Ризикові обставини та страховий випадок. 2. Порядок ліцензування страхової діяльності

Контрольна робота

з дисципліни «Страхування»

ВСТУП

Протягом усього історичного шляху розвитку суспільне виробництво стикається із суперечностями між природою і людиною, а також між окремими суб'єктами виробничих відносин. Ці суперечності зумовлюють появу несприятливих подій (ризиків), серед яких виокремлюють стихійне лихо і нещасні випадки.

Суть страхового захисту полягає в нагромадженні і витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів щодо попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов’язаних з ними витрат.

Ризикові обставини є умовами існування (реалізації) ризику. На основі аналізу ризикових обставин розрахо­вується страхова премія, що виплачується в страховий фонд.

1. РИЗИКОВІ ОБСТАВИНИ Й СТРАХОВИЙ ВИПАДОК

В момент укладання договору страхування його об'єкт і находиться в певному стані, що визначається спе­ціалістами страхової організації в залежності від деяких ознак, які суттєво впливають на стан об'єкта страхуван­ня. Ці ознаки спостерігаються і реєструються страхо­виком.

Фактори, якими визначається реєстрація ризику для даної ризикової сукупності, називаються ризиковими обставинами. Вони властиві даному об'єкту страху­вання і повинні розглядатись як компоненти, або ознаки, ризику. Будь-який ризик можна розглядати як сукупність ризикових обставин.

В свою чергу, серед них виділяються об'єктивні й суб'єктивні складові. Об'єктивні ризикові обставини ві­дображають об'єктивний підхід до дійсності і не зале­жать від волевиявлення людей. Суб'єктивні ризикові обставини якраз пов’язані з цим. При укладанні догово­ру страхування страховик повинен враховувати як об'єк­тивні, так і суб'єктивні ризикові обставини. В деяких випадках при заключенні договорів страхування можли­вий підбір страховиком ризикових обставин. В сукуп­ності та в єдності й взаємодії всі ризикові обставини визначають стан, що називається ситуацією ризику. Вона характеризує природний стан об'єкта страхування й реальність, в якій цей об'єкт знаходиться.

Ризикові обставини є умовами існування (реалізації) ризику. На основі аналізу ризикових обставин розрахо­вується страхова премія, що виплачується в страховий фонд. Спеціалісти страхової організації повинні підбирати й вивчати необхідну інформацію, що характеризує суттєві ризикові обставини та їх динаміку. В результаті цього аналізу аргументуються висновки, що враховуються через систему скидок й надбавок (накидок) в процентах або твердо фіксованих сумах до обчисленої страхової премії для базової сукупності відповідних ризикових обставин.

Вивчення ризикових обставин дозволяє прогнозувати можливість настання даної події в майбутньому. Але є лише одна чи декілька ризикових обставин зумовлюють реалізацію ризику, тобто зумовлюють настання страхового випадку. Він може мати місце по відношенню до одного чи багатьох об'єктів страхування в межах певної страхової сукупності. Страховий випадок по відношенню до багатьох об'єктів страхування зумовлює кумуляцію ризику, тобто може викликати катастрофічний ризик.

У практичній діяльності страхових спеціалістів доцільно розрізняти страховий випадок і страхову подію. Під останньою слід розуміти потенційно можливе причинення збитку об'єкту страхування. Страховий випадок означає реалізовану гіпотетичну можливість нанесення збитку об'єкту страхування. Наслідки страхового випадку виражаються в частковому пошкодженні або повному знищенні об'єкта страхування (тут не йдеться про страхування людей). Не відносяться до страхових випадків події, які хоча й викликали збиток, але не суперечать нормальному технологічному циклу в процесі виробництва. Тому, при занесенні в договір умов страху­вання, необхідно чітко формулювати події, що включа­ються в обсяг відповідальності страховика. Наприклад, здійснюючи страхування від простоїв транспортних засобів чи устаткування, необхідно точно вказувати, від яких конкретних простоїв буде наступати страхова відповідальність. Крім того, умови договору страхування при цьому повинні враховувати матеріальну шкоду, зу­мовлену простоями як реалізацією ризику.

2. ПОРЯДОК ЛІЦЕНЗУВАННЯ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

Спочатку порядок ліцензування страховиків визначав наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства фінансів України «Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності» від 16 липня 2001 р. № 98/343. Після прийняття 4 жовтня 2001 р. Закону України «Про страхування» від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР (далі - Закон про страхування) у новій редакції ліцензування здійснювалося з урахуванням вимог ст. 38 зазначеного Закону.

Нині ліцензування здійснюється на підставі розпорядження Державної комісії ринків фінансових послуг «Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності» від 28 серпня 2003 р. № 40 (далі - Розпорядження про ліцензійні умови).

Під ліцензуванням страхової діяльності розуміють видачу, переоформлення та анулювання ліцензій, видачу дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ, яке здійснюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг (далі - Комісія).

Отримання ліцензії (документа державного зразка, який засвідчує право фінансової установи здійснювати страхову діяльність із конкретного виду страхування протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов) можна умовно поділити на дві стадії. Перша — виконання всіх вимог нормативно-правових актів України, які регулюють страхову діяльність, зокрема, Закону про страхування та Розпорядження про ліцензійні умови. Друга — безпосереднє отримання ліцензій, їх переоформлення, отримання дублікатів, та їх анулювання.

Перед тим як переходити до розгляду цих двох стадій щодо провадження страхової діяльності, слід зазначити, що предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управління.

Зазначимо, що слова «страховик», «страхова компанія», «страхова організація» та похідні від них можуть використовувати в назві лише ті юридичні особи, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Розглянемо нормативні вимоги стосовно здійснення страхової діяльності, а саме:

• имоги щодо організаційно-правової форми:

• татутного фонду;

• освіду роботи, керівництва та технічного забезпечення;

• абезпечення платоспроможності;

• ормування, обліку та розміщення страхових резервів;

• роведення фінансового моніторингу;

• равил страхування.

Страховик створюється в організаційно-правовій формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю відповідно до Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII. Як бачимо, найбільш поширена організаційно-правова форма — товариство з обмеженою відповідальністю — не може використовуватися для здійснення страхової діяльності. Учасників страховика має бути не менше трьох.

Слід зауважити, що підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до установчих документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі дотримання вимог законодавства.

Одним із найважливіших показників на страхових ринках, що розвиваються, вважається статутний фонд. Тому наступною вимогою є сплачений статутний фонд. Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який працює з іншими видами страхування ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн євро, а для страховика, який займається страхуванням життя, — 1,5 млн євро за обмінним курсом валюти України. Наголосимо, що логічним було б застосовувати до страховиків ті вимоги, які створились до моменту набрання чинності вимогами п. 3 розділу 5 Закону про страхування в новій редакції. Норми Закону про страхування передбачають, що страховики, які створились до моменту набрання чинності Законом «зобов'язані сформувати свої статутні фонди відповідно до вимог ст. 30 Закону про страхування в такому порядку:

— страховики, які здійснюють інші види страхування ніж страхування життя, впродовж двох років з дня набрання чинності цим Законом — 500 тис. євро, впродовж трьох років з дня набрання чинності цим Законом — 1 млн євро" .

Таким чином, відповідно до п. 3 Прикінцевих положень Закону про страхування страховики, які здійснюють інші види страхування ніж страхування життя, та зареєстровані до 7 листопада 2001 р. (дата опублікування Закону про страхування в газеті «Голос України» № 207 та «Урядовий кур'єр» № 205), зобов’язані сформувати свої статутні фонди у розмірі, не меншому ніж 500 тис. євро до 7 листопада 2003 р., та в розмірі 1 млн євро до 7 листопада 2004 р.

Статутний фонд страховика має формуватися виключно грошима. Допускається формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Комісією, але не більше ніж 25% загального розміру статутного фонду. Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, бюджетні кошти, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30% його власного статутного фонду. Водночас розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10%.

Ліцензії на конкретний вид обов’язкового страхування видаються, якщо страховик має досвід здійснення добровільного страхування не менше ніж два роки, якщо інше не передбачено законодавством (під досвідом слід розуміти наявність упродовж усього зазначеного періоду чинної ліцензії і чинних договорів страхування). На підтвердження вимог цього пункту надаються відповідні копії договорів страхування. З огляду на цю вимогу страховики, які тільки розпочинають свою діяльність, можуть отримали ліцензії лише на добровільні види страхування, а по завершенні двох років практичної діяльності, а не з моменту державної реєстрації, намагатися отримати ліцензії на обов’язкові види страхування. Також страховик та його відокремлені підрозділи мають бути забезпечені комп’ютерною технікою і програмним забезпеченням та комунікаційними засобами, що відповідають установленим вимогам, до речі, яким саме — не уточнюється. Дані вимоги не встановлені Законом про страхування, однак передбачені Розпорядженням про ліцензійні умови.

Закон містить також вимоги до керівних осіб страховика. Так, голова виконавчого органу та його перший заступник повинні мати вищу юридичну або економічну освіту, а головний бухгалтер — вищу економічну освіту.

Однією з гарантій здатності страхової компанії відповідати за своїми зобов’язаннями перед страхувальниками є фінансова надійність страховика, під якою розуміють спроможність страховика виконувати свої зобов’язання, прийняті за договорами страхування та перестрахування у випадку впливу несприятливих чинників. Саме тому ст. 30 Закону про страхування визначає необхідність забезпечення платоспроможності страховиків.

До умов платоспроможності належать:

наявність сплаченого статутного фонду та гарантійного фонду страховика;

створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Вимоги щодо формування, обліку та розміщення страхових резервів встановлює ст. 31 Закону про страхування. Страхові резерви утворюються страховиками з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування).

Страхові резерви поділяються на технічні резерви та резерви із страхування життя (математичні резерви).

Вимога щодо обов’язкового ведення страховиком журналу реєстрації страхових вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування, та формування резервів збитків (резерв заявлених, але не виплачених збитків), а також забезпечення його ліквідного розміщення конкретизується в п. 2.15 Розпорядження про ліцензійні умови.

Появу нової вимоги спричинило прийняття Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28 листопада 2002 р. № 249-ІV. Вимоги щодо проведення фінансового моніторингу страховиками, які є суб'єктами первинного фінансового моніторингу на підставі ст. 4 згаданого Закону, затверджені Розпорядженням про ліцензійні умови Комісії «Про затвердження Положення про здійснення фінансового моніторингу фінансовими установами» від 5 серпня 2003 р. № 25. Вони містять обов’язкове проведення ідентифікації осіб, які здійснюють фінансові операції (сплата страхових премій та отримання страхових виплат), через заповнення відповідних анкет та перевірку оригіналів або належним чином завірених копій статутних документів. Також страховик зобов’язаний встановити правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу та призначити працівника, відповідального за його проведення.

Найважливіша класифікаційна ознака у страхуванні - форма його проведення. За цією ознакою страхування поділяється на добровільне й обов’язкове. При обов’язковій формі умови здійснення окремого виду страхування передбачаються окремим нормативним документом, переважно постановами Кабінету Міністрів України. У випадку здійснення страховиком добровільного виду (видів) страхування він зобов’язаний прийняти та зареєструвати в Комісії правила страхування, які розробляються для кожного виду страхування окремо.

Правила мають містити:

порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат;

страхові ризики;

виключення із страхових випадків і обмеження страхування;

строк та місце дії договору страхування;

порядок укладання договору страхування;

права та обов’язки сторін;

дії страхувальника у разі настання страхового випадку;

перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;

порядок і умови здійснення страхових виплат;

строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;

причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;

умови припинення договору страхування;

порядок вирішення спорів;

страхові тарифи за іншими договорами страхування ніж договори страхування життя;

страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя;

особливі умови.

Оскільки правила проведення одного й того самого виду страхування різними страховиками можуть бути істотно різними, страхувальник має змогу обрати найбільш прийнятний для себе варіант і, відповідно, — страховика.

При дотриманні перелічених вимог щодо провадження страхової діяльності страховик подає до Комісії наступний пакет документів для отримання ліцензії:

заяву про видачу ліцензії, в якій зазначаються відомості про особу страховика (найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (далі - ЄДРПОУ)), перелік видів страхування, на проведення яких страховик має намір одержати ліцензію, перелік правил страхування для кожного виду добровільного страхування, дату подання заяви, підпис керівника страхової організації, скріплений печаткою. У разі наявності в страховика відокремлених підрозділів у заяві зазначається або до заяви подається їх перелік із зазначенням місцезнаходження відокремленого підрозділу, номерів телефонів, E-mail, прізвища, імені, по батькові, освіти керівника і головного бухгалтера;

копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копію довідки про внесення до ЄДРПОУ, засвідчену нотаріально або органом, який видав оригінал документа;

копії установчих документів, засвідчені в установленому законодавством порядку, які мають містити дані про обраний юридичною особою вид підприємницької діяльності та інформацію щодо розміру статутного фонду страховика. Установчі документи юридичних осіб, які не є відкритими акціонерними товариствами, мають містити інформацію про розподіл часток статутного капіталу між засновниками (учасниками) із зазначенням розподілу часток у відсотках, їх кількості та грошового розміру. Зауважимо, що законодавство чітко не вимагає, який саме статутний документ має містити такі дані - статут чи установчий договір;

довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують формування та розмір сплаченого статутного фонду;

довідку про фінансовий стан засновників страховика, підтверджену аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю та акціонерного товариства;

правила (умови) страхування, які мають бути пронумеровані, прошнуровані, засвідчені підписом відповідальної особи і печаткою страховика. Правила необхідно викладати державною мовою, змістовно, граматично та логічно. У разі наявності заявник зобов’язаний виправити в Правилах страхування граматичні та стилістичні помилки. За умов проведення страховиком зовнішньоекономічних операцій страхування (перестрахування) правила страхування перекладаються англійською чи іншою мовою. Тексти таких перекладів слід завіряти відповідно до вимог законодавства. До Правил страхування додатково встановлюються такі вимоги:

назва Правил страхування має містити слово «добровільного» .

поняття, що використовуються у Правилах страхування, мають відповідати вимогам відповідних нормативно-правових актів. У разі потреби застосування понять, невизначених у відповідних нормативно-правових актах, слід дати їх тлумачення.

Не допускається у тексті Правил страхування, договорів (полісів):

подвійне тлумачення одних і тих самих положень, протиріч або неузгодженості між пунктами;

застосування речень (фраз, фразеологічних зворотів), що призводять до неоднозначного розуміння змісту;

використання законодавчо визначених понять в іншій інтерпретації;

порушення граматичних та синтаксичних правил, що призводять до спотворення змісту.

При оформленні Правил страхування не допускається:

друкування різними шрифтами (крім випадків виділення в тексті окремих положень) та шрифтом, меншим за 12 пунктів у форматі Word;

подання неякісних ксерокопій, зокрема, подання ксерокопій підписів уповноважених осіб та/або відсутність оригіналу підпису уповноваженого актуарія.

У разі внесення змін та/або доповнень до Правил страхування страховик у десятиденний термін повідомляє про це Комісію та надсилає (разом з супровідним листом) два примірники відповідних змін та/або доповнень до правил страхування для реєстрації. Зміни та/або доповнення до Правил страхування вважаються чинними з дня їх реєстрації у Комісії.

Правила страхування, зміни або доповнення до них подаються в двох примірниках, які мають бути тотожними. Після внесення трьох змін або доповнень до Правил страхування у разі необхідності внесення подальших змін або доповнень страховик має подати для затвердження і реєстрації нову редакцію Правил страхування:

економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності подається за встановленою Розпорядженням про ліцензійні умови формою з підписом керівника страховика і печаткою;

інформацію про учасників страховика;

інформацію щодо голови виконавчого органу та його заступників з підписом керівника страховика і печаткою, копію диплома голови виконавчого органу страховика або його першого заступника про вищу економічну або юридичну освіту, копію диплома головного бухгалтера страховика про вищу економічну освіту, засвідчені печаткою страховика і відповідним підписом;

інформацію про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Комісією.

Крім того, заявник має подати до Комісії:

затверджені в установленому порядку правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу;

завірену заявником копію документа про призначення працівника, відповідального за проведення внутрішнього фінансового моніторингу з інформацією про керівних посадових осіб або фахівців, які є відповідальними за проведення фінансового моніторингу.

Усі документи, що подаються для отримання ліцензії, належать до категорії документів довгострокового зберігання, тому мають подаватися в швидкозшивачі, з внутрішнім описом та пронумерованими аркушами.

Заяву про видачу ліцензії (копії ліцензії) разом з усіма необхідними документами страховики пересилають поштою або особисто подають до Комісії.

Заявник, тобто фінансова установа, яка подає документи для одержання (переоформлення) ліцензії (дубліката ліцензії) несе відповідальність, згідно з вимогами чинного законодавства, за достовірність інформації, зазначеної у заяві та документах, поданих для отримання ліцензії (копії ліцензії), а також в їх електронних копіях.

Комісія приймає до розгляду документи та не пізніше 30 днів з дня надходження заяви та всіх необхідних документів від заявника приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії.

Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави такої відмови.

Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є:

недостовірність даних у документах, поданих заявником для отримання ліцензії. У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у документах, поданих про видачу ліцензії, заявник може подати до Комісії нову заяву про видачу ліцензії не раніше ніж через три місяці з дати прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії;

невідповідність заявника, згідно з поданими документами, Ліцензійним умовам. У разі відмови у видачі ліцензії на підставі невідповідності заявника цим Ліцензійним умовам, фінансова установа може подати до Комісії нову заяву про видачу ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії;

невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.

Заявник може в судовому порядку оскаржити рішення про відмову у видачі ліцензії.

ВИСНОВКИ Отже, можна зробити наступні узагальнення:

У практичній діяльності страхових спеціалістів доцільно розрізняти страховий випадок і страхову подію. Під останньою слід розуміти потенційно можливе причинення збитку об'єкту страхування.

Страховий випадок означає реалізовану гіпотетичну можливість нанесення збитку об'єкту страхування. Наслідки страхового випадку виражаються в частковому пошкодженні або повному знищенні об'єкта страхування (тут не йдеться про страхування людей). Не відносяться до страхових випадків події, які хоча й викликали збиток, але не суперечать нормальному технологічному циклу в процесі виробництва. Тому, при занесенні в договір умов страху­вання, необхідно чітко формулювати події, що включа­ються в обсяг відповідальності страховика.

Ризикові обставини є умовами існування (реалізації) ризику. На основі аналізу ризикових обставин розрахо­вується страхова премія, що виплачується в страховий фонд. Спеціалісти страхової організації повинні підбирати й вивчати необхідну інформацію, що характеризує суттєві ризикові обставини та їх динаміку. В результаті цього аналізу аргументуються висновки, що враховуються через систему скидок й надбавок (накидок) в процентах або твердо фіксованих сумах до обчисленої страхової премії для базової сукупності відповідних ризикових обставин.

Вивчення ризикових обставин дозволяє прогнозувати можливість настання даної події в майбутньому. Під ліцензуванням страхової діяльності розуміють видачу, переоформлення та анулювання ліцензій, видачу дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ, яке здійснюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг Нині ліцензування здійснюється на підставі розпорядження Державної комісії ринків фінансових послуг «Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності» від 28 серпня 2003 р. № 40.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1. 1.Закон України" Про внесення змін до Закону України «Про страхування» // Україниbusiness.-2001. 6−13 листопада, № 44.

2. 2.Александрова М. М. Страхування: Навчально-методичний посібник.- К.: ЦУЛ, 2002;208с.

3. 3.Базилевич В. Д., Базилевич С. С. Страхова справа. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2002.-203с.

4. 4.Воблый К. Г. Основы экономии страхования. — Тернопіль: Економічна думка, 2001.-238с.

5. 5.Замков О. М. Страхування: Навчальний посібник / за редакцією д.е.н. О. О. Слюсаренко — К.: Міжнародна агенція «Bee Zonc», 2003;320с.

6. 6.Страхування: Підручник / Кер. авт. кол.і наук.ред.СС.Осадець.Вид.2-у, переробл. і доп.-К.: КЕНУ, 2002.-599с.

7. 7.Шумелда Я. Страхувння: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей. Тернопіль: 2003;260с.