Сутність конкуренції, олігополії, монополії

Вступ конкуренція олігополія монополія Сучасна ринкова економіка являє собою складний організм, що складається з різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, які взаємодіють на тлі розгалуженої системи правових норм, і об'єднуються єдиним поняттям — ринок.

В економічній літературі є безліч визначень терміну «ринок». Це інститут, або механізм, який зводить покупців і продавців окремих товарів і послуг. Це обмін, який здійснюється за законами товарного виробництва й обігу. Це механізм, за допомогою якого взаємодіють для визначення ціни та кількості товарів чи послуг. Це процес взаємозв'язків або процес конкурентних торгів. Проте простіше кажучи, ринок — це організована структура, де «зустрічаються» виробники і споживачі. При розгляді структурної організації ринку визначальне значення має кількість виробників (продавців) і кількість споживачів (покупців), що беруть участь у процесі обміну загального еквіваленту вартості (грошей) на якийсь товар. Ця кількість виробників і споживачів, характер і структура відносин між ними визначають взаємодію попиту і пропозиції.

Центральними явищами на ринку є конкуренція та монополія. Монополія і конкуренція — це 2 полюси, і більшість галузей економіки перебувають між ними, у той час як лише деякі - на них. Насправді дослідити кожну галузь неможливо, адже їх безліч. Тому економісти об'єднують усі ці структури в декілька основних ринкових моделей, які є найбільш загальними і можуть охопити весь ринок.

Тож виділяють такі ринкові ситуації: чисту конкуренцію, чисту монополію, монополістичну конкуренцію та олігополію. Ці моделі відрізняються одна від одної здебільшого тим, скільки фірм є в галузі та наскільки легко новим компаніям увійти в дану галузь.

Щоб ознайомитися детально з типовими ознаками основних ринкових структур, треба розглянути кожну з них окремо і в різних аспектах, адже ці явища мають багато різноманітних деталей та нюансів, які з першого погляду непомітні, та все ж потребують уваги, особливо для нас — майбутніх економістів.

Таким чином вивчення цих явищ надає нам такі інструменти аналізу, без яких неможливо зрозуміти, як саме визначаються ціна та обсяги виробництва товарів.

Саме тому три розділи моєї роботи присвячені поняттям «конкуренція», «олігополія» та «монополія». Щодо четвертого розділу, він висвітлює сучасну ситуацію на ринку України, адже ми маємо бути вкрай обізнаними у таких ключових економічних явищах та процесах не тільки через наш майбутній фах, а й тому що вважаємо себе повноцінними громадянами нашої держави.

1. Загальна характеристика основних моделей ринку Якщо користуватися класифікацією «Економікс», виділяють 4 основні ринкові структури:

1) чиста конкуренція;

2) чиста монополія;

3) монополістична конкуренція;

4) олігополія.

Коротко охарактеризувати їх можна так. В умовах чистої (досконалої) конкуренції на ринку функціонує дуже велика кількість фірм, що виробляють стандартизовану продукцію, а також конкурентів-споживачів. Нові компанії-виробники можуть легко увійти в галузь.

Монополістична конкуренція визначається відносно великою кількістю продавців, що виробляють диференційовану продукцію, тобто таку, яка ділиться на підвиди та має певні особливості: за якістю, формою, упаковкою, умовами продажу. Тому таку конкуренцію ще називають диференційованою. Входження в галузь доволі просте.

При олігополістичній моделі на ринку співпрацює декілька виробників (від 2 до 8), які є взаємозалежними. Це значить, що рішення, прийняті однією з фірм-конкурентів неодмінно впливають на інші, тому вони мають враховувати ці рішення при визначенні ціни та обсягів продукції, що виробляється. Стати членом олігополістичної галузі як правило дуже важко.

Щодо чистої монополії, це ринок, на якому існує виключно один виробник, який займає всю галузь. Тому проникнення в неї інших фірм практично неможливе. Таким чином підприємець встановлює свою монопольну ціну, а споживачі позбавлені можливості обирати. Тож очевидно, що продукція галузі не диференційована. Для кращого розуміння різниці між цими ринковими моделями пропоную розглянути таблицю 1.1.

Табл. 1.1.

2. Конкуренція Після того, як Україна здобула незалежність, у ній відбулася маса змін і перетворень у різноманітних галузях, зокрема і в економіці. Перехід до ринкової економіки також до них належить. Найважливішою властивістю ринкової системи, органічною складовою та механізмом її саморегулювання є конкуренція. Вона вирішує головні проблеми ринку: що, як і для кого виробляти. Виробники товарів та послуг отримали певну свободу та самостійність, а отже і змогу доводити свої переваги на ринку, забезпечувати якнайбільший прибуток, обирати для себе вигідне становище. Та все це вони мають робити в умовах суперництва на ринку, яке й називається конкуренцією.

Конкуренція — економічний процес взаємодії і боротьби товаровиробників за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів, за отримання найбільших прибутків [2, ст.458]. Також це відносини суперництва, боротьби між власниками економічних ресурсів за ефективне їх використання, враховуючи економічні закони, з метою отримання найбільших прибутків та інших форм доходів [1, ст.176]. Тлумачний словник дає таке визначення конкуренції: це суперництво в певній галузі, боротьба за досягнення кращих результатів; змагання.

Ми бачимо, що визначення з абсолютно різних джерел фактично збігаються, тож це поняття є цілком чітким, а не абстрактним, як могло б здатися з першого погляду. Проте є ще одне значення: конкуренція — це механізм стихійного регулювання виробництва в умовах вільних ринкових відносин.

З економічної точки зору конкуренція розглядається у трьох основних аспектах:

· як ступінь суперництва на ринку;

· як саморегулюючий елемент ринкового механізму;

· як критерій, за яким визначається тип галузевого ринку.

Варто зауважити, що це доволі жорстка та конфліктна форма боротьби за існування, і процвітання одного з її учасників можливе лише за рахунок інтересів інших, адже мова йде про суперництво за ринки ресурсів та збуту, які є обмеженими.

Конкурентна система виникла сама собою в процесі історичного розвитку економіки, адже кожен виробник намагався максимізувати прибуток, що є цілком природно. А якщо продавців на ринку багато і кожен має одну й ту саму мету, не дивно, що виникає суперництво між ними.

В епоху утвердження загальної форми товарного виробництва — капіталізму — піку розвитку досягла вільна конкуренція — стан ринку, на якому є велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-споживачів, існує вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності і споживачів до будь-якого товару чи послуги [1, ст.177]. Така конкуренція охоплює засоби виробництва, предмети споживання і робочу силу.

Вільна конкуренція протидіє монополіям та контролю з боку влади. Обов’язковою її властивістю є підвищення ефективності виробництва, адже виробники перебувають у постійному пошуку нових ресурсів та технологій. Неефективні товаровиробники змушені покинути ринок. Тож за рахунок вільної конкуренції ринок увесь час удосконалюється.

2.1 Види конкурентної боротьби За видами конкурентної боротьби конкуренція поділяється на внутрішньогалузеву та міжгалузеву.

Внутрішньогалузева конкуренція — це суперництво між окремими підприємцями і фірмами однієї галузі щодо одержання прибутку. Її мета — отримання надприбутку. Розглянемо приклад такої конкуренції.

Нехай існує 3 фірми, що виробляють велосипеди однієї якості. Але їхня собівартість різна: у першої - 1000 грн., у другої - 900 грн., а у третьої - 800 грн. Ринкова ціна велосипедів — 900 грн., і фірми змушені продавати велосипеди за такою ціною. Таким чином перша фірма понесе збитки у розмірі 100 грн., друга залишиться «на нулі», а третя отримає прибуток 100 грн. Тож перший підприємець має розоритися або внести певні радикальні зміни для поліпшення організації виробництва та підвищення продуктивності праці. Другому також слід ужити заходів, щоб отримувати хоч якийсь прибуток, а третій має тримати виробництво на цьому рівні і по можливості також покращувати продуктивність праці. Ми бачимо, що всі вони працюють на отримання надприбутку.

Міжгалузева конкуренція є специфічною формою конкуренції капіталів у боротьбі за їх прибутковіше застосування. Міжгалузева конкуренція зумовлена зростанням потреб на окремі групи товарів, що випускаються в різних галузях. Капітали з інших галузей, згортаючи застарілі виробництва, переливаються в галузі, де прибутки вищі. Тобто видозмінюються пропорції між галузями і великими сферами економіки. Розглянемо приклад міжгалузевої конкуренції (таблиця 2.1.1.).

Табл. 2.1.1.

У різних галузях відрізняються витрати виробництва, галузева цінність товару, галузевий прибуток і норма прибутку на вкладений капітал. Насправді такі різні галузеві норми прибутку тривалий час зберігатися не можуть, почнеться переливання капіталів із галузей з низькою нормою прибутку в галузі з високою. Так, з третьої галузі почнеться переливання капіталу в першу галузь. У результаті цього в першій галузі зростуть виробництво і пропозиція товару, його ціна стане нижчою за альтернативну вартість (наприклад, зменшиться з 130 до 120 гр. од.). У третій галузі відбуватиметься відплив капіталу, скоротиться виробництво товарів, підвищиться попит на них, зростуть ціни (із 110 до 120 гр. од.).

Вільне переливання капіталу відбувається постійно й нескінченно. Внаслідок цього галузеві норми прибутку мають тенденцію до вирівнювання в середню норму прибутку. Тепер кожен підприємець у будь-якій галузі, вкладаючи капітал, розраховує на середню норму прибутку (в розглянутому прикладі це 20%), тобто на однаковий прибуток на однаковий капітал або на середній прибуток як абсолютну величину прибутку відповідно до його середньої норми. Отже, мета міжгалузевої конкуренції також полягає в тому, щоб одержати найвищий прибуток. Якщо в епоху вільної конкуренції переливання капіталу відбувалося у фізичних формах, тобто за допомогою інвестицій, будівництва підприємств, утворення фірм, то в епоху корпоративного виробництва основною формою переливання капіталу є купівля-продаж акцій і цінних паперів на фондовій біржі.

2.2 Методи конкурентної боротьби За методами боротьби конкуренція поділяється на цінову, нецінову та нечесну. Цінова та цінова об'єднуються у чесну.

До методів цінової конкуренції належать зменшення витрат виробництва, зниження цін на продукцію. Вони спрямовані як на максимізацію прибутків, так і на витіснення з ринку інших виробників. Іноді фірма може дозволити собі терпіти збитки, щоб завоювати якнайбільшу частину ринку, а після цього знову підвищити ціни, отримуючи прибутки, набагато більші зі попередні. Такий прийом називається демпінгом. Але при ціновій конкуренції якість має залишатися незмінною, інакше зниження ціни може не мати результатів.

Методи нецінової конкуренції - це покращення якості продукції, умов продажу, технічного рівня, задоволення специфічних потреб споживачів. До них також належить реклама, створення нових товарів для задоволення тих самих потреб, відповідність моді та урізноманітнення асортименту.

Як на мене, дуже цікавим є такий парадокс: продавці знижують ціни на товар, щоб привабити покупців, але за рахунок ціни може страждати якість, тобто у боротьбі за споживача виробники ніби змагаються в тому, чий товар буде не якіснішим. Яскравим прикладом такого явища в Україні є ринок молочних продуктів. Ціну, а отже і якість сирів, масла та сметани знижують шляхом додавання дешевої пальмової олії та інших домішок, які аж ніяк не покращують здоров’я споживачів. Щодо ринку послуг, від цього явища страждає туристичний комплекс. Ціни на готелі, обслуговування та харчування в курортних містах знижують, особливо зараз, при економічній кризі, і це дуже позначається на якості. Проте це проблема не тільки України, а й більшості країн світу.

Ще одним «хитрим прийомом чесної конкуренції» є значне збільшення ціни на товар. Виробник називає його елітним, розкішним, тобто таким, що заслуговує на високу ціну. Більшість споживачів усе ж не купують найдешевші товари з огляду на низьку якість і введені в оману споживають цей «елітний» товар, не здогадуючись про його низьку якість.

Нечесна конкуренція — це така форма боротьби, при якій порушуються правила, норми та етика конкуренції. Взагалі такі норми мають регулюватися законодавством, але в країнах, де цього не відбувається, нечесна конкуренція процвітає. До них належать країни Африки та СНД, в тому числі, на жаль, Україна. Така конкуренція здійснюється неекономічними методами: це корупція, промисловий шпіонаж, змови, наклепи, використання товарного знаку без дозволу його власника, оманлива реклама продукції, антиреклама, переманювання фахівців і багато іншого.

2.3 Переваги та недоліки Конкурентна система, як і інші, має свої позитивні та негативні моменти. До позитивних належать:

· стимулювання розвитку науково-технічного прогресу;

· поліпшення якості продукції та обслуговування споживачів;

· вирівнювання норми прибутковості і рівня заробітної плати;

· розвиток підприємницьких здібностей кадрів;

· залучення значних інвестицій.

Негативними наслідками конкуренції є:

· руйнація та порушення самої ринкової конкуренції;

· безробіття;

· інфляція;

· диференціація доходів та несправедливий їх розподіл;

· економічні кризи;

· монополізація економіки;

· штучне обмеження виробництва й підвищення цін;

· нераціональний розподіл ресурсів.

2.4 Досконала конкуренція При класифікації за станом ринку розрізняють такі форми конкуренції: досконала і недосконала.

Для досконалої, або чистої конкуренції існують такі вимоги до ринку:

1. Дуже велика кількість продавців, що діють незалежно. Зазвичай вони пропонують свою продукцію на високоорганізованому ринку. Як приклад можна привести ринки сільськогосподарських товарів, фондову біржу, ринок іноземних валют.

2. Стандартизована (однорідна) продукція. Товари певного виду однакові у всіх виробників, тож за однакової ціни для покупця нема різниці, у кого їх купляти. Очевидно, що за такої умови нема підстав для нецінової конкуренції (на основі якості продукції чи реклами).

3. Погодження з ціною. При великій кількості конкуруючих фірм жодна окрема з них не може мати значного впливу на ціну продукції. Її частка у виробництві настільки мала, що зменшення чи збільшення випуску товарів не може помітно вплинути на загальну пропозицію. Тож ціна також залишиться незмінною. Таким чином конкуруюча фірма не може маніпулювати ціною і змушена погодитися з нею.

Якщо ж окрема фірма збільшує чи зменшує ціну на свою продукцію, це принесе їй лише збитки. При збільшенні ціни значно товар не будуть купляти, адже на ринку є ідентичний товар з нижчою ціною. А при її зменшенні фірма понесе збитки в розмірі загальної суми, на яку знизилася ціна (за умови, що за звичайної ціни фірма реалізує достатню кількість своєї продукції).

4. Вільне входження в галузь і вихід з неї. За чистої конкуренції фактично нема ніяких перешкод для цього: ні законодавчих, ні технологічних, ні фінансових.

Досконала конкуренція ґрунтується на приватній власності та господарській відокремленості суб'єкта економіки. Їй притаманні такі внутрішні риси: атомізація ринку, однорідність пропозиції, вільний доступ до виробництва товарів галузі, повна прозорість ринку, динамізм факторів виробництва.

Насправді чиста конкуренція на практиці зустрічається досить рідко. Проте «Економікс» стверджує, що аналіз функціонування конкурентного ринку не можна назвати недоцільним і наводить такі аргументи:

1) Існують такі галузі, що з усіх моделей ринку найбільш наближені саме до чистої конкуренції. Тому вони стають значно зрозумілішими, якщо знати, як функціонують конкурентні ринки.

2) Чиста конкуренція є своєрідною ідеальною моделлю, на основі якої можна досліджувати принципи встановлення ціни і обсягів виробництва. Вона дає нам певний зразок або стандарт, з яким можна порівняти та за яким можна оцінити ефективність реальної економіки.

Тож чиста конкуренція — це така модель ринку, яка має велике теоретичне значення і деяке практичне.

В Україні дійсно навряд чи існує галузь, що повністю відповідає досконалій конкуренції. Але спрощену форму цієї моделі ми можемо бачити доволі часто. Візьмемо для прикладу передмістя Києва, де вздовж доріг, що проходять крізь села, продаються яблука. В одному селі може бути до двох десятків людей, що продають, скажімо, яблука сорту «Антонівка», які вони виростили самі. Цей продукт практично ідентичний, бо вирощується за однакових умов, і має приблизно однакову ціну. Таких сіл в області досить багато, тому продавців тисячі, якщо не більше. Отже ми маємо майже всі ознаки досконалої конкуренції: однорідність продукту, велика кількість виробників, погодження з ціною і вільне входження та вихід з ринку.

Крива попиту. Доходи від продажу Цікавим є те, що крива попиту для однієї конкурентної фірми абсолютно еластична. Будь-які дії фірми (зміна ціни, обсягів продукції) не можуть істотно вплинути на загальні обсяги виробництва і ринкову ціну. Але це явище дійсне лише для окремої компанії. Загальна крива попиту не абсолютно еластична, скоріше вона є типовою спадною кривою попиту. Це пояснюється тим, що якщо усі фірми одночасно (але незалежно) збільшать обсяги виробництва, вони вплинуть на пропозицію товару, а отже і на ринкову ціну. А якщо всі без винятку збільшать ціну, попит зменшиться, але в однаковій мірі для всіх виробників. Графіки попиту для одного виробника і для галузі в цілому розглянемо на рисунках 2.4.1. і 2.4.2.

Доходом від продажу зацікавлений кожен виробник. У чистій конкуренції розрахувати валовий та граничний доходи простіше, ніж в інших ринкових структурах. Валовий дохід завжди прямо пропорційний кількості реалізованої продукції, тобто при продажу 1 одиниці товару ціною Х грн. валовий дохід становить Х грн., при продажу 5 одиниць товару за цією ціною валовий дохід — 5Х грн. Граничний дохід — це дохід від кожної наступної проданої одиниці продукції. Для конкурентної фірми він дорівнюватиме ціні одиниці товару. Якщо обсяги продажу становили 10 одиниць, кожна з яких коштує Х грн., при збільшенні обсягів на 1 дохід збільшиться на Х грн. Графік валового та граничного доходів приведено на рисунку 2.4.1.

Рис. 2.4.1.

Рис. 2.4.2.

TR — валовий дохід;

MR — граничний дохід;

D — попит.

Прибуток Щодо прибутку, він може обраховуватися в короткостроковому та довгостроковому періодах. У короткостроковому конкурентна фірма має незмінне обладнання і намагається максимізувати прибуток або мінімізувати збитки, регулюючи змінні ресурси (матеріали, працю тощо). Економічний прибуток — це різниця між валовими доходами та валовими витратами, але існує 2 підходи до визначення рівня виробництва, за якого фірма отримуватиме максимум доходів або понесе мінімум збитків. Перший включає порівняння валового доходу і валових витрат, другий — порівнянні граничного доходу і граничних витрат. Обидва принципи однаково ефективні і застосовуються не тільки до конкурентної фірми, а й до фірм, що належать до інших ринкових структур.

Довгостроковий період дозволяє фірмам зробити такі зміни, які неможливо здійснити в короткостроковий. Якщо в другому фірми умовно мають сталі виробничі потужності, то в першому їх можна розширювати чи скорочувати, до того ж кількість самих фірм може змінюватися.

Якщо деяка галузь є вигідною, тобто доходи перевищують витрати, вона приваблює підприємців створювати в ній фірми або переходити до неї з менш вигідних галузей. Таким чином кількість фірм помітно збільшується і попит на продукцію розподіляється серед них порівну. Відповідно прибутки починають зменшуватися і продовжують це робити, поки доходи не урівняються з витратами і галузь перестане приваблювати нових підприємців. Натомість у випадку коли галузь збиткова, може спостерігатися масовий відтік фірм. Зменшення їхньої кількості, очевидно, веде до зменшення пропозиції, а отже то збільшення прибутків фірм. Такі коливання спостерігаються доволі часто.

Проте, так як чиста конкуренція зустрічається досить рідко, розглянемо недосконалу конкуренцію та її види.

3. Недосконала конкуренція Конкуренція, яка не є чистою, називається недосконалою. Вона значним чином відрізняється від досконалої і має дві основні форми: монополістична конкуренція та олігополія. Схеми поведінки фірм в умовах недосконалої конкуренції можна пояснити за допомогою трьох основних факторів: умов витрат, перешкод для конкуренції та стратегічної взаємодії фірми. Технологічні умови та умови витрат є основними факторами, що визначають ринкову структуру. У таких галузях, як металургія, машинобудування ефективна фірма має продукувати значний відсоток ринкового обсягу виробництва. Наведені галузі прямують до олігополій.

Якщо перешкоди для конкуренції значні, то галузь може мати лише декілька фірм і обмежене суперництво. Тобто чим менше конкуруючих фірм, тим важче увійти в газель, і, навпаки, що важче розпочати бізнес у галузі, то менше у ній виробників. Чим менше фірм на ринку, тим більше вони мають усвідомлювати залежність одна від одної. Кожна з них відчуває на собі вплив від певних рішень іншої. Тому вони вступають у стратегічну взаємодію — стан, за якого ділова стратегія кожної з фірм залежить від планів конкурента. Двома важливими різновидами стратегії є кооперативна та некооперативна поведінка. За першої фірми об'єднують сили, плануючи свої ділові операції, за другої кожна діє на власний розсуд без будь-яких домовленостей. Саме ці 2 типи поведінки зумовлюють основні відмінності характеристик ринку [3, ст.256].

Такі ознаки притаманні більше олігополістичним ринкам, та вони властиві й монополістичній конкуренції, але в меншій мірі.

3.1 Монополістична конкуренція Монополістична конкуренція нагадує досконалу в 3 аспектах: багато покупців і продавців, просте проникнення на ринок і вихід з нього, прийняття окремими фірмами встановлених цін. Але, звісно, є певні відмінності:

1. Менше фірм.

Монополістична конкуренція передбачає багато фірм, але не сотні чи тисячі, як чиста. Достатньо відносно великої кількості - кількох десятків. Проте така чисельність іще не змушує виробників приділяти значну увагу своїм конкурентам, а штучне підвищення цін шляхом договору практично неможливе.

2. Диференціація продукту.

Це одна з основних ознак монополістичної конкуренції. Вона може набувати кількох форм. По-перше, якість. Функціональні особливості, матеріали, якість роботи — це надзвичайно важливі сторони диференціації. Яскравим прикладом є одяг чи взуття, які мають відносно немалу ціну, тому споживач не хоче купувати неякісну продукцію, яка вийде з ладу через місяць.

По-друге, послуги. Покупець радше купуватиме товар у магазині з якісним обслуговуванням і усміхненими продавцями чи консультантами. Також велике значення має час надання послуги, адже людина скоріше надасть перевагу одноденній чистці одягу, ніж триденній.

По-третє, розміщення. Невеликі продуктові магазини часто користуються таким самим попитом, як і великі супермаркети, тому що розміщуються ближче до споживачів (дуже часто на перших поверхах населених будинків) або працюють цілодобово. Крім того в самих супермаркетах велике значення має розміщення продуктів. Існують такі поняття, як рівень очей — на товари, розміщені на цій висоті, найчастіше звертається увага, рівень дитячих очей — туди часто кладуть солодощі чи іграшки. Проте це вже справа маркетингу.

І нарешті, стимулювання збуту та упаковка. Велике значення мають так звані вдавані відмінності, створені шляхом реклами, упаковки, використання торгових знаків та торгових марок. Товар користується більшим попитом, якщо його рекламує відома зірка або він упакований дуже незвично (запальничка у вигляді пістолета). Що частіше зустрічається реклама товару, то більше його купуватимуть, головне — щоб вона не була нав’язливою. Проте для деяких продуктів ці прийоми не діють. Наприклад, для медикаментів. Люди, особливо літні, скоріш за все купуватимуть старий добрий анальгін, ніж його новий розрекламований аналог.

3. Нецінова конкуренція.

В умовах монополістичної конкуренції суперництво ведеться не тільки шляхом зміни ціни, а й неціновими методами. Це зміна якості продукту, реклама та умови продажу. Так як товар диференційований, можна припустити, що можуть з’являтися покращені, вдосконалені його форми. Цим часто користуються виробники. Багато з них роблять акцент на торговельні знаки.

Тож тепер ми можемо дати визначення монополістичній конкуренції. Це стан ринку з відносно великим числом конкуруючих фірм, які виготовляють диференційовану продукцію, не вступаючи між собою в таємні змови, ведуть цінову та нецінову конкуренцію, і можуть відносно легко вийти з ринку, так само, як і увійти до нього.

Реклама Реклама — це головна зброя кожного виробника в умовах монопольної конкуренції. Щороку на неї витрачаються неймовірні кошти. Як повідомляє «IB News» («Новини Інтернет бізнесу»), у другій половині 2010 року рекламний ринок виріс на 5,7% і досяг $ 127 млрд.

Всесвітні витрати на рекламу постійно ростуть, проте передові країни (наприклад, країни Європи) зараз намагаються економити на ній. Прогнозують, що витрати рекламодавців за 2011 рік становитимуть $ 465 млрд., а в наступному році зростуть іще на 5,3%.

Цьому сприятимуть такі події, як Олімпіада в Лондоні, чемпіонат Європи з футболу, вибори в США та відновлення японської економіки. Розглянемо прогноз світових витрат на рекламу он-лайн до 2014 року (рисунок 3.1.1.):

Рис. 3.1.1.

Як ми бачимо, витрати на рекламу в Інтернету за 5 років мають вирости майже вдвічі.

Тому важливо дослідити переваги та недоліки цього інструменту в руках виробника.

Доводи на користь реклами:

1. Реклама — це спосіб розповсюдження інформації про нові фірми, нові продукти та вдосконалення старих, тож вона допомагає споживачам зробити розумний вибір.

2. Радіо, телебачення та преса часто фінансуються за рахунок реклами, тож вона підтримує національну систему зв’язку.

3. Вдала реклама базується на виключно корисних властивостях продукту, тож вона спонукає виробника дійсно покращувати його якість.

4. Завдяки рекламі фірма може розширити своє виробництво. Таким чином постійні витрати на одиницю продукції зменшаться, що призведе до зниження ціни на товар.

5. Вважається, що реклама — це сила, що підтримує конкуренцію і протистоїть монополіям. Якщо фірма дає інформацію про широке різноманіття своєї продукції, вона здатна послаблювати монопольну владу.

6. Реклама не потрібна для того, щоб продати голодному їжу, але може змусити людину купити машину чи домашній кінотеатр. Тож вона є стимулом для отримання населенням доходів, а отже забезпечує зайнятість.

Доводи проти реклами:

1. Критики реклами стверджують, що основна її мета — переконати, а не інформувати. Тому іноді споживачі можуть придбати неякісний розрекламований товар за високою ціною, замість дешевшого і якіснішого, але не рекламованого.

2. Реклама являє собою область недоцільного використання ресурсів. Наприклад, паперу, який можна було б використати ефективніше.

3. Споживання таких товарів, як алкогольні й тютюнові вироби, зростає через їхнє рекламування.

4. Не слід забувати, що рекламою користується кожна конкуруюча фірма, яка може дозволити собі це. Таким чином вплив реклами нейтралізується, фірми не відчувають помітного зростання попиту, а ціни на товар збільшуються за рахунок додаткових витрат.

5. Дехто стверджує, що реклама посилює монополії. Якщо монопольна фірма рекламує свій товар, вона тільки міцніше закріплюється на ринку.

6. Більшість економістів вважає, що реклама не є фактором, що визначає рівні виробництва і зайнятості. Навряд чи можна подолати кризу за допомогою реклами. Мало того, існує думка. Що в несприятливі часи витрати на рекламу збільшують безробіття, а в роки процвітання посилюють інфляцію.

3.2 Олігополія

Іноді буває так, що на ринку є 2 чи декілька фірм-виробників, кожен з яких займає значну частину ринку. Таке явище називається олігополією, точніше, концентрованою олігополією. Тож розглянемо основні її ознаки:

1. Нечисленність.

Олігополія охоплює велику область, що займає увесь діапазон між монополією та монополістичною конкуренцією. Тож фірм може бути як 2, так і 15.

2. Однорідні чи диференційовані продукти.

При монополії товари можуть бути як стандартизованими, так і диференційованими. Першими можуть бути промислові матеріали: метали, цемент, нафта; другими — споживчі товари: автомобілі, побутова техніка, сигарети.

3. Важкість входження та виходу з галузі.

Так як виробників мало, кожен з них займає велику частину ринку. Тому новим підприємцям дуже важко завоювати собі місце під сонцем. Зробити це можна тільки за рахунок інших фірм, і якщо при монополістичній конкуренції вплив на фірми непомітний, то тут виробники будуть відстоювати свою частину ринку.

4. Залежність фірм одна від одної.

Так як фірм на ринку досить мало, кожна з них значною мірою залежить від рішень інших. Тобто якщо одна компанія знижує ціни, інші також мають це зробити, щоб не залишитися в програші.

В олігополії існують показники концентрації, які висвітлюють, наскільки сильно представлена не чисельність виробників у галузі. Для кращого розуміння розглянемо таблицю 3.2.1., що показує деякі олігополістичні галузі в США.

Табл. 3.2.1.

3.2.1 Таємна олігополія Важливим фактором, що впливає на структуру ринку, є ступінь співробітництва між фірмами. Якщо фірми мають коопераційні зв’язки, вони таємно змовляються, тобто спільно визначають ціни, обсяги виробництва, ділять між собою ринок та спільно приймають інші ділові рішення.

Зараз у більшості країн з ринковою економікою такі змови заборонені законодавством. Однак якщо фірм небагато, вони можуть заключити мовчазну угоду і встановити ціни, вищі за конкурентні. Чим більше фірм, тим важче тримати змову в таємниці, тому таке явище властиве в основному олігополіям.

Таємна олігополія дуже подібна до монополій. Якщо олігополіст знизить ціни на продукцію, він має зважати, що інші також це зроблять. Тому вигідніше для нього підвищувати ціну. Для цього він вступає у змову, і підвищена ціна наближається до монопольної, так якби ринком володіла лише одна компанія.

Та незважаючи на те, що монополісти зацікавлені в такому збільшенні цін, їм це не так часто вдається. Окрім того, що таємні олігополії переслідуються законом, фірми можуть обдурювати одна одну і не дотримуватися домовленостей, знижуючи ціну обраним покупцям і таким чином збільшуючи свою частку на ринку.

4. Монополія Монополія — це фірма (а також ситуація на ринку, де функціонує така фірма), що діє в умовах відсутності серйозних конкурентів, що випускає товари чи послуги, що не мають субститутів на ринку.

Для монополії характерно те, що вона може диктувати ціну на ринку, адже лише вона регулює пропозицію. Також фірми, що бажають вступити до галузі, стикаються з великими перешкодами. Ці перешкоди бувають різноманітними. Наприклад, витрати на виробництво. Більшість монопольних галузей прибуткові лише за великих масштабах виробництва. Для дрібних фірм затрати будуть значно більшими за доходи, тому вони просто приречені на крах.

Деяким компаніям держава дає певні привілеї. Відповідно нові фірми їх не мають, тож і не мають змоги конкурувати. До таких галузей належать водо-, електроі газопостачання.

Якщо підприємство починає випускати абсолютно нову продукцію, яка не має жодних замінників на ринку, держава часто надає йому патент. Він забороняє іншим фірмам виготовляти таку саму продукцію. Часто патенти видаються за досягнення в науково-дослідницькій роботі, а прибутки від них вкладаються знову ж таки в науково-дослідницьку роботу. Таким чином монопольна влада, досягнута завдяки патентам, може посилюватися.

Крім того держава може обмежувати входження в галузь видачею ліцензій, яка представляє собою документ, що дозволяє займатися певним видом діяльності. Відповідно нові компанії не можуть діяти, так як не мають ліцензії.

Приватна власність може бути запорукою монополістичного становища фірми. Якщо компанія володіє великою частиною сировини, потрібної для виробництва, вона може не боятися конкурентів. Класичним прикладом є компанія «International nickel Company of Canada», яка колись довгий час володіла 90% відомих світових запасів нікелю і була монополістом на світовому ринку.

Так само, як в умовах конкуренції, монополісти можуть звертатися до нечесних методів боротьби. Це може бути тиск на банки та постачальників ресурсів, щоб ті відмовляли в послугах певним фірмам, переманювання персоналу, навмисне зниження цін задля розорення конкурентів. Багато з аспектів нечесної конкуренції заборонені законом, але іноді неможливо довести, що певні дії були незаконними. Такі методи використовують не тільки щоб заблокувати появу нових конкурентів, а й щоб усунути суперників, які вже є на ринку.

4.1 Види монополій За місцем у торгових угодах і виокремлюють монополію і монопсонію.

Монополія є об'єднанням підприємств, що продає певні товари багатьом покупцям, а монопсонія — об'єднання, яке скуповує товари у всіх продавців (наприклад, корпорації харчової промисловості, які є монопсоніями щодо фермерів сільгосппродукції).

За масштабами охоплення ринку певного товару монополії та монопсонії бувають чистими й абсолютними.

· Чиста означає, що на ринку діє один продавець або покупець, доступ для конкурентів закритий, тобто продавець або покупець контролюють кількість і ціну товару.

· Абсолютна існує у масштабах національного господарства, коли держава та її органи цілком контролюють ситуацію у певних галузях (монополія зовнішньої торгівлі, енергетики, спиртового і тютюнового виробництв).

За характером і причинами виникнення існують такі види монополій:

· Природні. Виникають тоді, коли господарюючі суб'єкти (часто держава) володіють рідкісними та вільно не відновлюваними елементами виробництва. Вироблені товари й послуги не можуть бути замінені в споживанні іншими. Це, наприклад, виробництво електроенергії.

· Адміністративні (легальні). Створюються на законних підставах з метою захисту інтелектуальної власності: патентна система, система авторських прав і товарних знаків тощо.

· Економічні (штучні). Це об'єднання господарюючих суб'єктів, створені для отримання монопольних вигод. Вони свідомо змінюють структуру ринку в своїх інтересах. Штучні монополії запроваджують надто високий рівень техніки й технології виробництва, залучаючи значні інвестиції.

Найпростіші короткотермінові угоди щодо цін та розподілу ринків:

· Конвенції - це угоди щодо обсягів виробництва, розподілу замовлень, збуту товарів.

· Ринги — угоди кількох підприємців, щодо викупу в конкретному районі конкретного товару з метою його монополізації.

· Корнери — угоди кількох підприємців, щодо створення дефіциту певного товару шляхом викупу біржових контрактів і реального товару з метою контролювання біржового процесу та підвищення цін.

· Пули — це угоди, за якими прибуток кількох підприємців, надходить до спільного фонду і розподіляється між ними згідно із заздалегідь установленим співвідношенням.

Складніші монополістичні об'єднання:

· Картелі - це об'єднання підприємств, у якому учасники лишаються самостійними у виробничій і комерційній сферах. Значення картельних угод полягає у зменшенні конкуренції, для чого їх учасники визначають ринки збуту продукції, квоти, рівень цін.

· Синдикати — це об'єднання підприємств, що виготовляють однорідну продукцію, зберігаючи свою власність на матеріальні умови господарювання та реалізуючи готову продукцію як спільну власність. При цьому підприємства зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

· Трести — це об'єднання, що ґрунтуються на спільній власності, а компанії, що входять у трести, втрачають комерційну і виробничу самостійність.

· Концерни — це великі об'єднання юридично самостійних підприємств на основі фінансової залежності, яка є наслідком викупу контрольних пакетів акцій. Вони відповідають за збитки або за зобов’язаннями підприємств, що входять до їхнього складу, лише в межах пакету належних їм акцій. До концернів можуть входити індивідуальні підприємці, картелі, синдикати, трести, об'єднуючись навколо ядра — холдингу, материнської компанії. Дочірні компанії як філії головної компанії юридично залишаються незалежними, але фактично у межах концерну існує високо централізоване управління і господарське підпорядкування.

· Конгломерати — це об'єднання підприємств абсолютно різних галузей виробництва коли встановлюється фінансовий контроль над їхньою діяльністю. Зв’язок між ними існує лише через фінансові відносини.

· Консорціуми — це різновид тимчасових угод між банками і виробничими корпораціями для спільного розміщення займу чи здійснення єдиного проекту.

4.2 Переваги та недоліки монополій Позитивні наслідки монополій:

· Здатність фінансувати наукові проекти;

· Сприяння економії на витратах факторів виробництва;

· Забезпечення економії суспільних витрат виробництва й обігу.

Негативні наслідки:

· Встановлення монопольних цін;

· Гальмування науково-технічного прогресу;

· Деформація господарських зв’язків і процесів.

4.3 Антимонопольне законодавство В цивільному кодексі України і більшості держав світу передбачено, що не допускається використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісною конкуренцією [7, ст.1112]. Таким чином створено антимонопольне законодавство. Перший антитрестовський закон — закон Шермана — був прийнятий у США в 1890 році. Незабаром такі закони були прийняті в дуже багатьох країнах.

Антимонопольний комітет України є державним органом, покликаним забезпечувати відповідно до його компетенції державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень. За законом України він підпорядковується Верховній Раді та Кабінету Міністрів України [8, ст.114].

Основними завданнями антимонопольного комітету є:

· здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;

· захист законних інтересів підприємців та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень;

· сприяння розвитку добросовісної конкуренції в усіх сферах економіки.

Принцип їхньої дії такий: потрібно визначити наявність монополії чи ситуації, близької до неї. Для цього використовують різноманітні показники. Основний — це доля продажів у фірми на загальному ринку. Якщо вона перевищує 60%, ситуацію вважають близькою до монополії.

Реалізація цього принципу на практиці доволі складна. Якщо монополія виникла шляхом штучного об'єднання кількох фірм, її просто роз'єднують. Але якщо вона природна, розділити її неможливо, тоді держава встановлює максимальні ціни, які фірма може назначати на свій продукт. Проблеми з антимонопольним комітетом мали багато відомих фірм: IBM, Proctor&Gamble, Eastman Kodak та інші.

Зараз на всіх ринках переважають природні монополії (електро-, водопостачання), регулюванням яких займається держава. Але так само існують і штучні. Наприклад, південноафриканська компанія «De Beers» Контролює близько 80% усього світового добутку алмазів.

На думку прибічників антимонопольного законодавства, воно захищає економічні інтереси споживачів і сприяє економічному зростанню. На думку його противників, антимонопольне законодавство — це система порушення прав власності, що зазвичай призводить до негативних наслідків для споживачів і економіки в цілому.

Варто зауважити, що в Україні більшість монополій є державними, і антимонопольний комітет може лише встановлювати обмеження цін для них.

Країни, де відсутнє антимонопольне законодавство:

· Азія: Афганістан, Бангладеш, Бахрейн, Бірма, Бруней, Гонконг, Катар, Кувейт, Макао, ОАЕ, Палестина.

· Африка: Ангола, Ботсвана, Габон, Гана, Гвінея, Конго, Лесото, Ліберія, Лівія, Мавританія, Мадагаскар, Мозамбік, Нігерія, Свазіленд, Того, Уганда, Центральноафриканська республіка.

· Європа: Андорра, Грузія.

· Північна та Центральна Америка: Беліз, Бермудські острови, Домініка, Домініканська республіка, Кайманові острови, Кюрасао, Куба.

· Південна Америка: Болівія, Еквадор, Парагвай, Суринам.

5. Конкуренція, олігополія та монополія в Україні

Як відомо, в усіх країнах з розвиненою економікою гарантом конкуренції виступає держава, яка стимулює розвиток конкурентного середовища і протидіє загрозам зловживання монополізмом на ринку. Таким чином, необхідність регулювання товарних ринків обумовлює важливість участі держави у процесі сприяння конкуренції, розроблення цільових орієнтирів і напрямів їх досягнення, що передбачає узгодження конкурентної та промислової політики держави. При цьому конкуренція є не самоціллю, а засобом розв’язання економічних проблем суцільного розвитку.

Після того, як Україна здобула незалежність і перейшла до ринкової економіки, вона пройшла через ринкові перетворення, що супроводжувалися роздержавленням власності та появою нових структурних одиниць. Вони мали призвести до підвищення рівня конкуренції між суб'єктами національної економіки.

У таблиці 5.1. показана динаміка ринків різної структури в Українї в період 2000;2005 рр. Тут подаються дещо інші типи ринку, ніж розглядалися вище. Чиста і монополістична конкуренції об'єднані в «ринки з конкурентною структурою», а олігополії, навпаки, розділені на 2 типи: олігополії з ознаками індивідуального домінування (частка на ринку 35−90%) та «жорсткі» олігополії (частка 3 найбільших підприємств перевищує 50%).

Табл. 5.1.

Тож за даними таблиці ми можемо переконатися, що періодично ринки однієї структури перетворюються на ринки іншої. Можна прослідкувати певну позитивну динаміку: скорочення кількості монополій та поширення конкуренції. Проте збільшилася частка ринків з олігополістичною структурою.

Варто звернути увагу на те, що загальнодержавна структура ринків значно відрізняється від регіональної. На регіональних ринках значно більша частка монополій і менша конкурентних ринків, хоча частка олігополій практично незмінна (таблиця 5.2.).

Табл. 5.2.(%)

Хоча частка монополій поступово зменшується, у національній економіці є багато ринків, для яких потрібен постійний контроль з боку Антимонопольного комітету, щоб запобігти зловживанням, що почастішали на кінець розгляданого періоду. Найбільше зловживань носять ціновий характер (близько 60% від усіх щороку), менше — договірний (спостерігаються дуже значні зміни: від 28% у 2000 р. до 1,9% у 2005), невелика частка спрямована на скорочення виробництва або продажу продукції (6−11%).

На сьогоднішній день в Україні існують монополії на ринках паливної промисловості (НАК «Нафтогаз України»), енергетичної (НАЕК «Енерноатом»). Це державні монополії, яких більшість. При ватними є монополії на ринках хімічних добрив (є декілька підприємств, але вони мають одного власника).

Олігополії в Україні пропоную розглянути на прикладі ринку мобільного зв’язку. На жаль, я можу оперувати статистикою лише 2007 року. З тих пір ситуація на ринку значно змінилася, наприклад, торгова марка «Life:)» значно розширила коло споживачів.

Та все ж станом на 01.01.2007 року основними операторами — конкурентами на ринку мобільного телефонного зв’язку в Україні є:

1. Компанія «Український мобільний зв’язок» (UMC). 100% власником UMC є ВАТ «Мобільні ТелеСистеми» (Росія) — найбільший оператор стільникового зв’язку в Росії, Східній та Центральній Європі за кількістю абонентів.

2. Компанія з іноземною інвестицією «Київстар Дж. Ес. Ем.» (KyivStar GSM) -" Київстар Дж. Ес. Ем." - найбільший опера-тор мобільного зв’язку в Україні, що обслуговує більш ніж 16,5 млн. абонентів (станом на 1 серпня 2006 р.) та забезпечує покриття території, на якій проживає більш ніж 97% населення України. Власники — норвезька «Теленор» (пакет акцій 56,6%) та українське ТОВ «СТОРМ"(дочірня фірма російської групи «Альфа-Капітал») (пакет акцій 43,4%).

3. ТОВ «Голден Телеком» — провідний україн-ський провайдер інтегрованих телекомунікаційних послуг для корпоративних клієнтів, а також для операторів зв’язку. Компанія є частиною холдінгу Golden Telecom Inc.

4. Закрите акціонерне товариство «Українські радіосистеми» (торгова марка WellCOM, MOBI, з квітня 2006 року — торгова марка BEELINE). У 2006 році компанія викуплена концерном «Вимпелком» (Росія).

5. Astelit/DCC (контрольним пакетом акцій якого володіє турецький мобільний оператор Turksell (Турція)) — торгова марка LIFE.

На сьогоднішній день кількість мобільних SIM-карт в Україні перевищує чисельність населення, тому українські гравці GSM-ринку переключають свою увагу на одержання прибутку від вже існуючих клієнтів, пропонуючи їм нові продукти і послуги.

Ведучі оператори мобільного зв’язку — Київстар і UMC, послугами яких користуються 85% загального числа GSM-абонентів давно перейшли до нової стратегії - завоювання ринку новими продуктами і послугами.

Проте, конкуренти «Київстара» та UMC вважають, що, незважаючи на практично повне освоєння ринку, сектор мобільних телефонів ще недостатньо насичений. Багато експертів сходяться в тому, що реальне завоювання мобільного ринку, тобто кількість одиничних користувачів, складає близько 60%. Інші 40% - клієнти мобільних операторів, що володіють двома або трьома SIM-картами.

Використання двох SIM-карт частково стало причиною падіння рівня середнього прибутку на користувача (СПК), тому що відбувається обмін клієнтами між операторами.

СПК українських мобільних операторів залишається одним з найнижчих у Східній Європі - у даний момент ця цифра складає приблизно $ 8 на місяць. Частка найприбутковіших контрактних клієнтів також досить невелика за регіональними мірками.

На рис. 5.1. наведений розподіл абонентів між основними операторами мобільного зв’язку в Україні. Спільний аналіз даних табл.2 та графіків рис. 1 показує, що за часткою прибутку оператор «Київстар» може бути визнаний монополістом, але за часткою абонентів — ні. Окрім цього, оператор «Київстар» має сильний конкурентний тиск з боку рівносильного оператора — UMC, тобто Антимонопольний комітет за своєю методологією не визнає серед операторів ринку мобільного зв’язку в Україні явного монополіста.

Рис. 5.1.

1 — Київстар (44,31%);

2 — UMC (41,01%);

3 — «Life» (12,1%);

4 — «Beeline» (2,02%);

5 — «Golden Telecom» (0,22%);

6 — Інші оператори (0,35%).

Так як перші 2 компанії посідають панівне місце на ринку, вони конкурують між собою в основному шляхом надання різноманітних вигідних послуг. Так Компанія «Київстар» уперше в Україні скасувала плату за з'єднання, а «Life» встановила ціну на дзвінки в мережі 0,00 грн. Таке суперництво напевно триватиме й надалі.

Наразі, як показано в таблиці 5.1., майже на третині ринків панує монопольна конкуренція. Це ринки різноманітної продукції: одягу, взуття, харчових продуктів і навіть дитячих іграшок. Виробники грають на диференціації товарів, рекламі, торгових брендах тощо.

На мою думку, найбільший вплив на споживача має наявність бренду. Навіть найбільш розрекламованим якісним товаром у чудовій упаковці часто нехтують заради товару, що має торгову марку. Цим часто користуються нові компанії, що входять у галузь або не дуже відомі старі, які починають випускати нову продукцію. Свій товар вони роблять максимально схожим на товар відомих брендів і таким чином значно збільшують на нього попит. Приклади таких прийомів можна побачити на рисунках 5.2., 5.3. та 5.4. Законодавство забороняє використання товарного знаку без дозволу його власника, але в цьому випадку це неможливо довести в суді. Отже це один з найбільш розповсюджених прийомів нечесної конкуренції, яка досить поширена в Україні.

Висновки Отже, зробивши цю роботу, я дізналася більше про структури, що існують на ринку. Їх є дуже багато, але вони об'єднуються в такі основні групи: чиста конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія та монополія.

Ці чотири моделі ринку мають значні відмінності, хоча на перший погляд деякі з них мало відрізняються одна від одної, наприклад, чиста і монополістична конкуренція.

Проаналізувавши позитивні та негативні сторони всіх моделей, можна сказати, що країна з ринковою економікою процвітатиме, якщо значну частку на ринку складатимуть конкурентні галузі, тобто з досконалою та монополістичною конкуренцією. В такому випадку якість товарів постійно підвищуватиметься, держава йтиме в ногу з науково-технічним прогресом, а ціни на продукцію будуть відносно сталими. Але існують галузі, для яких оптимальною була б монополія, щоб виробники не несли завеликих витрат, а отже не встановлювали надвисоких цін. До цих галузей належить, наприклад, комунальне господарство.

Також було розглянуто роботу антимонопольного комітету. Сама його назва каже, що він запобігає монополіям, і це дуже позитивний момент для економіки країна, зважаючи на негативні наслідки монополій.