Операції з передачі ноу-хау

http://www..ru/

КИЇВСЬКЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА Економічний факультет КОНТРОЛЬНА РОБОТА на тему: «Операції з передачі ноу-хау»

студентки Остапець Тетяни Володимирівни Київ 2015 р.

Ноу-хау — розроблені оригінальні пристосування (корисні моделі), технічний досвід та секрети виробництва, які включають відомості технологічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, які не мають суттєвої новизни, але мають комерційну цінність і їх використання забезпечує певні переваги. Ноу-хау не мають патентованого захисту. Ноу-хау може включати способи та навички у проектуванні, будівництві, монтажі, методи лікування та управління тощо. Споживчі властивості ноу-хау полягають у корисності та конфіденційності інформації, яку вони містять.

Ноу-хау це знання, комерційна цінність яких для покупця полягає не лише в їх науково-технічному змісті, а й у тому, що вони ще не стали загальним надбанням. Тому однією з ознак ноу-хау є конфіденційність, секретність таких відомостей. І ліцензійна угода, якою оформлюється передача ноу-хау, передбачає відповідальність за збереження конфіденційності інформації та відшкодування збитків у разі її порушення. Елементами ноу-хау є секрети виробництва, організації та управління, специфікації, формули, рецептура, схеми, технологічні карти виготовлення товару, техніко-економічні обґрунтування, знання у галузі маркетингу, навички проведення досліджень.

Залежно від виду виконуваної роботи, у результаті якої були отримані ноу-хау, їх можна умовно розподілити на технічні, управлінські, комерційні, фінансові.

Технічне ноу-хау — це логічний результат, що забезпечує технічне досягнення (воно може бути додатковим елементом, який істотно підсилює ефективність патентного захисту винаходів та інших науково-технічних досягнень). Технічне досягнення — це реальний пріоритет над існуючим технічним рішенням.

Технічні ноу-хау можна класифікувати на:

— науково-дослідні в області НДР;

— конструкторські в області ДКР;

— технологічні й виробничі - «секрети виробництва»;

— розрахункові - в області інженерних розрахунків;

— проектні - в області проектування промислових і цивільних об'єктів та інші.

Зміст управлінського ноу-хау полягає звичайно в більш ефективних структурах і методах управління, простих і надійних структурних зв’язках як по вертикалі, так і по горизонталі, у чіткому розподілі обов’язків та їхнього змісту, функціональній взаємодії структурних підрозділів, методах взаємодії фірм, що кооперуються, (наприклад, фірми, що випускає продукцію, з постачальниками, фірмами, що реалізують продукцію та експлуатують її).

Комерційне ноу-хау звичайно полягає в передачі знань і досвіду в області реалізації продукції, містить дані щодо кон’юнктури ринку, про найбільш досвідчених та авторитетних фірм-посередників, збутових фірм у країнах збуту продукції, доцільні форми реалізації продукції, організації її реклами тощо.

Фінансові ноу-хау містять відомості про найбільш вигідні форми використання коштів, цінних паперів, акцій, капіталовкладень з урахуванням курсів валют, особливостей національних податкових систем, митних обмежень, відомостей про банківські об'єднання, форми кредитування тощо.

До ноу-хау звичайно належать: 1) технологічні секрети, які не вдається розкрити аналізом товарів, доступних на вільному ринку, наприклад:

— критерії вибору найкращої основної (а іноді - і допоміжної) сировини;

— конкретні склади сировини, зокрема: склади шихти в металургії, виробництві скла і керамічних виробів; склади сирих гумових сумішей, деяких лакофарбових матеріалів; склади мастильно-охолоджуючих середовищ для оброблення матеріалів різанням, гартувальних та інших рідких технологічних середовищ і регульованих газових атмосфер промислових печей; склади основ купажних вин і багатьох слабой безалкогольних напоїв; склади промислових електролітів;

— оптимальні режими обробки сировини і напівфабрикатів;

— критерії вибору і показники якості найкращих знарядь праці (особливо, інструментів і технологічного оснащення) та оптимальні прийоми їхнього використання;

— повна і точна інформація про промислові продукти й технологію їхнього виробництва, прихована в комплектній технічній документації;

— бази знань, бази даних, логічні та/чи математичні алгоритми і складені на їх основі програми для обчислювальних машин, зокрема алгоритми і програми управління технологічними процесами, бази знань, алгоритми і програмні комплекси автоматизованого проектування довільних об'єктів техніки;

2) особистий професійний досвід працівників промисловості, сільського господарства і охорони здоров’я, який звичайно передають «з рук в руки» та який все частіше намагаються фіксувати у вигляді так званих «експертних систем», а саме:

— навички високоефективного виконання будь-яких технологічних операцій у будь-яких галузях народного господарства;

— досвід діагностики, профілактики і лікування захворювань людей і тварин до ноу-хау звичайно не належать:

1) суто торгові «секрети», наприклад:

— дані про собівартість і прибутковість виробництва довільних товарів;

— дані про платоспроможність підприємств і фізичних осіб;

— методи ведення бухгалтерського обліку;

— типові умови торгових операцій;

— зміст реклами до її обнародування тощо;

2) відомості, приховування яких суперечить етичним або юридичним нормам, наприклад:

— інформація про небезпечні для людей та/чи навколишнього природного середовища властивості товарів промислового призначення та інформація про правила безпечного споживання таких товарів;

— інформація про заходи безпеки, яких потрібно дотримуватись, аби уникнути збитків для людей та/чи навколишнього природного середовища при транспортуванні або зберіганні товарів промислового призначення; при знешкодженні або утилізації відходів виробництва чи споживання таких товарів;

3) особистий професійний досвід політиків, діячів мистецтва, працівників торгівлі і сферу послуг і професійних спортсменів.

Розробник ноу-хау набуває на нього право авторства та майнові права. Право авторства не підлягає уступці, не може передаватися у спадок. Порушення цього права можна оскаржити тільки в судовому порядку. Майнові права автора ноу-хау гарантують йому право володіння результатами своєї інтелектуальної праці, а також надають можливість розпоряджатися цими результатами або передавати їх у користування іншим особам.

Передача ноу-хау може здійснюватись у письмовій, усній або візуальній формах. З метою передачі ноу-хау використовуються такі об'єкти, як відповідна документація, натурні зразки певних виробів, копії оригінальних носіїв інформації, а також матеріальні продукти, виготовлені за допомогою конфіденціальних знань.

У світовій практиці передача ноу-хау частіше за все здійснюється за допомогою укладання ліцензійних угод. Обов’язковою умовою їх укладання є домовленість між ліцензіаром (продавцем) і ліцензіатом (покупцем) про нерозголошення конфіденційної інформації, яка виступає об'єктом передачі. Коло прав і обов’язків продавця і покупця залежить від виду ліцензії, що надається. Як відомо, ліцензії можуть бути прості, виняткові та повні. Найбільші повноваження має ліцензіар, коли продається проста ліцензія. Коли ж продається повна ліцензія, то у виграшному становищі опиняється ліцензіат.

За формами передачі прав на ноу-хау ліцензії можуть бути чисті, змішані, субліцензійні, опціонні.

Чиста ліцензія опосередковує комерційну передачу самостійного винаходу, що має ознаки патентоздатності, але з-за певних причин цей винахід не захищений патентом. Причиною відмови від патентування може бути бажання автора зберегти отриманий результат у таємниці та уникнути конкуренції у даному напрямі досліджень. Також це може бути пов’язано з неможливістю дотримання усіх вимог процедури патентування.

При використанні змішаної ліцензії ноу-хау передається як доповнення до основного об'єкта ліцензії, яким можуть бути результати НДДКР, новітні технології виробництва засобів виробництва і предметів споживання, промислово освоєні нововведення тощо.

За субліцензійної угоди ліцензіат за домовленістю з ліцензіаром отримує право на передачу ноу-хау третім особам.

При укладанні опціонної угоди потенційний покупець має можливість ознайомитися з об'єктом передачі, але при цьому зобов’язується не розголошувати отриману інформацію незалежно від того, буде укладена угода чи ні.

Як показує досвід розвинутих країн, у структурі наданих ліцензій, як правило, превалюють ліцензії що стосуються ноу-хау. Наприклад, в Японії 50% укладених угод мають самостійним об'єктом ліцензії на ноу-хау. Ці угоди становлять більшість і у США.

Передача ноу-хау у такий спосіб дозволяє наукомістким компаніям тривалий час зберігати у таємниці технологічні секрети виробництва, значно розширювати поле виробничої діяльності з їх використанням і отримувати високі прибутки за свої конфіденційні знання. Завдяки таким діям компанії - власники ноу-хау здатні дезорієнтувати своїх конкурентів щодо напрямів наукових досліджень, монополізувати окремі «технологічні ніші» і таким чином міцно утримувати позиції лідера.

В Україні ліцензії з ноу-хау не набули такого поширення, як у провідних країнах світу. Вони становлять приблизно п’яту частину всіх наданих ліцензій. Обмеженість передачі ноу-хау з боку вітчизняних установ і підприємств частіше за все пов’язана з їх бажанням власноруч створити умови для досягнення високого рівня окупності новітніх технологій.

Варто зазначити, що у зв’язку з динамічним розвитком ринку та націленістю української економіки на досягнення євро стандартів, можна цілком логічно припустити, що в майбутньому операції з передачі ноу-хау набудуть ширшої популярності в Україні.

Оскільки вважається, що для встановлення авторства на ноу-хау досить засвідчити підпис автора на описі ноу-хау і час пред’явлення тексту в нотаріальній конторі, то варто розглянути це питання більш детально.

Законодавством України передбачено варіанти встановлення авторства:

а) згідно із Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» майбутній автор об'єкту права інтелектуальної власності (ОПІВ) пред’являє державному органу (Держпатенту) певний текст і стверджує, що описане в ньому технічне рішення відповідає критеріям патентоздатності, новизни, винахідницького рівня і промислової придатності. Держпатент перевіряє твердження заявника шляхом порівняння з відомими об'єктами рівня техніки і виносить рішення щодо відповідності заявленого винаходу умовам патентоздатності. Після цього відомості про видачу патенту публікують, і автору видають охоронний документ — патент на винахід. Таким чином, у винахідницькому праві використовують перевірочний метод ідентифікації ОПІВ та охорони прав автора за допомогою охоронного документа;

б) відповідно до Тимчасового положення про правову охорону об'єктів промислової власності, раціоналізаторських пропозицій в Україні майбутній автор подає підприємству заяву з описом раціоналізаторської пропозиції, що має задовольняти вимогам місцевої новизни й корисності, і в якому стверджується, що заявник є автором. Підприємство самостійно оцінює новизну і корисність раціоналізаторської пропозиції за наявною інформацією або за результатами дослідницької перевірки. У разі прийняття пропозиції заявнику видається свідоцтво, яке засвідчує наявність в пропозиції раціональності та авторство заявника. Отже, знов застосовано перевірочний метод ідентифікації фахівцями ОПІВ і засвідчення авторства за допомогою охоронного документа;

в) якщо, наприклад, автор написав симфонію, заніс її на носій інформації і надав останній із заявою про реєстрацію в Українське агентство з авторських і суміжних прав (УААСП) чи його правонаступнику, наявність ОПІВ встановлюють за фактом пред’явлення носія інформації після перевірки того, чи є ця інформація такою, що підлягає охороні. Авторство визначається шляхом звірки за каталогом реєстрації і засвідчується свідоцтвом про реєстрацію, що є охоронним документом. Отже, для об'єктів авторських і суміжних прав застосовується пред’явницький метод кваліфікації інформації як ОПІВ і перевірочний спосіб встановлення авторства. У такому разі під час подальшої перевірки (виконання) може бути виявлено плагіат.

З урахуванням наведених пояснень варто повернутися до нотаріального посвідчення предмета і суб'єкта ноу-хау. По-перше, нотаріус не може встановити, чи є в наданому на засвідчення тексті сутність ноу-хау (він не має спеціальних знань та інформації). По-друге, нотаріус не може знати про те, що у сусідній нотаріальній конторі той же текст надала інша особа. Отже, відсутні підстави як для ідентифікації тексту як ОПІВ, так і для засвідчення авторства.

Досвід ліцензійної торгівлі ноу-хау демонструє шлях вирішення проблеми. Відповідно до нього, про наявність ОПІВ і його автора свідчив ліцензійний договір (ЛД) на передачу права використання ноу-хау. У договорі ліцензіар декларує наявність в інформації ноу-хау, що передається, і своє авторство. А ліцензіат, підписуючи договір, погоджується з цим без перевірки, не знаючи при цьому суті ноу-хау, бо її розкрито не в самому договорі, а в додатках до нього, які надає ліцензіар в обумовлений термін після набуття договором чинності та здійснення ліцензіатом опціонного платежу. Така послідовність дій мала за мету захистити інтереси ліцензіара, якби ліцензіат спробував використати отриману інформацію безоплатно. Викладене вище можна кваліфікувати як ідентифікацію ОПІВ і встановлення авторства на основі місцевого пред’явництва.

Оскільки підставами для виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини, то ЛД є достатньою підставою для захисту прав автора ноу-хау в рамках його правовідношень з ліцензіатом. До того ж у ст. 11 Цивільного кодексу України зазначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності. Наведений перелік свідчить, що мова йде про об'єкти промислової власності та авторського права. Ця сукупність об'єктів у міжнародному праві називається інтелектуальною власністю (Стокгольмська конвенція від 14.07.67, підписана й ратифікована СРСР і окремо визнана в 1992 р. Україною).

У міжнародному праві не існує узагальненого визначення поняття «інтелектуальна власність» (ІВ), тому використовується прецедентний перелік об'єктів, який безперервно поповнюється. У 1967 р. відповідний перелік містив права, які стосувалися: літературних, художніх і наукових творів; виконавської діяльності артистів, звукозапису; радіоі телепередач; винаходів у всіх областях людської діяльності; наукових відкриттів; промислових зразків; товарних знаків, знаків послуг, фірмових найменувань і комерційних позначень; захисту прав проти недобросовісної конкуренції, а також усіх інших прав, що стосуються інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

У ст. 420 ЦКУ зазначено, що до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп’ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг); комерційні таємниці.

Крім того, на сьогодні правовий захист ноу-хау є можливим лише на основі Закону України «Про інформацію», згідно з яким під інформацією розуміють документовані або публічно оголошені відомості про події і явища, які відбуваються в суспільстві, державі і навколишньому природному середовищі.

Таким чином, попри те, що вищезгадані нормативні акти, які містять визначення ноу-хау, регулюють різні сфери взаємовідносин і не належать до законодавства про інтелектуальну власність, можна вважати, що в Україні існує достатня правова база для захисту технічного ноу-хау.

За договором про передачу ноу-хау одна сторона — той, хто володіє ноу-хау — зобов’язується надати іншій стороні - набувачу — право на використання ноу-хау в установлених договором межах, передати для цього відповідні інформацію, досвід і знання, а набувач — прийняти ноу-хау, зберігати його конфіденційність упродовж усього строку дії договору і вносити власнику ноу-хау на нього платежі, обумовлені цим договором, якщо інше ним не передбачено.

За загальним правилом цей договір є двостороннім, консенсуальним і відплатним, якщо умова про безвідплатність не обумовлена в самому договорі. право інтелектуальний авторство раціоналізаторський Ноу-хау — об'єкт права інтелектуальної власності. Договір про передачу «ноу-хау» має спільні ознаки з ліцензійним договором. Між тим вони мають такі істотні відмінності, які перетворюють ці договори на самостійні. Основна відмінність полягає в об'єкті договорів. За ліцензійним договором одна із сторін (ліцензіар), що володіє виключними правами на об'єкт промислової власності (винахід, корисну модель), надає дозвіл на використання конкретного об'єкта інтелектуальної власності, що охороняється (запатентованого), іншій стороні (ліцензіату). Об'єктом договору про передачу ноу-хау виступає ноу-хау як не охороноспроможне рішення, що зберігається в режимі конфіденційності. До того ж на відміну від запатентованого винаходу ноу-хау не можна використовувати, не отримавши його в повному обсязі від власника права на ноу-хау. Інакше кажучи, недостатньо одного дозволу власника на використання ноу-хау як інформації, необхідне також його фактичне передання.

Тому ліцензійний договір застосовний лише для передачі запатентованих об'єктів, які не можуть бути конфіденційною інформацією. Передача ж останньої здійснюється за договором, що має особливу правову природу, відмінну від договору на передачу виключних прав, а саме за договором про передачу ноу-хау.

Для договору про передачу ноу-хау необхідні дії з передачі самої інформації, що становить зміст ноу-хау.

Особливістю договору про передачу ноу-хау є умова про конфіденційність останнього. У договорі про передачу ноу-хау вирішального значення набуває зобов’язання набувача підтримувати конфіденційність інформації, що становить суть ноу-хау.

Конфіденційність — це не тільки основна умова договору, але й умова існування секретності ноу-хау як об'єкта договору, елемент його правового режиму. Невиконання сторонами умови про дотримання конфіденційності веде до припинення можливості існування самого договору, тобто договір існує доти, поки зберігається ознака «секретності». Якщо вона зникає, договір припиняє свою дію, оскільки ноу-хау перестає бути нерозкритою інформацією. Саме із цим пов’язана і певна специфіка процесу передачі ноу-хау, оскільки існує небезпека розкриття конфіденційності інформації вже на переддоговірній стадії укладення договору.

При укладенні договорів про передачу ноу-хау важливо також не переступити їх кількісну межу, оскільки, укладаючи певну кількість договорів, володілець права на ноу-хау ризикує прискорити момент переходу ноу-хау в «суспільне надбання» .

Також варто зазначити, що строк дії ліцензійного договору обмежений строком дії патенту (свідоцтва). Для договору про передачу ноу-хау строк його дії не має значення, оскільки «ноу-хау» існує до тих пір, поки зберігається конфіденційність інформації, що становить його суть.

Важливо, що за договором про передачу ноу-хау об'єктивно неможливе повернення отриманої за ним інформації, що становить суть ноу-хау.

За договором про передачу ноу-хау придбання його забезпечує певні переваги особі, яка отримала ноу-хау для використання.

У зв’язку з чинності Законом України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» (далі - Закон) актуальним вбачається питання про співвідношення досліджуваного договору з договорами про трансфер технологій, оскільки у Законі ноу-хау розглядається як об'єкт технології, поряд з науковими й науково-технічними результатами. Під трансфером технологій розуміється передача технологій, яка оформляється шляхом укладення двостороннього або багатостороннього договору між фізичними та/ або юридичними особами, яким установлюються, змінюються або припиняються майнові права та обов’язки щодо технології або її складових. Звідси договір про трансфер технологій — це договір про передачу технологій, за яким установлюються, змінюються або припиняються майнові права та обов’язки щодо технології або її складових.

Аналіз договірних форм трансферу технологій свідчить, що договір про передачу ноу-хау не входить до переліку договорів трансферу технологій, оскільки Закон відніс до них договори про постачання промислової технології, техніко-промислової кооперації, про надання технічних послуг, інжиніринг, про створення спільних підприємств, про надання в оренду або лізинг складових технологій, устаткування, комерційної концесії (франчайзингу). Проте за договором про передачу ноу-хау теж можна опосередкувати трансфер технологій. Але при цьому, по-перше, договір про передачу ноу-хау має містити обов’язкову умову — збереження конфіденційності інформації, що становить даний об'єкт технології, і, по-друге, він не підлягає імперативним вимогам Закону щодо істотних умов договорів про трансфер технологій.

Використані джерела

1. Закон України від 22.05.03 № 850-IV «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».

2. Закон України від 12.10.92 № 2657-ХІІ «Про інформацію» // ВВР

3. Законом України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій»

4. Козик В. В., Панкова Л. А., Григор'єв О.Ю., Босак А. О. Зовнішньоекономічні операції і контракти: Навч. Посіб. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.: Центр навчальної літератури, 2004.-608с.

5. Андрощук Г. Правове регулювання ноу-хау // Інтелектуальна власність. — 2004. — № 10. — С.29−35.

6. Економіка й організація інноваційної діяльності: Підручник / За ред. О.І. Волкова, М. П. Денисенка. — К.: ВД «Професіонал», 2004. — 960 с.