Рентабельність сільськогосподарського виробництва і шляхи її підвищення

Курсова робота

на тему: «Рентабельність сільськогосподарського виробництва і шляхи її підвищення»

Зміст

• Вступ
• 1. Сутність та теоретичні основи рентабельності сільськогосподарського виробництва
• 1.1 Сутність економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції в Україні
• 1.2 Поняття, сутність та показники рентабельності
• 1.3 Фактори резерву підвищення рентабельності
• Розділ 2. Сучасний стан рентабельності продукції господарства
• 2.1 Природно-економічна характеристика підприємства
• 2.2 Наявність та ефективність використання ресурсів підприємства
• 2.3 Досягнутий рівень ефективності виробництва та динаміка показників рентабельності підприємства
• Розділ 3. Шляхи підвищення рентабельності виробництва
• 3.1 Резерви підвищення прибутку та рівня рентабельності
• 3.2 Шляхи підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

Сільське господарство є однієї з найважливіших галузей народного господарства. Воно виробляє продукти харчування для населення, сировину для переробної промисловості, забезпечує суспільство. Тому, актуальною проблемою в даний час є проблема подальшого підвищення рівня ефективності цієї галузі.

Ефективність — це складна економічна категорія, у якій виявляється найважливіша сторона діяльності підприємства — його результативність.

Узагальнюючим показником економічної ефективності сільськогосподарського виробництва є показник рентабельності.

Рентабельність означає прибутковість підприємства. Вона розраховується шляхом зіставлення валового доходу або прибутку з витратами чи використовуваними ресурсами.

На основі аналізу середніх рівнів рентабельності можна визначити, які види продукції і які господарські підрозділи забезпечують велику прибутковість. Це стає особливо важливим у сучасних, ринкових умовах, де фінансова стійкість підприємства залежить від спеціалізації і концентрації виробництва.

Метою курсової роботи є аналіз сучасного стану підприємства, визначення резервів підвищення рентабельності, підвищення її ефективності та визначення основних напрямків розвитку на перспективу.

Мета дослідження обумовила постановку і шляхи вирішення наступних завдань:

уточнити сутність економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції;

визначити тенденції змін, які відбулись у сільському господарстві;

визначити найважливіші фактори і механізм їх впливу на рівень економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції;

обґрунтувати перспективи розвитку та шляхи підвищення економічної ефективності.

Предметом дослідження рентабельності є підвищення економічної ефективності та тенденції розвитку виробництва сільськогосподарської продукції в умовах ринкової економіки.

Об'єктом дослідження курсової роботи є ТОВ «Сухоліське», а саме показники рентабельності за 2009;2011 роки.

Джерелами дослідження є річні звіти, статистичні дані, інші джерела.

1. Сутність та теоретичні основи рентабельності сільськогосподарського виробництва

1.1 Сутність економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції в Україні

Для характеристики ефективності галузі сільського господарства в цілому відносять валовий дохід та чистий дохід до ресурсів, площі землі, витратам праці, поголів'ю худоби, спожитому основному й оборотному капіталу тощо. Крім оцінки стану галузі в Україні, дані показники в той же час є основою, наприклад, для вибору більш дохідних культур.

Ефективність сільськогосподарського виробництва — результативність фінансово — господарської діяльності суб'єкта, що керує, у сільському господарстві, здатність забезпечувати досягнення високих показників продуктивності, економічності, прибутковості, якості продукції. Критерієм даного виду ефективності є максимальне одержання сільськогосподарської продукції при найменших витратах живої й упредметненої праці. Зміст критерію ефективності спеціалізації зв’язане і цілком збігається з критерієм ефективності сільськогосподарського виробництва, що з метою відображення комплексного характеру в економічній літературі називають головним критерієм ефективності.

Ефективність завжди виражається через зміни ефективності конкретних галузей і їхніх сполучень. У цій єдності самої мети і засобів для досягнення цих цілей закладена єдність змісту головного критерію ефективності сільськогосподарського виробництва і критерію ефективності спеціалізації, а також загальне у принципі правомірний й вихідний початок вивчення ефективності інтенсифікації і спеціалізації сільського господарства з тих самих науково — теоретичних позицій які успішно застосовуються в теперішній час українськими економістами та спеціалістами галузі.

рентабельність сільськогосподарська продукція прибуток Головний критерій ефективності представляє своєрідне сполучення двох напрямків: одержання максимуму продукції при обмежених ресурсах і мінімізація собівартості одиниці продукції при гарантованих обсягах виробництва.

З погляду структури, у висловлених у різний час пропозиціях і думках помітно тісне переплетення таких економічних категорій, як ефективність виробництва, капітальних вкладень, інтенсифікації сільського господарства. З погляду методів розрахунку й узагальнення виділяються напрямки обґрунтування саме системи показників, кожний з який дозволяє судити про рівень використання виробничих ресурсів і факторів спеціалізації, потім пошуку синтетичних показників, що дозволяють тією чи іншою мірою однозначно говорити про ефективність заходів.

Тут дуже важливо відзначити, що пошук методів оцінки ефективності спеціалізації, що дозволяють охопити все різноманіття сільськогосподарської практики, починався з того моменту, коли стали очевидними різноманітні рішення по розміщенню і сполученню галузей, і має місце і зараз, коли на перший план висуваються показники ефективності і якості.

Економічну ефективність сільськогосподарського виробництва в Україні можна визначити як відношення між результатом і витратами на цей результат. Економічна ефективність використовується для оцінки результативності всього суспільного виробництва. З погляду всього народного господарства ефективним буде вважатися такий стан, коли найбільш повно задоволені потреби всіх членів суспільства при даних обмежених ресурсах. Точніше це положення може бути сформульоване в такий спосіб:

економічна ефективність господарської системи — це стан, при якому неможливо збільшити ступінь задоволення потреб хоча б однієї людини, не погіршуючи при цьому положення іншого члена суспільства. Такий стан називається Паретто — ефективністю.

Ефективність виробництва — це складне і багатогранне явище, тому для її визначення необхідно використовувати систему показників, спроможних водночас відображати специфіку і особливості сільського господарства.

В ефективності виробництва відображується вплив комплексу взаємозв'язаних факторів, які формують її рівень і визначають тенденції розвитку. Для оцінки економічної ефективності сільськогосподарського виробництва використовують відповідний критерій і систему взаємозв'язаних показників, які характеризують вимоги економічних законів і вплив різних факторів.

Показники ефективності - це засіб найбільш повного опису критерію ефективності. За допомогою конкретних економічних показників кількісно характеризується досягнутий рівень сільськогосподарського виробництва. Показники не можуть бути єдиними для оцінки рівня народногосподарської ефективності сільського господарства і госпрозрахункової ефективності окремих його галузей і видів продукції, агротехнічних, зооветеринарних і організаційно-економічних заходів, впровадження науки і передової практики.

Рівень народногосподарської ефективності сільського господарства визначається такими показниками, як обсяг і темпи зростання виробництва валової продукції і окремих її видів з розрахунку на душу населення.

У здійсненні аграрної реформи ціни є важливим стимулюючим фактором прискорення розвитку сільськогосподарського виробництва, підвищення його ефективності і якості. Закупівельні ціни, які органічно пов’язані з роздрібними цінами на продовольство і товари з сільськогосподарської сировини, відображують інтереси всього населення і забезпечують відповідний рівень його добробуту.

Для визначення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно не тільки обчислити одержаний при цьому результат, а й зіставити його з витратами засобів виробництва і живої праці. У процесі сільськогосподарського виробництва як затрати функціонують: сільськогосподарські угіддя; затрати живої праці працівників матеріального виробництва; основні і оборотні виробничі фонди; витрати спожитих засобів і предметів праці (матеріальні витрати); річні витрати виробництва. При цьому категорія витрат набуває певних функціональних форм, які визначають класифікацію витрат сільськогосподарського виробництва в господарствах.

Для визначення економічної ефективності виробництва в цілому по сільськогосподарських підприємствах використовується система показників, які доцільно обчислювати в такій послідовності:

Вартість валової продукції (грн.) на 1 га сільськогосподарських угідь, на середньорічного працівника, на 100 грн. виробничих витрат, розмір валового і чистого доходу та прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь, на 1 середньорічного працівника, на 1 люд-год, на 100 грн. витрат виробництва, на 1000 грн. виробничих фондів; рівень рентабельності і норма прибутку сільськогосподарського виробництва.

Показники економічної ефективності сільськогосподарського виробництва визначають і порівнюють за окремі роки або в середньому за 3 — 5 років. Вони характеризують ефективність використання землі як основного засобу виробництва, рівень продуктивності праці, тобто ефективність використання трудових ресурсів, фондовіддачу і фондомісткість продукції, окупність виробничих витрат, рівень рентабельності виробництва.

1.2 Поняття, сутність та показники рентабельності

В умовах ринкових відносин, що характеризуються своєю динамічністю, суб'єкти господарської діяльності незалежно від форми власності самі планують свою діяльність і перспективи розвитку виходячи з розроблених ними господарських і соціальних задач, попиту та пропозиції товарів і послуг.

Незамінним показником при поточному плануванні виробництва, а також при визначенні фінансового положення підприємства є показник рентабельності.

Рентабельність — це найважливіша економічна категорія, що властива всім підприємствам, котрі працюють на основі господарського розрахунку. Вона означає прибутковість підприємства і визначається шляхом співставлення одержаних результатів (прибутку, валового доходу) з витратами або не використовуваними ресурсами. Будучи узагальнюючим показником економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, рентабельність відображує ефективність використання спожитих виробництвом ресурсів галузі - трудових, земельних і матеріальних, рівень керування й організації виробництва і праці, кількість, якість і результати реалізації продукції, можливості здійснення розширеного відтворення й економічного стимулювання працівників. Таким чином, рентабельність знаходить своє вираження насамперед у наявності прибутку.

Прибуток являє собою реалізовану частину чистого доходу і розраховується вирахуванням із грошового виторгу від реалізації продукції (Вг) комерційної (повної) собівартості (Ск) чи витрат виробництва (Вв):

П = Вг — Ск (ВВ) (1)

Прибуток характеризує кінцеві економічні показники не тільки в сфері виробництва сільськогосподарської продукції, але й у сфері обігу, реалізації. Зі зростанням прибутку нерозривно зв’язаний ріст рентабельності виробництва. У свою чергу коли мова йде про те, що те чи інше господарство рентабельне, це означає, що в цьому господарстві не тільки відшкодовують витрати, зв’язані з виробництвом і реалізацією продукції, але й отримують визначений прибуток, що дозволяє господарювати на розширеній основі.

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність.

Слово рентабельність означає буквально — доходність, прибутковість, від німецького rentable — вигідний, прибутковий, доходний.

При визначенні рівня рентабельності традиційно використовують абсолютні та відносні показники. Абсолютна величина рентабельності рівнозначна прибутку і обчислюється в грошовому вигляді. Відносні показники рентабельності виражаються у вигляді двох величин: прибутку та собівартості реалізованої продукції в оптових цінах, прибутку та виробничих фондів.

У свою чергу, відносні показники можуть бути обчислені у відсотках або грошовому вигляді. Рівень (або норма) рентабельності це і є вимірювання рентабельності у відсотках. Стосовно прибутку можна виділити одиничні та зведені показники рентабельності. До одиничних відносять показники рентабельності окремих видів продукції, а до зведених — їх групи. Вони також можуть обчислюватися як у абсолютних, так і у відносних величинах.

За ступенем узагальнення рентабельність можна підрозділити на показники загальногосподарської рентабельності та галузевої (регіональної) рентабельності. Загальногосподарська рентабельність як в абсолютних, так і відносних виразах обчислюється по окремих видах продукції, їх групах або даному підприємству в цілому. Показники галузевої (регіональної) рентабельності обчислюються на основі зведених даних по галузі в цілому.

Рентабельність характеризує також ефективність спожитих засобів виробництва, що включають суму річної амортизації основних фондів і вартість використаних у господарстві матеріальних засобів виробництва, які тією чи іншою мірою використовуються в господарстві. Для визначення економічної ефективності основних і оборотних фондів використовується такий показник, як норма прибутку.

Норма прибутку визначається відношенням прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних засобів і виражається у відсотках. Цей показник визначається по господарству в цілому і показує величину прибутку, що припадає на oдну гривню основних і оборотних фондів. Практично в різних господарствах досягають однакового рівня рентабельності при виробництві однойменної продукції, але мають різні показники норми прибутку. Це свідчить про те, що основні та оборотні фонди господарств використовуються з різною ефективністю. Показник норми прибутку найповніше відображає зростання продуктивності праці, час, протягом якого утворюються виробничі фонди (строк окупності) за даною нормою прибутку. Норма прибутку характеризує можливості розширеного відтворення, чого не може з такою точністю показати норма рентабельності.

Два способи обчислення рентабельності виробництва дозволяють всебічно проаналізувати ефективність витрат, тому що в основі двох показників лежить одна і та ж величина — прибуток. Таким чином, при аналізі економіки господарств показники рентабельності виробництва, обчислені різними способами, не виключають, а доповнюють один одного.

Рентабельність застосованих ресурсів є рентабельністю підприємства. Цей показник може бути визначений, як відношення прибутку підприємства до сукупності виробничих фондів, балансових активів, власного чи акціонерного капіталу. Останній показник цікавить насамперед акціонерів і майбутніх інвесторів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів.

Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Перед усім обчислюється рентабельність усієї реалізації, як відношення прибутку від реалізації до повної собівартості реалізованої продукції. Рентабельність продукції можна розрахувати також відношенням прибутку до обсягу реалізованої продукції.

Рентабельність підприємства — найбільш узагальнюючий показник його діяльності.

Показники рентабельності можна об'єднати у три групи:

· Показники, що характеризують окупність витрат виробництва та інвестиційних проектів;

· Показники, що характеризують прибутковість продажів;

· Показники, що характеризують прибутковість капіталу та його частин.

Всі показники можуть розраховуватись на основі балансового прибутку, прибутку від реалізації продукції та чистого прибутку.

Рентабельність підприємства можна оцінити тільки через характеристику системи показників.

За даними сукупності показників рентабельності оцінюють ефективність звичайної діяльності та її складових: операційної, інвестиційної та фінансової і відповідність завданням фінансової політики.

Усі показники рентабельності можна поділити на чотири основні групи:

показники рентабельності реалізації;

показники рентабельності активів;

показники рентабельності власного капіталу і зобов’язань;

показники рентабельності діяльності (витрат) і продукції.

До показників рентабельності реалізації відносяться:

1. Рентабельність за валовим прибутком (маржинальним доходом). Визначається як (відношення валового прибутку (маржинального доходу) до (чистого доходу) і розраховується за формулою

.

де R_вп — рентабельність по валовому прибутку (маржинальному доходу);

ВП (МД) — валовий прибуток (маржинальний дохід);

ЧД (ВР) — чиста виручка від реалізації (чистий дохід);

Показує, скільки гривень (копійок) валового прибутку при падає на 1 грн. чистої виручки. Може визначатися й у процентах. Чим вище цей показник, тим краще.

2. Рентабельність за прибутком від реалізації (ПР) (R_пр). Це сума виручки від реалізації продукції зменшена на суму нарахованого (сплаченого) податку на добавлену вартість, акцизного збору, ввізного мита, митного збору та інших обов’язкових зборів і платежів, визначених чинним законодавством, а також на суму витрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).

Визначається як відношення суми прибутку від реалізації до чистого доходу (виручки) від реалізації. Показує, скільки гривень (копійок) прибутку від реалізації припадає на 1 грн. чистого доходу (виручки). Може визначатися й у процентах. Чим вище цей показник, тим краще.

3. Рентабельність за операційним прибутком (ОП) (R_оп).

Визначається як відношення суми операційного прибутку до чистого доходу (виручки) від реалізації і розраховується за формулою

.

Показує, скільки гривень (копійок) операційного прибутку припадає на 1 грн. чистого доходу (виручки). Може визначатися й у процентах. Чим вище цей показник, тим краще.

4. Рентабельність за чистим прибутком (R_ЧП). Визначається як відношення суми чистого прибутку (ЧП) до чистого доходу (виручки) від реалізації і розраховується за формулою

.

Ці показники називають також показниками рентабельності реалізованої продукції за валовим, операційним і чистим прибутками або показниками рентабельності реалізованої продукції.

До показників рентабельності активів відносять:

1. Рентабельність активів (R_А). Визначають як відношення чистого прибутку до середньої величини активів підприємства (А) і розраховується за формулою

Показує, скільки чистого прибутку припадає на 1 грн. вкладених активів (інвестицій). Може визначатися у процентах. Цей показник називається також рентабельністю інвестицій (RОЕ).

2. Термін окупності активів (інвестицій) (ТОА (І)). Визначається відношенням 100% до рентабельності активів, вираженої у процентах і розраховується за формулою

де R_А% - рентабельність активів виражена у процентах.

Показує, за який період будуть компенсовані чистим прибутком інвестовані в активи кошти, тобто за який термін окупляться всі активи підприємства, враховуючи досягнутий їх рівень рентабельності за аналізований період.

3. Рентабельність необоротних активів (R_НА). Визначається як відношення чистого прибутку до середньої величини необоротних активів (НА) і розраховується за формулою

.

Характеризує величину чистого прибутку, що припадає на кожну гривню необоротних активів. Може розраховуватися у процентах.

4. Термін окупності необоротних активів (ТОНА). Визначається як відношення 100% до рентабельності необоротних активів у процентах (% R_НА) і розраховується за формулою

.

5. Рентабельність оборотних активів в R_ОА. Визначається як відношення чистого прибутку до середньої величини оборотних активів (ОА) і розраховується за формулою

6. Термін окупності оборотних активів (ТООА). Визначається як відношення 100% до рентабельності оборотних активів у процентах (% R_ОА):

7. Рентабельність виробничих фондів. Визначається як відношення валового або чистого прибутку до середньої величини виробничих фондів (ВФ) і розраховується за формулою

Показує величину валового (чистого) прибутку, що припадає на кожну гривню виробничих ресурсів (фондів) підприємства.

До показників рентабельності власного капіталу і зобов’язань відносять:

1. Рентабельність власного капіталу (R_ВК). Визначається як відношення чистого прибутку до власного капіталулу і розраховується за формулою:

.

2. Термін окупності власного капіталу (ТОВК). Визначається як відношення 100% до рентабельності власного капіталу, виражену у процентах (R_ВК):

.

3. Рентабельність позикового капіталу (R_ПК). Визначається як відношення чистого прибутку до середньої величини позикового капіталу (ПК) і розраховується за формулою

.

4. Термін окупності позикового капіталу (ТОПК). Визначається як відношення 100% до рентабельності позикового капіталу, у процентах (% R_ПК):

.

5. Рентабельність інвестованого капіталу (R_ІК). Визначається як відношення чистого прибутку до середньої величини інвестованого капіталу (ІК).

6. Коефіцієнт реінвестування (К_РІ). Визначається як відношення приросту капіталу реінвестованого в розвиток підприємства у вигляді резервного капіталу та нерозподіленого прибутку до чистого прибутку.

Показує, яка частина чистого прибутку була реінвестована (знову вкладена) в діяльність підприємства.

7. Коефіцієнт стійкості економічного зростання (К_СЕЗ). Визначається як відношення приросту капіталу реінвестованого в розвиток підприємства у вигляді резервного капіталу та нерозподіленого прибутку до власного капіталу/

Показує, яку питому вагу займає знову інвестований капітал в структурі власного капіталу підприємства.

До показників рентабельності діяльності (витрат) і продукції відносять:

1. Рентабельність виробничої діяльності (R_ВД). Визначається як відношення валового прибутку (ВП) до величини собівартості реалізованої продукції (СРП).

Характеризує прибутковість виробничої діяльності.

2. Рентабельність операційної діяльності (R_ОД). Визначається як відношення прибутку від операційної діяльності (ПОД) до величини операційних витрат (ОВ) і

Характеризує прибутковість операційної діяльності. Показує, скільки прибутку припадає на 1 грн. понесених операційних витрат, тобто вигідність для підприємства виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, продажу товарів, понесених інших витрат операційної діяльності та являє собою витратний показник рентабельності.

3. Рентабельність звичайної діяльності (РЗД). Визначається як відношення загального прибутку від звичайної діяльності (ПЗД) до всіх витрат від звичайної діяльності (ВЗД).

4. Рентабельність діяльності (РД). Визначається як відношення чистого прибутку (ЧП) до витрат всіх видів діяльності (ВД).

5. Коефіцієнт адміністративних витрат (К_АВ). Визначається як відношення адміністративних витрат до собівартості реалізованої продукції і визначається за формулою.

.

6. Коефіцієнт витрат на збут (К_взб). Він визначається як відношення витрат на збут до собівартості реалізованої продукції і розраховуються за формулою:

.

7. Рентабельність окремих видів продукції (R_ОВП). Визначається як відношення різниці між ціною і собівартістю одиниці реалізованої продукції до собівартості одиниці реалізованої продукції і визначається за формулою

де Ц — ціна одиниці продукції;

С — собівартість одиниці реалізованої продукції.

Показує, скільки прибутку припадає на 1 грн. собівартості реалізованої продукції.

Отже, показники рентабельності більш повно ніж прибуток, відображають кінцеві результати господарювання, тому що їх величина показує співвідношення факту з дійсними або використаними ресурсами. Їх використовують для оцінки діяльності підприємства і як інструмент в інвестиційній політиці та ціноутворенні.

Таким чином, можна сказати, що рентабельність як показник дає більше уявлення про достатність прибутку порівняно з іншими окремими величинами, які впливають на виробництво, реалізацію і взагалі на фінансово-господарську діяльність підприємства.

1.3 Фактори резерву підвищення рентабельності

Визначальним у змісті поняття «рентабельність виробництва» є величина прибутку. У зв’язку з цим установлення факторів рентабельності являє собою насамперед установлення факторів, що впливають на формування прибутку. Фактори прибутку можна умовно розділити на дві групи:

1) фактори внутрішнього порядку, що залежать від виробника продукції і носять суб'єктивний характер;

2) фактори зовнішнього порядку, що не залежать від товаровиробників і є об'єктивними.

До факторів внутрішнього порядку відносять кількість реалізованої продукції, її якість, витрати виробництва.

Кількість реалізованої продукції залежить від обсягу валової продукції і рівня її товарності. При зростанні обсягу валової продукції відбувається збільшення продукції підлягаючої збуту, тому що темпи росту її внутрішнього споживання, як правило, нижче темпів росту валової продукції, що створює умови для підвищення рівня товарності і збільшення на цій основі грошового виторгу.

Якість продукції впливає на величину прибутку так само через грошовий виторг, тому що продукція більш високої якості забезпечує більш високу реалізаційну ціну.

Нарешті, величина грошового виторгу сільгоспвиробників залежить від термінів збуту продукції, її структури і ринків збуту. Так, наприклад, ранні овочі, картоплю реалізують по більш високих цінах, чим пізні. За різними цінами збувають продукцію й у залежності від каналів реалізації: при продажі її державі, споживчій кооперації, на колгоспному ринку.

Важливим фактором прибутку є собівартість продукції. Собівартість продукції - це вартіcне вираження витрат підприємства (організації), пов’язаних з використанням у технологічному процесі виконання робіт і надання послуг природних ресурсів, сировинних матеріалів, палива, енергії, основних виробничих фондів, інструменту, інвентарю, трудових і фінансових ресурсів, а також інших витрат на їх виробництво і збут, включаючи встановлені державою як обов’язкові відрахування, податки і платежі. Зниження чи підвищення витрат виробництва впливає на розмір прибутку.

До факторів зовнішнього порядку відносяться ринковий попит на продукцію та пропозиція і конкуренція виробників продукції. Попит — це потреба в певному товарі, яка забезпечується грошима. Пропозиція — це сукупність товарів, які представлені на ринку. Попит і пропозиція — це дві протилежні сили, які викликають зростання і спад цін. Високий чи низький попит на ту чи іншу продукцію, а також наявність чи відсутність конкурентів обумовлюють як кількість реалізованої продукції так і рівень цін на те, що в кінцевому підсумку впливає на розмір прибутку.

Фактори рентабельності сільськогосподарського виробництва можуть носити екстенсивний і інтенсивний характер.

Екстенсивні фактори — такі, які впливають на рентабельність шляхом зміни кількості реалізованої продукції, а інтенсивні - на ріст реалізаційних цін і зниження собівартості продукції.

До екстенсивних факторів належать:

збільшення обсягу інвестицій при наявному рівні техніки;

збільшення кількості працівників;

збільшення обсягу використовуваної сировини, матеріалів, палива.

До інтенсивних факторів належать:

прискорення науково-технічного прогресу (упровадження нової техніки і технологій шляхом оновлення основного капіталу);

підвищення кваліфікації працівників;

поліпшення використання основних і оборотних фондів;

поліпшення організації виробництва.

Таким чином, визначення резервів підвищення рентабельності сільськогосподарського виробництва зводиться, з одного боку, до визначення резервів збільшення грошового виторгу від реалізації, а з іншого боку — резервів зниження собівартості продукції.

Розділ 2. Сучасний стан рентабельності продукції господарства

2.1 Природно-економічна характеристика підприємства

Усі підприємства розрізняються по безлічі показників, тому при вивченні якої-небудь проблеми в окремому господарстві необхідно освітити його з економічної точки зору, щоб показати до якого типу воно відноситься, у якому напрямку спеціалізується і які його особливості.

Досліджуване підприємство ТОВ «Сухоліське» знаходиться в с. Сухоліси Білоцерківського району, Київської області. Село Сухоліси засноване в 1240 році, проживає в цьому селі близько 1150 жителів. ТОВ «Сухоліське» розташоване на півдні області, в зоні Лісостепу. Клімат помірно-континентальний, теплий, з достатнім зволоженням. Зима м’яка; середня температура січня — 6° C. Літо тепле; середня температура липня від 18 до 20° C. Опадів ок. 600 мм в рік. Середньорічна кількість опадів — 500−600 мм, коефіцієнт зволоження 1,3. Середньорічна температура +6,9°C. Середня тривалість безморозного (вегетаційного) періоду 160−170 днів. Переважають вітри західних і південно-західних напрямків.

У ґрунтовому покриві району переважають чорноземи, лугово-чорноземні на піднесених місцях — сірі лісові ґрунти. Також зустрічаються дерново-опідзолисті, могутні дернові ґрунти. Найбільшу площу займають чорноземи.

2.2 Наявність та ефективність використання ресурсів підприємства

Виробнича діяльність сільськогосподарських підприємств залежить не тільки від впливу природно-кліматичних факторів. Достовірна оцінка діяльності виробництва про обґрунтованому підході та розрахунку показників рівня використання виробничих ресурсів, основних виробничих засобів і оборотних коштів, трудових ресурсів і землі.

Рівень ресурсозабезпеченості сільськогосподарських підприємств зумовлює результати їх господарської діяльності, а також ефективність використання виробничих ресурсів. Головною метою діяльності товариства є отримання прибутку виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки, реалізації та здійснення інших видів діяльності.

Майно товариства становлять основні та обігові кошти, а також інші цінності, вартість яких відображена на самостійному балансі.

Товариство є власником: майна, а також землі, переданих йому засновниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності. Резервний фонд товариства створюється від розміру статутного фонду. Щорічно товариство відраховує до Резервного фонду 5% від суми чистого прибутку.

Для здійснення своєї діяльності товариство використовує землі, які належать йому на праві власності та на праві оренди.

У сільському господарстві земля — це головний засіб виробництва, без якого не можливий процес виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Земля для селянина справжній капітал, а якщо вміло господарюєш, родить дедалі більше, що є важливою передумовою стабільного прибутку.

Земля значною мірою визначає темпи розвитку і рівень ефективності сільськогосподарського виробництва.

Проаналізуємо склад і структуру сільськогосподарських угідь на основі річних звітів ТОВ «Сухоліське» за 2009;2011 рр.

Таблиця 2.1.

С/г угіддя та їх структура в ТОВ «Сухоліське» за 2009;2011 рр.

З таблиці видно, що за досліджуваний період площа сільськогосподарських угідь та ріллі кожного року змінювалася. А саме у 2009 році вона становить 2267 га та 2221 га відповідно, у 2010 році площа сільськогосподарських угідь зменшилася на 32 га і становить 2235 га, а площа рілля скоротилася на 33 га і становить 2188 га, у 2011 році площа сільськогосподарських угідь скоротилася ще на 115 га і становить 2120 га, а площа ріллі скоротилася на 115 га і становить 2073 га.

Перейдемо до розрахунків ефективності використання землі. Для цього складемо додаткову таблицю.

Таблиця 2.2.

Ефективність використання землі

Підводячи підсумки наших розрахунків можна зробити такі висновки: за досліджуваний період підприємство у 2009 році має збиток у розмірі 1455 тис. грн., у 2010 році воно має прибуток 860 тис. грн. та у 2011 році прибуток становить 3832 тис. грн.

У сільському господарстві поряд із засобами виробництва і землею, необхідним виробничим фактором є праця. Носіями здатності працювати є трудові ресурси.

Трудові ресурси — це сукупність здатних до праці людей, що безпосередньо беруть участь у матеріальному виробництві. До них віднесені і та частина населення, яка не бере, але може брати участь у виробництві продукції або наданні послуг. Рівень забезпеченості сільського господарства трудовими ресурсами, рівномірне і раціональне їх використання значною мірою впливає на ефективність галузі.

Розглянемо наявність трудових ресурсів у нашому господарстві.

Таблиця 2.3.

Наявність трудових ресурсів в ТОВ «Сухоліське» за 2009;2011 рр.

За досліджуваний період середньорічна чисельність працівників зайнятих у сільському виробництві збільшилась на 1% або на 1 працівника, в тому числі в рослинництві чисельність працівників залишилася незмінною, в тваринництві збільшилася на 1%.

Для нормального розвитку сільського господарства необхідна достатня забезпеченість господарства основними виробничими фондами. До них належать засоби виробництва, які безпосередньо пов’язані з виробничими процесами.

Виробничі фонди сільськогосподарських підприємств залежно від способу перенесення вартості на створений продукт, тривалості обороту і економічного значення в процесі виробництва поділяються на основні і оборотні.

Основні виробничі фонди — це ті засоби виробництва, які беруть участь у процесі виробництва багато разів, зберігаючи натурально — грошову форму, а свою вартість на створюваний продукт переносять по частинам. До основних виробничих фондів належать засоби виробництва, які безпосередньо пов’язані з виробничим процесом та реалізацією продукції:

· приміщення виробничого призначення;

· споруди;

· робочі та силові машини;

· обладнання;

· робоча і продуктивна худоба.

Вдосконалення виробничих фондів сприяє збільшенню кількості виробництва сільськогосподарської продукції, а також покращення її якості, що звичайно збільшить прибутки господарства.

Узагальнюючим виразом розміру основних фондів є грошова (вартісна) форма, вона дає змогу визначити розміри вкладень коштів на формування їх, а також суму зносу засобів, яка переноситься на новостворену вартість.

Економічне значення основних фондів полягає в тому, що вони є мірилом і основою розвитку продуктивних сил сільського господарства, забезпечуючи відповідний рівень і темпи збільшення виробництва продукції та підвищення продуктивності праці.

На підприємствах визначають показники стану основних фондів: зносу, придатності, оновлення.

Коефіцієнт зносу основних фондів встановлюють за формулою Кз = З х 100: Фп, (8)

де Кз — коефіцієнт зносу (спрацювання) основних фондів;

З — сума зносу (спрацювання) основних фондів;

Фп — первісна вартість основних фондів Коефіцієнт придатності основних фондів (Кп) виявляє, яку частку складає їх залишкова вартість від первісної вартості. Виражений у процентах цей показник може бути обрахований за формулою Кп = (Фп — З) х 100: Фп. (9)

Коефіцієнт придатності основних фондів, як показник зворотний коефіцієнту зносу, можна обрахувати так: від 100% відняти процент зносу основних фондів.

Коефіцієнт оновлення основних фондів (Ко) характеризує частку нових, введених в експлуатацію у звітному періоді основних фондів у складі усіх основних фондів, наявних на кінець звітного періоду. Цей коефіцієнт у процентах можна визначити за формулою:

Ко = Фн: Фк х100, (10)

де Фн — сума нових основних фондів за первісною вартістю, що введені в експлуатацію у звітному періоді;

Фк — сума основних фондів за первісною вартістю на кінець звітного періоду.

Таблиця 2.4.

Наявність, стан і рух основних виробничих засобів

Розглянемо забезпеченість господарства основними виробничими фондами в ТОВ «Сухоліське» за 2009;2011 рр.

Таблиця 2.5.

Забезпеченість основними виробничими фондами в ТОВ «Сухоліське»

Аналізуючи дані, необхідно зазначити, що рівень забезпеченості господарства основними засобами досить висока.

За аналізований період в ТОВ «Сухоліси» зросли фондозабезпеченість і фондоозброєність праці.

Якщо у 2009 році фондозабезпеченість становила 3,9 тис. грн., то у 2011 р. цей показник збільшився на 1,2 тис. грн., тобто на 30,7%. За аналізований період на 19,3% збільшилася і фондоозброєність праці (у 2009 р. вона становила 93 тис. грн., у 2010 — 77 тис. грн., а у 2011 році - 111 тис. грн.).

Зростання цих показників відбувається за рахунок постійного збільшення вартості основних виробничих фондів і свідчить про сталий розвиток сільськогосподарського виробництва.

Спеціалізація сільського господарства — це переважний розвиток виробництва одного або кількох видів продукції в окремих регіонах, підприємствах чи їх підрозділах. Відповідно до цього спеціалізація характеризується переважним розвитком тих галузей сільського господарства, які забезпечують виробництво даних видів продукції. У свою чергу вона вимагає зосередження засобів виробництва та робочої сили для організації розвитку цих галузей і виробництва певних видів продукції.

Визначимо структуру грошових надходжень від реалізації сільськогосподарської продукції, тобто визначимо спеціалізацію в ТОВ «Сухоліське» .

Таблиця 2.6.

Спеціалізація ТОВ «Сухоліське»

Характеризуючи структуру грошових надходжень, яка показана в табл. 2.6., встановлено, що у 2009 році господарство спеціалізувалося на виробництві продукції тваринництва. Про це свідчить 60,6% грошових надходжень, що припадають на продукцію тваринництва. На продукцію рослинництва припадає 39,4% грошових надходжень. Характеризуючи спеціалізацію підприємства в 2010 році, зазначимо, що на тваринництво припадає вже 63,3% капіталовкладень, це на 2,7% більше ніж у 2009 році. Аналізуючи структуру грошових надходжень за 2011 рік, відзначимо зменшення частки продукції тваринництва до 61% і збільшення надходжень від продукції рослинництва до 39%. Таким чином за досліджуваний період господарство має молочну, скотарську спеціалізацію.

2.3 Досягнутий рівень ефективності виробництва та динаміка показників рентабельності підприємства

Економічна ефективність використання основних фондів характеризується системою показників.

Основними з них є: фондовіддача, фондомісткість, норма прибутку, фондозабезпеченість та фондоозброєність.

Фондовіддача — це вартість валової продукції з розрахунку на 1 грн. основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення.

Фондомісткість — це вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення з розрахунку на 1 грн. валової продукції.

Фондозабезпеченість підприємства — це вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення, що припадає на 100 га сільськогосподарських угідь.

Фондоозброєність праці - це вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення з розрахунку на одного середньорічного працівника.

Норму прибутку визначають як відношення прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних фондів.

Таблиця 2.7.

Економічна ефективність використання основних виробничих фондів у ТОВ «Сухоліське»

Дані наведеної таблиці свідчать, що у 2009 році економічна ефективність використання основних виробничих фондів у ТОВ «Сухоліське» була найвищою, адже фондовіддача становила 0,99 грн., але протягом наступних років фондовіддача знизилася у 2010 грн. році до 0,97 грн., а у 2011 році до 0,54 грн.

Фондомісткість підприємства у 2011 році зросла до 1,46 грн., що є негативним явищем.

На рівень фондомісткості впливають різні фактори, пов’язані як із зміною обсягу продукції, так і з ефективністю використання основних виробничих фондів, особливо їх активної частини.

До таких факторів можна віднести продуктивність устаткування, коефіцієнт змінності, вартість одиниці устаткування, питому вагу машин і устаткування в загальній вартості основних фондів.

Ефективність виробництва — категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва.

Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто свідчить про якість економічного зростання.

Для визначення економічної ефективності виробництва в цілому по господарству застосовують таку систему показників:

· вартість валової продукції в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь, на 1 середньорічного працівника, на 1 грн. витрат виробництва;

· прибуток на 1 га сільськогосподарських угідь, на 1 середньорічного працівника, на 1 грн. витрат;

· норма прибутку;

· рівень рентабельності.

Економічний результат діяльності ТОВ «Сухоліське» можна оцінити за розрахунками таблиці 2.8.

Таблиця 2.8.

Основні економічні показники виробничої діяльності в ТОВ «Сухоліське» за 2009;2011 рр.

Вартість валової продукції за досліджуваний період зменшилась на 33,6%, відповідно і вартість валової продукції на 1га с/г угідь зменшилась на 29%. Вартість валової продукції на 1 середньорічного працівника в порівнянні з 2009 роком зменшилась на 34%.

Прибуток відповідно збільшився на 163%. Відповідно на 1га с/г угідь — 182, на одного середньорічного працівника — 161%, на 1 гривню виробничих витрат — 119%.

Валова продукція сільського господарства — це первісний результат взаємодії факторів виробництва, матеріальна і вартісна основа інших кінцевих результатів, що в натуральній формі представлений всіма виробленими протягом року первинними продуктами рослинництва і тваринництва, а у вартісній — оцінений за порівняльними цінами відповідного року. Отже, розрахуємо динаміку валових зборів продукції у таблиці 2.10.

Таблиця 2.10.

Динаміка валових зборів продукції

Розрахувавши динаміку валових зборів підприємства, ми бачимо, що валові збори продукції рослинництва мають тенденцію зростання. А саме, у 2009 році обсяг зборів становить 28,6% у порівнянні до всього підприємства, а у 2011 році обсяг зборів становить 47%, що на 18,4% більше. По валових зборах продукції тваринництва ми прослідковуємо спад зниження обсягів збору. Так, у 2009 році обсяг збору продукції в цій галузі становить 71,4% проти 53% у 2011 році, що на 18,4% менше.

У наступній таблиці 2.11 ми можемо побачити результати від реалізації продукції.

Таблиця 2.11.

Результати від реалізації продукції

За даними таблиці ми бачимо, що у 2011 році в порівнянні з 2009 роком рівень рентабельності має позитивний напрямок за рахунок збільшення ціни.

Отже за допомогою таблиці 2.12 ми розглянемо в динаміці основні показники рівня рентабельності ТОВ «Сухоліське» .

Таблиця 2.12

Динаміка показників рентабельності ТОВ «Сухоліське» у 2009;2011 рр., %

Розрахувавши основні показники рентабельності ТОВ «Сухоліське» у таблиці 2.13 можна сказати, що більшість показників має тенденцію до збільшення. В цілому це пояснюється тим, що активи, виробничі фонди, операційні витрати та фінансові витрати мають стрімкіший характер до зниження, а валовий прибуток та чистий прибуток мають тенденцію до зростання, що і призвело до збільшення показників рентабельності.

Так, рентабельність реалізації за валовим прибутком у 2011 році порівняно з 2009 роком зросла на 20,4%. Таке зростання показника пояснюється тим, що відбувається зростання частки валового прибутку в складі чистого доходу, тобто про збільшення розміру прибутку, який припадає на 1 гривню виручки, а також про позитивні зміни у ціноутворенні.

Рентабельність реалізації за чистим прибутком має дещо нестабільну тенденцію, бо цей показник у 2011 році порівняно з 2009 роком збільшився на 255,9%, а порівняно з 2010 роком зменшився на 377,3%.

Різке зниження рентабельності реалізації за чистим прибутком свідчить про стрімке зростання витрат операційної діяльності (собівартість реалізованої продукції, адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати), а й фінансової діяльності.

Рентабельність активів за чистим прибутком характеризує ефективність використання авансованого капіталу підприємства, тобто показує рівень прибутку створеного всіма активами підприємства, що є в його розпорядженні.

Так, у 2011 році порівняно з 2009 роком рентабельність активів за чистим прибутком зросла на 33,7%, а порівняно з 2010 роком теж зросла на 18,2%.

Таке зниження пояснюється тим, що знизилася вартість активів підприємства.

Рентабельність виробничих фондів є також не менш важливим показником, який характеризує ефективність використання основних та оборотних виробничих засобів господарства. Цей показник також демонструє позитивну тенденцію до зростання. Порівняно з 2009 роком рентабельність виробничих фондів збільшилася на 85%. Таке підвищення рентабельності виробничих фондів є результатом зростання фондовіддачі та оборотності обігових коштів, в результаті причин характерних і для рентабельності активів.

Термін окупності активів є оберненим показником рентабельності активів і показує тенденцію до зниження, що є позитивним і свідчить про зниження часу необхідного для відтворення активів підприємства за рахунок чистого прибутку.