить призна­ченню й економічному змісту страхування.

Саме таке положення створилось на страховому ринку України. Для нашої країни властива величезна концентрація матеріальних цінностей і, як наслідок, — зростання страхових сум по значній кількості об'єктів страхування.

Жодна страхова компанія в цих умовах не може прийняти на страхування подібні ризики, не маючи твер­дого перестраховочного забезпечення зверх сум, які во­на може тримати на своїй відповідальності. Потреба в розмірах страхового покриття весь час зростає значно швидше, ніж нарощуються статутні фонди і страхові резерви. Лише завдяки своїм специфічно™ методам, перестрахування як «страхування страховиків» дозволяє страховикам приймати зобов’язання на великі суми, позбавляє їх від небезпеки втратити свій капітал. До станов­лення системи перестрахування в Україні підводить і впровадження в нашій країні обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, про що йшлося вище.

Перші кроки на шляху створення перестрахувального ринку вже зроблені. В середині 1994 року вперше 8 страхових компаній України зареєстрували Українську перестрахувальну компанію. Але це дійсно лише поча­ток. У 80-і роки в світі діяло біля 350 професійних перестрахувальних товариств, з них 132 — в Європі, 21% їх знаходився в ФРН.

Перестрахування — окремий незалежний вид страху­вання. Механізмом його здійснення необхідно оволодіти всім страховикам і, насамперед, професійним перестраховикам. Перестрахування має інтернаціональний харак­тер, тому воно не може бути обмежене рамками однієї або декількох країн. Це бізнес без кордонів.